Єгипет та Алжир

Єгипет та Алжир «Єгипет та Алжир» . Єгипет – унiтарна держава, що складається з 26 мухафаз (губернаторств). Країна омивається Середземним i Червоним морями, межує з Лiвiєю, Ізраїлем i Суданом. Через її територiю проходить Суецький канал. Єгипет належить до невеликої кiлькостi країн, якi розташовувалися на двох материках: одна частина територiї розмiщена в Африцi, а iнша – в Азiї (Синайський пiвострiв). . Територiя країни рiвнинна, тiльки на пiвднi Синайського пiвострова розташованi сильно розчленованi гори, а гiрське пасмо Етбай оперiзує узбережжя Червоного моря. На заходi Єгипту розташоване велике плато Лiвiйської пустелi, що займає бiльше нiж половину територiї країни. На сходi розташовано плато Аравiйської пустелi. Клiмат на пiвночi субтропiчний, на iншiй територiї – тропiчний пустельний. Середня температура сiчня: +11…+16°С, липня: +25…+34°С, у пустелi вона може перевищувати +40°С. Тут великими є добовi коливання температури. Опадiв на бiльшiй частинi територiї випадає менше, нiж 100 мм, а на пiвночi – до 200-400 мм на рiк. Для країни характерний сильний i спекотливий вiтер, що дме iз Сахари в березнi-травнi. Вiн дiстав назву «хамсин», що означає «п’ятдесят» i вказує на те, що вiтер дме протягом приблизно п’ятдесят днiв. Єгипет оточений пiвколом пустель: iз заходу – Лiвiйською, зi сходу – Аравiйською, а на крайньому пiвденному сходi – Нубiйською. Це спекотливе пiвколо розсiкає зелена стрiчка рiчкової долини єдиної рiчки країни – Нiлу. Саме цiй рiчцi країна зобов’язана своєю появою. Ще Геродот називав Єгипет «даром Нiлу». Нiл убирає воду екваторiальних дощiв i несе її через гори, болота, пустелi, щоб зросити поля й дати життя численним рослинам i тваринам. Озер у країнi мало, рослиннiсть на бiльшiй частинi територiї бiдна, чого не можна сказати про надра Єгипту, де зберiгаються запаси нафти, фосфоритiв, природного газу, залiзної руди, урану, титану, олова, золота, молiбдену, цементної сировини, кухонної солi. У 525 р. до н. е. країну завоювали перси, потiм Александра Македонського. Зазнав Єгипет i перiоду римського правлiння. До моменту захоплення країни вiйськами Октавiана Августа населення було готове до створення єдиного суспiльства. Римськi правителi намагалися зупинити цей процес, оскiльки недовiрливо ставилися до судних суспiльств iз властивою їм культурою та релiгiєю. У VII ст.. країну захопили араби, що принесли до Єгипту iслам i арабську мову. Коли Єгипет став для мiст Захiдної Аравiї джерелом зерна, то набув важливого значення, тому араби не зачепили великих землеволодiнь. Майже тисячолiття Єгипет перебував у складi рiзних iсламських держав. У серединi XIII – на початку XVI ст.., у перiод правлiння мамлюкських династiй, на бiльш високий рiвень пiднялася культура iригацiйного землеробства, розвивалося ремiсниче виробництво, пожвавилася рiчкова, морська й караванна торгiвля. У 1517 р. Єгипет був завойований турками й став областю (пашаликом) Османської iмперiї. Суецького каналу. У наступнi десятилiття в Єгиптi швидко розвивається бавовництво, з’являються плантацiї цукрового очерету, будуються численнi бавовноочиснi пiдприємства й цукровi заводи. У 1914 р. країна стала протекторатом Великої Британiї, а в 1951 р. Єгипет здобув незалежнiсть. Зараз це президентська республiка. . За кiлькiстю населення Єгипет належить до найбiльших держав Африки. Середньорiчний прирiст населення країни – 20 осiб на 1000 жителiв. Нацiональний склад Єгипту однорiдний: араби-єгиптяни складають 98% населення, решта – бедуїни, бербери, нубiйцi, греки. Середнiй вiк єгиптян – 23,1 року. Тривалiсть життя тут, за африканськими мiрками, є високою – 69 рокiв. 