Організація діловодства в музеї

Органiзацiя дiловодства в музеї Мiнiстерство освiти та науки України Луганський нацiональний педагогiчний унiверситет iменi Тараса Шевченка Кафедра української фiлологiї з предмету «Дiловодство» на тему: Виконала студентка 5 курсу спецiальностi «Дiловодство» Перевiрив: доц. к. н Шевчук О. В. Луганськ 2007 Змiст Вступ.......................................................................................................................... 4 РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ НА УКРАЇНІ 1. 1.Історiя розвитку музейної справи.............................................................. 8 1. 2. Нормативно-правова та законодавча база музеїв на Українi................. 9 1. 3. Основнi напрямки музейної полiтики..................................................... 13 РОЗДІЛ 2. МУЗЕЙНІ ФОНДИ: ВИДИ, НАПРЯМКИ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ 2. 1. Поняття та призначення музейних фондiв.............................................. 16 2. 4. Фонд сировинних матерiалiв.................................................................... 23 РОЗДІЛ 3. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЛОВОДСТВА В МУЗЕЇ 3. 1. Облiк музейних фондiв.............................................................................. 24 3. 2. Порядок приймання музейних предметiв (на постiйне зберiгання)....... 27 3. 3. Реєстрацiя нових надходжень................................................................... 34 3. 4. Органiзацiя iнвентаризацiї музейних предметiв..................................... 36 3. 7. Органiзацiя облiку музейних предметiв у фiлiях та вiддiлах................. 47 3. 8. Допомiжнi форми та додатковi описи...................................................... 48 3. 9. Органiзацiя звiрення предметiв з облiково-фондовою документацiєю музею......................................................................................................................... 49 3. 10. Зберiгання облiково-фондової документацiї музею............................. 53 РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЯ ЗБЕРІГАННЯ МУЗЕЙНИХ ФОНДІВ 4. 1. Сховища музейних фондiв та iх обладнання........................................... 54 4. 2. Режим музейного зберiгання..................................................................... 57 4. 2. 1. Температурно-воложистний режим................................................. 57 4. 2. 2. Свiтловий режим................................................................................ 65 4. 2. 3. Забруднення повiтря.......................................................................... 70 РОЗДІЛ 5. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ НА УКРАЇНІ.................................................................................................................... 88 Список використаних джерел.................................................................................. 93 Вступ Музеї - це культурно-освiтнi та науково-дослiднi заклади, призначенi для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матерiальної i духовної культури, прилучення громадян до надбань нацiональної i свiтової iсторико-культурної спадщини. Основними напрямами музейної дiяльностi є культурно-освiтня, науково-дослiдна дiяльнiсть, комплектування музейних зiбрань, експозицiйна, фондова, видавнича, реставрацiйна, пам'яткоохоронна робота. Актуальнiсть даної теми полягає у тому, що з розвитком музейної справи на України, виникає необхiднiсть детального вивчення облiку музейних фондiв та предметiв, а також у зв´язку з поповненням фонду виникає необхiднiсть вивчення таких питань, як iнвентаризацiя та реєстрацiя нових надходжень. Об´єктом вивчення даної теми являється система дiловодства в музеях – методи облiку фондiв, методи та способи складання основних документiв. Мета дипломної роботи – дослiдження системи дiловодства в музеях: основнi вимоги до складання документiв (iнвентарна картка, iнвентарна книга, топографiчний опис, складання актiв i т. д.), органiзацiя облiку та iнвентаризацiї музейних предметiв, реєстрацiя нових надходжень, та деяки iншi питання. Визначимо завдання роботи: - Визначення нормативно-правової та законодавчої бази музейної справи; - Визначення напрямкiв роботи музеiв – прiорiтети музейної полiтики; - Зробити дослiдження у системi облiку музейних фондiв (органiзацiя iнвентаризацiї, реєстрацiї) а також визначити основнi вимоги до складання документiв ( актiв, карток реєстрацiї тощо) та навести приклади складання поточних та основних документiв облiку музейної справи. - Визначити основнi вимоги щодо зберiгання документiв; - У кiнцi роботи зробити висновки на навести пропозицiї щодо вдосконалення системи музейного дiловодства на Українi. У данiй роботi використовуються наступнi термiни: Музейний фонд України – це сукупнiсть рухомих пам’яток природи, матерiальної i духовної культури, якi мають художнє, iсторичне, етнографiчне та наукове значення незалежно вiд їх виду, мiсця створення i форми власностi, та зберiгаються на територiї України, складається iз державної i недержавної частини. Державна частина Музейного фонду України державної частини Музейного фонду України. Пам‘ятки – об‘єкти природи, матерiальної i духовної культури, що мають художнє, iсторичне, етнографiчне та наукове значення i пiдлягають збереженню, вiдтворенню та охоронi вiдповiдно до законодавства. Музейний предмет – пам’ятка, яка має iсторичну i культурну цiннiсть i належить до музейного зiбрання. Музейнi предмети пiдлягають обов’язковому облiку, який ведеться у порядку, встановленому Мiнiстерством культури i туризму України. Музейна колекцiя – сукупнiсть (комплекс) музейних предметiв у складi основного музейного фонду, об’єднаних за однiєю або кiлькома спiльними ознаками, що має наукове значення як єдине цiле (колекцiя може бути особиста, меморiальна, тематична, систематична). Предмет музейного значення – предмет, який має музейну цiннiсть, але не входить до складу музейного зiбрання, i виявлений в перiод наукового комплектування музейних фондiв. Предмет музейного значення, який включено до музейного зiбрання i пройшов всi стадiї наукової обробки, набуває статус музейного предмета Експонат макети-моделi або науково-допомiжнi матерiали. упорядкованiсть, можливiсть адресного пошуку та контроль за їх належнiстю i станом. Музейний облiк складається з двох стадiй: первинної реєстрацiї i наукової iнвентаризацiї. Одиниця облiку – предмет або група предметiв (колекцiя, комплект), зареєстрований в фондово-облiковiй документацiї пiд одним номером. – система документiв, яка складається з документiв первинної реєстрацiї (акти про приймання i видачу) та iнвентарних книг – книг надходжень основного фонду, надходжень науково-допомiжного фонду, тимчасових надходжень, облiку сировинних наукових матерiалiв, реєстрацiї актiв i документiв наукової iнвентаризацiї, котрiй пiдлягають музейнi предмети основного фонду, що надiйшли на постiйне зберiгання. До облiкової документацiї належать також книги реєстрацiї самих облiкових документiв. Реєстрацiя первинна – перша стадiя облiку музейних фондiв, пiд час якої фiксуються основнi вiдмiннi ознаки предметiв музейного значення в книзi надходжень (КН) основного або науково-допомiжного фонду на пiдставi результатiв його попереднього вивчення. – друга стадiя облiку основного фонду, коли фiксуються результати вивчення музейних предметiв з метою юридичного закрiплення предмета за вiдповiдною музейною збiркою i охорони наукових даних про нього. Інвентарний номер Склад музейних фондiв та вивченням музейних колекцiй, а також особливостями їх збереження. Наукова та практична цiннiсть полягає у тому, що з розвитком музейної справи на України, виникає необхiднiсть детального вивчення облiку музейних фондiв та предметiв, але ця галузь дiловодства – музейне дiловодство - не достатньо розвинуто на Українi, тому виникає потреба у вивченнi та дослiженнi системи дiловодства (органiзацiї дiловодства) в музейнiй справi. У першому роздiлi висвiтлюються такi важливi питання, як нормативно-правова та законодавча база музеїв (визначення основних законiв, що регулюють музейну справу на Українi, визначення Центральним органом виконавчої влади у сферi музейної справи) а також висвiтленi основнi приорiтетнi напрямки музейної полiтики. Другий роздiл присвячен музейним фондам (надаються основнi визначення, та описуються основнi фонди – основний, науково-допомiжний та сировинних матерiалiв). роботи – органiзацiї дiловодства, у цьому роздiлi визначаються основнi питання облiку. Четвертий роздiл присвячен перспективам розвитку музейної справи, а також облiку документiв та наведена Програма розвитку. Далi наведенi висновки та закiнчує дипломную роботу перелiк використаних джерел. РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ НА УКРАЇНІ 1. 1. Історiя розвитку музейної справи На певному етапi стали зберiгати предмети, пов'язанi з релiгiйними уявленнями та естетичними потребами. Давнi цивiлiзацiї, спочатку схiднi, а потiм i античнi, мали розвинутi колекцiї музейного типу: давньоєгипетськi "будинки життя", колекцiї Ура (держава шумерiв), античнi музейони. У середнi вiки особливо активну роль у зiбраннi та зберiганнi пам'яток вiдiграли церкви. У монастирях, замках, храмах з'являлися i прамузейнi колекцiї – з творiв мистецтв, iсторичних i наукових цiнностей. З епохи Вiдродження музейнi зiбрання вже розглядаються як першоджерела науки, якi використовуються для освiти i задоволення естетичних потреб: кунсткамери, натуралiєнкамери, мюнцкабiнети, музеуми. як спецiальних закладiв датовано другою половиною XVII ст. Саме в цей перiод, коли в країнах Європи вiдзначався розквiт науки, мистецтва, лiтератури, технiки, з'явились рiзнi колекцiї, що вiдобразили цiлий ряд iсторичних аспектiв розвитку суспiльства. Першi музеї виникли на основi приватних колекцiй, що збиралися однiєю людиною або представниками рiзних поколiнь однiєї родини. Вони були вiдкритi для публiки i вiдтворювали смаки та iнтереси окремих колекцiонерiв. Публiчнi музеї були не чим iншим, як приватним зiбранням, яке дозволяли оглядати в певнi часи i на певних умовах ("у понедiлок, вiвторок та п'ятницю вiдчинено для всiх, у кого чисте взуття" – Хофбург, Вiдень, 1792 р.; "у середу та суботу, за виключенням дощових днiв" – Прадо, Мадрид, 1820р.). Для залучення вiдвiдувачiв у музеях iнодi виставляли на показ кiстки вiдомих злочинцiв. Наступний важливий крок у розвитку музеїв був зроблений у другiй половинi XVIII ст. В цей перiод вiдбувалося становлення ряду суспiльних дисциплiн одночасно з накопиченням та систематизацiєю зiбрань вiдповiдних джерел. Таким чином, дiяльнiсть музею вперше почала набувати наукового характеру. Музеї стали розглядатись як сховища культурно-iсторичної спадщини, наукових цiнностей, технiчного досвiду. В Українi попередниками музеїв були в княжу добу бiблiотеки i ризницi церков i монастирiв, скарбницi князiв, згодом у XVI-XVIII ст. – колекцiї гетьманiв, козацьких старшин, монастирiв. Музеї ж як спецiальнi заклади почали з'являтися у першiй половинi XIX ст. Це були переважно археологiчнi та iсторико-краєзнавчi музеї. Протягом ХХ ст. музейна справа в Українi розвивалась, шукала новi методи та пiдходи в роботi, завдяки чому стали змiнюватись i самi музеї. Із сховищ приватних колекцiй вони поступово перетворювалися на центри наукових дослiджень, а з часом – i просвiтницької роботи. Не втрачаючи при цьому своїх попереднiх функцiй, музеї були визнанi як заклади культури та дозвiлля. В той же час складається концепцiя музею як багатофункцiонального закладу, який спроможний рiзними шляхами слугувати суспiльству з урахуванням iнтелектуального рiвня його членiв. Історiя музейної справи – це iсторiя людства. Historia est vitae magistra (iсторiя – вчитель життя). Цей вислiв видатного давньоримського полiтичного дiяча та оратора Цицерона. Основним призначенням музеїв є збереження пам'яток минулого для майбутнiх поколiнь, а розвиток музейної справи є найбiльш перспективним напрямком для досягнення цiєї мети. У статтi другiй першого роздiлу Закону України "Про музеї та музейну справу", прийнятому у 1995 роцi, музейна справа характеризується як спецiальна галузь культурно-освiтньої та наукової дiяльностi, яка здiйснюється музеями щодо комплектування, збереження, вивчення i використання пам'яток природи, матерiальної i духовної культури. Музейна справа уособлює нацiональну музейну полiтику, музеєзнавство i музейну практику. 1. 2. Нормативно-правова та законодавача база музеїв на Українi Закон України “Про музеї та музейну справу” вiд 29. 06. 1995р. зi змiнами та доповненнями регулює суспiльнi вiдносини в галузi музейної справи, встановлює правовi, економiчнi, соцiальнi засади наукового комплектування, вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матерiальної i духовної культури, дiяльностi музейних закладiв в Українi. Законодавство України про музеї та музейну справу базується на Конституцiї України i складається з Основ законодавства України про культуру, цього Закону та iнших нормативно-правових актiв. Якщо мiжнародним договором, згода на обов'язковiсть якого надана Верховною Радою України, встановлено iншi правила, нiж тi, що передбаченi законодавством України про музеї та музейну справу,то застосовуються правила мiжнародного договору. За своїм профiлем музеї подiляються на такi види: iсторичнi, археологiчнi, краєзнавчi, природничi, лiтературнi, мистецькi, етнографiчнi, технiчнi, галузевi тощо. На основi ансамблiв, комплексiв пам'яток та окремих пам'яток природи, iсторiї, культури та територiй, що становлять особливу iсторичну, наукову i культурну цiннiсть, можуть створюватись iсторико-культурнi заповiдники, музеї-заповiдники, музеї просто неба, меморiальнi музеї-садиби. Музейнi колекцiї та музейнi предмети, вiднесенi до державної частини Музейного фонду України, не пiдлягають вiдчуженню за винятком обмiну на iншi музейнi колекцiї та музейнi предмети. Музейний фонд України є нацiональним багатством України, невiд'ємною складовою частиною культурної спадщини України, яка охороняється законом. Положення про Музейний фонд України затверджується Кабiнетом Мiнiстрiв України. ¨придбання пам'яток Мiнiстерством культури i мистецтв України, iншими центральними органами виконавчої влади, їх органами на мiсцях, органами мiсцевого самоврядування в межах їх повноважень - за рахунок коштiв Державного бюджету України i коштiв мiсцевих бюджетiв та музеями - за рахунок власних коштiв. ¨передачi музеям у встановленому порядку пам'яток, виявлених пiд час археологiчних, етнографiчних, науково-природничих та iнших експедицiй, будiвельних, ремонтних або реставрацiйних робiт, у тому числi з дорогоцiнних металiв i дорогоцiнного камiння, та скарбiв; ¨безплатної передачi музеям пам'яток пiдприємствами,установами, органiзацiями i громадянами; ¨передачi музеям пам'яток, конфiскованих згiдно з чинним законодавством; ¨повернення в Україну розшуканих пам'яток, якi були незаконно вивезенi; ¨передачi пам'яток, вилучених на митницi; ¨поповнення музейних зiбрань iншими способами, що не суперечать чинному законодавству. Центральним органом виконавчої влади у сферi музейної справи є Мiнiстерство культури i мистецтв України, яке здiйснює органiзацiйно-методичне керiвництво у цiй сферi. Мiнiстерство культури i мистецтв України реалiзує нацiональну музейну полiтику в Українi; формує вимоги щодо державного статистичного облiку музеїв, створених на територiї України; визначає державнi потреби щодо музейного обслуговування та нормативи, що гарантують його належний рiвень; створює спецiалiзованi органiзацiйнi структури для науково-методичного та матерiально-технiчного забезпечення музеїв; здiйснює координацiю робiт по об'єднанню музеїв в єдину iнформацiйну систему; органiзує навчання та фахову перепiдготовку музейних працiвникiв; здiйснює контроль за дiяльнiстю музеїв, заснованих на державнiй та комунальнiй формах власностi, облiком i збереженням Музейного фонду України; органiзує науковi дослiдження в галузi музеєзнавства Іншi центральнi та мiсцевi органи виконавчої влади та органи мiсцевого самоврядування здiйснюють керiвництво пiдвiдомчими їм музеями. Держава гарантує захист майнових прав музеїв усiх форм власностi. Вилучення державою у музеїв їх фондiв та iншого закрiпленого за ними майна може здiйснюватися лише у випадках,передбачених законами України. В музеях iсторiя повинна подаватися як сторiнка iсторiї культури країни, а не як опис розвитку тiєї чи iншої дисциплiни або епiзодiв з життя тої чи iншої людини, тому в iсторiї культури музеї вiдiграють особливу роль. На нивi iсторiї України працювало багато вчених, досягнення яких сприяли її розвитку i залишили глибокий слiд в iсторiї. В музеях України широкi кола громадськостi можуть наочно ознайомитись з усiма етапами її розвитку, визначити її мiсце в загальнокультурному процесi. Тому проблема iсторичних музеїв як осередкiв нашої iсторичної i культурної пам'ятi, iсторичного та культурного виховання фахiвцiв i всього населення має важливе значення. В основу фондової, експозицiйної, просвiтницької