Курсова робота
«Державний бюджет i державний борг»
м. Івано-Франкiвськ 2009
Вступ
борг. Розвиток суспiльно-економiчних вiдносин в Українi пiдтверджує необхiднiсть якомога скорiшого вирiшення проблеми фiнансової стабiлiзацiї як основи загальнодержавної стабiлiзацiї i виходу з економiчної кризи.
план країни, який вiддзеркалює суспiльно-економiчний стан у державi. Бюджет тiсно пов’язаний з iншими ланками фiнансової системи, виступає координуючим центром i надає їм необхiдну допомогу у формi бюджетник дотацiй, субсидiй, гарантiй, забезпечуючи бiльш-менш нормальне функцiонування iнших ланок фiнансової системи.
Останнiм часом загострилась проблема вiдповiдностi ресурсiв держави потребам у фiнансуваннi державних програм. Виникнення державного боргу є результатом фiнансування дефiциту державного бюджету, який, в свою чергу, вiдображає перевищення бюджетних видаткiв над податками, зборами та iншими обов'язковими платежами до бюджету. При наявностi дефiциту бюджету державою позичаються грошовi ресурси, що призводить до виникнення та зростання державного боргу. Залежно вiд того, з внутрiшнiх чи зовнiшнiх джерел здiйснюються запозичення, державний борг може бути внутрiшнiй чи зовнiшнiй.
Враховуючи, що з часу набуття Україною суверенiтету державний бюджет затверджувався i виконувався з дефiцитом, з 1991 року вiдбувається зростання державного боргу.
При розглядi питання слiд мати на увазi, що державний борг має двi складовi: внутрiшню та зовнiшню. Кiлькiсна оцiнка внутрiшнього боргу здiйснюється в нацiональнiй валютi, зовнiшнього – в iноземнiй, як правило, в доларах США. Тому для спiвставлений результатiв аналiзу обидвi складовi боргу необхiдно оцiнювати за вiдповiдним курсом валют на кожну конкретну дату о якiйсь однiй валютi.
Моя курсова робота буде складатися з трьох роздiлiв. В першому я надам необхiднi теоретичнi вiдомостi стосовно державного бюджету. В другому – стосовно державного боргу. В третьому я опишу про шляхи подолання дефiциту бюджету та скорочення державного боргу в Українi, тобто про тi проблеми, якi є дуже актуальними на даний момент.
1. Державний бюджет, його структура, функцiї
1. 1 Суть i значення державного бюджету
Для виконання своїх функцiй держава повинна мати достатнi грошовi фонди. Цi фонди вона формує шляхом перерозподiлу валового внутрiшнього продукту. Найважливiшим засобом, через який держава здiйснює розподiл i перерозподiл внутрiшнього продукту є державний бюджет. Через бюджет держави вiдтворюється вся багатогранна її дiяльнiсть i забезпечується виконання її заходiв.
Розглядаючи бюджет як економiчну категорiю, слiд зазначити, що вiн вiдображає реальнi виробничi вiдносини, вiдтворює вiдносини розподiлу i перерозподiлу, концентрує рух грошової маси як самостiйної вартостi, що нiбито не пов'язана з рухом товарної маси.
можливiсть впливати через нього на фiнансову дiяльнiсть мiсцевих органiв влади i управлiння, якi складають, затверджують бюджети адмiнiстративно-територiальних органiв, останнi, як правило, потребують дотацiй i субвенцiй iз загальнодержавних дохiдних джерел.
Дохiдна база всiх бюджетiв формується за рахунок закрiплених законами держави джерел доходiв по вiдповiднiй ланцi бюджетної системи. Через бюджет фiнансова дiяльнiсть органiв управлiння отримує цiлком визначену в законодавчому i нормативному планi базу для залучення й витрачання грошових коштiв. Бюджет дає органам влади, якi його затверджують, можливiсть контролювати дiяльнiсть виконавчо-розпорядчих органiв, що складають i виконують бюджет. Хоча можливостi такого контролю обмеженi.
набуває сили закону. Бюджети всiх рiвнiв складаються та виконуються згiдно з бюджетною класифiкацiєю. Бюджетна класифiкацiя – це єдина мiжнародна система функцiонального групування доходiв i видаткiв бюджету за однорiдними ознаками; вона забезпечує можливiсть порiвнювати бюджетнi данi рiзних бюджетiв, дає змогу визначитись щодо характеру регулюючих дiй держави по надходженню дохiдних джерел i напрямах використання одержаних коштiв.
Держава повинна мати централiзований фонд коштiв, з якого вона фiнансує заходи, передбаченi законодавчими чи нормативними актами. Для виконання цiєї функцiї держава регламентує всi вiдносини, пов'язанi з мобiлiзацiєю, розподiлом i використанням бюджету. Бюджетнi вiдносини не можуть провадитись в життя без бюджетного регулювання, тому що вони завжди мають державно-владний характер.
Бюджетне регулювання передбачає законодавче закрiпленi вiдсотковi вiдрахування вiд загальнодержавних податкiв, зборiв i обов'язкових платежiв, встановленi на данiй територiї, а також дотацiї i субвенцiї до бюджетiв адмiнiстративних територiй вiдповiдно до технiко-економiчних обгрунтувань, в якi включаються: статистичнi данi про економiчний, соцiальний, природний та екологiчний стан зазначених регiонiв; розрахунки необхiдних витрат для вирiвнювання економiчного, соцiального й екологiчного стану та ефективного використання природних ресурсiв територiй; iнформацiя про урядовi та регiональнi програми подолання нерiвностей мiж адмiнiстративними територiями, про виконанi в попереднi роки програми й досягнутi результати про дiючi програми та програми, що розробляються, з прогнозом наслiдкiв їх виконання.
та всього процесу виконання бюджету. Держава органiзовує бюджетнi вiдносини вiдповiдно до своїх iнтересiв.
Бюджетне регулювання охоплює всi форми впливу держави на проведення бюджетної полiтики, починаючи вiд прийняття закону про державний бюджет або рiшення мiсцевої ради народних депутатiв про мiсцевий бюджет i аж до їх застосування державними органами. У необхiдних випадках бюджетна полiтика держави здiйснюється в примусовому порядку (списання коштiв бюджету з пiдприємств-платникiв, недоїмка на вiдповiднi дати).
або заборона їх витрачати в рамках бюджетного фiнансування.
Бюджетне фiнансування – це безповоротне направлення коштiв вiдповiдних бюджетiв (державного, обласного, мiського, районного, селищного, сiльського) на утримання закладiв освiти, охорони здоров'я або iншi заходи згiдно з кошторисом видаткiв по кожному закладу, установi чи мiроприємству або згiдно зi зведеними кошторисами витрат по мiнiстерству, вiдомству, управлiнню.
Бюджетне фiнансування будується на принципах: обгрунтованостi величини витрат; чiткого цiльового використання коштiв; облiку виконання запланованих в бюджетi заходiв; контролю за ефективним використанням коштiв. Висвiтлення теми бюджету буде неповним, якщо не торкнутися питання про створення резервiв бюджету.
Бюджетнi резерви – це фонди непередбачених витрат, якi створюються у вiдповiдних бюджетах для безперебiйного фiнансування запланованих в бюджетах заходiв за умов зниження доходiв чи у разi фiнансування непередбачених витрат невiдкладного характеру.
