Надвірна, історія і сучасність

Надвiрна, iсторiя i сучаснiсть Курсова робота Надвiрна, iсторiя i сучаснiсть. Змiст Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . с. 3 Роздiл І. З iсторiї заснування мiста: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . с. 10 §1. Куропатви – власники Надвiрної . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . с. 14 Роздiл ІІ. Пiд короною Речi Посполитої (1596 – 1772 рр.): §1. Мiсто пiсля надання Магдебурзького права. . . . . . . . . . . . . . . . . . с. 17 §2. Татарськi напади. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . с. 18 Надвiрна в часи Австрiйського панування (1772 – 1918 рр.) . . с. 22 V . Надвiрна у ХХ столiттi: §1. Мiсто у першiй половинi ХХ столiття. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . с. 27 §2. Повоєннi роки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . с. 32 §3. Надвiрна в перiод нацiонального вiдродження Роздiл V . З iсторiї культури XVI – XX столiть. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . с. 36 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . с. 45 Список використаних джерел та лiтератури Додатки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . с. 52 Вступ Минув час мiтингiв та зборiв, галасливих закликiв i взаємних звинувачень, нерозбiрливе вiдторгнення всього минулого, настала пора великої невтомної культурно-просвiтницької та громадсько-правової працi, формування нового нацiонального свiдомого розумiння своєї суспiльно-полiтичної ролi, вiддання всiх сил для повернення молодого поколiння до духовних джерел, до прадiдiвських звичаїв та традицiй. вiхи сучасного розвитку. І бути гордими за свою вiтчизну, надвiрнянську землю, її кращих синiв i дочок. Актуальнiсть теми дослiдження. Надвiрна – привiтне i завжди вiдкрите для людей мiсто – колиска наших пращурiв, нинiшнiх i майбутнiх поколiнь. Важко уявити iсторiю Галичини без iсторичної книги мiста Надвiрної, яка вмiстила в собi всю гаму суспiльних процесiв i подiй вiд середньовiччя до сучасностi. Надвiрнiй вже понад 400 лiт. Не просто йшла Надвiрна та її працьовитий люд з глибин минулих вiкiв до сьогодення, творячи на довгому шляху нацiональне багатство, культуру i пiсню. Мiсто завжди було щедрим на мудрих господарiв, обдарованих умiльцiв, талановитих митцiв, безстрашних воїнiв, вiдданих Українi громадських та полiтичних дiячiв. Але iсторiя мiста Надвiрна, яке сьогоднi є центром найбiльшого району областi, недостатньо дослiджена. Архiвнi розвiдки свiдчатьна користь постiйного i цiлеспрямованого вивчення цiлих iсторичних пластiв розвитку та становлення мiста. Що ж до тлумачення дiяльностi окремих людей i фактiв сучасного перiоду, то виникає потреба в їх переосмисленнi в умовах демократизацiї суспiльства. Адже рiвень узагальнення i систематизацiї останнiх, як зазначають окремi дослiдники iсторiї, не вiдповiдає сучасним вимогам часу. Адже тi iсторичнi розвiдки, якi проводились продовж останнiх рокiв, свiдчать про неоднозначнiсть думок з приводу часу заснування мiста, походження його назви, просторово-географiчного розташування тощо. Наукова актуальнiсть теми полягає в можливостi узагальнити факти з iсторiї мiста, переосмислити їх i зробити висновки про його розвиток вiд найдавнiших часiв до сучасностi. Джерела та iсторiографiя проблеми. Історiя мiста Надвiрної є дуже цiкавою не тiльки для iсторикiв – дослiдникiв, але також для широкого загалу тим, що вона насичена великою кiлькiстю подiй, фактiв. Для написання бакалаврської роботи нами було використано ряд джерел, головним чином, це архiвнi документи. Велика кiлькiсть документальних матерiалiв, якi висвiтлюють найрiзноманiтнiшi сфери життя мiста, знаходяться в архiвах, в основному це Державний архiв Івано-Франкiвської областi (далi – ДАІФО), а також Центральний Державний iсторичний архiв у мiстi Львовi (далi – ЦДІА у м. Львовi). Деяка частина цих архiвних матерiалiв є доступною широкому загалу, оскiльки вони є опублiкованими. В ДАІФО у фондi №2 [1] знаходяться документи, якi висвiтлюють дiяльнiсть товариства “Рiдна школа”, завдання, якi вони ставили перед собою для виконання. В iнших фондах ДАІФО є вiдомостi про органи управлiння, самоврядування, а також устрiй мiста в перiод, коли Галичина входила до складу Австро-Угорської iмперiї, а також в перiод панування на наших землях Польської держави. Цi документи є найважливiшими джерелами до вивчення iсторiї мiста Надвiрної. У ЦДІА у м. Львовi теж є документи, з яких можна почерпнути вiдомостi про iсторичний розвиток мiста. Так, у т. 190 мiстяться скарги надвiрнянцiв на польську шляхту, яка їх пригнiчує у правах. Також при написаннi бакалаврської роботи були використанi матерiали Львiвської наукової бiблiотеки iменi В. Стефаника НАН України [4]. Також важливе значення для iсторiї України має дiяльнiсть ОУН – УПА. Зокрема у ДАІФО у фондi №25 [2] можна почерпнути данi про дiяльнiсть ОУН – УПА у Надвiрнiй, про жорстоку боротьбу i переслiдування воїнiв, лiквiдацiю боївки на чолi з “Байдою” у мiстi. Найвагомiшою працею для написання бакалаврської роботи є монографiя Ростислава Гандзюка “Надвiрна: iсторичний нарис”. – Івано-Франкiвськ, 1999 [10]. У цiй працi детально висвiтлена iсторiя мiста вiд найдавнiших часiв (з дня заснування мiста) до сьогоднiшнього часу. Автор розглянув проблему дати заснування мiста та походження його назви, дослiдив iсторiю середньовiчної Надвiрної, багато уваги придiлив висвiтленню питань соцiально-економiчного, суспiльно-полiтичного, культурного життя мiста. Слiд звернути увагу на працi професора, академiка Володимира Васильовича Грабовецького, а саме “Гуцульщина ХІІ – ХІХ столiття” [11], “Нариси iсторiї Прикарпаття” [12], “Ілюстрована iсторiя Прикарпаття” [14], “Антифеодальна боротьба карпатського опришкiвства XVI-XIX столiттi” [16]. У монографiях висвiтлено iсторiю мiста, подано гiпотези щодо перших власникiв, назви мiста. У “Історiї мiст i сiл УРСР. Івано-Франкiвська область” [46] багато уваги присвячено Надвiрнiй. Тут мiститься значна частина iсторичних фактiв з iсторiї мiста, але бiльше уваги придiлено “позитивнiй” дiяльностi комунiстичної партiї, розвитку сiльського господарства в радянський перiод. Головну увагу звернено на соцiально-економiчний розвиток. Тому, зважаючи на заiдеологiзованiсть працi, слiд обережно ставитись до висновкiв, поданих в нiй. Бiльшу увагу дослiдникiв привертає iсторiя мiста кiнця ХІХ – першої половини ХХ столiття. Це можна пояснити великою кiлькiстю i доступнiстю джерельної бази. Зокрема, розкривається роль товариства “Просвiта”, “Рiдна школа”. Цiй тематицi присвяченi статтi Ростислава Гандзюка “Просвiта” у Надвiрнiй i повiтi” [9], Іроденка Д. “Жiночий рух на Надвiрнянщинi” [21], Попадинець Д. “Мiшаний курiнь iменi Короля Данила у Надвiрнiй” [34], Федоришин М. “Свiтло нашої духовностi: “Просвiта” у Надвiрнiй: iсторiя i дiячi” [42]. Значну увагу у дослiдженнях придiлено розвитковi промисловостi у мiстi Надвiрнiй. Слiд вiдзначити працю “Страгора: книга про Надвiрнянщину” [40], Петрiва Р. “Генезис капiталiзму вXVII-XVIII столiттях” [32], “Нафтовий комплекс Прикарпаття” [31], Гайний А. “Биткiвський нафтовий басейн” [8]. Чимало вiдомостей про розвиток мiста можна почерпнути iз праць загального характеру, в яких йдеться про iсторiю Надвiрної в контекстi iсторiї Прикарпаття. Зокрема, в збiрнику пiд назвою “Гуцульщина: перспективи її соцiально-економiчного i духовного розвитку в незалежнiй Українi” (Івано-Франкiвськ, 1994) мiститься стаття Л. Вадзарука “Етнографiчнi межi Гуцульщини на Прикарпаттi”. Ця стаття є цiкавою тим, що в нiй подана спроба провести межу мiж Покуттям i, власне, Гуцульщиною. Проблемним є питання вiднесення мiста Надвiрна до певної етнографiчної територiї, оскiльки мiж рiзними групами вчених точаться суперечки, чи слiд вважати Надвiрну, власне, гуцульською. Мовне питання в Надвiрнянщинi (дiалекти) дослiджувала Я. Закревська. В газетi “Народна воля” за 1995 рiк, 7 жовтня мiститься стаття авторки пiд назвою “Мовний силует Надвiрнянщини”. почерпнути вiдомостi про розвиток рiзних сфер життя нашого краю, його загальнi тенденцiї. Цiкавою є також праця С. Кончака, що була видана у Львовi в 1974 роцi пiд назвою “Населення Українського Прикарпаття”. Про опришкiвський рух на Надвiрнянщинi данi мiстяться в статтi дослiдника М. Максим’юка [27]. проте це не применшує їхнього значення, оскiльки данi цих статей є дуже цiкавими для вiдтворення як давнiшої, так i сучасної iсторiї мiста. Наприклад, в газетi “Галичина” (1999, 10 квiтня) є стаття П. Сiреджука, в якiй розглядається проблема заснування Надвiрної. Фрагменти з життя мiста окресленi в статтях рiзних номерiв “Галичини”, “Тижневика Галичини”, “Захiдного Кур’єра”, “Народної волi” та iн. Про мiсто Надвiрну є також виданий фотонарис пiд назвою “Надвiрна: поема в свiтлинах”, який виданий за iнiцiативою депутатiв Надвiрнянської мiської ради третього демократичного скликання. В ньому можна конкретно побачити, що таке Надвiрна, її iсторичне обличчя, чим вона живе та славиться. Також при написаннi бакалаврської роботи використана лiтература довiдкового характеру. Це, зокрема, путiвник за редакцiєю Д. Криницької виданий в