Іван Мазепа та його епоха

Реферат з iсторiї України Студента ФПН—2 Заклецького Олександра «Іван Мазепа та його епоха » Київ 1997. 11. 11 Іван Мазепа , як вiдомо походив iз шляхетського роду , по одним джерелам волинського , по iншим — подiльського походження. Його предки у XVI ст. Оселилися на Бiлоцеркiвщинi. Його батько Степан-Адам Мазепа , був полiтичним дiячем у партiї Виговського та брав участь в укладаннi славетного Гадяцького договору. Його мати Марина-Магдалiна походила зi старого шляхетського роду Мокiєвських та була досить видатною жiнкою. Пiсля смертi чоловiка вона присвятила життя громадським та церковним справам : з 1686 року стала шгуменею Києво-Печерського Вознесенського монастиря , до самої смертi у 1707 роцi була дорадником свого сина. Все це свiдчить про не аби-який iнтеллект , культурнiсть та високу освiту його матерi. Іван Мазепа народився у 1639 роцi. Освiту здобув у Києво-Могилянськiй колеґiї , i потiм дуже видiляв свою Alma Mater , пiсля Києво-Могилянськiй колеґiї навчався в Єзуїтськiй колегiї у Варшавi. Пiсля цього був при дворi короля Казiмiра. Король послав його до Францiї , Італiї , Нiмеччини для поповнення освiти молодого Мазепи. По поверненнi до Варшави , Мазепа виконував доручення короля : їздив до Виговського у 1659 роцi , до Юрiя Хмельницького у 1660 , до Тетерi у 1663. У 1663 роцi Мазепа вирiшив змiнити свою долю ; вiн покидає службу у короля i ( це пов ’ язують з його вiдомою любовною пригодою , яку оспiвували багато поетiв ) у 1669 роцi приїзджає до Чигирина до гетьмана Дорошенка та присвячує своє життя справi України. Треба сказати , що у той час з ’ явилася невiра у полiтику Дорошенка i тому до лiвобережного гетьмана Самойловича приходили видатнi полiтиччнi дiячi правобережної України : Гамалiй , Кочубей , Лизогуби , Ханеки , Кандиба , Скоропадськi ; до них пристав i Мазепа. Мазепа здобув велике довiр ’ Вiн нав ’ 146 тис. рублiв , та пообiцяло воювати з кримською ордою , у той час як Польща , Австрiя та Венецiя мали воювати з Туреччиною. Самойлович дуже неприхильно поставився до цього , тим бiльш що не вдалося виторгувати у Польщi зрiчення прав на правий берiг Днiпра , як хотiв того Самойлович. Але кiнець-кiнцем треба було йти походом на Крим разом з московським вiйськом , з котрим йшов В. Ґолiцин. Самойлович , знаючи умови степової вiйни. дав дав розумнi поради , але порад цiх не послухали та впохiд виступили пiздно , трава вже висохла i татари випалили степ. Не доходячи до сiчi , над р. Карачорак , Ґолiцин несподiвано приказав вiйськам вiдступити , лише 40 тис. московськог та українського вiйська пiд командою Неплюєва та Григорiя Самойловича (сина гетьмана ) пiшла на Запорiжжя. побоявся заходити далеко в степи. Однак треба було знайти винуватого , винуватим став гетьман. Проти гетьмана був використаний донос. Справа в тому , що козацька старшина давно вже хотiла позбавитися Самойловича , бо гетьман правив самовласно , не радився зi старшиною , ставився до них згорда , брав хабарi i навiть збирався передати булову сину , та зробити гетьманство наслiдним. Тобто це означало б для України введення монархiї . На Самойловича було написано багато наклепiв , але їм не давали ходу , бо пам ’ ятали про вислуги старого гетьмана , але зараз для старшини з ’ явилася нагода свергнути гетьмана , одразу ж був написан донос. Донос було пiдписано старою , заслуженою старшиною