РЕФЕРАТ
на тему:
Історiя Марiуполя в його пiдприємствах та культурних закладах
Вступ
Марiуполь вважається мiстом металургiв i його назва асоцiюється з кремезними трубами i важким димом двох металургiйних заводiв, якi знаходяться в межах мiста. Але такi асоцiацiї виникають виключно через те, що вони нав’язанi психологiєю радянської доби, яка плекала i iдеалiзувала рух на iндустрiалiзацiю. Навiть багато марiупольцiв не здогадуються про переваги i про унiкальнi властивостi своєї малої батькiвщини, розташованої на березi Азовського моря.
“Я вiдкриваю Книгу рекордiв Гiнеса i читаю: “Найбiльш тепле в свiтi море – Азовське”. Далi. Приазовська (донецька) пiднесенiсть розташована на найстародавнiшiй з заселених людьми платформ; тут не буде землетрусiв, повеней, вiд глобального потеплiння тутешнi селища не пiдуть пiд воду. Ще. У повiтрi Приазов'я в пiвтора бiльше кисню , нiж у Криму (унiкальний за своїм складу йодистий вiтер з моря став приводом для розташування саме тут в першiй чвертi ХХ столiття перших в країнi легеневих дитячих здравниць). Нарештi. Тут унiкальна природа. На Бiлосарайськiй косi Азовського узбережжя водяться рiдкiснi види чайок, яких не зустрiнеш i на Канарських островах. Всесвiтньо вiдомi телеканали «Discovery» i «Animal planet» конкурують в боротьбi за дозвiл зняти телесерiали про що цих краях Половецького степу, «Кам’яних могилах» (тих видiв рослин, якi є на кiлькох гектарах цього заповiдника, немає бiльше нiде у свiтi), Велико-Анадолiєвський лiс з його єдиним у свiтi музеєм iсторiї лiсу. Знаменитий мандрiвник i iсторик Тур Хейєрдал стверджував: саме з Приазов'я родом вiкiнги, варяги, якi заселяли нинiшню Скандинавiю. І переселилися вони звiдси лише через набiги кочiвникiв.
В своєму рефератi я просто не можу обминути калейдоскоп подiй, якi вiдбулись при заснуваннi Марiуполя. Також хочу зосередити увагу важливостi важкого виробництва, бо ж нiяк не можна не погодитись, що воно значно впливає на економiку як мiста, так i країни, хоча ця тема є дуже суперечливою, адже вiд наявностi заводiв страждає наш унiкальний по своїй природi екологiчний осередок мiста. Ще хочу довести на прикладах, що в Марiуполi на протязi десяткiв рокiв були створенi всi умови, щоб давати змогу городянам культурно та духовно розвиватися, пiдвищувати рiвень своєї освiти.
шляху, заснували новi вiльнi територiї. Волелюбнi, працьовитi люди та суворi воїни, якi поправши всi негаразди, приниження не скорилися гнобленню царя, панiв та iноземних загарбникiв i зберегли свої самобутнi традицiї, культуру та незламаний нацiональний дух Українського народу.
У 60 рр. Х ст. пiсля розгрому хозар князем Святославом землi Приазов`я ввiйшли до складу Київської Русi. Та татаро-монгольська навала надовго вiдiрвала Приазов`я вiд слов`янських земель. Починаючи з ХVIст. рятуючись вiд феодалiв, сюди почали втiкати крiпаки з України та Росiї. Ще на початку цього столiття на правому березi гирла рiчки Кальмiусу запорозькi козаки збудували фортецю Кальмiус, яка захищала їх вiд набiгiв кримських та ногайських татар. В 1611 роцi вона стала центром паланки (9).
з Криму частину грекiв, на їх прохання Павловськ 1870 року перейменовано в м. Марiуполь.
З 1774 року Марiуполь став повiтовим мiстом Катеринославського намiсництва, з 1796 року Новоросiйської , а з 1802 - Катеринославської губернiї. У 1795 роцi тут жило 2623 чоловiка. Всi греки – переселенцi - юридично були вiльними. Для управлiння повiтом загальним голосуванням на 3 роки обирався суд, орган що поєднував адмiнiстративнi, полiцейськi та судовi функцiї. Фактично - вся влада в мiстi i повiтi перебувала в руках багатих купцiв та великих землевласникiв.
