ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ І БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ В УМОВАХ ВИХОДУ З ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ
План
1. Сутнiсть держбюджету в Українi i його роль в економiцi
3. Дефiцит державного бюджету
4. Державний борг i його види
5. Державнi трансферти i їхнi види
Бюджет як явище в iсторiї людського суспiльства з'явився порiвняно недавно - в епоху капiталiзму (феодалiзм не знав єдиного документа, який об'єднував би всi доходи i видатки держави). Його поява пов'язана з вiддiленням державних фiнансiв вiд фiнансiв монарха, обмеженням влади останнього, переходом до демократичних засад i суспiльним життям. Бюджет в усiх каїнах свiту є основою державних фiнансiв i основним фондом грошових коштiв держави.
"бюджет" має декiлька основних значень.
Як економiчна категорiя, бюджет є системою економiчних за своїм змiстом вiдносин з приводу утворення, розподiлу i використання централiзованого фонду грошових коштiв держави. Цi економiчнi вiдносини виникають в результатi розподiлу валового внутрiшнього продукту країни.
За матерiальним змiстом бюджет - це сам централiзований фонд грошових коштiв держави.
В юридичному аспектi державний бюджет виступає у формi закону, який приймається найвищим органом законодавчої влади країни. Бюджетне законодавство України визначає бюджет як план.
Необхiднiсть в iснуваннi державного бюджету обумовлюється природою держави, яка за своїм призначенням покликана виконувати загальносуспiльнi завдання i функцiї, а також об'єктивно iснуючим законом вартостi, iснуванням товарно-грошових вiдносин та iншими факторами.
В Українi поняття, змiст i функцiї державного бюджету мають свої особливостi, викликанi суспiльними i економiчними перетвореннями в країнi за останнi роки.
Бюджету в системi державних фiнансiв належить центральне мiсце. Вiн, як система економiчних розподiльних вiдносин, охоплює фактично все суспiльство, на вiдмiну вiд iнших ланок фiнансової системи, якi мають бiльш обмежене функцiонування. Це пов‛язано з тим, що бюджет повинен забезпечити виконання державою її основних функцiй - управлiння, оборони, регулювання економiки, соцiальної.
Держава використовує бюджет для здiйснення територiального, внутрiшнього i мiжгалузевого розподiлу i перерозподiлу ВВП з метою вдосконалення структури суспiльного виробництва i забезпечення соцiальних гарантiй населенню. В умовах формування ринкових вiдносин бюджетна система має надавати фiнансову пiдтримку щодо роздержавлення i демонополiзацiї галузей господарства, забезпечення соцiального захисту населення.
"Про бюджетну систему України", "Про податкову систему України" i такi пiдзаконнi акти, як Правила складання i виконання бюджету, бюджетнi регламенти, якi затверджують мiсцевi Ради народних депутатiв. Згiдно з цими документами планування показникiв бюджетiв покладено на Мiнiстерство фiнансiв України i мiсцевi фiнансовi органи, якi виконують заключнi розрахунки та їх обґрунтування.
Матерiали для складання бюджету подають до Мiнiстерства фiнансiв i мiсцевих фiнансових органiв усi мiнiстерства, вiдомства, пiдприємства, органiзацiї, установи, корпорацiї, асоцiацiї всiх форм власностi. На основi поданих даних встановлюються взаємовiдносини цих господарських структур з бюджетом - платежi до бюджету i асигнування з нього.
Таким чином, в основу законодавства України занесене поняття бюджету як плану. В той же час це фонд, з якого держава черпає свої фiнансовi ресурси для забезпечення свого функцiонування. Вище вже йшла мова про те, що термiн "бюджет" має кiлька поняттєвих аспектiв. Державний бюджет України є планом, що мiстить в собi перелiк доказiв i прибуткiв, якi повиннi отримати в наступному роцi, i майбутнiх видаткiв; тому це розпис доходiв i видаткiв держави на наступний бюджетний рiк. Водночас бюджет є фондом грошових коштiв, але в фiнансово-правовiй лiтературi вiдзначалось, що бюджет нiколи в цiлiсному виглядi не iснує, оскiльки вiдразу пiсля надходження коштiв на бюджетний рахунок вони використовуються на фiнансування державних потреб.
Тому суть бюджету полягає не в тому, що це певна сума грошових коштiв, якi знаходяться на певному рахунку, а в тому, що вiн передбачає напрями спрямування доходiв на певнi видатки, а сама по собi сума може бути лише зафiксованою в певний перiод величиною коштiв, якi надiйшли i якi вже використанi.
Державний бюджет України є основним фiнансовим планом. В Українi iснує багато фiнансових планiв утворення i використання певних фондiв коштiв. Але бюджет є основним з них за величиною, за суспiльно-полiтичним значенням, за ступенем впливу на iншi фонди коштiв. Крiм того, Державний бюджет України з абсолютною бiльшiстю з них об'єднаний органiзацiйно, тобто надходженням або витрачанням певних грошових коштiв.
Державний бюджет України має велике суспiльне, економiчне, полiтичне та iншi значення.
Суспiльне значення бюджету полягає в тому, що за допомогою бюджету досягається вирiшення багатьох питань соцiального характеру, хоча стан цiєї сфери життя суспiльства на сьогоднiшнiй день складний. Кризовi явища в економiцi зумовлюють напружений стан бюджету, недостатнiсть фiнансування соцiальної сфери, але i в цих умовах державний бюджет залишається головним джерелом пiдтримання життєвого рiвня населення.
Полiтичне значення бюджету багатогранне i, зокрема, воно полягає в тому, що законодавчий орган затверджує обсяги доходiв i видаткiв бюджету на плановий рiк, а тим самим народнi представники реалiзують волю народу.
Державний бюджет України набуває свого статусу тiльки пiсля затвердження його Верховною Радою України в формi закону. Виключно законами України встановлюються Державний бюджет України i бюджетна система України (п. 1. ч. 2 ст. 92 Конституцiї України). Якщо утворення державного бюджету i використання його коштiв здiйснюють органи виконавчої влади, то розподiл бюджетних ресурсiв - прерогатива Верховної Ради України. Парламент України також розглядає i приймає рiшення щодо звiту про Державний бюджет України.
Мiсцевi бюджети в Українi мають велике значення у фiнансуваннi соцiальних потреб населення. Вони в значнiй частинi забезпечують фiнансовими ресурсами освiту, охорону здоров'я, культуру, житлово-побутовi витрати та iн. З республiканського бюджету Автономної Республiки Крим фiнансуються видатки на потреби, загальнi для жителiв Автономної Республiки Крим, а з обласних i районних бюджетiв - вiдповiдно для жителiв цих адмiнiстративно-територiальних одиниць.
Виходячи з вищевикладеного, можна дати таке визначення: державний бюджет - це встановлений законом на певний перiод основний фiнансовий план (розпис) доходiв i видаткiв централiзованого фонду коштiв держави, необхiдних для здiйснення її завдань i функцiй.
У вiдповiдностi iз статтею 2 Закону України "Про бюджетну систему України" бюджетна система України складається з Державного бюджету України, республiканського бюджету Автономної Республiки Крим та мiсцевих бюджетiв. Згiдно ст. 95 Конституцiї України бюджетна система України будується на засадах справедливого i неупередженого розподiлу суспiльного багатства мiж громадянами i територiальними громадами.
В фiнансово-правовiй лiтературi дається наукове визначення бюджетної системи України. Це “заснована на економiчних вiдносинах, врегульованих правовими нормами, сукупнiсть видiв бюджетiв, якi iснують на територiї держави".
Поняття "бюджетна система" вiдображає тiльки загальну структуру бюджетiв в Українi, яка визначається адмiнiстративно-територiальним устроєм i побудовою системи органiв влади в Українi. Разом з тим, Закон "Про бюджетну систему в Українi" ввiв поняття "бюджетний устрiй", яке вiдображає не лише систему бюджетiв, а й взаємовiдносини мiж ними.
Бюджетний устрiй - це органiзацiя i принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв‛язок мiж окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрiй України визначається з урахуванням державного устрою i адмiнiстративно-територiального подiлу України.
Таким чином, бюджетний устрiй бiльш широке поняття, яке включає в себе бюджетну систему, взаємозв'язок мiж бюджетами i принципи їх функцiонування. При цьому слiд враховувати, що Україна є унiтарною державою, хоча до її складу входить Автономна Республiка Крим; в той же час в Українi визнається i гарантується мiсцеве самоврядування, здiйснення якого неможливе без власних мiсцевих бюджетiв (значний вплив на це має Європейська Хартiя мiсцевого самоврядування, до якої приєдналась Україна).
Сукупнiсть всiх бюджетiв, якi входять до бюджетної системи України, складає зведений (консолiдований) бюджет, який використовується для аналiзу i визначення засад державного регулювання економiчного i соцiального розвитку України. Слiд зазначити, що зведенi бюджети iснують не тiльки в масштабах України, але i в ланках нижчого рiвня. До їх числа можна також вiднести бюджет Автономної Республiки Крим, бюджети областей, бюджети районiв, бюджети мiст, якi мають районний подiл.
Бюджет Автономної Республiки Крим об'єднує республiканський бюджет та бюджети районiв i мiст республiканського пiдпорядкування Автономної Республiки Крим. При цьому слiд мати на увазi, що така система бюджетiв Автономної Республiки Крим не виходить за рамки бюджетної системи України. Згiдно Конституцiї України Автономна Республiка Крим є невiд'ємною складовою частиною України, i нормативно-правовове регулювання бюджетних i в цiлому фiнансових питань вона не здiйснює.
Бюджет областi об'єднує обласний бюджет та бюджети районiв i мiст обласного пiдпорядкування.
Бюджет району об‛єднує районний бюджет, бюджети мiст районного значення, селищнi та сiльськi бюджети.
Бюджет мiста, яке має районний подiл, об'єднує мiський бюджет та бюджети районiв, що входять до його складу. У випадках, коли мiськiй, районнiй у мiстi Радi адмiнiстративно пiдпорядкованi iншi мiста, селища чи сiльськi населенi пункти, бюджети цих мiст, селищнi, сiльськi бюджети об'єднуються вiдповiдно у бюджетi мiста або бюджетi району в мiстi, Радам яких пiдпорядкованi населенi пункти.
