Аналiз досвiду органiзацiї фiнансового менеджменту на пiдприємствi
План
Вступ
1. Суть, функцiї i механiзм фiнансового менеджменту
1. 2 Зарубiжнi концепцiї i теорiї розвитку фiнансового менеджменту
2. 1 Аналiз закордонного досвiду ведення та використання офшорного бiзнесу
2. 2 Закордонний досвiд у сферi управлiння колективними iнвестицiями
Список використаної лiтератури
Вступ
основою фiнансового менеджменту є грошовий оборот пiдприємства, який спричинює змiну форм вартостi i супроводжується потоками платежiв i розрахункiв.
Ефективно управляти грошовим оборотом означає: передбачати його можливий стан на близьку i далеку перспектива; умiти визначати обсяги та iнтенсивнiсть надходження i витрат грошових коштiв як в поточному, так i в довгостроковому перiодах.
У широкому розумiннi фiнансовий менеджмент — це стратегiя i тактика фiнансового забезпечення пiдприємницької дiяльностi, що дає змогу ефективно управляти рухом грошових коштiв i знаходити оптимальнi фiнансовi рiшення.
Поняття "фiнансовий менеджмент" можна одночасно розглядати в трьох аспектах:
Однак зрозумiло одне, що в сучасних умовах господарювання ефективний фiнансовий менеджмент передбачає перш за все поєднання всiх вищезгаданих аспектiв в єдине комплексне цiлеспрямоване управлiння фiнансовою складовою дiяльностi компанiї.
Актуальнiсть обраної теми полягає в тому, що в в умовах ринку та створення демократичного середовища пiдприємницької дiяльностi неможливо не використовувати багатолiтнiй досвiд закордонних фахiвцiв фiнансового менеджменту, якi формували та обґрунтовували власнi iдеї саме в подiбних умовах – за часи становлення та розвитку ринкової економiки та вiльного ринку.
Предметом дослiдження є перш за все закордонний досвiд фiнансового менеджменту який знайшов своє вiдображення в конкретних концепцiях, iдеях чи просто iнструмента управлiння. Предметом дослiдження є механiзм впровадження та результати якi були отриманi пiсля впровадження конкретних прийомiв фiнансового менеджменту закордонними компанiями чи результат застосування концепцiй управлiння пiдприємствами, що розробили провiднi iноземнi фахiвцi.
Метою даної роботи є аналiз закордонного досвiду у сферi фiнансового менеджменту. Виходячи з мети бiли поставленнi наступнi завдання:
· аналiз концепцiй розвитку фiнансового менеджменту;
· аналiз сучасних теорiй управлiння фiнансовою складовою дiяльностi пiдприємства;
Таким чином, аналiз закордонного досвiду фiнансового менеджменту дасть змогу виокремити найбiльш ефективнi та придатнi до використання в умовах вiтчизняного управлiння iнструментiв фiнансового менеджменту.
В системi управлiння дiяльнiстю будь-якого пiдприємства в сучасних умовах найбiльш складною ланкою є управлiння фiнансами. У країнах з ринковою економiкою принципи i методи цього управлiння ще на рубежi XIX—XX столiть оформилися в спецiалiзовану галузь знань, що отримала назву «Фiнансовий менеджмент» (вiдомий американський фахiвець в областi фiнансового менеджменту — Ю. Брiгхем — зв'язує його зародження як самостiйної наукової дисциплiни в США, де вперше виник цей термiн, з 90-мi роками XIX столiття). Фiнансовий менеджмент є системою принципiв i методiв розробки i реалiзацiї управлiнських рiшень, пов'язаних з формуванням, розподiлом i використанням фiнансових ресурсiв пiдприємства i органiзацiєю звороту його грошових коштiв.
В кiнцi XIX столiть економiчний розвиток почав набувати такi специфiчнi межi, як великомасштабну органiзацiю господарської (а вiдповiдно i фiнансовою) дiяльностi розвиток потужних корпорацiй, органiзовуваних у формi акцiонерних суспiльств. У зв'язку з активним розширенням акцiонерних суспiльств i пiдвищенням ролi фiнансового капiталу потужний iмпульс до розвитку отримав фiнансовий ринок. У системi загальної економiчної теорiї були в цiлому сформованi основи теорiї фiнансiв i теорiї фiрми, що зумовило можливiсть синтезу основних положень цих теорiй в новому науковому напрямi. На рубежi Х1 Х-ХХ столiть почато формування основ наукового управлiння пiдприємством, яке зв'язується з Ф. Тейлором i А. Файолем. Багато принципiв загальної системи управлiння пiдприємством вимагали конкретизацiї з врахуванням специфiки управлiння фiнансовою дiяльнiстю. Розробленi до даного перiоду методологiчнi пiдходи школи маржiналiстов до кiлькiсного мiкроекономiчного аналiзу дiяльностi пiдприємства дозволяли вирiшувати основнi завдання управлiння його фiнансами не лише в теоретичному, але i практичному аспектi.
накопиченого до цього перiоду. За бiльш нiж столiтнiй перiод свого iснування фiнансовий менеджмент ряд етапiв. На первинному етапi свого становлення фiнансовий менеджмент був направлений на вирiшення наступних основних проблем:
· визначення джерел i форм залучення капiталу; вивчення можливостей збiльшення фiнансових ресурсiв за рахунок емiсiї акцiй i облiгацiй;
· розгляд фiнансових аспектiв i форм об'єднання окремих компанiй;
Другий етап розвитку фiнансового менеджменту (1931 — 1950) був зв'язаний, перш за все з Великої депресiї 1930 р. i пiслявоєнного економiчного спаду. Найважливiшими цiлями управлiння фiнансовою дiяльнiстю пiдприємств цього перiоду були виведення пiдприємств з кризисного стану i запобiгання їх банкротству, з одного боку, i вiдновлення їх активностi як суб'єктiв фiнансового ринку, з iншою. Науковi зусилля в областi фiнансового менеджменту були направленi на вирiшення наступних основних проблем:
· формування методiв i показникiв оцiнки реальної ринкової вартостi основних фiнансових iнструментiв iнвестування з врахуванням чинника ризику i тому подiбне. [1]
Третiй етап розвитку фiнансового менеджменту (1951–1980) без перебiльшення можна назвати перiодом розквiту його концептуальних основ:
· виявлення умов ефективного формування портфеля фiнансових iнвестицiй;
· поглиблення методологiчних пiдходiв i методичного апарату оцiнки;
· формування умов рiвного доступу до iнформацiї i забезпечення його прозоростi;
· розробка методологiї оцiнки вартостi капiталу;
· формування методологiчних основ фiнансового планерування i бюджетування i так далi.
Основи сучасної парадигми фiнансового менеджменту були сформованi саме на цьому етапi його розвитку.
Четвертий, етап розвитку фiнансового менеджменту (з 1981 р. по теперiшнiй час) характеризується посиленням процесiв глобалiзацiї економiки, зростанням нестабiльностi кон'юнктури окремих видiв фiнансових ринкiв, як нацiональних, так i свiтових. У цих умовах розвиток фiнансового менеджменту направлений на вирiшення наступних основних проблем:
· iнтеграцiя теоретичних виводiв рiзних наукових шкiл (американською, європейською, японською);
· обґрунтування принципiв i моделей фiнансового забезпечення стiйкого зростання пiдприємства;
· вдосконалення системи методiв фундаментального аналiзу кон'юнктури фiнансового ринку;
· активна розробка нових фiнансових iнструментiв i фiнансових технологiй;
· формування нового напряму фiнансової науки — «фiнансовiй iнженерiї»;
· поглиблення методiв оцiнки iнвестицiйної привабливостi окремих фiнансових активiв;
· конкретизацiя теоретичних основ розробки фiнансової стратегiї пiдприємства.
Систему найважливiших теоретичних концепцiй i моделей, складових основу сучасної парадигми фiнансового менеджменту, можна умовно роздiлити на наступнi групи:
1. Концепцiї i моделi, що визначають мету i основнi параметри фiнансової дiяльностi пiдприємства.
3. Концепцiї, пов'язанi з iнформацiйним забезпеченням учасникiв фiнансового ринку i формуванням ринкових цiн.
Концепцiя прiоритету економiчних iнтересiв власникiв. Вперше її висунув американський економiст Герберт Саймон. Вiн сформулював цiльову концепцiю економiчної поведiнки, що полягає в необхiдностi прiоритетного задоволення iнтересiв власникiв. У прикладному своєму значеннi вона формулюється як «максимiзацiя ринкової вартостi пiдприємства». У 1978 р. Г. Саймону була присуджена Нобелiвська премiя по економiцi.
аналiзу i оптимiзацiї спiввiдношення рiвня ризику i прибутковостi ризикових iнструментiв фiнансового iнвестування. Надалi в розробку цiєї теорiї iстотний вклад внесли Джеймс Тобiн i Уїльям Шарп. Всi три дослiдники є лауреатами Нобелiвської премiї по економiцi. [2]
Концепцiя вартостi капiталу. Первиннi теоретичнi розробки цiєї проблеми були здiйсненi ще в 1938 роцi американським економiстом Джоном Уїльямсом i викладенi в роботi «Теорiя iнвестицiйної вартостi». Ця концепцiя отримала вiддзеркалення в 1958 р. в роботi американських дослiдникiв Франком Модiльянi i Мертона Мiллера «Вартiсть капiталу, корпоративнi фiнанси i теорiя iнвестицiй». Суть цiєї концепцiї полягає в мiнiмiзацiї средневзвешенной вартостi капiталу що за iнших рiвних умов забезпечує максимiзацiю добробуту власникiв.
i теорiя iнвестицiй» (1958 р.). У основi цiєї концепцiї лежить, механiзм впливу вибраного пiдприємством спiввiдношення власного i позикового капiталу на показник його ринкової вартостi.
капiталiзацiєю i податками». Проте iстотнi теоретичнi виводи були зробленi Мертоном Мiллером i Франко Модiльянi в їх роботi «Дивiдендна полiтика, зростання вартостi акцiй», опублiкованої в 1961 роцi.
Моделi фiнансового забезпечення стiйкого зростання пiдприємства. Перша з цих моделей була розроблена в 1988 роцi американським економiстом Джеймсом Ван Хорах i викладена в його роботi «Моделювання стiйкого зростання». Потiм бiльш ускладненi моделi стiйкого зростання пiдприємства були розробленi Робертом Хиггинсом. Вони розглядаються в його роботi «Якi темпи зростання може дозволити собi фiрма», опублiкованою в 1997 роцi.
Друга група концепцiй i моделей.
Концепцiя вартостi грошей в часi. Основнi теоретичнi положення цiєї концепцiї були сформульованi в 1930 роцi Іркином Фiшером в роботi «Теорiя вiдсотка: як визначити реальний дохiд в процесi iнвестицiйних рiшень». Пiзнiше в 1958 роцi Джоном Хиршлейфером в роботi «Теорiї оптимального iнвестицiйного рiшення». Суть концепцiї в тому, що справжня вартiсть грошей завжди вище за їх майбутню вартiсть у зв'язку з альтернативою можливого їх iнвестування, а також впливом чинникiв iнфляцiї i ризикiв.
