Завдання дисципліни РПС та регіональна економіка

Завдання дисциплiни РПС та регiональна економiка Кафедра менеджменту Контрольна робота З дисциплiни “ Розмiщення продуктивних сил i регiональна економiка ” З м i с т 1. Питання № 24. Завдання дисциплiни "РПС та регiональна економiка 1. 1. Мiсце i роль курсу «Розмiщену продуктивних сил та регiональна економiка» в системi економiчних дисциплiн 1. 2. Предмет i об'єкт дослiдження розмiщення продуктивних сил та регiональної економiки 2. Питання № 38. Характеристика та значення основних районоутворюючих факторiв 2. 1. Сутнiсть та функцiї економiчного районування 2. 2. Економiчне районування України 2. 3. Проблеми й перспективи економiчного районування Список лiтератури 1. Завдання дисциплiни "РПС та регiональна економiка" Сучасне економiчне мислення орiєнтоване на поглиблене пiзнання сутностi й шляхiв реорганiзацiї життєдiяльностi людини. Це зумовлено рядом об'єктивних процесiв, що вiдбуваються в суспiльному розвитку та виробництвi. Вивчення їх аргументується такими чинниками. силами та застарiлими формами органiзацiї економiчного життя, виробництвом i споживанням, виробництвом i екологiчною ситуацiєю, пiдприємствами i територiєю вираженi досить гостро. Вирiшити їх можна i доцiльно на рiвнi конкретних територiальних структур з урахуванням їхньої специфiки. 2. Сьогоднi вiдбувається активний процес децентралiзацiї форм управлiння та становлення нових методiв прийняття управлiнських рiшень. Це веде до посилення поряд з вертикальними зв'язками горизонтальних залежностей. Передавання реальної економiчної влади вiдповiдним мiсцевим органам дає змогу розкрити та використати тi резерви, якi є в кожному регiонi, рацiонально розвивати i розмiщати потрiбнi тут виробництва. 3. Соцiальна та економiчна спрямованiсть розвитку економiки визнане необхiднiсть перебудови, удосконалення господарського комплексукожного регiону країни, виходячи з конкретних обставин. набуває, як зазначено в ст. 119 Конституцiї України, «виконання державних i регiональних програм соцiально-економiчного та культурного розвитку, програм охорони довкiлля, а в мiсцях компактногопроживання корiнних народiв i нацiональних меншин — також програмїх нацiонально-культурного розвитку». Все це вимагає пiдвищеної уваги до вивчення проблем розмiщення виробництва i регiонального розвитку продуктивних сил. Отже, метою курсу «Розмiщення продуктивних сил i регiональна економiка» є забезпечення науково-методичної пiдготовки студентiв до вирiшення територiальних, регiональних завдань у процесi виробництва, розподiлу, обмiну i споживання. У процесi вивчення курсу має сформуватися комплексне, просторове сприйняття економiки з позицiй зростання ролi людського чинника в усiх сферах суспiльного виробництва, необхiдностi врахування досягнень науково-технiчного прогресу у вирiшеннi економiчних та iнших проблем. Методика вивчення дисциплiни передбачає розгляд питань, що дослiджуються нею, у взаємозв'язку з категорiями економiчної теорiї, регiональної економiки та менеджменту, економiчної та соцiальної географiї. Ця дисциплiна є невiд'ємною складовою ґрунтовної пiдготовки економiстiв широкого профiлю до потреб управлiння регiональним розвитком суспiльного господарства в умовах формування ринкового господарства. Розмiщення продуктивних сил та регiональна економiка, як важлива комплексна галузь економiчної науки, вивчає специфiчнi, просторовi закономiрностi органiзацiї територiальних господарських систем економiчних районiв рiзних масштабних рангiв (регiонiв) з метою їх рацiоналiзацiї, пiдвищення ефективностi господарювання та досягнення соцiально-економiчного прогресу. Наука про розмiщення продуктивних сил та економiку районiв вивчає цi аспекти економiчних вiдносин разом з iншими науками - економiчними, природничими, географiчними та технiчними. Провiдну роль у розвитку даної науки вiдiграє сучасна економiчна теорiя та її основа — полiтекономiя, яка вивчає i формулює економiчнi закони i категорiї, що є необхiдним методологiчним пiдгрунтям для розвитку власного понятiйного апарату науки про розмiщення продуктивних