В 1800 р. в мiстi вiдкрили митницю, в 1809 роцi - портове управлiння, в 1882 роцi тут було збудовано перший млин, до мiста прокладено залiзницю, 1886 роцi збудовано пивоварний, чавунолитний, механiчний заводи. Наявнiсть порту, близькiсть до вугiлля i керченських залiзних руд, зручне розташування ринку збуту – все це створило умови для спорудження в мiстi металургiйних заводiв. Влiтку 1896 року французькi банкiри, якi заснували Нiкополь-Марiупольське гiрничометалургiйне товариство заклали поблизу станцiї Сартана металургiйний завод “Нiкополь”.( 10) В 1879 роцi став до ладу трубозварювальний стан, потiм листопрокатний, мартенiвська й доменна печi. А через рiк, поряд з заводом “Нiкополь” бельгiйська акцiонерна компанiя “Росiйський Провiданс” почала споруджувати новий металургiйний завод. В 1899 роцi вiн вступив в число дiючих.
Капiталiзацiя й приток iноземних переселенцiв, здебiльш грекiв в Марiуполь, зруйнували корнi українського козацтва. По сутi з дозволу уряду передалось управлiння козацькими територiями iноземцям. А щоб i забути про Запорозьку Сiч, перейменували мiсто-фортецю, гордiсть козацтва на грецьку користь назвавши його Марiуполем. Така подяка козакам за вiрну службу.
будiвлi були саманними.
В 1820 роцi було створено перше двокласне училище. В 1825 роцi в Марiуполi вiдкривається духовне училище, в 1869 – Мариїнська школа. Потiм протягом наступних тринадцяти рокiв створюються початковi школи на Слободцi, Карасивцi i селищi порту, а також чоловiча та жiноча гiмназiї.
Курс на iндустрiалiзацiю
Пiсля смертi В.І. Ленiна 24 сiчня 1924 року шляхом голосування робочих заводiв “А” (колишнiй “Нiкополь”) i “Б” (колишнiй “Провiданс”) цi заводи перейменували на честь Іллiча.
17 червня 1929 року правлiння "Югосталь" запропонувало iллiчiвцям почати розробку плану будiвництва нового заводу "Азовсталь". Вартiсть будiвництва орiєнтовно встановлювалася сумою у 755 мiльйонiв рублiв.
2 лютого 1930 року Президiум ВСНГ у своєму рiшеннi записав: "Визнати необхiдним будiвництво нового металургiйного заводу на рiчцi Кальмiус бiля м. Марiуполя" І вже в лютому почалося будiвництво залiзничного мосту i пiд'їзних шляхiв.
На початку березня питання о будiвництвi "Азовсталю" обговорювалося Центральним Комiтетом Компартiї України. ЦК КП (б) У поставило конкретнi задачi перед парторганiзацiєю мiста i закликав всi парторганiзацiї республiки надавати максимальну допомогу новобудiвництву, дати "зелену вулицю" її замовленням. Виконуючи це рiшення, Марiупольський окружком партiї запровадив мобiлiзацiю комунiстiв на будiвництво.
У роки першої п’ятирiчки зростали не тiльки пiдприємства мiста, рiс вiн i сам, розширювалося його господарство. До кiнця 1933 року житлова площа в порiвняннi з кiнцем 1927 року зросла з 391,2 тисячi до 615,8 тисячi квадратних метрiв. Новi будинки i цiлi квартали виросли як на правому, так i на лiвому берегах Кальмiусу.
В 1932 роцi було розпочато спорудження трамвайної лiнiї: мiсто - завод iменi Іллiча. На його будiвництвi марiупольцi не раз проводили "суботнiкi" i "недiльники". Завдяки цьому за рiк з невеликим було викладено 9 кiлометрiв подвiйного шляху, побудовано тягову пiдстанцiю, мiст через Кальчик. В тому ж 1933 роцi розпочато викладку лiнiй: мiсто - селище "Азовсталi" i мiсто - гавань Шмiдта - залiзничний вокзал.
