Реферат/сочинение: "Валютна система: України, світу, та Європи"

Реферат на тему:

Валютна система: України, свiту, Європи.

Змiст

1. Валютна система. Особливостi формування валютної системи України.

2. Свiтова валютна система

3. Європейська валютна система. Мiжнароднi платiжнi розрахунки в Євро

Валютна система — це органiзацiйно-правова форма реалiзацiї валютних вiдносин у межах певного економiчного простору. Цi межi збiгаються з межами вiдповiдних валютних ринкiв. Тому валютнi системи теж подiляються на три види: нацiональнi, мiжнароднi (регiональнi) i свiтову. Збiг меж окремих валютних ринкiв i валютних систем забезпечує їх внутрiшню єднiсть: ринок створює економiчну основу для системи, а система є механiзмом забезпечення функцiонування i регулювання ринку.

Поняття "валюта" використовується в трьох значеннях:

1)грошова одиниiя певної країни;

2)грошовi знаки iноземних держав, а також кредитнi та платiжнi засоби, вираженi в iноземних грошових одиницях та використовуються в мiжнародних розрахунках, iноземна валюта;

3)умовна мiжнародна (регiональна) грошова розрахункова одиниця або платiжний засiб.[1,с. 100]

Мiжнароднi та свiтова валютнi системи ґрунтуються на багатьох валютах провiдних країн свiту та мiжнародних (колективних) валютах (євро, СДР та iн.) І формуються на пiдставi мiждержавних угод та свiтових традицiй.

Як органiзацiйно-правове явище нацiональна валютна сис тема складається з цiлого ряду елементiв. Основними з них є:

1. Назва, купюрнiсть та характер емiсiї нацiональної валюти. В Українi нацiональна валюта називається гривнею.

2. Ступiнь конвертованостi нацiональної валюти.

3. Режим курсу нацiональної валюти.

4. територiї в загальному економiчному оборотi. Звичайно цей режим зводиться до повної заборони, або до заборони з деякими винятками для окремих видiв платежiв

5. Режим формування i використання державних золотова лютних резервiв. Вiн установлюється для забезпечення стабiльностi нацiональних грошей i може проявлятися двояко:

- у формi використання валютних запасiв для пiдтримання рiвноваги на нацiональному валютному ринку з метою стабiлiзацiї зовнiшньої i внутрiшньої вартостi грошей при збереженнi незалежностi центрального банку в проведеннi нацiональної монетарної полiтики та виконаннi ним усiх традицiйних функцiй. Україна ввела якраз цей режим використання золотовалютних резервiв.

6. законодавчим органом залежно вiд економiчної ситуацiї в країнi. Якщо економiка розбалансована, нацiональнi грошi не стабiльнi, в країнi вводяться певнi заборони, обмеження, лiмiтування тощо на операцiї з iноземною валютою. Так, в Українi в перiод загострення економiчної i фiнансової кризи було введено обмеження на вiдкриття юридичними особами рахункiв в iноземних банках i заборонено переведення на них iнвалюти.

7. Регламентацiя внутрiшнього валютного ринку i ринку доро гоцiнних металiв. Нормативними актами визначається в Українi порядок функцiонування бiржового ринку, мiжбанкiвського валютного ринку; центральний банк здiйснює лiцензування дiяльностi комерцiйних банкiв з валютних операцiй, видає дозволи юридичним особам-резидентам на вiдкриття рахункiв в iноземних банках, контролює надходження виручки експортерiв у країну. Регламентується режим поточних i строкових вкладiв в iноземнiй валютi. До 1998 р. в Українi не дозволялось здiйснювати на ринку операцiї з дорогоцiнними металами.

8.Регламентацiя мiжнародних розрахункiв та мiжнародних кре дитних вiдносин. операцiй та форм розрахункiв; порядок переказування iноземної валюти за кордон фiзичними особами тощо.

9. Такими органами в Українi є:

— Кабiнет Мiнiстрiв України;

— Нацiональний банк України;

— Державна податкова адмiнiстрацiя;

— Державний митний комiтет;

— Мiнiстерство зв'язку України.

Органи Державної податкової адмiнiстрацiї здiйснюють контроль за валютними операцiями, що проводяться на територiї України резидентами та нерезидентами.

Зазначенi державнi органи та комерцiйнi банки створюють iнфраструктуру валютної системи, у центрi якої знаходиться НБУ як орган державного валютного регулювання i контролю.