дiяльностi музеїв України покладенi загальнi принципи та методичнi рекомендацiї, якi розробленi музеєзнавцями, але вони мають i свої особливостi, пов'язанi як з характером самих українських музеїв, так i з специфiкою музеїв рiзного профiлю. Взагалi створення будь-якого iсторичного музею неможливе без знання законiв i принципiв музеологiї, без вивчення пам'яток iсторiї , якi є основою науково-експозицiйних комплексiв i визначають профiль музею та його "фiлософiю". Евристика (мистецтво знаходження iстини, визначення пам'ятки), семантика (вивчення внутрiшнього змiсту предмета), джерелознавство, основнi та допомiжнi iсторичнi дисциплiни, психологiя сприйняття, архiтектурно-художнє проектування озброїли музеологiю наших днiв численними спостереженнями та методиками, якi дають можливiсть створювати науково обгрунтованi програми комплектування фондiв музеїв, вести наукове проектування експозицiй, удосконалювати свою наукову дiяльнiсть. Всi цi методики повиннi бути взятi до уваги людьми, якi створюють музеї. виданням праць з iсторiї України. Таким чином, музеям України притаманний багатомасштабний зв'язок соцiальних функцiй. Вiн задовольняє суспiльну потребу у збереженнi та використаннi предметiв оточуючого свiту як елементiв iсторичної пам'ятi, документальних засобiв соцiальної iнформацiї, естетичних цiнностей та розповсюджує iнформацiю у виглядi експозицiй та виставок. Нацiональна музейна полiтика - це сукупнiсть основних напрямiв i засад дiяльностi держави i суспiльства в галузi музейної справи. Основними напрямами нацiональної музейної полiтики є: ¨збереження iсторичних пам'яток та iнших об'єктiв, що становлять культурну цiннiсть; ¨повернення в Україну культурних цiнностей народу, якi знаходяться за її межами; ¨забезпечення соцiально-економiчних, правових i наукових умов для ефективної дiяльностi музеїв; ¨сприяння формуванню сучасної iнфраструктури музейної справи; ¨пiдтримка i розвиток мережi музеїв; ¨забезпечення пiдготовки та пiдвищення фахової квалiфiкацiї музейних кадрiв, їх правовий i соцiальний захист; ¨бюджетне фiнансування (у тому числi на дольових засадах) i прiоритетне матерiально-технiчне забезпечення розробки i реалiзацiї державних, регiональних i мiсцевих програм розвитку музейної справи; ¨забезпечення охорони музеїв; ¨пiдтримка фундаментальних i прикладних наукових дослiджень,пов'язаних з музейною справою; ¨сприяння мiжнародному спiвробiтництву в галузi музейної справи. Музей дiє на пiдставi статуту (положення), що затверджується його засновником чи засновниками. У статутi (положеннi) музею визначаються: 1)назва музею, його статус, склад засновникiв, їх права та обов'язки; 2)органiзацiйна структура, основнi завдання та напрями дiяльностi; 3)джерела надходження коштiв i їх використання, склад майна музею, порядок його реорганiзацiї та лiквiдацiї, умови збереження музейного зiбрання у разi лiквiдацiї музею; 4)iншi умови дiяльностi музею. Вiдповiдно чинного законодавства, Музейний фонд України - це сукупнiсть рухомих пам'яток природи, матерiальної i духовної культури, якi мають художнє, iсторичне, етнографiчне та наукове значення , незалежно вiд їх виду, мiсця створення i форм власностi, та зберiгаються на територiї України, а також нерухомих пам'яток, що знаходяться в музеях України i облiкованi в порядку, визначеному Законом України “Про музеї i музейну справу” Згiдно з даним Законом до Музейного фонду України можуть належати також пам'ятки, що знаходяться за межами України i вiдповiдно до мiжнародних договорiв пiдлягають поверненню в Україну. Музейний фонд України складається з державної i недержавної частин. До державної частини Музейного фонду України належать музейнi зiбрання та окремi пам'ятки, що є державною власнiстю. Музейнi колекцiї та музейнi предмети, що знаходяться в музеях, переданих iз державної власностi у комунальну власнiсть, є державною власнiстю i належать до державної частини Музейного фонду України. При передачi музеїв державної форми власностi у комунальну власнiсть музейнi колекцiї та музейнi предмети залишаються у державнiй власностi i належать до державної частини Музейного фонду України. Порядок вiднесення музейних колекцiй та музейних предметiв, а також окремих пам'яток до державної частини Музейного фонду України визначається Положенням про Музейний фонд України. Контроль за станом облiку, збереження, використання та перемiщення державної частини Музейного фонду України здiйснюється Мiнiстерством культури i мистецтв України. Перелiк музеїв (в тому числi музеїв системи Нацiональної академiї наук України, Українського товариства охорони пам'яток iсторiї та культури, Педагогiчного товариства України, iнших самоврядних органiзацiй), в яких зберiгаються музейнi колекцiї та музейнi предмети, що є державною власнiстю i належать до державної частини Музейного фонду України, затверджується Кабiнетом Мiнiстрiв України. До недержавної частини Музейного фонду України належать музейнi колекцiї та музейнi предмети, що не вiднесенi або не пiдлягають вiднесенню до державної частини Музейного фонду України, в тому числi пам'ятки, що є власнiстю громадських та релiгiйних органiзацiй, окремих громадян та їх об'єднань. Музеї, а також пiдприємства, установи, органiзацiї, громадяни, якi є власниками музеїв, зобов'язанi забезпечувати збереження Музейного фонду України та сприяти його поповненню. РОЗДІЛ 2. МУЗЕЙНІ ФОНДИ: ВИДИ, НАПРЯМКИ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ 2. 1. Поняття та призначення музейних фондiв Згiдно з даним Законом до Музейного фонду України можуть належати також пам'ятки, що знаходяться за межами України i вiдповiдно до мiжнародних договорiв пiдлягають поверненню в Україну. Музейний фонд України складається з державної i недержавної частин. До державної частини Музейного фонду України належать музейнi зiбрання та окремi пам'ятки, що є державною власнiстю. Музейнi колекцiї та музейнi предмети, що знаходяться в музеях, переданих iз державної власностi у комунальну власнiсть, є державною власнiстю i належать до державної частини Музейного фонду України. При передачi музеїв державної форми власностi у комунальну власнiсть музейнi колекцiї та музейнi предмети залишаються у державнiй власностi i належать до державної частини Музейного фонду України. Порядок вiднесення музейних колекцiй та музейних предметiв, а також окремих пам'яток до державної частини Музейного фонду України визначається Положенням про Музейний фонд України. Контроль за станом облiку, збереження, використання та перемiщення державної частини Музейного фонду України здiйснюється Мiнiстерством культури i мистецтв України. Перелiк музеїв (в тому числi музеїв системи Нацiональної академiї наук України, Українського товариства охорони пам'яток iсторiї та культури, Педагогiчного товариства України, iнших самоврядних органiзацiй), в яких зберiгаються музейнi колекцiї та музейнi предмети, що є державною власнiстю i належать до державної частини Музейного фонду України, затверджується Кабiнетом Мiнiстрiв України. Музейнi зiбрання усiх музеїв складаються з основного та науково-допомiжного фондiв. У науково-природничих музеях, вiддiлах природи краєзнавчих музеїв та вiдповiдних музеях навчальних закладiв, крiм основного та науково-допомiжного, є фонд сировинних матерiалiв. 2. 2. Основний музейний фонд • зразки природи, обробленi i законсервованi для тривалого зберiгання • предмети i колекцiї археологiї, геологiї, палеонтологiї, мiнералогiї, ґрунтознавства, ботанiки, антропологiї, зоологiї та iншi природничi матерiали • унiкальнi об'єкти живої та неживої природи, рiдкiснi види тварин i рослин, метеорити, кристали незвичайної форми тощо • зразки технiки препарування та наукової таксидермiї • бiогрупи i ландшафтнi дiорами, що науково з точнiстю вiдтворюють вигляд природничих дiлянок i заснованi на оригiнальних, науково оброблених матерiалах • писемнi, образотворчi, речовi, кiно-, вiдео-, фото-, фонопам'ятки, що вiдтворюють iсторiю природничих наук та характеризують природнi умови У музеях або вiддiлах iсторичного профiлю – музейнi предмети, якi документують iсторiю i розвиток людського суспiльства. У їх числi: · речовi пам’ятки. А це є: речовi предмети i колекцiї, пов'язанi з важливими подiями в життi України та iнших країн, розвитком суспiльства i держави, iсторiєю нацiонально-визвольних, революцiйних рухiв та громадянських воєн, боротьбою за збереження миру, розвитком науки i технiки, культури та побуту народiв, життям i дiяльнiстю полiтичних, державних, вiйськових дiячiв, дiячiв науки, лiтератури, мистецтва, народних героїв, учасникiв iсторичних подiй предмети i колекцiї, виявленi пiд час проведення археологiчних розкопок, окремi випадковi знахiдки окремi предмети нумiзматики i нумiзматичнi колекцiї: монети, бонiстика (паперовi грошовi знаки), фалеристика (ордени, медалi нагороднi), медальєрика (медалi ювiлейнi, пам'ятнi), сфрагiстика (печатки), геральдика (гербовi знаки мiст, окремих родин) · образотворчi пам’ятки – твори образотворчого мистецтва (живопис, графiка, скульптура) i декоративно-прикладного мистецтва (вишивка, набiйка, мереживо, ткацтво, килимарство, рiзьблення, розпис, карбування, керамiка, скло, порцеляна та iн.) пам'ятки монументального мистецтва, їх складовi частини i фрагменти (мозаїка, фреска, частини скульптурного декору), якi мають документальне, меморiальне або художнє значення щоденники, листування, мемуари картографiчнi матерiали: карти, атласи, глобуси, плани, креслення, пов'язанi з iсторичними подiями · фотопам’ятки – дагеротипи, негативи з натури на склi, плiвцi та iнших матерiалах позитиви на паперi, керамiцi, металi та iнших матерiалах дiапозитиви на склi та плiвцi · фонопам’ятки – речовi i музичнi (восковi валики для фонографа, платiвки для грамофонiв, патефонiв, електрофонiв (моно, стерео або квадро, магнiтнi стрiчки та диски) · кiнопам’ятки та вiдеопам’ятки – кiнофiльми, документальнi i художнi (негативи i позитиви на роликових плiвках, вiдеомагнiтнi стрiчки). - речовi пам’ятки – меморiальнi предмети, особистi речi, якi належали видатним дiячам музичного, театрального та кiномистецтва, а також предмети побуту, якi характеризують епоху музичнi iнструменти, театральнi костюми театральних костюмiв iлюстрацiї до лiтературних творiв - писемнi пам’ятки – документи, якi характеризують дiяльнiсть творчих колективiв, життя i дiяльнiсть акторiв театру i кiно, режисерiв, композиторiв, лiбретистiв, музикантiв, театральних художникiв, театрознавцiв, музикознавцiв, кiнознавцiв та їх оточення - кiнопам’ятки та вiдеопам’ятки – кiнофiльми, документальнi i художнi (негативи i позитиви на роликових плiвках, вiдеомагнiтнi стрiчки). У лiтературних музеях – музейнi предмети, якi характеризують розвиток лiтератури. У їх числi: - речовi пам’ятки – меморiальнi предмети, що належали видатним лiтературним дiячам або їх оточенню предмети побуту, що характеризують епоху, у якiй жив i творив лiтературний дiяч - образотворчi пам’ятки – твори образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, що є iлюстрацiями лiтературних творiв або за допомогою яких мистецькими засобами вiдтворюється образ автора, його епохи та оточення - писемнi пам’ятки - твори художньої i документальної лiтератури, драматургiї, публiцистики (рукописи, друкованi видання з правками або автографами, рiдкiснi видання – стародруки, першi видання вiдомих авторiв, твори вiдомих авторiв) документи, що характеризують дiяльнiсть лiтературного дiяча, формування його особистостi i дають змогу вiдтворити його оточення та епоху - фонопам’ятки – речовi i музичнi, що належали лiтераторовi i характеризують його уподобання - кiнопам’ятки та вiдеопам’ятки – документальнi i художнi стрiчки, на яких зафiксовано лiтературних дiячiв, їх оточення, епоху, а також тi, у яких використано сюжети лiтературних творiв. У меморiальних музеях – меморiальнi предмети, якi належали видатнiй особi, її оточенню, а також тi, що вiдтворюють епоху, у якiй жила i творила ця особа. У їх числi: - речовi пам’ятки – власнi предмети видатної особи або її найближчого оточення, чи тi, що належать до визначної подiї пам'ятки, що не є меморiальними, але вiдтворюють iсторичну обстановку, у яких жила i дiяла видатна особа, або вiдбувалась визначна подiя, а також результати дiяльностi видатної особи, долю її творчих здобуткiв у наступнi епохи - образотворчi пам’ятки – твори образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, якi вiдтворюють образ видатної особи, її родини, найближчого оточення або вiдображають визначну подiю - писемнi пам’ятки – рукописи, автографи, вiдозви, щоденники, листування, книги всiх видiв друку та iншi рукописнi i друкованi пам'ятки, якi мають безпосереднє вiдношення до видатної особи або її оточення пам'ятки лiтератури (документальної, художньої), що присвяченi видатнiй особi або визначнiй подiї - фонопам’ятки – речовi i музичнi, якi належать видатнiй особi або є результатом її дiяльностi, а також тi, що присвяченi визначнiй подiї - кiнопам’ятки та вiдеопам’ятки – документальнi i художнi, якi створенi видатною особою, або присвяченi їй, а також тi, що вiдтворюють визначну подiю. У технiчних музеях – музейнi предмети, що вiдображають iсторiю розвитку технiки. У їх числi: речовi пам’ятки – машини, механiзми, прилади тощо образотворчi пам’ятки – твори образотворчого мистецтва, якi вiдтворюють життя i дiяльнiсть учених, винахiдникiв, окремi технiчнi процеси та iн. писемнi пам’ятки – технiчна документацiя, документи, пов'язанi з життям i дiяльнiстю вчених, винахiдникiв та iн. фотопам’ятки – негативи, позитиви, дагеротипи, дiапозитиви, якi вiдтворюють iсторiю розвитку технiки У художнiх музеях та картинних галереях – твори усiх видiв образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. У їх числi: живопис: монументальний (мозаїка, фреска, настiнний розпис у спосiб рiзних технiк) станковий (iконопис, свiтський живопис) графiка (малюнок, гравюра, плакат) скульптура (кругла i плоска) художнє килимарство художнє ткацтво художня вишивка художня набiйка художнє скло художнiй метал художня керамiка художня порцеляна художнiй фаянс художнє рiзьблення декоративний розпис та iн. фонду. 2. 3. Науково- допомiжний фонд Науково-допомiжний фонд – частина музейного зiбрання, що складається з рiзноманiтних матерiалiв, якi не мають властивостей музейних предметiв, але допомагають їх вивченню та експонуванню. До науково-допомiжного фонду належать: рiзного роду вiдтворення (дiорами, копiї, макети, моделi, муляжi, репродукцiї, науковi реконструкцiї, схеми, таблицi, плани, графiки та iн.), розробленi або придбанi в процесi комплектування, вивчення та експонування музейних предметiв i музейних колекцiй фотокопiї i фотографiї масового виготовлення дублетнi примiрники друкованих матерiалiв масового випуску (плакати, афiшi, листiвки та iн.) при наявностi цих матерiалiв у п'яти примiрниках в основному музейному фондi матерiали сувенiрного характеру, якi не мають художньої, iсторичної або значної матерiальної цiнностi зразки сiльськогосподарських культур та iнших натуральних продуктiв, що швидко псуються i потребують частої замiни натуральнi матерiали – об'єкти природи, якi не мають музейного значення, але використовуються для наочного показу деяких особливостей природи та її явищ (наприклад, рiзноманiтна овочева i фруктова консервацiя, їжа космонавтiв, продукти переробки нафти та iн.). В окремих випадках науково-допомiжнi матерiали можуть бути переведенi до основного фонду (наприклад, точнi копiї втрачених унiкальних предметiв). 2. 4. Фонд сировинних матерiалiв До фонду сировинних природничо-наукових матерiалiв належать: об'єкти неорганiчної та органiчної природи, що є наслiдком лабораторних дослiджень i препарування (шкурки тварин, вологi експедицiйнi матерiали, зразки сiльськогосподарських культур нетривалого зберiгання тощо), матерiали, пiдготовленi для тривалого зберiгання та iн. Сировиннi природничо-науковi матерiали (в залежностi вiд наслiдкiв подальшої обробки) реєструють у основному або науково-допомiжному фондi. Належнiсть предметiв до певного фонду пiдтверджується рiшенням фондової закупiвельної комiсiї музею i оформлюється протоколом, який затверджується керiвником та скрiплюється печаткою музею. З основного фонду може бути видiлений обмiнний фонд, який складається iз музейних предметiв, що не вiдповiдають профiлю музею, а також iз зайвих дублетних екземплярiв (понад п’ять). Музейнi предмети з обмiнного фонду можуть передаватися на постiйне зберiганням iншим музеям в порядку обмiну з дозволу (наказу) Мiнкультури або для тимчасового користування. Музейнi предмети з обмiнного фонду при надходженнi до музею реєструються як предмети основного фонду, а їх належнiсть до обмiнного фонду фiксується в картотецi чи в графi “Примiтка” книги облiку. Обмiнний фонд як самостiйна облiкова структура не iснує. З науково-допомiжного фонду також може видiлятися обмiнний фонд, який фiксується у книзi облiку. РОЗДІЛ 3. