Географiчна наука у Середньовiччя та у Новий час
ПЛАН
Вступ
2. Розвиток географiї в епоху мануфактурного виробництва i торгiвлi (XVII-XVIII вв.)
3. Початок нової географiї в епоху розвитку капiталiзму
Висновки
Список лiтератури
Вступ
Історiя XV ст. характеризується появою торгiвельно-промислової буржуазiї i формуванням крупних централiзованих держав. Наслiдком розвитку товарно-грошових стосункiв був великий iнтерес до золота, яке безперервно витiкало з Європи на схiд для покупки прянощiв i шовку. Торгiвля йшла через посередникiв-арабiв. Проте з посиленням iмперiї Османа цi торгiвельнi шляхи опинилися перерванi, що послужило основним поштовхом для пошуку нових шляхiв до країни прянощiв - Індiї.
в розвитку експериментального природознавства i прикладних наук. Стовпами наукової революцiї XVII ст. стали Г. Галiлей, Ф. Бекон, Р. Декарт, І. Ньютон. Вже до середини XVII ст. були значнi досягнення в областi «елементарного природознавства» (механiки), а також в становленнi таких наук як математика, астрономiя, фiзика, геологiя i iн. В той же час зникала iдея єдиної картини миру, його цiлiсного сприйняття.
Буржуазнi революцiї кiнця XVIII ст в Англiї i Францiї вiдкрили шлях до розвитку капiталiстичного способу виробництва (бавовнопрядильнi машини, ткацькi верстати, парова машина, пароплав, паровоз), формування буржуазiї i робочого класу, прошарки iнтелiгенцiї. Останнi визначали зростання технiчного прогресу на базi наукових розробок. Залучення природних ресурсiв до промислового виробництва стимулювало розвиненi країни до вивчення i захоплення нових територiй, багатих цими ресурсами. Для координацiї географiчних вiдкриттiв в цих країнах створюються нацiональнi географiчнi суспiльства.
1. Епоха Великих географiчних вiдкриттiв
Великим географiчним вiдкриттям передувала лава обставин, пов'язаних з книгодрукуванням i поширенням країнознавчих описiв, в яких мiстилися вiдомостi про країни Сходу, багатi золотом, коштовними каменями i прянощами. Вони формували потужний соцiальний мотив до пошуку багатств, задовольняючи цiкавiсть i стаючи керiвництвом для багатьох мандрiвникiв, авантюристiв i мрiйникiв. З'являється i достовiрний картографiчний матерiал, що забезпечує передбачуванiсть подорожей.
Центром географiчної думки цього часу була Венецiя. Вона стала «вищою школою географiчних i iсторичних наук». У бiблiотеках мiста були зiбранi багаточисельнi рукописи античних, персидських i арабських авторiв. Латинською мовою перекладалася праця античних географiв. Складалися збiрки подорожей i лоцiй. Все це сприяло вiдродженню географiчних концепцiй античностi i звiльненню наукової думки вiд церковних догм.
Спробу досягти Індiї «своїм шляхом» роблять iспанцi в кiнцi XV ст Це було перше плавання Христофора Колумба (1492г.), коли вiн вiдкриває острови Карибського моря (Багамськi, Кубу, Еспаньолу) i помилково називає їх Вест-Індiєю. Плавання Колумба вважається за початок Великих географiчних вiдкриттiв. Пiд час третього (1498г.) i четвертого (1502-1504г. г.) плавань Колумб вiдкриває пiвнiчне побережжя Пiвденної Америки вiд о. Тринiдад i гирла Орiноко до Дарь’єнської затоки. П. Кабрал досягає берегiв Бразилiї, яку називає о. Санта-Крус.
Морський шлях до Індiї був вiдкритий португальцями, коли Васко Да Гамма обiгнув м. Доброї Надiї i в 1498г. досяг бажаної мети. Вся торгiвля прянощами опинилася в руках португальцiв. Французи i англiйцi (наприклад, Д. Кабот) намагалися потрапити до Індiї пiвнiчно-захiдним проходом, але досягли тiльки берегiв Пiвнiчної Амерiки в районi Лабрадору.
чотиримiсячного плавання Магеллан досяг Фiлiппiнських островiв, де i загинув в сутичцi з мiсцевими жителями. Перше кругосвiтнє плавання було завершене в 1522г.