Розмiри бюджетних резервiв залежать вiд спiввiдношення доходiв i видаткiв бюджетiв i, як правило, не перевищують 3% обсягiв бюджетiв. До бюджетних резервiв зараховують i оборотну касову готiвку – кошти, що резервуються у вiдповiдних бюджетах для покриття тимчасових касових розривiв, якi виникають у процесi виконання бюджетiв. Суми оборотної касової готiвки встановлюються при затвердженнi вiдповiдних бюджетiв. Обов'язковою умовою використання оборотної касової готiвки i повне її повернення на кiнець року. В цьому її вiдмiннiсть вiд iнших бюджетних резервiв, використання яких не передбачає безпосереднього їх вiдтворення, за винятком фiнансування заходiв на умовах повернення витрачених коштiв до бюджету, з якого вони були одержанi. Як доходи бюджету, так i видатки (бюджетне фiнансування) мають групуватися по однотипних ознаках, тобто класифiкуватися.
Бюджетна класифiкацiя – обов'язкове групування доходiв i видаткiв бюджету по пiдроздiлах (однорiдних ознаках) з наданням цим пiдроздiлам точних назв i порядкових номерiв (статтей). Бюджетна класифiкацiя забезпечує чiткiсть бюджетного планування i прогнозування, а також надає можливiсть об'єднувати як окремi iндивiдуальнi кошториси, так i складати зведенi кошториси видаткiв по вiдповiдних ланках бюджетної системи. Без бюджетної класифiкацiї практично неможливо складати проекти бюджетiв, зiвставляти видатки по однотипних установах, якi фiнансуються iз бюджету, визначати рiвнi видаткiв по них чи аналiзувати бюджети за кiлька рокiв. Бюджетна класифiкацiя надає системностi даним окремих кошторисiв, бюджетiв i зведених бюджетiв.
Звiти про виконання кошторисiв i бюджетiв складаються за тiєю ж класифiкацiєю, за якою складаються кошториси й бюджети, це дозволяє провадити глибокi перевiрки i аналiзи використання коштiв за кошторисами видаткiв i бюджету в цiлому.
Основою бюджетної класифiкацiї доходiв i джерела доходiв, а основою класифiкацiї – цiльове використання коштiв. Данi групуються також по галузевих та вiдомчих ознаках, що вiдображає як зобов'язання, так i розмiри фiнансування.
населення, стабiлiзацiю економiки, удосконалення податкової полiтики вiдповiдно до стану економiки i необхiдностi реального зростання валового внутрiшнього продукту.
Вирiшення цих питань повинно йти, в першу чергу, через збалансування бюджету за рахунок наповнення дохiдної його частини, ефективностi витрачення бюджетних коштiв, скорочення мережi бюджетних установ та удосконалення структури управлiння. Необхiдною умовою i зменшення навантаження на дохiдну частину бюджету за рахунок залучення позабюджетних джерел фiнансування.
На виконання як державного, так i мiсцевих бюджетiв впливають такi чинники: зростання валового внутрiшнього продукту, розширення пiдприємствами всiх форм власностi обсягiв випуску товарiв та їх реалiзацiї, збiльшення обсягу виробництва i закупок сiльськогосподарської продукцiї, зростання заробiтної плати по установах, що фiнансуються з бюджету. Поряд з цим держава має проводити заходи по забезпеченню жорсткого режиму економiї коштiв, це дасть змогу зменшити видатки бюджетiв усiх рiвнiв та збiльшити видiлення коштiв на iнвестицiйну дiяльнiсть.
1. 2 Структура державного бюджету
Структура державного бюджету в кожнiй країнi має свої нацiональнi особливостi. Вона залежить вiд характеру адмiнiстративної системи, структурних особливостей економiки i ряду iнших чинникiв. Державний бюджет є сукупнiстю бюджетiв всiх рiвнiв державних адмiнiстративно-територiальних керiвництв.
Побудова бюджету заснована на дотриманнi певних принципiв:
Принцип єдностi – означає iснування єдиного розрахунку доходiв i видаткiв кожної ланки бюджетної системи. Вiн забезпечується єдиними правовою базою, бюджетною класифiкацiєю, формами бюджетної документацiї i т. д.
Принцип повноти – полягає у вiдображеннi всiх доходiв та видаткiв.
Принцип достовiрностi – це формування на основi реальних показникiв, науково обгрунтованих нормативiв.
Принцип гласностi – забезпечує висвiтлення в засобах масової iнформацiї показникiв i звiтiв про їх виконання.
Принцип наочностi – це вiдображення показникiв у взаємозв¢язку iз загальноекономiчними показниками шляхом використання засобiв максимальної iнформативностi результатiв порiвняльного аналiзу, визначення темпiв та пропорцiй економiчного розвитку.
Принцип самостiйностi – що забезпечується наявнiстю джерел закрiплених та власних доходiв, надходжень вiд яких достаньо для здiйснення своїх функцiй, та правом визначення напрямкiв їхнього використання вiдповiдно до бюджетного законодавства.
Структура бюджету країни характеризується насамперед двома головними взаємопов'язаними складовими: доходами i видатками. Однак це не означає, що змiст бюджету зводиться до простого кошторису чи своєрiдної каси, куди надходять i звiдки витрачаються грошi. Вiн завжди був i залишається головним фiнансовим планом держави, який є засобом досягнення економiчної стабiльностi, i в ньому вiдбивається реальне життя суспiльства. Його проект щороку розробляє виконавчий орган країни, обговорює i приймає законодавчий орган (парламент, конгрес). Затверджений бюджет реалiзують виконавчi органи, якi пiсля завершення фiнансового року звiтують про вiдповiднiсть його фактично досягнутих показникiв плановим, що встановленi законом.
i рiвня розвитку економiки, конкретно втiлюваної державної полiтики тощо. Попри всю рiзноманiтнiсть використовуваних у країнах способiв бюджетотворення i пiдходiв до нього, в цьому процесi iснують й загальнi риси та закономiрностi. Зокрема, доходна частина бюджетiв в основному складається iз податкових надходжень, а їхнi видатки здебiльшого пов'язанi iз забезпеченням соцiальних послуг, що пом'якшує неминуче властиву для ринкової економiки диференцiацiю в доходах, рiвнi життя рiзних верств населення.
У структурi надходжень до централiзованих бюджетiв у країнах з розвиненою ринковою економiкою провiдну роль вiдiграє пряме оподаткування. Наприклад, у США i Канадi за рахунок особистого доходного податку формується 45–48 вiдсоткiв їх федеральних бютжетiв. Це джерело доходу є найвагомiшим i в захiдноєвропейських країнах (вiд 20 до 50 вiдсоткiв усiх бюджетних надходжень). Друге мiсце в централiзованих бюджетних доходах належить внескам на соцiальне страхування. їх називають податками на заробiтну плату. Вони сплачуються найманими працiвниками (у вiдсотках до сукупного заробiтку) i кожним пiдприємством, фiрмою (у вiдсотках до загального фонду оплати працi). Наступним за значимiстю в бюджетотвореннi йде податок на прибуток корпорацiй (до 20 вiдсоткiв). Останнiм часом в бiльшiй частинi захiдних країн ця частка урядових доходiв набула тенденцiї до зниження. Кожна з iнших категорiй, що бере участь у формуваннi бюджету, не перевищує, як правило, 4–5 вiдсоткiв його грошових надходжень.
1. 3 Дефiцит державного бюджету та джерела його виникнення
Бюджетний дефiцит – це фiнансове явище, що необов’язково вiдноситься до розряду надзвичайних подiй. В сучасному свiтi немає держави, яка в тi чи iншi перiоди своєї iсторiї не зiткнулася б з бюджетним дефiцитом. Однак якiсть самого дефiциту може бути рiзною:
· дефiцит може бути пов’язаний з необхiднiстю втiлення крупних державних вкладень в розвиток економiки. В цьому випадку вiн вiдображає не кризову течiю суспiльних процесiв, державне регулювання економiчної кон’юнктури;
· дефiцити виникають в результатi надзвичайних обставин (вiйни, великомасштабних стихiйних лих i т. п.), коли загальних резервiв стає недостатньо i доводиться прибiгати до джерел особливого роду;
· дефiцит може вiдображати кризовi явища в економiцi, неефективнiсть фiнансово-кредитних зв’язкiв, нездатнiсть влади тримати пiд контролем фiнансову ситуацiю в країнi. В цьому випадку вiн – явище надзвичайно тривожне, що потребує прийняття не тiльки невiдкладних економiчних заходiв, але i вiдповiдних полiтичних рiшень.