22 . Бiльшiсть єгиптян сповiдують iслам сунiтського напрямку. Близько 10% населення складають християни (копти) – це нащадки стародавнiх єгиптян. Мiське населення складає 43%. Каїр , столиця Єгипту, найбiльше серед мiст, розташованих на берегах єдиної рiчки країни, та найбiльше мiсто Африки. Тут проживають близько 12 млн осiб – кожен сьомий житель країни. Сучасний Каїр – найбiльший помислiв центр країни та важливий транспортний вузол. Тут розвинена металургiя, машинобудування, харчова, текстильна й хiмiчна промисловiсть. Важко уявити собi Каїр без мечетей – тут їх бiльше нiж 300, серед яких є й справжнi шедеври зодчества. Наприклад, мечеть Ахмеда iбн Тулуна, що побудована у 878 р., вiдрiзняється властивими Середнiй Азiї елементами (мiнарет спiралеподiбної форми). Цiкава мечеть Аль-Азхар iз мiнаретом, що роздвоюється, i мечетi-близнюки – султана Хасана й Рiфаї. Мечеть султана Хасана нагадує церкву, тут розташована усипальниця султана. Мiнарет мечетi заввишки 81 м – це найвищий мiнарет у мiстi. У мечетi Рiфаї похованi члени єгипетської королiвської родини. На захiднiй окраїнi дельти Нiлу розташований витвiр Александра Македонського – мiсто Александрiя. Історично це мiсто розвивалося як торговельно-транзитний центр. Через Александрiйський порт здавна здiйснювалися економiчнi зв’язки Єгипту з країнами Європи та Азiї. Сьогоднi це друге за значенням мiсто Єгипту з населенням бiльше нiж 3,9 млн осiб. В Александрiї рiзноманiтну продукцiю виготовляють текстильнi, хiмiчнi, нафтопереробнi, будiвельнi й машинобудiвнi пiдприємства. Через цей порт проходить бiльшiсть вантажiв країни. . Культура Єгипту – це переплетення iсламської та середземноморської цивiлiзацiй, але своїм корiнням вона сягає традицiй епохи фараонiв. Жителi Давнього Єгипту вiдомi не тiльки будiвництвом давнiх пам’яток, але й тим, що вони одними з перших змогли окультурити багато рослин i покласти початок використанню пшеницi й iнших зернових культур. Єгиптяни приручили багатьох тварин i перейшли до культурного скотарства. Вони навчили свiт мумiфiкувати трупи та вiдкрили такi науки, як фiзiологiя та анатомiя. Але їх найвидатнiшим винаходом був перший папiр – папiрус, виготовлений зi стебел водяної рослини родини осокових iз такою ж назвою. Із давнiх часiв протягом столiть основним заняттям єгиптян залишалося орне поливне землеробство, iз ремесел найпоширенiшi гончарне й ковальське, виготовлення виробiв iз крокодилячої шкiри, рiзьблення по дереву, виробництво ювелiрних прикрас. Сучасний Єгипет є визнаним центром арабської культури. Першi сучаснi лiтературнi твори були опублiкованi в країнi близько ста рокiв тому, трохи ранiше тут почало розвиватися театральне мистецтво. . Сучасний Єгипет – це не тiльки традицiйне сiльське господарство, але й нафтовi свердловини, металургiйнi заводи, хiмiчнi комбiнати та електростанцiї Промисловiсть дає бiльше нiж третину нацiонального доходу країни, удвiчi бiльше за сiльське господарство. Велике значення має добувна промисловiсть. Єгипет має запаси нафти, якi можна виявити в рифтових западинах Червоного моря та Суецької затоки, а також на пiвнiчнiй окраїнi Лiвiйської пустелi. Часто з ними межують родовища природного газу. Руди кольорових металiв добуваються в районi гiр Етбай. вироби, хiмiчнi волокна). У країнi розвивається металургiя. У Гелуанi працю металургiйний комбiнат повного циклу. Вiн використовує залiзнi руди, що добувають у районi Асуана та в оазисi Бахарiя. Пiдприємства машинобудування зосередженi в Каїрi, Александрiї, Гелуанi. Тут виробляють автомобiлi, залiзничнi вагони, сiльськогосподарську технiку, судна, продукцiю електротехнiчної та електронної галузей. Найстарiша