Етимологiя
"земля Афрi"(множина, чи у однинi - Афер) - для пiвнiчної частини материка, а також i для провiнцiї Африки з її столицею Карфагеном, що вiдповiдає теперiшньому Тунiсу.
мовах). Серед iнших, досить таки суперечливих, етимологiй, якi спираються на значення античного термiну 'Africa', видiляються:
"сонячний";
· Грецьке слово aphrike, що означає "без холоду". Ця гiпотеза була запропонована iсториком Левом Африканським (1495-1554), який припустив, що грецьке слово phrike (φρίκη, що означає "холод i жах") в комбiнацiї з заперечним префiксом a-, вказувало на землю вiльну вiд холоду i жаху. Але так, як змiна звуку ph на f в грецькiй мовi датується приблизно десятим столiттям, то малоймовiрно, що це справжнє походження термiну Африка.
"Азiя" використовували для позначення Малої Азiї i земель на схiд вiд неї. Спочатку Єгипет i Левант мали невизначений статус мiж Африкою та Азiєю, хоча як частина Персидської Імперiї вони iнколи включалися до бiльш узагальненого термiну "Азiї". Розмежувальну лiнiю мiж цими двома континентами вперше означив географ Птоломей (85-165), провiвши Головний Меридiан через Александрiю i зробив Суецький перешийок та Червоне море межею мiж Азiєю та Африкою.
Географiя
"пiвденної групи". Вiдокремлена вiд Європи Середземним морем, вона з'єднана з Азiєю у своїй пiвнiчно-схiднiй частинi Суецьким перешийком (який пересiкається Суецьким каналом) завширшки 130 км. В геополiтичному контекстi, як правило, Синайський пiвострiв, який належить Єгипту i розмiщений на схiд вiд Суецького каналу часто вважають частиною Африки. Африка простягається приблизно на 8 000 км вiд її найбiльш пiвнiчнiшої точки мису Рас-Енґела в Тунiсi (37°21′ пiвн. широти) до її найбiльш пiвденнiшої точки - мису Голкового в ПАР(34°51′15″ пiвд. широти), а вiдстань вiд найбiльш захiднiшої точки материка - мису Альмадi в Сенегалi (17°33′22″ зах. довготи) до його найбiльш схiднiшої - мису Рас-Гафун в Сомалi (17°33′22″ сх. довготи) дорiвнює приблизно 7 400 км. Довжина берегової лiнiї складає 26 000 км, i вiдсутнiсть глибоких заглиблень берега можна проiлюструвати тим фактом, що Європа, яка займає лишень 9 700 000 км² - менше нiж третину площi Африки - має берегову лiнiю завдовжки 32 000 км.
чином уздовж прибережних окраїн. За середньою висотою над рiвнем моря (750 м) Африка поступається лише Антарктидi i Євразiї. Майже всю Африку на пiвнiч вiд екватора займають рiвнини i плато Сахари i Судану, серед яких у центрi Сахари пiднiмаються нагiр'я Ахаггар i Тiбестi (м. Емi-Куси, висота 3415 м), у Суданi - плато Дарфур (м. Мара, 3088 м). На пiвнiчному заходi над рiвнинами Сахари пiднiмаються Атласькi гори (м. Тубкаль, 4165 м), на сходi уздовж Червоного моря простягається хребет Етбай (м. Ода, 2259 м). Рiвнини Судану з пiвдня обрамленi Пiвнiчно-Гвiнейською височиною (м. Бинтиманi, 1948 м) i плоскогiр'ям Азанде; зi сходу над ними пiднiмається Ефiопське нагiр'я (м. Рас-Дашан, 4620 м). Воно круто обривається до западини Афар, де знаходиться найглибша западина Африки (оз. Ассаль, 150 м).
За плоскогiр'ям Азанде лежить западина Конго, обмежена з заходу Пiвденно-Гвiнейською височиною, з пiвдня - плоскогiр'ям Лунда-Катанга, зi сходу - Схiдно-Африканським плоскогiр'ям, на якому височать найвищi вершини Африки - гора Кiлiманджаро (5895 м), гора Рувензорi (5109 м). Пiвденну Африку займають високi рiвнини Калахарi, облямованi з заходу плоскогiр'ями Намакваленд, Дамараленд, Каоко, зi сходу - Драконовими горами (м. Табана-Нтленьяна, 3482 м). Уздовж пiвденної окраїни материка простягаються середньовисотнi Капськi гори. Перевага на материку вирiвняного рельєфу обумовлена його платформною структурою. У пiвнiчно-захiднiй частинi Африки з глибоким заляганням фундаменту i широким розвитком осадового чохла переважають висоти менше 1000 м (Низька Африка); на пiвденному заходi Африки характернi висоти понад 1000 м (Висока Африка). Прогинам i виступам Африканської платформи вiдповiдають великi западини (Калахарi, Конго, Чадська та iншi).
Найбiльше пiднята i роздроблена схiдна окраїна Африки у межах активiзованої дiлянки платформи (Ефiопське нагiр'я, Схiдно-Африканське плоскогiр'я), де простягається складна система схiдно-африканських розломiв. У пiднятих областях Високої Африки найбiльшу площу займають цокольнi рiвнини i цокольнi бриловi гори, що обрамляють западини Схiдної Африки (у т. ч. Рувензорi) i Катанги. У Низькiй Африцi цокольнi хребти i масиви простягаються уздовж узбережжя Гвiнейської затоки, виступають у Сахарi (у нагiр'ях Лхаггар, Тiбестi, хребет Етбай). Лавовi плато i конуси поширенi на Ефiопському нагiр'ї i в Схiднiй Африцi (Кiлiманджаро, Кенiя й iн.), вiнчають вершини Ахаггара i Тiбестi, є в Суданi (м. Марра), Камерунi (вулкан Камерун, гори Адамава), перекривають Драконовi гори в Лесото.
