Економічне піднесення Німеччини кінця XIX - початку XX ст

Економiчне пiднесення Нiмеччини кiнця XIX - початку XX ст План 1. Передумови економiчного зростання. 2. Прискорений розвиток промисловостi та фiнансово-банкiвської системи. 3. Особливостi аграрного розвитку. Промисловий переворот — це перехiд вiд мануфактури з її ручною ремiсничою технiкою до великого машинного фабрично-заводського виробництва, який забезпечував впровадження у промислове вироб­ництво i транспорт системи робочих машин, парових двигунiв, створення самостiйної машинобудiвної галузi. У соцiальному планi головну роль почали вiдiгравати фабриканти та люди найманої працi. Завершення промислового перевороту знаменувало остаточну пере­могу iндустрiальної цивiлiзацiї над аграрною (феодалiзмом). Промисловий переворот — це свiтовий процес, що визначався загальними законами i одночасно мав свої особливостi у кожнiй країнi. системи землеволодiння, що стримувало формування вiльної робочої сили, збереженням цехової системи. Створення Митного союзу (1833 р.), унiфiкацiя монетного обiгу i вагових систем прискорили формування та розширення нацiонального ринку. На початковому етапi, що охоплював перiод з ЗО- до 50-х рокiв XIX ст., iстотнi змiни вiдбувалися в легкiй промисловостi: бавовнянi i шовковiй — в Саксонiї, суконнiй — в Рейнському районi та Прусi За 1834—1838 рр. було побудовано 45 нових фабрик, за 1833— 1846 рр. — лише в Сiлезiї 8 бавовняних та 128 льонопрядильне фаб­рик. На початку 40-х рокiв застосовувалося кiлька сотен жакардових ткацьких верстатiв. Значних успiхiв досягла гiрнича промисловiсть. У серединi XIX с добували бiльш як 3 млн т вугiлля, виплавляли 200 т чавуну. Особливо швидко розвивався Рейнсько-Вестфальський промисловий район, якому було зосереджено четверту частину промислових робiтник Нiмеччини. Однак це була мануфактурна промисловiсть. У 1846 р. 200 домен Рейнське-Вестфальського району тiльки 32 працювали на кам'яному вугiллi, а пудлiнговi печi були на 9 заводах. Паровi двигун поширилися практично в ЗО—40-х роках. У 1822 р. працювало 2 паровi машини, в 1847 р. їх стало 1139 потужнiстю 21,7 тис к. с. Першу залiзницю протяжнiстю 12 км було побудовано в 1835 р. Довжина залiзниць у 1848 р. досягла 2,5 тис. км. У 40-х роках капiталовкладення в будiвництво залiзниць становили 450 млн марок. Використовували переважно англiйськi паровози. Продукцiя нiмецьких пяровозобудiвних заводiв була незначною(38 паровозiв з 429, що використовувалися у 40-х роках). Працювало чотири заводи локомотивiв: два в Берлiнi, Хемницi, Касселi. Кiлькiсть пароплавiв зросла з 4 до 90. Для цьою перiоду характернi досягнення нiмецької технiки: установка для швидкого книгодрукування (1814 р.), кам'яноточильна машина (1835 р.), цилiндрично-точильний (1803 р.), горизонтальний (1807 р.), набивний (1836 р.) верстати. В цiлому за важливими економiчними показниками Нiмеччина вiдставала вiд Великобританiї: за видобутком вугiлля в 11 разiв, виплавленням чавуну — в 5,6 раза, потужнiстю парових двигунiв — в 5 разiв, протяжнiстю залiзниць — в 2 рази. В усiх галузях переважало дрiбне виробництво. Промислове населення Прусїї становило 11%. Загальна чисельнiсть промислових робiтникiв на транспортi, в торгiвлi дорiвнювала 1 млн. Нiмеччина залишалася сiльськогосподарською країною. На її ринку панували англiйськi промисловi товари. Промисловий переворот у Нiмеччинi