сил та економiку районiв. Остання використовує також результати наукових дослiджень теорiй регiональної економiки, галузевих економiк — промисловостi та сiльського господарства, економiки природокористування, економiчної статистики, економiчної й соцiальної географiї, геологiї, аграрної науки, економiчної iнформатики та кiбернетики, економiки працi, державних та мiсцевих фiнансiв, iсторiї народного господарства, картографiї, державного та територiального управлiння та iнших. В свою чергу наука про розмiщення продуктивних сил збагачує їх власними категорiями та економiчними характеристиками територiального розвитку. Особливе мiсце даної науки в системi економiчних дисциплiн визначається тим, що саме вона оперує прив'язаними до певної територiї економiчними даними. Через це i створюється можливiсть удосконалення територiальної органiзацiї виробництва й збiльшення економiчного ефекту вiд функцiонування господарства конкретних областi, мiста, адмiнiстративного району тощо. На сучасному етапi розвитку нацiональної економiки посилення регiональної спрямованостi реформ вимагає вiд кожного регiону максимiзацiї економiчної вiддачi виробництва для досягнення добробуту країни у цiлому. 1. 2 Предмет i об'єкт дослiдження розмiщення продуктивних сил та регiональної економiки районiв, їх сучасне i перспективне розмiщення. Об'єктом вивчення даної науки виступають усi елементи просторової органiзацiї продуктивних сил регiонiв — природо- i трудоресурсний потенцiал, галузевi i мiжгалузевi комплекси, територiальнi форми органiзацiї продуктивних сил та системи господарювання, соцiальна iнфраструктура тощо. Таким чином, загалом об'єктом вивчення науки про розмiщення продуктивних сил та економiку районiв є продуктивнi сили в конкретно-регiональному середовищi функцiонування. Продуктивнi сили - це сукупнiсть людських, матерiальних та iнших силових елементiв, суттєвою властивiстю яких є створююча дiя (дiяльнiсть). Сили, що беруть участь у створеннi засобiв i умов iснування людини, забезпечують розвиток самої людини та середовища її проживання i є продуктивними. дiяльностi, що полягає у створеннi вартостi та додаткової вартостi (прибутку). У процесi виробництва створюються товари, вартiсть яких бiльша, нiж витрати на робочу силу та iншi складовi на величину додаткової вартостi. Кожен елемент продуктивних сил бере участь у створеннi доходу. Величина їх продуктивного вкладу у зростаннi доходу залежить вiд результативностi (плодотворностi) дiї кожного елемента. Для виробництва дiйсним джерелом нової вартостi, в тому числi додаткової, є жива праця. Тому для зростання доходу важливо нарощувати вмiння, пiдвищувати квалiфiкацiю, реалiзовувати iншi заходи, якi позитивно впливають на продуктивну силу людини. Виробництво додаткового продукту складає матерiальну основу суспiльства. 1. 3 Завдання i проблеми дисциплiни „Розмiщення продуктивних сил та регiональна економiка” Головним завданням науки є обґрунтування оптимального розмiщення продуктивних сил. Поняття "оптимальностi" передбачає одержання якомога бiльшого ефекту вiд правильно розмiщеного пiдприємства, вiд найкращої територiальної органiзацiї регiону, країни. На рiвнi пiдприємства ефект виражається у прибутку, на рiвнi країни — у нацiональному доходi. Одначе "оптимальнiсть" не означає, що байдуже, яким чином забезпечуватиметься найбiльший ефект. Треба спiввiдносити розмiр ефекту з витратами, тобто розрахувати ефективнiсть витрат. Необхiдно також враховувати соцiальний та демографiчний фактори. Наприклад, посередницьке пiдприємство може одержати прибуток, вивозячи гостродефiцитну сировину за кордон, але при цьому буде завдано збиткiв державi. Можна завдати шкоди через надмiрну експлуатацiю природних ресурсiв, особливо важковiдновних або невiдновних. Висока концентрацiя виробництва у регiонi може дати виграш за рахунок iнфраструктури, зручних технологiчних зв'язкiв, але завдати значної екологiчної шкоди. З iншого боку, уряд, прагнучи одержати найбiльший прибуток вiд заохочення окремих галузей господарства, може зруйнувати або надмiрно утискувати чимало iнших пiдприємств