Івано-Франкiвську у 2003 роцi пiд назвою “Івано-Франкiвська область: туристичний путiвник”, а також довiдник “Паспорт населених пунктiв Надвiрнянського району. Довiдник” [47]. Таким чином, з iсторiї Надвiрної нагромаджено чимало лiтератури. Історико-краєзнавчi дослiдження висвiтлюють найрiзноманiтнiшi сфери її життя. Об’єктом дослiдження є мiсто Надвiрна з його багатою iсторiєю. є особливостi суспiльно-полiтичного, соцiально-економiчного i культурного розвитку мiста в рiзнi перiоди його iснування (вiд середньовiччя до сучасностi). Метою бакалаврськоїроботи є спроба на основi вивчення доступних джерел i лiтератури обґрунтувати суспiльно-полiтичний та культурний розвиток мiста. Для досягнення цiєї мети перед автором були поставленi наступнi завдання: - дослiдити iсторiю виникнення населеного пункту, походження назви, перших власникiв мiста; - охарактеризувати перiод перебування Надвiрної пiд короною Речi Посполитої; - дати аналiз перебування Надвiрної у складi Австро-Угорщини; - простежити процеси, якi вiдбувалися у ХХ – на початку ХХІ столiття; - охарактеризувати розвиток культури мiста, пам’ятники та визначнi мiсця. Хронологiчнi рамки дипломної роботи охоплюють перiод з часу заснування мiста до сьогодення. Верхньою межею дослiдження є 1589 рiк – перша достовiрна писемна згадка про Надвiрну (хоча з даного приводу мiж вченими точаться суперечки). Нижньою межею дослiдження є 2006 рiк – сучасний етап розвитку мiста. Теоретично-методологiчною основою дослiдження є загальнонауковi принципи об’єктивностi, iсторизму та комплексний пiдхiд до висвiтлення теми. Наукова новизна роботи полягає в тому, що з не заiдеологiзованих позицiй висвiтлено рiзнi сфери iсторичного розвитку мiста Надвiрна. Теоретична i практична значущiсть полягає в тому, що зiбраний фактичний матерiал i зробленi висновки можуть бути використанi для вивчення вiдповiдної теми у школi з iсторiї України та iсторичного краєзнавства, вищих навчальних закладах, а також для написання рефератiв, курсових робiт на краєзнавчу тематику, при пiдготовцi путiвникiв по Гуцульщинi. Структура дослiдження визначається характером теми, поставленою метою i завданнями дипломної роботи. Її складовими частинами є вступ, п’ять роздiлiв, висновки та список використаних джерел i лiтератури, додатки. Роздiл І З iсторiї заснування мiста На правому березi рiчки Бистрицi – Надвiрнянської в передгiр’ї Українських Карпат, розкинулося мiсто Надвiрна. Поверхня його слабо хвиляста [29, с. 397]. Історико-етнографiчна територiя мiста займає межирiччя Днiстра i Пруту. У джерелах XVII-XVIII столiття ця територiя називається пiвденно-схiдним кутом Галичини або Покуттям. Вiд початку ХІХ столiття дослiдники намагаються визначити, до якого етнографiчного ареалу належить Надвiрна. І. Вагилевич, С. Вiтвицький, Я. Головацький, М. Домашевський зараховують мiсто i навколишнi села до Гуцульщини [6, с. 34]. Академiк, професор Володимир Васильович Грабовецький гуцульськими вважає такi мiста i села: Богородчани, Надвiрну, Делятин, Печенiжин, Яблунiв, Уторопи, Пустинь, Косiв, Кути, Снятин, Маркiвцi, Пнiв, Пасiчну, Молодятин, Золотий Потiк, Лючу, Ковалiвку, Рожнiв, Кобаки [11, с. 26]. Інша група вчених, а саме Д. Бучко, С. Грабець, Я. Закревська, В. Шухевич не вважають Надвiрну гуцульською, а вiдносять її до Покуття [20]. Найповнiше визначення ареалу Гуцульської етнографiчної групи, до якої Надвiрна не ввiйшла, подає Я. Вардзарук. В основу дослiдження вiн поклав етнографiчний, лiнгвiстичний, географiчний, музичний та порiвняльний критерiї «спавжньою Гуцульщиною на Прикарпаттi є всi населенi пункти Верховинського району та ряд сiл Косiвського району (Яворiв, Снiдавка, Шепiт, Брустори, Рiчка, Соколiвка, Бабин, Малий i Великий Рожин, Розтоки)» [6, с. 35-36]. Історiя заселення Надвiрної надзвичайно складна i своєрiдна. Змiна суспiльних вiдносин, перехiд мiста у володiння вiд однiєї до iншої держави iстотно вплинули на особливрстi формування, вiдтворення i структуру населення. Вiд 1669 року чисельнiсть населення Надвiрної iнтенсивно зростала. На цей процесс впливали сприятливi природнi умови, близькiсть торговельних шляхiв, що звязували мiсто з захiдними державами, вiддаленiсть вi державного кордону, а внаслiдок цього сприятливе стратегiчне положення, зацiкавленiсть власникiв мiста у його заселеннi. Протее через ряд причин 1875-1982 рокiв демографiчний прирiст припинився. Спричинилося до цього голод, епiдемiї, антисанiтарнi умови життя i побуту, вiдсутнiсть медичної допомоги [10, с. 12]. дрiбної шляхти, якi прийшли разом з великими магнатами (до Надвiрної - Куропатви), а також частину населення становили євреї. Менший нацiональний прошарок населення мiста становили вiрмени. Росiйськомовне населення з’явилося вмiстi пiсля того, як його окупували радянськi вiйська у 1944 роцi [10, с. 14-16]. Споконвiку люди не були байдужi до назв своїх поселень. Коли виникла Надвiрна, хто був її засновником, звiдки походить назва мiста? Нiхто не стане заперечувати, що Надвiрна належить до найдавнiших мiст Прикарпаття. На це питання iсторики й досi не мають єдиної вiдповiдi. шляхетський рiд Куропатвiв…З метою збiльшення доходiв магнати Куропатви вiдвели частину територiї пiд мiстечко, яке вперше в письмових актах згадується вiд 1585 року. Воно отримало назву Надвiрна, тобто поселення на дворi» [11, с. 28]. нього в присадибних будинках, з яких згодом мiстечко постало” [10, с. 20]. Дещо iншого погляду дотримується вчитель iсторiї Надвiрнянської загальноосвiтньої школи №2 Петро Левицький: „Отже, смiю стверджувати, - пише iсторик, - що в кiнцi XIV – початку XV столiття, правдоподiбно Потоцьким, був вибудуваний замок, вiд якого i почалася Надвiрна. У XVІ столiттi, коли змiцнюються родиннi зв’язки Потоцьких i Куропатвiв, Надвiрна iз замком переходить до Куропатвiв” [25]. І далi так пояснює своє твердження: «…Надвiрна походить не вiд Пнiвського, а вiд Надвiрнянського замку, який був збудований у чудовому парку в кiнцi XIV – початку XV столiття кимось iз шляхетського роду Потоцьких» [33, с. 7]. Шараневич довели, що у другiй половинi XVІ столiття польськi королi, виходячи з економiчних причин, пiдняли багато сiл до рангу мiст. Вказати точну дату заснування Надвiрної ми не можемо. Рiк заснування стародавнього мiста, у тому числi й Надвiрної, завжди викликає суперечки. Уперше згадується Надвiрна у 1589 роцi в протестацiї, яку подав до суду Микола Куропатва. Серед перерахованих поселень згадується i мiстечко Надвiрна. Зберiгається цей документ у Львiвськiй науковiй бiблiотецi iменi В. Стефаника, i йдеться у ньому про напад татар на Галичину 1589 роцi, внаслiдок якого було знищено документи, якi засвiдчували право власностi автора протестацiї на села Пнiв, Биткiв, мiстечко Надвiрна [4]. Саме з цього приводу в 1989 роцi мiсто вiдсвяткувало своє 400-лiття. Проте в останнi роки iсторикам вдалося розшукати архiвнi документи, в яких Надвiрна згадується ще у 1578 роцi. Без сумнiву, що мiсто засноване набагато ранiше. Корiння сучасних надвiрнянцiв сягає ще кам’яної доби. Проживали тут праслов’янськi та слов’янськi племена, котрi залишили по собi могильники, вiдомi як Карпатськi кургани, а на горi поблизу мiста – залишки свого поселення, знане як “городище”. До речi, гора, на якiй воно знаходилось i до нинi називається Городище. О. Ратич, 1962 роцi – О. Роппопорт, 1979 – 80 роках – Богдан Томенчук. Городище розташоване на пiвнiчно-захiднiй околицi Надвiрної, на високому вiдрозi гори Городище, на лiвому березi Бистрицi. Городище було побудоване на важкодоступному пiдвищенi, з трьох бокiв оточеному крутими схилами, а з четвертого – лiсом. Крiм природного захисту, основну частину оборонної системи становили штучнi укрiплення – вали i рови. Найiмовiрнiше, що це було вiйськове городище, поблизу якого могли зупинятися люди. Можливо, входила територiя сучасної Надвiрної до Галицької, а згодом до Галицько-Волинської держави. Цiлком ймовiрно, що далекi предки сучасних надвiрнянцiв ходили в походи пiд стягами славних князiв Ярослава Осмомисла i Данила Галицького. Мабуть, у складi княжої дружини вони хоробро билися у 1223 роцi з монголо-татарами на р. Калцi, а в 1240 роцi разом з галицьким воєводою Дмитром мужньо захищали вiд орд Батия золотоверхий Київ. Розорена у ХІІІ ст. монголо-татарськими ордами, Галицько-Волинська держава занепала i вже бiльше не змогла вiдновити своєї могутностi. Цим скористалися польськi феодали i в другiй половинi ХІV ст. захопили Галичину. Польськi королi щедро роздавали своїм васалам її землi. Так значнi володiння мiж Чорною Бистрицею i Прутом одержав рiд польських феодалiв Куропатвiв. Проте, нi археологи, нi iсторики, нi краєзнавцi поки що не мають переконливих доказiв, якi свiдчили б про iснування в ІХ – ХV столiттях поселення на територiї сучасної Надвiрної [10, с. 17 - 20]. У 1745 роцi помер останнiй представник роду Куропатвiв, i бiльшiсть земель та маєткiв у мiстi перейшла у власнiсть архiмаршалка Галичини Ігнатiя Цетнера, резиденцiя якого була у мiстi Краковi, до Надвiрної вiн приїздив тiльки влiтку. Ставши власником Надвiрної, надав їй свiй родовий герб „Пжерова”, який являв собою щит на червоному тлi, а