Історико-краєзнавче дослiдження мiста Рiвне
Реферат
«
»
Географiя та природний потенцiал
Рiвне розташоване у межах лiсостепової зони України на Волинськiй височинi. Площа 5824 га. Мiсто перетинає рiчка Устя, лiва притока рiчки Горинь.
Переважнi вiдмiтки мiста – 187–220 м. (мiнiмальна вiдмiтка – 180 м., максимальна -235 м.).
Переважнi схили мiста – 1,6%. Мiнiмальний схил – 0,6% (пiвнiчно-захiдна частина мiста в районi вул. Млинiвської), максимальний – 33% (схили балок i долини рiчок Устя).
Клiмат – атлантично-континентальний, помiрно теплий i вологiй. Лiто тепле малохмарне, зима м» яка, часто похмура.
В геологiчному вiдношеннi територiя мiста є областю поширення четвертинних вiдкладень, що залягають на покладах крейди i протерозою. Вiдкладення протерозою представленi аневритом, сланцем, пiсковиком. Над вiдкладеннями протерозою залягають вiдкладення крейдового вiку – крейда, глина. Над вiдкладеннями крейдового вiку залягають суглинки, супiски щiльнi i лiроподiбнi, глина, пiски, торф четвертинного вiку. Потужнiсть четвертинних вiдкладень – 130 м.
На основi iнженерно-геологiчних умов територiя мiста роздiлена на три будiвельних типи: сприятливий, менш сприятливий i несприятливий для забудови.
Ґрунти – чорноземи неглибокi, а у заплавi р. Устя – лугово-чорноземнi та лугово-болотнi. Чорноземи мiстять 2,7–3,2% гумусу. Всi ґрунти мають високу природну родючiсть i придатнi для росту всiх видiв зелених насаджень характерних для лiсостепової зони України.
Кориснi копалини мiста i Рiвненського адмiнiстративного району представленi карбонатними породами (крейда), цегельно-черепичною сировиною (суглинки, глина), торфом.
Автошляхи:
Київ-Варшава, Київ-Берлiн, Львiв-Санкт-Петербург. Львiв-Мiнськ, Ковель-Москва, Ковель-Одеса, Ковель-Сiмферопiль.
Населення
За даними Всеукраїнського перепису на 05. 12. 2001 р. загальна чисельнiсть населення складала 248,8 тис. чоловiк, в тому числi чоловiкiв – 115,3 тис. чоловiк, жiнок – 133,5 тис. чоловiк. Щiльнiсть населення в м. Рiвне становить 4290 осiб/км2
.
На територiї мiста проживають представники 70 нацiональностей. У нацiональному складi переважна бiльшiсть українцi, чисельнiсть яких становить 224,6 тис. осiб, або 91% вiд загальної кiлькостi населення. Вiковий склад населення характеризується такими даними:
| Вiк
|
К-сть постiйного населення, тис. чол
. |
У% до
пiдсумку 2001 1989
|
Молодший за працездатний
Працездатний
Старший за працездатний
|
48,1
163. 5
33,7
|
19,6
66,6
13,8
|
28,8
63,8
10,6
|
(загальна iнформацiя)
У мiстi Рiвне 66 промислових пiдприємств (основне коло), на яких працює 23. 9 тис. чоловiк. За 2002 рiк вироблено продукцiї в дiючих цiнах на 639,4 млн. грн. У порiвняннi з 2001 роком рiст виробництва склав 3,9%.
У мiстi Рiвне виробляється 31,1% промислової продукцiї областi.
Структура промислового виробництва за основними видами економiчної дiяльностi. У%:
Хiмiчна та нафтова промисловiсть – 40,3
Виробництво електричного та електронного устаткування – 13,1
Харчова промисловiсть – 7,6
Текстильна та пошиття одягу – 2,9
Виробництво та розподiл енергоносiїв – 26,8
Найбiльшi пiдприємства регiону
(назва, координати, напрямки дiяльностi)
Хiмiчна промисловiсть
ВАТ «Рiвнеазот»
33017, м. Рiвне, 17
тел.: (03622) 172–03, 170–00
продукцiя: мiнеральнi добрива, адипiнова кислота, амiак водний, рiдкiй азот, рiдка вуглекислота, циклогексанон, товари побутової хiмiї.
ВАТ « Рiвненськiй завод високовольтної апаратури»
тел.: 62–05–65, 62–05–43
продукцiя: круглий мiдний емальований провiд, електродвигуни.
33016, м. Рiвне, вул. Фабрична, 2
продукцiя: полотна з нетканих матерiалiв, технiчнi та побутовi.
Харчова промисловiсть
33000, м. Рiвне, вул. Хмiльна, 30
тел.: 63–61–27
продукцiя: кондитерськi вироби (карамель, цукерки, драже, вафлi, печиво).
Мале пiдприємництво
(
загальнi показники за 2002 рiк)
Кiлькiсть пiдприємств – 2399 в т. ч. пiдприємств, що випускали продукцiю i надавали послуги – 1808.
Обсяг виробництва продукцiї на малих пiдприємствах, млн. грн. – 211,1 у% до загального обсягу виробництва – 17,0
Кiлькiсть працiвникiв, зайнятих на малих пiдприємствах (штатнi i позаштатнi), тис. осiб -18,5 у% до попереднього року – 109,6
носить соцiально-комунальний характер.
Соцiальнi питання
Середня освiта
(кiлькiсть навчальних закладiв)
В м. Рiвне 39 денних загальноосвiтнiх закладiв, в тому числi 26 загальноосвiтнiх шкiл, 2 гiмназiї, 4 лiцеї, 1 колегiум.
Професiйна освiта
(загальна iнформацiя)
- Рiвненський торгово – професiйний лiцей (ПТУ -5);
- Рiвненський професiйний лiцей (ПТУ – 11);
- Рiвненський професiйний лiцей сфери побуту (ПТУ – 5).
Медичнi установи
(загальна iнформацiя)
На 01. 01. 2003 р. у мiстi функцiонує 8 закладiв охорони здоров’я, якi фiнансуються з мiського бюджету i надають медичнi послуги населенню мiста: центральна мiська лiкарня (в т. ч. полiклiнiки №№1,2, та полiклiнiка «Пiвнiчна»), полiклiнiка №3, пологовi будинки №№1,2, станцiя швидкої допомоги, дитяча мiська лiкарня, 2 стоматологiчнi полiклiнiки.
У мiстi працюють також 9 обласних спецiалiзованих диспансерiв:
– кардiологiчний (при обласнiй лiкарнi)
– ендокринологiчний;
– психоневрологiчний;
– наркологiчний;
– радiацiйного захисту населення;
– лiкарсько-фiзкультурний.
Крiм того, в м. Рiвне знаходиться дiагностичний центр та 56 платних закладiв медичного обслуговування населення.
