на тему
Змiст
Огляд лiтератури
Вступ
1. Суть та призначення державного кредиту
2. Державний борг та його види
3. 1 Сучасний стан внутрiшнього боргу
4. Проблеми зовнiшнього боргу
4. 1 Сучасний стан зовнiшнього боргу
5. Управлiння державним боргом
6. Борговi парадокси i орiєнтири державних запозичень
Список використаної лiтератури
Огляд лiтератури
«До джерел фiнансування державного кредиту вiдносяться грошовi кошти юридичних та фiзичних осiб (резидентiв та нерезидентiв),iноземних держав, мiжнародних фiнансових органiзацiй. Фiнансовi ресурси, шляхом використання державного кредиту направляються до вiдповiдного державного бюджету, центрального банку, або до вiдповiдного фонду для фiнансування визначених програм. Залученi кошти використовуються на умовах позики (платностi, повернення, забезпечення та iн.).»
2.«Фiнанси України» за 2006 рiк, № 11,с. 143-153 Вахненко Т. П. «Мiжнародний кредит у свiтовiй валютно-фiнансовiй системi.»
«В Українi Забезпечення керованiстю зовнiшньоборгових процесiв потребує накопичення достатнього обсягу мiжнародних валютних резервiв, зменшення обсягiв залучення зовнiшнiх комерцiйних позик державою; встановлення жорсткiших вимог до формування резервiв банкiв пiд кредитнi ризики за операцiями в iноземнiй валютi i поширення нормативiв обов’язкового резервування на кошти, залученi українськими банками вiд iноземних»
3.«Фiнанси України» за 2007 рiк№ 10 с. 3-18 Буковинський С. А,Унковська Т.Є. «Зростання ролi мiжнародного кредитування»
«Найбiльшу складнiсть для держави як у планi зростання зовнiшньої заборгованостi, так i в планi використання кредитiв становлять запозичення, одержанi вiд iноземних комерцiйних структур пiд гарантiю уряду. Цi кредити, як пiдтверджує досвiд багатьох країн, мають найнижчi показники щодо ефективностi використання.»
4.«Фiнанси України» за 2001рiк №4 с. 35-38 Льовочкiн С. В. «Проблема державного боргу»
«Як економiчна категорiя державний кредит поєднує в собi фiнансовi та кредитнi вiдносини. Як ланка фiнансової системи вiн обслуговує формування i використання централiзованих грошових фондiв держави. Державний кредит є зворотним, термiновим i платним. Разом з тим, мiж державним та банкiвським кредитом, як класичною формою кредитних вiдносин, iснують суттєвi вiдмiнностi.»
«Досвiд розвитку свiтової економiки пiдтвердив, що державний борг - це складне явище, зумовлене низкою факторiв, яке в умовах кожної держави може мати свою специфiку. Державнi запозичення не завжди призводять до банкрутства держави або до її зубожiння, а сама по собi наявнiсть державного боргу не дає уявлення щодо реального стану державних фiнансiв.»
6. Полiтико-економiчний журнал «Економiка України» за 2007рiк № 9 с. 46-52 Колосова В. П. « Основнi проблеми внутрiшнього боргу України»
«Обслуговування державного внутрiшнього боргу України здiйснює Мiнiстерство фiнансiв України через банкiвську систему України шляхом проведення операцiй з розмiщення облiгацiй внутрiшнiх державних позик, iнших цiнних паперiв, їх нього погашення i виплати доходу за ними у виглядi процентiв в iншiй формi.»
7. «Фiнанси України» за 2007р.,№12. с. 40-50. Парнюк В. О. «Кредитування та вiдображення зовнiшньоторгiвельних операцiй в Українi».
«Стрiмке зростання зовнiшнього боргу мiстить у собi неабияку загрозу для банкiвської системи України, оскiльки обсяг зовнiшнього боргу українських банкiв перевищує обсяг їхнього капiталу. Так, якщо на 1сiчня 2004 року зовнiшнiй борг українських банкiв до їх капiталу становив 72,3%,на 1 сiчня 2006 року-76,7%,то на 1 сiчня 2007 року зовнiшнiй борг вже перевищував капiтал банкiв на 23,4%, а на 1грудня 2007 року-26,3%»
8. «Фiнанси України» за 2005 рiк ,№ 9 с. 46-55. Зражевська Н. В. «Механiзм реструктуризацiї зовнiшнього державного боргу.»
борг-екологiя;викуп зовнiшнього боргу;списання зовнiшнього боргу. Застосування цих методiв дало низцi країн розв’язати проблему непомiрного обслуговування державного боргу, домогтися довiри iнвесторiв, досягти фiнансової стабiлiзацiї»
9. Полiтико-економiчний журнал «Економiка України» за 2007рiк № 1 с. 14-24 Вахненко Т. П. «Концептуальнi засади управлiння нацiональним боргом України»
«Мета полiтики управлiння боргом - одержати найвищий ефект вiд фiнансування за рахунок запозичених коштiв та уникнути макроекономiчних труднощiв i проблем платiжного балансу в майбутньому. Процес управлiння державним боргом включає кiлька етапiв: залучення коштiв; розмiщення»
10. Полiтико-економiчний журнал «Економiка України» за 2002 рiк № 5 с. 16-24 Вахненко Т. П. «Напрямки вдосконалення боргової полiтики»
«Щодо впливу на бюджет зазначених механiзмiв обслуговування внутрiшнього державного боргу та регулювання кiлькостi грошей в обiгу , то можна стверджувати: реструктуризацiя на ринкових умовах заборгованостi уряду НБУ по ОВДП, з їх подальшим продажем на вторинному ринку, веде до штучного наростання видаткiв, щодо обслуговування державного боргу ,а також до загострення бюджетних проблем України»
вiд 40% до 100% рiчних на первинному ринку, при незначних термiнах погашення. Валютна доходнiсть зовнiшнiх функцiональних позик сягає 21% рiчних.»
12. Полiтико-економiчний журнал «Економiка України» за 2005рiк № 4 с. 112-118 Парнюк В. О. «Борговi парадокси України»
конкуренцiї, вiдповiдностi цiни грошей на боргових та iнвестицiйних ринках, передбачуваностi темпу кругообороту капiталу тощо.»
Вступ
органу управлiння. Разом з тим вiн характеризує особливу форму фiнансових вiдносин держави i тому видiляється в окрему ланку.
В зв’язку з розпадом СРСР , та крахом адмiнiстративної економiки ,Україна опинилася в тяжкому соцiально-економiчному становищi, що призвело до виникнення та зростання внутрiшнього та зовнiшнього боргу країни. В данiй курсовiй роботi буде розглянуто теоретичнi основи державного кредиту, його економiчної сутностi та призначення( 1 та 2 роздiл курсової роботи), сутнiсть державного боргу ( 3 роздiл курсової), проблеми внутрiшнього та зовнiшнього боргу України та їх сучасний стан ( вiдповiдно 4 та 5 роздiли.)
У 6 роздiлi курсової розглядаються проблеми управлiння державним боргом- комплексу заходiв вiд яких залежить ефективнiсть використання державних запозичень. Та його головнi види: рефiнансування державного боргу та реструктуризацiя заборгованостi.
заборгованостi. А також вказується можливi та наявнi джерела державних запозичень.
Завданнями курсової роботи є:
1. Ознайомлення з теоретичними основами державного кредитування та державного боргу.
2. Розглянути сучасний стан зовнiшнього та внутрiшнього боргу України.
3. Визначити парадокси боргової полiтики країни.
Державний кредит - одна з важливих форм державних фiнансiв. З допомогою державного кредиту залучаються фiнансовi ресурси з метою фiнансування дефiциту державного бюджету та платiжного балансу країни, програм розвитку окремих галузей та пiдприємств, стабiлiзацiї валютної системи та iн. Державний кредит - це залучення державними органами управлiння грошових коштiв на умовах позики. З боку держави, суб'єктами державного кредиту виступає уряд, а також Нацiональний банк. Державний кредит має мiсце i за умови залучення грошових коштiв урядом АР Крим та мiсцевими органами виконавчої влади.
До джерел фiнансування державного кредиту вiдносяться грошовi кошти юридичних та фiзичних осiб (резидентiв та нерезидентiв),iноземних держав, мiжнародних фiнансових органiзацiй. Фiнансовi ресурси, шляхом використання державного кредиту направляються до вiдповiдного державного бюджету, центрального банку, або до вiдповiдного фонду для фiнансування визначених програм. Залученi кошти використовуються на умовах позики (платностi, повернення, забезпечення та iн.).[7]
Залучення ресурсiв на умовах державного кредиту передбачає використання рiзних форм. Вибiр форм i методiв кредитування здiйснюється державними органами управлiння в процесi визначення умов кожної конкретної позики. При цьому враховується як iнтереси держави, так i кредиторiв. У свiтовiй практицi використовуються рiзноманiтнi пiдходи щодо кредитування, якi враховують певнi конкретнi ситуацiї.
