Безготівкові розрахунки 3

Безготiвковi розрахунки 3 ЗМІСТ Вступ Роздiл І Поняття, принципи i система безготiвкових розрахункiв Роздiл ІІ 2. Платiжна вимога-доручення. 3. Чеки. 4. Акредитив. 7. Платiжна вимога. Поняття i принципи готiвкових розрахункiв. Висновки Список використаної лiтератури. ВСТУП Україна офiцiйно оголосила формування соцiально орiєнтованої ринкової економiки як стратегiчного курсу своєї державної економiчної i правової полiтики. Сьогоднi завдання полягає в тому щоб, зробити своєчасний вибiр оптимального варiанта того чи iншого тактичного руху, виходячи з ситуацiї, яка реально складається в країнi. І, як уявляється такими головними прiоритетами економiчної полiтики українського уряду мають ставати вiдбудова державної керованостi економiки, стимулювання виробництва на пiдвищення ефективностi працi, створення сприятливих умов пiдприємницької й в цiлому трудової активностi. Проведення в Українi економiчної реформи, спрямованої на застосування ринкових принципiв регулювання господарської дiяльностi, не могло не вiдновити в господарськiй i цивiльно-правовiй практицi правових iнститутiв, притаманих ринковiй економiцi, зокрема iнституту - розрахункiв. Цей iнститут iснував у дореволюцiйний час i досяг значної досконалостi у багатьох зарубiжних країнах. На мою думку, сьогоднiшнiй рiвень нацiональної економiки України знаходиться в кризовому станi i це супроводжується деформацiями механiзмiв розрахункових вiдносин. Хронiчнi , а часто й безнадiйнi платежi - характерна риса дiючої системи розрахункiв. Основною формою взаємовiдносин мiж постачальниками, виробниками та покупцями продукцiї все бiльш стає неефективний натуральний обмiн (бартер). Зрозумiло, що при бартерi кошти на розрахунковi (поточнi) рахунки господарських суб’єктiв у банкiвських установах не надходять. В умовах ринкового господарювання, винекнення пiдприємств, установ, органiзацiй рiзних форм власностi i здiйснення пiдприємствами господарської дiяльностi супроводжується винекненням мiж ними розрахункових вiдносин як в готiвковiй, так i безготiвковiй формах. Однак, здiйснюючи розрахунки як пiдприємства, так i кредитнi установи зобов”язанi суворо дотримуватись чинних законодавчих актiв, банкiвських правил, вдосконалювати системи розрахункових вiдносин в Українi, сприяти прискоренню платежiв та змiцненю розрахункової дiсциплiни i тому питання рорахункових видносин є досить актуальним на цьму етапi становлення нацiональної економiки України. Успiшне здiйснення економiчних реформ неможливе поза становленням впоряднованої, ефективної синхронно дiючої системи розрахункiв. Якщо говорити про ступiнь дослiдженостi теми курсової роботи, то слiд вiдмiтити, що вона розроблена не досить детально, як в законодавствi України так i в юридичнiй летературi. Нормативна база, яка регламентує розрахунковi вiдносини не є досить розглуженою. Сюди в першу чергу входить Закон України «Про пiдприємства в Українi»; Закон України «Про банки i банкiвську дiяльнiсть»; Інструкцiї Нацiонального Банку України «Про безготiвковi розрахунки в господарському оборотi України», «Про порядок ведення касових операцiй у народному господарствi України», «Про органiзацiю роботи з готiвкового обiгу установами банкiв України» тощо. Питання розрахункiв регламентується окремими листами Нацiонального Банку України та низкою iнших нормативно-правових актiв. Серед правової лiтератури, де можна знайти матерiал цiкавий для моєї працi - це навчальний посiбник В. Д. Лагутiна «Грошi та грошовий обiг» в своїй работi чiтко визначає загальнi ознаки, принципи i систему розрахункових вiдносин, багато уваги придiляє формам i видам розрахункiв. и кредита» , тощо. Цi пiдручники хоч i написанi на основi росiйського законодавства, але в них висвiтленi основнi аспекти для моєї працi. посiбник А. В. Демнiвського «Сучасний вексельний обiг», тощо. Отже питання розрахункових вiдносин, є досить актуальним зараз в Українi, воно має велике значення для становлення i нормальногофункцiонування економiки. Автор ставить перед собою мету бiльш детально вивчити правову природу розрахункових вiдносин в Українi, а саме з’ясувати поняття, принципи i систему безготiвоквих розрахункiв; види безготiвоквих розрахункiв i їх використання в господарськiй дiяльностi; поняття, принципи та особливостi готiвкових розрахункiв в Українi; здiйснити аналiз нормативної бази, яка регламентує питання розрахункiв, чiтко дослiдити особливостi використання деяких форм безготiвкових розрахункiв i значення розрахункових вiдносин для нацiональної економiки України, викладає це в курсовiй работi яка складається з вступу, троьх роздiлiв та висновку. I . ПОНЯТТЯ, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ. Розрахунковi вiдносини в Українi зумовленi наявнiстю товарного виробництва, товарного обороту грошей. В Українi бiльшiсть розрахункiв здiйснюється у безготiвковiй формi. Зобов’язання платника (покупця, замовника,i iншого споживача) розрахуватись з своїм контрагентом за поставлену йому продукцiю (виконану роботу, наданi послуги) виникає в наслiдок укладення вiдповiдного договору поставки, купiвлi-продажу, пiдряду , тощо). зобов’язання платника. в якостi самостiйних правовiдносин, незалежних вiд договору, з якого вони виникають. розрахункових правовiдносин. в самостiйнi правовiдносини. Вони пояснюють це слiдуючим чином. Так як банк не включається в правовiдношення по наданню вiдповiдних послуг, то в той же час стає одним iз суб’ектiв розрахункових правовiдносин, суб’єктивний склад розрахункових по наданню послуг, за якi здiйснюються розрахунки. Розрахунки за поставлену продукцiю, виконанi роботи, наданi послуги вiдокремлюються вiд своєї основи - вiдповiдного договору i перетворюються в самостiйнi розрахунковi правовiдносини тiльки завдяки посередництву банка. Якщо розрахунки здiйснюються безпосередньо, минуючи банк, особливих самостiйних розрахункових правовiдносин не виникає.[1] Теорiя розрахункових правовiдносин була народжена iснувавшими пiсля кредитної реформи 1930-1932р. р. адмiнiстративно-командними методами управлiння економiкою, особливим правовим положенням банку, який є одночасно органом управлiння i господарюючим суб’ектом, що об’ективно потребувало спецiального правового регулювання i видiлення самостiйних розрахункових правовiдносин.[2] Зараз, коли Україна стала ринковою державою, безготiвковiй формi розрахункiв i розрахункам взагалi стали придiляти багато уваги як в юридичнiй лiтературi так i в законодавствi України. Безготiвоквий грошовий обiг - це рух грошових коштiв без використання готiвкових грошових знакiв шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготiвковому обiгу грошi функцiонують як засiб платежу, бо є певний промiжок часу мiж одержуванням товарiв та оплатою їх. Переваги безготiвкового обiгу перед готiвковим очевиднi - прискорюється обiг грошових коштiв господарських суб’ектiв; значно скорочуються суспiльнi витрати обiгу; збiльшуються можливостi держави щодо регулювання грошової сфери тощо. Безготiвковi розрахунки - мiжбанкiвськi тамiжгосподарськi , якi обслуговують, вiдповiдно, вiдносини мiж банками та мiж клiентами банкiв. Безготiвковi розрахунки є розрахунками (платежами) за продукцiю та послуги, що здiйснюються двома основними способами: акцептно-iнкасовим, коли поставка передує оплатi, та акредитивним, - коли оплата передує вiдправленню продукцiї. Акцепт у даному разi виступає як згода на оплату розрахункових документiв. Інкасо - це банкiвська розрахункова операцiя, завдяки якiй банк одержує грошi за дорученням клiента i зараховує цi грошi на його банкiвський рахунок на пiдставi поданих розрахункових документiв. - Безготiвковi розрахунки здiйснюються за двома основними грошовими потоками. Це по-перше, надходження грошових коштiв на рахунок; по-друге, витрачання коштiв з рахунку. розрахункiв. Основною формою взаємовiдносин мiж постачальниками, виробниками та покупцями продукцiї все бiльш стає неєфективний натуральний обмiн (бартер). Зрозумiло , що при бартерi кошти на рахунки господарських субьектiв у банкiвських установах не надходять. Успiшне здiйснення економiчних реформ неможливе поза становленням впорядкованої, ефективно i синхронно дiючої системи безготiвкових розрахункiв. Велике значення має встановлення ринкових розрахунково-платiжних видносин мiж господарськимим суб’ектами. Суть таких вiдносин можна передати формулою “Перш нiж продати продукцiю, слiд зважати, кому продаєш”.