Геологiчна будова i кориснi копалини
Фундамент цiєї Африкансько-Аравiйської платформи, складений породами докембрiю, здебiльшого складчастими i метаморфiзованими, виступає у багатьох районах Африки - вiд Антиатласу i Захiдної Аравiї до Трансваалю. У складi фундаменту вiдомi породи усiх вiкових пiдроздiлiв докембрiю - вiд нижнього архею (бiльше 3 млрд. рокiв) до верхiв протерозою. Консолiдацiя бiльшої частини Африки завершилася до середини протерозою (1,9-1,7 млрд. рокiв тому); у пiзньому протерозої розвивалися лише периферичнi (Мавритано-Сенегальська, Аравiйська) i деякi внутрiшнi (Угарта-Атакорська, Захiдно-Конголезька, Намакваленд-Кiбарська) геосинклiнальнi системи, i до початку палеозою вся площа сучасної платформи була стабiлiзована.
кристалiчними сланцями, гнейсами, метаморфiзованими вулканiчними утвореннями, якi на значних площах замiщенi гранiтами. Для них характернi родовища залiзних руд, золота (у зв'язку з гранiтами), хромiтiв (в ультраосновних породах). Великi скупчення золота й уранових руд вiдомi в уламкових породах основи осадового чохла на пiвднi Африки. Бiльш молодi, слабо метаморфiзованi породи верхнього протерозою вмiщують поклади олов'яних, вольфрамових (у гранiтах або поблизу них), мiдних, свинцевих, цинкових i уранових руд.
(кiнець юри) вiдноситься оформлення сучасних контурiв Африки, пов'язане з опусканням по розривах дна Індiйського й Атлантичного океанiв i утворенням системи периокеанiчних прогинiв, що мiстять значнi поклади нафти i газу (Нiгерiя, Габон, Ангола й iн.). Мадагаскар вiдокремився вiд континенту наприкiнцi палеозою. У цей же час вiдбувається iнтенсивне занурення сучасного узбережжя Тунiсу, Лiвiї з утворенням покладiв нафти у крейдових i еоценових вiдкладах. У серединi i кiнцi крейди значна трансгресiя охопила Сахарську плиту: виникли морськi протоки, що з'єднали Середземне море з Гвiнейською затокою i проiснували до середини еоцену.
ймовiрнi запаси близько 48 млн. т), кобальту (0,5 млн. т), фосфоритiв (26 млрд. т), олова, сурми, лiтiю, урану, азбесту, золота (Африка дає близько 80% сумарного видобутку), платини i платиноїдiв (близько 60% видобутку), алмазiв (98% видобутку). Пiсля 2-ї свiтової вiйни на територiї Африки (переважно в Алжирi, Лiвiї i Нiгерiї) виявленi великi запаси нафти (загальнi запаси оцiнюються в 5,6 млрд. т) i природного газу
пiщаних рiвнинах Калахарi рiк майже немає. Континентальний вододiл проходить уздовж схiдної пiднесеної частини Африки, у зв'язку з чим басейну Атлантичного океану належить 36,5% площi Африки, басейну Індiйського океану 18,48%, басейну Середземного моря 14,88%. Стiк здiйснюється в основному п'ятьма головними рiками: Конго, Нiлом, Нiгером, Замбезi i Оранжевою, басейни яких охоплюють близько 1/3 площi Африки. З них Конго за обсягом рiчного стоку (1230 км3) поступається лише Амазонцi, а Нiл - найдовша рiка на землi (6671 км). Безстiчнi басейни й областi внутрiшнього стоку охоплюють 30,5% площi Африки. У результатi пiдвищення сухостi клiмату скорочувалися в розмiрах або зникали стародавнi озера, в якi стiкали стародавнi рiки.
поверхневого стоку дуже нерiвномiрний. Найбiльшої величини шар стоку (1000-1500 мм у рiк) сягає у районах надлишкового зволоження i виходiв на поверхню кристалiчних порiд i латеритних шарiв (пiвнiчно-захiдне узбережжя Гвiнейської затоки, схiднi схили Мадагаскару); у западинi Конго шар стоку 500-600 мм. У субтропiчних широтах стiк збiльшується до 200 мм. Майже всi рiки Африки мають значнi сезоннi коливання стоку. У бiльшостi рiк стiк буває переважно влiтку i восени. Взимку стiк переважає на пiвнiчно-захiдних i пiвденно-захiдних окраїнах, в областях з середземноморським клiматом. 37% площi Африки має епiзодичний стiк.
3 - сахарський, до якого належать тимчасовi або епiзодичнi водотоки (у Сахарi називаються уедами); 4 - середземноморський з дощовим i частково снiговим живленням i рiзким скороченням або припиненням лiтнього стоку. Усi великi рiки Африки - транзитнi, мають складнi режими. Майже всi великi озера Африки лежать у тектонiчних западинах на Схiдно-Африканському плоскогiр'ї; вони довгi, вузькi i дуже глибокi. Озеро Танганьїка - друге у свiтi за глибиною (1435 м) пiсля Байкалу. Найбiльше в Африцi озеро Вiкторiя (площа 68 тис. км2
) - друге пiсля озера Верхнього (США) прiсноводне водоймище Землi. Озеро Тана, утворене в результатi пiдгачування долини лавовим потоком, - найбiльше на Ефiопському нагiр'ї.