галузь єгипетської промисловостi – текстильна. Сировиною для неї служить високоякiсна довговолокниста бавовна, яка вирощується в країнi. У харчовiй промисловостi видiляються цукрова й борошномельна галузi, великими є обсяги виробництва рослинних олiй. Головна галузь сiльського господарства крани – рослинництво. Єгиптяни були та залишаються працьовитими та вправними хлiборобами – вони вирощують пшеницю, кукурудзу, рис, виноград, цукрову тростину; у їхнiх садах зрiють фiнiки, iнжир, гранати. Близько десятої частини посiвних площ зайнято пiд овочами та плодовими культурами. Найважливiша експортна культура – довговолокнистий бавовник. У тваринництвi розводять велику рогату худобу (значна частина використовується як тяглова сила), овець i кiз, розвивається птахiвництво. Завдяки збiльшенню зборiв фуражних культур формується iнтенсивне молочне тваринництво. лiквiдована погроза посух, а площа поливних земель збiльшилася в країнi на третину Нижче Асуана Нiл – уже не рiчка, а єгипетське «море». Це штучне «море» робить Нiл судноплавним по всiй середнiй течiї та дає стiльки ж риби, скiльки єгипетськi рибалки виловлюють у Середземному й Червоному морях. березi Нiлу, в Ель-Гiзi розташована унiкальна трiада пiрамiд (одне iз семи чудес свiту) i колосальна фiгура сфiнкса з тiлом лева й головою людини (за висотою її можна порiвняти iз шестиповерховим будинком). Велику пiрамiду Хеопса, спрямовану в небо, уважають найбездоганнiшим, iз точки зору геометрiї, монументом на Землi. Вона була побудована у XXVII ст.. до н. е. i первiсно досягла висоти 147 м. В основi пiрамiда являє собою квадрат зi сторонами 230 м, її орiєнтованi за сторонами свiту. У Верхньому Єгиптi розташоване мiсто Луксор. Поблизу його розташовувалася давнє мiсто Фiви, тут також зберiгся храмовий комплекс, найдавнiшi споруди якого належать до часiв Хатшепсут (XV ст.. до н. е.). Пiвнiчнiше Луксора розташований Карнак – мiсцеперебування давнього храму бога Амона. На початку Нового царства (iз XVI ст.. до н. е.) Карнак перетворився на загальнодержавний культовий центр. У цей перiод тут створили алею сфiнксiв. На межi Верхнього й Нижнього Єгипту розташоване давнє мiсто Мемфiс. Уважається, що воно було засноване першим фараоном єдиного Єгипту Менесом (близько XXXII ст.. до н. е.). тут збереглася 20-метрова статуя Рамзеса II i фiгура сфiнкса. У транспортнiй системi каїни найбiльше значення мА автомобiльний транспорт. Зберiгає своє значення внутрiшнiй водний транспорт, розвивається повiтряний i трубопровiдний. Особливе значення має нафтопровiд, що з’єднує промисли Суецької затоки з Каїром та Александрiєю. У зовнiшньоекономiчних зв’язках найбiльше значення має морський транспорт, найбiльшi порти – Александрiя, Порт-Саїд i Суец. Великим є значення Суецького каналу, яким здiйснюється сьома частина морських мiжнародних перевезень країни. Вiн майже наполовину зменшив вiдстань мiж портами Пiвнiчної Америки та Пiвденно-Схiдної Азiї, перетворивши схiдну частину Середземного моря з транспортного тупика на одну iз жвавих дiлянок руху морських суден. Обслуговуванням каналу займаються лише 15 тис. осiб, а країна щорiчно одержує 2 млрд доларiв прибутку вiд його експлуатацiї. Алжир – каїна пустелi та снiгiв Територiя та географiчне положення. Алжир – унiтарна держава, що складається iз 48 вiлай (провiнцiй). Країна розташована в пiвнiчно-захiднiй частини Африки та межує з Тунiсом, Лiвiєю, Нiгером, Малi, Мавританiєю, Захiдною Сахарою i Марокко. Це найбiльша за територiєю країна Пiвнiчної Африки та друга серед усiх африканських держав. Протяжнiсть країни з пiвночi на пiвдень – 1900 км, зi сходу на захiд – 1800 км. Пiвнiчна частина