[4] банки шляхом перерахування коштiв з рахунка платника на рахунок одержувача коштiв. Кошти з рахунка клiента списуються за розпорядженням його власника, крiм випадкiв, у яких чинним законодавством передбачене безспiрне стягуванння та безакцептне списання коштiв. Розрахунковi документи приймаються банком до виконання тiльки в межах наявних на рахунку клiєнта коштiв. Платежi одного клiєнта за рахунок коштiв iншого не допускається. Господарськi суб’єкти самостiйно обирають форми розрахункiв та вказують їх при укладеннi договорiв. Установи банкiв здiйснюють контроль за додеранням правил розрахункiв, а також за станом розрахункiв пiдприємств. Пiдприємства (платники та одержувачi коштiв) зi свого боку також мають контролювати проведення безготiвкових розрахункiв. Народногосподарське значення безготiвкових розрахункiв полягає у прискоренi обiгу грошових i фiнансових коштiв, забезпеченнi в максимально короткий час грошової компенсацiї виробникам - власникам поставленої продукцiї, виконаних робiт i наданих послуг. Прискорення мiжгосподарських розрахункiв важливе як з мiкро-, так iз макроекономiчної точок зору. Для створення ефективної системи безготiвкових розрахункiв принцепове значення має правильне визначення її принципiв - основних нормативних положень, якими слiд керуватися, щоб безготiвковi розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту. Безумовно, що принципи органiзацiї безготiвкових розрахункiв на макроеконмiчному рiвнi мають розглядатися у взаємозв’язку з особливостями реформування фiнансової сфери вiтчизняної економiки. На мiкроекономiчному рiвнi принципи органiзацiї безготiвкових розрахункiв впливають iз специфiки реалiзацiї економiчних iнтересiв трьох суб’ектiв сфери безготiвкового обiгу платника, одержувача грошових коштiв банку. Специфiка принципiв безготiвкових розрахункiв вiдображає реальний стан нацiональної економiки (криза, депресiя, пожвавлення, пiднесення). Принципи безготiвкових розрахункiв - це вихiднi положення якi визначають конкретний економiчний змiст способiв i форм розрахункiв. У мiру реальних ринкових змiн в економiцi змiнюється також принципи органiзацiї безготiвкових розрахункiв, виникають i формуються новi принципи. недотримання цього принципу призводить до вiдтоку грошей з легальних каналiв грошового обороту i, як наслiдок, до посилення тiньового характеру економiки. 2. Грошовi розрахунки i платежi пiдприємств (органiзацiй) усiх форм власностi здiйснюється через установи банкiв, як правило, в безготiвковому порядку за документами, що передбаченi правилами проведення цих розрахункiв. Готiвковi розрахунки характернi лише для невеликих за сумою мiжгосподарських платежiв i обмежених витрат на внутрiгосподарськi потреби. В кризовiй економiцi здiйснення розрахункiв мiж господарськими суб’єктами готiвкою (а часто й валютною iноземних держав), минаючи установи банкiв i поза iхнiм контролем, посилює нелегальний режим функцiонування багатьох пiдприємств i органiзацiй, призводять до розширення дефiциту реальних “живих” грошових коштiв. 3. Розрахунки з покупцями за товарно-матерiальнi цiнностi i послуги проводяться , як правило, пiсля видпуску продукцiї або надання послуг. Максимальне наближення моменту проведення платежу до термiну видпуску товарiв - необхiдна умова забезпечення економiчностi безготiвкових платежiв. Проведення оплати товарiв i послуг пiсля їх вiдвантаження (вiдпускання, надання) без затримки платежу свiдчить про високу платоспроможнiсть пiдприємств i ефективну платiжну та договiрну дисциплiну в народногосподарському оборотi країни. 4. Платежi за товари i послуги з рахунка пiдприємства здiйснюються, як правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка) пiсля перевiрки виконання постачальником договiрних умов. У разi порушення умов договору платник може вiдмовитися вiд оплати розрахункових документiв, про що повiдомляє постачальника у порядку i в термiни, непередбаченi договором. Цей принцип органiзацiї безготiвкових розрахункiв вiдображає основоположну роль споживача (покупця) в системi ринкових вiдносин. 5. Безготiвковi розрахунки проводяться за рахунок i в межах коштiв, шо є на рахунку платника, або його права на одержання кредиту (банкiвського чи комерцiйного). Якщо на рахунку покупця немає достатнiх грошових коштiв, платежi не можуть бути здiйсненi в принцепi “Не постачати, не маючи гарантiй оплати” - правило ринкових вiдносин. Банком вiдкривається i обслуговується картотека неоплачених вчасно розрахункових документiв. Платежi проводяться в мiру надходження грошових коштiв на рахунок платника. 6. Зарахування коштiв на рахунок одержувача вiдбувається пiсля списання вiдповiдних грошових сум з рахунка платника. Банк зобов’язаний проконтрулювати цi рахунки, щоб попередити зловживання, що мають мiсце пiд час оплати безтоварних документiв. Якщо буде встановлено факт подання в банк безтоварних розрахункових документiв, то банк зобов’язаний стягнути штраф з пiдприємства (органiзацiї), яке виписало такий документ. 7. Постачальники i покуцi (споживачi) мають право вiльного вибору форми безготiвкових розрахункiв i способу платежу, що узгоджується при укладаннi договорiв поставок або договорiв пiдряду. Банк не втручається у договiрнi вiдносини та вибiр форм розрахункiв i способу платежу. Платники й одержувачi коштiв контролюють вчасне проведення розрахункiв i претензiй, що виникають, розглядають їх у встановленому претензiйно-позовному порядку без участi банкiвських установ. Необхiдним є використання найрацiональних форм i способiв безготiвкових розрахункiв у даних фiнансово-господарських умовах.[5] Специфiка прояву принципiв органiзацiї безготiвкових розрахункiв у вiтчизнянiй економiцi виражається лише несприятливими кризовими умовами господарювання. Недотримання принципiв органiзацiї безготiвкових розрахункiв призводить до кризи всiєї системи розрахункiв (платiжної кризи). Спосiб безготiвкових розрахункiв у широкму розумiннi - це економiчно i фiнансово обумовлений порядок здiйснення грошових вiдносин мiж постачальником (продавцем) i платником (покупцем). Спосiб розрахункiв визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб”ектами своїх грошових зобов”язань один перед одним. рiзнi форми економiчної органiзацiї сфери грошового обороту зумовлюють i рiзнi способи платежу за продукцiю. Спосiб платежу у вузькому розумiннi характеризує порядок списання коштiв з рахункiв платникiв. — зарахування взаємних вимог платника i одержувача коштiв.[6] Критерiї вибору способу платежу пов’язанi з вимогами прискорення самих розрахункiв, їх термiновастi, зниження витрат на проведення платежiв, нормалiзацiї кругообороту коштiв, забезпечення безперебiйного ходу реалiзацiї продукцiї.[7] обмiн) без грошових розрахункiв. Бартернi операцiї - це форми натурального залiку взємних вимог. товарiв i наданих послуг. Порядок попередньої оплати товарно-матерiальних цiнностей та послуг застосовується як санкцiя вiдносно неплатоспроможних покупцiв (несправних платнекiв). Нормативними актами (чи договором) передбачаються максимальни термiни вiд дня отримання оплати (як правило не пiзнiше 3-х робочих днiв), коли продавець (виробник) повинен вiдвантажити (вивезти, надати) оплаченi товари i послуги покупцевi (замовнику). Використання способу платежу на основi попередньої оплати - це наслiдок дисбалансу мiж товарними i грошовими потоками, монополiзму постачальникiв, нестачi обiгових коштiв на багатьох пiдприємствах, зниження платоспроможностi. У цих умовах попередня оплата розрахункових документiв певним чином дає змогу пiдтримувати господарський оборот в належному станi. Вiдзначимо, що в колишнiй плановiй економицi попередня оплата товарно-матерiальних цiнностей та послуг заперечувалась; за її провекдення до порушникiв застосовувались досить жорсткi санкцiї. За своїм економiчним змiстом попередня оплата є своєрiдною формою примусового беплатного предмету, який одержує постачальник. В умовах платiжної кризи зростає значення способу