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЛОВОДСТВА В МУЗЕЇ Облiк музейних предметiв i колекцiй забезпечує систему збирання даних i реєстрацiї необхiдної iнформацiї (вiдомостей) про пам’ятки, якi є нацiонально-культурним надбанням. Музейнi предмети i колекцiї пiдлягають музейному облiку, який забезпечує охорону та створює необхiднi умови для їх вивчення i використання. Державний музейний облiк здiйснюється шляхом включення кожного музейного предмета i колекцiї до державної частини Музейного фонду України. Усi пам’ятки iсторiї та культури (речовi, об’єкти природи, твори всiх видiв образотворчого i декоративно-прикладного мистецтва, пам’ятки писемностi, фото-, фоно-, кiно-, вiдеопам’ятки), що зберiгаються в музеях i заповiдниках, бухгалтерському облiку не пiдлягають, їх вiдображення на балансi юридичної особи, в користуваннi якої вони знаходяться забороняється. первинна реєстрацiя – облiк предметiв, якi надiйшли до музею. Фiксуються основнi вiдмiннi ознаки предметiв в актах приймання, книзi облiку надходжень (основного фонду) або книзi облiку науково-допомiжних матерiалiв на пiдставi результатiв їх попереднього вивчення (первинної атрибуцiї) – облiк основного фонду. Фiксуються результати розгорнутої атрибуцiї музейних предметiв в iнвентарних та спецiальних iнвентарних книгах з метою юридичного закрiплення предметiв за певною музейною колекцiєю та охорони наукових даних про предмети. Основними документами облiку музейних предметiв i колекцiй є акти приймання i акти видавання, книги надходжень (КН), iнвентарнi книги, спецiальнi iнвентарнi книги. Науковий iнвентар є найбiльш повним за обсягом документом, що характеризує музейний предмет i фiксує наслiдки його наукового вивчення. Категорично забороняється зберiгання i використання в музеях предметiв i колекцiй, не оформлених юридичними документами. (мiсцевого органу виконавчої влади для музеїв комунальної власностi), завiренi пiдписами головного зберiгача, завiдувача вiддiлу або матерiально вiдповiдальної особи. Фондово-облiкова документацiя друкується за встановленими формами (див. додатки) i заповнюється вiд руки чорною чи синьою пастою, чорнилом або тушшю. Акти, книги надходжень, iнвентарнi та спецiальнi iнвентарнi книги музею заповнюються розбiрливо, чiтко, без помилок, пiдчисток i необумовлених виправлень. Виправлення записiв у фондово-облiковiй документацiї допускаються лише на пiдставi рiшення фондово-закупiвельної комiсiї, про що фiксується у протоколi. Виправлення у фондово-облiковiй документацiї робляться червоними чорнилом, тушшю або пастою, помилковi записи закреслюються однiєю лiнiєю. Новi записи вписуються чiтко. Правильний запис вписується над закресленим текстом, затверджується пiдписом головного зберiгача фондiв або матерiально вiдповiдальної особи i скрiплюється печаткою музею. Усi суттєвi виправлення атрибуцiї (стан збереженостi, розмiри, матерiал та iн.), що вносяться до книг надходжень, iнвентарних та спецiальних iнвентарних книг, завiряються особою, яка вiдповiдає за облiк на пiдставi спецiального акта (додаток 14), який пiдписується керiвником або його заступником з наукової роботи, головним зберiгачем фондiв i реєструється у спецiальнiй книзi (додаток 19). можуть заповнюватися у спосiб комп’ютерного набору за наявностi рукописного примiрника книги надходжень i паспорта музейного предмета (як зразок для iдентифiкацiї i захисту iнформацiї про предмет, виконаного у електронний спосiб). В роздрукованому виглядi ця iнформацiя має бути в формi тому iнвентарної книги чи спецiальної iнвентарної книги, ступiнь захисту якої визначається цiєю iнструкцiєю. Музеї облiковують i зберiгають документи, якi належать Нацiональному архiвному фонду України, та використовують їх згiдно iз Законом України “Про Нацiональний архiвний фонд та архiвнi установи”. Музеї щорiчно подають до державних архiвних установ вiдомостi про склад i обсяг документiв Нацiонального архiвного фонду України за формами, встановленими Держкомархiвом України (вiдомостi про змiни у складi та обсязi фондiв, картка музею, архiвний опис). приймання i акт про видачу є первинними юридичними документами облiку музейних фондiв. Зберiгання в музеях предметiв i колекцiй, не оформлених актами приймання, категорично забороняється. Акти про приймання або акти про видачу предметiв заповнюються за допомогою друкарської машинки, комп’ютера, або вiд руки чорним чи синiм чорнилом (пастою). Акти про приймання складаються за встановленою формою (див. додатки). Якщо на предметi є старi облiковi позначення (з виставок, з iншого музею), вони проставляються у графi “Примiтка”. Новi облiковi позначення, що присвоєнi предмету за книгою надходжень, проставляються у вiдповiднiй графi. У разi закупiвлi або попередньої експертної оцiнки в актi про приймання зазначається вартiсть предмета. Акти пiдписуються особами, що здають i приймають предмет. Акти затверджують керiвник музею або особа, яка його замiщує, скрiплюються печаткою музею та видаються особам, якi його пiдписали. Акти про приймання складаються у декiлькох примiрниках (не менше трьох). Перший примiрник залишається у головного зберiгача фондiв або у вiддiлi /секторi/ облiку другий – передається у вiддiл, до якого предмет переданий на зберiгання або з якого виданий (якщо зберiгання вiдбувається за вiддiлами) третiй – особi, яка здала або прийняла предмет. Якщо головний зберiгач фондiв є матерiально вiдповiдальною особою, перший примiрник акта зберiгається у керiвника. До акта додається iсторична довiдка (легенда) про iсторiю предмета, його походження, час i мiсце побутування, перебування на виставках та iн. з археологiчних, геологiчних та iнших експедицiй акти про приймання складаються на пiдставi польових або колекцiйних описiв, або спискiв предметiв, завiрених начальником експедицiї. У разi передавання предметiв на постiйне зберiгання їх власником, – спочатку науковий спiвробiтник складає акт про приймання предметiв у тимчасове зберiгання (додаток 2). Одночасно мiж власником предмета i музеєм укладаються договори: у разi дарування предмета – договiр про дарування (додаток 4), у разi закупiвлi – договiр про купiвлю-продаж (додаток 5), у разi благодiйництва – договiр про благодiйний внесок (додаток 6). Якщо предмет надходить до музею або видається з нього на тимчасове зберiгання, укладається договiр про схов (додаток 7). У разi органiзацiї виставки – договiр про органiзацiю i проведення виставки. У разi позитивного рiшення фондово-закупiвельної комiсiї щодо включення предмета до музейного зiбрання, предмет залишається у музеї на постiйному зберiганнi, а колишнiй власник предмета згiдно з договором передає музею усi права власностi на предмет: майновi, економiчнi, зокрема й авторськi. Договори пiдписуються обома сторонами. У разi укладення договору мiж юридичними особами – договiр скрiплюється печатками обох сторiн. Якщо одна сторона договору є фiзичною особою, договiр складається в присутностi двох свiдкiв. Пiд договором ставляться пiдписи фiзичної особи та двох свiдкiв, з одного боку, i печатка юридичної особи (музею), з другого боку. Без печатки договiр не дiйсний. Акт про приймання не дiйсний без договору. У разi рiшення фондово-закупiвельної комiсiї про недоцiльнiсть включення предмета до музейного зiбрання, предмет за актом про видачу в постiйне зберiгання повертається власнику, про що робиться запис у книзi реєстрацiї актiв про видачу на постiйне зберiгання та книзi реєстрацiї актiв про приймання на тимчасове зберiгання. Згiдно з протоколом фондово-закупiвельної комiсiї спiвробiтник вiддiлу /сектора/ облiку або головний зберiгач фондiв оформлює акт про приймання предметiв на постiйне зберiгання (додаток 3). Цей акт може бути одночасно й актом про передачу музейних предметiв на матерiально вiдповiдальне зберiгання i пiдписується головним зберiгачем фондiв, зберiгачем, який зберiгав цi предмети до рiшення фондово-закупiвельної комiсiї, i зберiгачем фондiв, який прийняв їх на матерiально вiдповiдальне зберiгання. Пiдписи осiб, якi здають i приймають предмети, в актi обов’язково прописуються повнiстю в дужках. Приймання та видавання предметiв, якi мiстять дорогоцiннi метали i дорогоцiнне камiння проводиться вiдповiдно до Інструкцiї “По учету и хранению музейних ценностей из драгоценных металлов и драгоценных камней, находящихся в государственных музеях СССР”, затвердженої наказом Мiнiстерства культури СРСР вiд 15. 12. 1987 № 513. Приймання державних нагород музеями здiйснюється у вiдповiдностi до Закону України «Про держвнi нагроди України» вiд Зберiгання, охорона та використання державних нагород, якi мiстять дорогоцiннi метали i дорогоцiнне камiння- згiдно iз Інструкцiєю “По учету и хранению музейних ценностей из драгоценных металлов и драгоценных камней, находящихся в государственных музеях СССР”, затвердженої наказомвакультури СРСР вiд 15. 12. 1987 № 513. Ордени, медалi України та iнших країн, нагруднi знаки до почесних звань України та iнших країн, нагороджених померлих громадян i громадян, нагроджених посмертно, а также документи про їх нагородження можуть передаватись на постiйне зберiгання музям за згодою спадкоємцiв. Державнi нагороди України та iнших країн, переданi музеям на постiйне зберiгання, пройшли всi форми облiку i стали складовою державної частини Музейного фонду України, власникам нагород та спадкоємцям померлого (нагородженого посмертно) не повертаються. Музеї можуть приймати на постiйне зберiгання безiменнi нагороди. Державнi нагороди, документи про нагородження громадян, дiючих пiдприємств, установ, органiзацiй, вiйськових частин i пiдроздiлiв передаванню до музеїв на постiйне зберiгання не пiдлягають. зберiгання, облiку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної i холодної зброї, пристроїв вiтчизняного виробництва для вiдстрiлу патронiв, споряджених гумовими чи аналогiчними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дiї, та зазначених патронiв, а також боєприпасiв до зброї та вибухових матерiалiв”, затвердженої наказом МВС України вiд 21. 08. 98 № 622, зареєстрованої в Мiнiстерствi юстицiї України 7 жовтня 1998р. № 637/3077 (зi змiнами) та здiйснюється з дозволу органу виконавчої влади, якому пiдпорядковано музей, а також органiв Мiнiстерства внутрiшнiх справ. Пiдставою для надання дозволу музеям на приймання вогнепальної зброї є: - клопотання директора музею органам дозвiльної служби Мiнiстерства внутрiшнiх справ України, у якому зазначаються кiлькiсть одиниць зброї, що передається до музею, номер документа та термiн дозволу на право зберiгання зброї - акт про придатнiсть примiщення, де зберiгається зброя, який складається комiсiєю з представникiв органiв Мiнiстерства внутрiшнiх справ, пожежного нагляду та музею - наказ директора музею про призначення особи, вiдповiдальної за придбання та зберiгання зброї (прiзвище, iм'я та по батьковi, дата, мiсце народження i проживання), довiдка (висновок) медичної установи (ЛКК), що така особа за станом здоров’я може виконувати цю роботу, сертифiкат про проходження профiлактичного, наркологiчного огляду на вiдсутнiсть протипоказань до виконання вказаних функцiональних обов’язкiв - платiжне доручення (квитанцiя) банку про оплату послуг, пов'язаних з видачею дозволу на придбання зброї. - за рiшенням (наказом) Мiнiстерства культури i туризму України або iншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управлiння якого належить музей, – для музеїв, заснованих на державнiй формi власностi мiсцевого органу виконавчої влади – для музеїв, заснованих на комунальнiй формi власностi. Для одержання дозволу Мiнiстерства культури i туризму України або iншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управлiння якого належить музей, подаються такi документи: а) клопотання структурного пiдроздiлу мiсцевого органу виконавчої влади: Мiнiстерства культури i мистецтв Автономної Республiки Крим, Головного управлiння культури i мистецтв Київської мiської державної адмiнiстрацiї, Севастопольської мiської державної адмiнiстрацiй, до сфери управлiння яких належить музей, з якого передаються музейнi предмети i колекцiї б) лист-згода музею, з якого передаються музейнi предмети i музейнi колекцiї, витяг з протоколу фондово-закупiвельної комiсiї в) клопотання музеїв, установ, органiзацiй або фiзичних осiб, до яких передаються музейнi предмети i музейнi колекцiї г) списки музейних предметiв у п'яти примiрниках iз зазначенням їх каталожних даних (iнвентарного номера, назви предмета, матерiалу, технiки, розмiрiв, маси, проби). запис з посиланням на документ (наказ), що дозволяє видавання. Запис пiдтверджується пiдписом головного зберiгача фондiв i скрiплюється печаткою музею. Використання вилучених номерiв предметiв за книгою надходжень та iнвентарною книгою для запису iнших музейних предметiв забороняється. Передання музейних предметiв i колекцiй на постiйне зберiгання може здiйснюватися як обмiн мiж музеями, якi зберiгають державну частину Музейного фонду України на рiвноцiннi предмети, що вiдповiдають профiлю музейного зiбрання. Порядок обмiну та оформлення фондово-облiкової документацiї здiйснюється згiдно з пп. 2. 1. 18, 2. 1. 19 данної Інструкцiї. Внутрiшнє передання предметiв з одного вiддiлу музею до iншого, вiд однiєї матерiально вiдповiдальної особи до iншої проводиться за заявкою (додаток 36) з дозволу головного зберiгача i оформлюється актом про внутрiшнє музейне передння (додаток 12). Акт затверджується керiвником музею або особою, яка його замiщає i скрiплюється печаткою музею. Передання музейних предметiв з вiддiлiв у фотолабораторiю або для наукової роботи в межах музею вiдбувається з дозволу головного зберiгача фондiв та завiдувача вiддiлу або матерiально вiдповiдальної особи i оформлюється актом та реєструється у спецiальнiй книзi. Передання музейних предметiв на реставрацiю вiдбувається з дозволу керiвника музею за погодженням з головним зберiгачем фондiв, завiдувачем вiддiлу або матерiально вiдповiдальною особою, оформлюється актом про видачу на тимчасове зберiгання або актом про внутрiшнє музейне передання iз зазначенням стану збереженостi та термiну, на який видається музейний предмет. Акти про приймання на постiйне зберiгання нумеруються порядковими номерами. Окремо пронумерованi акти для постiйного зберiгання пiдшиваються в рiзнi справи (акти приймання або акти видачi) в хронологiчному порядку. Наприкiнцi року акти нумеруються за сторiнками, шнуруються, опечатуються печаткою i залишаються на зберiганнi в музеї. Записи в кожнiй з книг реєстрацiї актiв продовжуються з року в рiк (до заповнення книги), при цьому щорiчна нумерацiя актiв приймання i видачi предметiв повинна починатися з першого номера. Акти про передання предметiв на матерiально вiдповiдальне зберiгання нумеруються пiдряд, без розподiлу за роками та пiдшиваються окремо i реєструються в спецiальнiй книзi. Фондово-облiкова документацiя музею на зберiгання в архiвнi установи не передається. 3. 3. Реєстрацiя нових надходжень Усi предмети, що надiйшли до музею на постiйне зберiгання, пiсля складання акта та первинної атрибуцiї (виявлення основних ознак, що визначають назву, призначення, будову [структуру], матерiал, технiку виготовлення, розмiри, авторство, хронологiю i географiю створення та побутування предмета) протягом мiсяця розглядаються фондово-закупiвельною комiсiєю музею. У разi рiшення фондово-закупiвельної комiсiї щодо недоцiльностi включення предмета до музейного зiбрання, предмет повертається власнику, про що складається акт про видачу предметiв на постiйне зберiгання (додаток 10). У разi рiшення фондово-закупiвельної комiсiї щодо включення предметiв до музейного зiбрання, складається акт про приймання предметiв на постiйне зберiгання, i предмети протягом мiсяця реєструється у книзi облiку надходжень музейних предметiв на постiйне зберiгання (далi: книга надходжень додаток 20) або книзi облiку науково-допомiжних матерiалiв (додаток 22). У разi закупiвлi предмета у фiзичної особи, вiн реєструються у книзi надходжень тiльки пiсля перерахування музеєм коштiв власнику. У книзi надходжень як документi охоронного порядку – реєструється предмет, що надiйшов, пiд певним порядковим номером, який одночасно проставляється на ньому, i дається стислий опис предмета, який унеможливлює його пiдмiну, а в разi втрати або крадiжки – сприяє розшуку предмета. Предмети, якi мiстять дорогоцiннi метали i дорогоцiнне камiння, до книги надходжень записуються кожний окремо. Предмети, якi мiстять дорогоцiннi метали i дорогоцiнне камiння та надiйшли до музею у складi скарбу, матерiалiв з археологiчних, етнографiчних, геологiчних та iнших експедицiй або iншим шляхом, облiковуються за окремим номером, а його належнiсть до скарбу або матерiалiв експедицiй зазначається у графi “Назва та стислий опис предмета”. Матерiали, якi надiйшли до музею внаслiдок дiяльностi археологiчних, етнографiчних, геологiчних та iн. експедицiй, облiковуються спочатку комплексами за колекцiйними або польовими описами (додатки 8, 9). Якщо зазначенi комплекси передаються з експедицiй iнших органiзацiй, то передання їх до музею здiйснюється за актами з предметними описами, у яких однотипнi предмети записуються групами, а унiкальнi – окремо. У разi одночасного надходження великої кiлькостi однорiдних предметiв, їх систематизують, розподiляють на основний i науково-допомiжний фонд. Такi однорiднi предмети отримують єдиний номер за книгою надходжень з вiдповiдними до кiлькостi предметiв дробовими номерами. Наприклад: КН-48021/1-735. Запис колекцiї у книгу надходжень або у книгу науково-допомiжного фонду допускається за наявностi предметного опису її складу (колекцiйного опису). Перед реєстрацiєю у книгу надходжень археологiчнi предмети систематизують, розподiляють на основний i науково-допомiжний фонд. Польовий або колекцiйний опис пiдписується особою, яка його склала, завiряється пiдписом начальника експедицiї, нумерується та опечатується печаткою музею. Реєструють польовi або колекцiйнi описи у книзi реєстрацiї польових та колекцiйних описiв. У зв’язку з необхiднiстю попередньої систематизацiї та камеральної обробки експедицiйних зiбрань археологiчних, етнографiчних, геологiчних та iнших колекцiй, а також нерозiбраних архiвiв меморiального характеру термiни їх запису до книги надходжень визначаються фондово-закупiвельною комiсiєю музею з урахуванням складностi та обсягу робiт. 