Реферат/сочинение: "Слобожанський край"

Слобожанський край

Свобода уважать или не уважать себя есть сегодня у каждого. Именно из этой свободы со временем вырастают и все остальные свободы. Николай Чхартишвили

Слобожанщина

1. Слобожанщина

2. Заселення Слобожанщини

5. Живий свiт Слобожанщини

6. Шляхи та броди Слобожанщини

7. Чумаки

8. Ярмарки Слобожанщини

9. Михайлiвська цiлина - одне з чудес України.

10. Кiннота Слобожанщини

12. Яблуня-колонiя

1. Слобожанщина

або Слобожанщина - частина України, розташована на пiвнiчному сходi нашої країни. До Слобiдської України належать такi областi: пiвдень Сумської, Харкiвська, Луганська, Донецька, а також схiднi райони Полтавщини та пiвнiч Днiпропетровщини.

Археологи знаходять тут слiди життя ще з часiв палеолiту. На цих землях перебували племена кiммерiйцiв, скiфiв, сарматiв, булгар, хозарiв, печенiгiв, половцiв.

Колись, у 11 столiттi, ця територiя входила до складу Київської держави.

Пiсля татарської навали, яка хвилею прокотилася слов'янськими землями у 13 столiттi, Слобожанщина спустошiла.

Протягом 300 рокiв це було "дике поле", мало заселена земля, небезпечна для життя.

Полчища монголо-татарiв пересувалися слобожанським Муравським шляхом, щоб обкладати даниною слов'янськi народи. Вони забирали в полон жителiв, грабували їх оселi.

Далi дiзнаймося як Слобожанщина перетворилася на квiтучий, багатий край.

2. Заселення Слобожанщини

Заселення Слобiдською України вiдбувалося поступово. Починаючи з 15 столiття Слобожанщину освоювали українськi промисловцi, яких називали "уходники" або "добичники". Вони заходили глибоко в степ. Основними заняттями їх були бджiльництво, мисливство, рибальство.

Землi Слобожанщини належали московському царю, проте залишалися незаселеними.

Поштовхом до великого переселення з Правобережжя на землiСлобожанщини стало повстання проти польської шляхти пiд проводом Якова Остряницi. Пiсля поразки повстання вiн у 1638р. привiв на пiвнiчний схiд 865 сiмей, якi заснували мiсто Чугуїв.

Переселенцi мали право зберiгати свiй козацький устрiй. Вони повиннi були пiдкорюватися московському начальству та охороняти московськi кордони вiд татарських нападiв. Досить скоро козаки збунтувалися проти московського воєводи, вбили Остряницю i повернулись назад на Правобережжя.

Дзиковський з-пiд мiста Острога перейшов на Слобожанщину з тисячею козакiв. Вони прийшли з родинами, майном, худобою. Переїхала уся полкова старшина: обозний, суддя, писар, сотники, навiть два священики. Цi козаки заснували мiсто Острогозьк. Того ж року Герасим Кондратьєв заклав мiсто Суми. У 1654 роцi заснованi мiста Харкiв i Охтирка.

Царський уряд Росiї змушений був визнати тих козакiв вiльними мешканцями краю. Саме тому козацькi поселення назвали „слободами”(«свободами»), а сама ця земля стала називатись Слобiдською Україною, або Слобожанщиною.

3. Природа Слобожанщини

Переселенцi з Лiвобережжя та iнших частин України зазвичай оселялися бiля води. Усi найбiльшi мiста Слобожанщини були побудованi на рiчках. Харкiв – на рiчках Лопань i Харкiв, Суми – на Пслi.

Захiднi землi краю заселилися ранiше, нiж схiднi, тому що на сходi було менше рiчок. Рiчки Слобожанщини у давнi часи мали зовсiм iнший вигляд, нiж сьогоднi. Бiльшiсть з них були судоходнi. Тобто по них сплавлялися великi човни-байдаки з хлiбом по усiй Українi. Притоки Днiпра Псьол, Сула i Ворскла зв’язували Слобiдську Україну з Полтавщиною. Рiчка Вир, яка вливається у iншу рiчку Сейм, надавала можливiсть спiлкуватися з Чернiгiвщиною.

Але з 18 ст. слобожанськi рiчки щороку мiлiли. Люди вирубували дерева для будiвництва своїх осель. Лiси зменшилися, порiдшали i перестали захищати воду вiд посухи.

царського столу. У широких степах легко було розводити i випасати табуни коней, отари овець, гурти волiв, череди корiв та телят.

На Слобожанщинi видобували сiль, а тодi чумаки розвозили її по усiх усюдах. Також добували камiнь, з якого робили жорна. Ще були поклади бiлої крейди, нею бiлили хати-мазанки. З гончарської глини виробляли посуд.

Отже, ця мiсцевiсть завжди забезпечувала слобожанам заможне життя.

1524

4. Побут слобожан

Загляньмо ж до господи слобожанина!

В давнi часи у Слобожанщинi будували рiзноманiтнi будинки. Окремi райони зберiгали традицiї тих земель, звiдки були переселенi їхнi мешканцi. Хати не завжди були обмазанi та побiленi. Будували так званi «митi» хати, тобто з вимитими до блиску стiнами. Розчин для миття називався луг — це тепла вода, процiджена через шар попелу. Деревину обробляли лугом для того, щоб вона не псувалася.

Рубленi дерев'янi хати з коморою через сiни будували у схiдних районах Слобожанщини. Це один з найстаровиннiших типiв житла, котрий iснував ще в Київськiй Русi.

Жiночий одяг прикрашали вишивкою гладдю, переважно бiлими, коричневими i синiми нитками. Жiнки носили спiдницi-плахти. Рушники вишивалися червоними та синiми нитками. Чоловiчий одяг мав свої особливостi. Верхнiй суконний одяг для негоди називався лига. Взимку чоловiк надягав смушеву шапку, а влiтку солом'яний бриль.

чоботи. Ткалися гаруснi тканини. Гарус – це тканина зi скляною ниткою, яка надає блиску i святкового вигляду. З цупкого гарусу заможнi мiськi жiнки шили спiдницi i плаття.

5. Живий свiт Слобожанщини

Природа щедро надiлила Слобожанщину. Живий свiт цього краю надзвичайно рiзноманiтний. Ізюмський, Теплинський та Черкаський лiси були багатi диким звiром. У лiсах паслися зубри, лосi, вепрi. На них чатували вовки, ведмедi. Було багато пушного звiру: соболiв, лисиць, куниць тощо. У степах пересувалися сайгаки i дикi конi.

Мiсцевi рiчки i ставки були повнi риби. Слобожани полювали на диких птахiв: тетервакiв, качок, стрепетiв, перепелiв та iнших. Не дивно, що саме тут знаходилися "царевi лови". Тобто цар приїздив полювати саме на Слобожанщину.

Наразi кiлькiсть тварин у лiсах Слобожанщини значно поменшала. Лiси вирубанi. Деяких тварин i пташок, таких як сайгаки чи стрепети, можна побачити тiльки на малюнках в Червонiй книзi. Червона книга – це книга, куди записують вiдомостi про тварин, яких знищила людина або якi живуть на гранi вимирання.

736

5. Шляхи та броди Слобожанщини

Брiд – це мiлке мiсце на рiчцi, яке можна перейти пiшки або «перебрести» конем. Життя людей було тiсно пов'язане iз водою, тому потрiбно було знати, як переходити з одного боку рiчки на iнший.

Особливо зналися на цьому татари i навiть давали бродам свої назви. Древня "Книга великого Чертежа" перелiчує одинадцять таких бродiв - Каганський, Абашкин, Шебелинський, Їзюмський, Татарський та iн.

Велике значення мали прокладенi людьми шляхи – найзручнiшi або найкоротшi дороги. Багато вiдомих шляхiв було прокладено татарами. Славетний Муравський Шлях проходив вiд Кримського Перекопу аж до Тули (наразi це Росiйська Федерацiя) помiж рiчками Днiпром i Доном. Сама назва шляху - татарська, в древньому документi згадується татарин на прiзвище Муравський. Вiд Муравського вiдокремлювалися Ізюмський й Кальмiуський шляхи, вони проходили територiєю Харкiвщини. Були також шляхи меншi. Їх подiляли на московськi та українськi: Старий та Новий Посольськi, Ромодан (на честь московського боярина Ромодановського), Сагайдачний (на честь українського гетьмана).