розрахункiв на основi здiйснення - залiку взаємної заборгованностi. Розрахунки. заснованi на залiку взаємозаборгованностi платникiв, - це розрахунки, за якими взаємозобов’язання господарський суб”єктiв один до одного погашаються рiвновеликих сумах, i лише за рiзницею здiйснюється платiж прямим перерахуванням грошей. Такi розрахунки можуть здiйснюватися шляхом зарахування зобов’язань мiж двома платниками або групами платникiв усiх форм власностi однiєї та рiзних галузей народного господарства. При залiку взаємозаборгованностi використовуються постiйно дiючi та разовi зарахування вимог. До постiйно дiючих належать перiодичнi розрахунки за сальдо зустрiчних вимог. Розрахунки за залiком взаємозаборгованностi ведуться на основi угоди мiж пiдприємствами; сторони i порядок розрахункiв погоджуються з установами банкiв, що обслуговують данi пiдприємства. Таким чином, на основi залiку здiйснюється взаємне скасування грошових зобов’язань мiж господарьскими суб’єктами. Залiк взаємної заборгованностi у мiжнародних розрахунках називають клiрiнгом. Однак їх негативна роль у грошово-фiнансових вiдносинах очевидна. Залiки взаємозаборгованностi обмежують оборот реальних грошових коштiв, що означає ненадходження виiдповiдної суми податкiв до бюджету. Ьезготiвковi розрахунки в своїй цiлiсностi формують певну систему. Система безготiвкових розрахункiв є складовою загальної нацiональної грошової системи. В ходi становлення ринкових вiдносин i вiдповiдної трансформацiї грошової сфери економiки посилюється значення i роль безготiвкових розрахункiв як важливого самостiйного вiдособленого об’екта економiчних вiдносин, а вiдповiдно й окремого дослiдження економiчної науки. Завдання економiчної науки полягає в тому, щоб науково вiдображаючи й обгрунтовуючи практику безготiвкових рахункiв, одночасно впливати на неї, виробляти правильнi прикладнi рекомендацiї щодо вдосконалення i рацiональної змiни системи безготiвкових розрахункiв. Одна з актуальних наукових проблем - визначення струкрурно- функцiональних компонентiв системи безготiвкових розрахункiв. Важливо розрiзняти такi складовi даної системи: - принципи безготiвкових розрахункiв; - форми розрахункiв; - розрахунковi документи; Оскiльки безготiвковi розрахунки мають вирiшальне значення у здiйсненнi народногосподарського обороту, необхiдний контроль за станом розрахункiв, законнiстю проведення грошових операцiй, правильним оформленням розрахункових документiв та вчаснiстю iх проходження. Як правило, безготiвковi рорахунки подiляються за об’єктом розрахункiв, тобто залежно вид призначення платежу, на двi групи: — розрахунки за нетоварнi операцiї - сплата податкiв та перерахування iнших платежiв до бюджету, одержання i повернення банкiвських позичок, страхових сум тощо. В залежностi вiд мiсця проведення безготiвкових розрахункiв видiляють: — внутрiдержавнi (внутрiмiськi, що здiйснюються в межах одного населеного пункту, i мiжмiськi - за межами цього пункту); — мiждержавнi розрахунки (мiж господарськими суб’ектами, якi знаходяться на територiях рiзних держав). Безготiвковi розрахунки класифiкуються також як: — негарантованi, тобто, такi за яких платiж не гарантується; Залежно вiд способу реалiзацiї продукцiї безготiвковi розрахунки можуть буди: - прямi - здiйснюються безпосередньо мiж постачальниками; - транзитнi - здiйснюються за наявностi промiжних структур (ланок).[8] У сучасних умовах досить чiтко проявилися основнi проблеми подальшого розвитку системи безготiвкових розрахункiв у народному господарствi України: — оптимiзацiю форми i способiв безготiвкових розрахункiв, їх органiзацiї; вибiр найрацiональних у певних економiчних умовах форм розрахункiв, якiй давали б найбiльший ефект; — пiдвищення самостiйностi господарських суб’єктiв за умови доскональної органiзацiї i здiйснення безготiвкових розрахинкiв у господарвькому оборотi, грошова вiдповiдальнiсть пiдприємств недоодержанням грошових коштiв пiсля вiдправлення товарiв чи надання послуг вимагає, щоб цi ж пiдприємства мали право вiльно дiяти в сферi безготiвкового обiгу; — постiйний пошук нових механiзмiв органiзацiї безготiвкових розрахункiв, якi дозволили б на економiчнiй основi подолати кризовi явища i процеси в грошовiй сферi. результат, розвиватиметься та якiсно вдосконалюватиметься виробництво. Нормалiзацiя системи безготiвкових розрахункiв сприятиме становленню нормальних ринкових видносин. Проблема органiчного зв’язку системи безготiвкових розрахункiв з ринковим середовищем, що формуються у вiтчизняному народному господарствi, набуває сьогоднi особливої актуальностi. III . ВИДИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ 1) Платiжне доручення на бланку банку, заповненого у вiдповiдностi з вимогами НБУ, володар рахунку дає доручення банку, що його обслуговує, про перерахування визначеної їм суми зi свого рахунку на рахунок суб’єкта розрахункових вiдносинза поставлену продукцiю, надану послугу тощо. Таким чином платiжне доручення - розрахунковий документ який є письмово офомленим дорученням клiєнта банку, що його обслуговує, на перерахувапння визначеної сумi коштiв зi свого рахунку. Розрахунки платiжним дорученням - одна з найпоширенiших форм безготiвкових розрахункiв у господарському оборотi України. Позитивною рисою розахункiв iз застосуванням платiжних доручень є їхнiй унiверсальний характер. Доручення широко застосовується в розрахунках за найрiзноманiтними платежами. Платiжнi доручення в Українi застосовуються при розрахунках за поставленi товарно-матерiальнi цiнностi i наданi послуги, для попередньої оплати товарiв i посллуг, внесення авансових платежiв у випадках, передбаченних чинним законодавством, погашення кредиторської заборгованностi постачальником за ранiше одержанi товари i послуги. Крiм того, пiдприємства й органiзацiї розраховуються платiжними дорученнями при здiйсненнi нетоварних операцiй: розрахункiв iз державним бюджетом, органами соцiального страхування тощо. При розрахунках за фактично вiдвантажену продукцiю (виконанi роботи, наданi послуги) у платiжному дорученнi в рядку “призначення платежу” вказується назва (вид) вiдвантаженої продукцiї (виконаних робiт, послуг), номер, дата товарно-транспортного чи iншого документа, що пiдтверджує вiдвантаження продукцiї (виконання робiт, надання послуг). Для одержання товарно-матерiальних цiнностей вiд постачальникiв пiдприємство виписує доручення типової форми. прймання товарiв, що надiйшли на пiдприємство, здiйснюється на основi супровiдних документiв постачальника. Виявленi при прийманнi розходження (недостача, пересортирацiя) оформляються вiдповiдним актом. Схема документообiгу при розрахунках платiжними дорученнями така: 1) отримавши товар i рахунок-фактуру вiд постачальника, покупець направляє платiжне доручення в свiй банк; 2) банк списує вiдповiднi грошовi кошти з рахунка покупця i направляє документи про перерахування коштiв на рахунок у банк постачальника; (або виконанних робiт чи поданих послу). Рахунок-фактура мiстить опис та цiну товарiв (робiт, послуг)[9] . Ця форма безготiвкових розрахункiв застосовується для здiйснення попередньої оплати за отримання поставлених товарiв, поданих послуг. Пiдприємства за допомогою платiжних доручень, акцентованих банком, можуть переказувати через пiдприємства зв’язку пенсiї, алiменти, заробiтню плату, витрати на вiдрядження, авторський гонорар окремим громодянам, а юридичним особам - на виплату заплати, за органiзований набiр робiтникiв для заготiвлi сiльськогосподарської продукцiї у населених пунктах, де немає банкiв.