Державний кредит (сутнiсть, функцiї,класифiкацiя держпозик, управлiння кредитом, Україна як позивач та кредитор)
Інститут Мунiципального Менеджменту i Бiзнесу
“Державний кредит (сутнiсть, функцiї,класифiкацiя держпозик, управлiння кредитом, Україна як позивач та кредитор)”
КИЇВ-2001
План
Вступ
1. Сутнiсть i функцiї державного кредиту.
4. Україна як позивач i кредитор.
Висновок
i насамперед процесiв розподiлу й перерозподiлу валового внутрiшнього продукту мiж рiзними верствами населення, окремими господарськими структурами й територiями; усунення вад ринкових механiзмiв щодо розмiщення ресурсiв i забезпечення суспiльними благами; заохочення бiзнесу, дiлової та iнвестицiйної активностi, мотивацiї до працi; антициклiчне регулювання економiки; пiдтримання рiвня зайнятостi; стабiлiзацiю економiчного стану в державi.
Особливе мiiсце в фiнансовiй пiрамiдi держави, займає залучення фiнансових ресурсiв державою на кредитнiй основi для покриття власних потреб, що є прийнятною та об'єктивно зумовленою практикою здiйснення економiчної дiяльностi. Економiчна суть цього процесу полягає в тому, що в певний час є певна кiлькiсть вiльних капiталiв як всерединi країни, так i за її межами. Цi капiтали здiйснюють рух з метою пошуку сфер свого застосування. Участь держави у мiжнародному i внутрiшньому русi капiталiв є фактом її входження до свiтового господарського простору.
Активна полiтика держави як на внутрiшньому, так i на зовнiшньому ринку капiталiв закономiрно призводить до утворення державного боргу.
В данiй роботi я хочу висвiтлити поняття державного кредиту, зрозумiти його значення для економiки України.
В умовах розвинутих товарно-грошових вiдносин держава може залучати до покриття своїх витрат вiльнi фiнансовi ресурси господарських структур чи кошти населення.
Головним способом їхнього одержання є державний кредит. Вiн виражає вiдносини мiж державою i численними фiзичними та юридичними особами з приводу формування додаткового грошового фонду в руках держави, поряд з бюджетом. При здiйсненнi кредитних операцiй всерединi країни держава звичайно є позичальником коштiв, а населення, пiдприємства й органiзацiї - кредиторами. Проте й держава може виявитися у ролi кредитора. Таке явище зустрiчається не тiльки в сферi мiждержавних вiдносин, але i у внутрiшньому фiнансовому життi, використовуючи казначейськi кредити.
Особливiсть державного кредиту складається у зворотностi, термiновостi i платностi наданих у борг коштiв. Узятi в борг кошти надходять у розпорядження органiв державної влади, перетворюючи їх в додатковi фiнансовi ресурси. Джерелом погашення державних позик i виплати вiдсоткiв по них виступають ресурси бюджету.
за рахунок засобiв фонду державного кредиту можуть фiнансуватися додатковi господарськi i соцiально-культурнi програми, без очiкування надходження звичайних коштiв.
Проте в будь-якому випадку - i при бюджетному дефiцитi, i при збалансованому бюджетi - позичковi кошти не можуть вважатися доходами держави i вiдображатись в дохiднiй частинi бюджету. Кошти фонду державного кредиту повиннi направлятися на покриття дефiциту чи додаткове фiнансування урядових витрат, не впливаючи на розмiр звичайних доходiв державного бюджету. Недотримання цього може привести до серйозних негативних наслiдкiв. Справа в тому, що усунення межi мiж поточними бюджетними доходами i позичковими коштами зменшує пильнiсть уряду, спотворює представлення про реальнi фiнансовi можливостi. При цьому може вiдбуватися фiнансування суспiльних потреб при впевненостi в повному фiнансовому благополуччi, хоча фактично розвиток йде на дефiцитнiй основi i за рахунок майбутнiх поколiнь. Неминучим результатом такої практики буде розлад фiнансової i грошово-кредитної системи.
