Вплив податкової полiтики на iнвестицiйну дiяльнiсть
Реферат
з дисциплiни “Фiнансовi iнвестицiї” на тему:
“Сучаснi проблеми податкової полiтики та її вплив на iнвестицiйну дiяльнiсть”
План
Вступ
1. Податкова полiтики та її проблеми
Висновки
Вступ
зi специфiчних рис трансформацiйних процесiв, що вiдбувалися в українськiй економiцi. Недосконалiсть нормативних актiв у сферi оподаткування, численнi змiни до них та бездумне копiювання досвiду розвинутих країн призвели до формування в країнi заплутаної, суперечливої та неефективної податкової системи.
i взаємопов'язаними. Наприклад, змiна бази оподаткування, яку ухвалюють на макрорiвнi безпосередньо впливає на мiкрорiвень, а зменшення бази оподаткування на мiкрорiвнi впливає на дохiдну частину бюджету на макрорiвнi.
Кроки, якi останнiм часом зроблено Україною у напрямi вдосконалення податкової системи, не знiмають потреби в пiдготовцi та здiйсненнi бiльш ґрунтовних перетворень, яких так потребує наша держава.
та методологiчнi засади його здiйснення, а також вплив оподаткування на iнвестицiйну дiяльнiсть.
1. Податкова полiтики та її проблеми
Податок - це iндивiдуально безеквiвалентний рух грошових коштiв, який здiйснюється на основi примусу з боку влади, що має на метi формування грошового фонду, який використовується державою для виконання своїх функцiй.
збереження його фiнансової стiйкостi та стабiльностi [5, C. 252].
Функцiї податкiв:
1.
- основне призначення полягає в мобiлiзацiї коштiв у розпорядження держави, формуваннi централiзованих фiнансових ресурсiв для виконання державних функцiй та накопиченнi коштiв в державних фондах.
2. - про дестимулюючу роль оподаткування.
У кожнiй країнi дiє цiлий набiр податкiв. Сукупнiсть встановлених у країнi податкiв складає поняття податкової системи
Становлення системи оподаткування в Українi почалося з прийняттям 25 червня 1991 р. Закону "Про систему оподаткування". У ньому були визначенi принципи побудови i призначення системи оподаткування, перелiк податкiв, зборiв та обов’язкових платежiв, платники та об’єкти оподаткування.
Система оподаткування -
Системою оподаткування та законодавчими актами України визначено понад двадцять загальнодержавних i шiстнадцять мiсцевих податкiв, зборiв обов'язкових платежiв до бюджетiв рiзних рiвнiв i державних цiльових фондiв. Але не всi вони трапляються у практичнiй дiяльностi банку. На сьогоднi комерцiйнi банки є платниками таких загальнодержавних податкiв i зборiв: державне мито; ПДВ; податок на прибуток; податок з фiзичних осiб; плата за землю; податок з власникiв транспортних засобiв; плата за торговий патент на деякi види пiдприємницької дiяльностi; збiр на соцiальне страхування; збiр на обов'язкове пенсiйне страхування; збiр на страхування на випадок безробiття; збiр на страхування вiд нещасних випадкiв.
дiяльностi вiдiграє ставка оподаткування. Визначення ставки оподаткування - вiдповiдальний процес. Вона не повинна знижувати стимул пiдприємцiв до ефективного ведення господарської дiяльностi i одночасно забезпечувати наповнення бюджету. Визначити до якої межi можуть зростати ставки, щоб суб'єкти оподаткування не переходили у тiньовий сектор - одне з головних завдань державного податкового регулювання. Серед податкових важелiв регулювання дiяльностi суб'єктiв господарювання велике значення надають зниженню податкових ставок, оскiльки воно iстотно стимулює зростання дiлової активностi та iнвестицiйної дiяльностi банкiв [5, C. 254].