завершився в 50—70-х роках XIX ст. пiсля буржуазної революцiї 1848—1849 рр. Його темпи харак­теризують такi економiчнi показники: продукцiя важкої промисловостi, виплавлення чавуну, споживання бавовни зросли у 3 рази, видобуток вугiлля — у 4, потужнiсть парових двигунiв — у 9 разiв, протяжнiсть залiзниць — у 3,3 раза (19,6 тис. км). У 1861—1870 рр. випуск засобiв виробництва збiльшився на 23%, засобiв споживання — на 9%. Машинне виробництво перемогло. Внаслiдок iнтенсивного грюндер­ства (засновування) лише в Прусїї утворилося 395 акцiонерних компанiй з капiталом у 2,4 млрд марок. Важливими галузями нiмецької промисловостi стали гiрнича, металургiйна (на 9/10 працювала на коксi), хiмiчна, машинобудування, воєнна. Виняткове значення мало залiзничне будiвництво, капiтало­вкладення в яке в 1870 р. становили 4 млрд марок. Воно лiквiдувало економiчну роз'єднанiсть Нiмеччини, перетворило її на країну євро­пейського транзиту, стимулювало пiднесення вугiльної та металур­гiйної галузей, сприяло зростанню товарообороту. Нiмецька iндустрiя розвивалася на базi вiтчизняного устаткування, застосовуючи останнi технiчнi новинки, її вироби успiшно конкурували з англiйськими на внутрiшньому та зовнiшньому ринках. На основi вiдкриття в 1865 р. нiмецькими спецiалiстами способу отримання барвникiв з кам'яного вугiлля сформувалася анiлiнова промисловiсть. Почало розвиватися калiйне виробництво. З'явилася нова галузь — електротехнiчна, що обслуговувала телеграф i електричну сигналiзацiю. Фiрма "Сiменс i Гальське" прокладала телеграфнi лiнiї не лише в Нiмеччинi, а й у Великобританiї, Росiї, Африцi. державою. У промисловостi було зайнято 1,5 млн осiб. Пере­важала легка промисловiсть (2/3 продукцiї). Передовою на той час була галузева структура важкої промисловостi. Значну роль вiдiгравали ремесла i домашня промисловiсть, в яких працювало 2 млн осiб. За рiвнем економiчного розвитку Нiмеччина продовжувала вiдставати вiд Великобританiї та Францiї, однак випереджала останню за потужнiстю важкої промисловостi. Отже, промисловий переворот, що почався в останнiй третинi XVIII ст. i завершився в 60 — 80-х роках XIX ст., охопив Велико­британiю, США, Нiмеччину, Францiю, iншi європейськi країни. Було сформовано аграрно-промислове господарство, створено економiчнi передумови для утвердження iндустрiальної цивiлiзацiї. Оскiльки хiд промислового перевороту мав свої особливостi в кожнiй країнi, рiвень їх економiчного розвитку, мiсце в свiтовому виробництвi були рiзними, що видно з таких даних: Показних Великобританiя Нiмеччина Францiя США Населення, млн осiб 22,7 40,8 36,9 38,7 44 21,2 33,3 11,6 Частка в свiтовому промисловому виробництвi, % 32 13 12 17 Видобуток вугiлля, млн т 110,4 26 13 29,3 Виробництво чавуну, млн т 6 1,4 1,2 1,7 Виробництво сталi, млн т 0,2 0,2 0,08 0,7 Споживання бавовни, млн т 1080 80,6 134,6 264 Протяжнiсть залiзниць, тис. км 25 19,6 14,4 85 Потужнiсть парових двигунiв, тис. к. с. 4000 583 1500 Мiсце за сумарним обсягом вартостi промислової продукцiї 1 4 3 2 Важливим пiдсумком промислового перевороту було створення нацiональних фiнансово-кредитних систем, що забезпечували потреби iндустрiального розвитку. У 50 — 70-х роках набула розвитку банкiвська система у Нiмеччинi. Лише в Прусiї за цей час виникло 20 акцiонерних банкiв з капiталом 94,7млн марок. старi галузi виробництва, змiнювалась їхня роль в економiцi, тобто