В аридних областях Африки переважають релiктовi озера внутрiшнього стоку, з вiдносно невеликими глибинами, плоскими берегами, солоною водою (крiм солонуватого озера Чад, що має пiдземний стiк у западинi Боделе). У пiвнiчно-захiднiй частинi Сахари i в Атласi тимчасовi солонi озера називаються шоттами, або себхами. Ґрунтовi води залягають на невеликих глибинах пiд руслами тимчасових водотокiв; пiдземнi утримуються головним чином у континентальних нижньокрейдових пiщаниках Сахари i Пiвнiчного Судану, у Пiвденнiй Африцi накопичуються у трiщинах корiнних порiд, у пiщаниках i закарстованих вапняках системи Карру. За потенцiйними запасами гiдроенергiї (700 млн. квт, близько 20% свiтових) Африка поступається тiльки Азiї. Найбiльшими запасами володiють басейни Конго (390 млн. квт) i Замбезi (137 млн. квт), але використовується менше 1%. На територiї Африки, що одержує в середньому близько 800 мм опадiв на рiк, є можливiсть використовувати для зрошення поверхневi, ґрунтовi i пiдземнi води.
Зрошуванi землi становлять не бiльше 5% всiх оброблюваних площ i зосередженi переважно у долинах Нiлу (ПАР, Судан), Нiгеру (Малi) i в ПАР. Транспортне значення рiк Африки невелике через порожистiсть багатьох дiлянок русл.
Ґрунти
Для всiєї Африки мiж тропiками характерний латеритний процес ґрунтоутворення. В екваторiальному клiматi пiд вологими вiчнозеленими лiсами розвинутi ґрунти червоно-жовтi латеритнi, для яких характерна хороша аерацiя i водопроникнiсть. Лише в захiднiй частинi западини Конго, де стiк рiк дуже уповiльнений, велику площу займають латеритнi глейовi i тропiчнi болотнi ґрунти. З пiвночi i до пiвдня вiд зони червоно-жовтих ґрунтiв лежать зони червоних ґрунтiв, що розвиваються при сухому сезонi до 5 мiсяцiв пiд змiшаними листопадно-вiчнозеленими лiсами i вологими саванами. На вододiльних рiвнинах у багатьох мiсцях ерозiя оголює їх нижнi горизонти, що насиченi залозистими конкрецiями й утворюють панцирнi латеритнi кори. При пiдвищеннi сухостi клiмату пiд сухими саванами i напiвпустелями з'являються червоно-бурi i червонясто-бурi ґрунти з карбонатними конкрецiями. Найбiльше вони розвинутi у Схiднiй Африцi у зв'язку з посушливiстю її клiмату.
червоно-коричневих ґрунтiв, бiльш гумусованих, анiж ґрунти саван. Пустельний процес ґрунтоутворення протiкає в субтропiчних i тропiчних пустелях. Ґрунти пустель примiтивнi, щебенистi або галечниковi. Розвинутi стародавнi сольовi кори, що бронюють рельєф, i молодi, що утворюють солончаки. Ґрунти оазисiв - солончаковi i лучно-солончаковi. На субтропiчних окраїнах Африки у середземноморському клiматi ґрунти коричневi (у бiльш вологих районах) i сiро-коричневi (у бiльш сухих), збагаченi карбонатами i гiпсом. У напiвпустелях i пустелях - сiроземи. На пiвденному i пiвденно-схiдному узбережжi в мусонних субтропiках у коричневих ґрунтах з'являється червонуватий нижнiй горизонт.
В Африцi використовується близько 1/5 придатних для оранки земель, площа яких може бути розширена при дотриманнi правильної агротехнiки, оскiльки поширена примiтивна вирубно-вогнева система землеробства, що призводить до швидкого виснаження родючостi i до ерозiї ґрунтiв. Найбiльш родючi чорнi тропiчнi ґрунти, що дають гарнi врожаї бавовнику i зернових, i ґрунти на вулканiчних породах. Жовтi, жовто-червонi ґрунти, що мiстять до 10% гумусу, i червонi ґрунти з 2-3% гумусу потребують регулярного внесення азотистих, калiйних, фосфорнокислих добрив. Коричневi ґрунти мiстять 4-7% гумусу, але їх використання ускладнене переважним поширенням у горах i необхiднiстю зрошення при сухому лiтi.
Суцiльний континент (острови i пiвострови - близько 5% територiї) iз значним середнiм пiдвищенням поверхнi над рiвнем моря, з пiвночi обмежений горами Атлас, з пiвдня - Капськими i Драконовими горами; понад 70% поверхнi розташовано на висотi 300-2000 м; середня висота 658 м; найвища точка - вулкан Кiбо в масивi Кiлiманджаро (5895 м), найнижча - западина озера Ассаль (153 м нижче рiвня моря); розлогi низовини ( долина рiки Конґо, пустеля Калагарi), передiленi гiрськими масивами i височинами Агаґґар, Тiбестi; на сходi Африки - Схiдно-Африканська рифова система; розташування клiматичних зон симетричне - вiд зони екваторiального клiмату з буйними вiчнозеленими екваторiальними лiсами iз симетричними смугами тропiчного клiмату з розлогими пустелями (особливо на пiвночу), напiвпустелями i саванами до субтропiчного клiмату i рослинностi на крайньому пiвднi та пiвночi; багата фауна; найдовша в Африцi i одна з найдовших у свiтi рiка Нiл; численнi озера, переважно тектонiчного походження; у пустелях рiки пересихають, утворюючи сухi русла (вадi), солонi озера (шотти) та великi запаси артезiанської води; 30% площi континенту - безстiчнi територiї; в Африцi живе понад 12% населення свiту, переважно негроїдної раси (на пiвночi - бiлої); густота населення дуже нерiвномiрна: вiд понад 1200 осiб/ км² в долинi Нiлу (Єгипет) до майже безлюдних пустель; найменш урбанiзований континент - мiське населення становить близько 34%.