Згiдно Закону України "Про мiсцеве самоврядування в Українi" бюджетом мiсцевого самоврядування (мiсцевим бюджетом) є план утворення i використання фiнансових ресурсiв, необхiдних для забезпечення функцiй та повноважень мiсцевого самоврядування. Районнi i обласнi бюджети входять до числа мiсцевих бюджетiв i є планами утворення i використання фiнансових ресурсiв, необхiдних для забезпечення спiльних iнтересiв територiальних громад, виконання мiсцевих програм, здiйснення бюджетного вирiвнювання. Разом з тим вони формуються з коштiв державного бюджету для їх вiдповiдного розподiлу мiж територiальними громадами або для виконання спiльних проектiв та з коштiв залучених на договiрних засадах з мiсцевих бюджетiв для реалiзацiї спiльних соцiально-економiчних та культурних програм. Тому районнi i обласнi бюджети займають промiжне становище мiж державними та сiльськими, селищними, мiськими бюджетами.
Державний бюджет являє собою центральну ланку фiнансової системи. Саме з моменту, коли держава починає регулярно складати бюджет, можна вважати, що фiнанси здобувають загальний характер.
Об'єктивний характер бюджетних вiдносин обумовлений тим, що в руках держави повинна концентруватися визначена частина доходу, необхiдна для рiшення задач i функцiй, покладених на державу. Держава це суспiльний iнститут, на який покладаються функцiї керування суспiльством, охорони його економiчної, соцiальної i полiтичної структур. Особливiстю бюджетних вiдносин є те, що цi вiдносини мають нееквiвалентний характер. Бюджетнi вiдносини не є пiд впливом закону вартостi, тобто еквiвалентного обмiну. Бюджетнi методи державного керування мають примусовий характер i вiльнi вiд впливу конкуренцiї. Бюджет дiє у двох напрямках як:
економiчний важiль планування, регулювання й керування економiкою країни;
механiзм керування фiнансовими ресурсами й органiзацiї грошових, за допомогою яких здiйснюється розподiл нацiонального доходу мiж територiями й галузями.
Перший напрямок використання бюджету означає, що бюджет є фiнансовий план країни. а друге, що бюджет - це ланка єдиної фiнансової системи держави.
бюджет держава органiзує перерозподiл засобiв мiж виробничою i невиробничою сферами народного господарства, мiж регiонами й галузями економiки.
Державний бюджет як економiчна категорiя являє собою систему грошових вiдносин, що виражають рух головним чином чистого доходу суспiльства, у процесi якого утворюється й використовується централiзований фонд держави з метою виконання їм своїх функцiй.
За формою державний бюджет виступає як розпис доходiв i витрат держави на певний строк, затверджуваний в законодавчому порядку.
Серцевиною державного бюджету є зведений фiнансовий баланс держави, в активi, якого вiдображається формування доходiв, а в пасивi - використання централiзованого грошового фонду держави. Напрямки використання коштiв бюджету визначаються Законом України "Про державний бюджет", затверджуваним урядом на кожний календарний рiк.
Державний бюджет - найважливiший iнструмент впливу на економiку i соцiальну сферу країни.
Використовуючи фiнансове планування, країни з розвинутою економiкою через державний бюджет впливають на структурну перебудову економiки, науково-технiчну полiтику, норми нагромадження капiталу, ефективнiсть зовнiшньоекономiчних зв'язкiв, обсяг валового нацiонального продукту. Концентрацiя величезної частини нацiонального доходу в руках держави дозволяє йому здiйснювати стимулювання розвитку найбiльш перспективних галузей економiки, фiнансувати програми по енергетичному розвитку, пiдтримувати на досить високому рiвнi темпи науково-технiчного прогресу, у тому числi через фiнансування науки. Розширення державного споживання i державних капiталовкладень дозволяє пiдтримувати на досить стабiльному рiвнi окремi галузi економiки, навiть забезпечувати пiдвищення норми нагромаджень.
Державний бюджет фiнансує основнi соцiальнi програми i є щорiчним планом економiчної й соцiальної полiтики країни. За рахунок державного бюджету згладжуються соцiальнi наслiдки розшарування населення країни по матерiальному становищу.
Державний бюджет є основним знаряддям економiчної експансiї, тобто втручання в економiку й полiтику країн, що розвиваються.
Це досягається, головним чином, через систему державного кредиту, що витiсняє фiнансовий кредит iз ринку капiталiв. Це виробляється в iнтересах великого капiталу розвинутих країн. У цiлому економiчна експансiя спрямована на завоювання ринкiв збуту i сировинних ринкiв.
У цiлому державний бюджет виконує наступнi основнi функцiї:
стабiлiзує процес суспiльного вiдтворення;
здiйснює державну соцiальну полiтику.
Пiдводячи пiдсумки вищесказаному, можна сказати, що державний бюджет - це грошовi вiдносини, що виникають у держави з юридичними й фiзичними особами з приводу розподiлу нацiонального доходу (частково i нацiонального багатства) у зв'язку з утворенням i використанням бюджетного фонду, призначеного на фiнансування народного господарства, соцiально-культурних потреб, потреб оборони i державного управлiння.
Пiд повнотою бюджету розумiється включення в бюджет цiлком усiх доходiв i витрат урядових органiв.
припускає порiвнянiсть частин бюджету мiж собою. Для цього застосовується єдина бюджетна класифiкацiя, тобто угруповання доходiв i витрат бюджету по однорiдних ознаках.
Правдивiсть, тобто реальнiсть бюджету, припускає, що всi суми його доходiв i витрат повиннi бути обґрунтованi i правильнi.
Гласнiсть бюджету має на увазi вiдкрите обговорення бюджету й затвердження його законодавчим органом країни.
2. Б
юджетна класифiкацiя бюджетоуправлiння
Правовi початки лежать в основi всiх стадiй бюджетного планування, дотримання бюджетної дисциплiни щодо надходження доходiв у бюджет та витрат коштiв iз бюджету. Це забезпечується бюджетною класифiкацiєю.
Бюджетна класифiкацiя - єдине систематизоване, функцiональне угруповання доходiв i витрат бюджету по однорiдних ознаках, що забезпечує загальнодержавну й мiжнародну погодженiсть бюджетних даних.
Загальна структура бюджетної класифiкацiї затверджена Постановою Верховної Ради №327 вiд 12. 07. 09 р. "Про структуру бюджетної класифiкацiї України".
Бюджетна класифiкацiя мiстить наступнi роздiли: доходи бюджету; витрати бюджету; дефiцит бюджету; державний борг фiнансування.
Державнi доходи.
Кожний бюджет подiляється на дохiдну i видаткову частини, якi мають бути збалансованi мiж собою.
Державнi доходи являють собою кошти, що концентруються у руках держави для виконання своїх функцiй. Основним джерелом формування доходiв держави є нацiональний доход, створюваний у тiй чи iншiй державi. Формою прояву цих доходiв виступають податки. Крiм податкiв, державнi податки виступають у виглядi прибуткiв пiдприємств i органiзацiй державного сектора, доходiв вiд здачi державного майна в оренду, доходiв вiд продажу державного майна, доходiв вiд цiнних паперiв. доходiв вiд пайової участi держави в приватному пiдприємництвi, митних доходiв.
За соцiально-економiчними ознаками вони можуть бути подiленi на:
доходи вiд господарської дiяльностi;
доходи вiд використання природних ресурсiв;
доходи вiд зовнiшньоекономiчної дiяльностi;
доходи вiд банкiвської дiяльностi;
доходи вiд реалiзацiї дорогоцiнних металiв з Державного фонду дорогоцiнних металiв i дорогоцiнного камiння;
державне мито;
митнi платежi;
доходи вiд громадян тощо.
Такий загальний перелiк доходiв всiх ланок бюджетної системи України. Але основним бюджетним питанням є їх розподiл мiж окремими ланками всерединi бюджетної системи.
Розподiл доходiв належить до повноважень представницьких органiв держави, оскiльки це є одним з основних питань функцiонування бюджетної системи України. Головну роль в цьому вiдiграє Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади в Українi. Верховна Рада встановлює постiйний розподiл закрiплених доходiв мiж ланками бюджетної системи i щорiчний перерозподiл регулюючих.
Конституцiєю та законами України. При цьому повиннi бути забезпеченi збалансованiсть всiх бюджетiв, зацiкавленiсть мiсцевих органiв у збiльшеннi бюджетних надходжень, запобiгання касових розривiв та iнше, бездефiцитнiсть бюджетiв. Доходи кожного бюджету повиннi бути найбiльшою мiрою пов'язанi з пiдвiдомчим господарством i соцiальною сферою.
По економiчному змiсту державнi доходи подiляються на податковi й неподатковi надходження.
По джерелах утворення державнi доходи подiляються на доходи вiд податкових надходжень, доходи вiд державного майна, доходи вiд цiнних паперiв, доходи державних установ за надання послуг, а також штрафи, пенi.
По приналежностi державнi доходи подiляються на доходи центральних органiв влади й управлiння (федеральнi доходи) i доходи мiсцевих органiв влади (мунiципальнi доходи).
розмiрi (нормативi). Прикладами доходiв, закрiплених за Державним бюджетом України, можуть бути:
надходження вiд зовнiшньоекономiчної дiяльностi, якi повнiстю, на невизначений строк закрiпленi за загальнодержавним бюджетом;
плата за землю, яка дорiвнює 30 вiдсоткам вiд ставки, передбаченої законодавством України, та iншi.
Закрiпленi доходи створюють основу дохiдної бази кожного бюджету. Але для повного покриття потреб кожного з бюджетiв їх недостатньо i тому кожен з бюджетiв (крiм державного) необхiдно врегулювати за допомогою iнших дохiдних джерел. Оскiльки потреба в доходах кожного з бюджетiв часто змiнюється, то держава щорiчно здiйснює бюджетне регулювання - щорiчний перерозподiл кошiв в серединi бюджетної системи з метою збалансування всiх бюджетiв. Досягається це за допомогою регулюючих доходiв та iнших методiв.
