1. Комплексна країнознавча характеристика Італiї
Апеннiнський пiвострiв, на якому розташована Італiя, вважається колискою європейської цивiлiзацiї. Давнiй Рим, епоха Вiдродження, поява торгового капiталiзму у середнi вiки – це лише передiсторiя. Сучасна iталiйська держава утворилася пiзно – лише у 1870 роцi.
Сьогоднiшня Італiя входить до "великої сiмки", є членом ЄЕС та НАТО. Площа країни становить 301 тис. км2
, населення – 57,9 млн. осiб (що приблизно дорiвнює Великобританiї або Францiї). Країна є постiндустрiальною та високорозвиненою (ВНП на особу дорiвнює 20510 $ на рiк).
Вчотирьох – ФРН, Францiя, Великобританiя та Італiя дають бiльше ¾ вартостi промислової продукцiї Європи, саме вони мають найбiльш широкий набiр галузей i виробництв i цим вiдрiзняються вiд "малих привiлейованих нацiй", котрi, як правило, орiєнтуються на невелику кiлькiсть галузей спецiалiзацiї, але утримують в них свiтове лiдерство (наприклад, Швейцарiя – шоколад, сир, годинники, лiки; Швецiя – автомобiлi, шарикопiдшипники, гiдротурбiни, папiр, контейнери, деякi сорти прокату).
Основнi риси суспiльно-географiчного положення Італiї:
1. приморський характер (80% кордонiв – морськi): близькiсть до найважливiших мiжнародних морських шляхiв Середземного моря, розташування "навпроти" Суецького каналу;
2. вигiдне "сусiдське" положення (Францiя, Швейцарiя, Австрiя, Словенiя), що пiдсилюється наявнiстю тунелiв пiд Альпами (наприклад, Сiмплонський тунель довжиною 18 км був збудований ще 1900 року i тривалий час був найдовшим у свiтi) через якi iталiйцi навiть їздять на роботу за кордон.
2. Природнi умови та ресурси
В орографiї Апеннiнського пiвострову домiнують гори альпiйської складчастостi – Апеннiни (типовi висоти 1200 – 1800 м, найвища – г. Корно 2914 м), на пiвночi вони через Приморськi Альпи з’єднуються з Італiйськими Альпами, по яким i проходить державний кордон (саме на кордонi Італiї та Францiї розташована найвища гора Європи Монблан – 4807 м). Італiя – країна з високою сейсмiчнiстю, де наявнi дiючi вулкани (Везувiй, Етна, Стромболi, Лiпарi та iншi), а землетруси є досить звичним явищем.
15-20 млрд. м3
(Паданська рiвнина). Отже власнi потреби в енергоресурсах Італiя забезпечує лише на 10%. Тому важливою для Італiї подiєю стало введення в експлуатацiю транссередземноморського пiдводного газопроводу, який з’єднав алжирськi газопромисли з материковою Італiєю через Тунiс i Сицилiю. Пiдводна частина цього газопроводу має довжину 160 км.
Кращою є ситуацiя з рудними ресурсами, особливо з полiметалiчними рудами. Італiя забезпечує свої потреби у цинковi, свинцi, сурмi на ⅔, а по ртутi займає 1-е мiсце в свiтi (виробництво до 800 тон на рiк). В надрах Сицилiї видобуваються самородна сiрка та калiйнi солi. Поширена й рiзноманiтна будiвельна сировина – мергелi, гранiт, але особливо знаменитий нiжно-бiлий каррарський мармур, який почали використовувати ще у Давньому Римi, а потiм його прославив Мiкеланджело та iншi iталiйськi скульптори.