[10] Доручення банк приймає до виконання тiльки в сумi, яка може бути сплачена за наявними або взятими у кредит коштами. Незалежно вiд наявностi коштiв на рахунку клiєнта банк прймає доручення на перерахування коштiв у доходи бюджетiв i на вiдрахування платежiв податкового характеру до державних цiльових фондiв, вимагаючи вiдрахування на утримання дорiг. Усi примiрники платiжних доручень мають бути ясно i чiтко оформленi. Доручення приймаються до виконання банками протягом 10 календарних днiв з дня виписки. День заповнення платiжного доручення не враховується. Доручення застосовуються також при розрахунках у порядку планових платежiв на пiдставi договорiв та угод рiвномiрних i постiйних поставках мiж постачальниками i покупцями. При рiвноправних i постiйних поставках товарiв (наданнi послуг) розрахунки мiж постачальниками i покупцями можуть здiйснюватися дорученнями, перiодичним перерахуванням коштiв у строки i в розмiрах, обумовлених у договорах. У двосторонньому договорi передбачаються розмiр та строки перерахування коштiв, переодичнiсть звернення розрахункiв i порядок проведення кiнцевого розрахунку покупцем. Останiй платiж за договором, як правило, має врахувати взаємну заборгованiсть мiж постачальником i покупцем. Розрахунки платiжними дорученнями досiть простi i зручнi. Їхнiм недостатком є вiдсуiнiсть повної гарантiї платежу постачальнику. Платiжна вимога-доручення - розрахунковий документ, що мiстить: по-перше, вимогу постачальника (одержувача коштiв) до покупця (платника) на пiдставi надiсланих йому (покупцевi), обминаючи банк, документiв оплатити вартiсть вiдвантажених товарiв, виконаних робiт i наданих послуг; по-друге, доручення покупця (платника) своєму банковi оплатити вказанi документи, перерахувати вiдповiдну грошову суму постачальниковi. Отже, платiжна вимога-доручення є найбiльшим розрахунковим документом, який складається з двох частин, кожна з яких вiдображає специфiку двох розрахункових документiв: — верхня частина - особливостi платiжної вимоги; — нижня частина - особливостi платiжного доручення. З метою забезпечення гарантованої прискореної доставки платникам вимог-доручень вам передаються у комплектi з розрахунковими та вiдвантажувальними документами за поставку згiдно з договором (угодою) продукцiю (виконаннi роботи, наданi послуги, тощо). за платiжною вимогою-дорученням сума перераховується з рахунка платника на рахунок постачальника. Строк, протягом якого платник повинен подати в свiй банк акцептованi платiжнi вимоги-доручення, визначається самостiйно сторонами в угодi i банком не контролюється. У договорi може бути передбачена вiдповiдальнiсть платника за невчасне подання в банк для оплати платiжної вимоги-доручення.[11] Платник здає в банк нижню частину вимоги-доручення. Банк приймає до сплати платiжну вимогу-доручення в сумi, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. При вiдсутностi достатнiх коштiв на рахунку платника платiжна вимога-доручення повертається без виконання. У разi вiдмови платника сплатити вимогу-доручення вiн повiдомляє про мотиви вiдмови безпосередньо одежувачевi коштiв у порядку i строки, зазначенi в договорi. Порядок сплати, строки проходження документiв мiж покупцем i платником визначаються сторонами господарських вiдносин у своїх договорах. Банк не втручається в цей процес. Це вигiдно для банка, бо вiн виконує тiльки доручення свого клiєнта. Якщо платнику необхiдно зробити платiж термiново, вiн на документi робить помiтку - телеграфом. Оскiльки витрати сплачуються клiєнтом, банк без заперечень виконує його доручення. На мою думку, саме ця правова форма розрахункiв найнадiйнiша для пiдприємницьких стосункiв i одночасно для банку. Справа не в тому, що бланк, розробленний банком складається з двох частин, а тому, що виписана вимога на оплату не подається в банк попередньо, бо це забирає час, а подається безпосередньо платнику-покупцевi. Банкiвськi правила рекомендують для прискорення доставки вимог-доручень платникам передавати їх у комплектi розрахункових та розвантажувальних документiв за поставлену продукцiю, виконанi роботи та наданi послуги, передбаченi договором. Позитивним моментом даної форми безготiвкових розрахункiв є те, що при використаннi вимог-доручень пiдвищується вiдповiдальнiсть суб’єктiв розрахункових вiдносин за органiзацiю розрахункiв у зв’язку з тим, що розрахунковi документи пересилаються постачальником платника, обминаючи банк. Проте, незважаючи на переваги розрахункiв платiжними вимогами-дорученнями, ця форма безготiвкових розрахункiв є малопоширеною. Недолiком розрахункiв за допомогою платiжних вимог-доручень є вiдсутнiсть гарнтiї платежу. Невчасна оплата рахункiв платниками, вiдмови вiд акцепту сповiльнює рух грошових коштiв. 3) Чеки Чек , як форма безготiвкового розрахунку має широке розповсюдження, як у нашiй, так i у свiтовiй практицi. Для чiткого з’ясування взаємовiдносин чека i близьких йому iнститутiв необхiдно з’ясувати юридичну природу чека. В залежностi вiд того, як будується юридична природа чека, чековi законодавства рiзних країн можна розбити на три групи. До першої групи вiдноситься законодавства англiйського типу, до другої - французького, i до третьої - нiмецького. [12] Законодавство англiйськго типу (англiйський закон 1882р., закони САСШ) розглядають чек як вид перевiдного векселя. Цьому сприяють особливостi англiйського вексельного права, яке, по-перше допускає векселя на пред’явника i, по-друге, не вимагає вексельної мiтки. Таким чином, можливо визначити чек як перевiдний вексель, що сплачується по пред’явленнi i трасiрований на банкiра (ст. 73 англiйського вексельного закону 1882р.). Французька конституцiя чека, виходить з того, що видача чека, а також подальша його передача являє собою передачу прав на покриття, що знаходиться у платника. Ця конструкцiя є традицiйною як в французькiй судовiй практицi, так i в юридичнiй науцi. Французька конституцiя, якщо i не розглядає чек як вид векселя, то все ж значно зближує цi два iнститута, так як теорiя передачi прав на покриття запозичена з вексельного права. В Нiмеччинi аналiз положень нiмецького чекового закону, а також iнших законiв, побудованих по цьому типу, приводить до теорiї подвiйного повноваження, яка панує в нiмецький юридичнiй науцi. З точки зору цiєї конструкцiї чек являє собою, по-перше, уповноваження чекодавцем платника здiйснити платiж чекодержателю за рахунок чекодавця i, по-друге, уповноваження чекодавцем чекодержателя отримати платiж за рахунок чекодавця. Українське законодательство визначає чек - як грошовий документ встановленої форми, що мiстить беззаперечне письмове розпорядження власника рахунка (клiєнта) банковi, який обслуговує його, сплатити певну суму грошей пред’явниковi чека або iншiй вказанiй у чеку особi. Чек є iнструментом розпорядження коштами, що є на розрахунковому рахунку. При розрахунках чеками виникають економiчнi вiдносини мiж трьома суб’єктами. Це: — чекодержатель - юридична або фiзична особа, яка отримує кошти за чеками; — банк-емiтент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) пiдприємству або фiзичнiй особi i веде їхнi рахунки. письмове розпорядження чекодавця банку-емiтекту сплатити чекодержателю зазначену суму в чеку суму коштiв. Власник рахунку випусує чеки в межах залишку коштiв на рахунку в установi банку (або понад цей залишок, якщо є домовленнiсть щодо овердрафта). 1) назва банку; 2) наказ про сплату грошової суми; 4) дата i мiсце виписки чека; паперi на банкнотнiй фабрицi НБУ за зразком, затвердженним НБУ. Чековi книжки брошуруються по 10, 20 та 25 аркушiв. З дозволу НБУ чековi книжки (розрахунковi чеки) можуть бути виготовленнi комерцiйними банками самостiйно з дотриманням усiх обов”язкових вимог i мати фiрмову позначку банку. Чек є цiнним папером. Чековi книжки (розрахунковi чеки) є бланками суворої звiтностi. 1) Чек на пред ’ явника не має нiяких даних про чекодержателя, тому дуже зручний для проведення рiзних угод, бо може бути переданий з рук в руки, оплата йде без затримки, i тому такого виду чеки мають найбiльше розповсюдження. Однак чекодержатель, не вписуючи в лiцеву строну своє прiзвище, повинний розписатися на зворотi, стверджуючи факт отримання коштiв. 2) - переказ якого можливий лише шляхом iндосаменту (надпис на зворотньому боцi чеку). Ордерний чек видається на iм’я певної особи, але з застереженням, що його видано з “Наказу” цiєї особи. Переказний пiдпис може бути (меншим, коли надпис мiстить найменування особи, який чек передано, i “бланковi”, який мiстить тiльки пiдпис переказуючої особи. Правильним держателем ордерного чеку визначається будь яка особа, до якої чек перейшов за безперервною низкою надписiв. Право особи, яка одержала чек за iндосаментом, не залежить вiд прав попередника. Повноваження за кiлькома надписами не припиняються нi зi смертю перепоручетеля, нi припиненням юридичної особи, вiд iменi якої був зроблений перепоручительний надпис, нi змiною правового статусу перепоручителя (наприклад, оголошення неплатоспроможним). Ордернi чекi повиннi мiстити iм’я свого першого набувача. В країнах СНД ордернi чеки не вживаються.