Специфiка будiвництва слобожанської хати
МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
Історико-географiчне вiддiлення
Специфiка будiвництва слобожанської хати
Роботу виконала:
Возьна Анна Михайлiвна,
учениця 11-А класу
Харкiвської гiмназiї №47
Харкiвської областi
Науковий керiвник:
Студенцова Наталiя Іванiвна,
вчитель-методист
м. Харкiв – 2008 р.
Змiст
Вступ
1. Історiографiя дослiджень українського народного житла
2. Технiчнi i технологiчнi прийоми будiвництва слобожанської хати
3. Свiтогляднi уявлення слобожан, пов’язанi iз забудовою житла
4. Сучасна хата на Слобожанщинi (пошукова робота)
Висновки
Список лiтератури
Додатки
Вступ
Народна архiтектура України оригiнальна за формами, розмаїта щодо типiв. Вона завжди втiлювала нацiональнi духовнi цiнностi народу, який її створював. У нiй вiдбивався ступiнь розвитку суспiльства, стан будiвельної технiки. Крiм того, народна архiтектура важливий засiб художнього, культурного виховання людини. Житло було для людини традицiйної культури i засобом захисту вiд природних катаклiзмiв, i втiленням розумiння прекрасного, i центром Всесвiту, з якого починалося та яким закiнчувалося земне життя.
Народне будiвництво Слобiдської України формувалося в руслi розвитку загальноукраїнської культури, але має ряд специфiчних рис як у технiцi будування, так i у використаннi тiєї чи iншої технологiї. На жаль, тип слобожанського житла ще й до наших днiв залишається не достатньо вивченим. Майже не маємо праць етнографiв, якi б комплексно розглядали особливостi слобожанської хати у порiвняннi з iншими регiонами. У цьому ми i вбачаємо актуальнiсть нашої роботи.
Мета роботи: дослiдити технологiчнi та семантичнi особливостi хатнього будiвництва Слобожанщини.
— проаналiзувати внесок етнографiв у розкриття технологiчного аспекту та семантики українського житла на Слобожанщинi (вибору мiсця забудови, типу хати, матерiалiв, особливостей стiн, стелi, даху, iнтер’єру);
— дослiдити сучасний стан житлового будiвництва та динамiку його розвитку;
— окреслити свiтогляднi вiрування наших землякiв вiдносно будiвництва хати, "примх", пов’язаних iз цим;
Джерельна база:
хати), А. Данилюк [9] (особливостi слобожанської хати у порiвняннi з iншими регiонами), М. Красиков (повiр’я, пов’язанi iз будiвництвом хати на Слобожанщинi), В. Маланчук [19] (iнтер’єр української хати), Т. Косьмiна [16] (опис традицiйного житла українцiв, у тому числi i слобожан); пiдручники "Етнографiя України" за редакцiєю С. Макарчука та "Народознавство" статтi Ю. Гошко [12, с. 197 – 220]та С. Макарчука [12, с. 67 – 76], [36, с. 456 – 473];
— комплект iлюстрацiй Т. Косьмiної "Традицiйне українське житло";
— фондовi матерiали Харкiвського iсторичного музею (типи хат "МалоросiяXVIII ст.");
— опублiкованi матерiали польових дослiджень фольклорно-етнографiчної експедицiї "Муравський шлях-97", проведених у селах Богодухiвського, Валкiвського, Краснокутського та Нововодолазького районiв областi;
— матерiали власних польових дослiджень, проведених Студенцовою Наталею Іванiвною та учнями Харкiвської гiмназiї № 47 влiтку та восени 2005 – 2007 рокiв у Центральнiй Слобожанщинi (Харкiвський i Дергачiвський р – ни) i для порiвняльного аналiзу – у Лозiвському районi областi.
Територiальнi межi дослiдження: землi Слобожанщини.
Хронологiчнi межi дослiдження: XVIII – XXІ ст.
Практичне значення наукового дослiдження.
Дослiдження i вивчення традицiйної культури рiдного краю – це ще один крок для кожного iз нас до усвiдомлення й осмислення iсторiї та культури Слобожанщини. Робота мiстить не лише пiзнавальний i виховний характер, але й дає можливiсть використати матерiали, зiбранi учнями Харкiвської гiмназiї № 47, в роботi краєзнавчих гурткiв, заслухати на традицiйних Сумцовських читаннях, на щорiчному дитячому фестивалi учнiвської молодi "Крокове коло".
Дослiдження складається зi вступу, трьох роздiлiв, висновкiв. До роботи автор додає список використаної лiтератури i додатки.
1.Історiографiя дослiджень українського народного житла
Гумилевського [6], Г. Лукомського [18].
"Слобожане" (1918 р.) дослiдив заселення регiону, життя i побут слобожан, їх традицiйну культуру. Вчений зупиняється i на аналiзi специфiки типу слобожанської хати, її особливостях, iнтер’єрi. Цiнним є опис сволока у хатi М. Ф. Сумцова на хуторi Боромлi, iлюстрацiї слобожанської хати. Це ґрунтовна праця, яка i сьогоднi дає нам ключ до вивчення iсторiї i культури нашого регiону.
Д. Багалiй у дослiдженнi "Історiя Слобiдської України" порушує проблеми iсторичної географiї й етнографiї краю, його соцiально-економiчного й полiтичного розвитку, iсторiї духовної й матерiальної культури, будiвництва i побуту слобожан. У книзi є два роздiли ("Заселення Слобiдської України з другої половини XVII до кiнця XVIII столiття" i "Слобожанський побут"), якi допомагають нам i сьогоднi окреслити специфiку традицiйної культури наших землякiв, їх розселення, будiвництво житла, побут. Для нас цiнним є матерiал цього дослiдника про тип житла слобiдських полковникiв та простих селян i мiщан. Д. Багалiй дає повний опис будинкiв та iнтер’єру заможних людей того часу – І. Шидловського, Хв. Шидловського та І охтирського полковника В. Перекрестова. Матерiали цього iсторика й етнографа-аматора є надзвичайно цiнними для нас, бо дають можливiсть порiвняти тип слобожанської хати XVII – XX ст. iз сучасними будовами регiону.
Ключ до розумiння специфiки традицiйної культури слобожан дають i працi етнографiв-аматорiв В. Іванова, зокрема праця "Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии" (1898 р.), та П. Іванова "Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии" (1907 р.), "Народные обычаи русские, поверья, приметы, пословицы и загадки, относящиеся к малорусской хате" (1889р.). Поряд iз фольклорним матерiалом, у цих працях маємо цiлий комплекс "примх", який визначав день для початку забудови, мiсце майбутньої оселi, набiр необхiдних умов, виконання яких забезпечувало вдале будiвництво та щасливе життя в новiй оселi [12, 13, 11, 24].
"Українцi: народнi вiрування, повiр’я, демонологiя", у якiй є статтi, що стосуються свiтоглядних уявлень слов’ян i вiрувань, пов’язаних iз життям українцiв.
Г. Булашев у кiнцi ХІХ ст. опублiкував дослiдження "Український народ у своїх легендах, релiгiйних поглядах та вiруваннях: космогонiчнi українськi погляди та вiрування", яка стала пiдґрунтям на освiтлення комплексу вiрувань слобожан, пов’язаних iз житлом.
Досить цiкавою, на нашу думку, є праця Хв. Вовка [4], у якiй вiн розглядає загальний вигляд та характер хати, матерiали та способи будування на Українi, особливостi будiвництва печi, планування української хати, що дає можливiсть порiвняти технiчнi та технологiчнi принципи будiвництва хати.
Заслуговують на увагу i працi архiтектора i вченого С. Таранушенка, який написав двi цiннi, у розрiзi дослiджуваної нами теми, роботи – "Монументальна дерев’яна архiтектура Лiвобережної України" [31] та "Старi хати Харкова" [31]. В останнiй iз них автор не тiльки описує тип слобожанської хати, але i її iнтер’єр, особливостi стiн та стелi, їх декорування. Зокрема, подає розписи стелi (на бiлому фонi – птахи, зiрки), якi дослiдник зустрiчав на Харкiвщинi[31].
До середини 60 – 70х рокiв ХХ столiття народна архiтектура України теж майже не вивчалася. У 1968 роцi почали з’являтися працi, присвяченi вивченню народного будiвництва в Українi. Це роботи, в яких розглядалися особливостi забудови того чи iншого регiону, тип хат, їх iнтер’єр; будiвництво господарчих споруд, облаштування двору. Серед них – С. Таранушенко "Дивне полiське життя" (1969р.), П. Толочко "Древнiй Київ" (1976 р.), П. Манушенко "Народна дерев’яна архiтектура Закарпаття (XVIII– початок ХХ в.)" (1976 р.), А. Данилюк "Замкненi дверi на Полiссi" (1975 р.), А. Данилюк та М. Шпак "Бойкiвщина" (1972 р.), В. Маланчук "Інтер’єр українського народного житла" (1973 р.), І. Добрянська "Настiнний розпис Лемкiвщини" (1968 р.).