Клiматичнi розбiжностi Італiї пояснюють великою протяжнiстю з пiвночi на пiвдень, а також розташуванням Апеннiнських гiр на шляху пануючих захiдних вiтрiв. У пiвострiвнiй частинi Італiї та на Лiгурiйськiй Рив’єрi клiмат субтропiчний середземноморський (з м’якою вологою зимою та сухим жарким лiтом). Чим пiвденнiше – тим сухiше та жаркiше, бо вiдчувається гарячий подих Африки, до якої вiд крайньої пiвденної точки всього 150 км. Помiрно-континентальний клiмат має лише Паданська рiвнина, половина опадiв випадає там у весняно-лiтнiй перiод.
Рiчки Італiї невеликi i маловоднi. Найбiльша серед них – По (довжиною 652 км).
породах.
а також рекреацiйнi функцiї.
ця проблема є на Пiвднi. Загальна площа зрошуваних земель сягає 4 млн. га.
3. Населення
в районi Трiєсту – словенцi; на пiвднi в Калабрiї – православнi албанцi та греки, що активно селились тут за часiв Османської iмперiї.
Природне вiдтворення населення вiдноситься до першого типу, але демографiчна ситуацiя порiвняно краща, нiж в iнших країнах Захiдної Європи (вiдчувається вплив католицької церкви, особливо в таких патрiархальних регiонах як Сицилiя та Сардинiя). Італiя й зараз залишається джерелом трудової емiграцiї до США, ФРН, Швейцарiї, Францiї, Аргентини. Протягом тiльки ХХ столiття країну назавжди покинуло 20 млн. осiб. Внутрiшнi мiграцiї спрямованi з аграрного Пiвдня до промислової Пiвночi.
"мiльйонерами" є Рим, Мiлан, Неаполь i Турiн. Внаслiдок того, що Італiя пiзно стала централiзованою державою, в нiй немає такого домiнуючого центру як Париж, Будапешт або Лондон. Найбiльшi мiськi агломерацiї – Мiланська (4,7 млн.), Римська (3,5 млн.), Неаполiтанська (2,5 млн.), Туринська (1,5 млн.). У сiльськiй мiсцевостi Пiвдня переважають села, на Пiвночi – хутори (ферми).
Територiя Італiї густозаселена: середня щiльнiсть становить 192 особи/км2
. У високоурбанiзованих районах Ломбардiї, Лiгурiї, Великого Неаполя густота населення перевищує 1000 осiб/км2
, навiть у високорозвиненому сiльськогосподарському районi – Паданськiй рiвнинi – показник становить 400 осiб/км22
.
У сiльському, лiсовому господарствi i рибальствi зайнято 10% економiчно активного населення (але створюють вони лише 4% ВНП), у промисловостi та будiвництвi – 29% економiчно активного населення (28% ВНП вiдповiдно), а в сферi послуг – 61% (створюється 67% ВНП). Структура зайнятостi цiлком вiдповiдає параметрам постiндустрiальної країни, щоправда з дещо завищеною часткою сiльського господарства.
4. Галузева структура господарства
"Обличчя" країни визначає промисловiсть. Але вона зорiєнтована не на унiкальну чи надскладну продукцiю, як у Нiмеччинi або Великобританiї, а бiльше на випуск масової продукцiї середнього рiвня складностi (автомобiлi, тепловози, верстати, конторське обладнання, побутова технiка).
Для структури iталiйської промисловостi характерно:
1. переважання важкої промисловостi, хоча її частка не така значна, як в iнших країнах Захiдної Європи;
2. провiдна роль машинобудування;
3. вища, нiж в iнших захiдноєвропейських країнах, частка хiмiчної промисловостi;
5. найвища серед усiх постiндустрiальних країн частка легкої промисловостi, як у структурi виробленої продукцiї, так i в структурi експорту.
Паливно-енергетичний комплекс країни не задовольняє власних потреб. Італiя має напружений паливно-енергетичний баланс. 70% його становить купована нафта, 15% припадає на природний газ, 8% – на вугiлля, 6% – ГЕС, 1% – АЕС (у перспективi атомнi станцiї будуть закритi). Загалом Італiя має найпотужнiшу в Європi нафтопереробку, але потужностi НПЗ використовуються приблизно наполовину, що пов’язується з арабо-iзраїльськими конфлiктами.
