Аргентина та Перу

Аргентина та Перу Площа: 2,8 млн м2 Населення: 39,7 млн осiб (2006). . Аргентина – велика держава на пiвденному сходi Пiвденної Америки. Офiцiйна назва – Аргентинська Республiка. Серед країн Латинської Америки Аргентина за площею поступається тiльки Бразилiї. На заходi й пiвднi країна межує iз Чилi, на пiвночi – iз Болiвiєю i Парагваєм, на сходi – iз Бразилiєю та Уругваєм. На сходi й пiвднi Аргентина омивається водами Атлантичного океану. Довжина берегової лiнiї складає 4989 км. Аргентинi належить також схiдна частина острова Вогняна Земля й кiлька прилеглих островiв. Фолклендськi (Мальвiнськi) острови, острiв Пiвденна Георгiя та Пiвденнi Сандвiчевi острови є суперечливою територiєю з Великою Британiєю. Протяжнiсть територiї з пiвночi на пiвдень складає 3700 км, а iз заходу на схiд – 1400 км. Природа . Природнi умови Аргентини дуже рiзноманiтнi через велику протяжнiсть країни з пiвночi на пiвдень i вiдмiнностi в рельєфi. Уздовж усього захiдного кордону країни простягаються могутнi Анди. Пiвденної Америки, укритi льодовиками: Аконкагуа (6960 м), Тупунгато, Мерседарiо. За винятком гiрських областей Анд пiвнiчну частину Аргентини займає велика рiвнина Гран-Чако, пересiчена долинами рiчок; пiвденнiше, на правобережжi Парани, розташована родюча Пампа – велика плоска рiвнина, економiчна гордiсть i «серце» Аргентини; ще далi на пiвдень лежить Патагонiя – степовi простори iз суворим клiматом i бiдною рослиннiстю, вiдкритi для вiтрiв. Для Патагонiї характернi своєрiднi форми рельєфу – месас – схiдчастi плато з крутими схилами, розчленованi глибокими каньйонами Аргентина розташована в трьох клiматичних поясах: тропiчному, субтропiчному й помiрному. Середня рiчна температура нiде не опускається нижче за 0 °С, коливаючись вiд +24 °С на пiвночi до +3,5 °С на пiвднi. Найбiльше впливають на клiмат повiтрянi маси з Атлантичного океану. Внутрiшнi райони лежать у посушливiй зонi, оскiльки меридiонально розташованi пiдняття рельєфу затримують вологi атлантичнi маси. Головнi рiчки країни – Парана, Парагвай, Рiо-Саладо, Рiо-Колорадо. Парана вiдiграє величезну роль в економiчному життi країни як судноплавна артерiя та джерело водопостачання. Внутрiшнi райони Аргентини вiдчувають брак прiсної води. В Андах, а також на пiвднi країни, на Патагонському плоскогiр'ї, багато льодовикових озер. Рослинний покрив Аргентини вiдрiзняється рiзноманiтнiстю: тропiчнi лiси – на пiвночi, напiвпустелi – у Патагонiї. У пiвнiчно-схiднiй частинi ростуть пальми, палiсандр, танiн. Там же розташованi вiчнозеленi лiси, у яких росте дерево квебрахо з дуже цiнною деревиною, що не пiдлягає гниттю. Пiвденнiше деревна рослиннiсть поступово змiнюється чагарниковою, кiлькiсть трав'янистих дiлянок збiльшується. «Пампа» в перекладi з мови iндiанцiв кечуа означає «позбавлена деревної рослинностi». Ранiше безкрайнi простори пампи були вкритi багаторiчними злаками – ковилою, диким просом, а також барвистим рiзнотрав'ям. Тепер значна частина територiї розорана. У мiжгiрських басейнах i на посушливому заходi твердi злаки та ксерофiтнi чагарники межують iз кактусами. На Патагонському плато ростуть подушкоподiбнi форми чагарникiв i твердi злаки. В Андах рослиннiсть змiнюється залежно вiд висоти. Фауна Аргентини не настiльки багата й рiзноманiтна, як, наприклад, у Бразилiї, однак чимало її представникiв є ендемiками. Це, насамперед, пампаський олень, пампаська кiшка, магеллановий собака. Зустрiчається релiктовий очковий ведмiдь. На вiдкритих просторах Патагонiї та в саванах проживає пума. В Андах зустрiчаються вiкунья й шиншила, що мають шовковисте хутро. На берегах водойм можна зустрiти фламiнго, чаплю. У лiсах живуть рiдкiснi види колiбрi – наприклад, «смарагд, що пурхає» в Патагонських Андах. Рiзноманiтнiсть природного середовища Аргентини проявляється i в її ґрунтовому покривi. Тут розташованi коричнево-червонi лужнi й болотнi, червоно-бурi й солонцюватi, червонi фералiтнi й глинистi ґрунти. Однак найбiльшою родючiстю вiдрiзняються чорноземоподiбнi й лужнi ґрунти вологої Пампи. Аргентина має досить рiзноманiтну мiнерально-сировинну базу. Вона помiтно видiляється серед латиноамериканських країн за кiлькiстю запасiв стратегiчної сировини – уранових руд, берилiю, вольфраму. Із паливних ресурсiв найбiльше значення мають нафта й природний газ. Аргентина також багата на запаси самородної сiрки та будiвельної сировини. затоки Ла-Плата, що в перекладi з iспанської означає «срiбло». Входячи в естуарiй, iспанськi конкiстадори сподiвалися знайти там запаси коштовних металiв. За країною збереглася назва «срiбна», тiльки не iспанського походження, а латинського – «срiбло»). Історичний розвиток до неї був дозволений тiльки iспанцям i чорношкiрим рабам з Африки. У 1776 р. територiя, на якiй зараз розташованi Аргентина, Парагвай, Уругвай i Болiвiя, стала вiце-королiвством Рiо-де-ла-Плата. У 1810 р. в Буенос-Айресi спалахнуло повстання проти iспанської колонiальної влади. Повсталi скинули з престолу вiце-короля та створили тимчасовий уряд Ла-Плати. Ця подiя святкується в Аргентинi як день Травневої революцiї. 9 липня 1916 р. Нацiональний конгрес проголосив незалежнiсть держави, що дiстала назву Об'єднанi провiнцiї Ла-Плати, а в 1926 р. була створена Аргентинська Федеративна Республiка. У серединi XIX ст. заборона на в'їзд до країни була скасована, i до Аргентини ринув величезний потiк iммiгрантiв – iталiйцiв, нiмцiв, полякiв, українцiв, росiян. (Мальвiнських) островiв призвела до полiтичної кризи, нестабiльностi економiки та падiння правлячої вiйськової хунти. У 1983 р. влада повернулася до громадянського уряду. Сучасна Аргентина – федеративна республiка. Головою держави та уряду є президент, що обирається термiном на чотири роки. Законодавчий орган – двопалатний Нацiональний конгрес (Сенат i Палата депутатiв). Країна подiлена на 22 провiнцiї, а також включає одну нацiональну територiю (Вогняна Земля та острови в Пiвденнiй Атлантицi) й один федеральний столичний округ. . Бiльшiсть аргентинцiв є нащадками європейських iммiгрантiв – iспанцiв, нiмцiв, французiв, iталiйцiв, полякiв та iн. Нащадки iспанських колонiстiв – креоли – основне ядро аргентинських нацiй. Іншi етнiчнi групи – метиси, iндiанцi, мулати – складають близько 15 %. За свiдченнями сучасникiв, колонiсти проводили спецiальнi вiйськовi експедицiї, спрямованi на знищення iндiанцiв, у результатi чого зараз напiвкочовi iндiанськi племена загально» кiлькiстю не бiльше нiж 50 тис. осiб проживають лише на пiвнiчному сходi країни. Офiцiйною мовою є iспанська; у розмовнiй iспанськiй багато слiв, запозичених iз мови iндiанцiв кечуа. Бiльшiсть жителiв (90 %) сповiдують католицизм. Серед iнших країн Латинської Америки Аргентина видiляється високим показником освiченостi населення. Середня освiта є безкоштовною та обов'язковою для всiх. У країнi бiльше нiж 400 вузiв, у тому числi 50 унiверситетiв. 