Глобальні фінансові виклики

ЗМІСТ ГЛОБАЛЬНІ ФІНАНСОВІ ВИКЛИКИ ЛІТЕРАТУРА ВСТУП У роботi проаналiзовано основнi причини виникнення свiтової фiнансової кризи, з'ясовано чинники та визначено механiзми поширення кризових явищ на фiнансовому ринку, розглянуто особливостi розвитку кризових явищ у фiнансовiй сферi України, окреслено напрями й заходи, здiйснення яких дасть змогу зменшити наслiдки свiтової фiнансової кризи. Фiнансова криза виникла не вперше в економiчнiй iсторiї, однак i цього разу свiтова економiка виявилася не в змозi адекватно протистояти їй. За своїми масштабами поточна криза перевершила бiльшiсть попереднiх, епiцентр яких перебував у країнах, що розвиваються. Особливостi поточної кризи, а також її причинно-наслiдковi зв'язки потребують системного методологiчного аналiзу. По-перше, на сучасному етапi розвитку економiки виникла ситуацiя, за якої рiвень iнтеграцiї країн до єдиного свiтового простору є досить значним, що обумовлює значну їх взаємозалежнiсть. По-друге, криза розпочалася зi США — найпотужнiшої країни планети, що обумовлює додатковий "важiль кризи", пов'язаний iз масштабом охопленої нею економiки. По-третє, сучасний рiвень розвитку iнформацiйних i фiнансових технологiй дає можливiсть миттєво переносити iнформацiю й переводити грошовi рахунки в будь-яку точку свiту, що загострює макроекономiчнi дисбаланси у країнах зi слабким фiнансовим сектором та обумовлює додаткову волатильнiсть на свiтових ринках. тридцятирiчний цикл, що засвiдчує: можливостi свiтової фiнансової системи, а також попереднi технологiчнi цикли, якi разом утримували економiку, вичерпано. Аби не допустити загострення негативних процесiв, потрiбна активна участь держави, iнституцiї якої через тривалу хронiчну кризу системи управлiння функцiонують неефективно. Треба запровадити режим жорсткої економiї фiнансових i енергетичних ресурсiв. Крiм того, слiд передбачити формування стабiлiзацiйного фонду та заборонити вивезення з України фiнансових ресурсiв iноземними суб'єктами господарювання й фiнансовими установами. ГЛОБАЛЬНІ ФІНАНСОВІ ВИКЛИКИ свiтова фiнансова криза Криза виявила насамперед проблему реальних можливостей ринку. За умов iндустрiальної економiки цiєї проблеми не iснувало, як i пiд час кризи 30-х рокiв минулого столiття. На думку А. Гальчинського, саме цим, у першу чергу, нинiшня криза вiдрiзняється вiд Великої депресiї. Зараз, коли економiчнi процеси розвиваються бурхливими темпами, кожна структурна частина економiки починає функцiонувати на основi власної логiки, внаслiдок чого зростає турбулентнiсть економiчного простору. Формується постiндустрiальна економiка, а тому глобальна криза зароджується не на периферiї, як це було в 1997—1998 роках, а в центрi свiтової економiчної системи. Головною передумовою кризи є фiнансова лiбералiзацiя, що супроводжується надмiрною кредитною експансiєю. При цьому значна частка кредитiв спрямовується на придбання цiнних паперiв i нерухомостi, цiна яких перевищує свiй фундаментальний рiвень. Кредитна експансiя триває доти, поки не виявиться неможливiсть отримання доходiв вiд володiння цими активами в майбутньому. Така експансiя може стримуватися також дiями центрального банку з метою упередження "перегрiву" економiки й iнфляцiї. Унаслiдок гальмування кредитної активностi рiзко падають цiни на нерухомiсть i цiннi папери. Систематизацiя й узагальнення причин виникнення фiнансових криз дають змогу виокремити основнi з них, такi як: — асинхроннiсть розвитку фiнансового й реального секторiв економiки; — тривала дефiцитнiсть поточного рахунку платiжного балансу через домiнування споживчого iмпорту й надмiрних платежiв за зовнiшнiм боргом; — надання високоризикових кредитiв iз використанням "плаваючих" кредитних ставок; — знецiнення вартостi заставленого майна (насамперед нерухомостi). глобальною, оскiльки її перебiг переважно не викликав шоку й панiки на свiтових фiнансових ринках, а вiдтак було важко оцiнити її справжнiй масштаб. Обсяг американського iпотечного боргу за пiдсумками 2009 року становив близько 