Звiдси видно, що в умовах динамiчної економiки iз сталими, а головне – ефективними мiжнародними зв’язками бюджетний дефiцит не страшний.
стверджувалося, що в нашiй економiцi з її планомiрним розвитком бюджетний дефiцит не є характерним. Вiдсутнiсть глибоких наукових розробок про причини i соцiально-економiчнi наслiдки бюджетного дефiциту, порiвняно низька загальна фiнансова культура призвели до того, що економiчнi вiдомства країни виявились непiдготовленими до управлiння бюджетним дефiцитом i капiтулювали перед ним.
При здiйсненнi економiчного аналiзу фахiвцi оперують рiзними за змiстом визначеннями дефiциту бюджету. Частiше використовують поняття традицiйного (звичайного) або первинного дефiциту, рiдше – операцiйного, поточного чи структурного. Бюджет повної зайнятостi (структурний бюджет)визначається рiвнем сальдо бюджету, який мав би мiсце за поточного реального рiвня державних видаткiв i податкових ставок в умовах потенцiйного рiвня випуску в економiцi. Змiна бюджету повної зайнятостi показує напрям, у якому фiскальна полiтика буде впливати на змiну сукупного попиту в економiцi. Циклiчний бюджетвiдбиває вплив дiлового циклу на державний бюджет, тобто показує, яким чином фаза економiчного циклу впливає на доходи, видатки i сальдо бюджету. Фактичний дефiцит державного бюджету складається пiд впливом дискрецiйної бюджетно-податкової полiтики (структурний дефiцит) i циклiчних коливань в економiцi (циклiчний дефiцит). Структурний дефiцит визначається як бюджетний дефiцит при дiючих податкових ставках i потенцiйному рiвнi випуску. Перевищення фактичного дефiциту над структурним дає циклiчний дефiцит, а перевищення структурного дефiциту над фактичним – циклiчний надлишок. Змiна абсолютного розмiру циклiчного дефiциту визначається змiнами в структурi податкiв i державних витрат, автоматична змiна яких вiдповiдає змiнам реального обсягу виробництва, iнфляцiї та безробiття залежно вiд фази економiчного циклу.
Дефiцитом бюджету у традицiйному розумiннi є перевищення видаткiв над доходами: Дефiцит = Видатки – Доходи.
Розмiр дефiциту бюджету залежить вiд правильного вiднесення операцiй органiв державного управлiння до основних категорiй статистики державних фiнансiв, що складають її аналiтичну, концептуальну основу, тобто до доходiв, видаткiв та фiнансування.
Досвiд використання дефiцитiв бюджету в антикризових та стимулюючих заходах у рiзних країнах i у рiзнi перiоди є досить суперечливим для того, щоб беззастережно використовувати цей iнструмент як гарантiю покращення економiчного становища країни [1].
Основними причинами виникнення бюджетного дефiциту є надзвичайнi подiї; кризовi явища в економiцi, її розвал; неефективнiсть фiнансово-кредитних зв’язкiв; нездатнiсть влади тримати пiд контролем фiнансову ситуацiю в країнi; недосконалiсть фiнансового законодавства тощо [2].
Бюджетний дефiцит сам по собi не може бути надзвичайно негативним для розвитку економiки i динамiки життєвого рiвня населення. Усе залежить вiд причин його виникнення i напрямiв використання коштiв.
2. Державний борг та його структура. Управлiння державним боргом
2. 1 Державний борг та його структура
Державний борг (DG) – це загальний розмiр накопиченої заборгованостi уряду власникам державних цiнних паперiв, який дорiвнює сумi минулих бюджетних дефiцитiв за вилученням бюджетних надлишкiв. Державний борг складається iз внутрiшнього та зовнiшнього боргу держави. Внутрiшнiй державний борг (D) – заборгованiсть держави домогосподарствам i фiрмам даної країни, якi володiють цiнними паперами, випущеними її урядом. Зовнiшнiй державний борг (DI) – це заборгованiсть держави перед iноземними громадянами, фiрмами, урядами та мiжнародними фiнансовими органiзацiями.
Основними причинами створення i збiльшення державного боргу є: збiльшення державних видаткiв без вiдповiдного зростання державних доходiв; циклiчнi спади й автоматичнi стабiлiзатори економiки; скорочення податкiв з метою стимулювання економiки без вiдповiдного корегування (зменшення) державних витрат; вплив полiтичних бiзнес-циклiв – надмiрне збiльшення державних видаткiв напередоднi виборiв з метою завоювання популярностi виборцiв та збереження влади.
обслуговування i тим самим збiльшує бюджетний дефiцит.
а не лише в номiнальних величинах.
Бюджетний дефiцит є рiзницею мiж державними витратами i доходами. Частина витрат – це вiдсоток, який сплачується по державному боргу i дорiвнює i*DG, де DG – обсяг державного боргу, а i – номiнальна процентна ставка. Реальнi видатки мiстять лише реальний процент по державному боргу r. Згiдно з рiвнянням Фiшера, реальний вiдсоток є номiнальним за винятком проценту iнфляцiї: r = i – p. Отже, реальна величина бюджетних видаткiв менша вiд номiнальної на величину DG*p. Фактичний бюджетний дефiцит за винятком iнфляцiйної частки процентних платежiв (оперпацiйний дефiцит) можна пiдрахувати за допомогою такої формули:
OBD = BD – DG*p, де
OBD – операцiйний бюджетний дефiцит;
BD – фактичний бюджетних дефiцит;
p – темп приросту iнфляцiї за рiк, %.
В умовах iнфляцiї оголошуваний у звiтах бюджетний дефiцит завищується на величину DG*p. При високих темпах iнфляцiї ця величина може бути досить значною. Як наслiдок, можливi ситуацiї, коли спостерiгається зростання номiнального державного боргу при одночасному зниженнi реальної заборгованостi. Це утруднює оцiнку бюджетно-податкової полiтики.
та квазiсубсидiї центрального банку. Зобов’язання держави по видатках – це вiдкладенi у часi бюджетнi зобов’язання, тобто перенесенi на майбутнi витрати бюджету, якi не враховуються в поточнiй бюджетнiй звiтностi. Такого роду зобов’язання виникають внаслiдок прихованого державного субсидування iмпорту або надання державних гарантiй з високою вiрогiднiстю платежiв по них.
боргом, фiнансування збиткiв, що виникли внаслiдок стабiлiзацiї валютного курсу, централiзованi кредити економiцi, рефiнансування пiльгових кредитних програм i преференцiй.
заборгованостi, а саме: вiдношення боргу до ВВП; вiдношення суми обслуговування боргу до ВВП.
Вiдносна величина державного боргу («борг / ВВП») залежить вiд таких факторiв, як рiвнi реальної процентної ставки, якою визначається розмiр виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефiциту. Зменшення вiдносної заборгованостi в економiцi можливе за умови, якщо темпи зростання реальної процентної ставки будуть нищими за темпи зростання реального ВВП, а частка первинного бюджетного надлишку вiдносно ВВП збiльшуватиметься.