Гострою проблемою, яку викликав рiст мiста, стало забезпечення мiсцевого населення питною водою. Джерела, якi iснували тодi, не могли задовольнити навiть мiнiмальних потреб. В 1933 роцi на рiчцi Кальмiус побудовано водосховище, яке забезпечувало промисловi пiдприємства, а на 1934 р. було заплановано спорудження Кльчикського водосховища та водопроводу вiд нього до мiста. Почалося спорудження мiської мережi каналiзацiї, баннопрачечного комбiнату. Почала працювати мiська телефонна станцiя.
того, що в 1930-31 навчальному роцi всi дiти шкiльного вiку навчалися. Школи фабрично-заводського учнiвства, iндустрiальний, металургiйний, педагогiчний, зоотехнiчний, кооперативний технiкуми, музикальне училище, фельдшерсько-акушерська школа готували спецiалiстiв середнього класу.
Культурний осередок
Симптоматичним є те, що в Марiуполi напрочуд розвинений i активний культурний осередок. Бо ж, по-перше, до нашого мiста були прикутi взори всього СРСР, i лишати Марiуполь захаращеним i недолугим мiстом з боку керiвництва було б зовсiм неконструктивним кроком. А по-друге, коли за мiстом закрiпляється назва “мiсто металургiв”, мiсцевi жителi починають прагнути чогось духовного i бiльш високого. У цьому роздiлi я б хотiла сконцентрувати увагу на найцiкавiших закладах Марiуполя.
Театр
рокiв молодшою першого публiчного театру Росiйської iмперiї. Трупа завжди грала i продовжує грати росiйською. Мiсто надзвичайно театральне, тут чекають i дуже тепло приймають столичних (практично кожнi два тижнi афiшi повiдомляють про приїзд черговий московської «зiрки») i не столичних гастролерiв. До речi, мало кому це вiдомо, але саме в Марiуполi скiнчив свiй земний шлях великий дресирувальник Дуров. Але свiй театр — це особлива стаття. (1)
Якщо звернутися до iсторичної довiдки про театральну iсторiю Марiуполя, то легко встановити рiк народження театру - 1847 рiк, - як правило, в багатьох мiстах свiту театральне лiточислення починається вiд першого уявлення заїжджої трупи. Але в 1878 року жителем Марiуполя Василем Леонтьевичем Шаповаловим було побудовано театральне будинок, зiбрано власна трупа. На сценi так званого Концертного залу грали свої спектаклi гастролери на чолi з видатними дiячами мистецтва України - М. Л. Кропивницьким, І. К. Карпенко-Карим, П. К. Саксаганським, М. П. Старицьким. У Марiупольському театрi починала свою дiяльнiсть М. П. Линицкая, одна з перших в країнi удостоенная звання народної артистки СССР. В передреволюцiйнi роки марiупольцi дивилися своєму театрi спектаклi участю знаменитих Н.І. Собольщикова-Самарина, Г. К. Федотова, В. Э. Мейерхольда. В радянськi часи помiтного свiтанку марiупольський театр досяг у передвоєннi роки пiд керiвництвом заслуженого артиста РРФСР А. С. Ходырева. Вiйна перервала творчу життя театру. Але вiдразу ж пiсля вигнання фашистiв з мiста вiн вiдновив свою дiяльнiсть - на чолi його знову був А. Ходирев. Пiд час окупацiї фашисти зруйнували будинок театру. І воно було знову вiдбудовано у самому центрi мiста прекрасна, сучасна споруда. Тут в 1959 року почав працювати театр, отримавши назву Донецького державного. Чому ж Марiупольський театр носить таке довге назву: Донецький обласний росiйський драматичний театр (м. Марiуполь), iз чим це пов'язано. Виявляється, iз чинним на в перiод 1950-60 р. р. правилами, новий театр мiг бути побудовано лише обласному центрi, не нижче. Виходячи з цього положення, перспектив в набуття власного професiональної театральної колективу у Марiуполя не було. Велика заслуга в тому, що вдалося обiйти цю директиву, належить Костянтину Олейниченко, який очолював той час мiську партiйну органiзацiю. А також пiдтримка керiвництва Донецька. В усiх клопотаннях, в вище що стоять органи значилося, йдеться йде про створення обласного драматичного театру, а вже потiм писалося, що мовляв, через рiзних об'єктивних причин будинок для нового установи культури доцiльно звести в "близлежайшем мiстi Жданове". "Номер", так би мовити, пройшов. Саме з вiдтодi на афiшах значиться: "Донецький росiйський драматичний театр", а в дужках - "мiсто Марiуполь". Робота закипiла. Будiвельнi роботи проводилися важко, позначалося нестача матерiалiв, фiнансування. Але все ж, 2 листопада 1960 року, рiвно 43 роки тому, театр вiдсвяткував свiй день народження. Перший прем'єрний спектакль, вийшов в новому будинку, був за п'єсою Олексiя Арбузова "Іркутська iсторiя". Зал був заповнений вщерть не тiльки в день вiдкриття. У наступнi днi народ все валив i валив, у кас натовпами стояли люди. Квитки купувалися "по блату", гра акторiв було прийнято марiупольським глядачем, великим захопленням.