Алжиру вздовж 1300 км омивається водами Середземного моря. Природа . У природi країни межують снiги Атласу й спека Сахари, о багато в чому пояснюється рельєфом. За рельєфом Алжир можна роздiлити на пiвнiчну частину – гiрську, середню – рiвнинну й пiвденну – частково рiвнинну, частково гористу. На пiвночi країни розташована центральна частина гiр Атлас, що складаються з окремих масивiв i гiрських ланцюгiв, пiвнiчнi з яких мають назву Тель-Атлас. ¼ цiєї найбiльшої пустелi свiту. Тут розташоване нагiр’я Агаггар, що складається з низьких схiдчастих хребтiв, базальтового плато й окремих вулканiчних конусiв заввишки до 3003 м. У пiщанiй пустелi царюють три головнi володарi: сонце, вiтер i пiсок. Вони творцi великих пiщаних дiлянок – ергiв. Ерги нагадують море у штиль, хоча зустрiчаються й «штормовi вали». Пiд впливом вiтру «вали» i дрiбний «бриж» починають повiльно перемiщуватися. Коли вiтер сягає великої сили, вiд пiднятого в повiтря пiску й пилу настає пiвморок, тому нечисленнi жителi пустелi прагнуть укритися вiд пiщаної бурi. У Сахарi можна спостерiгати мiражi. Вони виникають через вiдбиття свiту в атмосферi, що вiдбувається над сильно нагрiтою земною поверхнею. липня +25°С. Опадiв випадає 400-1200 мм на рiк. Клiмат Сахари тропiчний, пустельний. Сонце тут палить безжально, а температура може перевищувати +40°С, опадiв випадає менше за 50 мм на рiк, великими є добовi коливання температур. В Алжирi тiльки одна рiчка має постiйний стiк – це Шелiф. Іншi водотоки в сухий сезон висихають. Важливим джерелом одержання води є пiдземнi води. У країнi є мiнеральнi джерела, цiлющi властивостi яких вiдомi ще за часiв Римської iмперiї. Минуле й сьогодення Алжиру багато в чому визначається пустелею. Так, пiд сипучими пiщаними хвилями Сахари схованi величезнi багатства: нафта, природний газ, фосфати, залiзна руда, мiдь, свинець, цинк, фосфорити. Історичний розвиток. Пустеля мала велике значення i в iсторiї каїни. Сюди йшли мiсцевi жителi – бербери, укриваючись вiд загарбникiв. Згiдно з раннiми згадками про Алжир, його першими жителями були народи, що розмовляли на берберських нарiччях. Їхнiми основними заняттями були полювання, скотарство й примiтивне землеробство. У III ст.. н. е. тут виникли мiжплемiннi союзи масилiв i масесилiв. У 202 р. до н. е. проводир масилiв Масинiссi об’єднав їх у єдину державу Нумiдiю. Однак нумiдiйському царю Югурту не вдалося вiдбити натиск римських вiйськ, що призвело до перетворення країни на римську провiнцiю. Із того часу почалося будiвництв мiст, були спорудженi дороги, мости та акведуки. Корiннi жителi неодноразово пiдiймалися проти iноземцiв. Значна їх частина пiшла в Сахару, де повернулася до кочового способу життя. У VI ст.. частина Алжиру була завойована вiзантiйцями. Однак у внутрiшнiх областях, якi майже не зазнали чужоземного впливу, продовжували домiнувати берберськi племена. У VII територiю сучасного Алжиру завоювали араби. Вони навертали мiсцеве населення до iсламу, нав’язували свою мову, культуру, систему цивiлiзацiї. Корiннi жителi країни брали участь в арабських завоюваннях у Захiдному Середземномор’ї та зробили свiй внесок в економiчний i культурний розвиток арабо-мусульманських держав, що утворилися тут. Наприкiнцi XV ст.. християнська Іспанiя, розгромивши Гранаду, останню на своїй територiї мусульманську державу, спрямувала свої вiйська в Африку й захопила алжирськi порти Мерс-ель-Кебiр, Оран, Алжир, аннаба й Беджайя. Мiсцевi арабськi правителi звернулися по допомогу до падишахiв Османської iмперiї. Турки вигнали iспанцiв iз Пiвнiчної Африки, але потiм усунули арабiв вiд влади та стали правити самостiйно. Пiсля 1671 р. Алжир