Екологiчнi проблеми України та шляхи їх розв’язання
Мiнiстерство освiти i науки України
РЕФЕРАТ
на тему:
та шляхи їх розв’язання ”
Виконала:
Студентка 1 курсу
2 групи, спец. 6108
Устименко Н. О.
Тiнькова Ю. О.
План:
Вступ……………………………………………………………………………………. 3
1. Екологiя. Екологiчнi проблеми…………………………………………… 4
2. Проблеми екологiчного забруднення в Українi…………………... 9
3. Шляхи їхнього вирiшення………………………………………………… 12
Вступ
Життя нерозривно пов’язане з природним середовищем. На раннiх етапах свого становлення людина, користуючись продуктами природи, не завдавала помiтної шкоди природним ресурсам. Але з посиленням практичної дiяльностi, пов’язаної з винаходом знарядь працi, вплив її на природу неухильно зростав. В останнi десятилiття ХХ столiття у зв’язку iз високими темпами науково-технiчного прогресу, небувалим розширенням сфер матерiального виробництва вiн став особливо значним i великомасштабним.
Неухильно зростає населення нашої планети, що потребує вiдповiдного збiльшення видобутку й виготовлення життєвих ресурсiв для забезпечення його проживання. Наслiдки впливу людини на навколишнє середовище сумнi й тривожнi: порушуються природнi угруповання й ландшафти, забруднюється атмосфера, морськi акваторiї i прiснi водойми, руйнується ґрунтовий покрив, зменшуються лiсовi ресурси та чисельнiсть видiв рослин i тварин, хiмiчнi сполуки, якi циркулюють у бiосферi, шкодять здоров’ю людини та всьому живому.
населення та зниження його вiдтворення. Тепер в Українi бiльше людей помирає, нiж народжується. Рiшенням парламенту вiд 1992 року всю територiю нашої країни оголошено зоною екологiчного лиха.
Тож у стосунках з природою людство зiткнулося iз серйозними i складними проблемами. Цiлком очевидно, що вплив людини на природу нинi значно перевищує здатнiсть бiосфери до саморегуляцiї i ставить загалом пiд загрозу можливiсть її iснування як системи.
Екологiя. Екологiчнi проблеми
Термiн “екологiя” (вiд грецького “ойкос” – житло, сховище) увiв у науку нiмецький бiолог Е. Геккель 1866 року. У вузькому значеннi – це наука про взаємозв’язки живих органiзмiв мiж собою та з навколишнiм середовищем. У широкому розумiннi екологiя охоплює значне коло питань, пов’язаних з функцiонуванням надорганiзмових систем (популяцiй, видiв, бiоценозiв, бiосфери).
Тепер пiд термiном “екологiя” часто розумiють увесь комплекс проблем, пов’язаних з охороною навколишнього середовища. Екологiя як наука є основою для розробки певних природоохоронних заходiв.
Як вiдомо, на живi органiзми впливають фактори зовнiшнього середовища, або екологiчнi, якi мають рiзну природу i специфiчнi за дiєю.
Абiотичнi фактори, або фактори неживої природи, - це температура, свiтло, вологiсть, тиск, радiоактивне випромiнювання, вiтер, сольовий склад води, рельєф мiсцевостi тощо. Вони можуть впливати на живi органiзми прямо чи опосередковано.
Антропiчнi фактори – це внесенi у природу людською дiяльнiстю змiни, що впливають на органiчний свiт.
В умовах науковотехнiчного прогресу значно ускладнились взаємовiдносини суспiльства з природою. Людина отримала можливiсть впливати на хiд природних процесiв, пiдкорила сили природи, почала опановувати майже всi доступнi вiдновнi i невiдновнi природнi ресурси, але разом з тим забруднювати i руйнувати довкiлля.
За оцiнкою Всесвiтньої органiзацiї охорони здоров'я (ВООЗ), iз бiльш нiж 6 млн. вiдомих хiмiчних сполук практично використовується до 500 тис. сполук; iз них бiля 40 тис. мають шкiдливi для людини властивостi, а 12 тис. є токсичними.