1. Державнi позики, якi одержують на пiдставi кредитних угод.
2. Позики, якi залучаються державними органами управлiння, шляхом емiсiї i розмiщення державних боргових цiнних паперiв.
3. Держанi гарантiї, що надаються урядом пiдприємствам i установам з метою залучення останнiми кредитних ресурсiв.
4. Вклади громадян в ощаднi банки країни.
Внутрiшнiй державний кредит виступає в таких формах: державнi позики, перетворення частини вкладiв населення в державнi позики, запозичення коштiв загальнодержавного позичкового фонду, казначейськi позики, гарантованi позики
Державнi позики як основна форма внутрiшнього державного кредиту характеризуються тим, що тимчасово вiльнi кошти населення, пiдприємств i органiзацiй залучаються на фiнансування суспiльних потреб через випуск i реалiзацiю облiгацiй, казначейських зобов'язань та iнших видiв державних цiнних паперiв.
Облiгацiя - найбiльш поширений вид державних цiнних паперiв. Вона символiзує державне боргове зобов'язання i надає право її власниковi пiсля закiнчення певного термiну одержати назад суму боргу i проценти. Продаючи облiгацiю, держава зобов'язується повернути суму боргу у визначений термiн iз процентами або виплачувати проценти протягом усього термiну користування позиковими засобами, а пiсля закiнчення цього термiну повернути i суму боргу.
ця сума виплачується власниковi облiгацiї в момент погашення i на неї нараховуються проценти. Проте реальна прибутковiсть облiгацiй для їхнiх власникiв може бути вищою або нижчою установленого номiнального процента. Це зумовлено тим, що облiгацiї продаються за курсовою цiною, що вiдхиляється вiд номiнальної вартостi. Вiдхилення називається курсовою рiзницею, i залежить воно вiд цiлого ряду чинникiв. До їх числа, зокрема, вiдносять величину номiнального процента за облiгацiєю, насиченiсть ринку державними цiнними паперами, стан господарчої кон'юнктури, рiвень довiри населення до уряду.
За своєю сутнiстю облiгацiї державної позики є особливою формою фiктивного капiталу. Справдi, якщо джерелом доходу за цiнними паперами пiдприємств є новостворена вартiсть, то вiдсотки за державними паперами виплачуються за рахунок доходiв бюджету, оскiльки кошти, отриманi за державними позиками, як правило, не iнвестуються у виробництво, а йдуть на фiнансування бюджетного дефiциту. Інвестори в державнi цiннi папери стають власниками частини майбутнiх податкових i неподаткових надходжень до бюджету держави. У цьому i полягає специфiчнiсть державного фiктивного капiталу, яка приводить, у кiнцевому пiдсумку, до збiльшення податкового тягаря. Тому сутнiсть державної позики можна визначити як податок, взятий наперед.[22]
Казначейськi зобов'язання (векселi) мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тiльки на покриття бюджетного дефiциту. Виплата доходу здiйснюється у формi процентiв. Казначейськими зобов'язаннями, як правло, оформляються короткостроковi позики (iнодi середньостроковi казначейськi ноти).
У тiсному зв'язку з державними позиками перебуває друга форма державного кредиту, функцiонування якої опосередковується системою ощадних установ. На вiдмiну вiд першої форми державного кредиту, коли фiзичнi i юридичнi особи купують цiннi папери за рахунок власних тимчасово вiльних коштiв, ощаднi установи дають кредит державi за рахунок позикових засобiв. Наявнiсть посередника мiж державою i населенням в особi ощадних установ i надання позики останнiми державi за рахунок позикових засобiв без вiдома їх реального власника (населення) дають змогу видiлити цi вiдносини як особливу форму державного кредиту.
Перетворення частини вкладiв населення в державнi позики, призначенi на потреби держави, здiйснюється через купiвлю особливих цiнних паперiв (наприклад, казначейських ощадних сертифiкатiв) або ринкових цiнних паперiв (облiгацiй, казначейських зобов'язань), а також оформленням безоблiгацiйних позик. У нашiй країнi зараз це досягається через придбання Ощадбанком державних цiнних паперiв.
передають частину кредитних ресурсiв на покриття витрат уряду. Ця форма державного кредиту економiчно не виправдана i зумовлює iнфляцiйнi процеси.
Казначейськi позики як форма державного кредиту виражають вiдносини з надання фiнансової допомоги пiдприємствам i органiзацiям органами державної влади й управлiння за рахунок бюджетних коштiв на умовах термiновостi, платностi i зворотностi. У нашiй країнi ця форма державного кредиту поки що використовується не дуже активно.
Вiдносини по лiнiї казначейських позичок не є аналогом банкiвського кредитування, оскiльки на вiдмiну вiд госпрозрахункових банкiвських структур органи державної влади й управлiння надають фiнансову допомогу на iнших умовах i в iнших цiлях. Казначейськi позички видаються на пiльгових умовах за термiнами i нормою процента. Вони можливi у випадку фiнансових труднощiв пiдприємств i господарських органiзацiй через їхнє особливе становище на ринку або погiршення економiчної ситуацiї в країнi. Казначейськi позики не мають комерцiйної цiлi, а є засобом пiдтримання життєво важливих для народного господарства економiчних структур.
В окремих випадках уряд може гарантувати безумовне погашення позики, випущеної органами влади й управлiння нижчого пiдпорядкування або окремими господарськими органiзацiями, а також виплату процентiв по нiй. У цих випадках мова йде про умовний державний кредит - гарантованi позики. За гарантованими позиками уряд реально несе фiнансову вiдповiдальнiсть тiльки у разi неплатоспроможностi платника. Певний час Україна видавала гарантiї i погоджувалася брати на себе зобов'язання за розрахунками, насамперед за поставки нафти i нафтопродуктiв, газу i iнших енергоносiїв. Визнання державою такої заборгованостi реально переносить борги з фактичних боржникiв на все населення. У даний час ситуацiя докорiнно змiнилася. Вiдбулось чiтке розмежування державних фiнансiв i фiнансiв пiдприємств, а гарантiї надаються лише на умовах платностi, строковостi, майнового забезпечення та зустрiчних гарантiй, отриманих вiд iнших суб'єктiв.[19]
Мiжнародний державний кредит являє собою сукупнiсть вiдносин, у яких держава виступає на свiтовому фiнансовому ринку в ролi позичальника або кредитора. Цi вiдносини отримують форму державних зовнiшнiх позик. Як i внутрiшнi позики, вони надаються на умовах поворотностi, термiновостi i платностi. Сума отриманих зовнiшнiх позик iз нарахованими процентами включається в державний борг країни. Країнам, що терплять значнi економiчнi i фiнансовi труднощi, зовнiшнi позики можуть даватися на пiльгових умовах.
Основною метою державних зовнiшнiх позик є сприяння змiцненню економiчного потенцiалу, подолання фiнансових труднощiв країни-одержувача, надання продовольчої допомоги.
бути фiнансово-кредитнi установи й iншi юридичнi особи iноземних держав, приватнi особи - мiжнароднi фiнансовi iнституцiї, iноземнi держави та їх угрупування. До їх числа належать Свiтовий банк. Мiжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкцiї та розвитку, держави Європейського спiвтовариства. Усi проекти, на якi можуть бути наданi позички цими органiзацiями, подiляються на чотири групи: проекти макроекономiчної стабiлiзацiї економiки країни - позичальника; проекти структурних перетворень у певних секторах економiки; iнвестицiйнi проекти; проекти технiчної допомоги. Кредити мiжнародних фiнансових органiзацiй надаються на вигiдних умовах пiд низькi проценти (5-7 % рiчних) на строк до 20 рокiв. Позики країн Євросоюзу в основному є допомогою розвитку країнам, що здiйснюють ринковi перетворення, i отримання доходу не має першочергового значення. Погашення позик i виплата процентiв по них може вiдбуватися пiсля закiнчення пiльгового перiоду, який надає вiдстрочку погашення позики на 3-5 рокiв пiсля використання кредитних коштiв.
Найбiльшу складнiсть для держави як у планi зростання зовнiшньої заборгованостi, так i в планi використання кредитiв становлять запозичення, одержанi вiд iноземних комерцiйних структур пiд гарантiю уряду. Цi кредити, як пiдтверджує досвiд багатьох країн, мають найнижчi показники щодо ефективностi використання.[10]
надаються у валютi країни-кредитора або у вiльно конвертованiй валютi. Погашення позик за згодою сторiн здiйснюється товарними поставками чи валютою.
Державний кредит за своєю економiчною сутнiстю - це сукупнiсть економiчних вiдносин мiж державою в особi органiв влади й управлiння, з одного боку, i фiзичними та юридичними особами - з iншого, за яких держава є позичальником, кредитором i гарантом.
Основна класична форма державно-кредитних вiдносин, коли держава виступає позичальником коштiв. При цьому за допомогою державного кредиту залучаються вiльнi фiнансовi ресурси юридичних i фiзичних осiб, якi використовуються для задоволення державних потреб.