Фiзична культура та спорт
(загальна iнформацiя)
29 стрiлецьких тирiв. Функцiонує 16 дитячо-юнацьких спортивних шкiл, а також фiзкультурно-спортивнi органiзацiї iнвалiдiв. В 2002 роцi 7 спортсменiв мiста Рiвного були призерами першостi України, Європи та свiту з окремих видiв спорту.
– вiддiлу фiзичної культури i спорту мiськвиконкому – 2, крiм того стадiон Авангард, шахово-шашковий клуб «64»;
– управлiнню освiти мiськвиконкому – 4;
– управлiнню освiти i науки облдержадмiнiстрацiї – 1;
– облрадi спортивного товариства профспiлок «Колос» – 3;
– обласному центру iнвалiдного спорту «Інваспорт» – 1;
– рiвненськiй обласнiй органiзацiї спортивного товариства «Спартак» – 2.
Найбiльш розвиненими видами спорту є: футбол, волейбол, баскетбол, греко-римська боротьба, плавання, велоспорт. У мiстi проживає 12 чемпiонiв України, 3 чемпiони свiту та 2 призери чемпiонату Європи. Серед команд свiту найбiльш вiдомими є баскетбольний клуб «БК-93» та футбольний мiнi-клуб «Рiвне».
Культура та дозвiлля
(загальнi вiдомостi)
Мiсто Рiвне має 15 масових бiблiотек, фiлармонiю, 2 театри, 2 кiнотеатри, 12 закладiв культури клубного типу, краєзнавчий музей, 2 дитячi музичнi школи, дитячу художню школу. В мiстi працює державний зоопарк та ДКП «Мiське об’єднання паркiв культури та вiдпочинку». Проводяться 5 Мiжнародних фестивалiв та телеконкурс молодих естрадних виконавцiв України «Прем» єр-Лiга». Мiжнародний фольклорний фестиваль традицiйного народного мистецтва «Древлянськi джерела», слов’янський фольклорний фестиваль «Коляда», мiжнародний фестиваль духовної музики «Сурма» проходять пiд егiдою органiзацiї ЦІОФ та ЮНЕСКО.
Інформацiйний простiр мiста
Газети
. Державна реєстрацiя – 15. 08. 1995 р. Засновник: Рiвненська облдержадмiнiстрацiя, журналiстський колектив редакцiї. Тираж 19200.
«Вiстi Рiвненщини»
. Державна реєстрацiя – 10. 06. 1994. Засновник: Рiвненська обласна рада, трудовий колектив редакцiї. Тираж 20920.
«Сiм днiв».
Державна реєстрацiя – 16. 12. 1997. Засновник: Рiвненська мiська рада. Тираж 8030.
«Слово i час».
Державна реєстрацiя – 23. 03. 1997 р. Засновник: Рiвненська районна рада, райдержадмiнiстрацiя, трудовий колектив редакцiї. Тираж 2320.
«Нова Волинь».
«Червоний прапор».
Державна реєстрацiя – 26. 07. 1995. р. Засновник: Рiвненський обком КПУ. Тираж 5000.
«За Русь
единую
».
Державна реєстрацiя – 23. 01. 2002 р. Засновник: Рiвненська мiська партiя «За Русь Единую» тираж 500.
«Рiвненськiй дiалог».
Державна реєстрацiя – 26. 04. 2001 р.. Засновник: ТОВ «Науково виробнича фiрма «СОТЕК» (соцпартiя). Тираж 4900.
Державна реєстрацiя – 01. 04. 1999 р.. Засновник: Пiдроздiл українського козацтва «Волинська Сiч» (УНР). Тираж 13200.
«За вiдродження».
«Точка зору. Рiвне
«Панорама».
«Рiвне – Ракурс».
Державна реєстрацiя – 03. 09. 1997 р. Засновник: ПФ «Боремель». Тираж 5200.
«Провiнцiйна газета».
Державна реєстрацiя – 30. 09. 2002 р. Засновник: Рiвненська обласна молодiжна органiзацiя «Молодий РУХ Рiвненщини». Тираж 200.
«Рiвненський кооператор».
Державна реєстрацiя – 22. 11. 2002 р. Засновник: обласна спiлка споживачiв товариств. Тираж 5460.
«Вiсник служби зайнятостi».
Державна реєстрацiя – 20. 12. 1993 р. Засновник Рiвненськiй обласний центр зайнятостi. Тираж 2100.
«Трибуна студента».
Державна реєстрацiя – 24. 11. 2000 р. Засновник: Ректорат РДТУ. Тираж 300.
«Наш медичний коледж».
Державна реєстрацiя – 07. 11. 2002 р. Засновник Рiвненський державний базовий медичний коледж. Тираж 100.
«Без секретiв».
Державна реєстрацiя – 29. 11. 2002 р. Засновник: Рiвненська мiська громадська органiзацiя «Сприяння позашкiльнiй освiтi та соцiального захисту дiтей i пiдлiткiв Палацу дiтей та молодi». Тираж 1000.
«Медичний вiсник» Державна реєстрацiя – 03. 08. 1998 р. Засновник: Управлiння охорони здоров’я облдержадмiнiстрацiї. Тираж 5945.
Державна реєстрацiя – 24. 09. 2001 р. Засновник: ПМП «Цiлитель». Тираж 11200.
«Вован».
Державна реєстрацiя – 07. 08. 2002 р. Засновник: Медведчук Андрiй Володимирович. Тираж 2000.
«ОГО».
Державна реєстрацiя – 28. 12. 1999 р. Засновник: ТОВ «Фiрма «Газета ОГО». Тираж 25500.
«Контакти».
Державна реєстрацiя – 26. 01. 1999 р. Засновник: ПП Чимшин О. В.; Бочко О. П. Тираж 7000.
«Рiвне i рiвняни».
«ІМІДЖ».
Державна реєстрацiя – 09. 07. 2000 р. Засновник: ТзОВ «Волар». Тираж 5250.
«Скринька».
Державна реєстрацiя – 19. 09. 2002 р. Засновник: Видавничий дiм «ОГО». Тираж 73000.
«Нова оселя»
«Мiсто плюс реклама».
«Духовна нива».
Державна реєстрацiя – 24. 02. 2003 р. Засновник Рiвненська єпархiя УПЦ КП. Тираж 2400.
Телебачення та радiо
ЗАТ «ММЦ СТБ, Рiвненська фiлiя «СТБ Рiвне».
ТзОВ «Телерадiокомпанiя Рiвне 1», «Наше радiо».
ЗАТ «Радiо Трек».
Творчо-виробниче об’єднання телемовлення
Творчо-виробниче об’єднання «Перша програма радiо «Край»
Творчо-виробниче об’єднання «Друга програма радiо «Край».
Радiо
Вуличне телебачення
рiвне регiон промисловiсть iнформацiйний
Історiя дослiджень населеного пункту
Вивченням iсторiї Рiвного займались багато вчених. Найвизначнiшими з них є: Гурiй Васильович Бухало та Іван Григорович Пащук.