Отже, податки - це обов’язковий елемент економiчної системи держави незалежно вiд того, яку модель економiчного розвитку вона вибирає, якi полiтичнi сили перебувають при владi. Вiдсутнiсть податкiв паралiзує фiнансову систему держави в цiлому, робить її недiєздатною i в кiнцевому пiдсумку - позбавленою будь-якого сенсу.
характер. Ринкове реформування економiки супроводжувалось неодноразовими намаганнями удосконалити податкову систему. Як правило, такi спроби обмежувались запровадженням окремих законодавчих актiв та були не достатньо адекватними стану економiки, що характеризується структурними диспропорцiями, суттєвими обсягами тiньових оборотiв, платiжною кризою.
Незважаючи на численнi змiни, що досить часто вносяться до податкового законодавства i спрямованi на вдосконалення податкової системи України, вона не позбавлена серйозних
1. Податкова система характеризується, передусiм, фiскальною спрямованiстю. Високе податкове навантаження на виробництво та низьке навантаження на природнi ресурси робить її несприятливою для розвитку економiки.
2. Нормативно-правова база оподаткування в Українi є складною неоднорiдною та нестабiльною, а окремi законодавчi норми - недостатньо узгодженими, а iнколи й суперечливими.
3. Застосування в Українi спрощеного режиму оподаткування суб’єктiв малого пiдприємництва поряд з позитивними наслiдками (активiзацiя пiдприємницької дiяльностi, створення нових робочих мiсць, стимулювання рацiонального використання ресурсiв, зменшення витрат на адмiнiстрування податкiв) породило низку проблем: викривлення мотивацiї пiдприємницької дiяльностi, створення умов для побудови схем уникнення оподаткування внаслiдок нечiткого законодавчого регулювання спрощеної системи оподаткування; використання суб’єктiв малого пiдприємництва, що застосовують спецiальний режим оподаткування, у схемах мiнiмiзацiї податкових зобов’язань пiдприємств, якi працюють у загальному режимi оподаткування.
4. Система митно-тарифного регулювання не дозволяє оперативно реагувати на змiни кон’юнктури свiтових ринкiв, а також торговельних режимiв в iнших країнах та структури економiки в Українi.
5. Недосконалою є система формування коштiв соцiального призначення. Існування чотирьох автономних фондiв соцiального страхування та диференцiйованих платежiв до кожного з них призводить до значного збiльшення витрат на адмiнiстрування внескiв, порiвняно з консолiдованим варiантом їх сплати (єдиний соцiальний внесок).
6. Податкова система України є дорогою в адмiнiструваннi. Витрати на адмiнiстрування окремих податкiв є значними порiвняно iз доходами бюджету, що забезпечуються за рахунок їх справляння.
7. Дiяльнiсть Мiнiстерства фiнансiв України, Державної податкової служби України, Державної митної служби України щодо реалiзацiї державної податкової полiтики, збирання податкiв i зборiв (обов’язкових платежiв), їх акумуляцiї в державному i мiсцевих бюджетах є недостатньо узгодженою та ефективною внаслiдок недосконалого правового регулювання їх взаємовiдносин, вiдсутностi цiлiсного iнформацiйного простору.
Крiм зазначених недолiкiв iснують
, породженi чинниками, що знаходяться за межами податкової системи. Серед них:
податкова заборгованiсть платникiв перед бюджетами та державними цiльовими фондами;
бюджетна заборгованiсть з вiдшкодування ПДВ;
значнi ухилення вiд оподаткування: ця проблема є однiєю з найгострiших в Українi та таких, що вирiзняє її з-помiж бiльшостi європейських країн;
нерiвномiрний розподiл податкового навантаження.
Банкiвська система покликана акумулювати iстотнi фiнансовi ресурси держави. Водночас iнтенсивний розвиток банкiвської системи та статистична iнформацiя свiдчать про високу прибутковiсть банкiвського сектору. З точки зору ж оподаткування до банкiв як платникiв податкiв, висувається цiла низка зауважень.