Чорна металургiя працює на iмпортнiй сировинi (на ⅔ – це металобрухт), тому її пiдприємства концентруються в портах – Генуя, Пьомбiно, Неаполь, Таранто (останнiй має найбiльшу потужнiсть в ЄЕС – 10 млн. тон сталi на рiк).
на Сардинiї. Виплавка свинцю та цинку також майже повнiстю сконцентрована на Сардинiї (Монтепонi, Порто-Весме).
Машинобудування дає ⅓ вартостi промислової продукцiї та ⅓ експорту. Країна характеризується високою часткою транспортного машинобудування. Особливо видiляється мiсто Турiн з гiгантським концерном ФІАТ (останнiй володiє також i футбольним клубом "Ювентус"). Пiдприємства цього мiста виробляють крiм автомобiлiв також залiзничнi вагони i локомотиви, трактори та iншу сiльськогосподарську технiку. Свiтову славу мають iталiйськi автозаводи "Альфа-Ромео" (Неаполь), "Феррарi" (Маранелло), "Ламборджiнi" (Болонья).
"батькiвщина"). Суднобудування (Генуя, Трiєст, Спецiя, Лiворно) знаходиться у депресивному станi, не витримуючи конкуренцiї з японськими та пiвденнокорейськими виробниками. До нових галузей вiдноситься авiацiйна промисловiсть (Турiн, Неаполь).
Видiляється Італiя виробництвом побутових електроприладiв (холодильники, морозильники, пральнi, посудомийнi та швейнi машини, мiкрохвильовi печi та iн. – 1-е мiсце в Європi). Італiйська компанiя "Мерлонi електродоместiчi" володiє торговими марками "Арiстон", "Індезит". Найважливiшi центри – Мiлан, Флоренцiя, Рим. Вiдомий виробник конторського обладнання "Олiветтi" має штаб-квартиру в мiстi Івреа.
Найважливiшим верстатобудiвним центром Італiї є м. Брешiа (корпорацiя "Данiелi").
Багато виробляється мiнеральних добрив, синтетичного каучуку (Венецiя, Равенна). Географiя хiмiчної промисловостi зазнає суттєвих змiн на користь Пiвдня (Брiндiзi, Кальярi та iн.). Саме на Пiвднi збудовано нафтохiмiчний комплекс Аугуста-Сiракузи, який здатен переробляти 50 млн. тон нафти щорiчно. Серед найвiдомiших хiмiчних концернiв Італiї – "Монтедiсон" (¼ вартостi виробленої хiмiчної продукцiї країни) та "Пiреллi" (гумотехнiка, автошини).
Текстильна промисловiсть зберiгає важливе експортне значення. Мiланський старопромисловий текстильний район – єдиний у Захiднiй Європi, що зберiг свою спецiалiзацiю (Лiонський у Францiї, Бiрмiнгемський у Великобританiї переструктуризувалися досить давно), що пов’язано з вiдносною дешевизною робочої сили у Пiвденнiй Європi ("текстильним цехом" Європи зараз стала Португалiя). Бiльша частина текстилю, зробленого у Мiланi, Бергамо, Турiнi – iз синтетичних волокон. Вовняна пiдгалузь представлена пiдприємствами у Флоренцiї i Прато.
Дуже важливою галуззю спецiалiзацiї Італiї традицiйно залишається шкiряно-взуттєва промисловiсть, що виробляє близько 550 млн. пар на рiк, у тому числi 400 млн. пар шкiряного взуття. За вартiстю виробленого та експортованого взуття країна займає 1-е мiсце у свiтi. Італiя є законодавицею мод у цiй галузi (наприклад, корпорацiя "Geox" першою почала виробляти пiдошву, що "дихає"). Виробництво носить переважно деконцентрований характер.