серед неї були — Дудiн-Борковський , Кочубей , Лизогуб , Забiла , гамалiй та iншi. У доносi писалося , що Самойлович не прихильний до Москви та про те що вiн має зв ’ язки з татарами. Це була чиста брехня , але Ґолiцин з царiвною вхопилися за це i з москви прийшов указ про арешт гетьмана з родиною , вiйсько в той час стояло пiд рiчкою Коломаком , в наказi говорилося вiдiслати гетьмана до Москви й вибрати нового гетьмана. Пiзнiйше гетьмана з родиною вiдiслали в Тобольск , де вiн i помер через 2 роки. Сина ж його полковника Григорiя Самойловича , пiсля тортур було страчено в Сiвську. Пiсля арешту гетьмана серед козацтва почалися непорядки , били та вбивали старшину та iнших людей що були у дружбi з бувшим гетьманом , тому старшина просила вiд Ґолiцина скорiйше вибрати нового гетьмана. Очевидно , що справа вибору була договорена наперед Іваном Мазепою , який був тодi вже генеральним писарем. Вiн пообiцяв Ґолiцину 10 тис. рублiв i тому пiд впливом Ґолiцина його кандiдатура не стрiла нiяких перепон. 25 липня 1687 року скликано було Генеральну Вiйськову Раду , в якiй взяло участь 2. 000 козакiв. Вона ухвалила новi статтi , якi уставленi були перед нею. Це був аналог Глухiвських статтей 1672 року , цi статтi називалися Коломацькими ; постановлено було , що не може вiдбирати вiд старшин урядiв без указу царського ; Україна не смiла порушувати вiчний мир з Польшею , було також заборонено вести дипломатичнi вiдносини з iншими державами ; аби Україну тiснiйше зв ’ язати з Московщиною , ухвалено дбати про те , щоб бiльше було мiшаних шллюбiв. Пiсля цього Ґолiцин порадив старшинi вибрати Мазепу що i було зроблено. доби , що стояв за плани Українського визволення. Звiсно , що та доля яка його спiткала — покинутого всiми , зненавидженного народом—наводила на думку , що Українi нема виходу з московської стежки. Московське правительство знало що робило , щедро роздаючи старшинi маєтностi , воно тим самим накладало ярмо на старшину , але ярмо це було солодке i старшина радо сприймало його танцюючи пiд дудку Москви. Старшина перетворювалась на помiщикiв , освоювала землi , крiпостила людей i вiрно служило московському правительству. Туж лiнiю вели Самойловiч i Мазепа. Вони вiрно сповняли волю Москви та виконували накази , допомогали старшинi освоювати новi землi та крiпостити людей. Падiнню царiвни Софiї сприяла нова вiйськова компанiя , бо Мазепа успадкував чорноморську проблему Чорного моря. У березнi 1689 року князь Ґолiцин рушив на Крим з 120-тисячним вiйськом. На Колмаку до нього приєдналися українськi вiйська пiд проводом Мазепи. Ця величезна армiя 20 травня дiйшла до Перекопу , примушуючи татар вiдступати , але другого дня несподiвано вiдступила. Невiдомi причини цього вiдступу , але iсторики склоняються до того що Ґолiцина пiдкупили татари. Пiсля цього вiдступу вiдбулось падiння царрiвни Софiї та перехiд влади до Петра I . Той факт , що Мазепа не тiльки не постраждав за дружнi вiдносини з Ґолiциним , а навiть навпаки попав в особливу ласку до Петра , виправив з Ґолiцинських маєткiв тi грошi , що заплатив йому за свiй вибiр та й ще випросив для своїх родичiв та своєї партiї велику кiлькiсть маєткiв ; все це свiдчить про не аби-яку здатнiсть пристосовуватися до людей i обставин. Пiсля двох невдалих походiв стало зрозумiло , що щоб здобути Крим треба опануувати Чорноморське узбережжя. Почалися походи на