У епоху Великих Географiчних вiдкриттiв з'являється добре картографiчне забезпечення. Були створенi спецiальнi картографiчнi установи i їх продукцiя мала великий попит. У другiй половинi XVI ст. центром картографiї стає Антверпен зi своєю знаменитою фламандською школою, що прославилася iменами А. Ортелiя i Г. Меркатора. Перший прославився виданням зборiв карт, що включили 70 найменувань i що отримали назву «Театрум». Другою розробив математичнi основи картографiї. Меркатором була створена карта свiту в подвiйнiй серцеподiбнiй проекцiї, де назва материка Америка було поширено на обидва материки Нового Свiтла. До цього Америкою найчастiше називали район Бразилiї. У 1569г. вiн створює карту свiту на 18 листах в цилiндровiй проекцiї, а в 1570г. - свiй «Атлас», який був виданий в 1595г. його сином пiд назвою «Атлас, або Картографiчнi мiркування про створення свiту i вигляд створений».
Епоха Великих Географiчних вiдкриттiв продовжувалася в кiнцi XVI i початку XVII ст. Френсiс Дрейк здiйснює друге пiсля Магеллана кругосвiтнє плавання (1577-1580 р. р.). Абель Тасман в 1642-1643гг. обiйшов з пiвдня Австралiю i вiдкрив Тасманiю i Нову Зеландiю. До цього ж часу вiдносяться i першi топографiчнi зйомки. Так, Ф. Апiан провiв зйомку Баварiї, а Секстон - Англiї i Уельсу. При складаннi карт користувалися великим числом картографiчних проекцiй, у тому числi знаменитою цилiндричною проекцiєю Меркатора. На його картах можна було вже розрiзнити сучаснi контури материкiв.
Крупнi вiдкриття були зробленi росiйськими землепроходцями на сходi Азiї. Пiсля розгрому Єрмаком хана Кучума зачалося швидке просування козакiв до рiчки Лена. Іван Моськвитiн вийшов до берегiв Тихого океану. Василь Поярков по Амуру спустився до його гирла. Федот Попов i Семен Дежньов у 1648г. обiгнули Чукотку i вiдкрили протоку, що вiдокремлює Азiю i Америку.
В той же час дослiдження Епохи географiчних вiдкриттiв розширили кордони вiдомою європейцям частки нашої планети. Вони сприяли:
— розвитку картографiї, формуванню сучасної карти свiту, де були показанi материки i океани, видавництву карт, яке стало можливе завдяки поширенню книгодрукування i гравiрування на мiдi.
— освiтленню в лiтературi географiчних вiдкриттiв.
— появi перших країнознавчо-статистичних описiв
— розвитку iдей математичної географiї, що було пов'язане з сильним впливом античної географiї.
— появi учбових закладiв, званих добровiльними «академiями» (Флоренцiя, Болонья, Неаполь), де читалися лекцiї з математики, механiки, астрономiї.
Пiсля Великих географiчних вiдкриттiв було потрiбно бiльше двох столiть, щоб уточнити картографiчний матерiал i систематизувати данi про компоненти природи материкiв i океанiв. Із завершенням цих робiт закiнчується «топографiчна» стадiя розвитку географiї. Категорiям схоластики протиставила доктрина «природної» фiлософiї, що базується на дослiдному пiзнаннi (Ф. Бекон), достовiрностi i перевiрки знань за допомогою розуму (Р. Декарт). Вводиться поняття фiзичного простору, який розумiється як незалежне вiд матерiї, абсолютне вмiстище речей (ньютонiвська iнтерпретацiя). І. Кант назвав його порожнiм, тривимiрним простором, який можна було вимiрювати iнструментальний. Проте воно не сприймалося матерiальним.
Метафiзичний матерiалiзм звiльнив людей вiд влади релiгiї, але вiддав їх пiд владу законiв природи. Причини розвитку природи i людини почали шукати усерединi природи. У географiї вiдбувалося становлення «географiчного природознавства» i географiчного детермiнiзму, якi базувалися вже не на кiлькiсному аналiзi карт i умоглядних допущеннях, а на достовiрному природничонауковому матерiалi, отриманому в «польових» умовах експедицiй. На базi фiлософської категорiї фiзичного простору зачинають формуватися землеведческое напрям зi своїм об'єктом вивчення (земноводна куля Б. Варенiя) i приватна (хорографическая) географiя, що описує окремi територiї i мiсцевостi. Зберiгало свої позицiї i країнознавчое опис з тiєю, що картографiчною генералiзує накопичених даних, що створюють картографiчний.