Гурiй Васильович Бухало
вважається ветераном музейної справи не лише Рiвного i областi, а й України: адже працює у Рiвненському обласному краєзнавчому музеї з квiтня 1963 року. за час своєї працi в музеї вiн день за днем з великим бажанням вивчав i пропагував багату iсторiю України, Стародавньої Волинi, Рiвненської землi.
Гурiй Васильович керував створенням експозицiй вiддiлу iсторiї музею с початку у будинку по вул. Червоноградськiй (нинiшня С. Петлюри), згодом у новому примiщеннi по вулицi Драгоманова, 19. активно допомагав органiзовувати експозицiї музею-заповiдника «Козацькi могили» у селi Плюшева Радивилiвського району, музею iм. М.І. Кузнецова у Рiвному, меморiальному музею письменника М. Острозького у с. Вiлiя Острозького району, керував оновленням експозицiй Дубенського, Костопiльського, Сарненського, Корецького, Острозького районних краєзнавчих музеїв, цiлого ряду на громадянських засадах.
Іван Григорович Пацула
Беручи активну участь у першому установчому з’їздi, який проходив у Київському «Українському домi», вже як голова Рiвненського краєзнавчого товариства, що було органiзоване 31 березня 1989 року, саме вiн запропонував, хоча були рiзнi пропозицiї у дискусiйних виступах делегатiв, назву новоствореної громадської органiзацiї в Українi. Був делегатом i виступав на її двох наступних з’їздах, чiтко i принципово наголошуючи на вирiшеннi багатьох злободенних проблем краєзнавчого руху. Вiн постiйно обирається членом правлiння Всеукраїнської спiлки краєзнавцiв. Є її постiйним членом.
Завдячуючи І. Г. Пащуку, Рiвненське обласне краєзнавче товариство, у якому нинi налiчується понад 260 членiв, є одним iз кращих у нашiй молодiй державi, за що у жовтнi 2001 року Іван Григорович був вiдзначений Подякою кабiнету Мiнiстрiв України за особистий внесок у розвиток краєзнавчого руху в Українi.
Історiя населеного пункту за писемними джерелами
тiкати i опинилися поблизу волинського мiста Лукова. Звiдти пiшли густим лiсом й зупинилися неподалiк мiсцевостi яка називається Ровно.
Низка рочникiв (короткi записи найважливiших подiй) опублiкована в другому томi монументального видання другої половини 19 ст. «Історичнi па’ятки Польщi». Написаний латиною на пергаментi, почерком 13 ст. (як повiдомляє видавець), «Рочник капiтульний Кракiвський пiд 1283 р. сповiщає: «Князь Лешко, вступивши у бiй з литовськими царями в Ровно, перемiг їх i багатьох з них убив.». у цьому ж томi «Історичних пам’яток Польщi» вмiщено iнший «рочник» – «Рочник Кракiвський», що охоплює 966–1291 рр. І, отже написаний «по гарячих слiдах» Лешкового походу на Волинь. Ця па’ятка теж досить лаконiчно оповiдає про цей похiд: «Лушко у Ровно убив багато литовцiв». Записи цих «рочникiв» не пов’язанi текстологiчно мiж собою i, таким чином, не походять вiд спiльного джерела. Це робить їх свiдчення бiльш вагомими. Особливу увагу треба придiлити написанню латинською абеткою слова: «Ровно»: у першому випадку через W, у другому – через «V». Напевне, робилися спроби якомога точнiше передати давньоруськоє «Ровьное». Саме так реконструює його мовознавець О. Стрижак.
Отже, одержане вагоме пiдтвердження того, що Ровно вже iснувало в 1283 роцi.
А хто ж тодi заснував Рiвне? Вчений i на цi питання дає вiдповiдь: «На жаль, джерела не уточнюють, чим воно тодi було мiстом чи фортецею. Я схиляюсь до думки, що Ровно збудував на схiдних рубежах свого князiвства волинський князь Володимир Василькович, племiнник Данила Галицького. Галицько-Волинський лiтопис повiдомляє, що Володимир iнтенсивно будував новi мiста i змiцнював старi, особливо на окраїнах князiвства. Певно, такою фортецею було спочатку Ровно».
Вчений дає вiдповiдь i на питання «Як з’явилась на свiт дата 1282 рiк?». «Можу висловити такий здогад. У Галицько-Волинському лiтописi пiд тим роком розповiдається, як Володимир Василькович зiбрався в похiд проти польського князя Болеслава, що пограбував захiдне пограниччя Волинського князiвства. У цей похiд князь запросив союзних йому литовцiв. Але поки литовськi князi зiбрали вiйсько, волинський похiд проти Болеслава переможно закiнчився. Все ж литовцi прийшли од Володимира i доповiдали, що готовi йому служити. «Князь же нача думати, – коментує лiтописець, – а куда повести» їх i вирiшив ударити на iншого польського князя Лєшка Чорного, котрий також чинив набiги на Волинь. Литовське вiйсько вдерлось у Люблiнську землю i з великою здобиччю повернулось до дому.
їх у углиб Волинi. Здається, те, що саме цей запис Галицько-Волинського лiтопису ще в 19 ст. кимсь мiг бути пов’язаний з повiдомленням Длугоша (або «рочникiв») i, таким чином, безпiдставно був «уточнений» час Лєшкової експедицiї пiд Ровно. Однак, хронологiчна сiтка Галицько-Волинського лiтопису припасована до нього набагато пiзнiше, аж у 15 ст., тому є дуже i дуже неточною. Отже, в 1983 роцi мiсту Ровно виповнюється 700 рокiв».
Українська назва мiста «Рiвне»
вони i називали так свою мiсцину. Ця назва вперше зафiксована в документах, якi вiдносяться до 1283 року.
Але назва ця змiнювалась в мiру того, пi чию владу потрапляло мiсто.
на 20 рокiв Волинь потрапила пi владу Польщi, мiсто отримало офiцiйну назву Rowne.
Проте офiцiйно зареєстрованi українськi органiзацiї, об’єднання, якi у мiстi працювали у 1920–1939 роках пiд недремним оком польської полiцiї («Просвiта», «Пласт», Союз Українок, ОУН, українська приватна гiмназiя та цiлий ряд iнших) користувалися лише назвою Рiвне, про що свiдчать чисельнi документи, якi нинi зберiгаються у фондах державного архiву Рiвненської областi.
З 1939 року по 1941 рiк, коли мiсто увiйшло до складу СРСР i Рiвне стало обласним центром, його на росiйськiй кшлат стали iменувати Ровно. Пiд час гiтлерiвської окупацiї українськi органiзацiї, якi тодi працювали у Рiвному, та й населення продовжували вживати назву Рiвне. З лютого 1944 року, коли мiсто визволили вiд гiтлерiвцiв радянськi вiйська, воно знову отримало офiцiйну назву Ровно.