частка у виробництвi валового нацiонального продукту (ВНП) i нацiонального доходу (НД). Завершення iндустрiалiзацiї забезпечувало перевагу промисловостi над сiльським господарством, важкої iндустрiї над легкою. Машинне виробництво перемогло в усiх галузях господарства. Вiдбувалися змiни в органiзацiї та управлiннi виробництвом. Провiдне мiсце належало системi акцiонерного пiдприємництва. Торговий i промисловий капiтал поступався першiстю фiнансовому. Було утворено акцiонернi монополiстичнi об'єднання — картелi, трести, синдикати, концерни. Темпи та строки iндустрiалiзацiї залежали вiд конкретних iсторичних умов кожної країни, вихiдного рiвня промислового перевороту, загальносвiтового економiчного розвитку. Так, у Великобританiї завдання iндустрiалiзацiї почали розв'язувати пiд час промислового перевороту. В iнших розвинених країнах iндустрiалiзацiя проходила пiсля промислового перевороту та була його продовженням. Індустрiальний розвиток було перервано першою свiтовою (1914 — 1918 рр.) та другою свiтовою (1939 — 1945 рр.) вiйнами. енергетична база економiки. Пара була витiснена електрикою. Почалася електрифiкацiя виробництва, транспорту, побуту. Цьому сприяло використання машин для отримання електричного струму: динамомашини Е. Сiменса (1876 р.) та генератора Т. Едiсона (1883 р.), електродвигуна для обертання агрегатiв. Запроваджувалися новi досягнення в галузi електротехнiки: електроплавлення сталi (1877 р.), електролiтичний спосiб отримання кольорових металiв (кiнець 80-х рокiв), лампа розжарювання (1876 р.), електрозварювання (1877 р.), передача електроенергiї на вiдстань (1891 р.). новi двигуни. Серед них динамомашина, двигун вну­трiшнього згоряння (1893 р.), парова турбiна (1894 р.), водяна турбiна (перша гiдроелектростанцiя на рiчцi Нiагара в США в 1898 р.). З'явилися новi види транспорту: автомобiль (1885 р.), тепловоз (1891 р.), аероплан (1903 р.), а також вагон-холодильник (1868 р.), телефон (1876 р.), фонограф (1877 р.), лiнотип (1880 р.), фотоплiвка (1881 р.), кiнематограф (1893 р.), гусеничний трактор (1900 р.), паровий екскаватор, пристрої для автоматичного навантажування. Винаходи в галузi хiмiї дали поштовх до появи виробництва синтетичних барвникiв, лiкарських та парфумерних синтетичних сполук. Для розвитку металообробної промисловостi важливе значення мало використання автоматичних верстатiв. Структурнi зрушення останньої третини XIX — початку XX ст. зумовили змiни у галузевiй структурi машинної iндустрiї, її провiдними галузями стало виробництво електроенергiї, продукцiї органiчної i неорганiчної хiмiї (соди, добрив, сiрчаної кислоти тощо), добувної, металургiйної, машинобудiвної, хiмiчної, транспортної промисловостi. Розвивалися новi галузi: сталеварна, нафтодобувна i нафтопереробна, електротехнiчна, алюмiнiєва, будiвельна i будiвельних матерiалiв, автомобiльна. Ускладнилася структура машинобудування. Найбiльш динамiчно розвивалося транспортне виробництво та верстато­будування. За умов масового виробництва зросло значення стандар­тизацiї. Старi галузi, такi як текстильна, харчова, суднобудiвна, розширювалися та модернiзувалися. Динамiку свiтового iндустрiального розвитку та структурнi зру­шення протягом останньої третини XIX ст. i до першої свiтової вiйни характеризують такi данi: Показник 1876 - 1880 1900 1913 1. Населення, % Весь свiт 100 100 100 США 3 4,8 5,7 Великобитанiя 2 2,3 2,4 Нiмеччина Францiя Японiя 3,2 2,8 3,9 2,4 Росiя 2. Індекси промислового розвитку 2,5 2,8 3,1 (1880 р. - 100 %) Весь свiт США Великобританiя Нiмеччина Францiя, 100 100 100 100 100 230 315 150 260 155 100 (на 1870 р.) 100 320 590 100 220 370 4. 