невизначенiсть i прибуток». Суть концепцiї в тому, що мiж рiвнем очiкуваного доходу i рiвнем супутнього йому ризику iснує прямо пропорцiйна залежнiсть.
Моделi оцiнки акцiй i облiгацiй на основi їх прибутковостi. Простi моделi оцiнки акцiй i облiгацiй на основi даних про їх прибутковiсть були вперше систематизованi Джоном Уїльямсом ще в 1938 роцi в його роботi «Теорiя iнвестицiйної вартостi». Потiм система моделей цього вигляду була доповнена Майроном Гордоном в роботi «Інвестування, фiнансування i оцiнка вартостi корпорацiї», опублiкованої в 1962 р. i Ськоттом Бауманом в роботi «Інвестицiйний дохiд i справжня вартiсть», опублiкованої в 1969 р. У основi всiх моделей оцiнки цього вигляду лежить дисконтована вартiсть очiкуваної прибутковостi фiнансових iнструментiв при вiдповiдному рiвнi їх ризику. [5]
Модель оцiнки фiнансових активiв з врахуванням систематичного ризику. Уїльям Шарп, опублiкував її в 1964 роцi в роботi «Цiни фiнансових активiв». Її основу складає визначення необхiдного рiвня прибутковостi окремих фiнансових iнструментiв iнвестування з врахуванням рiвня їх систематичного ризику. Пiзнiше ця модель була вдосконалена Джоном Лiнтнером в 1965 роцi, Яном Моссиним в 1966 роцi i iншими дослiдниками.
концепцiю авторiв про умови цiноутворення такого роду фiнансових активiв. Пiзнiше були розробленi альтернативнi моделi цього вигляду, зокрема, модель Роберта Мертона в роботi «Теорiя рацiонального цiноутворення опцiонiв», опублiкованою в 1973 роцi; модель Джона Кокса i Стефена Росса в роботi «Цiноутворення опцiонiв в альтернативному стохастичному процесi», опублiкованою в 1976 роцi, та iншi.
Третя група концепцiй
залежнiсть цiнової ефективностi фондового ринку вiд рiвня iнформацiйного забезпечення його учасникiв. Залежно вiд умов iнформацiйного забезпечення учасникiв слiд розрiзняти слабку, середню (напiвсильну) i сильну цiнову ефективнiсть фондового ринку. Ця гiпотеза дала iмпульс багаточисельним дослiдженням в областi прогнозування пiдвищеної прибутковостi окремих видiв коштовних паперiв, пов'язаної з їх недооцiнкою ринком.
Концепцiя агентських стосункiв. Авторами цiєї концепцiї є американськi дослiдники Майкл Дженсен i Уїльям Меклiнг, що опублiкували її в 1976 роцi в роботi «Теорiя фiрми: управлiнська поведiнка, агентськi витрати i структура власникiв». Дана концепцiя передбачає, що дiяльнiсть менеджерiв (агентiв) лише тодi буде направлена на реалiзацiю головної мети управлiння фiнансами, якщо вона додатково стимулюватиметься їх участю в прибутку i вiдповiдно ефективно контролюватися власниками.
в умовах, коли фiрми володiють iнформацiєю, якої не мають в своєму розпорядженнi iнвестори». Суть її у тому, що потенцiйнi iнвестори — можливi покупцi коштовних паперiв компанiї мають в своєму розпорядженнi про її дiяльнiсть менший об'єм iнформацiї, чим її менеджери. В результатi асиметричної iнформацiї iнвестори несуть згодом певнi фiнансовi втрати.
Арбiтражна теорiя цiноутворення. Вона була розроблена американським професором Стефеном Россом в 1976 роцi i викладена в його роботi «Арбiтражна теорiя цiноутворення фiнансових активiв». Основу цiєї теорiї складає положення про те, що на конкурентних фiнансових ринках «арбiтраж» (спекулятивнi операцiї, заснованi на рiзницi ринкових цiн на окремих ринках) забезпечує вирiвнювання реальних ринкових цiн окремих фiнансових активiв вiдповiдно до рiвня їх ризику i прибутковостi. Пiзнiше (у 1984 р.) на основi конкретизацiї цих чинникiв данi моделi оцiнки були уточненi Рiчардом Роллом i Стефеном Россом в роботi «Використання теорiї арбiтражного цiноутворення при стратегiчному планеруваннi iнвестицiйного портфеля».
2. Аналiз застосування закордонного досвiду фiнансового менеджменту в окремих сферах дiяльностi
2. 1 Аналiз закордонного досвiду ведення та використання офшорного бiзнесу
i прийняття «антиофшорного» законодавства слiд вважати втiленням права держави вiдстоювати свої нацiональнi iнтереси i обов'язки проводити економiчну полiтику на благо всього народу, а не окремою, найбiльш забезпеченiй частинi населення. Отже, перейдемо до розгляду мiжнародного досвiду, накопиченого в областi регулювання державою процесiв, що вiдбуваються в офшорному бiзнесi. Перш за все, зупинимося на податкових гаванях, пiльгових юрисдикцiях i нетрадицiйних офшорних зонах. Данi держави отримують додатковi фiнансовi вступи вiд резидентiв iнших країн, тобто по сутi витягують для себе прибуток нi з чого, адже офшорнi структури фiнансують свою дiяльнiсть iз зарубiжних джерел, бiзнес ведуть за кордоном, але при цьому в офшорнiй юрисдикцiї вони свої капiтали, роблять необхiднi, хай i невеликi, вiдрахування, розвивають її внутрiшню iнфраструктуру, забезпечують додаткову зайнятiсть населення i тому подiбне Вiдповiдно до цього прийнято видiляти три групи стратегiчних цiлей, якi переслiдує держава, створюючи офшорну зону. Економiчнi цiлi:
залучення iноземних iнвестицiй;
Соцiальнi цiлi: прискорення розвитку країни в цiлому або конкретнiй територiї в її складi; пiдвищення зайнятостi i рiвня доходiв населення; «створення шару висококвалiфiкованої робочої сили за рахунок вивчення i впровадження на практицi свiтового досвiду у сферi органiзацiї, управлiння, фiнансiв; виховання культури менеджменту, орiєнтованої на свiтовi вимоги до технологiї управлiння».
залежно вiд конкретної ситуацiї i типа офшорної юрисдикцiї. Наприклад, цiлеспрямована податкова полiтика таких пiльгових холдингових юрисдикцiй, як Нiдерланди i Люксембург привела до того, що вони не лише залучили величезнi додатковi засоби в свою економiку, але i самi стали найбiльшими свiтовими iнвесторами. При цьому для використання переваг офшорного бiзнесу невеликi економiчно слаборозвиненi країни, як правило, йдуть по шляху перетворення всiєї країни на офшорну зону i вiдповiдно цьому органiзовують структуру нацiональної економiки. Детальний аналiз даного питання показує, що наявнiсть в законодавствi країни або її вiдособленої частини спецiальних положень, що надають вiдповiднi пiльги iноземним iнвесторам або бiзнесменам, робить її офшорною юрисдикцiєю лише на паперi. Для того, щоб вона перетворилася на офшорну зону, що реально дiяла, необхiдно створити на її територiї необхiдну iнфраструктуру, що включає достатнє число пiдготовлених професiйних кадрiв, високорозвиненi сучаснi засоби комунiкацiї, банкiвський сектор, забезпечити полiтичну стабiльнiсть, завоювати авторитет або як мiнiмум добитися популярностi на мiжнароднiй аренi. Вирiшальним чинником може виявитися зацiкавленiсть в успiшному функцiонуваннi офшорної зони певних впливових кругiв розташованого поблизу потужного держави або групи країн. Так, експерти вiдзначають, що при правлiннi генерала Нарьеги Панама була головним притулком в банкiвському бiзнесi для американцiв, але коли Нарьега втратив довiру США iз-за своїх зв'язкiв з наркомафiєю, «гарячi грошi» вiдразу ж були евакуйованi з країни. Для економiчно розвинених країн, що мають авторитет у всьому свiтi, найбiльш простим, не вимагаючим зайвих витрат кроком на дорозi використання можливостей офшорного бiзнесу собi на благо є дозвiл реєстрацiї на своїй територiї громадянам iнших країн нерезидентних компанiй, якi повиннi дотримуватися в своїй дiяльностi «класичних» офшорних принципiв, або надання офшорного статусу компанiям, що здiйснюють певний вид дiяльностi. Сьогоднi по цiй дорозi пiшли багато країн, у зв'язку з чим вже можна говорити про iснування стiйкої тенденцiї збiльшення кiлькостi країн, що надають так само офшорнi послуги. Часто такi країни стають промiжними ланками на дорозi фiнансових потокiв мiж країнами з нормальною системою оподаткування i офшорними юрисдикцiями. У цiй ситуацiї останнi країни вимушенi вживати заходи у вiдповiдь як адмiнiстративного, так i економiчного характеру. [1]
територiї iноземних юридичних i фiзичних осiб. Проте забороннi заходи мають бути економiчно доцiльнi. Приклад подiбного пiдходу можна знайти в офшорному досвiдi Ірландiї, де дохiд її резидентних пiдприємств, що витягує з iноземних джерел, не пiдлягає оподаткуванню в Ірландiї. Інше вирiшення даної проблеми може дати вивчення досвiду використання американської LLC. Оскiльки її дохiд обкладається лише як персональний дохiд її партнерiв, то в тому випадку, якщо учасник LLC — нерезидент США i дiяльнiсть вiн веде за межами США вiн не пiдлягає оподаткуванню в цiй країнi.
перемiщається в США, вона вiдразу ж пiдпадає пiд американське оподаткування. Додатковi можливостi виникають в тому випадку, якщо членами LLC є резиденти рiзних країн, включаючи материнську юрисдикцiю. Ще один варiант взаємин нацiональної економiки i офшорного бiзнесу — дозвiл реєстрацiї нерезидентних компанiй в своїй країнi або використання офшорних зон, що iснують на частини своїй територiї. При цьому задiюються офшорнi територiї, що iсторично склалися, або створюються новi офшорнi зони. Проте в даному випадку не все так просто, i в свiтовiй практицi є як позитивний, так i негативний досвiд. Як приклад позитивного досвiду приведемо Францiю, Італiю, КНР Великобританiю i США. Розглянемо один з варiантiв взаємин нормальної в податковому вiдношеннi держави i офшорної юрисдикцiї на прикладi Францiї i Князiвства Монако.