Дослiдження показали, що назва мiста свiдчила про його українськiсть, чого найбiльше боялись компартiйнi керiвники та їх приспiшники на мiсцях – в областi. Інакше бути не могло: росiйська форма вживалась протягом панування росiйських можновладцiв на територiї Волинi з кiнця 18 ст. з перервами до 1917 року i з 1939 до кiнця 80-х рокiв 20 столiття. До цiєї назви. Отже, були призвичаєнi цiлi поколiння українцiв.
Тому-то навiть нацiонально свiдомим нашим спiввiтчизникам важко подолати було мовну звичку, яка в їх пiдсвiдомостi працює вже автоматично. А що вже говорити про тих жителiв Рiвного i Рiвненщини, якi сюди масово прибули свого часу з Росiї, Бiлорусiї, iнших т. зв. союзних республiк колишнього СРСР, навiть з iнших, у першу чергу, схiдних областей України?
У Рiвному ще за часiв радянської влади в 1988 роцi створюється одне з перших В Українi Товариство шанувальникiв української мови, яке очолив Василь Червонiй. Пiд недремним оком цього товариства, яке згодом переросло в товариство iм. Т. Г. Шевченка, потiм у «Просвiту», боролись за вiдродження державного статусу України. Шанування i плекання не лише української мови, а й її багатющої багатовiкової iсторiї, культури тощо. І одним iз своїх найголовнiших завдань члени товариства бачили у вiдродженнi iсторичної справедливостi – повернення обласному центру його української назви – Рiвне.
Почалася боротьба за узаконення української назви мiста. З iнiцiативи згадуваного вище товариства української мови iм. Т. Шевченка Рiвненська мiська Рада народних депутатiв двадцять першого скликання 25 грудня 1990 року приймає рiшення, в якому говориться: «Враховуючи неодноразовi звернення представникiв широкої громадськостi, Товариства української мови iм. Т. Шевченка з вимогою повернути його iсторичну назву, спираючись на результати наукової експертизи, проведеної спiльно вiддiлом ономастики та правописною комiсiєю Інституту мовознавства iм. О. Потебенi Академiї наук України, також керуючись статтею 38 Закону УРСР «Про мови в Українськiй РСР», – « В Українськiй РСР… назви населених пунктiв… утворюються i подаються українською мовою», Ровенська мiська Рада народних депутатiв
ВИРІШИЛА:
1. Визнати, що українською назвою нашого мiста є форма Рiвне, а похiдним вiд неї прикметником – рiвненський.
2. Керуватися формою Рiвне при перекладi назви мiста iншими мовами.
3. Порушити клопотання перед обласною Радою народних депутатiв про повернення обласному центру його української назви Рiвне.
Крiм цього, на сесiї мiської Ради було прийнято звернення до Рiвненської обласної Ради народних депутатiв, у якому говориться: «Прийшла пора вже стати обличчям до народу, iнтереси, нацiональну самобутнiсть i культурну спадщину якого покликанi боронити Ради народних депутатiв. Рада народних депутатiв м. Рiвне звертається до Рiвненської обласної Ради народних депутатiв з пропозицiєю порушити перед Президiєю Верховної Ради Української РСР клопотання про повернення нашому мiсту його справжньої української назви Рiвне. Голова Ради В. Марчук. 25 грудня 1990 року. м. Рiвне».
І Рiвненська обласна Рада протягом… трьох мiсяцiв розглядала це звернення. Аж 27 березня 1991 року приймає рiшення №56 «Про україномовну назву мiста Ровно», у якому говориться»: «1. Рiшення Ровенської мiської Ради народних депутатiв вiд 25 грудня 1990 року та висновки комiсiї, утвореної президiєю обласної Ради народних депутатiв, з вивчення матерiалiв щодо змiни назви мiста Ровно на Рiвне, взяти до вiдома.
Вважати iсторичною назвою мiста Ровно назву Ровно, а назва Рiвне вiдповiдає закономiрностям розвитку української мови».
Отже, обласна Рада народних депутатiв в особi її голови П. Прищепи не пiдтримала рiшення Рiвненської мiської Ради. Бiльше того – в мiсцевiй пресi, а вона була представлена тодi трьома офiцiйними обласними газетами – органами комунiстичної партiї та комсомолу – газетами «Червоний прапор», «Змiна» та новонародженим «Дiалогом», й по обласному радiо була органiзована контрпропаганда, яка мала на метi нi за яких умов не допустити того, що мiсто отримало свою українську назву – Рiвне. Так, наприклад, газета «Дiалог» вiдвела цiлу сторiнку (21 грудня 1990 року) розгляду цiєї проблеми. Пiсля багатьох розмiрковувань про недоцiльнiсть повернення української назви мiсту, автор лякає своїх читачiв фактом, що це вимагатиме великих, якщо не величезних коштiв: «Що буде, коли цi витрати будуть вiднесенi на рахунок мiського бюджету – адже це – iнiцiатива депутатiв мiської Ради… Скiльки це тодi коштуватиме середнiй Ровенськiй родинi? Чи по 40 чи по50 карбованцiв?»
Офiцiйну вiдповiдь автору дає «Довiдка про очiкуванi витрати при перейменуваннi мiста Ровно на Рiвне та вiдповiдно змiни назви областi», яку пiдписало 9 керiвникiв рiзних служб та установ обласного центру. У документi говориться: «проведенi розрахунки витрат, якi виникнуть в разi змiни назви мiста Ровно на Рiвне та вiдповiдної змiни назви областi.
В основному розрахункiв комiсiєю взято – кiлькiсть пiдприємств, органiзацiй, установ згiдно з статистичними даними 1. 01. 1990 року по областi, в мiстi Ровно;
– прейскурантну цiну виготовлення штампiв, печаток, вивiсок.
Крiм того, були врахованi витрати, якi виникнуть iз змiною назви мiста областi в пiдприємствах транспорту, зв’язку, в шляхових та комунальних службах та паспортних столах».
Комiсiя пiдрахувала, що на виготовлення штампiв i печаток по областi потрiбно буде 534 тис. карбованцiв, виготовлення вивiсок – 2. 214 тис. Додатковi витрати пiдприємств транспорту, зв’язку, шляхових i комунальних служб, паспортних столiв 625 тис. Всього витрат по областi 3. 373 тис. карбованцiв.
На документi приписка:» Згiдно з iнформацiйними матерiалами в пресi змiна назви лише одного населеного пункту на карi потребує витрат в масштабах країни 400 тис. карбованцiв. (газета «Правда» вiд 6 вересня 1990 року)
Отже, вийшла сума фантастична за своїм обсягом на той час. А де взяти кошти? Отже, нi про яке найменування не може бути й мови. Рядовий читач, ознайомившись з такими цифрами, задумається…
Пiсля опублiкування на сторiнках обласної газети «Червоний прапор» повiдомлення про скликання третьої сесiї обласної Ради народних депутатiв i порядку денного її роботи в обласну Раду народних депутатiв надiйшло багато усних i письмових заяв, змiст яких свiдчить про неоднозначну думку жителiв мiста i областi. У бiльшостi листах висловлюється думка про недоцiльнiсть перейменування назви мiста й областi.