Найбiльшi шляхи допомагали слобожанам пiдтримувати торгiвельнi зв’язки з iншими частинами України, Росiєю та iншими країнами. 1209

569

Слобожанський край своїм процвiтанням завдячує i тим людям, якi займалися перевезенням вантажiв. Таких людей називали чумаками, а ще солениками i коломийцями. Цей промисел був поширений на Українi з 15 столiття.

Вченi вважають, що слово «чумак» походить вiд слова «чум». Так називалася дерев'яна скриня для солi та риби.

Чумаки торгували сiллю, котру привозили в Україну з Криму, чорноморського й азовського узбереж, з Галичини, Донеччини, Поволжя(наразi це у Росiйськiй Федерацiї). Також продавали рiзнi вироби, дерево, дьоготь, мед тощо.

Товари чумаки возили на дерев'яних возах-мажах, запряжених парою або четвiркою волiв сiрої мастi з довгими рогами. На пароволову мажу вантажили до 60 пудiв(один пуд - це аж 16 кг) солi.

Їздили чумаки валками до 100 i бiльше возiв. Валку очолювали виборнi отамани.

Чумакування було найбiльше поширене серед козакiв та селян. Побут чумакiв та козакiв був подiбний. Запорозькi козаки часто супроводжували валки чумакiв i обороняли їх вiд татар, зокрема при переправах через Днiпро.

В Українi було багато чумацьких шляхiв, якi з'єднували Лiвобережжя та Слобожанщину з Запорiжжям i Кримом, Доном та Азовським морем.Іншi шляхи вели з Правобережжя i Лiвобережжя до Галичини й Молдавiї. Головнi шляхи мали назви: Чорний,Царгородський, Бакаїв, Муравський, Харкiвський.

У другiй половинi 18 столiття — першiй половинi 19 столiття чумацтво було також основним видом транспорту.

У 18 ст. чумаки володiли монополiєю на торгiвлю сiллю, тобто конкурентiв вони у цьому промислi не мали. Всього чумаки перевозили 60-80 млн. пудiв рiзних вантажiв на рiк. Вони забезпечували товарами українськi ярмарки, доставляли вантажi до Москви та iнших мiст Росiї, Пiвнiчного Кавказу, Бiлорусi, Польщi та Молдови.

Чумакування занепало з середини19 i цiлком зникло з розвитком залiзничного та водного транспорту. Проте ще у 1880 р. в Українi було 200 000 чумакiв.

1871

8. Ярмарки Слобожанщини

Чи був ти колись на українському ярмарку? Все, що завгодно, можна купити на такому ярмарку! 200-300 рокiв тому дитина, котра потрапляла туди з батьками, отримувала смачнючого солодкого коника на паличцi або медового пряника. А якщо вже зовсiм пощастить – каталася на музичних каруселях, смiялася з ведмедика, котрого водили на ланцюжку цигани. Дивилася виставу чи слухала пiсню слiпого лiрника. Ото було весело!

Така знайома назва «ярмарок», а слово походить з нiмецької мови. Починаючи з 16 ст., з великих ярмарок Європи купцi привозили товари на Україну. Українцi швидко перейняли корисний приклад.

Давнi ярмарки проходили звичайно пiд храмовi свята або на святки(Рiздвянi свята), звiдси походять назви багатьох з них. Вони сприяли спiлкуванню людей з далеких околиць. Ярмарки мали свiй фольклор(народнi пiснi, казки, легенди). На них вiдбувалися ярмарковi вистави, зокрема ляльковi, музичнi виступи та рiзнi атракцiони у балаганах. Чудово змалював українськийярмарок М. Гоголь в оповiданнi «Сорочинський ярмарок».

З усiх 2 600 ярмарок у 19ст. найбiльшi були в Харковi: Хрещенський, Троїцький, Успенський i Покровський. Кожне мiсто та мiстечко Слобожанщини забезпечувало вигiднi умови (податковi пiльги, безпеку, забудування) для всiх ярмарок.

До середини 19 сторiччя в мiстi Ромни Сумської областi вiдбувається славетний Іллiнський ярмарок. На нього з'їжджались до 120 тисяч чоловiк, а товарообiг сягав 10 млн. карбованцiв. Іллiнський ярмарок за своїм значенням у Росiйськiй iмперiї поступався тiльки Нижегородському.

Четверте мiсце в Українi займав Хрестовоздвиженський ярмарок в м. Кролевець. На нього приїздили купцi з Росiї, Польщi, Прусiї, а самi кролевчани називали його «всесвiтнiм».

З 18 ст. ярмарки на Українi мали велике значення. Деякi з них творили так зване ярмаркове коло: 10 гуртових ярмарок вiдбувалися по черзi один за одним у семи мiстах. У них брали участь тi самi купцi. Деякi з них спецiалiзувалися на певних товарах, на бiльшостi ж ярмаркiв торгували рiзним товаром.

2091

9. Михайлiвська цiлина - одне з чудес України

Ти вже знаєш, що охороняти потрiбно пам’ятки архiтектури та дендрологiчнi парки. А вiдомо тобi, що в Українi є степ, який теж знаходиться пiд захистом держави?

Серед заповiдних дiлянок Сумщини Михайлiвська цiлина займає особливе мiсце. Її унiкальнiсть полягає в тому, що тут охороняється дiлянка лучного степу. Плакорнi степи - це степи, якi нiколи не оралися и не оброблялися людиною.

Загальна площа його становить 202,48 га. Цей степовий масив знаходиться мiж рiчками Грунею i Сулою у Лебединському районi. Колись тут були великi пасовища. В дореволюцiйний час Михайлiвської цiлина належала помiщику Капнiсту. Дiлянку використовували для випасання коней. З 1928 року починається охорона цього мiсця.

Хто хоч раз побував тут, не може забути барвистого цвiтiння степового рiзнотрав’я. Починаючи з ранньої весни i до пiзньої осенi, степ змiнює свої кольори. З настанням теплих весняних днiв першими з'являються досить великi бузково-рожевi квiти брандушки рiзнокольорової. Цей рiдкiсний вид квiтiв ще можна зустрiти на Сумщинi, але найбiльша його кiлькiсть знаходиться на Михайлiвськiй цiлинi. Навеснi тут квiтнуть сон i горицвiт. На початку лiта степ розквiтає синiми барвами - квiтують шавлiї лучна та поникла. В цей же час починає виколошуватись ковила.

Степ своїми мiнливими вогниками квiтiв, срiблястим ковиловим граєм, неповторними пахощами, щебетанням птахiв зачаровує своїх вiдвiдувачiв. Надає вiдчуття єдностi людини з природою.

Михайлiвська цiлина є важливою складовою природно-заповiдного фонду України. Тут зростають 13 видiв рослин i грибiв, занесених до Червоної книги України.

1634

Гусари - це легка кiннота для вiйськових дiй в тилу i на флангах супротивника. Вони брали активну участь в багатьох воєнних операцiях. Особливо вiдзначилися гусари у вiйнах проти наполеонiвської Францiї.

Гусарська форма вiдрiзнялася вiд унiформ iнших родiв кавалерiї своїм виглядом. Першими гусарами були вихiдцi з Угорщини. Тому гусарський мундир мав багато деталей, запозичених з угорського нацiонального одягу. Незвичнiсть i ошатнiсть гусарської форми сподобалася i прижилася в Росiйськiй Імперiї.

вузькi рейтузи- чикчири i короткi чобiтки-ботики, оздобленi чорною вовняною китицею. Навколо талiї гусари носили пасок зi шнурiв з перехватами-гамбами. Чорний, обшитий шкiрою кiвер( високий кашкет), оздоблювався бiлим султаном з пiр’я та шнурами (етишкетами). Кокарда робилася у виглядi круглої розетки з чорної стрiчки з помаранчевими обвiдками i з металевою петелькою за кольором гудзикiв. У такiй формi гусари мали неймовiрно гарний вигляд!

Основною зброєю гусара була шабля в шкiряних iз залiзною оправою пiхвах, яка носилася на поясi. З вогнепальної зброї гусари мали два сiдельних пiстолети.

З назв гусарських полкiв можна дiзнатися, що вони складалися на 90 вiдсоткiв з українцiв. Бiльшiсть гусарських частин за заслуги у Вiтчизнянiй вiйнi 1812 року були вiдзначенi почесними нагородами.

1531

Ти вже дiзнався, що Слобожанщина була вiйськовим краєм, бо першими поселенцями були українськi козаки. Вони подiлилися на полки i повиннi були служити росiйському царю. Згодом козачi полки Катерина 2 назвала гусарськими.