Касабланка, Аддiс-Абеба, Луанда, Дар-ес-Салам, Ель Гiзу, Ібадан, Дуала, Могадiшо; в центрi переважає однорiдне плато, на пiвднi середня висота над рiвнем моря становить1070 м, а на пiвночi блазько 400 м над рiвнем моря. Середня висота Африки над рiвнем моря становить 610 м, що в два рази бiльше нiж у Європi. Найвищi точки - гора Кiлiманджаро 5900 м i гора Кенiя 5200 м, найнижча точка - Лак Ассаi в Джiбутi становить -144 м. Африка має кiлька широких естуарiїв i тому в порiвняннi з iншими континентами в неї вiдносно коротка берегова лiнiя (24000 км). Географiчнi екстремуми континентальної частини: мис Хафун на сходi, мис Альмадi на заходi, Рас Бен Секка на пiвночi i мис Агульхас на пiвднi. Сахель - це вузький пояс савани i рiдколiсся, що покриває 700 млн. гектарiв у захiднiй i центральнiй Африцi; 75% площi континенту знаходиться в тропiчнiй зонi, особливостi: Велика рифтова система, у якiй знаходиться основна кiлькiсть великих озер схiдної Африки (крiм озера Вiкторiя), Атласькi гори на пiвнiчному заходi, Драконовi гори на пiвденному-сходi, пустеля Сахара (найбiльша пустеля у свiтi) на пiвночi, пустелi Намiбiйська, Калахарi i велика пустеля Кароо на пiвднi, рiки - Нiл, Заїр, Нiгер, Замбезi, Лiмпопо, Вольта i Померанчева; виробництво 30% свiтового видобутку корисних копалин, включаючи дiаманти (51%) i золото (47%); 11% свiтового видобутку сирої нафти, 58% свiтового виробництва какао (Берег Слонової Костi, Гана, Камерун, Нiгерiя), 23% кави (Уганда, Берег Слонової Костi, Заїр, Ефiопiя, Камерун, Кенiя), 20% свiтового виробництва арахiсу. (Сенегал, Нiгерiя, Судан, Заїр) i 21% твердої деревини (Нiгерiя, Заїр, Танзанiя, Кенiя); населення 610 млн. (1988).
УРЕ
пн. — мис Бланко (Кап-Блан; 37°20' пн. ш.), пд. — мис Голковий (34°5' пд. ш.), зх. — мис Зелений (17°33' сх. д.), сх. — мис Рас-Хафун (51°24' сх. д.). На Пн. А. вiдокремлена вiд Європи Середземним м. та вузькою Гiбралтарською прот.; з Азiєю сполучена Суецьким перешийком, прорiзаним каналом; вiд Аравiйського п-ова вiдокремлена Червоним м., Баб-ель-Мандебською прот. І денською зат. Зi Сх. А. омиває Індiйський ок., в якому до А. вiдносяться о-ви Мадагаскар, Занзiбар та Сокотра. Мадагаскар — найбiльший з прилеглих до А. островiв. Вiд материка його вiдокремлює Мозамбiкська прот. На Зх. А. омиває Атлантичний ок., який утворює широко вiдкриту Гвiнейську зат. В Атлантичному ок. до А. вiдносяться о-ви Мадейра, Канарськi та о-ви Зеленого мису. Береги А. мало розчленованi, високi й крутi. їх облямовують вузькi узбережнi низовини. Природних бухт мало.
Фiзико-географiчний нарис
Рельєф А. дуже одноманiтний, переважають рiвнини та плоскогiр'я. Пересiч. висота А. 750 м, при цьому сх. i пд. частини А. бiльш пiдвищенi. Так, у пн., широкiй частинi А. переважають висоти 200—500 м над рiвнем моря, на пiвдень вiд 10° пд. ш.— 1000—2000 м, на Сх., в межах Схiдно-Африканського нагiр'я, — понад 3000 м. Бiльша частина А. довгий час залишалася сушею, на поверхнi її вiдбувалися iнтенсивнi процеси вивiтрювання, тому великого поширення набули пенеплени, столовi форми поверхнi, ступiнчастi плато "i нагiр'я — зденудованi виступи кристалiчного фундаменту (Абiссiнське, Ахаггар та iн.). Мiж ними лежать великi улоговини — прогини фундаменту, заповненi продуктами вивiтрювання (западини Калахарi, Конго, Чад). Протягом мезозою, палеогену i неогену в Сх. А. (вiд гирла р. Замбезi до Суецької зат.) утворилася найбiльша в свiтi система розколiв i грабенiв, на мiсцi яких виникло Червоне м., бiльшiсть озер Сх. А. та западина пустелi Данакiль, а також великi базальтовi плато на Абiссiнському нагiр'ї. Вздовж системи грабенiв розташованi згаслi та дiючi вулкани А. Найвища вершина африканського материка — згаслий вулкан Кiлiманджаро (5896 м). Частi сильнi землетруси свiдчать про активнiсть тектонiчних процесiв у цих р-нах. До старод. масиву на Пн. А. прилягають молодi гори Атлас. Пд. окраїна материка облямована Капськими горами, якi виникли на початку мезозою. На Пн. вiд цих гiр простягається «Великий Уступ», його найвищою частиною є Драконовi гори.