1. Видобуток вугiлля, млн т Країни, % 300 750 1300 США Великобританiя 9. 8 32,1 30 39,1 22 Нiмеччина Францiя Японiя 14,5 4,4 14,6 3. 1 Росiя 0,3 1 1,6 4. 2. Виробництво чавуну, млн г Країни, % 18,5 40,5 79,2 США Великобританiя Нiмеччина Францiя Японiя 9,2 32,7 7 6,4 34 22,2 20,9 6,6 38,8 13,4 24,3 6,5 Росiя 0,002 0,18 1900 1913 4. 3. Виробництво сталi, млн т 4,2 29,3 76,3 Країни, % США 16,9 34,8 41 Великобританiя 47 16,7 10 Нiмеччина 4,7 22,5 24,1 1,9 5,4 6,1 Японiя 0,003 0,3 Росiя - - Всього 370 790 1105 Європа 170 285 345 175 400 570 Азiя 15 60 110 6. Частка країн у свiтовому промисло­вому виробництвi, % на 1880 р. США 28 31 35,8 Великобританiя 28 18,6 14,1 Нiмеччина 13,2 16,6 15,7 9 7,1 6,4 Росiя 3,6 5,6 5,5 За динамiкою промислового розвитку склалося три типи промислово розвинених країн: американський — з вiдносно високими, нiмецький — з середнiми, англiйський — з найнижчими темпами розвитку промислового виробництва. нафти — вiдповiдно в 28 i 2,7 раза, виплавлення сталi — в 60 i 3 рази, споживання бавовни збiльшилося майже у 2 рази. Зросла частка важкої промисловостi країн. "євроцентризму". З кiнця XIX ст. США вийшли на перше мiсце в свiтi за обсягом промислової продукцiї. Її вартiсть перевищувала вартiсть продукцiї англiйської промисловостi. Велико­британiя втратила роль "фабрики свiту", вiдстала вiд США i Нiмеччини У процесi iндустрiалiзацiї протягом останньої третини XIX — початку XX ст. Нiмеччина за обсягом i темпами промислового виробництва зайняла друге мiсце в свiтi та перше в Європi. Передумови такого економiчного зростання склалися напочатку 70-х рокiв XIX ст. Завершилося об'єднання Нiмеччини пiд владою Прусiї. Утворилася так звана друга iмперiя. Це привело до лiквiдацiї внутрiшнiх митних кордонiв, створило державну систему фiнансiв, грошового обiгу, мiр i ваги, залiзничного i поштового права. Зросли iнвестицiї в про­мисловiсть. Нагромадження капiталiв сприяло акцiонуванню. Активну роль у будiвництвi залiзниць брав уряд. Перемога у франко-пруськiй вiйнi 1870 — 1871 рр. дала контрибуцiю в 5 млрд фр. Існували переваги нового будiвництва. Для розвитку важкої промисловостi були значнi запаси вугiлля, залiзної руди, калiєвої солi. Економiчнi позицiї Нiмеччини змiцнило приєднання Ельзасу i Лотарингiї, багатих на залiзну руду високої якостi, з розвиненою бавовняною промисловiстю. Переваги нiмецької промисловостi забезпечували висока про­дуктивнiсть працi (за 1850 — 1914 рр. зросла в 3 рази) i вiдносно низька заробiтна плата. Машинна iндустрiя витiснила ремiсникiв i забезпечила себе квалiфiкованими робiтниками. Аграрнi реформи знищили залишки феодальних вiдносин на селi. рр. випередили легку (800 i 350 %). Третина капiталiв фун­кцiонувала в добувнiй промисловостi. В металургiї, що поступалася лише американськiй, виплавлення сталi зросло в 100 разiв, чавуну — в 13 разiв. Значна роль належала машинобудуванню, зокрема виробництву двигунiв внутрiшнього згоряння. Розвивалися новi галузi: хiмiчна, електротехнiчна, виробництво електроенергiї. Промисловiсть забезпечувала потреби країни й експортувала електродвигуни, трансформатори, турбiни, анiлiновi