Державний бюджет його структура та шляхи збалансування

Державний бюджет його структура та шляхи збалансування Курсова робота тема: “Державний бюджет, його структура та шляхи збалансування” дисциплiна: Економiчна теорiя ІН7-09-04-Б1Ф(4. 0д) пiдготував: перевiрив: Кiнах Н. В. м. Луцьк 2005 р. ЗМІСТ Вступ.…………………………………………………………………............... 3 1. Методологiчнi основи формування бюджету ……........................................ 4 1. 1. Сутнiсть i роль бюджету …………........................................................ 4 1. 2. Методи, принципи i джерела формування бюджету........................... 8 1. 3. Класифiкацiя видаткiв та форми бюджетного фiнансування............. 12 2. 1 Склад i структура доходiв бюджету України....................................... 17 2. 2 Склад i структура видаткiв українського бюджету............................. 21 3. 2. Характеристика бюджетного дефiциту.................................................. 26 3. 3. Джерела покриття дефiциту бюджету …................................................ 30 Висновки ……………………………………………………………….………….. 34 Додатки ……………………………………………………………………………. 36 Вступ Тема державного бюджету завжди була актуальною, такою вона залишається i зараз, адже вiд цього, здавалося б, на перший погляд, звичайного документу насправдi багато що залежить. Вiзьмемо для прикладу стан бюджету, а точнiше його дефiцит, якщо вiн великий ( бiльше 3% ), то з’являється iнфляцiя, яка призводить до знецiнення грошей по всiй країнi та втрати заощаджень. Або iнший приклад: у бюджетi змiнено розмiри допомоги при народженнi дитини, чи допомоги по безробiттю, чи мiнiмальну заробiтну плату, вiд цього вiдповiдно змiнився фiнансовий стан людей у цих категорiях, а якщо змiнити вiдсоток централiзацiї до бюджету? І таких прикладiв можна навести безлiч. Отже, можна зробити висновок, що державний бюджет безпоседньо впливає на кожного громадянина i вiд нього залежить будуть люди жити добре, чи не дуже( у фiнансовому планi ). стану бездефiцитностi. Суб’єктом дослiдження у цiй курсовiй є – сам державний бюджет, а об’єктом дослiдження виступає – його структура та дефiцит державного бюджету. Дана курсова робота складається зi вступу, трьох роздiлiв i висновкiв. В 1-му роздiлi розкривається суть бюджету та теоретичнi основи його складання, у 2-му – бiльш детальнiше розглядається як, на практицi, формуються доходи i видатки бюджету України. 3-iй роздiл присвячений проблемi бюджетного дефiциту та реальним шляхам виходу з неї. Роздiл 1. Методологiчнi основи формування державного бюджету. 1. 1. Сутнiсть i роль бюджету. Сутнiсть бюджету розкривається при вивченнi його як економiчної категорiї та як основного фiнансового плану. Бюджет – є основною ланкою державних фiнансiв i важливою складовою фiнансової сис-теми в цiлому. Державнi фiнанси виражають сукупнiсть економiчних вiдносин у грошовiй формi з приводу розподiлу i перерозподiлу вартостi ВВП з метою фiнансового забезпечен­ня реалiзацiї функцiй держави. Суб'єктами цих вiд-носин є юри­дичнi й фiзичнi особи та держава, об'єктом — ВВП. За певних умов об'єктом фiнансових вiдносин може бути нацiональне ба­гатство, виражене у вартостi накопичених у суспiльствi благ та природних ресурсiв. Бюджет держави як вiдособлена ланка фiнансової системи вi­дображає ту частину розподiльних вiдносин, яка пов'язана iз фор­муванням i використанням основного централiзованого фонду грошових коштiв. Характерними ознаками цих вiдносин є те, що вони, по-перше, вiдбивають двостороннi вiдносини держави з юридичними та фiзичними особами; по-друге, регламентуються державою в законодавчiй формi; по-третє, пов'язанi зi створен­ням фiнансової бази для забезпечення виконання державою її функцiй — управлiнської, оборонної, економiчної та соцiальної; по-четверте, характеризують перерозподiл доходiв i коштiв мiж галузями, регiонами, соцiальними верствами населення; по-п'яте, спрямованi на реалiзацiю основних завдань економiчного i соцi­ального розвитку країни. Отже, бюджет держави являє собою сукупнiсть законодавчо регламентованих вiдносин мiж держа­ вою i юридичними та фiзичними особами з приводу розподiлу й перерозподiлу ВВП, а за певних умов — i нацiонального багатст­ грошових коштiв, призначеного для забезпечення виконання державою її функцiй. Як система розподiльних вiдносин, що характеризують рух вартостi вiд одного суб'єкта до iншого, бюджет держави виражає певнi фiнансовi протирiччя у суспiльствi. Кожний суб'єкт хоче вiддати до бюджету якомога менше, а отримати — якнайбiльше. Це об'єктивне явище, притаманне i фiнансам у цiлому. Адже об'єкт фiнансових вiдносин один — ВВП, а суб'єктiв — троє: юридичнi та фiзичнi особи i держава. Цi протирiччя обов'язково мають бути збалансованими, iнакше пiдривається економiчна ба­за i порушується соцiальний спокiй у суспiльствi. Тобто необхiд­но досягти оптимальних пропорцiй розподiлу ВВП через бюджет. Проблема полягає в тому, що науково встановлених пропорцiй не iснує. Нiхто у свiтi ще математично не обґрунтував критерiї оптимальностi, не довiв, якими ж мають бути пропорцiї. Для бюджету зростання ВВП має дуже важливе значення. По-перше, при цьому за стабiльних пропорцiй розподiлу зростають доходи держави, як i решти суб'єктiв фiнансових вiдносин. По-друге, i це головне, стабiльне зростання ВВП створює пере­думови для зменшення частки держави. Розглядаючи цю залеж­нiсть, слiд спинитися на факторах, якi визначають рiвень бюджет­ної централiзацiї ВВП. Основним iз них є обсяг i характер вико­нання державою її функцiй. У цiлому бюджет держави як економiчна категорiя є дуже складним явищем, яке вiдiграє важливу роль у суспiльствi. Вiн урiвноважує фiнансовi iнтереси суб'єктiв розподiльних вiдносин, забезпечує збалансований розвиток країни. Через бюджет фiнан­суються основнi державнi видатки. Велика роль бюджету виявля­ється й у ставленнi до нього. В усiх країнах свiту бюджетнi вiд­носини регулюються в законодавчому порядку, що дає пiдстави розглядати бюджет i як правову категорiю. Правова характеристика бюджету пов'язана з розглядом його як фiнансового плану , що являє собою розпис доходiв i видаткiв основного централiзованого фонду грошових коштiв держави. Правове регламентування бюджету здiйснюється у загальних ри­сах головним законом — Конституцiєю i деталiзується у бюджет­ному законодавствi, яке охоплює три рiвнi. Перший — це зако­нодавчий акт, що здiйснює загальне регламентування бюджету i бюджетних вiдносин. До 2001 р. в Українi таку роль виконував Закон «Про бюджетну систему України», а нинi — «Бюджетний кодекс України». Вiн визначає засади формування бюджету i принципи побудови бюджетної системи, її склад, розмежування доходiв i видаткiв мiж бюджетами, регламентує бюджетний про­цес та мiжбюджетнi вiдносини[3;5]. Другий — ухвалення законiв, що регламентують окремi статтi доходiв i видаткiв. Стосовно форму­вання доходiв основним є Закон України «Про систему оподатку­вання» i закони, якi регламентують стягнення окремих податкiв: «Про податок на додану вартiсть», «Про акцизний збiр», «Про податок на прибуток пiдприємств» та iн. Податкове законодавст­во може бути систематизоване й у єдиному документi — подат­ковому кодексi, проект якого розроблено i пiдготовлено до за­твердження в Українi. Стосовно видаткiв таких прямих законiв немає, але є закони, якi визначають основи i прiоритети фiнансу­вання, наприклад Закон України «Про освiту». І нарештi, третiй рiвень — це щорiчне прийняття закону про Державний бюджет i вiдповiдних рiшень мiсцевих органiв влади про мiсцевi бюджети. Прийняття цих актiв являє собою законодавче затвердження бю­джету як основного фiнансового плану. Розглядаючи бюджет як фiнансовий план, слiд зазначити, що його вертикальна структура (за рiвнями органiв влади й управ­лiння) вiдповiдає