i Мадагаскару, де проводять топографiчнi зйомки, збирають коштовну географiчну iнформацiю. Французи i англiйцi освоюють не лише прибережнi райони Атлантичного побережжя Пiвнiчної Америки, але i зачинають проникати в центральнi i пiвнiчнi райони материка. Наносяться на карту Аппалачi, дослiджується долина Мiссiсiпi, Великi американськi озера, побережжя Гудзонова затоки, долина Атабаски. Семирiчна подорож Д. Г. Мессершмiдта (1720-1727гг.), здiйсненого їм для вивчення Сибiру за завданням Петра I, завершилася 10-млосним «Оглядом Сибiру», який можна розглядувати як перший досвiд складання звiту за джерелами експедицiї.
Беспрецендентна по розмаху органiзацiї i обхвату територiї Велика Пiвнiчна експедицiя. Бiля витокiв її стояв Петро I, що мрiяв про «дорогу через Льодовите море до Китаю i Індiї». Їм була органiзована перша експедицiя пiд керiвництвом Вiтуса Берiнга i Петра Чирiкова, яка в 1728г. досягла Берiнгова протоки i Чукотського моря. Пiд час другої експедицiї (1741г.) вони вiдкривають Пiвнiчно-захiдну Америку. Учасниками цiєї експедицiї також були Г. Стеллер (описував Пiвнiчно-захiдну Америку), С. Крашенiнников (Камчатку), І. Гмелiн (Пiвденний Сибiр) та iн.
Подорожi Кука зробили переворот в географiчному пiзнаннi Землi i поховали гiпотезу рiвноваги материкових майданiв пiвнiчної i пiвденної пiвкуль. Було доведено, що мiж екватором i пiвденним полярним кругом немає мiфiчного пiвденного материка, а тягнеться єдиний океан. Пiд час плавання велися науковi роботи. Ч. Грiн проводив спостереження по уточненню координат, а І. Рейнгольд i Г. Форстер (майбутнiй наставник А. Гумбольдта) першими дослiджували рослинний i тваринний мир островiв Тихого океану.
У 1787г. Ж. Лаперуз проводить опис схiдного побережжя Азiї, включаючи Схiдно-Китайське i Японське моря, а потiм Сахалiн i Курильськi острови. У 1788г. експедицiя Лаперуза пропала без вiстi. В кiнцi 90-х рокiв Д. Ванкувер уточнює карту пiвнiчно-захiдної Америки. М. Флiндерс вiдкриває Бассов пролив.
Описувана епоха була перiодом становлення експериментального природознавства.
i перерахування фактiв. Фiзико-географiчнi вiдомостi мали пiдлегле значення. Цi ж тенденцiї панували у викладаннi географiї. Проте були й успiхи. Зачинається час географiчної лiтератури. З'являються цiкавi роботи Б. Варенiя, В. Татiщева, М. Ломоносова, С. Крашенiнникова, І. Канта.
«Географiя генеральна».
Заселення i господарське освоєння найбiльшого в свiтi масиву сушi, свого роду «океану» лiсiв, степiв, тундри i пустель сприяло становленню в XVIII ст росiйської географiчної школи. Найбiльш яскравим її представником є В. Н. Татiщев (1686-1750 рр.
М. В. Ломоносов (1711-1765 рр.), очолюючи географiчний департамент Академiї наук, велику увагу придiляв складанню Росiйського атласу, а також пiдготовцi молодих географiв i картографiв. У своєму вiдомому вигадуваннi «Про шари земних» вiн пише про безперервнiсть змiни земнiй поверхнi пiд впливом як внутрiшнiх, так i зовнiшнiх сил. Крупнi форми руху, на його думку, є результат руху земної кори.
Грузiї публiкує Багратiонi Вахуштi. Вiн же задо Великих географiчних вiдкриттiв до Гумбольдта дав уявлення про вертикальну поясну диких i культурних рослин.
У другiй половинi XVIII ст зачинають формуватися концепцiї, в яких зароджується нове осмислення отриманих фактiв, пов'язане з розхитуванням поглядiв про незмiннiсть природи Землi. Перший пролом в цьому «скам'янiлому поглядi на природу», по словах Ф. Енгельса, пробив Еммануїл Кант (1724-1804 рр.), що опублiкував «Загальну природну iсторiю i теорiю неба».