Державний кредит представляє вiдносини вторинного розподiлу вартостi валового суспiльного продукту i частини нацiонального багатства. У сферу держкредитних вiдносин пiдпадає тiльки частина доходiв i грошових фондiв, сформованих на стадiї первинного розподiлу. Звичайно ними є тимчасово вiльнi кошти населення, пiдприємств i органiзацiй.
Формування додаткових фiнансових ресурсiв держави за рахунок вiльних коштiв - це одна сторона державних кредитних вiдносин. Другою стороною виступають фiнансовi зв'язки, обумовленi зворотнiстю i оплатнiстю коштiв, додатково мобiлiзованих державою. Виплата доходiв кредиторам забезпечується за рахунок бюджетних надходжень. При цьому iнтереси платникiв податкiв не збiгається з iнтересами власникiв державних цiнних паперiв.
i грошового обiгу країни в порiвняннi з монетарними прийомами (наприклад, емiсiєю грошей) балансування доходiв i витрат уряду. Це досягається на основi перемiщення попиту вiд фiзичних i юридичних осiб до урядових структур без збiльшення сукупного попиту i кiлькостi грошей у обiгу.
насамперед у зв'язку з нерiвномiрним одержанням доходiв, виплатою гонорарiв, премiй, вiдпускних, одержання спадщини i т. д. Аналогiчнi тенденцiї мають мiсце й у русi коштiв пiдприємств i органiзацiй. Великi тимчасовi коливання в одержаннi виторгу вiд реалiзацiї продукцiї i послуг можуть мати мiсце в зв'язку з тривалiстю виробничого циклу чи сезоннiстю виробництва. Тимчасово вiльнi фiнансовi ресурси в юридичних осiб можуть утворюватися у видглядi нерiвномiрностi здiйснення великих капiтальних вкладень у виробництво i соцiальну сферу. Тимчасово вiльними можуть бути резервнi фонди пiдприємств. З ростом ефективностi суспiльного виробництва збiльшуються i можливостi залучення коштiв пiдприємств i органiзацiй у сферу державного кредиту.
Вiдносини по лiнiї державного кредиту не можна плутати з банкiвським кредитом. Державний кредит як самостiйна форма кредитних вiдносин вiдрiзняється вiд банкiвського кредиту рядом особливостей:
·
. Виникає в держави при фiнансових утрудненнях, необхiдностi врегулювати розрив мiж грошовою масою в обiгу i товарними ресурсами. Державний кредит використовується, насамперед, на покриття бюджетного дефiциту.
·
. Умовою угоди при державному кредитi, економiчнi iнтереси учасникiв вiдособленi, тому потрiбно забезпечити економiчну зацiкавленiсть кредиторам для добровiльної передачi коштiв у користування позичальника. Для цього держава бере на себе зобов'язання виплачувати кредиторам визначений доход. Винагорода кредиторiв при державному кредитi виступає як стимул реалiзацiї вiдособлених економiчних iнтересiв кредиторiв i позичальникiв.
·
. Державний кредит використовується глобально й опосередковує платежi товарного i нетоварного призначення. Ресурси, що мобiлiзуються за допомогою державного кредиту, витрачаються державою вiдповiдно за поточними потребами народного господарства i для фiнансування надзвичайних витрат.
·
У державному кредитi такої регламентацiї немає. Вiдносини мiж учасниками будуються на добровiльних засадах.
· Здатнiсть збiльшувати чи скорочувати грошову масу
процесу розширеного вiдтворення. Кредити можуть одержувати i приватнi особи. При державному кредитi вiдбувається формування додаткових фiнансових ресурсiв у руках полiтичної надбудови. Тому державний кредит виражає частину фiнансових вiдносин суспiльства. Ця обставина не допускає вiльного поводженя з позичковим фондом країни i залучення частини банкiвських ресурсiв до фiнансування урядових витрат.