на щитi спис iз золотим прапорцем. Над щитом – шолом iз золотою короною, прикрашеною пiр’ям. Ігнатiй Цетнер планував спорудити у Надвiрнiй палац. У 1787 роцi мiсто Надвiрна перейшло у володiння Австрiйської держави, а Ігнатiєвi Цетнеру замiсть нього вiддали Мостиська [10, с. 45-47]. §1. Куропатви – власники Надвiрної Казимир Великий вважав Галичину постiйним i невiдлучним здобутком Польщi. Ще у 1338 роцi король Польщi Казимир Великий й Угорський король Карл Роберт домовилися у Вишгородi про спiльну акцiю для приєднання Галичини до Польщi та перехiд польського князiвства до угорської династiї, якщо король Казимир не мав мужицького спадкоємця. Так, у 1370 роцi його спадкоємцем у Польщi став угорський король Людовик, який прилучив Галичину до Угорщини. Пiсля його смертi на престол польський взiйшла його дочка Ядвiга i тодi Галичина вернулася до Польщi. Пiсля Кревської унiї (угоди) 1385 року литовсько – руськi землi дiстались Польщi. Таким чином, ледве Польща зайняла цi землi, сюди покотились численнi хвилi нових переселенцiв з усiх сторiн. Новi власники почали будувати на наших землях бiльшi або меншi замки – немов сталi фортецi. Усiх цих колонiзаторiв пiдтримувала польська влада. У XVI – XVIII столiттях Надвiрною володiли магнати Куропатви, яким ще у XIV столiттi було надано привiлей на володiння значною частиною Покуття. Можливо, першим власником мiста з роду Куропатвiв був шляхтич Микола (помер у 1589 роцi) [10, с. 24-25]. Куропатви збудували замок, вiдомий як Пнiвський. Викiнченої форми вiн досяг у ХVІІ ст. До появи Станiславської фортецi (1662 рiк) замок вважався найсильнiшою твердинею всього Пiдкарпатського краю. Деякi дослiдники минувшини вважають, що саме замок дав назву мiстовi. Тобто, поблизу замку виникло поселення надвiрної служби, що обслуговувало його потреби. Іншi дослiдники твердять, що спочатку мiсто мало назву Красно двiр й одержало її вiд двору митницi, яка мала дуже витончену пишну будiвлю. Взагалi iсторiя Пнiвської фортецi дуже цiкава. Вона одна з двох, що нi разу не були взятi. Витримав замок i татарську облогу. І це при тому, що мiсце з точки зору фортифiкацiї не є вдалим (з двох сторiн до замку примикає рiвнина). Куропатви i його сiм’ї. був зданий на ласку чи не ласку пана та був приватною власнiстю шляхтича – дiдича. У другiй половинi XVI столiття Надвiрна дiстала статус мiста, в якому господарем i найвищою iнстанцiєю для її мешканцiв був власник, а панським урядником – вiйт. З початку свого виникнення мiсто стало важливим центром розвитку торгiвлi й ремесла, цьому сприяло його вигiдне розташування на торгiвельному шляху в Угорщину та близькiсть солеварних центрiв, а ще – великi запаси рiзноманiтної деревини. Вже у XVI ст. мiсто мало право на проведення двох рiчних ярмаркiв: на свято Трьох Святих Королiв (6 сiчня) i на свято Ангела Дiви Марiї (12 серпня), а також на щотижневий торг у п’ятницю. До речi, торги або базари по п’ятницях тривали у Надвiрнiй до 60-х рокiв ХХ столiття. Бiльшiсть населення Надвiрної становили українцi. Поступово права корiнних жителiв урiзалися. Власник мiста сам став призначати урядовцiв, вiйта, а на мiщан накладалися новi повинностi. Надвiрнянцi були змушенi вiдробляти панщину, платити данину та грошовий чинш. року заснування, то найчастiше посилаються на 1585 рiк, але також iснує ще одна дата, а саме 1596 рiк, цю дату подає нам польська дослiдниця Є. Горнова. Першим iз вiдомих власникiв мiста були феодали Куропатви, якi походили з Угорщини, а також одним iз власникiв мiста пiсля Куропатвiв був Ігнатiй Цетнер. Роздiл ІІ. Пiд короною Речi Посполитої (1596 – 1772 рр.) §1. Татарськi напади навколо яких виростали укрiпленi мiста. На територiї Надвiрної оборонна споруда була зведена у XIV – XV столiттях. Нинi важко сказати, як виглядала за тих часiв надвiрнянська цитадель. Надвiрнянський замок був досить великим i своїми розмiрами майже не поступався Пнiвськiй твердинi ( ). У 1589 роцi татарськi орди несподiвано напали на Прикарпаття. Доля Надвiрної нам не вiдома, проте знаємо, що двiр Куропатвiв був дощенту зруйнований. Вiдомостей про зруйнування Надвiрної у протестацiї Миколи Куропатви 1589 року немає. Проте у промiжку мiж 1589 – 1595 роками мiсто в архiвних документах не згадується. Мабуть, у 1589 роцi воно все ж таки було зруйноване. Та все ж у документах за 1585 рiк уже знаходимо село Надвiрне, а у 1596 роцi – мiсто Надвiрна [10, с. 25 - 27]. звiльнив їх вiд сплати падаткiв на 8 рокiв, зобов’язав Куропатву надати їм земельнi дiлянки пiд забудову i грунти для господарських потреб [10, с. 36]. Особливо великого розорення зазнало Прикарпаття у 1676 роцi, коли сюди вторглася 300-тисячна турецька армiя. Тодi впало тринадцять галицьких замкiв. Турки при цьому облягли Станiславську фортецю i Пнiвський замок. Однак здобути їх їм не вдалося. Зате вони зруйнували вiдомий православний монастир Манявський скит. Вiдгомiн тих подiй знайшов своє вiдображення як в архiвних документах, так i в народних переказах. Ще в кiнцi минулого столiття старожили показували поблизу Пнiвського замку залишки татарської могили тих часiв. §2. Мiсто пiсля надання Магдебурзького права З часу надання Надвiрнiй Магдебурзького права, її населення керувалося особливими законами, за якими воно становило окремий стан – мiщанство. Надвiрнянцi отримали право будувати ратушу (Додаток №3), крамницi, хлiбнi ятки, комору для стриження сукна, «посполиту лазню», млини, мiську вагу, воскобiйню i каплицю для вiдливання воску [26, с. 21]. Мiщани у 1601 роцi побудували ратушу. У 60-х роках XVII столiття в документах згадується вiйт Григорiй Яциковий. Бiля ратушi поселялася панiвна верхiвка – патрицiат, переважно поляки, а також багатi купцi й ремiсники, поза як в центрi зосереджувалося все господарське i культурне життя мiста. Поряд iз багатою верхiвкою значний прошарок населення становили мiськi орендарi, лихварi, збiднiлi майстри, пiдмайстри, селяни втiкачi. У 1667 роцi дружина Павла Куропатви Софiя – Станиславовець заснувала в Надвiрнiй притулок для бiдних [10, с. 37]. Мiщани виконували рiзноманiтнi повинностi, хоч Магдебурзьке право звiльняло їх з-пiд юрисдикцiї Куропатвiв, воєвод, каштелянiв, старост. Проте Куропатви у Надвiрнiй звели мiщан до становища своїх пiдданих. Так, у 1735 роцi воєвода Корчинський силомiць забрав до двору овець деяких мiщан. Убогi надвiрнянцi неодноразово скаржились, що польська шляхта пригнiчує їх [1]. спалили двiр, забрали коштовностi та зброю, а панську родину вбили, врятувався лише слуга власника маєтку [27]. У 70-х роках XVII столiття в околицях мiста дiяв загiн опришкiв пiд керiвництвом Василя Глиби, у 1677 роцi захопив маєтки шляхтича Туровського. До Надвiрної стягли вiйсько. Польська влада для постраху проводила в мiстi показовi суди i розправи над опришками, але їх це не зупинило. Через частi напади та грабежi Галицький сейм 1711 року змушений був звiльнити Куропатву вiд сплати податкiв. Пiсля загибелi Олекси Довбуша опришкiвськi загони бiльше не турбували надвiрнянської шляхти. Для захисту шляхетських маєткiввiд нападiв опришкiв Галицький сейм 1766 року дозволив створити у Надвiрнiй помiщицьку полiцiю. У першiй половинi XVIIIстолiття найпоширенiшими виявами протесту проти панської сваволi стали масовi втечi мiщан на Подiлля, Буковину, у Схiдну Україну. В самому мiстi деколи виникали невеликi заворушення, але їх хутко придушували загони смолякiв i жовнiрiв. Проте нiщо не могло стримати прагнення до свободи. Не раз жителi мiста були учасниками повстанських рухiв i брали участь у нацiонально-визвольних рухах. Надвiрна, як i переважна бiльшiсть мiст Прикарпаття, впродовж багатьох столiть була аграрним мiстечком. Основна частина населення займалася сiльським господарством. За даними польського iсторика Є. Горн, у XVI – XVIII столiттях землеробством, бджiльництвом i садiвництвом займалося 50 вiдсоткiв мiщан. Згiдно з iнвентарем Надвiрна за 1717 рiк у сiльському господарствi було зайнято 40 вiдсоткiв християнського населення мiста. Традицiйними видами господарської дiяльностi надвiрнянцiв з давнiх-давен були землеробство, скотарство, рибальство i бджiльництво. Тягловi й пiшi надвiрнянцi, крiм роботи на власному полi, змушенi були працювати i на панському, тобто вiдробляти панщину та сплачувати податки. Населенню доводилося вiд свята Юрiя (6 травня) до Покрови (14 жовтня), два рази на тиждень вiдбували панщину, а вiд Покрови до Юрiя – один раз. Крiм того, їх залучали на рiзнi двiрськi роботи: заорки, оборки, закоски, обкоски, толоки [36]. У XVIIстолiттi Надвiрна стала важливим господарським осередком, а також ремiсничим центром. Окрему групу мiського населення становили ремiсники. У першiй половинi XVIстолiття великого значення набули будiвельнi професiї, кушнiрство, чинбарство, кравецтво, котлярство, бондарство. Мiсцевi котлярi виробляли казани для винокурень i броварень, а бондарi забезпечували своїми виробами мiсцевi солеварнi в Надвiрнiй, Розсiльнiй, Пасiчнiй. Найдужче славилися своїми виробами надвiрнянськi кушнiрi та кравцi [12, с. 84-85]. Ремiсники об’єднювалися у цехи. Кожен цех мав свiй статут, який затверджували у магiстратi. У вiддiлi рукописiв