[13] 3) виписуються на певну особу i мiстять застереження “не наказу”. Іменнi чеки передаються iншим особам тiльки шляхом укладання угоди про уступку права вимоги (цесiї). Це цивiльно-правовi угоди. Кошти видаються тiльки за вимогою особи, яка вказана в чеку. З точки зору iнкасацiя (отримання коштiв) чеки пiдроздiляються на: 1 . , за яким кошти видаються або власнику рахунку або третiй особi готiвкою. Будь-який касовий чек, на якому буде написано “тiльки для перерахування” або “розрахунковий” може бути переробленний у розрахунковий. 2. Розрахунковий чек, на лицевiй сторонi якого по дiагоналi однiєю або двома рисами зроблено перекреслення (просування) або зробленi спiцiальнi надписи “розрахунковий”. Банк не сплачує по розрахункових чеках готiвку. Оплата проводиться тiльки в безготiвковому порядку. Перекреслення такого напису не береться до уваги. 3. В багатьох краiнах застосовуються види розрахункових чекiв, якi мають назву кросованi чеки . Кросування робиться двома паралельними лiнiями на лицьовому боцi чеку. Допустиме тiльки одне кросування. Кросування може бути загалним, якщо мiж лiнiями нема нiяких позначок або є позначка “банк” або спецiальним, якщо мiж лiнiями вписано найменування платника. За чеком, що має загальне кросування, можна сплатити кошти платником тiльки банку або своєму клiєнту. Держатель чека, що має спецiальне кросування може прд’явити його тiльки банку, який вказаний мiж лiнiями. Банк може приймати кросований чек тiльки вiд свого клiєнта або вiд другого банка. В Українi розрахунки чеками зараз не дуже поширенi, особливо порiвняно iз захiдними країнами, де чек є основною формою безготiвкових розрахункiв. Чеки не отримують поширення у вiтчизняному господарському оборотi внаслiдок недостатностi котiштiв на рахунках клiєнтiв i обмежаної платоспроможностi бiльшостi комецiйних банкiв. 4) Акредитив Найширше розповсюдження у сучасних умовах набула акредитивна форма розрахункiв. Акредитив - це специфiчна форма безготiвкових розрахункiв, при яких одна установа банку доручає iншiй провести за рахунок спецiально заброньованих для цього грошових коштiв оплату товарно-транспортних документiв за вiдвантаженi товари чи наданi послуги. При розрахунку акредитивом банк-емiтент за дорученням свого клiєнта (заявника акредитива) зобов”язаний: — платник - заявник акредитива, який звертається до банку, що його обслуговує, для вiдкриття акредитива; — бенефiцiар - юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робiт або послуг тощо); — виконуючий банк - банк бенефiцiара або iнший банк, що за дорученням банку - емiтента виконує акредитив. у договорi мiж бенефiцiаром i заявником акредитива. Акредитиви можуть бути депопонованi у банку платника (банку-емiтентi) i в банку постачальника (бенефiцiара). Положення про безготiвковi розрахунки в народному господарствi України передбачають вiдкриття покритих i непокритих акредитивiв. Покритим(депонованим у банку постачальника або банку платника) вважається акредитив, при вiдкриттi якого банк-емiтент перераховує кошти платника або надану йому позичку, в розпорядження виконуючого банка на окремий балансовий рахунок - “акредитиви” на весь строк дiї зобов”язання банку-емiтента. Покритi акредитиви застосовуються у випадках, коли мiж банком-емiтентом i виконуючим банком немає кореспондентських вiдносин. Покритим, депонованим у банку платника, є акредитив, який враховується в банку платника на окремому балансовому рахунку “акредитив”, а принятий для виконання акредитив в банку постачальника враховується на позабалансовому рахунку “Акредитиви до оплати”. Непокритий акредитив може вiдкриватися, при встановленнi мiж банками кореспондентських вiдносин, у виконуючему банку шляхом надання йом права списувати суму акредитива з рахунку банка-емiтента. Нiякого договору гарантiї жоден банк не укладає. Вiдкриття банком-емiтентом непокритих гарантованих акредитивiв у банку постачальника здiйснюється за домовленнiстю постачальника i покупця вiдповiдно до умов кореспондентських вiдносин їх банкiв. Використання таких акредитивiв банком постачальника здiйснюється у встановленому порядку. Заява клiєнта про встановлення непокритого акредитива записується на приход банком-емiтентом на окремий забалансовий рахунок “Гарантiї, поручительства, виданi банком”. Нiякого договру гарантiї, як це прийнято в цивiльно-правових вiдносинах, не укладається.[14] Вiдзивний - акредитив, який може бути змiнений або анульований банком-емiтентом без попереднього погодження з бенефiцiаром (наприклад, у разi недотриманя умов, передбаченних договором, дострокової вiдмови банку-емiтента вiд гарантування платежiв за акредитивом). Безвiдзивний - акредитив, який може бути змiнений або анульований тiльки за згодою бенефiцiара, на користь якого вiн був вiдкритий. В iншому (виконуючому) банку за дорученням банку-емiтента можуть виконуватися такi акредитиви: — депонованi - списання коштiв iз спецiального окремого рахунка №720 “Акредитиви”, вiдкритого у виконуючому банку; виконанням акредитива, а також вiдповiдальнiсть сторiн щодо оплати розрахункових документiв згiдно з умовами акредитива. Кожний акредитив призначається для розрахункiв тiльки з одним бенефiцеаром i не може бути переадресований. Для вiдкриття акредитива пiдприємство-покупець надає банку-емiтенту заяву, де повинен вказати: номер договру, за яким вiдкривається акредитив; строк дiї акредитива (число i мiсяць закриття акредитиву); найменування постачальника; вид акредитива; умови реалiзацiї акредитива (документи, види товарiв тощо); суму акредитива. У разi вiкриття акредитива, депонованого у виконуючому банку, банк-емiтент перерховує кошти платника на балансовий рахунок №720 у банку бенефiцiара та повiдомляє його про умови акредитива. Прийнята до виконання заява про вiдкриття акредитива враховується банком-емiтентом на позабалансовому рахунку №9931 “Акредитиви до оплати”. У разi, коли акредитив депонований у банку-емiтентi, зявник перераховує дорученням кошти зi свого рахунка на балансовий рахунок №720 у цьому банку. Повiдомлення банку-емiтента про вiдкриття акредитива та змiни до нього надсилаються до виконуючого банку. У повiдомленнi мають бути чiтко зазначенi повноваження виконуючего банку. У повiдомленнi мають бути чiтко зазначенi повноваження виконуючого щодо виду акредитивної операцiї.[15] Здiйснення платежiв за акредитивом вiдбувається таким чином: 1) пiсля вiдвантаження продукцiї, виконання робiт або послуг бенефiцiар подає необхiднi документи, передбаченнi умовами акредитива виконуючому банку; 2) виконуючий банк ретельно перевiряє поданi бенефiцiаром документи на предмет дотримання усiх умов акредитива i надсилає повiдомлення банку-емiтенту для отримання згоди на виконання акредитива; 3) виплати бенефiцiару за акредитивом, депонованиму виконуючому банку; 4) списання коштiв з цього рахунка виконуючий банк здiйснює на пiдставi реєстру документiв за акредитивом та iнших документiв, що вiдповiдають умовам акредитива: 5) при використаннi акредитива, депанованого у банку-емiтентi, цей банк списує кошти та перераховує їх на рахунок бенефiцiара; 6) банк бенефiцiара у свою чергу пiсля отримання коштiв вiд банку-емiтента списує суму за акредитивом з позабалансового рахунка.[16] документiв спецзв’язком мiж банками. а) за заявою постачальника про припинення дiї вiдзивного акредитива до закiнчення його строку. Банку-емiтентовi надсилається повiдомлення виконуючим банком. Невикористана сума перераховується банку платника на рахунок, з якого депонували кошти; б) пiсля закiнчення обумовленого строку акредитива. Про закриття акредитиву банк-емiтент повiдомляє виконуючий банк; в) за заявою покупця за вiдзивним акредитивом про вiдмову акредитива повнiстю або частково акредитив закривається або зменшується у день одержання повiдомлення вiд банку-емiтента. Про закриття акредитива виконуючий банк надсилає повiдомлення банковi-емiтенту. Розрахунки акредитивами широко використовуються в мiжнародних економiчних вiдносинах. Акредитивна форма розрахункiв, з одного боку, гарантує вчаснiсть i повноту платежу постачальниковi за вiдвантаженi товари чи наданi послуги; однак, з другого боку, вона сповiльнює обiг (рух) грошових коштiв, тому що вимагає депонування покупцем певної грошової суму ще до того, як здiйснений сам акт куплi-продажу товарно матерiальних цiнностей. Форма розрахункiв за акредитивами у наших умовах є засобом адантацiї системи безготiвкових розрахункiв до нових ринкових вiдносин в умовах кризової економiки. На жаль, акредитивна форма розрахункiв у господарському оборотi Україн обмежена i не дає належного економiчного ефекту. 