Державний кредит може бути зовнiшнiм i внутрiшнiм. Основна частка державних витрат здiйснюється в нацiональнiй валютi, тому переважний розвиток одержує внутрiшнiй державний кредит. Але широкий мiжнародний подiл працi, обмiн технологiями i науково-технiчними iдеями, надання фiнансової допомоги iноземним державам - усе це обумовлює iнтенсивний розвиток мiжнародного державного кредиту. У систему держкредитних вiдносин включається також i умовний державний кредит, коли держава виступає в ролi гаранта за кредити, наданi iноземним позичальникам, мiсцевим органам влади, державним об'єднанням i т. д.
Функцiонування державного кредиту веде до утворення державного боргу. Загальний державний борг представляє всю суму випущених i непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи нарахованi вiдсотки, що повиннi бути виплаченi за цими зобов'язаннями. Поточний державний борг складають витрати по виплатi доходiв кредиторам за всiма борговими зобов'язаннями держави i по погашенню зобов'язань, термiн оплати яких уже настав.
Держава, широко використовуючи свої можливостi для залучення додаткових фiнансових ресурсiв з метою своєчасного фiнансування бюджетних витрат, поступово накопичує заборгованiсть як внутрiшню, так i iноземним кредиторам. Це веде до росту державного боргу - внутрiшнього i зовнiшнього.
Державний борг є характеристикою результативностi всiх зроблених держкредитних операцiй. Його абсолютна величина, динамiка i темпи змiни вiдобржають стан економiки i фiнансiв країни, ефективнiсть функцiонування державних структур. На стан державного боргу iстотно впливають щорiчнi операцiї в сферi державного кредиту: одержання нових позик i умови їхнього надання, з одного боку, i розмiри погашення й виплачуваних вiдсоткiв, з iншої.
Отже призначення державного кредиту виявляється в першу чергу в тому, що вiн є засобом мобiлiзацiї в руках держави додаткових фiнансових ресурсiв. У випадку дефiцитностi державного бюджету додатково одержанi фiнансовi ресурси направляються на покриття рiзницi мiж бюджетними витратами i доходами. При позитивному бюджетному сальдо, одержанi за допомогою державного кредиту кошти, прямо використовуються для фiнансування економiчних i соцiальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збiльшення фiнансових можливостей держави, може виступати важливим фактором прискорення соцiально-економiчного розвитку країни.
Державний кредит є джерелом збiльшення грошових доходiв у власникiв цiнних паперiв i вкладникiв ощадбанкiв, що досягається за допомогою виплати вiдсоткiв i виграшiв по державних позиках i внескам в ощадних установах. Це повною мiрою вiдноситься i до юридичних особ. Вкладаючи кошти в цiннi папери держави, вони не тiльки органiзують нагромадження коштiв для проведення великих iнвестицiй у виробництво i соцiальну сферу, але i можуть розраховувати на значний додаток до вкладених в позики коштiв щорiчно чи пiд час погашення облiгацiй позик.
У системi кредитних вiдносин державний кредит виступає в наступних формах :
1. державнi позики ;
2. перетворення частини внескiв населення в державнi позики ;
4. казначейськi позички ;
5. гарантованi позики.
Найпоширенiшою формою внутрiшнiх запозичень є позики. За їх допомогою мобiлiзуються тимчасово вiльнi кошти юридичних i фiзичних осiб для фiнансування потреб держави. Держава випускає i продає цiннi папери, як правило, облiгацiї. Вони мають номiнальну вартiсть, за якою продаються й гасяться. З огляду на номiнальну вартiсть облiгацiй виплачуються проценти.
Державнi позики можуть випускатися центральним урядом i мiсцевими органами та розповсюджуватися лише серед населення або лише серед юридичних осiб. Широке розповсюдження одержала практика випуску державних позик центральним урядом. Заборгованiсть мiсцевих органiв влади є як правило, незначна.