структурi бюджетного устрою. Оскiльки зараз немає єдиного бюджету країни, то вiдсутнiй i вiдповiдний єдиний фiнансовий план. Зведений бюджет України як фiнансовий план не затверджується, хоча в Бюджетному кодексi України i зазна­чено, що бюджетна система базується на принципi єдностi. Зве­дений бюджет використовується як аналiтико-статистичне уза­гальнення планових i фактичних показникiв. Вiн є довiдковим документом, який показує суму ресурсiв, що мобiлiзуються i пе­рерозподiляються через бюджет, роль i мiсце бюджету в еконо­мiчнiй системi. З позицiї фiнансового плану бюджет держави розглядається як сукупнiсть Державного бюджету України, Республiканського бюджету Автономної Республiки Крим, мiсцевих бюджетiв. Державний бюджет України є фiнансовим планом центральних органiв влади й управлiння. Вiн вiдображає загальнодержавнi по­треби в грошових коштах, джерела їх формування, розподiл i пе­рерозподiл. Саме Державний бюджет насамперед характеризує економiчну й соцiальну полiтику держави. Республiканський бю­джет Автономної Республiки Крим та мiсцевi бюджети є фiнан­совими планами регiональних органiв представницької та вико­навчої влади i вiдображають їх фiнансову дiяльнiсть. В Українi бюджет як фiнансовий план певною мiрою вiдрiзня­ється вiд бюджету як економiчної категорiї, оскiльки до складу Державного бюджету при затвердженнi зараховувалися також фонди цiльового призначення. Так, у рiзнi роки до Державного бюджету входили Фонд для здiйснення заходiв щодо лiквiдацiї наслiдкiв Чорнобильської катастрофи та соцiального захисту на­селення, Державний iнновацiйний фонд, Державний фонд охоро­ни навколишнього природного середовища, Державний фонд сприяння зайнятостi населення, Фонд розвитку паливно-енерге­тичного комплексу, Фонд соцiального захисту iнвалiдiв та Дер­жавний дорожнiй фонд. До 1997 р. до Державного бюджету вхо­див Пенсiйний фонд. Частка цiльових фондiв у 1997 р. становила 21 % загального обсягу доходiв i 16 % видаткiв зведеного бю­джету України та близько третини Державного бюджету. Зазначений пiдхiд не є правомiрним, хоча i має свої причини: у такий спосiб установлюється законодавче регулювання форму­вання i використання вказаних фондiв. У зв'язку з цим посилює­ться контроль за цiльовим i рацiональним використанням коштiв. Однак зарахування цiльових фондiв до бюджету змiнює структу­ру його доходiв i видаткiв i не дає можливостi точно проаналiзу­вати фiнансову полiтику держави[2;25]. Бюджет як фiнансовий план характеризується складом дохо­дiв i видаткiв, якi вiдбивають фiнансову дiяльнiсть держави, їх структуризацiя може мати офiцiйний i науковий характер. Офiцiйна бюджетна класифiкацiя, що являє собою систематизоване згрупування доходiв i видаткiв та фiнансування бюджету, затвер­джується вiдповiдними уповноваженими органами. В її основу кладуться тi ознаки, що мають визначальну роль у бюджетному процесi. Наукова класифiкацiя дає можливiсть оцiнити склад та структуру доходiв i видаткiв передусiм за економiчним змiстом. У класифiкацiї видаткiв основним є їх суспiльне призначення, а в класифiкацiї доходiв — методи мобiлiзацiї. За суспiльним призначенням видатки об'єднуються в такi групи: · фiнансування соцiальної сфери; · фiнансування фундаментальних дослiджень; · економiчна дiяльнiсть держави; · нацiональна оборона; · обслуговування державного боргу; · iншi видатки. Доходи бюджету за методами їх мобiлiзацiї подiляються на двi основнi групи: · податковi надходження; · неподатковi доходи. Склад i структура видаткiв бюджету як основного фiнансового плану вiдображають економiчну i соцiальну полiтику країни, її воєнну доктрину. Бюджет як фiнансовий план також тiсно взаємозв'язаний з iншими ланками державних фiнансiв — фондами цiльового при­значення. Частина з них, як уже зазначалося, може безпосередньо зараховуватись до бюджету при його затвердженнi, хоча i вико­нуються вони вiдособлено. Іншi, наприклад Пенсiйний фонд, складаються i виконуються окремо. Однак вони теж взаємозв'язанi з бюджетом, оскiльки можуть мати як цiльовi надхо­дження коштiв з бюджету, так i перерахування до бюджету. Таким чином, бюджет як фiнансовий план вiдiграє дуже важ­ливу роль у дiяльностi держави. Вiн визначає її можливостi i прi­оритети, її роль i форми реалiзацiї закрiплених за нею функцiй. Це документ, що спрямовує дiяльнiсть держави, робить її конк­ретною i фiнансово забезпеченою[4;34-47]. 1. 2. Методи, принципи i джерела формування бюджету. Будь-яка держава може виконувати притаманнi їй функцiї ли­ше за наявностi вiдповiдних коштiв. При цьому iснує прямий зв'язок мiж обсягом функцiй, якi виконує держава, i обсягом кошxтiв: розширення функцiй потребує збiльшення доходiв, i навпаки, для того щоб iстотно зменшити потребу держави в коштах, необ­хiдно переглянути функцiї, якi вона виконує. Кошти, якi централiзує держава, акумулюються переважно вбюджетi. Бюджет як економiчна категорiя з'явився набагато пiз­нiше, нiж такi поняття, як податки або доходи держави. Основ­ною причиною його появи була необхiднiсть планування i конт­ролю за загальнодержавними доходами i видатками. Доходами бюджету є тi кошти, що надходять дер­жавi у постiйне користування на безповоротнiй основi. Вони за­безпечують стабiльнiсть формування бюджету i фiнансування його видаткiв. Джерелами фiнансування бюджету, а точнiше бюджетного дефiциту, є кошти, що надходять лише у тимчасове використання на поворотнiй основi — державнi запозичення. Сюди також належить використання грошової емiсiї, яка, по сутi, є фiктивним доходом. бюджету може проводитись на податко­вiй i неподатковiй основi. Податковий метод характеризує пере­розподiл доходiв юридичних i фiзичних осiб на користь держави, який регламентується податковим законодавством. Неподатковi доходи формуються вiд продуктивної дiяльностi держави та вiд реалiзацiї її майнових прав. Доходи вiд продуктивної дiяльностi надходять вiд пiдприємницької дiяльностi держави (державний сектор економiки) та вiд надання певних послуг, а доходи вiд майнових прав — у виглядi доходiв вiд використання державного майна та угiдь. У такий спосiб видiляються три методи форму­вання доходiв держави: —вiд пiдприємницької дiяльностi; —вiд державного майна, угiдь i послуг; —податковий. Доходом держави вiд пiдприємницької дiяльностi є прибуток державних пiдприємств i органiзацiй, який належить їй на правах власника засобiв виробництва. Водночас не весь цей прибуток спрямовується в бюджет, адже певна його частина залишається на потреби соцiально-економiчного розвитку пiдприємства. У сучасних умовах доходи вiд пiдприємницької дiяльностi держави не мають вiдчутного бюджетного значення, оскiльки державний сектор має обмеженi рамки, а державнi пiдприємства переважно є або малоприбутковими, або функцiонують на заса­дах неприбутковостi чи взагалi збитковi, що пов'язано насампе­ред iз соцiальним спрямуванням їхньої дiяльностi. Отримання доходiв у виглядi платежiв за використання держав­ ного майна та угiдь i вiд надання послуг теж не має вiдчутного фiс­кального значення, хоча зараз на неї покладають велику надiю. Доходи вiд державного майна можуть надходити на постiйнiй основi — чи разово — доходи державного майна (так, зокрема, на 2005 рiк планується отримати надходжень вiд приватизацiї на суму 6 млрд. 748 млн. 994,6 тис. грн. [ 1; 4 ]). Доходи вiд державних послуг надходять у формi державного мита Окрiм розглянутих вище доходiв вiд пiдприємницької дiяль­ностi держави та вiд державних майна, угiдь i послуг, є особлива група надходжень, якi можна визначити як доходи бю­джету. Це рiзноманiтнi штрафнi санкцiї та адмiнiстративнi стяг­нення. Вони створюються не як доходи бюджету, а як засоби фi­нансового впливу на порушникiв чинного, у тому числi i фiнан­сового, законодавства. Надходження