Грошовi та кредитнi системи Хорватiї i Словенiї
1 ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ
Для дослiдження цiєї проблеми обрано Хорватiя i Словенiя, якi входили до складу федеративної Югославiї. Їхнiй досвiд дуже важливий, бо вони, як i Україна, не мали власної грошової системи i змушенi були створювати її. Поряд з цим створювалася повномасштабна система управлiння економiкою. Куна хорватська
Куною було замiнено у червнi 1994 року хорватський дiнар (перед ним був югославський дiнар), який був знецiнений внаслiдок гiперiнфляцiї (1. 500 вiдсоткiв) пiд час вiйни. Зараз куна стабiльна та має тенденцiю подорожчання до долара. Змiна курсу куни по роках до 1 долара у сiчнi:
2006 - 6. 22
2005 - 5. 60
2004 - 6. 05
2003 - 7. 09
2002 - 8. 45
2001 - 8. 34
2000 - 8. 27
1999 - 7. 11
1998 - 6. 36
1997 - 6. 1
1996 - 5. 43
1995 - 5. 23
1994 - 5. 99
Банкноти: 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500, 1000 Kn
Монети: 1, 2, 5, 10, 20, 50 lipa, 1, 2, 5, 25 Kn
Словенiя стала тринадцятою державою Євросоюзу, на територiї якої в обiг введено єдину європейську валюту.
Словенський толар проiснував як нацiональна валюта країни з 1991 року, коли Словенiя вийшла зi складу Югославiї.
У побутi словенцi вже давно мали справу з наявними євро - з березня минулого року всi цiни в магазинах Словенiї були позначенi як у толарах, так i в євро.
Як i пiсля впровадження наявного євро в 2002 роцi в захiдноєвропейських країнах, у Словенiї цей перехiд також призвiв до значного росту цiн, насамперед, на товари широкого вжитку.
2 ЕВОЛЮЦІЯ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ як порушення єдиного динарного простору i припинив пiдкрiплення цих країн динарною готiвкою та забезпечення кредитними ресурсами, в тому числi й валютними, хоч бiльшу частину валюта було зароблено зусиллями саме цих держав. До того ж Сербський банк самостiйно, без погодження з iншими республiками колишньої Югославiї здiйснив емiсiю грошей бiльш як на 8 млрд. югославських динарiв i тим самим прискорив руйнування єдиної югославської грошової системи. Це було зроблено тодi, коли Хорватiя i Словенiя провадили емiсiю у розмiрах, якi не зачхали iнтересiв iнших республiк. Водночас цi країни, спираючись на порiвняно сприятливi умови (наявнiсть запасiв готiвки, позитивного сальдо платiжного балансу, технiчнi можливостi для друкування власної валюти i т. iн.), почали активну пiдготовку до здiйснення грошової реформи. Реформи грошових систем були проведенi у Словенiї та Хорватiї майже одночасно, але методи проведення I конкретнi строки суттєво вiдрiзняються. Законодавчий акт щодо проведення грошової реформи Сабором (парламентом) Хорватiї не приймався, i її здiйснено пiд впливом надзвичайних обставин. Уряд Хорватiї] ухвалив рiшення "Про введення в обiг хорватського динара як платiжного засобу на територiї республiки Хорватiя". Усi рiшення щодо грошової реформи безпосередньо приймала вiд iменi уряду спецiальна комiсiя нацiонального банку i мiнфiну Хорватiї. Було затверджено основнi характеристики, порядок випуску в обiг та обмiну хорватського динара на югославський динар. Пiдготовка до впровадження i друкування грошової одиницi здiйснювалися за експертною допомогою австрiйських урядових та дiлових кiл i за рахунок власних коштiв. У Хорватiї югославський динар як засiб платежу виведено з обiгу впродовж 2331 грудня 1991 р. Натомiсть уведено нацiональну тимчасову грошову одиницю хорватський динар шляхом обмiну у спiввiдношеннi 1:1. Емiсiя квазiдинара здiйснювалася не як банкнотiв банку, а у виглядi казначейських бiлетiв вiд iменi мiнiстерства фiнансiв Хорватiї. Це пояснювалося веденням вiйни з Сербiєю. Масштаб цiн не