2. 2 Проблеми управлiння державним боргом
державної влади та управлiння у сферi фiнансiв. У теоретичному аспектi, сьогоднi є достатньо пiдстав визначати цю групу суспiльних вiдносин як складову фiнансово-правового iнституту державного боргу. Проте спецiальних правових дослiджень управлiння державного боргу в Українi та iнших пострадянських державах ще не здiйснювались. Сьогоднi дуже важливо з’ясувати змiст управлiння державного боргу, а вiдтак усi органiзацiйнi, функцiональнi, методологiчнi аспекти цього процесу. Вiдсутнiсть вiдповiдних дослiджень поглиблює правову невизначенiсть вiдносин державного боргу, зокрема управлiння ним.
Проблема управлiння державним боргом є дуже актуальною, хоч i привертала увагу багатьох поколiнь науковцiв, особливо економiстiв. Ще Адам Смiт у своїй працi писав: «Коли державний борг акумулюється до вiдповiдного рiвня, то надзвичайно рiдко, думаю, лише в поодиноких випадках, вiн чесно i повнiстю погашається. Звiльнення державних надходжень, якщо воно колись i вiдбувається, то завжди за рахунок банкрутства – iнодi вiдкрито визнаним, але завжди реальним, а часто фiктивною оплатою». Зважаючи на економiчну природу вiдносин, що складають предмет фiнансового права, доцiльним вважаємо використання наукового доробку учених економiстiв та фiнансистiв.
У зарубiжнiй економiчнiй лiтературi пiд управлiнням державним боргом розумiють регулювання структури державних боргових зобов’язань при заданому сукупному обсязi заборгованостi. Мiжнароднi та окремi нацiональнi дослiдження визначають управлiння державним боргом як комплекс заходiв, важелiв i шляхiв контролю та регулювання державного боргу (внутрiшнього i зовнiшнього) з метою пошуку надiйних джерел його фiнансування, а також зменшення i нейтралiзацiї негативних наслiдкiв. Основними напрямами управлiння держаним боргом є: пошук надiйних джерел для виплати боргу та рацiональне використання зовнiшнiх запозичень.
– рiшення про розмiр запозичень;
– ведення повної та своєчасної звiтностi про iснуючий борг держави.
Критерiєм ефективностi операцiй з державним боргом є досягнення економiї коштiв державного бюджету. Сьогоднi iснує значна кiлькiсть нормативно-правових актiв, якi частково регулюють порядок утворення державного боргу, його обслуговування та погашення, проте слiд констатувати, що вони не створюють цiлiсної системи, порядку, форм та методiв ефективного управлiння державним боргом.
Досягнення лiквiдностi казни. Основним завданням компетентного органу з управлiння боргом є досягнення лiквiдностi казни. Це означає не лише гарантування обґрунтованого планування строкiв оплати державного боргу, а й забезпечення наявностi необхiдного капiталу для оплати урядом короткострокових зобов’язань, не застосовуючи емiсiю грошей. Наступнi цiлi є вторинними стосовно вказаної.
Пiдтримання балансу мiж витратами та стабiльнiстю, беручи до уваги ризики, пов’язанi з найнижчими витратами. Через те, що борговi зобов’язання з довшим термiном до сплати користуються бiльшим попитом, досягнути найнижчої вартостi можна в основному беручи зобов’язання з коротшими строками сплати. Але це зумовлює пiдвищенi ризики. Чим коротший термiн оплати державного боргу, тим вразливiший державний борг до коливань в рiвнях iнфляцiї, попиту та грошового обiгу.
Розвиток та забезпечення ефективно функцiонуючого внутрiшнього фiнансового ринку. В державах з внутрiшнiм кредитним ринком, де уряд виступає основним позичальником, гарантування чесностi та прозоростi торговельних правил та правил кредитування є основним завданням для заохочення i iнвесторiв, i позичальникiв користуватися цим ринком.
Управлiння державним боргом (у широкому розумiннi) – це один iз напрямiв фiнансової полiтики держави в особi органiв державної влади i управлiння щодо визначення боргової стратегiї держави, зокрема цiлей боргового фiнансування; визначення вартостi та обсягу державного боргу; органiзацiї планування, облiку, звiтностi та контролю державного боргу, з метою задоволення фiнансових потреб держави та суспiльства в режимi рацiонального використання бюджетних коштiв, економiї ресурсiв, опосередкованих борговими зобов’язаннями Уряду та мiнiмiзацiї обслуговування боргу.
Управлiнням державним боргом (у вузькому сенсi) – повноваження органiв державного управлiння спецiальної компетенцiї щодо погашення та обслуговування державного боргу; оптимiзацiї структури державного боргу та його динамiки; визначення джерел надходження позичкових коштiв та кола позичальникiв; вибору видiв запозичення, визначення їх обсягiв, перiодичностi здiйснення емiсiї та механiзму реалiзацiї; регулювання ринку державних цiнних паперiв; випуск, обслуговування та погашення всiх видiв боргових iнструментiв Уряду; надання гарантiй; здiйснення заходiв iз визначення кредитних рейтингiв; iнформацiйного забезпечення; звiтностi та контролю.
3. Шляхи подолання дефiциту бюджету та скорочення державного боргу в Українi
3. 1 Основнi напрями подолання дефiциту бюджету України
Виходячи iз визначення дефiциту бюджету, очевидно, що для бiльшого збалансування бюджету необхiдно певним чином збiльшити дохiдну частину бюджету або дещо зменшити видаткову, але в тих межах, якi б не загрожували розвитку виробництва та не знижували б життєвий рiвень населення та якiсть життя.
прибуткiв основної частини населення (наприклад, реформу заробiтної плати).
Слiдуючий напрям зменшення дефiциту бюджету – скорочення видаткової частини бюджету. До цього напряму слiд вiднести скорочення видаткiв на народне господарство, зменшення участi держави у виробничих iнвестицiях. Доцiльно перекласти фiнансування розвитку виробництва, проведення iнновацiйної полiтики перекласти на самi пiдприємства, якi можуть використовувати як джерело формування iнвестицiйних ресурсiв i нерозподiлений прибуток, i амортизацiйнi вiдрахування, i резервнi фонди. Також напрямами скорочення видаткової частини бюджету є зменшення видаткiв на оборону за рахунок встановлення оптимальної чисельностi вiйськових та вiйськової технiки та зменшення дотацiй, субвенцiй.
нормального функцiонування економiки.
При наявностi в населення вiльних коштiв i недостатностi попиту на капiтал з боку приватного сектору, високому рiвнi прихованого безробiття, збiльшення державних видаткiв, що фiнансується за рахунок внутрiшнiх позик, є чинником, що сприяє економiчного розвитку країни. У випадку, якщо уряд України має можливiсть поширити серед населення i пiдприємств урядовi цiннi папери в розмiрах, достатнiх для покриття бюджетного дефiциту, це означає, що збiльшення державних видаткiв вiдбувається за рахунок скорочення особистого споживання. Такий перерозподiл напрямiв використання валового продукту є кращим i не становить небезпеки для економiчного становища країни.
Утiм результати емпiричних дослiджень учених показують, що в Українi зберiгається низька еластичнiсть заощаджень по процентних ставках, а отже iснує низька можливiсть збiльшення добровiльних заощаджень населення при бюджетному дефiцитi [9].
Державний бюджет України в сiчнi-березнi 2009 року зведено з дефiцитом 333,4 млн. грн.
Фiнансування бюджету дефiциту за рахунок зовнiшнiх позик можна розглядати двояко. З одного боку, воно дає можливiсть здiйснення додаткових державних видаткiв без обмеження поточного споживання та iнвестицiйної дiяльностi приватного сектору. Проте, слiд зважати на те, що повернення боргу буде вiдбуватись за рахунок майбутнього виробництва, а це вимагатиме в майбутньому збiльшення iмпортованих товарiв i послуг.
Як окремий напрям подолання бюджетного дефiциту можна розглядати i секвестр, тобто пропорцiйне зменшення видаткiв щомiсячно по всiх статтях бюджету протягом того часу, який залишився до кiнця фiнансового року. Секвестру не пiдлягають захищенi статтi бюджету (заробiтна плата, стипендiї, видатки на придбання медикаментiв).