Автори листiв цiлком резонно вiдмiчають, що в iнформацiї, опублiкованiй в газетi «Правда» за 6 вересня 1990 року, повiдомляється, що змiна однiєї назви мiста в назви картах – це мiнiмум 400 тисяч викинутих на вiтер карбованцiв i просять назвати матерiальнi затрати, що пов’язанi з перейменуванням.
Окремi автори листiв вимагають вивчити громадську думку шляхом референдуму i тiльки пiсля цього приймати рiшення сесiї з питання змiни назви мiста Ровно чи Рiвне i вiдповiдно змiни назви областi».
За наполяганням депутатiв Верховної Ради України та за сприянням голови ВРУ Л. Кравчука до порядку денного засiдання Президiї Верховної Ради було включено питання про перейменування мiста. На це засiдання було запрошено А. А. Бурячка, В. М. Червонiя i В. М. Пилипчука. якi аргументованими виступами пiдкрiпили висновок вчених-мовознавцiв. Президiя проголосувала за «Рiвне».
11 червня 1991 року Голова Верховної Ради Української РСР Л. Кравчук пiписав Постанову №1183–12 Президiї Верховної Ради Української РСР «Про приведення назви мiста Ровно i Ровенської областi у вiдповiднiсть до правил українського правопису»: – Президiя Верховної Ради Української РСР ПОСТАНАВЛЯЄ:
З врахуванням правил українського правопису надалi iменувати мiсто Ровно – Рiвне, а Ровенську область – Рiвненська».
Цей документ назавжди увiйшов в багатовiкову iсторiю мiста РІВНЕ.
Рiвне в архiвних документах з 13 до 20 ст.
Державний архiв Рiвненської областi є найбiльшою джерельною базою з вивчення iсторiї нашого мiста. І тому не дивно, що в тишi його читальних залiв постiйно робляться цiкавi вiдкриття, дослiдники знаходять, ще невiдомi сторiнки розвитку мiста. Двадцять рокiв минуло з часу виходу збiрника документiв «Ровно 700 рокiв», який було пiдготовлено держархiвом областi. За цей час виявлено багато нових документiв.
боїв та битв, знищували мiсто i чисельнi пожежi. Тут прокотився вогняний вал фронтiв Першої свiтової вiйни; подiї громадянської вiйни, вторгнення бiлопольських вiйськ ще бiльш посилили сумне становище архiвних документiв. Пiд час гiтлерiвської окупацiї в областi знищено 1 млн. 217 тис. од. зб. та 19 тонн нерозiбраних матерiалiв. Тому документи, вмiщенi в збiрник, хоча i не можуть вiдкрити всiх сторiнок iсторiї мiста, є, безперечно, унiкальним.
А взагалi, завдячуючи наполегливiй працi архiвiстiв багатьох поколiнь, зiбрано та збережено велику кiлькiсть безцiнних документiв. В яких вмiщенi подiї 5 сторiч i без них неможливо доторкнутися до iсторiї Рiвного.
Усi документи поданi в хронологiчному порядку i мають редакцiйнi заголовки, в яких зазначенi: дата, рiзновиднiсть документа, автор, адресат i змiст. Документи сканованi, з великих за обсягом документiв подаються витяги, а заголовки таких документiв починаються з прийменника «iз». Окремi документи польською мовою даються у перекладi українською мовою.
документи, виявленi в центральних iсторичних архiвах ще до збiрника «Ровно 700 рокiв» у 1983 роцi.
Археологiчнi пам’ятки Рiвненщини
та без курганнi з трупопокладеннями; копальнi та майстернi, культовi мiсця та скарби, що складаються з дорогоцiнностей або набору знарядь працi та зброї.
Предметом археологiчного дослiдження на стоянках, поселеннях. Селищах i городищах є залишки жител, господарських споруд, фортифiкацiй (на городищах), а також культурний шар, тобто шар землi. Насичений предметами, кинутими або загубленими в давнину навколо людських жител (цiлi та поламанi знаряддя, черепки посуду, кiстки тварин тощо). В особливо зручних для поселень мiсцях люди поселялись у рiзнi перiоди. Кожному етаповi такого заселення вiдповiдає окремий культурний шар. Вiдповiдно до цього розрiзняємо пам’ятки одно-, дво – або багатошаровi, а порядок залягання окремих шарiв називаємо стратиграфiєю пам’ятки.
Ще в першiй половинi минулого столiття археологи у «дописемному» перiодi iсторiї видiлили кам’яний, бронзовий i залiзний вiки. В основу цiєї перiодизацiї покладений матерiал, з якого людина виготовляла свої знаряддя. Згодом кам’яний вiк було подiлено на давньо-, середньо- i новокам’яну епохи – палеолiт, мезолiт i неолiт. Кiнцевий етап неолiту названо мiдно-кам» яним перiодом або енеолiтом.
– перший етап людської iсторiї. Вiн тривав приблизно вiд кiлькох мiльйонiв до 10 тис. рокiв тому. За цей час вiдбувався процес видiлення людини з тваринного свiту, сформувався сучасний фiзичний тип населення земної кулi, людина оволодiла добуванням вогню i, постiйно вдосконалюючи свої кам» янi та кiстянi знаряддя, зробила першi кроки на шляху пiдкорення природи. Дослiдники подiляють палеолiт на раннiй, середнiй i пiзнiй. Останнi двi епохи припадають на льодовиковий перiод. Основними заняттями палеолiтичного населення було збиральництво (збирання їстiвних рослин, молюскiв, яєць птахiв) i полювання на мамонтiв, пiвнiчних оленiв та iнших тогочасних тварин. Примiтивнi знаряддя парцi й недосконала зброя не могли забезпечити людинi в достатнiй кiлькостi засобiв до iснування. Це й було причиною виникнення первiснообщинного ладу, який характеризується спiльною власнiстю колективiв та рiвним правом кожного з його членiв на одержання частки здобутих продуктiв харчування. Роль жiнки-матерi та важливе економiчне значення збиральництва, яке було в основному заняттям жiнок, привели до виникнення матрiархату – родинно-суспiльної органiзацiї, що характеризується провiдною роллю жiнки у суспiльствi.
Найдавнiшi слiди заселення територiї Рiвненщини датуються пiзнiм палеолiтом (прибл. 40–10 тис. рокiв тому): у рядi мiсцевостей Дубнiвського, Здолбунiвського, Млинiвського, Острозького, та Рiвненського районiв виявлено пiзньопалеолiтичнi стоянки, якi у Городку поблизу Рiвне та в Липi на Дубнiвщинi дослiджувались шляхом розкопок.