2% усього населення країни. Найбiльшими мiстами є Буенос-Айрес (11,7 млн осiб) i Кордова (1,58 млн осiб). засновувався двiчi. Уперше – у 1535 р., однак iспанцi, змушенi пiд натиском iндiанцiв залишити мiсто, спалили його. Удруге воно було засноване в 1580р. У 1980 р. мiсто врочисто вiдзначило своє 400-рiччя. Сучасний Буенос-Айрес, що зустрiв величезну кiлькiсть iммiгрантiв й увiбрав у себе культуру рiзних народiв, – мiсто багатонацiональне. Сюди ведуть залiзнi, шосейнi дороги, воднi шляхи та авiалiнiї. Буенос-Айрес посiдає провiдне мiсце в полiтичному, культурному й науковому життi країни. Тут розташованi Академiя наук, унiверситет, 35 театрiв, серед яких оперний театр «Колон» – один iз найбiльших у свiтi. Буенос-Айрес нерiдко називають латиноамериканським Парижем. У його архiтектурi пишне бароко поєднується з елементами класицизму й рисами сучасних стилiв. Збереглися архiтектурнi пам'ятки XVIII–XIX ст., серед яких уражає своєю пишнотою архiтектурний ансамбль на площi Двох Конгресiв. Кордова – другий за значенням промисловий центр Аргентини, одне з найстарiших iспанських мiст країни. Воно було засноване в 1573 р. i дотепер зберегло риси колонiальної епохи. Сьогоднi це один iз найбiльших торговельних центрiв. Кордова також є одним iз провiдних культурних i наукових центрiв країни, тут розташований найстарiший унiверситет Аргентини, заснований у 1613 р. . Масова iммiграцiя внесла в культуру аргентинцiв особливостi багатьох європейських народiв. Найкраще традицiйнi форми матерiальної та духовної культури збереглися в селищах i маєтках – естансiях, розосереджених на великих територiях. Сучасний побут i фольклор аргентинських селян виникли на iндiано-iспанськiй основi. Із перших же рокiв iспанського завоювання серед сiльського населення поширення набула iндiанська вовняна накидка – пончо, вона стала й традицiйним одягом аргентинських ковбоїв – гаучо, якi випасали худобу й займалися приборкуванням диких тварин. Зараз в Аргентинi гаучо називають не тiльки наїзникiв-пастухiв, але й власникiв ранчо У народнiй аргентинськiй музицi переважають мотиви креольського фольклору. На початку XX ст. набуло величезної популярностi аргентинське танго – танець, створений на основi кубинської хабанери. У Буенос-Айресi щорiчно проводяться мiжнароднi фестивалi танго. Улюбленою нацiональною їжею аргентинцiв є смажене м'ясо. До свят готують асадо – м'ясне фiле, смажене на вугiллях, i чурраско – м'ясо ягняти, приготовлене на рожнi. У рацiонi сiльських жителiв переважають страви з традицiйних iндiанських продуктiв: маїсу, манiоки, картоплi, бобiв. культури Наска, Музей образотворчих мистецтв, Мiжнародна художня галерея, Колонiальний музей. Всесвiтньо вiдомi й популярнi твори аргентинських письменникiв Хорхе Луїса Борхеса й Хулiо Кортасара. В Аргентинi розвиненi й популярнi види спорту, пов'язанi з кiньми. Щосуботи та в днi нацiональних свят проводяться перегони. Також поширена нацiональна гра пато – вид волейболу, у який грають сидячи на конях. Улюбленою розвагою гаучо були також пiвнячi бої, а в сiльськiй мiсцевостi ця традицiя збереглася й дотепер. Ще одна популярна спортивна гра, пов'язана з кiньми – кiнне поло. В Аргентинi, як i в Бразилiї, дуже популярний футбол. Ця спортивна гра поглинула не тiльки невеликi майданчики, але й величезнi спортивнi арени, наприклад стадiон «Монументаль», що вмiщує 105 тис. глядачiв. Аргентинська збiрна з футболу неодноразово ставала золотим i срiбним призером свiту. Господарство сучасної Аргентини, – це гiрничодобувна промисловiсть (свинець, цинк, уран, залiзнi руди), металургiя та сiльське господарство. Наприкiнцi XIX – на початку XX ст. специфiкою економiчного розвитку країни була орiєнтацiя сiльського господарства на свiтовий ринок. До початку Першої свiтової вiйни Аргентина посiдала перше мiсце у свiтi за експортом яловичини, лляного насiння, екстракту кебрачо (дубильного); друге – за експортом пшеницi, вовни. У промисловостi розвивалися головним чином галузi, пов'язанi з переробкою сiльськогосподарської сировини: м'ясохолодобойна, борошномельна, шкiряна, текстильна. Головним районом виробництва експортної сiльськогосподарської продукцiї стала Пампа. Пiсля Другої свiтової вiйни в Аргентинi почала розвиватися