Пiдсумовуючи все вищесказане, можна зробити висновок про те, що проблема дефiцитностi бюджету є досить актуальною для України. Класичними напрямами скорочення дефiциту бюджету є збiльшення доходiв бюджету, зменшення його видаткової частини, зовнiшнi i внутрiшнi запозичення емiсiйний дохiд. Проте необхiдно враховувати позитивнi i негативнi заходи застосування кожного з них та виробляти всерединi кожного з цих iнструментiв ефективнi заходи по стимулюванню зменшення дефiциту бюджету в Українi, серед яких проведення оптимальної податкової полiтики, оптимiзацiя державних видаткiв, розумне поєднання внутрiшнiх i зовнiшнiх джерел фiнансування бюджетного дефiциту, забезпечити фiнансову пiдтримку малого i середнього бiзнесу шляхом розробки i виконання цiльових програм розвитку малого i середнього пiдприємництва, удосконалити iнструменти залучення до iнвестицiйної сфери особистих заощаджень населення тощо.
3. 2 Правовi засади реструктуризацiї державного внутрiшнього боргу України та механiзми скорочення зовнiшньої заборгованостi в умовах боргової кризи
Механiзми скорочення зовнiшньої заборгованостi в умовах боргової кризи.
Боргова криза – це криза зовнiшньої заборгованостi яка проявляється в неспроможностi країни-боржника обслуговувати зовнiшню заборгованiсть у повному обсязi, зокрема здiйснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу вiдповiдно до початкових угод. Неплатоспроможнiсть країн-боржникiв спричиняє падiння платоспроможностi фiнансових iнститутiв країн-кредиторiв. Вихiд з боргової кризи передбачає стабiлiзацiю розмiрiв та змiну структури заборгованостi, вiдстрочку сплати боргу або перегляд iнших умов його повернення.
Найпоширенiшою є реструктуризацiя офiцiйного боргу, яка вiдбувається в рамках «Паризького клубу». Найбiднiшими країнами-боржниками з метою полегшання боргового тягара пропонується вибiр одного з варiантiв допомоги з боку урядiв-кредиторiв, якi є членами «Паризького клубу». Офiцiйнi кредитори надають такi види допомоги: часткове анулювання боргу; подальше продовження термiнiв дiї боргових зобов’язань; зниження вiдсоткiв за обслуговування боргу.
Зараз загальноприйнятим методом скорочення зовнiшнього боргу є конверсiя боргу (борговий своп), яка може набирати таких форм:
Капiталiзацiя боргу, тобто обмiн зовнiшнього боргу на власнiсть (акцiонерний капiтал) зi знижкою. Капiталiзацiя боргу передбачає надання iноземним банкам можливостi обмiнювати борговi зобов’язання даної країни на акцiї її промислових, торговельних та iн. корпорацiй. Іноземнi небанкiвськi органiзацiї отримують можливiсть купувати цi борговi зобов’язання на вторинному ринку цiнних паперiв зi знижкою для фiнансування прямих iнвестицiй чи купiвлi вiтчизняних фiнансових активiв.
Конверсiя «борг – борг», тобто замiна iснуючих боргових зобов’язань новими борговими зобов’язаннями. У даному випадку змiнюються умови боргових зобов’язань: вiдсоток доходу за новими цiнними паперами може бути нижчим, нiж за старим, при збереженi номiнальної вартостi облiгацiй; номiнальна вартiсть нових зобов’язань може бути встановлена з дисконтом до номiналу старих боргових зобов’язань; може змiнитися валюта боргу i т. п.
Капiталiзацiя боргу i замiна iснуючих боргових зобов’язань новими є iнструментами оптимiзацiї структури зовнiшньої заборгованостi держави. Викуп боргу країною-боржником означає останнє погашення її зобов’язань перед кредиторами. Втiм, зазначенi методи зменшення боргового тягара мають певнi недолiки, що пов’язанi насамперед зi скороченям валютних резервiв країни-боржника та з iнфляцiйним тиском конверсiйних операцiй.
Поняття державного боргу, вiдносини, що складають його, у своїй динамiцi органiчно пов’язанi з рядом фiнансових та фiнансово-правових iнститутiв i категорiй: бюджет, бюджетний процес, бюджетна полiтика, бюджетний дефiцит, iнфляцiя тощо. Можна стверджувати, що одне явище породжує iнше i навпаки. В економiчнiй лiтературi Заходу побутує одностайна думка, що загрозу економiцi становить не стiльки державний борг, особливо якщо вiн не вiдхиляється за своїми параметрами вiд узагальнюючих об’ємних макроекономiчних показникiв, а зростання суми виплат процентiв за державними позиками, особливо якщо вони простроченi. Адже виплати процентiв за позиками посiдають чiльне мiсце серед витрат державного бюджету. Саме тому аналiз структури державного боргу та способи управлiння ним визначаються сьогоднi як особливо актуальнi.
Внутрiшнiй борг України умовно можна подiлити на борговi зобов’язання двох видiв: ринковi, що iснують у формi державних емiсiйних цiнних паперiв, та неринковi, що виникли за пiдсумками виконання державного бюджету, iншi позики та зобов’язання. Сюди входить також заборгованiсть, утворена в результатi компенсацiї гарантованих заощаджень громадян чи iнших державних боргових сертифiкатiв Радянського Союзу, розмiщених свого часу серед населення тощо. В Українi виник специфiчний державний борг перед населенням через несвоєчасну виплату заробiтної плати, пенсiй, стипендiй, iншi соцiальнi програми та виплати.
України на 1996 та 1997 роки», Постановою Верховної Ради України «Про структуру бюджетної класифiкацiї» державний внутрiшнiй борг має свою структуру та iснують фiнансовi механiзми для залучення державою додаткових фiнансових ресурсiв. Характер i умови таких зобов’язань у кожному конкретному випадку визначаються Урядом України за погодженням iз Нацiональним банком України.
В iндустрiально розвинутих країнах порiвняно незначна частка сукупного державного боргу вiдноситься на зовнiшнiй борг, переважна частина державного боргу припадає на вiтчизняних iнвесторiв.
Так, державний внутрiшнiй борг України в своїй структурi вiдображає заборгованiсть Уряду України i має таку структуру:
1. Заборгованiсть перед юридичними особами:
– сума заборгованостi за внутрiшнiми позиками.
– Заборгованiсть перед Нацiональним банком України;
– За позиками, одержаними для фiнансування дефiциту бюджету поточного року;
– За iншими позиками та зобов’язаннями;
– Заборгованiсть перед iншими банками.
3. Заборгованiсть сiльськогосподарських пiдприємств за довгостроковими та короткостроковими позиками, вiднесена на державний борг.
4. За сумами, спрямованими на iндексацiю оборотних коштiв державних пiдприємств i органiзацiй.
5. Iнша внутрiшня заборгованiсть.
Необхiдно зазначити, що структура державного боргу згiдно iз Законом «Про державний внутрiшнiй борг» повинна визначатися щорiчно Верховною Радою України одночасно iз затвердженням Державного бюджету України на наступний рiк. Проте сьогоднi державний борг України не розраховується централiзовано, як це, зрештою, є законодавчо закрiплено, i немає даних про спроби об’єднання зусиль рiзних державних iнститутiв, спрямованих на зведення всiєї iнформацiї про структуру та загальну суму державного боргу. Проблема обслуговування державного боргу є надзвичайно актуальною, адже йдеться про державнi (бюджетнi) видатки.
