Грошово-кредитна політика Франції. Грошова система СРСР

Грошово-кредитна полiтика Францiї. Грошова система СРСР Змiст 1 Банк Францiї: особливостi його функцiй та роль в економiцi країни. Грошово-кредитна полiтика 2 Формування грошової системи колишнього СРСР Лiтература 1 Банк Францiї: особливостi його функцiй та роль в економiцi країни. Грошово-кредитна полiтика Банк Францiї був створений 18 сiчня 1800 р. Наполеоном Бонапартом, який був тодi Першим Консулом, з метою сприяння економiчному зростанню пiсля глибокого спаду Революцiйного перiоду. Завданням нового Банку була емiсiя банкнот як засобу платежу замiсть знецiнених комерцiйних векселiв. У той час i Швецiя, й Англiя вже мали емiсiйнi банки. Емiсiйна функцiя Банку, створеного у Францiї, однак, була бiльш обмеженою. Згiдно з "Основним Статутом" вiд 13 лютого 1800 р. вiн мав право емiтувати банкноти в межах Парижу i не звiльнявся вiд конкуренцiї з боку вже iснуючих на той час подiбних закладiв. Люди, якi складали статут Банку, розумiли, що довiру публiки до паперових грошей можна було забезпечити тiльки шляхом доручення випуску таких грошей установi, яка була б незалежною вiд уряду. Тому Банк Францiї було засновано на базi акцiонерної форми власностi з капiталом 30 млн франкiв. Право випуску банкнот, надане Банку в 1803 p., було продовжено у 1806 р. i поновлювалось чотири рази до 1945 р. Поступово воно поширювалося на мiста з "дисконтними офiсами", а згодом i по всiй Францiї, поглинувши при цьому i перетворивши на фiлiї дев'ять провiнцiйних емiсiйних банкiв. До 1848 р. банкноти, випущенi Банком Францiї, не були законним платiжним засобом, тобто було не обов'язково приймати їх як засiб платежу. Крiм того, не було обмежень щодо обсягiв їх випуску, але Банк мусив бути здатним обмiняти свої банкноти на золотi монети на першу вимогу. Криза, викликана полiтичним переворотом у 1848 p., призвела до введення "примусового курсу", звiльняючи Банк вiд зобов'язання викупити його власнi банкноти. Банкноти Банку стали законним платiжним засобом, i окремi особи та уряд повиннi були приймати їх до оплати. Із введенням примусового курсу були встановленi обмеження щодо обсягу емiсiї. Розширення мережi Банку по всiй територiї Францiї супроводжувалось рiзким збiльшенням його дiлової активностi. Фiнансування економiки зростало в результатi полiтики низьких норм вiдсотка та вiльного пiдходу до дисконтування ресурсiв. Надання позик пiд забезпечення цiнними паперами було дозволено у 1834 р. Спочатку позики надавалися тiльки пiд урядовi цiннi папери, а згодом i пiд iншi види цiнних паперiв. повторним уведенням примусової валюти з 1914 по 1926 р. Банк був тодi офiцiйно вповноважений втручатися у справи валютної бiржi з метою стабiлiзацiї франка. В обмiн на право банкнотної емiсiї Банк безоплатно облiковував готiвковi операцiї Казначейства i надавав позики уряду для задоволення його фiнансових потреб. прiоритетiв i таким чином забезпечуючи довiру до франка. Чiтке та урочисте зобов'язання пiдтримувати цiнову стабiльнiсть незалежно вiд внутрiшньої полiтики є хоч i необхiдною, але недостатньою умовою довiри громадян до нацiональної грошової одиницi. Крiм того, незалежнiсть центрального банку вважається найкращим iнституцiйним рiшенням на шляху до Європейського грошово-кредитного Союзу, що зробило реформу статуту Банку Францiї тим бiльш необхiдною. У 1993 р. було прийнято новий Закон про Статут Банку Францiї, згiдно з яким Банк розробляє i проводить грошово-кредитну полiтику, спрямовану на забезпечення стабiльностi цiн i виконує свою мiсiю в межах загальної економiчної полiтики уряду. Для сучасної функцiональної структури Банку Францiї характерна централiзацiя адмiнiстративної влади в руках керуючого. Вiн i два його заступники призначаються директором ради мiнiстрiв Францiї строком на шiсть рокiв без права вiдкликання i не можуть обiймати цi посади