Регулюючi доходи - це передбаченi в Законi про Державний бюджет або в рiшеннi про бюджет представницьких органiв доходи бюджетiв, якi щорiчно перерозподiляються мiж рiзними ланками бюджетiв. Розмiр частини кожного з доходiв, яка передається у бюджет нижчого рiвня, визначається, виходячи з потреб цього бюджету i може щорiчно змiнюватись. Так, в 1997 р., як регулюючi доходи, були використанi акцизний збiр (50 вiдсоткiв його передавалися до бюджетiв областей, мiст Києва i Севастополя), прибутковий податок з громадян та iн. Але вже в Законi про Державний бюджет України на 1998 р. було дано перелiк всiх доходiв, якi в повному обсязi або частково надiйдуть до державного бюджету i перелiк доходiв, якi надiйдуть до бюджетiв Автономної Республiки Крим, мiст Києва i Севастополя. Таким чином було здiйснене бюджетне регулювання, тобто забезпечення вказаних бюджетiв дохiдною базою.
Але при нестачi коштiв для збалансування бюджетiв держава може використати i такий метод бюджетного регулювання як дотацiї, субвенцiї, субсидiї, якi можна назвати єдиним термiном - трансферти. Цей метод застосовується у багатьох країнах свiту. Щоправда, в законодавствi України цi термiни лише згадуються без розкриття їх сутi, але, використовуючи свiтовий досвiд, фiнансово-правова наука виробила їх поняття.
Дотацiя являє собою певну суму грошових коштiв, яка видiляється з бюджету вищого рiвня до бюджету нижчого рiвня для покриття його дефiциту. Вона має загальний характер i не пiдлягає поверненню до бюджету вищого рiвня (сам термiн походить вiд латинського слова dotatio - дар). На вiдмiну вiд дотацiї субвенцiї i субсидiї мають цiльовий характер i це передбачає, що у випадках їх невикористання або використання не за цiльовим призначенням вони мають бути поверненi до бюджету, з якого були наданi. Рiзниця мiж субвенцiєю i субсидiєю полягає в тому, що субвенцiя передбачає, як обов'язкову умову, участь у видiленнi коштiв на певнi цiлi з бюджетiв нижчого рiвня поряд з сумою субвенцiї, а для субсидiї це не обов'язково. Але у випадках невикористання або використання не за цiльовим призначенням субвенцiї i субсидiї мають бути поверненi до бюджету, з якого вони були видiленi. Таким чином, як випливає з викладеного вище Державний бюджет України складається iз закрiплених доходiв, а республiканський Автономної Республiки Крим та мiсцевi бюджети з:
власних джерел, якi надходять вiд об'єктiв, що є їх власнiстю закрiплених доходiв, тобто доходiв, якi постiйно закрiпленi за ними;
доходiв, що надiйшли в порядку бюджетного регулювання (процентних вiдрахувань, дотацiй, субвенцiй, субсидiй).
Крiм цього, вони можуть на власний розсуд i запозичувати кошти. Органи мiсцевого самоврядування вiдповiдно до законодавства можуть випускати мiсцевi позики, лотереї та цiннi папери, отримувати позики з iнших бюджетiв на покриття тимчасових касових розривiв з їх погашенням до кiнця бюджетного року, а також отримувати кредити в банкiвських установах. Ще одним джерелом фiнансування видаткiв з їх бюджетiв є позабюджетнi цiльовi (у тому числi валютнi) фонди коштiв. Органи мiсцевого самоврядування мають право, за рiшенням зборiв громадян за мiсцем їх проживання, запроваджувати мiсцевi збори на засадах добровiльного самооподаткування.
Дохiдна частина бюджетної класифiкацiї доходiв бюджету України включає наступнi статтi доходiв.
податковi надходження, питома вага яких у дохiднiй частинi бюджету складає бiльш 70 вiдсоткiв. Це податковi надходження податку на додаткову вартiсть, податку на прибуток, землю, природнi ресурси, прибутковий податок, акцизний збiр i iншi податки й збори;
надходження вiд зовнiшньоекономiчної дiяльностi (митнi надходження): митнi, доходи вiд реалiзацiї валютних засобiв по експортних операцiях.
неподатковi надходження: плата за надання державних послуг (державний збiр, консульськi збори, плата за надання лiцензiй, квот патентiв i iншi державнi дозволи); адмiнiстративнi збори i платежi; податковi й адмiнiстративнi штрафи; плата за реєстрацiю; реалiзацiя товарно-матерiальних цiнностей з державних резервiв i запасiв; борговi зобов'язання й вимог, якi знаходяться в державнiй власностi; плата за державнi гарантiї i поручительства, за наданi вiд iменi держави кредиторам у забезпечення зобов'язань боржникiв; вiдсотки, що сплачуються дебiторами за використання бюджетних кредитiв; надходження вiд реалiзацiї дорогоцiнних металiв; бюджетнi вилучення з бюджетiв адмiнiстративно - територiальних одиниць (обласних бюджетiв i бюджетiв Києва i Севастополя); суми перехiдних бюджетних кредитiв, наданих державою в минулi бюджетнi роки i повернутi в поточному бюджетному роцi; благодiйнi внески й пожертвування i iншi доходи.
надходження вiд операцiй з капiталом: орендна плата за використання державного майна, дивiденди, сплаченi за корпоративнi права, що є державною власнiстю; реалiзацiя цiлiсних майнових комплексiв, корпоративних прав; засобу вiд продажу державного майна.
державнi кредити й позики.
доходи державних цiльових бюджетних фондiв (Пенсiйного фонду, Фонду соцiального страхування, фонду зайнятостi та iншi).
iншi доходи, визначенi законодавством.
Видатки державного бюджету.
Виконання будь-яких функцiй держави потребує прямих витрат фiнансових ресурсiв. Тому витрати держави - це одна з важливих сторiн фiнансової дiяльностi держави, яка безпосередньо пов'язана з дiяльнiстю по мобiлiзацiї коштiв у державний та мiсцевi бюджети i державнi цiльовi фонди.
Видатки державного бюджету - це економiчнi вiдносини, що виникають у зв'язку з розподiлом фонду коштiв держави, i його використанням по галузевому, цiльовому i територiальному призначенню.
На величину державних витрат впливають державний устрiй країни, внутрiшнiй i зовнiшня полiтика держави, загальний рiвень розвитку економiки країни, рiвень добробуту населення, розмiр державного сектора в економiки й iншi фактори.
Державнi видатки подiляються на чотири основнi групи: витрати на соцiально-культурнi потреби; витрати на народне господарство й пiдтримку економiки; вiйськовi витрати й i витрати на управлiння. Структура витрат мiняється пiд впливом як зовнiшнiх, так i внутрiшнiх факторiв. Цi фактори можуть бути економiчними, соцiальними, полiтичними, вiйськовими та iншi.
По цiльовому призначенню державнi витрати розрiзняють: витрати на розширене вiдтворення й реконструкцiю (основна частка цих витрат направляється на дослiдження в областi нових технологiй i створення досвiдчених зразкiв технiки); поточнi витрати держави (витрати на управлiння, вiйськовi витрати, витрати на виплату пенсiй тощо); витрати держави на формування й обслуговування страхових i резервних фондiв.
По джерелах державнi витрати подiляються на три групи: бюджетнi асигнування; витрати за рахунок резервних i страхових фондiв i кредитнi джерела фiнансування.
По територiальнiй ознацi витрати подiляються на загальнодержавнi, витрати адмiнiстративно-територiальних утворень i мiсцевi витрати.
Витрати бюджетiв усiх рiвнiв роздiляються на витрати, що включаються в бюджет поточних витрат, i витрати, що включаються в бюджет розвитку.
До бюджету поточних витрат вiдносяться витрати на поточне утримання й капiтальний ремонт житлово-комунального господарства, об'єктiв охорони навколишнього середовища, освiтнiх установ, установ охорони здоров'я i соцiального забезпечення, науки й культури, засобiв масової iнформацiї й iншi витрати, що включаються не в бюджет розвитку.
До бюджету розвитку вiдносяться асигнування на iнновацiйну й iнвестицiйну дiяльнiсть, пов’язану з капiтальними вкладеннями на соцiально-економiчний розвиток країни, iншi витрати на розширене вiдтворення.
Структура бюджетної класифiкацiї витрат бюджету складаємося з наступних статей:
витрати на обслуговування державного боргу, а саме: витрати на погашення зобов'язань по державному внутрiшньому боргу i державному зовнiшньому боргу;
(зборiв, обов'язкових платежiв), зайво сплачених за рiшенням податкових органiв;
органiв i уряду країни, витрати на утримання мiсцевих органiв влади i керування, органiв правопорядку органiв судочинства й прокуратури), витрати комунального господарства й iншi витрати; витрати на здiйснення зовнiшньоекономiчної дiяльностi;
iнвестицiях (фiнансування нових перспективних галузей, галузей, що вимагають пiдтримки держави, фiнансування сiльського господарства, науково-дослiдних робiт фундаментального й пошукового характеру); витрати по здiйсненню господарських державних програм; витрати по реалiзацiї державних (мiсцевих) контрактiв для задоволення суспiльних потреб; по компенсацiї вартостi об'єктiв приватної власностi у випадках їхнього примусового вiдчуження; дотацiї держави; витрати на придбання i спорудження об'єктiв власностi;
витрати на реалiзацiю бюджетних трансфертiв: витрати на надання бюджетних субсидiй, субвенцiй, витрати по фiнансуванню бюджетних вилучень;
витрати оборонного бюджету, включаючи забезпечення державної безпеки, а саме: витрати бюджету Мiнiстерства оборони України, бюджету Служби безпеки України, включаючи витрати на озброєння, обмундирування, вiйськовi дослiдження, придбання технiки i т. д.;
витрати спецiального призначення: витрати на формування резервних i страхових фондiв держави, iнституцiйнi витрати, що утворилися внаслiдок помилок у макроекономiчному прогнозуваннi, витрат на проведення виборiв, референдумiв i т. д.
iншi витрати, здiйснюванi вiдповiдно до законiв.