Геологiчна будова А. нескладна. Майже весь материк А. являє собою древню платформу, на якiй пiсля протерозойської ери горотворнi процеси не вiдбувалися. Лише на пн. та пд. окраїнах материка розташованi молодi гiрськi системи (Атласькi, Капськi гори). В основi африканської платформи залягає комплекс докембрiйських кристалiчних порiд, зiбраних у складки i прорваних рiзними за вiком iнтрузiями гранiтiв, гранодiоритiв, габро тощо. Палеозойськi породи залягають на докембрiї, мiсцями на кислих лавах i представленi комплексом пiсковикiв, сланцiв, доломiтизованих вапнякiв та iн. порiд. Породи палеозою слабо дислокованi. На протязi палеозойської ери африканська платформа була внутр. частиною великого пiвденного континенту, вiдомого пiд назвою Гондвани. Мезозойська серiя порiд представлена континентальними утвореннями, складеними з рiзних пiсковикiв, глин, мергелiв та iн. Мезозойська товща порiд збагачена пiдземними водами, особливо в Сахарi. Палеогеновi i неогеновi вiдклади поширенi гол. чин. на Пн. вiд екватора i представленi еоценовими вапняками та континентальними i лагунними вiдкладами. Визначним геологiчним явищем на африканському континентi є грандiознi розломи, розташованi в сх. частинi. Мiнеральнi багатства А., що пов'язанi гол. чин. з докембрiйськими утвореннями, представленi значними родовищами золота, олова, молiбдену, хромiтiв, азбесту, торiю, вольфраму, урану та алмазiв. Гнейсова товща А. багата на графiт, особливо на о. Мадагаскар. Кембрiйськi утворення дуже багатi на родовища мiдястих пiсковикiв (р-н Бельг. Конго, Пн. Родезiї), якi мiстять також кобальт i уран. Значнi родовища урану вiдомi в Пд. А. З покладами верхнього палеозою та мезозою пов'язанi родовища вугiлля. В Бельг. Конго i Пд. -Африканському Союзi в мезозойських кiмберлiтах мiстяться кристали алмазiв. По добуванню алмазiв А. займає перше мiсце серед зарубiжних країн. В останнi роки виявлено значнi родовища нафти i горючого газу в Сахарi, Алжiрi, Марокко, Тунiсi, Анголi, Камерунi, Єгиптi та Нiгерiї. В крейдових i палеогенових вiдкладах Пн. А. вiдомi багатi родовища фосфоритiв.
Клiмат
Бiльша частина А. лежить у тропiчних зонах i тiльки пн. та пд. окраїни — у субтропiчних. А. — найтеплiший з усiх материкiв. Найвища пересiч. мiсячна (липнева) т-ра спостерiгається в Сахарi (до +40°); тут же констатована найвища т-ра для всiєї Землi +58°. Пересiч. липневi т-ри (зимовий мiсяць Пд. пiвкулi) на пд. окраїнах А. не нижчi +12°, у пн. частинi А. +25, +30°. Пересiч. сiчневi т-ри на Пн. становлять + 10°, на Пд. +30° (див. табл.). Розподiл опадiв дуже нерiвномiрний. Найбiльше (понад 3000 мм) опадiв у приекваторiальнiй зонi (западина Конго, узбережжя Гвiнейської зат.). В саванах, де чiтко виявлений сухий перiод, опадiв 1000—1300 мм на рiк, причому мiнiмум припадає на зиму. Із збiльшенням широти зростає тривалiсть посушливого перiоду в саванах i зменшується кiлькiсть опадiв. Найменше опадiв у центральнiй ч. Сахари i на пд. -зх. узбережжi А. (пустеля Намiб). На пн. i пд. окраїнах А. бiльше опадiв випадає взимку, лiто сухе.
долинами. Частина територiї А. належить до областi внутр. стоку (пд. Сахара, Калахарi). Рiчки А. належать до басейну Атлантичного ок. (р. Нiл — найбiльша в А., в нижнiй течiї перетинає Сахару i впадає в Середземне м., р. Нiгер — впадає в Гвiнейську зат., р. Конго — найбiльш повноводна в А.) та до бас. Індiйського ок. (р. Замбезi). Рiки А. протiкають через рiзнi клiматичнi обл. i характеризуються складним режимом. Профiль рiвноваги русла їх здебiльшого невироблений, багато порогiв i водоспадiв (пороги на р. Нiлi, водоспади Стенлi i Лiвiнгстона на Конго, 72 водоспади на Замбезi, найбiльший з яких — водоспад Вiкторiя). Озера зосередженi в Сх. Африцi. Бiльшiсть з них тектонiчного походження (Танганьїка, Ньяса, Рудольфа, Альберта, Кiву, Едуарда). Найбiльше озеро А. — Вiкторiя (69,4 тис. км2). Воно займає прогин давнього фундаменту. В посушливих р-нах А. є багато безстiчних, мiлководних озер, що часто змiнюють свої обриси (Чад, Нгамi, «шотти» в Атлаських горах).