бiльше двох строкiв. Такий порядок призначення - свого роду гарантiя незалежностi центрального банку. Керуючий, вiк якого не повинен перевищувати 65 рокiв, складає присягу президенту республiки. Керуючий, який має широкi повноваження i права, здiйснює керiвництво Банком Францiї, визначає загальнi напрямки дiяльностi усiх його пiдроздiлiв. Вiн має право призначати службовцiв на всi посади в Банку, за винятком директора фiлiї Банку. Його кандидатуру вiн може лише запропонувати, а призначає на цю посаду мiнiстр економiки i фiнансiв Францiї. Органiзацiйна структура, яка склалася в Банку Францiї, забезпечує виконання тих завдань, якi на нього покладенi. Цьому сприяє збiльшення ступеня незалежностi центрального банку, яке досягнуто завдяки прийнятому в 1993 р. Закону про Статут Банку Францiї. Так вiн виконує функцiї, яких не мають центральнi банки iнших країн. Цей банк веде рахунки приватних осiб - поточнi та за цiнними паперами. Це склалося iсторично, коли Банк Францiї був приватною кредитною iнституцiєю. Указана дiяльнiсть банку обмежена статутом 1993 p., який прямо забороняє йому вiдкривати новi рахунки. Нинi Банк Францiї веде близько 80 тис. рахункiв приватних осiб, причому половина з них належить службовцям банку або його пенсiонерам. Через свої фiлiї банк може надавати кредити приватним особам переважно пiд заставу цiнними паперами, та деякi iншi види послуг приватним особам. Цей банк, на вiдмiну вiд iнших центральних банкiв, до 1945 р. не брав активної участi у грошово-кредитному регулюваннi. Резервування комерцiйними банками коштiв у Банку Францiї було введено пiсля Другої свiтової вiйни. Саме тодi вплив Банку на комерцiйнi банки значно посилився. З 1991 р. органами законодавчої влади на Банк Францiї покладено зобов'язання вести справи комiсiй iз надзаборгованостi приватних осiб. До функцiй фiлiй банку входить складання перелiку боргiв та доходiв осiб, що мають надзаборгованiсть. За цими справами фiлiї ведуть спецiальну картотеку - файл сумнiвного погашення кредитiв, що наданi приватним особам. Банк Францiї веде й iншi картотеки. Центральна служба з ризикiв реєструє всi кредити, якi наданi на суми, що перевищують установлений рiвень, прострочену заборгованiсть за виплатами до Фонду соцiального страхування та до Фонду субсидiй. Картотека ведеться за типами кредитiв, секторами економiки та регiонами. Цiєю iнформацiєю можуть користуватися як державнi органи, так i банки та небанкiвськi установи. У 2000 р. Банк Францiї вiдзначив 200-рiчний ювiлей. Мережа територiальних вiддiлень банку не має аналогiв у свiтi (бiля 250). У зв'язку iз створенням Європейської системи центральних банкiв нинi вiдбуваються змiни у дiяльностi та органiзацiйнiй структурi Банку Францiї. Франк було введено в обiг замiсть лiвру у роки Великої французької буржуазної революцiї - 6 травня 1789 р. Та офiцiйною грошовою одиницею вiн став з 1803 р. З 1979 р. Францiя - член Європейської валютної системи, а з 1 сiчня 1999 р. вона увiйшла до числа країн, якi ввели спiльну європейську валюту - євро - у безготiвковий обiг. Францiя очолювала зону франка, яка виникла у 1939 р. Особливiстю її порiвняно зi стерлiнговою зоною було юридичне оформлення мiждержавними угодами та створення централiзованого керiвного органу - Валютного комiтету зони франка. З початку iснування зони до неї входили колонiї та залежнi територiї. З розпадом колонiальної системи зона франка втратила свою колонiальну базу. Окремi країни покинули зону. Основа сучасної зони франка - незалежнi африканськi держави. Щоб послабити центробiжнi тенденцiї, якi породжуються нацiонально-визвольним рухом, Францiя постiйно поновлює валютно-фiнансовий механiзм зони франка. Основою банкiвської системи Францiї є комерцiйнi банки - банки унiверсального типу. Пiсля Другої свiтової вiйни було нацiоналiзовано чотири найбiльшi депозитнi банки. 