їх до бюджету пов'язане з тим, що при встановленнi вiдповiдних санкцiй держава визначає їх спрямування в бюджет (слiд зазначити, що окремi види штрафних платежiв можуть надходити в iншi фонди чи окремим суб'єктам). Основою формування доходiв бюджету є податки. вий метод формування доходiв бюджету, на вiдмiну вiд неподат­кового, має такi характернi риси, як примусовiсть, безеквiвалентiнiсть, законодавчо регламентований порядок стягнення податкiв, однаковий пiдхiд до всiх платникiв. Податки з'явилися у процесi iсторичного розвитку одночасно з виникненням держави. У мiру розвитку товарно-грошових вiд­носин розвивалися форми податку. Цiкаво простежити в цьому зв'язку, як змiнювалися погляди платникiв податкiв на необхiд­нiсть утримувати державу. Спочатку у вiдносинах мiж державою i населенням превалювала iдея подарунка, потiм уряд просив на­род про пiдтримку, далi виникла iдея допомоги державi, потiм — жертовностi особи в iнтересах держави, ще пiзнiше у платника податку розвивається почуття обов'язку i, нарештi, перемагає iдея примусу з боку держави, без будь-якої залежностi вiд волi платника. Одночасно змiнювались i назви вiдповiдних доходiв держави: приношення, дар, дань, подать, повиннiсть, податок. Фiнансування бюджету грошової емiсiї як джерела покриття бюджетного дефiциту у бiльшостi країн свiту, у тому числi й в Українi, офiцiйно заборонено. Вико­ристання ж державних позик вимагає надiйної системи управлiн­ня державним боргом i певного його обмеження. Запозичення коштiв державою у фiзичних i юридичних осiб, урядiв iнших країн чи мiжнародних фiнансових органi­зацiй вiдбувається у формi випуску державних позик чи отримання кредитiв. Фiнансування бюджетного дефiциту за рахунок запозичених коштiв не має таких iнфляцiйних на­слiдкiв, як грошова емiсiя, оскiльки при цьому не вiдбуваєть­ся зростання грошової маси: на державнi потреби витрачаю­ться тимчасово вiльнi кошти. Але при досягненнi державними позиками значного обсягу вони також можуть впливати на iнфляцiйний процес. У цiлому, розглядаючи формування дохiдної бази бюджету з позицiй його збалансованостi, важко визначити, у який спосiб — збiльшення податкiв (зменшення видаткiв) чи випуск державних цiнних паперiв — краще цього досягти, оскiльки зловживання i першим, i другим викликає негативнi наслiдки й суперечностi. Так, подальше збiльшення податкового тягаря не стимулює роз­ширення виробництва i може навiть призвести до зменшення до­ходiв бюджету. Зростання державного боргу вiдтягує приватнi заощадження i накопичення корпорацiй вiд фiнансування капi­тальних вкладень, сприяє пiдвищенню реальної процентної став­ки за кредитами, оскiльки пропозицiя позичкового капiталу не змiнюється, а попит на грошi держава збiльшує. Формування доходiв бюджету може вiдбуватись за рахунок внутрiшнiх i зовнiшнiх джерел. До внутрiшнiх вiдносять ВВП i нацiональне багатство, якi виробленi на те­риторiї даної країни, до зовнiшнiх — ВВП (а iнодi й нацiональне багатство) iнших країн, який надходить у виглядi державних по­зик або репарацiйних платежiв, тощо. 1. 3. Класифiкацiя видаткiв та форми бюджетного фiнансування. В основi сучасного розумiння сутностi бюджетних видаткiв має бути суспiльний вибiр, мотивацiї та iнтереси людей, якi при­ймають рiшення: вiд рядових виборцiв до парламентарiїв i прези­дента. В умовах розвинених демократичних засад обсяг бюджет­них видаткiв визначається колективними рiшеннями, якi, у свою чергу, залежать вiд iндивiдуальних преференцiй членiв суспiльс­тва. Звiдси випливає, що держава — лише iнструмент у руках суб'єктiв демократичного полiтичного процесу, яка реалiзує во­лю бiльшостi у виборi бюджетно-полiтичних цiлей. У випадку орiєнтацiї уряду на активiзацiю полiтики економiчного зростання вiн буде всебiчно сприяти процесам пожвавлення економiчного життя суспiльства, здiйсненню видаткiв на освiту, фундамен­тальнi науковi дослiдження тощо. Таким чином, видатки бю­джету є iнструментом досягнення вищого критерiю справедливо­стi у розподiлi державних благ з метою досягнення граничного рiвня добробуту для кожного члена суспiльства. Матерiальну ос­нову видаткiв бюджету становлять грошовi кошти, якi спрямову­ються урядом та iншими адмiнiстративними органами влади на фiнансування економiчної дiяльностi, соцiальної сфери i соцiальних потреб населення, на державне управлiння, оборону та iншi загальнодержавнi потреби. призначення кожного виду бюджетних видаткiв. У видатках бюджету виявляється фiнансова полiтика держави у сферах державного регулювання i стимулювання виробництва, фiнансового забезпечення соцiального захисту населення, розви­тку науково-технiчного прогресу, мiжнародної дiяльностi. Тому перелiк витрат, їх склад i структура постiйно змiнюються залеж­но вiд конкретної економiчної ситуацiї. З метою забезпечення управлiння процесами розподiлу i ви­користання бюджетних коштiв видатки бюджету систематизують i групують за певними економiчними ознаками залежно вiд галу­зевого й органiзацiйного спрямування, вiд рiвня державного управлiння. Наукова класифiкацiя видаткiв бюджету здiйснює­ться за такими ознаками: а)роллю у вiдтвореннi виробництва; б)суспiльним призначенням; г)цiльовим призначенням; д)рiвнями бюджетної системи. За роллю у вiдтвореннi виробництва видатки бюджету по­дiляються на поточнi i капiтальнi. Поточнi видатки спрямовую­ться на забезпечення дiяльностi пiдприємств та установ вироб­ничої i соцiальної iнфраструктури суспiльства, утримання органiв управлiння, армiйських пiдроздiлiв та iн. Це видатки державного i мiсцевих бюджетiв на фiнансування мережi пiд­приємств, установ, органiзацiй та органiв, яка дiє на початок бюджетного року, а також на фiнансування заходiв щодо соцi­ального захисту населення й iнших заходiв, що не належать до видаткiв розвитку. У складi поточних видаткiв окремо видiляю­ться видатки бюджету, зумовленi зростанням мережi перелiче­них вище об'єктiв iз зазначенням усiх факторiв, якi вплинули на обсяг видаткiв. Капiтальнi видатки характеризують фiнансування розвитку суспiльства. Видатки розвитку — це витрати державного i мiсце­вих бюджетiв на фiнансування iнвестицiйної та iнновацiйної дiя­льностi, зокрема на фiнансування капiтальних вкладень виробни­чого i невиробничого призначення, фiнансування структурної перебудови економiки, субсидiї та субвенцiї на iншi потреби, пов`язанi з розширеним вiдтворенням. Вiдповiдно до такого розподiлу видаткiв можуть формуватися два окремi бюджети — поточний i бюджет розвитку. В Українi Бюджетним кодексом передбачено видiлення видаткiв на поточнi i капiтальнi цiлi, але окремi бюджети вiдповiдно до такого розпо­дiлу не складаються. Подiл видаткiв залежно вiд суспiльного призначення характе­ризує фiнансове забезпечення економiчної, соцiальної, оборонної та управлiнської функцiй держави. Вiдповiдно до цього видатки бюджету спрямовуються на економiчну дiяльнiсть, соцiальний захист населення, в соцiальну сферу, оборону, управлiння, мiж­народну дiяльнiсть, на обслуговування державного боргу. Галузевий розподiл бюджетних коштiв характеризує фiнансу­вання галузей економiки (промисловостi, сiльського господарст­ва, будiвництва, транспорту, зв'язку тощо), соцiальної сфери (освiти, культури, охорони здоров'я) та iнших видiв дiяльностi. Змiнюючи пропорцiї в розподiлi бюджетних коштiв мiж галузя­ми, держава впливає на структуру економiчної та соцiальної сфер, стимулює розвиток принципово нових галузей економiки i видiв виробництва. У галузевiй структурi бюджетних видат­кiв може також здiйснюватись групування видаткiв вiдповiдно до цiльових державних програм. Воно показує конкретних отримувачiв бюджетних коштiв, якi є вiдповiдальними за їх ефективне цiльове використання. Таке адресне спрямування бюджетних коштiв особливо важливе в умовах дефiциту