Ключ до розумiння багатьох проблем народного будiвництва, розвитку житла, його розмiрiв залежно вiд складу сiм’ї дає праця С. Токарєва "К методике этнографического изучения материальной культуры" (1970 р.). Дослiдник ставить питання про потребу збереження давнiх традицiй, що є проявом своєрiдностi етнiчної культури [32]. Розвиваючи цю думку, можна сказати, що своєрiдним осередком народних традицiй є житло з його оздобленням та обладнанням. С. Токарєв акцентує увагу на тому, що житло виконує соцiальну функцiю, воно, як правило, об’єднує людей в одну групу [32].
У роботах українських етнографiв, якi вивчали нацiональне житло, Г. Стельмаха [23] i М. Приходько [20] знаходимо багатий матерiал щодо планування селянського помешкання, технiки будiвництва, класифiкацiї згiдно зон. У працях М. Приходько на основi вивчення i зiставлення робiтничого i селянського житла спостерiгаємо тенденцiю i потребу збереження окремих прогресивних традицiй сiльського житла (конструкцiя вiкон, дверей, розташування речей) [20], що дає нам можливiсть обґрунтувати технiчнi та технологiчнi прийоми народної архiтектури.
Велику увагу житловому будiвництву в радянський перiод придiляв архiтектор В. Самойлович [21]. У його працях узагальнюється своєрiднiсть i багатий досвiд у використаннi будiвельних матерiалiв стосовно тiєї чи iншої територiї України, а також розробляються питання, пов’язанi з ефективним розмiщенням входу, вiкон, теплових додаткових шлюзiв, розмiру печi, оздоблення стiн. Особлива увага придiляється творчому використанню традицiйних рис народного житла в сучасних сiльських будинках.
У 80 – 90х роках з’явились працi, присвяченнi вивченню народної архiтектури. Це, перш за все, праця Т. Косьмiної [16], у якiй вона розглядає традицiйне житло Подiлля, порiвнює хату подолян iз оселями iнших регiонiв. Цiкавим є iлюстративний матерiал цiєї дослiдницi, де вона подає коментарi щодо типу житла, його iнтер’єру, особливостей одягу населення.
У 1981 роцi вийшло наукове дослiдження А. Данилюка "Українська хата" [9]. Це iсторично-етнографiчна книга, яка вперше популярно висвiтила народне житло в системi побутового, архiтектурного i естетичного аспекту. Автор розглянув рiзнi типи планування, архiтектурнi особливостi традицiйної української оселi, господарчих споруд рiзних регiонiв України. "Народна будiвельна творчiсть – явище iсторичне, багатовимiрне, яке розвивалось у руслi поступу загальнолюдських цивiлiзацiй. Воно постiйно вiдчувало вплив рiзних факторiв суспiльного, соцiально-економiчного, морального характеру, вибираючи на вiкових шляхах найцiннiше", – зазначав дослiдник [9, с. 3]. Автор описує специфiку української хати рiзних регiонiв нашої країни, особливостi iнтер’єра. Ця праця дає нам можливiсть порiвняти народну архiтектуру рiзних територiй, знайти спiльне i вiдмiнне в традицiйному будiвництвi житла.
У 40-х роках ХХ ст. з’явилось дослiдження О. Воропая "Звичаї нашого народу". Знаходячись за межами України, цей етнограф з вуст перемiщених українцiв записав звичаї, обряди, вiдомостi про побут нашого народу. Цей матерiал є цiнним у розрiзi вивчення традицiйної культури українцiв, зокрема слобожан.
в регiонi, тип хат, технологiчнi прийоми, художнє оформлення осель, а також простежує змiни в структурi житлового будiвництва на Слобожанщинi. У роботi порiвнюються матерiали експедицiї, зiбранi у Харкiвськiй, Воронезькiй та Курськiй губернiях. Л. Чижикова розглядає особливостi фундаменту, пiдлоги, стелi, дахiв слобожанської хати.
Наприкiнцi ХХ ст. розвиток української етнологiї значно пожвавився, вийшов ряд цiкавих етнографiчних праць, присвячених народнiй архiтектурi, особливостям забудови того чи iншого регiону. Це, перш за все, колективна праця "Українська минувшина" (1994 р.), у якiй подаються типи українських хат, описуються технологiчнi процеси, використанi при їх будiвництвi. У книзi є iнформацiя i про особливостi слобожанської оселi. У цiй працi використанi й iлюстрацiї Т. Косьмiної.
У своїй роботi над даною темою ми спиралися на книги, що вийшли друком у 90-х та 2000-х роках ХХ ст. – етнографiчну студiю "Муравський шлях – 97: матерiали комплексної фольклорно-етнографiчної експедицiї", публiкацiї В. Сушко "Народна архiтектура в свiтоглядних уявленнях українцiв (на прикладi вiрувань, пов’язаних з будiвництвом житла)" [20], М. Красикова [4], Р. Рибальченка "Хутори, млини, вiтряки шинки Слобожанщини".
У розрiзi дослiджуваної нами теми цiкавим є матерiал щодо вивчення слобожанського житла XIX – XX ст., що дає фольклорно-етнографiчна експедицiя "Муравський шлях - 97". Її членами були викладачi та студенти Харкiвської академiї культури, фольклористи та етнографи: М. Красиков, Н. Олiйник, В. Осадча, М. Семенова. Ними були обстеженi села Богодухiвського, Валкiвського, Краснокутського та Нововодолазького районiв. Слiд вiдзначити, що це дослiдження було одним iз перших у перiод вiдродження нацiональної етнографiчної школи на Слобожанщинi. Матерiал етнографи збирали протягом кiлькох рокiв, дослiджуючи слобожанське житло, страви, обряди, пiснi. Зiбраний матерiал стосується i народного будiвництва: вибору мiсця забудови, особливостей закладання хати, деяких технологiчних прийомiв. Цi данi використанi нами для порiвняння особливостей будування хат у давнину i сучасним житлом.
Цiкавi спостереження вiдносно "примх" будiвництва хати на Слобожанщинi знаходимо у працях етнографа М. Красикова. Автор аналiзує вiрування наших землякiв, пов’язанi iз вибором мiсця забудови, закладанням сволока та рядом iнших етапiв будiвництва хати.
Таким чином, опрацьованi джерела та лiтература не розглядають етнографiчний матерiал пiд кутом зору нашого дослiдження, що i дає нам можливiсть у наступних роздiлах нашої роботи представити зiбраний i опрацьований нами матерiал вiдносно слобожанської хати.
2. Технiчнi i технологiчнi прийоми будiвництва слобожанської хати
"Слобожанщина охоплює схiдну частину України – теперiшнi Харкiвську, пiвденно-схiдну частину Сумської, пiвнiчно-схiднi райони Днiпропетровської, схiднi Полтавської, пiвнiчнi Донецької, Луганської областей i сумiжнi захiднi райони Бiлгородської i Воронезької областей, якi сьогоднi входять до складу Росiї" [12, с. 124]. Заселення Слобожанщини почалося у XVII столiттi. "Переселенцi, пише Д. Багалiй, цiлком перенесли у Слобожанщину свiй нацiональний український побут i виявили його у всiх сторiнках свого нацiонального життя, пiдтримували його й почали жити таким побутом в Слобожанщинi, яким жили в Заднiпрянщинi, бо нiхто їх не примушував до iншого побуту" [1, с. 163]. Далi автор зазначає, що "Слобожани не могли занехаяти своїх прадiдiвських звичаїв у приватному побутi, котрий у його етнографiчних рисах зберiгся до наших часiв, не дивлячись на вплив росiйської культури й нових обставин життя" [1, с. 163].
Таким чином i визначився певний тип оселi в нашому регiонi. Зразком типової слобожанської хати може бути хата, описана В. Далем: "… хати не лiпляться суцiльно одна до другої зруб у зруб, а кожна вiдсунена i вiддiлена двором, городом, покрита соломою, але не схожа на потворну копицю, а вкрита гладко, рiвно, зi стрiхою в обруб. На даху бiлий димар, два вiконця на вулицю, два у двiр, дверi i вiкна обведенi по бiлому полю смугою з жовтої глини" [7, с. 30]. Розглянемо тип слобожанської хати XVIII – XX столiття.
"Формирование общих черт в жилище населения русско-украинского пограничья способствовало взаимодействие разнообразных факторов, в числе которых особенно следует отметить сходные природные условия, общность исторического и экономического развития, непосредственное взаимодействие культур в регионах русско-украинского расселения", - зазначає Л. Чижикова [37, с. 70]. Безумовно, на будiвництво хат на Слобожанщинi впливали суспiльно-економiчнi вiдносини, якi в основному позначалися на iнтер’єрi. Безпосередньо планування, зведення житла це не стосувалося. Зазначимо, що Слобожанщина має дуже багато спiльних рис у спорудженнi будiвель iз iншими регiонами України, бо народна архiтектура нашого краю ввiбрала в себе "все найдоцiльнiше й найпродуктивнiше з iнших регiонiв" [9]: дво-, трикамерне житло, чотирисхильний дах, будування зрубного житла, деякi елементи декору, особливостi будiвництва печi (глинянi i кахлянi).