Залежно вiд способу виплати доходу позики подiляють на:
· Процентнi. - За процентними позиками власники облiгацiй одержують твердий дохiд у формi процента вiд номiнальної вартостi облiгацiї.
· Виграшнi. - При виграшних позиках увесь дохiд власники облiгацiй одержують у формi виграшу. Дохiд виплачується не за всiма облiгацiями, а лише за тими, на якi випав виграш.
· Безпроцентнi (цiльовi). - Безпроцентнi позики не передбачають виплату доходiв, але гарантують одержання товару, на який не задовольняється попит на ринку. Вартiсть кожної випущеної облiгацiї дорiвнює цiнi товару (легкового автомобiля, телевiзора, холодильника тощо).
· Безпрограшнi. - Безпрограшнi позики випускаються з умовою, що протягом строку дiї позики виграшними будуть усi облiгацiї.
Мiсцевi органи влади можуть також проводити цiльовi позики на будiвництво дорiг або iншi заходи, в яких зацiкавлено населення регiону.
Державнi позики можуть бути облiгацiйними i безоблiгацiйними. Облiгацiйнi позики супроводжуються емiсiєю цiнних паперiв держави. Безоблiгацiйнi позики оформляються пiдписанням угод, договорiв, а також шляхом записiв у боргових книгах i видачею особливих свiдчень. В даний час безоблiгацiйнi позики використовуються на мiжурядовому рiвнi.
зобов'язується повернути суму боргу у визначений термiн з вiдсотками чи виплачувати кредиторам доход протягом усього термiну користування позичковими коштами, а пiсля закiнчення термiну повернути i суму боргу.Іншим видом державних позик є казначейськi зобов'язання, що вiдрiзняються вiд облiгацiй цiлями випуску, формою виплати доходу i вiльним обiгом. Кошти вiд продажу облiгацiй спрямовуються в бюджет, позабюджетнi фонди чи на спецiальнi цiлi. Кошти вiд реалiзацiї казначейських зобов'язань направляються тiльки на поповнення бюджету. Доход вiд облiгацiй може бути виплачений у виглядi вiдсоткiв, виграшiв чи не виплачуватися взагалi. По казначейських зобов'язаннях доход виплачується у виглядi вiдсоткiв. Облiгацiї можуть бути з вiльним чи обмеженим обмеженим кругообiгом.
По термiнах погашення позики подiляються на:
· б) середньостроковi позики - термiн погашення до 5 рокiв;
· в) довгостроковi позики - термiн погашення бiльш 5 рокiв.
По методу розмiщення позики пiдроздiляють на:
· а) добровiльнi позики;
· б) позики розмiщенi по пiдписцi;
· в) примусовi позики.
постанови уряду, що передбачає строгу вiдповiдальнiсть за вiдхилення вiд покупки облiгацiй. Позики, розташовуванi серед населення по пiдписцi з розстрочкою платежу, формально є добровiльними. Однак їхня реалiзацiя супроводжується такою масово-полiтичною компанiєю, що робить їх власне кажучи обов'язковими. Це можливо лише в умовах тоталiтарного режиму. В даний час у нашiй країнi дiють тiльки добровiльнi позики.