До кiнця XX в. забруднення навколишнього середовища вiдходами, викидами, стiчними водами всiх видiв промислового виробництва, сiльського господарства, комунального господарства мiст набуло глобального характеру i поставило людство на грань екологiчної катастрофи.
Втручання людини у природнi процеси рiзко зростає i може спричиняти змiну режиму ґрунтових i пiдземних вод у цiлих регiонах, поверхневого стоку, структури грунтiв, iнтенсифiкацiю ерозiйних процесiв, активiзацiю геохiмiчних та хiмiчних процесiв у атмосферi, гiдросферi та лiтосферi, змiни мiкроклiмату тощо. Сучасна дiяльнiсть, наприклад, будiвництво гiдротехнiчних споруд, шахт, рудникiв, дорiг, свердловин, водойм, дамб, деформацiя сушi ядерними вибухами, будiвництво гiгантських мiст, обводнення i озеленення пустель, та iншi повсякденнi аспекти дiяльностi людини, вже викликали значнi видимi i прихованi змiнидовкiлля.
В iсторичному планi видiляють декiлька етапiв змiни бiосфери людством, якi увiнчались екологiчними кризами та революцiями, а саме:
· вплив людства на бiосферу як звичайного бiологiчного виду;
· надiнтенсивне полювання без змiн екосистем у перiод становлення людства;
· змiни екосистем внаслiдок процесiв, що вiдбуваються природнiм шляхом: випасання, посилення росту трав шляхом випалювання тощо;
· iнтенсифiкацiя впливу на природу шляхом розорювання грунтiв та вирубування лiсiв;
· глобальнi змiни всiх екологiчних компонентiв бiосфери в цiлому.
Вплив людини на бiосферу зводиться до чотирьох головних форм:
3) змiна енергетичного, зокрема теплового, балансу окремих регiонiв земної кулi i всiєї планети,
4) змiни, якi вносяться у бiоту (сукупнiсть живих органiзмiв) внаслiдок знищення деяких видiв, руйнування їх природних мiсць iснування, створення нових порiд тварин та сортiв рослин, перемiщення їх на новi мiсця iснування тощо.
Пiд забрудненням навколишнього середовища розумiють надходження в бiосферу будьяких твердих, рiдких i газоподiбних речовин або видiв енергiї (теплоти, звуку, радiоактивностi i т. п.) у кiлькостях, що шкiдливо впливають на людину, тварин i рослини як безпосередньо, так i непрямим шляхом.
Безпосередньо об'єктами забруднення (акцепторами забруднених речовин) є основнi компоненти екотопу (мiсце iснування бiотичного угруповання):
· атмосфера,
· вода,
· грунт.
Опосередкованими об'єктами забруднення (жертвами забруднення) є складовi бiогеоценозу:
· рослини,
· тварини,
· мiкроорганiзми.
Втручання людини в природнi процеси в бiосферi, котре викликає небажанi для екосистем антропогеннi змiни, можна згрупувати за наступними видами забруднень:
· iнгредiєнтне забруднення — забруднення сукупнiстю речовин, кiлькiсно або якiсно ворожих природним бiогеоценозам (iнгредiєнт складова частина складної сполуки або сумiшi);
· параметричне забруднення пов'язане зi змiною якiсних параметрiв навколишнього середовища (параметр навколишнього середовища одна з його властивостей, наприклад, рiвень шуму, радiацiї, освiтленостi);
· бiоценотичне забруднення полягає у впливi на склад та структуру популяцiї живих органiзмiв;
За даними Мiнiстерства природних ресурсiв i екологiї, у нашiй країнi щороку утворюється майже 2 млрд т рiзних вiдходiв, 2/3 з яких розкривнi, шахтнi та iншi гiрськi породи. Тiльки переробка сiльськогосподарської сировини дає щороку 450 мли т вiдходiв. Зростання населення i масштабiв виробництва спричинило виникнення регiональних екологiчних проблем. Головними причинами екологiчної напруги стали: широкомасштабна розробка надр i видобуток мiнеральної сировини (Кривий Рiг, Донбас, ЛьвiвськоВолинський басейн, Прикарпаття); спорудження каскаду водосховищ на Днiпрi, що призвело до замулення його природної екосистеми; катастрофа на Чорнобильськiй АЕС. необмежене нарощування в минулi десятирiччя потужностей атомної енергетики; необгрунтоване осушення заболочених i перезволожених територiй на Полiссi; надмiрна концентрацiя виробництва у мiстах, особливо великих; вiдставання темпiв лiсовiдновлення вiд вирубки лiсiв па Полiссi i в Карпатах; масове проведення зрошувальних мелiорацiй у Причорномор'ї, що призвело до процесiв засолення, зменшення родючостi грунтiв i виснаження водних ресурсiв.