Будучи кредитором, держава за рахунок коштiв бюджету надає на платнiй основi за умови обов'язкового повернення кредити юридичним i фiзичним особам. Обсяг таких операцiй значно менший, нiж при попереднiй формi.
У тих випадках, коли держава бере на себе вiдповiдальнiсть за погашення позик або виконання iнших зобов'язань, взятих на себе фiзичними чи юридичними особами, вона є гарантом (умовний державний кредит). Оскiльки державнi гарантiї, як правило, розповсюджуються на недостатньо надiйних позичальникiв, то вони призводять до зростання витрат iз централiзованих грошових фондiв. У сферi мiжнародних економiчних вiдносин держава може виступати як у ролi позичальника, так i кредитора. [5]
Банкiвський позиковий фонд використовується для кредитування пiдприємств з метою забезпечення безперебiйностi процесу розширеного вiдтворення i пiдвищення його ефективностi. Кредити можуть одержувати й приватнi особи. Вiдмiтною рисою банкiвського кредитування суб'єктiв господарювання є продуктивне використання позичкового фонду (або з метою розвитку соцiальної iнфраструктури виробничих колективiв). Використання кредитних ресурсiв як капiталу створює умови для погашення кредиту i виплати процентiв за рахунок збiльшення вартостi додаткового продукту.
Коли ж мова йде про державний кредит, то отриманi через державну позику кошти надходять у розпорядження- органiв державної влади, перетворюючись в їх додатковi фiнансовi ресурси. Вони використовуються, як правило, на покриття бюджетного дефiциту. Джерелом погашення державних позик i виплати процентiв за ними виступають кошти бюджету.
Державний кредит - це вiдносини вторинного розподiлу вартостi валового внутрiшнього продукту. У сферу державно-кредитних вiдносин надходять частина прибуткiв i грошових фондiв, сформованих на стадiї первинного розподiлу. Звичайно ними є тимчасово вiльнi кошти населення i пiдприємств, проте за певних умов населення та трудовi колективи можуть свiдомо йти на обмеження споживання. У цих випадках джерелом державного кредиту стають засоби, призначенi для поточного споживання чи фiнансування необхiдних виробничих або соцiальних витрат пiдприємств. В умовах тоталiтарної системи управлiння подiбне обмеження поточних потреб може вiдбуватися i з примусу держави.
Формування додаткових фiнансових ресурсiв держави за рахунок мобiлiзацiї тимчасово вiльних коштiв населення, пiдприємств i органiзацiй - це одна сторона державно-кредитних вiдносин. Іншою їх стороною виступають фiнансовi зв'язки, обумовленi зворотнiстю i платнiстю засобiв додатково мобiлiзованих державою. Виплата прибуткiв кредиторам забезпечується переважно за рахунок бюджетних надходжень. При цьому коло платникiв податкiв не збiгається з колом власникiв державних цiнних паперiв. Навiть якщо припустити неможливе, що контингент платникiв податкiв збiгається з контингентом власникiв цiнних паперiв, то й у цьому випадку будуть спостерiгатися структурнi розбiжностi: розмiр податкiв, якi вносить до бюджету кожний власник цiнних паперiв, не збiгається з величиною одержуваних ним прибуткiв вiд державно-кредитних операцiй. Це означає, що й iнша сторона державно-кредитних вiдносин має перерозподiльний характер.
Об'єктивна необхiднiсть використання державного кредиту на задоволення потреб суспiльства обумовлена постiйною суперечнiстю мiж величиною цих потреб i можливостями держави щодо їх задоволення за рахунок бюджетних фондiв. Регулювання економiки, соцiальна полiтика держави, виконання нею своїх функцiй щодо оборони країни й управлiння вимагають постiйного збiльшення бюджетних витрат. Чималих коштiв потребує i мiжнародна дiяльнiсть держави. Проте доходи державного бюджету завжди обмеженi. Тому при наявностi вiльних грошових ресурсiв у населення, пiдприємств i органiзацiй органи влади вдаються до державного кредиту. Як правило, державнi запозичення здiйснюються тодi, коли вичерпано iншi джерела формування доходiв держави або коли доцiльно обмежити рiвень оподаткування.
i грошового обiгу країни порiвняно з валютними прийомами (наприклад, емiсiї грошей) балансування доходiв i витрат уряду. Це досягається на основi перемiщення попиту вiд фiзичних i юридичних осiб до урядових структур без збiльшення сукупного попиту i кiлькостi грошей в обiгу.
Призначення державного кредиту виявляється насамперед у тому, що вiн є засобом мобiлiзацiї державою додаткових фiнансових ресурсiв. У випадку дефiцитностi державного бюджету додатково мобiлiзованi фiнансовi ресурси використовуються на покриття рiзницi мiж бюджетними видатками i доходами. У разi позитивного бюджетного сальдо мобiлiзованi за допомогою державного кредиту кошти використовуються безпосередньо для фiнансування економiчних i соцiальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збiльшення фiнансових можливостей держави, може стати важливим чинником прискорення соцiально-економiчного розвитку держави.
Державний кредит є також джерелом збiльшення прибуткiв власникiв цiнних паперiв, що досягається через виплату процентiв i виграшiв за державними позиками.
Державний кредит як фiнансова категорiя виконує три функцiї: розподiльну, регулювальну i контрольну.
держава мобiлiзує додатковi кошти для фiнансування своїх витрат. У промислово розвинутих країнах державнi позики є основним джерелом фiнансування бюджетного дефiциту i посiдають друге мiсце (пiсля податкiв) у формуваннi доходiв бюджету.
Сутнiсть регулювальної функцiї державного кредиту виявляється в тому, що вступаючи в кредитнi вiдносини держава впливає на стан грошового обiгу, рiвень процентних ставок на ринку грошей i капiталiв, на виробництво i зайнятiсть.
Держава регулює грошовий обiг, розмiщуючи облiгацiї державної позики серед рiзних груп iнвесторiв. Мобiлiзуючи кошти фiзичних осiб, держава зменшує їх платоспроможний попит. Тодi, якщо за рахунок кредиту профiнансованi виробничi витрати, наприклад iнвестицiї, вiдбудеться абсолютне скорочення готiвкової грошової маси в обiгу. У випадку фiнансування витрат на виплату заробiтної плати, наприклад учителям, лiкарям, кiлькiсть готiвкової грошової маси в обiгу залишиться незмiнною, хоча можлива змiна структури платоспроможного попиту.
Виступаючи на фiнансовому ринку як позичальник, держава збiльшує попит на позичковi ресурси i тим самим сприяє зростанню цiни на кредит. Чим вищий попит на вiльнi кошти з боку держави, тим вищим буде, за iнших рiвних умов, рiвень позичкового процента, тим дорожчим буде для пiдприємцiв банкiвський кредит. Дорожнеча позичкових коштiв змушує бiзнесменiв скорочувати iнвестицiї у сферу виробництва, водночас вона стимулює нагромадження у виглядi придбання державних цiнних паперiв.
Як кредитор i гарант держава може позитивно впливати на виробництво i зайнятiсть. У промислово розвинутих країнах поширена система пiдтримки малого бiзнесу, експорту продукцiї або виробництва в окремих галузях, де має мiсце спад, через гарантування державою погашення кредитiв, наданих банками вiдповiдно до державних програм. Пiдтримка малого бiзнесу передбачає, що держава бере на себе погашення заборгованостi банкам за кредитами, наданими малим пiдприємствам у випадку їх банкротства. У бiльшостi промислово розвинутих країн функцiонують державнi або напiвдержавнi страховi компанiї, якi за низькими ставками страхують ризик неплатежу експортерам нацiональних товарiв. Цим заохочується освоєння нових ринкiв збуту нацiональної
продукцiї. Велике значення у стимулюваннi розвитку виробництва i зайнятостi мають кредити, що надаються державою за рахунок бюджетiв або позабюджетних фондiв. З їх допомогою забезпечується прискорений розвиток вiдповiдних регiонiв або необхiдних напрямiв економiки на тiй чи iншiй територiї.
Контрольна функцiя державного кредиту органiчно переплiтається з контрольною функцiєю фiнансiв. Однак вона має свої специфiчнi особливостi, породженi особливостями даної категорiї:
1)Ця функцiя тiсно пов'язана з дiяльнiстю держави i станом централiзованого фонду грошових коштiв;
державний кредит борг
2. Державний борг та його види
Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу i необхiдностi чiткої системи управлiння ним.
Загальна сума державного боргу складається з усiх випущених i непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрiшнiх, так i зовнiшнiх), i вiдсоткiв за ними, включаючи виданi гарантiї за кредитами, що надаються iноземним позичальникам, мiсцевим органам влади, державним пiдприємствам. Розрiзняють поточний i капiтальний державний борг. Поточний борг - це сума заборгованостi, що пiдлягає погашенню в поточному роцi, й належних до сплати в цей перiод вiдсоткiв за усiма випущеними на даний момент позиками. Капiтальний борг - це загальна сума заборгованостi й вiдсоткiв, що мають бути сплаченi за позиками.