ресурсiв держави - застосування частини внескiв населення в державнi позики. На вiдмiну вiд першої форми державного кредиту, коли фiзичнi i юридичнi особи купують цiннi папери за рахунок власних тимчасово вiльних коштiв, ощаднi установи дають кредит державi за рахунок позичкових коштiв. Наявнiсть посередника мiж державою i населенням в особi ощадних установ i надання позики останнiми державi за рахунок позичкових коштiв без вiдома реального власника (населення), дозволяє видiлити цi вiдносини як особливу форму державного кредиту. Ця форма кредитування здiйснюється через купiвлю особливих цiнних паперiв (наприклад, казначейських ощадних сертифiкатiв) чи ринкових цiнних паперiв (облiгацiй, казначейських зобов'язань), а також оформлення безоблiгацiйних позик. Безоблiгацiйнi позики є, власне кажучи, безстроковими. Вони оформляються державою не випуском цiнних паперiв, а шляхом безпосереднього облiку сум на рахунках вiдповiдних установ i в книзi державного боргу. Термiни погашення таких позик заздалегiдь не обумовлюються, але держава залишає за собою право викупу позики i зобов'язується виплачувати вiдсотки за весь перiод її дiї. Очевидно, що вiдсоток по вкладах, що зберiгається в ощадних установах, не може бути нижче офiцiйного рiвня iнфляцiї. Для бiльшої активiзацiї ощадної справи вiдсоток, що нараховується, повинний перевищувати цей рiвень з метою забезпечення одержання вкладником хоча б мiнiмального доходу. У нашiй країнi зараз це досягається на основi покупки Ощадбанком боргових зобов'язань держави.
паперiв ) передають частину кредитних ресурсiв на покриття витрат уряду. Ця форма державного кредиту функцiонує в тоталiтарному суспiльствi. Вона сприяє розвитку iнфляцiйних процесiв, що особливо небезпечно в умовах жорсткого контролю за емiсiєю грошових знакiв з боку демократично обраних органiв. Тому повна нормалiзацiя вiдносин мiж державою i кредитною системою лежить на шляху визнання неможливостi прямого займання позичкових засобiв для покриття бюджетного дефiциту.
Казначейськi позички виражають вiдносини надання фiнансової допомоги пiдприємствам i органiзацiям органами державної влади i керування за рахунок бюджетних засобiв на умовах зворотностi, термiновостi i платностi. В даний час у нашiй країнi ця форма активно не використовується. Однак при корiннiй реформi вiдносин власностi супроводжуваної роздержавленням i приватизацiєю господарських структур, держава не може нести вiдповiдальнiсть за фiнансовi результати дiяльностi пiдприємств i органiзацiй замiсть правомочних власникiв. Але при необхiдностi державнi органи можуть надавати фiнансову допомогу господарським суб'єктам, у стабiльнiй роботi яких вони зацiкавленi, але на умовах зворотностi, термiновостi, платностi. Вiдносини по лiнiї казначейських позичок не є аналогом банкiвського кредитування, оскiльки на вiдмiну вiд банкiвських структур органи державної влади i управлiння надають фiнансову допомогу на iнших умовах, з iнших причин i в iнших цiлях. Казначейськi позички видаються на пiльгових умовах за термiнами i нормою вiдсотка, вони можливi у випадку фiнансових утруднень пiдприємств i господарських органiзацiй у зв’язку з їх особливим стану на ринку, не мають комерцiйної мети, а є засобом пiдтримки життєво важливих для народного господарства економiчних структур.
мiсцевим органам влади, а так само окремим господарським структурам права проводити операцiї по наданню позик.
"Державний кредит" не зовсiм вiдповiдає своїй сутi. Тут точнiшою була б назва "Державний борг". Ефективнiсть використання державних запозичень значною мiрою залежить пiд системи управлiння боргом. Управлiння державним боргом — одне з прiоритетних завдань фiнансової полiтики держави, важлива умова її фiнансової стабiльностi. Процес управлiння боргом має декiлька етапiв: залучення коштiв; використання коштiв; повернення боргу i виплата вiдсоткiв.
Державне управлiння залученням коштiв, як правило, здiйснюється в контекстi бюджетного процесу, де законом "Про державний бюджет" на вiдповiдний рiк встановлюються граничнi розмiри боргу i державнi гарантiї його повернення. Мета полiтики управлiння боргом — одержати найвищий ефект вiд фiнансування за рахунок запозичених коштiв та уникнути макроекономiчних труднощiв i проблем платiжного балансу в майбутньому.