Витрати з бюджету тiсно зв'язанi з його доходами, а також впливають один на одного. З одного боку, обсяг витрат бюджету лiмiтується твердими рамками доходiв, що надходять до бюджету, причому останнi, у свою чергу визначаються економiчними можливостями держави. З iншого боку, витрати при належному використаннi бюджетних коштiв можуть впливати на доходи, сприяючи зростанню виробництва, розвитку науки, удосконалюванню кадрового персоналу.
Найбiльш великими статтями витрат у бюджетi України є: витрати на пiдтримку економiчного росту i регiонального розвитку; витрати на реалiзацiю соцiальних програм. Серед цих витрат - витрати на погашення боргiв держави по соцiальних виплатах, витрати на централiзовану закупiвлю дорогого устаткування для установ охорони здоров'я, пiдтримку органiзацiй по соцiальному захистi iнвалiдiв, здiйснення централiзованих заходiв для лiкування онкологiчних хворих., витрати на соцiальнi програми, витрати на оборону, суспiльний порядок i безпеку.
Державнi витрати - це складова частина фiнансових вiдносин, яка полягає у безперервному цiльовому використаннi державних грошових ресурсiв, що накопичуються у:
державних i мiсцевих бюджетних та позабюджетних фондах;
власних фондах державних i комунальних пiдприємств, установ та органiзацiй з метою виконання загальнодержавних функцiй, фiнансування державної та комунальної, соцiальної i культурної сфер, державних цiльових програм, а також фiнансування розширення виробництва окремих державних та комунальних пiдприємств, установ, органiзацiй у вiдповiдностi з чинним законодавством держави.
Сукупнiсть всiх видiв видаткiв держави складає систему державних видаткiв. В цю систему входять:
видатки держави, що здiйснюються з мiсцевих бюджетiв усiх рiвнiв;
видатки держави, що здiйснюються з бюджетних та позабюджетних централiзованих державних та мiсцевих фондiв;
видатки державних та комунальних пiдприємств, органiзацiй та установ.
У фiнансовому правi державнi видатки видiленi в окремий iнститут державних видаткiв, який утворюється фiнансово-правовими нормами, що регулюють суспiльнi вiдносини щодо витрачання державних та комунальних грошових ресурсiв.
Державнi видатки визначаються функцiями та економiчним станом держави. В перiод переходу до ринкової економiки суттєво змiнюються структура державних видаткiв - їх склад та обсяги. Це пов'язано, в першу чергу, з появою комунальної форми власностi, подальшим збiльшенням сектора економiки, що базується на недержавнiй формi власностi, проведенням реформи цiнової полiтики держави, а також з поступовим скороченням дотацiйного фiнансування цiлих галузей народного господарства та збiльшенням використання методiв цiльового фiнансування державних програм.
фiнансування, проводиться в мiру здiйснення планового використання коштiв для забезпечення виконання загальнодержавних функцiй (оборона країни, управлiння дiяльнiстю держави тощо), а також для утримання соцiально-культурної сфери, забезпечення соцiальних гарантiй та зобов¢язань держави з додержанням режиму економiї при постiйному здiйсненнi контролю.
Фiнансування здiйснюється iз рiзних джерел: бюджетiв рiзних рiвнiв, позабюджетних цiльових фондiв, власних коштiв державних та комунальних пiдприємств. В залежностi вiд джерел фiнансування можна видiлити такi його види: бюджетне фiнансування, самофiнансування та державне кредитування.
функцiй, функцiй мiсцевого самоврядування та забезпечення функцiонування бюджетних пiдприємств, установ, органiзацiй.
Самофiнансування використовується для покриття видаткiв державних та комунальних пiдприємств за рахунок їх власних фiнансових ресурсiв.
¢єктами фiнансуваня є державнi органи, пiдприємства, установи та органiзацiї державної та комунальної форми власностi. Останнi подiляються на такi, що фiнансуються з бюджету частково або повнiстю. В залежностi вiд суб¢єктiв можна видiлити двi форми проведення фiнансування. При першiй формi з бюджетних або вiдомчих джерел покривається лише частина видаткiв суб¢єкта фiнансування. Решта - бiльша частина видаткiв - покривається за рахунок його власних або кредитних коштiв, тому основним принципом першої форми фiнансування є оптимальне поєднання використання власних, кредитних та бюджетних коштiв при фiнансуваннi видаткiв. Ця форма застосовується при фiнансуваннi державних програм та державних i комунальних пiдприємств, якi мають економiчну i фiнансову самостiйнiсть, отримуючи власнi прибутки (прикладом є госпрозрахунковi державнi та комунальнi пiдприємства). Для таких пiдприємств бюджет не є основним джерелом покриття видаткiв.
При другiй формi фiнансування з бюджетних джерел проводиться повне покриття всiх видаткiв суб¢єкта фiнансування. Ця форма використовуєтьася при фiнансуваннi дiяльностi державних органiв, обороноздатностi країни, утриманнi соцiальної сфери, а також дiяльностi державних та комунальних пiдприємств, установ та органiзацiй, якi не мають своїх доходiв (на вiдмiну, наприклад, вiд госпрозрахункових пiдприємств).
Державнi або комунальнi пiдприємства, установи та органiзацiї, видатки яких повнiстю фiнансуються з бюджету, називаються бюджетними.
Видiлення коштiв з бюджету на забезпечення дiяльностi апарату законодавчої та виконавчої влади, управлiння суду й прокуратури, обороноздатностi країни, на утримання соцiально-культурної сфери, а також державних та комунальних пiдприємств, установ та органiзацiй, якi не мають своїх доходiв (бюджетних установ), здiйснюється шляхом кошторисно-бюджетного фiнансування.
Кошторисно-бюджетне фiнансування - це метод безповоротнього, безвiдплатного вiдпуску грошових коштiв на утримання установ, що перебувають на повному фiнансуваннi з бюджету, на основi фiнансових планiв - кошторисiв витрат.
За цим методом фiнансується майже вся невиробнича сфера суспiльства, що базується на державнiй або комунальнiй формi власностi (бюджетна сфера). Обсяг передбачуваних витрат згiдно з кошторисами закрiплюється в бюджетах, якi приймаються на вiдповiдних рiвнях - у державному бюджетi, бюджетi Автономної Республiки Крим та мiсцевих бюджетах.
Незалежно вiд джерел покриття видаткiв, фiнансування здiйснюється на основi таких принципiв: плановостi, безповоротностi та безвiдплатностi, цiльового спрямування коштiв та їх ефективного використання та здiйснення постiйного контролю за їх використанням, фiнансування в мiру виконання планiв, оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел, додержання режиму економiї.
Принцип безповоротностi та безвiдплатностi фiнансування державних видаткiв означає видiлення суб'єкту фiнансування коштiв без прямого їх повернення державi та без внесення будь-якої платнi за отримання цих коштiв.
Принцип цiльового спрямування фiнансування державних витрат полягає у тому, що кошти плануються, вiдпускаються та використовуються на чiтко визначенi нормативними та iндивiдуально-плановими фiнансовими актами цiлi та заходи: виплата заробiтної плати, поточнi видатки, видатки розвитку тощо.
Принцип фiнансування в мiру виконання планiв означає, що кошти видiляються не автоматично, а у вiдповiдностi з фактичним виконанням робiт, кiлькiсними та якiсними показниками, що зумовлюють обсяги витрат на конкретнi цiлi в момент виникнення реальної потреби у наданнi коштiв. Завдяки цьому принципу грошовi ресурси можуть перебувати у постiйному обiгу. Виконання цього принципу чiтко прослiдковується при фiнансуваннi капiталовкладень та капiтальних ремонтiв, де, в разi невиконання планiв використання коштiв, невикористанi грошовi ресурси враховуються при наданнi бюджетних коштiв на наступний перiод.
власних коштiв або скорочення власних видаткiв, потiм - можливiсть отримання ним банкiвських кредитiв i лише при об'єктивнiй неможливостi покриття видаткiв з вищезазначених джерел вирiшується питання про видiлення бюджетного або вiдомчого фiнансування. Цей принцип застосовується на стадiї планування, розподiлу та використання державних ресурсiв при покриттi поточних видаткiв та капiталовкладень.
Принцип додержання режиму економiї застосовується на стадiї фактичного використання коштiв i проявляється у рацiональному використаннi трудових та матерiальних ресурсiв, використаннi новiтнiх ресурсозберiгаючих технологiй, пiдвищеннi норм виробiтку сировини та природних ресурсiв тощо.
держави по фiнансуванню тих чи iнших витрат (зарплат, пенсiй, капiталовкладень тощо). Тому особливої ваги набирає принцип здiйснення постiйного контролю за використанням всiх видiв державних ресурсiв. Контроль дає можливiсть з‛ясувати помилки та недолiки у фiнансовiй дiяльностi держави та вжити заходiв для їх усунення. Вiн також дає iнформацiю для перспективного та поточного планування державних видаткiв пiд час визначення оптимальних обсягiв коштiв i їх цiльового спрямування.
Суть держави i державного бюджету полягає в тому, щоб задовольняти загальносуспiльнi iнтереси i потреби. Тому ст. 95 Конституцiї України встановлює, що "виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-якi видатки держави на загальносуспiльнi потреби, розмiр i цiльове спрямування цих видаткiв". Сам характер загальносуспiльних потреб теж визначається в рядi статей Конституцiї. Такий гуманiстичний змiст конституцiйних положень визначає i склад видаткiв державного i мiсцевих бюджетiв. Структура їх вiдображається в бюджетнiй класифiкацiї України (роздiл II) i в щорiчному Законi про Державний бюджет України. При всiй рiзноманiтностi в розмiрах щорiчних асигнувань слiд все ж вiдзначити, що значну їх частину складають видатки на соцiальний захист, соцiально-культурнi заходи та iн.