Мезолiт
тривав приблизно вiд 11 до 8 тис. рокiв тому. Клiмат порiвняно з палеолiтом був теплiшим i в Європi розповсюдились сучаснi види рослин i тварин. Найбiльшим технiчним досягненням людини того часу був винахiд стрiл i лука. У мезолiтi була приручена перша тварина – собака. Мезолiтичнi мисливцi, рибалки й збирачi у пошуках дичини, риб, ягiд чи плодiв часто змiнювали мiсця свого проживання; їх стоянки мали короткочасний характер. Стоянки доби мезолiту зареєстрованi майже на всiй територiї Рiвненської областi, а поблизу села с. Нобель Зарiчанського району вони дослiджувались систематичними розкопками.
Неолiт
на територiї Схiдної Європи припадає приблизно на 6–4 тисячолiття до н. е. В цей час людина почала застосовувати новi способи обробки кременю та каменю (шлiфування, розпилювання, свердлiння), лiпити й обпалювати на вогнищi глиняний посуд i перейшла вiд привласнюючих до вiдтворюючих форм господарства. В пiзньому мезолiтi й особливо у мiдному вiцi у Схiднiй Європi виникає спецiалiзацiя племен, з яких однi займалися переважно землеробством, а iншi – скотарством. Це явище видiлення скотарських племен Ф. Енгельс назвав першим великим суспiльними подiлом працi.
Неолiт –
це перiод дальшого розвитку племiнного ладу, в якому економiчною i соцiальною основою був материнський рiд. Для кожної групи неолiтичних племен характернi певнi особливостi в типах жител, знаряддях працi, зброї, прикрас, у формах посуду у звичаях i вiруваннях. Залишенi однiєю групою племен на якiйсь територiї однотипнi рештки, однаковi за своїм характером поселення кладовища, називаємо – археологiчною культурою
. Окремим, близькоспорiдненими групам стародавнiх племен вiдповiдають певнi археологiчнi культури. Однiєю з найхарактернiших етнографiчних особливостей стародавнiх племен є глиняний посуд.
культури лiтi йно – стрiчкової керамiки що, крiм захiдних областей УРСР та Молдавiї, охоплює значну частину Середньої та Захiдної Європи. Вона належала до осiлих ранньземлеробських племен, якi обороняли землю кам’яними мотиками i знали кiлька видiв домашнiх тварин.
Пiвнiчнi райони Рiвненського полiсся в добу неолiту (4 – 3 тис. до н. е.) були заселенi племенами Днiпро – донецької культури гребiнцево – накольчастої керамiки
., назва якої походить вiд орнаменту посуду – наколiв та вiдтискiв гребiнцевого штампу. Це лiсове населення спорiднене з сусiднiми племенами Мiжрiччя, Днiпра i Вiсли, в основному займались мисливством, рибальством i збиральництвом. У межах Рiвненської областi поселення цiєї культури вiдомi в Володимирецькому, Дубровицькому, Зарiчанському, Рокитнiвському, Сарненському i Рiвненському районах.
Енеолiт,
або доба мiдi поширились мiжплемiннi зв’язки. Значного розвитку досягло також скотарство, що привело до поступового переходу вiд матрiархально-родового ладу до патрiархату та до видiлення окремих груп племен зi скотарською основою господарства. У цей час завершується процес першого великого суспiльного подiлу працi.
окремих племен. Так, у Дубнiвському, Здолбунiвському, Млинiвському та Рiвненському районах було виявлено поселення пiзньострiчкової розписної керамiки, вiдомої також пiд назвою культури типу Зимне – Злота
(села Зимне Волинської областi та Злота ПНР, де проводилися розкопки пам’яток цiєї культури). У Дубнi, Тростянцi Дубнiвського, Новомлинському Здолбунiвського та Яловичах Млинiвського районiв знайдено окремi посудини цiєї культури. Поселення у Костянцi Дубнiвського та Зозовоi Рiвненського районiв дослiджувались розкопками. Культура типу Зимне-Злота у 3 тис. до н. е. поширювались на територiї Волинської та Львiвської областей УРСР, а також у Пiвденно-Схiдної Польщi. Характерною рисою цiєї культури є наявнiсть розписного орнаменту на окремих посудинах. Племена культури Зимне-Злота займались землеробством, розведенням свiйських тварин i мисливством. Спорiдненi племена 3 ти. до н. е. жили також на територiї Львiвської i Тернопiльської областей та у Пiвденно-Схiднiй Польщi. Культура цих племен вивчена ще недостатньо i поки ще має робочу назву пам’яток типу Вербковiце – Костяниць,
або Гоща – Вербковiце (вiд перших поселень цього типу, виявлених поблизу Костяниця та у с. Вербковiце у Польщi). Поселення культури вiдомi у Листвинi Дубнiвського району, Курганах, Могиляках, Хоровi Острозького району та Островi Червоноармiйського району. Окремi з них (Листвин, Кургани, Острiв) дослiджувались розкопками.
В другiй половинi 3 тис. до н. е. на територiї Рiвненщини почали оселятися племена пiзньотрипiльської культури
, що поширювались Пiвнiчному Причорномор’ї, на Середньому Приднiпров’ї, у Волинськiй, Рiвненськiй та Житомирськiй областях i на Верхньому Приднiстров’ї. В Українськiй РСР найранiше пам’ятки (перша половина 4 тис. до н. е.) трипiльської культури вiдомi на Середньому Днiстрi; поселення на Рiвненщинi належать до її пiзнього етапу. Найбiльш вiдомi з них є поселення поблизу сiл Хорiв i Могиляки Острозького району, Костяниць, Листвин i Жорнiв Дубнiвського району. У Костянцi, Хоровi та Листвинi вони дослiджувались розкопками. Основою господарства пiзньотрiпiльських племен було землеробство та розвинуте скотарство. Рибальство i збиральництво були лише допомiжними заняттями. З iнших видiв господарської дiяльностi цього населення слiд назвати прядiння, ткацтво, кушнiрство та обробку кремнiю.
Четвертою групою населення доби мiдi на Рiвненщинi, яка в останнiй чвертi 3 тис. до н. е. просунулась з басейну Вiсли на схiд, були племена
У Рiвненському, Дубнiвському, Червоноармiйському та Острозькому районах вони залишили характернi для їхньої культури ґрунтовi поховання в гробницях, побудованих з кам’яних плит. Це були усипальнi окремих патрiархальних родин. В гробницi поблизу села Іванне Дубнiвського району знайшовся великий янтарний диск – амулет iз зображенням сонячного знаку хрестовидного типу на одному боцi та сцени поклонiння божеству (мабуть сонцю) трьох людських дуже схематизованих фiгур.