Очакiв , долiшний Днiпро. На чолi походiв на Очакiв та Газi—Кармен у 1690 роцi , на Аккерман у 1691 роцi стяв полковни Семен Палiй. турецькi фортецi над Днiпром. Завоювання цих фортець мало велике значення для України , а ще бiльше для Озовської компанiї . У 1696 роцi Озов був здобутий , хоча Керченська протока залишалася ще у руках туркiв. На жаль Очакiв не був взятий. Мазепа стає дуже заможним i починає витрачати грошi на духовнi i просвiтнi цiлi. Вiн намагається заглушити розмови про те , що вiн « Лях » , чужий. скатоличений. Мазепа вiдновив Печерську Лавру , обвiв її монументальною огорожею , вiдбудував братську церкву Богоявлення i поставив новий будинок для академiї . Поставив церкву вознесення у Переяславi та iнше... Але всi цi прояви доброчинностi у бiк церкви нiяк не заспокоювали народ. Вiйськовi походи через Україну руйнували її , багато людей гинуло в боях. У 1699 роцi Маазепа писав царю , що за 12 рокiв гетьманування вiн вiдбув 11 разiв у походах , однак наслiдки вiйськовї компанiї проти Криму та Туреччини не вiдповiдали жертвам. В рештi—решт Австрiя та Польща пiдписали мир з Туреччиною у 1699 роцi , а Москва з туречинною у 1700 роцi отримав Озiв на 30 рокiв. Престиж Москви було поднято , а що Україна ?? Україна не вигадала з цього нiчого , навпаки через Коломацьку угоду вона повинна була не тiльки брати участь у бойових дiях , а ще й давати людей для судобудiвництва , копання окопiв та iнше. Таке становище шкодило Мазепi , якого сучасники вважали за прихильника Москви , не розумiючи важкої ситуацiї в якiй вiн опинився внаслiдок Коломацької угоди. На Українi зростало соцiальне та економiчне напруження. Мазепу називали « вiдчимом » України. До того ж не припинялися повстання , що почалися ще пiд Коломаком. Люди тiкали до Запорiжжя , де утворився осередок опозицiї проти полiтики Мазепи. Мазепа вживав заходiв щоб заспокоїти народ : ввiв , як норму , дводенну панщину , на будування фортець вiдряжалися козаки , а не селяни , але цього було замало. Становище Мазепи , що стояв мiж мiсцевою опозицiєю та полiтикою Москви , погiршувало ще те , що серед старшини було багато своякiв та приятелей Самойловича , з його небожем Михайлом Самойловичем на чолi. Мазепа їх по змозi усував , призначаючи полковниками своїх родичiв та друзiв. Проти Мазепи почалися заколоти , перший очолював Василь Кочубей. Друга пiд керiвництвом Петра Іваненко (Петрика ) , який став гетьманом Ханської України — мiж Богом i днiстром. Софiї , завдяки його дружним стосункам з В. Ґолiциним. При Петрi Мазепа отримав багато милостей , орденiв та iнших вiдзнак i в мiру своєї можливостi використовував дов i р ’ я царя для України. Трагедiя Мазепи поягала в тому , що , ясно розумiючи iнтереси України , вiн повинен був брати участь у вiйнi з Туреччиною i Кримом , не зважаючи на протести старшини. Гетьман був самотнiй i ця самотнiсть яскраво виявилася пiд час вiйни зi Швецiєю , яка своїми наслiдками стала величезною катастрофою для України , хоча причини , якi викликали її були далекi вiд iнтересiв України. Головною причиною тiєї вiйни було прагнення Петра « прорубати вiкно у Європу » вийшовши до берегiв Балтийського моря , що належали Швецiї . Була утворена антишведська коалiцiя , до якої входили Данiя , Польща та Росiя. Вiйна почалася у 1700 роцi , коли данськi вiйська увiйшли до Гольштинiю , що була у союзi зi Швецiєю , а поляки