2 Формування грошової системи колишнього СРСР Грошова система країни формується iсторично, що позначається на структурi та змiстi її елементiв. Основними з них є: 1) найменування грошової одиницi; 2) масштаб цiн; 3) валютний курс; 4) види готiвкових грошових знакiв, якi мають законну платiжну силу; Оскiльки грошова система кожної країни визначається її внутрiшнiм законодавством, саме явище грошової системи виступає на поверхнi як суто нацiональне. Кожна держава формує свою власну грошову систему, стараючись надати їй повну незалежнiсть та здатнiсть протистояти зовнiшнiм впливам, коли вони загрожують iнтересам нацiональної економiки. Наявнiсть такої суверенної грошової системи є однiєю з ключових ознак полiтичної та економiчної самостiйностi держави. Особливо переконливо нацiонально-державна зумовленiсть грошових систем проявилася в перiод становлення незалежних країн, що виникли на теренi колишнього СРСР. Кожна з них, проголосивши свою полiтичну незалежнiсть, по сутi одночасно заявила з єдиного рубльового простору, який регулювався iншою державою - Росiйською Федерацiєю, та про створення власних грошей та грошової системи. Фiнансовий розвал колишнього СРСР почався на початку 90х рокiв XX ст. Деякi колишнi республiки почали нацiоналiзацiю загальносоюзних пiдприємств, якi об’єктивно не мали змоги iснувати без фiнансування iз загальносоюзного бюджету. Практично у 1991 роцi союзного бюджету вже не було. рази). І як наслiдок цього з прилавкiв магазинiв були змитi майже усi споживчi товари. В той же час пiсля розпаду СРСР радянський рубль залишився загальною валютою п’ятнадцяти незалежних держав. Кожна з них була зацiкавлена видавати, якомога бiльше рублевих кредитiв, тодi як iнфляцiйнi наслiдки лягли на плечi iнших. систему двостороннiх кореспондентських вiдносин, якi зобов’язували держави вивозити з Росiї стiльки валюти, скiльки вони її ввозили туди. В Українi, першiй серед держав СНД почалося становлення нацiональної економiки на основi купонiзацiї власної грошової системи. На початку 1993 р. власнi грошовi одиницi або їх сурогати (тимчасовi грошовi знаки) запровадили 7 країн СНД: Україна, Азербайджан, Бiлорусь, Латвiя, Литва, Молдова, Естонiя. Країни Балтiї досить швидко усвiдомили, що з уведенням нацiональної валюти не треба затягувати i то для її введення необхiдна широка, комплексна пiдготовка й сприятлива економiчна ситуацiя, а точнiше — зменшення iнфляцiї та дефiциту державного бюджету, забезпечення розвитку експорту, позитивне сальдо платiжного балансу. фондової бiржi. Попри глибоке розумiння процесiв, що вiдбувалися, країни Балтiї спочатку теж змушенi були використати замiнники грошей. Так, у Латвiї було введено тимчасову квазiвалюту, а її спiввiдношення з рублем становило 1:1. Це дало можливiсть конвертувати латвiйську валюту в росiйський рубль. Наявнiсть сурогату допомогла латвiйським фахiвцям здобути досвiд у питаннях грошей та грошового обiгу, а центральному банку — вiдновити свої функцiї у повному обсязi. Разом iз тим готується здiйснення замiни росiйських рублiв на нову нацiональну валюту на територiальнiй основi й у найкоротший термiн. Як вiдомо, у створеннi грошової системи перед веде Естонiя. I це не випадково. Адже пiдготовка до введення власної валюти почалася ще в першi мiсяцi 1990 р. Було створено спецiальний комiтет iз проведення грошової реформи. Важливо те, що Естонiя не пiшла шляхом уведення сурогатiв грошей. Але повнiстю уникнути "перехiдних" форм не вдалося. В Естонiї ще у 1991 р. було розроблено та широко використано чековi книжки для безготiвкових розрахункiв. Треба визнати, що це створило серйознi труднощi в галузi обробки й перевiрки чекiв, а електронної" системи ще не було. Але оскiльки зарплата видавалася чековими книжками, то це полегшило перехiд до нацiональної" валюти, допомогло не допустити особливого напруження з готiвковими грошима. Естонське керiвництво виходило i з того, що виготовити власнi грошi та визначити порядок їх обмiну на рублi — все це не першорядне. Головне полягало в тому, щоб проведення грошової реформи не порушило розрахункiв банкiв, фiрм з iншими державами i передусiм iз Росiєю. Для цього велися довготривалi переговори. Естонiя першою ще у липнi 1992 р, здiйснила грошову реформу, внаслiдок якої було введено нацiональну грошову одиницю — естонську крону. 