У 1752г. Ф. Бюаш ввiв басейновий пiдхiд, роздiливши мир по басейнах, оздоблюваних гiрськими системами. А. Бюшинг вперше в iсторiї географiї використовував показник щiльностi населення для характеристики окремих країн.
На цьому етапi:
— в кiнцi XVIII ст географiя почала вiддiлятися вiд космографiї i фiзики i зачинає формуватися як самостiйна галузь знання.
— методологiя науки була в початковiй стадiї становлення i представлялася набором методiв окремих галузевих наук.
— країнознавчий напрям виконував функцiї накопичення фактiв i зводився переважно до полiтичного, етнографiчного i статистичного опису держав.
географiї» (1738), Х. Чеботарева «Географiчний методичний опис Росiйської iмперiї» (1776) i др.;
— науковi методи дослiдження i науково-доказовi експерименти сприяли не лише формуванню наукових напрямiв, але i змiнi уявлень про єднiсть свiту.
Ч. Дарвiн створює еволюцiйне учення i в бiологiю, як i у фiзику пiсля Ньютона, прийшли iдеї руху i розвитку. Було названо три ключовi слова: мiнливiсть, спадковiсть i вiдбiр. Сталося розмежування природних наук на точне природознавство (фiзичнi науки), геологiю i бiологiчнi науки. Еволюцiйнi представлення бiологiв i геологiв зробили великий вплив на всi науки, включаючи i географiю. Завдяки методу актуализма Ч. Лайеля природознавство придбало науковий метод пояснення природних процесiв, що дозволило формулювати закони.
число галузевих наук. На методологiї географiї позначився вплив позитивiзму, фiлософського напряму, який заперечував метафiзику i грунтувався на принципi, що справжнє (позитивне) знання може бути отримане лише як результат спецнаук. Провiдною загальнонауковою установкою, що впливає на географiю, стає природничонаукова установка, а також концепцiя географiчного детермiнiзму. Проте, на ранньому етапi реалiзувати цi iдеї могли лише галузевi природнi науки (геологiя, клiматологiя, гiдрологiя, геоморфология i iн.), що мають чiтко позначений об'єкт i предмет дослiдження, а також свiй набiр методiв. Не втрачає свого значення i страноведение, оскiльки залишалося ще багато не описаних i не вивчених територiй материкiв i океанiв. У прикладних iнтересах географiї головним стає пошук природних ресурсiв.
Становлення теоретичних основ географiї минуло пiд знаком двох корифеїв географiчної науки - А. Гумбольдта i К. Рiттера.
XIX ст в основному були завершенi вiдкриття в океанах, покладенi на карту контура материкiв. Проте залишалися ще не вiдомими арктичнi береги Пiвнiчної Америки, береги Антарктиди i обширнi територiї внутрiшнiх часток материкiв.
Науковi дослiдження океанiв здiйснювалися головним чином експедицiями трьох країн: Росiї (Беллiнсгаузен i Лазарєв, Коцебу, Лiтке, Невельський i iн.), Францiї (Дюмон-Дюрвiль) i Англiї (Бичi, Фiцрой i iн.). З 1818г. британський уряд вiдновив пошуки пiвнiчно-захiдного морського проходу. До 1855г. були вiдкритi основнi острови Канадського архiпелагу i все пiвнiчне побережжя материка Пiвнiчної Амерiки.
Дюмон-дюрвiль, Д. Росс i iн. Обширнi дослiдження були проведенi росiйськими. Ф. П. Врангель описав побережжя Чукотки, П. Ф. Анжу - Новосибiрськi острови, Ф. П. Лiтке - Нову Землю, К. Бер - тваринний свiт i геологiчна будова Нової Землi.
Вивчення Африки європейцями почалося з басейну Нiгера в 20-i роки. У 1822г першi європейцi досягли озера Чад. Велике значення мали подорожi Г. Барта по Сахарi i Судану (1850-1855гг.), описанi їм в п'яти томах. Найбiльших успiхiв добився англiєць Д. Лiвiнгстон, що вивчав з 1852 по 1873 рр. басейн Замбезi, Анголу i верхню частку басейну Конго.
У багаточисельних експедицiях у внутрiшнi райони Австралiї беруть участь Т. Мiтчел, Е. Ейр, Ч. Стерт, Ф. Грегорi. На початку 60-х рокiв перший перетин цього материка здiйснюють Р. Берк i Д. Стюарт.