Вклад банкiвської системи України у пiдтримання економiчного зростання невеликий: частка банкiвських кредитiв в iнвестицiях пiдприємств в основний капiтал становить 6-7%. Особливо незначна роль кредиту як джерела iнвестицiй для малого i середнього бiзнесу. Серед причин недостатнього розвитку iнвестицiйних операцiй банкiв є їх низька дохiднiсть i недолiки оподаткування iнвестицiйних доходiв [1].
В Українi банкiвський сектор належить до найбiльш прозорих секторiв нашої економiки. Однак все-таки не всi банки є добросовiсними платниками податкiв. Бiльшiсть iз них намагається максимально скористатись "лазiвками" у законодавствi для мiнiмiзацiї сплати податкiв.
До найбiльш вiдомих податкових "лазiвок" належать:
штучне завищення витрат i приховування доходiв;
манiпуляцiя валютно-обмiнними операцiями з метою виведення їх з оподаткування;
купiвля цiнних паперiв нiбито в iнвестицiйних цiлях;
вiдрахування на резерви по кредитних операцiях;
виплата страхових премiй страховим компанiям, пов'язаним з банками, або акцiонерам.
Цi та iншi "лазiвки" вiдомi ДПАУ, Мiнфiну, КРУ.
У переважнiй бiльшостi страхування фiнансових i кредитних ризикiв має схемно-оптимiзацiйний характер. Нерiдко банки, маючи страхування вiд кредитних втрат, при неповерненнi кредиту навiть не звертаються за компенсацiєю до страхової компанiї. Замiсть цього вони займаються реалiзацiєю застави i власними силами повертають свою заборгованiсть. Адже страховi внески пiшли до страхової компанiї, пов'язаної з банком, i тому отримати за рахунок неї страхову компенсацiю означало б перекладання грошей з однiєї кишенi власникiв банку, куди вони були завчасно схованi вiд податку на прибуток, у другу. За таких умов доцiльним видається рiшення про повну лiквiдацiю податкових пiльг на страховi платежi.
За даними ДПАУ i Мiнфiну, iз бази оподаткування банкiвською системою виводиться коло 1 млрд. грн. (600 млн. грн. припадає на резерви по проблемних кредитах i коло 400 млн. грн. - на схеми страхування фiнансових i кредитних ризикiв) i тому втрати бюджету через пiльги по оподаткуванню резервних i страхових вiдрахувань банкiв становлять 250 млн. грн. в рiк. Окрiм того, податкiвцi виявили випадки фiктивного страхування на суму 250 млн. грн. [3, c. 8].
На цей час з боку податкової служби висувається цiла низка зауважень до банкiв як платникiв податкiв. По-перше, вказується на неякiсну фiнансову звiтнiсть банкiв: показники прибутку у фiнансовiй звiтностi можуть iстотно вiдрiзнятись вiд прибуткiв у податковiй звiтностi. Вiдомi випадки, коли в одних документах показано прибутки, а у других - збитки. Справа в тому, що банки у своїх фiнансових звiтах можуть вказувати результати переоцiнки своїх активiв. І за рахунок манiпуляцiй такою переоцiнкою банки "набувають" свiй капiтал.
По-друге, податкiвцi стверджують, що банки досить широко використовують метод фiктивно-iндикативних угод, за якими, наприклад, 1 м² простих пiдвальних примiщень оцiнюється декiлькома тисячами гривень, а котирування акцiй деяких пiдприємств на фондових ринках часто у кiлька разiв перевищує їх реальну вартiсть.
По-третє, податкiвцi не можуть пояснити феномен як у зведеному звiтi фiнансових показникiв за 2004 р. прибутки одного iз найбiльших українських банкiв до оподаткування виявився меншим, нiж пiсля сплати податкiв.