Загальнi начала правового регулювання видаткiв бюджетiв встановленi в роздiлi 3 Закону "Про бюджетну систему України". Кошти Державного бюджету України витрачаються лише на цiлi i в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України. Вiдповiдно кошти республiканського бюджету Автономної Республiки Крим, мiсцевих бюджетiв витрачаються лише на цiлi i в межах, затверджених Верховною Радою Автономної Республiки Крим, мiсцевими радами. До Державного бюджету України не включаються видатки, якi не передбаченi законами України. Змiст цiєї статтi вказує на юридичне значення законiв i рiшень про бюджет, а також про значення принципу законностi в сферi видаткiв бюджетiв. Розподiл видаткiв мiж бюджетами здiйснюється вiдповiдно до Закону України "Про бюджетну систему України". Закон категорично забороняє використання бюджетних коштiв для фiнансування позабюджетних фондiв, якi можуть бути утворенi за рахунок надходжень вiд необов'язкових платежiв, добровiльних внескiв фiзичних i юридичних осiб, iнших небюджетних джерел.
Видатки бюджетiв усiх ланок групуються за предметною ознакою вiдповiдно до бюджетної класифiкацiї України. Але визначається функцiональний подiл видаткiв всiх бюджетiв на поточнi видатки i видатки розвитку.
Поточнi видатки - це витрати бюджетiв на фiнансування мережi пiдприємств, установ, органiзацiй i органiв, якi дiють на початок бюджетного року, а також на фiнансування заходiв щодо соцiального захисту населення та iнших заходiв, що не належать до видаткiв розвитку. В складi поточних видаткiв окремо видiляються видатки бюджету. Зумовленi зростанням мережi вказаних вище об'єктiв iз зазначенням всiх факторiв, якi вплинули на обсяг видаткiв.
структурної перебудови господарства України, субвенцiї та iншi видатки, пов'язанi з розширеним вiдтворенням.
змiстом та iн. Але в будь-якому випадку державi при розподiлi видаткiв доводиться вирiшувати питання про прiоритетнiсть об‛єктiв фiнансування. Оскiльки Українi, як i будь-якiй iншiй державi свiту, недостатньо грошових коштiв для фiнансування всiх потреб, то процес планування видаткiв зводиться до проблеми вибору мiж конкуруючими потребами. В цьому, крiм суто юридичних факторiв, велике значення мають економiчнi, якi випливають з конкретних умов певного перiоду.
При розподiлi видаткiв мiж окремими ланками бюджетної системи України загальними, принциповими положеннями є значимiсть, пiдвiдомчiсть, пiдпорядкованiсть тих чи iнших об'єктiв фiнансування, їх територiальне розмiщення та iншi. У Законi України "Про бюджетну систему України" встановлено перелiк видаткiв основних ланок бюджетної системи України. Цей перелiк разом з бюджетною класифiкацiєю є основою структури видаткiв щорiчного Державного бюджету України.
У складi Державного бюджету України передбачається резервний фонд Кабiнету Мiнiстрiв України у розмiрi до двох вiдсоткiв вiд обсягу видаткiв Державного бюджету. Вiн може використовуватись для фiнансування невiдкладних витрат у народному господарствi, соцiально-культурних та iнших заходiв, що не могли бути передбаченi пiд час затвердження Державного бюджету.
У Державному бюджетi України понад передбаченi видатки утворюється оборотна касова готiвка в розмiрi до двох вiдсоткiв загального обсягу видаткiв бюджету. Вона може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривiв i повинна бути вiдновлена в тому ж роцi до розмiрiв, установлених пiд час затвердження державного бюджету України.
Перелiк конкретних видаткiв кожного з мiсцевих бюджетiв встановлюється вiдповiдною Радою. Сiльськi, селищнi, мiськi, районнi в мiстах (якщо вони будуть створенi) Ради i їх виконавчi органи самостiйно розпоряджаються коштами вiдповiдних мiсцевих бюджетiв, визначають напрями їх використання.
Як у всiх бюджетах, у видатковiй частинi мiсцевих бюджетiв окремо передбачаються видатки поточного бюджету i видатки бюджету розвитку. Особливiстю є те, що кошти бюджету розвитку можуть спрямовуватися на реалiзацiю програм соцiально-економiчного розвитку вiдповiдної територiї, пов'язаних iз здiйсненням iнвестицiйної та iнновацiйної дiяльностi.
а) видатки, пов'язанi з виконанням власних повноважень мiсцевого самоврядування;
б) видатки, пов'язанi з виконанням делегованих законом повноважень органiв виконавчої влади.
В республiканському бюджетi Автономної Республiки Крим, обласних, мiських (мiст Києва i Севастополя та мiст обласного пiдпорядкування) i районних бюджетах утворюються резервнi фонди у розмiрi до одного вiдсотка вiд обсягу видаткiв кожного з вiдповiдних бюджетiв для фiнансування невiдкладних заходiв, якi не могли бути передбаченi пiд час затвердження цих бюджетiв.
бути вiдновлена у тому ж роцi до розмiрiв, встановлених пiд час затвердження вiдповiдного бюджету.
3. Д
ефiцит державного бюджету
Бюджетний дефiцит - це фiнансове явище, що необов’язково вiдноситься до розряду надзвичайних подiй. В сучасному свiтi немає держави, яка в тi чи iншi перiоди своєї iсторiї не зiткнулася б з бюджетним дефiцитом. Однак якiсть самого дефiциту може бути рiзною:
дефiцит може бути пов’язаний з необхiднiстю втiлення крупних державних вкладень в розвиток економiки. В цьому випадку вiн вiдображає не кризову течiю суспiльних процесiв, державне регулювання економiчної кон’юнктури;
дефiцити виникають в результатi надзвичайних обставин (вiйни, великомасштабних стихiйних лих i т. п.), коли загальних резервiв стає недостатньо i доводиться прибiгати до джерел особливого роду;
дефiцит може вiдображати кризовi явища в економiцi, неефективнiсть фiнансово-кредитних зв’язкiв, нездатнiсть уряду тримати пiд контролем фiнансову ситуацiю в країнi. В цьому випадку вiн - явище надзвичайно тривожне, що потребує прийняття не тiльки невiдкладних економiчних заходiв, але i вiдповiдних полiтичних рiшень.
Звiдси видно, що в умовах динамiчної економiки iз сталими, а головне - ефективними мiжнародними зв’язками бюджетний дефiцит не страшний.
поточного чи структурного. Бюджет повної зайнятостi (структурний бюджет) визначається рiвнем сальдо бюджету, який мав би мiсце за поточного реального рiвня державних видаткiв i податкових ставок в умовах потенцiйного рiвня випуску в економiцi. Змiна бюджету повної зайнятостi показує напрям, у якому фiскальна полiтика буде впливати на змiну сукупного попиту в економiцi.
Циклiчний бюджет вiдбиває вплив дiлового циклу на державний бюджет, тобто показує, яким чином фаза економiчного циклу впливає на доходи, видатки i сальдо бюджету. Фактичний дефiцит державного бюджету складається пiд впливом дискрецiйної бюджетно-податкової полiтики (структурний дефiцит) i циклiчних коливань в економiцi (циклiчний дефiцит).
Структурний дефiцит визначається як бюджетний дефiцит при дiючих податкових ставках i потенцiйному рiвнi випуску. Перевищення фактичного дефiциту над структурним дає циклiчний дефiцит, а перевищення структурного дефiциту над фактичним - циклiчний надлишок. Змiна абсолютного розмiру циклiчного дефiциту визначається змiнами в структурi податкiв i державних витрат, автоматична змiна яких вiдповiдає змiнам реального обсягу виробництва, iнфляцiї та безробiття залежно вiд фази економiчного циклу.
Дефiцитом бюджету у традицiйному розумiннi є перевищення видаткiв над доходами:
тобто до доходiв, видаткiв та фiнансування.
Основними причинами стiйкого дефiциту державного бюджету й збiльшення державного боргу є:
циклiчнi спади в економiцi, особливо якщо вони глибокi й тривалi;
скорочення податкiв iз метою стимулювання економiки (без вiдповiдного корегування державних витрат);
державний борг. При збiльшеннi виплат по державному боргу, останнiй може зменшитися на якусь величину, що, у свою чергу, неминуче викликає збiльшення дефiциту державного бюджету. Цей процес може бути нескiнченним i коло замкнеться, якщо тiльки уряд не зробить усе можливе для пiдйому дiлової й економiчної активностi.
У свiтовiй практицi нормальним вважається державний дефiцит до 4% до валового внутрiшнього продукту (максимум 5%). При дефiцитi державного бюджету 11% до валового внутрiшнього продукту починаються критичнi процеси в економiцi країни.
Вкрай негативнi наслiдки (фiнансовi, економiчнi, соцiальнi) бюджетного дефiциту потребують здiйснення системи заходiв для його подолання, проведення активної фiнансової полiтики, використання узвичаєних у свiтовiй практицi методiв боротьби з дефiцитом. Прагнення до рiвноваги бюджетних доходiв i витрат шляхом збалансованостi державного бюджету - це сьогоднi одна з головних задач. Тiльки вирiшуючи її, можна проводити цiлеспрямовану фiнансову полiтику. При цьому варто враховувати, що засоби розв'язання даної задачi багато в чому визначається тим, до якої межi (нульового чи iншого значення) i якими темпами потрiбно прагнути до збалансування бюджетних витрат i доходiв.
У програму конкретних заходiв щодо скорочення бюджетного дефiциту необхiдно включити i послiдовно проводити в життя такi заходи, що, з одного боку, стимулювали б приплив коштiв у бюджетний фонд країни, а з iншого боку - сприяли скороченню державних витрат. Це:
змiна напрямкiв iнвестування бюджетних засобiв у галузi народного господарства з метою значного пiдвищення фiнансової вiддачi вiд кожної гривни;
зниження воєнних витрат;
зберiгання фiнансування лише найважливiших соцiальних програм; мораторiй на прийняття нових соцiальних програм, що потребують значного бюджетного фiнансування;
заборона Центральному банку країни надавати кредити урядовим структурам будь-якого рiвня без належного оформлення заборгованостi державними цiнними паперами.