Розглянемо технiчнi прийоми забудови житла на Слобiдський Українi у давнi вiд нас часи – XVII – XIXст. – за такою схемою:
- зведення житла (його основнi етапи).
У зазначений нами перiод на Слобожанщинi побутувало в основному два типи житла – двокамерне та трикамерне (Рис. 4. 11). Двокамерна хата – "хата" + "сiни", якi не опалювалися. У трикамернiй пiд одним дахом сiни з’єднували двi хати або ж "хату" + "клiть" ("комора"), яка не опалювалася. Цей тип житла був характерний для всього схiднослов’янського житла. Такi забудови, як зазначає Л. Чижикова, були вiдомi нашим предками давно [37, с. 93]. Дослiдники вважають трикамерне житло вже усталеним типом хати у XVI – XVII столiттях. "Судя по отрывочным материалам из воронежских документов XVII – XVIII вв., в то время бытовали избы с сенями и избы с сенями и клетью, но много было и однокамерных домов", - пише Л. Чижикова [37, с. 95]. Історик та етнограф М. Сумцов, дослiджуючи особливостi слобожанської оселi, пiдкреслював: "В старовину хата складалася з одної кiмнати та сiней; потiм через стiни будували другу хату, чистiшу, святкову, а поруч з сiньми комору. Така двохкамерна хата стала найбiльш розповсюдженою" [28, с. 123].
а, б, в).
Зазначимо, що в перiод заселення й освоєння нашого краю не було суттєвої рiзницi мiж сiльським i мiським житлом. Історик Д. Багалiй у своїй працi "Історiя Слобiдської України" дає характеристику житла слобiдського полковника Хведiра Шидловського, який жив у Харковi: "У нього було подвiр’я з будiвлею. Усi будинки були дерев’янi i там мiстилося чотири свiтлицi з лазнею, чотири кiмнатки людськi (для челядi) з коморами й поварнею. Будинок, у котрому проживав сам полковник Шидловський, мав тiльки одну свiтлицю i двi кiмнатки; се помешкання, як ми бачимо, було дуже тiсне для полковницького будинку, але й усi панськi будинки тодi не були дуже просторнi" [1, с. 163]. Далi Д. Багалiй подає вiдомостi, що цей же Хв. Шидловський мав i кам’яний будинок "у вiсiм свiтлиць з вiсьмома кам’яними льохами" [1, с. 163]. Вiкна у таких будинках були склянi. У селi Рождественському у цього ж заможного козацького полковника був ще один будинок iз дев’ятьма свiтлицями й кiмнатками. У свiтлицях були "залiзнi решотки, печi iз зелених кахель, стiни були обложенi цеглою й вибiленi" [1, с. 163].
Хати простого люду на Слобожанщинi у XVIII ст. були в основному дво- трикамернi i вiдрiзнялися тiльки розмiрами. "Щодо побуту середнього та нижчого станiв слобожан, то вiн був чисто український i взагалi схожий iз старшинським. Вiдрiзнявся вiд нього своїм убожеством", – пише Д. Багалiй [2, с. 167].
Аналiзуючи внутрiшнiй план української хати взагалi в усiх мiсцевостях i з усiма специфiчними рисами забудови, зазначимо, що внутрiшнє планування було одноманiтним. Це пiдкреслює Хв. Вовк: "До якої б української хати, – починаючи з захiдних частин Курщини та Воронежчини i кiнчаючи захiдними схилами Карпатiв, – ми б не заглянули, геть-чисто скрiзь знайдемо в нiй те саме. Вхiд до хати – з сiней, коло самого входу з одного боку – пiч у кутку, з другого – в другому кутку або бiля печi – полиця ("мисник") для посуду, мiж пiччю та так званою причiльною, цебто вузькою стiною хати, знаходиться пiл…" [4, с. 113]. Нерiдко в сiнях дощатою перегородкою вiдгороджували комору ("чулан", "хижа"). В українських селах її ще називали "хатина".
Сiни, як ми зазначали вище, не опалювалися i використовувалися як господарче примiщення. Заможнi хазяї будували їх "рубленими або в стовбовiй технiцi iз горизонтально покладених колод" [4, с. 114]. У бiднякiв сiни були "плетневi" ("гороженi").
або хата + сiни, де для житла вiдводилася одна кiмната. Спальня частина була за пiччю, у найтеплiшому куточку (пiд "глухою стiною") [26, с. 3]. Парадна частина кiмнати – це бiльш освiтлена вiкнами i пiд святими образами. Робоча – бiля печi i вхiдних дверей, де клали паливо i продукти харчування.
Отже, заможнi селяни у XVIIІ – XІХ ст. будували житло за планом: хата + хата + сiни, що обумовило i змiну традицiйного iнтер’єру будинку. Простий люд хату будував на Слобожанщинi за типом: хата + сiни, або хата + сiни + комора. Хати селян вiдрiзнялися вiд осель мiщан та заможних людей хiба що розмiрами.
"у Харьковской и Воронежской губернии наряду с клетью или вместо нее упоминается "светлица", "светелка" - термин, по видимому, достаточно древний для этих мест" [37, с. 96]. У слобожан свiтлиця була другим житловим примiщенням, яке освiтлювалося трьома вiкнами (Рис. 6 в). Ця кiмната не завжди опалювалася, тому використовувалася частiше влiтку, як "парадне примiщення", а взимку могла служити коморою. У середнякiв хата була з двома житловими примiщеннями, роздiленими сiньми (Рис. 4, 11 б).
Збiльшення розмiрiв хати за рахунок прибудови другої житлової хати спостерiгаємо у великих родинах. Як говорять матерiали польових дослiджень тих часiв [37, с. 4],майже повсюди на Слобiдськiй Українi вiдбувалося ускладнення двокамерного житла за рахунок видiлення житлової кiмнати в сiнях. У багатьох селах нашого регiону її називали "хатина", у росiйських селах – "теплушка", "кухня" [37, с. 99]. У селах Богодухiвського повiту Харкiвської губернiї таку хату називали "тройник" [37, с. 56]. Хв. Вовк пише: "Нормальний розвиток традицiйного плану – це перетворення комори в другий покiй, для перебування в ньому людей та видiлення комори з плану хати й примiщення її у дворi. Ця змiна буває у двох випадках: або коли жонатий син живе з батьками, або коли заможнiсть господаря збiльшується" [4, с. 112]. Такi змiни в традицiйному плануваннi хат спостерiгаємо й у iнших регiонах (наприклад, Полтавщина, Київщина).
"хатина", "тройник") (Рис. 4, 11 а, б, в).
Особливим мiсцем у хатi здавна є пiч – "вариста" пiч. В українськiй хатi її "завжди ставили в кутi мiж задньою стiною хати та стiною сiней, бiля самих дверей" [4, с. 104]. Часто її робили з глини, часом – iз цегли (особливо з сирцю), у гуцулiв, наприклад, - з кахель, що характерно i для Слобожанщини. У нашому регiонi печi називали "мазанi", у заможних людей – кахлянi (подiбнi побутували й на Полтавщинi, у селах поблизу рiчок Псел, Хорол, Ворскла). Етнограф М. Сумцов пiдкреслював: "Окрiм вирiзних сволокiв в старовину на Слобожанщинi по панським та мiщанських домах була ще одна гарна покраса – печi з кольоровими кахлями. На жаль, вони знищенi цiлком. Були жовтi, синi кахлi, з птахами, з козаками на конi" [28, с. 119].
На Слобiдськiй Українi найдавнiшими були кахлi iз зображенням сонця у виглядi розет, кругiв, з козацькими мотивами, зокрема козак на конi [28, с. 124]. "До середини XVIIIст. на Слобiдськiй Українi вживалися рельєфнi кахлi, а пiзнiше - розписнi" [8, с. 38]. Такi кахлi зафiксував архiтектор i вчений С. Таранушенко на Харкiвщинi, вони згадуються i в "Описах харкiвського намiсництва" [22, с. 120].
"великий куль соломи, або частiше бажаного для печi обсягу мiшок, який набивали соломою, облiплювали з усiх бокiв, скiльки треба завтовшки, мокрою глиною. Коли вона засохне, витягали полову чи солому" [4, с. 104]. Потiм "лiпили припiчок, прироблювали комин чи димар. Останнiй клали з лози, очерету, збивали з дощок" [4, с. 54].
"Чорних хат" iз печами без комина чи димаря у нашому регiонi, на вiдмiну вiд бойкiв, не було.