змiнився. Для юридичних осiб було введено внутрiшню конвертованiсть динара, i котирування прив'язувалося до нiмецької марки спочатку у спiввiдношеннi 1 ДМ : 13 ХД. Потiм з iнфляцiєю курс змiнювався. На початок грудня 1992 р. вiн становив 1 ДМ : 368 ХД. Для регулювання грошової маси нацбанк використовував традицiйнi iнструменти, запозиченi переважно з арсеналу Бундесбанку. Це встановлення комерцiйним банкам норми обов'язкових резервних вимог; встановлення плати за кредит iз первинної емiсiї як реальної позичкової процентної ставки; обов'язковий продаж валютної виручки комерцiйним банкам. Одночасно проводилися заходи щодо розвитку експортного потенцiалу i припливу вiльно конвертованої валюти. Станом на i жовтня 1992 р. було досягнуто позитивного сальдо платiжного балансу. У 1992 р. в економiцi Хорватiї посилилися кризовi явища, oо охопили виробництво, фiнансову i грошову системи. Спад промислового виробництва ще бiльше розбалансував споживчий ринок, поглибилася iнфляцiя, вiдбулося рiзке зниження життєвого рiвня населення. Це — наслiдки воєнних дiй. У 1992 р. близько 40% видаткiв бюджету становили вiйськовi витрати, видатки на фiнансування утримання бiженцiв — вiд 22 до 105 млн. доларiв США щомiсячно. Водночас практично припинилося надходження коштiв вiд туризму, значно зменшились надходження вiд транспорту. Дефiцит державного бюджету Хорватiї зрiс бiльш як утричi. За таких умов країна не могла перейти до другого етапу грошової реформи — впровадження в обiг хорватської крони. Але вже з перших мiсяцiв 1993 р. почалася пiдготовча робота: повний перехiд до системи вiльних цiн, подальшого розвитку пiдприємницької дiяльностi, завершення процесу приватизацiї. Водночас здiйснюється стабiлiзацiйна програма й антиiнфляцiйна полiтика, санацiя пiдприємств та банкiв, подальша комерцiалiзацiя i лiбералiзацiя банкiвської системи, запровадження нової податкової полiтики, створення стабiлiзацiйних фондiв пiдтримки нацiональної валюти, змiни у кредитнiй полiтицi, довгострокова програма подолання дефiциту державного бюджету. Нацiональний банк Хорватiї завдяки самостiйностi проводив жорстку полiтику щодо кредитування дефiциту держбюджету (лише в межах 5%, як передбачено законодавством, i не бiльше), то дало змогу уникнути гiперiнфляцiї. У Словенiї стартовi умови, пiдготовчий процес, технологiя i насiдки впровадження нацiональної валюти iншi , нiж у Хорватiї. З проголошенням незалежностi (червень 1991 р.) почалася пiдготовка необхiдних законодавчих актiв, а саме: законiв про нацiональний банк, про мiжнароднi валютнi вiдносини, про нацiональну грошову одиницю тощо. Тодi ж за рiшенням уряду Словенiя почала друкувати за кордоном, але на власному спецiальному паперi з вiдповiдною системою захисту купони без назви грошової одиницi, оскiльки на той час самої назви ще не було визначено. Пiсля зняття тримiсячного мораторiю на незалежнiсть у жовтнi 1991 р. Словенiя на пiдставi закону "Про нацiональну грошову одиницю" впровадила в обiг цi купони, встановивши курс обмiну їх на югославськi динари у спiввiдношеннi 1 : 1, i розпочала друкування власної нацiональної валюти — словенського толара, Певний час в обiгу були обидва грошовi знаки, але поступово купони вилучалися з обiгу. Основою емiсiї стала закупiвля iноземної валюти. Емiсiю прив'язано до нiмецької марки. Кредити комерцiйним банкам не надавалися. Тримався досить високий курс толара — 1 ДМ: 60 толарiв. Принципова вiдмiннiсть уведення нацiональної валюти в Словенiї полягає у забезпеченнi внутрiшньої конвертованостi толара, що дало можливiсть повнiстю лiквiдувати внутрiшнiй "чорний ринок". Завдяки сприятливiшому, нiж у Хорватiї, економiчному становищу (зокрема вiдсутностi величезних воєнних видаткiв) та проведенню жорсткої полiтики грошового обiгу Словенiєю пiдтримувався досить стабiльний курс толара щодо iноземних валют: платiжний баланс мав позитивне сальдо у розмiрi 8—10%, резерви iноземної валюти швидко зросли, темпи iнфляцiї спали з 21 до 2—3% щомiсячно. Усе це свiдчить про те, що грошову реформу в Словенiї проведено вдало i вона сприяла створенню й розвитку збалансованої нацiональної ринкової економiки. I все таки постає запитання: чому Словенiя й Хорватiя змогли безболiсно i за короткий строк розв'язати не лише проблеми грошової реформи, а й переходу до ринкової економiки?Рiч у тому, що за структурою виробництва, його технологiчним та органiзацiйним рiвнем, за методами господарювання їхнi економiки виявилися адекватними ринковим принципам, а отже, i сприятливiшими до економiчних методiв управлiння, до формування справжнiх грошових систем. Все це допомогло швидкому проведенню приватизацiї. Сама iдея приватизацiї та переходу до ринку була пiдтримана населенням. Крiм того, основнi сектори економiки обох країн виявилися достатньо iнтегрованими в захiдноєвропейську економiку, внаслiдок чого народне господарство не було повнiстю паралiзоване нi воєнними дiями, нi розривом зв'язкiв iз республiками СФРЮ, передусiм iз Сербiєю та Чорногорiєю. Рiзноплановiсть зовнiшньоекономiчних зв'язкiв дала можливiсть Хорватiї, й особливо Словенiї, пiдтримувати позитивнi платiжнi баланси i поповнювати валютнi резерви навiть за значного падiння обсягiв виробництва. Важливо й те, що центральний банк колишньої Югославiї давно працював на федеративних засадах, i тому хорватський та словенський центральнi банки були автономними емiсiйними центрами, проводили власну грошово-кредитну полiтику. До того ж у колишнiй Югославiї рiвень життя був значно вищий, нiж у колишньому Союзi, водночас iснував значний рiвень вiдкритого безробiття. Тому це явище для населення не було зовсiм новим i вже були виробленi механiзми соцiального захисту населення вiд безробiття. Усе це створило сприятливiшi умови, нiж, наприклад, в Українi, для проведення ринкових, у тому числi й грошових, реформ. Словенiя була однiєю з десяти країн, якi вступили до ЄС 1 травня 2004 року. У 2004 роцi вона прив’язала курс нацiональної валюти до євро i приєдналася до механiзму регулювання валютних курсiв (ERM-II). За 2005 рiк зростання ВВП становило 4%, iнфляцiя наприкiнцi року зупинилася на оцiнцi 2,3%. Середньорiчний дохiд на душу населення — 17 350 дол. Зовнiшнiй борг країни становить 29% ВВП. А ВВП двомiльйонної Словенiї в 2005 роцi сягав 34 млрд. дол. США. (Просто для порiвняння: ВВП 47-мiльйонної України в тому самому роцi — 78 млрд. дол.)З 1 сiчня 2007 року Словенiя стала повноправним членом єврозони — тринадцятим. Проте це число не бентежить словенцiв: 85% жителiв країни вважають, що єдина валюта принесе їм економiчну стабiльнiсть i подальше процвiтання. Першi два тижнi нового року в Словенiї ходитимуть на рiвних двi валюти: стара — словенський толар i нова — євро, але в магазинах ще пiвроку вказуватимуть подвiйнi цiни. Словенiя — поки що єдина країна з десяти нових членiв Євросоюзу, якiй вдалося здiйснити необхiднi економiчнi реформи й виконати всi вимоги Єврокомiсiї щодо входження в єдиний валютний простiр. Комерцiйнi банки виконують певнi економiчнi функцiї по забезпеченню кредитної полiтики та грошового обiгу. До основних функцiй банкiв належать:
кредитування пiдприємств, держави, приватних осiб та операцiї з цiнними паперами;
регулювання грошового обiгу;
здiйснення грошових розрахункiв та платежiв у господарствi;
консультацiї i надання економiчної та фiнансової iнформацiї.