важка промисловiсть. Значним стимулом до цього стало вiдкриття в Патагонiї великих родовищ нафти, природного газу й вугiлля, а також руд металiв – залiза, вольфраму, свинцю та золота. За виробленням i споживанням промислової продукцiї, за виробництвом автомобiлiв, чавуну й сталi Аргентина посiдає одне з провiдних мiсць у Латинськiй Америцi, а за видобутком нафти – третє мiсце (пiсля Венесуели та Мексики). Розвиненi також транспортне й сiльськогосподарське машинобудування, виробництво металорiзальних верстатiв, електротоварiв, кольорова металургiя, хiмiчна, деревообробна, полiграфiчна промисловiсть. Сiльськогосподарська продукцiя складає основу аргентинського експорту. Головнi сiльськогосподарськi райони – Пампа з безкрайнiми рiвнинами, родючими землями та Патагонiя з неосяжними пасовищами. Провiдною галуззю сiльського господарства є тваринництво – м'ясне скотарство й вiвчарство. Кiлькiсть голiв великої рогатої худоби в гiгантських чередах складає бiльше нiж 49 мiльйонiв, тому Аргентину часто образно називають «м'ясним цехом Латинської Америки». Рослинництво базується на виробництвi зернових, головним чином пшеницi, кукурудзи та технiчних культур – льону, соняшника цукрової тростини, бавовнику. На пiвнiчному заходi країни розташованi великi плантацiї популярного в країнi парагвайського чаю мате Ієн лi передгiр'я Анд укритi маслиновими гаями, цитрусовими садами та виноградниками. км) та автомобiльних (208 350 км) дорiг з'єднує основнi сiльськогосподарськi й гiрничодобувнi райони з морськими портами (Буенос-Айрес, Ла-Плата та iн). Характерною рисою економiки країни є значна частка iноземного капiталу и наявнiсть змiшаних компанiй, де поряд iз державним бере участь iноземний капiтал. Для Аргентини все бiльш важливим стає туризм. Щорiчно країну вiдвiдують близько 10 млн. туристiв. їх приваблюють упорядкованi пляжi Атлантичного узбережжя, гiрськолижнi курорти в Андах архiтектура колонiальних часiв. Дуже популярною є курортна зона Барiлоче, де розташованi сотнi мальовничих озер iз мiнеральними джерелами. Багато туристiв вiдвiдують водоспад Ігуасу на кордонi Аргентини з Бразилiєю, що є одним iз найширших у свiтi (2,5 км). У країнi створено бiльше нiж двадцять нацiональних паркiв. Перу Територiя та географiчне положення . Перу – держава в захiднiй частинi Пiвденної Америки. Офiцiйна назва – Республiка Перу. На пiвночi Перу межує з Еквадором i Колумбiєю, на сходi – iз Бразилiєю i Болiвiєю, на пiвднi – iз Чилi, на заходi омивається водами Тихого океану. Довжина берегової лiнiї складає 2414 км. Серед латиноамериканських країн Перу поступається за площею тiльки Бразилiї, Аргентинi й Мексицi. Природа . Територiя країни являє собою три чiтко вираженi географiчнi областi: вузька (завширшки вiд 80 до-150 км) пустельна прибережна рiвнина вздовж узбережжя Тихого океану – Коста (берег); низиннi джунглi басейну Амазонки – сельва – на сходi; високi й стрiмчастi гiрськi пасма Анд – становить 2500 км. Це один iз найпосушливiших районiв земної кулi. Причина такого, на перший погляд, незвичайного клiмату тихоокеанського узбережжя криється в холоднiй Перуанськiй течiї, що проходить уздовж берегiв країни. Тут протягом кiлькох рокiв не буває дощiв, вiтер перемiщує бархани, а з рослинностi зустрiчаються лише поодинокi дерева, рiдкi чагарники та кактуси, в оазисах у долинах коротких рiчок ростуть цукровий очерет i фруктовi дерева. Завдяки холоднiй течiї води Тихого океану бiля Перу багатi на рибу, до поверхнi пiднiмаються насиченi мiнеральними речовинами придоннi води, що мiстять велику кiлькiсть органiзмiв, якi служать кормом для риб. їхньої висоти та коливається вiд -7 °С до +21 °С. В Андах є торiальнi джунглi, де випадає понад 