5) Вексель Порядок використання векселiв у господарському оборотi України регулюється Положенням “Про переказний i простий вексель”, прийнятим вiдповiдно до Постанови КМУ i НБУ вiд 10. 09. 92р. №528. Здiйснення операцiй з векселями комерцiйними банками регулюється “Порядком проведення банком операцiй з векселями”, затвердженим Правлiнням НБУ вiд 25. 02. 93р. Порядок випуску i обiгу векселiв у багатьох країнах свiту визначається Женевською вексельною конвенцiєю, прийнятою у 1930р. У колишньому СРСР 07. 08. 1937р. було прийнято Постанову ЦВК та РНК СРСР “Положення про переказний i простий вексель”, яке в основному дiє й тепер.[17] Вексель-цiнний папiр, який засвiдчує безумовне грошове забов’язання векселедавця (боржника) сплатити пiсля настання строку визначену суму грошей власниковi векселя (векселедержателю). Вексель є одночасно розрахунковим документом (засобом платежу) i цiнним папером, що може купуватися i продаватися на фондовому ринку. мiж суб’єктами господарської дiяльностi. важливою є роль векселiв для покриття взаємної забргованностi господарських суб’єктiв. Однак обсяги вексельного обiгу в Українi майже не зростають, а якiсть самих векселiв знижується. Головнi особливостi векселя полягають у тому, що вiн є по-перше, абстрактним борговим забов”язанням. Тобто в текстi векселя немає будь-яких пояснень щодо появи грошового боргу; по-друге властива беззастережнiсть, обов’язковiсть оплати у вiдповiдностi з тими положеннями, що мiстяться у векселi. Це означає, що фiзiчнi та юридичнi особи, видавши вексель, беруть на себе безумовне абстрактне зобов’язання сплатити власнику (векселедержателю) вказану в ньому суму у встановлений строк; по-третє, вексель випускається на порiвняно короткий строк. Формально вiн може випускатись у межах одного року, але фактично це робиться переважно на 1-3 мiсяцi; по-четверте, предметом вексельного зобов’язання можуть бути лише грошi, тобто суми коштiв у формi нацiональної чи iноземної валюти; по-п’яте, виникнувши на основi кредитної комерцiйної угоди (контракту, договору), вексель з часом вiдокремився вiд неї.[18] Випускаються два вида векселiв: простий i переказний. Простий (соло-вексель що мають вiдношення до торгових кредитних операцiй, а також банкiвськi векселi, якi оформляють надання готiвкових коштiв комерцiйними банками своїм клiєнтом. Переказний вексель трата, векселем, пред’являє його до оплати трасату i одержує грошi. Основною вiд’ємнiстю простого векселя вiд переказного є те, що при розрахунках за допомогою простого векселя векселедавець i платник є однiєю особою. У практицi обiгу векселiв склалися кiлька їх рiзновидiв: * по-перше, вексель авiзований (adrice bill) - вексель, поставлений на облiк у податквiй iспекцiї або в митнiй службi; * по-друге, вексель авансовий ( advance bill) - вексель, що застосувався у кредитних вiдносинах СРСР у 1922-1929рр. Вiн передбачав взаємне кредитування господарских органiзацiй шляхом авансування майбутнiх поставок чи надання послуг; * по-третє, вексель бланковий - вексель, котрий випускається покупцем як чистий формуляр векселя, що в майбутньому буде заповненний продавцем. Тобто в момент укладання угоди про купiвлю ще не встановлено остаточну цiну товару i строк його поставки; * по-четверте, вексель безтоварний - вексель, у текстi якого зазначено, що валюта отримана не товаром, а готiвкою або будь-якими iншими способами. * по-п’яте, вексель бронзовий (accommodation bill) * по-шосте, вексель дружнiй - вексель, що його акцептує хтось iз дружнiх мотивiв i сподiвається, що йому не доведеться вiдповiдати за забов’язаннями данного векселя. Такий акцептант просить надати дружню послугу пiдприємству, що вiдчуває фiнансовi труднощi, щоб воно змогло покрити свої забов’язання акцентованим векселем, а потiм уже забезпечити виконання своїх зобов’язань i за даним векселем. В обiгу можуть перебувати також векселi iногороднi (bill on another piace). векселiв казначейських - один iз видiв державних цiнних паперiв строком до 12 мiсяцiв. Основними суб’єктами економiчних вiдносин при розрахунках векселями є: - векселедавець (трасант, перший набувач векселя); - платник (трасат). Трасат (платник) стає боржником за векселем тiльки пiсля того, як акцентує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, поставивши на ньому свiй пiдпис. Лише пiсля акцепту вексель стає повноцiнним виконавчим документом. Вексель може виписати як платник, так i постачальник. Якщо вексель випускається постачальником, то платник повинен обов”язково акцентувати такий вексель. Строк платежу за векселем встановлюється за взаємною домовленнiстю мiж постачальником i покупцем. При настаннi строку платежу за векселем вiн оплачується за рахунок коштiв платника з його розрахункового рахунку. Вексельний обiг, таким чином, пов’язаний з виненкненям боргу (боргових забов’язань) у вiдносинах мiж постачальниками i покупцями (споживачами). Схема взаємозв’язкiв у найпростiшому виглядi тут така: пiдприємство отримавши вексель вiд свого покупця, використовує цей вексель для розрахункiв уже зi своїм постачальником. Невиконання умов вексельного обiгу, неоплата векселя у визначенний строк призводить до банкрутства боржника на основi реалiзацiї принипу повної матерiальної вiдповiдальностi. Важливе значення сьогоднi має формування надiйного механiзму регулювання вексельного обiгу. Інституцiональну основу такого iеханiзму могла б скласти загально-державна вексельна палата, яка могла б органiзувати реєстровий контроль векселiв за єдиними правилами, а також взяти на себе ведення зведеного реєстру вексельних випускiв. Реєстрацiя векселiв, вiдстежування шляхiв їх руху дозволяє вiдразу ж ропiзнати фальшивi векселi, пiдробки, виявити факти недобросовiсного придбання векселiв. Вексель є абстрактним борговим зобов’язанням, тобто у ньому не вказується матерiальна пiдстава боргу на вiдмiну вiд iнших розрахункових документiв, у яких чiтко зафiксовано, за якi товарно-матерiаьнi цiнностi (послуги, роботи) здiйснюється розрахунки. Вексель - це документ, складенний у письмовiй формi на паперi, який мiстить строго визначену кiлькiсть обов’язкових реквiзитiв. У цьому зв’язку малоперспективним є розвиток розрахункових операцiй з бездокументарними векселями, тобто використання електроної форми векселiв. Бездокументарний обiг не може забезпечити, наприклад, такого реквiзиту векселя, як пiдпис того, хто його видає, що позбовляє вексель законої сили. Вiдсутнiсть пiдпису векселедавця у векселi робить цей цiнний папiр беззмiстовним. Без пiдпису немає письмового зобов’язання. Будь-який переказний вексель може бути переданий за допомогою здiйснення особливого передатного надпису на зворотi векселя-iндосаменту. Особа, яка при цьому поступається своїм правами, називаеться (iндосант), а яка набуває їх - “iндосат”. Здiйснюючи iндосамент iнодосант бере на себе абстрактнi зобов”язання, подiбно до того, як це робить векселедержатель за видачi векселя. Особа у якої знаходиться переказний вексель, розглядається як векселедержатель, якщо вона засновує право на переревному рядi iндосаментiв. Закресленi iндосаменти вважаються при цьому ненаписаними.