Враховуючи, що «вже можна говорити про загальну тенденцiю змiни податкової полiтики в рiзних країнах: унiфiкацiя податкових систем, перенесення тягаря податкового тягаря на фiзичних осiб», слiд зробити вивiд про поступове зростання ролi Монако в офшорному бiзнесi як податковiй гаванi для фiзичних осiб. Особлива стаття — взаємини Монако i Францiї, що патронує його. Видний експерт в областi офшорного бiзнесу Е. Шамбост вiдзначав iз цього приводу: «Перемiщення грошових коштiв, здiйснюване через Монако, проходить через рахунки зони, що знаходиться у веденнi Банку Францiї. В таких обставинах Францiя зацiкавлена в збереженнi князiвства як податкового раю; можна вважати, що Францiя, на чиїй територiї знаходиться Монако, i є його державою-покровителькою». Таким чином, можна прийти до висновку про сприятливi перспективи iснування в майбутньому цiєї офшорної юрисдикцiї. Окрiм цього слiд також визнати, що в'язка Франция—Монако є вдалим зразком використання у власних цiлях звичайною (у податковому сенсi) державою залежної вiд нього офшорної юрисдикцiї. Вивчення накопиченого в цiй унiкальнiй справi досвiду, безумовно, цiкаво, але спроба використовувати його в чистому виглядi стосовно України, принаймнi на даному рiвнi її розвитку, не дасть позитивного результату. Адже поряд з Україною просто немає такої держави, що iсторично склалася, входить в її систему валютного контролю i має пiльгову податкову систему. Спроба свiдомого створення подiбної освiти на своїй територiї також не дасть бажаного результату. Причин можна назвати безлiч: економiчна криза, що продовжується, полiтична нестабiльнiсть, вiдсутнiсть в країнi ефективної i надiйної банкiвської системи, законодавча база що знаходиться на стадiї формування вiдсутнiсть довiри iноземних бiзнесменiв до українських фiнансових органiзацiй i так далi в данiй ситуацiї переведення свого стану до України може бути продиктований не пошуком економiчної безпеки i стабiльностi, а якими-небудь авантюрними мiркуваннями.
Досвiд Італiї, накопичений в областi врегулювання стосункiв з власною офшорною зоною, розглянемо на прикладi Кампiоне (Campione D''ltalia). Податковi пiльги в Кампiоне поширюються лише на мiсцевих жителiв або iноземцiв, що iммiгрували туди, яким для того, щоб отримати посвiдку на проживання, необхiдно придбати у власнiсть житло. Територiя цього iталiйського анклава на швейцарськiй землi дуже обмежена, а населення складає приблизно 3500 чоловiк, з яких 1500 так званi податковi бiженцi. Тому можливостi Кампiоне як офшорної зони сильно обмеженi i не можуть зробити негативного впливу на ситуацiю з оподаткуванням в Італiї. З iншого боку, використання мiста iноземними громадянами як податкова гавань сприяє додатковим, хоча i скромним по мiрках офшорного бiзнесу, валютних вступах в казну Італiї. Зусилля держави в даному випадку в основному направленi на запобiгання негативному впливу на економiку країни з боку внутрiшньої офшорної зони. Крiм того, повчальним є iталiйський досвiд боротьби з податковими правопорушеннями, якi здiйснюються у тому числi i з використанням громадянами цiєї країни офшорних компанiй. Так, в мiжнародному податковому правi «дiє безперечна презумпцiя винностi, тобто платник податкiв повинен довести перед податковими службами i судовими iнстанцiями свою невиннiсть в махiнацiях по ухиленню вiд оподаткування». В той же час в законодавствi Італiї врахованi iнтереси не лише держави, але i платникiв податкiв. Так, в 1982 р. в цiй країнi був ухвалений Закон № 646, який в разi наявностi доказiв, пiдтверджуючих зв'язки конкретної особи з органiзованою злочиннiстю, презюмiрує незаконний характер отриманих доходiв i вимагає вiд пiдозрюваного доказiв законностi свого збагачення. В той же час цим законом не передбаченi кримiнальнi санкцiї, отже, вiн не принципу презумпцiї невинностi, що iснує в Кримiнальному правi.
р. незаконний вивiз iталiйської лiри з адмiнiстративного правопорушення був переведений в кримiнальний злочин. Крiм того, боротьба з цим виглядом злочинiв направлена не лише безпосередньо проти експорту капiталу, тобто але i на усунення його причини — джерела незаконного збагачення. Гiдний приклад використання офшорної зони на благо держави показує КНР. Йдеться про Гонконг, який в недавньому минулому перейшов до Китаю разом зi своїм офшорним статусом. Проголосивши принцип «одна держава — два будуючи», уряд КНР зберiг економiчну систему, що дiяла там. Бiльш того, властi Китаю виявляють зацiкавленiсть в її ефективному функцiонуваннi i мають намiр розширювати можливостi використання Гонконгу як фiнансово-економiчне вiкно в зовнiшнiй свiт. Знаючи китайську послiдовнiсть i враховуючи накопичений ними досвiд використання спецiальних економiчних зон, не викликає здивування той факт, що «передача суверенiтету над Гонконгом в руки властей КНР не викликала поголовної втечi капiталiв, як це передбачали деякi аналiтики». В даному випадку роль держави зводиться до збереження статус-кво Гонконгу, що склався, i максимального використання його офшорних можливостей для розвитку економiки всiєї країни. В даний час Гонконг активно використовується властями Китаю як головнi економiчнi ворота країни i джерела валютних вступiв. Можна навiть говорити про те, що економiчний простiр Гонконгу поширилося i на ту, що примикає до нього СЕЗ «Шеньчжень». Таким чином, «в однiй в'язцi» працюють податкова гавань i спецiальна економiчна зона. [8]
не лише економiчнi, але i полiтичнi цiлi. Лондон є другим за величиною банкiвським центром пiсля Нью-Йорка. З цього виходить, що пiд прямим британським контролем зосередженi величезнi фiнансовi кошти. З iншого боку, бiльшiсть найпопулярнiших податкових гаваней, таких свiтових фiнансових центрiв, як, Багамськi, Бермудськi, Британськi Вiргiнськi острови Кайманови, острови Гернси i Джерси та iншi, є колонiальними володiннями, залежними територiями Великобританiї або, щонайменше, входять в Британську Спiвдружнiсть. А це дозволяє зробити вивiд, що фактично Великобританiя встановила свiй протекторат i над засобами, якi знаходяться в зворотi офшорного сектора свiтової економiки. У тому числi i над тими, якi мають «сумнiвне походження». Так, є данi про те, що в 1995 р. лише загальний капiтал, що знаходиться в управлiннi британських трастiв, налiчував 160 млрд доларiв США, а британський золотий запас з врахуванням iноземних валютних ресурсiв склав близько 51,2 млрд доларiв. Показово в цьому сенсi, що коли в 80-i роки США почали активну боротьбу проти вiдмивання грошей, що отримуються вiд торгiвлi наркотиками, i поставили питання про забезпечення жорсткiшого i ефективнiшого регулюючого режиму на залежних вiд Великобританiї територiях, зокрема на островах Кайманових, то це викликало серйозну заклопотанiсть на Даунiнг-стрiт. У засоби масової iнформацiї навiть просочилися вiдомостi, що пiд час переговорiв з приводу укладення вiдповiдного договору Маргарет Тетчер особисто дзвонила Рональду Рейгану i скаржилася на дуже жорстку позицiю американцiв в порiвняннi з британською стороною. При цьому англiйський прем'єр аргументувала свою позицiю тим, що такий пiдхiд може привести до економiчного краху на островах. Врештi-решт, договiр, обмежений доступ, що забезпечує американцям, до банкiвської iнформацiї у разi, коли вони можуть довести зв'язок банкiвських рахункiв iз злочинною дiяльнiстю, був ратифiкований в 1990 р. Крiм того, пiд тиском США ще одна податкова гавань — Багамськi острови — вимушена була укласти договори з США, Канадою i Великобританiєю, згiдно з якими вона зобов'язана надавати iнформацiю, що стосується заснованих на її територiї офшорних трастiв, на пiдставi так званого кримiнального пiдозрiння, без наявностi збудженої кримiнальної справи в однiй з країн, що домовилися. Закiнчуючи огляд використання Об'єднаним Королiвством своїх залежних територiй, слiд зазначити, що ситуацiя, що склалася довкола цих територiй, турбує не лише США, але i європейськi країни. Безпосередньо, «все бiльше iнвесторiв, — вiдзначає в своїй книзi Клаус Коттке — вважають за краще платити британським колонiям, чим нiмецькому фiнансовому вiдомству». До сказаного слiд додати, що в сучаснiй свiтовiй економiцi все дуже тiсно взаємозв'язано, i часто отриманi незаконним шляхом засобу через офшорнi зони iнвестуються в офiцiйну економiку, яка, у свою чергу, постiйно офшорний фiнансовий сектор. Якщо до того ж додати, що в тих, що знаходяться пiд протекторатом Великобританiї офшорних фiнансових центрах вiдкрили свої фiлiї найбiльшi Лондонськi банки, то можна собi представити, якими колосальними фiнансовими можливостями сьогоднi володiє Великобританiя. Це також допоможе оцiнити ступiнь її не лише видимого, але i невидимого з першого погляду, неявного впливу на полiтичну i економiчну ситуацiю у всьому свiтi, гарантом якого є британськi фiнансовi анклави, в безлiчi розкиданi по всьому свiту. Пiдводячи пiдсумок сказаному, можна зробити висновок про те, що у виглядi офшорного бiзнесу Великобританiя має на свiтовiй аренi ефективний засiб захисту власних iнтересiв i надiйного провiдника свого впливу. У описаних випадках, окрiм стратегiчного завдання збiльшення прибутку за рахунок зниження витрат, пов'язаних з необхiднiстю сплати податкiв, вирiшується ряд дуже iстотних тактичних завдань. Цi завдання, втiм, дуже важливi самi по собi, i частенько саме для їх вирiшення створюються складнi офшорнi схеми.
1. Захист власностi вiд можливого судового переслiдування з боку кредиторiв, родичiв, властей i iнших зацiкавлених осiб. Найпростiший спосiб, яким це досягається, полягає в тому, що зареєстрована в рiдному штатi або державi (залежно вiд масштабiв бiзнесу) компанiя — основне виробництво стає хронiчним боржником фiнансових, посередницьких, постачальницьких i так далi компанiй, що належать тому ж власниковi, але зареєстрованих в пiльговiй юрисдикцiї. Тому, якщо основна компанiя стає неплатоспроможною, то в першу чергу будуть задоволенi претензiї по позовах вказаних вище кредиторiв. [12]
про це охороняється строгими законами офшорних юрисдикцiї про конфiденцiйнiсть i банкiвську таємницю, якi в окремих випадках передбачають навiть тюремне ув’язнення за розголошування вiдомостей, складових банкiвську або комерцiйну таємницю. До цього треба додати, що в багатьох країнах — офшорних юрисдикцiях (Багами, Каймани, Швейцарiя i так далi) ухилення вiд сплати податкiв в iншiй країнi не вважається злочином. Крiм того, дотримання секретностi гарантується використанням iнституту так званих номiнальних власникiв, при необхiдностi використовуються схеми з номiнальними власниками другого i третього порядкiв. Все це приводить до того щоб встановити, кому належить компанiя або хто є кiнцевим одержувачем доходу, неможливо навiть в ходi судового розгляду i розслiдування кримiнальної справи.