13 трлн. доларiв, що дорiвнює рiчному ВВП країни, тодi як щоденний обсяг операцiй на свiтовому валютному ринку — майже 2 трлн. дол. За експертними оцiнками, тiльки 5—7 % їх загальної суми пов'язанi з реальною економiкою, решта — спекулятивнi трансакцiї. Останнiм часом їх потоки зростали на 15—20 % щороку, а банки почали дедалi бiльше перетворюватися на iнститути обслуговування таких спекулятивних потокiв. У структурi "глобальної лiквiдностi" комерцiйних банкiв частка "сильних" грошей, якi створюються безпосередньо центральними банками, становить тiльки 1 %, а решта — так званi "nearmoney" (майже грошi). Отже, витоки кризи слiд шукати у пропорцiях, якi характеризують сформовану в останнi десятилiття структуру грошей та спiввiдношення повноцiнних i неповноцiнних грошей (квазiгрошей). При цьому точкою вiдлiку фази кризи, що спричинила глобальне економiчне "охолодження", слiд вважати 15 вересня 2008 року — день, коли збанкрутував один iз найбiльших iнвестицiйних банкiв США — "LehmanBrothers". Саме пiсля цiєї подiї чiтко проявилися тенденцiї, що дають змогу описати поточну кризу, а також встановити деякi економiчнi закономiрностi з використанням емпiричних даних. Зниження темпiв зростання економiк розвинутих країн зумовило свiтову стагфляцiю — скорочення сукупного попиту й рецесiю в умовах пiдвищення цiн на сировинних i споживчих ринках, викликаного падiнням курсу долара США та зростанням споживчого попиту насамперед на азiйському ринку. Погiршення економiчних показникiв реального сектору внаслiдок високої iнфляцiї та зменшення попиту на ринку спричинило зростання фiнансових ризикiв, знецiнення фiнансових активiв i пiдвищення процентних ставок. Запiзнiла й не завжди адекватна реакцiя центральних банкiв i урядiв країн свiту на загрози й ризики щодо протидiї кризовим явищам може призвести до масштабних економiчних втрат i депресiї свiтового масштабу. В Аналiтичному резюме, пiдготовленому експертами МВФ, зазначається, що перед директивними органами в усьому свiтi зараз стоїть надзвичайно складне завдання — стабiлiзувати фiнансову систему, одночасно пiдтримуючи економiку своїх країн у перiод сповiльнення темпiв зростання чи навiть падiння ВВП та стримуючи iнфляцiю. Для виконання цього складного завдання потрiбнi комплекснi заходи, зорiєнтованi на розв'язання таких системних завдань, як урегулювання ненадiйних активiв, сприяння вiдновленню банкiвського капiталу й нормалiзацiя стану лiквiдностi на фiнансових ринках. При цьому слiд мати на увазi необхiднiсть координацiї нацiональних стратегiй на мiжнародному рiвнi з метою розв'язання спiльних проблем i недопущення негативних транскордонних наслiдкiв. Прiоритети для країн iз перехiдною економiкою, в тому числi України, iстотно вiдрiзняються вiд завдань, якi стоять перед розвинутими країнами, оскiльки державнi органи прагнуть збалансувати намагання забезпечити зростання ВВП i ризикiв iнфляцiї. Бюджетно-податкова полiтика може вiдiгравати допомiжну роль у макроекономiчному управлiннi. Бiльше обмеження видаткiв, на думку експертiв МВФ, допомогло б знизити iнфляцiйний тиск у цiлому рядi держав. Це дуже важливо для країн, котрi мають дефiцит рахунку поточних операцiй. Як зазначається в жовтневому випуску Доповiдi з питань глобальної фiнансової стабiльностi 2010 року, одна з головних цiлей полягає у забезпеченнi ефективнiшого й надiйнiшого управлiння ризиками, в тому числi шляхом встановлення дiєвiших норм щодо рiвня капiталу та вимог стосовно надiйнiшого управлiння лiквiднiстю та повноцiнного розкриття iнформацiї про ризики за фiнансовими операцiями. Емпiричнi данi свiдчать, що пiсля 15 вересня 2010 року волатильнiсть ринкiв акцiй розвинутих країн збiльшилася в середньому у 4,2 раза. Таким чином, можна стверджувати, що ризиковiсть iнвестування в цi iнструменти також зросла бiльш нiж учетверо, що змушує iнвесторiв, особливо консервативних, шукати iншi iнструменти для вкладання капiталiв. Динамiку фондових ринкiв розвинутих країн визначають, у першу чергу, фундаментальнi показники розвинутих економiк, тодi як первинним фактором країн, що розвиваються, є лiквiднiсть ринкiв. Табл. 1 вiдображає рiвень падiння фондових iндексiв деяких країн iз початку 2010 року. Таблиця 1. Падiння фондових iндексiв деяких країн свiту з початку 2010 року (станом на 01. 