Українськi гусарськi полки, як гiднi спадкоємцi козачих полкiв, за весь час свого iснування завжди були першими. Вони виявляли в боях безмежну мужнiсть i героїзм.

Згадаймо ж одну неймовiрну iсторiю.

Наприкiнцi XIX столiття дiвчата мрiйливо зiтхали, коли куряву на вулицях мiстечок здiймали копита коней 12-го гусарського Охтирського Його високостi принца Фрiдрiха-Карла Прусського полку... Незважаючи на довгу назву полку, хлопцi-гусари в ньому служили свої – українцi. Власну iсторiю пiдроздiл вiв вiд Охтирського слобiдського Черкаського козацького полку. В рiзнi роки iснування вкрив славою свої знамена в боях проти туркiв, полякiв, чехiв та французiв.

Найбiльш вiдомим гусаром-охтирцем був Денис Давидов — партизан i поет. На початку вiйни вiн у чинi пiдполковника командував батальйоном Охтирського гусарського полку в армiї росiйського полководця Багратiона. Пiд час вiйни з Наполеоном Давидов вiдзначився у партизанськiй вiйнi з французами. За заслуги в бою 20 сiчня при Ларот’єрi(це у Францiї) йому було надано звання генерал-майора.

Охтирський полк пiд командуванням Давидова одним iз перших увiрвався до наполеонiвського Парижу. Пiсля бою полк мав вiдвiдати особисто росiйський iмператор Олександр1, а гусари були не готовi до параду. Їхнi пошарпанi в боях мундири мали жалюгiдний вигляд. Тодi Давидов розпорядився… забрати зi складiв розташованого неподалiк жiночого монастиря все сукно. Наступного дня для всiх гусар вже були пошитi новенькi мундири – коричневi. Такi самiсiнькi за кольором, як i ряси французьких черниць! На парадi охтирцi мали просто блискучий вигляд. Вражений монарх окремим своїм указом звелiв їм завжди носити коричневi мундири.

Охтирський полк отримав величезну кiлькiсть нагород i вiдзнак вiд царiв. Пiсля революцiї бiльшiсть гусарiв полку переїхала за кордон, бо бiльшовики лiквiдували полк.

2392

Слобожанщина має багато цiкавинок. У мiстi Кролевцiросте особлива яблуня - "Яблуня-колонiя". Зовнi це звичайний яблуневий кущ. Проте вiк його - понад 200 рокiв.

Особливiстю цiєї яблунi є її здатнiсть до самостiйного укорiнення гiлками. Так вона продовжує своє життя. Коли один з прирослих до землi стовбурiв має вiдмерти, його вiти стрiмко нахиляються до землi i приростають.

але нiчого з цього не вийшло!!!

Мiсцевi жителi стверджують, що яблуня-колонiя позитивно впливає на здоров'я людей, знiмає головний бiль, лiкує хворi суглоби i ревматизм.

925

Харкiвська область

13. Харкiвська область+

14. Харкiв - столиця Слобожанщини+

15.

16. Харкiвський унiверситет+

17. Харкiв - дiтям

18. Знавець погоди

19. Природнi особливостi Харкiвщини+

20. харкiвська давнина

21.

22.

23.

24. Змiїв - мiсто Змiя Горинича +

25.

26. Чугуїв - мiсце натхнення Миколи Гоголя+

27. Ілля Юхимович Рєпiн+

28. Григорiй Савич Сковоророда - знаменитий мешканець Харкова+

1. Харкiвська область

Ха́ркiвська о́бласть знаходиться на пiвнiчному сходi України. Вона межує з Луганською, Донецькою, Днiпропетровською, Полтавською та Сумською областями України та з Росiєю.

Харкiвщина подiлена на 25 районiв. До цiєї областi входять 16 мiст, 62 мiстечок та 1861 сiл та хуторiв. Найбiльше мiсто – Харкiв. Серед iнших мiст найцiкавiшi: Ізюм, Лозова, Чугуїв, Богодухiв, Змiїв.

Харкiвська область – одна з найбiльш розвинених економiчно. Тут працюють багато заводiв. Будують машини, трактори, лiтаки.

На Харкiвщинi працює найбiльший в Українi завод по виробництву цементу. В цiй областi добувають такi потрiбнi для будiвництва пiсок та глину. Також тут видобувають вапняк, крейду та iншi корисних копалини.

Харкiвщина багата на значнi поклади природного газу у Шебелинцi i Красно градi.

до 2010 року головним газо видобувним регiоном України.

З областю пов'язанi життя i дiяльнiсть таких видатних осiб: художника І. Рєпiна, фiлософа Г. Сковороди, вченого І. Мєчникова, iсторика В. Данилевського.

Про iсторiю i культуру цього мальовничого краю ти дiзнаєшся у наступних статтях.

Харкiв – столиця Слобожанщини, центр Харкiвської областi. У 1918-1934 роках мiсто було першою столицею України.
Харкiв був заснований загоном українських переселенцiв на чолi з осадчим Іваном Каркачем у 1654 роцi. У 12 столiттi на цьому мiсцi знаходилося Харкiвське городище.

За складом населення Харкiв був українським мiстом - бiльшу його частину складали українцi. Ось прiзвища з давнього архiвного списку: родини Іваненка, Тимошенка, Юхименка, Журавля, Стрiхи, Ломаки, Горобця та iн. Загалом загiн українцiв складав 587 козакiв, з сiм'ями. Вони заснували козацьке об'єднання з дiленням на сотнi, десятки, на чолi з отаманами, сотниками i десятниками. У 1665 у Харковi українцiв було 2282 чоловiчого роду, а великоросiв тiльки 133.

Цiкаво, що тогочаснi вулицi мiста називали iменами простих козакiв i ремiсникiв. Наприклад: Римарська, Чоботарська, Коцарська, Кузнечна, вулиця Сотницька, вулиця Максима Писаря, Борисенкiвська (на честь пушкаря Борисенка) i т. д.

Першi харкiвськi переселенцi отримали безкоштовно на вiки вiчнi землi пiд будiвництво та землi пригороднi, тому у Харковi було так багато мiлких землевласникiв.

Солом'яним i дерев'яним був майже весь Харкiв у 17 та в 1 пол. 18 ст. Кам'яними будiвлями у козачому Харковi були тiльки Покровський монастир, Колегiум, Собор та двi церкви. Кам'яних будинкiв не мав нiхто. У Харковi було 290 лавок(магазинiв), 163 шинки, 29 винокурень - i все це було з дерева.

Робiтник-поденник працював за 10 копiйок на день. Багато це чи мало? За 10 копiйок у 1732 роцi можна було купити 6 фунтiв(десь бiльше 2 кг) сала, 1\8 вiдра горiлки, 5 фунтiв(бiля 2 кг) коров'ячого масла або 30 фунтiв (бiля 12 кг) зерна. Тодiшнiй робiтник був значно багатший за теперiшнiх харкiвських трударiв!

Прекрасно жилося харкiвчанам у тi давнi часи: бiля кожного будинку були чудовi плодовi сади, городи. Люди займалися ремiсництвом, промислами i торгiвлею. У часи автономiї, тобто свободи вiд московської влади, городяни мали власний суд, козаче i цехове самоуправлiння. Багато було зроблене для розповсюдження української культури.

У 18 ст. мiсто стало губернським, пiдпорядкованим росiйському царю. Завдяки зручному розташуванню на перехрестi шляхiв з Петербургу, Москви, Києва в Крим та на Кавказ губернiя стає одним iз найбiльших центрiв ремесел i торгiвлi на Сходi Росiйської iмперiї. У серединi 19ст. товарообiг харкiвських ярмаркiв становить майже половину товарообiгу всiх ярмаркiв України.

У 1869 р. прокладається Курсько-Харкiвсько-Азовська залiзниця. В мiстi виростають першi великi заводи.
традицiї Харкiвщини теж багатi. Тут жили i працювали такi всесвiтньо вiдомi люди, як видатний фiлософ i поет Григорiй Сковорода, художник Ілля Рєпiн, режисер Лесь Курбас, архiтектор Дмитро Бекетов, письменник Григорiй Квiтка-Основ'яненко.

3195

3. Цiкавинки Харкова

Харкову, як i iншим мiстам України, є чим похвалитися.