20 червня 1992 р. набули чинностi закони Естонської республiки: "Про грошi", "Про забезпечення естонської крони" та "Про iноземну валюту". Одночасно для крони було розраховано ринковий курс — 8 крон до i нiмецької марки. За цими законами банк Естонiї не мав права девальвувати крону. А це означало, що було встановлено фiксований валютний курс, який дiє й нинi. Комерцiйнi банки дотримуються цього курсу щодо всiх валют. Естонське керiвництво з самого початку виходило з того, що стабiльна валюта є основою стабiлiзацiї i розвитку економiки. Обраний метод прив'язування естонської крони до нiмецької марки виявився дiєвим, вiн забезпечив сталiсть валюти i валютного курсу, що дало можливiсть уникнути великої iнфляцiї. У проведеннi грошової реформи значну участь брав МВФ. Вiн визначив лiмiт кредиту для стабiлiзацiї естонських грошей i платiжного балансу. Важливо вiдзначити, що Естонiя не використала навiть першої частини цього кредиту, а вiд наступної частини вiдмовилася. Рiч у тiм, що з допомогою спецiалiстiв МВФ центральний банк Естонiї за всiма мiжнародними правилами склав платiжний баланс. Виявилося, що країна має позитивне сальдо близько 1,5 млрд. естонських крон. Естонiя досить вдало вийшла з ситуацiї, коли Росiя пiдвищила цiни на енергоносiї. Не менш важливо й те, що Естонiї вдалося швидко змiнити спрямованiсть зовнiшньоекономiчних зв'язкiв. Якщо у 1990 р. основна частина експорту йшла в Росло, Бiлорусiю та Україну, то вже на 1993 р. Їхня частка iстотно зменшилась i першою щодо експорту стала Фiнляндiя. Водночас дедалi бiльше зростає в експортi частка Швецiї, Голландiї, Нiмеччини та iнших країн. Натомiсть прискорюється iмпорт iз Фiнляндiї, Швецiї, Голландiї та Нiмеччини. Зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть було лiбералiзовано — не лiцензується нi експорт, нi iмпорт. Причому держава не регулює цiн. Вони погоджуються тiльки на електроенергiю та сланцi. Як i Естонiя, Латвiя i Литва одними з перших на територiї колишнього СРСР створили свої нацiональнi грошовi системи. До речi, головний принцип їхнiх грошових реформ однаковий. Вони побудованi на ясному прив'язуваннi своєї валюти до однiєї з iноземних. Якщо Естонiя прив'язала крону до нiмецької марки, то Латвiя свiй лат — до валюти МВФ — СДР, а литва лит — до долара США. Це забезпечило сталий, фiксований валютний курс водночас помiрну iнфляцiю. До того ж держави Балтiї використали старий iнструмент, який хоч порiвняно рiдко, але застосовувався у цiлому рядi країн свiту — вони створили валютне управлiння або комiтет, якi регулювали фiнанси країни з допомогою валютного резерву. Це означає, що всi валюти — лити, лати ї крони — забезпечувалися золотовалютними запасами центральних банкiв. Естонська крона, латвiйський лат та литовський лит мають значку вiдмiннiсть у валютних курсах. У цих країнах вiдмiнна i банкiвська система. Якщо в Естонiї та Литвi приблизно по пiвтора десятка комерцiйних банкiв, то у Латвiї їх 38, тобто бiльше нiж у 2,5 рази. Істотно вiдрiзняються купiвельна спроможнiсть грошей та цiни на товар. Найдешевше життя у Литвi, найдорожче — у Латвiї. Зате у Латвiї найвищий рiвень мiнiмальної заробiтної плати, що компенсує втрати сiмейного бюджету. Так, у переведеннi на лити рiвень мiнiмальної зарплати становить 216 литiв на мiсяць, в Естонiї — 157, у Литвi — понад 158 литiв. Що стосується середньої заробiтної плати, то тут на першому мiсцi Естонiя (майже 220 доларiв), далi