або галузей. Так трапляється тодi (наприклад, у країнах, що розвиваються), коли прiоритет вiддається розвитку експортної монокультури, аби залучити валюту до своєї держави. Отже, оптимальне розмiщення продуктивних сил не завжди має на метi одержання найбiльшого прибутку. Проте рацiонально органiзованi продуктивнi сили зводять до мiнiмуму втрати та об'єктивно сприяють посиленню економiчного потенцiалу країни. Що означає оптимальне розташування об'єктiв народного господарства? На рiвнi пiдприємства це означає: спецiалiзацiя повинна враховувати спiввiдношення попиту й пропозицiї; мiсцеположення має бути зручним по вiдношенню до постачальникiв сировини й матерiалiв та споживачiв продукцiї; пiдприємство повинно бути забезпечене робочою силою; мiсцеположення пiдприємства не повинно створювати екологiчне, в тому числi й соцiально-екологiчне, напруження на територiї; розмiщення пiдприємства має сприяти кооперативним зв'язкам. перебудови галузевої структури пiд впливом науково-технiчного прогресу та ринкової кон'юнктури; задоволення соцiально-економiчних потреб населення регiону; екологiчну безпеку регiону; ефективнi мiжрегiональнi економiчнi зв'язки. iзольовано, а є елементами системи розмiщення продуктивних сил. Система ця вельми складна, i її аналiз потребує серйозної спецiальної пiдготовки. Перехiдний перiод в економiцi країни виявився важким i з погляду розмiщення продуктивних сил. Тепер стає очевидним, що у багатьох вiдношеннях воно не рацiональне. У чому ж сутнiсть проблеми? й сiльськогосподарського виробництва всерединi 80-х рокiв її можна було порiвнювати з Францiєю, Великобританiєю, Італiєю. За такими видами сировини й виробництва, як залiзна й марганцева руди, чорнi метали, вугiлля, електроенергiя, металургiйне та енергетичне устаткування, цукор, соняшникова олiя тощо Україна посiдала одне з перших мiсць у Європi. У нас є висококвалiфiкованi науковi й виробничi кадри. З iншого боку, продукування нацiонального продукту на душу населення iстотно вiдстає вiд багатьох розвинутих країн, падає природний прирiст населення. Причини такого стану мають соцiально-економiчний характер, що, загалом беручи, виходить за межi курсу РПС. Розгляньмо тут лише деякi проблеми, пов'язанi з територiальною органiзацiєю господарства. Донедавна Україна входила до складу iншої держави i її спецiалiзацiя зумовлювалася потребами територiального подiлу працi тiєї, вже неiснуючої країни. Тому однi галузi у нас розвинутi надмiрно, перевершуючи власнi потреби України (добування залiзної й марганцевої руди, виробництво чорних металiв), а iншi — розвинутi слабко, невiдповiдно до її економiчного потенцiалу (наприклад, легка промисловiсть). Тому однiєю з основних проблем РПС у нашiй країнi є вдосконалення галузевої структури економiки, вiдновлення її рiвноваги. На територiї України зосередженi матерiале- та енергомiсткi види виробництва, хоча ми вiдчуваємо брак енергоносiїв, кольорових металiв, деякої хiмiчної сировини. Водночас недостатнiй розвиток наукомiстких галузей дисонує з наявнiстю потужної науково-технiчної бази, iнтелектуальних можливостей, великого контингенту висококвалiфiкованих робiтникiв та iнженерiв. Таким чином, порiвняно з високорозвинутими країнами структура економiки України дещо застарiла. великi виробничi потужностi, найбiльш квалiфiкованi кадри iнженерно-технiчного й наукового персоналу. Нова вiйськова доктрина України несумiсна з виробництвом величезної кiлькостi озброєнь. Проте конверсiя об'єктивно пов'язана з перепрофiлюванням пiдприємств, а це зумовлює скорочення споживання металу, змiнює спецiалiзацiю низки машинобудiвних пiдприємств тощо. Через нерацiональне розташування виробництва в Українi часто-густо постають поважнi екологiчнi проблеми. Доведеться розосередити промислове виробництво в екологiчно найнапруженiших районах, перепрофiлювати окремi пiдприємства, що забруднюють навколишнє середовище. Знання закономiрностей розмiщення продуктивних сил дасть змогу економiстам енергiйнiше протестувати проти створення сумнiвних — з екологiчного погляду — проектiв. У багатьох випадках багаторiчне посилене вичерпування природних ресурсiв України призвело до їхнього виснаження; постала потреба принципово iнакше ставитись до розмiщення ресурсомiсткого виробництва. Розвиток ринкових вiдносин в Українi, вихiд її у свiтовий економiчний простiр стимулює створення у нас вiльних економiчних зон, якi виокремлюватимуться не лише особливим торговим та iнвестицiйним режимом, але й специфiкою господарської спецiалiзацiї, напрямами економiчних зв'язкiв. Економiст повинен фахово обґрунтувати вибiр територiї для зони, визначити ефективнiсть функцiонування господарських структур. 