Вiдносини Китаю з Центральною та Пiвденною Африкою
Вiдносини Китаю з Центральною та Пiвденною Африкою: значення, позицiї та роль ЄС в мiжнародних вiдносинах
Глибокi змiни, якi сталися у свiтi в кiнцi 20 - початку 21 столiття, призвели до створення нової рiвноваги сил у мiжнародних вiдносинах. В останнi роки на мiжнародному рiвнi з'явилися новi фактори, в той час як iншi посилилися чи змiнили свiй характер, якi в цiлому передбачають неминуче перетворення мiжнародного характеру. На практицi це дозволяє збiльшити кiлькiсть рiзних зв'язкiв, взаємовiдносин i впливiв у рiзних сферах суспiльства.
країн, для економiчного та полiтичного положення ЄС у свiтi, а особливо в контекстi полiтики ЄС стосовно країн, що розвиваються.
Економiчнi змiни зовнiшньої полiтики Китаю пiсля закiнчення холодної вiйни.
Змiни, якi мали мiсце в мiжнародних вiдносинах кiнця 20 столiття, стали, за думкою китайських полiтичних учених та дипломатiв, частиною iсторичного процесу переходу вiд двополярної до багатополярної структури мiжнародних вiдносин. Китай схвалює порядок, оснований на мультиреалiзмi. Багатополярна структура, в якiй особливостi головної влади врiвноваженi мiж кiлькома гравцями, дозволяє Китаю дiяти принаймнi як рiвноправному партнеровi вiдносно всiх гравцiв мiжнародних вiдносин. Ця структура також створює чудову вiдправну точку в контекстi глобалiзацiї сучасних мiжнародних вiдносин.
з головних факторiв у зовнiшнiй полiтицi. Досягнення полiтичних цiлей через економiчну дiю стає все бiльш поширеним явищем. Отже, Китай концентрувався на виробництвi максимального економiчного зростання та посиленнi наукового прогресу, як головного засобу для розвитку своєї мiцностi.
для китайського бачення нового мiжнародного економiчного та полiтичного порядку. Як зазначили І. Булiка та Д. Ровiнськi, економiзацiя китайської дипломатiї помiтна майже в усiх галузях. Така стратегiя спирається на просування торгiвлi, багатостороннi форми спiвпрацi та економiчної цiлiсностi. Це також вимагає зменшення проблем у двостороннiх вiдносинах. Це явище характерне для цiлої галузi та вiдображене у зовнiшнiй полiтицi азiатських держав.
Сфера зовнiшнiх економiчних вiдносин вiдiграє ключову роль у китайських амбiцiйних концепцiях великого стрибка та досягнення високопоставленого статусу в свiтовiй економiцi. Внаслiдок пiдтримання доступу до iноземних ринкiв, капiталу, сировини, технологiй це стало однiєю з найважливiших задач зовнiшньої полiтики, Це пояснює китайську дипломатичну дiяльнiсть в галузi мiжнародних дипломатичних вiдносин i збiльшення торгових проблем у двостороннiх та багатостороннiх вiдносинах.
Вступ Китаю до СОТ у 2004 роцi став великою подiєю. Щоб виконати правила СОТ, Китай зобов'язаний виправити iснуюче законодавство та впровадити нове стосовно зовнiшньої торгiвлi та економiчної спiвпрацi. Вважається, що процес регулювання триватиме до 2012 року; та це буде можливим тодi, коли
юридична система виконає вимоги критерiїв ринкової економiки.
Вiдмiнними рисами трансформацiї економiки Китаю є процес її вiдкриття та змiни мети, iнструментiв i географiчних преференцiй у внутрiшнiй та зовнiшнiй мiжнароднiй полiтицi.
Мiж 2000 i 2007 рр. середнiй рiвень розвитку Китаю варiювався вiд 8 до 9%. У 2000 роцi обсяг зовнiшньоторгових операцiй Китаю склав 474,3 млрд. дол. США та зрiс на 31,5% у порiвняннi з попереднiм роком. Обсяг експорту та iмпорту дорiвнював 249. 1 млрд. и 225,1 млрд. дол. США вiдповiдно, що дало Китаю 24 млрд. профiциту та збiльшило валютнi резерви на 165,6 млрд. дол. у 2000 р.