зайняли Лiфляндiю та обложили Ригу. На допомогу їм йшли Московськи вiйська. Але у цей час Швецiя нападає на Данiю та змушує її вийти з вiйни. Москва не знаючи про це почали облогу Нарви—шведської фортецi , 19 листопада 1700 року Карл XII розбиває Московське вiйсько. Це сталося так миттєво , що Українське вiйсько , яке йшло пiд керуванням наказного гетьмана Івана Ободинського , не встигло дiйти , тому обмежилося нападами на Шведський кордон , а потiм на початку 1701 року повернулися на Україну. У цей час Карл XII кинув усi сили на Полшу i тим самим дав Петру «time out» , за цей час Петро встиг зробити вiйськову реформу та дiстати нову зброю. У 1701 роцi Петро знову почав бойовi дiї , Українсько—Московськи сили виступили на допомогу Польсько—Саксонським. У 1703 роцi почалися успiхи Петра : вiн здобув Нотебурґ та Нiєшанц , де заснував Петропавлiвську фортецю — майбутнiй Санкт—Пiтербурґ ( на будовi Санкт—Пiтербурґа загинуло бiльша людей нiж на пiвнiчнiй вiйнi ) , у 1704 роцi було захоплено Дерпт i Нарву. В результатi уся Інґрiя опинилась пiд владою Москви. У цей час Карл XII захопив вже половину Польщi , серед польських магнатiв почалася боротьба : однi пiдтримували короля Авґуста II — короля Польщi , iншi пiдтримували Швецiю. Польша подiлилася на двi ворожi частини. Авґуста II пiдтримували московськi та українськi вiйська з гетьманом на чолi. У 1705 роцi Петро I займає Литву та Курляндiю. Українi ж ця вiйна нiчого не давала , а тiльки навпаки—помирало на чужинi багато українцiв , будувалися новi фортецi , що були великим тягарем для населення , вiйська , що весь час переходили через Україну вимагали фуражу , коней , харчiв , волiв. Петро не рахувався з вiйськовим укладом українцiв : українцi мали слухатися московських вiйськових начальникiв , а не гетьмана. В Москвi навiть виникали думки скасувати козацькi порядки , а керування Україною вiддати Меньшикову або гециґу Мальборо. Зрозумiло i без зайвих слiв , яка загроза нависла над Україною. Україна опинилася промiж Сциллою та Харибдою : українцi втрачали б свою державу хто б не виграв , якщо б виграв Петро I та Авґуст II Україна була б подiлена мiж Польшею та Москвою ; в разi перемоги Карла XII та його польських союзникiв Україна б опинилась би пiд владою Польщi. В обох випадках про автолномiю i мови не було. Єдиним шляхом було визволення з-пiд московської влади , i при тому заздалегiдь , до закiнчення вiйни. ’ i Туреччиною для боротьби за незалежнiсить. ’ , Д. Горленко , Д. Зеленський , М. Миклашевський. Ця концепцiя мала прихильникiв серед польських та литовських маґнатiв , навiть серед прихильникiв Авґуста II . М. Миклашевський починає вести переговори з литовсько-польськими маґнатами. Іншу концепцiю пiдтримували Василь Кочубей та полтавський полковник Іскра та Кость Гордiєнко кошовий отоман Запорiжжя. Припускають , що сам Мазепа не був проти обох концепцiй. Не втаємничуючи не вiд кого зi старшини. за вийнятком генерального писаря П. Орлика. Мазепа , всупереч вимогам Петра , затримав Волинь та Київщину i з iнiцiативи Лещинського розпочав у 1704 роцi переговори з королем Станiславом Лещинським. Допомагала у переговорах княгиня Дольська , особиста знайома з Карлом XII , рiдна тiтка Лещинського та кума Мазепи. На початку 1708 року переговори скiнчилися формальною угодою мiж Мазепою та Лещинським про те , що Україна. як велике князiвство , входила б