3. Диверсифiкацiя ризикiв. У цiй ситуацiї отриманий прибуток акумулюється на рахiвницях надiйних, всесвiтньо вiдомих банкiв або iнвестується до рiзних фондiв, розпорошених по всьому свiту. Для захисту своїх iнтересiв рiзнi країни використовують не лише економiчнi заходи. Багато країн придiляють велику увагу роз'яснювальної роботi i не лише по створенню в населення негативного вiдношення до офшорного бiзнесу, але i по формуванню неприйняття обману держави шляхом несплати податкiв навiть в тих випадках, коли це роблять видатнi спортсмени або дiячi мистецтва як, наприклад, Лучано Павароттi. Треба вiдзначити успiшнiсть даної роботи, в результатi якої в розвинених країнах для серйозних компанiй i бiзнесменiв вже став ознакою поганого тону висновок контрактiв з офшорними компанiями. Крiм того, в багатьох країнах у тому числi i тих, якi гордяться своїми демократичними традицiями, активно використовуються забороннi заходи, а податковi i пов'язанi з ними злочини вiдносяться до розряду тяжких, оскiльки пiдривають засади держави. Можна також вiдзначити i ту обставину, що робота американських податкових органiв направлена на створення зацiкавленостi в добровiльному зборi i наданнi фiнансовiй iнформацiї уряду. При цьому головним спонукальним мотивом виступає загроза кримiнального покарання, оскiльки «90% всiх справ по несплатi податкiв закiнчується судимiстю». Природно, що добитися таких результатiв без кримiнального законодавства, що детально пропрацювало, i передових технологiй розслiдування фiнансових злочинiв просто неможливо. Для створення офшорних компанiй використовуються все наявнi на сьогоднi органiзацiйно-правовi форми, особливостi яких, у свою чергу, визначаються правовою системою, що iснує в юрисдикцiї, якi можна роздiлити на наступних три основних вигляду: острiвна правова система, американська правова система, континентальна правова система (застосовується в Українi). Досить поширена така органiзацiйно-правова форма офшорної дiяльностi, як партнерство або товариство, проте їх дiяльнiсть повинна вестися за межами материнської юрисдикцiї, там же повиннi розташовуватися i джерела їх доходу. Цi форми володiють великою гнучкiстю i функцiональнiстю, в чому практично не поступаються LLC, проте викликають набагато бiльше довiри з боку властей i дiлових партнерiв. Як сфера застосування офшорних партнерств можна вказати фiнансово-iнвестицiйну дiяльнiсть, захист активiв, трастовi операцiї, колективну форму ведення бiзнесу лiкарок, юристiв, консультантiв i так далi Як i в звичайному бiзнесi, компанiї (корпорацiї) i акцiонернi суспiльства отримали в офшорному бiзнесi що пригнiчує, в порiвняннi з партнерствами, поширення. Проте все бiльший iнтерес i поширення отримують гiбриднi форми такi як компанiї з обмеженою вiдповiдальнiстю (LLC), якi поєднують в собi переваги як партнерств, так i акцiонерних суспiльств, оскiльки передбачають обмежену вiдповiдальнiсть для учасникiв i простоту реєстрацiї, а також властивий партнерству принцип оподаткування, згiдно з яким доходи LLC оподатковуються лише один раз, — як доходи її засновникiв. На власникiв LLC, яких ще називають членами (members), не накладаються жодних обмежень.
Зараз iснує два напрями використання офшорного бiзнесу: в цiлях оптимiзацiї дiяльностi юридичних осiб i в особистих цiлях фiзичної особи (групи осiб). У першому випадку офшорний бiзнес допомагає понизити собiвартiсть продукцiї i зробити її бiльш конкурентоздатною, в другому випадку офшорний бiзнес допомагає вирiшити фiнансовi проблеми певної особи (групи осiб). При цьому, враховуючи, що у зв'язку з дiяльнiстю транснацiональних компанiй в даний час близько 40% свiтового потоку товарiв i послуг носить внутрiфiрмовий характер, слiд констатувати, що офшорний бiзнес має солiдний економiчний фундамент. При цьому офшорна компанiя може бути iнструментом податкового планерування, використовуватися як фiнансовий канал перемiщення i «репатрiацiї грошових коштiв, захист активiв, управлiння ризиками i пiдвищення надiйностi вкладення засобiв. [12]
компанiї)), провiднi компанiї (conduit company), якi використовуються як канал руху капiталiв. Основним елементом захисту активiв є траст або обмежене партнерство, в основi яких лежить iнститут довiрчої власностi. Окремим аспектом офшорного бiзнесу є використання офшорних юрисдикцiй для персональних потреб приватних осiб. Також важливою сферою вживання офшорного бiзнесу є офшорний банкинг, iнструментами якого є не лише офшорнi банки, але i фiнансовi корпорацiї, що здiйснюють деякi схожi банкам функцiї. Проведений аналiз показує, що в рiзних країнах iснують дiловi кола, зацiкавленi у використаннi офшорного бiзнесу в особистих цiлях, а значить, i в iснуваннi офшорних зон, якi цi можливостi надають. Природно, що в країнах, громадяни яких залученi в офшорний бiзнес має бути високий рiвень життя або в суспiльствi мають бути присутнiми окремi високодоходнi, нехай навiть i нечисленнi, але впливовi категорiї людей, як цей має мiсце в сучаснiй Українi.
Проте, видно, головну зацiкавленiсть в офшорних можливостях мають тi, хто використовує їх як ефективний засiб фiнансового i податкового планерування свого бiзнесу. І що дуже важливе, в порiвняннi з перерахованими вище дiловими колами ця соцiальна категорiя найбiльш органiзована, має в своєму розпорядженнi колосальнi фiнансовi кошти, чiтко усвiдомлює свої стратегiчнi i тактичнi цiлi, а також може надавати i робить вплив на внутрiшню i зовнiшню полiтику держави шляхом лобiювання своїх iнтересiв на рiзних рiвнях влади, що також можна спостерiгати в Українi. В той же час, слiд зазначити, що iнтерес i прихильнiсть до офшорного бiзнесу одних врiвноважується негативним вiдношенням до даного економiчного явища з боку iнших. Зокрема, податковi i правоохороннi органи, що стоять на вартi нацiональних iнтересiв Українi i що перешкоджають безконтрольному вiдтоку капiталiв, iнститути, направленi на досягнення в суспiльствi соцiальної справедливостi, а також певнi дiловi кола, що мають в особi офшорного бiзнесу конкурента, надають iстотну протидiю подальшому його розвитку. Це протирiччя i є пружиною, що розкручує спiраль офшорного бiзнесу. («Форми руху матерiї розрiзняються по специфiчних особливостях органiзацiї матерiально-речового субстрата, основу якої складає внутрiшнє протирiччя».) Проведений аналiз свiтової практики показує, що бiльший економiчний ефект досягається при налагодженiй спiвпрацi економiчно розвиненої країни i офшорної юрисдикцiї, що є країною-сателiтом або колишньою колонiєю. Це особливо наочно видно на прикладi Францiї i Монако, Італiї i Кампiоне, а також Великобританiї i її колонiальних володiнь, залежних територiй i країн, що входять в Британську Спiвдружнiсть Нацiй, — Гернси i Джерси,, Багамських, Бермудських i Британських Вiргiнських островiв Кайманових. Володiючи другим в свiтi за величиною фiнансовим центром — Лондоном, а також протекторатом над засобами у вищеперелiчених офшорах, Великобританiя придбала практично необмежений доступ до свiтових фiнансових ресурсiв.
2. 2 Закордонний досвiд у сферi управлiння колективними iнвестицiями
"попереду планети всiй". Сьогоднi майже третину американцiв мають рахунку в рiзних небанкiвських кредитно-фiнансових структурах, а вартiсть активiв американських взаємних фондiв з 1980 року збiльшилася в 100 разiв i майже уп'ятеро перевершує державний бюджет Сполучених Штатiв. Про причини настiльки бурхливого зростання i йтиме мова. Один з найперших вiдкритих фондiв з'явився у Великобританiї в 1860-х роках i називався "Форiн енд Колонiал Траст" (Foreign and Colonial Trust). Його засновницькi документи пропонували iнвесторовi iз скромними можливостями тi ж переваги, якi може отримати крупний власник капiталу i якi забезпечуються шляхом розподiлу iнвестицiй мiж цiлим набором рiзних iнструментiв. Цей фонд iснує i понинi, поряд з iншими фондами, створеними тiєю ж компанiєю в подальшi десятилiття. І, хоча основнi характеристики послуг iнвестицiйних фондiв не змiнилися з того часу, масштаби бiзнесу зазнали серйознi змiни: до кiнця 1998 року до вiдкритих взаємних фондiв по всьому свiту було вкладено бiльше 8,5 трильйонiв доларiв.
виконувати спецiалiзованi небанкiвськi кредитно-фiнансовi iнститути якi зайняли значне мiсце в накопиченнi i мобiлiзацiї грошового капiталу.