У 1842-1845гг. Д. Фремон проводить обширнi дослiдження в Скелястих горах i Калiфорнiї. У 1799-1804 рр. А. Гумбольдт вивчає природу Центральної i Пiвденної Америки. Матерiали подорожi були опублiкованi в 30 томах i викликали великий iнтерес до Ю. Амерiке. У багаточисельних наукових експедицiях по її вивченню беруть участь Жоффруа Сент-iлер, І. Спiкс, А. Уоллес, Ч. Дарвiн i iн.
Великого розмаху досягає дослiдницька робота по вивченню географiї Росiї. Природу європейської частки в1830-1840гг. вивчають А.І. Шренк, К. Бер, Ф.І. Рупрехт, Н. А. Северцев i iн. Обширний матерiал по орографiї, геологiї, клiмату, вiчнiй мерзлотi i органiчному миру Схiдного Сибiру i Далекого Сходу був зiбраний експедицiєю А. Ф. Мiддендорфа (1843-1844гг.). Вивчення Приамур'я i Примор'я пов'язане з iм'ям Л.І. Шренка, К.І. Максимовiча, Г.І. Радде i iн. Великi заслуги у вивченнi Кавказу належать Г. В. Абiху (орографiя i геологiя), Ф.І. Рупрехту (рослиннiсть) i Г.І. Радде (тваринний свiт). Праця учасникiв академiчних експедицiй дозволила зробити широкi науковi узагальнення, лежачi бiля витокiв географiї, зоологiї, мiнералогiї i геологiї Росiї. Розмiри територiї Росiї при проведеннi маршрутних експедицiй давали можливiсть просторового порiвняння окремих районiв, розташованих в рiзних географiчних умовах, - вiд Субарктiки до субтропiкiв.
П. П. Семенов поклав початок дослiдженню Центральної Азiї. Його знаменита подорож до «Небесних гiр» i матерiали, зiбранi пiд час експедицiї 1856-1857гг., додали до прiзвища почесне додавання Тян-шанський. Пiд час подорожi склався ландшафтно-географiчний пiдхiд iз застосуванням порiвняно-просторового методу. Їм було видiлено п'ять висотних зон в Заїлiйськом Алатау i чотирьох типовi степiв - росiйською, сибiрською, барабинской i киргизькою. Цiкавий досвiд пiдготовки П. П. Семенова до експедицiї до Тянь-Шаня. У Берлiнському унiверситетi вiн слухав лекцiї К. Рiттера про Азiю, переклав росiйською мовою його «Землезнавство Азiї», зробив експедицiї до Альп по вивченню льодовикiв i на Везувiй. У росiйську географiю вiн ввiв термiни: фирн, флiш, грабен, горст, кар, ландшафт.
Росiйськi мандрiвники активно вiдвiдують територiї, прикордоннi з Росiйською державою: П. А. Чихачев - Малу Азiю, Н. В. Хаников - Іранське нагiр'я, Е. П. Ковальовський i Ч. Ч. Валiханов - Центральну Азiю, К.І. Максимовiч - Японiю.
Накопичення величезного фактичного матерiалу в природознавствi спонукало учених систематизувати його. Краще всього з цим справлялися галузевi науки. З iншого боку, бiля суспiльства з'явилося спецiальне замовлення на вивчення окремих природних ресурсiв. Прикладом може служити геологiя. В результатi промислової революцiї кам'яне вугiлля i метали висувалися на перше мiсце серед природних ресурсiв. Для їх пошуку почали створюватися державнi геолого-съемочные установи. Перше така установа була створена в Англiї в 1835 р. Вже на початок 40-х рокiв в геологiї була розроблена стратиграфическая шкала зi всiма системами (вiд кембрiю до чверткового перiоду) i з'явилися першi оглядовi геологiчнi карти.
Олександр Гумбольдт (1769-1859гг.) - найбiльший географ першої половини XIX ст, дослiдник Пiвденної Амерiки i Центральної Азiї, видатний теоретик природознавства, основоположник порiвняльної фiзичної географiї. Його перу належить бiльше 600 наукових робiт. У своїй знаменитiй п'ятитомнiй роботi «Космос», яка писалася в сiмдесятип'ятирiчному вiцi, вiн зробив спробу узагальнити все накопичене наукою про Землю. У нiй вiн виступив проти механiстичного розумiння природи як простий суми частковостей, чим завдав удару по позитивiзму, поширеному серед учених-галузевикiв.