Львiвської наукової бiблiотеки iменi Василя Стефаника у фондi Боваровських зберiгається статут надвiрнянського кушнiрського цеху. У цеховiй органiзацiї провiдну роль вiдiгравали майстри. У мiських книгах збереглися скарги учнiв та їхнiх батькiв на майстрiв за знущання над своїми пiдопiчними. Статут цеху регламентував всi сторони дiяльностi цеху, а саме приймання у майстри, всi виплати, навчання учнiв [11, с. 83-84]. У 1717 роцi в мiських цехах працювали 16 шевцiв, 22 кушнiрi та 26 ткачiв. Крiм них у Надвiрнiй булт ремiсники й iнших спецiальностей: винники, котлярi, слюсарi, теслi, музики, табахарники – вiрмени, мiрошники, рiзники. Мiсто мало i свого художника Елiаста Маляра. Великi прибутки мiсту давало виробництво солi, особливого розвитку солеварiння досягло наприкiнцi XVI першiй половинi XVII столiття [37]. У XVII – XVIIIстолiттях Надвiрна стає також центром внутрiшньої та зовнiшньої торгiвлi. На ринку продають сiль, велику рогату худобу, кiз, коней, овець, товари мiсцевого виробництва. У мiстi щороку вiдбувалися два ярмарки i щотижневi торги. Сюди прибували купцi зi Станiславова, Польщi, Угорщини, Молдови та iнших мiсцевостей [10, с. 45]. Таким чином, розорена у ХІІІ столiттi монголо – татарськими ордами Галицько – Волинська держава занепала i вже бiльше не могла вiдновити своєї могутностi. Цим скористалися польськi феодали i в другiй половинi XIVстолiття захопили Галичину. Польськi королi щедро роздавали своїм васалам її землi. У XVI – XVII столiттi наш край зазнавав постiйних спустошливих набiгiв татарських i турецьких наїзникiв. Не обминуло це лихо i Надвiрну. Саме з цiєї причини у 1601 роцi мiсто одержало привiлей на вiдбудову пiсля чергової татарської руйнацiї i дозвiл на два рiчнi ярмарки. З початку свого виникнення мiсто стає важливим центром розвитку торгiвлi та ремесла, цьому сприяло його вигiдне розташування на торговельному шляху в Угорщину. Роздiл ІІІ. Надвiрна в часи Австрiйського панування (1772 – 1918 рр.) Внутрiшнiй розпад Польщi, що почався вже в другiй половинi XVII столiття та одночасний зрiст сили Прусiї, Австрiї та Росiї спричинили в 1772 роцi перший подiл Польської держави й мали тим самим безпосереднiй вплив на iсторiю Галичини, яка опинилася пiд владою Австрiї. У 1786 роцi було впроваджено Австрiйське право, скасовано „старi сеймики”, незабаром також виборчi ради, а на їх мiсце прийняли призначуванi адмiнiстрацiєю у Вiднi бюрократи на чолi з губернатором у Львовi. Австрiйська влада звернула бiльшу увагу на українське населення, яке складалося тодi з закрiпачених селян – хлiборобiв, залишкiв мiщанства та зубожiлого й неосвiченого духовенства. Цiсар Йосиф ІІ скасував 1781 року панщину, хоч в дiйсностi селяни i надалi належали панам, судовi, виконували три дня в тиждень панщину й платили панам данину. Однак могли переселятися до iншої мiсцевостi, посилати своїх дiтей до шкiл або на вивчення ремесла, а також вносити до цiсарських судiв скарги на кривди панiв. Було проголошено рiвнiсть всiх релiгiй, пiдтримка освiти, органiзовано школи з „мiсцевою мовою” для селян i мiщан та вищi школи для духовенства, що сприяло пiднесенню народного духу в Галичинi. Зi змiною влади вiдбулися великi перемiни в полiтичному, економiчному та культурному життi населення. та Льодомерiї з центром у Львовi. У 1787 роцi Надвiрна разом iз прилеглими селами перейшла у власнiсть держави. Вiд 1805 року у мiстi почало дiяти камеральне управлiння (державне). Основним органом влади була рада, до компетенцiї якої входили: розпорядження майном мiста, управлiння фiнансами, розподiл i збирання податкiв, нагляд за санiтарним станом Надвiрної, органiзацiя будiвництва та ремонту шляхiв, мостiв, укрiплень. До 1846 року бiльша частина землi Надвiрної належала римо-католицькому архiєпископу Яну, який фактично був власником мiста. У другiй половинi ХІХ столiття як землi, так i деякi пiдприємства належали Фредирiковi Бухмiллеру i графовi Густаву Роганову. У 1867 роцi було створено Надвiрнянський повiт на чолi зi старостою. На початку 1887 року Надвiрна перейшла у власнiсть Мiського кредитного закладу у Вiднi, а вiд 1891 року до 1918 року належала Австрiйському цiсаревi. У 1762 – 1805 роках мiсто подiлялося на три частини – Долiшню, Середню i Горiшню Надвiрну [10, с. 47-48]. Революцiйнi подiї, так звана „Весна народiв”, що в 1848 роцi охопили бiльшу частину Європи, активiзували рух протесту й у Галичинi, що призвело до того, що 16 квiтня 1848 року австрiйський цiсар Фердинанд пiдписав патент „Про знесення всякої роботизни й iнших пiдданських повинностей в Галичинi”, i вже 22 квiтня його оголосили народовi. Того дня до Надвiрної прибули циркулярнi урядники, якi зачитали цiсарський патент, який оголошував, що з 3 травня 1848 року вiдмiнюються всi панщизнi та iншi повинностi з подальшою компенсацiєю помiщикам коштом держави, тобто коштом платникiв податкiв, в основному, мiщан i селян. У Надвiрнiй на пам’ять про цю подiю за кошти громадян мiста було споруджено кам’яний хрест на стику вулиць Станиславiвської (Гатьмана Мазепи) i Старої (Богдана Хмельницького) (Додаток №4) [10, с. 49-50]. Пiсля скасування панщини в 1848 роцi, податки необхiдно було сплачувати готiвкою, а не господарськими продуктами. Мiж селянами i бiльшими землевласниками, на яких опирався австрiйський уряд, були затяжнi суперечки за використання пасовищ, за дерево з лiсу i т. п. Настав час бiльших данин i податкiв, бо треба було промощувати битнi шляхи, а потiм i залiзницю. Люди переважно були вдоволенi кращими дорогами й битими шляхами, якi вважалися «цiсарським гостинцем». Вiд того й досi дорога зветься «гостинець». Невпорядкований розподiл землi приводив до постiйного погiршення маєткового стану селян. Почалися щорiчнi виїзди на заробiтки до Нiмеччини («Пруса»), потiм емiграцiя до заморських країн. Настали часи щорiчного набору до австрiйської армiї, так звана бранка чи асентерук. економiчну полiтику на широкий розвиток промислiв, мануфактур, фабрик. З цiєю метою вiн проводив полiтику переселення до Схiдної Галичини нiмецьких i польських колонiстiв – ремiсникiв. Ремiсники звiльнялися вiд сплати податкiв, отримували безкоштовно будiвельнi матерiали. Першi нiмецькi переселенцi осiли в Станiславовi, Надвiрнiй, Коломиї, Калушi [32, с. 30]. Проте вони так i не змогли створити нi нових галузей промисловостi, нi промислових центрiв. До середини ХІХ столiття у Надвiрнiй переважало кустарне виробництво, одним iз головних видiв якого залишалося ремесло. Окрему групу ремiсникiв становили столярi, ткачi, дiгтярi, рiпники i гонтарi. Значну роль у життi мiста вiдiгравали представники побутових ремесел: лiкарi, аптекарi, прислуга в лiкарнях, лазнях, цирульники. На початку ХІХ столiття ремесло (цехове) почало занепадати. Однiєю з найважливiших причин занепаду було виникнення фабрик та заводiв, а у другiй половинi ХІХ столiття велика фабрично – заводська промисловiсть повнiстю витiснила цехове виробництво. У 1843 роцi в Надвiрнiй було споруджено фабрику хлiборобських машин, яка виробляла молотарки, ручнi млинки, млинки для ґуралень. У 1870 роцi вступила в дiю сiрникова фабрика Симона Гублера i броварня, 1877 року – паровий тартак. Броварня була одна на цiлий повiт. Вона працювала цiлодобово. Але кiлька днiв на рiк. У 80-х роках ХІХ столiття бiля надвiрної дiяв невеликий паркетний завод, на якому працювало близько 40 робiтникiв [10, с. 51-52]. в мiстi було споруджено кустарну дистилярню, в якiй одержували гас – свiтильне масло [8, с. 220]. Трохи згодом головну увагу спрямували на виробництво бензину. У зв’язку з цим виникла потреба спорудити досконалiший нафтоперегiнний завод, який звели на початку ХХ столiття. Надвiрнянський завод функцiонував сезонно – тiльки влiтку. У 1922 роцi дирекцiя пiдприємства звiльнила майже всiх працiвникiв. життя робiтникiв був дуже низький [23, с. 79]. На початку ХХ столiття все бiльшого значення набуває внутрiшня торгiвля. Мiсто дiстає дозвiл влаштовувати восьмиденнi ярмарки, а згодом їх тривалiсть була доведена до 14 днiв. Крiм того, у першiй половинi ХХ столiття у Надвiрнiй дiяли декiлька єврейських та чотири українських приватних крамниць. У 1822 роцi в Надвiрнiй було засновано кооперативний банк, а у 1904 роцi - „Касу Сефчина”. За часiв Австро – Угорщини в обiгу були двi рiвноправнi грошовi одиницi: корона i золотий римський, який дорiвнював двом коронам [10, с. 55-57]. До кiнця ХІХ столiття єдиним засобом пересування був гужовий транспорт. Із зародженням промисловостi в мiстi появилися поодинокi автомобiлi, власниками яких були великi пiдприємцi. Влiтку 1893 року розпочалося спорудження залiзничної вiтки Станиславiв – Вороненка. Надвiрнянцi виступили проти її будiвництва, оскiльки вся земля в мiстi належала громадi, й кожен господар мiг користуватися нею. У спорудженнi залiзницi взяли участь сотнi спецiалiстiв з Італiї, Австрiї, Нiмеччини. До роботи було залучено багато мiсцевих жителiв та селян. У 1894 роцi у мiстi звели стацiйний будинок (Додаток № 5). Офiцiйне вiдкриття залiзницi вiдбулося 19 листопада 1894 року. У 1900 роцi було укладено угоду про будiвництво вузькоколiйної залiзницi Рафайлiв (тепер Бистриця) – Надвiрна, яку