По-четверте, податковi органи заявляють, що майже половина найбiльших банкiв України застосовує некориснi для державної скарбницi методи ведення бiзнесу. За даними ДПАУ, у 50-ти iз 161-го дiючого банка податкове навантаження (вiдношення сплаченого податку на прибуток до валового доходу) у першому кварталi нинiшнього року становило менше 1%. [3, c. 8]
По-п'яте, податкова адмiнiстрацiя вимагає зробити бiльш суворими вимоги до фiнансових показникiв стiйкостi банкiв. Вона пропонує включити у список критерiїв оцiнки надiйностi банку вiдношення сплачених податкiв до прибуткiв банку, i вiдношення сплаченого податку до доходiв банку. Якщо банки у податковiй звiтностi показують збитки, то їх доцiльно позбавляти лiцензiї на право залучати вклади населення. Якщо банк не має прибуткiв, то вiн ненадiйний i тому не має пiдстав дозволяти йому розширяти ресурсну базу за рахунок вкладiв фiзичних i юридичних осiб.
По-шосте, податковi експерти пояснюють, що нинiшню практику резервування треба змiнювати, оскiльки нерiдко банкiвськi резервнi фонди iснують досить умовно. У разi виникнення реальних форс-мажорних обставин вони виявляються безкорисними для пiдтримки лiквiдностi банку i здатностi вчасно виконувати платiжнi зобов'язання. Саме тому банкам потрiбно переходити до реальних резервних фондiв, на зразок фонду гарантування вкладiв. Для цього кошти повиннi зберiгатися на спецiальних резервних рахунках. Тодi нiхто не буде заперечувати правомiрнiсть вiднесення цих резервних коштiв на витрати.
По-сьоме, банки "оптимiзують" свої фiнансовi потоки шляхом взаємодiї або iз засновниками, або з дочiрнiми структурами, або з акцiонерами. У результатi, витрати штучно доводяться до бажаного рiвня.
По-восьме, нема серйозних пiдстав, щоб банки не платили податок з прибутку, як будь-який iнший бiзнес. Нинiшня перевага банкiв над iншими суб'єктами пiдприємництва видається необґрунтованою.
Банкiри зi свого боку визнають необхiднiсть вiдмiни пiльг щодо страхування фiнансових i кредитних ризикiв. Однак наголошують на тому, що жоден суб'єкт пiдприємництва, окрiм банкiв, не ризикує грошима вкладникiв.
При цьому, банки, володiючи суспiльними грошима, кредитують економiку i забезпечують умови для її зростання, покращують добробут нацiї тощо. Щоб задовольнити потреби у кредитних ресурсах, банки повиннi нарощувати свої капiтали i на це вони скеровують весь свiй прибуток. При цьому прибуток реально iде на формування резервiв пiд кредити. Якщо ж резерви будуть формуватися з прибутку пiсля його оподаткування, то це ще бiльше обмежить банкiвський капiтал та можливостi його нарощування.
Фiскальне значення податкових платежiв банкiв є незначною: в останнi роки податковi надходження вiд банкiв у консолiдованому бюджетi становлять 2-3%. Помiж тим, щоб активiзувати банкiвську iнвестицiйну дiяльнiсть, потрiбно використовувати вiдповiднi податковi iнструменти i зменшувати податковi ризики.
По-перше, за допомогою податкових пiльг можна створити конкурентнi переваги iнвестицiйним операцiям банку i сформувати сприятливi умови для активiзацiї iнвестицiйної дiяльностi.
забезпечують прирiст суспiльного капiталу, а спекулятивнi операцiї на фондовому ринку з цiнними паперами збiльшують тiльки дохiд окремого банку шляхом перерозподiлу суспiльного доходу [4].
По-третє, введення для банкiв особливих пiльг може ускладнити систему оподаткування банкiв i зменшити надходження до державного бюджету. Так, у Росiї до 1996 р. звiльнявся вiд оподаткування банкiвський прибуток, отриманий внаслiдок надання довгострокових цiльових кредитiв (3 роки i бiльше) пiдприємствам, якi використовували цi кредити для iнвестицiй у розвиток своєї виробничої бази. Однак банки видали мало таких кредитiв, оскiльки вони не могли проконтролювати їх цiльове використання. Внаслiдок цього, кредити, в основному, попадали холдингам, основна дiяльнiсть зосереджувалась у сферi обiгу, а не у сферi виробництва.