Швейна i трикотажна промисловiсть також мають великий експортний потенцiал. Найбiльш вiдома торгова марка "Бенеттон" (названа так на честь мiста Понцано-Бенетто, хоча штаб-квартира зараз перенесена у м. Тревiзо), яка має фiрмовi магазини у 110 країнах свiту. З нових компанiй на свiтовому ринку вiдомi "Rifle" та "Diesel".
Багатогалузеве сiльське господарство дозволяє мати розгалужену харчову промисловiсть. Її спецiалiзацiя – це виготовлення макаронних виробiв (особливо – спагетi), оливкової олiї, виноградного вина, овочевих i фруктових консервiв, сокiв. Всi цi виробництва вiдносяться до трудомiстких з невисокою зарплатою, тому вони широко представленi у сiльськiй мiсцевостi всiєї країни у виглядi дрiбних пiдприємств.
У сiльському господарствi Італiї зайнято близько 9% економiчно активного населення. Природнi умови сприятливi для широкого набору культур помiрного i субтропiчного поясiв. Але стiйке рослинництво в умовах середземноморського типу клiмату можливо лише при зрошеннi (Італiя подiляє 1-2 мiсце в Європi з Іспанiєю за площею зрошуваних земель).
багатьом країнам ЄЕС. Причиною цього є парцелярне (дрiбне) землеволодiння (¾ господарств мають площу менше 5 га). Дрiбнi господарства низькопродуктивнi й малотоварнi.
Спiввiдношення мiж рослинництвом i тваринництвом за вартiстю виробленої продукцiї становить 60 : 40, тобто Італiя має яскраво виражений пiвденноєвропейський тип сiльського господарства (середземноморський пiдтип), який вiдрiзняється переважанням рослинництва та збереженням докапiталiстичних укладiв (наявнiстю сiмейних ферм, якi часто працюють тiльки для забезпечення власного споживання).
Провiдною галуззю рослинництва є овочiвництво (15 млн. тон овочiв на рiк, з них 5 млн. тон помiдорiв). Овочiв (раннiх та пiзнiх) Італiя вирощує бiльше, нiж Великобританiя, Францiя та Нiмеччина разом узятi.
Зернове господарство неспроможне забезпечити потреби країни. Цiннi i твердi сорти пшеницi, потрiбнi для макаронних виробiв, вирощуються переважно на Пiвднi, мають низьку врожайнiсть. На Паданськiй рiвнинi м’яка пшениця i кукурудза дають по 50 ц/га. Італiя є найбiльшим виробником риса в Європi (близько 1 млн. тон), вiн навiть експортується.
Високий рiвень розвитку має садiвництво. В країнi вирощується близько 6 млн. тон яблук, груш, персикiв щорiчно. На Пiвднi переважають цитрусовi, валовi збори яких перевищують 3 млн. тон (4-е мiсце у свiтi пiсля США, Бразилiї та Іспанiї). Острiв Сицилiя взагалi вважається головним "лимонарiєм" свiту. Експортуються також волоськi горiхи.
Основними технiчними культурами є цукровий буряк (самозабезпечення) i тютюн (експортується). Провiдним регiоном по їх вирощуванню є Паданська рiвнина. У пiвденнiй частинi країни спецiалiзацiя змiнюється, тут переважають олiйнi культури. За виробництвом маслин (оливок) Італiя подiляє 1-2 мiсця в свiтi з Іспанiєю. Оливкова олiя є переважно продуктом внутрiшнього споживання, цiкаво, що виробляється вона безпосередньо на фермах.
Тваринництво розвинуто недостатньо. ⅔ поголiв’я припадає на великi капiталiстичнi господарства пiвнiчної частини країни (представленi молочний напрямок в скотарствi та свинарство). По мiрi просiвання на пiвдень зростає значення м’ясного напрямку скотарства. Велика рогата худоба поступово витiсняється дрiбною (вiвцi, кози). Найвищим рiвнем розвитку вiвчарства вiдзначається Сардинiя.