Зазвичай вважається, що харкiвська площа Свободи (колишня Дзержинського) — найбiльша в Європi. Хоча «Еспланад де Кiнконс» у Францiї бiльша вiд площi Свободи. Але все ж таки площа Свободи – найбiльша в Українi! Вона займає 11. 6 гектарiв. Мiська площа таких величезних розмiрiв була спецiально задумана для пiдкреслення столичного статусу Харкова. Мiсто було центром Радянської України з 1919 по 1934 р. Площу Свободи обрамляють вiдповiднi будiвлi. Серед них видiляється величезна будiвля Будинку державної промисловостi.

працює музей та проводяться спостереження в телескоп.

Х аркiвський нацiональний унiверситет iменi Василя Назаровича Каразiна унiверситет України.

Це перший виш на українських землях, заснований за iнiцiативою мiсцевих громадян.Ідею В. Каразiна пiдтримали дворянство та мiська управа iшвидко зiбрали потрiбнi кошти. Куратором унiверситету був призначений граф С. Потоцький. Першим ректором був І. Рижський. Серед професорiв у першi десятилiття iснування унiверситету переважали головним чином нiмцi. Найвизначнiшi з них — фiлософ Й. Б. Шад та iсторик Д. X. Роммель. Число студентiв унiверситету постiйно зростало.

У 19- на початку 20 ст. Харкiвський унiверситет мав 4 факультети: фiзико-математичний, iсторико-фiлологiчний, медичний i юридичний. Унiверситет мав лабораторiї, клiнiки, астрономiчну обсерваторiю, ботанiчний сад, бiблiотеку. З iнiцiативи дiячiв унiверситету з'явились першi газети i журнали на Слобожанщинi.

Харкiвський унiверситет вiдiграввелику роль в українському нацiональному вiдродженнi в кiнцi 19 — на початку 20 ст. Тут велися дослiдження народного побуту, iсторiї i мови, писали лiтературнi твори i розвивали україномовний театр. Студенти об'єднувалися в українськi громади

Можливо i ти, друже, станеш студентом цього знаменитого унiверситету!

5. Харкiв – дiтям

Харкiвська влада завжди пiклувалася, щоб дiти зростали розумними i допитливими.

У мiстi дуже популярною є дитяча залiзна дорога. За рiк її вiдвiдують до 30 тисяч людей! Тут дiти вчаться керувати потягом. Також можна опанувати професiю стрiлочника, провiдника i диспетчера.

Перший поїзд дитячої залiзної дороги "Мала Пiвденна" вiдправився у 1940 роцi.

Ще у мiстi є чудовий зоопарк, котрий знаходиться у парку iменi Шевченка.

Дуже цiкаво проїхатись на харкiвськiй пiдвiснiй канатнiй дорозi. Вона зв'язує Ботанiчний сад з парком iменi Горького. З висоти можна помилуватися старовинними церквами i побачити, що Харкiв прекрасне i зелене мiсто!

6. Знавець погоди

Зараз, друже, ти познайомишся з одним симпатичним представником живого свiту Харкiвщини. Його звати сурок або байбак. На Харкiвщинi iснують двi великi колонiї цього звiрка. Колись у степах байбакiв було дуже багато. Зараз степи розоранi, тому байбакiв лишилося мало.

Це товстенький гризун, який може важити до 5 кiлограмiв. Вiн харчується польовими травами: люцерною, цикорiєм, пирiєм. За день може з’їсти до 1,5 кг кормiв! Вони живуть колонiями, тобто сiм’ями. Риють багато нiрок, поєднаних мiж собою. Колонiю байбакiв можна побачити здалеку. Це вкрита невисокими холмиками мiсцевiсть.

У вереснi байбак впадає у сплячку. Спить вiн до кiнця лютого чи початку березня. У Америцi здавна байбаки передбачають погоду. Як прокинеться байбак пiсля сплячки, свисне вiн чи нi – вiд цього залежить сприятлива погода на наступний рiк. Бiологи з Харкова та зi Львова теж спостерiгають за байбаками.

Харкiвська область має свої природнi особливостi. Область розташована у лiсостепу та степу. Клiмаи там теплий. Середня температура у сiчнi −7 ºС, а в липнi +21 ºС.

Бiльшу частину Харкiвщини займають степи. Лiси i кущi становлять лише невеликий вiдсоток, розташованi вони переважно у рiчищах рiчок на високих берегах. Найбiльшою рiчкою областi є Сiверський Донець. Це також най бiльша рiчка Лiвобережної України (довжина 1053 км). Великими притоками Сiверського Дiнця є Оскiл, Уди, Межова.

В областi є багато лiсових озер (поблизу Змiєва, Чугуєва, Балаклiї). Вонипов'язанi з руслами рiчок. Найбiльше озеро називається Лиман — розташоване недалеко вiд мiста Змiїв. Навколишня краса, чиста вода озер роблять їх одним з улюблених мiсць вiдпочинку. В областi є декiлька штучних водосховищ, каналiв.

риби.

Серед природних об'єктiв Харкiвщини особливо цiннi дендропарк у Краснокутську, садово-парковi комплекси у Сковородинiвцi, Старому Мерчику та iншi.

1487

8. Харкiвська давнина

У Харкiвськiй областi багато слiдiв давнiх поселень людей за останнi 10000 рокiв. Давнi поселення людей називають городищами. Зустрiчаються городища скiфiв, хозарiв, сарматiв i печенiгiв (навiть є населений пункт з такою назвою — Печенiги). З iсторiєю слов'ян та Київської Русi пов'язують матерiали розкопок на Удах поблизу Харкова. У 1111 роцi у районi мiста Ізюму київський князь Володимир Мономах воював з половцями. Через 70 рокiв князь Ігор зупиняється бiлягори Кременець в Ізюмi, де тодi був умовний кордон Київської Русi. Ця подiя вiдбита у пам’ятцi свiтової лiтератури «Слово о полку Ігоревi» («О, Русская земле, ти уже за спиною…»). Татаро-монголи зруйнували цi землi у серединi 13 сторiччя iпостiйними набiгами не дозволяли освоювати «дике поле». У 1596 роцi пiвденнiше Ізюму була заснована перша росiйська фортеця — Цареборисiв. Зберiгся великий камiнь, який позначив закладення фортецi у1596-1612 роках.

Освоєння району пiд назвоюСлобiдська Україна почалося у другiй половинi 17 столiття Пiсля 1654 року сюди переселялись з Захiдної та Пiвнiчної України цiлими селами. Інодi навiть давали старi назви новим поселенням (Вiльшана, Золочiв та iн.). Склався оригiнальний адмiнiстративний устрiй — подiл на полки(Харкiвський, Ізюмський та iн.). Поблизу вiд оборонних споруд, крiпостей,поставали мiста i села. На заходi областi у 1708-09 роках пройшли битви шведських i росiйських вiйськ, що передували Полтавськiй битвi. У першiй половинi 18 столiття були спорудженi на пiвднi областi у районi Балаклiї, Лозової були побудованi потужнi земельнi укрiплення — Українська оборонна лiнiя. Залишки фортець i валiв цiєї лiнiї збереглись у Красноградi та iнших мiсцях.

Численнi храми у селах i мiстах стали чудовими архiтектурними прикрасами областi.

В областi є мiсця, пам'ятники, музеї, пов'язанi з дiяльнiстю видатних людей, таких як: Каразiни, Харитоненки, Шидловськi, Л. Кенiг, І. Рєпiн, Г. Сковорода та багато iнших.