Карл Рiттер (1779-1859гг.) – творець порiвняльної географiї i перший завiдувач кафедрою географiї в Берлiнському унiверситетi. Вiн займав її з 1820г. i до своєї смертi. Його блискучi лекцiї слухали Елiзе Реклю, П. Семенов, А. Гюйо, К. Маркс та iн. Серед багаточисельних праць видiляється його дев’ятнадцятетомне «Землезнавство у вiдношеннi до природи i до iсторiї людини, або Загальна порiвняльна географiя». Порiвняльне землезнавство, створене їм, вивчає не лише природу країн, але i iсторiю народiв, в них що мешкають, i вважається за науку iсторичну. Рiвень культури народiв багато в чому залежить вiд територiї i її ресурсiв, особливо биотических i мiнеральних. «Спiльне землезнавство, - пише вiн, - повинно розглядувати Землю як житло роду людського» (1864, с. 7). Тим самим своє землезнавство вiн протиставляв «фiзичному землеопису», що вивчав Землю як тiло природи. У такому трактуваннi чiтко є видимою iдея географiчного детермiнiзму.
Сучасником Гумбольдта i Рiттера був Іоган Тюнен, що став основоположником перших законiв економiчної географiї («кiльця Тюнена»). На прикладi свого маєтку в Мекленбурге вiн розгледiв вплив на сiльське господарство ринкового центру. Кожна культура повинна розмiщуватися вiд ринку на такiй вiдстанi, щоб дати найбiльшу вигоду. При цьому видiляються концентричнi круги або зони, створюючi пояси ринку: «вiльне господарство», лiсове господарство, плодосеменне господарство i так далi Тим самим була створена перша абстрактна функцiональна просторова модель, що розглядує просторовi закономiрностi зв'язкiв кiльцевих зон з центром. Система розрахункiв, яка при цьому використовувалася, з'явилася прообразом лiнiйного програмування.
Таким чином, цьому етапi розвитку географiї:
— Посилюється розбiжнiсть мiж географами. Одна частка пiшла в «чисте» природознавство, розвиваючи iдеї фiзичної географiї. Інша група розробляла проблеми регiональної географiї, де природа розглядувалася «як щось фатальне пов'язане з iсторiєю народiв, що населяють Землю, а специфiка суспiльних стосункiв зв'язувалася з визначальним впливом природних умов.
унiверситетської географiї i кафедр географiї (у Берлiнi в 1820г., потiм в Лондонi в 1839г.), виданню географiчних журналiв (журнал «Земля» в Германiї в 1839г.).
— пiд впливом природничонаукової установки з бiологiчним запозиченням були змiненi уявлення про об'єкт спiльної географiї - земноводнiй кулi
— наголошувався початок розробок деяких концептуальних положень сучасної методологiї i теорiї географiї.
— намiтилося вiдособлення физико-географического напряму, який вiдмежувалася вiд «статистики» i полiтичної географiї, спираючись на досягнення фiзики.
Висновки
Наслiдком розвитку товарно-грошових стосункiв став початок Епохи Великих географiчних вiдкриттiв.
Становлення капiталiстичного способу виробництва у Європi привело до змiни свiтоглядних критерiїв i прагнення до звiльнення вiд релiгiйних догм i опiки церкви. Клас буржуазiї, що народжується, був зацiкавлений в розвитку експериментального природознавства i прикладних наук. Ця участь не минула i географiю, географiя стала бiльш експериментальною, з описової науки перетворюється на теоретичну.
Буржуазнi революцiї кiнця XVIII ст в Англiї i Францiї вiдкрили шлях до розвитку капiталiстичного способу виробництва. Залучення природних ресурсiв до промислового виробництва стимулювало розвиненi країни до вивчення i захоплення нових територiй, багатих цими ресурсами. Для координацiї географiчних вiдкриттiв в цих країнах створюються нацiональнi географiчнi суспiльства.
Список лiтератури:
Наука, 1988. - 415 с. - Библиогр.:с. 408-413.
2. Економiчна i соцiальна географiя свiту. Навчальний посiбник: / Степан Кузик, О. Шаблiй, М. М. Книш та I. Ровенчак. – Львiв: Свiт, 2003. - 671 с.
| 