Важливим призначенням нацiональної валютної системи є розроблення i реалiзацiя державної валютної полiтики як сукупностi органiзацiйно-правових та економiчних заходiв у сферi мiжнародних валютних вiдносин, спрямованих на досягнення визначених державою цiлей.

полягає в цiлеспрямованому проведеннiкомплексу заходiв з метою корекцiї курсу нацiональної валюти.

Особливостi формування валютної систе ми України. 1991 р., були сформованi деякi правовi норми щодо органiзацiї валютного регулювання i контролю в Українi: установлено лiцензування НБУ комерцiйних банкiв на здiйснення операцiй в iноземнiй валютi (ст. 50); дозволено НБУ купувати i продавати iноземну валюту, представляти iнтереси України у вiдносинах з центральними банками iнших країн та у мiжнародних валютно-фiнансових органах; зобов'язано НБУ органiзувати накопичення та зберiгання золотовалютних резервiв (ст. 8). Це були першi кроки до перетворення НБУ в центральний орган валютного регулювання країни, що започаткували перший етап розбудови валютної системи.

другого етапу розбудови валютної системи, що тривав до вересня 1996 р. Головною ознакою цього етапу було повернення до ринкових методiв органiзацiї валютних вiдносин: прискорення лiбералiзацiї валютного ринку, вiдновлення роботи УМВБ та визначення офiцiйного валютного курсу карбованця на пiдставi результатiв торгiв на УМВБ, лiквiдацiя множинностi валютних курсiв, iстотне розширення перелiку потреб резидентiв у валютi, якi дозволялось задовольняти через ку-пiвлю-продаж на бiржi та на мiжбанкiвському валютному ринку.

формування валютної системи України, на якому ринковi засади набули подальшого розвитку. Основними заходами i результатами цього етапу були:

— введення вiльного розпорядження резидентами всiєю сумою валютних надходжень;

— певна децентралiзацiя валютного ринку, припинення операцiй на УМВБ та iнших валютних бiржах;

— подальша лiбералiзацiя доступу до валютного ринку юридичних i фiзичних осiб-резидентiв до рiвня, адекватного вiльнiй конвертованостi нацiональної валюти за поточними операцiями;

— приєднання України (у травнi 1997 р.) до VIIIСтаттi Статуту МВФ, що означало офiцiйне визнання вiльної конвертованостi гривнi за поточними операцiями.

Надзвичайнi заходи у валютнiй сферi кiнця 1998 р. помiтно загальмували подальшу ринкову трансформацiю валютної системи України. Разом з тим їх висока ефективнiсть (за 1999 р. гривня девальвувала вiдносно долара США лише на 35%) пiдтвердила значнi успiхи України у формуваннi дiйового механiзму валютного регулювання, який дав змогу утримати гривню навiть у надзвичайно складних умовах, якi склалися на валютному i фондовому ринках України в кiнцi 1998 р.

2. Свiтова валютна система

Свiтова валютна система

Складовими свiтової валютної системи є:

• форми мiжнародних засобiв платежу (золото, нацiональнi валюти, мiжнароднi валютнi одиницi — СДР, ЕКЮ, євро); унiфiкований режим валютних паритетiв та курсiв;

•умови взаємної конвертованостi валют;

•унiфiкацiя правил мiжнародних розрахункiв;

•режим валютних ринкiв та ринкiв золота;

•мiжнароднi валютно-фiнансовi органiзацiї;

•мiжнародне регулювання валютних обмежень.

Першою в iсторiї свiтовою валютною системою була система, заснована на золотому стандартi. Вона сформувалася стихiйно наприкiнцi XIX—на початку XXст. як сукупнiсть нацiональних валютних систем. Не Існувало нiяких мiжнародних норм, що регулювали валютнi вiдносини, бо в цьому не було потреби. Платiжний оборот обслуговувався переважно золотом. Основу валютних курсiв у цей перiод становив валютний золотий паритет. Обмiн нацiональної валюти на iноземну необмежувався, iснував вiльний вивiз та ввiз золота з країни в країну, що сприяло стабiльностi валютних курсiв. Вiдхилення валютних курсiв вiд валютних паритетiв обмежувалося вартiстю витрат на пересилання золота. Ця система вiдповiдала умовам швидкого розвитку продуктивних сил та встановленню панування капiталiстичних виробничих вiдносин в епоху вiльної конкуренцiї.