Структурно державний борг подiляється на внутрiшнiй i зовнiшнiй. У деяких пiдручниках внутрiшнiй борг визначається як заборгованiсть кредиторам держави в данiй країнi, а зовнiшнiй - заборгованiсть кредиторам за межами даної країни. Тобто подiл державного боргу на внутрiшнiй i зовнiшнiй здiйснюється залежно вiд того, в якiй валютi номiновано зобов'язання - в iноземнiй чи в нацiональнiй. Однак з посиленням iнтеграцiйних процесiв в економiцi i випуском внутрiшнiх позик, номiнованих у вiльно конвертованiй валютi подiл державного боргу на внутрiшнiй i зовнiшнiй за цiєю ознакою став некоректним. Тому внутрiшнiй борг - це сукупнiсть зобов'язань держави перед резидентами, а зовнiшнiй борг - сукупнiсть зобов'язань держави перед нерезидентами (незалежно вiд того, в чиїй нацiональнiй валютi номiновано зобов'язання).
Особливiстю сьогоднiшньої ситуацiї в Українi є фактичне iснування двох типiв державного внутрiшнього боргу: номiнального i реального. Перший з них трактується як сукупнiсть державних запозичень на кредитних i фондових ринках i передбачає погашення основної суми боргу з виплатою процентiв у визначенi термiну. Реальний внутрiшнiй державний борг, крiм номiнального боргу, включає також невиконанi фiнансовi зобов'язання держави перед суб'єктами економiки (неоплаченi державнi замовлення, заборгованiсть по заробiтнiй платi перед працiвниками бюджетної сфери, невiдшкодований податок на додану вартiсть i т. iн.).
основi вiдплив капiталу з держави. Державний внутрiшнiй борг гарантується всiм майном, що перебуває у власностi держави. Платоспроможнiсть за внутрiшнiми позикам забезпечується, як правило, за рахунок внутрiшнiх джерел. Платоспроможнiсть держави за зовнiшнiми позиками залежить насамперед вiд валютних надходжень. Можливостi у погашеннi зовнiшнього боргу визначаються сальдо торговельного балансу. Його позитивне сальдо характеризує тi ресурси, якi забезпечують платоспроможнiсть держави i дають змогу тим самим урегулювати платiжний баланс.
Досвiд розвитку свiтової економiки пiдтвердив, що державний борг - це складне явище, зумовлене низкою факторiв, яке в умовах кожної держави може мати свою специфiку. Державнi запозичення не завжди призводять до банкрутства держави або до її зубожiння, а сама по собi наявнiсть державного боргу не дає уявлення щодо реального стану державних фiнансiв. Пiдтвердженням тому є досвiд. Англiї, яка вважається батькiвщиною державного кредиту i яка, незважаючи на зростання державного боргу, досягла розквiту економiки.[12]
Державний борг має економiчно обґрунтованi межi. Однiєю з головних характеристик становища боргової залежностi країни є вiдношення суми державного боргу до ВВП. Мiжнародний банк реконструкцiї та розвитку критичним рiвнем цього показника вважає 80-100 %. За даними МВФ, у 1995 р. сумарний борг щодо ВВП становив у США 69 %, у Нiмеччинi - 56 %, у Францiї - 51,9 %, у Великобританiї - 46,6 %, у Японiї - 87 %, в Італiї - 126,7 %. На початок 1996 р. найбiльший розмiр зовнiшнього боргу мала Мексика (125 млрд дол.) i Китай (111 млрд дол.). Значнi розмiри зовнiшнього боргу мають також Бразилiя, Індонезiя, Угорщина. За даними Органiзацiї економiчного спiвробiтництва та розвитку, вiдбувається зростання зовнiшньої заборгованостi у свiтi. Особливо вирiзняються стрiмкими темпами зростання заборгованостi країни, що розвиваються. До категорiї країн iз надмiрним рiвнем заборгованостi належать тi, якi протягом останнiх рокiв мали перевищення критичного значення хоча б одного з таких показникiв: вiдношення величини накопиченого боргу до ВВП становило понад 80 % або вiдношення величини боргу й вiдсоткових платежiв до експорту перевищувало 220 %. У бiльшостi країн свiту величина державного боргу регулюється законодавчо. В Українi величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 вiдсоткiв фактичного рiчного обсягу валового внутрiшнього продукту.
Боргова полiтика нашої держави почала формуватись у 1994-1995 р., коли державне запозичення набуло масового характеру, хоча початок було покладено мiжурядовими позикам ще в 1992 р. З 1994 р. Україна стала одержувати кредити вiд мiжнародних фiнансових органiзацiй (МФО), а з 1995 р. залучати кошти через комерцiйнi позики на зовнiшньому фiнансовому ринку i шляхом випуску облiгацiй внутрiшньої державної позики (ОВДП) на внутрiшньому ринку. Усього за дев'ять рокiв (1993-2001 рр.) Україною ззовнi було залучено 20,7 млрд. дол. США. Система внутрiшнього запозичення найбiльшого розвитку досягла у 1997-1998 рр., коли щорiчно мобiлiзовувалося на фiнансування бюджетного дефiциту понад 8 млрд. грн. Однак пiсля фiнансової кризи 1998 р. внутрiшнi запозичення пiшли на спад i в даний час iстотного значення в мобiлiзацiї коштiв не вiдiграють. Проблеми запозичення на внутрiшньому фiнансовому ринку ускладнюються недостатнiм розвитком фiнансово-банкiвської iнфраструктури, котра не в змозi акумулювати тимчасово вiльнi фiнансовi ресурси (збереження). У країнах iз розвиненою ринковою економiкою основними кредиторами держави є фiзичнi особи. Але в Українi залучення державою коштiв вiд населення утруднене, по-перше, через низький рiвень доходiв громадян, а, по-друге, внаслiдок недовiри до держави i до банкiв. Разом з тим за оцiнками експертiв на руках у населення перебуває 8-10 млрд. дол. США готiвкою, а вклади населення в комерцiйних банках, у тому числi i в Ощадному банку України, постiйно зростають - щорiчно в середньому на 35-50 %. Це свiдчить про наявнiсть потенцiйних можливостей у подальшому нарощуваннi державних внутрiшнiх запозичень. Важливим заходом по вiдновленню внутрiшнього фiнансового ринку є переорiєнтацiя внутрiшнiх фiнансових позичкових ресурсiв на розвиток виробництва, а не на державне споживання, суттєве їх здешевлення.
Щодо зовнiшнiх запозичень, то їх обсяг останнiми роками дещо скоротився. Безумовно, рiвень ризику, пов'язаний iз наданням кредитiв Українi, дуже високий. Проте слiд зазначити, що Україна, як країна з перехiдною економiкою, що орiєнтується на iнтеграцiю в Європу, користується певною пiдтримкою i мiжнародних фiнансових органiзацiй, i урядiв європейських країн, i Європейського Союзу в цiлому. Однак можливостi в залученнi вiдносно дешевих кредитiв не означають автоматизму в кредитуваннi. Так, у 2000-2002 рр. Мiжнародний валютний фонд i Мiжнародний банк реконструкцiї i розвитку припиняли кредитнi програми у зв'язку з невиконанням Україною узятих на себе зобов'язань. Але пiсля полiпшення ситуацiї в частинi досягнення встановлених орiєнтирiв грошово-кредитної полiтики кредитування вiдновлювалось.
Здiйснюючи внутрiшнi i зовнiшнi запозичення держава повинна забезпечити обслуговування державного боргу. Існування великого державного боргу може пiдiрвати економiчне зростання країни i негативно впливати на i"ї фiнансове становище. Залежно вiд характеру наслiдкiв впливу державної заборгованостi на економiку, їх подiляють на короткостроковi та довгостроковi.
Короткостроковi наслiдки державного боргу iснують як проблема "витiснення", а довгостроковi вiдомi як "тягар" боргу.
Ефект "витiснення" виникає через пiдвищення ринкових процентних ставок, яке вiдбувається у випадку фiнансування за допомогою випуску державних цiнних паперiв бюджетного дефiциту. Боргове фiнансування бюджетного дефiциту стимулює зростання процентних ставок. Кредити стають дорогими i не вигiдними для здiйснення iнвестицiйних проектiв, таким чином iнвестицiї витiсняються iз сфери виробництва.
Довгостроковi наслiдки державного боргу пов'язанi з його впливом на нагромадження капiталу та споживання майбутнiх поколiнь, тобто на довгострокове економiчне зростання. Накопичення боргу i пiдвищення процентних ставок у довгостроковому перiодi призводить до замiщення приватного капiталу державним боргом. Це вiдбувається внаслiдок того, що при зростаннi процентних ставок приватнi iнвестицiї скорочуються, а приватнi заощадження починають розмiщуватися в державнi борговi зобов'язання. Таким чином зростання боргу зменшує виробничi потужностi, призначенi майбутньому поколiнню, що уповiльнює економiчне зростання i призводить до зниження доходiв населення.