Краснокутський дендропарк, тобто музей для рослин i дерев пiд вiдкритим небом, знаходиться у Харкiвськiй областi. Це один з найстарiших дендропаркiв України, заснований бiльше 200 рокiв тому. Вважається, що вiн був закладений у 1793 роцi на мiсцi Краснокутського Петропавлiвського монастиря. Існував монастир 100 рокiв, а потiм був закритий за наказом iмператрицi Катерини Другої. Пiзнiше землi були подарованi Назару Олександровичу Каразiну. Засновником парку вважають його сина Івана Назаровича. Спочатку Краснокутський дендропаркбув пам'ятником архiтектури мiсцевого значення i лише через деякий час парк отримав статус пам'ятника садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Рослинний свiт парку дуже цiкавий i рiзноманiтний. Тут були проведенi першi експерименти з пристосування дерев в Українi. У Краснокутський дендропаркКаразiни завезли близько 600 видiв рослин з Японiї, Китаю, Америки, Канади, Францiї, Нiмеччинита iнших країн. Буде цiкаво дiзнатися, що саме тут вперше на Українi прижилися клен, акацiя, платан, софора i ще близько 50 видiв рослин, якi ранiше на територiї нашої країни не зростали.
Дуже сильно постраждав парк в роки Великої Вiтчизняної вiйни. Тодi було вирубано багато цiнних порiд дерев. Парк нагадував непрохiднi джунглi. Почали вiдновлювати його лише в 1957 роцi. На той час там залишилося всього 180 видiв дерев i кущiв.
барбарис, китайський ясен, ялiвець вiргiнський. У парку зростає ялиця лула, яка була посаджена ще засновником парку Каразiним. Бiля дендропарку знаходиться Краснокутська дослiдницька станцiя садiвництва, на величезнiй територiї якої вирощують фрукти i ягоди. Тут працює «Музей яблук».
на нiм складено з каменя двi обручки i встановлена альтанка. Молодожони зi всiх околиць обов'язково вiдвiдують цей острiв i фотографуються тут. У дендропарку є чотири джерела-колодязя з цiлющою водою, багатою залiзом. На територiї парку знаходяться унiкальнi пiдземнi споруди Петропавлiвського чоловiчого монастиря. Каразiни використовували цi лабiринти як оранжерею. Довжина лабiринтiв сягає 18 кiлометрiв. Печери i пiдземнi ходи збереглися в Краснокутському дендропаркудо наших часiв i вiдкритi для вiдвiдувань.

Не дивно, що Краснокутський дендропарк є дуже популярним мiсцем у туристiв!

2730

10. Дерево Щастя

У Краснокутському дендропаркузростає одне з прадавнiх дерев на Землi - гiнкго дволопатеве, яке називають деревом щастя. Цi дерева живуть бiльше 2000 рокiв, вони зростали на нашiй планетi ще за часiв динозаврiв. Виникло вiд первiсних дерев приблизно 300 млн. рокiв тому, i є пращуром сосни та ялини. Замiсть хвої у нього вiялоподiбнi листки. Гiнкговi дерева вцiлiли в Китаї та Японiї. У цих країнах насiння гiнкго вважають делiкатесом i розводять як плодове дерево. Плоди гiнкго використовують у схiднiй медицинi. Його деревина м'яка, пiддатлива, легко обробляється.

Тому Кемпфер назвав знайдене ним дерево «срiблястим абрикосом». Пiзнiше бiолог Карл Лiнней занiс цю назву до наукової класифiкацiї.

комахами. Дерево має конусоподiбний брунатно-сiрий стовбур, довгi вигнутi гiлки. Гiнкго дволопатеве є пам'яткою природи свiтового значення i занесене до Червоної книги свiту.

1308

11. Старий Мерчик

- найстарiший палацовий комплекс Харкiвщини, побудований у 1776-78 рр. Знаходиться у Валкiвському районi Харкiвщини. Власником садиби колись був полковник Шидловський, потiм граф Василь Орлов-Денисов, врештi - iнженер Духовський.

Зберiгся опис садиби з «Харкiвських губернських вiдомостей », датований 1850 роком:

«Садиба розташована на схилах двох протилежних гiр, бiля пiднiжжя яких протiкає рiчка Мерчик i зi своїх вод утворює обширне озеро. На однiй з цих гiр знаходиться розкiшний панський дiм. А також на просторi 120 десятин розкинувся при ньому англiйський пейзажний сад. Природа й мистецтво, здавалося, сперечалися за свою вищiсть при створеннi мерчинського саду, такий вiн на диво красивий i рiзноманiтний. У ньому ви зустрiнете й широкi долини, вкритi вiчнозеленим газоном, i крутi гори. І чарiвнi клумби з рiзноманiтними квiтниками, i розкiшнi каштановi алеї, i великi гаї iз сторiчних струнких дубiв, берестiв, кленiв, берiз, сосен, тополь i ялин, якi дихають прохолодою.

З обширного озера проведено в сад ставки чистої води, якi оживляють зграї лебедiв У цьому саду особливо вражає усiх величний вигляд тераси, яку влаштували на схилi гори. Ви бачите внизу, в сажнях сорока, майже круглу, встелену зеленим килимом широку долину. На цiй долинi зi звивистими i всипаними рiзнокольоровим пiском дорiжками посаджено квiтковi клумби. Вся долина оточена лiсом з гiгантських тополь, ялин та iнших дерев… Хоч би скiльки разiв ви приходили милуватися терасою i видом з неї на сад — подив та насолода вашi будуть зростати бiльше й бiльше. Так все тут чудово, витончено й велично».

У нашi днi, на превеликий жаль, це мiсце знаходиться у вкрай занедбаному станi.

1685

12. Змiїв - мiсто Змiя Горинича

та росiйських казок та билин.

Виявляється, що батькiвщина цього знаменитого змiя - мiсцевiсть бiля мiста Змiєва Харкiвської областi. Здавна вiрили, що тут у непролазних лiсах та хащах живе багатоголовий змiй. Тому, як вважають деякi науковцi, на честь нього i отримало мiсто таку назву.

Звичайно iснують i iншi легенди щодо назви "Змiїв".

Одна з них оповiдає, що недалеко вiд сучасного мiста Змiїв розташована була половецька столиця Шарукань, яку у давнi часи величали "мiстом Змiя".

Мiсто Змiїв дуже древнє. Мiсцевiсть, де воно розташоване, була заселена ще до 1 тис. до н. е. Серед племен, якi тут мешкали, найбiльш вiдомi скiфи, сармати, готи, печенiги та слов'яни.

923

13. Весiлля у Малинiвцi

«Весiлля у Малинiвцi» - це чудовий фiльм. Якщо ти його не бачив, обов ’язково подивись!

- Чого я у тебе такий улюбльонний? - питав персонаж цього вiдомого фiльму-оперети бандит Попандопуло. Фiльм надзвичайно дотепний i веселий, у ньому знялися вiдомий спiвак Микола Слiченко i актори Михайло Пуговкiн та Михайло Водяний. А ще у ньому "знiмалося" село Малинiвка, яке знаходиться на Слобожанщинi у Чугуєвському районi. Споконвiку Малинiвка була вiйськовим поселенням, пiд час революцiй i вiйн влада тут часто змiнювалася. Про цi справжнi подiї i розказано у фiльмi.

Мальовничi мiсця, привiтнi мешканцi, прекрасна погода влiтку - все це завжди приваблювало телевiзiйникiв.

Багато висловiв з фiльму стало "крилатими виразами", тобто усiм вiдомими, дотепними. Наприклад:

- І чого я в тебе такий улюбленний...

- Бац-бац - i... мимо

772

14. Чугуїв - мiсце натхнення Миколи Гоголя

Чугуїв - невеличке мiсто Харкiвської областi.

Свою назву Чугуїв отримав вiд татарського "чуга", що означало вузький каптан iз короткими рукавами. До 13 ст. мiсцевiсть, де розташоване сучасне мiсто, належала Переславському та Чернiгiвському князiвствам. Чугуїв згадується у московських документах 18 та 17 столiття.

Подiї, якi сталися колись у Чугуєвi, надихнули Миколу Васильовича Гоголя на написання повiстi "Тарас Бульба". У 1819 на центральнiй площi мiста катували i вбивали учасникiв повстання у вiйськових поселеннях. Повстання було жорстоко придушене, 275 людей стратили, 12 000 пiддали тортурам шпiцрутенами (палицями). Батьки катованих, так само, як i Тарас Бульба у повiстi, пiдтримували своїх синiв i настановляли, аби вони не просили про помилування.

808

15.Ілля Юхимович Репiн

Всьому свiту вiдоме маленьке мiстечко Чугуїв, тому що це батькiвщина видатного росiйського художника Іллi Юхимовича Рєпiна.

«Бурлаки на Волзi» (1870-73), «Іван Грозний i син його Іван» (1881-85), «Царiвна Софiя» (1879). Мало знайдеться людей, якi не знають картини «Запорожцi пишуть листа турецькому султановi». Один з варiантiв цього твору знаходиться у Харкiвському Державному Музеї образотворчого мистецтва.

Рєпiн створив численнi портрети дiячiв росiйської i української культури ( Т. Шевченка (1888), Д. Багалiя (1906) та багатьох iнших).

Художник намалював чотири ескiзи проекту пам'ятника Шевченковi у Києвi (на конкурс 1910 — 14). Робив iлюстрацiї до творiв М. Гоголя «Тарас Бульба» i «Сорочинський ярмарок» (1872 — 82), книги Д. Яворницького «Запорiжжя в залишках старовини i переказах народу» (1887).