У процесi управлiння боргом необхiдне дотримання оптимальної структури боргу з точки зору його сумарного обсягу та строкiв погашення. При виникненнi труднощiв у держави-позичальника в процесi обслуговування боргу чи неможливостi його погашення держава може або вiдмовитись вiд виконання своїх зобов’язань, або спiльно iз кредиторами шукати варiанти врегулювання боргової кризи. В 1917 р. бiльшовики вiдмовилися вiд виконання боргових зобов’язань. Фактично це визнання державою своєї неплатоспроможностi. Зрозумiло, що таке рiшення призводить до iзоляцiї країни-боржника на мiжнародному фiнансовому ринку, спричиняє загострення економiчної, грошової, соцiальної кризи в серединi держави. Свiтовий досвiд доводить, що вiдмова вiд виконання боргових зобов’язань лягає плямою на фiнансову репутацiю позичальника. Наприкiнцi ХХ ст. Туреччинi та Угорщинi мiжнароднi фiнансовi органiзацiї пропонували списати борг, але вони вiдмовлялись i продовжували виконувати свої борговi зобов’язання. Тобто питання полягає не в тому, як не вiддати борг, а як саме його вiддати. При цьому це не лише економiчна проблема, але однаковою мiрою вона є соцiальною i полiтичною. Вiдтак очевидно, що варiант урегулювання боргу iз позичальниками є найбiльш оптимальним.
Одним iз таких способiв є реструктуризацiя боргових зобов’язань. Реструктуризацiя боргу має на метi мiнiмiзацiю втрат кредиторiв та розширення економiчного розвитку країни позичальника. Всi борговi зобов’язання подiляють на двi групи: зобов’язання прiоритетного обслуговування i зобов’язання, що пiдлягають урегулюванню. Реструктуризацiя передбачає такi змiни параметрiв боргу, якi повиннi забезпечити можливiсть виконання зобов’язань за рахунок зменшення тягаря боргу та пiдвищення жорсткостi зобов’язань. Як правило, параметри реструктуризацiї є iндивiдуальними, але свiтовий досвiд протягом останнiх 10–12 рокiв визначив ряд спiльних особливостей чи закономiрностей. Так, скорочення тягаря старого боргу може бути досягнуто за рахунок списання частини боргу або за рахунок зменшення розмiрiв процентних платежiв.
залучалися безсистемно. Вiдтак на початок 1994 р. 70% боргу складав зовнiшнiй державний борг. Другий етап – 1995–1996 р. р. – знаменувався початком випуску державних цiнних паперiв – облiгацiй внутрiшньої державної позики та поступовим замiщенням ним прямих кредитiв Нацiонального банку України. Третiй етап – 1997–1998 р. р. вiдзначався здiйсненням активних запозичень як на внутрiшньому, так i на зовнiшньому ринках. Цей перiод характеризувався високою доходнiстю за облiгацiями державної позики. Проте незадовiльнi приватизацiйнi процеси, недонадходження податкових платежiв до бюджету призвели до зростання вартостi запозичень. Крiм того iнвесторами виступали також i нерезиденти, тому державний внутрiшнiй борг набував тенденцiї до трансформацiї у зовнiшнiй борг. Наприкiнцi 1998 р. Уряд зiткнувся iз серйозними труднощами щодо погашення боргових зобов’язань, за якими настав термiн розрахунку. Тому вперше в Українi було започатковано комплекс заходiв щодо скорочення темпiв приросту державного боргу, здiйснення конверсiйних процедур та продовження середнього термiну погашення державних боргових зобов’язань шляхом проведення реструктуризацiї державного боргу України. Зокрема для зменшення тиску на видаткову частину держбюджету було здiйснено конверсiю облiгацiй державної внутрiшньої позики. Це дозволило продовжити строк повернення залучених коштiв, зменшивши тиск виплат у 1998–1999 р. р. 2000 рiк вважається пiком реструктуризацiї державного боргу України. Саме в цей перiод iснувала найреальнiша загроза того, що кредитори пред’являть вимоги щодо дострокової виплати всiєї суми боргу за невиконання зобов’язань за позиками, що призвело б до дефолту. Однак на той час було успiшно здiйснено реструктуризацiю зовнiшнього комерцiйного боргу на суму близько 2,2 млрд дол. США. З iншого боку, Мiнiстерство фiнансiв України, на пiдставi Закону України вiд 20 квiтня 2000 р. «Про реструктуризацiю боргових зобов’язань Кабiнету Мiнiстрiв України перед Нацiональним банком України» провело реструктуризацiю боргових зобов’язань перед центральним банком. Згiдно iз цим Законом було реструктуризовано заборгованiсть за кредитами Нацiонального банку України, отриманими для фiнансування дефiциту Державного бюджету України у 1994–1996 р. р.
Одночасно реструктуризацiї пiдлягали державнi цiннi папери, випущенi в 1998–2000 р. р. з термiном погашення у 2000–2004 р. р.
Загалом, можна визначити, що реструктуризацiя державного боргу України вiдбувалася шляхом трансформування зовнiшнього державного боргу у внутрiшнiй, реалiзацiї конверсiйних заходiв, списання частини боргу у виглядi вiдсоткiв за кредитами НБУ. Однак необхiдно усвiдомлювати, що всi цi заходи можуть бути успiшними за умови дотримання ряду поточних, проте стратегiчно важливих умов: бездефiцитнiсть державного бюджету; прозорiсть здiйснення запозичень на стадiях їх залучення, використання та погашення; налагодження приватизацiйних процесiв; розроблення належного правового забезпечення у сферi формування, управлiння та обслуговування державного боргу. Значним кроком у визначеннi напрямiв боргової полiтики держави є положення Бюджетного кодексу України. Проте ця проблема визначається як спецiальна, що вимагає спецiального нормативно-правового акта – закону про державний борг України. [10].
державний бюджет борг реструктуризацiя
3. 3 Державний борг України: поточний стан i ризики
Полiтика управлiння державним боргом включає такi важливi складовi: формування боргової стратегiї, нацiленої на забезпечення сталостi та обґрунтованостi рiвня державного боргу, досягнення збалансованої структури боргу, активне управлiння ринковою частиною державного боргу, збереження потенцiалу рефiнансування боргу при змiнi кон'юнктури фiнансових ринкiв, виконання цiльових орiєнтирiв щодо вартостi обслуговування боргу i допустимого ступеня ризику; утримування заборгованостi державного сектора економiки на економiчно прийнятному рiвнi.
Надзвичайно важливим для визначення поточного рiвня платоспроможностi держави є використання традицiйних показникiв боргової спроможностi (вiдношення державного боргу до ВВП, доходiв бюджету, вiдношення зовнiшнього боргу до експорту, обслуговування боргу до експорту та доходiв бюджету, тощо). Проте такий пiдхiд не дозволяє оцiнити потенцiальний рiвень боргового навантаження та перспективи збереження фiнансової стабiльностi у країнi при iснуваннi високовартiсних i ризикових умовних зобов'язань Уряду. Досягнення помiрного рiвня державного боргу в таких умовах не убезпечує державнi фiнанси вiд боргових ускладнень.
у 2002–2007 рр. стали: динамiчний розвиток нацiональної економiки та зростання обсягiв експорту товарiв i послуг, якi розширювали економiчний потенцiал для виплати нагромаджених боргiв; зменшення деформацiй грошово-кредитної системи України та пiдвищення кредитного рейтингу держави, що знижували вартiсть залучення нових позик; проведення зваженої бюджетно-податкової полiтики i досягнення помiрного дефiциту бюджету.