фi­нансових ресурсiв. бюджетних видаткiв вiдображає фiнан­сування конкретних видiв витрат: будiвельнi та монтажнi роботи, обладнання, заробiтна плата та iн. Така класифiкацiя дає можли­вiсть здiйснювати фiнансовий контроль за цiльовим використан­ням бюджетних коштiв. За рiвнем бюджетної системи розрiзняють видатки Держав­ного бюджету України i мiсцевих бюджетiв. Кошти Державного бюджету витрачаються на цiлi, визначенi Законом про Держав­ний бюджет України, кошти мiсцевих бюджетiв — на цiлi i в ме­жах, затверджених Верховною Радою Автономної Республiки Крим i мiсцевими радами. В основi розмежування видаткiв мiж бюджетами лежить ви­значення меж функцiональних повноважень мiж окремими рiв­нями державної влади й управлiння, цей розподiл може ґрунтуватися на принципах вiдомчої пiдпорядкованостi та територiального роз­ташування. Принцип вiдомчої пiдпорядкованостi означає, що суб'єкт бюджетного фiнансування отримує кошти з того бюдже­ту, який вiдповiдає рiвню органу управлiння цим суб'єктом. Принцип територiального розташування означає, що фiнансуван­ня здiйснюється з бюджету тiєї адмiнiстративної одиницi, на те­риторiї якої мiститься суб'єкт фiнансування. Нинi основним є принцип вiдомчої пiдпорядкованостi. формах : — кошторисне фiнансування; — фiнансування iнвестицiйних проектiв (бюджетнi iнвестицiї); — державнi субсидiї, субвенцiї, дотацiї (державнi трансферти); — бюджетнi кредити. Кошторисне фiнансування є основною формою, за допомо­гою якої здiйснюються видатки бюджету. Воно включає забез­печення виробничої та соцiальної iнфраструктур, оборони та управлiння. За цiєї форми бюджетнi асигнування видiляються на пiдставi спецiального документа — У ньому розраховується обсяг бюджетних асигнувань, їх розподiл за статтями витрат з поквартальною розбивкою. Обсяг бюджет­ного фiнансування визначається на основi показникiв, якi ха­рактеризують масштаби дiяльностi пiдприємства, та встанов­лених (чи розрахованих) норм витрат. Норми витрат — основний елемент кошторисно­го фiнансування, бо саме вони визначають обсяги видаткiв бюджету. Бюджетне фiнансування характеризує видiлення державних асигнувань на капiтальнi вкладення у вироб­ничу сферу. Суть цiєї форми полягає у тому, що держава вихо­дячи зi своїх фiнансових можливостей здiйснює конкурсний вiд­бiр найнеобхiднiших та найефективнiших проектiв. Проекти, що не пройшли конкурсного вiдбору, можуть фiнансуватись за раху­нок банкiвських кредитiв та iнших залучених коштiв (наприклад, цiльових iнвестицiйних позик). Обсяг видаткiв установлюється на основi спецiальних кошторисiв, в яких визначається вартiсть спорудження вiдповiдних об'єктiв. Державнi субсидiї являють собою форму надання державної фiнансової допомоги юридичним та фiзичним особам. Вони ма­ють на метi пiдтримання певних сфер дiяльностi, галузей чи пiд­приємств (наприклад, субсидiї фермерам) i окремих верств насе­лення (наприклад, житловi субсидiї). Державнi субвенцiї Державнi дотацiї — це надання коштiв з бюджету на покриття збиткiв пiдприємств. В основному вони стосуються державних пiдприємств. Недержав­нi пiдприємства можуть отримувати дотацiю тодi, коли їх збитки виникають унаслiдок певної полiтики держави, наприклад у сфе­рi цiноутворення. Бюджетнi кредити являють собою форму надання держав­ним пiдприємствам тимчасової фiнансової допомоги на умовах поворотностi. Це нехарактерна для бюджету форма його видат­кiв, оскiльки взаємовiдносини держави з юридичними особами засновуються саме на безповоротнiй основi. Форми бюджетного фiнансування визначаються економiчни­ми умовами, в яких функцiонує бюджетний фонд держави. Із змiною конкретних умов господарювання поступово змiнюються й самi форми бюджетного фiнансування, а також межi їх застосу­вання. Роздiл 2. Особливостi формування бюджету України. 2. 1 Склад i структура доходiв бюджету України. Складi структура доходiв бюджету характеризують фiнансову полiтику та фiнансовий стан держави. Данi про бюджет України (за вирахуванням фондiв цiльового признаення) наведенi в таблицi ( див. Додаток 1 ). Як видно з них, структура доходiв бюджету досить швидко змiнюється, що пояснюється постiйними перетвореннями i змiнами в податковiй системi України i неподаткових надходженнях до бюджету. Починаючи з 1992 р. бюджет формується головним чином за рахунок податкових надходжень ( рис. 1). Рис. 1. Структура доходiв зведеного бюджету України Перелiк податкiв i зборiв, якi нинi фактично стягуються в Українi, наведений в таблицi ( див. Додаткок 2 ). Основним джерелом податкових надходжень є прямi i непрямi податки. Роль прямих i непрямих податкiв у формуваннi доходiв бюджету постiйно змiнюється (рис. 2). Так, до 1992 р. у надхо­дженнях до бюджету переважали прямi податки. У 1992 р. з уве­денням нових податкiв — податку на дохiд замiсть податку на прибуток, податку на додану вартiсть i акцизного збору замiсть податку з обороту i податку з продажу — спiввiдношення мiж прямими i непрямими податками змiнилось. Питома вага непря­мих податкiв зросла до 50,2 %, прямих — зменшилась до 40,4 %. У 1993 р. переважали непрямi податки. З 1994 р. прямi податки знову переважають у надходженнях до бюджету — 44,8 %, част­ка непрямих знижується до 38,5 %. Це пояснюється пiдвищенням ставки податку на доходи з 18 % до 22 %. Надалi прямi податки продовжують вiдiгравати провiдну роль у доходах бюджету. у формуваннi доходiв зведеного бюджету (1992 – 2002 рр .) (1992 р. — 69,4 %, 2002 р. — 37,2 %). У 1993 р. порiвняно з 1992 р. у доходах бюджету знизилась част­ка прибуткового податку з громадян (1992 р. — 13,6 %, 1993 р. — 6,1 %), що зумовлено зменшенням фонду заробiтної плати, але зараз ситуацiя стабiлiзується й очiкується подальше поступове зростання надходжень. Так, у 2001 р. частка прибуткового податку з громадян становила 16,3 % i вперше перевищила вiдповiд­ний показник податку на прибуток (15,4 %). за рахунок збiльшення податкiв, а введенням нових неподаткових зборiв i платежiв. В умовах стабi­льної економiки неподатковi надходження не мають великого значення i становлять не бiльше 5 % доходiв бюджету. Склад неподаткових доходiв бюджету, на вiдмiну вiд податко­вих, є досить широким. При цьому iснують надходження, якi ма­ють постiйний характер i якi з'являються час вiд часу i зникають. Уведення останнiх було спричинено необхiднiстю термiнового збiльшення доходiв бюджету. Неподатковi надходження можна подiлити на кiлька груп. Зо­крема: 1) Доходи вiд власностi та пiдприємницької дiяльностi товариств, рентна плата та iн.); 2) Адмiнiстративнi збори i платежi, доходи вiд некомерцiйного та побiчного продажу (плата за надання послуг службою дозвiльної системи орга­нiв внутр. справ; плата за оренду цiлiсних майнових комплексiв та iншого майна; плата за утримання дiтей у школах-iнтернатах; державне мито; митнi збори.); 3) Надходження штрафiв та фiнансових санкцiй iн.); 4) (надходження коштiв вiд реалiзацiї конфiскованого митними, правоохоронними та iншими уповноваженими органами майна i валюти; власнi надходження бюджетних установ; надходження коштiв вiд продажу вiйськового майна; надходження до страхового фонду безпеки авiацiї; надходження сум рiзницi в цiнi за газ; вiдрахування вiд сум перевищення розрахункової величини фонду оплати працi та iн.). У 2000 р. рiзко змiнилось спiввiдношення мiж податковими i неподатковими доходами зведеного бюджету. Значне збiльшення неподаткових доходiв до (33,0 % у 2001 р.) виникло за рахунок включення до дохiдної частини зведеного бюджету власних над­ходжень бюджетних установ i органiзацiй, якi до цього не облi­ковувалися в доходах бюджетiв (у 2001 р. цi суми становили 10,3 % доходiв зведеного бюджету), а також досить значних над­ходжень вiд приватизацiї майна (4,7 % у 2001 р.). цивiлiзованих методiв фiнансу­вання дефiциту бюджету за