вольниця» (1903), «Гопак» (1930, не закiнчений), «Етюд академiчної натурницi», «Солоха i дяк». До друзiв Іллi Рєпiна належали українськi дiячi: М. Кропивницький, М. Мурашко, Д. Яворницький та багато iнших.

1458

16. Григорiй Савич Сковорода - знаменитий мешканець Слобожанщини

Певно, друже, ти вже чув про видатного українця Григорiя Савича Сковороду. Це був знаменитий мандрiвний фiлософ, науковець i вчитель. Вiн отримав освiту в Києвi. Задля наукового вдосконалення побував i за кордоном. Вiн вiдвiдав Австрiю, Словаччину, Польщу, Нiмеччину, де ознайомився з життям тамтешнiх народiв, вивчив їхнi звичаї i
дiзнався про їхню культуру, фiлософськi iдеї, лiтературнi
течiї.

Понад 25 рокiв мандрував вiн мiстами i селами Лiвобережної України. Перебирався i в
сусiднi губернiї, дарував народовi свої знання й досвiд. З
1753 по 1785 рiк Г. Сковорода написав переважну бiльшiсть своїх поетичних творiв.

Поетика – це наука, котра вивчає лiтературнi твори i закони лiтератури, а етика – наука про мораль.

Увесь творчий доробок Григорiя Сковороди включає 17 фiлософських творiв, 7 перекладiв, збiрки вiршiв «Сад Божественних пiсень», «Байки Харкiвськi». У своїх творах i промовах до людей вiн навчав високим моральним принципам: волелюбностi, твердостi духу,
гiдностi, щиростi, прагненню мудростi, надiйностi, любовi до
ближнього. Творча спадщина великого фiлософа стала невичерпним джерелом мудростi для українського народу на вiки. Вона важлива
й до сьогоднi.

"Одягався вiн пристойно, але просто; їжу мав, що складалася з трав, плодiв i
молочних приправ, споживав її ввечерi, пiсля заходу сонця; м’яса та риби не їв
не через марновiрство, а iз своєї внутрiшньої потреби; для сну видiляв свого
часу не бiльше чотирьох годин на добу; вставав до зорi i, коли дозволяла погода,
завжди ходив пiшки за мiсто прогулюватися на чисте повiтря i в сади; завжди

добродушний, принижений перед усiма, охочий до слова, де не змушений говорити,
iз усього виводив мораль, шанобливий до будь-якого стану людей, вiдвiдував

їхнє серце, мав побожнiсть без марновiрства, вченiсть без зазнайства, поводження
".

Помер Сковорода 9 листопада 1794 року в селi Пан-Іванiвцi (нинi —
Сковородинiвка) на Харкiвщинi. Перед смертю поет i фiлософ заповiдав поховати

спiймав».

2573

Сумська область

29. Сумська область

30. Суми - столиця Сумщини

31. Благодiйники м. Суми

32. Пам ' ятник меценатовi

33. Пам ' ятки Сумщини

34. Мiсто козацької слави - Глухiв

35. Глухiвськi благодiйники - родина Терещенкiв

36. Кролевець

37. Стародавнє мiсто роменцвiту - Ромни

38. Солодке мiсто. Ізюм

39. З iсторiї м. Охтирка

40. Тростянець

41. Тростянецькi цiкавинки

42. Путивль

43. Мiсто, де конi топляться

На пiвночi та сходi область має кордони з Брянською, Курською й Бiлгородською областями Росiйської Федерацiї.

У Х столiттi нинiшня Сумщина входила до складу Київської Русi, до Липовицького князiвства. Саме тодi почалася iсторiя таких славних мiст, як Ромни (Ромен), Глухiв та Путiвль.

Заселення слобiдських земель вихiдцями з рiзних регiонiв України вiдбулося у 60- тi роки ХVІІ столiття.. Менше, нiж за 30 рокiв «дике поле», що залишилося тут пiсля постiйних набiгiв татарiв-кримчакiв, перетворилося на квiтучий хлiборобський край.

Су́ми — обласний центр на Слобожанщинi. Мiсто розташоване на правому високому березi рiчки Псьол.

Його заснували в 1652-1655 рр. українськi селяни i козаки-переселенцi на чолi з Герасимом Кондратьєвим з Правобережної України. 1656-1658 - московський воєвода К. Арсеньєв побудував у Сумах фортецю для захисту Слобiдської України вiд наскокiв татар. Завдяки вигiдному торгiвельному шляху, що проходив через Путивль на Москву, Суми швидко зростали.

1658-1765 - мiсто було центром козацького Слобiдського Сумського полку.

Розвиток Сум припадає на другу половину 19 - початок 20 столiття. Суми стали головним осередком цукрової промисловостi, завдяки Івану Харитоненку, про якого ти прочитаєш далi. Також у мiстi були машинобудiвний i металообробний заводи та фабрика сукна.

892

3. Благодiйники м. Суми

Іва́н Гераси́мович Харито́ненко — землевласник i цукрозаводчик. Вiн був вiдомий фiлантроп, тобто людина, яка безкорисливо любить ближнiх i їм допомагає. І. Г. Харитоненко народився в селi. Нижня Сироватка Сумського повiту, був сином селянина-чумака. У їхнiй сiм’ї було 9 дiтей.

Маленьке провiнцiйне мiсто Суми, яке з 10,3 тисячi чоловiк у 1850 р. виросло до 50,4 тис. у 1915р. своїм промисловим i культурним розвитком завдячує дiяльностi торгового дому “Харитоненко з сином». Головна контора торгового дому “Харитоненко з сином” знаходилася в Сумах. Іншi контори були у Москвi, Харковi, Томську, Владивостоцi, Турцiї, Персiї. Величезнi багатства, нажитi за короткий строк, щедрiсть, благодiйнiсть Харитоненка та його спадкоємцiв сприяли процвiтанню мiста i повiту.

Харкiвського унiверситету, реальне училище, церкву в с. Нижня Сироватка, жiночу гiмназiю, Троїцький собор. Перший бетонний мiст у Сумах через рiчку Сумку був побудований на кошти П.І. Харитоненка (сина) у 1910 роцi.

попечителя Сумського реального училища, був нагороджений царськими орденами.

1578

4. Пам'ятник меценатовi

Окрасою центральної площi Сум є пам’ятник І. Г. Харитоненку.

Визнаючи заслуги перед мiстом І. Г. Харитоненка, вдячнi городяни наприкiнцi ХІХ ст. прийняли рiшення спорудити пам'ятник засновнику династiї цукрозаводчикiв i меценатiв.

Пам'ятник звели у самому середмiстi Сум — на Червонiй площi.

Подальша iсторiя монумента є трагiкомiчною, водночас повчальною з iсторичної точки зору.

Пiсля Жовтневого перевороту 1917 року скульптуру І. Г. Харитоненка у 1918 роцi знищили бiльшовики. На постаментi, який вцiлiв, згодом було встановлено фiгуру «вождя пролетарiату» В.І. Ленiна.

Зi здобуттям незалежностi України в 1991 роцi Суми стали одним з не багатьох мiст на Сходi України, де знесли пам'ятник Ленiну. Бiльше того, на старий постамент було «повернуто» фiгуру видатного городянина І. Г. Харитоненка. Проте зроблено це було в оригiнальний спосiб. «Вiдтворено» було лише голову цукрового магната. Голову Ленiна спиляли, а на її мiсце «повернули» Харитоненкову. Хоча, за свiдченнями деяких уважних глядачiв, вона вийшла трохи бiльшою, нiж це пасувало б до тулуба...

1099

5. Пам'ятки Сумщини

Сумська область багата на рiзноманiтнi пам'ятки. Тут нараховується пiвтори тисячi пам'яток iсторiї та 373 пам'яток архiтектури (будiвництва).

На Сумщинi є чудовi садово-парковi зони у Сумах, Хотинi, Волокитино. Збереглося багато монастирiв.

Якщо тебе цiкавить давнина, ти повинен вiдвiдати Софронiївський монастир. Вiн знаходиться бiля села Нова Слобода Путивльського району. Назву свою отримав вiд першого настоятеля - Софронiя. Споруди монастиря побудованi аж у 15 столiттi. Протягом вiкiв монастир розбудовувався i змiцнювався. Найцiкавiше у Софронiївському монастирi - його пiдземна частина. На сходi монастирських гiр виритi печери, там є пiдземнi церкви, ходи, келiї для монахiв. Печери Софронiївського монастиря мало вивченi i чекають на своїх дослiдникiв.