2. Характеристика та значення основних районоутворюючих факторiв 2. 1 Сутнiсть та функцiї економiчного районування У сучасному свiтi суспiльне виробництво вiдбувається з постiйним поглибленням територiального подiлу працi. При цьому ускладнюється територiальна структура нацiональної економiки, посилюється її регiональна складова, яка викликає формування економiчних районiв рiзних рiвнiв. Процес формування економiчних районiв є об'єктивним. Вiн вiдбувається через формування вiдповiдної певним регiональним передумовам господарювання територiальної органiзацiї продуктивних сил та структури виробництва. Таким чином, основою формування економiчних районiв є суспiльний територiальний подiл працi, який формує виробничу спецiалiзацiю окремих територiй, виробничi цикли i розвиток системи внутрiшнiх та мiжрайонних зв'язкiв. Об'єктивними передумовами формування економiчних районiв виступають наявнi у даному регiонi: - природнi ресурси - особливостi економiко-географiчного положення територiї - система розселення - чисельнiсть населення - територiальна органiзацiя виробництва - рiвень господарського освоєння територiї. На основi формування згiдно даних передумов територiально-виробничих комплексiв з певною спецiалiзацiєю господарства та органiзацiйно-технологiчною структурою виробництва (енерговиробничим циклом) i вiдбувається розвиток економiчних районiв. Завданням вчених при цьому є визначення меж об'єктивно iснуючих економiчних районiв. цiлiснiсть, тiснi внутрiшньорайоннi й мiжрайоннi економiчнi зв'язки, вiдносна повнота та замкненiсть виробничих циклiв, особливостi економiко-географiчного положення. За загальноприйнятим визначенням П. М. Алампiєва економiчний район — це географiчно цiлiсна територiальна частина народного господарства країни, яка має свою виробничу спецiалiзацiю, мiцнi внутрiшнi економiчнi зв'язки i нерозривно зв'язана з iншими частинами суспiльним територiальним подiлом працi. 1. Головним районоутворюючим фактором у кожнiй країнi є суспiльний територiальний подiл працi; 2. територiальнi виробничi комплекси (ТВК) як сукупнiсть однорiдних або тiсно зв'язаних мiж собою рiзних виробництв, розташованих на певнiй територiї; 3. природнi умови i ресурси як основа розвитку спецiалiзованого господарства району та iснування й розвитку iнших компонентiв продуктивних сил даної територiї; 4. особливостi економiко-географiчного положення територiї району обумовлюють формування спецiалiзацiї його господарства, характер та рiвень розвитку економiчних зв'язкiв; 5. районоутворюючi центри — великi мiста-економiчнi центри з потужним виробничим та iнфраструктурним потенцiалом. Зона районоформуючого впливу крупних регiональних центрiв охоплює групу адмiнiстративних областей або територiально вiдокремлений анклав в межах економiчного району. На Українi такими центрами є Київ, Харкiв, Донецьк, Днiпропетровськ, Одеса, Львiв, Вiнниця, Сiмферополь, Житомир та Чернiгiв; органiзацiї господарства регiону; 7. суспiльно-полiтичний устрiй (унiтарний або федеративний). В Українi суспiльно-полiтичний устрiй держави побудовано на засадах унiтарностi, але з певними елементами федерацiї, зокрема, з iснуванням внутрiшньої автономiї для АР Крим; 8. адмiнiстративно-територiальний подiл країни. У межах економiчних, адмiнiстративних та правових механiзмiв територiального управлiння й регулювання в полi адмiнiстративно-територiального подiлу країни функцiонують як самостiйнi суб'єкти господарювання рiзних форм власностi, так i окремi ланки господарських