Однiєю з найважливiших нинi є проблема охорони повiтряного басейну, основними забруднювачами якого є транспорт, енергетичнi й хiмiчнi пiдприємства. Почастiшали випадки викидiв в атмосферу оксиду вуглецю, вуглекислого газу, дiоксиду сiрки, пилу, рiзних оксидiв та радiонуклiдiв. Особливо гостро стоїть питання охорони атмосфери в промислових районах, центрах металургiйної й хiмiчної промисловостi.
водойми мiнеральними добривами й пестицидами. Збiльшення споживання води зумовлює її дефiцит. У зв'язку з цим проблема забезпечення населення чистою прiсною водою є однiєю з найгострiших. До найважливiших природоохоронних об'єктiв належать Дунай, Тиса, Днiпро, Днiстер, Пiвденний Буг, Чорне й Азовське моря. Складовою проблеми охорони навколишнього середовища є охорона земельних ресурсiв. Для розвитку сiльськогосподарського виробництва винятково велике значення мас рацiональне використання землi, вiдновлення її родючостi, максимальне зменшення вилучення сiльськогосподарських угiдь для промислового, житлового й транспортного будiвництва. Особливу роль у стабiлiзацiї земельного фонду сiльського господарства вiдiграє рекультивацiя вiдпрацьованих кар'єрiв i золовiдвалiв.
лiсiв. З цiєю метою здiйснюються заходи лiсовiдновлення. Для збереження видiв унiкальної природи створюються нацiональнi парки (Карпатський, Шацький та iн.).
i регулювання правил мисливства та рибальства. Ухвалено вiдповiднi рiшення законодавчих органiв.
Зростання масштабiв видобутку мiнеральних ресурсiв висуває проблему охорони надр. Слiд передбачити рацiональне використання надр i зменшення втрат корисних компонентiв при видобутку i переробцi. Для цього потрiбно впроваджувати комплексне використання мiнеральної сировини, широко застосовувати сучаснi ефективнi технологiї видобутку i переробки бiдних руд, утилiзацiю вiдходiв.
Загострення цих проблем робить необхiдним розв'язання проблеми дальшого спiвiснування людини й природи на основi рацiонального використання природних ресурсiв. Пiд рацiональним природокористуванням розумiють таку його форму, коли воно дозволяє передбачити результатнi наслiдки функцiонування системи «людинаприрода». Його рiвень визначається ефективнiстю використання природних ресурсiв i станом навколишнього середовища. Воно вимагає якнаймiцнiшого зв'язку мiж НТП i реалiзацiєю заходiв, спрямованих на мiнiмiзацiю негативного антропогенного впливу на навколишнє середовище i природоохоронної активiзацiї виробничої дiяльностi.
Основними джерелами забруднення природних вод є:
· Атмосфернi води, якi несуть значнi кiлькостi полютантiв (забруднювачiв), що вимиваються з повiтря i мають переважно промислове походження. При стiканнi по схилах, атмосфернi та талi води додатково захоплюють з собою значну кiлькiсть речовин. Особливо небезпечнi стоки з мiських вулиць та промислових майданчикiв, якi несуть значну кiлькiсть нафтопродуктiв, смiття фенолiв, рiзних кислот.
· Промисловi стiчнi води, що утворюються у самих рiзноманiтних галузях виробництва, серед яких найбiльш активно споживає воду чорна металургiя, хiмiчна, лiсохiмiчна, нафтопереробна промисловостi. При технологiчних процесах утворюються такi основнi види стiчних вод, а саме:
− реакцiйнi води, що утворюються у процесi реакцiй з видiленням води, забрудненi як вихiдними речовинами, так i продуктами реакцiй,
− води, що мiстяться у сировинi та вихiдних продуктах (вiльна або зв'язана вода),
−промивнi води пiсля миття сировини, продуктiв, тари, обладнання, маточнi воднi розчини,
− воднi екстрагени та адсорбенти,
− охолодженi води, що не контактують з технологiчними продуктами, а використовуються у системах зворотного водопостачання,
− побутовi води води їдалень, душових, туалетiв, пралень тощо,
− атмосфернi опади, що стiкають з територiї промислових пiдприємств.