ввели в дiю у 1905 роцi. Отже, пiсля першого подiлу Польщi у 1772 роцi Надвiрна, як i вся Галичина, опинилася пiд владою Австрiї. В такому станi вона перебувала аж до листопадових подiй 1918 року – часу проголошення Захiдно-Української Народної Республiки (ЗУНР). Входження до Австрiйської iмперiї створило сприятливi умови для пiднесення нацiональної свiдомостi галичан, виникнення полiтичних партiй, громадських органiзацiй i товариств. Не пройшли цi процеси повз Надвiрну. Роздiл IV . Надвiрна у ХХ столiттi §1. Мiсто у першiй половинi ХХ столiття Порiвняно спокiйне, розмiрне життя надвiрнянцiв перервала Перша свiтова вiйна. Серпень 1914 року принiс мiстовi ще одне лихо – велику пожежу, що знищила близько 300 будинкiв. Замiсть вiдбудовувати рiдне мiсто, надвiрнянцi були змушенi йти на фронт. Усi чоловiки, якi годилися до вiйськової служби, вiком вiд 21 до 45 рокiв, були мобiлiзованi. У серпнi розпочався запис до легiонiв Українських Сiчових Стрiльцiв. Нацiонально свiдомi українцi Надвiрної створили громадський комiтет, який мав провести серед населення агiтацiю, зiбрати кошти, бiлизну, харчi для добровольцiв [18, с. 256-257]. Декiлька днiв вони вiдбували вiйськовий вишкiл у мiстi, а вiдтак виїхали на збiрний пункт до Львова. Наприкiнцi лiта 1914 року росiйськi вiйська перейшли кордон Галичини, внаслiдок чого Надвiрна сильно потерпiла. У Надвiрнiй австрiйська полiцiя розпочала арешти «пiдозрiлих осiб». Переважно заарештовували членiв товариства iменi М. Качковського та «симпатикiв Росiї». Нерiдко жертвами цiєї акцiї ставали далекi вiд полiтики мiщани. Арештантiв вивозили до концтаборiв Гмiнду й Телергофа. На початку вересня1914 року Надвiрну зайняли росiйськi вiйська. Почалася нова смуга обшукiв й арештiв, але вже тих, хто пiдтримував австрiйську владу. Окупанти закривали культурно – освiтнi заклади, вилучали українськi книжки, нищили цiлi бiблiотеки. Українське нацiональне життя завмерло. Росiйськi вiйська не довго залишалися в мiстi. Навеснi вони залишили Надвiрну, мiсто знову зайняли австрiйськi вiйська i частина польського легiону Пiлсудського. Нормалiзувалося життя в Надвiрнiй тiльки наприкiнцi 1916 року, коли в Галичинi остаточно закрiпилися австрiйськi вiйська. Пiсля поразки Австро – Угорщини у Першiй свiтовiй вiйнi над Схiдною Галичиною нависла загроза польської окупацiї, а також у той час у колах галицької iнтелiгенцiї виникла iдея створення самостiйної держави [10, с. 83-85]. до пiднесення нацiонально-визвольного руху на захiдно-українських землях, на якi претендувала польська держава. Розпочалася Польсько – Українська вiйна. Основний тягар у цiй вiйнi лiг на тисячi Української Галицької Армiї (УГА), ядро якої становили сiчовi стрiльцi. Український народ у цiй вiйнi втратив молодий цвiт нацiї. Вiдразу пiсля проголошення у Львовi ЗУНР в листопадi 1918 року у Надвiрнiй була сформована українська адмiнiстрацiя. Головою мiської Управи став Михайло Дунець. На Надвiрнянщинi повiтовим комiсаром став адвокат Іван Саноцький. Для нагляду за дотриманням громадського порядку в мiстi створювалися пiдроздiли жандармерiї. На захист молодої держави стала Українська Галицька Армiя (УГА), у лавах якої воювали i жителi Надвiрної. у Надвiрнiй вiдбулося велике повiтове вiче. Перед присутнiми виступили М. Галицький, І. Стецюк, професор Дмитрак [10, с. 85-86]. 17-18 травня оголошено мобiлiзацiю до українського вiйська. Та незважаючи на патрiотизм галичан, пiд натиском польських вiйськ ганерала Галлера уряд ЗУНР 15 травня 1919 року залишив Станiславiв i вiдiйшов за Збруч [5, с. 25]. А 20-25 травня Надвiрну окупувало вороже вiйсько. Із перших днiв займанщини окупацiйний уряд спрямував свiй полiтичний курс на цiлковиту унiiфкацiю українських земель iз польським середовищем. Одним iз основних проявiв такої полiтики були територiальний подiл i нова влада. Надвiрна залишалася центром повiту, адмiнiстрацiю якого очолював староста. У 20-х роках посаду старости обiймав Северин Сiкорський. Старостинське управлiння у свою чергу подiлялося на реферати i пiдвiддiли. Було знову повернуто попереднi територiально – адмiнiстративнi одиницi – воєводства. Надвiрнянський повiт входив до Станиславiвського воєводства. Громадське самоврядування мiста складалося з бурмiстра, вiце – бурмiстра та лавникiв. У 20-х роках бурмiстром був Владислав Булшевич, а його заступником Василь Свищ. Крiм староства й мiської влади, у Надвiрнiй дiяв повiтовий суд, повiтова полiцiйна комендатура, каса державної скарбницi та її уряд, надлiсництво, шкiльний iнспекторат [10, с. 87-88]. На першах порах окупацiї керiвництво Захiдною Україною здiйснювала вiйськова польська адмiнiстрацiя. Перiод її правлiння вiдзначався жорстокими рапресiями проти патрiотично налаштованих українцiв. Надвiрнянцi брали участь у суспiльно – полiтичному життi мiста, а їхнє невдоволення полiтикою польської влади набирало все чiткiших форм органiзованого спротиву. Першим одностайним виявом масового протесту проти засилля чужинцiв став бойкот виборiв до польського сейму. 17 вересня 1922 року у Надвiрнiй вiдбулися збори української громади, якi прийняли рiшення «щоби нiхто з українцiв до виборчої урни не станув». У мiстi iз широкої палiтри полiтичних партiй та органiзацiй, яких дiяло бiльше десятка, вирiзнялися такi полiтичнi сили, як: Українська соцiалiстична радикальна партiя, Українське нацiонально – демократичне об’єднання, УНС, «Пласт», УВО, ОУН, товариства «Луг», «Сокiл», а також ряд неукраїнських полiтичних партiй та органiзацiй [10, с. 92-110]. Крiм того, дiяли громадськi органiзацiї – “Просвiта”, “Рiдна школа”, “Сiльський господар”, створюється курiнь “Пласту” iм. Короля Данила, українське спортивне товариство “Бескид”. Плiдно працював “Союз українок”, в якому гуртувалися свiдомi жiнки мiста. Успiшно дiяли фiлiї “Союзу українських купцiв i промисловцiв”. Серед активiстiв українських органiзацiй i товариств 30-х рокiв були Іван Саноцький, Кость Бачинський, Дмитро Цибрiвський, Микола Гринiшак, Валерiан Банах, Дмитро Слепей, Василь Свищ. Надвiрнянськi деревообробники працювали в дужу важких умовах – по 10 – 12 годин на добу. Нафтову сировину й далi переробляли на застарiлому обладнаннi. Згодом до мiста було доставлене краще обладнання, в результатi чого, зросла кiлькiсть переробки нафти. У серединi 30-х рокiв пiдприємство придбав iталiєць Кавацо [36]. Функцiонувала в мiстi й невеличка фабрика „Бистриця”, яка виготовляла вироби з дерева, i фабрика „Карпатiя”, що випускала вироби з металу. Поряд з великими та середнiми пiдприємствами дiяли в мiстi приватнi ремiсничi майстернi, власниками яких були переважно євреї й поляки. Деякими ремеслами займалися й українцi, а саме українцям належало три склянi гути, три цегельнi, столярнi майстернi. У 20 – 30-х роках у мiстi функцiонували 6 млинiв, 6 пекарень та молочарня. На початку 30-х рокiв економiчний стан Надвiрної значно погiршився, особливо це вiдчували на собi деревообробники. У 20 – 30-х роках у Надвiрнiй дiяло близько 40 дрiбних крамниць. Торгiвля в тi часи зосереджувалася здебiльшого в руках євреїв. Для захисту прав ремiсникiв та продавцiв у мiстi було створено фiлiю Союзу Українських купцiв i промисловцiв та товариство „Зоря”. У другiй половинi 1939 року на захiдноукраїнськi землi з „визвольною мiсiєю” прийшли радянськi вiйська. Уже в жовтнi створили перше представництво радянської влади – тимчасову мiську управу, яка проiснувала до 20 грудня. Очолив її П. Щербак. За вказiвкою нового керiвництва були лiквiдованi всi українськi партiї, товариства та органiзацiї. Залишився лише хор читальнi „Просвiти”, але i вiн згодом самолiквiдувався. Усi торговi й промисловi пiдприємства було нацiоналiзовано [9]. В iсторiї мiста розпочалися трагiчнi сторiнки розстрiлiв i катувань бiльшовиками провiдникiв полiтичних партiй i громадських органiзацiй, їх активiстiв, нацiонально-свiдомої iнтелiгенцiї в перiод 1939-1941 рр.; розгул гестапiвських репресiй i вивезення на каторжнi роботи молодi в часи нiмецької окупацiї; жах енкаведистських катiвень i пiслявоєнний перiод нацiонально-визвольної боротьби Української Повстанської Армiї аж до початку п’ятидесятих рокiв. Наприкiнцi сiчня 1940 року на пiдставi указу Президiї Верховної Ради УРСР про лiквiдацiю повiтiв i волостей та утворення районiв у Станiславiвськiй областi було створено Надвiрнянський район [10, с. 117]. Провiднi громадськi дiячi, члени нацiоналiстичних партiй, уникаючи переслiдувань, разом iз родинами виїздили за кордон. Проте багато зосталося у мiстi, за що згодом заплатили волею, а то й життям. Багато жителiв Надвiрної вивезли у Казахстан i Сибiр. Радянська влада у Надвiрнiй довго не протрималася. Напад Нiмеччини на СРСР змусив бiльшовикiв наприкiнцi червня 1941 року покинути мiсто. З вiдступом Червоної Армiї у Надвiрнiй запанувало повне безвладдя. Щоб не допустити безпорядкiв, ОУН органiзувала мiсцеве самоврядування, створила мережу тимчасових управ i полiцiю. Першого липня 1941 року мiсто зайняли румунськi вiйська i встановили тут свою владу, але за час їхнього панування важливих подiй у мiстi не вiдбулося. Кiнець лiта 1941 року характерний для надвiрнянцiв створенням нових