Народнi символи України хлiб, барвiнок, колосся, верба, писанки
Реферат на тему:
Народнi символи України: хлiб, барвiнок, колосся, верба, писанки
Мета. Виховувати любов i повагу до рiдного краю.
(Клас оформлено в українському стилi. На стiнах рушники. На столi — хлiб, букет з барвiнку, колосся, вербовi гiлки; миска з писанками. Сторiнки журналу готують учнi групами, кожна — свою).
i бережуть. Це — батькiвська хата, материнська пiсня, святий хлiб, вишитий рушник, червона калина, зажурена верба, хрещатий барвiнок, дивовижна писанка, вiрний своєму краю лелека. Всi вони нашi давнi i добрi символи, нашi обереги.
Можливо, маючи такi прекраснi символи, український народ зумiв уберегти вiд забуття нашу пiсню i думу, нашу iсторiю i родовiдну пам'ять, волелюбнiсть.
Поговоримо про них на сторiнках нашого журналу. Нашi народнi символи оповитi легендами, оспiванi в пiснях, тому iлюстрацiями до сторiнок журналу будуть старовиннi легенди, народнi пiснi, вiршi.
Перша сторiнка. «Хлiб — усьому голова».
Хлiб — символ життя. З давнiх-давен вiн у великiй пошанi в народi. Недаремно у молитвi до Бога «Отче наш...» люди, як великої милостинi, просили не позбавити їх хлiба, бо вiн не просто основа життя. Споконвiку хлiб називають святим. Вiн завжди лежав на столi. Яке щастя, яке добро, що вiн є на свiтi. Спочатку в землi, потiм у борошнi, й, нарештi, на столi. Якби в нас було хлiба стiльки, що могли б ним прогодувати весь свiт, ми все одно сказали б: бережiть кожну скибочку хлiба, кожний колосок, кожну зернину, бережiть не тому, що ми скупi, а тому, що це наш хлiб.
«Як вродить жито, то будемо жити», — говорить народне прислiв'я. Хлiб з людиною вiд народження i до смертi. З хлiбом iдуть на родини, хрестини, новосiлля, сватання.
На знак згоди дiвчина подає хлiб на весiллi, хлiбом мати благословляє до вiнця i зустрiчає молоде подружжя.
В Українi з хлiбом-сiллю зустрiчають на вишитому рушнику найпочеснiших гостей. Вiн — ознака гостинностi українського народу.
І кращих немає на свiтi вiстей,
Нiж — хлiб уродився на славу.
Щирим словом, хлiбом та сiллю
Ми братiв-гостей зустрiчаєм,
Хлiбом — новосiлля й весiлля,
І свято дружби-згоди квiтчаєм.
1. Виконання пiсень про хлiб.
2. Інсценiзацiя казки «Ледар i трудiвник».
— Нащо тримаєш хлiб в руках? Дай менi, — просить Ледар.
— Я б тобi дав, — вiдповiдає Трудiвник, — але вiн дуже дорогий для мене. Щоб його дiстати, треба ранiш виорати землю.
— Тодi вже можна хлiб їсти?
— Нi, треба дочекатися лiта, поки з зерна виросте злак.
— Тодi можна їсти?
— Нi, треба зерно змолотити, а потiм спекти хлiб.
— Тодi вже їсти?
— Так. Тiльки ледачому не дадуть.
3. Прислiв'я.
• Хлiб — усьому голова.
• Сила — вiд хлiба, хлiб — вiд землi.
• Хлiб — батько, вода — мати.
• Якщо хлiб та вода, не страшна нам зима. Друга сторiнка. «Недалеко червоне яєчко».
З глибини вiкiв вiд пращурiв нам у спадщину дiсталась дивовижна писанка. Це диво-витвiр рук людських, народжений не з дерева, не з металу, а iз звичайного яйця, i який представляє собою живописну мiнiатюру. Напередоднi Великодня в Українi був звичай розписувати яйця i роздарювати їх з добрими намiрами друзям, знайомим. Писанка — символ життя. У слов'ян яйце, як i дерево, було ще символом пробудження та оновлення свiту, символом перемоги життя над смертю.
2. Розповiдь легенди «Легенда про крашанку».
3. Вiрш.
«ЯК НАШІ БАБУНІ»
На Великдень я прокинуся раненько,
Так колись ранесенько вставали
Нашi всi бабунi й прабабунi.
З татом, з мамою до церкви я поїду,
Не залишимо й маленької Лiдунi,
Хай вона «Христос Воскрес» спiвати вчиться,
На Великдень принесемо посвятити
Круглу пасочку i писанки-красунi.
Нашi всi бабунi й тграбабунi.
Нашi всi бабунi й прабабунi.
Третя сторiнка. «Рушники, рушники — то матусi моєї роки».
Український рушник! Хто з вас не бачив його? Вiн пройшов крiзь вiки i зараз символiзує чистоту почуттiв, глибину безмежної любовi до своїх дiтей, до всiх, хто не черствiє душею. Рушник передавали як оберiг з роду в рiд, з поколiння в поколiння. А який вiн гарний! Його можна порiвняти з пiснею. Без рушника, як i без пiснi, не обходилось жодне сiмейне свято. Найбiльше обрядових сюжетiв пов'язано з рушником.
Рушники — це обереги вiд усього злого, що може зайти в дiм. «Хай стелиться вам доля рушниками» — бажали людям щастя.
1. Моя бабуся гарно вишиває,
Цвiтуть на полотнi троянди й виноград,
Розмай калиновий там грає,
І дивнi птахи щебетять.