в основному на Слободi були знищенi.
високо вiд долiвки, майже пiд самою стрiхою (Рис. 5. 6). У хатi їх було одне або два. З часом цi вiкна видозмiнилися – з’явились вiкна у двi шибки (знайденi й на Полтавщинi), потiм у чотири, вiкна з нижньою половиною, якi "можна однiмати" [4, с. 107].
М. Сумцов пише: "Спочатку вiкна в хатах колись були дуже маленькi, з одного шкла; потiм пiшли рами на три шибки, з пiдйомною низчою" [28, с. 122].
Пiзнiше (кiнець ХІХ – початок ХХ ст.) вiкна почали робити на чотири шибки, з вiконницями, щоб "зачиняти вiд спеки або стужи. Зимою, де не бува вiконниць, роблять матки або килимки з соломи, якими на нiч закривають вiкна знадвору, щоб не так намерзали та не текли" [28, с. 123].
У ХІХ ст. на Слободi прорубували 2 – 4 вiкна, розташування яких залежало вiд внутрiшнього планування житла (Рис. 4. 11 а, б, в).
На початку ХХ ст. старих хат з такими вiкнами безпосередньо у Харковi було мало. Почали будувати хати з дерева та цегли, змiнилися i вiкна: вони стали "на чотири шибки, росторчастi, iнодi з прогоничами" [28, с. 123].
Отже, на Слобожанщинi в основному поширенi були вiкна в три – чотири шибки, якi з часом мали подальший розвиток (п’ять – шiсть шибок). Вiкон було три: два з головного фасаду, одне причiльне, на вузькому боцi хати. Щодо дверей, то ми можемо сказати, що вони на Слобожанщинi були здавна виключно прямокутної форми (Рис. 5. 2; 5. 3; 5. 4), на вiдмiну вiд iнших регiонiв, де в старих хатах можна зустрiти дверi iз зрiзаними кутами (Гуцульщина, Бойкiвщина) (Рис. 4. 8).
Отже, слобожанська хата мала спочатку маленькi вiкна з одного скла, пiзнiше – вiкна в 3 – 4 шибки. Вони були з вiконницями i "матами".
"сторчкову", "хворостяну", "миту". Глиняна хата на Слобожанщинi була двох видiв – "топтана" i саманна. М. Сумцов писав "Слобожанщина цiлком входить у великий район рублених деревляних хат. Спершу стiни клинцюють, або забивають в полiняки клинцi, потiм обмазують глиною, яка придержується клинцями, а зверху бiлять крейдою, або фарбують жовтою охрою чи синькою; здебiльшого бiлять, а охрою обмазують тiльки призьбу" [28, с. 119]. Зрубна не мала суцiльного фундаменту. Пiд вугли i середину першої "пiдвалини" ставили дубовi стовпцi ("пiдвалки") або клали камiння. "Дерев’янi стояки (з пiвметра товщиною), стовпцi вкопували в землю, а потiм робили обв’язку" [21, с. 183]. "Простiр мiж стояками, що пiднiмались над землею на 20 – 30 см., забивався обрубками колод, кiлками, дошками" [37, с. 88]. У пiвденнiй та центральнiй частинi Харкiвської губернiї в кiнцi ХІХ ст. ставили на високi (до 1 метра над поверхнею землi) стояки. Глинобитну пiдлогу набивали по вiнця. Пiзнiше пiд кам’янi стiни почали пiдводити "сплошные ленточные фундаменты из камня или кирпича, скрепленные глиной или известью" [37, с. 88]. Такi фундаменти могли дозволити собi в Харкiвськiй губернiї лише заможнi люди.
Бiльш поширеними були в нашому регiонi зрубнi хати (найчастiше з дуба). Конструкцiї стелi у росiйських та українських селах Слободи мали багато спiльного, але разом iз цим i вiдрiзнялися деякими регiональними особливостями.
Матерiали для будiвництва хати бралися в основному мiсцевi, пiдручнi. Так на Слобожанщинi XVII – XVIII ст. основним матерiалом були дубова деревина та соснова. Із дубу зводили зрубнi хати, якi клинцювали i обмазували ззовнi та зсередини сумiшшю глиносоломи, а стелю, пiдбиту дранкою зовнi лише поновляли. Козацькi хати обмазувалися лише ззовнi, а зсередини стiни вирiвнювалися та розмальовувались – так званi "хати з митими стiнами". Дерево при цьому всерединi iдеально шлiфувалося, змощувалося олифою, зовнi стiни валькувалися. Такi хати були на Сумщинi. Починаючи з кiнця XVIII ст. хати здебiльшого будують каркаснi з соснової деревини з подальшою обмазкою стiн глиносоломою, в пiвденних районах – навiть iз саману та литi iз глини (хати з "литими", "натоптаними" стiнами) [21, с. 183 – 184, с. 187 - 188]. У нашому регiонi будували хати з дуба, сосни, акацiї та липи.
"Муравський шлях – 97" записано, що "рублену хату в давнину планкували або клинцювали. Оббивали тонким хворостом, щоб добре держалась глина" [21, с. 183].
Другий тип хати, зафiксований на Слобожанщинi, як ми зазначали, – глиняна. Її рiзновиди називалися у регiонi так: "топтана"та саманна [21, с. 163]. [21, с. 163]. Топтана – це коли використовували глину i солому, мiсили, тобто топтали. Так люди i казали: "Стоптали хату" [21, с. 183]. Щоб зробити "топтану" хату слiд володiти великою майстернiстю. Глина клалася мiж дошками, i чоловiки втоптували її. Треба було, щоб стiни були рiвними. Щоб така хата краще зберiгала тепло, всерединi її обмощували очеретом, а потiм обмазували. Такi хати й досi збереглися в Ізюмському районi Харкiвської областi. В останнi десятирiччя ХХ ст. "обгортали стiни таких хат знадвору тюлем, руберойдом, а то, як казали старi люди, в Полтавi дощ, а в нас потекло" [21, с. 183].
Проаналiзуємо деякi цiкавi спостереження мешканцiв сiл, що розташованi Муравським шляхом, стосовно конструктивних особливостей слобожанської оселi. Призьби були топтанi. "Стояк клався на землю – до стовпа рiвнялась призьба" [21, с. 184]. "Долiвка насипалася iз землею на одному рiвнi, щоб було теплiше. Стiни лiпилися долонею знаружi i внутрi" [21, с. 184].
Усi землянi будови вiдзначаються тим, що в склад "їх стiн або зовсiм, або майже зовсiм не входить дерево" [4, с. 98]. Другий рiзновид глиняних хат – хати iз саману. На Слободi для будiвництва стiн використовували саман: глину мiсять iз соломою чи половою ногами або кiньми, роблять iз маси цеглини, з яких i складають стiни. У саманнiй хатi є один недолiк – мiж саманами залишаються щiлини, куди заходить вода, залазить комашня [4]. Такi хати зустрiчались не лише на Слобожанщинi, але й на Подiллi, Бессарабiї, Херсонщинi.
До середини ХІХ ст. у хатах слобожан була, як правило, земляна пiдлога – "долiвка". Дерев’яна зафiксована лише в пiвнiчних повiтах губернiї. Долiвку робили так: утрамбовували землю, зверху змазували сумiшшю глини з соломою або "кiзяком". Подiбну пiдлогу подекуди посипали пiском (особливо у свята).
"В срубных домах Харьковской губернии и других украинских губернияхсволок располагали и по длинной и по поперечной оси сруба" [37, с. 90]. Цiкаво, що в селах Харкiвської та Курської губернiй стелю крiпили на двох хрестоподiбних покладених "матицях" [37, с. 96]. Цей спосiб був досить-таки поширений i в iнших регiонах України (Подiлля, Полтавщина). М. Сумцов, описуючи слобожанську хату, звертав увагу саме на сволок: "В домах у старовину сволок в головнiй свiтлицi був вирiзний з написом" [28, с. 118].
"6 аршин довжиною i 5 вершкiв завширшки, з нарiзами на усьому протязi i з таким написом з боку насупроти вхiдних дверей, щоб усяк бачив" [28, с. 118]. Пiд написами був хрест, який у давнi часи мав велике значення, бо освячував усю оселю, все життя богобоязливого українця.
"приганяли" один до одного поверх балки (сволока). Із кiнця ХІХ ст. поширюється стеля з пилених дощок. Там, де будували хати з гарного дерева, дощану стелю не обмазували глиною. Такi хати були не тiльки на Харкiвщинi, але у Воронезькiй губернiї, степових та лiсостепових регiонах України (Київщина, Херсонщина, Кiровоградщина).