На змiну золотомонетному стандарту пiсля Першої свiтової вiйни прийшов механiзм золотодевiзного стандарту, що було юридично оформлено рiшенням Генуезької конференцiї (1922 р.). Це була друга свiтова валютна система.

У перiод свiтової економiчної кризи 1929—1933 рр. з крахом золотодевiзного стандарту єдина свiтова валютна система перестала iснувати. Вона розпалася на валютнi блоки, якi використовувалися як знаряддя валютної вiйни. Першим у 1931 р. з'явився стерлiнговий блок пiсля скасування золотого стандарту у Великобританiї. До його складу увiйшли країни Британської iмперiї та iншi держави.

У 1933 р. пiсля скасування у США золотого стандарту було створено доларовий блок, до складу якого увiйшли США, Канада, а також країни Латинської Америки. Францiя, Бельгiя, Нiдерланди, Швейцарiя; а потiм Італiя та Польща створили у 1933 р. золотий блок. Цi країни зберегли у роки свiтової економiчної кризи золотий стандарт. Його було скасовано лише у 1936 р.

Наприкiнцi Другої свiтової вiйни поряд iз загальним комплексом проблем пiслявоєнного устрою виникла необхiднiсть створення нової свiтової валютної системи. За це насамперед виступали США, якi були заiнтересованi у розширеннi свого впливу насвiтовому ринку.

Ще у розпалi вiйни казначейства Великобританiї та США запропонували для обговорення два плани — англiйський план Кейнса та американський план Уайта. Дж. М. Кейнс висунув iдею формування замiсть золота нових платiжних засобiв — «регульованої валюти», створення на її основi так званого «мiжна-родного клiрингового союзу». Навпаки, план Уайта надавав великого значення золоту в мiжнародному валютному устрої.

У ходi тривалих переговорiв США, що нагромадили за роки вiйни великi золотi запаси, вiдмовилися прийняти план Кейнса i з допомогою полiтичного та економiчного тиску затвердили всi найважливiшi положення плану Уайта.

На мiжнароднiй валютно-фiнансовiй конференцiї країн антигiтлерiвської коалiцiї, що вiдбулася у липнi 1944 р. у м. Бреттон-Вудсi (США), були узгодженi основнi принципи валютно-фiнансового устрою, вiдомого як третя свiтова, або Бреттон-Вудська, валю тна система. Ця угода почала дiяти з грудня 1945 р. пiсля пiдписання її 35 країнами. Радянський Союз разом з iншими країнами антигiтлерiвської коалiцiї брав участь у конференцiї, але, керуючись полiтичними мотивами, вiдмовився ратифiкувати умови угоди.

У результатi Бреттон-Вудської угоди США дiстали можливiсть фiнансувати свої величезнi закордоннi витрати за рахунок нагромадження короткострокової доларової заборгованостi вiдносно iнших країн, тобто здiйснювати їх валютно-фiнансову експлуатацiю.

З кiнця 60-х рокiв вибухнула криза Бреттон-Вудської валютної системи, що привела до її розпаду. У нових умовах «доларовий стандарт» перестав вiдповiдати iснуючому спiввiдношенню сил, яке характеризувалося значним зростанням питомої ваги у свiтовiй економiцi країн «спiльного ринку» та Японiї. Крiм того, великий дефiцит платiжного балансу США, нагромадженi доларовi запаси в iноземних центральних банках, зменшення золотого запасу — все це свiдчило про те, що Бреттон-Вудська система ставала дедалi обтяжливiшою i для США.

До 1970 р. короткостроковий зовнiшнiй борг США у 6 разiв перевищив золотий запас. Однiєю з пiдпор Бреттон-Вудської системи, що руйнувалася, стала iдея Дж. Кейнса про створення «регульованої валюти». США були заiнтересованi саме у такiй валютi, щоб обмежити роль золота у мiжнароднiй валютнiй системi, зберiгаючи за доларом роль головної резервної валюти. Саме такою валютою стала СДР.

з МВФ.

— членiв МВФ. Спочатку ця одиниця мала золотий вмiст, що становив 0,888671 г, i прирiвнювалася до долара США. Пiсля девальвацiї долара в 1971 i 1973 рр. курс одиницi СДР пiдвищився до 1,2 дол. З переходом до «плаваючих» курсiв вартiсть СДР визначається на основi середньозваженої величини — «валютного кошика» — через ринковi курси валют, якi мають найбiльшу питому вагу у мiжнароднiй торгiвлi.