Навiк з'єдналось чорне i червоне — Мойого краю гордiсть i краса. Душа народу — малиновi дзвони, Його веселка i його сльоза.
2. Вiрш.
«РУШНИК»
Рушникове обличчя веселе
Обплiта коровай на столi,
Закликає гостей до оселi,
Випромiнює щедрiсть землi.
Рушничок на столi — давнiй звичай,
Де в калинi живуть солов'ї.
Не черствiє й дарує тепло.
Хай цей символ сусiдиться вiчно,
«РУШНИЧОК»
Дощ пройшов з грозою,
Вмите сонце сяє,
В небi над рiкою
Рушничок спустився,
Прямо в нашу рiчку
Потiм простелився.
В лузi, нiби стрiчка,
Хмарка сивувата,
Рушничок шукати.
Четверта сторiнка. «Пiсня — душа народу».
Ведуча. Яке це диво — українська народна пiсня! Кого тiльки не полонила її вiчна краса. Українська пiсня — то живий скарб, що йде вiд поколiння до поколiння, несучи радiсть чи смуток, чаруючи людську душу, даючи їй силу й натхнення. Любов до рiдного краю, мови починається з колисаночки. В нiй — материнська ласка i любов, свiт добра, краси, справедливостi.
Тут мамина пiсня лунає i нинi,
її пiдхопили поля i гаї,
її вечорами по всiй Українi
Спiвають в садах солов'ї.
І я припадаю до неї устами,
Без рiдної мови, без пiснi, без мами
Збiднiє, збiднiє земля назавжди.
Минають вiки, змiнюються поколiння, а народнi пiснi залишаються. Вони володiють чудовою здатнiстю полонити людське серце, допомагати в працi, оспiвувати з радiстю вiдпочинок, тамувати душевний бiль. Земля наша українська така спiвуча, що не тiльки кожне село, а й вулиця мала свої пiснi.
У рiдному краї i небо безкрає,
Тут кожна травинка i кожна билинка,
Вигойдують мрiї на теплих вiтрах,
Пiд вiкнами мальви, в саду материнка,
1. «Легенда про пiсню» (розповiдь легенди).
2. Коли пiснi мойого краю
Менi здається, що збираю
Цiлющi трави я в лугах.
В пiснях i труд, i день народу,
І за народ пролита кров.
І вiльний помах косаря,
В них юнiсть виникає друга,
3. Виконуються українськi народнi пiснi.
1) «Ой у полi криниченька».
2) «Чом ти не прийшов».
3) «Два дубки».
4) «Ой пiд вишнею, пiд черешнею» та iн.
П'ята сторiнка. «При долинi кущ калини».
Калина — найулюбленiша в Українi рослина. Про походження куща калини розповiдає народна легенда (розповiдь легенди «Легенда про калину»), а також казка «Калинка».
Похилена калина — засмучена дiвчина. Щоб вiвся рiд, калину садили коло хати. Кущ калини бiля материнської хати — це не тiльки окраса, а й наш духовний символ, наша спадщина.
Говорила мати: «Не забуться, сину,
Як будуєш хату, посади калину.
Бiлий цвiт калини — радiсть України,
Зоряна калина i краса, i врода
Нашої країни — нашого народу». —
Пам'ятаєш, сину, що казала мати:
«Посади калину в себе бiля хати».
З калини робили колиски для немовлят, прикрашали свiтлицi.
На калинi мене мати колихала,
Щастя, долi в чистiм полi виглядала,
Вiд землi ти сили-соку наберися.
Та лiта давно минули-одлунали,
Як мене гiлля високе колихало.
Знов калина коло млина розквiтає,
Мого рiдного синочка забавляє.
Виростай же, мiй синочку, мiй соколе.
Пролягла тобi на полi путь орлина
І в дорогу проводжає цвiт калини.
* * *
Зацвiтай, молода калино,
Чиста хвиля до тебе плине,
Омиває твоє корiння.
Це ж тобi од вiтрiв ламатись.
Бiлим цвiтом шумiть над свiтом,
Свiжих сил вiд землi набратись,
Неподоланому народу,
Солов'їнiй моїй Українi,
Над камiнням, над сивi води
Ти про щастя шуми, калино.
КАЛИНА
Посадiть калину коло школи,
Щоб на цiлий бiлий свiт
Усмiхнулась щира доля,
Посадiть калину на городi,
Щоб розквiтнула земля!
Із роси — пречиста врода,
З неба — почерк журавля.
Посадiть калину коло хати,
Щоб на всеньке, на життя,
Став би кожен ранок святом,
Дiтям буде вороття.
Хай вона освятить час,
Рiд наш дуже любить волю,
Хай же й Воля любить нас!
А щоб цвiт її не стерся,
Посадiть калину коло серця,
Щоб цвiла вона в душi.
Ведуча. Вдумайтесь в слово «Батькiвщина» i вдумайтесь в слова «Що таке Батькiвщина?». (Роздуми учнiв).
Що таке Батькiвщина?
За вiконцем калина,
Тиха казка бабусi,
Дужi руки у тата,
Пiд тополями хата.
Пiд вербою криниця,
Серед лугу лелека,
І дiброва далека.
І веселка над лiсом,
І стрiмкий обелiсок...
Ким в життi ти не станеш:
Зореплавцем хоробрим,
Будiвничим, солдатом —
Слiд завжди пам'ятати:
І приймаєш у серце,
Як готовий щомитi
Кожну в лузi травинку,
Значить — це Батькiвщина
її синами та доньками.
| 