11. 2010), % Країна Рiвень падiння iндексу FTSE100 -22,3 США DJIA -28,4 -41,6 Китай Hang Seng -49,3 Індiя BSE SENSEX -49,5 Росiя RTS -65,8 PFTS -78,3 ринки акцiй iстотно падають, хоча донедавна демонстрували досить стабiльнi показники. Водночас ринки акцiй розвинутих країн зазнали меншого падiння. Пiдвищення волатильностi на ринках акцiй є свiдченням невпевненостi iнвесторiв у перспективах зростання свiтової економiки, а отже й окремих емiтентiв. Таким чином, на ринках спостерiгаються обвали як результат панiчного реагування iнвесторiв на нову iнформацiю, що пiдiгрiвається спекулятивними дiями. У такiй ситуацiї iнвестори не мають намiру купувати акцiї на довгострокову перспективу, тому превалює спекулятивна складова. Протягом 2008—2010 рокiв на процеси на свiтових фiнансових ринках впливала iпотечна криза у США. Передумови для розгортання цiєї кризи формувались протягом останнiх восьми рокiв, коли кредити сегментаsubprime (нестандартнi кредити) надавалися без належної оцiнки платоспроможностi позичальника. Проте кризу спричинили не тiльки банки, а й структури, що регулюють iпотеку та здiйснюють як кредитування, так i його контроль. У перiод бурхливого зростання iпотечного кредитування банки фактично вiдмовились вiд прямого надання кредитiв, вдаючись до залучення коштiв на ринку й надання за рахунок них кредитiв, сек'юритизацiї своїх боргiв у виглядi похiдних цiнних паперiв на борговi портфелi. Ця схема розiрвала традицiйний зв'язок мiж кредитором i позичальником. Покупцi iпотечних облiгацiй, одержуючи обмаль iнформацiї про ризики, були змушенi покладатися лише на звiти рейтингових агенцiй. Однак оцiнка ризикiв неадекватно враховувала сектор ризикових позичальникiв, iмовiрнiсть неповернення на котрому приблизно у п'ять разiв вища та для яких характернi вiдчутнi коливання. "плаваючi" ставки iпотечних кредитiв. Реакцiя на iнформацiю щодо банкрутства одного з найбiльших iнвестицiйних банкiв викликала миттєвий ефект переоцiнки ризикiв, а разом iз тим i панiчного продажу акцiй iнвесторами. Це спричинило падiння ринкiв акцiй у всьому свiтi. Свiтова фiнансова криза, що поглибилася у вереснi 2010 року, очiкувалась давно. Науковцями, практиками, представниками фiнансових кiл було надруковано чимало статей, у яких розглядалися проблеми "перекредитованостi" економiки США в цiлому, й передусiм сектору домашнiх господарств. Однак, як i бiльшiсть криз, нинiшня виявилася доволi несподiваною. Швидкiсть її розвитку у США та поширення у країнах Європи ще раз пiдтвердила тезу про реальнiсть iснування фiнансової глобалiзацiї. Треба зазначити, що нестандартнi iпотечнi кредити iснують у США давно, а отже кредит видавався позичальниковi, котрий не мiг надати всi необхiднi документи або його фiнансовий стан не давав упевненостi в сумлiнному виконаннi зобов'язань. Спочатку обсяг таких кредитiв був порiвняно невеликим, а у 2001 роцi їх видано на 190 млрд. дол., що становило 8,6 % загального обсягу iпотечного кредитування. Однак у 2005-му обсяг цих кредитiв уже сягнув 625 млрд. дол., або 20 % загального обсягу виданих iпотечних кредитiв. Наприкiнцi 2010 року загальна кiлькiсть таких кредитiв перевищила 5 млн., а їх загальний обсяг — 2,5 трлн. дол. США. Таке зростання забезпечувалося узгодженими дiями багатьох суб'єктiв. Іпотечнi брокери, котрi ухвалювали рiшення про надання кредитiв, одержували комiсiйнi та пояснювали клiєнтам, що отримання таких кредитiв не непов'язане з iстотними ризиками. Крiм того, вони почали знижувати вимоги до клiєнтiв i документiв, якi вони мають надати, а також скорочувати розмiр початкового внеску. сек'юритизованих кредитiв сягав 95 млрд. дол., то до 2005-го вiн збiльшився до 507 млрд. дол. Це дало банкам змогу помiтно знизити обсяг узятих на себе ризикiв, за рахунок перекладення