та вiдновленням заборонених пiд час бiльшовицької займанщини громадських органiзацiй. Наприкiнцi серпня 1941 року до Надвiрної ввiйшли нiмецькi вiйська. За нiмецької окупацiї були вiдновленi гмiни, повiти, округи. На чолi повiтової управи стояв староста, посаду якого у 1941 роцi обiймав О. Жук, а в 1942 роцi – К. Бачинський. За дотриманням порядку наглядав комiсарiат української полiцiї. З перших днiв окупацiї мiсто опинилося пiд важким пресом гестапо [10, с. 123-126]. нiмцiв радянськi вiйська залишили Надвiрну. Бої за остаточне звiльнення мiста вiд нiмецьких вiйськ почалися 25 липня 1944 року. 26 липня радянськi вiйська повнiстю заволодiли мiстом. Таким чином, у боях за Надвiрну загинуло 189 воїнiв, якi похованi у двох братських могилах у рiзних частинах мiста. В 1967 роцi їх перезаховано в одну братську могилу на мiському кладовищi. На фронтах Другої свiтової вiйни у радянськiй армiї воювало 408 надвiрнянцiв. За час вiйни також було завдано значної шкоди промисловим пiдприємствам, громадським установам. Було зруйновано примiщення школи, полiклiнiки, устаткування нафтопереробного заводу, 209 будинкiв. §2. Повоєннi роки Разом iз Червоною Армiєю до Надвiрної прибули i радянськi урядовцi. Розглядалося питання про створення органiв радянської влади у мiстi та вiдбудову народного господарства, промисловостi. Пiсля Другої свiтової вiйни українськi землi були об’єднанi в межах величезної iмперiї – СРСР. Пiсля закiнчення вiйни важливе значення мала партизанська боротьба ОУН – УПА. Почалися арешти пiдпiльникiв, а також тих, хто їм допомагав чи кого просто пiдозрювали у зв’язках з ОУН. На початку 1945 року радянська влада створила у Надвiрнiй iз мiсцевих жителiв винищувальний батальйон, у ньому налiчувалося 123 особи, з яких 92 були українцi, 15 росiяни, 16 поляки. Влiтку 1945 року у мiстi карателi лiквiдували боїв ку УПА чисельнiстю 12 осiб. Керiвника боївки „Байду” i двох повстанцiв було убито i декiлькох поранено [3]. Наприкiнцi 1945 року у Надвiрнiй лiквiдували ще двi пiдпiльнi групи ОУН. У 1946 роцi пiдпiльники вели агiтацiю проти виборiв до Верховної Ради СРСР. Вони розкидали по мiсту листiвки, в яких закликали не братии участi в голосуваннi. Партизанська боротьба УПА поступово згасла лише у 1952 роцi. З утвердженням у мiстi радянської влади на новi засади перводиться й економiка, особливо в лiсоексплуатацiйнiй й деревообробнiй промисловостi. Важливе значення вiдiгравав Надвiрнянський лiсокомбiнат. До 1960 року у його володiннi було 6 лiсництв i 4 лiсопункти, 1960 роцi також вступив в дiю меблевий цех, а з 1962 року налагодили виробництво корпусних меблiв, а згодом цех гнутих меблiв. У 1970 роцi розпочалося будiвництво заводу деревинностружкових плит, а 1977 роцi закiнчено будiвництво цеху ламiнованих плит [10, с. 184-195]. Важливе значення для економiки має видобуток та переробка нафти. Знаючи про запаси нафти, у 1944 роцi взялися за вiдбудову та реконструкцiю нафтопереробного заводу. В дiю ввели новее обладнання, вiдбулося будiвництво нових примiщень, але з виснаженням запасiв нафти в 70-х роках модернiзацiя пiдприємства припиняється. Також, крiм лiсопереробної та нафтової промисловостi у мiстi розвиваються й iншi галузi економiки, а сааме склозавод, молокозавод, цегельний завод. Економiка мiста, як i економiка всiєї України, зайшли в перiод стагнацiї. Важливi економiчнi проблеми потрiбно було вирiшувати негайно. Радянська влада поступово почала усвiдомлювати всю небезпеку становища, яка пiдiгрiвалася наростаючим нацiональним рухом. §3. Надвiрна в перiод нацiонального вiдродження та державного будiвництва Важливе значення для iсторiї України мають подiї, якi вiдбувалися у 1988 – 1989 роках. В цей час вiдбувається «вiдлига» у суспiльно – полiтичному русi, пов’язана з приходом до влади в СРСР М. Горбачова, який проголосив своїм полiтичним курсом полiтику “гласностi i перебудови”. В культурнiй сферi вiдбувається повернення до українських традицiй, мови, iсторiї, дослiджуються “бiлi плями” в iсторiї українського народу. В економiцi також було проведено реформи, спрямованi на введення елементiв ринкових вiдносин в країнi. Лiбералiзацiя режиму призвела до пiднесення нацiонально-визвольних рухiв в республiках Союзу. Найбiльш гостро вони проявилися в країнах Прибалтики, згодом – в Українi. Дуже активним було населення Захiдної України, де почали створюватися рiзноманiтнi полiтичнi сили, зокрема, й радикального спрямування. Не оминули цi процеси й Надвiрну. В мiстi почали зосереджуватися непiдвладнi КПРС i державним структурам громадськi органiзацiї, якi вiдбивали настрої й iнтереси рiзних верств населення. Почали створюватися першi осередки новiтнiх органiзацiй “Товариства української мови iм. Тараса Шевченка”, “Меморiалу”, Народного Руху України. вiдкрився музей iсторiї визвольної боротьби Надвiрнянщини. У серпнi 1989 року в мiстi виник осередок Народного Руxу України. У програмниx документаx новоствореної органiзацiї зазначалося, що НРУ є масовим громадсько-полiтичним рухом республiки, який виник як вияв народної iнiцiативи за докорiнне вiдновлення суспiльства, а його метою є побудова в Українi демократичного та гуманного суспiльства. Починаючи з 199О року в Українi вiдбувається процес формування багатопартiйної системи. Виникли рiзнi полiтичнi партiї, а саме УРП, НДП та iншi. 24 вересня 1989 року в Надвiрнiй вiдбулося вiче (бiля Пнiвського замку). Вiче поклало початок розвитковi в Надвiрнiй демократичного руху, вiдродженню нацiональної культури. Вiдбулися першi демократичнi вибори до мiсцевих органiв влади, куди були обранi в переважному числi представники вiд нацiонально-демократичних сил мiста. За роки назалежностi в мiстi вiдбулися важливi змiни, вiдновлюють свою дiяльнiсть i виникають новi полiтичнi органiзацiї, вiдбуваються змiни i у промисловостi. У мiстi дiє АТ «Нафтохiмiк Прикарпаття», потужнiсть якого розрахована на переробку до 3,5 млн. тонн нафти на рiк. Нинi – це вiдкрите акцiонерне товариство, яке здатне виробляти десятки видiв рiзноманiтної продукцiї – вiд високоякiсного бензину до харчового парафiну i мила. На територiї мiста розташованi НГВУ «Надвiрна - нафтогаз», управлiння бурових робiт, ВАТ «Надвiрнянський лiсокомбiнат», хлiбокомбiнат, молокозавод, авто пiдприємства i ряд торговельних органiзацiй [10, с. 203-224]. Таким чином, в 1914 роцi вибухнула Перша свiтова вiйна, яка завдала великої шкоди мiсту та околицям. Територiя повiту стала ареною жорстокох боїв. В результатi воєнних дiй потерпiло або зовсiм знищено багато сiл i будинкiв. В роки вiйни ще бiльше посилився нацiональний гнiт. Великого лиха Галичинi завдала i Друга свiтова вiйна, в якiй українське населення брало участь по обидва боки ворогуючих сторiн. Значна частина населення зазнала переслiдування. Зокрема, це учасники ОУН – УПА. Пiсля приходу бiльшовикiв в суспiльно – полiтичному, економiчному та культурному життi вiдбулося багато змiн. На сучасному етапi Надвiрна являється великим промисловим центром Прикарпаття. Роздiл V . XVI – XX столiть Нашi предки залишили нам не тiльки прекрасне творiння своїх рук та розуму, але й духовну спадщину. одна нiмецько-єврейська школа, де у 1783 роцi налiчувалося 97 учнiв. Пiсля реформи народної школи 1777 року, у Надвiрнiй в 1794 роцi було вiдкрито тривiальну школу. У школi мали змогу навчалися дiти всiх смакiв i всiх вiрувань. На перших порах учителiв призначала консисторiя. Учительська платня була невелика, тому педагогiчний склад дуже часто змiнювався. У 1844 роцi було видано шкiльний статут, який забороняв на посадi вчителя працювати випадковим людям. Кандидати в учителi мали вiдбути тримiсячнi педагогiчнi курси, пiсля закiнчення яких скласти окружному шкiльному наглядачевi теоретичнi i практичнi iспити. Пiсля однорiчної практики на посадi помiчника кандидат мiг добиватися учительського патенту, але за умови, що йому виповнилося 20 рокiв. дiвчат мала власне примiщення (додаток № 6) на вулицi Костюшка, а школа для хлопцiв мiстилася в ратушi та в окремому будинку бiля костьолу. Наприкiнцi 19 столiття навчання у школах здiйснювалося польською мовою, але обов’язковими предметами були українська i нiмецька мови та катехизм [10, с. 71-73]. Таким чином, школа наприкiнцi 18-19 столiть була засобом денацiоналiзацiї українського населення. У тривiальнiй школi панували нiмецька i польська мови. Навеснi 1944 року у вiдбудованому примiщеннi вiдновила роботу середня школа № 1. Два роки (1944-1945 р.) у мiстi функцiонувала польська школа. На початку 50-х рокiв у Надвiрнiй повнiстю вiдновилась довоєнна мережа шкiл. У 1952 роцi на базi ремiсничого училища була створена лiсотехнiчна школа. У нiй готували спецiалiстiв не тiльки для лiсової та деревообробної промисловостi, але й iнших професiй: оператора котелень, комиресорника, будiвельника, сантехнiка та iнших. чотири загальноосвiтнi школи 1-3 ступенiв, школа-iнтернат i фiзико-математичний лiцей. Дiють у Надвiрнiй сiм дитячих садкiв. У травнi 1960 року в мiстi вiдкрито музичну школу. За короткий час музична школа дiстала визнання далеко за межами областi. Нинi Надвiрнянська музична школа має сiм вiддiлiв: фортепiанний, струнно-смичковий, народний, народно-струнний, духовний, хоровий i теоретичний. У 1982 роцi з iнiцiативи Володимира Бунiя i Василя Демича у мiстi вiдкрито дитячу художню школу [10, с. 231-237]. Коли був споруджений перший храм у Надвiрнiй, поки що встановити не вдалося. Вiдомо мише, що на початку 17 ст. в мiстi вже дiяла українська церква Рiздва Христового, що мала кiлька дочiрних церков. У 1793 роцi у мiстi звели церкву Благовiщення Пречистої Дiви Марiї. В 1840 роцi надвiрнянцi побудували на вулицi Долiшнiй дерев’яну церкву Покрови Пречистої Дiви Марiї, у 1898 роцi здiйснили капiтальний ремонт старої церкви. До 1914 року парафiяльною була церква Благовiщення. Правилося в нiй впродовж року, а у церквi Покрови – тiльки на другий день Рiздвяних та Великоднiх свят. Крiм греко-католицької церкви, у Надвiрнiй дiяв римо-католицький костьол святої Трiйцi. Спорудили його у 1599 роцi за кошти братiв Миколи i Павла Куропатвiв. У 1609 роцi в мiстi було створено римо-католицьку парафiю. вiдновити її лише у 1838 роцi. До вiйни єврейське населення обслуговувала синагога, споруджена в середмiстi [10, с. 59-62]. У Надвiрнiй греко-католицька громада одержала право на iснування лише навеснi 1990 року. Поряд з вiдродженням греко-католицької громади у мiстi постала i громада Української Автокефальної Православної Церкви. У 1990 роцi надвiрнянцi розпочали будувати храм Благовiщення Пресвятої Дiви Марiї. Наприкiнцi листопада 1991 року у Надвiрнiй вiдбулося урочисте вiдкриття вiдродженого костьолу [10, с. 224-230]. Входження до Австрiйської iмперiї створило сприятливi умови для пiднесення нацiональної свiдомостi галичан, виникнення перших полiтичних партiй, громадських органiзацiй i товариств. Не пройшли цi процеси i повз Надвiрну. У 1894 роцi засновано першу читальню “Просвiти”, а 1908 року з iнiцiативи лiкаря, Тадея Гриневича, суддi Осипа Чубашого й адвоката з Делятина Миколи Лагодинського створено фiлiю “Просвiти”. Згодом тут виникають товариства “Сiльський господар”, “Сiч” i “Рiдна школа”. Особливо успiшно дiяла читальня “Просвiти”, при якiй було створено хор й аматорський гурток [30]. “Просвiта” на той час була єдиною українською культурно-освiтньою установою, де збиралася уся громадськiсть мiста. Тут можна було почитати книжки, послухати розповiдi старожилiв, обговорити болючi питання. Офiцiйно фiлiю товариства “Просвiта” у Надвiрнiй було вiдкрито 29 вересня 1908 року. Просвiтяни на загальних зборах вирiшили дiяти в таких напрямках: вiдкривати читальнi у селах, у Надвiрнiй при читальнi вiдкрити курси для не писемних, закупити українськi книжки, заснувати молочарський союз. У 1909 роцi фiлiя налiчувала 234 члени, головою став Осип Чубаший. У 1910 роцi головою фiлiї став отець В. Лiйнецький, який залучив до товариства молодь, яка внесла пожвавлення у просвiтницьку дiяльнiсть. 5 серпня 1914 року пiд час пожежi споруда читальнi згорiла. Українське нацiональне життя почало завмирати [9]. Плiдну працю “Просвiти” та багатьох нацiонально-спрямованих органiзацiй перервала Перша свiтова вiйна. школа”, створено курiнь “Пласту” iменi Короля Данила, товариство “Луч”, “Бескид” [30]. Члени вiддiлу стояли на захистi нацiональних iнтересiв свого народу. Пiсля встановлення радянської влади у 1939 роцi фiлiя “Просвiти” була лiквiдована. Тiльки з приходом нiмцiв у 1941 роцi вона на деякий час вiдновила свою роботу, вiдбулося декiлька концертiв, влаштовували свята (присвячену І. Франку), почали органiзовувати бiблiотеку. На жаль, це були останнi заходи просвiтян, бо до кiнця 1942 року вони припинили свою дiяльнiсть аж до 1919 року [9]. Фiлiя “Просвiти” вiдiграла велику роль в iсторiї мiста. Вона стала iнiцiатором заснування економiчних, освiтнiх та культурних осередкiв у селах, гуртували борцiв за волю i незалежнiсть України. 4 лютого 1913 року у Надвiрнiй була створена фiлiя Руського педагогiчного товариства, у якiй гуртувалися вчителi, студенти, священики. Товариство ставило перед собою такi завдання, а саме: заснувати i пiдтримувати школи та дитячi садки; органiзувати i проводити рiзноманiтнi курси; допомагати школярам i студентам матерiально; влаштовувати концерти, вечорницi, органiзовувати бiблiотеки [1]. столiття, на початку ХХ ст. завершилось формуванням основних типiв жiночих органiзацiй, залежно вiд напрямку дiяльностi (церковно-доброчиннi, культурно-просвiтнi, фемiнiстичнi i т. д.). 8 лютого 1932 року з iнiцiативи Олени Саноцької, Наталiї Цибрiвської, Емiлiї Кузнярської, Марiї Штуняк, Магди Полошайко, Емiлiї Свiдрук у Надвiрнiй була створена фiлiя товариство “Союзу українок”. Перед членами товариства стояло завдання органiзовувати просвiтницьке, економiчне i громадське життя жiноцтва. Фiлiя органiзовувала курси для дiвчат i жiнок, на яких навчали куховарити, шити, кроїти; засновувати по селах дитячi садки, притулки Надвiрнянська фiлiя “Союзу Українок” проiснувала до 1939 року i була лiквiдована пiсля встановлення радянської влади [10, с. 167-168]. У першiй половинi 20 столiття у Надвiрнiй розвивався i спорт. У 2 половинi 20-х рокiв у мiстi дiяли три футбольнi клуби: український “Бескид”, польський “Бистриця”, єврейський “Гакоах”. Крiм футболу, провiдне мiсце у мiстi займав лижний спорт, при спортивному клубi “Бескид” дiяв також шаховий гурток. Культурно-громадське та спортивне життя в Надвiрнiй у 30-х роках порiвняно з початком столiття досягло досить високого рiвня. Надзвичайно важливу роль у цьому вiдiграли Українська Греко-Католицька Церква, культурно-освiтнi органiзацiї. Спорт – одне з улюблених занять надвiрнянцiв на дозвiллi. Вони пишаються своєю футбольною командою “Бескид”, яка до 90-х рокiв називалася “Нафтовик”. Команда тричi була чемпiоном та володарем Кубка областi, упродовж шiстьох рокiв брала участь у першостi України серед аматорських команд. Центром гарту молодих спортсменiв у Надвiрнiй став спорткомплекс “Хiмiк” профкому АТ “Нафтохiмiк Прикарпаття”. Славиться Надвiрнянщина i зимовими видами спорту. У мiстi споруджено комплекс лижних трамплiнiв. заслуженого артиста України Сергiя Орла [30]. “Аркан” неодноразово став лауреатом республiканських та мiжнародних фестивалiв, переможцем радiо та телетурнiрiв “Сонячний вiнок”, “Таланти твої, Україно”, “Сонячнi кларнети”. Тричi здобув перемогу в конкурсах оркестрового жанру [10, с. 240]. Пропагують народнi й сучаснi українськi пiснi народний самодiяльний чоловiчий вокальний квартет “Легiт” клубу нафтовикiв пiд орудою Романа Бойчука, народний жiночий вокальний ансамбль “Бистрянка”, яким керує Ольга Молодiй, та народний самодiяльний естрадний оркестр Будинку культури ВАТ “Нафтохiмiк Прикарпаття”, довголiтнiм керiвникам якого був, на жаль, нинi покiйний Богдан Муєшин. Радують глядачiв запальними танцями колектив “Горянка” та дитячий зразковий танцювальний колектив “Горяночка”, районного будинку культури. Керiвники Олена Лаврiв та Валентина Лисюк [30]. Жодне мiське свято не обходиться без виступiв вiйськового духового оркестру Надвiрнянського гарнiзону пiд орудою майора Романа Кухти, хору церкви Воздвиження Чесного Хреста “Вервиця” пiд керiвництвом Олесi Борищак, вокального ансамблю районного центру дитячої творчостi [10, с. 242]. яка на Всеукраїнському конкурсi “Книга України” за високий художний змiст i полiграфiчний рiвень здобула Диплом другого ступеня. За останнi роки з-пiд пера лiтераторiв “Бистрiнi” вийшло друком 12 книг, в тому числi лiтературний альманах “Жниво на стернi”. Великий вплив на активiзацiю демократичних процесiв мала районна газета “Вiсник Надвiрнянщини”, перше число якої вийшло 7 червня 1990 року. Часопис, спiвзасновниками якого стали Надвiрнянська районна рада i редакцiя газети, був першим виданням серед своїх аналогiв, пiсля Коломиї та Калуша. Живуть надвiрнянцi i повнокровним духовним життям. За останнi роки вiдбудували зруйнованi каплицi i побудували новi. Завершується спорудження величного храму, будiвництво якого розпочалося це понад 60 рокiв тому Вiдроджуються призабутi народнi звичаї i традицiї. Справжнiм народним святом духовностi стало вiдкриття у центрi мiста в 1994 роцi пам’ятника Тарасовi Шевченковi. В мiстi є також пам’ятник Івановi Франку, символiчна могила борцям за волю України (1992 р.), пам’ятний хрест на честь скасування панщини. Джерелом духовностi i формування нацiональної свiдомостi став вiдкритий у 1995 роцi музей визвольної боротьби Надвiрнянщини, створений завдяки наполегливiй працi голови районної органiзацiї товариства “Меморiал” Олександри Зварчук. Таким чином, незалежна Українська держава, скидаючи важкий тягар минулого, долаючи складнi економiчнi та суспiльно-полiтичнi процеси, творить своє майбутнє, прокладає впевнено шлях у цивiлiзовану сiм’ю свiтового спiвтовариства. Значну культурно-просвiтницьку роботу проводять “Союз українок”, яке було створене 19 квiтня 1990 р., районне об’єднання Всеукраїнського товариства української мови “Просвiта”, Братство воякiв УПА, районна органiзацiя полiтв’язнiв та iншi [30]. Неповторну сторiнку в iсторiї не тiльки Надвiрної, але й Українi, внесли такi всесвiтньо вiдомi надвiрнянцi, як вчений мовознавець Василь Дем’янчук – український iсторик, мовознавець. У 1927 роцi закiнчив аспiрантуру i пiд