Управлiння розмiщенням запозичених коштiв є основним елементом усiєї системи управлiння боргом держави. Тому залученi кошти повиннi використовуватися для фiнансування зростання виробничих потужностей. При цьому повинно збiльшуватися виробництво товарiв не лише для внутрiшнiх потреб, а й експорт продукцiї, конче необхiдний для одержання iноземної валюти на обслуговування та погашення зовнiшнього боргу. Якщо цього не буде, то платежi з обслуговування боргу досягнуть неприпустимо високої частки експорту та вiтчизняного виробництва. В результатi комерцiйнi кредитори, побоюючись iмовiрних неплатежiв, скорочуватимуть кредитування країни.
Обсяг залучених зовнiшнiх позик для будь-якої країни визначається двома факторами: по-перше, скiльки капiталу країна може поглинути, по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи платежiв. При обчисленнi цих факторiв повиннi враховуватись як короткотермiновi, так i довготермiновi характеристики державного боргу. Тому важливою умовою збереження платоспроможностi, довiри кредиторiв i пом'якшення умов кредитування є економiчне зростання.
Що стосується зовнiшнiх запозичень, то вони повинен використовуватися виключно для iнвестицiй, проте висока норма iнвестицiй необхiдна, але недостатня умова для пiдтримки довiри кредиторiв. Інвестицiї повиннi бути також ефективними, в тому розумiннi, що прибуток за iнвестицiями повинен перевищувати вартiсть залучення капiталу. Позичковi ресурси, якi iнвестуються нерозумно, є бiльшою небезпекою, нiж повна вiдсутнiсть зовнiшнiх позик. Зовнiшнiй борг може зростати швидше, нiж експорт лише протягом визначеного часу i лише у тому разi, якщо борг щодо експорту невеликий.
Існує один негативний елемент економiчної полiтики, який є спiльним для всiх країн, що схильнi мати проблеми з погашенням та обслуговуванням державного боргу. Це неспроможнiсть контролювати дефiцит державного бюджету.
Управлiння як зовнiшнiм, так i внутрiшнiм боргом включає комплекс заходiв щодо його обслуговування — це погашення позик, виплати процентiв за ними, уточнення i змiни умов погашення випущених позик. Погашення позик здiйснюється за рахунок бюджетних коштiв. У деяких випадках держава вдається до рефiнансування державного боргу, тобто погашення заборгованостi шляхом випуску нових позик. Виплата процентiв, виграшiв, коштiв iз погашення позик становить основну частку витрат на обслуговування державного боргу. До iнших належать витрати з виготовлення, пересилання i реалiзацiї цiнних паперiв держави, проведення тиражiв виграшiв, тиражiв погашення i деякi iншi витрати.
Методами управлiння державним боргом є конверсiя, консолiдацiя, унiфiкацiя, обмiн облiгацiй за регресивним спiввiдношенням, вiдстрочення погашення i анулювання позики. Конверсiя — це змiна дохiдностi позики. Держава, як правило, зменшує розмiр процентiв, якi мають виплачуватися за позиками. Збiльшення сгрокiв дiї випущеної позики називають консолiдацiєю. Консолiдацiя i конверсiя можуть провадитися також одночасно. Унiфiкацiя позик — це об'єднання кiлькох позик в одну, коли облiгацiї ранiше випущених кiлькох позик обмiнюються на облiгацiї нової позики. В деяких випадках може здiйснюватися обмiн облiгацiй за регресивним спiввiдношенням, тобто коли декiлька ранiше випущених облiгацiй прирiвнюють до однiєї нової. Цей метод економiчних обгрунтувань не має.
зазначенi методи застосовують i щодо внутрiшнього боргу. Вiдстрочення погашення боргових зобов'язань, а також анулювання боргу може застосовуватися як до внутрiшнiх, так i зовнiшнiх позик. Анулювання боргiв може бути зумовлено фiнансовою неспроможнiстю держави, тобто банкрутством, або полiтичними мотивами.