їх на покупцiв таких цiнних паперiв. Незабаром до цього процесу долучились iнвестицiйнi банки. Контроль за ними не передбачав оцiнки ризикiв, що застосовується для комерцiйних банкiв, нагляд за якими здiйснює Федеративна резервна система (ФРС) США. Проте бiльшiсть покупцiв таких цiнних паперiв не повнiстю усвiдомлювали ризики, шо їм пропонувалися. Крiм того, у певний момент ФРС свiдомо ухвалила рiшення про вiдмову вiд державного регулювання дiяльностi банкiв, пов'язаної з випуском i придбанням цiнних паперiв, що забезпеченi нестандартними iпотечними кредитами. Для банкiв було затверджено колишнi стандарти перевiрок iпотечних кредитiв, що купувалися у брокерiв, дiяльнiсть яких узагалi нiким не контролювалася. Очевидно, пiрамiда, побудована на iпотечному кредитуваннi, впала. Це була цiла сфера фiнансових послуг, у якiй вiдбулося змiшування грошових потокiв iз акцiй i облiгацiй для створення похiдних цiнних паперiв. У перiод низьких процентних ставок банки, пенсiйнi фонди i страховики також прагнули отримати високi доходи, а тому брали участь у створеннi пiрамiди. Але тiльки-но в розвинутих економiках почався цикл пiдвищення процентних ставок, попит на такi продукти почав знижуватися, пiрамiда захиталася, а iпотечнi дефолта остаточно її обвалили. Отже, виникла ситуацiя, за якої економiчнi суб'єкти не враховували належним чином iснуючих ризикiв та дiяли без вiдповiдного попереднього аналiзу. У Декларацiї Великої двадцятки, ухваленiй з метою протидiї свiтовiй фiнансовiй кризi, цей чинник визначено як одну з основних її причин. Через фiнансову кризу дiяльнiсть iнвестицiйних банкiв у США практично припинилася. Це викликано цiлою низкою чинникiв, i насамперед такими: 2) вони не мають стабiльних доходiв, що є характерними для комерцiйних банкiв; 3) пiдвищенi ризики спецiалiзованих банкiв пов'язанi з характеристиками фiнансування. Інвестицiйнi банки практично повнiстю покладаються на короткострокове фiнансування, особливо на угоди РЕПО, в яких контрагента беруть майнову заставу. У разi падiння цiн на нерухомiсть ця застава знецiнюється; 4) крiм дорожчого кредитування й меншої частки залучених коштiв спецiалiзованi банки зiткнулися також iз перспективою зниження попиту на свої послуги: при звуженнi ринку структурованого фiнансування його обсяг зменшується, а прибуток скорочується9 . На думку М. Делягiна, глибина фiнансової кризи недооцiнюється, оскiльки розглядаються насамперед коротко- й середньостроковi тенденцiї та не беруться до уваги її фундаментальнi причини. Для їх усунення слiд реалiзувати низку заходiв, серед яких: — забезпечення прозоростi руху спекулятивних капiталiв (у перспективi — й усiх глобальних корпорацiй зi створенням глобального спостережного, а може навiть i регулюючого органу); — перетворення "податку Тобiна" (податку на спекулятивний капiтал, 15-вiд-соткове оподаткування капiталу, що виводиться iз країни менш нiж через рiк пiсля його введення) на нормальний, визнаний у всьому свiтi iнструмент економiчного регулювання, що застосовується нацiональними урядами за певних, завчасно визначених умов; — приведення впливу рiзних країн на полiтику глобальних фiнансових iнституцiй (МВФ, Свiтового банку) у вiдповiднiсть до їх питомої ваги у свiтовiй економiцi; — забезпечення прозоростi роботи МВФ i Свiтового банку аж до вiдкритої публiкацiї та обговорення їхнiх методичних матерiалiв, у тому числi на етапi розробки; — трансформацiя Великої вiсiмки в орган глобального регулювання, що вимагає включення до неї всiх країн свiту, ВВП яких є не нижчим, нiж мiнiмальний у сьогоднiшнiй Великiй вiсiмцi ВВП Канади. капiталу. Так, зокрема, сукупнi втрати банкiв у свiтi загалом станом на кiнець жовтня 2010 року сягнули 800 млрд. дол., а компенсувати цi втрати за рахунок залучення нового капiталу вдалося лише наполовину. За оцiнками експертiв, сукупний обсяг потенцiйних кредитiв, що можуть бути наданi банками, має скоротитися на суму 4 трлн. дол. США. Тому очевидно, що як для США, так i для європейських країн найважливiшим є якнайшвидше