3. 4. Органiзацiя iнвентаризацiї музейних предметiв Наукова iнвентаризацiя – це друга, основна стадiя облiку музейних предметiв i колекцiй основного фонду, на якiй фiксуються наслiдки вивчення та наукової атрибуцiї з метою закрiплення предметiв за певною музейною колекцiєю. Науковiй iнвентаризацiї пiдлягають усi предмети основного фонду музею. Музейнi предмети систематизуються у вiдповiдностi до класифiкацiї основного фонду за найбiльш суттєвими ознаками та окремими групами в залежностi вiд складу зiбрання. Музейнi предмети подiляються на типи або джерела: речовi, образотворчi, писемнi, кiно-(вiдео-), фото-, фономатерiали. Кожний тип (джерело) подiляється на види, види на рiзновиди, рiзновиди на групи, групи на пiдгрупи. Наприклад: тип “образотворчий”, вид “живопис”, рiзновид “мiнiатюра”, група “портрет”. У музеях з великим зiбранням i рiзноманiтними колекцiями, таких як краєзнавчi музеї, музейнi предмети i колекцiї систематизуються за типами, колекцiями, видами матерiалу, технiкою виконання, призначенням. Наприклад: речовi пам’ятки (природа, археологiя, нумiзматика, етнографiя, зброя, годинники, вироби з тканини, металу та iн.) образотворчi пам’ятки (живопис, графiка, скульптура) пам’ятки декоративно-прикладного мистецтва писемнi пам'ятки (рукописнi, друкованi) кiно- та вiдеопам’ятки (документальнi i художнi) фотопам’ятки (негативи, дiапозитиви, фотовiдбитки) фонопам’ятки (речовi i музичнi). У музеях художнього профiлю музейнi предмети систематизуються: Для музеїв художнього профiлю з великим зiбранням використовується така систематизацiя: живопис iконопис мiнiатюра графiка скульптура художнi меблi декоративно-прикладне мистецтво пам'ятки монументального мистецтва (фреска, мозаїка, архiтектурнi деталi i фрагменти). У музеях художнього профiлю з невеликим зiбранням кiлькiсть груп може бути зменшена до 3 – 4: живопис графiка скульптура декоративно-прикладне мистецтво. У художнiх зiбраннях музеїв доцiльно вести окрему iнвентарну книгу для художнiх рам, у якiй, крiм загальних даних, необхiдно дати опис профiлю рами, а також iнвентарний номер картини, яка оформлена цiєю рамою. Сучаснi багетнi рами масового виробництва та музейне обладнання, що не мають художньої цiнностi, облiковуються господарською частиною музею у господарських iнвентарях. Пiсля встановлення кiлькостi груп зберiгання, музейнi предмети i колекцiї розподiляються мiж вiдповiдними роздiлами, яким надається шифр. Музейнi предмети i колекцiї вiдповiдно до роздiлiв реєструються до окремих iнвентарних книг (додаток 25) з встановленим шифром. Наприклад: книга облiку предметiв археологiї може мати шифр “А”, нумiзматики – “Н”, скульптури – “С” та iн. У музеях з великим зiбранням, де музейнi предмети i колекцiї розподiляються за вiддiлами, кожнiй групi, крiм основного шифру, надається шифр вiддiлу. Наприклад, предмет археологiї з вiддiлу античної археологiї може мати шифр “Ар/А”. призначення, устрiй, матерiал, технiку виготовлення, розмiри предмета тощо, з метою пiдготовки його для рiзнобiчного музейного використання, визначає його наукову, художню, iсторичну, етнографiчну та меморiальну цiннiсть i заносить данi про предмет до iнвентарної книги. Попередньо зазначенi данi вписуються в науково унiфiкований паспорт (додаток 24). Науково унiфiкований паспорт музейного предмета – документ, що фiксує усi етапи iнвентаризацiї, вивчення, наукового визначення, реставрацiї, публiкацiї i використання предмета на всьому вiдрiзку часу його знаходження в певному музеї. Науково унiфiкований паспорт заповнюється вiд руки, при допомозi друкарської машинки або комп’ютера, завiряється пiдписом фахiвця, що його складає та вiзується матерiально вiдповiдальною особою. Обов’язковим для науково унiфiкованого паспорта є наявнiсть фотографiї (9 х 13 см) або, як виняток, замальовки. Науково унiфiкований паспорт складається на унiкальнi предмети згiдно з додатком № 1 до “Порядку занесення унiкальних пам’яток Музейного фонду України до Державного реєстру Нацiонального культурного надбання”, затвердженого наказом Мiнiстерства культури i мистецтв України вiд 25. 10. 2001 р. № 653, зареєстрованого в Мiнiстерствi юстицiї України вiд 14. 02. 2002 р. за № 144/6432. Кожний музейний предмет реєструється в iнвентарнiй книзi пiд порядковим номером. Порядковий номер є одночасно iнвентарним номером музейного предмета, який проставляється на ньому. Шифр та iнвентарний номер музейного предмета заноситься у вiдповiдну графу книги надходжень для досягнення взаємозв’язку мiж книгою надходжень та iнвентарною книгою. Предмети, що складаються з декiлькох частин, заносяться до iнвентарної книги за одним номером, а кожна його складова частина нумерується окремо. Наприклад: кубок з кришкою – iнвентарний номер М-910, кубок – М-910/1, кришка – М-910/2. У комплектах предметiв (наприклад, сервiзи) кожний предмет iнвентаризується за окремим номером, а належнiсть його до комплекту обумовлюється у графi “Назва та розгорнутий опис предмета” (iнвентарна книга, додаток). Альбоми гравюр, малюнкiв, фотографiй, клясер з марками, що об’єднанi тематично, та iн. записуються пiд одним iнвентарним номером, при цьому зазначається загальна кiлькiсть аркушiв альбому, кiлькiсть пустих чи вiдсутнiх аркушiв або гнiзд до фотографiй, а також кiлькiсть предметiв (гравюр, малюнкiв, фотографiй). Кожний предмет з альбому пiдлягає iнвентаризацiї i вiдповiдно отримує окремий iнвентарний номер. Належнiсть предмета до альбому зазначається у графi “Назва та розгорнутий опис предмета” (додаток ). Монетнi скарби записуються до iнвентарної книги в повному складi (монети з дорогоцiнних та монети з недорогоцiнних металiв). Кожна монета записується пiд окремим iнвентарним номером, а її належнiсть до скарбу зазначається у графi “Назва та розгорнутий опис предмета”. зiбрання i записуються до рiзних iнвентарних книг. Належнiсть їх до скарбiв зазначається у графi “Назва та розгорнутий опис предмета”. У графi “Назва та розгорнутий опис предмета” у iнвентарнiй книзi, як i в книзi надходжень, назву предмета починають з головного предметного слова, наприклад: комiрець бiлий, шабля козацька. При потребi зазначається: чучело, модель, сухий препарат та iн. При описi художнiх творiв враховується наявнiсть художнього постаменту, окладу, рами, якi також вписуються в iнвентарну книгу, як i сам предмет. Опис природничих предметiв починається з видової назви українською та, латинською мовами (наприклад: горобець хатнiй – Passer domesticus) i включає усi данi польових етикеток. Опис документальних матерiалiв починається з даних про автора або укладача документа, а за вiдсутностi таких – з назви самого документа. Опис фотографiї починається з прiзвища особи, зображеної на нiй (для портрета), та року, до якого належить фотографiя. Указується тип зображення (голова, погруддя, поясний, на повний зрiст та iн.). Опис фотографiй з груповими зображеннями починається iз загального найменування групи, далi перераховуються усi зображенi на фотографiї особи. Опис фотографiй, що вiдтворюють рiзнi подiї, виробничi процеси, види мiсцевостi, починається з назви сюжету. При описi фотовiдбиткiв i негативiв зазначаються, якщо вiдомо, час i мiсце фотозйомки та прiзвище особи, яка проводила фотозйомку. Розмiри зазначаються в сантиметрах (для графiки, нумiзматики) i у мiлiметрах (для предметiв, якi мiстять дорогоцiннi метали i дорогоцiнне камiння) у такiй послiдовностi: а) для об’ємних предметiв: h – висота, а – ширина, l – довжина /глибина/ б) для прямокутних предметiв: h – висота, а – ширина в) для круглих та елiпсоподiбних – найбiльший дiаметр або d-дiаметр (у планах, технiчних кресленнях). Висота скульптури вказується разом з плiнтом, якщо вони становлять єдине цiле. Розмiри ваз визначаються їх висотою та найбiльшим дiаметром. Для творiв графiки зазначаються два розмiри: аркуша та зображення, для творiв живопису – розмiри пiдрамника або дошки. Для костюмiв - ширина плеч або пояса та довжина. Графа “Маса” (iнвентарна книга, додаток) заповнюється найменуваннями музейних предметiв, якi мiстять дорогоцiннi метали (у грамах), дорогоцiнного камiння (у каратах), дорогоцiнного камiння органогенного утворення (у грамах), а також для предметiв нумiзматики незалежно вiд матерiалу та для зразкiв цiнних мiнералiв i великих друз кристалiв (у грамах). Графа “Стан збереженостi” у iнвентарнiй книзi заповнюється за схемою: без пошкоджень, задовiльний, незадовiльний. У графу вписуються усi дефекти: пошкодження, втрати, трiщини, сколи, осипи фарбового шару, вiдсутнiсть будь-якої частини або фрагмента та iн. Данi про наступнi змiни, стану збереженостi музейного предмета вписуються в iнвентарнi книги на пiдставi акта їх обстеження. Вартiсть предмета визначається на пiдставi Інструкцiї “Про порядок визначення оцiночної та страхової вартостi пам'яток Музейного фонду України” вiд 13. 07. 98р. № 325, зареєстрованої Мiнiстерством юстицiї України 6 серпня 1998р. за № 496/2936 (зi змiнами). Пiсля реєстрацiї в iнвентарних книгах музейних предметiв, якi мiстять дорогоцiннi метали i дорогоцiнне камiння, їх облiковують у спецiальних iнвентарних книгах. 3. 5. Органiзацiя облiку музейних предметiв Передання музейних предметiв i колекцiй на тимчасове зберiгання за межi України здiйснюється за згодою музеїв, у яких вони зберiгаються на пiдставi договору, укладеного мiж двома сторонами, страхового полiсу та з дозволу (наказу) Мiнiстерства культури i туризму України на погоджений термiн. а) клопотання центрального органу виконавчої влади, до сфери управлiння якого належить музей, – для музеїв, заснованих на державнiй формi власностi в) клопотання музеїв, юридичних осiб, до яких передаються музейнi предмети i колекцiї г) гарантiйний лист приймаючої сторони ґ) лист-згода музею, з якого передаються музейнi предмети i колекцiї д) списки музейних предметiв у п'яти примiрниках iз зазначенням: назви предмета, iнвентарного номера, матерiалу, технiки, розмiрiв, маси, проби, стану збереженостi, страхової вартостi Музейнi предмети, якi передаються на тимчасове зберiгання за межi України, обов‘язково супроводжуються реставратором та матерiально вiдповiдальною особою, яка призначається наказом керiвника музею. Передання музейних предметiв i колекцiй на тимчасове зберiгання iншим музеям, юридичним i фiзичним особам у межах України здiйснюється за згодою музеїв, у яких вони зберiгаються, та на пiдставi угоди, укладеної мiж двома сторонами: б) за рiшенням структурного пiдроздiлу мiсцевого органу виконавчої влади, до сфери управлiння якого належить музей, – для музеїв, заснованих на комунальнiй формi власностi. Для одержання дозволу подаються такi документи: а) клопотання мiсцевого органу виконавчої влади, до сфери управлiння якого належить музей, – для музеїв, заснованих на комунальнiй формi власностi в) лист-згода музею, з якого передаються музейнi предмети Музейнi предмети, що надiйшли в музей на тимчасове зберiгання, реєструються у книзi облiку надходжень на тимчасове зберiгання (додаток 21). Передання предметiв на тимчасове зберiгання, що надiйшли до музею, але ще не набули статусу музейних предметiв i не зареєстрованi у книзi надходжень, iнвентарнiй та спецiальнiй iнвентарнiй книгах, не дозволяється. Категорично забороняється передання музейних предметiв, що перебувають на тимчасовому зберiганнi, без згоди їх власника. Керiвник музею має право продовжити термiн видавання на тимчасове зберiгання, але не бiльше нiж на рiк. Пакування i передання музейних предметiв здiйснюється у присутностi особи, яка їх приймає та за наявностi доручення та гарантiйний листа приймаючої сторони. Вiдправлення i транспортування музейних предметiв здiйснюється у супроводi матерiально вiдповiдальної особи (представника сторони, яка приймає або передає). До акта видачi або приймання додаються залiзничнi, авто- або авiанакладнi на вiдправлення вантажу. Повернення музеєм предметiв, одержаних на тимчасове зберiгання вiд юридичної чи фiзичної особи, вiдбувається за розпорядженням керiвника музею, який їх повертає, i оформлюється актом про повернення предметiв до фондiв музею з тимчасового зберiгання (додаток 13), пiдписаного головним зберiгачем фондiв, завiдувачем вiдповiдного вiддiлу (якщо зберiгання здiйснюється за вiддiлами), а також матерiально вiдповiдальною особою, пiд контролем якої зберiгалися цi предмети. Використання музейних предметiв з метою копiювання може здiйснюватися з науковою, учбовою цiлями, а також як авторське. У всiх зазначених випадках цi роботи виконується за згодою музеїв та дозволу органiв виконавчої влади, у пiдпорядкуваннi яких вони знаходяться. Копiювання музейних предметiв образотворчого мистецтва студентами художнiх навчальних закладiв здiйснюється на пiдставi угоди про спiвпрацю мiж музеєм i навчальним закладом пiд наглядом музейних працiвникiв. Копiї виконанi студентами залишаються в навчальному закладi. авторам з метою копiювання здiйснюється за згодою музею, на пiдставi дозволу органу виконавчої влади, у пiдпорядкуваннi якого знаходиться музей та за наявностi клопотання мiсцевого вiддiлення Нацiональної Спiлки художникiв України. У цих випадках складаються акти про тимчасове видання, угода з автором, обумовлюються термiни виконання роботи та повернення твору до музею, розмiри авторської копiї, яка не може спiвпадати з оригiналом (бiльша або менша) . Копiювання музейних предметiв, занесених до Державного реєстру нацiонального культурного надбання України з метою їх використання у виставковiй дiяльностi музеїв, погоджується з Мiнiстерством культури i туризму України. Акти про приймання або видачу на тимчасове зберiгання нумеруються порядковими номерами iз зазначенням додаткового шифру “ТЗ” роздiльно, наприклад: ТЗ № 71. Окремо пронумерованi акти про тимчасове зберiгання пiдшиваються в рiзнi справи (акти приймання або акти видачi) в хронологiчному порядку. Усi акти пiдлягають реєстрацiї у спецiальних книгах реєстрацiї актiв (додатки 16,18). Музеї мають вести окремi книги реєстрацiї актiв: приймання на тимчасове зберiгання, видачi на тимчасове зберiгання. Наприкiнцi року акти нумеруються за сторiнками, шнуруються, опечатуються печаткою i залишаються на зберiганнi в музеї. 3. 6. Органiзацiя облiку iнших фондiв Матерiали, якi вiднесенi фондово-закупiвельною комiсiєю до науково-допомiжного фонду, оформлюються актом про приймання та заносяться до книги облiку науково-допомiжних матерiалiв (додаток 22). Наукова iнвентаризацiя матерiалiв науково-допомiжного фонду не ведеться. Переведення матерiалiв з науково-допомiжного до основного фонду здiйснюється за рiшенням фондово-закупiвельної комiсiї та за наказом керiвника музею. Переведення матерiалiв з основного до науково-допомiжного фонду здiйснюється за рiшенням Мiнiстерства культури i туризму України або iншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управлiння якого належить музей. Передання матерiалiв науково-допомiжного фонду на постiйне зберiгання iншим музеям здiйснюється на пiдставi дозволу Мiнiстерства культури i туризму України або iншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управлiння якого належить музей, для державних музеїв та структурного пiдроздiлу мiсцевого органу виконавчої влади – для комунальних музеїв. Передавання матерiалiв науково-допомiжного фонду з музеїв на тимчасове зберiгання за межi України здiйснюється за наказом Мiнiстерсва культури i туризму України. У музеях художнього i меморiального профiлiв використання предметiв науково-допомiжного фонду ведеться за правилами використання музейних предметiв основного фонду. Порядок облiку музейних предметiв i колекцiй у музейних об'єднаннях, фiлiях та окремо розташованих вiд музею вiддiлах проводиться вiдповiдно до загальних вимог. Питання облiку музейних предметiв у фiлiях музею та в окремо розташованих вiд музею вiддiлах в кожному конкретному випадку вирiшується центральним музеєм. У музейних об’єднаннях облiк музейних предметiв проводиться кожним музеєм самостiйно згiдно з цiєю Інструкцiєю. У фiлiях музею та вiддiлах, розташованих окремо вiд музею, облiк здiйснюється в центральному музеї. У фiлiях та вiддiлах зберiгаються: другi примiрники актiв приймання предметiв на матерiально вiдповiдальне зберiгання актiв приймання та видавання предметiв на постiйне i тимчасове зберiгання науково унiфiкованих паспортiв на музейнi предмети, а також картотеки. У окремих випадках, якщо фiлiї мають значнi зiбрання, сформованих протягом багатьох рокiв, то облiк музейних предметiв здiйснюється самостiйно. При цьому фiлiї зобов’язанi направляти до центрального музею по одному примiрнику актiв приймання та видавання, а також науково унiфiкованого паспорта. У фондово-облiковiй документацiї, крiм шифру центрального музею, проставляється шифр фiлiї. Щорiчнi звiти вiдповiдно до установленої форми музейнi об’єднання, фiлiї та окремо розташованi вiддiли подають центальному музею. 