до складу Речi Посполитої , за ґарантiєю шведського короля. Але цей договiр був лише iнструментом у руках Мазепи , бо гетьмана цiкавив союз зi Швецiєю. І ось пiдписується Альтранштатський мир , король Авґуст зрiкається престола i Польща виходить iз союзу з Москвою. У Карла нарештi розв ’ язанi руки та вiн може почати поход на Москву. Зносини України зi Швецiєю пожвавилися у 1706 роцi , скорiйш за все тодi була пiдписана й угода. У той же час Мазепа веде переговори з лещинським про про Федерацiю. Справу Мазепи гальмували i примушували до конспiрацiї настрої старшини. Хоча всi були незадоволенi полiтикою Петра , але також старшина була незадоволена абсолютизмом Мазепи —старшина хотiла брати участь у керуваннi. Незадоволення пiдсилювали чутки , що Мазепа хоче зробити гетьманство спадковим. Час вiд часу на Мазепу приходили доноси на Мазепу , при чому iнiциатором доносiв , як правило був генеральний писар Василь Кочубей. На початку 1708 року Кочубей та полтавський полковник Іскра повiдомили Петра про таємнi вiдносини з Польщею. Почалося слiдство. Мазепа дав можливiсть Іскрi та Кочубею втекти , але вони вiдмовились , сподiваючись довести Петру зраду Мазепи. Петро їм не повiрив та пiсля багатьох катувань їх було страчено у липнi 1708 року. Щоб розвiяти можливу пiдозру Петра , Мазепа взяв активну участь у придушеннi повстання донських козакiв ,що було пiднято Булавином. Стан склався безвихiдний : Україна була заполнена московськими вiйськами , серед старшини не було єдностi , серед селянства та козацтва виникали заколоти , будiвельнi роботи та реквiзицiї . І у цей час Карл починає поход на Москву , щоб Петро зрiкся трону. Мазепа ретельно заготовляє провiант , вiйськовi запаси у Батуринi , Полтавi та Новгород—Сiверському. Карл мав величезну по тим часам армiю 70. 000 воякiв , але вона була подiлена : 16. 000 з генералом Левенгаупом у Лiфляндiї , 12. 000 з генералом Лiбекером у Фiнляндiї , 8. 000 з генералом Крассав залишилися в Польщi , 35. 000 з королем на чолi. Крiм того Карл чекав пiдтримки Польщi , Криму , Мазепи. Московська армiя захищала Новгород та Псков , тому Карл вирiшил йти через Смоленськ або Брянськ. Але Шведська армiя опинилась в тяжких умовах ; справа в тому , що населення , примушене московськими вiйськами кидало двори , нищило всi запаси їжи та фуражу. Шведи голодували , а з 28 на 29 вересня генерал Левенгаут , що вiв артилерiю та обоз з 7. 000 возiв був розбитий вiйськом Петра пiд Лiсною. при чому шведи втратили всю артилерiю та пiв вiйська та весь обоз. Ця поразка вирiшила подальшу долю вiйни ; Карл XII розгубився бо залишився без артилерiї та був вiдрiзаний вiд бази , крiм того генерал Лагеркона заблукав по дорозi та не встиг взяти Стародуб , у цей час Стародуб , Мглин , Почеп та Погар взяли зайняли московськi частини. Карл вирiшує iти на Лiвобережну Україну. На той час в Українi було лише три полки : Миргородський. Лубенський та Прилуцький. До Батурина наближався Меньшиков з кiннотою. 24 жовтня Мазепа з 4. 000 вiйська виїхав з Батурина. 