У мiжнароднiй практицi головним критерiєм для оцiнки боргової сталостi є спiввiдношення державного боргу i обсягу ресурсiв, якими володiє країна-позичальниця (тобто розмiру ВВП), Цей показник вiдображає потенцiальнi можливостi нацiональної економiки розрахуватися з кредиторами. В Українi державний борг вiдносно ВВП скоротився з 45,3% у 2000 р. до 12,5% у 2007 р. На погашення i обслуговування державного боргу у 2002–2005 рр. витрачалося 14,1–15,4% доходiв зведеного бюджету та 3,7–4,2% ВВП країни. У 2006 р. вказанi спiввiдношення знизилися до 8,5% доходiв бюджету i 2,5% ВВП, а у 2007 р. – вiдповiдно, до 4,3% i 1,5%.
Обмеженiсть потенцiалу для нарощування державного боргу України зумовлюється дiєю таких факторiв:
– державний борг України, внаслiдок високої частки заборгованостi в iноземнiй валютi, iстотно залежить вiд динамiки обмiнного курсу гривнi;
– Уряд України має великi умовнi зобов'язання, якi за певних обставин можуть значно збiльшити розмiр державного боргу.
Станом на 1 сiчня 2008 р., валовий зовнiшнiй борг України сягнув 84,5 млрд. дол. (або 60,1% ВВП 2007 р.). За розрахунками експертiв МВФ, максимально допустимим розмiром зовнiшнього боргу для країн з низьким i середнiм рiвнями доходiв с 49,7% ВВП; при перевищеннi цього показника iмовiрнiсть розгортання фiнансових криз зростає до 66,8%. Водночас ряд емпiричних дослiджень свiдчать, що при нагромадженнi зовнiшнього боргу понад 30–35% ВВП вплив зовнiшньо-боргових операцiй на економiчне зростання стає негативним.
За останнiй рiк валовий зовнiшнiй борг України збiльшився на 30 млрд. дол. При цьому заборгованiсть корпоративних позичальникiв сягнула 69,4 млрд. дол., збiльшившись за 2006–2007 рр. на 43,1 млрд. дол. При високих обсягах зовнiшньої заборгованостi резидентiв України посилювалася вразливiсть нацiональної фiнансової системи до зовнiшнiх шокiв (погiршення умов торгiвлi для нацiональної економiки; девальвацiї нацiональної валюти; зростання процентних ставок по iноземних позиках; зменшення доступностi зовнiшнього фiнансування), що пiдвищувало iмовiрнiсть поширення кризових явищ.
Найвагомiшими умовними зобов'язаннями Уряду є зовнiшнi борги державних пiдприємств i зобов’язання щодо вiдшкодування вартостi заощаджень громадян України. При включеннi до складу державного боргу України заборгованостi державних пiдприємств по iноземних кредитах (облiгацiйних позиках) i непогашеної заборгованостi по знецiнених заощадженнях громадян в Ощадному банку СРСР ї Держстраху СРСР сума боргу збiльшиться з нинiшнiх 88,7 млрд. грн. до 248,8 млрд, грн. (або становитиме 35% ВВП 2007 р.).
Отже, на початок 2008 р., при використаннi прийнятих у свiтi стандартiв облiку боргових операцiй, прямий державний борг України становив 10% ВВП. Однак врахування лише двох видiв умовних зобов'язань держави (зовнiшнiх боргiв державних пiдприємств i гарантiй держави щодо компенсацiї знецiнених заощаджень громадян) вiдразу ж збiльшує суму її заборгованостi до 35% ВВП. Тому твердження про можливiсть iстотного нарощування державших запозичень без виникнення загроз для стабiльностi державних фiнансiв України є оманливими. Мiжнародний досвiд говорить: неплатоспроможнiсть мiсцевих органiв влади, державних пiдприємств, урядових установ i великих банкiв може поставити уряд країни перед необхiднiстю прийняття їх боргiв на себе (тобто перекладання тягаря неочевидних умовних зобов'язань на бюджет).
В Українi вiдсутнiсть єдиної методологiї облiку умовних зобов'язань держави та єдиної iнтегрованої бази даних (яка б забезпечувала достовiрний облiк по всiх видах фактичних i потенцiальних боргових зобов'язань Уряду, а також контроль за станом державного боргу в цiлому) iстотною мiрою перешкоджає проведенню ефективної бюджетної полiтики та не створює надiйних пiдстав для уникнення боргових ускладнень. З огляду на це, в даний час є гостра необхiднiсть запровадити монiторинг i оперативний облiк заборгованостi держави по всiх видах фiнансових зобов'язань, якi потенцiально можуть впливати на розмiр державного боргу i стабiльнiсть державних фiнансiв України у середньостроковiй перспективi, а також систему заходiв, спрямованих на зменшення обсягу позикового фiнансування ризикових i потенцiально небезпечних форм.
Значний вклад у змiцнення стабiльностi державних фiнансiв у довгостроковiй перспективi та у дотримання принципу справедливостi при проведеннi фiскальної полiтики повиннi зробити аналiз ризикiв i оцiнка потенцiальних наслiдкiв для бюджету гарантiй, наданих урядом. Теоретично порiвняно з iншими формами субсидування державою пiдприємницького сектора надання урядом гарантiй має такi переваги: у випадку реалiзацiї самоокупних проектiв держава надає пiдтримку пiдприємствам без використання бюджетних коштiв; для пiдприємств необхiднiсть повернення кредитiв стає стимулом до максимально ефективного використання запозичених коштiв. Однак в Українi вказанi переваги повнiстю не реалiзуються, а державнi гарантiї, в основному, виконують роль механiзму вiдстроченого фiнансування видаткiв бюджету.
По-перше, зовнiшнi позики державним пiдприємствам або установам пiд гарантiї Уряду з самого початку надаються на умовах повернення за рахунок бюджетних коштiв. Це стосується iнституцiйних проектiв МБРР i кредитiв зарубiжних банкiв Державнiй службi автомобiльних дорiг України. Проте такий спосiб фiнансування державних витрат важко назвати рацiональним. Як справедливо вказує В. Кокорєв, кредиторовi простiше надати позику безпосередньо уряду (i не зазнавати високих трансакцiйних витрат з вивчення й монiторингу iнвестицiйних проектiв, а потiм очiкувати платежiв, пов'язаних з виконанням гарантiй уряду); як покупець державних облiгацiй кредитор набагато краще захищений з юридичної та етико-iдеологiчної точок зору; урядовi теж простiше не зв'язувати себе зобов'язаннями по конкретних iнвестицiйних проектах, а одержати незв'язаний кредит i витрачати кошти, що надiйшли, вiдповiдно до власних прiоритетiв.
По-друге, щодо державних гарантiй по кредитах на фiнансування iнвестицiйних (самоокупних) проектiв, то такi проекти у багатьох випадках виявляються неефективними, що покладає на державу тягар додаткових фiнансових зобов'язань. Станом на 1 сiчня 2007 р, прострочена заборгованiсть пiдприємств перед державою по гарантованих кредитах сягнула 9,36 млрд. грн. Найбiльшими боржниками виступали ВАТ «Макiївський металургiйний комбiнат» (885,5 млн. грн.), УЗТФ «Бiомед» (640,2 млн.), ВАТ «Орiана» (1132,9 млн.), ВАТ «ЗалК» (395,6 млн.), корпорацiя «Украгропромбiржа» (753,9 млн,), концерн «Украгротехсервiс» (2033,2 млн. грн.).
методiв iнвестицiйної полiтики держави, тому iгнорувати цей iнструмент за наявностi структурних диспропорцiй в економiцi, низького рiвня iнновацiйної дiяльностi та критичного стану об'єктiв матерiально-технiчної iнфраструктури є економiчно недоцiльним.