Крiм цього, варто враховувати, що у свiтовiй практицi для зниження бюджетного дефiциту широко використовується така форма, як залучення в країну iноземного капiталу. З його допомогою вирiшується вiдразу декiлька задач, причому не тiльки фiскального, але й економiчного характеру; скорочуються бюджетнi витрати, призначенi на фiнансування капiтальних вкладень (а виходить, зменшується розрив мiж прибутками i витратами), розширюється база для виробництва товарiв i послуг, з’являється новий платник податкiв (отже, збiльшуються дохiднi надходження в бюджет), полiпшується стан платiжного балансу.
Сучасна економiчна думка пропонує багато концепцiй бюджетного дефiциту, за допомогою яких визначається ефективнiсть фiскальної полiтики та її вплив на економiчну систему. Найважливiшi з них такi:
загальний дефiцит бюджету, який називають також “фактичним” чи “касовим", утворюється державними витратами, якi перевищують державнi доходи та субсидiї;
зовнiшнiй дефiцит дорiвнює зовнiшнiм видаткам держави за винятком державних надходжень вiд зовнiшнiх джерел;
структурний дефiцит - рiзниця мiж витратами й доходами державного бюджету в умовах повної зайнятостi населення;
внутрiшнiй дефiцит - це загальний дефiцит “мiнус” зовнiшнiй дефiцит;
первинний дефiцит є рiзницею мiж величиною загального дефiциту i сумою всiх процентних платежiв;
циклiчний дефiцит - це дефiцит, викликаний автоматичним скороченням податкових надходжень чи збiльшенням державних трансфертiв. Циклiчний дефiцит нерiдко оцiнюють як рiзниця мiж фактичною величиною бюджетного дефiциту i структурним дефiцитом;
схований дефiцит - є бюджетний дефiцит, що занижує фактичний дефiцит i державний борг, що не рiдко робиться цiлеспрямовано (наприклад, перед виборами), а також у рамках "твердого" курсу уряду на щорiчно збалансований бюджет.
поточний бюджетний дефiцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видаткiв.
Для фiнансування дефiциту бюджету використовується як iнфляцiйнi, так i не iнфляцiйнi джерела.
державних цiнних паперiв (облiгацiй, векселiв), позик у позабюджетних фондiв (наприклад, у Пенсiйного фонду або у фонду допомоги по безробiттю) або через одержання кредиту в банку. Останню форму фiнансування бюджетного дефiциту використовує мiсцева влада. Зовнiшнi позики для покриття дефiциту державного бюджету в таких мiжнародних органiзацiях, як Мiжнародний Валютний Фонд, Свiтовий Банк i в розвинених країнах та їхнiх об’єднаннях типу ЄС тощо, характернi для країн, що розвиваються, а також все бiльше використовуються i перехiдними до ринку країнами, в тому числi Україною.
Зменшити дефiцит бюджету уряд може i шляхом накопичення заборгованостi - прострочування платежiв по боргах або за купленi товари, а також за рахунок пiдвищення податкiв. Цi заходи теж мають не iнфляцiйний характер.
Інфляцiйним джерелом фiнансування бюджетного дефiциту є монетизацiя дефiциту, яка вiдбувається в результатi позик центрального банку урядовi та купiвлi центральним банком державних цiнних паперiв.
Дефiцит бюджету часто покривають додатковою емiсiєю грошей. Внаслiдок такої емiсiї розвивається неконтрольована iнфляцiя, пiдриваються стимули для iнвестицiй, знецiнюються заощадження населення, вiдтворюється бюджетний дефiцит.
позики (ОДВП) та казначейських зобов’язань.
Державнi позики як засiб покриття дефiциту бюджету безпечнiшi, нiж емiсiя, проте вони також певною мiрою негативно впливають на економiку країни. По-перше, при певних умовах уряд вдається до примусового розмiщення державних цiнних паперiв i порушує ринкову мотивацiю дiяльностi приватних фiнансових iнститутiв. По-друге, якщо навiть уряд створює достатнi стимули для купiвлi юридичними i фiзичними особами цiнних паперiв уряду, то державнi позики, мобiлiзуючи вiльнi кошти на ринку позикового капiталу, обмежують можливостi одержання кредиту приватними фiрмами. Фiрми, особливо невеликi та середнi, не є для банкiв такими надiйними позичальниками, як державнi органи. Збiльшення попиту на ринку позикового капiталу через новi державнi позики сприяє подорожчанню кредиту - зростанню облiкової ставки. Особливо складними є наслiдки зовнiшнiх позик.
Дефiцит державного бюджету безпосередньо пов’язаний з явищем державного боргу, що виникає внаслiдок заборгованостi уряду та державних органiв. Зовнiшнiй державний борг, що перевищує 70% вiд ВВП чи бiльше нiж в 2,2 рази експорт країни, вважається небезпечним для стабiльностi економiки, особливо для стiйкого грошового обiгу.
Фiнансування дефiциту = Запозичення - Погашення боргу + Змiна залишкiв.
В аналiтичному виглядi фiнансування дефiциту державного бюджету можна показати таким чином:
BD = MB + D + e*D*,
MB - грошова база;
D* - зовнiшнiй борг в iноземнiй валютi;
е - валютний курс.
Мiж дефiцитом бюджету та його фiнансуванням iснує рiвновага, тобто перше дорiвнює другому:
Характер фiнансування державного сектора i бюджетного дефiциту має рiзнi макроекономiчнi наслiдки. Найбiльш негативний вплив справляє монетизацiя дефiциту. Фiнансування дефiциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмiр грошової маси. При монетизацiї дефiциту держава отримує сеньйораж - доход вiд друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслiдком чого є зростання середнього рiвня цiн.
З огляду на це, всi економiчнi агенти змушенi сплачувати так званий iнфляцiйний податок, який через вищi цiни перерозподiляє частину їхнiх доходiв на користь держави:
ІТ=p (М/Р),
де ІТ - iнфляцiйний податок,
p - темп приросту iнфляцiї за рiк (%),
М/Р - рiвень запасiв грошових коштiв економiчних агентiв у реальному вираженнi.
Ступiнь впливу державної заборгованостi на внутрiшнiй попит i сукупну пропозицiю, зовнiшньоекономiчну рiвновагу повною мiрою визначається структурою державних доходiв i видаткiв. Залежно вiд характеру наслiдкiв впливу боргу на економiку, їх подiляють на короткостроковi та довгостроковi. Короткостроковi - це наслiдки бюджетного дефiциту, вiдомi як проблема “витiснення". Довгостроковi - економiчнi наслiдки державного боргу, вiдомi як “тягар боргу". Ми розглянемо лише ефект “витiснення".
Ефект “витiснення" виникає через пiдвищення ринкових процентних ставок, яке трапляється у випадку фiнансування бюджетного дефiциту за допомогою випуску державних цiнних паперiв на вiдкритому ринку країни. При борговому фiнансуваннi бюджетного дефiциту ставки процента зростають найбiльше у тому випадку, коли сполучається стимулюючi фiскальна й антиiнфляцiйна грошово-кредитна полiтики. Боргове фiнансування бюджетного дефiциту збiльшує попит на грошi, в той час як центральний банк обмежує їхню пропозицiю. Таке поєднання заходiв економiчної полiтики й стимулює швидке зростання процентних ставок.
Зростання процентних ставок призводить до зменшення iнвестицiй у приватному секторi i частково - до скорочення споживчих витрат. У пiдсумку в економiцi вiдбувається падiння доходiв. Отже, боргове фiнансування бюджетного дефiциту значно послаблює ефективнiсть стимулюючої фiскальної полiтики. Але якщо економiка перебуває в станi спаду, то зростання державних витрат буде справляти на неї стимулюючий вплив завдяки ефекту мультиплiкатора. Це може покращити очiкування щодо прибуткiв у приватного бiзнесу i викликати збiльшення iнвестицiйного попиту. Прирiст iнвестицiйного попиту може частково елiмiнувати ефект “витiснення".
Початковий сприятливий вплив бюджетного дефiциту на економiку послаблюється не лише за рахунок ефекту “витiснення", але й за рахунок негативного ефекту чистого експорту. При зростаннi внутрiшнiх процентних ставок вiдбувається збiльшення зовнiшнього попиту на вiтчизнянi цiннi папери, що супроводжується пiдвищенням загальносвiтового попиту на нацiональну валюту, необхiдну для їх придбання. В результатi обмiнний курс нацiональної валюти пiдвищується i спричиняє зниження експорту та збiльшенням iмпорту. Скорочення чистого експорту стримує економiчний розвиток: в експортних i в конкуруючих з iмпортом галузях знижується зайнятiсть i випуск, зростає рiвень безробiття. З iншого богу, притiк капiталу збiльшує фiнансовi ресурси й сприяє вiдносному зниженню процентних ставок на внутрiшньому ринку. Завдяки ефекту скорочення чистого експорту масштаби ефекту “витiснення" частково зменшуються.
населення. Споживачi починають бiльше купувати, пiдприємцi - бiльше продавати. Внаслiдок цього зростають обсяги виробництва i скорочується безробiття.
певного перiоду. В окремi роки з метою стимулювання дiлової активностi держава може допускати дефiцит бюджету.
Якщо в процесi виконання бюджету вiдбувається перевищення граничного рiвня дефiциту чи значне зниження надходження доходiв, то вводиться механiзм секвестру витрат.
Секвестр витрат полягає в пропорцiйному зниженнi витрат на (5, 10 i т. д. вiдсоткiв) щомiсяця по всiх статтях бюджету, за винятком захищених статей, протягом часу поточного фiнансового року, що залишився. Склад захищених статей визначається органами влад, що складають бюджет.
З поняттям дефiциту державного бюджету нерозривно зв'язане поняття державного боргу. Для покриття державного дефiциту, для фiнансування своїх потреб держава може мобiлiзувати грошовi ресурси у формi державного кредиту, виступаючи, як позичальник фiнансових ресурсiв у фiзичних i юридичних осiб. Існування державного кредиту приводить до виникнення державного боргу. Сума державного боргу складається з усiх виданих i непогашених боргових зобов'язань держави як по внутрiшнiх, так i зовнiшнiх, включаючи гарантiї по кредитах, що надаються iноземним позичальникам, мiсцевим органам влади, державним пiдприємствам.