комплексiв територiй. Згiдно з науковими уявленнями, економiчне районування здiйснюється за комплексом певних критерiїв i принципiв. До основних з них вiдносяться наступнi: -економiчна цiлiснiсть; -територiальна єднiсть; -чiтко визначене економiко-географiчне положення; -одномасштабнiсть в межах одного рiвня iєрархiї; -наявнiсть сформованого виробничого комплексу з явно вираженою спецiалiзацiєю; -економiчне тяжiння до районоформуючого центру; -непорушнiсть меж адмiнiстративно-територiального устрою. (Росiї, Канади, США, Індiї тощо), науково обґрунтованим є видiлення на її теренах за об'єктивними ознаками двох типiв економiчних районiв — галузевих та iнтегральних за чотирма iєрархiчними рiвнями. Галузеве районування вивчає особливостi розмiщення i проблеми розвитку окремих складових продуктивних сил та галузей виробництва (природно-ресурсне, агроклiматичне, промислове, агропромислове, демографiчне районування). Галузевi економiчнi, соцiально-економiчнi та iншi райони є складовою частиною загальних економiчних районiв. Галузеве районування посилює наукову обгрунтованiсть визначення територiї загальних економiчних районiв. Інтегральне економiчне районування розглядає всю сукупнiсть продуктивних сил територiї як регiональний виробничий комплекс, в основi якого знаходяться наявнi у даному регiонi територiально-виробничi комплекси рiзних рiвнiв та ступенiв сформованностi. Згiдно iєрархiї iнтегрального районування, видiляються чотири рiвнi економiчних районiв: крупнi (макрорайони), середнi (мезо-райони), малi (мiкрорайони) та низовi економiчнi райони. Крупнi (iнтегральнi) економiчнi райони — це найбiльшi територiальнi формування, якi об'єднують декiлька адмiнiстративних областей, або адмiнiстративнi областi з автономною республiкою. Малi райони (мiкрорайони) пов'язанi з низовим адмiнiстративно-господарським районуванням. їх територiя вiдповiдає територiї декiлькох адмiнiстративних районiв, окреслених в межах областi. Територiя малого району може охоплювати велике мiсто (наприклад, Київ, Одесу, Харкiв) в межах великих мiст. Завданням економiчного районування є створення теоретико-методологiчного пiдґрунтя для цiлеспрямованої територiальної органiзацiї народного господарства й обґрунтування рацiонального розмiщення виробництва у регiонах, вдосконалення його спецiалiзацiї та пiднесення соцiально-економiчного розвитку територiй i країни в цiлому. Основними функцiями економiчного районування є : - створення економiчної основи територiального управлiння господарством регiонiв; - вдосконаленнi територiальної структури господарства; - формування й реалiзацiя державної регiональної економiчної полiтики; - обгрунтування вибору доцiльних варiантiв розмiщення компонентiв продуктивних сил; - обґрунтування розвитку територiально-виробничих комплексiв; - пiдвищення ефективностi використання ресурсного, виробничого i науково-технiчного потенцiалу; - сприяння аналiзу, дiагностики та прогнозування регiонального розвитку; - створення основи для розробки i реалiзацiї територiальних комплексних програм i схем природокористування, схем розвитку i розмiщення продуктивних сил та розселення населення. 2. 2 Економiчне районування України Економiчне районування України за часiв СРСР враховувало iснування її господарства як складової частини народногосподарського комплексу союзної держави. В пiслявоєннi роки групою вчених пiд керiвництвом академiка К. Г. Воблого було розроблено сiтку районування з п'яти iнтегральних економiчних районiв: Центрального (Київська (включаючи територiю нинiшньої Черкаської областi). Чернiгiвська, Житомирська, Вiнницька i Кам'янець-Подiльська (тепер — Хмельницька); Пiвденно-Схiдного (Сталiнська (тепер Донецька), Ворошиловоградська (тепер Луганська), Днiпропетровська i Запорiзька); Пiвиiчно-Схiдного (Харкiвська, Полтавська, Сумська); Пiвбенно-Захiдного (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Кiровоградська, Ізмаїльська (лiквiдована, тепер частина Одеської)); Захiдного (Львiвська, Дрогобицька (лiквiдована), Станiславська (тепер Івано-Франкiвська), Тернопiльська, Рiвненська, Волинська, Чернiвецька, Закарпатська). Крим