Отже, вивчаймо разом iсторiю Сумщини!

Глу́хiв — мiсто в Сумськiй областi, центр Глухiвського району, розташоване на рiцi Есмань.

Глухiв — одне з найдавнiших мiст України. Перша згадка про ньогозустрiчається в Іпатiївському лiтописi за 1152 рiк.

Першими поселенцями тут були сiверяни, якi в цих лiсових та болотистих мiсцях залишили пiсля себе Глухiвське городище 6-8 ст. У серединi 13 ст. Глухiв захопили татаро-монголи.

З 14 по 17 столiття мiсто переходило до Литви, до Москви, згодом - до Польщi,

Внаслiдок нацiонально-визвольної вiйни 1648—1654рр. Глухiв одержав статус сотенного мiста Нiжинського полку.

Глухiвчани завжди боролися за свою незалежнiсть. 8 лютого 1668 року московський воєвода Кологривов сповiщав iз Глухова графа Шереметьева, що з приходом до мiста 1500 кiнних i пiших запорожцiв, глухiвчани вiдразу ж почали радитися, як вигнати царських солдатiв. У1708-1764 мiсто було резиденцiєю(головним мiстом) українських гетьманiв.

Українськi козаки з Глухова на власний кошт виготовляли гармати i набої до них. Старшинська рада мiста дбала про вiдновлення старовинних прав Малоросiї. У вiдповiдь на записку з Глухова iмператриця КатеринаII вигнала гетьмана К. Розумовського з його посади i передала управлiння Україною iншим, «щоб вiк i iм'я гетьманiв зникло, нi токмо б персона, котра була зведена в тоє достоїнство».

Замiсть козацьких вiйськових сотень 1784 року сформували Глухiвський карабiнерський полк (з 1796 р. — кирасирський). Це вiйськове об’єднання вiдрiзнялося мiцною артилерiєю, гарматами.

Глухiв – старовинне мiсто з багатою iсторiєю i культурою.

7. Глухiвськi благодiйники - родина Терещенкiв

Мiсто Глухiв знамените своїми земляками i благодiйниками, родиною Терещенкiв.

спиртозаводи. У 1911 р. на рахунках Миколи Терещенка тiльки в iноземних банках було 13 млн. карбованцiв. За своє життя вiн пожертвував задля суспiльної користi бiля 5 млн. карбованцiв. На його кошти тiльки у Глуховi побудували чоловiчу i жiночу гiмназiї, ремiсниче училище, дитячий притулок, мiську лiкарню, учительський iнститут, повiтовий банк, дворянське зiбрання, Трьох-Анастасiїївський собор, величезну кiлькiсть будинкiв. А скiльки зроблено Терещенком для Києва, Москви, i по усiй Росiї!

Вiн був дуже заможною людиною. Пiсля його смертi одна нерухомiсть оцiнювалась у 30 млн. карбованцiв. (У тi роки за 1,5 крб можна було купити порося!)

Миколу Артемовича поховали у Трьох-Анастасiїївському соборi. Вважалося, що пiсля революцiї його могила була розграбована, проте, на щастя, "революцiйнi маси" не знайшли поховання. У 2003 р. пiд час археологiчного дослiдження глухiвський вчений Юрiй Коваленко вiднайшов могилу мецената.

Олександр Артемович(брат Миколи Артемовича) мав унiкальну колекцiю живопису, це в його будинку в Києвi зараз знаходиться музей Тараса Шевченка.

Син Миколи Артемовича Іван був збирачем живопису, якому заздрив сам Третьяков. Вiн помер в один рiк iз батьком. Коли його ховали у сiмейнiй усипальницi поблизу Глухова, селяни устеляли землю квiтами i килимами - настiльки справедливим i хорошим хазяїном вiн був. Спадок отримав його 17-рiчний син Михайло. Вiн був вундеркiндом, знав 10 мов, був наймолодшим членом Росiйської Державної Думи. Дружив з поетом Олександром Блоком. Пiсля революцiї емiгрував в Англiю.

Федiр Артемович - другий син, окрiм меценатства i збирання живопису, вкладав грошi в розвиток авiацiї, на свої грошi спонсорував І. Сiкорського, видатного українського авiабудiвника. Його син Федiр Федорович загинув пiд час випробування нового лiтака.

Нащадки Терещенкiв наразi проживають в Англiї.

8. Кролевець

Це Кролевець засноване у 1601 роцi переселенцями з Правобережної України. Назване на честь польського короля (круль - по-польськи король). Швидкому зростанню мiста сприяло розмiщення його на перехрестi двох торгових шляхiв,що вели з Москви до Києва.

Кожне мiсто України має чим пишатися. Мiсто Кролевець здавна вважається центром ткацького мистецтва.

Ткацький промисел в Кролевцi був розвинутий ще з часу заснування мiста (1601 р.). Видатнi майстри другої половини 18 ст. виготовляли квiтчастi килими, рушники, тканини iз зображенням птахiв, квiтiв, ромбiв. У 1863 р. у мiстi налiчувалось 208 ткачiв. Найбiльшу славу вiзерунковi кролевецькi рушники здобули в 19 ст.

Кролевецькi рушники приваблюють урочистою святковiстю i красою вiзерункiв. Для них характерне поєднання бiлого i червоного кольорiв. На бiлому фонi мiж густо червоними паралельними смугами ткався багатий орнамент. Так ткачi за допомогою умовних знакiв передавали навколишнiй свiт.

Зокрема, пряма горизонталь означала землю, хвиляста — воду, хрест — вогонь. На кролевецьких рушниках часто зображувалась квiтка - "свiчник", яка в народному розумiннi означала початок життя.

Колись рушники мали магiчне значення. Їх використовували як своєрiднi оберiги. У селянському житлi 19– початку 20 ст. та й нашого часу рушники розвiшуються завжди на почесних мiсцях: над вiкнами, в простiнках, на покутi(в кутку). На рушник становили молодих на весiллi, рушником їх пов’язували, ним сповивали немовля тощо.

Ткацький промисел у Кролевцi продовжується i розвивається. Тож, пишаймося працею рук давнiх i сучасних майстрiв.

1908

назвою «Ромен» вперше згадується у Лаврентiївському лiтописi пiд 1096 роком. Там розповiдається про боротьбу Київського князя Володимира Мономаха з половцями.

Мiсто було зруйноване у 12 -13 столiттях. Але попри всi незгоди i лихолiття Ромен вистояв, зберiг своє лице. Про героїчну iсторiю Ромен свiдчить i древнiй герб мiста. Так Роменська Мiська ратуша ще з давнiх часiв мала печатку, на якiй було зображено хрест на могилi. Це символ мужностi захисникiв мiста, котрi «стояли на смерть», «до хреста».

Овiянi славою вiйськовi подвиги роменцiв в боротьбi за незалежнiсть України в 17-18 ст. У Визвольну вiйну 1648-1654 рр. роменцi однi з перших вступили до вiйська Богдана Хмельницького.

Саме в Ромнi взимку 1707 року знаходилась ставка вiйська гетьмана України I. Мазепи i шведського короля Карла-12 пiд час росiйсько - шведської вiйни. В ходi цiєї вiйни вирiшувалась доля Незалежностi України.

До середини 19 сторiччя в мiстi вiдбувається славетний Іллiнський ярмарок. Спецiально на ярмарку сюди двiчi (1843 та 1845 рр.) приїжджав Тарас Шевченко. Для розваг гостей мiста працювали два Роменських театри. Саме в Ромнах генiального актора М. Щепкiна побачив майбутнiй декабрист С. Волконський - i почав збирати пожертвування для викупу його з крiпацтва.

Ромен зберiг славу культурно-мистецького i духовного центру Посулля. Саме тут на початку 19 столiття вiдкрилося одне з перших в Українi повiтових училищ.

Про багатовiкову iсторiю Ромен свiдчать численнi пам'ятники. Серед них: перший в свiтi монументальний пам'ятник Тарасу Шевченку, побудований роменцем, всесвiтньо вiдомим скульптором i кiнорежисером Іваном Кавалерiдзе.

10. Солодке мiсто. Ізюм.