збереження касових резервiв iнших кредитних установ; 3) збереження офiцiйних золото-валютних резервiв; 4) надання кредитiв i виконання розрахункових операцiй для урядових органiв; 5) здiйснення розрахункiв i перевiдних операцiй для комерцiйних банкiв; 6) грошово-кредитне регулювання економiки; 7) контроль за дiяльнiстю кредитних установ; 8) надання лiцензiй на операцiї iз зарубiжною валютою; 9) обслуговування державного боргу країни.
Отже, центральнi банки у Хорватiї i Словенiї виконують роль емiсiйного, вiдповiдального за грошове господарство, i кредитного центру, а також роль касира держави i «банку банкiв». Вони є «кредиторами» останньої iнстанцiї, тобто до них комерцiйнi банки звертаються по допомогу у тому випадку, коли вичерпанi всi iншi способи мобiлiзацiї кредитних ресурсiв. З пiдприємствами та фiрмами центральний банк в операцiї не вступає.
кредиту) комерцiйними банками. При цьому центральний банк регулює процентну ставку.
коли потрiбно подолати спад в економiцi, а її обмеження — пiд час промислового пiднесення, щоб не допускати «перегрiву» економiки.
Мета грошово-кредитної полiтики центрального банку, — створити сприятливi умови для зайнятостi робочої сили, стримування iнфляцiї, регулювання темпiв економiчного зростання та збалансованостi народного господарства i платiжного фонду.
стимулює комерцiйнi банки розширювати кредитування пiдприємств, а пiдвищення — навпаки. Продаж цiнних паперiв центральним банком означає зменшення сум на резервних рахунках i звуження кредитування комерцiйними банками своїх клiєнтiв.
Грошово-кредитна полiтика центральних банкiв не позбавлена суперечностей. Адже коли для пiдвищення дiлової активностi банк пiднiмає дисконтну ставку, щоб сприяти припливу грошового капiталу з-за кордону, то подорожчання кредиту гальмує зростання виробництва i пожвавлення внутрiшньої дiлової активностi.
Центральний банк впливає на процес кредитування у народному господарствi також шляхом вiдкриття спецiальних резервних рахункiв комерцiйних банкiв, на яких вони зобов'язанi розмiщати депозити (вклади). Розмiри останнiх (у %) залежать вiд того, якi вклади своїх клiєнтiв мобiлiзував комерцiйний банк. Цi депозити є резервом для розширення кредитування, якщо цього потребує кон'юнктура розвитку народного господарства, i страховим фондом для комерцiйних банкiв вiд банкрутства.
Центральний банк не може бути конкурентом комерцiйних банкiв. Його головна мета — забезпечувати стабiльнiсть грошового обiгу та регулювати кредитнi вiдносини.
Лiзинговi операцiї за сучасних умов набули особливого поширення. Лiзинг означає придбання банками машин та устаткування для надання їх в оренду. За умов НТР це дуже вигiдно для фiрм: зменшує ризик втрат вiд морального зношування технiки. Це один з аспектiв переплетення кредитних i торговельних операцiй.