Життя Донецького обласного росiйського драматичного театру нагадує хвилясту лiнiю.
Трупа вистоювала в найважчi для провiнцiйних театрiв часи, так у початку 90-х, коли безлiч обласних сцен практично припинило своє iснування (в столицi Тиви, наприклад, дають не бiльше двох спектаклiв на тиждень), марiупольський театр, офiцiйно не змiнюючи свого статусу, став ставити лише… комедiї. Не впадаючи в нацiоналiстичну iстерiю, грали Гоголя, Чехова, Гашека. Цим артисти зберегли старого глядача i зростили нового, коли один за одним закривалися заводи, санаторiї, марнiло пароплавство. Тi часи, на щастя, минули. І театр знову ставить серйозне i трагiчне.
Школа мистецтв
1953 - 1954 навчальний рiк - перший для Дитячiй музичної школи №1. У школi працюють 6 викладачiв, навчаючи 50 учнiв (грi на скрипцi - 11, на фортепiано - 39).
1992 рiк - Дитяча музична школа №1 перетворена в Дитячу школу мистецтв.
- сольфеджiо, теорiї i iсторiї музики, основ диригування;
- до класичного, народно - сценiчного, iсторико - побутового танцям, iсторiї балету;
- малюнком, живопису, скульптурi, композицiї, iсторiї мистецтва;
музичних спектаклiв, у тому числi англiйською мовою, комп'ютерна графiка), участю в концертних виступах, конкурсах, оглядах i виставках. У рамках надання платних послуг поновлена робота пiдготовчої групи для дiтей 5 - 6 рокiв, плануються факультативи iноземної мови, комп'ютерної пiдготовки, рiзнi загальноестетичнi цикли.
Торiк у 84 випускника закiнчили школу.
ПДТУ
Приазовський державний технiчний унiверситет Волошин В'ячеславе Степановичу – ректор, професор, доктор технiчних наук, академiк Мiжнародної екологiчної академiї, дiйсний член Нью-Йоркської академiї наук. Розташований у мальовничому мiсцi на березi Азовського моря, ПДТУ є великим регiональним державним вищим навчальним закладом України, має ІV рiвень акредитацiї. Тут одночасно навчається бiльш 10 тисяч студентiв, працює аспiрантура i докторантура, щороку вiдкриваються новi спецiальностi. Створений в 1930 року як металургiйний iнститут, котрий готував iнженерiв за п'ятьма спецiальностей, вiн за роки свого iснування вирiс унiверситет, що здiйснює пiдготовку не тiльки iнженерiв, а й фiлологiв, перекладачiв, педагогiв, музикознавцiв, економiстiв, а всього - iз 40 спецiальностей. Сьогоднi в ПГТУ ведеться навчання (форми навчання – очна, заочна i екстернат) на 10 факультетах: металургiйному, енергетичному, економiчному, механiко-машинобудiвному, зварочному, iнформацiйних технологiй, транспортних технологiй, гуманiтарному, iнженерно–педагогiчному, iнженерної та мовної пiдготовки iноземних громадян. У складi унiверситету: два науково-дослiдних iнституту, iнститут пiдвищення квалiфiкацiї, три технiкуму, технiчний лiцей, науково-дослiднi лабораторiї i центри, а також: 9 навчальних корпусiв, 2 упорядкованих гуртожитки, наукова бiблiотека, спортивний комплекс, спортивно-оздоровчий центр на березi Азовського моря, музичний театр-студiя, численнi колективи художньої самодiяльностi. Унiверситет вiдомий в Українi i за її межами своїм викладацьким потенцiалом, науковими школами. За успiхи, досягнутi в галузi освiти i науки, унiверситет нагороджений орденом «За розвиток науки i освiти – 2000 р.», бронзової медаллю на виставцi «Сучасна освiта в Українi – 2001 р.», Дипломом лауреата рейтингу «100 кращих пiдприємств України» у номiнацiї «Вища освiта» – 2003 р.». iншими нагородами.