Державний борг - це сума заборгованостей по виданим i непогашеним борговим зобов'язанням держави, включаючи нарахованi по них вiдсотки, перед своїми й iноземними фiзичними i юридичними особами.
Основним державним боргом називається вся сума заборгованостi держави, по якiй не наступив термiн оплати платежу i яка не може бути пред'явлена до оплати протягом даного перiоду.
Поточним боргом називається заборгованiсть держави по зобов'язаннях, по яких наступив термiн платежу.
про реальне фiнансове положення держави. Державний борг - це явище складне, обумовлене ланцюжком факторiв, що в умовах кожної держави має свою специфiку. Якщо недостачу грошей у бюджетi держава покриває за рахунок одержання позик, то це не можна вважати нормальним явищем. Це свiдчення нездорового фiнансового положення, при якому виникає потреба укладати договори на позики, а в остаточному пiдсумку - вiддавати борги за рахунок збiльшення податкiв.
Сучаснi захiднi вченi вважають, що покриття дефiциту бюджету за рахунок державних позик не є виправданим. Одночасно бiльшiсть iз них дотримуються думки, що розмiр державного боргу не можна обмежувати. У кожнiй державi розмiр державного боргу необхiдно зв'язувати з обсягами ВВП, що створюється економiкою країни.
Сьогоднi практично кожна держава має визначений розмiр заборгованостi. Рiзниця лише в тiм, що одночасно зi збiльшенням боргу не кожна держава знаходить шляхи для його своєчасного повернення. За даними експертiв Органiзацiї економiчного спiвробiтництва й розвитку на початок 2006 року найбiльший розмiр зовнiшнього боргу мала Мексика (125 млрд. дiл) i Китай (111 млрд. дiл). Значнi розмiри зовнiшнього державного боргу мають Бразилiя, Росiя, Індонезiя, Іран, Угорщина.
За даними Мiнiстерства статистики України на 30 квiтня 2009 року загальний державний борг України склав 63,79 млрд. грн., у т. ч. внутрiшня заборгованiсть склала 20,9 млн. грн., зовнiшня заборгованiсть - 42,89 млрд. грн. Витрати на погашення боргу в 2009 роцi склали 7197 млн. грн.
вiдсоткiв. За даними Мiжнародного валютного фонду у 2000 роцi сумарний борг вiдносно валового нацiонального продукту склав у США - 69%; у Нiмеччинi - 56%; у Францiї - 51,9; у Великобританiї - 46,6%; у Японiї - 87%.
З вищесказаного випливає, що проблема складається не в розмiрах державних позик, а в їхньому використаннi. Заслуговують увагу науковi висновки про те, що розмiр державних позик завжди повинний дорiвнювати обсягам капiтальних вкладень в економiку. Залучення державних позик повинне стимулювати економiчне зростання держави.
Залучення фiнансових ресурсiв державою на кредитнiй основi для покриття власних потреб є прийнятою й об'єктивно обумовленою практикою здiйснення економiчної дiяльностi. Економiчна сутнiсть цього процесу полягає в тому, що у визначений час є визначена кiлькiсть вiльних капiталiв як усерединi країни, так i за її межами. Цi капiтали здiйснюють рух iз метою пошуку сфер свого застосування. Участь держави в мiжнародному й внутрiшньому русi капiталiв є фактом її входження в господарський свiтовий простiр.
Активна полiтика держави як на зовнiшньому, так i на внутрiшньому ринку капiталiв приводить до появи державного боргу, який подiляється на зовнiшнiй i внутрiшнiй.
Зовнiшнiй борг може створюватися шляхом запозичення державою фiнансових засобiв через мережу мiжнародних фiнансових iнститутiв. До їх числа входять Свiтовий банк, Мiжнародний банк реконструкцiї i розвитку, Європейський банк реконструкцiї й розвитку.
Держава може здiйснювати також запозичення шляхом розмiщення на свiтових фiнансових ринках цiнних паперiв у виглядi облiгацiй, а також за рахунок їхнього продажу на внутрiшньому ринку при покупцi нерезидентами, за рахунок одержання грантiв, субсидiй на науково-технiчний розвиток. Кожна з вище перерахованих форм розрiзняється по своїй економiчнiй сутностi й призначенню.
Позики мiжнародних фiнансових iнститутiв є формою iснування й функцiонування iноземного капiталу, i для країн-позичальникiв заборгованiсть перед ними складає державний борг.
Позики країн Європейського союзу в основному є допомогою, при якiй одержання доходу не має першочергового значення. Система офiцiйної мiжнародної допомоги розвитку країнам, що здiйснюють ринковi переходи, уведена свiтовим економiчним спiвтовариством i активно працює з кiнця 40-х рокiв.
Усi проекти, на якi можуть бути данi позики цими органiзацiями, подiляються на чотири групи:
проекти макроекономiчної стабiлiзацiї економiки країни позичальника;
проекти структурних перетворень у визначених секторах економiки;
iнвестицiйнi проекти;
проекти технiчної допомоги.
Усi кредити, що надаються Мiжнародними фiнансовими органiзацiями, мають для економiки держави велике значення. Вони надаються на вигiдних умовах пiд низькi вiдсотки (5-7 вiдсоткiв рiчних) на термiн до 20 рокiв. Звичайно, органiзацiї-кредитори контролюють використання засобiв по призначенню, але вони максимально враховують iнтереси держав -позичальникiв, вiдповiдно, кредиторiв.
Найбiльшу складнiсть для держави, як у планi росту так i в планi використання кредитiв, складають позики, отриманi вiд iноземних комерцiйних структур пiд гарантiї держави. Цi кредити, як пiдтверджує досвiд багатьох країн, мають низькi показники щодо ефективностi використання.
У кожнiй країнi використання кредитiв контролюється державою. У кожнiй державi є вiдповiднi законодавство i створенi на його основi нормативнi документи. На обслуговування державного боргу вiдволiкаються з бюджету значнi фiнансовi ресурси, збiльшується навантаження на бюджет держави, пiдсилюються iнфляцiйнi процеси.
Мобiлiзацiя коштiв державою на внутрiшньому ринку приводить до виникнення внутрiшнього державного боргу.
Найпоширенiшою формою запозичення є позики. З їхньою допомогою мобiлiзуються вiльнi кошти юридичних i фiзичних осiб для фiнансування потреб держави. Держава випускає й продає цiннi папери, як правило, облiгацiї. Вони мають номiнальну вартiсть, по якiй продаються й гасяться. У залежностi вiд номiнальної вартостi облiгацiй виплачуються вiдсотки.
Державнi позики можуть випускатися центральним урядом i мiсцевими органами i поширюватися серед юридичних осiб чи населення. У залежностi вiд способу виплати доходу позики подiляються на процентнi, виграшнi, процентно-виграшнi, безпроцентнi i безпрограшнi.
По процентних позиках власники облiгацiй одержують твердий доход у формi вiдсотка вiд номiнальної вартостi.
При виграшних позиках весь доход власники облiгацiї одержують у формi виграшу. Доход виплачується не по всiх облiгацiях, а тiльки по тим, на якi випав виграш.
Безпрограшнi позики випускаються за умови, що протягом термiну дiї позики виграшними будуть всi облiгацiї.
Безпроцентнi позики не передбачають виплату доходiв, але гарантують одержання товару, по якому не вдоволений попит на ринку. Вартiсть кожної випущеної облiгацiї дорiвнює цiнi товару.
Мiсцевi органи влади можуть випускати цiльовi позики на будiвництво дорiг чи iншi заходи, у яких зацiкавлене населення регiону.
По методах розмiщення цiнних паперiв позики бувають добровiльнi та примусовi.
Державнi позики можуть також бути облiгацiйнi й безоблiгацiйнi. Безоблiгацiйнi позики оформляються передплатними зобов'язаннями.
Іншою формою виникнення внутрiшнього державного боргу є передача ощадними установами коштiв населення, що розмiщенi в ощадному банку чи iнших ощадних установах держави, для покриття поточних витрат державного бюджету. Така передача може здiйснюватися шляхом випуску квиткiв державного казначейства, сертифiкатiв чи оформлення безоблiгацiйних позик.
Рiзновидом державної позики є також видача гарантiйних зобов'язань, лотерейних квиткiв.
Найбiльш обтяжним для держави є зовнiшнiй борг, оскiльки країна може покривати його i вiдсотки по ньому тiльки за рахунок вiльно конвертованої валюти. У той час, як повернення внутрiшнього боргу й виплата вiдсоткiв по ньому не зменшують фiнансовий потенцiал держави i не приводить до витоку капiталу з країни.
Ефективнiсть використання державних запозичень у значнiй мiрi залежить вiд системи управлiння державним боргом.
Процес управлiння боргом має кiлька етапiв: залучення засобiв; використання засобiв; повернення боргу й виплата вiдсоткiв.
Мета полiтики управлiння державним боргом - одержати найбiльший ефект вiд фiнансування за рахунок запозичених засобiв i уникнути макроекономiчних труднощiв i проблем платiжного балансу в майбутньому.
Державне залучення засобiв, як правило, здiйснюється в контекстi бюджетного процесу, у якому Законом "Про державний бюджет" на вiдповiдний рiк установлюються граничнi розмiри боргу i державнi гарантiї його повернення.
Управлiння розмiщенням запозичених засобiв є основним елементом усiєї системи управляння боргом держави. Кошти, що залучаються державою, повиннi використовуватися на фiнансування росту виробничих потужностей. При цьому повинне збiльшуватися виробництво товарiв не тiльки для внутрiшнього споживання, але i на експорт, що вкрай необхiдний для одержання iноземної валюти на обслуговування й погашення зовнiшнього боргу.
Зовнiшнiй борг повинен використовуватися винятково для iнвестицiй, якi повиннi бути настiльки ефективними, щоб прибуток вiд них перевищував вартiсть залучення капiталу. Позиковi ресурси, що iнвестуються не ефективно, являються бiльшою небезпекою, чим повна вiдсутнiсть зовнiшнiх позик. Серйозною проблемою для країн-позичальникiв представляє погашення й обслуговування державного боргу. З їхнього бюджету вiдволiкаються значнi суми грошей, що є видатковою частиною бюджету, i ще бiльше збiльшується дефiцит бюджету. Це викликає труднощi з контролем дефiциту державного бюджету.