Ґрунтово-рослинний покрив
В А. чiтко виявлена зональнiсть ґрунтового i рослинного покриву. На пн. узбережжi Гвiнейської зат. та в бас. Серед. Конго на латеритних опiдзолених грунтах поширенi багатi на лiани й епiфiти багатояруснi тропiчнi лiси з великою кiлькiстю видiв дерев (фiкуси, макаранги, оливкова i винна пальми, дерево кока, червоне та ебенове дерево). В зонi саван на червоних i червонобурих грунтах ростуть баобаби, акацiї, мiмози, пальма дум, канделябровиднi молочаї та рiзнi трави. Великi площi в А. зайнятi кам'янистими та пiщаними пустелями.
Рослинний покрив пустель становлять розрiдженi ксерофiти. Для Сахари характернi: лишайник леканора, верблюдяча колючка, безлистий чагарник ретам; на засолених грунтах поширенi галофiти. Рослиннiсть пiщаних просторiв складається здебiльшого з ефемерiв. У западинах типу вадi ростуть акацiї i тамарикс; в оазисах культивують фiнiкову пальму. В заплавi Нiлу ростуть лотоси. Пустельнi простори на Гiн. Зх. Калахарi багатi на сукуленти; в пустелi Намiб росте своєрiдна рослина вельвiчiя. На субтропiчних окраїнах А. на коричневих грунтах поширенi вiчнозеленi чагарники. На схилах гiр збереглися хвойнi та мiшанi лiси.
Тваринний свiт А. багатий i рiзноманiтний. У Пн. А. водяться: безхвостi мавпи мато, шакали, гiєни, вiвери, антилопи, дамани, страуси, кобри. Сахара є центром розведення одногорбого верблюда. В саванах i напiвпустелях Ефiопської обл. живуть антилопи, зебри, жирафи, носороги, бегемоти, буйволи, слони, леви, леопарди, гепарди, гiєни, гамадрили i павiани, грифи, страуси, цесарки, турачi, рябки та iн. В зонi тропiчних лiсiв є людиноподiбнi мавпи — горили i шимпанзе; особливо багато птахiв (дятли, одуди, сiрi папуги), жукiв та метеликiв.
Природнi райони. За природними умовами А. можна подiлити на такi райони: Пiвнiчна Африка — область Атлаських гiр, що оточують внутрiшнє плато; Сахара — найбiльша в свiтi тропiчна пустеля, що займає 1/3 пл. А.; Судан — область саван, що тягнеться вiд Атлантичного узбережжя до Абiссiнського нагiр'я; Екваторiальна — Захiдна i Центральна Африка — р-н тропiчних лiсiв, що простягаються вздовж пд. схилiв пiдвищень Пн. Гвiнеї через бiльшу частину бас. Конго; Схiдна Африка — вiд Абiссiнського нагiр'я до р. Замбезi — область нагiр'їв i плато висотою 1000 м i бiльше, розбитих скидами, з проявами вулканiзму; Пiвденна Африка — на Пд. вiд вододiльного плато Конго — Замбезi, зайнята широкою западиною Калахарi, оточеною горами.
Населення. Загальна чисельнiсть населення А. бл. 224 млн. чол. (1957), в т. ч. європейцiв бл. 6 млн. чол., тобто 3%. Населення в А. розмiщене досить нерiвномiрно. На бiльшiй частинi територiї пересiч. густота його 2— 10 чол., а в долинi i дельтi Нiлу — бл. 550 чол. на 1 км2. Густо заселенi також басейн р. Нiгеру та Пiвденно-Африканський Союз. Великi мiста А. зосередженi в країнах, найрозвинутiших у промисловому вiдношеннi: в Пд. -Афр. Союзi, де мiське населення становить 39%, та на середземноморському узбережжi Пн. А.
Населення А. — конгломерат численних племен i народностей, який утворився в результатi переселення аборигенiв, вторгнення арабiв з Азiї та європейської колонiзацiї. В антропологiчному, мовному, соцiально-економiчному i культурному вiдношеннi воно дуже рiзноманiтне i належить до трьох великих рас. На Пд. вiд Сахари, в Зх. i Центр. Суданi, верхiв'ях Нiлу, басейнi Конго, в Сх. Тропiчнiй.
Пд. А. живуть народи великої негроїдної раси, до якої належать: негрська раса (представники її характеризуються темним кольором шкiри, кучерявим волоссям, прогнатизмом, широким носом, але цi ознаки дуже мiнливi); негрiльська раса — низькорослi племена пiгмеїв (зрiст їх 141—142 см) — населяс тропiчнi лiси в басейнах рiк Конго, Огоуе (має порiвняно свiтлу шкiру, тонкi губи, широкий нiс); бушменська раса (бушмени i готтентоти) розселена в пустелi Калахарi i Пд. -Зх. А. (для неї характерний низький зрiст, поєднання рис негроїдної раси з ознаками монголоїдної: плоске обличчя, жовта шкiра).
Вся Пн. А. до пд. меж Сахари населена народами iндосередземноморської раси (араби, сгиптяни та iн.); їй властива порiвняно смуглява шкiра, темнi очi, вузьке обличчя i тонкий нiс.
i негроїдами. Народи ефiопської раси (амхара, гала, тигре та iн.) розселенi в р-нi Абiссiнського нагiр'я, на п-овi Сомалi.