Лiцей
Марiупольський мiський лiцей засновано на ґрунтi школи № 7 в 1995 роцi. Його примiщення побудовано в сумнозвiсному 37 роцi i десятирiччями нiхто не згадував, що будiвля час вiд часу потребує капiтального ремонту. Дiйшло до того, що в 1982 роцi спортзал набув аварiйного стану i займатися там було категорично заборонено, а школу №7 було виселено iз будiвлi.
Але завдяки директору лiцею Нiни Іванiвни Феминиченко зараз будiвля лiцею є одною з прикрас центру мiста. Сучасно вiдремонтований фасад доповнює красивий фонтан на подвiр’ї. Директор удостоєна звання “Вiдмiнник народної освiти”. Разом з нею “вiдмiнниками” стали ще 85 викладачiв лiцею. Вища категорiя присвоєна 28 викладачам.
Учнi лiцею стають переможцями Всеукраїнських конкурсiв i олiмпiад, чим прославляють Марiуполь. (3)
Друкованi видання
На мою думку, саме завдяки високiй культурi преси i видавництва Марiуполя, я обрала свою спецiальнiсть видавничою справою та редагування. На сьогоднiшнiй день в Марiуполi видається близько п’ятнадцяти друкованих видань (точної цифри назвати не можна, бо вони постiйно то з’являються, то зникають). Половина з них – це газети з рекламними оголошеннями або зi статтями, знайденими в мережi Інтернет, i нiякої цiнностi для культури Марiуполя вони не несуть. Але є такi газети, на сторiнках яких правдиво вiдображеннi подiї в мiстi, i через кiлька десяткiв рокiв вони стануть ґрунтом для написання пiдручникiв з краєзнавства та iсторiї. Це “Приазовський робочий”, “Марiупольський тиждень”, “Привiт, дiти!”, “Еллiни Приазов’я” (щомiсячна газета марiупольських грекiв) та газети металургiйних заводiв – “Азовстлець” i “Іллiчивець”, якi вiдображають на своїх шпальтах життя заводiв та їх працiвникiв.
Приазовський робочий
Газета є одною з найстарiших в Українi i має найбiльший тираж в Донецькiй областi. Видається з березня 1918 року. Має об’єм шiсть друкованих сторiнок. Виходить чотири рази на тиждень. Редакцiя газети знаходиться в примiщеннi, де вчилися дiти пiд час вiйни. Газета постiйно пiдтримує мiсцевих жителiв, допомагає вирiшити побутовi питання, завдяки рубрицi “Читачi повiдомляють”, знайомить з iнтелектуальною елiтою мiста в рубрицi “В гостях у…”, щомiсяця в рубрицi “Азовськi вогнi” знайомить з лiтературними талантами мiста. Газету передплачують поколiннями. Без неї не усвiдомлюють свого iнформацiйного збагачення багато жителiв мiста.