В другiй половинi 3 та першої половинi 2 тис. до н. е. значна частина Сх. Європи, Центральної та Пiвнiчної Європи була заселена групами спорiднених племен, якi залишили культури шнурової керамiки
, названi так вiд характерного для них орнаменту у виглядi вiдбиткiв шнурка на посудi. На територiї Рiвненщини вiдомi пам’ятки двох культур шнурової керамiки – городецько-здовбницької та стжижовської.
Стжижовька культура
(назва походить вiд с. Стжитжув на Люблiнщинi) розповсюджена у Пiвденно-Схiднiй Польщi, в Рiвненськiй i Волинськiй областях та у Пiвденно-Схiднiй Польщi, в Рiвненськiй i Волинськiй областях та у Пiвнiчнiй частинi Львiвщини. Вона є одним з пiзнiх проявiв культур шнурової керамiки. Племена згаданої культури крiм скотарства займалися землеробством та виготовленням у чисельних майстернях високоякiсних виробiв з волинського кремнiю. На Рiвненщинi з чисельних поселень стжижовської культури дослiджувались розкопками Зозiв, Озлiїв, Пере вередiв Млинiвського району. В окремих селах проводились розкопки ґрунтових поховань цiєї культури, а в Городку, Жорновi Дубнiвського та Торговцi Млинiвського районiв були знайденi скарби бронзових речей, що є доказом уже значного накопичення багатств у руках окремих осiб – представникiв родової верхiвки.
(2 i початок 1 тис. до н. е.) характеризується дальшим вдосконаленням знарядь працi, значним розвитком скотарства й землеробства, а в галузi суспiльних вiдносин – дальшим розвитком патрiархально-родового ладу та майнової нерiвностi. Протягом раннього перiоду доби бронзи на територiї Рiвненщини розвивались пiзнi культури шнурової керамiки. Близько середини 2 тис. до н. е. тут виникла комарiвська культура, пiзнiше сюди проникли окремi групи племен iз сусiднiх районiв, зокрема розповсюдженої у Середнiй Європi лужицької культури. На кiнець доби бронзи у пiвнiчно-захiдних районах областi у результатi дальшого розвитку культури мiсцевих племен i складного процесу схрещення впливiв сусiднiх культур сформувалась своєрiдна Висоцька культура, розвиток якої припадає в основному на початок доби залiза. У пiвденнi райони областi з лiсостепового правобережного Приднiпров’я проникали племена бiлогрудiвської культури, що розвивались там з кiнця доби бронзи.
Назва комарiвської культури одне з них дослiджувалось розкопками. Курганнi могильники розкопувались у селах Дитиничi й Іванне Дубнiвського району та Кургани Острозького району. Основними заняттями комарiвської культури були скотарство i землеробство. Комарiвська культура дуже близько спорiднена з
Лужицька культура
походить вiд району в Середнiй Європi – Лужинi, де вперше було виявлено пам’ятки цього типу. Ця культура iснувала в 12–5 ст. до н. е. на територiї сучасної Польщi, НДР та Чехословаччини. В межах УРСР, крiм Рiвненської областi, її окремi пам’ятки вiдомi ще у Львiвськiй, Тернопiльськiй та Волинськiй областях. Багато дослiдникiв розглядає племена лужицької культури як предкiв захiдних слов’ян.
Археологiчнi матерiали свiдчать про те, що проникнення у захiднi райони Рiвненської областi невеликої кiлькостi населення Поселення неподалiк мало мiсце у 4–3 тис. до н. е. На це вказують залишки поселення неподалiк вiд Крилова Дубнiвського району, що дослiджувалось археологiчними розкопками. Воно належало до поморської культури
, яка в цей час розвивалась на територiї Польщi. Назва культури пов’язана з прибалтiйською смугою Повiслення, де вперше дослiджувались її пам’ятки. Польськi археологи розглядають нащадкiв племен поморської культури як нащадкiв племен лужицької культури.
Доба залiза
у Середнiй та Схiднiй Європi почалась приблизно у 7 тис. до н. е. Це перiод великих технiчних досягнень. До них належать в першу чергу винахiд так званого сиродутного способу витоплювання залiза. Залiзнi знаряддя – сокира, якою користувались для розчищення лiсових масивiв вiд посiв, i наральник – окуття дерев’яного рала – зробили землеробство бiльш ефективним. Це сприяло збiльшенню кiлькостi свiйських тварин як тяглової сили i вплинуло на загальний розвиток продуктивних сил. Потреба у масовiй кiлькостi металевих та iнших виробiв привела до виникнення ремесла, яке потiм поступово видiлилось в окрему галузь виробництва. Таке явище Ф. Енгельс назвав другим великим суспiльним подiлом працi. Розвиток продуктивних сил викликав змiни у суспiльних вiдносинах: посилився процес розкладу первiснообщинного ладу. Нагромадження багатства стало метою представникiв суспiльної верхiвки окремих племен, виник iнститут племiнних вождiв, якi почали вести грабiжницькi вiйни. Поступово розвинулись феодальнi вiдносини, виникли класи i держави.
Висоцька культура
(приблизно 9–7 ст. до н. е.) розповсюджена в основному на територiї Львiвської i пiвнiчної частини Тернопiльської областi. Племена Висоцької культури займались землеробством i розведенням свiйських тварин. Вони мешкали на вiдносно невеликих поселеннях, а жителi кiлькох сусiднiх селищ ховали своїх небiжчикiв на великому суспiльному родовому могильнику. У похованих зустрiчається велика кiлькiсть бронзових i залiзних прикрас. На посудi i металевих виробах Висоцької культури простежується зв’язок її племен з сусiднiми племенами лужицької культури. Її племена, мабуть, були одним з компонентiв схiдних слов’ян.
Територiя розповсюдження милоградської культури
охоплює Рiвненську i Волинську областi, Пiвнiчну Житомирщину та Пiвденну Бiлорусь. На територiї Рiвненщини поселення цiєї культури дослiджувались розкопками неподалiк вiд сiл Великий Олексин Рiвненського та Кургани Острозького районiв, а ґрунтовi й курганнi могильники – в селах Городок i Забороль Рiвненського Району та в Курганах поблизу Острога. Населення мешкало на розташованих по берегах рiчок i озер неукрiплених поселеннях; основою його господарства було розведення свiйських тварин; у порiвняннi зi скотарством землеробство було менш розвинутим.