[19] Платiж за переказним векселем може бути забезпечиний повнiстю або в частинi вексельної суми за допомогою аваля - вексельного поручительства. Авалiст, тобто особа, яка здiйснила аваль, приймає на себе вiдповiдальнiсть за виконання забов’язання щодо оплати векселя. Аваль збiльшує надiйнiсть векселя, i таким чином, сприяє широкому застосуванню цiєї форми безготiвкових розрахункiв. Авалiст несе вiдповiдальнiсть так само, як i той з кого вiн дав аваль. При настаннi строку платежу, якщо платiж не був здiсненний векселедержатель може обернути свiй позов проти iндосантiв, векселедавця та iнших забов’язаних осiб. Вiдмова у акцептi або у платежi має бути засвiдчена актом, складенним у публiчному порядку (протест у некцептi або неплатежi). У разi оголошення неспроможним платника або векселедавця для здiйснення векселедержателем належних йому прав достатньо пред’явлення судового визначення щодо оголошення неспроможностi. 6) Інкасовi доручення - (розпорядження) застосовуються при одержанi вiд боржника платежу за виконaвчими або прирiвнями до них документами, якi подав на iнкасо стягувач. Інкасове доручення - це розрахунковий документ, який складають фiнансовi органи, банки, iншi пiдприємства й органiзацiї у тих випадках, коли iм надане право безспiрного стягування коштiв. У рядку “Призначення платежу” iнкасового доручення вказується назва законодавчого акту, яким передбачене право безспiрного стягнення коштiв (його дата, номер i вiдповiдний пункт), i документ на пiдставi якого здiйснюється стягнення. Інкасове доручення може складатися на бланку платiжної вимоги, в якому замiсть найменування “платiжна вимога” зазаначається “розпорядження” або “iнкасове доручення”. [20] У разi, якщо в iнкасовому дорученнi не зроблено посилання на акт чинного законодавства, банк повинен повернути його без виконання. Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть даних iнкасового доручення (розпорядження) накладається на стягувача. Документи на безпiрне стягування та безакцептне списання коштiв приймаються банками незалежно вiд наявностi коштiв на рахунках пiдприємств. У разi вiдсутностi коштiв на рахунках вони враховуються на позабюджетному рахунку №9929 “Розрахунковi документи, обов’язковi до сплати”. Ухвала суду або постанова прокурора, слiдчого посилається безпосередньо до банку, в якому видкрито рахунок юридичної або фiзичної особи, на кошти якої накладений арешт. У разi накладання арешту на коти на рахунку банком припиняється списання коштiв за розпорядженням власника рахунка ( в тому числi використання коштiв на потреби пидприємства та виплату заробiтної плати i прирiвняних до неї платежiв) за винятком платежiв до бюджету. 7) Платiжна вимога. Платiжна вимога - розрахунковий документ, за яким кошти списуються з рахунку без згоди його власника. За допомогою платiжної вимоги здiйснюється безспiрне стягнення та безакцентне списання коштiв. Безакцептну списання коштiв - це списання коштiв з рахунка платника без його згоди, на пiдставi документiв, поданих банковi, одержувачем коштiв.[21] Безспiрне стягнення коштiв з рахункiв у банках може бути здiйснено: — за виконавчими листами, виданими судами; — за наказами арбiтражних судiв та iншими виконавчими документами, визнаними законодавством України. Безспiрне стягнення коштiв здiйснюється через банк списанням коштiв з рахунка вiдповiдних пiдприємств (органiзацiй). При цьому до розрахункового документа додається орiгiнал виконавчого документа або належним чином оформлений дублiкат. Платiжна вимога - це наказ одержувача коштiв (постачальника) про переведення йому коштiв з рахунка платника. Платiжна вимога iз супровiдним реєстром подається стягувачем (одержувачем) у банк, в якому вiн обслуговується. У платiжнiй вимозi має бути зазначене призначення платежу та вiдповiдна стаття законодавчого акта, якою передбачене право безспiрного стягнення та безакцептного списання коштiв. Вiдповiдальнiсть за обгрунтованнiсть i правiльнiсть внесення даних у розрахунковi документи у разi безпiрного стягнення та безакцентного списання коштiв несе стягувач. Розрахунки платiжними вимогами здiйснюються за такою схемою: 1) Одержувач коштiв виписує i здає в установу банку, що його обслуговує, платiжну вимогу до платника i реєстр вимог; 2) Банк одержувача пересилає платнику вимогу i реєстр банку платника; 5) З банку платника надходять документи про перерахування коштiв у банк одержувача; РОЗДІЛ ІІІ Поняття i принципи готiвкових розрахункiв Оптимiзацiя сфери готiвкового обiгу та пiдвищення ефективностi здiйснення готiвкових операцiй має важливе значення для досягення фiнансової макроекономiчної стабiлiзацiї нацiональної економiки України. Робота з готiвкою є одним iз головних напрямкiв дiяльностi НБУ i всiєї вiтчизняної банкiвської системи в цiлому. правильна полiтика в галузi касових i емiсiйних операцiй - неодмiнна передумова оздоровлення грошової системи. Готiвково-грошовий обiг - це сукупнiсть платежiв, що здiйснюються готiвкою. В ринковiй економiцi сфера готiвкового-грошового обiгу є обмежена. Навпаки, для кризової економiки характерним розширенням сфери використання готiвки, яка обслуговує в основному тiньовий господарський оборот. Механiзми здiйснення готiвкових операцiй регулюються певною законодавчою i нормативною базаю. Основними документами, що регламентують порядок використання готiвки у вiтчизнянiй економiцi, є: “Порядок введення касових операцiй у народному господарствi України” (затверджено постановою Правлiння НБУ №21 вид 02. 02. 1995р.), Інструкцiя №4 “Про органiзацiю роботи з готiвкового обiгу установами банкiв України” (затверджено постановою Правлiння НБУ №149 вiд 20. 06. 1995р.). У нинiшнiх кризових мовах вирiшального значення набувають заходи, спрямованi на скорочення готiвкового обiгу i готiвкових розрахункiв, а також встановлення фiнансових санкцiй за порушення дiючих правил ведення операцiй з готiвкою. Всi такi заходи носять антиiнфляцiйну спрямованiсть. Постiйний контроль за дотриманням правил ведення касових операцiй i готiвкових розрахункiв дозволить зменшити масштаби використання готiвки пiдприємствами i органiзацiями, а отже, i обмежити роль готiвкового обiгу як засобу обслуговування руху тiньового капiталу, приховування доходiв та ухилення вiд сплати податкiв до бюджету.[22] Господарськi суб’єкти мають здiйснювати переважну бiльшiсть платежiв iз банкiвських рахункiв у безготiвковiй формi. При цьому пiдприємства i органiзацiї, що одержують готiвково-грошову виручку, зобов’язанi здавати грошi в установи банкiв. Готiвка може бути одержана з установ банкiв пiдприємствами для розрахункiв з населенням: на оплату працi, для грошових виплат та заохочень, купiвлi-продажу цiнних паперiв, виплати дивiдентiв (процентiв), iнших виплат населенню, що не входять до складу коштiв, спрямованих на споживання, допомогу, компенсацiї, гонорари, стипендiї, пенсiї, витрати на вiдрядження, закупiвлю сiльськогосподарської продукиiї та продуктiв її переробки, твариницької та рослинницької сировини, дикорослих плодiв та ягiд, лiкарських рослин, макулатури,, ганчiр’я, склотари, брухту, на страховi вiдшкодування населенню у разi настання страхових випадкiв, ломбардам, що здiйснюють виключно ломбарднi операцiї, у розмiрах згiдно чинними нормативнимим актами.[23] Для здiйснення готiвкових розрахункiв кожне пiдприємство повинно мати касу i вести касову книгу за встановленою формою. В касi пiдприємства (органiзацiї, установи) залишок готiвки на кiнець робочого дня не повинен перевищувати лiмiту каси, встановленого банком та погодженого з пiдприємством. Пiдприємства (органiзацiї, установи) не мають права нагромаджувати в своїх касах готiвку понад встановленi лiмiти для здiйснення майбутнiх витрат, у тому числi й на оплату працi. Готiвка яку господарськi суб’єкти отримують в установах банкiв, має використовуватись тiльки за прямим призначенням, тобто на тi цiлi, на якi вона отримана. Прийом готiвки пiдприємством при здiйсненi розрахункiв з населенням проводиться з використанням контрольно-касових апаратiв (ККА). використання господарськими суб’єктами грошей з готiвкової виручки допускається лише на суворо встановленi для них потреби. Готiвковi розрахунки обслуговують акти купiвлi-продажу товарiв, як правило, з участю населення, тобто здiйснюються мiж пiдприємствами i населенням, мiж окремими громодянами. Пiдприємства (органiзацiї, установи) використовують у розрахунках мiж собою готiвку лише для купiвлi необхiдних iм товарiв на незначнi суми. Головна сфера застосування готiвки пов’язана з оплатою працi - формуванням грошових доходiв населення та їх витрачанням. З рахункiв пiдприємств готiвка видається