Певнi особливостi мав i дах. М. Сумцов писав: "Лiвобережна Україна має тiльки рiвнi дахи, без виступiв i без поверхового гребня з соломи; Правобережна – з виступами i з гребнем, як звичайною прикрасою хати" [28, с. 120]. Дах зводився на кроквах. На всiй територiї регiону вiн був чотирисхильний (Рис. 5. 3). Дослiдники-етнографи пiдкреслюють, що час поширення цього виду дахiв установити важко. Вiрогiднiше, що масова поява чотирисхильних дахiв вiдноситься до другої половини XVIII ст. i пов’язана з використанням соломи в будiвництвi дахiв в якостi основного дахового матерiалу [7, с. 26]. Примiщення пiд дахом називали "горище" i використовували в господарчих цiлях (як сховище для зерна).
"крокви", на думку Л. Чижикової, з’явився на Слобожанщинi десь iз кiнця ХІХ – початку ХХ ст. – одна з поширених будiвельних конструкцiй.
Вiд даху слобiдських хат звисали великi навiси – виноси. Із цiєю метою у зрубленiй хатi випускали за рiвень стiн кiнцi верхнiх повздовжних i поперечних колод зруба. Цей розмiр виносiв у Харкiвськiй губернiї збiльшувався по причiлковiй стiнi хати, пiд нею прибудовували навiс на стовпцях – "галерея", "пiддашок" (Рис. 5. 3). Подiбну конструкцiю зустрiчаємо й на Полтавщинi та Захiднiй Українi [7, с. 21 – 23].
Серед матерiалiв, якими крили дах, найпоширенiшою була солома (Рис. 5. 4; 5. 1). Було декiлька способiв солом’яного покриття в нашiй Харкiвськiй губернiї: "в натруску", "в натовп", "в раструс" [37, с. 92]. У деяких селах Слобожанщини крили дах соломою, зв’язаною в снопики, якi потiм прив’язували рядками до даху. Десь у кiнцi ХІХ ст. з’явився спосiб покриття – "пiд щiтку", "пiд гузир" [37, с. 94]. Для мiцностi солому тримали в розчинi глини i вкладали рядками ("пiд глинку"). Слiд зазначити, що це був значно дорожчий спосiб покриття. Для покриття в давнину використовували й очерет.
Залiзом i черепицею крили дахи лише на початку ХХ ст. i лише заможнi люди (Рис. 7. 6 г). Проте у Харкiвськiй губернiї був вiдомий ще один спосiб покриття (XVIII ст.) – ґонтом [22, с. 96]. У ХІХ ст. у зв’язку з нестачею лiсоматерiалiв дерево почали використовувати для покриття значно рiдше. У подальшi роки конструкцiї стелi, даху, матерiали для покриття поступово удосконалювалися, хоча зберiгалися паралельно i старi технологiчнi та технiчнi прийоми будiвництва.
Отже, слобiдська хата мала в основному чотирисхильний дах. Вiд нього звисали великi навiси – виноси. Розмiр виносiв збiльшувався по причiлковiй стiнi хати i давав можливiсть прибудувати на ставицях галерею. Для покриття даху на Слобожанщинi використовували солому, очерет, починаючи з ХХ ст. – залiзо, черепицю, ґонт. У будинках середини ХХ – початку ХХІ ст. дах чотирисхильний iз усiченим фронтоном. Серед нових видiв покриття – оцинковане залiзо i шифер.
У Харкiвськiй та Сумськiй областях сiльськi хати роблять старим способом: це каркас, обмазаний глиною (Рис. 3. 11). Однак конструкцiя традицiйного для нашого регiону каркасного, як i суцiльної дощаної стелi, у сучасному житловому будiвництвi дещо вдосконалилася. Якщо у минулому на стелi (зазвичай) виступали сволоки ("матицi"), то у нових конструкцiях поверхня стелi рiвна. Стелю, як i стiни, нерiдко мажуть глиною, бiлять, фарбують, використовують вапно, фанеру, пресований папiр. У нових будинках ХХ ст. iнодi роблять подвiйну стелю. Перевага надається чотирисхильним дахам (зустрiчається i в лемкiв, i на Полтавщинi), хоча останнiм часом поширюється чотирисхильний дах iз усiченим фронтоном (Рис. 3. 13). Серед покриттiв використовують (десь iз середини ХХ ст. ) шифер та оцинковане залiзо (Рис. 3. 13).
Зробимо висновки. Отже, у давнину українська хата була двох типiв – глиняна та зрубна. Поряд iз каркасною технiкою була поширена i безкаркасна (iз цеглин саману). Дерев’янi стiни зовнi "клинцювали" (забивали клинцi), а потiм накидали глину (змiшану з половою або соломою), зверху бiлили крейдою або фарбували жовтою глиною чи синькою. Охрою пiдмазували призьбу.
Важливими етапами будiвництва хати були:
2. вибiр мiсця пiд будiвництво;
3. закладщини (закладчини);
4. сволоковщини;
6. вставляння вiкон та дверей;
7. лiплення хати, поновлення та мазання;
"одрубщини";
Цiкавим є побутування в нашому краї ще одного етапу, зафiксованого комплексною фольклорно-етнографiчною експедицiєю "Муравський шлях", - "кроватщина", який вiдзначається перед сволоковщиною, "коли "зводили той вугол, де будуть стояти кроватi" [21, с. 190].
"кроватщина", який вiдзначається перед сволоковщиною.
А от вiдомий в iнших регiонах України обряд "квiтки" - завершення будiвництва – в нашому краї не має такої назви в будiвництвi та обрядовiй культурi [33, с. 140].
Зупинимось на декоруваннi слобожанської хати. Декоративно-художнє оздоблення хати у регiонах України було рiзним (Рис. 4. 7; 4. 4). Якщо ми порiвняємо декор зрубного слобожанського житла iз декором карпатського, то помiтимо, що оздоблення каркасного i без каркасного житла у нашому регiонi було рiзноманiтним. Т. Косьмiна, характеризуючи Слобожанщину, її житлове будiвництво, зазначає, що "декоративно-художнi прийоми оформлення архiтектурних елементiв (виносних балок, стовпцiв), якi пiдтримували стрiху, визначалися рiзноманiтнiстю рiзьблення орнаментальних мотивiв" [16, 37]. Суттєвим архiтектурним прийомом зовнiшнього оформлення житла слобожан була галерея (Рис. 7). Народнi майстри прикрашали її рiзьбленням (контурне, продольне), орнаментом, а нижню подовжену балку пiд виносом стрiхи – "лиштвою", (технiка, яку бачимо й у вишивцi).
Слобожанська хата в основному бiлилася крейдою як зовнi, так i всерединi. Побiленими були стiни, стеля. Сiрими залишали сволоки. У захiдних же регiонах хата була бiлена повнiстю (Полiсся, Карпатськi горяни). Широко використовувалася пiдводка кольоровою глиною, найчастiше жовтого кольору. Як i в iнших регiонах, долiвка теж змазувалася, у свята посипалася пахучими травами. У кожнiй мiсцевостi Слобожанщини (в залежностi вiд типу хати – мазана чи зрубна) були певнi особливостi, якi виявлялися в оздобленнi печi, окремих її деталей. "Пiч була простою – мазаною або (в залежностi вiд господарiв) кахляною" [7, с. 34]. До XVIII ст. кахлi були рельєфними, а пiзнiше – розписнi з рiзноманiтним декором (козацькi мотиви, розетки, рослинний орнамент). У нас на Слободi пiч називали "вариста". Д. Багалiй, описуючи iнтер’єр слобожанської хати, зазначає, "що у заможних селян кахлi були зеленi, а в iнших – побiленi крейдою" [2, с. 167]. Такi печi вiдзначає на Слобiдський Українi (особливо на Харкiвщинi) архiтектор С. Таранушенко [31, с. 38].
Як ми вже зазначали, стiни хати бiлили (Рис. 4. 11), але на Харкiвщинi зустрiчалися стiни "розмальованi олiйними фарбами, навколо вiкон i дверей – червонi тюльпани на зелених вiтах. На стелi бiлий птах, схожий на голуба, а навкруги – жовтi зiрки" [31, с. 15]. Як бачимо, нашi земляки прикрашали хату i зовнi (вiкна обводили кольоровою фарбою, рiзьба на галереях, "дашках"), i всерединi (Рис. 6. 5; 5. 2).
у Охтирцi, але був доволi багатим: "Стiни свiтлиць вкритi були трiпом усяких кольорiв, шкурами, килимами – українськими, польськими, турецькими, перським; столи покривали зеленим сукном або скатертями; лавки оббивалися зеленим сукном або вкривалися квiтчастими наволошниками i срiбними або золотими шнурками. Коштовних красивих меблiв було мало, тiльки обшитi кожею й позолоченi стульцi з точеними золоченими нiжкам; подушки, перини з кружевом, матрацами; у свiтлицях багато образiв" [2, с. 164].