До європейської колонiзацiї народи А. стояли на рiзних ступенях суспiльного розвитку. Поряд з народами давньої високої культури — Єгипту, Пн. А., Зх. Судану та iн., — якi в давнi часи створили свої держави, в р-нах тропiчних лiсiв та пустель жили племена, що зберегли багато рис первiсного побуту. Європейська колонiзацiя супроводилась жорстокою експлуатацiєю, руйнуванням культури, масовим винищенням корiнного населення цiлого ряду областей i затримала розвиток афр. народiв. Мiльйони африканцiв були поневоленi i вивезенi в країни Америки. У народiв А. внаслiдок рiзних умов їх iсторич. розвитку виробилися характернi етнографiчнi риси.
Сучасне арабо-берберське населення Пн. А. — землероби. В Єгипетському р-нi ОАР поширенi ремiсничi промисли (ткацтво, гончарство), розвивається промислове виробництво. Основне заняття населення Сх. Судану в долинi Нiлу— вирощування бавовнику; в пд. ч. Судану — скотарство, мотичне землеробство (сiють просо, бобовi) та рибальство. Племена динка i барi здавна славились виплавкою залiза. Деякi сучаснi пiлотськi племена (шилуки) зберегли первiснообщиннi вiдносини i родовий лад. Населення Зх. Судану (волоф, серер, мандинго та iн.) вирощує рис, просо. Численнi народи Ефiопiї культивують пшеницю, теф та iн., розводять коней, мулiв, кiз та овець. У господарствi народiв Сх. А., п-ова Сомалi значне мiсце належить ремеслам: ткацтву, обробцi дерева i металу. Типи поселень i будiвель в окремих областях Ефiопiї рiзноманiтнi (з тростини, трави, каменю, iнодi шкiрянi намети). Релiгiя — анiмiзм, мусульманство, християнство.
У землеробських народiв Сх. А. (ваньямвезi та iн.) збереглася типова для тропiчної А. пiдсiчно-вогнева система землеробства (с. -г. культури — кукурудза, ячмiнь, бобовi, батат). У народностей баганда, базиба (в р-нi оз. Вiкторiя) основна культура — банани. Племена масаї, вагого та iн. вiдомi як скотарi (розводять рогату худобу— зебу). В Сх. А. поширенi два типи будiвель: цилiндрична хата з конусоподiбним дахом i прямокутнi хати (тембе) з плоским дахом. Народам Сх. А. було вiдоме примiтивне ткацтво — виготовлення мбугу — матерiї з лубу.
В господарствi народiв Зх. Тропiчної А. основне мiсце належить мотичному землеробству (в басейнi Конго, на Гвiнейському узбережжi). Основнi с. -г. культури — ямс, манiок, просо, кукурудза, бавовник. В умовах тропiчного лiсу населення займається мисливством i рибальством (племена бангала). Народи Гвiнеї i Конго, як i iншi народи А., ще до приходу європейцiв знали обробку металiв (племена нупе, iоруба та iн.).; i досi в пд. районах Конго збереглися давнi способи плавки руди. Тепер частина населення працює в гiрничiй промисловостi. Народи Зх. А. досягли високої майстерностi в плетiннi циновок, рiзьбленнi по дереву.
В Пд. А. залишки бушменських i готтентотських племен займаються мисливством (до недавнього часу основна зброя їх — лук i стрiли). Готтентоти в минулому заселяли значну територiю Сх. А., степи Пд. А., займались скотарством, полюванням, виплавляли залiзо. Цiлi племена готтентотiв були винищенi європейськими колонiзаторами. Залишки готтентотiв (бл. 50—60 тис.) живуть в резервацiях Пд. -Зх. Африки.
Основне заняття населення о. Мадагаскар — мальгашiв — вирощування рису на зрошуваних землях та скотарство. В їхнiй матерiальнiй культурi багато спiльних рис з матерiальною культурою народiв Індонезiї (будова хат, обробка металу).
Мови
мов немає, багато з них ще не вивченi. Але прийнято вважати за основнi такi мовнi сiм'ї (сiм): семiто-хамiтську, банту, манде (мандинго), суданську, нiлотську, малайсько-полiнезiйську (мальгашську), iндоєвропейську.
мова (населення Алжiру, Тунiсу, Єгипетського р-ну ОАР, Лiвiї, Марокко, Пн. ч. республiки Судану) i деякi мови Ефiопiї (амхара, тиграї, тигре); кушитськi мови — мови населення пн. -сх. частини А. (сомалi, гала, данакiль, беджа та iн.); берберськi мови, якими розмовляють жителi оазисiв Сахари, гiрських р-нiв Атласу (бербери, тамазигти, рифи, шльох, кабiли та iн.); мови чадської групи (або групи хауса) — мови населення Пн. Нiгерiї, Центральної ч. Судану на Пн. i Сх. вiд оз. Чад (хауса, котоко та iн.); мертва староєгипетська мова та коптська мова, що з неї розвинулась, витiсненi арабською. Коптська мова зберiгається лише у вiдправах християн Єгипту — коптiв.
Мовами сiм'ї банту користуються народи Центральної i значної частини Пд. А. — всього понад 63 млн. чол. Мови банту (та бантоїднi) — група спорiднених мов, що охоплює кiлька дуже схожих мiж собою мовних пiдгруп. Представники рiзних племен Сх. i Зх. узбережжя А. вiльно розумiють одне одного. Це пояснюється однаковим словниковим складом, подiбною граматичною (аглютинативною) будовою (тотожнi афiкси, частини мови, дiєвiдмiнювання). Мовам банту властивi граматичнi iменниковi класи, тобто класи людей, тварин, рослин, речей тощо. Мови народностей банту: суахiлi, зулу, коса, суто (мова народностi басуто), чвана (мова народностi бечуанiв) та iн. Латинiзованим письмом цих мов друкуються газети, книги. На територiї Бельгiйського Конго iз мов банту найрозвиненiшими є 4: луба (мова народностей кiлуба i чiлуба), лiнгала, кiконго, кiнгвана.