3. 8. Допомiжнi форми облiку та додатковi описи якi юридичних документiв не замiнюють. Для кращого контролю за своєчасним поверненням тимчасово виданих з музею предметiв створюються спецiальнi контрольнi картотеки актiв видавання, систематизованих за датами повернення (за мiсяцями). На картку записуються: номер акта, дата, кому видано, термiн видавання. На всi мiсця зберiгання (сейф, вiтрина, шафа, стелаж, полиця та iн.) у фондосховищах та експозицiйних залах складаються топографiчнi описи (штандорти) таким чином: порядковий номер, номер за книгою надходжень, номер за iнвентарною книгою, номер за спецiальною iнвентарною книгою, найменування предмета, кiлькiсть та комплектнiсть, примiтка. Перемiщення предметiв вiдмiчаються у графi “примiтка” i фiксуються у контрольному талонi, який знаходиться на мiсцi постiйного зберiгання предмета. У разi змiни мiсцезнаходження предмета – останнiй викреслюється з топографiчного опису, а в топографiчнiй картцi робиться спецiальна позначка. У разi повернення предмета – контрольний талон знищується. Топографiчнi описи пiдписуються матерiально-вiдповiдальною особою. Топографiчний опис складається у двох примiрниках: один залишається у матерiально-вiдповiдальної особи, другий, – прикрiплюється на мiсце зберiгання музейного предмета. Обов’язково проставляється дата. Компактною i зручною формою додаткового опису є надрукована в друкарнi “Книжка музейного зберiгача” . 3. 9. Органiзацiя звiрення предметiв з облiково- фондовою документацiєю З метою контролю за станом ведення фондово-облiкової документацiї та фактичної наявностi музейних предметiв музеї щорiчно зобов'язанi проводити перевiрку наявностi i стану збереженостi музейних предметiв i колекцiй, звiрення їх з актами, книгами надходжень, iнвентарними, спецiальними iнвентарними книгами та iншою фондово-облiковою документацiєю. Музеї з невеликим (до 3000 предметiв) зiбранням щорiчно проводять повне звiрення їх наявностi. Музеї з великим зiбранням щорiчно проводять перевiрку з окремих груп зберiгання предметiв згiдно з планом. особа) даної групи музейних предметiв i колекцiй. Пiдсумки звiрення фiксуються в окремих актах, що пiдписуються головним зберiгачем фондiв (матерiально вiдповiдальна особа) та членами комiсiї, i затверджуються керiвником музею. На пiдставi актiв звiрення за групами зберiгання складається пiдсумковий акт про повне звiрення наявностi всього музейного зiбрання, який пiдписується керiвником i головним зберiгачем фондiв (матерiально вiдповiдальна особа додатки 26, 27). Завершення звiрення музейного зiбрання обговорюється на засiданнi фондово-закупiвельної комiсiї музею. Пiдсумковий акт, протокол фондово-закупiвельної комiсiї, пояснювальна записка керiвника музею в разi втрати предмета i вжитi заходи, висновки реставраторiв та iнша необхiдна документацiя надсилаються органу виконавчої влади, якому пiдпорядкований музей для розгляду та затвердження. Повне звiрення наявностi основного фонду музею дає можливiсть упорядкувати основний фонд шляхом звiльнення вiд музейних предметiв, якi є непрофiльними, втратили музейне значення через незадовiльний стан збереження, пiдлягають облiку у науково-допомiжному фондi, номерiв помилково наданих двом рiзним предметам, або навпаки, двох облiкових номерiв - одному предмету, музейних предметiв, якi не знайденi, викраденi, втраченi пiд час аварiй. Розмiр збиткiв вiд розкрадання , нестачi, знищення (псування) музейних предметiв i колекцiй, в тому числi занесених до Державного реєстру нацiонального культурного надбання, визначається фондово-закупiвельними комiсiями музеїв (заповiдникiв) на пiдставi їх оцiночної вартостi, зафiксованої в актах про приймання на постiйне зберiгання. Вилучення зареєстрованих музейних предметiв у iнвентарнiй книзi здiйснюється лише у разi крадiжки (пiсля закриття справи), невиявлення музейного предмета пiд час звiрення, втрати ним музейного значення на пiдставi наказу Мiнiстерство культури i туризму України або iншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управлiння якого належить музей, за погодженням з Мiнiстерства культури i туризму України. Для одержання дозволу на вилучення музейних предметiв до Мiнiстерства культури i туризму України або iншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управлiння якого належить музей, подаються такi документи (в залежностi вiд конкретного випадку): а) клопотання та витяг з протоколу колегiї вiдповiдного структурного пiдроздiлу мiсцевого органу виконавчої влади, – для музеїв, заснованих на комунальнiй формi власностi б) витяг з протоколу фондово-закупiвельної комiсiї музею в) пiдсумковий акт про звiрення наявностi музейних предметiв з фондово-облiковою документацiєю г) висновок реставратора про стан предмета i неможливiсть його реставрацiї ґ) акт, у якому зафiксовано обставини крадiжки д) документи про вжиття заходiв дирекцiєю музею до розшуку викрадених предметiв, притягнення винних до вiдповiдальностi у вiдповiдностi до законодавства України е) документи органiв Мiнiстерства внутрiшнiх справ України про розшук або припинення розшуку викраденого музейного предмета є) акт про значнi пошкодження музейного предмета. При вилученнi музейного предмета iз зiбрання музею у полi “Примiтка” в книзi надходжень, iнвентарнiй та спецiальнiй iнвентарнiй книзi робиться спецiальна позначка iз посиланням на назву, номер i дату документа, що дозволяє вилучення предмета. Позначка про вилучення предмета з книги надходжень, iнвентарної та спецiальної iнвентарної книги завiряється пiдписами керiвника музею, головного зберiгача фондiв (матерiально вiдповiдальної особи) та скрiплюється печаткою музею. Категорично забороняється використання номерiв, якi звiльнилися пiсля вилучення музейних предметiв, для записiв iнших музейних предметiв. за рiшенням фондово-закупiвельної комiсiї музею та за наказом керiвника музею за умови, якщо предмет залишається в основному фондi музею. Книги надходжень, iнвентарнi книги та спецiальнi iнвентарнi книги заповненi до видання цiєї Інструкцiї залишаються дiйсними, за умови, якщо вони мiстять усi необхiднi вiдомостi про предмет та належним чином оформленi. Замiна книг надходжень, iнвентарних та спецiальних iнвентарних книг на новi вiдбувається у виняткових випадках з обов'язкового дозволу Мiнiстерства культури i туризму України або iншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управлiння якого належить музей. Пiсля завершення роботи з переписування старих фондових книг i оформлення порiвняльної вiдомостi складається акт про погашення старих книг облiку (додаток № 29). Цей акт i порiвняльна вiдомiсть розглядаються на засiданнi фондово-закупiвельної комiсiї музею. Музеї, заснованi на державнiй формi власностi, акти про погашення старих книг облiку, порiвняльнi вiдомостi разом з випискою з протоколу фондово-закупiвельної комiсiї надсилають до Мiнiстерства культури i туризму України або iншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управлiння якого належить музей, на розгляд та затвердження. Музеї, заснованi на комунальнiй формi власностi, вищезгаданi документи надсилають на розгляд колегiї вiдповiдного структурного пiдроздiлу мiсцевого органу виконавчої влади, до сфери управлiння якого належить музей, та разом з рiшенням колегiї – до Мiнiстерства культури i туризму України або iншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управлiння якого належить музей, на розгляд та затвердження. До затвердження акта замiни старих книг облiку фондiв на новi чинними вважаються старi книги. В актi замiни старих книг з облiку фондiв зазначаються: дата, за чиїм розпорядженням здiйснено замiну, причина замiни, а також кiлькiсть номерiв та предметiв, що перенесенi до нових книг, кiлькiсть номерiв та предметiв, якi були ранiше вилученi, кiлькiсть номерiв, що не зазначенi. У разi замiни книг облiку – до них переносяться усi музейнi предмети iз старих книг, крiм тих, якi вилученi на пiдставi вiдповiдних документiв. У нових фондових книгах проти кожного музейного предмета робляться посилання на шифр i номер за старою книгою, так само як i в старiй книзi проставляються новий шифр i номер. При складаннi нових книг облiку категорично забороняється знищення або порушення цiлостi старих книг. Старi книги надходжень, iнвентарнi та спецiальнi iнвентарнi книги постiйно зберiгаються в музеях поряд з iншою фондово-облiковою документацiєю. Акт на погашення старих книг облiку (додаток 29) складається у чотирьох примiрниках: перший – залишається у дiловодствi музею, другий – закладається у погашену фондову книгу, третiй – передається до структурного пiдроздiлу мiсцевого органу виконавчої влади, до сфери управлiння якого належить музей, що затвердив цей акт, четвертий – надсилається до Мiнiстерства культури i туризму України або iншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управлiння якого належить музей. 3. 10. Зберiгання облiково – фондової документацiї музею Основнi фондово-облiковi документи – акти про приймання, про видачу, книги надходжень, iнвентарнi книги, спецiальнi iнвентарнi книги, книги облiку музейних предметiв на тимчасове зберiгання – пiдлягають реєстрацiї у книзi реєстрацiї фондово-облiкової документацiї музею згiдно зi списком, затвердженим наказом керiвника музею, i постiйному зберiганню пiд контролем у матерiально вiдповiдальних осiб. у вогнетривких шафах у закритому, опломбованому (у неробочий час) примiщеннi i стороннiм особам не видаються. Забороняється винесення усiх перерахованих облiкових документiв i книг з примiщення музеїв. Спiвробiтники музею користуються облiковою документацiєю лише за службової необхiдностi i в присутностi матерiально вiдповiдальної особи. Спiвробiтникам музею i зберiгачам фондiв перерахованi документи видаються для чергових записiв i позначок у спецiально призначеному примiщеннi. Для бiльш тривалої роботи iз зазначеними документами вони можуть бути винесенi до iншого примiщення у межах вiддiлу, але кожного разу з особливого дозволу головного зберiгача фондiв (матерiально вiдповiдальна особа). РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЯ ЗБЕРІГАННЯ МУЗЕЙНИХ ФОНДІВ 4. 1. Сховища музейних фондiв та iх обладнання Музейнi фонди розмiщуються в спецiально обладнаних просторих, свiтлих примiщеннях, з регульованими системами вентиляцiї i опалення, вiдповiдати умовам нормативного зберiгання, а також сприяти вивченню музейних цiнностей i їх рiзнобiчного використання. Для невеликих музеїв рекомендуються об’єднування та органiзацiя окремих сховищ за типологiчно-матерiальними ознаками з урахуванням категорiй безпечного зберiгання для великих музеїв – за тематичними, а всерединi – за матерiальними ознаками. Сховища музейних предметiв, що вiдрiзняються за категорiєю бiологiчної небезпеки, розташовують в окремих групах примiщень. визначення припустимого навантаження на пiдлогу. У сховищах для тканин, ботанiчних, ентомологiчних i зоологiчних колекцiй робоче мiсце охоронця повинно розмiщуватися в окремому примiщеннi, iзольованому вiд сховища. Сховища повиннi бути обладнанi iзолятором з опаленням, окремим входом, подвiйними дверима та складатися з примiщень: • для експонатiв, що надходять, де їх розпаковують, розбирають, оглядають i де вони проходять iзолятор та дезкамеру • спецiальну комору для зберiгання господарського iнвентарю, пакувального матерiалу та запасу матерiалiв консервацiйного характеру Для зберiгання експонатiв тимчасових виставок повинно бути окреме примiщення, обладнане з урахуванням зберiгання предметiв рiзних видiв. Музейне обладнання у сховищах розмiщують таким чином, щоб прорiзи для вiкон i дверей залишалися вiльними. Шафи i стелажi в сховищах слiд ставити впродовж стiн або перпендикулярно до них, залишаючи центральний прохiд не менше нiж 2,5 – 3,0 м, а проходи мiж ними не менше нiж 1,0 – 1,5 м, залежно вiд глибини примiщення i розмiрiв предметiв зберiгання. З метою усунення локальних застiйних зон у фондосховищах необхiдно пiдтримувати достатню циркуляцiю повiтря: не перевантажувати примiщення предметами, не розмiщувати шафи та вiтрини безпосередньо бiля зовнiшнiх стiн будинку. Стелажi для творiв живопису повиннi бути пiднятi вiд пiдлоги не менше як на 25 см. Збереження невеликими штабелями, якi розмiщуються на пiдставках, дозволяється тимчасово. Треба уникати контакту дерев’яних рам з цементною пiдлогою, викладеною плиткою, укритою лiнолеумом. Неприпустимим є зберiгання музейних предметiв, загорнутих в полiетиленову плiвку. При пiдвищенiй вологостi треба уникати зберiгання музейних предметiв у щiльно зачинених шафах, що стоять дуже близько до стiн. Вiдстань мiж стiнами та обладнанням має бути не менше нiж 10 – 15 см. Забороняється розмiщення музейних предметiв на стiнах чи пiдлозi з пiдвищеною вологiстю. Обладнання для зберiгання музейних предметiв у сховищах роблять iз металу або сухої деревини, обробленої антисептичною речовиною. Для розмiщення предметiв рiзних категорiй використовуються рiзнi типи меблiв (див. вiдповiднi роздiли цiєї Інструкцiї за категорiями матерiалiв). Обладнання бажано максимально стандартизувати за видами музейних предметiв, групуючи за вимогами свiтлового, температурно-вологiсного та бiологiчного режимiв. При зберiганнi музейних предметiв забезпечується їх iзоляцiя вiд пiдлоги на вiдстанi не менше нiж 15 см, вiд бiчних поверхонь у серединi обладнання – не менше нiж 3 – 5 см, така сама вiдстань – мiж музейними предметами. Полицi в шафах мають легко знiматися, протиратися установлюватися на рiзнiй висотi. Для зберiгання дорогоцiнних металiв та дорогоцiнного камiння у сховищах установлюються металевi сейфи, що цiлодобово пiдключенi до приладу охоронної сигналiзацiї. Кiлькiсть горючих елементiв в обладнаннi сховищ має бути зведена до мiнiмуму з перспективою повної замiни дерев’яного обладнання на металеве з урахуванням вимог зберiгання. Фарбування металевих елементiв обладнання допускається речовинами, що не видiляють при висиханнi та пiсля витримки сполук, якi хiмiчно взаємодiють з музейними предметами. 4. 2. Режим музейного зберiгання • значна та рiзка змiна температури i вологостi, вiдхилення цих параметрiв вiд нормативних • шкiдливий вплив свiтла або нестача його • забруднення повiтря агресивними газовими складовими, пилом, кiптявою, сажею • бiологiчнi шкiдники • використання нестiйких матерiалiв (фарб, тканин тощо) та недосконалих технологiй при виготовленнi предметiв, що згодом увiйшли до музейних колекцiй 4. 2. 1. Температурно-воложистний режим умов для комплексного зберiгання та експонування музейних колекцiй включають: • параметри температури та вiдносної вологостi повiтря • допустимi перепади температури та вологостi повiтря Температурно-воложистий режим примiщення музею створюється та змiнюється пiд дiєю ряду факторiв: • наявнiсть та стан систем опалення, вентиляцiї, кондицiювання повiтря • клiматичнi умови мiсцевостi (температура та вологiсть зовнiшнього повiтря), переважаючий напрям вiтру, сонячна радiацiя, опади • мiсце розташування на мiсцевостi. На показники температури та вологостi впливають будiвельно-конструктивнi засоби та архiтектурно-планувальне рiшення внутрiшнього простору будiвлi. Температурно-воложистий режим залежить вiд засобiв, якими створюється та пiдтримується певний рiвень температури та вiдносної вологостi повiтря, тобто в будiвлi музею може бути нерегульований режим або регульований, що пiдтримується необхiдними iнженерно-технiчними засобами (наявнiсть систем опалення, вентиляцiї та кондицiювання повiтря). Категорично забороняється допускати рiзкi змiни температури i вологостi повiтря та робити перерви в опалюваннi в опалювальний сезон у музеї. Мiнливiсть температури та вологостi повiтря є одним з важливих факторiв природного старiння музейних предметiв. В опалюваних та неопалюваних будiвлях музеїв на стан повiтряного середовища впливають кiлькiсть вiдвiдувачiв та режим провiтрювання. При створеннi мiкроклiмату слiд ураховувати “допустимi” та “оптимальнi” параметри температури та вiдносної вологостi повiтря, якi визначаються змiнами, що вiдбуваються в матерiалах при коливаннях температури та вологостi повiтря. вiдносна вологiсть – 40 – 65 %. Нижня межа дiапазону вiдносної вологостi повiтря менше нiж 40 % призводить до зневоднення матерiалу, його деструкцiї та прискореному старiнню. Верхня межа – 65 % – є сприятливою для розвитку мiкроорганiзмiв. Оптимальний дiапазон повiтряних параметрiв забезпечує стабiльне повiтряне середовище та постiйний вологовмiст матерiалiв. Оптимальними параметрами повiтряного середовища при комплексному зберiганнi експонатiв є температура повiтря 18?1(2)0С, вiдносна вологiсть повiтря – 50? 