Таким було житло заможної людини. У селянина хата мала iнший iнтер’єр: бiля стiн стояли лави ("скамейки"), де у запiчку сушили зерно. Бiля образiв стояв довгий та вузький стiл. На ньому – хлiб i сiль. У багатьох хатах замiсть дерев’яного столу стояла скриня або стiл, кований залiзом [2, с. 24]. В iнтер’єрi слобожанської хати було багато рушникiв, якi вбирали покуть, особливо iкони. Їх називали "божничковими". Рушники розвiшували мiж вiкнами i звали "кiлковими" [19, с. 10]. Стiл був чисто вимитий або ж застелений скатертиною. "На жердцi, що над сiмейним лiжком, барвистий одяг. Бiля лiжка – мальована скриня", - так описує слобiдську хату дослiдник А. Данилюк [7, с. 35 – 36]. У хатi був мисник – полиця, де зберiгався посуд (або декiлька поличок).
Отже, зробимо висновки вiдносно особливостей декорування слобожанського житла.
стовпцiв), оформлення рiзьбою галерей та пiддашка. Вiкна прикрашали вiконницi, обводилися фарбою. У декорi стiн використовувався найчастiше бiлий колiр (побiленi стiни та стелi), пiдводка кольоровою глиною (найчастiше жовтого кольору). Зустрiчалися хати зi стiнами, розмальованими олiйними фарбами. Особливе мiсце в iнтер’єрi хати вiдводилося печi, яку на Слобожанщинi називали "вариста". Її мазали глиною, потiм бiлили. Були печi з рельєфних кахлiв, рiзних кольорiв а також розписних iз рiзноманiтним декором (розетки, круги, рослинний орнамент, козацькi мотиви). У хатi була велика кiлькiсть рушникiв, що прикрашали оселю.
Серед основних технiчних i технологiчних прийомiв, характерних для будiвництва слобожанської хати, визначимо такi:
"сторчкову", "хворостяну", "миту". Глиняна хата на Слобожанщинi була двох видiв – "топтана" i саманна;
— побутували каркасна та безкаркасна технологiї;
— особливе значення в будiвництвi хати мав сволок, який пiдтримував усю стелю. Вiн розташовувався по довгiй i по поперечнiй осi зруба. На слобожанських сволоках вирiзали написи, пiд якими був хрест, що освячував i захищав оселю;
— стеля була суцiльною з дощок або горбилiв, якi "приганяли" до сволока. Стелю з дощок обмазували глиною, з якiсного дерева – залишали так;
— дах зводився на кроквах, був чотирисхильним. Вiд даху звисали великi навiси – виноси, що давало можливiсть прибудувати "галереї" та "пiддашок";
— серед матерiалiв, якi використовували для покриття, були солома, очерет, а починаючи з ХХ ст. – залiзо, черепиця, ґонт. У будинках кiнця ХХ – початку ХХІ ст. дах чотирисхильний iз усiченим фронтоном. Серед нових видiв покриття – оцинковане залiзо та шифер;
— стiни бiлилися крейдою, жовтою глиною, вапном, рiдше – фарбувалися. Сволок залишався сiрим. У ХХ ст. почали робити подвiйну стелю;
— вiкна спочатку були маленькi, в одну шибку, потiм 3 – 4 шибки, прикрашенi вiконницями, кольоровою обводкою чи рiзьбою;
— пiдлога в давнi часи була земляна – "долiвка", яку змазували сумiшшю глини з соломою, або "кiзяком". Дерев’яна пiдлога зафiксована лише у пiвнiчних повiтах Харкiвської губернiї;
— одним iз цiкавих етапiв будiвництва на Слобожанщинi була "кроватщина", яку вiдзначали перед сволоковщиною.
3. Свiтогляднi уявлення слобожан, пов’язанi iз забудовою житла
Аналiзуючи особливостi будiвництва слобожанської оселi, необхiдно звернути увагу на житлову обрядовiсть. М. Красиков зазначає: "Побудова хати була не тiльки "виробничим процесом", а з самого початку й до кiнця – сакральним дiйством. Тому тут "дрiбничок" не могло бути" [17, с. 73].
Нашi предки при будiвництвi житла враховували все: мiсце забудови, час будiвництва, завершення будiвництва. Із кожним iз них пов’язувалися тi чи iншi погляди людей на будiвництво хати, прикмети та повiр’я, стосовно народної архiтектури. Це був цiлий "регламентований комплекс обрядовостi", який зберiг i сьогоднi деякi свої елементи [33, с. 27]. "До середини ХХ ст., зазначає етнограф В. Сушко, побутував цiлий комплекс "примх": який вдалий день для початку будiвництва; мiсце розташування майбутньої будiвлi; вибiр необхiдних умов, виконання яких забезпечувало вдале будiвництво та щасливе життя в новому примiщеннi" [20, с. 136].
Народнi будiвничi завжди "вписували дiм в природне оточення, тому i вiн, i все господарство, навiть цiле поселення створювали єдиний ансамбль" [33, с. 210]. Вибiр мiсця розташування оселi здiйснювався за принципом подiбностi й контрасту. Бiлi стiни видiляли хату, давали досить велику нейтральну пляму на фонi рослинностi, "солом’яний дах iз стеблистою будовою, сiрим кольором i тим, що нагадував горбика, зв’язував хату з усiм комплексом, навколишнiстю" [9, с. 10]. Спадкоємнiсть традицiй, накопичення досвiду не лише технiчних прийомiв, але й естетичних засад дозволяли народним зодчим створювати "виразне обличчя" сiл. Села розташовувались там, де проглядались долини рiк iз лугами, лiси, сусiднi будiвлi. "Такий зоровий зв’язок поселень з оточенням вiддавна згуртовував людей", - зазначає дослiдник Г. Булашев [3, с. 18].
зонi хати завжди довгi i всерединi побiленi. Червонi та жовтогарячi плями (обводки вiкон, призьб) надавали їй веселого вигляду, вiконця визирали привiтно до людей. Червоний колiр – колiр-оберiг вiд усього лихого, вiд вогню.
Важлива роль вiдводилась й оздобленню хати: люди вiрили, що всi напастi – це наслiдок дiй сил демона. "Саме вони посилають бурi, град, повенi, хвороби, набирали подоби упирiв, вовкулакiв, русалок" [9, с. 11]. Магiчну силу мали розписи на стiнах з використанням барвiнку, гiлок iз квiтами, букетiв, сови. Сова – охоронець оселi, гiлка з квiтiв – у хатi є дiвчина [3, с. 17].
Один iз важливих обрядiв, який побутував на Слобожанщинi та iнших регiонах (крiм Пiвдня), - це вибiр мiсця забудови. Не можна було будувати хату меншу за розмiром, нiж була (щоб не зменшувалася сiм ’я); слiд будувати подалi вiд садиб п’яниць, злодiїв тощо; там, де люди померли вiд якоїсь "страшної" хвороби, де когось убили, де ранiше була церква; на пустирях, де росла колись бузина, терен, груша, калина; де був хлiв i стайня. Не можна було будувати хату на колишнiй дорозi чи стежцi, бо родина не матиме спокою [9, с. 42].
Для нового житла намагалися знайти таке мiсце, яке б задовольнило цiлий ряд вимог, зокрема: щоб город виходив до рiчки чи ставка, щоб це мiсце було по можливостi "на цiлинi"; там, де ранком не буває роси; де можна вдало розмiстити господарчi споруди [33, с. 74].
"обачно вибирали дiлянку для цього, у таких випадках часто звертались до знахарiв або розпитували старих, що було ранiше на тiм мiсцi, де збиралися будувати хату" [17, с. 73]. Перевiрка правильностi обраного мiсця полягала у подальшому уточненнi розмiщення хати на однiй iз придатних дiлянок. Для цього забивали кiлки або клали камiнцi пiд кожним рогом майбутнього житла, таємно вiд людей пiсля заходу сонця насипали зерно. Посерединi житла клали хлiб i сiль. На наступний день перевiряли, в якому станi були зерно, хлiб, сiль. Якщо все залишалося незачепленим, то це добра ознака, i можна будувати хату.
Одним iз цiкавих елементiв обрядового комплексу будiвництва було закладання пiд один iз кутiв каркасних чи глинобитних хат (або ж пiд стовпи) грошей (щоб вони водилися), пiд iнший кут – вовни (для тепла), пiд третiй – жита (для довголiття). Цей обряд своїм корiнням, безумовно, сягає давнього свiтогляду наших предкiв, якi вiрили в злих духiв, намагалися їх задобрити.
"Будiвельна жертва у виглядi грошей (в одних регiонах Харкiвщини мiдних, в iнших вважається, що мiднi грошi – "на сльози", а в кут слiд класти лише срiбло [21, с. 189]) – найархаїчнiший елемент обряду закладин та усiх iнших будiвельних обрядовостей, своєрiдний вiдкуп на початку будiвництва нового житла. У давнину на будiвництвi нового житла приносили людськi та твариннi жертви, згодом – їхнi черепи, пiзнiше – рослини i нарештi – дрiбнi грошi. У ХІХ столiттi зафiксоване принесення в жертву збiжжя (передусiм – житнє зерно), вовняних кольорових ниток ("гарус") та дрiбних грошей" [13, с. 11].