Як результат динамiчного зросту в галузi зовнiшньої торгiвлi на початку 21 столiття Китай зайняв 4 мiсце в свiтi за рiвнем розвитку. Аналiз обсягiв торгiвлi вказує на деякi особливостi, якi дозволяють визначити, що економiка Китаю розвивається вiдповiдно до вiдкритої моделi. Це модель, згiдно з якою аналiз обсягiв торгiвлi вiдповiдно до видiв продуктiв вiдображає вiдносно iмпорту - потреби економiки, пов'язанi з розвитком, тодi я:к вiдносно експорту - можливiсть задовольняти мiнливi потребi* iнших економiк з бiльш низькими витратами та бiльш ефективно в порiвняннi з iншими країнами-єкспортерами.
шлях» до Африки та його європейське сприйняття.
З 1990-х китайськi вiдносини з Пiвднем характеризувалися ощадливiстю та прагматизмом (на противагу попереднiм десятилiттям, коли полiтика Китаю по вiдношенню до Пiвдня була з розряду iдеологiчного месiанiзму). Китай стверджував, що мiнлива дiйснiсть 21 столiття становить суттєву проблему для Пiвдня2
. Ось чому у свiтлi виникнення багатополюсної структури мiжнародних вiдносин з'явилася потреба в кооперацiї мiж державами Пiвдня щодо ключових мiжнародних питань.
Китай, скориставшись слабкiстю реформ, проведених ЄС i IV ВФ на початку 90-х в Африцi, Карибському та Тихоокеанському регiонах, i через вiдсутнiсть чiтких i конкретних рiшень для регiонiв з Брюсселю провiв серiю експансивних дiй у вiдносинах з центральною та пiвденною Африкою. Встановлення бiльш тiсних зв'язкiв почалося у 21 столiттi. У 2000 роцi був органiзований Китайсько-африканський кооперацiйний форум за участi бiзнесменiв i пiдприємцiв (другий форум вiдбувся в Аддис-Абебi у 2003 р., третiй - в Пекiнi у 2006 р.). Китайськi пiдприємства пiдписали торговi договори з 11 країнами загальною сумою 1,9 млрд. дол. США. Крiм того, Мiнiстерство закордонних справ Китаю проголосило 2. 006 рiк «роком Китаю в Африцi», що надало можливiсть здiйснювати вiзити на високому рiвнi (у сiчнi Мiнiстр згкордонних справ Китаю вiдвiдав Африку, за ним вирушив президент Ху Цзиньтао у квiтнi та прем'єр-мiнiстр у червнi). В сiчнi 2006 року Пекiн опублiкував офiцiйний документ «Китайсько-африканська полiтика». Документ пояснив необхiднiсть встановлення довгострокової полiтики мiж китайською i африканською державами, яка буде протистояти викликам 21 столiття. У листопадi 2006 року вiдповiдно до графiку, який вказаний в офiцiйному документi, був проведений перший китайсько-африканський самiт (за участi 48 африканських держав, якi визнають Китайську Народну Республiку; не дивлячись на те, шо представники п'яти держав, якi встановили дипломатичнi вiдносини з Тайванем, також були запрошенi). Рiшення самiту були вiдносно встановлення «нового типу партнерства мiж регiонами», було наголошено, що наступнi самiти проводитимуться кожнi З роки, та був пiдписаний План дiй на 2007-2009 рр. У спiльнiй декларацiї сторони домовилися про розвиток полiтичного дiалогу та змiцнення економiчних зв'язкiв мiж регiонами. Китайський президент проголосив, . що його країна надасть преференцiйнi кредити протягом наступних трьох рокiв вартiстю 5 млрд. дол. США, подвоїть допомiжнi ресурси та скасує африканську частину боргу. Варто зазначити, що Пекiн активно спiвпрацює з Латинською Америкою.
Китай завжди брав участь у справах Африки через участь в операцiях ООН з пiдтримання миру: МОІЧІІС у демократичнiй республiцi Конго та ГЖМІЬ в Лiберiї (загалом 1500 китайських загонiв). Було визначено, що приблизно 150 тисяч китайцiв мешкають в Африцi (у порiвняннi з 240 тисячами французiв), тодi як на африканському ринку 800 китайських компанiй є дiючими".
Африканська нацiя спiвпрацює з Китаєм, досягає результату полiтичних та економiчних iнтересiв обох країн. Вона має користь, яка при найближчiй або подальшiй спiвпрацi змiцнить позицiї країн у мiжнародних вiдносинах. Це такi переваги, як: величезний престиж на мiжнароднiй аренi, зменшення їх залежностi вiд полiтики Пiвночi, торгiвля й економiчна спiвпраця, не обговоренi ранiше (тобто включаючи права людини)4
.