2000 мм опадiв на рiк. Плоскогiр'я, плато й мiжгiрськi долини вкритi степами, де сформувалися родючi чорноземоподiбнi ґрунти. Схiдна частина країни – сельва – це частина Амазонської низовини, де переважає вологий екваторiальний лiс iз цiнними породами дерев й екзотичних квiтiв. Для сельви характернi тварини, що ведуть деревний спосiб життя, в основному це мавпи. Зустрiчаються мурахоїди, лiнивцi, тапiри, пекарi; величезна кiлькiсть птахiв iз яскравим пiр'ям (папуги, колiбрi), плазунiв, комах. На схiдних схилах Сьєри беруть початок рiчки Мараньйон й Укаялi, якi зливаються з Амазонкою. У горах багато озер, переважно льодовикового походження. На кордонi Перу й Болiвiї, на позначцi 3812 м над рiвнем моря, розташоване найвисокогiрнiше озеро у свiтi – Тiтiкака. У Перу вiдкритi родовища майже 80 видiв корисних копалин, утому числi мiдi, залiза, свинцю, срiбла, золота, ртутi, молiбдену. Країна має значнi запаси природного газу, кам'яного вугiлля, уранових руд. . До встановлення iспанського панування на територiї сучасного Перу протягом кiлькох тисячолiть змiнилася безлiч iндiанських цивiлiзацiй. До моменту приходу в XVI ст. iспанських конкiстадорiв тут був центр могутньої цивiлiзацiї iнкiв, що заступив близько 1100 р. давнi культури Уарi та Чиму. Пiдкоривши всi мiсцевi племена, Імперiя Сонця – як називали свою державу самi iнки – поширила своє панування на величезну територiю, що включає сучаснi Еквадор, Болiвiю та Перу. Спостерiгаючи за сонцем i зiрками, жителi «Сонячної iмперiї» створили свiй точний календар. Вони винайшли вузликове письмо – кiпу, що являє собою шнур, на якому закрiпленi кольоровi нитки з вузлами. Кiлькiсть вузлiв, їхнi кольори, форма й розташування на нитках дозволяли фiксувати та передавати необхiдну iнформацiю. Проте найбiльшого успiху iнки досягай в будiвельнiй справi. Вони зводили споруди з кам'яних монолiтiв – блокiв, якi присувалися один до одного з такою точнiстю, що мiж ними й зараз не може пройти лезо ножа. Столицею iмперiї iнкiв було мiсто Куско, що розташовувалося в центрi держави та налiчувало до моменту iспанського завоювання близько 50 тис. жителiв. Пiд егiдою iнкiв iснувало бiльше нiж сто рiзних народiв. Цi трудовi резерви дозволили побудувати споруди, що вимагали, подiбно до єгипетських i вавилонських, величезної працi й великої кiлькостi будiвельних матерiалiв. Найвидатнiшою спорудою був храм бога Сонця – Корiканча. Стiни його головних залiв були викладенi золотими пластинами, а його бордюри прикрашенi смарагдами та бiрюзою. Золотий диск дiаметром бiльше нiж 10 м символiзував бога Сонця. На терасах навколо храму розташовувався знаменитий «золотий сад». Дерева, квiти та тварини, що перебували в ньому, були зробленi iз золота, срiбла й коштовного камiння. Конкiста поклала кiнець розвитку великої iмперiї. Правителi iнкiв були страченi, а повстання жорстоко придушенi. Золотi статуї були переплавленi й вiдправленi до Європи, iндiанськi храми – зруйнованi й розграбованi. 1532 р. є початком iспанського панування на територiї Перу. Протягом 300 рокiв сюди прибували тисячi iспанських поселенцiв, несучи свою мову та релiгiю, а також хвороби та рабство. У 1542 р. було утворене вiце-королiвство Перу, до якого входила вся iспанська Пiвденна Америка. Винятком були лише Венесуела й Панама. У 1821 р. нацiонально-визвольний рух привiв до проголошення незалежностi країни. У результатi Тихоокеанської вiйни з Болiвiєю та Чилi (1879–1883) Перу втратило частину територiї, багатої на поклади селiтри, i потрапило в економiчну залежнiсть вiд Великої Британiї, що надавала їй позики. Із 1968 р. до середини 1980-х рр. влада в Перу належала вiйськовим урядам. Першi вiльнi вибори пройшли в країнi в 1985 р.