Потрiбно вiдзначити, що використання державних запозичень на фiнансування поточних бюджетних витрат, у тому числi на обслуговування державного боргу, є найменш ефективним шляхом. Одночасно, досвiд показує, що країни, якi розвиваються, значну частину запозичень використовують саме на обслуговування, насамперед, зовнiшнього боргу i поточне покриття дефiциту бюджету, що приводить до постiйного росту заборгованостi.
Погашення позик здiйснюється за рахунок бюджетних засобiв. У деяких випадках держава прибiгає до рефiнансування державного боргу, тобто погашенню старої заборгованостi шляхом випуску нових позик.
держави, проведення тиражiв виграшiв, тиражiв погашення i деякi iншi витрати.
При обслуговуваннi державних боргiв визначається коефiцiєнт обслуговування.
Для зовнiшнього боргу його розраховують як вiдношення всiх платежiв по заборгованостi до валютних надходжень держави, виражене у вiдсотках. Сприятливим рiвнем обслуговування прийнято вважати значення показника 25%.
Методами управлiння державним боргом є конверсiя, консолiдацiя, унiфiкацiя, обмiн облiгацiй по регресивних спiввiдношеннях, вiдстрочка погашення й анулювання позики.
Конверсiя державної позики - це змiна прибутковостi позики. Держава, як правило, зменшує розмiр вiдсоткiв, що повиннi виплачуватися по позиках. Наприклад, для зменшення тиску на видаткову частину бюджету й пом'якшення кризових явищ в економiцi на Українi була проведена конверсiя наявного портфеля облiгацiй внутрiшньої державної позики, що дала можливiсть, завдяки замiнi облiгацiй, збiльшити термiн повернення позикових засобiв, а також зменшити тиск щодо виплат облiгацiй внутрiшньої державної позики в 2008 роцi на 1,21 млрд. грн. i в 2009 роцi на 0,7 млрд. грн.
Консолiдацiя державного боргу являє собою збiльшення термiну дiї вже випущених позик шляхом змiни умов позик, зв'язаних iз їхнiми термiнами. Консолiдацiя державного боргу означає переведення поточних i короткострокових позик у довгостроковi. Як правило, вона має примусовий характер. Так, наприклад, змiна термiну функцiонування казначейських зобов'язань з 8 до 15 рокiв. Можливо i сполучення консолiдацiї й конверсiї.
Унiфiкацiя державної позики - це об'єднання декiлькох позик в одну, коли облiгацiї ранiше випущених декiлькох позик обмiнюються на облiгацiї нової позики. Звичайно, унiфiкацiя проводиться разом iз консолiдацiєю державних позик.
Вiдстрочка державної позики являє собою перенесення термiнiв погашення позики на бiльш пiзнiй термiн. Вiдстрочка погашення позик, як правило, проводиться коли випуск нових позик є фiнансово недоцiльним, оскiльки всi доходи вiд позики використовуються на обслуговування ранiше обумовлених позик. Вiдстрочка погашення позик вiдбувається в перiоди, коли уряд випустив занадто багато позик i умови їхньої емiсiї були недостатньо ефективними для держави. Вона вiдрiзняється вiд консолiдацiї тим, що при вiдстрочцi не тiльки вiдсуваються термiни погашення, але i припиняється виплата доходiв.
Анулювання боргу може бути обумовлено фiнансовою неспроможнiстю держави, тобто банкрутством, чи полiтичними мотивами.
Державний борг має свої економiчно обґрунтованi межi.
Для прогнозу перспектив розвитку потреб у зовнiшнiх позиках i оцiнки здатностi здiйснювати платежi по обслуговуванню зовнiшнього боргу для країн, що одержують кредити вiд груп Свiтового банку, розробленi показники боргового навантаження.
вiдношення величини накопиченого боргу до ВВП складало 80%;
вiдношення величини боргу i процентних платежiв до експорту перевищувало 220%.
Для вимiру рiвня внутрiшнього боргу немає чiтко зафiксованих критичних рiвнiв показникiв вимiру величини внутрiшнього боргу, перевищення яких означало б перехiд країни в зону ризику. Розмiр внутрiшнього боргу залежить вiд обсягу ВВП, створюваного в країнi, обсягу експорту, стану економiки i фiнансiв у країнi, ефективностi функцiонування урядових структур i т. д.
Існування державного боргу створює реальнi i потенцiйнi проблеми. Наявнiсть боргу вимагає здiйснення процентних платежiв, що повиннi фiнансуватися за рахунок податкових надходжень. При стiйкому ростi таких витрат держава повинна чи зменшувати витрати на фiнансування соцiально-економiчних програм, чи збiльшувати свої доходи. Збiльшення доходiв бюджету досягається встановленням нових податкiв i збiльшенням податкового тягаря чи шляхом додаткових державних позик. Додаткове запозичення вимагає додаткових виплат по обслуговуванню боргу. Усе це пiдриває дiлову активнiсть i зацiкавленiсть пiдприємцiв у бiзнесi. Таким чином, iснування державного боргу може пiдiрвати економiчний рiст країни.
майбутнього поколiння. Але якщо витрати мають iнвестицiйний характер, наприклад, направляються на капiтальнi вкладення у виробництво, у систему утворення й охорони здоров'я, тодi такi iнвестицiї змiцнюють майбутнiй виробничий потенцiал економiки.
Для стабiлiзацiї економiки i забезпечення її стабiльного економiчного розвитку економiчна полiтика країни повинна враховувати можливi макроекономiчнi наслiдки, що зв'язанi зi здiйсненням державних позик.
5. Д
ержавнi трансферти i їхнi види
кредитних ресурсiв.
надається у випадку, якщо закрiплених i регульованих доходiв недостатньо для формування мiнiмального бюджету нижчого територiального рiвня.
Субвенцiя - це кошти, що видiляються даному бюджету на конкретнi цiлi i на певний строк з бюджету вищого рiвня i повиннi бути поверненi у випадку невикористання їх по цiльовому призначенню у встановлений термiн. Субвенцiї в основному видiляються для вирiвнювання вiдповiдного соцiально-економiчного розвитку вiдповiдного адмiнiстративно-територiального утворення. Субвенцiї видаються на часткове фiнансування, а не на вирiвнювання розриву мiж доходами й витратами бюджету. При цьому заздалегiдь обмовляються суми й термiни фiнансування з вищестоящого бюджету.
Субвенцiї бувають поточнi й iнвестицiйнi. Поточнi субвенцiї направляються на фiнансування поточних витрат. Інвестицiйнi субвенцiї направляються на фiнансування iнвестицiйної й iнновацiйної дiяльностi й iнших витрат розширеного вiдтворення. При наявностi дефiциту бюджету першочерговому фiнансуванню пiдлягають витрати, що включаються в бюджет поточних витрат.
Вiдповiдно до Закону України вiд 05. 12. 09 р. № 512-ХII "Про бюджетну систему України" за рахунок державного бюджету можуть фiнансуватися також усi розташованi на територiї України суб'єкти пiдприємницької дiяльностi незалежно вiд форм власностi, що сплачують податки, збори й iншi обов'язковi платежi в бюджет i одержувати дотацiї, субсидiї й iншi трансфернi виплати згiдно програм економiчного й соцiального розвитку.
До категорiї державних трансфертiв вiдносяться всi державнi платежi, що не пiдлягають поверненню i передбачають використання на поточнi цiлi.
Розрiзняють наступнi види державних платежiв суб'єктам пiдприємницької дiяльностi.
Субсидiї - це всi неоплатнi поточнi виплати, що не передбачають компенсацiю у видi спецiально обумовлених виплат чи товарiв i послуг в обмiн на проведенi платежi, а також витрати, зв'язанi з вiдшкодуванням збиткiв державним пiдприємствам.
населенню по встановлених тарифах.
Трансфернi платежi є неоплатними i безповоротними i не являють собою придбання товарiв, робiт, послуг, надання кредиту чи виплату непогашеного боргу.
Капiтальнi трансферти - це неоплатнi однобiчнi платежi органiв управляння, що не ведуть до виникнення чи погашення фiнансових вимог. Вони передбаченi на придбання капiтальних активiв, компенсацiї втрат, зв'язаних з ушкодженням основного капiталу, чи збiльшення капiталу одержувачiв. У цю категорiю включаються також трансфернi платежi пiдприємствам для покриття збиткiв, акумульованих ними протягом ряду рокiв чи виниклих у результатi надзвичайних обставин. Капiтальними трансфертами вважаються платежi, що носять одноразовий i нерегулярний характер як для донора, так i для їхнього одержувача.
Можна видiлити два основних напрямки надання бюджетних субсидiй, дотацiй:
з метою державного регулювання цiн. Таке регулювання здiйснюється шляхом надання вiдповiдних асигнувань для компенсацiї витрат пiдприємства й органiзацiй визначених галузей, зв'язаних iз подорожчанням сировини, матерiалiв, устаткування, збiльшенням виробничих витрат;
Згiдно дiючого законодавства бюджетною класифiкацiєю України передбачений наступний склад субсидiй, поточних трансферних виплат i капiтальних трансфертiв суб'єктам пiдприємницької дiяльностi:
субсидiї пiдприємствам i органiзацiям сiльського господарства;
дотацiї на покриття збиткiв державних пiдприємств;
iншi субсидiї;
капiтальнi трансферти державним пiдприємствам;
iншi внутрiшнi капiтальнi трансферти.
л
iтература
1. Конституцiя України. - К. 2006.
2. Бюджетний кодекс - К. Вид-во Алерта - К. 2009.
3. Бюджетування в Українi - Мiронов В. Н. - К. 2001.
4. Фiнансова система України - В-во Іскра - К. 2005.
5. Фiнанси України - журнал - К. № 23,29,31,45,47,48 2008, 2009 г.
| 