З точки зору Пекiнської перспективи спiвпраця з Африканськими державами - це результат геостратегiчних, полiтичних, економiчних факторiв".
Швидкий економiчний рiст, зростаюче населення та iндустрiалiзацiя сприяла пiдвищенню попиту в Китаї на енергетичнi джерела, сировину, їжу та технологiї. Економiка Китаю не здатна забезпечити достатнiй рiвень пропозицiї, тому тiльки альтернативнi джерела забезпечать вихiд у свiтову економiку. Китай звик бути експортером нафти, але пiдвищений попит зробив країну iмпортером. Такий стан справ мав величезне значення для Пекiнського розумiння нацiональної безпеки, для якої найважливiша мета у теперiшньому - це забезпечення регулярної пропозицiї енергiї для розвитку економiки країни.
шовковий шлях». Пiсля терористичного акту 11 вересня 2001 року, коли нестабiльнiсть на Середньому Сходi суттєво зросла, Китай урiзноманiтнив постачальникiв нафти (починаючи з 1990 року Китай iмпортував 56% мастила з Середнього Сходу, зараз ця цифра складає 40%.) .
30% китайської нафти iмпортується з Африки , частково з Нiгерiї, Алжиру, Лiберiї, Анголи, Судану, Екваторiальної Гвiнеї, Демократичної Республiки Конго, Габону, Чаду, Ефiопiї, Кенiї таКот-Д'Івуару. Китай - один з головних iнвесторiв у нафтовiй iндустрiї, пов'язаний iнфраструктурними проектами iз Суданом, i половина Суданської нафти на експорт продана Китаю (за до Г. Луфтом, у 2006 р. нафта Судану покривала 7% китайського попиту). І? 2005 i 2006 рр. (тенденцiя, яка продовжуватиметься i в майбутньому) Судан найбiльший одержувач китайських iноземних iнвестицiй (ІЗ серед 15 найбiльших працюючих у Суданi iноземних компанiй китайськi).. В Нiгерiї Китай отримав лiцензiю на видобуток 4 Саудiвська Аравiя (450 тисяч барелей на день), отримала пропозицiю 2 млрд. дол. кредитування з пiльговими умовами, довготривалого економiчного патенту, який включає дорогу та дорожнє будiвництво9
. Крiм того, Китай купує чорний-метал-, i мiдь у Пiвденнiй Африцi та Замбiї, лiс -в. Габонi, Камерунi та Демократичнiй Республiцi Конго, хром та вугiлля - в Зiмбабве. В 2006 р. Китай iнвестував 170 млн, $ в iндустрiю Замбiї. На додаток Пекiнськi плани побудувати 3 мiдних заводи в Катанзi коштували $27,5 млн.. Вiдповiдно до червневого 2006 р. цi 3 країни нараховують 15 % всього китайського iмпорту лiсу. Пiдраховано, що наступнi кiлька рокiв Китай iнвестуватиме близько 1 млрд. доларiв в Зiмбабве. До 2005 р. загальна вартiсть контрактiв китайських будiвельних компанiй в Африцi досягла рiвня в 34 млрд. дол. Інвестицiї Китаю та торгiвля з центральною та пiвденною Африкою не зводили сировину до нуля. Пекiн так само зацiкавлений у спiвпрацi в сферi транспорту, iнфраструктури та будiвництва.
Цi проекти часто взаємопов'язанi (гак звана стратегiя iнвестицiйної коалiцiї), поєднуючи видобування нафти з будiвництвом дорiг, портiв i залiзничних шляхiв. Цей факт сам по собi робить китайськi iнвестицiї в Африку надзвичайно привабливими". Енергетична полiтика Китаю по вiдношенню до Африки динамiчна та, як помiтили експерти, «вдосконалена».
Друга мета «нафтової дипломатiї» Китаю - окремо вiд органiзацiї захисту та продовження забезпечення бензином i сировиною - це бiльш довгостроковий розвиток, i, за словами І. Тейлора, ця мета полягає в досягненнi позицiй глобального гравця на мiжнародному ринку нафти. Це дозволить Пекiну впливати на мiжнароднi вiдносини та керувати цiнами на енергетичне паливо.