на той час знаходився на правах областi в складi РСФСР (Кримсько-татарську АР було лiквiдовано пiд час вiйни). На основi цiєї сiтки економiчних районiв i базується бiльшiсть розробок з сучасного економiчного районування України. У 1963 роцi, згiдно загальносоюзного районування, на територiї України було видiлено три великi iнтегральнi райони: Донець-ко-Приднiпровський (у складi 8 областей); Пiвденно-Захiдний (у складi 13 областей) i Пiвденний (у складi 4 областей). Масштабний ранг цих районiв був бiльшим за об'єктивно притаманний Українi, як цiлiсному народногосподарському комплексу, але в основному вiдповiдав потребам розвитку i розмiщення продуктивних сил такої супердержави, як СРСР. Ця сiтка економiчних районiв використовувалась до 1991 p., коли через розпад СРСР i перехiд до самостiйного економiчного розвитку, нагальним завданням стало окреслення нової сiтки економiчних районiв, вiдповiдної потребам моменту. Першi спроби нового економiчного районування України виявилися не зовсiм досконалими. За основу нового районування бiльшiсть дослiдникiв (серед них вiдомими є, зокрема, розробки В. А. Поповкiна, О.І. Шаблiя) тим чи iншим чином використовувала розробки групи К. Г. Воблого, якi не втратили своєї актуальностi через те, що за перiод iндустрiального розвитку України регiональна спецiалiзацiя господарства не перетерпiла iстотних зрушень. Однак, жодна зi схем районування не стала загальновизнаною економiчною та економiко-георафiчною наукою. Розробки з економiчного районування, проведенi у 90-i роки з участю провiдних вчених Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України завершилися у 1998 роцi внесенням в проект Закону України «Про Концепцiю державної регiональної економiчної полiтики» запропонованої в такому складi сiтки економiчних районiв України: - Донецького (Донецька, Луганська областi); - Приднiпровського (Днiпропетровська, Запорiзька, Кiровоградська областi); - Центрального (Київська, Черкаська областi, м. Київ); - Полiського (Волинська, Житомирська, Рiвненська, Чернiгiвська областi); - Подiльського (Вiнницька, Тернопiльська, Хмельницька областi); - Причорноморського (Автономна Республiка Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська областi, м. Севастополь); - Карпатського (Закарпатська, Львiвська, Івано-Франкiвська, Чернiвецька областi). змiненої на Пiвденний. Вказана сiтка iнтегрального економiчного макрорайонування використовується, серед iнших схем, у бiльшостi економiчних наукових та багатьох навчальних закладах України. В свiтлi регiональної економiчної полiтики держави та формування вiдповiдної їй концепцiї нового адмiнiстративно-територiального устрою країни з усiєю актуальнiстю постає питання удосконалення економiчного районування. Так, у цьому контекстi основними проблемними питаннями, якi потребують теоретико-методологiчного обгрунтування, є наступнi. Питання про ранг бюджетотворної територiальної соцiально-економiчної системи (ТСЕС) другого рiвня. Так, якщо зараз бюджетотворною ТСЕС вищого рангу є країна в цiлому, де на рiвнi державного народногосподарського комплексу формується бюджет, то бюджетотворною ТСЕС другого рiвня є область. Крупний iнтегральний економiчний район свого бюджету не має. В результатi змiн адмiнiстративно-територiального устрою роль бюджетотворної ТСЕС другого рiвня може перейти, в рiзних варiантах а) до територiї, яка дорiвнює укрупненiй областi, (охоплює приблизно пiвтори або двi нинiшнi областi), б) до територiї рангу економiчного макрорайону. Можливими є й варiанти незначного зменшення кiлькостi областей (на 1-4) або ж їх фактичного збереження в iснуючих кордонах з незначними змiнами, якi суттєво не вiдображаються на системному рангу обласної ТСЕС. Друге питання стосується теоретико-методологiчних та практичних проблем видiлення економiчних районiв. На сучасний момент територiя Полiського та Пiвденного районiв вiдзначається у цiлому не характерною для України взаємною вiдокремленiстю складових територiальних частин. Так, Полiський економiчний район складається з двох територiально