фарби, соду, добрива, сiрчану кислоту. Нiмеччина залишалася на першому мiсцi за обсягом воєнної промисловостi. Продовжувала розвиватися легка промисловiсть. Так, потужнiсть бавовняних заводiв збiльшилася на 40 %. Проте, на вiдмiну вiд США, обмеженiсть власної сировини та необхiднiсть iмпорту її збiльшували вартiсть продукцiї. Розвиток нiмецької промисловостi характеризують такi данi: 1870 1900 1913 100 304 471 100 - 3300 (на 1910р.) Видобуток кам'яного вугiлля, мли т 26,4 109,3 190,1 Видобуток бурого вугiлля, млн т 7,6 40,5 87,2 Виробництво чавуну, млн т 1. 4 8,5 19,3 Виробництво сталi, млн т 0,2 6,6 18,4 Виробництво сiрчаної кислоти, тис. т 75 950 1700 Споживання бавовни, млн квiнталiв 80,9 307,5 486,2 - 0,2 2,1 - 3,0 » 12 Причини втрати Великобританiєю промислової монополiї були рiзними. Інтенсивний процес iндустрiалiзацiї США, Нiмеччини, Росiї, Японiї зумовив виникнення нових центрiв промислового виробництва. англiйська промисловiсть втратила iноземнi ринки за рядом товарiв. Якiсно новi змiни вiдбувалися в органiзацiї та управлiннi вироб­ництвом у промислове розвинених країнах. Провiдна роль належала товариствам на основi акцiонерної колективної власностi. Посилився процес концентрацiї виробництва та централiзацiї капiталу, що охопив основнi галузi господарства. Акцiонерна система пiдготувала умови для монополiзацiї. Контроль за виробництвом i збутом вiд локальних ринкiв i промислових районiв охопив цiлi галузi промисловостi, нацiональний та свiтовi ринки. Монополiстичнi об'єднання почали виникати та розвиватися в банкiвськiй сферi. Банки перетворилися на фiнансовi центри, що контролювали як грошовий капiтал, так i промислове виробництво. Злиття банкiвського капiталу з промисловим зумовило формування фiнансової олiгархiї. У Нiмеччинi активний розвиток акцiонерної власностi (грюндерства) почався з будiвництва залiзниць у 70-х роках XIX ст. У 1870 р. iснувало 418 акцiонерних товариств, за перiод 1871 — 1872 рр. з'явилося 978 нових з акцiонерним капiталом 2,8 млрд марок. Процес монополiзацiї охопив усi галузi промисловостi. На вiдмiну вiд США, монополiї об'єднували бiльшу кiлькiсть пiдприємств (кiлька сотень), iснували у формi картелiв i синдикатiв. У 1879 р. їх кiлькiсть становила 14, в 1900 р. — 300, перед першою свiтовою вiйною кiлькiсть їх зросла в 2 рази. У ганцi 90-х рокiв XIX ст. — на початку XX ст. з'явилися першi трести: електротехнiчнi корпорацiї АЕГ i товариство "Сiменс". Інтенсивно формувався фiнансовий капiтал. У 1913 р. iснувало 1850 банкiв; 9 берлiнських банкiв контролювали 85 % банкiвського капiталу (11,3 млрд марок). До таких банкiв належали Нiмецький (капiтал З млрд марок i контроль за 87 банками), Дрезденський, Дармштадтський банки, Облiкове товариство (власний капiтал 300 млн марок), їхнiй прибуток в 1895 — 1900рр. становив 38,6 — 67,7 % щорiчно. Нiмецькi банки вкладали капiтали в основному у промисловiсть. Так, 6 берлiнських банкiв контролювали 751 пiдприємство. У Великобританiї ще на початку 60-х рокiв XIX ст. було 639 акцiонерних корпорацiй. Проте першi монополiї виникли лише в кiнцi 80 — 90-х рокiв XIX ст. У 1888 р. виник Соляний союз, що контролював 90 % продукцiї. В 1894 — 1896 рр. у Шотландiї утворилося монопольне об'єднання з виготовлення труб. Поступово монополiї з'явилися в хiмiчнiй, трубопрокатнiй, воєннiй промисловостi, суднобудуваннi, на-транспортi. В 1913 р. у Великобританiї їх налiчувалося 93. Отже, формування монополiй розпочалося пiзнiше, нiж в США та Нiмеччинi, здiйснювалося повiльнiше. В основному вони об'єднували ЗО — 50 фiрм. Контроль над галузями був практично вiдсутнiй. Найменше монополiй було в легкiй i добувнiй промисловостi. 