масштабiв китайських iнвестицiй»14
Країни-учасники ЄС вiрять, що в найкоротшi строки китайськi iнвестицiї позитивно вплинуть на економiку Африки, i це пiдтверджує економiчний рiст континенту до рiвня 5,2%, головним чином завдяки продажу нафти, природного газу й iншої сировини.1
Тим не менш, Європейський Союз висловив своє вiдношення щодо довгострокового ефекту дiяльностi Китаю в Африцi. Полiтика невтручання та нестача iнтересу до того, як Африканський уряд витрачає заробленi за контрактом з Китаєм грошi, може стати загрозою для економiчного та соцiального положення африканських країн. Економiчне зростання не забезпечує того, що вiдповiднi рiшення щодо розвитку були б зробленi. Це не сприяє розвитку внутрiшнього ринку, який є одною з ключових проблем Африки. Найважливiше, ЄС вiрить, що полiтика Пекiну не пов'яже Африку з глобальною економiкою. Це полiтика, яка перешкоджає зусиллям скоротити бюрократизм i державне втручання в економiку, реформує законодавство та посилює вплив неефективної структури африканської елiти. Цi негативнi спрямування, якi є руйнiвними для Африки (також внаслiдок мiжнародних економiчних вiдносин), перелiченi в доповiдi Дойче банку «Споживчий голод Китаю: Наслiдки для Африки та Латинської Америки» вiд 13 червня 2006 року. Висновки доповiдi показують, що сьогоднiшня дiяльнiсть в Африцi може сприяти поглибленню нерiвностi та пiдвищенню залежностi вiд економiк розвинутих країн. Це також може призвести до подальшої диверсифiкацiї континенту. На думку європейських дипломатiв, полiтика Китаю розглядає наслiдки, але не причину тривалого соцiально-економiчного спаду (регресiї) в Африцi.
Особливостi ЄС також пов'язанi з природою китайських пiдприємств. Д. Ятс вказує, що вони негативно впливають на боротьбу проти корупцiї в Африканських країнах17 принципiв вiльного ринку i в деяких випадках можуть навiть служити iнструментами для виконання iнструкцiй пекiнського уряду. Такий стан справ очевидний в положеннях китайських пiдприємцiв, якi здiйснюють свою роботу в Африцi. Денг Гуопiнг, виконавчий директор корпорацiї СЬїпа Коаа1
апсi ВгiсІ£е в Ефiопiї, стверджує: «Ми - урядова компанiя, i, якщо уряд захоче, щоб ми будували, ми будемо будувати». Менеджер окремого комплексу у Фрiтаунi заявив бiльш рiзко: «Я не розумiю, чому моя компанiя втягнута в процес, який не виробляє прибутку». Мета пiдприємств Китаю має бути розглянута в довгостроковiй перспективi (забезпечуючи захист енергетичнiй безпецi Китаю) в той час, коли захiднi компанiї сфокусованi на прибутку. Б. Джилл i Дж. Рейлi пiдкреслюють роль Пекiну в просуваннi китайських пiдприємств в Африцi. Масштаб просування є пiдтвердженням того факту, що Пекiн заснував 10 iнформацiйних центрiв i центри сприяння в Екваторiальнiй Африцi. На додаток у листопадi 2004 р. Пекiн органiзував Китайсько-Африканську бiзнес-раду, яка спiвпрацює з Програмою розвитку ООН, що направлена на пiдтримку приватного сектору в Екваторiальнiй Африцi18
.
учасниками», що задiянi в Африцi.
Автори пiдкреслюють, що «китайська модель дiяльностi пiдприємств у Африцi значно вiдрiзняється вiд загальноприйнятої». Цi приклади не можуть бути узагальненi, однак вони напевно вказують на можливостi для європейських пiдприємств i компанiй в Африцi.
Полiтичний фактор використовується Пекiном для змiцнення своїх позицiй серед держав пiвдня. Президент в своїх промовах у парламентах Аргентини та Бразилiї висловив солiдарнiсть iз країнами, що розвиваються, та пообiцяв пiдтримку в «створеннi багатонацiонального свiту, в якому країни Латинської Америки, Африки та Азiї будуть мати положення та вiдiгравати ту роль, на яку вони заслуговують».
його полiтичної та дипломатичної iзоляцiї, й Африка грає значну роль у цьому вiдношеннi.