вiдокремлених анклавiв — Волинсько-Житомирського Полiсся та Чернiгiвщини (Схiдного Полiсся). У них є рiзними районоформуючi центри - м. Житомир та м. Чернiгiв. У Пiвденному районi проблематичним є вiднесення до нього територiї АР Крим з особливими передумовами господарювання та своїм районоформуючим центром - м. Симферополь. Схiдний район, який охоплює територiю української Слобожанщини в дiйсностi за географiчним розташуванням є Пiвнiчно-Схiдним, а самою схiдною областю України є Луганська область Донецького району. Проблематичним у сiтцi районування є положення Кiровоградщини, яка за природно-економiчним потенцiалом є схожою з Центральним економiчним районом, аж нiяк не з Приднiпров'ям, хоча й тяжiє до останнього за господарськими зв'язками. Щодо вказаних питань, то, вирiшення першого з них повинно враховувати як нацiональний, так i свiтовий досвiд формування загальнодержавного й мiсцевого бюджетiв, адмiнiстративно-територiального подiлу територiй країн, а також загальноекономiчнi закономiрностi функцiонування продуктивних сил на рiзних стадiях циклу виробництва. Зокрема, з точки зору рацiонального та економiчно, соцiально й екологiчно ефективного використання сукупного ресурсного потенцiалу територiй, масштабний ранг нинiшньої областi, як основної бюджетоформуючої ланки другого рiвня, на етапi сталого економiчного зростання може стати просто недостатнiм. В недалекому минулому, зараз та в середньостроковiй перспективi, тобто на етапi перехiдного та трансформацiйного перiодiв за рахунок дiї об'єктивних факторiв, дiйсно формування бюджету територiї рангу економiчного макрорайону є важким, а зважаючи на нацiональнi реалiї й неможливим завданням. Проте досвiд розвинутих країн з суттєвими регiонально диференцiйованими суспiльно-економiчними та природно-економiчними передумовами господарювання (Нiмеччина, Росiя, Іспанiя, Велика Британiя тощо) показує, що для економiки, яка ефективно розвивається, оптимальним масштабним рангом бюджетоформуючої ланки другого рiвня є територiя, яка дорiвнює за площею декiльком (як правило 2-3) областям України. Тобто, на стадiї подолання в основному кризових явищ в економiцi й соцiально-економiчних процесах, можливим є укрупнення бюджетотворної одиницi другого рiвня до територiї, яка б охоплювала економiчний район макромасштабного рангу. При цьому всебiчне урахування управлiнськими ланками таких регiонiв конкретно-регiональних передумов економiчної дiяльностi цiлiсних за природно-ресурсним, соцiальним та виробничим потенцiалом 8 -10 макрорайонних господарських комплексiв надасть змогу в майбутньому ефективно вирiшити ряд перспективних завдань. Серед них головними є завдання збалансування рiвнiв соцiально-економiчного розвитку як всерединi районiв, так i мiж ними, а також докорiнне пiдвищення загальної ефективностi господарювання в комплексi зi змiцненням в цiлому всiєї української держави з метою розбудови пiдґрунтя сталого розвитку країни. Вирiшення другого питання є можливим через постiйне вдосконалення схеми районування України з урахуванням традицiй районування нових здобуткiв економiчної та географiчної науки, а також сучасних тенденцiй розвитку i розмiщення продуктивних сил. 1. Заблоцький, Б. Ф. Розмiщення продуктивних сил України: Нацiональна макроекономiка [Текст] : посiбник / Б. Ф. Заблоцький. - К. : Академвидав, 2003. - 368 с. 2. Клиновий, Д. В. Розмiщення продуктивних сил та регiональна економiка України [Текст] : навчальний посiбник / Д. В. Клиновий, Т. В. Пепа ; Мiн-во освiти i науки України. - К. : ЦУЛ, 2006. - 728 с. 3. Розмiщення продуктивних сил i регiональна економiка [Текст] : пiдручник / Мiн-во освiти i науки України, Київський нац. економiчний ун-т ; ред. С. І. Дорогунцов. - К. : КНЕУ, 2005. - 988 с. 4. Розмiщення продуктивних сил i регiональна економiка [Текст] : пiдручник / Мiн-во освiти i науки України, ДВНЗ "КНЕУ iм. Вадима Гетьмана" ; ред. С. І. Дорогунцов. - 2-ге вид., без змiн. - К. : КНЕУ, 2007. - 992 с. 7. Стеченко, Д. М. Розмiщення продуктивних сил i регiоналiстика [Текст] : пiдручник / Д. М. Стеченко. - К. : Вiкар, 2002. - 396 с.