керiвництвом академiка Агатангела Кримського захистив дисертацiю на вчений ступiнь кандидата наук. Василь Дем’янчук являється автором праць з української мови i лiтератури, iсторичної морфологiї, орфографiї та iсторичного мовознавства: “Гнат (Ватрослав) Ячич”, “До правопису слов’янських прiзвищ”, “До характеристики гуцульського говору”. Був заарештований органами НКВС. Пiсля завершення арешту i повернення iз заслання знову був заарештований i 28 листопада 1938 року був розстрiляний. Володимир Луцiв – український спiвак громадський дiяч. Проживав у Польщi, Нiмеччинi. Пропагував українську пiсню в Римi, Мюнхенi, Парижi, Лондонi, Австралiї, США, Канадi. Живе у Лондонi. Вiд 1993 року – почесний громадянин Надвiрної. Являється позаштатним радником Мiнiстерства культури України з питань мiжнародних та культурних зв’язкiв. Тетяна Шуфрин-Штуняк – перша спiвачка, редактор українського вiддiлу радiо Ватикану. Закiнчила консерваторiю св. Кекилiї у Римi. Дебютувала в Палермо в оперi Дж. Вердi “Травiата”. Виступала на кращих оперних сценах Великобританiї, Італiї, Мальти, Нiмеччини, Канади, Швейцарiї, США. У 1975 роцi нагороджена премiєю “Золотий дiапазон”, а 1994 роцi – високою панською вiдзнакою Святого Хреста “За церкву та Вселенського Архiєрея”. Скалiш Мирослав – музикант. У 1947 роцi емiгрував до Великобританiї. У 60-х роках М. Скалiш органiзував мiшаний хор, з яким гастролював у Бельгiї, Голландiї, Нiмеччинi, Францiї, а разом iз хором “Гомiн” i танцювальним ансамблем “Орлик” – в США i Канадi. Живе у Великобританiї [10, с. 252-260]. Не пориває зв’язкiв з рiдним мiстом Іван Гречко, нинi вiдомий львiвський колекцiонер i громадсько-церковний дiяч; композитор, Лауреат Державної премiї iменi Тараса Шевченка. Заслужений дiяч мистецтв України Богдан Янiвський. архiтектури, якi доповнюють архiтектурну спадщину України. Висновки Надвiрна – мальовниче прикарпатське мiсто, розкинулося у невеликiй долинi передгiр’я Карпат. Першою достовiрною письмовою згадкою про Надвiрну вважався 1589 рiк. Саме тодi власник Пнiвського замку Микола Куропатва, якому належало й мiсто, внiс протестацiю до львiвських Бродських книг з приводу втрати документiв на свої маєтки через татарську навалу. Проте в останнi роки iсторикам вдалося розшукати архiвнi документи, в яких Надвiрна згадується ще у 1578 роцi. Без сумнiву, що мiсто засноване набагато ранiше. Корiння сучасних надвiрнянцiв сягає це кам’яної доби. Проживали тут праслов’янськi i слов’янськi племена, котрi залишили по собi на горi поблизу мiста залишки свого поселення, знане як “городище”. До речi, гора, на якiй воно знаходилось, i до нинi називається Городищем. Бистрицею i Прутом одержав рiд польських феодалiв Куропатвiв. З початку свого виникнення мiсто стає важливим центром розвитку торгiвлi й ремесла, цьому сприяло його вигiдне розташування. У 17-18 столiттях серед ремiсникiв, що об’єднувалися в цехи, були шевцi, кравцi, кушнiрi, гончарi, рiзники, котлярi, бондарi, пилярi, мельники. На знаменитi щорiчнi ярмарки приїжджали до Надвiрної купцi з Угорщини, Молдови, Польщi. виникнення полiтичних партiй, громадських органiзацiй i товариств. Не пройшли цi процеси повз Надвiрну. У 1894 роцi засновано першу читальню “Просвiти”, а 1908 року створено фiлiю “Просвiти” з iнiцiативи Тадея Гриневича, Осипа Чубашого i Миколи Логодинського. Згодом тут виникають товариства “Сiльський господар”, “Сiч”, “Рiдна школа”. Плiдну працю “Просвiти” та багатьох нацiонально-спрямованих органiзацiй перервала Перша свiтова вiйна. Сотнi надвiрнянцiв були мобiлiзованi до австрiйської армiї. Чимало записалися добровольцями до УСС. З утворенням ЗУНР сiчовi стрiльцi влилися в лави УГА. У роки Першої свiтової вiйни Надвiрнянщина стала ареною жорстоких боїв. Мiсто зазнало значних руйнувань. До того ж пожежа, яка сталося у мiстi в 1914 роцi, знищила значну його частину. З лiта 1919 року Надвiрна опинилася пiд владою Польщi. Почався новий перiод в життi надвiрнянцiв. Незважаючи на спротив польських властей, вiдновлюють дiяльнiсть товариства “Просвiта”, “Рiдна школа”, створюється курiнь “Пласту”. Плiдно працював “Союз Українок”, в якому гуртувалися свiдомi жiнки мiста. Історiя Надвiрної тiсно пов’язана з розвитком у Заxiднiй Українi промисловостi. Дев’ятнадцяте столiття – визначальний перiод у життi мiста: тут вiдкриваються лiсопереробний та нафтопереробний заводи, фабрики xлiборорбськиx машин, склозавод. Видобуток та переробка нафти стають провiдною галуззю промисловостi мiста, запорукою його процвiтання й добробуту жителiв. Серед активiстiв українських органiзацiй i товариств 30-х рокiв були Іван Свноцький, Кость Бачинський, Дмитро Цибрiвський, Микола Гринiшак, Валерiан Банах, Василь Свищ. Зi становленням радянської влади у 1939 роцi всi українськi органiзацiї i товариства через репресiї i переслiдування припинили свою дiяльнiсть. І все ж, незважаючи на складнi iсторичнi процеси Надвiрна розвивалася економiчно i культурно, мiцнiла промисловiсть. Вiдома Надвiрна i своїм промисловим потенцiалом. У другiй половинi 19 столiття на теренах Надвiрнянщини розпочинається видобуток нафти, а 1897 року в мiстi було збудовано нафтоперегiнний завод – “рафiнерiю”. Нинi – це вiдкрите акцiонерне товариство “Нафтохiмiк Прикарпаття”. Надвiрна – мiсто учнiв i студентiв. У мiстi дiють чотири загальноосвiтнi школи, школа-iнтернат, лiцей, мiжшкiльний навчальний комбiнат, училищ, автотранспортний технiкум. Функцiонує в мiстi єдина на всю Україну лiсотехнiчна школа. школах. Живуть i працюють у Надвiрнiй чотири Заслуженi працiвники культури України – Любов Орел, Дмитро Скiкун, Ольга Молодiй, Ганна Макось, Заслужений артист України Сергiй Орел. Список використаних джерел та лiтератури Архiвнi джерела 1. Центральний Державний Історичний Архiв у м. Львовi. – Ф. 190. – с. 1367-1369. 2. Державний Архiв Івано-Франкiвської областi (далi ДАІФО). – Ф. 2. – Оп. 3. – Спр. 174. – арк. 198. 3. ДАІФО. – Ф. Р-25. – Оп. 1. – Спр. 6. – Арк.. 4-101. 4. Львiвська наукова бiблiотека iм. В. Стефаника НАН України. – Ф. 103. - №6498. – П 26/1. – Д. Монографiї та статтi 5. Арсенич П. Станiславiв – столиця ЗУНР. – Івано-Франкiвськ, К. – С. 34. 7. Вiльшовський М. Надвiрна // Молода нацiя: Альманах. – 2001. – №3. – С. 86-149. 9. Гандзюк Р. “Просвiта” у Надвiрнiй i повiтi // Народна воля. – 1994. – 12 сiчня. 11. Грабовецький В. В. Гуцульщина ХІІ – ХІХ ст. – Львiв, 1982. – С. 26. 12. Грабовецький В. В. Нариси iсторiї Прикарпаття. – Івано-Франкiвськ, 1993. – Т. 3. – С. 84-85. 13. Грабовецький В. В. Мiста Гуцульщини // Нариси iсторiї Прикарпаття. – Івано-Франкiвськ, 1994. – Т. 4. – С. 121-133. 14. Грабовецький В. В. Ілюстрована iсторiя Прикарпаття. – Івано-Франкiвськ, 2002. 15. Грабовецький В. В., Бурнашов Г. В., Рехтман М. Н. Надвiрна. – Ужгород, 1982. 16. Грабовецький В. В. Антифеодальна боротьба карпатського опришкiвства XVI – XIXст. – Івано-Франкiвськ, 1993. – С. 39. 17. Грабовецький В. В. Ілюстрована iсторiя Прикарпаття – Т. 3. – Івано-Франкiвськ, 2004. – С. 129. 19. Дем’янчук М. Надвiрна // Альманах Станиславiвської землi. – Нью-Йорк – Торонто – Мюнхен. – Т. 1. –1975. – С. 819. 20. Закревська Я. Мовний силует Надвiрнянщини // Народна воля. – 1995. – 7 жовтня. 21. Іроденко Д. Жiночий рух на Надвiрнянщинi // Народна воля. – 1997. – 29 жовтня. 22. Кугутяк М. Галичина: сторiнки iсторiї. – Івано-Франкiвськ, 1993. 23. Кончак С. Населення Українського Прикарпаття. – Львiв, 1974. – С. 79. 24. Край Бистрицi i Прута // Галичина. – 22 липня. – 2001. – №110. 26. Магдебурзькi старожитностi на Київщинi у XV – XVII ст. // Старожитностi. – 1993. – Ч. 3-4. – С. 21. 27. Максим’юк М. Олекса Довбуш i опришкiвський рух на Надвiрнянщинi // Народна воля. – 1995. – 19 серпня. 29. Надвiрна // Географiчна енциклопедiя України. – К., 1980. – Т. 2. – С. 397. 30. Надвiрна: поема в свiтлинах. – Інститут народознавства НАН України. – 48 с. 31. Нафтовий комплекс Прикарпаття / Упорядник Й. Гах. – К., 1994. – С. 102. 33. Питлюк М. Надвiрна, як жiнка: видається молодою // Галичина. – 1996. – 11 грудня. – С. 7. 35. Савуляк М. Як прийшли зi сходу “брати” // Вiсник Надвiрнянщини. – 1990. - 13 вересня. 36. Семкiяш М. Надвiрнянщина: вiд вiку ХІХ до вiку ХХ // Народна воля. – 1998. – №65. 37. Сiреджук П. Надвiрна у 1717 роцi // Народна воля. – 1999. – 18 травня. 38. Сiреджук П. Звiдки i коли взялася Надвiрна // Галичина. – 1999. – 10 квiтня. – С. 7. 39. Сон А. Бути гуцулом почесно // Гуцульський фестиваль вiдбувся 11-12 вересня у Надвiрнiй 1999 // Захiдний кур’єр. – 1999. – 17 вересня. – С. 1. 40. Страгора: книга про Надвiрнянщину. – Львiв, 1994. 41. Федункiв З. Нове обличчя Надвiрної // Тижневик Галичини. – 1999. – 28 жовтня. – С. 4. 42. Федоришин М. Свiтло нашої духовностi: “Просвiта” у Надвiрнiй: iсторiя i дiячi // Народна воля. – 1993. – 7 травня. 43. Фуфалько Р. Провiнцiя... (Про Надвiрну) // Україна. – 1993. – №21. – С. 28-29. 44. Чмелик Р. Багатий дар земляка надвiрнянському музею: Про музей у мiстi Надвiрна // Українська думка. – 2001. – 1 листопада. 46. Історiя мiст i сiл УРСР. – К., 1971. – С. 400. 47. Паспорт населених пунктiв Надвiрнянського району. Довiдник. – Надвiрна, 2003. – С. 92.