йде Латвiя — понад 190 доларiв, у Литвi майже 150 доларiв. I все ж при досить iстотнiй вiдмiнностi лит, лат i крону об’єднує принципово важлива якiсть — вони стабiльнi i мають довiру. Про це переконливо свiдчить рiвень iнфляцiї. У 1995 р. вона дорiвнювала 35% у Литвi, 29% — в Естонiї та трохи бiльш як 20% — у Латвiї. Зупинимося на характеристицi кожної з валют. Крона. Хоч естонська крона має найнижчий валютний курс (1 дол. понад 11 крон), а отже, й найнижчу купiвельну спроможнiсть, але саме фахiвцi вважають найавторитетнiшою. Адже це Естонiя першою вийшла iз рубльової зони, рiшуче створила валютний комiтет i ввела власну валюту. Естонське керiвництво зробило все, щоб довести людям зрозумiлi й чiткi правила створення грошової системи, забезпечити глибоку довiру до нацiональної валюти та її стiйкiсть. Тому, хоч минуло майже 4 роки пiсля введення нових грошей, курс крони до нiмецької марки практично не змiнився: у середньому одну марку мiняють на 7,97 крони. iнвестицiй та розширення банкiвських послуг. Саме тому банкiвська криза обмежилася банкротством одного банку та об’єднанням двох iнших. Пiсля цього пiшов швидкий процес об'єднання банкiвського капiталу: iз 50 банкiв у країнi залишилося 16. Але естонськi банкiри вважають, що й цього забагато. Процес злиття комерцiйних банкiв триватиме. Цьому сприяє i настанова збiльшити капiтал до 2000 року до 5 млн. екю, тобто до 75 млн. крон. Такi процеси допомагають змiцненню крони. За даними естонського банку, крона подорожчала щодо американського долара на 75% i японської єни на 10,4%. Лат. Латвiйський лат дорiвнює 2 доларам. Якщо крону ввели без будь-яких етапiв, то у Латвiї ще в травнi 1992 р. ввели латвiйський рубль, який дiяв паралельно з росiйським рублем у спiввiдношеннi 1:1. Через 5 мiсяцiв росiйський рубль було вилучено i залишився латвiйський рубль. Але й вiн довго не втримався. Наприкiнцi 1993 р. плаваючий курс лата щодо долара закрився на позначцi 0,595 за 1 долар, виникла iдея прив'язати нацiональну валюту не до долара чи нiмецької марки, а до розрахункової одиницi МВФ — СДР. По сутi, Латвiя повторила естонський варiант. Стабiльностi лату додав золотовалютний запас, який у серединi 1995 р становив 405 млн. доларiв. Лат утримався i в умовах великої й гострої банкiвської кризи, коли збанкрутував фiнансовий гiгант "Балтiяс банка". Кiлькiсть латвiйських банкiв скоротилася з 60 до 38, хоч i це для порiвняно невеликої Латвiї забагато. Але навiть вимога до збiльшення капiталу кожного банку до i млн. латiв не забезпечила процесу об’єднання банкiв, злиття їхнього капiталу. Очевидно, це пояснюється й тим, що банки Латвiї мають i висококвалiфiкованих службовцiв, i сучасне устаткування Лит кордоном, виявилася неякiсною. Довелося переробляти грошi, застосовувати додатковi засоби захисту. Наштампували велика кiлькiсть монет номiналом i, 2, 5 литiв, що призвело до сплутування їх iз центами такого ж номiналу. Тодi виготовили дрiбнi купюри. В результатi за рiк вiльного обiгу лит зазнав великих злетiв i падiнь, що викликало вiдчутнi струси всiєї литовської економiки. Комерцiйнi банки спекулювали на змiнах курсу валюти. Центральний банк не мiг упоратися з великими коливаннями валютного курсу. До того ж манiпуляцiї банкiв довели курс до 2,9 лита за долар, а потiм вiн рiзко впав. Життя вимагало рiшучих дiй. Литовцi скористалися досвiдом Естонiї. Було створено валютне управлiння. Сейм прийняв закон про надiйнiсть лита. Його прив'язали до долара, бо близько 80% обороту здiйснювалося само в цiй валютi. Золотовалютний запас, який у 1992 р, становив лише 21 млн. доларiв, на початок 1996 р. досяг 801 млн. доларiв. Цих запасiв виявилося на 32% бiльше, нiж треба було для пiдтримання стабiльного валютного курсу. Тому лит отримав досить високу стiйкiсть. Лише в окремi перiоди долар зупинявся на позначцi в 4 лити або 3,95 лита — найвищому i