вiдновлення сукупного капiталу банкiвської системи. Здiйснити це на ринкових засадах буде вкрай важко, оскiльки привабливiсть вкладiв у банкiвський сектор i далi зменшується, а тому якраз прямi вкладання держав у капiтал банкiв стануть найдiєвiїлим iнструментом розв'язання економiчних проблем. З огляду на це ФРС США оголосила про заходи щодо пiдтримки споживачiв, на що з бюджету буде видiлено 800 млрд. дол. 200 млрд. iз них будуть спрямованi на пiдтримку облiгацiй з рейтингом AAA, якi забезпеченi новими й нещодавно виданими кредитами на освiту, придбання автомобiлiв, а також малому бiзнесу. Ця програма покликана пiдвищити доступнiсть позик та пiдтримати економiчну активнiсть, стимулюючи новi випуски забезпечених облiгацiй за прийнятнiшими процентними ставками. Решта 600 млрд. дол. будуть використанi ФРС для викупу кредитiв, наданих i гарантованих iпотечними агенцiями. Це дасть їм змогу видавати бiльше кредитiв за нижчими ставками. На думку багатолiтнього Голови ФРС Алана Грiнспена, для активiзацiї кредитування у США необхiдно 7 трлн. доларiв. Академiк М. Згуровський стверджує, що зусилля урядiв США та країн ЄС щодо модернiзацiї своїх економiк не дадуть очiкуваного ефекту. Попередня фiнансова система вiдходить у минуле, оскiльки є вiдiрваною вiд реальної економiки i спирається на застарiлий технологiчний уклад. Свiтова економiка переходить до спадаючої хвилi п'ятого довгострокового циклу, що спричинить тривалу рецесiю. Пiд час цiєї кризи вiдбудеться глобальний перерозподiл власностi за рахунок зменшення величезних обсягiв вiртуального капiталу, банкрутства долучених до нього банкiв, стрiмкого падiння основних свiтових валют. Процес супроводжуватиметься скуповуванням реальних активiв фiнансово потужнiшими компанiями. Зменшиться свiтове енергоспоживання i споживання загалом, що призведе до тимчасового падiння цiн на нафту й газ. послуг), iз щоразу бiльшою залежнiстю iнвестицiйних процесiв вiд фiнансової сфери, насамперед потокiв кредитних ресурсiв, якi стають вагомим джерелом капiталiзацiї економiки. Значний приплив iноземних кредитiв призвiв до того, що вiдношення зовнiшнiх зобов'язань банкiв до наданих ними кредитiв досягло високого рiвня. В Українi на початок 2010 року таке спiввiдношення перевищувало 30 %. Крiм того, зростав розрив мiж термiнами залучення депозитiв i термiнами, на якi видаються кредити, що згенерувало додатковi кредитнi ризики, особливо у сферi iпотечного кредитування. У вiтчизнянiй економiцi також посилюється асинхроннiсть розвитку її фiнансового й реального секторiв. Фiнансовий сектор нарощує борги й дисбаланс мiж обсягами заощаджень i кредитних потокiв, чим створює "перегрiв" на окремих сегментах ринку (передусiм на споживчому). Це призводить до посилення системних ризикiв, особливо щодо вiдставання в накопиченнi основного капiталу, формуваннi розриву мiж доходами й зовнiшнiми боргами. Високi темпи зростання української економiки, особливо реального наявного доходу населення, тривалий час утримувалися за рахунок вливань у економiку коштiв iз-за кордону. Таким чином, вона потрапила в залежнiсть вiд чистого притоку капiталу. Отже, разом iз лавиноподiбним зростанням зовнiшнього боргу вiтчизняна економiка пiшла шляхом споживацько-боргової моделi розвитку. Іноземнi позики використовувалися головним чином для розiгрiву споживчого ринку, а не iнвестування економiки. Водночас на внутрiшньому ринку через активiзацiю торгiвлi, надходжень до бюджету вiд iмпорту й торгiвлi створювалася iлюзiя позитивного стану (за рахунок торгiвлi та її iнфраструктури зростають чистi податки i споживча активнiсть, що великою мiрою сприяють наповненню ВВП). Разом iз тим український фiнансовий ринок ставав щоразу залежнiшим вiд транснацiонального фiнансового капiталу та залучених на зовнiшнiх ринках фiнансових ресурсiв корпоративного сектору економiки. А всього за перiод 2009—2010 рокiв прирiст зовнiшнiх боргових зобов'язань резидентiв України сягнув близько 51 млрд. дол. Найбiльшими позичальниками на мiжнародних ринках були банки (зростання боргу на 16,8 млрд. дол. протягом 2009-го та на 28,0 млрд. дол. за 2009-й — 10 мiсяцiв 2010 року) й нефiнансовi пiдприємства (9,8 млрд. дол. i 19,6 млрд. дол. вiдповiдно; табл. 2). Таблиця 2. Динамiка зовнiшнього боргу України у 2009—2010 роках Показник Валовий зовнiшнiй борг України, млрд. дол. на 01. 