Іллiчивець
73-рiчну iсторiю. Тiльки одного разу за всю свою iсторiю газета переривала свiй вихiд - в роки окупацiї Марiуполя нiмецько-фашистськими загарбниками i кiлька повоєнних рокiв. У квiтнi 1951 року «Іллiчивець» вiдновив свiй регулярний вихiд й вiдтодi лише нарощував тираж i обсяги видання. З перших днiв свого iснування газета взяла курс на широку й багатогранне iнформування своїх читачiв про складних i героїчних буднi перших довоєнних п'ятирiчок, про розвиток i модернiзацiї не тiльки пiдприємства, якому видавалася газета, а й у цiлому галузi, про введення в нових iндустрiальних об'єктiв i, найголовнiше – про людей, їх творчому пошуку, складних долi. Серед героїв газетних публiкацiй рiзних рокiв – знаменитi металурги Макар Мазай, Іван Шашкiн, Микита Пузырев, Лаврентiй Шарий, Василь Васильєв, Михайло Кучерин, Петро Хараман, Іван Лут, Михайло Гонда, Єгоре Страхов, Павло Васильєв, Володимир Клименко, Іван Черняк й iншi. Багато новаторiв виробництва були i активними авторами, робочими кореспондентами газети. Але, звiсно, головним чином була вона руками професiйних журналiстiв. Журналiсти заводський газети, пам'ятаючи про те, що без минулого немає майбутнього, постiйно зверталися в своїх публiкацiях до героїчним джерел старшого поколiння iллiчiвцiв, до тим, на чиїх прикладах виховується нинiшня молодь. “Іллiчивець” завжди користувався особливим авторитетом своїх читателей-металлургiв i членiв їхнiх родин, оскiльки завжди був не просто поруч, а разом з ними – в перемоги i труднощi, радощах i бiдах, рiс разом трудовим колективом. І тому останнiми роками, коли меткомбiнат став багатопрофiльним пiдприємством, що включає в себе крiм власне металургiйного виробництва найрiзноманiтнiшi господарськi i соцiальнi галузi, змiнила свiй рiвень, обсяг видання i статус газета. Нинi вона зареєстрована як обласна масова газета, заснована трудовим колективом комбiнату iменi Іллiча i одним iз структурних пiдроздiлiв прес-центру комбiнату (начальник З. У. Магера), який мiстить у собi також радiоредакцию i вiдеогрупу. Головний редактор газети з вересня 2001 року – У. Д. Гринько. Разовый тираж распространяемой за передплатою в мiстi Марiуполi i шести пiвденних районiв Донецької областi газети в справжнiй момент перевищує 43 тисячi примiрникiв (це третiй показник за обсягами накладiв серед газет Донбасу). “Іллiчивець” виходить тричi на тиждень – у вiвторок i четвер обсягом iз 4 смуги формату А-3 i в суботу обсягом в 8 шпальт формату А-2 – в двуцветной, за потреби i в повнокольорової друку головним чином росiйською мовою, хоч надає i для матерiалiв на українському мовою – постiйно виходить у зокрема цiльова сторiнка «Добридень». Тематика його виступiв не обмежується зараз лише рамками пiдприємства i його цехiв, хоча розкиданi вони по всьому Приазов’ю. На сторiнках газети регулярно публiкуються матерiали соцiально-полiтичної спрямованостi, якi беруть найрiзноманiтнiшi проблеми буття населення Марiуполя i регiону, культурного життя, iнтернацiональних i мiжнародних зв'язкiв, пiднiмаються гострi теми, пiдказанi читацької поштою. У центрi уваги бiльшостi публiкацiй перебуває насамперед – людина, її iнтереси, проблеми, захоплення. У найближчiй перспективi редакцiя має намiр продовжити тенденцiю до тематики за рахунок втягнення у сферу уваги журналiстiв i громадських кореспондентiв до новим пiдприємствам i органiзацiям регiону, цiкавим особистостям i людським доль. При цьому газета намагатиметься iз максимальною повнотою задовольнити iнформацiйну потреба своїх читачiв, публiкуючи на своїх сторiнках не тiльки новини i свiжi публiкацiї мiсцевого характеру, а й матерiали iнформацiйного, аналiтичного, культурологiчного i розважального характеру, отриманi з електронних сайтiв i вiд свiтових iнформацiйних агентств. До наявних на сторiнках газети цiльовим роздiлами i рубрикам «Молодежка», «Спiвбесiдниця», «Академiя хазяєчки», «Юридичнi консультацiї» й iншим, додадуться i новi , у тому числi пiдказанi самими читачами – «Ветеран», «Автообозрение», «Музичний калейдоскоп» й iншi. Газета має намiр залучати спiвробiтництва вiдомих журналiстiв i публiцистiв мiста й областi, авторитетних людей тiєю чи iншою областi – видатних фахiвцiв у полiтицi, економiцi, юриспруденцiї, культури i т. д. З 10 березня 2002 року в Інтернет –мережi вперше з'явився i електронний варiант газети «Иличевец», а 13 березня вiдбулася презентацiя його постiйного сайту в Інтернетi.