Бiльш того, китайський лозунг «свiтового перемир'я» - це спроба трансформувати в африканську реальнiсть китайську модель соцiального, полiтичного та економiчного розвитку. Б. Джилл i Дж. Рейлi помiчають, що Пекiн хоче бути iнтегрованою частиною змiн, яких зазнає Африка. Це є предметом заклопотаностi ЄС, тому що китайське поняття «полiтичної та економiчної свободи» доволi далеко вiд європейських стандартiв завдань демократiї, полiтики та економiки. В цьому контекстi А. Раузе вказує, що деякi африканськi спостерiгачi враженi китайським економiчним успiхом у той час, коли Пiкет описує африканськi елiти як «зачарованi китайською цивiлiзацiєю». Деякi африканськi лiдери позитивно налаштованi на спiвробiтництво з Пекiном. Інодi це виражалося метафорично, але дуже переконливо Робертом Нугате: «Ми дивимось на схiд, де завжди сходить сонце». Нiгерiйський президент О. Обасанью йде далi цього, заявляючи, що вiн вважає, нiби «Одного разу Китай очолить свiт».
Деякi дослiдники мiжнародних вiдносин пiдкреслюють роль iсторичного та iдеалiстичного факторiв у створеннi тiсного спiвробiтництва мiж Китаєм i Африкою. Тейлор пише про «загального ворога» - захiдно-центральнi закони та правила. В контекстi кооперацiї мiж Китаєм i Пiвднем слiд врахувати збiг думок й iнтересiв у мiжнародних вiдносинах по таких аспектах, як економiчний зрiст i соцiальний прогрес, зв'язок мiж свiтом i розвитком, захист навколишнього середовища в країнах, що розвиваються. Пiд час Китайсько-Африканського форуму в 2000 р. мiнiстр Шi Гуаишинг заявив, що «Пекiн i Африка не тiльки мають схожi або iдентичнi погляди по багатьох питаннях, але також в їх спiльних iнтересах полягає iнтенсифiкацiя мiжрегiонального спiвробiтництва». До того ж, цi спiльнi iнтереси змiцнюютьсяiсторичною ,: але тiльки в таких рамках, коли Китай вiдiграє роль лiдера»..
кращого свiту». Це корениться у логiцi всього iсторичного процесу. У лiтературi iснують такi фрази, як «повстання виключеної» та «повстання бiдних». Б. Агелко вiдмiчає, однак, що Європа не обмежує себе тiльки думкою щодо ситуацiї вiдповiдно до своєї власної системи цiнностей, що вiдкриває iстотнi диспропорцiї; як важливий елемент в аналiзi та в пошуку рiшень враховується сприйняття ситуацiї бiднiшими країнами. Цей дiагноз здається занадто оптимiстичним, особливо з урахуванням вiдносин ЄС - Африка.
У своїх дiях Пекiн пiдкреслює рiвнiсть усiх об'єктiв мiжнародних вiдносин, у полiтичному вимiрi це вiдображено шляхом надання однакового рангу та обмiну вiзитами лiдерiв Африки, США та ЄС. До того ж, Китай активно пiдтримує Афри<у в таких галузях, як охорона здоров'я, наука та розробка нових технологiй. Друге положення, що заслуговує уваги, - це посилення спiвробiтництва мiж регiонами в галузях культури (його мета полягає в тому, щоб розширити взаєморозумiння мiж суспiльствами, мiжкультурний дiалог та обмiн iдеями). Усi цi дiї, що пов'язанi з дипломатичним протоколом, охороною здоров'я та освiтою, мають розглядатися як символiчнi за своєю природою. Символи можуть виступати як свого роду валюта. Як показано Пьєром Бурдьє, символiчний капiтал, також як i матерiальний (гудвiл, престиж, вплив, сила, довiра), може бути вкладений i витрачений. Циркуляцiйний цикл символiчного капiталу показує, що матерiальний капiтал вкладений, щоб отримати символiчний капiтал, який у кiнцевому рахунку стає матерiальним. Таким чином, символiчний i матерiальний капiтал стають взаємозв'язаними. Поняття П. Бурдьє щодо акумулювання символiчного капiталу може бути застосовано до аналiзу китайської iноземної полiтики по вiдношенню до Африки в тому сенсi, що на користь союзникiв необхiднi вкладення i в матерiальний, i в символiчний капiтал, наприклад у формi медичної тi,
освiтньої допомоги. Така стратегiя сприяє укрiпленню значення Китаю, престижу та образу в Африцi та всьому свiтi. Саме в зв'язку з цим ЄС потребує спiвробiтництва у таких галузях, як наука, передача технологiй i розвиток iнформацiйного суспiльства в Африканських країнах. Виявляється, що через просування цих передових форм кооперацiї Європа має можливiсть збiльшити мережу зв'язкiв (залежностей), якi дозволяють зберегти їх позицiї в Африцi.
|