негативними економiчними, соцiальними i фiнансовими наслiдками. Досвiд бiльшостi європейських країн пiдтверджує, що лише тi країни зумiли уникнути серйозних боргових труднощiв, якi змогли контролювати дефiцити своїх бюджетiв. Використання державних запозичень на фiнансування поточних витрат бюджету, у тому числi на обслуговування державного боргу, є найменш ефективним шляхом. Цiлком очевидно, що кошти, якi надходять вiд державних позик, повиннi бути закрiпленi за бюджетом розвитку. Це створює передумови для їх iнвестування в економiчний розвиток, завдяки чому додатковi доходи, отриманi вiд зростання ВВП, можуть бути джерелом погашення позик.
Граничнi розмiри державного внутрiшнього i зовнiшнього боргу встановлює Верховна Рада України одночасно iз затвердженням Державного бюджету України на наступний рiк.[18]
3. Проблеми внутрiшнього боргу
Державний внутрiшнiй борг гарантується всiм майном , що перебуває у загальнодержавнiй власностi.
Обслуговування державного внутрiшнього боргу України здiйснює Мiнiстерство фiнансiв України через банкiвську систему України шляхом проведення операцiй з розмiщення облiгацiй внутрiшнiх державних позик, iнших цiнних паперiв, їх нього погашення i виплати доходу за ними у виглядi процентiв в iншiй формi.[4]
Внутрiшнiй державний борг включає сукупнiсть всiх боргових зобов'язань держави, включаючи адмiнiстративно управлiнську заборгованiсть (зобов'язання з виплати зарплати в державних установах та iнших виплат державним службовцям), борги, якi виникають у зв'язку з залученням коштiв з метою фiнансування бюджетного дефiциту та зобов'язання виплат державних пенсiй. Розрiзняють борги держави, якi є офiцiально визнаними (експлiцитнi борги) i не пiдтвердженi, або iмплiцитнi борги. Останнi зобов’язання, як правило, не враховуються у складi державного боргу, але в дiйсностi вони повиннi включатись до його структури.
Згiдно з Законом України "Про державний внутрiшнiй борг України", до державного внутрiшнього боргу вiдносяться строковi борговi зобов'язання уряду України у грошовiй формi. До складу внутрiшнього боргу входять позики уряду, а також позики, здiйсненi при безумовнiй гарантiї уряду. Державний борг складається iз заборгованостi минулих рокiв, та поточних зобов'язань. Борговi зобов'язання уряду включають випущенi цiннi папери, iншi зобов’язання у грошовiй формi гарантованi урядом, а також одержанi ним кредити Внутрiшня заборгованiсть включає також частину боргових зобов'язань колишнього СРСР, прийнятi на себе Україною
До складу внутрiшнього державного боргу України входять такi зобов’язання:
2. Заборгованiсть з погашення обслуговування борговихх цiнних паперiв перед комерцiйними банками.
3. Зобов'язання щодо погашення та компенсацiї виплат населенню на залишки вкладiв в Ощадному банку України.
4. Грошовi кошти, якi призначенi для погашення зобов'язань з виплати заробiтної плати в державних установах, пенсiй, стипендiй та iнших, передбачених законодавством обов'язкових виплат громадянам.
5. Зобов'язання перед комерцiйними банками i iншими юридичними особами за гарантiями з наданих кредитiв та позик.
Вона полягала в тому, що бiльша частина державного внутрiшнього боргу була короткотермiновою, що обмежувало результативнiсть полiтики оптимiзацiї управлiння та обслуговування державного боргу. Збiльшення внутрiшнього боргу в умовах економiчної нестабiльностi призвело до виникнення ряду проблем. Серед них такi, як виникнення спекулятивних тенденцiй в розвитку ринку облiгацiй внутрiшнiх державних позик; невiдповiднiсть мiж рiвнями дохiдностi державних облiгацiй та ефективнiстю використання залучених коштiв. Названi проблеми змусили уряд вдатися до перегляду засад функцiонування вiтчизняного ринку державних зобов'язань.
Спираючись на результати дослiдження ринку облiгацiй внутрiшньої державної позики автор вiдмiчає, що iснували недолiки, як в стратегiчному управлiннi боргом, так i в його обслуговуваннi. До недолiкiв стратегiчного управлiння внутрiшнього державного боргу слiд вiднести зростання внутрiшньої короткотермiнової заборгованостi та вiдповiдно збiльшення видаткiв з бюджету на обслуговування боргу; мало мiсце фiнансування за рахунок залучених коштiв неефективних поточних видаткiв бюджету, що зумовило створення специфiчної фiнансової пiрамiди на ринку державних цiнних паперiв. До проблем безпосереднього обслуговування боргу вiдносяться також непрозорiсть i закритiсть ринку та встановлення цiн на аукцiонах без врахування реального попиту та пропозицiї.
Крiм класичної форми державного внутрiшнього боргу, в Українi в 1994 – 1999 роках створився специфiчний внутрiшнiй борг, що виник в державi в результатi несвоєчасної виплати заробiтної плати працiвникам бюджетних установ, пенсiй, стипендiй, iнших соцiальних виплат.
Масовi довготривалi затримки виплати заробiтної плати працiвникам, зайнятим у державному секторi економiки призвели до iстотного зменшення грошових надходжень до рiзних соцiальних фондiв – Фонду соцiального страхування, пенсiйного фонду, Фонду зайнятостi населення та iнших, що, в свою чергу, послаблює соцiальний захист незаможних верств населення країни.
дохiдної частини бюджету, скорочення бюджетних витрат, введення майнової вiдповiдальностi пiдприємств i адмiнiстративної вiдповiдальностi їх керiвникiв за несвоєчасну виплату заробiтної плати, використання нетрадицiйних джерел погашення заборгованостi. Внутрiшнiй борг складається переважно iз заборгованостi по облiгацiях внутрiшньої державної позики, яка нагромаджується з травня 1995 р., - 10,78 млрд. грн. (заборгованiсть по облiгацiях внутрiшньої державної ощадної позики є досить незначною). Станом на 1 сiчня 2007р., граничний розмiр державного внутрiшнього боргу законодавчо визначається сумою в 25,71 млрд. грн. [17]
4. Проблеми зовнiшнього боргу
Проблема масштабного збiльшення обсягу зовнiшнiх боргiв є однiєю з найбiльш актуальних в умовах фiнансової глобалiзацiї та розвитку мiжнародних фiнансiв. Так, найбiльшим боржником в свiтi є США, яким належить майже четверта частина всiх зовнiшнiх позикових коштiв свiту, або майже 1,05 трлн. дол. США. Розвиненi країни почали вдаватися до зовнiшнiх запозичень пiсля ІІ свiтової вiйни для вiдновлення своєї економiки. Найбiльше значення прямi мiждержавнi кредити у формуваннi державного боргу розвинених країн мали в 1950-х i 1960-х роках. Роль мiжнародних фiнансових органiзацiй як кредиторiв розвинених країн поступово зменшується. До найбiльших боржникiв свiту належать такi держави, як США, Нiмеччина, Канада, Францiя, Швецiя.
Важливу роль у сучаснiй структурi зовнiшньої заборгованостi країн свiту вiдiграють країни з перехiдною економiкою. Протягом 1990-х рр. всi країни з перехiдною економiкою характеризувалися порiвняно високим рiвнем зростання зовнiшнiх боргiв, що пов’язано з трансформацiйними процесами та полiтичною й економiчною нестабiльнiстю.
Про рiвень зовнiшньої заборгованостi деяких країн Центральної та Схiдної Європи в 1996-2002 рр. в порiвняннi з Україною свiдчить динамiка спiввiдношення зовнiшнього державного боргу i ВВП
Данi свiдчать про вiдносно невисокий рiвень зовнiшнього державного боргу України у порiвняннi з Угорщиною, Польщею та Румунiєю.
Пiсля вступу країн Центральної та Схiдної Європи на шлях демократичних реформ i побудови ринкової економiки захiдноєвропейського зразка (а також прояву активного бажання вступу в рiзнi полiтичнi, економiчнi, фiнансовi, торговi та iншi органiзацiї i блоки) вiдношення офiцiйних кредиторiв i захiдних банкiв до зазначеної групи країн змiнилося. Істотним джерелом фiнансування країн Центральної Європи стали вiдстрочки i реструктуризацiя платежiв по зовнiшнiх боргах, що полегшило фiнансово-економiчний стан цих країн насамперед на початковому етапi ринкових реформ, сприяло вiдновленню їхньої кредитоспроможностi, стимулювало залучення нових джерел фiнансування.
Виходячи з критерiїв мети залучення i використання коштiв, зовнiшнiй борг України розбивається на такi групи:
1. Кредити, залученi з метою фiнансування дефiциту державного бюджету та пiдтримку платiжного балансу країни.
2. Пов’язанi кредити, наданi в рамках мiждержавних га мiжурядових домовленостей.