Як вiдомо, колективнi iнвестицiйнi фонди - загальна назва ряду фiнансових iнститутiв: вони по-рiзному називаються в їх рiдних країнах - пайовi iнвестицiйнi фонди в Українi; взаємнi фонди, пенсiйнi фонди, страховi компанiї, позиково-ощаднi асоцiацiї в США i Канадi; будiвельнi суспiльства в Англiї. Природно, вони мають всiлякi правовi форми i структурну органiзацiю, проте їх функцiї i операцiї має бiльше загального, нiж рiзного. Інвестицiйнi фонди пропонують скорочення iнвестицiйного ризику i витрат в порiвняннi з ризиком i витратами прямих вкладень в коштовнi папери. На додаток до цього, вони найбiльш ефективнi з точки зору оподаткування. Це - тi переваги, якi можна вимiряти. Крiм того, iнвестицiйнi фонди дають i iншi переваги, такi як: зручнiсть, професiйне iнвестицiйне управлiння i (як правило) скорочення роботи iнвестора по веденню його персональнiй звiтностi i наданню iнформацiї податковим органам (в порiвняннi з iнвестуванням безпосередньо в коштовнi папери). Таке зниження ризику i витрат, поряд з професiйним управлiнням i зручнiстю є запорукою успiху iнвестицiйних фондiв у всьому свiтi. Мiсцевi чинники, такi як економiчна культура, оподаткування, регулювання i часовий перiод розвитку фондових ринкiв, надають унiкальну форму еволюцiї iнвестицiйних фондiв в кожнiй конкретнiй країнi. Бiльшiсть iнвестицiйних фондiв iнвестують зiбранi капiтали виключно в iнструменти грошового ринку, облiгацiї i акцiї. Не можна не згадати i про порiвняльний ризик вкладень в банкiвськi депозити. Здатнiсть iнвестицiйного фонду запропонувати приватним iнвесторам менш ризикованi, в порiвняннi з банкiвськими депозитами, iнвестицiї, залежить вiд характеру банкiвської системи i мiри, в якiй закон захищає клiєнтiв банкiв в разi банкiвського краху. Інвестицiйнi фонди можуть також процвiтати в тих країнах, де встановленi обмеження на процентнi ставки по особових банкiвських рахунках. Інвестицiйнi фонди можуть дати приватним iнвесторам доступ до вищих процентних ставок, що iснують на "оптових" фiнансових ринках (як це вже траплялося в США i Францiї). Зниження ризику, що забезпечується iнвестицiйними фондами, має найбiльше значення в разi вкладення засобiв в облiгацiї не самого високого рiвня надiйностi. Ще важливiшим ця якiсть є по вiдношенню до iнвестицiй в акцiї. Перевага iнвестицiйних фондiв, пов'язана iз зниженою затратнiстю, також максимально виявляється по вiдношенню до iнвестицiй в акцiї. У цiй сферi вартiсть здiйснення операцiй вища, нiж вартiсть операцiй з облiгацiями. Крiм того, професiйно пiдiбраний i керований портфель акцiй може забезпечити бiльший дохiд, чим це було б можливо при управлiннi портфелем облiгацiй. У довгостроковому планi можна чекати, що фонди акцiй складуть найбiльш багаточисельну групу iнвестицiйних фондiв. [6]
союзу велика частина активiв припадає на частку iнвестицiйних фондiв, що iнвестують в облiгацiї. З тiєї ж причини у Великобританiї вартiсть активiв фондiв акцiй перевищує вартiсть активiв фондiв, що вкладають засоби в облiгацiї. Переваги iнвестицiйних фондiв по порiвнянню з прямим iнвестуванням найбiльш явни у випадку, якщо засоби iнвестуються на зарубiжних ринках, що люди роблять все частiше i частiше в цiлях диверсифiкацiї ризикiв. Небагато приватних iнвесторiв можуть ефективно провести аналiз зарубiжних ринкiв. Крiм того, мало хто захоче звалити на себе працю, пов'язану з прогнозуванням курсiв обмiну валют i iншими складнощами iнвестицiй за кордоном. Це, зокрема, вiдноситься до iнвестицiй в ринки, що розвиваються, де iнформацiя про компанiї може бути недостатньою i де єдиним способом її здобуття можуть виявитися особистi зустрiчi з керiвниками компанiй. Цим i обумовлювався недавнiй стрiмкий розвиток iнвестицiйних фондiв, що вкладають засоби в зарубiжнi ринки. Зрештою iнститут колективних iнвестицiй в розвинених країнах iстотно потiснив банки в акумуляцiї заощаджень населення i став важливими постачальниками позикового капiталу. На перший погляд, це парадоксальна ситуацiя. Можна передбачити, що у мiру того, як iнвестори в розвинених економiках набувають досвiду, вони прагнутимуть iнвестувати велику частину коштiв в конкретнi коштовнi папери на власний вибiр - особливо, зважаючи на посилення нагляду за функцiонуванням фiнансових ринкiв. Таким чином, встає довгожданий i сповна закономiрний питання: чому приватнi iнвестори в країнах з розвиненим ринком вiддають перевагу iнвестицiйним фондам над безпосередньою покупкою коштовних паперiв? Вiдповiдь потрiбно шукати в чинниках, що роблять колективнi фонди привабливими для iнвестицiй: чинниках ризику, економiчностi, професiйного управлiння i регулювання. Особливо вiдзначимо, що таке ж значення цi чинники мають для ринкiв, що розвиваються, i, звичайно, для Українi, де на руках в населення знаходяться мiльярди доларiв.
Причини бурхливого зростання iнвестицiйних фондiв Розвиток сучасної теорiї портфельних iнвестицiй (Modern Portfolio Theory - МРТ) в останнi тридцять рокiв дав яснiше уявлення про природу ризику i доходу. Математичнi викладення можуть бути недоступнi для розумiння багатьох приватних iнвесторiв, але загальнi висновки МРТ досить простi. Два основнi положення, що стосуються iнвестицiйних фондiв, такi: Кожен коштовний папiр несе властивий їй специфiчний ризик, пов'язаний з дiяльнiстю, положенням на ринку, якiстю менеджменту її емiтента. Цей ризик не пов'язаний безпосередньо iз станом ринку, але поряд з системним ризиком, властивим всьому ринку в цiлому, є частиною загального ризику iнвестицiй в цiннi папери.
ризикованих коштовних паперiв ризик на одиницю доходу вищий, нiж у iнвестора, чий портфель бiльший. У країнах з розвиненим ринком досвiд iнвесторiв, що втратили iлюзiї вiдносно iнвестицiй з великим ризиком i великими доходами, ймовiрно, сприяє збiльшенню вкладень в iнвестицiйнi фонди якi завдяки диверсифiкацiї (вкладенню у велике число рiзних коштовних паперiв) iстотно знижують або зводять нанiвець специфiчнi ризики iнвестицiй в коштовнi папери. Ризик, пов'язаний з володiнням коштовними паперами, залежить вiд числа цих коштовних паперiв. Найвищий рiвень ризику, пов'язаний з володiнням портфелем, що складається з коштовних паперiв одного випуску, знижується досить значно, якщо збiльшити число рiзних видiв коштовних паперiв в портфелi до двадцяти п'яти. З точки зору приватного iнвестора диверсифiкацiя дуже важлива. За неї варто платити, оскiльки вона зменшує ризик.
при покупцi i продажi портфеля конкретних коштовних паперiв, чим при продажi i покупцi акцiй або паїв iнвестицiйних фондiв. Причина тут в тому, що iсторично витрати по здiйсненню операцiй на бiльшостi ринкiв прив'язанi до розмiру операцiї. Питомi витрати дрiбного iнвестора на здiйснення операцiй з коштовними паперами, як правило, на п'ять - десять вiдсоткiв вище, нiж витрати iнституцiйних iнвесторiв, що здiйснюють крупнi операцiї. Чинник витрат з точки зору iндивiдуального iнвестора стає значимiшим пiд впливом чинника ризику. Для того, щоб зменшити ризик, необхiдно диверсифiкувати iнвестицiї. Чим бiльше диверсифiкацiя, тим вище вартiсть здiйснення операцiй, i тим бiльша вiдносна перевага iнвестицiйних фондiв. Еволюцiя розвинених ринкiв включала стадiю (що в деяких випадках продовжується i понинi), на якiй недостатнє розкриття iнформацiї давало володарям iнсайдерськой iнформацiї певну перевагу. У мiру того, як система регулювання усувала (повнiстю або частково) цей дисбаланс, володiння доступною iнформацiєю i її аналiз ставали ключем до вибору iнвестицiй i управлiння ними. Інвестицiйнi фонди забезпечують професiйне управлiння про поважно навiть для розвинених ринкiв, де iнформацiя широко доступна i де iснує вiдлагоджена система регулювання. Це тим бiльше поважно для останнiх країн. Успiх iнвестицiйних фондiв в багатьох розвинених країнах залежить, головним чином, вiд законодавства i регулювання, якi застосовуються послiдовно i справедливо. Люди мають бути упевненi в тому, що їх грошi захищенi вiд шахрайства, крадiжки i iнших порушень, а також в тому, що, якщо подiбне станеться, є надiйнi способи компенсацiї потерпiлим. За вiдсутностi такої упевненостi приватнi iнвестори просто не стануть брати участь у фондах. Щоб досягти такого надзвичайно високого рiвня, розвиненим ринкам було потрiбно багато десятилiть. [1]
Регулювання iнвестицiйних фондiв почало набувати конкретної форми в США i Європi лише в 1930-х роках, коли iсторiя iснування фондiв налiчувала вже сiмдесят або бiльше рокiв. Навiть в нашi днi продовжують змiнюватися положення податкового законодавства, нагляду i регулювання iнвестицiйних фондiв, що, зокрема, пов'язано з появою нових фiнансових iнструментiв. Життєво поважно зрозумiти, що у вiдсутнiсть надiйної системи регулювання iнвестор не випробовуватиме довiри до iнвестицiйних фондiв, яка є заставою довгострокового розвитку цiєї ефективної i прибуткової галузi. Регулювання може не здаватися практикам ринку необхiдним; проте, якщо таке характеризується високими стандартами, не накладає нерацiональних зобов'язань, застосовується справедливо i послiдовно, то воно має значнi плюси для практикiв: Регулювання протидiє появi у потенцiйних iнвесторiв нереалiстичних чекань, оскiльки вимагає належного i повного розкриття iнформацiї про ризики. Регулювання створює бар'єри для "входу" в бiзнес, якi покликанi понизити вiрогiднiсть появи ганебних або таких, що дискредитували себе гравцiв, що завдають збитку всьому ринку. Регулювання встановлює чiткi правила, роблячи конкурентну боротьбу бiльш передбаченою i менш дорогою. Регулювання "судить гру": карає провину i запобiгає їх повторенню. Можна було б сказати, що країнам, що розвиваються, легко створити систему регулювання, оскiльки у них немає потужного фiнансового сектора i, вiдповiдно, iнших законiв, з якими система регулювання iнвестицiйних фондiв повинна спiвiснувати, що само по собi є проблемою в розвинених країнах. Ринки, що розвиваються у багатьох випадках, є "бiлим аркушем" i можуть створити скоординовану систему без тривалих i складних "пiдгонок", часто необхiдних на розвинених ринках. Бiльш того, країни, що створюють новi системи регулювання, можуть скоротити процес, який зайняв багато десятилiть в розвинених країнах, просто вивчаючи досвiд останнiх. Спочатку iнвестицiйнi фонди були найменшими з трьох груп iнституцiйних iнвесторiв в розвинених країнах. Вони були значно менше, чим страховi i пенсiйнi фонди. Але цiлий набiр чинникiв стимулював збiльшення долi iнвестицiйних фондiв на ринку. Ймовiрно, найбiльш важливими чинниками є простота стосункiв мiж iнвесторами i iнвестицiйними фондами (в порiвняннi iз страховими i пенсiйними фондами, що встановлюють контрактнi стосунки зi своїми учасниками), порiвняно невисокi витрати i збори, зручнiсть i простота доступу i ефективне регулювання, бездоганний iмiдж iнвестицiйних фондiв в очах громадськостi. Глобалiзацiя свiтових ринкiв також iстотно позначилася на iнвестицiйних фондах. Хоча велика частина активiв, що знаходиться пiд управлiнням в кожнiй країнi, все ще доводиться на фонди, що iнвестують в депозити, облiгацiї або акцiї на вiтчизняному ринку, темпи зростання вартостi iноземних активiв, що знаходяться пiд управлiнням фондiв, вище, нiж темпи зростання фондiв, що iнвестують у вiтчизнянi активи. Вже почалася мiжнародна консолiдацiя iнвестицiйних фондiв, що управляють, в гiгантськi фiрми, кожна з яких управляє активами на суму понад 100 мiльярдiв доларiв. Що стосується країн з економiкою, що розвивається, то в них iнвестицiйнi фонди визнаються засобом мобiлiзацiї заощаджень. У бiльшостi країн масова приватизацiя державних пiдприємств за допомогою ваучерiв, якi могли бути обмiненi на акцiї (паї або долi) в приватизацiйних фондах, в короткi термiни створила значнi по розмiрах пули активiв. Хоча розвиток приватизацiйних фондiв був зовсiм не безперешкодним - часто вони формувалися за спецiальними законами якi не дозволяли їм стати належним чином функцiонуючими iнвестицiйними фондами - все ж вони дали людям в цих країнах деяке уявлення про колективнi iнвестицiї. Зрозумiло, що розвиток таких фондiв неминуче повинен вiдрiзнятися вiд подiбного процесу в розвинених країнах, де справжня експансiя iнвестицiйних фондiв слiдувала за становленням фондових ринкiв, пiдтримуваних великим числом приватних iнвесторiв; проте в економiках, що розвиваються, iнвестицiйнi фонди грають iстотну самостiйну роль у формуваннi самих ринкiв. Досить часто їх фiнансова iнфраструктура (кастодiальниє послуги, реєстрацiя прав власностi, система платежiв) вiдсутня або недостатньо розвинена. Можуть бути вiдсутнiми необхiднi законодавчi акти, або ж вiдповiдне законодавство може бути суперечливим, неповним або застосовуватися вiд випадку до випадку i не до всiх в рiвнiй мiрi. До певної мiри це є наслiдком структури таких ринкiв. Зазвичай тут не вистачає елементу довгострокових ощадних iнститутiв (компанiй по страхуванню життя i пенсiйних фондiв), припливи грошових коштiв яких пiдтримують фiнансовi ринки розвинених країн. Тут також немає багаточисельного спроможного середнього класу, здатного набувати фiнансових активiв (цей клас лише-лише зароджується). У розвинених країнах велику роль в становленнi ринкiв грало передаване по спадку багатство; у нинiшнiх же економiках, що розвиваються, чинник спадку має мале значення.