Мовами банту розмовляють також деякi групи т. з. пiгмеїв: батуа, бабiнга та iн. Мови сх. -бантоїдної групи — це мови населення сх. р-нiв Пд. Нiгерiї (iбiбiо-ефiк, бамiлеке та iн.). Мови центр. -бантоїдної групи (мосi-грусi) поширенi серед народiв, якi живуть в саванах Зх. Судану i у великому вигинi Нiгеру (мосi, грусi, гурма та iн.). Зх. -бантоїдною (атлантичною) групою мов спiлкуються численнi народи i племена Атлантичного узбережжя Зх. А. (волоф, серер та iн.).
Мовами сiм'ї манде (мандинго) говорять бл. 22 млн. чол. (мандинго, сонiнке та iн.) верхiв'їв Нiгеру i Сенегалу, народи гвiнейського узбережжя — акан, еве, бакве, iджо та iн. Мови манде мають спiльний основний словниковий фонд i подiбну граматичну будову.
Суданськими мовами спiлкуються бл. 50 млн. чол. — народи Центр. Судану (азан-де, мору-мадi, мангбету). До суданської сiм'ї мов належать численнi ще недостатньо вивченi пiдгрупи мов: нiльсько-чадська (35 мов), нiльсько-екваторiальна (24 мови), нiльсько-ефiопська (20 мов) та багато iн. В окрему пiдгрупу видiляють мови Кордофану (населення Сх. Судану на Пд. вiд Ель-Обейда). Граматична структура цих мов з односкладовим коренем дуже рiзноманiтна. Найважливiшi суданськi мови — багiрмi, азанде, мангбету та iн.
Пiлотськими мовами розмовляє бл. 6 млн. чол. населення верхiв'я Нiлу (шилуки, нуери, динка, масаї та iн. племена республiки Судан, Кенiї та Пн. Танганьїки). Пiлотська сiм'я мов подiляється на пд. -зх. i пд. -сх. групи, якi мають однаковi основний словниковий фонд, форми дiєслiв та займенникiв. Койсанськi мови готтентотiв i бушменiв поширенi в Пд. А. До них належать також мови гiрських дамарiв i сандаве, якими розмовляють великi групи населення Танганьїки. Для койсанських мов характернi т. з. цмокаючi значимо роздiльнi звуки. В цих мовах, як i в мовах iн. народiв А., велику роль вiдiграють музичнi тони.
До малайсько-полiнезiйської сiм'ї мов належить аглютинативна мальгашська мова населення о. Мадагаскар (4,5 млн. чол.). Частини мови в нiй мало диференцiйованi, вiдсутнi вiдмiнки, дiєвiдмiни, категорiї роду i числа; бiльшiсть слiв двоскладовi.
Індоєвропейська сiм'я мов А. (бл. 6 млн. чол.) подiляється на 3 групи: германську, романську та iндiйську. Англiйцi, африканери (бури), метиси, лiберiйцi населяють Пд. -Африканський Союз, Пд. -Зх. А., Пд. Родезiю, атлантичне узбережжя Лiберiї. Французи, iспанцi, iталiйцi живуть переважно на середземноморському узбережжi Марокко, Алжiру, Тунiсу, Лiвiї; гiндi, гуджаратцi, тамiли займають узбережжя Кенiї, Танганьїки, Мозамбiку, Пд. -Африканського Союзу. Всi цi народи користуються мовами своєї батькiвщини. Корiнне афр. населення i переселенцi з Азiї (iндiйцi, малайцi), а також метиси зазнають расової дискримiнацiї з боку свроп. колонiзаторiв.
Полiтичний подiл
Італiї Ерiтрея 1950 була приєднана на правах автономiї до Ефiопiї. Пд. -Зх. А., всупереч рiшенню ООН, анексована Пд. -Афр. Союзом. Перелiченi країни разом з Єгипетським районом ОАР, Лiберiєю, Пд. -Афр. Союзом займають понад 30% тер. Африки з нас. 90, млн. чол. Проте значна частина афр. країн ще перебуває на становищi колонiй. Володiння Великобританiї: Федерацiя Родезiї i Ньясаленду, Нiгерiя, Кенiя, Уганда, Гамбiя, частина Сомалi, Сьєрра-Леоне, Занзiбар, Басутоленд, Бечуаналенд, Свазiленд, о-ви Маврiкiй, Св. Єлени, Сейшельськi; пiдопiчнi територiї — Танганьїка, Британський Камерун. Володiння Францiї: Алжiр, т. з. «республiки»: Сенегал, Судан, Дагомея, Верхня Вольта, Нiгер, Берег Слонової Костi, Маврiтанiя, Конго, Центр. Африка (кол. тер. Убангi-Шарi), Габон, Чад, «республiка» Мадагаскар, частина Сомалi, о. Реюньйон; пiдопiчнi територiї — франц. Камерун, Того. Володiння Бельгiї: Конго Бельгiйське; пiдопiчна територiя Руанда-Урундi. Володiння Іспанiї: Гвiнея Іспанська, Зх. Сахара. Володiння Португалiї: Ангола, Мозамбiк та iн. Пiдопiчна територiя Італiї — частина Сомалi. Народи залежних i колонiальних територiй А. ведуть активну боротьбу за свою незалежнiсть i нацiональне визволення з-пiд гнiту iмперiалiстичних держав.
|