Черняхiвська культура
поширена на великiй територiї вiд Середнього Поднiстров’я до Поднiстров’я, Лiсостепу та частково степової суги України. Основою їх господарства було плужне землеробство. На поселеннях цiєї культури знаходять численнi залiзнi знаряддя, в тому числi наральники, лiпний та виготовлений на гончарному крузi посуд, бронзовi ювелiрнi вироби, а також монети, якi, можливо, були засобом грошового обiгу на внутрiшньому ринку. Знайденi також скарб римських монет у селах Соснове Березнiвського, Збуж i Костопiль Костопiльського, Княгинине Дубнiвського району, Рочба та Хотин Рiвненського, Мiзоч Здолбунiвського, Стоянiвна Червоноармiйського районiв, якi свiдчать не лише про наявнiсть заможної верхiвки, а й в водночас доказом торгiвельних зв» якiв з римськими продавцями на Дунаї, куди населення Схiдної Європи постачало хлiб, худобу, а, можливо, й здобутих у мiжплемiнних сутичках рабiв. Проте деякi нахiдки, наприклад, римський дротик з Мирогощi Дубнiвського району слiд розглядати як трофеї, здобутi у вiйнах з римлянами, мабуть, пiд час нападiв на кордони Римської iмперiї. Племена черняхiвської культури мешкали на неукрiплених поселеннях, а основою їх господарства були плужне землеробство i скотарство. Серед археологiв є поширеною думка про належнiсть черняхiвської культури до схiднослов’янських племен.
Бугу, а далi через Волинь у напрямку на Крим. На Українi цi залишки одержали назву пам’яток типу Дитинячi
вiд могильника у с. Дитинячi Дубнiвського району, що дослiджувалися розкопками в 1957 роцi. Подiбнi могильники були виявленi поблизу сiл Дерев’яне, Городок та Городище Рiвненської областi. В окремих похованнях мiстяться спаленi кiстки померлих, лiпний, зрiдка гончарний посуд та металевi вироби. Посуд дитиницького типу вiдрiзняється вiд посуду одночасної черняхiвської культури i є основою для чiткого розмежування пам’яток слов’янського населення i матерiальної культури нечисленних германських племен, якi проходили через нашi землi.
Слов’янськi поселення 6–7 ст. до н. е.
вiдомi в багатьох мiсцевостях Рiвненської областi. Вони частково дослiджувались розкопками поряд з селами Городок i Зозiв Рiвненського району, Здовбиця Здолбунiвського району та Костяниць Дубнiвського району. Археологи пiдтвердили iснування зв’язку мiж черняхiвською культурою попереднього перiоду, з чого виникає, що слов’яни 6–7 ст. на територiї України були нащадками племен черняхiвської культури.
Наприкiнцi 8 – на початку 9 ст. феодальнi вiдносини у схiдних слов’ян стали пануючими. Склались два основних антагонiстичних класи – великих землевласникiв-феодалiв i експлуатованого та залежного вiд них селянства. З розвитком класового суспiльства формувалися й схiднослов’янськi державнi утворення, а розрiзненi племена почали зливатися в єдину давньоруську народнiсть. Основною формою державних утворень у схiдних слов’ян стали князiвства. Спочатку це були племiннi князiвства, на чолi яких стояли племiннi вождi-князi, згодом виникли князiвства територiальнi, що об’єднали землi рiзних племен. Центрами князiвства стали мiста, що виникли також у 9–10 ст. в результатi розвитку ремесла торгiвлi. Посилення влади князiв i бояр, класовi iнтереси яких вимагали згуртування феодалiв усiх схiднослов’янських земель, а також зовнiшня небезпека, що часто викликала необхiднiсть об’єднання вiйськових сил, привели до виникнення наприкiнцi 9 ст. давньоруської держави з центром у Києвi.
у 1911 р. На територiї колишнього села Басiв Кут (тепер вулиця Басiвкутська) слiди поселення городоцько-здовбицької культури. Також в урочищi «Дворець» на пiвденному схилi правого берега струмочка, що впадає в р. Устя, – давньоруське селище, виявлене розвiдкою І. К. Свєшнiкова у 1062 р. Там же на мисi високого берега р. Устя – давньоруське городище 9–8 ст. площею близько 40x80 м, оточене валом до 3 м заввишки, виявлене наприкiнцi 19 ст. i обстежене у 1961 р. П. О. Раппопортом. Майже за 0,5 км пiвденнiше колишнього села Басiв Кут – давньоруський курганний могильник, дуже пошкоджений оранкою, а на вiдстанi близько 1,4 км вiд Городища – другий курганний могильник, на якому у 1858 р. Я. Я. Волошинський розкопав шiсть курганiв, К. М. Мельник у 1898 – сiм курганiв. На правому березi р. Устя, на територiї колишнього села Новий Двiр поселення стжижовської культури. Там же давньоруське селище. На лiвому березi р. Устя поблизу колишнього с. Тютьковичi, включеного у мiську смугу, – поселення городоцько-здовбицької культури, виявлене розвiдкою В. П. Савича у 1960 р. на мисi правого берега старого рiчища р. Устя на територiї колишнього села Золотiїв, включеного у мiську смугу – двошарове поселення городоцько-здовбицької культури.
Історiя мiста Рiвне сягає глибини вiкiв. Ще за часiв неолiту тут мешкали нашi прадавнi предки – трипiльцi. Наше мiсто славиться своїми героїчними подвигами. Пiд час Другої Свiтової вiйни воно було не лише прифронтовою смугою, але й важливою стратегiчною точкою.
У мiстi є безлiч пам’ятникiв рiзним дiячам культури. Це i Тарас Григорович Шевченко, Улас Самчук (до речi пам’ятник йому поставили йому нещодавно – в цьому роцi), гетьман Іван Мазепа тощо.
У музеї налiчується багато експонатiв, якi нагадують нам не лише про стародавнiх людей, а й про роки Другої Вiтчизняної вiйни.
У центрi мiста розташований чудовий парк iм.. Т. Г. Шевченка. Там вiдпочивають не лише студенти сусiднього iнституту Водного господарства та природокористування, а й молодi мами з дiтьми, закоханi пари, друзi тощо.
У майбутньому планується розширення мiста – за рахунок приєднання ближнiх сiл до смуги мiста.
У мiстi є заклади вищої освiти: Рiвненський Державний Гуманiтарний унiверситет, iнститут Водного господарства та природокористування, Інститут Слов’янознавства, Рiвненський економiко-гуманiтарний iнститут, Рiвненський Державний Аграрний технiкум, Рiвненський Кооперативний технiкум, Рiвненський Професiйно-Технологiчний лiцей тощо, в яких студенти можуть здобути дипломи з найрiзноманiтнiших галузей.
У центрi мiста розташований кiнотеатр «Україна» в якому демонструються фiльми свiтової кiнематографiї рiзних жанрiв, якi залюбки дивляться мешканцi мiста. На Театральнiй площi знаходиться Драматичний театр, в якому можна насолодитися чудовою грою рiвненських акторiв.
Влiтку люди вiдпочивають на басiвкутському озерi, загоряють на пляжi.
Хоча наше мiсто й не дуже велике, в порiвняннi з iншими обласними центрами, зате у ньому затишно й зручно. Кожен може вiдчути гостиннiсть нашого мiста, якщо завiтає сюди отримає масу позитивних емоцiй i приємнi спогади на все життя.
| 