5 %. Якщо в рiзних частинах музейного примiщення температурно-воложистий режим неоднаковий, то при розмiщеннi фондiв необхiдно враховувати специфiчнi властивостi матерiалiв. У примiщеннях з пiдвищеною вологiстю допускається зберiгання камiння (крiм мармуру, вапняку та iнших подiбних до них матерiалiв), керамiки, фарфору за умови задовiльного стану їх збереженостi. Для зберiгання ряду матерiалiв необхiдний особливий температурно-воложистий режим: а) для археологiчних предметiв, що мiстять продукти корозiї у виглядi хлористих сполучень, потрiбна особлива сухiсть предмети з мiдних сплавiв залишаються стабiльними невизначено тривалий час при вiдноснiй вологостi 37 % б) мiнерали групи сiрчаних сполучень та солi необхiдно зберiгати при зниженiй вологостi, у широкогорлих посудинах з притертими пробками в) оптимальнi умови зберiгання фотоматерiалiв – вiдносна вологiсть 40–50% при температурi для чорно-бiлих матерiалiв не менше +120С, для кольорових матерiалiв не вище + 50С. Пiд час зберiгання у звичайному сховищi допустима температура не вище +200С при вiдноснiй вологостi до 53%. Такий режим забезпечує збереження фотоматерiалiв вiд плiсняви, знебарвлення i загальмовує хiмiчнi процеси розпаду основ г) не припустиме зберiгання предметiв з олова, а також формалiнових препаратiв у примiщеннях з пониженою температурою. Для зберiгання таких матерiалiв температура має бути не нижче +180С порошок. При цьому чума швидко розповсюджується i може заразити великi партiї олова. Пошкодженi олов’яною чумою предмети треба термiново iзолювати в примiщення з температурою не нижче 200С д) предмети з воску i пластилiну слiд зберiгати в умовах постiйного режиму. Особливо важливо стежити за температурою: вона має бути не вище +25 0С i не нижче +16 0С е) забороняється зберiгати в неопалюваних примiщеннях або при температурi нижче 00С дорогоцiнне i напiвдорогоцiнне камiння i вироби з бурштину є) для предметiв з перлiв та бiрюзи оптимальною є температура +18–200С рiвень вiдносної вологостi для перлiв 60–65 %, для бiрюзи не допустима вологiсть вище 50% пiд час прибирання не допустимо вологе протирання експонатiв з бiрюзи, обробку проводять тiльки сухим способом. Температурно-воложистий режим має бути постiйним та стабiльним. Нестабiльнiсть температурно-вологiсного режиму, рiзкi сезоннi i добовi його змiни є основною причиною старiння музейних колекцiй. Це впливає практично на всi матерiали. Мiнливiсть особливо руйнує органiчнi матерiали, з неорганiчних руйнуються насамперед археологiчнi предмети. Мiнливiсть вологостi викликає у них (керамiка, м’якi породи каменю) процес кристалiзацiї i декристалiзацiї солей, що може призвести до повного руйнування предметiв. Вiдхилення температурно-воложистого режиму вiд параметрiв, що рекомендуються для комплексного зберiгання матерiалiв, у напрямку пiдвищення або зниження вологостi викликає такi змiни: при пiдвищенiй вологостi виникає корозiя металiв (на залiзi – iржа, на бронзi – дика патина) деформацiя, розтрiскування, знебарвлення та плiснявiння шкiри, слонової та моржової кiстки, гербарiю активiзацiя лужних процесiв скла (поява райдужних розколiв i розшарувань) поява червоних плям, що є окисами залiза, на деяких породах мармуру розшарування пористої керамiки, набухання емульсiї, утворення складок i бульбашок та вiдокремлення фотоматерiалiв вiд скла набухання та загнивання клею – у живопису, паперi тощо. Перезволоження та висихання, що постiйно повторюються у гiгроскопiчних матерiалах, є основною причиною їх руйнування: зломи та розтрiскування, якi переходять на фарбовий шар, порушується зв’язок фарбового шару i ґрунту, виникає розшарування живописного шару, його осипання, вiдбуваються змiни оптичних властивостей лаку, полотно старiє та руйнується живопис на деревинi – рiзнi вологообмiн та вологовмiст в окремих компонентах виробу (дерево, ґрунт, живописний шар та iн.) призводять до порушення зв’язку мiж ними, виникають трiщини, з’являються здуття ґрунту та фарбового шару, кракелюр, вiдбуваються вiдшарування ґрунту вiд основи, деформацiї дерев’яної основи. Деревина реагує на змiни вологостi лише з часом, пошкодження i руйнування її можуть з’явитися пiзнiше паперова основа пам’яток – пiдвищена температура та зниження вiдносної вологостi повiтря призводять до пересихання паперу, а перезволоження активiзує деструкцiю. При пониженiй вологостi повiтря (нижче 50%) вiдбувається втрата еластичностi в усiх гiгроскопiчних матерiалах (шкiри, дерева, паперу, тканини тощо), починається їх короблення, розтрiскування, розшарування. Особливо значних руйнувань зазнають предмети, виготовленi з матерiалiв, якi мають рiзнi коефiцiєнти температурного розширення: фанернi та iнкрустованi меблi, набiрна кiстка, а також предмети, що вкритi ґрунтом i фарбовими шарами (живопис, скульптура, меблi, дерев’яне рiзьблення). У музейних примiщеннях, якi не оснащенi системою кондицiювання повiтря, спостерiгаються два типи мiнливостi температури i вологостi: сезоннi, пов’язанi зi змiнами пори року та перiодами опалення, i добовi, пов’язанi з рiзкими змiнами зовнiшнiх умов i кiлькiстю вiдвiдувачiв. У будiвлях, обладнаних лише системами опалення в зимовий та перехiднi осiннiй та весняний перiоди, температурний режим пiдтримується завдяки правильнiй роботi опалювальної системи. Повiтряний режим забезпечується за рахунок органiзованого природного повiтрообмiну (провiтрювання). Недопустимi перерви в опаленнi система опалення має легко регулюватися, щоб не допустити перегрiвання повiтря в примiщеннi, що призводить до рiзкого пониження вiдносної вологостi. Дерев’янi решiтки, якими в музеях закривають нагрiвальнi прилади, слiд для зручностi зробити знiмними чи приставними. . Система опалення в будiвлях – пам’ятках архiтектури, якi ранiше не опалювались, повинна забезпечити в зимовий перiод температуру всерединi примiщень не вище + 50С. Температурно-воложистий режим примiщень залежить вiд кiлькостi вiдвiдувачiв, якi видiляють певну кiлькiсть тепла, вологи, газiв, тому для кожного музею повинна бути встановлена граничнодопустима кiлькiсть вiдвiдувачiв. При цьому необхiдно враховувати забезпеченiсть музею iнженерними системами (опалення, вентиляцiї, кондицiювання повiтря). Граничнодопустима кiлькiсть вiдвiдувачiв установлюється як рiчна, так i добова. Доступ вiдвiдувачiв у неопалюванi музейнi примiщення дозволяється тiльки в теплий i сухий перiоди року. При надходженнi предметiв до музею з iнших мiсць особливе значення має їх поступова аклiматизацiя в умовах промiжного режиму. Їх не можна розмiщувати в шафах, скринях тощо до повної аклiматизацiї. Бажано перемiщувати музейнi предмети за найбiльш сприятливих погодних умов. видалення застiйного повiтря зi шкiдливими компонентами суворо дотримуючись правил провiтрювання в рiзнi перiоди року. При цьому не допустимо безпосереднє попадання повiтря на музейнi предмети. Слiд мати на увазi, що надмiрне провiтрювання в зимовий час може призвести до пересушення повiтря, що небезпечно для предметiв з органiчних матерiалiв. Можливiсть i очiкуваний результат провiтрювання визначаються на основi аналiзу спiввiдношення параметрiв внутрiшнього i зовнiшнього повiтря. На початку провiтрювання необхiдно визначити температуру, вiдносну вологiсть та вологовмiст повiтря у примiщеннi та iз зовнiшнього боку примiщення. Температуру i вiдносну вологiсть повiтря визначають за допомогою психрометра. Для визначення вологовмiсту повiтря користуються J-d – дiаграмою або психрометричною таблицею (додатки №№ 39, 40, 41). Провiтрювання неопалюваних примiщень необхiдно проводити в погожi днi, тодi, коли немає рiзкого розходження мiж зовнiшньою температурою повiтря i температурою всерединi примiщення. Пiдвищення i зниження температури повiтря у примiщеннi в процесi провiтрювання не повинно бути бiльше нiж 20С. Провiтрювання неопалюваних примiщень весною передбачає поступове вирiвнювання внутрiшньої i зовнiшньої температур. Провiтрювання має проходити при постiйному контролi вимiрювальними приладами. Тривалi слабкi провiтрювання краще зберiгають стабiльнiсть режиму в залах, анiж короткi та iнтенсивнi. 4. 2. 2. Свiтловий режим Однiєю з головних причин старiння матерiалiв, з яких виготовленi музейнi експонати, є вплив свiтла. Шкiдливiсть рiзних джерел свiтла за ступенем фотохiмiчного впливу на художнi твори визначається величинами коефiцiєнтiв ушкодження (коефiцiєнт вiдносної шкiдливостi КВШ): • освiтлення неба через вiконне скло 11,4 • люмiнесцентнi лампи денного свiтла, на зразок ЛДЦ 4,3 • люмiнесцентнi лампи з подвiйним шаром люмiнофору 1,7 • лампа розжарювання 1,0 Найбiльш шкiдливим за фотохiмiчною дiєю є природне свiтло, характеристики якого iстотно залежать вiд стану хмарного покриву, нахилу сонця над обрiєм та iн. У зв’язку з цим необхiдно обов’язково застосовувати рiзнi свiтлозахиснi пристрої. Застосування люмiнесцентних ламп, що мають високi складовi ультрафiолетового випромiнювання та потребують обов’язкової фiльтрацiї короткохвильової частини спектра в музеях, картинних галереях, на виставках тощо не дозволяється, за винятком окремих випадкiв, погоджених з органами Державного пожежного нагляду. Для широкого застосування в системах штучного освiтлення музеїв рекомендованi лампи розжарювання загального призначення (типу В, Г, Б i БК ) та дзеркальнi (типу ЗК, ЗС i ЗШ). Лампи можуть використовуватися тiльки у свiтильниках закритого типу, що унеможливлює випадання частин лампи при її механiчному руйнуваннi в процесi експлуатацiї. Для освiтлення найбiльш цiнних з художнього боку експонатiв варто використовувати джерела свiтла з пiдвищеними iнактивними властивостями. Для цього рекомендується застосовувати низьковольтнi галогеннi лампи розжарювання з iнтерференцiйними вiдбивачами, що пропускають iнфрачервонi, але добре вiдбивають видимi випромiнювання. Особливо шкiдлива дiя свiтла в сукупностi з вологою атмосферою, киснем та агресивними складовими повiтря. Музейнi предмети за ступенем свiтлостiйкостi матерiалiв, з яких вони зробленi, подiляються на три основнi групи: II група. Музейнi предмети помiрної свiтлостiйкостi: олiйний живопис, натуральна шкiра, дерево, слонова кiстка, клейовi фарби, лаки III група. Музейнi предмети низької свiтлостiйкостi: акварель, пастель, тканина, фарбована шкiра, деякi види стiнного розпису, чучела, а також усi музейнi предмети з паперу, особливо рукописи i фотографiї. Для забезпечення умов збереження музейних предметiв в експозицiйних виставкових залах, запасниках та iн. необхiдно дотримуватися iснуючих норм освiтлення (додаток 42). • вибiр i використання для штучного освiтлювання найменш актинiчних джерел свiтла • обмеження i нормування освiтлення експозицiйних залiв й запасникiв залежно вiд груп музейних предметiв • створення локалiзованих систем освiтлювання з урахуванням просторового розмiщення зон експозицiй у залах з використанням спецiалiзованих приладiв музейного освiтлювання. Контроль рiвнiв освiтленостi варто проводити люксметром. Переноснi фотоелектричнi люксметри призначенi для вимiру освiтлення, що створюється лампами розжарювання й природним свiтлом. У системах музейного освiтлення обов'язковим є додаткова фiльтрацiя свiтла для зниження його шкiдливого впливу на музейнi предмети. i 5 мм з тональними вiдтiнками – бронзове, нейтральне, блакитне. Ахроматичнi за видовими властивостями музейнi предмети (рукописи, фотографiї, графiка, друкованi тексти на паперi та iн.) варто експонувати пiд жовтим фiльтром, що зрiзує ультрафiолетову i синьо-блакитну областi спектра випромiнювань. Освiтлення монохромних музейних предметiв свiтлом того самого кольору рiзко пiдвищує якiсть зорового ефекту i пiдвищує стiйкiсть до впливу свiтла приблизно в 10 разiв. Нормування рiвнiв освiтлення рiзних груп музейних предметiв i створення умов зорового комфорту повинно здiйснюватися за рахунок використання в системах освiтлення експозицiйних залiв, крiм загального освiтлення та систем мiсцевого пiдсвiчування. Мiсцеве освiтлення використовується для свiтлового видiлення одного чи групи предметiв особливого характеру, освiтлення зон експозицiй з однотипними за свiтлостiйкiстю предметами, висвiтлення стендiв, шаф тощо. Освiтлення музейних предметiв, розташованих у вiтринах, забезпечується свiтловими приладами, винесеними з корисного обсягу вiтрини. Обмеження та регулювання освiтлення в експозицiйних залах та сховищах через вiконнi отвори досягається за допомогою спецiалiзованих конструкцiй, якi мають назву сонцезахисних пристроїв (далi – СЗП). Закордонна практика вiдрiзняється застосуванням широкої розмаїтостi конструкцiй свiтлозахисних пристроїв, механiзмiв їх керування, застосуванням сучасних матерiалiв з високим технiчним дизайном. Прикладом сучасних СЗП можуть бути: • вертикальнi поворотнi ребра з металу i пластмас розмiром в один або кiлька поверхiв, з механiчним чи автоматичним регулюванням, наприклад, фiрми “Йозеф”, Нiмеччина “Леммер”, США • зовнiшнi металевi штори-жалюзi з електроприводом, наприклад, фiрми “Звiрi”, Великобританiя “Трессер”, Швейцарiя • мiжсклянi i внутрiшнi регульованi штори-жалюзi з алюмiнiю на електроприводi з фотоелементом, наприклад, фiрми “Хар’яваллан Кхайдiн”, Фiнляндiя тип жалюзi “Катве” • вертикальнi мiжсклянi штори з полiмерних матерiалiв з механiчним регулюванням, наприклад, фiрми “Крiлланд”, Нiмеччина • горизонтальнi мiжсклянi i внутрiшнi штори з полiмерних матерiалiв з механiчним регулюванням, наприклад, фiрми “Марккiноiнт Кiвiсаарi”, Фiнляндiя штори Хак-мана з плiвок Солар Скрин i синтетичної тканини Верасол. Вибiр того або iншого типу СЗП залежить вiд цiлого ряду факторiв: клiматичної зони розташування музею, орiєнтацiї свiтлових отворiв, фiзико-хiмiчних властивостей експонатiв та iн. для свiтлових отворiв, орiєнтованих на пiвнiчний схiд i пiвнiчний захiд. Для примiщень з несвiтлостiйкими музейними предметами повиннi вибиратися найбiльш ефективнi СЗП. Для зниження дiї ультрафiолета, тепло- та свiтлопостачання через свiтловi отвори рекомендується використовувати iншi рiзноманiтнi конструкцiї: екрани з полiмерних плiвок, штори тощо. При кiнозйомках, телевiзiйних передачах та фотографуваннi в музейних примiщеннях необхiдно дотримуватися застережних заходiв. Джерела свiтла повиннi розмiщуватися не ближче нiж 4 м вiд музейних предметiв, а свiтло потрiбно вмикати на мiнiмальний час (не бiльше нiж 3–5 хв.). Неприпустимим є пiдвищення температури, де проводиться зйомка, бiльше нiж на 20С. Дозвiл на кiно-, фото-, телезйомки дається при обов‘язковiй попереднiй згодi головного зберiгача та згiдно з порядком, установленим Мiнiстерством культури i туризму України. Зйомки iгрових фiльмiв у примiщеннях i на територiї музею та видача справжнiх експонатiв на кiнозйомки категорично забороняється. Зйомки документальних фiльмiв дозволяються у виняткових випадках. Дозвiл на подiбнi роботи для iноземних фiрм i органiзацiй дається Мiнiстерством культури i мистецтв України. Кiно- i телезйомки музейних предметiв у незадовiльному станi збереженостi забороняються. Теле- та кiнозйомки проводяться без перемiщення i розбирання експонатiв. Крiм широковiдомої дiї змiн температури i вiдносної вологостi повiтря, великий вплив на стан музейних предметiв має газовий склад повiтря. Значну частину домiшок повiтря складають пил, дими рiзного походження, сажа. Пил з дiаметром часток менше нiж 15 мк довгий час перебуває у зваженому станi i легко осiдає на внутрiшнiх поверхнях, проникаючи крiзь незначнi щiлини шаф i вiтрин. Цей пил мiстить високий вiдсоток сажi i смол, що мають в результатi сорбцiї сiрчистого ангiдриду повiтря кислу реакцiю металiв, що є каталiзаторами процесiв деструкцiї. Усерединi музею джерелами пилу є предмети iнтер'єру i вiдвiдувачi, однак це пил iншого складу – волокна рiзного походження, часточки тканин, гуми, шкiри. Хiмiчно вони можуть бути нешкiдливi, але являють собою живильне середовище для розвитку мiкроорганiзмiв i комах. Слiд пам’ятати, що у нових будiвлях протягом двох рокiв бетон i цемент видiляють аерозолi. Їхнi частки мають ланцюговий характер i розмiр менше нiж 100 нм, що дає змогу їм вiльно проходити через мiкропористi фiльтри. Механiзм утворення цих аерозолей не встановлений, але вiдомо, що їхнi частки мають лужнiсть, достатню для руйнування шовку, що втрачає блиск та мiцнiсть, знебарвлення пiгментiв, змiни складу олiй, хвороби скла. Лляна олiя твердне, стає крихкою та набуває коричневого забарвлення. Крiм того, аерозолi, що видiляються з вогкого цементу, осiдають на поверхнi предметiв, пошкоджуючи шкiру, живопис, тканину, папiр. двоокис сiрки зв'язується з твердими i рiдкими частками, зваженими в повiтрi, i стає складовою частиною аерозолiв. Якщо цi частки рiдкi (туман), газ розчиняється в них, а на твердих частках абсорбується. Таким чином, аерозолi з двоокисом сiрки здатнi проникати практично всюди. Пiд