28 жовтня його прийняв Карл. Залишається досi нез ’ Петро I Мазепа хоче Вiддати Україну Польщi , а церкви унiатам. московським вiйськам пiдземний ход ; 2 листопада Меньшиков увiйшов до Батурина. Усе населення , навiть немовлят було катовано. Мiсто спалено. Пiсля Батурина хвиля терору прокотилася по всiй Українi. Негайно розпочалася пiдготовка до виборiв нового гетьмана. Новим гетьманом Петро намiтив Івана Скороапдського. Скоропадський був однодумцем Мазепи , але раптово вiдрiзаний вiд нього московським вiйськами i не мав iншого виходу окрiм засвiдчити Петру свою лояльнiсть. Мазепу предали анафемi та вжили заходiв по його дiскредетацiї . Люди , що не були пiдготованi зустрiли шведiв як окупантiв , розташувавшись на зимовi квартири шведи вимагали продуктiв та фуражу. Це викликало опiр серед населення , на опiр шведи вiдповiли репресiями. Становище Мазепи погiршувалося , багато старшин втекло до Петра серед них Д. Апостол. І . Сулiма , Г. Ґалаґан , А. Кандиба та iншi. Почалась партизанська вiйна. На партизанськi дiї шведи вiдповiдали репресiями. Мазепа у цей час проводить широку дипломатичну дiяльнiсть , намагаючись утворити антимосковську коалiцiю з Туреччини , Криму , Молдавiї , Валахiї , Трансильванiї , донських козакiв , кубанських черкесiв , калмикiв , казанських татар та башкирiв. Найбiльшим дипломатичним успiхом було приєднання 8. 000 козакiв з кошовим Костєм Гордiєнком. Вiдповiддю на це було знищення Запорiжжя. Карл XII вирiшив дати генеральний бiй пiд Полтавою. Полтава мала велике значення для ходу кампанiї : вона стояла на схрещеннi шляхiв iз Запорiжжя , Криму , Туреччини , Правобережної України , Дону та Московщини. Крiм того в Полтавi були великi запаси їжї та фуражу. Але в Полтавi стояли Московськi вiйська. Сили були нерiвними : Петро мав 50. 000 воякiв та 72 гармати , шведiв було не бiльше 25. 000 , а бiльша частина їх артилерiї загинула пiд Лiсною , крiм того бракувало набоїв , вiйсько було втомлене та деморалiзоване. захищали шведiв вiд обходного маневру. На свiтанку 27 червня шведи почали наступ на землянi укрiплення , якi не змогли здобути , тодi вони спробували обiйти цi укрiплення — i знову невдача , тодi вони вiдступили до Будищенського лiсу , перешикувались там та почали рiшучий наступ о 9-й годинi , але тут вiдбулася катастрофа : гарматне ядро розбило ношi у яких знаходився поранений Карл XII , вiн сiдає верхи на коня , але коня пiд ним вбивають i його виносять непритомним з бою. Шведи вiдступають. залишають табiр та масу полонених. Перемога Петра була несподiванкою навiть для нього. Сп ’ янiлий успiхом вiн на деякий час забуває про Мазепу та Карла. А вони 30 Червня дiйшли до Перволочної ,намагаючись переправитися на правий берег Днiпра , але майже всi човни було знищено. Тiльки Карл XII , Мазепа та невелика частина вiйська встигли переправитися , а 16. 000 славетної пiхоти Карла та 28 гармат пiд командою генерала Левенгаупта здалися кiннотi Меньшикова та Скоропадського. Армiя Карла практично перестала iснувати. Це була величезна катастрофа для України та Швецiї . XII Гетьман прибув до Бендер вже зовсiм хворий , не вставав з лiжка. Карл ще сподiвався на продовження вiйни , чекав нових вiйськ iз Швецiї . Мазепа вiрив у можливiсть укласи коалiцiю поти Москви. 21 вересня 1709 року помер Іван Мазепа , поховано його було з початку бiля Бендер , а потiм перенесено до манастиря в Галацi. Але навiть пiсля смертi жили ще iдеї вiльної України. І доказ тому — славетна конституцiя Пилипа Орлика , що стала примiрником демократичної конституцiї для усього свiту. Лiтература : * Наталiя Полонська-Василенко «Історiя України» Київ «Либiдь» 1993 рiк * «Гетьмани України»Київ 1991 рiк * Михайло Грушевський « Історiя Ураїни» Київ—Львiв 1913