З 1 сiчня 1999 р. до складу стандартного «кошика» входять чотири валюти з питомою вагою: долар США — 39%, євро — 32% (замiсть нiмецької марки — з 21% та французького франка iз 11%), єна — 18% та фунт стерлiнгiв — 11%.

Протягом 1971—1973 рр. розвалювалася Бреттон-Вудська система. Початок цьому поклала заява тодiшнього президента США Р. Нiксона 15 серпня 1971 р. про припинення розмiну долара на золото та вжиття «надзвичайних заходiв» щодо врятування валюти. Це означало фактичний крах Бреттон-Вудської системи.

Угода, що була досягнута на нарадi країн—учасниць МВФ у м. Кiнгстонi на Ямайцi в сiчнi 1976 р., стала основою створення че або Ця система набула чинностi 1 квiтня 1978 р. З її ратифiкацiєю було внесено змiни у статут МВФ. Формування Ямайської валютної системи, яка юридично закрiплювала демонетизацiю золота, розпочалося з кризою Бреттон-Вудської валютної системи. Сучасна свiтова валютна система має характер паперово-валютної (девiзної) системи, її визначальними рисами є:

— визнання мiжнародними резервними та розрахунковими валютами поряд, iз доларом США валют iнших країн та СДР. Пiсля краху Бреттон-Вудської системи виявилася тенденцiя переходу до полiвалютної резервної та розрахункової систем. Як резервнi валюти використовували нiмецьку марку, швейцарський франк, а з 1975 р. уперше в цiй ролi почала використовуватися японська єна, пiсля чого питома вага американського долара у валютних резервах центральних банкiв значно скоротилася. Базою Ямайської валютної системи було проголошено СДР — спецiальнi права запозичення у МВФ. Ця мiжнародна розрахункова одиниця мала стати основою валютних паритетiв та курсiв, провiдним мiжнародним платiжно-розрахунковим засобом. СДР отримала статус альтернативи не лише золота, а й долара як мiжнародних грошей. Проте фактично зберiгається доларовий стандарт, бо ця валюта продовжує займати важливе мiсце у мiжнародних розрахунках (2/3 усiх розрахункiв), офiцiйних валютних резервах, у валютному «кошику» СДР (39%);

у виглядi оплати квот, та реалiзувати через аукцiони частину золотих запасiв. МВФ припинив приймати золото як оплату квот та як проценти за кредит. Це означало повну демонетизацiю золота у сферi мiжнародних валютних вiд-носин. Вiдповiдно до цього у Нью-Йорку, Чикаго, Токiо та iнших центрах свiтової торгiвлi сформувалися мiжнароднi ринки золота. Водночас золото залишається у складi офiцiйних золотовалютних резервiв країн як високолiквiдний товар;офiцiйне визнання «плаваючих» валютних курсiв, тобто тих, якi встановлюються на валютному ринку залежно вiд попиту та пропозицiї. Це не означає вiдсутностi будь-якого втручання держав у валютний ринок. Центральнi банки через валютну iнтервенцiю обмежують коливання курсiв своїх валют, але не навколо ранiше фiксованих паритетiв, а навколо ринкових курсiв, що стихiй но складаються. Водночас посилюється мiждержавне валютне регулювання та контроль за функцiонуванням свiтової валютної системи через МВФ. Фонд має повноваження щодо нагляду за валютною полiтикою країн-учасниць. З метою валютної стабiлiзацiї розширенi масштаби взаємних кредитiв через МВФ для покриття дефiцитiв платiжних балансiв, посилена координацiя дiяльностi мiжнародних валютно-кредитних та фiнансових органiзацiй.

3. Єврропейська валютна система. Мiжнароднi платiжнi розрахунки в Євро

Щоб протистояти гегемонiї долара у свiтовiй валютнiй системi, в березнi 1979 р. було створено мiжнародну (регiональну) валютну систему — Європейську валютну систему (ЄВС) — форму мiждержавного регулювання валютних вiдносин країн захiдноєвропейського iнтеграцiйного комплексу. Вона має риси регiональної валютної системи i є одним iз полюсiв полiцентричної валютної системи.

Метою ЄВС було досягнення валютної стабiльностi та створення єдиної валюти, вирiвнювання основних економiчних показникiв та унiфiкацiя економiчної полiтики, розроблення та впровадження засобiв колективного регулювання валютної сфери, стабiлiзацiя економiчного становища країн — членiв ЄВС. У зовнiшньому планi — це створення захiдноєвропейського валютного полюсу у полi центричнiй валютнiй системi.