найнижчому рiвнi курсiв. Цiлком зрозумiло, що стабiльна валюта стала добрим засобом виходу литовської економiки з кризи. Водночас у Литвi чимало фахiвцiв вважають, що i валютне управлiння, i встановлений ним стабiльний курс валюти гальмують розвиток економiки, не дають змоги регулювати грошову масу, рiвень iнфляцiї, норму процентiв. Дедалi бiльше чути голоси, що необхiдно девальвувати лит у Литвi, як i лат у Латвiї та крону в Естонiї. Проте прибiчникiв стiйкої нацiональної валюти, яка має довiру в населення, набагато бiльше. Адже рядовi вкладники доволi настраждалися вiд банкрутств банкiв, вони не хочуть нових фiнансових потрясiнь. А банкiри, якi хотiли б переходу до плаваючого валютного курсу, не знаходять пiдтримки у полiтикiв. Прибалти покладають великi надiї на вхiд країн Балтiї не лише до НАТО, а й до спiльного європейського грошового ринку. Спираючись на досягнення макроекономiчної стабiлiзацiї керiвництво Грузiї напередоднi президентських i парламентських виборiв вирiшило провести грошову реформу. В ходi цiєї реформи введено нову грошову одиницю — ларi. Реформа була цiлком еквiвалентною — обмiн здiйснювався за курсом 1000000 купонiв = i ларi. Додатково уряд i нацiональний банк органiзували обмiн доларiв США, нiмецьких марок та росiйських рублiв на нову валюту. Стимулом була та обставина, що найближчими днями очiкувалося дальше змiцнення нової нацiональної валюти, що й сталося. 3 1,30 ларi спочатку до 1,25 ларi, а потiм i до 1,20 ларi зменшився курс долара. Внаслiдок цiєї операцiї населення продало нацбанку значнi суми доларiв, марок i рублiв. Тим самим зросли валютнi резерви країни, пiдвищився попит на нацiональну валюту та змiцнився її курс. кредит Standby. Велися переговори про надання МВФ трирiчного кредиту ЕСАФ. Скасовано практично всi дотацiї для народного господарства. Лiбералiзовано як внутрiшнiй ринок, так i зовнiшню торгiвлю. Прийнято новий закон, який гарантує автономiю нацiонального банку. Швидкими темпами триває ваучерна приватизацiя, дуже схожа на росiйський зразок. Практично вся земля перебуває у приватному користуваннi. Завершується пiдготовка закону про приватну власнiсть — одного з найрадикальнiших у країнах СНД. Ведеться активна законодавча робота щодо створення регульованого ринку цiнних паперiв. сом вiдзначаються стабiльнiстю. Ось, наприклад, киргизький сом, який уведено ще в червнi 1993 р., є однiєю з найтвердiших валют країн Середньої Азiї, яка вiльно конвертується у всiх країнах СНД. Це сприяло тому, що у Киргизький Республiцi вiдбулось iстотне зниження темпiв iнфляцiї та зростання цiн. Порiвняльний аналiз свiдчить, що на противагу окремим своїм "братам" сом нiяк не поступається рублю. Щодо долара їхнi курси змiнюються паралельно. Не можна не зауважити, що пiд час проведення грошової реформи в Киргизькiй Республiцi нiхто не мiг передбачити такого перебiгу подiй. Навпаки, провiщали швидкий крах цiєї грошової одиницi. Спецiалiсти вважають: якщо сом не "впав", а став досить стабiльною валютою, то в цьому насамперед заслуга нацiонального банку республiки, який не лише одержав винятковi повноваження як єдиний розпорядник емiсiї, кредитiв, регулювальник курсу сома, а й послiдовно вiдстоював свою незалежнiсть i принциповiсть щодо усiх владних структур. Для цього головним критерiєм була вiдповiднiсть грошової маси товарним ресурсам, ефективнiсть програм, пiд якi видiлялися кошти. Лiтература 1. Іванов В. М. Грошово-кредитнi системи зарубiжних країн: Курс лекцiй / Мiжрегiональна академiя управлiння персоналом. — К. : МАУП, 2001. — 228с. 2. Рисiн В. В. Грошово-кредитнi системи зарубiжних країн: Навч. посiб. для студ. вищ. навч. закл. / Нацiональний банк України; Львiвський банкiвський iн-т. — Л., 2001. — 192с. 3. Шамова І. В. Грошово-кредитнi системи зарубiжних країн: Навч. посiбник / Київський нацiональний економiчний ун-т. — К. : КНЕУ, 2001. — 195с.