впливом сонячного свiтла та радiацiї вiд штучних джерел свiтла в атмосферi утворюється триокис сiрки (1:10 щодо двоокису сiрки). При взаємодiї з вологим повiтрям двоокис й триокис сiрки утворять сiрчисту i сiрчану кислоти. Окислювання двоокису сiрки i перетворення її в сiрчану кислоту вiдбувається як у повiтрi, так i на поверхнi предметiв. Осiдаючи на предметах, вона вражає рiзнi матерiали, активно руйнує живопис, викликає корозiю металiв. Вологiсть у понад 70% прискорює реакцiї взаємодiї органiчних матерiалiв (тканин, паперу, шкiри та iн.) iз двоокисом сiрки в повiтрi, проте цi процеси вiдбуваються i при вiдноснiй вологостi 30 – 60%. Пiд дiєю двоокису сiрки папiр, особливо низького ґатунку, жовтiє, робиться крихким по краю аркушiв. Уражаються сiрчаною кислотою усi вироби, що мiстять целюлозу. Волокна тваринного походження (вовна, шкiра, пергамент) по-рiзному реагують на дiю двоокису сiрки. Наприклад, вовна вражається менше, нiж шовк. Особливо чутливi до дiї сiрчаної кислоти рослиннi дубильнi речовини, якими обробляють шкiру. Бiльшiсть синтетичних волокон стiйкi до цього впливу, але вiскоза, до складу якої входить бавовна, чутлива так само, як i рослиннi волокна. Присутнiсть двоокису сiрки в повiтрi обумовлює iнтенсивну (у 1000 разiв сильнiше звичайної) ерозiю цегли й штукатурки, що постiйно зростає, особливо страждає мармур. При цьому вапнянi матерiали перетворюються на гiпс. Амiак – газ, легко розчиняється у водi, реагує iз сiрчаною кислотою, що є в атмосферi, перетворюючись на сульфат амонiю. Сульфат амонiю руйнує картон, викликає “посинiння” лаку на картинах. Сiрчистi й амiачнi сполуки згубно дiють на багато фарб, надзвичайно шкiдливi для бавовни, лляного полотна. Гумою й iншими матерiалами, що застосовувалися при виготовленнi вiтрин видiляється значна кiлькiсть сiрководню. Сiрководень уражає майже всi металевi предмети, викликаючи їх потемнiння, впливає на свинцевi бiлила, сурм'янi фарби. Озон – найбiльш сильний окислювач, що викликає видимi змiни музейних предметiв. Вiн утворюється в результатi природних явищ в атмосферi: фотохiмiчних реакцiй вихлопних газiв автомобiлiв, а також в результатi реакцiї кисню повiтря на ультрафiолетове випромiнювання ламп денного свiтла. Цей сильнодiйний окислювач руйнує майже всi органiчнi матерiали, дiє на метали i особливо на барвники. З усiх окислiв азоту, що є у повiтрi, найнебезпечнiший двоокис азоту, що, розчиняючись у водi, утворює азотну кислоту. У результатi дiї двоокису азоту вiдбуваються знебарвлення фарб, руйнування нестiйких лакiв, а також гiдролiз целюлози, корозiя металiв, швидке старiння мiнералiв i настiнного живопису. Бавовна, вовна, рiзнi барвники на тканинах руйнуються в присутностi рiзних окислiв азоту, концентрацiя яких збiльшується з пiдвищенням кiлькостi транспорту. Забруднення повiтря сполуками хлору має звичайно мiсцевий характер. Наприклад, морське повiтря несе дрiбнi часточки солi, що осiдають на предметах. Завдяки гiгроскопiчностi сiль накопичує й утримує вологу, що, у свою чергу, пiдсилює вологiсть середовища, сприяє появi i росту цвiлi. Це серйозна загроза для книг, паперу, археологiчного металу, мiдi, мармуру та iн. пам’яток. Вуглекислий газ небезпечний для предметiв з мiдi i свинцю, з неорганiчних матерiалiв. Наявнiсть у повiтрi кисню викликає постiйне неминуче старiння органiчних матерiалiв, iнтенсивне вицвiтання тканин, барвникiв, окислювання олiй, корозiю металiв навiть у сухiй атмосферi. Особливо небезпечна комбiнована дiя кисню i свiтла для органiчних матерiалiв. На свiтлi при наявностi кисню та забрудненого повiтря тьмянiють деякi породи дерева, фарбоване дерево вицвiтає, вiдбувається жовтiння олiї, побiлiння лаку, клеї стають крихкими i стискаються, змiнюється колiр деяких нових фарб, iнодi мiняються колiр i прозорiсть скла, тканини вицвiтають нерiвномiрно. Крiм перерахованих шкiдливих складових повiтря, агресивний вплив на музейнi предмети виявляють iншi хiмiчнi сполуки, зокрема оцтова, соляна, мурашина кислоти, формальдегiд, рiзнi органiчнi радикали. Ненормативне зберiгання експонатiв, використання для фондосховищ та експозицiйних залiв недоцiльного устаткування й обробки примiщень невiдповiдними матерiалами також сприяє нагромадженню шкiдливих домiшок, що впливають на стан предметiв. У сховищах з контрольованою вiдносною вологiстю повинен бути знижений вмiст кисню й агресивних газових складових, пилу, сажi, мiкроорганiзмiв i личинок комах, що пошкоджують колекцiї. Для максимального уповiльнення реакцiй старiння музейних предметiв необхiдно передусiм усунути кисень як основний руйнiвний фактор. Для уповiльнення процесiв старiння музейних предметiв з паперу їх необхiдно зберiгати у вiтринах. Вiтрини виготовляються з матерiалiв, що не пропускають гази (оргскло) забезпечують герметичнiсть, мають невеликий отвiр, закритий фiльтром. Для поглинання диму i шкiдливих газiв можна ставити фiльтри з активованого вугiлля з розрахунку 500 м вугiлля на 1 м. Частково для вiдфiльтрування шкiдливих газiв слугує використання речовин, що вступають з ними в незворотну реакцiю. Наприклад, для захисту вiд кислотних забруднень повiтря ефективнi паперовi фiльтри просоченi карбонатом магнiю. При входi в музей встановлюються спецiальнi щiтки для очищення взуття вiд бруду. Доцiльно мати для вiдвiдувачiв чохли на взуття. Музей встановлює один санiтарний день щомiсяця. 4. 2. 4. Бiологiчний режим Стан музейних предметiв i колекцiй залежить вiд органiзацiї захисту їх вiд бiологiчних пошкоджень, якi спричиняються мiкроскопiчними грибами, бактерiями, актиномiцетами, комахами та гризунами. Основними факторами, вiд яких залежить розвиток мiкроорганiзмiв, є температура та вiдносна вологiсть повiтря в примiщеннях, а також природа самого субстрату, на якому розвиваються бiошкiдники. Одним iз джерел надходження спор мiкроорганiзмiв у музейнi примiщення є пил. При порушеннi температурно-воложистого режиму можливе зараження та пошкодження мiкроорганiзмами внутрiшнiх поверхонь музейних примiщень (стiни, стеля, пiдлога тощо). такi як графiка, живопис, фотоматерiали, книги, тканини, гербарiї, шкiра, дерево, археологiчнi предмети. За сприятливих умов мiкроскопiчнi гриби розвиваються також на предметах з неорганiчних матерiалiв – на гiпсi, керамiцi, кам’янiй скульптурi, зокрема карбонатних породах, каменi (вапно, мармур), можуть розвиватися на склi, викликаючи його корозiю. Осередки розвитку грибiв з’являються перш за все в мiсцях iз пiдвищеною вологiстю, запиленiстю та зниженою швидкiстю повiтрообмiну. Слiд звернути увагу на те, що при дотриманнi рекомендованих параметрiв температури та вологостi, в примiщеннях музею мiкроскопiчнi гриби можуть повiльно розвиватися в мiкрозонах, що виникають унаслiдок утворення застiйних явищ повiтрообмiну в переповнених сховищах, усерединi шаф та вiтрин, розташованих безпосередньо бiля зовнiшнiх стiн будинку. Застiйнi зони з надмiрною вологiстю повiтря можуть утворитися в промiжках мiж обладнанням (стелажами, полицями, шафами) та стiнами, за умов незадовiльного стану будiвлi: порушення гiдроiзоляцiї, протiкання даху, несправнiсть чи вiдсутнiсть водостокiв тощо). Найпоширенiшими комахами – шкiдниками є жуки-точильники, вусачi, деревогризи, шкiроїди, цукровi лусковицi, жуки-облудники, а також кiмнатнi мухи та таргани, якi можуть пошкоджувати обладнання, конструкцiї будiвель, музейнi предмети з найрiзноманiтнiших матерiалiв, крiм металу, скла, керамiки. Комахи-шкiдники проникають до примiщень музеїв крiзь вiдчиненi вiкна i дверi або заносяться iз зараженими речами та експонатами. Зараженню музейних предметiв та обладнання комахами сприяють темнi i захаращенi примiщення, скупчення мух та iнших зимуючих i мертвих комах, наявнiсть чучел, виготовлених без застосування вiдповiдних хiмiчних сполук, використання деревини, неочищеної вiд кори без спецiальної обробки, сусiдство примiщень, де зберiгаються продукти, гнiзд птахiв, дахiв, що протiкають. Найважливiшою умовою забезпечення збереження музейних фондiв та захисту їх вiд пошкоджень бiошкiдниками є здiйснення профiлактичних заходiв (комплексного бiологiчного контролю, системи бiологiчного монiторингу). Головною умовою запобiгання бiологiчних пошкоджень музейних предметiв є створення та пiдтримання нормативного i стабiльного температурно-воложистого режиму (55 ? 5 % вiдносної вологостi повiтря при температурi 18о ? 1(2)о С). У будiвлях, призначених для зберiгання музейних предметiв та колекцiй, необхiдно забезпечити стабiльнiсть мiкроклiмату: усi примiщення музею обов‘язково захищаються вiд попадання атмосферної вологи та ґрунтових вод. Провiтрювання фондосховищ та експозицiйних залiв проводиться згiдно з iснуючими сучасними правилами та рекомендацiями. та лотки, залишаючи їх вiдкритими на кiлька годин. При раптовому пiдвищеннi вiдносної вологостi повiтря в сховищi вiд провiтрювання шаф, ящикiв та сейфiв слiд вiдмовитися. Необхiдно лiквiдувати наслiдки порушення температурно-вологiсного режиму, а за умов його стабiлiзацiї – вiдновити провiтрювання. Необхiдно пiдтримувати чистоту примiщень, обладнання та музейних предметiв, проводити їх знепилення вiдповiдно до iнструкцiї. Визначення мiкробiологiчного стану повiтря у фондосховищах є показником його санiтарно-гiгiєнiчного стану, одним iз засобiв контролю пилоочищення. У музеях, обладнаних системами кондицiювання, необхiдно перевiряти стан повiтряних фiльтрiв, оскiльки деякi з них можуть значно забруднюватися клiтинами та спорами грибiв. Забороняється зберiгати музейнi предмети, загортаючи їх у полiетиленову плiвку. Неприпустимим є занесення до фондосховища непросушених предметiв. При здiйсненнi виставкової дiяльностi необхiдно обов’язково враховувати данi параметрiв мiкроклiмату пiд час транспортування чи експонування музейних предметiв. У разi проведення тимчасових експозицiй в примiщеннях з нестабiльним температурно-вологiсним режимом, при транспортуваннi та в iнших випадках, коли iснує iмовiрнiсть мiнливостi температури, якої неможливо уникнути, необхiдно вжити вiдповiдних заходiв щодо стабiлiзацiї вологовмiсту повiтря у вiтринах та контейнерах iз застосуванням допомiжних гiгроскопiчних матерiалiв (якi б забезпечували тепло- та пароiзоляцiю) силiкагелю, какенгелю тощо. Обов’язковою умовою попередження пошкоджень музейних предметiв бiошкiдниками є проведення регулярних оглядiв стану колекцiї та примiщень музею. з несприятливим температурно-вологiсним режимом. Суцiльний мiкологiчний огляд усiх музейних предметiв без винятку проводиться 1 раз у три роки, а також пiсля закiнчення робiт з лiквiдацiї наслiдкiв аварiйних ситуацiй. Обов’язковий ретельний огляд мають проходити новi надходження до музейних колекцiй: предмети, зiбранi в експедицiях, що надходять з приватних колекцiй або з виставок. При здiйсненнi оглядiв звертають увагу на всi змiни стану збереженостi музейних предметiв, фiксуючи їх у вiдповiдних записах. Найретельнiший огляд проводять у примiщеннях з нестабiльним температурно-вологiсним режимом, у закритих шафах, на стелажах, у кутах примiщень та в iнших мiсцях утворення застiйних зон. Огляд книг розпочинають з палiтурок, обрiзiв, потiм розглядають переднiй та заднiй форзаци, внутрiшнi перегини палiтурок. Книжнi блоки пiсля огляду поверхнi переглядають по сторiнках, при цьому особливу увагу звертають на сторiнки, на яких є слiди замокань. При здiйсненнi огляду графiки, що зберiгається у папках, на лотках, уважно розглядають кожен аркуш. Обов’язково перевiряють вiдреставрованi графiчнi твори, у процесi реставрацiї яких використовується клей iз борошна. Станковий живопис на полотнi починають оглядати iз зворотного боку (особливо уважно мiсця на полотнi пiд пiдрамником), потiм торцевi частини та лицьовий бiк. Для ретельного обстеження додатково використовують, окрiм прямого, бокове освiтлення. Ікони на стелажах та в шафах оглядають iз зворотного та лицьового бокiв, звертаючи особливу увагу на торцевi поверхнi та шпонки. У фондi тканин складенi предмети розгортають, обстежують складки, мiсця деформацiй, замокань. У колекцiях комах джерелом вологи та причиною розвитку грибiв можуть бути торф’янi пластинки на днi коробки або ящика у разi появи мiкроорганiзмiв в ентомологiчних ящиках необхiдно вилучити з них комах, старанно просушити, а згодом усунути шкiдникiв. Якщо пiд час проведення зазначених оглядiв на поверхнi музейних предметiв чи на обладнаннi, внутрiшнiх поверхнях музейних примiщень виявлено ознаки розвитку мiкроорганiзмiв – нальоти рiзного кольору, дiаметра, консистенцiї, пiгментнi плями чи iншi прояви розвитку грибiв (здуття, вiдшарування, осипи поверхневих шарiв матерiалiв тощо) – необхiдно зробити вiдповiднi записи та викликати спецiалiстiв для проведення мiкро- та мiкологiчного дослiдження. Визначення спецiалiстами-бiологами видiв мiкроорганiзмiв, що розвиваються у мiсцях пошкоджень, сприяє правильному вибору ефективних заходiв знешкодження, проводиться також з метою визначення ступеня шкiдливостi мiкроорганiзмiв щодо музейних предметiв та можливого впливу на здоров’я людей, якi працюють в музеї, та вiдвiдувачiв. У разi виникнення екстремальних ситуацiй (аварiї систем тепло- та водопостачання, пожежi, повенi тощо) у музеї мають бути розробленi та затвердженi вiдповiднi плани заходiв з лiквiдацiї їх наслiдкiв. Необхiдно заздалегiдь забезпечити запас обладнання та матерiалiв для проведення цих заходiв: фени, вентилятори, фiльтрувальний папiр, бавовняну тканину тощо. Музейнi предмети обов’язково евакуюють з аварiйного фондосховища. Щоб попередити розвиток грибiв при аварiйних ситуацiях, необхiдно застосовувати спецiальнi методи висушування музейних предметiв. При значному замоканнi предметiв, крiм звичайних методiв висушування шляхом розстановки предметiв, використання фенiв, вентиляторiв, прокладок та пресування (для паперу та книг), можливим є застосування методу заморожування (у морозильних камерах при температурi близько – 18оС) предметiв, що постраждали, з подальшим прискореним висушуванням у вакуумнiй камерi. При потребi проводять дезiнфекцiю примiщення та обладнання (без музейних предметiв), використовуючи вiдповiднi засоби. В аварiйних фондосховищах (пiсля звiльнення їх вiд музейних предметiв) вологу видаляють шляхом пiдiгрiвання з перехресною вентиляцiєю, просушують обладнання та стiни, виправляють дефекти штукатурки та фарби. Необхiдно запобiгати проникненню комах у примiщення музею iз навколишнього природного середовища. Для цього навеснi та влiтку всi вiкна, кватирки, вентиляцiйнi отвори мають бути захищенi сiтками з дiаметром отворiв не бiльше нiж 1,5 мм. Рами у вiкнах мають бути без щiлин. Предмети, що надходять з експедицiй, не слiд тримати разом з основними колекцiями. Двiчi на рiк (весною перед вiдчиненням вiкон та восени пiсля зальоту комах на ночiвлю та зимiвлю) треба вичищати пилососом мiсця скупчення зимуючих комах – мiж рамами, за плiнтусами тощо. Не менше одного разу на рiк необхiдно проводити загальний профiлактичний огляд музею для виявлення зараження комахами. Огляд роблять весною, перед тим, як розкрити вiкна. Огляд на зараження комахами-шкiдниками починають iз вiкон i пiдлоги пiд ними, потiм оглядають вiддаленi вiд свiтла бiчнi та заднi стiнки меблiв, зокрема знизу. Щоб запобiгти зараженню музейних колекцiй жуками-шкiдниками деревини (жуками-точильниками, вусачами, деревогризами, довгоносиками-трухляками), предмети, що привозяться з експедицiй, мають обов’язково проходити через iзолятор. Для перевiрки на зараження точильниками предмет треба витримувати в iзоляторi не менше одного лiтнього сезону з метою визначення необхiдностi подальшої iнсектицидної обробки. Ретельний огляд мають проходити предмети, якi надходять з iнших музеїв України, вiд приватних осiб, чи музеїв з-за кордону, зокрема пiдставки, пакувальний матерiал тощо. Найнебезпечнiший, а тому й небажаний час для проведення виставок – весна-лiто, коли вiдбувається вилiт бiльшостi жукiв-шкiдникiв деревини. При оглядi деревини з приводу зараження жуками-шкiдниками особливу увагу необхiдно звертати на надходження музейних предметiв останнiх двох-трьох рокiв. При виявленнi на предметi свiжих отворiв з купками або цiвками бурового борошна його негайно вiдправляють в iзолятор. кори є личинки вусачiв, рогохвостiв та iнших деревоточильникiв. проводити своєчасний ремонт даху, здiйснювати належне та правильне влаштування ринв, провiтрювання пiдвалiв, перiодично проводити знищення кущiв, якi ростуть безпосередньо бiля будiвлi музею. Щоб уникнути первинного зараження музейних предметiв через незахищенi, нефарбованi дерев’янi поверхнi (торцевi частини, дрiбнi втрати захисного шару, дiрки вiд цвяхiв, мiсця дотику поверхонь) необхiдно додатково захистити їх, покривши лаком, олiйною фарбою, воском iз скипiдаром тощо. Добре захищає деревину просичення її сечовино-формальдегiдною смолою. Одноразове покриття олiфою не захищає вiд проникнення жукiв-шкiдникiв. Профiлактичнi заходи щодо зараження мiллю спрямовуються на створення умов, якi перешкоджають проникненню молi до примiщень та їх розвитку, дають змогу своєчасно виявити осередки розвитку молi на початкових стадiях. Категорично забороняється