Управлiння державним внутрiшнiм боргом держави здiйсняється мiнiстерством фiнансiв у порядку, погодженому з нацiональним банком. Слiд зазначити, що внутрiшнiй борг має певнi переваги над зовнiшнiм. Повернення внутрiшнього боргу i виплати вiдсоткiв за ним не зменшують фiнансовий потенцiал держави, тодi як зовнiшнiй борг має в своїй основi вiдплив капiталу з держави.
Управлiння державним внутрiшнiм боргом України здiйснюється Мiнiстерством фiнансiв України у порядку, погодженому з Нацiональним банком України. Розмiщення боргових зобов'язань Уряду України та надання гарантiй вiд iменi Уряду України провадиться за його дорученням Мiнiстерством фiнансiв України. Граничнi розмiри державного внутрiшнього боргу України, його структура, джерела та строки погашення встановлюються Верховною Радою України одночасно iз затвердженням Державного бюджету України на наступний рiк. Рахункова палата здiйснює контроль за утворенням i погашенням державного внутрiшнього боргу України. Обслуговування державного внутрiшнього боргу України здiйснюється Мiнiстерством фiнансiв України через банкiвську систему України шляхом проведення операцiй по розмiщенню облiгацiй внутрiшнiх державних позик, iнших цiнних паперiв, їх погашенню i виплатi доходу по них у виглядi процентiв та в iншiй формi.
Формування державного боргу в Українi почалося з кiнця 1991 року. На сьогоднi вiн має двi складовi: зовнiшнiй i внутрiшнiй. Кiлькiсна оцiнка зовнiшнього боргу проводиться в iноземнiй валютi, як правило, в доларах США, внутрiшнього — в нацiональнiй валютi.
США (39,1 %), iншим некомерцiйним кредиторам (Європейському союзу, Японiї) — 0,34 млрд. доларiв США (4,3 %), за iноземними кредитними лiнiями — 0,68 млрд. доларiв США (8,7 %), за комерцiйними та деякими iншими кредитами — 2,12 млрд. доларiв США (27 %).
млрд.
В Українi в 1992 р. прийнято Закон "Про державний внутрiшнiй борг України", яким визначено, що державним внутрiшнiм боргом України є строковi борговi зобов'язання уряду України в грошовiй формi, якi гарантуються усiм майном загальнодержавної власностi.
До складу державного внутрiшнього боргу України належать позики уряду України й позики, здiйсненi при безумовнiй гарантiї уряду для забезпечення фiнансування загальнодержавних програм. Державний внутрiшнiй борг України складається iз заборгованостi минулих рокiв та заборгованостi, що виникла за борговими зобов'язаннями уряду України. До боргових зобов'язань уряду належать випущенi ним цiннi папери, iншi зобов'язання у грошовiй формi, гарантованi урядом України, а також одержанi ним кредити.
Борговi зобов'язання уряду України можуть бути коротко (до 1 року), середньо- (1—5 рокiв) i довгостроковими (5 i бiльше рокiв).
У деяких випадках можуть застосовуватися й iншi форми урядових боргових зобов'язань. Характер й умови таких зобов'язань у кожному конкретному випадку визначає уряд України за погодженням iз НБУ. Умови й порядок випуску державних цiнних паперiв i регулювання їхнього обiгу визначаються вiдповiдно до Закону України "Про цiннi папери i фондову бiржу".
Розмiщення боргових зобов'язань уряду України та надання гарантiй вiд його iменi провадиться за його дорученням Мiнiстерством фiнансiв. Граничнi розмiри державного внутрiшнього боргу України, його структура, джерела й строки погашення встановлюються Верховною Радою України одночасно iз затвердженням державного бюджету України на наступний рiк.
Із 1996 року основний вплив на динамiку державного внутрiшнього боргу мав випуск облiгацiй внутрiшнiх державних позик (ОВДП), якi вiдповiдно до законiв України про державний бюджет України на 1996, 1997 та 1998 роки поступово замiщували прямi кредити Нацiонального банку як джерело фiнансування дефiциту державного бюджету України.