Привiт, дiти!
Газета “Привiт, дiти!” цiкава тим, що це перша газета в Українi, яка створюється до здачi в друк руками дiтей. Керує всiм процесом лише одна доросла людина – головний редактор Людмила Павлiвна Касаткiна. Вона – незмiнна на цiй посадi i є засновником газети. Мiсто стало потребувати видання для дiтей на початку 90-х рокiв, коли передплачувати московськi видання було надто дорого, бо Росiя стала окремою державою. Тому в 1994 роцi газета “Приазовський робочий” надала пiдтримку iнiцiативному редактору i досi тримає пiд своїм крилом “маленький колектив”. Дiти є оглядачами всiх мiсцевих подiй i живою мовою викладають свої роздуми на сторiнках газети. А з 2002 року газета стає обласним виданням i лави прихильникiв поповнюються дiтьми та юнаками Донецьку, Краматорську, Макiївки та iнших мiст областi. “Привiт, дiти!” є взiрцем юнацької журналiстики в Донецькiй областi i постiйно завойовує нагороди на обласному конкурсi дитячої преси “Тисни на RECорд”. А до того ж вона дає життя i розвиток багатьом журналiстським талантам.
Висновки
Розглядаючи iсторiю кожного окремого закладу нашого мiста, нам вiдкривається вся iсторiя Марiуполя, найпотаємнiшi його куточки.
Мiсто Марiуполь в цьому роцi вiдсвяткувало 225 рокiв свого iснування. Воно має цiкаву iсторiю, насичене сьогодення i перспективне майбутнє. Два металургiйних гiганти – “Азовсталь” та завод iм. Іллiча постiйно пiдтримують культуру мiста, є iнiцiаторами реконструкцiй та капiтальних ремонтiв палацiв культури, басейнiв, шкiл, пiдтримують мiськi телерадiоканали.
як працюють в ближньому та дальньому зарубiжжi. І з накопиченим досвiдом втiлює новi iдеї та новацiї у виробництвi мiста.
В школах мiста стає дуже популярною “профiляцiя”, тобто кожен учень має право обрати собi клас з певним спрямуванням – гуманiтарним, математичним та iн. Пiсля школи всi бажаючi можуть поступити у вищiй навчальний заклад мiста – Приазовський державний технiчний унiверситет або Марiупольський гуманiтарний iнститут.
Надiюся, так буде й надалi, а невдовзi Марiуполь стане одним зi справжнiх українських культурних центрiв.
Використана лiтература
"Жданов: Ист. -краевед. очерк." – 2-е изд., перераб. и доп. – Донецк: Донбас, 1978. – 183 с.
"Марiупольська мозаика: Документальнi повiстi i оповiдання краєзнавця" – Марiуполь, ЗАО "Газета"Приазовський, робочий", т. 2, - 2002 р. – 299 с.
4. Яруцький Л. Д. "Найстарший в Українi". Марiуполь, "ПР"; 1998г
5. Пономарьов П. О., Кобець Г. П. та iншi – Історiя мiст i сiл Української РСР. Донецька область, - Інститут iсторiї Академiї наук УРСР – Київ, 1977 р., 988 с.
6. Мариуполь и его окресности, 1892 р., 252 с.
7. З. Буров, С. Отченашенко "З iсторiї Марiупольського театру", 1895 р., с.
9. ЦДІА УРСР у Києвi, ф. 229, оп. 1, спр. 152, арк. 2
10. ЦДІА СРСР,ф. 23, оп24, спр. 484, арк. 1,15,30,31
|