Італiя – приморська країна, але масштаби розвитку рибальства порiвняно невеликi. Моря, що оточують її територiю, небагатi на бiологiчнi ресурси (у тому числi й у зв’язку iз погiршенням екологiчної ситуацiї). Виловлюється близько 600 тис. тон риби на рiк. Натомiсть починає розвиватися марiкультура.
Серед iнших галузей господарства країни потужний розвиток отримав мiжнародний туризм. Італiя приймає близько 36 млн. туристiв на рiк, поступаючись за цим показником в Європi лише Францiї та Іспанiї. Туризм забезпечує роботою 1 млн. iталiйцiв та приносить щорiчно до 8 млрд. $ прибуткiв. За часткою туризму у ВНП Італiя поступається лише деяким "малим привiлейованим нацiям" (Швейцарiя, Австрiя) або карликовим державам (Лiхтенштейн, Мальта чи Сан-Марино). В Італiї наявнi туристськi райони всiх типiв:
· гiрськi в Альпах (найвiдомiший зимовий курорт – Кортiна-д’Ампеццо);
· приморськi на Лiгурiйськiй Рив’єрi (Сан-Ремо, Дiано-Марина та iн.) й Адрiатицi (Рiмiнi, Монфальконе та iн.);
· суто мiськi, в яких поруч з природними комплексами туристiв приваблюють "старi каменi Європи": Рим з його Колiзеєм, Венецiя iз Замком Дожiв та площею Святого Марка, Неаполь iз розкопками Помпеї та Геркулануму, врештi-решт Ватикан з його всесвiтньо вiдомою пiнакотекою та собором Святого Петра.
Загалом Італiя має сучасну туристичну iнфраструктуру та стабiльну клiєнтуру. Порiвняно з iншими захiдноєвропейськими країнами iталiйський туризм "дешевший".
Транспортний комплекс Італiї високорозвинений, має збалансований взаємодоповнюючий характер. У внутрiшнiх перевезеннях автотранспорт поступово витiсняє залiзничний (для Італiї характернi полiмагiстралi), не дивлячись навiть на те, що бiльше половини залiзниць електрифiкованi. Велике значення має трубопровiдний транспорт, у тому числi й для доставки прiсної води.
У 1925 роцi в Італiї була побудована перша в свiтi автострада "Мiлан – Варезе". Зараз за протяжнiстю автошляхiв вищого класу Італiя в Європi поступається тiльки ФРН. Найвiдомiша з iталiйських автострад простягається за маршрутом "Мiлан – Болонья – Флоренцiя – Рим – Неаполь – Реджо-дi-Калабрiя" та називається "Автострадою Сонця". За цим же маршрутом проходить основна за вантажо- та пасажирообiгом швидкiсна залiзниця.
Зовнiшнi зв’язки країни на 90% реалiзуються морем. Найбiльшi iталiйськi порти – Генуя (вантажообiг у 50 млн. тон на рiк) i Трiєст (35 млн. тон) є воротами у зовнiшнiй свiт не тiльки для Пiвнiчної Італiї, але й для Швейцарiї, Австрiї та навiть Пiвдня Нiмеччини. Головним центром каботажних зв’язкiв виступає Неаполь. Працюють поромнi переправи на Сицилiю (Реджо-дi-Калабрiя – Мессiна) та Сардинiю (Чивiтавеккья – Гольфо-дельi-Аранчi), а також до Грецiї (Брiндiзi – Патри).
Для зовнiшнiх пасажирських зв’язкiв важливим є авiацiйний транспорт. Авiакомпанiя "Алiталiа" – серед найбiльших у свiтi.
5. Зовнiшнi зв’язки
Вони здавна мають велике значення для Італiї, тому що її енергетика та цiла низка галузей промисловостi функцiонують на iмпортному паливi, сировинi та напiвфабрикатах. Країна є залежною й вiд iмпорту iноземних технологiй. Не вистачає їй зернових i продукцiї тваринництва.