Проте нова хвиля кризових явищ на закордонних фiнансових ринках, складна ситуацiя з надходженням податкiв та обмеження Нацiональним банком своєї участi на ринку облiгацiй спричинили у червнi 1998 р. рiзке пiдвищення дохiдностi з ОВДП до 75 % рiчних, незважаючи на те, що прирiст боргу в державних облiгацiях за перше пiврiччя 1998 року становив лише 11,3 вiдсотка.
Завершення процедур конверсiї ОВДП дасть змогу зменшити навантаження з обслуговування i погашення державного боргу до необтяжливих обсягiв. Метою такої полiтики є переорiєнтацiя внутрiшнiх фiнансових позичкових ресурсiв на розвиток виробництва, а не на державне споживання, суттєве їх здешевлення За результатами обмiну значною мiрою вирiшується комплекс взаємопов'язаних завдань:
— скорочення темпiв зростання заборгованостi за внутрiшнiм боргом;
— зменшення видаткiв з обслуговування державного боргу;
— подовження середнього строку погашення державних боргових зобов'язань;
— зняття короткострокового тиску на обмiнний курс гривнi з боку нерезедентiв.
Ознайомившись з данною темою, ми бачимо основна ознака державого кредиту — неодмiнна участь держави в особi органiв виконавчої влади рiзних рiвнiв. Здiйснюючи функцiї кредитора, держава через НБУ робить кредитування:
* конкретних галузей чи регiонiв, що потребують особливої потреби в фiнансових ресурсах, якщо можливостi бюджетного фiнансування уже вичерпанi, а позички комерцiйних банкiв не можуть бути притягнутi в силу дiї факторiв кон'юнктурного характеру;
Основною формою кредитних вiдносин при державному кредитi є такi вiдносини, при яких держава виступає позичальником засобiв.
Слiд зазначити, що в умовах перехiдного перiоду держкредит повинен використовуватися не тiльки як джерело залучення фiнансових ресурсiв, але й ефективного iнструмента централiзованого кредитного регулювання економiки. Кредит вiдiграє специфiчну роль в економiцi: вiн не тiльки забезпечує безперервнiсть виробництва, але i прискорює його. Кредит сприяє економiї витрат обiгу. Це досягається за рахунок:
а) скорочення витрат по виготовленню, випуску, облiку i збереженню грошових знакiв, пiдготовлена до випуску частина готiвки виявляється непотрiбною;
в) скорочення резервних фондiв.
Також ми бачимо, що роль кредиту в рiзних фазах економiчного циклу не однакова. В умовах економiчного пiдйому, достатньої економiчної стабiльностi кредит виступає фактором росту. Перерозподiляючи величезнi грошовi i товарнi маси, кредит пiдтримує пiдприємства додатковими ресурсами. Його негативний вплив може, лише виявитися в умовах надвиробництва товарiв. Особливо помiтно такий вплив в умовах iнфляцiї. Новi платiжнi кошти, що входять за допомогою кредиту в оборот, збiльшують i без того надлишкову масу грошей, необхiдних для обiгу.
Лiтература
1. Василик О. Д. Теорiя фiнансiв: Пiдручник. – К.: НІОС. -2000.
2. Амбарцумов А. А. Экономика: учебное пособие для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997.
3. Заблоцький Б. Ф. Економiка України. – Львiв: Львiвський банкiвський коледж Нацiонального банку України, 1997.
4. Прусова Л. Г. Экономика в вопросах и ответах. – К.: АОЗТ «Експрес-об’ява», 1998.
5. Основи економiчної теорiї: полiекономiчний аспект: Пiдручник / За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. – К.: Вища шк., 1994.
6. Вавилов Ю. А.,Государственный кредит: прошлое и настоящее. - М.: Финансы и статистика,1992.
| 