01. 2009 на 2010 на 01. 10. 2010 01. 01. 2010 12,9 14,7 14,2 113,9 110,1 0,9 0,5 0,1 55,6 15,6 14,1 30,9 42,1 219,1 298,6 — довгостроковий 6,5 11,7 12,9 180,0 198,5 7,6 19,2 29,2 252,6 384,2 24,7 33,5 44,3 135,6 179,4 Мiжфiрмовий борг 1,9 3,1 4,7 163,2 247,4 Валовий зовнiшнiй борг 54,5 82,7 105,4 151,7 193,4 Джерело: складено заданими НБУ. — http://www.bank.gov.ua. Україна не використала дев'ятирiчний перiод зростання ВВП для реалiзацiї стратегiї структурної перебудови. Протягом цiлого ряду рокiв за позитивної цiнової кон'юнктури суттєвих структурних змiн i заходiв iз модернiзацiї в галузях не проводилося. Економiка розвивалася за iнерцiйним сценарiєм. Досвiд останнiх рокiв i подiї другої половини 2010-го свiдчать, що основною проблемою економiки України є не так вартiсть енергоносiїв, як загалом вiдсутнiсть у пiдприємств iнновацiйної стратегiї розвитку, яка забезпечувала б необхiдний рiвень оновлення й диверсифiкацiї виробництва, пiдвищення його конкурентоспроможностi. Саме неконкурентоспроможнi виробництва — як за собiвартiстю вироблення продукцiї, так i за її якiстю й асортиментом — у перiоди рiзкого згортання попиту на ринках та обвалу цiн опиняються поза ринком16 . Функцiонування нацiонального ринку вiдбувається в Українi на тлi значних викривлень iнституцiйних засад фiнансової системи, структурних диспропорцiй розподiлу фiнансових ресурсiв, гострих суперечностей на грошовому ринку. Вкрай обмеженим є набiр iнструментiв управлiння фiнансовими потоками саме в реальнiй економiцi. Треба зазначити: ще до початку свiтової кризи фахiвцi висловлювали думку про те, що зовнiшнi позики банкiв та їх висока кредитна активнiсть на внутрiшньому ринку формують великi ризики для макроекономiчної стабiльностi i стiйкостi банкiвської системи. Ішлося насамперед про те, що зобов'язання банкiв мають короткостроковий характер, валюти активiв i зобов'язань є рiзними, а зовнiшнi кредити стимулюють бурхливий розвиток споживчого й iпотечного кредитування. З огляду на це зростання попиту населення, що пiдживлювалося кредитами банкiв, не активiзувало нацiональне виробництво, викликаючи збiльшення iмпорту споживчих товарiв та пiдвищення цiн на житло. Розширення споживчого кредитування, яке фiнансувалося зовнiшнiми позиками, не формувало належного пiдґрунтя для подальшого їх повернення, оскiльки банкiвська система й позичальники стимулювали розвиток виробництва в iнших країнах. Унаслiдок цього розбалансованiсть фiнансово-кредитного механiзму, порушення пропорцiй мiж накопиченням i споживанням негативно вiдбиваються на темпах зростання нацiональної економiки. Великi обсяги зовнiшнiх зобов'язань банкiв створювали значнi валютнi ризики, якi поширюватися на кредити позичальникам, котрi не отримують доходiв у iноземнiй валютi. Станом на початок 2010 року частка кредитiв домогосподарствам у валютi становила близько 64 %, а валютних кредитiв пiдприємствам у загальнiй сумi їх заборгованостi. вченого, реформатора й державного дiяча Миколи Бунге (1823—1895) щодо ролi банкiв у економiчних кризах. Ще у другiй половинi XIX столiття вiн зазначав, що банки не є причиною криз, а радше барометром загального стану економiки. Бунге стверджував: гостра криза, котра супроводжує неспроможнiсть приватних банкiв, значно легше сприймається суспiльством та менше шкодить економiцi, нiж хронiчна криза, властива привiлейованим банкам, якi завдяки потужнiй допомозi держави й далi дiють, не виконуючи своїх зобов'язань. Це спостереження М. Бунге залишається актуальним i сьогоднi, оскiльки дiї уряду, спрямованi на штучне пiдтримання економiчної стабiльностi, часто перешкоджають вiдновленню ринкової рiвноваги з урахуванням змiн кон'юнктури". На думку голови правлiння банку "Хрещатик" Д. Гриджука, причиною