3.Інвестицiйнi кредити, залученi суб'єктами господарської дiяльностi пiддержавнi гарантiї.
4. Довгостроковi негарантованi кредити, залученi недержавними позичальниками в рамках власних проектiв розвитку
В Українi обслуговування зовнiшнього боргу здiйснюється в процесi виконання державного бюджету. Розрахунки належних. до сплати сум iз погашення та обслуговування зовнiшнього боргу виконуються в доларах США. Перерахунок у нацiональну валюту проводиться за прогнозним курсом валют до гривнi. Безпосередньо оплату здiйснює Державне казначейство.
Джерелами погашення зовнiшнього боргу є:
В Українi Забезпечення керованiстю зовнiшньоборгових процесiв потребує накопичення достатнього обсягу мiжнародних валютних резервiв, зменшення обсягiв залучення зовнiшнiх комерцiйних позик державою; встановлення жорсткiших вимог до формування резервiв банкiв пiд кредитнi ризики за операцiями в iноземнiй валютi i поширення нормативiв обов’язкового резервування на кошти, залученi українськими банками вiд iноземних.[9]
4. 1 Сучасний стан зовнiшнього боргу
Сума зовнiшнього державного боргу України бiльше, нiж в 2 рази перевищує величину внутрiшнього боргу. Правда, в останнi роки спостерiгається вiдносне скорочення частки зовнiшнього боргу в загальнiй сумi державної заборгованостi. Та загальна частка зовнiшнього боргу в структурi державного боргу є високою. Па початок 2007 р. гранична сума зовнiшнього боргу держави була на рiвнi 8 млрд. дол.
До складу зовнiшнього державного боргу України включаються такi основнi види заборгованостi (за джерелами фiнансування):
1. Зобов'язання за позиками, якi наданi мiжнародними фiнансовими органiзацiями (МВФ, ВБ, ЄС, ЄБРР).
2. Заборгованiсть перед зарубiжними державами (Росiї, Туркменiстану, Японiї, ФРН, США та iн.).
4. Заборгованiсть фiзичним та юридичним особам нерезидентам з обслуговування та погашення зовнiшнiх позик.
динамiчне зростання зовнiшнього державного боргу. Так, з 1992 по 1996 рр. державний борг України зрiс з 3,3 млрд. дол. США до 10,4 млрд. дол. США. Причому, якщо внутрiшнiй борг за даний перiод зрiс лише на 69 %, то зовнiшнiй державний борг - на 2100 %. Таке зростання зовнiшньої складової державного боргу України пояснюється, перш за все, вiдсутнiстю внутрiшнiх ресурсiв для здiйснення державних запозичень. Основними причинами, що призвели до швидкого зростання зовнiшнього боргу України у 1992-1996 рр., визначено наступнi: хронiчний бюджетний дефiцит, структурна деформацiя економiки, вiд’ємне сальдо платiжного балансу, низький рiвень iнвестицiйної та iнновацiйної активностi, що, в кiнцевому результатi, визначили нестачу власних ресурсiв для потреб економiчного зростання.
Стрiмке зростання зовнiшнього боргу мiстить у собi неабияку загрозу для банкiвської системи України, оскiльки обсяг зовнiшнього боргу українських банкiв перевищує обсяг їхнього капiталу. Так, якщо на 1сiчня 2004 року зовнiшнiй борг українських банкiв до їх капiталу становив 72,3%,на 1 сiчня 2006 року-76,7%,то на 1 сiчня 2007 року зовнiшнiй борг вже перевищував капiтал банкiв на 23,4%, а на 1грудня 2007 року-26,3%.[11]
Максимального свого значення державний борг України та його зовнiшня складова досягли в 1999 роцi. У наступнi роки його динамiка стабiлiзувалася. Цьому сприяли змiни у борговiй полiтицi держави. Так, в 2000 р. призупинилося кредитування України з боку МВФ i МБРР. У 2000, 2001, 2007 роках по вiдношенню до попереднього перiоду вiдбулося зменшення зовнiшнього державного боргу.[24]
5. Управлiння державним боргом
Ефективнiсть використання державних запозичень значною мiрою залежить вiд системи управлiння боргом. Управлiння державним боргом - це комплекс заходiв, що здiйснює держава в особi її уповноважених органiв з визначення умов залучення коштiв, їх розмiщення i погашення, та забезпечення платоспроможностi держави. В управлiннi державним боргом можна видiлити такi принципи:
Мета полiтики управлiння боргом - одержати найвищий ефект вiд фiнансування за рахунок запозичених коштiв та уникнути макроекономiчних труднощiв i проблем платiжного балансу в майбутньому. Процес управлiння державним боргом включає кiлька етапiв: залучення коштiв; розмiщення запозичених коштiв; повернення боргу i виплата вiдсоткiв.[3]
"Про державний бюджет" на вiдповiдний рiк установлюються граничнi розмiри боргу i державнi гарантiї його повернення. Обсяг залучених зовнiшнiх позик для будь-якої, країни визначається двома факторами: по-перше, скiльки капiталу країна може поглинути, по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи платежiв. Пiд час обчислення цих факторiв повиннi враховуватись як короткостроковi, так i довгостроковi характеристики державного боргу.
Управлiння розмiщенням запозичених коштiв є основним елементом усiєї системи управлiння боргом держави. Залученi кошти повиннi використовуватися для фiнансування зростання виробничих потужностей. При цьому повинно збiльшуватися виробництво товарiв не лише для внутрiшнiх потреб, а й експорт продукцiї, конче необхiдний для одержання iноземної валюти на обслуговування та погашення зовнiшнього боргу. Якщо цього не буде, то платежi з обслуговування боргу досягнуть неприпустимо високої частки експорту та вiтчизняного виробництва. У результатi комерцiйнi кредитори, побоюючись iмовiрних неплатежiв, скорочуватимуть кредитування країни.
Найпоширенiшими є рефiнансування боргу та реструктуризацiя заборгованостi.[15]
Рефiнансування державного боргу - це погашення основної заборгованостi й процентiв за рахунок коштiв, отриманих вiд розмiщення нових позик. Для успiшного застосування механiзму рефiнансування необхiдна висока фiнансова репутацiя країни-позичальника. На свiтовому фiнансовому ринку репутацiя позичальникiв виражається в рейтингах, що присвоюються вiдповiднiй країнi спецiальними агентствами вiдповiдно до мiжнародних правил рейтингування.
якi вiдпрацьованi Паризьким клубом офiцiйних кредиторiв.
На сьогоднi найвiдомiшi сiм основних схем реструктуризацiї зовнiшнього державного боргу: Зовнiшнiй борг- облiгацiї; Зовнiшнiй борг-акцiї; Зовнiшнiй борг-експорт; Зовнiшнiй борг-внутрiшнiй борг; Зовнiшнiй борг-екологiя;викуп зовнiшнього боргу;списання зовнiшнього боргу. Застосування цих методiв дало низцi країн розв’язати проблему непомiрного обслуговування державного боргу, домогтися довiри iнвесторiв, досягти фiнансової стабiлiзацiї.[8]
У країнi, де не тiльки платники податкiв є боржниками, але й на державному бюджетi важким тягарем висять внутрiшнiй i зовнiшнiй борг, питання реструктуризацiї є головними. Верховна Рада України прийняла вже багато законiв про реструктуризацiю боргiв щодо пiдприємств, якi мають стратегiчне значення, а також Закон України «Про реструктуризацiю державного боргу». Але у зв'язку з поширеною практикою списання та реструктуризацiї заборгованостi пiдприємств, враховуючи низьку ефективнiсть таких дiй для структурної перебудови пiдприємств, а також частi зловживання при їх проведеннi, з'явилася необхiднiсть у прийняттi законопроекту, який би врегулював порядок та умови списання реструктуризацiї заборгованостi пiдприємств перед бюджетами та державними цiльовими фондами.
У Верховну Раду України поступив проект Закону України «Про порядок та умови списання i реструктуризацiї заборгованостi пiдприємств перед бюджетами i державними цiльовими фондами», який буде регулювати цi питання. Дiя Закону спрямовуватиметься на списання та реструктуризацiю податкiв i зборiв, до яких належать:ПДВ (крiм податку на додану вартiсть iз товарiв, що iмпортуються);Податок на прибуток пiдприємств;плата за землю;збiр до Державного iнновацiйного фонду;Збiр за спецiальне використання природних ресурсiв;збiр на соцiальний захист населення;суми, пенi, штрафних та фiнансових санкцiй, нарахованих вiдповiдно до законодавства України на заборгованiсть зi сплати обов'язкових платежiв до Пенсiйного фонду України i Фонду соцiального страхування України.
свою чергу, розробляється i подається КМУ на розгляд Верховної Ради за два мiсяцi до початку нового бюджетного року i розглядається разом iз проектом державного бюджету України. Такий Закон може прийматися щодо всiх пiдприємств однiєї галузi, незалежно вiд форм власностi, або щодо одного окремого пiдприємства, продукцiя якого визначена стратегiчно важливою для держави.