За останнi декiлька десяткiв рокiв ґрунтовi води стали одним iз найважливiших ресурсiв. Вони є джерелом значної кiлькостi питної води, яка використовується у побутi, а також iде на зрошення. Звичайно, ґрунтовi води ранiше володiли достатньо високими якостями i без очищення задовольняли вимоги до питної води, але випадки забруднення високоякiсних ґрунтових вод отруйними речовинами стають все бiльш частими. Ґрунтовi води вимивають iз ґрунтiв значну кiлькiсть забруднювачiв, якi грунт не може затримати,
Головними джерелами забруднення i забруднюючими речовинами ґрунтових вод вважають:
· неправильно розташованi звалища та iншi сховища отруйних речовин;
· пiдземнi резервуари та трубопроводи (особливу небезпеку становлять втрати бензину на АЗС);
· пестициди, що застосовуються на полях, у садах, на газонах тощо;
· сiль, якою посипають тротуари i вулицi пiд час ожеледi;
· мазут на дорогах для зв'язування пилу;
·надлишки стiчних вод та каналiзацiйного мулу.
Таким чином, забруднення водних екосистем є бiльшою небезпекою, нiж забруднення атмосфери з наступних причин:
· джерела забруднення водойм бiльш рiзноманiтнi;
· природнi процеси, якi вiдбуваються у водному середовищi i пiддаються впливу забруднень, бiльш чутливi самi по собi й мають бiльше значення для забезпечення життя на Землi, нiж атмосфернi.
Якiсть води це сукупнiсть фiзичних, хiмiчних, бiологiчних та бактерiологiчних показникiв, якi обумовлюють придатнiсть води для використання у промисловому виробництвi, побутi тощо.
Проблеми екологiчного забруднення України
Шляхи їхнього вирiшення
Чинним в Українi водним законодавством регламентується використання води певної якостi. Не дозволяється, зокрема, застосовувати питну воду для охолодження блокiв ТЕС, скидати у водойми стiчнi води iз вмiстом цiнних вiдходiв, якi можна вилучити за допомогою спецiальних технологiй. На пiдприємствах ефективним вважається зворотне водокористування, коли їх власнi стiчнi води пiсля локального очищення (на мiсцi) повторно використовуються в технологiчному циклi, i забрудненi стоки взагалi не потрапляють у водойми.
Водозабезпеченiсть України ресурсами мiсцевого стоку з розрахунку на 1 людину становить 1000 м3 на рiк, причому у ПiвденноЗахiдному економiчному районi вона майже у 7 разiв вища, нiж у Пiвденному, i у 3 рази вища, нiж у ДонецькоПриднiстровському.
зменшується до 43,5 км3, а в дуже маловоднi — до 30 км3. Днiпро забезпечує водою не тiльки водоспожпвачiв у межах свого басейну, а i є головним, а iнколи i єдиним джерелом водопостачання великих промислових центрiв пiвдня i пiвденного сходу України.
Для системи водопостачання в басейнi Днiпра використовуються поверхневi i пiдземнi води. Основним джерелом поверхневих вод є малi рiчки, яких у басейнi Днiпра налiчується 15380 загальною довжиною 67 156 км. Розподiл водних ресурсiв тут дуже нерiвномiрний. Найкраще забезпечена водою верхня частина басейну, де в середнiй за воднiстю рiк її припадає 219 тис. м3. Для регулювання рiчкового стоку в часi й просторi в басейнi Днiпра створено штучнi водойми шiсть великих водосховищ iз загальним об'ємом води 44 км3. Об'єм пiдземних вод в українськiй частинi басейну становить 12,8 км3/рiк (35 млн м3/добу). Експлуатацiйнi запаси пiдземних вод, тобто розвiданих i затверджених до використання, становлять лише 2,6 км3/рiк. Максимальна кiлькiсть пiдземних вод зосереджена в Чернiгiвськiй областi, проте частка розвiданих водних пiдземних ресурсiв тут незначна 6 %.