кризи є надлишок дешевих грошей та iснування "мильних бульбашок". Сполученi Штати якраз i уособлюють цей приклад. Тiльки-но кредитна експансiя банкiв знижувалася, значна кiлькiсть грошей вливалася в економiку для її стимулювання. Дешевих грошей ставало дуже багато, а iнвестори вкладали їх у вiртуальнi абстрактнi вартостi, певний час отримуючи великi прибутки. Фiнансовi ринки заохочували споживачiв до позик, пропонуючи дедалi складнiшi iнструменти на щоразу привабливiших умовах. Влада, у свою чергу, стимулювала цей процес завжди, коли виникали ризики для фiнансової системи. є надлишок грошей на тлi кризи лiквiдностi банкiвської системи, є необґрунтованими. Виявилося, що в Українi "перегрiто" споживання, орiєнтоване здебiльшого на iмпорт, який фiнансувався за рахунок споживчих кредитiв. А реальна економiка, зокрема вiтчизняний товаровиробник, вiдчувала брак фiнансування: воно здiйснювалося на досить короткий термiн, як правило три — шiсть мiсяцiв. Цi та iншi чинники, якi є внутрiшнiми, а не зовнiшнiми, призвели до iстотного погiршення позицiй української економiки, формування великої зовнiшньої заборгованостi. на реалiзацiю масштабних комерцiйних i соцiальних проектiв. Так, наприклад, за перiод iз 1998-го по 2005 рiк частка банкiвських кредитiв у ВВП Японiї становила 193 %, США —119%, Нiмеччини — 112 %. В Українi брак заощаджень та неприйняття суб'єктами господарювання iснуючих iнституцiйних умов iнвестування значно обмежили перспективи довгострокового економiчного зростання. Тому слiд перевести державну полiтику управлiння економiкою вiд локального вимушеного антикризового реагування до цiлеспрямованого стратегiчного регулювання iнвестицiйної активностi суб'єктiв господарювання. Механiзм рефiнансування, що дiє в нашiй країнi протягом кiлькох останнiх рокiв, не сформував тiєї ''подушки" безпеки, яку можна було б використовувати в разi виникнення несприятливих обставин. Уникнути ситуацiї, за якої видiленi ресурси почнуть працювати до того, як банки, що одержати рефiнансування, розв'яжуть усi свої проблеми, можна лише за умови чiткої регламентацiї цiлей i завдань, а також процедури використання коштiв. Крiм того, виконання цих процедур повинне належним чином контролюватися НБУ. Для того щоб ресурси стимулювали збiльшення реального продукту на противагу розростанню вiртуального сектору, треба кардинально змiнити iнвестицiйний клiмат в Українi, оптимiзувати податковий тягар та загальмувати зростання цiн на послуги монополiй. Голова правлiння "Райффайзен Банку Аваль" В. Лавренчук вважає, що зараз важливого значення набуває спроможнiсть банкiвської системи забезпечити необхiдну лiквiднiсть. Існуючий механiзм рефiнансування банкiв iз боку НБУ, на його думку, є недостатнiм. Потреба в пiдтриманнi лiквiдностi зростає у зв'язку з вiдтоком вкладiв, а рецесiя виробництва вимагає додаткових дешевих кредитiв. Це завдання ускладнюється падiнням курсу гривнi. На переконання В. Лавренчука, запровадження аукцiонiв рефiнансування з максимальною цiною за заявками в поєднаннi з регулярним рефiнансуванням банкiв у розмiрах, пропорцiйних їхнiм активам, забезпечить кращу прогнозованiсть цього процесу й полiпшить управлiння лiквiднiстю в кожному конкретному банку. До найсерйознiших проблем, що постануть перед Україною внаслiдок свiтової кризи протягом 2011 року, належать, передусiм, скорочення ВВП через згортання виробництва галузей, зорiєнтованих на експорт, зростання вiд'ємного сальдо платiжного балансу, утримання темпу iнфляцiї на доволi високому рiвнi та iн. Узагальнений прогноз державних i недержавних iнституцiй щодо таких важливих макроекономiчних iндикаторiв, як ВВП i темп iнфляцiї, наведено в табл. 3. Криза остаточно переконала в тому, що вiльнi ринки i глобальнi фiнансовi операцiї є несумiсними. Доктрина "ефективних ринкiв", яку тривалий час обстоював А. Гршопен, сформувала незбалансоване приватно-державне партнерство. З одного боку — офiцiйна бездiяльнiсть державних контролюючих органiв, а з другого — iнвестицiйна поведiнка банкiрiв, що