Роменська фортеця XVII - XVIII столiть
РОМЕНСЬКА ФОРТЕЦЯ ХVІІ - ХVIII СТОЛІТТЬ
Вiдома з 1604 року, коли Ромни (Ромен) разом iз розлогими теренами Посулля захопили князi Корибут-Вишневецькi. У польських актах 1618 року значаться Старi й Новi Ромни. На думку О. Лазаревського, Старi Ромни були укрiпленим поселенням на городищi давньоруського Ромна (вперше згаданого в „Повчаннi" Володимира Мономаха своїм дiтям пiд 1096 роком, у якому розповiдається про виправу князя проти половцiв), а Новi Ромни були передмiстям.
Хоч Ромни як населений пункт вряди-годи згадуються в документах ХV-ХVІ столiть, але про тогочаснi укрiплення достеменних вiдомостей немає. Можна гадати, що вони були традицiйними - дерев'яно-земляними.
Такою показана структура укрiплень мiста на мапах Г-Л. де Боплана середини XVII столiття.
- вiд 50 до 100 метрiв; на пiвнiчному заходi вiн сполучався вузьким перешийком з плато. Тут-таки була надбрамна вежа. Укрiплення складалися iз земляного валу й частоколу. На кутах, крiм веж, замок, можливо, мав ще й невеликi землянi бастiони. Через ворота в схiдному пряслi валу можна було дiстатися Сули. Вiд замку йшли переважно до рiчки численнi пiдземнi хiдники („тайники", потерни, „слухи"). У серединi XVIII столiття в цих пiдземеллях переховувався ватажок повстанських загонiв Семен Гаркуша. Згаданi елементи давньої фортифiкацiї досi не дослiджувалися.
У 1632-1633 роках навколо Роменської фортецi розгорталися подiї росiйсько-польської вiйни: її здобули московськi вiйська пiд командою воєводи Шеїна. Наступного року фортецю повернуто Речi Посполитiй. При цьому мiсто й фортеця були так поруйнованi, що їх довелося „осаживать вновь". Мсрiплення вiдбудовано, коли Ромнами володiв Адам Казановський. 1644 року мiсто захопив князь Ярема (Ієремiя) Вишневецький (1612-1651 рр.).
Пiсля початку Визвольної вiйни українського народу пiд проводом Богдана Хмельницького 1648 року Ромни стали центром козацької сотнi Миргородського, згодом - Лубенського полку. На той час у складi загальномiської оборонної лiнiї були чотири надбрамнi дерев'янi вежi, а оборонна огорожа складалася з сухого рову, земляного валу й дерев'яного частоколу. Польськi вiйська, що вдерлися на Лiвобережну Україну 1652 року, не змогли здобути приступом укрiплення. Десь у цей самий час фортифiкацiйна структура ускладнилася, ставши тридiльною: ще на початку XVII столiття з'явився район нової забудови - Пригородок на схiдних схилах плато й частково на надзаплавнiй терасi. У серединi столiття для захисту Пригородка з пiвдня та пiвночi споруджено землянi вали з двома дерев'яними брамами.
У другiй половинi цього ж столiття у зв'язку зi складними перипетiями вiйськово-полiтичної боротьби в Гетьманщинi фортеця поступово занепала, досить архаїчнi вже па тi часи укрiплення не модернiзувалися. Їх не раз руйнували: 1663 року мiсто захопив i сплюндрував польський загiн полковника Тележинського, а через п'ять рокiв те саме зробили московськi стрiльцi князя Ромодановського. Та найбiльших нищень фортеця зазнала пiд час Пiвнiчної вiйни 1700- 1721 рокiв.
18 листопада 1708 року в Ромнах у районi теперiшньої Базарної площi розмiстилася штаб-квартира Карла XII, тимчасом як основнi украiнсько-шведськi вiйськовi сили дислокувалися поблизу Гадяча. Це стало приводом для пiдступної каральної акцiї Петра І. У серединi грудня частина московської армiї рушила на Гадяч. Довiдавшись про це, 16 грудня Карл XII виїхав з Ромен до свого вiйська. Через два днi росiйський корпус пiд командою генерала Алларта, не зустрiчаючи опору, зайняв Ромни i вчинив там криваву рiзанину. Згадка про неї є в Шевченковiй мiстерiї „Великий льох":
Сулу в Ромнi загатила
Тiлько старшинами
Козацькими...
й одним чотирикутним. Бастiони мiстилися на кутах фортецi i вздовж захiдного фронту, де з напiльної сторони, не було природних перешкод. Ширину сухого рову доведено до 10-12 метрiв, профiль валу - до нормативного, на вершинi валу лишився дубовий частокiл. Фортеця мала чотири дерев'янi надбрамнi вежi iз звiдними мостами через рiв: Пригородську, Монастирську, Микiльську, Житянську. Характерно, що замок тодi вже не був цитаделлю, тож територiю почали використовувати пiд гамазеї, цейхгаузи тощо.
У другiй половинi XVIII столiття Роменська фортеця втратила своє стратегiчне значення i потроху руйнувалася. У 1770-х роках розвалено надбрамнi вежi, з 1785 - фортечнi вали почали розкопувати для виварювання селiтри. У зв'язку з переплануванням мiста на засадах класицистичної регулярностi в першiй половинi XIX столiття всi лiнiї укрiплень було знесено. Трасування їх можна простежити по сучасних вулицях: уздовж колишнього пiвнiчного валу Пригородка тепер пролягають Червоний спуск i провулок Комарова, а по трасi загальномiських укрiплень - вулиця Пушкiна i частково - Ленiна. А замок зберiгся у виглядi невеликого городища на пiвдень вiд Базарної площi, з крутими схилами й без жодних ознак валiв чи бастiонiв. Це городище як дитинець давньоруського Ромна включено до загальнодержавного реєстру пам'яток археологiї.
| 