рахунок випуску державних цiнних паперiв, перевищення видаткiв над доходами покривалося за ра­хунок емiсiйних кредитiв Нацiонального банку України. Наслiд­ком цього стали величезнi темпи iнфляцiї. Тiльки в 1994 р. фi­нансування дефiциту бюджету було частково здiйснено за рахунок iноземних кредитiв, а з 1995 р. — i за рахунок розмiщен­ня державних цiнних паперiв (рис. 3). Найвищим дефiцит бю­джету був у 1992 р. — 13,8 % ВВП. Надалi бюджетна полiтика спрямовувалася на поступове зменшення дефiциту. Так, у 1999 р. дефiцит становив 1,5 % ВВП, в 2000 р. бюджет був зведений з профiцитом у розмiрi 0,6 % ВВП, а в 2001 р. — з дефiцитом у розмiрi 0,3 %, у 2002 р. — з профiцитом у розмiрi 0,7 %. Рис. 3. Джерела фiнансування дефiциту зведеного бюджету України (1992 – 2002рр.) i намаганням держави вирiшити фiс­кальнi проблеми за рахунок неподаткових доходiв. З цiєї ж причини питома вага податкових доходiв є не дуже високою. Фi­нансування бюджетного дефiциту в умовах нерозвинутого фiнан­сового ринку України вiдбувалося за допомогою емiсiйних кре­дитiв Нацiонального банку України, внаслiдок чого iнфляцiя досягла дуже високих темпiв. Лише з 1995 р. на ринку з'явились державнi цiннi папери, що свiдчить про поступове наближення до прийнятих у свiтi механiзмiв фiнансування бюджетного дефiциту[12;15-20]. Таким чином, становлення i розвиток системи доходiв бю­джету, яка б вiдповiдала розвитку ринкових вiдносин, вiдбуває­ться досить повiльно. Але все ж таки з кожним роком прогресив­них перетворень у бюджетнiй системi стає дедалi бiльше. Видатки бюджету обумовлюються насамперед їхнiм суспiль­ним призначенням, адже саме такий їх розрiз найповнiше вiдби­ває сутнiсть i призначення бюджету. Економiчну функцiю дер­жави забезпечують видатки на економiчну дiяльнiсть та науку, соцiальну — видатки на соцiальний захист населення, соцiальне забезпечення та соцiальну сферу, оборонну — на оборону, упра­влiнську — на утримання управлiнських структур (органи дер­жавної влади й управлiння, судовi структури i прокуратура, пра­воохороннi органи i служба безпеки, митна i податкова служби) та на мiжнародну дiяльнiсть. Окремо в бюджетi видiляються ви­датки, пов'язанi з системою державного кредиту, — на обслуго­вування внутрiшнього i зовнiшнього державного боргу. Видатки бюджету на в Українi охоп­люють державнi капiтальнi вкладення, бюджетнi кредити пiдпри­ємствам, державнi субсидiї й дотацiї, операцiйнi витрати (на ви­робничу iнфраструктуру — геологорозвiдувальнi роботи, роботи щодо землевпорядкування тощо). Вони спрямовуються в галузi економiчного комплексу. При цьому видаткам бюджету вiдводи­ться допомiжна i регулятивна роль у системi фiнансового забез­печення економiки, основними формами якого є самофiнансу­вання i кредитування. Видатки бюджету на соцiальний захист фiнан­сового забезпечення соцiальної сфери. Однак постiйно розви­вається сфера платних послуг, яка засновується на самофiнансу­ваннi i кредитуваннi, а також спонсорство i меценатство, розгля­даються напрями переходу до страхової медицини. Видатки на соцiальне забезпечення Видатки бюджету на науку вiдбивають фiнансування держав­них i мiждержавних науково-технiчних програм, фундаменталь­них дослiджень. Нинi бюджетнi видатки на науку значно скоро­тились, однак альтернативнi джерела фiнансування (комерцiйна наукова дiяльнiсть, спецiальнi фонди i вiдрахування) не набули належного поширення. Видатки бюджету на оборону охоплюють витрати на закупi­влю озброєнь i вiйськової технiки та на утримання вiйськових частин, а також до них належать витрати на науковi дослiдження у цiй сферi i на виплату пенсiй вiйськовослужбовцям. Видатки у сферi мiжнародної дiяльностi — це сплата внескiв до мiжнародних органiзацiй, членом яких є Україна, утримання дипломатичних представництв за кордоном, вiдрядження за кор­дон представникiв органiв державної влади. Видатки на З наведених даних видно, що найбiльшу питому вагу у зведе­ному бюджетi України займають соцiальнi видатки (на соцiаль­ний захист населення, соцiальне забезпечення та соцiальну сфе­ру): у 1992 р. — 45,6 %, у 1993 р. — 57,6, у 1994 р. — 39,1, у 1995 р. — 49,6, у 1996 р. — 49,0, у 1997 р. – 49,6, у 1998 р. – 45,0, у 1999 р. — 49,6, у 2000 р. — 45,7, у 2001 р. — 49,6, у 2002 р. — 55,7 %. Лише в 1994 р. видатки на економiчну дiяльнiсть переважали 40. 6%. У складi видаткiв Державного бюджету, навпаки, головну роль до 1999 р. (крiм 1993 р.) вiдiгравали видатки на економiчну дiяльнiсть. Починаючи з 1999 р. переважають соцiальнi видатки (вiдповiдно 33,3 % проти 23,2 %). У цiлому видатки, пов'язанi з економiчною (народне госпо­дарство i наука) та соцiальною (соцiальний захист i соцiальна сфера) функцiями держави, є домiную-чими. У 1992р. у зведено­му бюджетi вони досягали 87,9%, а в Державному — 82,4%, у 1993р. вiдповiдно—85,1 i 80,0%, у 1994р.— 80,8 i 74,3%, у 1995р.— 70,0 i 47,6%, у 1996 р. — 72,1 i 51,6%, у 1997р. — 68,1 i 47,9%, у 1998р. — 71,3 i 49,9%, у 1999 р. — 73,8 i 58,1%, у 2000р. — 67,0 i 53,6%, у 2001р. — 67,9 i 51,3%, у 2002р. — 70. 7 i 56,6 %. Водночас характерною ознакою динамiки структу­ри видаткiв на економiчну дiяльнiсть є зниження їх питомої ваги як у зведеному, так i в Державному бюджетi. Таким чином, як свiдчать наведенi вище данi, нинi бюджету України притаманна досить чiтко виражена соцiальна спрямова­нiсть. Однак це не забезпечує достатнього рiвня соцiальних по­слуг. Реальна фiнансова забезпеченiсть соцiального захисту i со­цiально-культурних установ та закладiв в останнi роки суттєво знизилась. Причина вiдома — тривалий процес зниження обсягу виробництва призвiв до такого низького обсягу ВВП, що його просто не вистачає, i нiякий перерозподiл у бюджетi мiж напря­мами видаткiв не в змозi вирiшити окремi проблеми. При виборi об'єктiв бюджетного iнвестування враховується здатнiсть виробникiв випускати експортоспроможну та iмпортозамiнну продукцiю, а також вироби особ-ливої соцiальної значу­щостi(лiкувальнi препарати, продукти харчування, iншi товари першої необхiдностi), знаходити i розширювати ринки збуту своєї продукцiї на внутрiшньому та зовнiшньому ринках i вiдповiдно нарощувати обсяги її реалiзацiї. Враховуються також можливостi для пожвавлення виробництва в сумiжних галузях i вирiшення питань енергозбереження та використання альтернативних дже­реленерго постачання. В умовах обмеженостi фiнансових ресурсiв держава не має можли-востi видiляти бюджетнi кошти на пiдтримку неефек­тивних пiдприємств, якi, власне, є банкрутами. Тому особ­ливої ваги набуває питання перепрофiлювання, а в окремих випадках i закриття неефективних виробничих структур. У цiлому система видаткiв бюджету повинна забезпечувати надiйне функцiонування держави i сприяти економiчному зро­станню, що досягається за рахунок рацiональної структури ви­даткiв. Роздiл 3. Шляхи збалансування державного бюджету. “Единим хорошим бюджетом є збалансований бюджет” Адам Смiт, 1776 р. “Хорошим правилом є те, що бюджет нiколи не повинен бути збалансованим - крiм моменту, копи надлишок, що стримує iнфляцiю, змiнюється на дефiцит, щоб боротися зi спадом”. Стан бюджету як фiнансового плану держави може визнача­тися трьома показниками: — рiвновагою доходiв i видаткiв бюджету; — бюджетним дефiцитом — перевищенням видаткiв надпостiйними доходами. Рiвновага доходiв i видаткiв бюджету з одного боку, формувати зайвi доходи, а з iншого — передбачати у своєму планi видатки без гарантованих надходжень для їх фi­нансування. Досягнення врiвноваженостi бюджету є головним завданням бюджетного планування. Враховуючи розгалужений склад видаткiв бюджету та рiзноманiтнiсть джерел формування доходiв, а головне — систему фiнансових iнтересiв у суспiльствi стосовно бюджету, коли кожний суб'єкт заiнтересований отри­мати якомога бiльше асигнувань i