Створення цiєї регiональної валютної системи викликане, по-перше, взаємною зростаючою залежнiстю економiк цих країн, а по-друге, кризою Бреттон-Вудської валютної системи. ЄВС в основному використовувала елементи валютного регулювання, що були ранiше напрацьованi практикою спiвробiтництва мiж центральними банками країн Захiдної Європи. За задумкою iнiцiаторiв ЇЇ створення (Францiя та Нiмеччина), ЄВС повинна була стати зоною європейської валютної стабiльностi на противагу Ямайськiй валютнiй системi та захистити «Спiльний ринок» вiд експансiї долара США, витiснивши його з мiжнародних розрахункiв у Захiднiй Європi. Механiзм ЄВС мiстив три елементи: європейська валютна одиниця — ЕКЮ; режим сумiсного коливання валютних курсiв — «суперзмiя»; Європейський фонд валютного спiвробiтництва.

Центром цiєї системи була європейська валютна одиниця — ЕКЮ, яка замiнила європейську розрахункову одиницю — ЕРЕ. Вiд ЕРЕ ЕКЮ успадкувала побудову за принципом «стандартного кошика». Частка кожної нацiональної валюти у цьому «кошику» залежала вiд питомої ваги валового внутрiшнього продукту країни у сукупному ВВП ЄЕС. Виходячи з цього визначалися валютнi компоненти ЕКЮ та питома вага нацiональних валют у «кошику» ЕКЮ. Вона стала базою встановлення курсових спiввiдношень мiж валютами країн — членiв ЄВС, засобом розрахункiв мiж їх центральними банками, а також розрахунковою одиницею у спецiалiзованих установах та фондах ЄЕС.

У рiшеннi про створення ЄВС передбачалось, що ЕКЮ стане:

1)основою для розрахункiв у межах механiзму, що визначаєвалютнi курси;

2)основою для визначення показника коливань курсу будь-якої з грошових одиниць, що входять у цю систему, вiд середнього показника;

4)засобом розрахункiв мiж центральними банками країн-членiв, а також мiж валютними органами ЄЕС;

На вiдмiну вiд СДР, якi не мають реального забезпечення, емiсiя ЕКЮ забезпечувалася наполовину золотом та доларами та нацiональними валютами країн — членiв ЄВС. Технiчно випуск ЕКЮ було здiйснено у виглядi записiв на рахунках центральних банкiв країн — членiв ЄВС у Європейському фондi валютного спiвробiтництва. З 1 сiчня 1999 р. замiсть ЕКЮ в безготiвковий обiг 11 країнами було запроваджено євро.

Другим елементом ЄВС була система сумiсного коливання валютних курсiв. Для кожної грошової одиницi країн-членiв до початку дiї ЄВС було встановлено центральний курс вiдносно ЕКЮ, на основi якого були визначенi двостороннi паритети всiх валют, що брали участь у системi. Припустимими межами коливань курсiв вiд центрального були ± 2,25%, для Італiї ± 6% з урахуванням нестабiльностi її валютно-фiнансового становища. Пiдтримка узгоджених курсiв здiйснювалася шляхом валютної iнтервенцiї з боку центральних банкiв країн — членiв ЄВС. Правила цих операцiй передбачають використання валют країн-членiв поряд iз доларами США.

На противагу полiтицi США, спрямованiй на прискорення демонетизацiї золота, та на вiдмiну вiд Ямайської валютної системи ЄВС використовувала золото як часткове забезпечення ЕКЮ. Країни — учасницi ЄВС орiєнтувалися на ринкову цiну золота для регулювання емiсiї ЕКЮ та обсягу резервiв у Європейському фондi валютного спiвробiтництва (20% золотодоларових резервiв країн-членiв) . Уведення механiзму пiдтримки валютних курсiв та використання системи валютних iнтервенцiй обумовили необхiднiсть створення системи коротко- та середньострокового кредитування, яка включає:

— систему кредитування типу «своп», що iснувала у межах двостороннiх вiдносин мiж центральними банками. Операцiї своп здiйснюються банками тих країн, курси валют яких досягли межi взаємних коливань. Кредит має бути погашеним протягом 45днiв пiсля закiнчення мiсяця, в якому його було надано;

— фонд короткострокового кредитування. Для кожної країни визначенi величина внеску у цей фонд та обсяг припустимого кредиту. Кредити надаються на строк вiд трьох до шести мiсяцiв з правом пролонгацiї до дев'яти;

— фонд надання середньострокових кредитiв (вiд двох до п'яти рокiв).