"Обличчя" Італiї в мiжнародному подiлi працi визначає вивiз готових промислових виробiв (80% вартостi експорту), особливо автомобiлiв, оргтехнiки та побутової електротехнiки, а також труб. Частка продукцiї високої технологiї є незначною. Мiцнi позицiї Італiя утримує на свiтовому ринку одягу i взуття.
"Мiняємо машини на брухт, туфлi на нафту". Але в цiлому зовнiшньоторговельний баланс дефiцитний (через великi обсяги купiвлi нафти), частково цей дефiцит покривається доходами вiд мiжнародного туризму i грошовими переказами робiтникiв-емiгрантiв.
Основнi торговi партнери: 60% товарообiгу припадає на ЄЕС (особливо ФРН та Францiю); в iмпортi велика роль належить країнам ОПЕК, а в експортi – США (найбiльшому покупцю товарiв легкої i харчової промисловостi).
такої взаємодiї з Україною можна назвати спорудження трубного заводу в м. Суми, з Росiєю – побудову нового причального комплексу в порту Находка.
6. Територiальна структура господарства
Як бачимо, економiчним авангардом Італiї є її пiвнiчна частина, яка при 40% площi та 44% населення виробляє 55% ВВП країни та 66% її промислової продукцiї. В природному вiдношеннi Пiвнiч включає в себе Паданську рiвнину та оточуючi схили Альп i Апеннiн. Це найбiльш розвинена частина країни з переважанням у галузевiй структурi електронiки, електротехнiки, автомобiле-, судно- та верстатобудування. Саме тут розташованi провiднi ГЕС, поширена електрометалургiя. У цiй частинi країни сконцентрованi найбiльшi взуттєвi та швейнi фiрми. Для сiльського господарства характернi крупнi спецiалiзованi ферми. Тому Пiвнiч – головний виробник зерна, цукрових бурякiв, овочiв та фруктiв помiрного поясу, на схилах пагорбiв розташовуються виноградники. При цьому головний сiльськогосподарський профiль Пiвночi визначає тваринництво (молочне скотарство, свинарство i птахiвництво). Пiвнiч має найщiльнiшу в Італiї мережу автошляхiв i трубопроводiв. Важливими господарськими функцiями Пiвночi є фiнансовi операцiї та обслуговування туристiв.
Таблиця 1. Територiальна диференцiацiя соцiально-економiчного розвитку в Італiї
|
|
Індекс рiвня життя
(Італiя = 1)
|
|
| Валле-д’Аоста |
Аоста |
1,23 |
|
Турiн |
1,13 |
| Ломбардiя |
Мiлан |
1,28 |
| Лiгурiя |
Генуя |
1,15 |
|
| Трентiно-Альто-Адiдже |
Тренто |
1,18 |
| Венето |
|
1,11 |
| Фрiулi-Венецiя-Джулiя |
Трiєст |
1,16 |
| Емiлiя-Романья |
Болонья |
1,22 |
| Центральний економiчний район |
| Тоскана |
Флоренцiя |
1,07 |
| Марке |
|
0,99 |
| Умбрiя |
Перуджа |
0,98 |
| Лацiо |
Рим |
1,14 |
| Пiвденний економiчний район |
|
Л’Акуiла |
0,90 |
| Кампанiя |
Неаполь |
0,70 |
| Апулiя |
Барi |
0,73 |
| Базилiката |
Потенца |
0,64 |
| Калабрiя |
Катандзаро |
0,60 |
| Сицилiя |
Палермо |
0,70 |
| Сардинiя |
|
0,75 |
| Молiзе |
Кампобасо |
0,78 |
Пiвнiч складається з двох економiчних районiв – Пiвнiчно-Захiдного та Пiвнiчно-Схiдного, але спiльним для них центром виступає Мiлан – найбiльший фiнансовий, торговий i промисловий центр Італiї (1,7 млн. мешканцiв, а в мiськiй агломерацiї – 4,7 млн.).