По-четверте, введення податкових пiльг для пiдвищення ефективностi iнвестицiйних операцiй буде дiєвим тiльки за умови повного звiльнення вiд оподаткування iнвестицiйних доходiв. Однак на практицi дуже важко iз загального обсягу прибутку банку видiлити ту її частину, яка отримана вiд iнвестицiйних операцiй. Це зумовлено тим, що у наш час при розрахунку прибутку банку доходи i витрати вiд iнвестицiйних операцiй змiшуються з доходами i витратами вiд iнших операцiй. Водночас податковий вплив на доходнiсть iнвестицiйних операцiй не обмежується наданням податкових пiльг.
Важливе значення має склад витрат банку, якi враховуються при обчисленнi податку на прибуток, зокрема, витрати на оцiнку застави, страхування застави тощо. Істотне значення має облiк податкової бази при формуваннi створених резервiв, наприклад, резерву на можливi втрати за позиками, резерву по сумнiвних боргах тощо.
По-п'яте, податкове стимулювання iнвестицiйної дiяльностi банкiв не може обмежуватися пiдвищенням дохiдностi даних операцiй. Важливим чинником банкiвської iнвестицiйної дiяльностi є iнвестицiйна пропозицiя банку.
Якщо в банку мало "довгих пасивiв", то сподiватися на збiльшення банкiвських довгострокових iнвестицiй не доведеться. Зумовлено це тим, що нинi в Українi середня тривалiсть банкiвських вкладiв становить близько року, а пiдприємствам кредити необхiднi на 5-10 рокiв, водночас для середнього класу iпотечнi кредити будуть доступнi у випадку надання їх на 25-30 рокiв.
По-шосте, впродовж останнiх рокiв набула широкого розголосу теза про необхiднiсть податкового стимулювання зростання банкiвського капiталу. Зумовлено це передусiм тим, що податкове стимулювання власних засобiв банкiв непрямо сприятиме розвитку довгострокових банкiвських iнвестицiй. В економiчнiй лiтературi з метою стимулювання збiльшення банкiвського капiталу пропонують такi податковi пiльги: на капiталiзований прибуток (для банкiв); вилучення iз бази оподаткування засобiв, якi спрямованi на покупку акцiй банку (для юридичних та фiзичних осiб). Безумовно, уведення цих пiльг може стимулювати зростання банкiвського капiталу. Однак треба брати до уваги ще таку обставину, що, в Українi зокрема та й у свiтi загалом значна частина приросту капiталу (30-50%) є наслiдком використання схем його фiктивного збiльшення. Своєю чергою, це не дає змоги задiяти даний капiтал для реального розширення банкiвської iнвестицiйної дiяльностi.
По-сьоме, доцiльною видається система податкових пiльг на доходи вiд капiталу, зокрема: вiдсотковi доходи по вкладах у банки, дивiденди по цiнних паперах. Проте, впродовж останнiх рокiв спостерiгається свiтова тенденцiя щодо скорочення числа країн, в яких вiдсотковi доходи не оподатковуються податком на прибуток. З 1. 07. 2005 р. вступила у дiю Європейська податкова директива, згiдно з якою банки 12-ти країн (Великобританiї, Нiмеччини, Грецiї, Данiї, Ірландiї, Іспанiї, Італiї, Нiдерландiв, Португалiї, Францiї, Фiнляндiї i Швецiї) зобов'язанi iнформувати податковi служби країн-членiв ЄС про наявнiсть рахункiв їх громадян. Своєю чергою Австрiя, Бельгiя, Швейцарiя, Лiхтенштейн, Люксембург, Монако, Андорра, а також офшорнi центри Джерсi, Гернсi i острiв Мен не будуть надавати вiдомостi про вкладникiв податковим службам iнших країн, але за це будуть вилучати податок з банкiвських доходiв нерезидентiв (до введення директиви цi доходи податком не обкладались). Ставка податку у 2005 р. становить 15%, з 01. 01. 2006 р. вона становитиме 20%, з 01. 01. 2011 р. - 35%. При цьому податковi надходження будуть розподiленi: 25% залишаються у державi, в якому отримано даний дохiд, а 75% надiйдуть в бюджет країни проживання iнвестора. Реалiзацiя подiбних заходiв в Українi привела би до вiдтоку вкладiв населення з банкiв i зниження iнвестицiйної активностi в економiцi. За цiєї причини Україна продовжила до 01. 01. 2010 р. мораторiй введення податку на вiдсотки по банкiвських вкладах i ощадних сертифiкатах фiзичних осiб (його ставка запланована на рiвнi 5%) [4].