1908 рр. зросли в 2,8 раза. їм належало 25 % всiх цiнних паперiв свiту. В 1913 р. 12 банкiв на чолi з Англiйським зосередили 70 % всього свiтового капiталу. зростання кiлькостi акцiонерних товариств почалося в першi роки XX ст., коли щорiчно виникало 600 — 700, а в 1907 р. — 1000 нових компанiй. Монополiзацiя у формi картелiв i синдикатiв почалася в 70-х роках XIX ст. Так, в 1876 р. утворився металургiйний синдикат (13 заводiв), у 1883 р. — цукровий картель. На початку XX ст. велика кiлькiсть картелiв виникла в хiмiчнiй, текстильнiй, вугiльнiй, металургiйнiй промисловостi, на торговому флотi, у машинобудуваннi. Винятково високими були темпи концентрацiї банкiвського капiталу. За 1870 — 1909 рр. три банки "Лiонський кредит", "Нацiональна облiкова контора", "Генеральне товариство" збiльшили обсяг капiталiв в 4,4 раза, вкладiв — у 10,2, кiлькiсть вiддiлень — у 19,2 раза. Загальна сума банкiвського капiталу досягла в 1914 р. II млрд фр. Головним центром фiнансового капiталу' був Французький банк. Однак дiяльнiсть банкiв була спрямована не на iнвестицiї у промисловiсть, а на позиково-лихварську дiяльнiсть. Капiталовкладен­ня всерединi країни щорiчно зростали на 1 %, експорт капiталу — на 3%. Перед вiйною обсяг експортованого капiталу був в 1,6 раза бiльший, нiж капiталовкладення в нацiональну промисловiсть i торгiвлю. Акцiонування та монополiзацiя економiки в Японiї розпочалися в 80-х роках XIX ст. Лише за 1905 — 1906 рр. виникло 180 акцiонерних комтiанiй. У 1913 — 1914 рр. 25 % усiх робiтникiв працювали на пiдприємствах з кiлькiстю працюючих понад 500 чол. У 1913 р. капiтал акцiонерних корпорацiй досяг 2 млрд дол. З них 38 % належало 0,4 % корпорацiй, кожна з яких мала понад 5 млн єн. Першими монополiями були старi банкiвсько-торговi компанiї Мiцуї (контролювали добувну i текстильну промисловiсть), Мiцубiсi (панували у судноплавствi, транспортному машинобудуваннi). У 1880 р. була створена Японська паперова, у 1882 р. — Японська пароплавна компанiї. Процес монополiзацiї прискорили фiнансова криза 1887 — 1898 рр. та свiтова криза перевиробництва 1900—1903 рр. Основними формами монополiй були картелi, синдикати, концерни. Швидко зростав банкiвський капiтал. Перший Нацiональний банк Японiї був утворений у 1873 р. компанiями Мiцуї та Оно. В 1879 р. кiлькiсть банкiв досягла 153. У 1912 р. банкiвський капiтал становив 570 млн єн. Індустрiальний розвиток не був поступальним. Починаючи з 1825 р. його переривали кризи (1825, 1836, 1847, 1857, 1866, 1873, 1883, 1893, 1901—1902 рр.), внаслiдок чого вiн набув циклiчного характеру. Розорення невеликих i середнiх пiдприємцiв сприяло концентрацiї та централiзацiї виробництва, капiталу. Для європейських аграрних вiдносин у XIX — на початку XX ст. визначальним було збереження великого землеволодiння. У Велико­британiї у 70-х роках XIX ст. 250 землевласникам належало бiльше половини всiєї землi. У Францiї в 1815 р. 0,6 % власникiв (21,4 тис.) володiли 42,3 % землi. У Нiмеччинi 118 тис. дворян мали понад 600 моргiв землi кожний, що разом становило 60 % земельної площi. В кiнцi XIX ст. помiщицьким i