сплатити якнайменше податкiв та платежiв, можна вiдзначити, що практична реалiзацiя цього завдання є дуже складною. З позицiй адмiнiстративного управлiння фiнансами пробле­ми, начебто, немає. Залежно вiд конкретної ситуацiї можна або збiльшити податки, або скоротити видатки. З позицiї ж оптимiзацiї бюджету та його ролi в суспiльствi цього досягти дуже важко, адже будь-яке скорочення видаткiв чи збiльшення рiвня оподаткування веде до певних наслiдкiв, якi необхiдно виявити та проаналiзувати. Завдання врiвноваженостi бюджету зачiпає iнтереси численних суб'єктiв фiнансових вiдносин, потребує врахування багатьох чинникiв i обмежень, а тому практично не пiддається математичному моделюванню Бюджетний профiцит є специфiчним явищем. По-перше, як уже зазначалося, це досить вiдносний показник, адже завжди мо­жна знайти певнi напрями використання коштiв. «Зайвих» гро­шей взагалi не буває. Так, згiдно з Бюджетним кодексом України профiцит має затверджуватись виключно з метою погашення ос­новної суми боргу. Але якщо погашення цього боргу включити у видатки бюджету (а саме до них вони i мають вiдноситися), то нiякого профiциту в бюджетi не буде. По-друге, слiд вiдрiзняти бюджетний профiцит вiд надлишку коштiв, який пiдлягає вилу­ченню до бюджету вищого рiвня i характеризує мiжбюджетнi вiдносини (див. роздiл 3). У будь-якому випадку бюджетний профiцит не може розглядатись як позитивний результат фiнан­сової дiяльностi держави, iдентичний прибутку суб'єктiв пiд­приємництва. Пiдкреслюємо ще раз, державi зайвi кошти не потрiбнi. [1] є найбiльш складним i водночас до­сить поширеним явищем. Це — перевищення видаткiв над постiйними доходами бюджету, якими є податки й обов'язковi платежi, що згiдно з бюджетною класифiкацiєю вiднесенi до до­ходiв бюджету. Бюджетний дефiцит не означає незбалансованостi бюджету, оскiльки при його складаннi i затвердженнi вста­новлюються вiдповiднi джерела фiнансування. Отже, необхiдно чiтко розрiзняти бюджетний дефiцит i незбалансованiсть бю­джету у зв'язку з невизначенiстю у джерелах покриття дефiци­ту. Вiдсутнiсть чiткої полiтики стосовно бюджетного дефiциту i визначення джерел його покриття характеризує стан бюджету, який умовно можна назвати бюджетною пустотою, чи дiрою. Тобто в бюджет включається певна сума видаткiв, що не мають вiдповiдного забезпечення. Таке явище загалом неприпустиме. Однак в Українi на початку 90-х рокiв воно мало мiсце. Затвер­джувався неврiвноважений бюджет, що значно ускладнювало його виконання. Адже при незабезпеченому перевищеннi вида­ткiв над доходами неясно, якi видатки треба фiнансувати, а якi не треба. З iншого боку, виходячи iз законодавчого характеру бюджету необхiдно фiнансувати всi затвердженi видатки, але за рахунок чого? Бюджетний дефiцит має рiзнi прояви i причини. Його не мож­на оцiнювати однозначно, оскiльки завжди необхiдно враховува­ти всi його чинники. 3. 2. Характеристика бюджетного дефiциту. Дефiцит класифiкують за такими ознаками: —формою прояву; —спрямуванням коштiв. За формою прояву розрiзняють вiдкритий i прихований дефi­цит. Вiдкритий дефiцит — це офiцiйно зафiксований стан бю­джету пiд час його затвердження у вiдповiдному документi: За­конi про Державний бюджет чи в рiшеннi мiсцевих органiв влади. плану держави, яка все одно виявиться при виконаннi бюджету. Така фальсифiкацiя мо­же бути як свiдомою — для реалiзацiї певних полiтичних, еконо­мiчних чи фiнансових цiлей, так i наслiдком невисокого рiвня планування доходiв, бажанням сприймати неможливе за реаль­нiсть. Виходячи з рiвня виконання плану доходiв в Українi в останнi роки, можна стверджувати, що певнi елементи прихова­ного дефiциту шляхом завищення планових завдань мали мiсце. По-друге, завищення доходiв може мати напiвприхований харак­тер. В Українi, наприклад, у деякi бюджетнi роки до складу до­хiдної частини бюджету входила стаття «Доходи, що мають бути мобiлiзованi в процесi виконання бюджету». Виходячи з вимоги достовiрностi бюджетного планування затверджений бюджет має мiстити тiльки реальнi доходи. Тому, з одного боку, якщо це саме такi реальнi доходи, то їх необхiдно було чiтко визначити i зара­хувати до бюджету в конкретних формах. Якщо це малоймовiрнi або взагалi тiльки бажанi доходи, то їх неможливо включати до бюджету. Фактично це було нереальне завищення доходiв бю­джету з метою фiктивного його збалансування. По-третє, можли­вий варiант напiвприхованого-напiввiдкритого дефiциту, коли в затвердженому бюджетi дефiцит не видiляється, однак до складу доходiв включаються такi надходження, якi є джерелами його фiнансування. певнi видатки. Згорнути ж окремi програми i скоротити видатки вже в процесi виконання бюджету значно складнiше, нiж вiдмовитись вiд них з самого по­чатку. Такий пiдхiд вiдбиває бажання органiв влади й управлiння давати обiцянки, якi не можуть бути виконанi, тобто штучно пiд­вищувати свiй iмiдж. Стосовно другої i третьої форм приховано­го дефiциту можна вiдзначити, що вони нагадують гру в пiжмур­ки, спробу приховати очевидне. За причинами виникнення Вимушений бюджетний дефiцит наявних доходiв, або, пiдвищивши рiвень оподаткування, збiльшити доходи i цим вирiшити проблему. Однак у дiйсностi все набагато складнiше. Наприклад, в Українi скорочення видат­кiв бюджету практично неможливе. За умов iснуючих пропорцiй розподiлу ВВП i низького рiвня iндивiдуальних доходiв населен­ня зменшити видатки на соцiальну сферу та iншi цiлi просто нереально. Тобто практично це можна зробити, але до чого таке рi­шення приведе? Аналогiчно немає можливостi пiдвищити рiвень оподаткування — вiн i так надто високий. Конкретними причинами бюджетного дефiциту в Українi є надмiрно роздута бюджетна сфера, яка дiсталась у спадщину вiд адмiнiстративно-командної системи, а головне — низький рiвень ВВП на душу населення. Так, якщо в розвинених країнах свiту вiн становить 25—40 тис. дол. США на рiк, то в Українi наразi перебуває на рiвнi 1000 дол. на рiк. У цiлому вимушений бю­джетний дефiцит у будь-якiй країнi є спробою пом'якшення складної фiнансової ситуацiї. Свiдомий бюджетний дефiцит пов'язаний з проведенням по­лiтики так званих «позикових» фiнансiв. Формування доходiв бюджету може здiйснюватись на основi «податкових» чи «пози­кових» фiнансiв. Полiтика «податкових» фiнансiв виходить з по­вного забезпечення доходiв бюджету за рахунок податкових над­ходжень. Це створює стабiльну дохiдну базу, адже податки не треба повертати. Полiтика «позикових» фiнансiв ґрунтується на необхiдностi обмеження рiвня оподаткування i забезпечення час­тини бюджетних видаткiв через позики. Якщо вимушений бю­джетний дефiцит є наслiдком дефiциту фiнансових ресурсiв у країнi, то свiдомий, як правило, можливий саме за наявностi вi­льних ресурсiв, що їх фiзичнi та юридичнi особи можуть надати державi у тимчасове користування. Це дефiцит тiльки бюджету держави, фiнансовий стан пiдприємств i громадян у цiлому може бути задовiльний або й дуже добрий. Обмеження рiвня оподатку­вання сприяє розвитковi виробництва i зростанню доходiв у су­спiльствi. Держава ж може бути справдi багатою лише у багатому суспiльствi. Адже багата держава у бiдному суспiльствi — це нонсенс, який рано чи пiзно призведе до кризи. що дефiцит зовсiм нешкiдли­вий. Не iснує абсолютної оцiнки бюджетного дефiциту як фiнан­сового явища. Можна давати лише його вiдносну характеристику з огляду на причини виникнення дефiциту. За спрямуванням коштiв розрiзняють дефiцитне фiнансуван­ня на розвиток i на поточнi витрати. становище. Дефiцитне фiнансування iнвестицiй, навпаки, передбачає активний вплив бюджету на розвиток економiки, до того ж така полiтика потребує чiткої органiзацiї i жорсткої вiдповiдальностi. Однак вона має перспективу, сприя­ючи зростанню ВВП i (в майбутньому) лiквiдацiї вимушеного бюджетного