iдеальний грунт для розвитку. Проте культурнi чинники можуть бути настiльки ж важливi, як i грошi. Середнiй клас може охоче купувати акцiї приватних пiдприємств, як, наприклад, в Гонконзi або, навпаки, не квапитися вступати в таку ризикову область, як iнвестицiї. Створення добре регульованих iнвестицiйних фондiв грає, таким чином, важливу роль в мобiлiзацiї заощаджень. Як вже було сказано, в основi дiяльностi рiзних типiв iнвестицiйних фондiв, що вiдповiдає рiзним вимогам регулювання, лежить ряд загальних принципiв. Простота, низькi витрати i легкiсть здiйснення операцiй, пропонованi iнвестицiйними фондами залучають приватних iнвесторiв, що бажають iнвестувати крупнi суми або робити регулярнi внески з постiйних доходiв. Там, де ефективне регулювання забезпечує основу для суспiльної довiри, iнвестицiйнi фонди можуть залучати значну долю заощаджень населення в цiлому. У розвинених країнах iнвестицiйнi фонди грають все зростаючу роль в пенсiйному забезпеченнi, оскiльки уряд прагне перекласти зобов'язання по виплатi пенсiй на приватний сектор. Подiбна тенденцiя виявляйся i в країнах з ринком, що розвивається. Загальною межею економiк, що розвиваються, є те, що їх потреба в капiтальних iнвестицiях перевищує об'єми накопичень, що є у них. Іноземнi iнвестицiї - прямi i портфельнi - можуть допомогти заповнити цей пролом. У перiод, коли приплив iноземного капiталу рясний, уряд може вважати, що управлiння потоками заощаджень усерединi країни не є безумовно необхiдним. [12]
Але коли виникають труднощi з припливом iноземного капiталу i цiна капiталу зростає, то з'являється стимул-реакцiя ефективно направляти накопичення населення у продуктивнi iнвестицiї. Недавнiй досвiд показав, що iноземнi портфельнi iнвестицiї в ринки, що розвиваються, характеризуються низькою лiквiднiстю, можуть бути зв'язанi з певними проблемами. Це пов'язано з сильними цiновими коливаннями портфельних iнвестицiй. Як тiльки мiжнароднi фахiвцi з ринкiв, що розвиваються, "вiдкривають" країну, великi потоки iнвестицiй пiднiмають вартiсть її коштовних паперiв на надхмарну висоту. Розвиток потужного сектора вiтчизняних iнвестицiйних фондiв може допомогти стабiлiзувати ринок в умовах сильного тиску з боку iноземних iнвесторiв, оскiльки вiтчизнянi фонди схильнi зберiгати iнвестицiї довше, нiж iноземнi. Перспективи розвитку Прагнення розвивати свої послуги приводить зарубiжнi iнститути колективного iнвестування до тiсної взаємодiї. Наприклад, вiдомо, що 30-35% засобiв взаємних фондiв - це так званi "пенсiйнi грошi". Висока прибутковiсть взаємних фондiв заставляє iнших колективних iнвесторiв переймати класичнi схеми їх роботи i вкладати все велику частину коштiв у фондовий ринок, особливо в корпоративнi коштовнi папери. Так, пенсiйнi фонди починають все бiльше вiдмовлятися вiд пенсiйних схем з гарантованими виплатами i учасники таких фондiв при виходi на пенсiю просто отримують свою долю чистих активiв фондiв, як це вiдбувається у взаємних фондах, вiдразу або у виглядi щомiсячної пенсiї. З'явився такий рiзновид взаємних фондiв, як взаємний страховий фонд. Власниками такого фонду можуть бути тримачi полiсiв або окреме пiдприємство, бiзнес якого чреватий збитками. За рахунок пiдвищених доходiв вiд iнвестування засобiв такий фонд може знижувати розмiр страхових внескiв, що привабливо для клiєнтiв. Крiм того, часто по страхових полiсах таких фондiв передбачена не лише виплата в страхових випадках, але i премiї i дивiденди, а також виплата страхового посiбника не лише у момент погашення полiса, але i в заздалегiдь обумовленi термiни протягом термiну дiї полiса. У Нiмеччинi типовим випадком є кооперацiя мiж страховою компанiєю i компанiєю iнвестицiйного фонду, що управляє, яка зазвичай є дочiрньою компанiєю банку. Це дозволяє значно розширити збутову мережу продуктiв обох компанiй. В той же час багато страхових компанiй створюють свої власнi компанiї, що управляють. Причини активностi страховикiв на iнвестицiйному ринку очевиднi. Договори страхування вимагають усе бiльш значних виплат клiєнтам. Створення власних iнвестицiйних фондiв дозволяє страховим компанiям отримувати додатковий прибуток на iнвестованi засоби. Оскiльки iнвестицiйнi фонди забезпечують самi кращi результати у галузi колективних iнвесторiв, вони тим самим встановлюють високi стандарти управлiння активами, якi формують iмiдж галузi в цiлому. Банкiвська система є необхiдним засобом накопичення заощаджень населення, проте забезпечення джерел довгострокового акцiонерного капiталу для промисловостi i торгiвлi необхiдно в тiй же мiрi що i розвиток сфери кредитування.
грати значну роль в розвитку економiки. Із сказаного вище виходить, що роль iнвестицiйних фондiв на ринку, що розвивається, на раннiх етапах може виявитися набагато iстотнiшою, нiж роль iнвестицiйних фондiв в розвинених країнах. Це пояснюється зростанням компетентностi iнвесторiв, якi хочуть самостiйно контролювати вирiшення про збереження своїх засобiв. Багато iнвесторiв орiєнтовано на довгостроковi цiлi. Їх не засмучують флуктуацiї ринку. Вони не впадають в панiку, як опасалися деякi, i не лiквiдовують свої пакети при спадi активностi на фiнансовому ринку. Бiльш того, iнвестори вiддають перевагу гнучким i лiквiдним iнструментам збереження, де кожен аспект iнвестування видний ("прозорий"). Пенсiйнi фонди старого зразка i страховi полiси не володiють цiєю якiстю. Важливо також i те, що багато крупних корпорацiй, якi ранiше забезпечували своїм працiвникам пенсiї через пенсiйнi схеми компанiї, тепер перекладають на самих працiвникiв вiдповiдальнiсть за забезпечення їх старостi. У iнвестицiйних фондах люди бачать прекрасну можливiсть примножити свої заощадження завдяки квалiфiкованому управлiнню i диверсифiкацiї вкладень.
грошового ринку як наслiдок спаду довiри до банок старого зразка i вищих доходiв, якi дають iнвестицiйнi фонди, в порiвняннi з банкiвськими депозитами. Поважно i те, що уряди багатьох країн забезпечили взаємним фондам податковi пiльги, якi сприяють iнвестицiям. Але навiть i без таких пiльг, iнвестицiйнi фонди залишаються податково-нейтральними порiвняно з прямими iнвестицiями в акцiї або облiгацiї.
iнвестицiйного клiмату, коли i на урядовому рiвнi, i в засобах масової iнформацiї регулярно обговорюється проблема залучення засобiв населення для iнвестування їх в українську економiку. Поза сумнiвом, не доводиться чекати стрiмкого зростання iнвестицiй в умовах недовiри населення до iнвестицiйних фондiв. Для вирiшення даної проблеми потрiбний час i стабiльнiсть в суспiльствi. Не дивлячись на це, Українi буде корисний багатий американський i європейський досвiд.