замiну нацiональних валют спiльною єдиною валютою — євро.

Маастрихтська угода 1992 р. визначила три етапи становлення ЄВС.

Перший етап

— повна лiбералiзацiя руху капiталiв усерединi ЄС;

— завершення процесу формування єдиного внутрiшнього ринку ЄС;

— розроблення заходiв щодо зближення (конвергенцiї") ряду економiчних параметрiв для країн-членiв.

Другий етап (сiчень 1999 р.):

— створення незалежної Європейської системи центральних банкiв на чолi з Європейським центральним банком;

—установлення фiксованого курсу для валют країн — членiв ЄВС мiж собою, а також вiдносно ЕКЮ;

—емiсiя єдиної грошової одиницi;

—проведення єдиної валютної полiтики країнами — членами ЄВС.

У травнi 1998 р. на саммiтi Євросоюзу було визначено 11 країн, якi вiдповiдають критерiям участi в Економiчному i валютному союзi. Це — Нiмеччина, Францiя, Австрiя, Бельгiя, Нiдерланди, Люксембург, Іспанiя, Португалiя, Італiя, Фiнляндiя, Ірландiя. Саме цi країни з 1 сiчня 1999 перейшли до використання в безготiвковому обiгу спiльної валюти — євро. З рiзних причин добровiльно утрималися вiд приєднання до євро Великобританiя, Швецiя i Данiя, а економiка Грецiї не вiдповiдала жорстким економiчним критерiям. Для повноправної участi в цьому економiчному та валютному союзi було визначено такi фiксованi показники:

—дефiцит державного бюджету не повинен перевищувати 3% ВВП;

—рiчна iнфляцiя не може бути вищою, нiж плюс 1,5-процентних пункти до середнього рiвня iнфляцiї у трьох країнах ЄС з найбiльшою стабiльнiстю цiн;

третiй етап євро вiдбудеться лише 1 сiчня 2002 року — цього дня єдина валюта з'явиться у готiвковому грошовому обiгу.[3,с. 78]З 1 липня 2002 р. в обiгу залишається єдина європейська валюта — євро. За стабiльнiсть єдиної грошово-кредитної полiтики ЄВС вiдповiдає Європейська система центральних банкiв, до якої входять ЄЦБ І центральнi банки країн-учасниць. Фактично грошово-кредитна полiтика країн — учасниць ЄВС утратила самостiйнiсть вiдтодi, коли центральнi банки цих країн взяли зобов'язання, використовуючи вiдповiднi ринковi iнструменти, забезпечити фiксованi двостороннi обмiннi курси за станом на 31 грудня 1998 р., тобто нацiональнi валюти стали деномiнацiями євро.

— зменшення операцiйних витрат;

— розширення фiнансових ринкiв;

— зростання їх лiквiдностi;

— зменшення валютних ризикiв;

— зростання конкуренцiї.

Усi цi переваги сприятимуть подальшому розвитковi мiжрегiонального спiвробiтництва, а спiльна валюта євро має пiдстави отримати статус резервної та стати конкурентоспроможною щодо долара США.

Таким чином, найважливiшими наслiдками запровадження євро найближчим часом стануть:

— розширення можливостей економiчного спiвробiтництва завдяки вирiвнюванню умов торгiвлi;

— зростання економiчної конкуренцiї у результатi спрощення порiвняння результатiв виробництва продукцiї, унiфiкацiї бухгалтерської звiтностi та аналiзу;

— запровадження єдиного масштабу цiн;

— лiквiдацiя курсових втрат i ризикiв пiд час здiйснення економiчних операцiй;

— зменшення операцiйних витрат на конверсiйнi операцiї тощо. Цi позитивнi наслiдки стануть реальними за умови послiдовногопроведення Європейським центральним банком загальної монетарної полiтики, яка стає все важливiшим елементом впливу на розвиток економiки та пiдтримання фiнансової стабiльностi Союзу.

1. Грошi. Фiнанси. Кредит.:Навчально-методичний посiбник. – 2-е видання, перероблене i доповнене. – К.: ЦУЛ, 2002. – 336с.

2. Грошi i кредит: Пiдручник. – 3-тє вид., перероб. І доп./ М.І. Савчук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкiна та iн.; За заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002. – 598с.

3. Васильченко З. М. Мiжнароднi платiжнi розрахунки в евро // Фiнанси України. 1999. - №2, ст. 78 - 81