По-восьме, податки не повиннi створювати додатковi перешкоди для залучення ресурсiв на цiлi розвитку бiзнесу як юридичними, так i фiзичними особами. У зарубiжних країнах органiзацiї всю суму вiдсоткiв за отриманi кредити включають у склад витрат, що збiльшує чистий прибуток i можливостi подальшого залучення позикового капiталу. У багатьох країнах (Бельгiя, Нiмеччина, Грецiя, Данiя, Італiя, Канада, Норвегiя, Нiдерланди, Фiнляндiя, Швецiя та iншi) фiзичним особам надано змогу зменшувати суму подоходного податку на величину виплачених вiдсоткiв за кредитами, якi взятi на цiлi виробничого iнвестування. В Українi подiбнi податковi пiльги вiдсутнi.
Насамкiнець, необхiдно зазначити, що значний вплив податки можуть мати на зацiкавленiсть фiзичних осiб в отриманнi iпотечних кредитiв. Так, у низцi зарубiжних країн використовується практика повного вирахування iз оподаткування вiдсоткiв за кредитами на придбання чи будiвництво житла. В Українi запровадження даних механiзмiв також уже визрiло i є на часi, що, зокрема може стати напрямком подальших наукових дослiджень.
Висновки
Існуюча система оподаткування мiстить велику кiлькiсть податкiв, якi є тягарем для будь-якого пiдприємства, в тому числi для банку. Податкова система України не є досконалою, потребує змiн та доповнень до нормативно-правових та законодавчих актiв, при цьому цих змiн може вноситися щорiчно велика кiлькiсть. Все це вимагає вiд банкiв реагувати на змiни зовнiшнього середовища i не полегшує їхню дiяльнiсть. Банки як акумулятори значних фiнансових ресурсiв здатнi iнвестувати їх у рiзнi галузi економiки. Але є фактори, якi стримують банки у цiй дiяльностi. Одним з цих факторiв i є податкове законодавство. Воно є настiльки недосконалим, що банки можуть у своїй дiяльностi використовувати "лазiвки", до них належать такi: штучне завищення витрат i приховування доходiв; манiпуляцiя валютно-обмiнними операцiями з метою виведення їх з оподаткування; купiвля цiнних паперiв нiбито в iнвестицiйних цiлях; вiдрахування на резерви по кредитних операцiях; виплата страхових премiй страховим компанiям, пов'язаним з банками, або акцiонерам.
Список використаної лiтератури
1. Реверчук С. К., Владичин У. В. та iн. Банкiвський капiтал: iсторiя, теорiя, досвiд/ За ред. д-ра екон. наук, проф. С. К. Реверчука. - Львiв, ЛНУ iм. Івана Франка, 2004. - 276 с.
3. Сколотяний Ю. Оподаткування банкiв: дiалог без консенсусу/ Дзеркало тижня - 2005. - № 38. - С. 8.
5. Сербина О. Г. Суть та структура податкового механiзму регулювання банкiвської дiяльностi // http://www.nbuv.gov.ua/Portal/chembiol/ nvnltu/183/251Serbyna183. pdf.
| 