Законопроект визначає обов'язковi умови проведення реструктуризацiї та списання заборгованостi пiдприємств. Цi умови спрямованi на посилення фiнансової дисциплiни пiдприємств, до них вiдносяться:
2. Збитковiсть пiдприємств викликана втручанням держави у його господарську дiяльнiсть;
3. Реструктуризацiя чи списання заборгованостi щодо певних пiдприємств проводиться вперше;
вiдповiдним законом про реструктуризацiю заборгованостi пiдприємства. При цьому реструктурована податкова заборгованiсть не пiдлягає iндексацiї, на неї не можуть нараховуватися проценти за податковим кредитом та пеня, застосовуватися штрафнi та фiнансовi санкцiї, передбаченi законодавством України. Також строки позовної давностi, якi визначаються цивiльним законодавством України, не поширюються на вимоги, що випливають зi сплати реструктурованої податкової заборгованостi.
Це вже другий законопроект з цього питання, який знаходиться на розглядi у ВР України. Можна сподiватися, що найближчого часу проблема реструктуризацiї та списання боргiв буде вирiшена, що надасть можливiсть багатьом пiдприємствам нормально функцiонувати.
Необхiдно звернути увагу на те, що питання управлiння внутрiшнiм державним боргом вiдносяться до компетенцiї Мiнiстерства фiнансiв України. Нацiональний банк України, виконує лише операцiї, пов'язанi з розмiщенням державних цiнних паперiв, їх погашенням i виплатою доходу за ними.
програм. У зв'язку з цим, склад Державного боргу потребує значних уточнень. Так, до нього не можуть бути вiднесенi борговi зобов'язання за депозитними сертифiкатами Нацiонального банку України, заборгованiсть за державними платежами та iншi види заборгованостi, якi вiдповiдно до чинного законодавства не вiднесенi до складу державного внутрiшнього боргу.
Керуючись мiжнародними методами, регулювання зовнiшньої заборгованостi країни здiйснюється з точки зору економiчного розвитку держави в спiвставленнi iз основними макроекономiчними показниками. За методикою Свiтового банку для визначення обтяжливостi зовнiшнього боргу та вiднесення країни до категорiї з високим рiвнем зовнiшньої заборгованостi (країни з надмiрною та помiрною заборгованiстю) або категорiї з незначною заборгованiстю використовується, як мiнiмум, чотири ключових показники (одним з яких є валовий борг у вiдсотках до ВВП), при цьому критерiєм вiднесення країни до вiдповiдної категорiї є перевищення трьома з них критичних рiвнiв, визначених для вiдповiдної категорiї.
Вислiв про те, що час вiд часу анулюється заборгованiсть перед Нацiональним банком України у контекстi заборгованостi за облiгацiями внутрiшньої державної позик не вiдповiдає дiйсностi. Так була проведена замiна облiгацiй попереднiх випускiв, утримувачем яких був Нацiональний банк України. Подальшi «анулювання» не проводились.
Не вiдповiдає також дiйсностi висновок про те, що Державний бюджет жодного разу не зводився без дефiциту. Державний бюджет України 2000 року був бездефiцитним.
Методами управлiння державним боргом є: конверсiя, консолiдацiя, унiфiкацiя, обмiн облiгацiй за регресивним спiввiдношенням, вiдстрочення погашення й анулювання позики. Конверсiя - це змiна дохiдностi позики. Держава, як правило, зменшує розмiр процентiв, якi мають виплачуватися за позиками. Збiльшення строкiв дiї випущеної позики називають консолiдацiєю. Консолiдацiя i конверсiя можуть провадитися також одночасно. Унiфiкацiя позик - це об'єднання кiлькох позик в одну, коли облiгацiї ранiше випущених кiлькох позик обмiнюються на облiгацiї нової позики. У деяких випадках може здiйснюватися обмiн облiгацiй за регресивним спiввiдношенням, тобто коли кiлька ранiше випущених облiгацiй прирiвнюють до однiєї нової. Цей метод економiчних обґрунтувань не має.
Вiдстрочення погашення позики, як правило, проводиться тодi, коли випуск нових позик є фiнансово недоцiльним, оскiльки всi доходи вiд позик використовують на обслуговування ранiше випущених позик. Анулювання боргу означає вiдмову уряду вiд його погашення. Анулювання боргiв може бути зумовлене фiнансовою неспроможнiстю держави, тобто банкрутством, або полiтичними мотивами.[23]
Щодо впливу на бюджет зазначених механiзмiв обслуговування державного боргу та регулювання кiлькостi грошей в обiгу , то можна стверджувати: реструктуризацiя на ринкових умовах заборгованостi уряду НБУ по ОВДП, з їх подальшим продажем на вторинному ринку, веде до штучного наростання видаткiв, щодо обслуговування державного боргу ,а також до загострення бюджетних проблем України.[1]
6. Борговi парадокси i орiєнтири державних запозичень
Економiчна суть державного боргу проявляється в переломленнi через такi двi властивi йому функцiї: а) фiскальна – залучення державою необхiдних коштiв для фiнансування бюджетних видаткiв; б) регулятивна – коригування обсягу грошової маси через купiвлю-продаж цiнних паперiв нацiональним (центральним) банком країни.
i фондових ринках i передбачає погашення основної суми боргу з виплатою процентiв у визначенi термiни. А другий – це номiнальний борг плюс непогашена заборгованiсть по соцiальних виплатах населенню, пролонгованих у часi.
Особливостi функцiонування державних фiнансiв, пов’язанi з сучасним станом боргового сектора нацiональної економiки.
По-перше, протягом останнiх рокiв бюджетний дефiцит кореспондував з прискореним зростанням державного боргу в Українi.
Бiльше того кiлькiснi показники динамiки бюджетного дефiциту i державного боргу свiдчать,що зменшення по роках величини бюджетного дефiциту не супроводжується скороченням державного боргу, а навпаки – цей борг зростав. Фактом iснування таких “ножиць” пiдтверджується зростання i основної частини боргу, i витрат на його обслуговування. У цьому випадку можна говорити про негативне явище самовiдтворення боргу.
Нарощування державного боргу розглядається кредиторами як пiдвищення ризику щодо кредитування держави. Це призводить до подорожчання нових запозичень, з характерними бюджетними (i не тiльки) перевантаженнями. Надмiрний податковий тягар i неподатковi збори залишаються високими. Усе це стримує внутрiшнiй попит i економiчну базу зростання.
По-друге, спекулятивно-ажiотажний бум розвитку боргового ринку загальмував iнвестицiйнi процеси. Так, надвисока доходнiсть ОВДП призвела до того, що кредитна система вiдокремилася вiд виробництва, i вiльнi ресурси направлялися на купiвлю ОВДП, обминаючи реальний сектор економiки та провокуючи диспропорцiї на макро- i мiкрорiвнях. Внаслiдок пiрамiди ОВДП вiдбулося трансформування iнвестицiйних ресурсiв у фонди споживання – витрати в соцiальнiй сферi фiнансувалися за рахунок позикових, а не продуктивних схем.
iнвестицiйнi програми з належним рiвнем рентабельностi чи внутрiшньою нормою доходностi. Витiснення державними позиками приватних iнвестицiй справедливо трактується як справжнiй тягар державного боргу.
Українськi облiгацiйнi запозичення як на внутрiшньому, так i на зовнiшньому ринках є одними з найдорожчих i водночас одними з найкоротших на боргових ринках. У рiзнi перiоди доходнiсть ОВДП коливалася вiд 40% до 100% рiчних на первинному ринку, при незначних термiнах погашення. Валютна доходнiсть зовнiшнiх функцiональних позик сягає 21% рiчних.[6]
По-третє, нерезиденти є основними поставниками позичкового капiталу. Якщо при характеристицi учасникiв зовнiшнього ринку це природно, то для ринку ОВДП переважна присутнiсть нерезидентiв загрожує фiнансовiй стабiльностi та економiчнiй безпецi держави.
Вiтчизняна практика формування боргу передбачає масштабну участь Нацiонального банку України на первинному ринку ОВДП. Через прямий викуп державних облiгацiй НБУ фактично здiйснював приховану грошову емiсiю. Інакше кажучи, має мiсце поєднання андерайтерських i кредитних функцiй, яке дається взнаки виключно з негативного боку.
По-четверте, за весь час функцiонування ринку державних запозичень не з’явилося повною мiрою альтернативного джерела для фiнансування бюджетного дефiциту.
Неефективна податкова полiтика не змогла на противагу борговим негараздам вирiвняти дисбаланс надходжень i потреб у фiнансових засобах. За умов вiдсутностi фiскальних реформ країна дiстала фiскальну кризу.
По-п’яте, з проблемою наявностi державного боргу пов’язане недофiнансування держвидаткiв у багатьох сферах.