1. Пiвнiчно-Захiдний економiчний район є найбiльш розвиненою територiєю Італiї, його ядро становить трикутник "Мiлан – Турiн – Генуя". Мiлан – адмiнiстративний центр найбагатшої провiнцiї Ломбардiї. Мiсто має радiально-кiльцеву забудову, а в його центрi знаходиться знаменитий Мiланський Собор, який будувався бiльше 600 рокiв. Мiлан славний давнiми культурними традицiями, особливо в музично-театральнiй дiяльностi. В мiстi багато театрiв i концертних залiв, включно iз найвiдомiшим – "Ла Скала".
В життi адмiнiстративного центру П’ємонту – мiста Турiн (1 млн. мешканцiв, в мiськiй агломерацiї – 1,5 млн.) вирiшальне значення має концерн ФІАТ. Саме в Турiнi зосереджено виробництво 80% iталiйських автомобiлiв. Мiсто надзвичайно красиве, його називають "iталiйським Парижем".
Мiсто Генуя (адмiнiстративний центр Лiгурiї) – морськi ворота економiчного району, а також Швейцарiї. Промисловiсть мiста пов’язана iз дiяльнiстю порту: чорна металургiя, суднобудування, нафтохiмiя, харчова промисловiсть. У центрi 700-тисячної Генуї зберiгся будиночок, в якому народився Христофор Колумб. Генуя залишається також центром курортiв Лiгурiйської Рив’єри (найвiдомiший серед них – Сан-Ремо).
2. Пiвнiчно-Схiдний економiчний район – другий за вагою в нацiональнiй економiцi. Концентрацiя населення та виробництва тут дещо нижча, дещо бiльше значення мають дрiбнi пiдприємства групи "Б". Але i в цьому районi провiднi позицiї залишаються за машинобудуванням, зокрема сiльськогосподарським, та хiмiчною промисловiстю (особливо у портах Адрiатики – Трiєстi, Венецiї, Соттомаринi та iн.). Район виступає житницею країни, а також важливим виробником тваринницької продукцiї.
Найбiльше мiсто – Венецiя (310 тис. населення), вiдомий у свiтi центр туризму, фестивалiв, симпозiумiв, виставок та iн. Власне Венецiя розташована на 117 островах у 4 км вiд материка, вулицями в нiй слугують канали, їх бiльше 150, через них перекинуто 400 мостiв. Мешкає в iсторичнiй острiвнiй частинi мiста всього 88 тис. осiб. А сучасний торгово-промисловий комплекс сформувався по сусiдству на материку, де мешкає бiльшiсть венецiанцiв. Рiвень моря постiйно пiдвищується, тому порятунок мiста вiд затоплення – одна з найскладнiших проблем мiжнародного значення.
У цьому економiчному районi розташоване мiсто-красуня Верона (260 тис.) iз всесвiтньо вiдомими пам’ятками епохи Вiдродження. Але свiтову славу мiсто має ще й дякуючи Шекспiру, що оспiвав любов двох юних веронцiв – Ромео i Джульєтти.
3. Центральний економiчний район – середньорозвинений район на чолi iз столицею країни Римом. Район займає 19% територiї країни при 19% населення та створює 21% ВВП країни. Це перехiдний мiж Пiвнiччю та Пiвднем район, бiльшiсть економiчних показникiв якого є середнiми по країнi. Спецiалiзацiя промисловостi – верстати i прилади, легка i харчова промисловiсть, виробництво меблiв. Видобувається тут ртутна руда (кiновар) та високоякiсний мармур. Значнi масштаби має використання термальних джерел.