Наприкiнцi ХХ ст. експедицiя на Харкiвщинi виявила майже повну тотожнiсть жертовних речей, але до них додалися записки з iменами майбутнiх мешканцiв нового житла.
"не зложилась вовна, якщо так, то житло буде вогким i будувати там небажано" [33, с. 78]. І, що цiкаво, цi магiчнi обряди у давнину виконували чоловiки, i тiльки з кiнця ХІХ ст. цiєї традицiї уже не дотримувалися.
Етнограф М. Красиков пiдкреслює, що на Слобожанщинi "здавна iснували такi засоби ворожiння: бiоенергетичний i магiчний" [17, с. 74]. "Перший, пише дослiдник, – випускали худобу вiльно пастися, i, де вона залягла, там i будували" [17, с. 74]. У багатьох регiонах господар на дiлянцi пiд забудову "робив кошару i запускав на нiчлiг тварин, де постiйно лягала корова, там i зводили житло, бо вважалося, що оселя завше буде сухою, а деревину не псуватиме грибок" [17, с. 74]. Достовiрнiсть таких передбачень зумовлена тим, що тварини вмiють вiдчувати мiсце, де немає поверхневих джерел. "Там, де прив’язана корова, буде неспокiйна, не ляже, маючи при собi поживний корм, можеш бути впевненим – внизу злi духи гнiздо собi звили" [17, с. 74].
"Вибiр часу для закладин хати вважався однiєю iз важливих умов успiшного будiвництва", – пiдкреслює А. Данилюк [9, с. 10]. Закладати хату було прийнято навеснi та влiтку. Найбiльш сприятливi днi – вiвторок, четвер, п’ятниця, субота. Небажано було починати будiвництво у високосний рiк, понедiлок, середу, у свята. Перш нiж закладати житло, довiдувалися, чи не припадає це на день якогось святого мученика, бо не доведеш справу до кiнця. Пiсля закладин можна було вже працювати кожного дня, крiм недiлi, свят i постiв [33, с. 86].
"Це вся оселя взагалi" [28, с. 12]. Тому закладини сволока теж мали певне значення у будiвництвi. М. Красиков, наприклад, пiдкреслює: мало значення, наприклад, те, яким кiнцем до порога був покладений сволок. Вiн кладеться з глухої стiни вершком на порiг, щоб як ти уходив в хату, гоп! – вiдкрилася хата" [17, с. 73]. Сволок "клався до глухої стiни, вершком на порiг. Якщо навпаки; в хату тодi не впуска, болезнi тодi наносяться" [17, с. 72]. "Коли присниться, пише М. Сумцов, що в хатi нема сволока – на вмируще" [28, с. 125].
"Пiч у старовину мала велике значiння через багаття , або вогонь. Хлiб i усяка страва злученi з печчю. Домовий любить пiчi, як колись думали, має в нiй своє житло" [28, с. 124]. Тому у хатi не можна сказати лихого слова. Про це говорить прислiв’я: "Сказав би та пiч у хатi" [28, с. 124]. Дiвчина, коли виходила замiж, колупала пiч, бо це була її "головна охорона". Пiсля похорону люди бралися за пiч, щоб не боятися покiйника. У дiйсностi, щоб очиститися.
Нашi предки вважали, що через порiг не можна вiтатися. М. Сумцов зазначає у працi "Слобожане", що "на нього не слiд плювати – усе, мабуть вiд того, що в старi часи пiд порогом ховали дiтей, якi помирали не хрещенi" [28, с. 125]. Шанувалась у давнину на Слобожанщинi й покуть – мiсце пiд образами за столом. У великi свята тут вечеряла вся родина iз молитвою, покривши стiл спiном. На весiлля молода й дружки спiвають, сидячи на покутi. Поважну людину у нас теж саджали на це шановане в хатi мiсце. "Важливе мiсце серед тих, хто впливає на майбутню долю нового житла i його мешканцiв, займали майстри-теслi, яких наймали за звичай для зведення дерев’яного зрубу чи каркасу", - пiдкреслюють члени експедицiї "Муравський шлях - 97" [21, с. 122]. "Невдоволенi пригощанням хазяїв або особисто ворожi до них майстри могли "зарубати" хату "на мокре", "на недобре", а то й "на смерть" [20, с. 136]. Особливо небезпечними у слобожан уважалися майстри – "москалi".
Важливим етапом завершення будiвництва є на Слобожанщинi "одрубщина". "Коли закiнчували основнi роботи на будiвництвi хати, пригощали тих, хто її будував. Взагалi, кiнець любої важкої великої роботи: уборка картоплi, бурячку, скиртування, сiнокiс – називається одрубщина", - зазначають члени експедицiї "Муравський шлях-97" [21, с. 199]. Коли хата збудована були "входини". Є свiдчення, що на Слобожанщинi перед тим, як занести речi в хату, пускали тварин [21, с. 197]. Бiльшiсть старожилiв нашого регiону стверджує, що вони "повиннi обжити хату". Іншi люди говорять, що цього робити не слiд [21, с. 197]. Побутує звичай першими впускати кiшку чи кота, собаку чи пiвня [21, с. 197]. У росiйських селах краю "пускали таракана i кiшку" [21, с. 197]. Серед мешканцiв регiону й нинi побутує точка зору, що "слiд пускати собаку або пiвня, бо кiшка вредна, нехороша" [21, с. 198]. Щоб було добро в хатi, тварини мусять у нiй переночувати.
у побудовi хати є її "посвячення". За звичаєм це робить священик. "На входини гукали певчих, батюшку, вiн свяченою водою кропив" [21, с. 202]. В. Сушко зазначає, що "нову хату обов’язково освячували як вже в готовому виглядi, так i починаючи вiд вибору мiсця для неї. В обжитiй господi для унебезпечнення мешканцiв вiд темних сiл слiд було розвiшувати у певних мiсцях кiмнати (покуть, на сволоцi, над вiкнами) рушники, хрестити на нiч вiкна та дверi, не виносити смiття пiсля заходу сонця" [20, с. 137]. Як бачимо, i в будiвництвi хати нашi предки вiрили в нечисту силу, остерiгалися її, зокрема сатани.
До народних уявлень українцiв, пов’язаних з народною архiтектурою та будiвництвом, входять як абсолютно рацiональнi практичнi мiркування будiвничих – практикiв, так i те, що сучасна людина схильна вiдносити до забобонiв. Так, "вимога народного будiвництва ставити хату одним iз кутiв на схiд виправдана необхiднiстю кращої iнсоляцiї житла; заборона будувати на мiсцi гноїщ, ям, колодязiв є також цiлком зрозумiлою гiгiєнiчною вимогою. Припис робити хату, яку зводять на мiсцi старої, бодай трохи бiльшою за розмiрами, належить радше до забобонiв" [33, с. 76].
Із часом, десь iз середини ХХ столiття, частина забобонiв, пов’язаних iз будiвництвом i використанням житла й господарчих споруд, вiдмерла. Деякi iз них збереглися до наших днiв, про що ми будемо говорити в наступному роздiлi нашої роботи.
що грошi дрiбнi не слiд класти пiд стовпцi (бо на сльози). Проте слобожани вiрили в те, що тварини допоможуть вибрати мiсце забудови, щоб житло було теплим i сухим. Важливо було, як клався сволок, бо невiрне його положення могло принести в дiм неприємностi, хворобу. Хазяї були доброзичливими з будiвельниками, бо тi могли зробити щось погане людям. Важливим моментом у побудовi житла вважалося його освячення.
Як бачимо, нашi земляки дотримувалися певних правил забудови, мали власнi уявлення про те, як оберiгати хату вiд злих духiв, нечистої сили тощо. Вони мали свої погляди на будiвництво житла, ряд "примх", яких прагнули дотримуватися довгий час (десь до середини ХХ ст.). Хата була для слобожанина фортецею, житлом, тому вiн так дбав про її будiвництво, оберiгав, пов’язував з нею мрiї про щасливе родинне життя. Тому й сьогоднi будiвництво хати має велике значення в життi людини, саме iз ним пов'язаний цiлий комплекс свiтоглядних уявлень та вiрувань, який зберiгся i до наших днiв.
4. Сучасна хата на Слобожанщинi
Мета експедицiї: виявити, якi iз старих забудов ХХ столiття збереглися до наших днiв, зафiксувати, який тип хати нинi побутує на Слобожанщинi, що впливає на сучасне будiвництво, якi iз народних вiрувань, пов’язаних iз побудовою хати, збереглися до наших днiв.