По-шосте, ринок державного боргу не мав i не має чiтких публiчних правових рамок функцiонування. За обсягом запозичень i капiталiзацiєю цей ринок вийшов за межi нацiональної економiки, став мiжнародним, але разом з тим зберiг “придворний” характер управлiння, притаманний йому з самого початку. Фактично правовий режим цього ринку є “ручним” i визначається перiодичними публiкацiями постанов Кабiнету Мiнiстрiв України, НБУ, наказiв Мiнфiну України про випуск i обслуговування чергових зобов’язань держави в рамках визначених бюджетним законодавством граничних розмiрiв боргу на поточний рiк.
Зазначенi особливостi становлення ринку державного боргу України є парадоксальними i неприйнятними у розвинутому економiчному середовищi, оскiльки за таких умов неможливими є процеси не тiльки розширеного, але й простого вiдтворення.
Кардинальним шляхом розв’язання проблеми боргiв є “сценарiй” розрахункiв по них, тобто управлiння боргом, з орiєнтацiєю на поступове абсолютне скорочення заборгованостi та згладжування коливань в обслуговуваннi боргу.[20]
Борговi проблеми України не є унiкальними i мають зарубiжнi аналоги. Але використання досвiду розвинутих країн щодо управлiння боргом є проблематичним, оскiльки захiдна практика базується на засадах досконалої конкуренцiї, вiдповiдностi цiни грошей на боргових та iнвестицiйних ринках, передбачуваностi темпу кругообороту капiталу тощо. Потрiбна iндикативна корекцiя такого досвiду вiдповiдно до специфiки економiчного розвитку рiзних країн з урахуванням поточної ситуацiї.[2]
Сьогоднi зрозумiло, що оздоровлення фiнансової системи України не можливе без розробки науково обґрунтованої стратегiї формування i обслуговування ринку державних запозичень. Проблеми державного боргу повиннi стати окремим напрямом дослiдження у сферах економiчного аналiзу, прогнозування, фiнансового менеджменту, господарського права. Немає сумнiвiв, що державнi запозичення не повиннi використовуватися для вирiшення поточних проблем.
Подальший розвиток ринку державних запозичень в Українi повинен характеризуватися новими рисами.
Необхiдно добитися зменшення вартостi позичкових коштiв i, вiдповiдно, вартостi обслуговування державного боргу. Доходнiсть державних цiнних паперiв має бути найнижчою порiвняно з доходнiстю iнших фiнансових iнструментiв i депозитних ставок банкiв.
Досягнення бездефiцитного бюджету необхiдно забезпечувати через реформи у видатковiй та доходнiй частинах бюджету, а тому неемiсiйнi варiанти надходження коштiв потребують особливої уваги. Для наповнення бюджету слiд зробити альтернативний акцент на податковiй полiтицi, значно розширивши податкову базу.
Необхiдно започаткувати розробку державних iнвестицiйних програм, направивши на їх фiнансування частину коштiв, одержаних на ринку запозичень.
Потребує розвитку повноцiнний сектор мунiципальних цiнних паперiв (мiсцевих облiгацiй) з метою диверсифiкацiї напрямiв прикладання капiталу на боргових ринках. Перерозподiл боргових зобов’язань мiж рiзними рiвнями управлiння дозволить реалiзувати регiональнi програми, розширить можливостi мiсцевого самоврядування i послабить тиск на загальнодержавний бюджет.[16]
Отже на основi даної курсової роботи можна зробити наступнi висновки. Державний кредит - це залучення державними органами управлiння грошових коштiв на умовах позики. Державний кредит може бути внутрiшнiм i зовнiшнiм.
Внутрiшнiй державний кредит виступає в таких формах: державнi позики, перетворення частини вкладiв населення в державнi позики, запозичення коштiв загальнодержавного позичкового фонду, казначейськi позики, гарантованi позики
Мiжнародний державний кредит являє собою сукупнiсть вiдносин, у яких держава виступає на свiтовому фiнансовому ринку в ролi позичальника або кредитора. Цi вiдносини отримують форму державних зовнiшнiх позик. Державний кредит за своєю економiчною сутнiстю - це сукупнiсть економiчних вiдносин мiж державою в особi органiв влади й управлiння, з одного боку, i фiзичними та юридичними особами - з iншого, за яких держава є позичальником, кредитором i гарантом.
Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу i необхiдностi чiткої системи управлiння ним.
Державний борг - це сума заборгованостi держави перед внутрiшнiми i зовнiшнiми кредиторами.
Загальна сума державного боргу складається з усiх випущених i непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрiшнiх, так i зовнiшнiх), i вiдсоткiв за ними, включаючи виданi гарантiї за кредитами, що надаються iноземним позичальникам, мiсцевим органам влади, державним пiдприємствам. Розрiзняють внутрiшнiй та зовнiшнiй борг держави. В Українi в 1992 роцi прийнято Закон “Про державний внутрiшнiй борг України”, яким визначено, що державним внутрiшнiм боргом України є строковi борговi зобов’язання уряду України в грошовiй формi.
Зовнiшнiй борг–сукупнiсть зобов’язань держави перед нерезидентами, незалежно вiд того, в чиїй нацiональнiй валютi номiновано зобов’язаня. Максимального свого значення державний борг України та його зовнiшня складова досягли в 1999 роцi. У наступнi роки його динамiка стабiлiзувалася. Цьому сприяли змiни у борговiй полiтицi держави. Так, в 2000 р. призупинилося кредитування України з боку МВФ i МБРР. У 2000, 2001, 2007 роках по вiдношенню до попереднього перiоду вiдбулося зменшення зовнiшнього державного боргу. Ефективнiсть використання державних запозичень значною мiрою залежить вiд системи управлiння боргом. Управлiння державним боргом - це комплекс заходiв, що здiйснює держава в особi її уповноважених органiв з визначення умов залучення коштiв, їх розмiщення i погашення, та забезпечення платоспроможностi держави.
Найпоширенiшими є рефiнансування боргу та реструктуризацiя заборгованостi.
Борговi проблеми України не є унiкальними i мають зарубiжнi аналоги. Але використання досвiду розвинутих країн щодо управлiння боргом є проблематичним, оскiльки захiдна практика базується на засадах досконалої конкуренцiї, вiдповiдностi цiни грошей на боргових та iнвестицiйних ринках, передбачуваностi темпу кругообороту капiталу тощо. Потрiбна iндикативна корекцiя такого досвiду вiдповiдно до специфiки економiчного розвитку рiзних країн з урахуванням поточної ситуацiї.
Сьогоднi зрозумiло, що оздоровлення фiнансової системи України не можливе без розробки науково обґрунтованої стратегiї формування i обслуговування ринку державних запозичень.
Список використаної лiтератури
2. Полiтико-економiчний журнал «Економiка України» за 2005рiк № 4 с. 112-118 Парнюк В. О. «Борговi парадокси України»
3. Полiтико-економiчний журнал «Економiка України» за 2007рiк № 1 с. 14-24 Вахненко Т. П. «Концептуальнi засади управлiння нацiональним боргом України»
5. .«Фiнанси України» за 2001рiк №4 с. 35-38 Льовочкiн С. В. «Проблема державного боргу»
6.«Фiнанси України» за 2001рiк №5 с. 75-79 Редькiн О. С., Кокiсаров О. В. «Деякi оцiнки практики державних запозичень»
8.«Фiнанси України» за 2005 рiк ,№ 9 с. 46-55. Зражевська Н. В. «Механiзм реструктуризацiї зовнiшнього державного боргу.»
9.«Фiнанси України» за 2006 рiк, № 11,с. 143-153 Вахненко Т. П. «Мiжнародний кредит у свiтовiй валютно-фiнансовiй системi.»
11. «Фiнанси України» за 2007р.,№12. с. 40-50. Парнюк В. О. «Кредитування та вiдображення зовнiшньоторгiвельних операцiй в Українi».
12. .«Фiнанси України» за 2008рiк № 5 с. 68-73 Галан Н.І. «Трансформацiя державного боргу у свiтовому господарствi.»
14. Василик О. Д. Теорiя фiнансiв : Пiдручник. -К.:НІОС,2000.
15. Грiтчина М. П. Фiнанси (теоретичнi основи ). К. -2002р.
16. Кудряшов В. А. Фiнанси.(Загальна теорiя),2003р.
19. Федоров В.,Опарiн В.,Льовочкiн С. Фiнансова реструктуризацiя в Українi : проблеми, напрямки. -К. -2002.
20. Романенко О. Р. Фiнанси :Пiдручник. -К. Центр навчальної лiтератури,2004. -312с.
22. Финасы. Учебник. Под. ред. Л. А. Дробозиной. -М.:ЮНИТИ,-1999р.
23. Финансы. Учебник. Под ред. М. В. Романовского, О. В. Врублевской, Б. М. Сабанти. - М.:Перспектива, Юрайт. -2001.
24. Фiнанси : вишкiл студiї : Навч. Посiбник/ За ред.. Юрiя С.І. - Тернопiль :-«Карт-бланш». -2002.
| 