Для забезпечення повернення кредитних ресурсiв позичальниками та пiдвищення iх заiнтересованостi у прибутковiй дiяльностi надзвичайно важливе значення має розподiл кредитних ризикiв мiж урядом, кредитором i позичальником. Мiжнародний досвiд i реалiї України показують, що повне перекладання кредитних ризикiв на уряд справляє деформуючий вплив на ринки, а такi гарантiї з високою iмовiрнiстю пред'являються уряду для сплати. Тому гарантiї Уряду України повиннi покривати лише частину зобов'язань боржника: якщо ризики розподiлятимугься мiж Урядом (гарантом) i сторонами кредитної угоди, то iмовiрнiсть дефолту боржника по гарантованих кредитах iстотно зменшиться.
Доцiльним є встановлення верхньої межi вiдповiдальностi Уряду при настаннi гарантiйного випадку – 50–70% залучених коштiв. Таким чином конкретний розмiр державних гарантiй по кожному кредитному договору слiд встановлювати у процентному спiввiдношеннi, а iх верхню межу – вказувати в абсолютному вираженнi (не бiльшому вiд певної суми).
Слiд зазначити: для гарантування стабiльної ситуацiї у валютно-фiнансовiй сферi та забезпечення платоспроможностi держави в середньостроковiй перспективi державний борг України не повинен перевищувати 35% ВВП. Сьогоднi, з урахуванням численних i ризикових умовних зобов'язань держави, дотримання такого обмеження вимагає забезпечення спрямованостi її боргової полiтики на утримування стабiльного спiввiдношення державного боргу i ВВП.
Отже, для забезпечення керованостi боргових процесiв в Українi слiд дотримуватися економiчно безпечного дефiциту бюджету та обмежити зростання умовних зобов'язань держави. З метою забезпечення стабiльностi державних фiнансiв України у середньостроковiй перспективi та запобiгання рiзкому зростанню боргових зобов'язань Уряду в перiод економiчного спаду необхiдно запровадити монiторинг i оперативний облiк усiх видiв фiнансових зобов'язань держави, якi потенцiально можуть впливати на розмiр державного боргу України, а також систему заходiв, спрямованих на зменшення обсягу позикового фiнансування ризикових i потенцiальнео небезпечних форм.
Щоб приймати економiчно обгрунтованi рiшення при здiйсненнi фiскальної та боргової полiтики, необхiдно завершити формування єдиної системи облiку заборгованостi всiх рiвнiв державного управлiння та умовних зобов'язань уряду, запровадити iнтегровану систему аналiтичного облiку державних (гарантованих державою) i мiсцевих боргiв, а також запозичень корпоративного сектора економiки.
З метою забезпечення повного врахування фiнансових ризикiв, пов'язаних з нагромадженням умовних зобов'язань, уряду доцiльно на регулярнiй основi готувати «Звiт про умовнi зобов'язання, податковi витрати та iншi фiскальнi ризики». Прикладом для наслiдування щодо цього може слугувати вiдповiдна звiтнiсть в Австралiї, Канадi, Нiдерландах, Новiй Зеландiї та США. Такi звiти повиннi включати перелiк джерел фiскальних ризикiв, оцiнку їх чутливостi до рiзних подiй та впливу на фiнансову позицiю уряду, а також наводити данi про алокативну ефективнiсть i номiнальну (прогнозовану) вартiсть державних витрат.
Реалiзацiя зазначених заходiв створить фундамент для проведення ефективної бюджетної полiтики та обмеження умовних зобов'язань держави, якi потенцiально можуть впливати на розмiр державного боргу i стабiльнiсть державних фiнансiв України у середньостроковiй перспективi. Утримування помiрного розмiру державного боргу України, збалансування його структури та оптимiзацiя залучення позикових коштiв для потреб держави, у свою чергу, сприятимуть змiцненню фiнансової системи України й посиленню стимулюючого впливу держави на соцiально-економiчний розвиток країни. [12].
Висновки
Закiнчуючи свою курсову роботу я б хотiв зробити декiлька висновкiв пов’язаних як з бюджетом, так i з державним боргом, вказати основнi проблеми в Українi стосовно цих питань.
На мою думку основною проблемою є вiдсутнiсть належного законодавчого регулювання бюджетних правовiдносин та механiзму вiдповiдальностi за порушення бюджетного законодавства, що викликає цiлий ряд негативних соцiально-економiчних наслiдкiв. Серед них найнегативнiший вплив мають:
– постiйне недовнесення протягом останнiх рокiв належних державному бюджету платежiв i у зв'язку з цим недофiнансування або затримка у фiнансуваннi окремих видiв видаткiв;
– вiдсутнiсть правового регулювання вiдповiдальностi розпорядникiв бюджетних коштiв у випадках взяття зобов'язань, що перевищують обсяг видiлених їм асигнувань;
– неповне вiдображення в бюджетi доходiв, якi одержують бюджетнi установи, органи виконавчої влади вiд використання власностi й здiйснення позабюджетної дiяльностi, що створює систему неконтрольованостi у використаннi державних коштiв та майна.
І щоб говорити про хоч якусь стабiлiзацiю економiки України, а також про подальший розвиток бюджетної системи, потрiбно перш за все вирiшити цi проблеми.
безпечний та спроможнiсть його вiдповiдного обслуговування. Це дозволяє зараховувати Україну в коло країн, з малоймовiрною можливiстю виникнення боргової кризової ситуацiї. В той же час зменшення частки залучення коштiв з боку мiжнародних фiнансових органiзацiй, несприятливi умови запозичення коштiв з зовнiшнiх ринкiв капiталу, слабкiсть внутрiшнього ринку капiталу надає особливої гостроти виникненню боргової кризи, що пiдтверджується можливим зменшенням кредитних рейтингiв України та висновками мiжнародного фiнансового спiвтовариства щодо ризикового стану державних фiнансiв України. Таким чином, поточна боргова криза в Українi в першу чергу обумовлена наступними чинниками:
– неузгодженiсть фiскальної полiтики в частинi регулювання бюджетним дефiцитом та полiтики управлiння державним боргом;
Отже, на мою думку, це i є основнi проблеми сучасного несприятливого становища України, i щоб рухатись далi ми перш за все повиннi справитись з наведеними вище проблемами.
Список використаних джерел
1. www.minfin.gov.ua
2. Сова О. Ю. Сутнiсть та види дефiциту державного бюджету // Фiнанси України. – 2005. – №9. – С. 20–25.
3. А. Г. Савченко та iн. «Макроекономiка» 1999
5. В. Горбачук «Макроекономiчнi методи» 1999
6. С. Будаговська та iн. «Мiкроекономiка i макроекономiка» 1998
7. М. Бурда, Ч. Виплош «Макроекономiка, європейський контекст» 1998
10. Ірина Заверуха «Правовi засади реструктуризацiї державного внутрiшнього боргу України»
11. Основи економiчної теорiї: Пiдручник / А. А. Чухно, П. С. Єщенко, Г. Н. Климко та iн.; За ред. А. А. Чухна. – К.: Вища шк., 2001. – 606 с.
12. Фiнанси України – Т. Вахненко «Державний борг, поточний стан i ризики»
13. www.grinchuk.lviv.ua/book/91/2423.html
14. «Основи економiчної теорiї: полiт економiчний аспект» за редакцiєю Г. Н. Климка, В. П. Нестороненка. Київ – Вища школа – знання», 1997 р.
15. «Макроекономiка» Пол А. Семюелсон, Вiльям Д. Нордгауз / К.: «Основи», 1995.
16. «Основи економiчної теорiї: полiтекономiчний аспект» за редакцiєю Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка / К.: «Вища школа» – «Знання» 1997
17. «Основи економiчної теорiї: полiтекономiчний аспект» за редакцiєю Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка / К.: «Вища школа» – «Знання» 1997
18. Финансы капитализма / под ред. Б. Г. Болдырева – М., 1990. – 140 с.
19. Финансы / под ред. В. М. Родионовой – М., 1995. – 344 с.
20. Русяйкина А. М. управление государственным долгом. – Пенза, 2001. – 108 с.
| 
