СТРУКТУРА
, НОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА
Склад i структура оборотних фондiв
. Оборотнi фонди пiдприємства мають матерiально-речову й вартiсну форми. У практицi планування та облiку господарської дiяльностi до складу оборотних фондiв включають: виробничi запаси; незавершене виробництво та напiвфабрикати власного виготовлення; витрати майбутнiх перiодiв.
Виробничi запаси становлять найбiльшу частину оборотних фондiв. До них належать запаси сировини, основних i допомiжних матерiалiв, покупних напiвфабрикатiв, палива й пального, тари, ремонтних деталей i вузлiв, малоцiнних iнструментiв, господарського iнвентарю (реманенту) та iнших предметiв, а також аналогiчних предметiв, що швидко зношуються.
Незавершене виробництво — це предмети працi, обробку (переробку) яких не завершено пiдприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих мiсцях або в процесi транспортування вiд одного робочого мiсця до iншого. До напiвфабрикатiв власного виготовлення вiдносять тi предмети працi, що їх повнiстю оброблено (перероблено) у даному виробничому пiдроздiлi пiдприємства, але якi потребують дальшої обробки в iнших пiдроздiлах (наприклад, поковки, штамповки, вiдливки та iнша продукцiя заготовочного виробництва).
на пiдготовку виробництва, освоєння випуску нових виробiв, рацiоналiзацiю i винахiдництво, придбання науково-технiчної та економiчної iнформацiї, передплату перiодичних видань тощо.
Спiввiдношення оборотних фондiв у розрiзi окремих елементiв i стадiй функцiонування (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутнiх перiодiв) характеризує їхню виробничо-технологiчну (стадiйну) структуру. Вона формується пiд впливом низки факторiв (тип виробництва, особливостi продукцiї та технологiї її виготовлення, умови забезпечення пiдприємства матерiальними ресурсами тощо) i змiнюється в часi повiльно, без рiзких коливань. Наприклад, на промислових пiдприємствах України у загальному обсязi оборотних фондiв частка виробничих запасiв становить у середньому протягом останнiх рокiв приблизно 70%, незавершеного виробництва — 25%. Спостерiгається така тенденцiя в динамiцi структури оборотних фондiв: вiдноснi розмiри виробничих запасiв у цiлому зменшуються, а незавершеного виробництва i витрат майбутнiх перiодiв, навпаки, збiльшуються.
Структура оборотних фондiв на пiдприємствах рiзних галузей має значнi вiдмiнностi, зумовленi конкретними технологiями i формами органiзацiї виробництва, умовами забезпечення матерiальними ресурсами, цiнами на них тощо. Так, найбiльшу частку в загальному обсязi оборотних фондiв становлять: виробничi запаси — на електростанцiях та пiдприємствах легкої промисловостi (до 90%); незавершене виробництво — на пiдприємствах машинобудування (близько 40%, у зв'язку з великою тривалiстю виробничого циклу); витрати майбутнiх перiодiв — на пiдприємствах добувної iндустрiї (40—50% i бiльше).
Нормування витрат науково-дослiдними органiзацiями.
Застосовувана система норм витрати матерiальних ресурсiв охоплює велику номенклатуру останнiх. Види цих норм виокремлюються за такими класифiкацiйними ознаками: а) за призначенням — норми витрат сировини, матерiалiв, енергiї, палива тощо; б) масштабом дiї — груповi (на однаковi види продукцiї) та iндивiдуальнi; в) перiодом дiї — рiчнi (для поточного планування) й перспективнi; г) ступенем деталiзацiї об'єктiв нормування — для деталi (вузла) й виробу в цiлому; д) ступенем деталiзацiї нормованих ресурсiв — специфiкованi (на види ресурсiв з конкретними параметрами) i зведенi (на види ресурсiв за звуженою номенклатурою).
Нормування витрат окремих видiв матерiальних ресурсiв передбачає дотримання певних наукових принципiв. Найважливiшими з цих принципiв мають бути: прогресивнiсть, технологiчна та економiчна обґрунтованiсть, динамiчнiсть i забезпечення можливостi зниження норм.
та сировини (матерiалiв) найвищого ґатунку. Вона має власну структуру, тобто спiввiдношення окремих елементiв, якi у сукупностi становлять загальну величину витрати певного виду матерiальних ресурсiв на одиницю продукцiї, що виробляється. Для бiльшостi матерiалiв структура норми витрати включає: корисну (чисту) витрату; технологiчнi вiдходи i втрати; iншi органiзацiйно-технiчнi втрати (пiд час транспортування, зберiгання тощо).
У практицi господарювання використовують три основнi методи нормування витрат матерiальних ресурсiв: аналiтично-розрахунковий, дослiдно-лабораторний, звiтно-статистичний. Найбiльш прогресивним, безперечно, є аналiтично-розрахунковий метод, що базується на глибокому аналiзi та технiко-економiчному обґрунтуваннi всiх елементiв норми з використанням найновiших досягнень технiки i технологiї виробництва. Користуючись дослiдно-лабораторним методом, норми витрат визначають з допомогою проведення низки дослiдiв i дослiджень; його використовують, головне, для нормування витрати допомiжних матерiалiв та iнструменту. Суть звiтно-статистичного методу нормування полягає у встановленнi норм витрат, виходячи зi звiтних даних про фактичне витрачання ресурсiв за минулi роки та очiкуваного (можливого) певного зниження норм у наступнi роки. Його практичне застосування допускається тiльки як виняток — для орiєнтовних розрахункiв, а також у процесi нормування витрат малоцiнних i таких, що їх рiдко використовують, матерiалiв.
|