став користуватися значною автономiєю, його очолював правитель, що довiчно обирався вищими чиновниками та офiцерами країни. У 1848 р. Алжир був оголошений французькою територiєю, i тiльки в 1962 р. країна здобула незалежнiсть. Середньорiчний прирiст населення досить високий – 17 осiб на 1000 жителiв. Вiковий склад – 33-61-6, тривалiсть життя – 70,3 року. Середня густота населення країни є невисокою – 13,7 особи/ км2, причому бiльше нiж 90% алжирцiв проживає в пiвнiчнiй частинi країни. Особливо густо заселенi прибережна смуга й мiж гiрськi долини Тель-Атласа. У захiднiй i центральнiй частинах Пiвнiчного Алжиру переважає осiле населення, i а iншiй територiї розселенi напiвкочiвники та кочiвники-скотарi. Останнiм часом усе бiльше алжирцiв переходить о осiлого життя i починає займатися землеробством, багато хто переїжджає до мста або в райони, де ведеться видобуток корисних копалин. Мiське населення складає 58%. Найбiльше мiсто країни – її столиця Алжир , що розкинулося на схилi гiр захiдного берега Алжирської бухти. У мiстi, заснованому тисячу рокiв тому, зараз проживають 3,25 млн осiб (кожен десятий алжирець). Алжир – економiчний i культурний центр країни. Тут працюють пiдприємства харчової, текстильної, хiмiчної, нафтопереробної промисловостi, розвивається машинобудування, розташований великий порт i мiжнародний аеропорт. У мiстi збереглися споруди часiв панування Османської iмперiї, зокрема мечеть Джамiаль-Джадiд i мечеть-усипальниця Сiдд Абдархман, побудованi в XVII ст.. Пiдпливаючи до Алжиру, можна побачити банi католицького собору Нотр-Дам Д'Африк – це свiдчення французької колонiзацiї країни. велич свiдчать залишки сигнальної вежi, мечетi з мiнаретом i великим палацовим комплексом, спорудженим у XI ст.. кожен посiдає певне мiсце. Традицiйна алжирська родина багатодiтна, однак дiзнатися про кiлькiсть дiтей дуже непросто. Так, якщо чоловiк говорить, що в нього двоє дiтей, це означає, що вiн має двох синiв, про дiвчат згадувати не заведено. Основна їжа осiлих сiльських жителiв – фелахiв – ячмiнний i пшеничний хлiб, овочi, фiнiки, круп’янi страви. Їжа кочiвникiв – ячмiннi перепiчки, кисле молоко, фiнiки. І кочiвники, i фелахи рiдко вживають м'ясо. Алжир має достатньо розвинену систему освiти, подiбну до французької. У школах вивчають основнi науки, арабську та французьку мови. Алжирський унiверситет має висококвалiфiкований викладацький склад. Господарство м3 / рiк – перше. Основний район видобутку блакитного палива – Хассi-мель. Головнi нафтовi родовища розташованi в Еджерi, Хассi-Месаудi, Хассi-Рмелi, у долинi Іллiзi. Протягом останнiх десятилiть у країнi випереджальними темпами розвивалася обробна промисловiсть. Були побудованi металургiйнi заводи, пiдприємства з виробництва сiльськогосподарської технiки, паперу, цементу, електрообладнання, нафтохiмiчний комплекс. Важливою галуззю економiки є сiльське господарство, однак його частка у валовому внутрiшньому продуктi зменшується. У галузi переважає рослинництво. Вирощують пшеницю, ячмiнь, фiнiкову пальму, траву альфа (вона використовується для виробництва кращих сортiв паперу). Для значної частини населення степових плоскогiр’їв основним джерелом iснування є розведення овець i кiз. На узбережжi мiсцеве населення займається рибальством. Основний вид транспорту – автомобiльний. Із країнами Тропiчної Африки Алжир з’єднує транссахарська автомагiстраль. Але головну роль у зовнiшньоекономiчних зв’язках вiдiграє морський транспорт. Список використаної лiтератури Довгань Г. Д. Країнознавство: довiдник/ Г. Д. Довгань, А. Й. Сиротенко, О. Г. Стадник. -Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2007. -480.: iл.