також страхування кредитiв.
4 ЕВОЛЮЦІЯ ТА СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ
Постсоцiялiстичнi країни визначили свiй курс, при якому основа фiнансового сектору переходить у руки банкiв. У СловенiЇ, ХорватiЇ частка иноземного капiталу на бiржi складає 20–30%, тодi як у цiлому в економiцi частка иноземного капiталу дуже мала.
На бiржах Хорватiї вiдчувається структурна плутанина, оскiльки фiнансовий сектор виявився «переповнений банками», що становлять близько однiєї третини вiд загальної капiталiзацiї.
бiзнесу, i ми не боїмося стверджувати, що ця потреба, по сутi, сьогоднi задоволена. Звичайно, важко було уникнути певних проблем, однак ми їх сприймаємо як проблеми перехiдного перiоду, пов'язанi iз загальною трансформацiєю чеської економiки.
У другiй половинi 90-х рокiв почався процес лiквiдацiї i злиття деяких малих та середнiх банкiв, передусiм через порушення їхньої лiквiдностi, спричиненої недостатньою сплатою кредитiв, якi ранiше надавались пiдприємницькому сектору. Сьогоднi ми спостерiгаємо тенденцiю до стабiлiзацiї i пожвавлення дiяльностi банкiвського сектора. Можна сподiватися, що й надалi ситуацiя тут розвиватиметься позитивно. І вже тiльки тому, що iз вступом до ЄС банкiвський сектор (пiд егiдою Словенського Нацiонального банку) буде iнтегрований до Європейської системи центральних банкiв, а пiзнiше, у момент запровадження євровалюти, стане складовою так званої "Євросистеми".
Наприкiнцi XX ст. з простої однорiвневої банкiвської галузi, яка iснувала в рамках планової економiки, фiнансова система країн Схiдної Європи еволюцiонувала до ринкової економiки. Вiдчутнi досягнення мають країни — кандидати до ЄС, передусiм в аспектi впровадження acqus communataire — зводiв законiв, якi формують юридичний фундамент загального ринку.
• макроекономiчна стабiлiзацiя — реформи, пов'язанi зi стабiлiзацiєю рiвня цiн, валютного курсу, державного бюджету тощо;
• мiкроекономiчнi реформи — створення життєздатного ринкового середовища шляхом приватизацiї державних пiдприємств, лiбералiзацiя цiн, пiдвищення вiдкритостi економiки;
• реформування iнституцiональної структури економiки — прийняття необхiдних змiн до законодавства, забезпечення ефективного механiзму державного регулювання економiки та iн.
становить лише двi третини вiд нормального для ЄС рiвня, а сукупний обсяг кредитування нацiональних компанiй взагалi втричi менший вiд середнього по ЄС значення. Зокрема, вiдношення суми наданих банками кредитiв до ВВП становить у Словенiї, Хорватiї — бiля 40 %, а в середньому в країнах Центрально-Схiдної Європи — 30 % , тодi як у країнах єврозони цей показник стабiльно перевищує 100 %.
Поки що на низькому рiвнi в цих країнах перебуває використання банкiвських послуг у роздрiбнiй сферi. Якщо, наприклад, у Нiмеччинi й Австрiї 90—100 % населення у вiцi вiд 15 рокiв мають рахунки у банках, то у країнах Центрально-Схiдної Європи, незважаючи на суттєвi змiни, ця практика ще не набула такого поширення. Так, у Словенiї банкiвськi рахунки мають 80 % населення, а в Хорватiї цей показник дорiвнює 45—65 % [1 с. 4-5].
У країнах Центрально-Схiдної Європи ще не набули поширення такi традицiйнi для захiдних країн банкiвськi послуги, як кредитнi картки, строковi вклади, iпотечнi позики, вкладення в цiннi папери.