Найбiльшими забруднювачами вод України є (% вiд всього обсягу зливу в рiки):
· електроенергетика 43%;
· комунальне господарство 19,5%;
· чорна металургiя 9%;
· хiмiя i нафтохiмiя 3%;
· iншi 8,9%.
Встановлено, що стан водних ресурсiв для 44 % з числа басейнових рiчок Днiпровської системи є катастрофiчним. Якiсть води у бiльшостi рiчок класифiкується як забруднена i брудна за хiмiчними та бактерiальними показниками. Перевищення граничне допустимих концентрацiй забруднювальних речовин у водних об'єктах спостерiгається практично на всiй територiї Днiпровської системи, в багатьох з них стан екологiчних систем визначають як початок екологiчного регресу.
iнгредiєнтами сягає 10 ГДК i бiльше.
Зростає також вплив iнтенсивної господарської дiяльностi людини на пiдземнi води. Найбiльшi порушення в гiдрогеохiмiчнiй обстановцi спостерiгаються в економiчно розвинених районах Днiпропетровської та Запорiзької областей з високим рiвнем розвитку промисловостi та великою густотою населення. Головними джерелами забруднення є накопичувачi промислових та побутових рiдких i твердих вiдходiв, мiнералiзованi шахтнi та рудниковi води, мiнеральнi добрива, засоби захисту рослин, накопичувачi вiдходiв на тваринницьких комплексах i фермах. З накопичувачiв у пiдземнi води потрапляють розчини рiзних солей, нафтопродукти, ароматичнi речовини та iн.
У ґрунтових водах Донбасу виявлено значнi перевищення концентрацiй (до 60 ГДК) арсену i свинцю, в Приднiстров'ї — високотоксичного талiю – 5001000 ГДК. В цiлому в Українi iснує 193 стабiльних осередки забруднення пiдземних вод. Найбiльшi з них у районах:
· Днiпропетровська Днiпродзержинська стiчними водами об'єктiв хiмiчної i металургiйної промисловостi;
· Новомосковська Павлограда шахтними водами та стоками тваринницьких комплексiв;
· Кривого Рогу шахтними водами та стiчними водами металургiйних заводiв;
· Житомира Рiвного стiчними водами пiдприємств хiмiчної i легкої промисловостi та господарськопобутовими.
Проблема Чорного моря. стоком бiогенних елементiв, що спричинило масове "цвiтiння" водоростей, зменшення вмiсту розчиненого кисню, загибель бентосних органiзмiв. Постiйним явищем стали "червонi припливи" в прибережних водах.
та iншi види забруднення негативно позначилися на його бiотi, що призвело до зменшення запасiв промислових риб, а їхню екологiчну нiшу зайняла медуза аурелiя. Значна кiлькiсть поживи та вiдсутнiсть конкурентiв надало їй можливiсть швидко збiльшити чисельнiсть популяцiї. Навеснi 1988 р. в районi узбережжя Чорного моря поширився чужоморець, активний хижак гребiнник мнемiопсис, занесений з баластними водами з портiв атлантичного узбережжя. СІЛА. Вiн живиться дрiбними рачками, личинками та iкрою риб. З його появою кiлькiсть фiто i зоопланктону зменшилася в 10—20 разiв, що значно пiдiрвало кормову базу риб. Так, у 1989 р. вилови ставриди зменшилися з 115 до 3 тис. т, значно зменшився вилов хамси тощо. Останнiми роками в Чорному морi спостерiгається негативна тенденцiя пiдвищення межi сiрководневої зони, яка за останнi три десятирiччя пiднялася в середньому на 40 м, що може дуже негативно позначитися на усiй екосистемi Чорного моря.