3. Система пiдготовки фiнансових менеджерiв за кордоном
Першими ступень МВА отримали випускники бiзнес школи Дортлеутського коледжу штату Нью-Хемпшир в 1901 р. Квалiфiкацiя МВА швидко отримала визнання серед студентiв i працедавцiв. Це пов'язано з тим, що дисциплiни, що викладалися, були тiсно пов'язанi з потребами виробництва i ринку. Система освiти по бiзнесу i менеджменту, як i бiльшiсть iнших спецiальностей, є в США триступiнчатої. Пiсля закiнчення середньої школи, провчившись 4 роки в унiверситетi або коледжi, можна отримати ступiнь бакалавра. Далi слiдує дворiчна освiта по магiстерських програмах: «магiстра дiлового адмiнiстрування» (МВА), «магiстра науки управлiння» (MMS), «магiстра мiжнародного менеджменту» (MIM) i так далi Зазвичай на магiстерськi програми поступають люди у вiцi 25-30 рокiв, що мають окрiм ступеня бакалавра не менш 2-х рокiв практичної роботи. Ступiнь магiстра, що привласнюється в результатi вчення, не є вченою. Ця ступiнь швидше «професiйна», така, що говорить про те, що випускник, що отримав її, має не лише теоретичнi, але i практичнi знання i навики в областi бiзнесу i менеджменту на основi розбору великої кiлькостi управлiнських ситуацiй, участi в управлiнських iграх, стажувань в крупних фiрмах, за кордоном i тому подiбне Програми МВА – основнi для шкiл бiзнесу, що особливо ведуть. Вони вiдрiзняються високою iнтенсивнiстю навчання i гарантують високу якiсть фахiвцiв. За випускниками першої десятки найбiльш впливових шкiл, йде справжнє полювання. Гарвардська школа бiзнесу вже багато рокiв займає перше мiсце. Її постiйний суперник – Стенфордськая школа бiзнесу. Провiднi мiсця займають Уортонськая школа в Пенсiльванiї, Слоуновськая школа в Массачусетському технологiчному iнститутi, школа бiзнесу унiверситету Мiчiгану i iн. Останнiм часом широко поширюються вечiрнi програми вчення по магiстерських програмах для керiвникiв-практикiв вищої ланки (Executive МВА). Третiм рiвнем є вивчення бiзнесу i управлiнню є програми, що ведуть до здобуття ступеня доктора фiлософiї (Ph. D.). Вони передбачають 3-4 рiчне вчення з обов'язковим захистом дисертацiї i привласненням вченого ступеня доктора фiлософiї. Це вчена ступiнь. Тi, хто її отримують, не мають намiр ставати менеджерами – практиками, а займатимуться дослiдженнями i викладанням в цiй областi, або професiйною роботою плановика, аналiтика на фiрмах. Висока якiсть доктора фiлософiї в унiверситетах США визначається освоєнням величезного масиву наукової лiтератури i багаточисельними спецiальними курсами по предмету. На програму доктора фiлософiї поступають аспiранти, що мають ступiнь бакалавра, а iнколи – ступiнь магiстра. В цьому випадку термiн вчення зменшується. Ета американська система є вельми розгалуженою, гнучкою i дорогою. Якщо якiсь магiстерськi програми перестають мати попит, їх замiнюють iншими. Щоб пiдсилити зв'язок науки i практики, багато шкiл бiзнесу вважають за краще брати у викладач людей, що пропрацювали у фiрмах на керiвних посадах, i в той же час мають ступiнь доктора фiлософiї, дослiдних у вченнi i наукових дослiдженнях. Професори, прошедшие такого роду «ротацiю», - це особлива, дуже коштовна для шкiл бiзнесу категорiя викладачiв. [3]
Слiд проте пiдкреслити, що американська дорога пiдготовки фiнансових менеджерiв – не єдиний в свiтовiй практицi. Першi бiзнес-школи в Європi були вiдкритi у Великобританiї в Лондонi i манчестерi. Це сталося лише в 1967 роцi. Декiлька пiзнiше за бiзнес-школу з'явилися в континентальнiй Європi. В даний час в провiднiй європейськiй асоцiацiї EFMD (Європейський фонд розвитку менеджменту). Зареєстровано близько 300 повноцiнних центрiв вчення фiнансових менеджерiв. Багато з них вiдрiзняються високим рiвнем пiдготовки, хоча магiстерськi ступенi в областi бiзнесу не так поширенi i не настiльки високо котируються, як в США. Декiлька бiльше значення в європейських школах мають наближенi до виробництва дисциплiни, вивчення соцiальних, а також странових i мiжнародних аспектiв бiзнесу i управлiння. Оле Роллаг вважав за краще вчитися в Європi, у французькiй школi HEC, вiдмовившись вiд високооплачуваної роботи, не говорячи вже про пiцу i бейсбол. Роллаг зважився на такi жертви тому що абсолютно точно знав, що дасть йому навчання за океаном: «У Європi я прагнув навчитися тому, чому не змiг би навчитися в США. Я маю на увазi європейський стиль ведення переговорiв, європейську торгiвлю i трудове законодавство, i особливо європейський пiдхiд до вирiшення економiчних проблем. Виучуючись за кордоном, ви на все життя придбаєте iнший погляд на речi». Как все-таки вiдрiзняються термiни «international» i «diverse» в поняттi американських i європейських бiзнесу-шкiл? На думку Джоша Кобба, менеджера по розвитку бiзнесу в школi HEC, для американцiв internationalization означає iнтеграцiю, тобто економiчнi стосунки США з iншими країнами. У Європi ж надають велике значення мiжкультурним вiдмiнностям. Саме з цiєї причини здобуття ступеня МВА в Європi вiдрiзняється вiд бiзнес-освiти в американських школах. «Навчання в iнших країнах привабливе для студентiв, якi бачать своє майбутнє в багатонацiональних корпорацiях. Якщо не рахувати студентiв, що займаються мiжнародними проектами для своїх компанiй, навчання за кордоном необхiдне лише тим, хто хоче зробити собi кар'єру в iноземнiй компанiї», - вважає американець Алан Фоллмар, недавнiй випускник однiєї з європейських бiзнесу-шкiл. Перед тим, як поступити в бiзнес-школу, Фоллмар працював в компанiї General Electric, займаючись тестуванням нових двигунiв. Тепер же вiн є спiвробiтником фiнансового вiддiлу паризької компанiї Barclays Capital. Для нього здобуття ступеня МВА в Європi є «важливим чинником, який дозволив змiнити сферу дiяльностi i переїхати в iншу країну». Уроженец Вашингтона Ендрю Хауелл поступив в бiзнес-школу INSEAD з простої причини: «Мене завжди цiкавила Європа, i навчання в INSEAD було можливiстю почати робити кар'єру за кордоном. Транснацiональнi корпорацiї розумiють, що вони повиннi приймати на роботу спiвробiтникiв з рiзних країн. І увага, яку школа INSEAD придiляє мiжнародному аспекту в освiтi, має велике значення для таких компанiй». Одним з iстотних вiдмiнностей європейських бiзнесу-шкiл є всiлякий контингент студентiв. Навiть у тих американських бiзнесi-школах, де класи переважно багатонацiональнi, студенти-iноземцi складають максимум 30-40%. У школi Tuck вiдсоток iноземних студентiв дорiвнює 33, i навiть в тiй, що славиться своєю багатонацiональною школi Kellogg студенти-iноземцi навряд чи складуть 50%. Для порiвняння: у лондонськiй LBS або французькою HEC студенти з iнших країн складають 80% i 70% вiдповiдно.
При виборi бiзнесу-школи слiд звернути увагу на її спрямованiсть i спецiалiзацiю. У деяких бiзнесi-школах, наприклад в INSEAD, IMD або в Оксфордi можна отримати ступiнь МВА за програмою «Full time» всього за рiк. Лондонська бiзнес-школа (LBS) спецiалiзується на фiнансах i консалтингу, школа IMD – на пiдприємництвi, сильна сторона школи Rotterdam – електронна комерцiя, а iспанською IESE – дiлова етика. При виборi школи слiд враховувати знання iноземних мов, оскiльки в школi НІС в Парижi i в ESADE в Барселонi викладання ведеться на англiйському французькiй i iспанськiй мовах. Поважно де знаходиться школа. Любителям iталiйської культури, пам'ятникiв i музеїв пiдiйде бiзнес-школа Bocconi, розташована в iсторичному центрi Мiлана. Тим, хто вiддає перевагу прохолоднiшому клiмату, може сподобатися школа Rotterdam. Любителям жити у великому мiстi – Лондонська школа. Одним з показникiв надiйностi школи є її участь в AACSB – мiжнароднiй органiзацiї, що займається питаннями бiзнес-освiти. У Пiвнiчнiй Америцi, у Великобританiї i континентальнiй Європi акредитацiєю програм МВА займається АМВА (The Association of Mbas - Асоцiацiя учбових закладiв, що привласнюють ступiнь МВА). У цiй органiзацiї прошлi акредитацiю програми МВА 60 учбових закладiв. Акредитацiю бiзнесу-шкiл, здiйснює EQUIS (European Quality Improvement System - Європейська система полiпшення якостi). В даний час лише 47 бiзнес-шкiл володiють Мазкими Європейської Якостi EQUIS. Ще менше бiзнес шкiл, прошедших акредитацiю в EQUIS i одночасно, що мають програми МВА, прошедшие акредитацiю в АМВА. Таких, всього 22 бiзнес-школи. OUBS - Школа Бiзнесу Вiдкритого Унiверситету - отримала акредитацiю престижної європейської системи акредитацiї EQUIS. Це перша серед акредитованих шкiл EQUIS, така, що має лише дистанцiйнi програми. OUBS стала восьмою британською школою бiзнесу, що здолала складний процес оцiнки, що проводиться представниками європейських i пiвнiчноамериканських бiзнесу-шкiл i громадських органiзацiй. OUBS – Школа Бiзнесу Вiдкритого Унiверситету) одна з провiдних європейських бiзнесу-шкiл i найбiльша бiзнес-школа з вченням за активною дистанцiйною технологiєю. З часу свого створення в 1983 роцi бiльше 200 тисяч фiн менеджерiв прошлi вчення по курсах на рiвнях Сертифiкату, Диплома i МВА. В даний час OUBS дiє бiльш нiж в 35 країнах i має 30 тисяч студентiв.
нацiональних особливостей. EQUIS входить в The European Foundation for Management Development (EFMD - Європейський Фонд Розвитку Менеджменту) - незалежне, некомерцiйне об'єднання органiзацiй що займаються освiтою в областi менеджменту. Для здобуття акредитацiї EQUIS школи повиннi задовольняти критерiям якостi в трьох напрямах:
• високi мiжнароднi стандарти якостi у всiх сферах, визначенi моделлю EQUIS;
• iстотний рiвень iнтернацiоналiзацiї;
• потреби пiдприємств мають бути глибоко упровадженi в програми, учбовий процес i розвиток.
3. 3 Система пiдготовки фiнансових менеджерiв в Росiї
Потреба в бiзнес-освiтi в Росiї почала формуватися лише на рубежi 90-х рокiв. Хвиля тих, що бажають пройтi бiзнес-вчення породила i велику кiлькiсть пропозицiй. В цей час i виникли першi прообрази бiзнесу-шкiл в Росiї. За час, прошедшєє з моменту вiдкриття перших шкiл, в їх програмах сталися значнi змiни, вони стали всiлякiшими, деякi бiзнес-школи придбали свою особу. Вища школа фiнансового менеджменту - один з провiдних пiдроздiлiв Академiї народного господарства при Урядi РФ, що лiдирує в областi бiзнес-освiтi учбового закладу Росiї. В Академiї вчилося не одне поколiння керiвних господарських кадрiв росiйської економiки. Школа прагне зберiгати i розвивати цi славнi традицiї, зосередивши свої зусилля на однiй з прiоритетних сфер управлiнської дiяльностi - фiнансовому управлiннi. Вища школа фiнансового менеджменту АНГ готує квалiфiкованих фахiвцiв з управлiння фiнансами, прагнучи чiтко слiдувати сучаснiй концепцiї фiнансового менеджменту. Ця концепцiя знаходить вiддзеркалення в учбових курсах Школи, яких вже декiлька десяткiв.