фермерським господарствам, якi становили ІЗ % усiх господарств, належало 71,4 % сiльськогоспо­дарських угiдь. Для розвитку аграрних вiдносин у Нiмеччинi характерною була поступова лiквiдацiя феодально-крiпосницьких вiдносин. "Жовтневий едикт" 1807 р. у Прусiї дав селянам особисту свободу i право розпоряджатися землею, залишив за юнкерами судову та адмi­нiстративну владу. За законами 1811,1816, 1821 рр. селяни мали змогу викупити землю за умови сплати суми, в 25 разiв бiльшої вiд щорiчних рентних платежiв, чи вiддати помiщику вiд 1/3 до 1/2 своєї землi. Цей порядок було поширено на заможних селян, якi мали повну упряжку худоби i були записанi в особливi податковi списки. Революцiя 1848 р. прискорила лiквiдацiю феодальних вiдносин. Проте цей процес продовжувався на основi викупних платежiв i затягнувся до 80-х рокiв XIX ст. Лише в областях на схiд вiд Ельби селяни виплатили юнкерам протягом 50 рокiв 1 млрд марок. Посилився процес майнової диференцiацiї серед селянства. В 1882 р. селянськi господарства площею до 10 га (87% всiх господарств) володiли 28,6 % оброблюваних земель. З млн господарств, що стано­вило половину загальної кiлькостi їх, мали менше нiж 2 га землi. Основна частина селян перетворилася на наймитiв iз надiлом та орендарiв, становище яких було складне в зв'язку з високою земельною рентою. У Нiмеччинi на той час було два типи розвитку аграрних вiдносин. Для схiдних районiв характерним був юнкерський шлях аграрної еволюцiї. У пiвнiчних та пiвденно-захiдних районах i в Баварiї, де засилля юнкерського землеволодiння було меншим, розвивалися селянськi та фермерськi господарства. На iнтенсивний шлях розвитку сiльське господарство перейшло пiд впливом аграрної кризи 1876 — 1895 рр. Значна роль в цьому належала урядовiй полiтицi аграрного протекцiонiзму. В землеробствi поширилися сiвозмiнна i травопiльна системи. За 1870—1913 рр. врожайнiсть зросла на 33—50%. Визначилася спецiалiзацiя юнкерських господарств: цукровi буряк, картопля, тваринництво, насамперед свинарство. В помiстях будували цукровi та винокурнi заводи. Імпор­тували пшеницю, бавовну, вовну. Створювали сiльськогосподарськi товариства, станцiї, школи. У 1893 р. почав дiяти Союз сiльських господарiв, в 1909 р. — Імперський союз сiльськогосподарських товариств, який об'єднував 13 тис. кредитних товариств з 1 млн членiв i рiчним оборотом 4,5 млрд марок. У цiлому iндустрiалiзацiя сiльського господарства Нiмеччини вiдбувалася повiльно, темпи його розвитку вiдставали вiд про­мисловостi. Факторами, що стримував цей процес, були обезземелення i малоземелля бiльшостi селян, їх низька купiвельна спроможнiсть. висока земельна рента, заборгованiсть. Отже, у XIX — на початку XX ст. розвиток сiльського господарства в США, Японiї та європейських країнах вiдбувався у двох напрямах: революцiйним (з переходом на iндустрiальну основу) та еволюцiйним, або поступовим переростанням господарств з феодальних у фер­мерськi. Свiтове господарство — це сукупнiсть нацiональних господарств як макроекономiчних органiзмiв, пов'язаних мiж собою мiжнародними економiчними вiдносинами в цiлiсну систему. Матерiальною основою формування свiтового господарства були машинне виробництво, мiжнародний подiл працi, завершення формування свiтового ринку. Істотним чинником розвитку свiтового господарства стала iнтернацiоналiзацiя господарського життя. господарського процесу.