дефiциту. Полiтика дефiцитного фiнансування iнвестицiй грунтується на теоретичних засадах кейнсiанства, його постулатах «бю­джетного мультиплiкатора». Бюджетнi iнвестицiї сприяють роз­витку економiки, розширюють попит i цим стимулюють еко­номiку. Фiнансова полiтика дефiцитного фiнансування еконо­мiки широко використовувалась у рiзних країнах свiту в пев­них iсторичних умовах. Незважаючи на те, що нинi бiльш поширеною є неокласична економiчна теорiя, вiдкидати кейнсiанство безпiдставно. призводить до тяжких наслiдкiв. Без­перечно, такий «норматив» є досить умовним. Вiн може викорис­товуватися при здiйсненнi операцiй з надання кредитiв тим чи iншим країнам вiд мiжнародних фiнансових органiзацiй з метою визначення i забезпечення платоспроможностi позичальника. В певних умовах для окремих країн рiвень «нормативу» може бути пiдвищений. Так, наприклад, для України свого часу надання кредитiв МВФ проводилось за умови рiвня бюджетного дефiциту 4—5 % до ВВП. Необхiднiсть обмеження дефiциту бюджету визначається ви­могами пом'якшення наслiдкiв дефiцитного фiнансування, основ­ним з яких є iнфляцiя, пов'язана з емiсiєю грошей. Водночас слiд зазначити, що iнфляцiя, як i будь-яке явище, має як негативнi, так i певнi позитивнi сторони. Вiдзначаючи негативнiсть бюджетного дефiциту, мають насамперед на увазi його вплив на знецiнення грошей. Воно веде до економiчної нестабiльностi, оскiльки грошi втрачають свою вартiсть у часi. Усi юридичнi та фiзичнi особи намагаються позбутись грошей, якi практично перестають вико­нувати функцiю нагромадження. Інфляцiя виражається в зрос­таннi цiн i зниженнi рiвня реальних доходiв, вона пiдриває сти­мули до пiдприємницької дiяльностi i до працi. Водночас стримування iнфляцiї жорсткою монетарною полiтикою може да­ти зворотнi наслiдки. Дефiцит грошей — настiльки ж небажане явище для економiки, як i їх надлишок. Позитивний вплив iнфля­цiї пов'язаний з тим, що додаткова емiсiя грошей веде до зрос­тання попиту, а вiдтак i виробництва. Тому i полiтика бюджетно­го дефiциту має бути виваженою i збалансованою. Наслiдки бюджетного дефiциту не є наперед заданими. Вони залежать вiд багатьох чинникiв, i насамперед вiд наявностi продуманої полi­тики, керованостi бюджету i бюджетного процесу[9;328]. 3. 3. Джерела покриття дефiциту бюджету. Джерелами покриття бюджетного дефiциту можуть бути: —державнi позики; —емiсiя грошей. Державнi позики вiдбивають взаємовiдносини мiж державою як позичальником i юридичними та фiзичними особами, урядами iнших країн та мiжнародними фiнансовими органiзацiями як кре­диторами. Державнi позики класифiкуються за рiзними ознаками. Залежно вiд територiального розмiщення вони подiляються на внутрiшнi i зовнiшнi. Внутрiшнi характеризують залучення коштiв вiд юридичних та фiзичних осiб на внутрiшньому фiнан­совому ринку даної країни. Зовнiшнi пов'язанi з надходженням ззовнi — вiд кредиторiв iнших країн, якими можуть бути як iно­земнi юридичнi та фiзичнi особи, так i уряди чи урядовi органiза­цiї iнших країн. Особливе мiсце займають кредити, якi надаються мiжнародними органiзацiями та мiжнародними фiнансовими iн­ституцiями. За коштiв юридичних та фiзичних осiб. На пiдставi угод можуть надава­тись мiжурядовi кредити та кредити вiд мiжнародних фiнансо­вих iнституцiй. За термiнами надання державнi позики подiляються на корот­ко-, середньо- та довгостроковi. Короткостроковi надаються на термiн до одного року. Основним iнструментом розмiщення ко­роткострокових державних зобов'язань є казначейськi векселi. Середньостроковi (1—5 рокiв) i довгостроковi (5—20 рокiв) по­зики базуються на випуску в обiг облiгацiй. В Українi нинi для покриття бюджетного дефiциту випускаю­ться на коротко- i середньостроковiй основi облiгацiї внутрiшньої державної позики. Значну роль у джерелах покриття бюджетного дефiциту вiдiграють зовнiшнi позики. Емiсiя грошей , на вiдмiну вiд державних позик, є незабезпеченим джерелом покриття бюджетного дефiциту. Саме тому вона спричиняє iнфляцiю — знецiнення грошей. Фактично емiсiя на цiлi дефiцитного фiнансування не вирiшує проблеми браку кош­тiв: грошей стає бiльше, однак вартiсть грошової одиницi знижу­ється, тобто сукупна вартiсть грошей в обiгу залишається незмiн­ною i знову-таки недостатньою. Але, оскiльки це виявиться тiльки пiсля випуску в обiг зайвих грошей, то на перiод складан­ня i виконання бюджету грошову емiсiю можна використати для збалансування бюджету. Надалi все залежить вiд спрямування коштiв дефiцитного фiнансування. Інвесту­вання в економiку дає можливiсть створити передумови для по­вернення грошей, а вiдтак i вiдновлення їхньої вартостi. Фiнансу­вання соцiальних видаткiв означає, що за рахунок зниження вартостi грошей у поточному перiодi, їх знову не вистачить у на­ступному, тобто потрiбна буде нова емiсiя. Такий спосiб покрит­тя бюджетного дефiциту веде до того, що iнфляцiя переростає в гiперiнфляцiю, а остання — в галопуючу iнфляцiю, адже процес емiсiї набирає характеру геометричної прогресiї. З цих причин використання грошової емiсiї для фiнансування бюджету офiцiй­но, як правило, у тому числi й в Українi, забороняється. 1) наявнiсть кредиторiв, якi мають тимчасово вiльнi фiнансовi ресурси; 2) довiра з боку кредиторiв до держави; 4) спроможнiсть держави своєчасно повернути борги та виплатити проценти. як правило, завжди є й у фiзичних, i в юри­дичних осiб. Це пов'язано з тим, що завжди iснує необхiднiстьнакопичення грошей для певних витрат. На перiод накопичення цi грошi являють собою тимчасово вiльнi кошти i можуть вико­ристовуватись як кредитнi ресурси. На цi ресурси можуть пре­тендувати рiзнi суб'єкти, у тому числi й держава. Отже, тимчасо­во вiльнi кошти є завжди, навiть в умовах фiнансової кризи. Проблема полягає не в наявностi ресурсiв, а в спроможностi дер­жави мобiлiзувати їх. Спроможнiсть мобiлiзацiї тимчасово вiльних коштiв залежить насамперед вiд наявностi довiри до держави з боку її кредиторiв. Якщо кредитор не довiряє позичальниковi, то не може бути й мо­ви про нормальнi засади надання кредитiв чи взагалi про їх видi­лення. Але проблема полягає в тому, що кредитнi взаємовiдноси­ни мають ризикований характер. Кожний кредитор, продаючи свої тимчасово вiльнi ресурси, вибирає мiж ризиком втрати цих ресурсiв i бажанням отримати дохiд вiд їх продажу. Тобто не мо­же бути нi абсолютної довiри, нi абсолютного небажання надава­ти кредити. Важливою передумовою випуску позик є наявнiсть стимулiв до надання державi кредиту. Якщо довiра до держави вiдбиває кредитний ризик, то стимули характеризують доцiльнiсть вкла­дання коштiв у державнi цiннi папери. Доцiльнiсть, у свою чергу, визначається їх дохiднiстю, надiйнiстю i лiквiднiстю. Мiж дохiд­нiстю та надiйнiстю iснує обернено пропорцiйна залежнiсть: чим вища надiйнiсть, тим менша дохiднiсть. Оскiльки державнi цiннi папери вважаються найнадiйнiшими, то для них установлюється найменший рiвень дохiдностi. На фiнансовому ринку державнi цiннi папери вiдiграють роль стандарту дохiдностi, свого роду вiдправної точки. Іншi емiтенти змушенi встановлювати рiвень дохiдностi своїх цiнних паперiв на бiльш високому рiвнi, iнакше їх нiхто не буде купувати. Таким чином, державнi цiннi папери стабiлiзують i регулюють фiнансовий ринок. Нормальне його функцiонування неможливе без випуску державних позик. Отже, основним стимулом до надання позик державi є досить висока надiйнiсть державних цiнних паперiв. Водночас держава прагне встановити i високу їх лiквiднiсть. Як правило, державнi цiннi папери вiльно продаються i вiльно купуються. Держава мо­же брати на себе зобов'язання викупити їх з першого пред'яв­лення свого кредитора. Нинi забезпечення лiквiдностi має над­звичайно важливе значення. Недаремно на фiнансових ринках свiту значного поширення набули так званi