Проблема Азовського моря
. Азовське море сьогоднi є зоною екологiчної катастрофи. Ще 4050 рокiв тому в ньому виловлювали риби в 35 разiв бiльше, нiж у Чорному морi, i в 12 разiв бiльше, нiж у Балтiйському. Ранiше тут водилася риба 114 видiв, загальний вилов її у сприятливi роки становив понад 300 тис. т на рiк, переважно цiнних порiд. Тепер вiн зменшився в 6 разiв. Риба, яку виловлюють, настiльки забруднена хiмiкатами, що споживати її небезпечно.
У системi заходiв щодо охорони, примноження та рацiонального використання тваринних ресурсiв важливе значення має природоохоронне законодавство. Крiм законiв України (Про охорону навколишнього природного середовища” (1991) та “Природнозаповiдний фонд України” (1992), уряд України прийняв закон “Про охорону тваринного свiту” (березень, 1993), а Кабiнет Мiнiстрiв затвердив постанову про посилення охорони запасiв цiнних видiв риб, морських i водних рослин (червень, 1992 р.) Цими законодавчими актами взято пiд захист не тiльки промисловi, господарсько-цiннi та зникаючi види, але й мiсця їхнього iснування, розмноження i всю рiзноманiтнiсть тваринного свiту як неоцiниме нацiональне багатство.
та всiєї громадськостi до необхiдностi збереження рiдкiсних i зникаючих видiв фауни України.
Охорона мисливсько-промислових звiрiв i птахiв, рибних ресурсiв в Українi регулюється спецiальними положеннями про полювання та правилами для мисливцiв та рибалок. Контроль зi їхнiм дотриманням покладено на Мiнiстерство рибного господарства України спецiальнi державнi iнспекцiї при Мiнiстерствi охорони навколишнього середовища та радiацiйної безпеки, добровiльну громадську органiзацiю мисливцiв i рибалок, а також Українське товариство охорони та сприяння розвитку природних багатств.
Висновки
Складна радiацiйна ситуацiя, що виникла у рядi районiв України внаслiдок аварiї на Чорнобильськiй атомнiй електростанцiї, створила небезпеку для здоров’я людини, негативно впливає на її спадкову основу. Тому оздоровчо-гiгiєнiчний аспект охорони природи нинi набуває виняткового значення.
шкоди навколишньому середовищу. Досягнення науки й технiки вiдкривають не тiльки можливостi для задоволення потреб людини, але й створюють передумови для збереження i примноження ресурсiв Землi. Людство в змозi iстотно полiпшити умови, якi склалися в бiосферi планети. У розв’язаннi цього завдання важливу роль вiдiграють екологiчнi освiта та виховання всього населення, особливо молодi, якiй жити й працювати в наступному тисячолiттi.
Для майбутнього всього людства наступнi два десятирiччя будуть визначальними: або спiвдружнiсть нацiй вирiшить найголовнiшi екологiчнi проблеми, або почнеться незворотна деградацiя бiосфери i поступова загибель цивiлiзацiї. Планета вже не витримує антропогенного тиску: подвоєння населення всього за кiлька десятирiчь та його концентрацiя головним чином у мiстах; п`яти- , десятикратний прирiст економiчної активностi менш нiж за столiття; некероване зростання рiзних перетворень у сiльському господарствi, енергетичних i промислових системах; супермiлiтаризацiя суспiльства та накопичення великої кiлькостi глобально небезпечної ядерної та хiмiчної зброї (додаток 4).
У наш час традицiйнi кордони мiж країнами, нацiями з екологiчної точки зору стають прозорими, прониклими, а дiяльнiсть, яка колись вважалася винятково “внутрiшньою справою”, сьогоднi зумовлює екологiчну ситуацiю, розвиток i виживання iнших країн. Отже, всi ми “пов`язанi” мiж собою. І дiяти повиннi разом. А критична межа вже зовсiм близько (а можливо вона вже досягнута?)...
Глобальна проблема екологiчного забруднення буде iснувати до тих пiр, поки все людство не об`єднається для її вирiшення, тому що вiд цього належить майбутнє наступних поколiнь. Як говорить древня iндiйська сентенцiя: “Природа - це не те, що ми отримали у спадщину вiд пращурiв, а те що ми взяли у позику вiд нащадкiв.
“Основи загальної екологiї”. – Г. О. Бiлявський, М. М. Падун.
“Охорона природи” – В. М. Бровдiй, О. Ю. Дмитрук.
| 