Смачна, солодка назва у цього мiста на Сумщинi! Проте вона не має нiчого спiльного з сушеним виноградом. Вченi вважають, що назва мiста походить вiд притоки Дiнця, рiчечки Ізюмець чи вiд Ізюмського броду. Брiд, переправу - татари називали «гузун».

областi i одна з самих старих на Українi стоянок давнiх людей раннього палеолiту (понад 300 тисяч рокiв тому). Вiд кочiвникiв 10-11 ст. залишилися стояти на горi Кременець кам'янi баби. На рiчцi з назвою Рiчка на околицi мiста Ізюм князь Володимир Мономах в 1111 р. розбив половцiв. Весною 1185 р. тут стояв табором князь Ігор.

На початку 16 ст. Ізюмщиною раз у раз прокочувалася спустошливою хвилею татарська орда. Московський уряд створив на цих пiвденних прикордонних землях сторожову Ізюмську сторожу. У 1660-х роках група українських переселенцiв пiд керiвництвом полковника Я. С. Чернiгiвця побудували на мiсцi переправи нове укрiплення. Воно в документах 1680 р. називалося «Ізюмським мiстечком». В наступному роцi пiд керiвництвом козацького полковника Григорiя Донця-Захаржевського будується велика фортеця Ізюм. Її тил охороняла гора Кременець, а три iншi сторони - води Дiнця. У 1685 р. Ізюм стає полковим мiстом, центром Ізюмського слобiдського козацького полку.

мають довгу iсторiю!

1678

11. З iсторiї мiста Охтирка

Охтирка – мiсто у Сумськiй областi.

Звiдки ж i чому прийшли новi переселенцi до Охтирки? Історiя пропонує чолобитну(вiд слова «бити чолом», тобто просити), писану переселенцями воєводi Ромоданiвському:

«Пришли мы в прошлом во 1654 году из дальних городов из-за Днепра... от разоренья, от безбожних ляхов и от татар... и пришли в вольновский уезд для городского строения».

и больши».

Бiльшiсть переселенцiв прийшла в Охтирку з Волинi. Були й з iнших мiсць. Так Троїцький Монастир на горi Охтир збудували у 1654 роцi 40 ченцiв на чолi з Ігуменем Іоанiкiєм. Вони пройшли довгий i важкий шлях з Лебединського монастиря на Подiллi.

Спочатку в Охтирку прибуло 456 родин з Правобережжя. Вони привели з собою 605 коней. 625 волiв, 487 корiв, 1493 вiвцi, 1035 свиней.

Ахтырский» i що «тот но вий Ахтырский город и башни со всякими крепостями и то приказну избу и потребном коло города ров, надолбы с служивими людьми и ахтырскими черкасами совсем сделали».

В 1657 роцi був складений поiменний список усiх охтирчан. Їх було 1578 чоловiк. Цiкаво, що українськi прiзвища писалися воєводами в росiйськiй транскрипцiї: тож Давиденко, наприклад, мiг стати Давидовим, Петренко — Петровим i т. п.

Охтирська фортеця росла i мiцнiла. Стiни були посиленi 9-ма глухими i 5-ма проїжджими вежами. За всю вiйськову iсторiю Охтирки, її фортецю нiколи не здобули вороги. Охтирчани були мужнiми, а стiни фортецi дуже мiцними. Щоправда, дерев'янi стiни мали дуже пiдступного ворога — полум'я пожежi. Охтирська фортеця згорiла в жарке лiто 1677 року, але була швидко вiдбудована...

В 60-тi роки XVII ст., поступово склалося вiйськово-козаче впорядкування Слобiдської України. Утворилось п'ять козачих полкiв - Охтирський, Харкiвський, Сумський, Острогожський та Ізюмський. Охтирка стала осередком полку, центром значної територiї Слобожанщини, жвавим торговельним i ремiсничим мiстом. До Охтирського полку на кiнець 17 ст. входило 12 мiст i 27 сiл та слобод, а населення було бiльше 5 тисяч чоловiк. Слобiдськi полки проiснували сто рокiв. Вони виявили себе у тяжкiй спiльнiй боротьбi росiйського та українського народiв проти турецько-татарських нападiв на Росiю i Україну. В наступнi вiки охтирчани воювали проти шведiв та французiв.

Ось таке славне минуле має мiсто Охтирка.

2674

12. Тростянець

Археологи знайшли залишки давнiх поселень. З 15 столiття тут проходила Бєлгородська лiнiя укрiплень для захисту вiд набiгiв кримських татар i польської шляхти. З серединi 17 столiття селяни з Правобережної України переїздили сюди, рятуючись вiд панського гнiту. Вони i заснували слободу Тростянець, що стала сотнею козацького Охтирського полку. Основним заняттям мiсцевого населення було землеробство.

Довгий час слободою Тростянець володiли нащадки духiвника(священика) царя Петра І – Надаржинського. Пiзнiше Тростянець перейшов у володiння Голiциних. Саме у їхньому маєтку в 1864 роцi гостював молодий композитор П.І. Чайковський. Казковий свiт лiсу та лебединих озер був джерелом натхнення для нього при написаннi його першого симфонiчного твору – увертюри до драми О. М. Островського “Гроза”. В 1889 роцi Тростянець вiдвiдав росiйський письменник А. П. Чехов, в 1883-1885 роках проживав український письменник П. А. Грабовський.

В ХІХ сторiччi власником земель став цукрозаводчик Кенiг. З його iм’ям пов’язаний початок розвитку промисловостi району.

Тростянець займає почесне мiсце серед найкрасивiших мiст Сумщини.

1293

13. Тростянецькi цiкавинки

В урочищi Нескучне знаходяться руїни "Ґроту нiмф" .

Цей грот був збудований у 1809 роцi на честь 100-рiччя Полтавської битви.

За однiєю з легенд, ґрот є одним iз виходiв зi зруйнованої пiдземної мережi дорiг, якi начебто iснували тут у давнину. Так що пiдземних iстот: гномiв чи ельфiв потрiбно шукати саме тут.

Ще неодмiнно потрiбно вiдвiдати чудовий пам'ятник садово-паркового мистецтва та архiтектури, котрий називається Круглий двiр.

Колись землi бiля Тростянця належали духiвнику(священику) росiйського царя Петра 1 Надаржинському. Це була мальовнича мiсцевiсть навколо прекрасних ставкiв.

У 1749 роцi сини-спадкоємцi Тимофiя Надаржинського збудували помiстя Круглий двiр.

Згодом садиба i парк стали власнiстю сiм'ї князя Василя Голiцина.

Новим хазяїном був побудований "княжий палац" (помiщицький будинок), парк, оранжереї та кам'яна церква (нинi дiюча Благовiщенська церква). В Круглому дворi Голiцин облаштував цирк. Вiн був поцiновувачем театру, мав своїх крiпосних акторiв. Вистави за участi театральних i циркових акторiв вiдбувалися у примiщеннi цирку.

Чого тiльки немає в цьому помiстi! І 250-лiтнi дуби та ясени, i 15 га мальовничих ставкiв (iз загальної площi парку 253 га).

Потрiбно цiнувати i берегти визначнi пам'ятки, побудованi предками!

1329

14. Путивль

Про маленьке мiстечко Путивль знає кожна освiчена людина . Мiсто оспiване у пам’ятцi давньоруської лiтератури «Словi о полку Ігоревiм». Тут, в Путивлi, княгиня Ярославна стояла на мiськiй стiнi i плакала. Вона очiкувала вiдомостей про вiйськовий похiд свого чоловiка Ігоря Святославовича «в поле незнаемое, половецкое».

Путивль -

Розташований на перехрестi шляхiв, Путивль вiдiгравав велику роль у захистi Русi вiд нападiв половцiв.

1010

15. Мiсто, де конi топляться

Коното́п — мiсто в Сумськiй областi, розташоване на рiчцi Єзуч.

Це мiсто, багате на легенди i казки.

Одна з легенд розповiдає, що це мiсто iснувало ще до монголо-татарської навали.

конотопом

Інша легенда пояснює, що назва "Конотоп" пов'язана з пригодою iз царицею. Карета i супроводiмператрицi загрузли у болотi. Царицю врятували, але скарби i охорона потонули. Коли вона вибралась, то сказала: "Що це за мiсце таке, де конi топнуть"?

Третя легенда стверджує, що назва мiста походить вiд рiчки Конотопка, що протiкала неподалiк поселення. Досить давно ця рiчка обмiлiла i висохла, на замiну їй було штучно створено iншу рiчку — Єзуч.

852