за допомогою чекiв, на зворотi яких вказується цiльове призначення грошей, що будуть одержанi. Касовi операцiї, тобто касове (готiвкове) обслуговування народного господарства i населення, є важливим напрямком дiяльностi комерцiйних банкiв i НБУ. Банки органiзують збiр (iнкасацiю) готiвки, що вивiльняється з господарського обороту, а також видачу пiдприємствам (органiзацiям, установам) i населенню готiвки вiдповiдно до iснуючих положень, правил. НБУ охоплює касове обслуговування народного господарства i проводить його через комерцiйнi банки. НБУ здiйснює емiсiю грошей та регулює сферу емiсiйно-касових операцiй у народному господарствi України. Головна мета дiяльностi НБУ в цiй сферi - пiдтримання стабiльностi i змiцнення нацiональної грошової системи. НБУ встановлює для всiх господарських суб’єктiв єдинi правила щодо обiгу готiвки, її збереження i рацiонального витрачання. Для пiдприємст (органiзацiй, установ) встановлено єдиний порядок приймання грошей у каси, їх зберiгання, транспортування i видачi, єдинi вимоги щодо технiчного укрiплення i обладнання примiщень, кас пiдприємств, оформлення касових документiв, ведення касової книги, проведення ревiзiй каси i контролю за дотриманням касової дiсциплiни. Установи банкiв повиннi постiйно контролювати дотримання всiма господарськимим суб’єктами правил ведення касових операций. Сам хiд ринкових реформ потребує постiйного перегляду та вдосконалення нормативних документiв, що регламентують обiг готiвки. Нормативна база НБУ щодо регулювання використання готiвки повина охоплювати усi сфери її обiгу у народному господарствi. перспективи скорочення готiвково-грошового обiгу в Українi пов’язанi з макроекономiчною стабiлiзацiєю вiтчизняного народного господарства. Основнi завдання установ банкiв у роботi з готiвкового обiгу - рацiональна органiзацiя грошового обороту, як найшвидше залучення готiвки до кас банкiв, подальше змiцнення готiвкового обiгу; прогнозування готiвкового обiгу за загальним обсягом i структурою, аналiз стану збалансованостi грошових доходiв i витрат стану збалансованостi грошових доходiв i витрат населення; обмеження готiвкової емiсiї економiчно обгрунтованими вимогами зростання обiгу готiвки тощо. ВИСНОВОК Розрахунковi видносини в Українi так як i нацiональна економiка України знаходиться на етапi становлення. Саме тому, як раз зараз необхiдно правильнi основи розрахункових видносин, вибрати правильнi шляхи їх розвитку i привести у вiдповiднiсть до нових умов розвитку i життя нормативно-правову базу. В умовах риноквого господарювання, винекнення пiдприємств рiзних форм власностi в здiйсненi розрахункiв усунено зайву централiзацiю, регламентацiю, унiфiковано порядок їх здiйснення. Однак, здiйснюючи розрахунки, як пiдприємства, так i кредитнi установи зобов’заннi суворо дотримуватись чинних законодавчих актiв, банкiвських правил, сприяти прискоренню платежiв та змiцненню розрахункової дiсциплiни. В сучасних умовах грошi є невiд’ємним атрибутом господарського життя. Тому всi угоди, якi пов’язанi з поставкою матерiальних цiнностей i наданням послуг, завершуються грошовими розрахунками. Останнi можуть приймати, як готiвкову, так i безготiвкову форму розрахунку. Органiзацiя грошових розрахункiв з використанням безготiвкових грошей є бiльш переважливою, на вiдмiну вiд розрахункiв iз застосуванням готiвкових, грошей, оскiльки в першому випадку досягається значна економiя на “издержках обращения”. Широкому застосуванню безготiвкових розрахункiв сприяє розгалуженна гiлка банкiв, а також зацiкавленнiсть держави в їх розвитку. Таким чином безготiвковi розрахунки - це грошовi розрахунки шляхом запису по рахункам в банках, коли грошi списуються з рахунку платника i зараховуються на рахунок отримувача. Безготiвковi розрахунки в господарствi органiзованi по визначенiй системi, пiд якою розумiють сукупнiсть принципiв органiзацiї безготiвкових розрахункiв, вимог, що застосовуються до їх органiзацiї, визначених певними умовами господарювання, а також форм i способiв розрахункiв i пов’язаного з ними обiгу документiв. Безготiвковi розрахунки - розрахунки, що проводяться без готiвки, тобто в сферi безготiвкового грошового обiгу. Безготiвковi розрахунки здiйснюються за двома основними грошовими потоками. Це по-перше, надходження грошових коштiв на рахунок; по-друге, витрачання коштiв з рахунку. У сучасних умовах використовуються такi основнi форми безготiвоквих розрахункiв: — платiжнi вимоги - доручення; — чеки; — акредитив; — платiжнi вимоги; — векселя; Народногосподарське значення безготiвкових розрахункiв полягає у прискоренi обiгу грошових i фiнансових коштiв, забезпеченнi в максимально короткий час грошової компенсацiї виробникам-власникам поставленої продукцiї, виконаних робiт i наданих послуг. Отже, питання розрахункових документiв, є досить актуальним на сьогоднишнiй час. Воно є дуже важливим для розвитку нацiональної економiки, i потребує бiльш чiткої законодавчої регламентацiї. На мою думку в законодавствi треба бiльше уваги придiляти таким формам безготiвкових розрахункiв як чеки, акредитив i виксель. Стабiльнiсть фiнансової системи України i нацiональної економiки безпосередьо пов’язана зi стабiльнiстю розрахункової системи, тобто з наянiстю надiйного механiзму платежiв, що дозволяють безперебiйно здiйснювати розрахунковi операцiї. Сп исок використаної лiтервтури 1. Закон України "Про банки i банкiвську дiяльсть". 2. Інструкцiя Правлiння НБУ "Про безготiвковi розрахунки в господарському оборотi України, вiд 2 серпня 1996р. 3. Положення Кабiнету Мiнiстрiв України и НБУ "Про переказнiй i простiй вексель" вiд 10. 09. 97р. 4. Інструкцiя НБУ "Про порядок ведення касових операцiй у народному господарствi України" вiд 2 лютого 1995р. 5. Агарков М. М. Основы банковского права. Курс лекций. -М.: Издательство БЕК, 1994. 6. Банковское дело. Под ред. В. И. Колесникова и Л. П. Кроливецкой. М: Финансы и статистика, 1996 7. Ефимова Л. Г. Банковское право. Учебное и практическое пособие. - М.: Издательство БЭК, 1994 8. Ерлiхiвськiй збiрник / пiд ред, Воронової Л. К. i Пацуркiвського П. С. - Чернiвцi.: 1994 9. Вексель. Сто вопросов ы ответов. Методическое пособие / под ред. З. Е. Шимановой - М.:1994 10. Гарантии и акредитивы в современной банковской практике - М., 1995 [2] Там же. [3] Цивiльне право: навчальний посiбник. -К: Вентурi, 1996. [4] Агарнов М. М. Основы банковского права. Курс лекций. -М.: Издательство БЕК, 1994. 62-63с. [5] Лагутiн В. Д. Грошi та грошовий обiг: навч. посiбник. -К.: Товариство “Знання”, коо, 1998. [6] Лагутiн В. Д. Грошi та грошовий обiг: навч. посiбник. -К.: Товариство “Знання”, коо, 1998 [7] Фiнансове право. Пiд редакцiєю Ворошилової Л. К. i Берської Д. А. -К.: Вентурi, -1995. [8] Лагутiн В. Д. Грошi та грошовий обiг: навч. посiбник. -К.: Товариство “Знання”, коо, 1998 [9] Лагутiн В. Д. Грошi та грошовiй обiг: навч. посiбник. -К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998. [10] Цивiльне право: навчальний посiбник, -К: Вентурi., 1996р. [11] Лагутiн В. Д. Грошi та грошовiй обiг: навч. посiбник. -К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998. [12] Агарков М. М. Основы банковского права. Курс лекций. - М.: Издательство БЕК, 1994 [13] Фiнансове право. Пiд. ред. Воронової Л. К. i Бенерської Д. Н. - К.: Вентурi, 1995 [14] Гарантии и акредитивы в современной банковской практике - М., 1994 [15] Фiнансове право. Пiд. ред. Воронової Л. К. i Бенерської Д. Н. - К.: Вентурi, 1995 [16] Ефимова Л. Г. Банковское право. Учебное пособие. - М.: Издательство БЕК, 1994 [18] А. В. Демнiковський , Сучасний вексельний обiг: Нав. посiбник- К.: тов.”Знання”, КОО, 1996 [19] Лагутiн В. Д. Грошi та грошовий обiг: навч. посiбник. -К.: Товариство “Знання”, коо, 1998 [20] Аогутiн В. Д. Грошi та грошовий обiг: навчальний посiбник. - К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998 [21] [21]Аогутiн В. Д. Грошi та грошовий обiг: навчальний посiбник. - К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998 [22] Агарков М. М. Основы банковского права. курс лекций. -М.: Издательство БЕК, 1994. [23] Лагутiн В. Д. Грошi та грошовий обiг: Нав. посiбник. -К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998.