використання технiчної повстi для утеплення конструкцiй або опалювальної системи в будiвлях i на територiї музею. Цементна обмазка повстяного покриття не може слугувати захистом, оскiльки вона пробивається зсередини гусiнню молi. Категорично забороняється використання вовняних та напiввовняних тканин для оформлення експозицiй. Необхiдно всюди замiнити технiчну повсть на штучнi матерiали. Треба закрити решiтками вiкна на даху будiвлi музею для попередження гнiздування голубiв (пiд покрiвлею, на даху), оскiльки гнiзда є джерелом зараження примiщень музею мiллю. на день. Пiд час просушування предметiв ретельно чистять шафи, де вони зберiгаються. Пiсля просушування вироби треба очистити вiд залишкiв молi, покласти в шафу, в якiй розкласти або пiдвiсити мiшечки з репелентом – речовиною, що вiдлякує комах. Наявнiсть репеленту перевiряють не менше одного разу на квартал. Слiд пам’ятати, що репеленти, до яких належать лавандова олiя, камфора, далматська ромашка, полин, листя горiха, махорка тощо тiльки вiдлякують комах, але не знищують їх. До того ж їх застосування може бути небезпечним: висихаючи, рослини втрачають ароматичнi властивостi i стають харчовим субстратом для комах. Деякi рослини можуть шкодити музейним предметам, наприклад, махорка викликає пожовтiння хутра. Антимолевi препарати фумiгацiйної дiї (“Антимiль”, “Дезмiль”, “Молемор” тощо) призначенi не для вiдлякування, а для знищення молi в герметизованих об’ємах. У низьких концентрацiях їх пари не вiдлякують метеликiв молi. Їх не слiд застосовувати як репеленти в негерметизованих музейних сховищах. Музейнi предмети з вовни та хутра за вiдсутностi герметичних шаф необхiдно зберiгати в окремих бавовняних мiшках або чохлах з регулярним проведенням вiдповiдних оглядiв. Вироби, до складу яких входять вовнянi нитки, волосся, хутро, шкiра слiд зберiгати окремо вiд суцiльно бавовняних, лляних i шовкових. При iзольованому зберiганнi шовковi вироби, як правило, мiллю не пошкоджуються. Для своєчасного виявлення осередкiв зараження мiллю музейнi предмети треба оглядати не рiдше одного разу на мiсяць. На зараженiсть мiллю спочатку треба перевiряти забрудненi i закритi вiд свiтла мiсця. При здiйсненнi огляду на зараження музейних предметiв шкiроїдами треба враховувати, що вони можуть потрапляти до музею з горищ, пiдвалiв, гнiзд птахiв. У примiщеннях жуки-шкiроїди скупчуються на вiкнах, личинки шкiроїдiв живуть на захищених вiд свiтла поверхнях та залишають у мiсцях харчування волосатi линочнi шкiрки або (пiд книгами) купки пилоподiбної порохнi. Обстеження музею на зараження шкiроїдами треба починати з огляду пiдвiконня, плафонiв свiтильникiв, у яких часто накопичуються шкiроїди, якi летять на свiтло. У фондосховищах треба починати огляд з вовняних та хутряних виробiв, хромової та хромтанiдної шкiри, чучел. Шкурки личинок жукiв, що залишилися пiсля линяння, можуть свiдчити про можливе зараження шкiроїдами. Живильним середовищем для розвитку шкiроїдiв та облудникiв можуть бути мухи, що залiтають восени в примiщення музею на зимiвлю. Слiд обмежити чи припинити використання для озеленення територiї навколо музею таких рослин: спiреї, горобини, глоду, шипшини, яглицi, купиря, квiти яких притягують жукiв-шкiроїдiв та сприяють їх концентрацiї. Чучела та шкури тварин, якi призначенi для довготривалого зберiгання, пiдлягають повнiй обробцi та вичинцi. У разi виявлення музейного предмета, пошкодженого комахами, його розмiщують в iзоляторi з метою уникнення зараження iнших музейних предметiв. плiвку не допускається, оскiльки це може призвести до розвитку мiкроорганiзмiв, зокрема за умов несприятливого температурно-вологiсного режиму. При появi ознак розвитку бiошкiдникiв пошкоджений предмет необхiдно перенести в сухе iзольоване примiщення, iзолятор чи iзолювати за допомогою гiгроскопiчних матерiалiв вiд iнших навколишнiх предметiв, щоб запобiгти зараженню iнших музейних предметiв. Рiшення про проведення дезiнфекцiї чи дезiнсекцiї музейних предметiв, примiщень, обладнання може прийматися лише за наявностi результатiв мiкологiчного чи ентомологiчного обстежень, обґрунтованих рекомендацiй та висновкiв вiдповiдних спецiалiстiв. Треба враховувати, що антимiкробна обробка музейних предметiв – крайнiй, вимушений засiб, який проводиться тiльки за наявностi обґрунтованих рекомендацiй. Особливу увагу необхiдно звертати на всi данi про результати дiї дезiнфектантiв на матерiали музейних предметiв, досвiд практичного застосування того чи iншого засобу або речовини, цiннiсть та унiкальнiсть предметiв, якi мають оброблятися умови їх зберiгання та використання пiсля обробки тощо. Усi дезiнфекцiйнi роботи мають виконуватися в окремому примiщеннi-iзоляторi. Для проведення дезiнфекцiйних та дезiнсекцiйних заходiв дозволяється викоpистовувати pегламентованi для музеїв засоби. Багато препаратiв, якi випускаються промисловiстю та рекомендованi для застосування у побутi, не прийнятнi в музейнiй практицi. Тому в кожному конкретному випадку потрiбна консультацiя спецiалiстiв щодо можливостi застосування таких препаратiв у музеях. Антимiкробну обробку музейних предметiв здiйснюють реставратори чи досвiдченi фахiвцi, якi пройшли спецiальну пiдготовку. Пiсля дезiнфекцiї необхiдно провести контрольне мiкологiчне обстеження для пiдтвердження можливостi повернення музейних предметiв до фондосховища чи експозицiйної зали, а для попередження рецидиву їх розмiщують в умовах нормативного температурно-вологiсного режиму. Застарiлi пошкодження грибами на поверхнi предметiв (рiзнi структурнi фрагменти грибiв, якi за несприятливих умов з часом висохли) можна видаляти механiчно з використанням спецiального вакуумного пристрою, за допомогою пилососiв iз спецiальними насадками та потужнiстю, що регулюється, або в спецiальному витяжному столi. Чучела, шкури пiсля вилучення бiошкiдникiв обробляються у спецiальний спосiб та вiдповiдним антисептиком, яким дезiнфiкуються шафи, коробки, ящики тощо, в яких зберiгалися пошкодженi предмети. Знищувальнi заходи до комах-шкiдникiв застосовуються у разi, якщо виявлено зараження колекцiй. При цьому важливо визначити спочатку можливiсть застосування нехiмiчних методiв знищення, або правильно вибрати хiмiчнi засоби. Знищення жукiв-шкiдникiв деревини проводиться методом фумiгацiї (обробка газом у спецiальних камерах) просоченням розчинами сильнодiючих iнсектицидiв з довготривалою залишковою дiєю фiзичними методами – виморожуванням або висушуванням. Вибiр засобу в кожному конкретному випадку залежить вiд розмiрiв зараження, виду комахи-шкiдника, характеру зараження. У деяких випадках доцiльно застосовувати цi засоби комплексно. Засiб обробки вiд молi вибирають в залежностi вiд виду пошкодженого матерiалу. При зараженнi фондосховищ шкiроїдами фумiгацiйна обробка музейних предметiв у спецiальнiй камерi повинна проводитися з одночасною дезiнсекцiєю примiщення. Гербарiї, зараженi хлiбним точильником, слiд обробляти спецiальними препаратами в дезiнсекцiйнiй камерi. При зараженнi сховищ жуками-облудниками (прикидашками, крихiтними бурими жучками 3 – 5 мм довжиною) – весною, перед вiдчиненням вiкон – полицi, на яких зберiгаються зараженi предмети, найближчi вiкна, стiни i пiдлога пiд полицями або шафами та бiля обробляються довгодiючими контактними iнсектицидами. Обробку повторюють у наступний сезон. iнсектицидами обробляють стiни i пiдлогу навколо музейного обладнання, плiнтуси i щiлини в пiдлозi, а також дiлянки бiля джерел вологи. При зараженнi примiщень музею тарганами i блохами слiд звертатися за допомогою у мiську чи районну санепiдемстанцiю. Дезiнсекцiйна обробка музейних предметiв та примiщень, у яких вони зберiгаються, повинна проводитися тiльки спецiалiстами, якi пройшли вiдповiдне навчання та iнструктаж щодо роботи з музейними цiнностями i токсичними речовинами за умов наявностi вiдповiдних рекомендацiй, наданих фахiвцями-ентомологами. Речовини або сполуки, якi застосовуються для здiйснення знищувальних або профiлактичних заходiв у музеях, щодо бiологiчних шкiдникiв повиннi вiдповiдати таким основним вимогам: а) не змiнювати фiзико-хiмiчних характеристик музейних матерiалiв б) не призводити до створення агресивного середовища, яке прискорює старiння культурних цiнностей або вiльною марлевою пов’язкою з ватною прокладкою, очi – окулярами, волосся прикривати головним убором. Обов’язково виконувати рекомендацiї щодо термiну провiтрювання пiсля проведення заходiв знищення бiошкiдникiв. руки i обличчя з милом. Робочi мiсця зберiгачiв фондiв чи реставраторiв не повиннi розмiщуватися в примiщеннях, де постiйно застосовуються репеленти чи iншi препарати, а також провiтрюються предмети пiсля обробки бiоцидами. Музеєзнавство в Українi має багато проблем у всiх сферах дiяльностi: науково-дослiднiй, фондовiй, науково-просвiтницькiй, видавничiй. Існуючi музеї України накопичили великий досвiд роботи, але поряд з тим, у них чимало недолiкiв та проблем: в рядi музеїв немає музейної ради, не розроблено єдиного списку та каталогу музеїв України, погано налагодженi зв'язки з музеями iнших профiлiв, науково-дослiдними iнститутами, майже вiдсутнiй обмiн спецiалiстами, не проводяться спiльнi науковi дослiдження, працiвники музеїв майже не беруть участi в мiжнародних конференцiях, конгресах, симпозiумах, виставках. В багатьох музеях України працiвники мають великий практичний досвiд наукової роботи, i це дозволяє їм працювати на високому професiйному рiвнi. Кожна "нова iдея" проходить всi етапи свого народження, перш нiж буде втiлена в життя. Саме завдяки таким методам роботи музеям України придiляється важливе мiсце в системi музейної справи, бо вони не лише врахували свiтовий досвiд, а багато в чому пiднiсли рiвень музейної справи на вищий щабель. Для подальшого якiсного розвитку музейної справи в Українi треба затвердити программу програму розвитку музейної справи. Її мета - змiцнення матерiально-технiчної бази музеїв та забезпечення збереження iсторико-культурної спадщини. Серед основних завдань даної програми - забезпечення соцiально-економiчних та правових умов для ефективної дiяльностi музеїв, iсторичних пам'яток та iнших цiнних культурних об'єктiв; пiдтримка i розвиток мережi музеїв; забезпечення пiдготовки та пiдтвердження квалiфiкацiї музейних кадрiв, їх правовий та соцiальний захист; сприяння формуванню сучасної iнфраструктури музейної справи; впровадження у дiяльнiсть музеїв сучасних iнформацiйних технологiй; створення новiтньої реставрацiйної бази, оснащення музеїв сучасними науково-дослiдними та реставрацiйними матерiалами тощо. Треба передбачити проведення ремонту та реставрацiйних робiт у всiх музеях столицi. Вiд реалiзацiї вищенаведених пропозицiй очiкується насамперед покращення стану музеїв України, створення умов для змiцнення та розвитку матерiально-технiчної бази цих культурних закладiв. Щодо соцiального ефекту, то тут сподiваються на покращення умов зберiгання пам'яток музейного фонду України, на збiльшення вiдвiдувачiв, i тим самим залучення їх до нацiональних та свiтових культурних надбань. Крiм того, з її виконанням також пiдвищиться роль музеїв в освiтянськiй сферi, вихованнi молодi тощо. Також вона сприятиме пожвавленню мiждержавного спiвробiтництва, входженню музеїв України до мiжнародних органiзацiй. На сьогоднiшнiй день в Українi дiє близько 400 державних та комунальних музеїв. У їх фондах зберiгається понад 11 млн. пам‘яток. Протягом року музеї та заповiдники вiдвiдує близько 17 млн. чоловiк. Згiдно програми розвитку музейної справи, головною метою було розширити музейну мережу, змiцнити матерiально-технiчну базу музеїв та заповiдникiв, розробити науково-методичнi та iнструктивнi матерiали, забезпечити охорону та збереження пам‘яток Музейного фонду, а також впровадити в дiяльнiсть музеїв сучаснi автоматизованi iнформацiйнi технологiї. Вiдповiдно до розпорядження Кабiнету Мiнiстрiв України, у державну власнiсть i сферу управлiння Мiнкультури передано Нацiональний музей у Львовi. Як планувалося, Спiльно з Нацiональним музеєм iсторiї України та Центром iнформатики розроблено Порядок занесення унiкальних пам‘яток Музейного фонду України до Державного реєстру нацiонального культурного надбання, науково-технiчне обґрунтування, комп‘ютерну програму та дiючу модель реєстру на 1 тис. музейних предметiв. На реалiзацiю заходiв Програми, розрахованих на музейнi заклади, якi пiдпорядкованi Мiнiстерству культури i мистецтв України на 2002-2005 рр. передбачено фiнансування у сумi 37,4 млн. грн. На змiцнення матерiально-технiчної бази музейних закладiв Програмою передбачено фiнансування у сумi 24,9 млн. грн. Протягом 2002-2004 рокiв фактично використано 10,3 млн. грн. Обсяги видаткiв на утримання музейних закладiв задовольняють мiнiмальну потребу i забезпечують тiльки видатки на оплату працi, енергоносiї, охорону та комунальнi послуги. Не вистачає коштiв на проведення ремонтно-реставрацiйних робiт, встановлення сучасної охоронно-пожежної сигналiзацiї, оновлення музейного обладнання, поповнення музейних фондiв. Крiм цього, недостатньо проводиться комплексне обстеження фондових примiщень та аналiз стану збереження пам‘яток державної частини Музейного фонду України. Повiльно здiйснюється комп‘ютеризацiя музейної галузi. Не видiленi кошти на створення комп‘ютерної бази даних для проведення реставрацiйної наукової експертизи ННДРЦУ, головною проблемою якого залишається вiдсутнiсть самостiйного примiщення. Вiдсутнiсть фiнансування не дозволяє розпочати реконструкцiю Нацiонального художнього музею України, завершити роботу по створенню Державного реєстру нацiонального культурного надбання. З метою координацiї виконання заходiв Програми, розрахованих на музейнi заклади, пiдпорядкованих мiсцевим органам виконавчої влади вiддiл аналiзу та прогнозування музейної справи Мiнiстерства культури i мистецтв України щорiчно аналiзує звiти вiдповiдних управлiнь культури, якими розроблено регiональнi Програми розвитку музейної справи на перiод до 2005 року. В станi розробки програма «Музейний Фонд України». Цiлий спектр проблем вiдкривається по музейнiй справi. Нагальним нинi у музейнiй справi є внесення змiн та доповнень до Закону України “Про музеї та музейну справу” для врегулювання проблем по наступних питаннях : - Збереження цiнностей у музеях рiзних форм власностi (державної та недержавної); - Заборона продажу складових музейних колекцiй ( так званих “нераритетних пам’яток”), бо все, що перебуває у музеях i колекцiях є нацiональним надбання i мусить бути збереженим для майбутнiх поколiнь; - Заборона вiдчуження музейних споруд, передання музейних земель пiд цивiльне будiвництво; - Залучення благодiйних фондiв, - Гарантiї iноземних iнвестицiй у розбудову українських музеїв; Висновки та пропозицiї Отже, облiк має дуже велике значення в музейнiй справi. Для подальшого якiсного розвитку музейної справи в Українi треба затвердити программу програму розвитку музейної справи. Її мета - змiцнення матерiально-технiчної бази музеїв та забезпечення збереження iсторико-культурної спадщини. Серед основних завдань даної програми - забезпечення соцiально-економiчних та правових умов для ефективної дiяльностi музеїв, iсторичних пам'яток та iнших цiнних культурних об'єктiв; пiдтримка i розвиток мережi музеїв; забезпечення пiдготовки та пiдтвердження квалiфiкацiї музейних кадрiв, їх правовий та соцiальний захист; сприяння формуванню сучасної iнфраструктури музейної справи; впровадження у дiяльнiсть музеїв сучасних iнформацiйних технологiй; створення новiтньої реставрацiйної бази, оснащення музеїв сучасними науково-дослiдними та реставрацiйними матерiалами тощо. Треба передбачити проведення ремонту та реставрацiйних робiт у всiх музеях столицi. Вiд реалiзацiї вищенаведених пропозицiй очiкується насамперед покращення стану музеїв України, створення умов для змiцнення та розвитку матерiально-технiчної бази цих культурних закладiв. Щодо соцiального ефекту, то тут сподiваються на покращення умов зберiгання пам'яток музейного фонду України, на збiльшення вiдвiдувачiв, i тим самим залучення їх до нацiональних та свiтових культурних надбань. Крiм того, з її виконанням також пiдвищиться роль музеїв в освiтянськiй сферi, вихованнi молодi тощо. Також вона сприятиме пожвавленню мiждержавного спiвробiтництва, входженню музеїв України до мiжнародних органiзацiй. Список використаних джерел 1. Арутюнов СА., Жуковская Н. Л. "Святые" реликвии: миф и действительсность. - М. Высшая школа, 1987. – 390с 3. Бондар М. М., Мезенцева Г. Г., Славiн Л. М. Нариси музейної справи. - К., 1959. – 466с. 4. Брайчевський М. Ю. Скарби знайденi i незнайденi. - К., 1985. - 320с. 6. Дукельский В. Ю. Музейный предмет // Советский музей. - №1. - М., 1986. - 600с. 7. Каргер М. К. Древний Киев. - М. -Л., 1958. - 480с. 8. Мезенцева Г. Г. Музей Украины. -К., 1959. - 650с. 9. Омельченко Ю. А. Предмет музейного значення на теренi краєзнавства // VII Всеукраїнська наукова конференцiя "Історичне краєзнавство України: традицiї i сучаснiсть." - К., 1995. -422с. 10. Шмит Ф. И. Исторические, этнографические, художественные музеи. Очерки истории и теории музейного дела. - Харьков, 1999. - 378с.