ґрунтується на некомпетентностi й безвiдповiдальностi перед акцiонерами i кредиторами. Унаслiдок цього припинили своє iснування навiть банки з бiльш нiж столiтньою iсторiєю, що пережили змiни полiтичного ладу, громадянськi i свiтовi вiйни. Назва iнституцiї, що надає прогноз Мiнiстерство економiки України -5,0 9,8 Рейтингова агенцiя "Fitch" -3,5 17,5 Європейський банк реконструкцiї та розвитку 1,0 20,0 -5,2 16,0 -4,3 16,4 Обмеження доступу банкiв до зовнiшнiх джерел фiнансування та їхнiх можливостей щодо рефiнансування боргiв попереднiх перiодiв спричинить змiну структури пасивної бази фiнансових установ через замiщення капiталiв нерезидентiв внутрiшнiми ресурсами. Проте навiть на тлi запланованих заходiв iз рекапiталiзацiї банкiв швидкими темпами замiстити вiдтiк ресурсiв не вдасться через зниження довiри населення до банкiвської системи в умовах прискорення девальвацiйних процесiв. Кредити важко отримати не лише на iнвестицiйнi потреби, а й для швидких оборотiв у торгiвлi й харчовiй промисловостi. Основними напрямами розв'язання зазначених проблем мають стати розширення можтивостi пiдтримання лiквiдностi банкiв на основi програм оздоровлення, встановлення обмежень на здiйснення банками активних операцiй, запровадження мораторiю на розподiл чистого прибутку банкiв, встановлення заборони на здiйснення нових емiсiй ощадних (депозитних) сертифiкатiв та їх дострокове погашення. ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ Для зменшення наслiдкiв фiнансової кризи в Українi, iз метою запобiгання масовим дефолтам, якi несуть реальнi ризики руйнування кредитної системи й можуть похитнути стабiльнiсть платiжного балансу, Кабiнет мiнiстрiв має вiдiгравати головну роль у врегулюваннi боргових зобов'язань корпоративного сектору. Найдiєвiшим заходом реструктуризацiї зовнiшнього корпоративного боргу є його пролонгацiя на 3—4 роки за ставками, пiд якi було надано кредити. Залучення зовнiшнiх ресурсiв у банкiвську систему України потребує впровадження додаткових антикризових заходiв, i насамперед проведення перемовин iз кредиторами щодо реструктуризацiї (рефiнансування) зовнiшнiх зобов'язань банкiв. Таким чином, свiтова економiка входить у перiод системної глобальної розбалансованостi, що за нових геоекономiчних i геополiтичних реалiй супроводжуватиметься виникненням численних джерел турбулентностi i транскордонних ризикiв. З огляду на масштаби цих процесiв слiд розробити принципово iнакшi, нiж тi, що застосовувалися до цього, механiзми для подолання наслiдкiв кризових явищ, а також цiлiсну систему iндикаторiв наближення майбутнiх криз. ЛІТЕРАТУРА 1. Копейкин М. В. следующем году Украину ожидает рецессия // Деловая столица. — 2010. - № 48. - 1 дек. - С. 6. 3. Данилишин Б. Шлях до подолання кризових явищ — макроекономiчна стабiльнiсть i скоординованiсть дiй // Дзеркало тижня. — 2010. — № 47. — 13 груд. — С. 4. 7. Данилишин Б. Економiка України: розвиток в умовах фiнансової нестабiльностi // Новий економiст. — 2010. — № 1. — С. 16. 8. Гальчинський А. Свiтова грошова криза: витоки, логiка трансформацiй // Дзеркало тижня. - 2010. - № 42. - 8 лис. - С. 8. 11. Якимкин В. Н., Бузик А. С. Крах инвестиционного банкинга в США // Банковское дело. — 2008. - № 11. — С. 58. 13. Комп&ньон. - 2010. - № 49. — 5-11 груд. — С. 7. 15. ЗгуровськийM. Болiсне одужання через кризу // Дзеркало тижня. — 2010. — № 47 16. Данилишин Б. Економiка України: розвиток в умовах фiнансової нестабiльностi // Новий економiст. — 2010. — № 1. — С. 15—16. 18. Лагутiн B. R. Бюджетна та монетарна полiтика: координацiя в трансформацiйнiй економiцi -К.: КНТЕУ, 2009. - С. 56. 19. Вахненко Т. Кредитно-боргова експансiя банкiв та методи її стримування // Дзеркало тижня. - 2010. - № 19. -24 трав. - С. 9. 20. Небрат В. В. Українська фiнансова думка другої половини XIX — початку XX столiть. — К.: Ін-т екон. та прогнозув., 2009. — С. 51. 21. Алексеев А. Найбiльша проблема — у доларизашї вiтчизняної економiки: Інтерв'ю з Д. Гриджуком // Дзеркало тижня. — 2010. — № 45. — 29 лис. — С. 7.