комерцiйнi папери, що мають дуже високу лiквiднiсть. Саме висока лiквiднiсть знi­має перепони на шляху розвитку ринку цiнних паперiв, адже iн­вестори можуть спокiйно вкладати грошi в подiбнi цiннi папери, знаючи, що можуть їх повернути в будь-який час. Важливою передумовою випуску державних позик є спроможнiсть держави своєчасно повернути борги та виплатити проценти. Якщо наявнiсть бюджетного дефiциту потребує вста­новлення джерел його покриття, то використання державного кредиту вимагає визначення джерел погашення боргу. Такими джерелами можуть бути: дохiд, отриманий вiд iнвестування кош­тiв у державний сектор; додатковi доходи бюджету за рахунок зростання ВВП i податкової бази вiд iнвестування коштiв в еко­номiку; надходження вiд спецiально введених податкiв чи пiдви­щення ставок оподаткування для погашення державного боргу; скорочення видаткiв; залучення нових кредитiв для покриття по­переднiх боргiв. Доходи вiд iнвестування коштiв, залучених з допомогою дер­жавних позик, вiдбивають результативнiсть дiяльностi держави у сферi економiки. Проблеми з боргом за таких умов можуть вини­кати внаслiдок непродуктивностi iнвестицiйної дiяльностi держа­ви. Якщо ж полiтика iнвестицiй має обґрунтований i цiлеспрямо­ваний характер, то погашення боргiв теж здiйснюється плано­мiрно i гарантовано. Сутнiсть бюджету розкривається при вивченнi його як економiчної категорiї та як основного фiнансового плану. Бюджетяк економiчна категорiя – є основною ланкою державних фiнансiв i важливою складовою фiнансової сис-теми в цiлому. Бюджет держави метою формування i використання централiзованого фонду грошових коштiв, призначеного для забезпечення виконання державою її функцiй. Бюджет як основний фiнансовий план вiдображає розпис доходiв i видаткiв основного централiзованого фонду грошових коштiв держави. Доходами бюджету є тi кошти, що надходять дер­жавi у постiйне користування на безповоротнiй основi. Вони за­безпечують стабiльнiсть формування бюджету i фiнансування його видаткiв. Видiляють три методи форму­вання доходiв держави:1) вiд пiдприємницької дiяльностi; 2) вiд державного майна, угiдь i послуг; 3) податковий. Наукова класифiкацiя бюджетуздiйснює­ться за такими ознаками: 1. роллю у вiдтвореннi виробництва ( поточнi; капiтальнi;); 2. суспiльним призначенням; 3. галузями економiки i соцiальної сфери; 5. рiвнями бюджетної системи (Державний бюджет України; мiсцевi бюджети); Фiнансування видаткiв бюджету може здiйснюватись у таких формах : — кошторисне фiнансування; — фiнансування iнвестицiйних проектiв (бюджетнi iнвестицiї); — державнi субсидiї, субвенцiї, дотацiї (державнi трансферти); — бюджетнi кредити. Складi структура доходiв бюджету характеризують фiнансову полiтику та фiнансовий стан держави. Основним джерелом податкових надходжень є прямi i непрямi податки, роль яких у формуваннi доходiв бюджету постiйно змiнюється. Серед окремих податкiв у формуваннi доходiв бюджету особ­лива роль належить податку на додану вартiсть i податку на при­буток (доходи) пiдприємств, якi разом забезпечують значну суму надходжень до бюджету. Склад неподаткових доходiв бюджету, на вiдмiну вiд податко­вих, є досить широким. дiяльнiсть та науку, соцiальну — видатки на соцiальний захист населення, соцiальне забезпечення та соцiальну сферу, оборонну — на оборону, упра­влiнську — на утримання управлiнських структур та на мiжнародну дiяльнiсть. Окремо в бюджетi видiляються ви­датки, пов'язанi з системою державного кредиту, — на обслуго­вування внутрiшнього i зовнiшнього державного боргу. У цiлому видатки, пов'язанi з економiчною (народне госпо­дарство i наука) та соцiальною (соцiальний захист i соцiальна сфера) функцiями держави, є домiную-чими. Стан бюджету як фiнансового плану держави може визнача­тися трьома показниками: — рiвновагою доходiв i видаткiв бюджету; — бюджетним профiцитом — перевищенням доходiв над ви­датками бюджету; —бюджетним дефiцитом — перевищенням видаткiв над постiйними доходами. —формою прояву ( ; прихований вимушений ; ); —спрямуванням коштiв ( дефiцитне фiнансуван­ня на розвиток поточнi витрати ) Джерелами покриття —державнi позики; Додатки Данi про державний бюджет України Податки i збори, що стягуються в Українi МІСЦЕВІ ПОДАТКИ —податок з реклами —комунальний податок ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНІ ПОДАТКИ —податок на прибуток пiдприємств; —податок на доходи фiзичних осiб; —мито; —податок з власникiв транспортних засобiв; —плата (податок) за землю; —податок на промисел; —фiксований сiльськогосподарський податок; МІСЦЕВІ ЗБОРИ —збiр за припаркування ав­ тотранспорту; —ринковий збiр; —збiр за видачу ордера на квартиру; —курортний збiр; —збiр за участь у бiгах на iподромi; —збiр за виграш на бiгах на iподромi; —збiр з осiб, якi беруть участь у грi на тоталiзаторi на iподромi; —збiр за право використання мiсцевої символiки; —збiр за право проведення кiно- i телезйомок; —збiр за проведення мiсце­ розпродажу i лотерей; —збiр за видачу дозволу на та сфери послуг; —збiр з власникiв собак ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНІ ЗБОРИ —державне мито; —рентна плата за нафту i газ, що видобуваються в Українi; —плата за транзит природного газу, нафти й амiаку; —платежi за користування надрами; —збiр за геологорозвiдувальнi роботи, виконанi за рахунок державного бюджету; —збiр за спецiальне використання лiсових ресурсiв; —збiр за спецiальне використання водних ресурсiв; —збiр за забруднення навколишнього природного —внески на обов'язкове соцiальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатностi; —внески на обов'язкове державне пенсiйне страхування; —внески на обов'язкове соцiальне страхування на випадок безробiття; —внески на обов'язкове соцiальне страхування вiд нещасних випадкiв; —платежi до фонду соцiального захисту iнвалiдiв; —плата за торговий патент на деякi види пiдприєм­ ницької дiяльностi; хмелярства; —єдиний збiр, який справляється у пунктах пропус­ ку через державний кордон України; —збiр за використання радiочастотного ресурсу України; —збори до фонду гарантування вкладiв фiзичних осiб; —внески до фонду соцiального захисту iнвалiдiв; фу на електричну та теплову енергiю; —збiр за спецiальне використання рибних та iнших водних живих ресурсiв; Додаток 3 СТРУКТУРА ВИДАТКІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ[2] за 1992 – 2002 рр. Список використаної лiтератури 1. Борисова Т., Волошка Л. “Помаранчевий” бюджет // Україна молода. – 2005. – №55. – с. 1,4. 2. 3. Бюджетний кодекс України // Урядовий кур’єр. – 2001. – №131. 4. Бюджетний 5. ., Павлюк К. В. Бюджетна система України: Пiдручник. – К.: Центр навчальної лiтератури. – 2004. – 544с. 6. Василик О. Д . Державнi фiнанси України: Пiдручник. – К.: НІОС. – 2002. – 608 с. 7. Єпiфанов А. О., Сало І. В., Дьяконова И. И. Бюджет i фiнансова полiтика України – К., - 1997. – 234 с. 8. Загороднiй А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фiнансовийсловник. – 2-ге видання, виправлене та доповнене. – Львiв: Видавництво “Центр Європи”. – 1997. – 576с. 9. Опарiн В. М. Фiнанси: Загальна теорiя: Пiдручник. – К., - 1999. 10. Макроекономiка : Пiдручник. – за ред. А. Г. Савченка. – К.: “Либiдь”, - 1995. 11. Мiтюков І. О. 12. Родiонова І . Макроекономiчнi чинники дефiциту бюджету в Українi // Економiка України, - 1998. - №9. - с. 15-24. 13. Сладкевич В. П. 14. Юрiй С.І., Бескид Й. М. Бюджетна система України. – К., - 2000. 15. Януль І.Є. [1] - перевищення видаткової частини державного бюджету над дохiдною. Є однiєю з основних причин розвитку iнфляцiї. Вiн спричиняється економiчною нестабiльнiстю, скороченням надходжень до бюджету. Його покриття може здiйснюватись шляхом отримання державних позик та ємiсiєю грошей. [ 8; 128 ] [2] без видаткiв державних цiльових фондiв.