Саме вони сьогоднi складають головний потенцiал Вищої школи фiнансового менеджменту. Науково - педагогiчну дiяльнiсть Школи визначають кафедри, об'єднуючi викладачiв - провiдних фахiвцiв з фiнансiв i менеджменту. Саме вiд них залежить якiсть i вмiст учбового процесу в Школi: викладачi пишуть книги, пiдручники, розробляють новi учбовi курси, беруть участь у виданнi кращих зарубiжних пiдручникiв по управлiнню i фiнансам. Учбовий процес в Школi представлений системою повчальних програм: довгострокових, середньострокових, короткострокових, а також семiнарiв i дистанцiйних тематичних курсiв. Очолюючу роль в цiй системi грають магiстерськi програми. У її складi також програми "другого" вищої освiти, програми професiйної перепiдготовки по фiнансовому менеджменту, в яких досить повно вiдбиваються сучаснi тенденцiї вивчення менеджменту i фiнансiв. Визначальна вiдмiннiсть магiстерських програм - пiдготовка i захист магiстерської дисертацiї. Важливiсть цього етапу важко переоцiнити, адже в процесi написання дисертацiї майбутнi магiстри набувають навикiв самостiйної дослiдницької дiяльностi, не просто стають фiнансовими менеджерами, але i освоюють навики стратегiчного мислення. Недаремно говорять, що в стратегiчному управлiннi перемагає той, хто володiє дарма творчого мислення. [3]
Випускники програми отримують державний диплом про вищу освiту i ступiнь магiстра менеджменту iз спецiалiзацiєю по фiнансовому менеджменту. Інтенсивне короткострокове вчення по фундаментальних проблемах фiнансового менеджменту пропонує програма по корпоративних фiнансах, де в стислiй, концентрованiй формi слухачi знайомляться з ключовими, фундаментальними проблемами сучасних фiнансiв. Сьогоднi смiливо можна сказати, що жоден фiнансист, будь то банкiр, страховик або оцiнювач, а також менеджер, аж до генерального директора крупного пiдприємства, не можуть обiйтися без корпоративних фiнансiв. «Головне завдання нашої програми МВА», - говорить директор МВА ВДУЕС Шинковський м. ю. – «здобування освiти свiтового зразка, з тим, щоб професiйно займатися економiкою, бiзнесом, i пiдприємницькою дiяльнiстю. Програма адаптована до росiйських умов, використає новiтнi освiтнi технологiї i реалiзується викладачами ВДУЕС, прошедшими стажування за кордоном. Ми постаралися, щоб програма вiдповiдала свiтовим стандартам ступiня МВА, щоб вона ввiбрала в себе столiтнiй досвiд пiдготовки фахiвцiв в областi бiзнесу i економiки в провiдних унiверситетах США. Нашi партнери - що мають свiтове визнання школи бiзнесу Калiфорнiйськi державнi унiверситети в мiстах Хейворд i Помона, яким ми вдячнi за готовнiсть i бажання до спiльної роботи над програмою МВА.» Програма робить упор на застосування теоретичної пiдготовки до рiшення практичних завдань. Потреба у фахiвцях саме такий рiвня i такої спрямованостi пiдготовки в умовах ринкової економiки висока. Щоб успiшно змагатися на мiжнародному ринку, треба опанувати мистецтво бiзнесу. Ступiнь МВА обiцяє успiшну кар'єру, цiкаву творчу роботу. Та все ж на практицi пiдготовка фiнансових менеджерiв на росiйських пiдприємствах доки кульгає. Мiж практикою росiйського управлiння i сучасними технологiями менеджменту склався колосальний розрив. Якщо росiйськi управлiнськi працiвники усвiдомили масштаби невiдповiдностi вживаних ними методiв новим умовам, то перед ними три основнi магiстралi. Перша дорога - через добре вiдому, але вже забуту систему пiдвищення квалiфiкацiї на базi вiдповiдних галузевих iнститутiв. Темпи пiдвищення квалiфiкацiї працiвникiв пiдприємств рiзко знизилися, можна сказати, зiйшли нанiвець iз-за дорожнечi супутнiх витрат (проїзд, мешкання, вчення). [3]
менеджменту i працюючих на еквiвалентному iз захiдними школами бiзнесу рiвнi. Галузевi iнститути розгубили велику частину кадрiв.
Другий напрям заповнення найбiльш гострого дефiциту управлiнського ресурсу - iнформацiйного полягає в пiдготовцi росiйських менеджерiв безпосередньо за кордоном в провiдних школах менеджменту i центрах пiдготовки кадрiв. Звичайно, це одна з найбiльш дiєвих дорiг вирiшення проблеми. Проте, окрiм браку в пiдприємств валютних засобiв для фiнансування цього напряму головна проблема полягає у вiдсутностi можливостi реальної комунiкацiї мiж джерелом i одержувачем знань - стара як свiт проблема вiльного володiння iноземними мовами росiйськими управлiнськими працiвниками. Остання соломинка - досвiд пiдприємств – свiтових лiдерiв, якi самi формують кадри фiн менеджерiв. Встановивши надзвичайно високу, "штучну" оплату за передачу i освоєння нових технологiй, реально пiдтримуючи будь-якi новини (вiд великого - освоєння нової технологiї до найдрiбнiшого - рацпропозицiї, яка дає або дасть результат в майбутньому). Треба це зробити постiйним видом дiяльностi пiдприємств. Кожному пiдприємству термiново необхiдно розробити власну цiльову програму розвитку i впровадження нових методiв i технологiй менеджменту i концепцiю розвитку власного менеджменту, яка повинна включати основнi напрями робiт за рiшенням органiзацiйних, економiчних i управлiнських проблем галузi. Головне ж щонайшвидше вiдмовитися вiд використання iснуючих застарiлих методiв управлiння i почати перехiд на новi технологiї менеджменту вiдповiдно до свiтових i передових вiтчизняних досягнень по ключових напрямах (iнвестицiйний менеджмент i бiзнес-планерування, фiнансовий менеджмент, бюджетний менеджмент, лiзинг, логiстика, внутрiфiрмове планерування, контроллiнг i iн.), перейти вiд управлiння окремими заходами до управлiння концептуально орiєнтованими програмами. Перехiд на новi методи i системи менеджменту дозволить зробити якiсний стрибок в економiку XXI столiття.
Поняття “менеджменту” можна розглядати з трьох сторiн: як систему економiчного управлiння, як орган управлiння (апарат управлiння), як форму пiдприємницької дiяльностi. Менеджмент в загальному виглядi можна визначити як систему економiчного управлiння виробництвом, яка включає сукупнiсть принципiв, методiв, форм i прийомiв управлiння.
Фiнансовий менеджмент – це система принципiв, засобiв та форма органiзацiї грошових вiдносин пiдприємства, спрямована на управлiння його фiнансово-господарською дiяльнiстю, в яку входять:
· розроблення i реалiзацiя фiнансової полiтики пiдприємства;
· оцiнка iнвестицiйних проектiв i формування “портфеля” iнвестицiй;
Фiнанси складаються з 3-х взаємозв’язаних галузей:
· ринок грошей та капiталу
Фiнансовий менеджмент - форма управлiння процесами фiнансування дiяльностi пiдприємства за допомогою методiв та важелiв фiнансового механiзму або мистецтво управлiння фiнансовою дiяльнiстю.
що фiнансове управлiння виходить далеко за рамки компанiї i бiльше впливає на ринок створюючи таким чином умови для ефективного функцiонування компанiї. По-друге, застосування сучасних концепцiй та теорiй фiнансового менеджменту неможливе поза процесами глобалiзацiї та iнтеграцiї вiтчизняної економiки у свiтову. Таким чином є досить велике протирiччя з одного боку ефективнiсть принципiв та методiв фiнансового менеджменту, що використовують закордоном, з iншого реалiї вiтчизняної системи господарювання пристосування до яких унеможливлює застосування багатьох елементiв фiнансового управлiння виокремленого з аналiзу закордонного досвiду.
Слiд визнати, що пiдготовка, формування фiнансових менеджерiв в рiзних країнах дуже зближується i по сутi, i по методах органiзацiї вчення, особливо в останнє десятилiття. Менеджмент як професiя, як галузь знань стає поїстенне iнтернацiональним. Освоєння досвiду управлiння кожнiй з країн, передача цього досвiду – справа дуже коштовна i корисна. І це починають розумiти все. Адже це дозволяє не лише зрозумiти, як вести бiзнес за кордоном, але i навчитися уникати помилок у ситуацiях, якi не зустрiчалися в сьогоденнi i минулому, але сповна можливi в майбутньому. Історiя чужого успiху або невдачi теж буває дуже повчальна. І, звичайно, науковi i емпiричнi узагальнення, вироблення загальних принципiв ефективного управлiння, типiзацiя його рiзних форм i умов їх вживання – все це предмет серйозної роботи тих, хто думає про менеджмент в науковому планi, просуває вперед управлiнську думку. У всьому цьому рiзноманiттi теорiй i явищ живої практики американський менеджмент був i залишається найбiльш потужною «управлiнською цивiлiзацiєю». Його провiдне значення в свiтi сьогоднi незаперечно, а вплив на розвиток теорiї. Практики, а тим бiльше вчення управлiнню найбiльш велике. Немає нужди слiпо слiдувати виводам американських теоретикiв i рекомендацiям їх практикiв, але знати їх iдеї, безумовно, необхiдно.
Список використаної лiтератури
1. Данько Т. П., Окрут З. М. Свободные экономические зоны: учебное пособие/Рос. экон. академия им. Г. В. Плеханова. — М.: ИНФРА-М, 2007.
2. Пеппер Д. Практическая энциклопедия международного налогового и финансового планирования. — М.: ИНФРА-М, 2007.
6. Кордобовская М. Аланды: острова, которым всегда везло // Offshore express. — 2007. — № 7(31). — С. 12—21.
8. Коттке К. «Грязные» деньги — что это такое?: Справочник по налоговому законодательству в области «грязных» денег: Пер. с нем. — М.: Издательство «Дело и Сервис», 2005.
9. Майкл Д. Интрилигатор. Чему Россия может научиться у Китая при переходе к рыночной экономике // Экономическая наука современной России. — 2007. — № 3. — С. 3—10.
11. Платонова Л. Они приходят без приглашения // Налоговая полиция. — 2005. — № 9. — С. 15.
13. Кампионе: уютная обитель для «налоговых беженцев» // Offshore express. —2007. — № 4(28). — С. 2—9.
14. Информационный бюллетень // Северная торгово-промышленная палата. — 1998. — № 1. — С. 25—28.
|