Серед мiст за розмiрами та значенням помiтно видiляється Рим (2,8 млн. мешканцiв, 3,5 млн. у мiськiй агломерацiї). "Вiчне мiсто" зростає переважно за рахунок обслуговування туристiв (10 млн. на рiк), розвитку адмiнiстративних та освiтнiх функцiй, кiноiндустрiї тощо. У матерiальному виробництвi Рим зберiгає видатнi позицiї в Італiї та свiтi у полiграфiчнiй, фарфоровiй та меблевiй промисловостi, почасти – харчовiй та швейнiй. Рим й сьогоднi зберiгає кiльцево-радiальну структуру, але найшвидше росте вздовж рiчки Тибр у напрямку до моря. Вiд центру Рима до моря всього 27 км. Сприяє такому напрямку розвитку той факт, що на цьому шляху розташований головний аеропорт країни "Леонардо да Вiнчi".
Другим за значенням мiстом району є 400-тисячна Флоренцiя – важливий центр багатогалузевої хiмiї та найбiльший в Італiї центр побутового приладобудування. Це мiсто де жив i творив Леонардо да Вiнчi та iншi видатнi поети, архiтектори, художники i скульптори епохи Вiдродження. Флоренцiя – мiсто-побратим Києва.
Пiвденний економiчний район займає 41% територiї Італiї, але має 37% населення та виробляє лише 24% ВВП. Диспропорцiя мiж Пiвнiччю та Пiвднем – ключова регiональна проблема країни, яка вкорiнюється ще в часи об’єднання Італiї та є результатом незавершеностi буржуазної революцiї на Пiвднi, а вiдтак i перетворення її в аграрно-сировинний додаток Пiвночi, поширення на Пiвднi мафiозних укладiв життя тощо.
Державна регiональна полiтика привела до спорудження потужних металургiйних (Таранто) та нафтохiмiчних (Аугуста-Сiракузи) комплексiв. Пiвдень перестала бути виключно сiльськогосподарським районом. Але новi комбiнати нiяким чином не пов’язанi з оточуючою територiєю, оскiльки працюють на довiзнiй сировинi, а їх продукцiя споживається на Пiвночi або в iнших країнах. Самi iталiйцi стали називати такi пiдприємства "Соборами в пустелi". Отже, проблема соцiально-економiчної вiдсталостi Пiвдня залишається гострою. Сiльське господарство Пiвденного економiчного району продовжує вiдрiзнятися архаїчнiстю аграрних вiдносин. В структурi виробленої продукцiї переважають тверда пшениця, виноград, цитрусовi, маслини, горiхи. Провiдний господарський центр – Неаполь (1,1 млн. мешканцiв, у складi Неаполiтанської мiської агломерацiї – 2,5 млн. осiб). "Побачити Неаполь та померти" – так спiвається у вiдомiй неаполiтанськiй пiсеньцi. Другим за чисельнiстю населення є сицилiйське мiсто Палермо (700 тис.). Значну промислову роль вiдiграє трикутник Барi – Брiндiзi – Таранто (це своєрiднi "полюси росту"). В складi району знаходиться острiв Сардинiя – найбiльш вiдокремлена i найменш вiдома частина Італiї. Вiд адмiнiстративного центру Сардинiї мiста Кальярi до Сицилiї 320 км, а вiд Ольбiї до Чивiтавеккьї (порту, що обслуговує Римську мiську агломерацiю) – 230 км. Натомiсть вiд французької Корсики Сардинiю вiддiляє 10-тикiлометрова протока Бонiфаччо. Мешканцi Сардинiї навiть розмовляють на не дуже зрозумiлому для iнших дiалектi iталiйської мови, основу якого складає так звана "народна латина".
Сардинiя є найбiльшим в Італiї районом видобутку руд та виплавки кольорових металiв. Найважливiший промисловий комплекс сформувався у Порто-Весме. До речi, Сардинiя – єдиний в Італiї регiон, що має вугiльну промисловiсть. Вугiлля повнiстю споживається на мiсцi. У сiльському господарствi Сардинiя видiляється масштабами розвитку вiвчарства. Головними її господарськими проблемами є нестача прiсної води та частi лiсовi пожежi. До складу Пiвденного економiчного району входить велика кiлькiсть дрiбних островiв, серед яких такi славнi центри мiжнародного туризму, як Капрi та Іскья.
| 