За даними спецiального повiдомлення Кагер, в якому проаналiзовано банкiвськi ринки Словенiї, Хорватiї, темпи зростання в секторi кредитування у цих країнах найближчим часом становитимуть 14 % , а зростання обсягiв депозитiв — 10 % за рiк. На фiнансових ринках цих країн важливе мiсце займуть такi альтернативнi iнвестицiйнi продукти, як страхування життя, пенсiйне планування тощо. Кагер вважає, що банкiвський ринок у Центрально-Схiднiй Європi збереже у 2007 р. те значне пiднесення, яке було досягнуте за останнi кiлька рокiв, оскiльки тут ще зберiгатиметься незадоволення запитiв на фiнансовi послуги [2 с. 70-71].
Спецiалiсти вважають, що експансiя захiдноєвропейських банкiв у схiдноєвропейськi країни має великi перспективи. Досить активно в цьому планi дiє нiмецько-австрiйська група Hypo – Vereinsbank , яка утворилася у 2000 р., коли нiмецький Vereinsbank поглинув Ва n к Austria, який у свою чергу в 1997 р. об'єднався з австрiйським банком Greditanstalt. Сьогоднi група має велику мережу фiлiй у країнах Центрально-Схiдної Європи. Проникаючи на новi ринки, група враховувала ринкову ситуацiю, яка значно вiдрiзнялася вiд захiдноєвропейської. За останнi десять рокiв ситуацiя докорiнно змiнилася: закони про банки i банкiвську дiяльнiсть були узгодженi iз положеннями ЄС, крiм того, певною мiрою просунулося вирiшення проблеми безнадiйних боргiв; у всiх країнах, крiм Словенiї, найбiльшi комерцiйнi й унiверсальнi банки були приватизованi. Цi змiни вiдкривали iноземним фiнансовим iнститутам новi можливостi для проникнення на ринки регiону.
Саме тодi Ва n к Austria i Hypo - Vereinsbank придбали два великi польськi банки — Powszeckny Bank Kreditowy (РВК) i Ва n к Przemyslowo Handlowy (ВРН). Потiм група здiйснила їх злиття, пiсля чого Hypo - Vereinsbank перетворився у третiй за значенням банк Польщi. Злиття Ва n к Austria / Greditanstalt iз Hypo - Vereinsbank згодом забезпечило збiльшення активiв групи до 21 млрд євро i нинi вона працює у 15 країнах регiону. Дiяльнiсть групи у Схiднiй Європi бiльш прибуткова, нiж на насичених нiмецьких та австрiйських ринках. У сумарному прибутку в Центрально-Схiднiй Європi вiн становить понад 25 % [1 с. 7] .
нових членiв ЄС — Польща, Угорщина, Чехiя, Словаччина, Словенiя, Естонiя, Латвiя, Литва), належать, головним чином, зарубiжним власникам. У цiй групi єдиний державний банк — польський РКО, — який, за прогнозами, буде виставлено на продаж у поточному роцi. І лише два банки — угорський ОТР i латвiйський Рагех Ваnка — перебувають у власностi вiтчизняних пiдприємцiв.
Аналогiчна ситуацiя в субрегiонi СС-3, що охоплює кандидатiв на вступ до ЄС у 2007 р. — Болгарiю, Румунiю, Хорватiю. Бiльшiсть своїх банкiвських систем пiд iноземний контроль передали Хорватiя i Болгарiя. Консолiдацiя банкiвської системи у Болгарiї була повнiстю завершена у 2003 р. У Румунiї функцiонують два великих банки, а держава є власником контрольного пакету акцiй. Це Ва n ка Comerciala Romana i СЕС. Але протягом 2005—2006 рр. вони будуть приватизованi.
Лiтература
2. Европейский плацдарм для расширения // Банковская практика за рубежом. – 2005. - №1. с. 70-71
3. Восточноевропейский банк австрийского происхождения // Банковская практика за рубежом. – 2004. - №8 с. 33
|