Експедицiя працювала у селах, що колись межували з Харковом, а нинi є районами мiста (Шишкiвка, Велика i Мала Данилiвка), у Дергачiвському районi (с. Руська Лозова) а також у Лозiвському районi, що розташований на пiвднi областi, бiльш вiддалений вiд Харкова i колись був територiально вiдмежований вiд Слобожанщини (належав до Запорiжчини), (селища Краснопавлiвка, с. Нижня Краснопавлiвка, с. Герсеванiвка).
Слiд зазначити, що у ХХ столiттi вiдбулася кiлькаразова змiна як екстер’єрiв, так й iнтер’єрiв українського житла i слобожанського у тому числi. На початок ХХ ст. основним планувальним принципом у багатьох iз обстежуваних нами сiл була "хата на двi половини" з побудовою iнтер’єру за основними дiагоналями (покуть – пiч – мисники - пiл). Подальшим розвитком такого житла (наприклад, у с. Краснопавлiвка Лозiвського району) стало подрiбнення внутрiшнього простору спочатку за рахунок довгих сiней. Галерея робилася вздовж чiльної та причiлкової стiн. Пшенична Р. Т. (79 рокiв), що мешкає у с. Нижня Краснопавлiвка, розповiдає, що галереї прибудовували i до хат. Будували спочатку з дощок, а потiм з бiлої та червоної цегли. Влiтку у таких галереях обiдали, "щоб у хатi не смiтити" [Додаток Б 2].
нiби "приросли до землi". Вiкна у хатах п’ятишибковi, чотиришибковi, тришибковi та двошибковi (у залежностi вiд часу побудови хати). У бiльшостi сiл (Герсеванiвка) будинки на чотири, рiдше – на три кiмнати (бiльш старої забудови). Хати вкритi шифером, залiзом, рiдше черепицею (Рис. 3. 13; 3. 14; 3. 15). Як бачимо, хат, укритих соломою й очеретом, немає, бо з середини ХХ ст. на Слобожанщинi змiнилися покрiвельнi матерiали. У селищах с. Руська Лозова (Дергачiвський район) та Шишкiвка (м. Харкiв) зафiксовано експедицiєю хати iз шлакоблоку та обшитi деревом (планкованi) (Рис. 3. 7; 3. 10). Одна iз них – у с. Руська Лозова зовнi пофарбована в бiлий колiр.
У селi Герсеванiвка (Лозiвський р-н) мешканка села Риженко М. П. розповiла, що пам’ятає, як будували з батьками хату: допомагала мiсити глину iз соломою, набирала в цеберку i пiдносила, щоб жiнки, яких найняли, мазали хату. "Тодi ту хату ми з мамою пiд дощечку пiдмазували, вирiвнювали стiни, аж потом, коли гарно висохне, двiчi бiлили всерединi" [Додаток Б 2]. Її сусiда, Петренко Василь Гнатович (87 рокiв), згадує, як будував саманову хату. Каже, що таких у їхньому селi було небагато. "У бiльшостi самановi були хлiви, а хати тодi робили з дерева" [Додаток Б 2]. Дiд Василь розповiдає: "А я зробив собi саманову: накопав чорнозему на вигонi, соломою замiсив. Знаю, що роблять саман iз глини. Чув вiд людей" [Додаток Б 2]. І додав: "Кирпичних хат у нашому селi не було до вiйни". На Шишкiвцi нам Масалiтiна Галина Іванiвна (78 рокiв) розповiла, що на їхнiй вулицi була хата з дахом, спущеним низько у дворi – "сарайчик, або повiтка. Зараз хати немає, бо чужi люди збудували нову хату" [Додаток Б 4]. Сарай, розповiдала нам Галина Ігорiвна, ранiше будували на кiлька вiддiлiв: для корови, для свиней, для корму. Пiд такий сарай "пiдводили погрiб". Окремо була комора, де зберiгали зерно, городину.
"влiтку було в хатi прохолодно, а зимою вiтер не дув" (записано зi слiв Бiлiченко В. В., 84 роки).
кольором. Господарка померла кiлька рокiв, а хата пустує. Хату "на два хазяїни" зафiксовано у с. Мала Данилiвка: цегляна, з двома галереями, вiкна пiдведенi синiм кольором (Рис. 3. 5).
У сучаснiй хатi в основному чотири кiмнати (2 спальнi, зала, кухня) + коридор (галерея). Прибудовуються ще до галереї невеличкi надбудови – дашки (вiд дощу, снiгу). Їх прикрашають рiзьбою по дереву, "ковкою". Є будинки на 6 та бiльше кiмнат, якi почали будувати люди по селах у кiнцi XX столiття. У Великiй i Малiй Данилiвцi, Шишкiвцi (села, що нинi вiдносяться до мiста Харкова) поширений такий спосiб реставрацiї житла як обкладання старої хати цеглою, прибудова нових кiмнат (щоб розширити житло), цiлих поверхiв (Рис. 3. 15).
з’являються сучаснi цеглянi як одноповерховi, так i дво-, триповерховi iз рiзноманiтною конфiгурацiєю вiкон та дверей (Рис. 3. 14).
У обстежуваних нами селах на питання, як вибирали i вибирають люди мiсце для будiвництва хати, вiдповiдали по-рiзному. Однi казали, що земля дорога, мiсця будуватись мало, тому "ставлять хату, де усадьбу дають" (с. Краснопавлiвка). Але у цьому селi (нинi там мешкає десь 10 тисяч населення) старi люди кажуть, що слiд, перш нiж хату будувати, вибрати мiсце у дворi. "Можна будувати i в городi, аби не на поганому мiсцi. Тай на старому не слiд ставити хату, бо жити будуть погано" (записано зi слiв Бiлiченко В. В.). Люди вважають, що не можна будувати хату, де колись проходила дорога чи був провулок (с. Краснопавлiвка, записано зi слiв Єгорової Вiри Гнатiвни, 89 рокiв). До сьогоднi вважають, що й у високосний рiк не слiд "женитися та будувати хату, бо вмре хазяїн".
Зберiгся на Лозiвщинi i звичай класти грошi ("дрiбнi i бумажнi"), щоб жити багато i щасливо. У Малiй Данилiвцi нам сказали, що грошей не кладуть при забудовi, бо "на сльози". На нашу думку, це один iз архаїчних елементiв побудови житла, що зберiгся у вiруваннях слобожан до наших днiв.
Велику роль у всi часи люди вiдводили вибору умiльцiв для будiвництва житла. Розповiдають, що чутки про гарних будiвельникiв i пiчникiв розлiтаються швидко. "Коли наймали, то обговорювали, яку хазяї хочуть хату построїти, з чого краще, як дах зробити, де пiчку ставити. А тi совiтували. Слiд було їх слухати, а то казали, що пороблять щось у хатi погане: пiдсиплять солi i ще чогось пiд хату, мiж стiнами накидають цементу, i хата буде мокра" (записано зi слiв Риженко Р. Т.). Дехто з людей i нинi остерiгається лаятись iз будiвельниками, бо можуть помститися. Коли тi збудували хату, "ставлять могорич", щоб усе було гаразд. У селах Лозiвського та Харкiвського районiв люди "справляють входини", коли прикрасять житло меблями, дехто пускає кiшку в пусту нову хату, iншi входини роблять вiдразу, як закiнчили будiвництво. У Герсеванiвцi нам сказали, що кiшку не пускають в оселi, бо "вона нехороша, вредна". Тi ж, хто впускав її, примiчав: "де лягла кiшка чи кiт, там кровать ставлять" (записано зi слiв Єгорової Вiри Гнатiвни, с. Краснопавлiвка). Нинi багато хто вважає, що нову хату слiд посвятити. За звичаєм це робить "батюшка". Інодi люди бризкають хату свяченою водою, щоб нiхто не хворiв i гарно в нiй жилося (записано зi слiв Масалiтiної Г.І.).
є мазанi (з глини) хати, (с. Нижня Краснопавлiвка); поряд iз цим будуються оселi iз шлакоблоку, цегли (червоної i бiлої), старi хати обкладають цеглою, прибудовують окремi кiмнати i цiлi поверхи. Таким чином йде реконструкцiя старих будiвель. Будинки мають 4 – 5 – 6 i бiльше кiмнат (залежно вiд матерiального забезпечення його мешканцiв), рiдше – три кiмнати. Прибудовують галереї, веранди, невеличкi "дашки". У будинках є два види опалення: пiчне (дровами, вугiллям, хмизом) та газове.
Вiкна прикрашають наличниками, ставнями, рiзним орнаментом. У сучасних будинках, котеджах вiкна мають рiзну форму(овальну,закруглений верх, прямокутнi).
У обстежуваних нами селах люди вiрять в те, що мiсце забудови, час має велике значення, остерiгаються при будiвництвi ям, дорiг, провулкiв. При закладаннi хат кладуть в кутки грошi (дрiбнi та папiрцi), не будують хат у високосний рiк та на старому мiсцi.
До сьогоднi з повагою ставляться до народних умiльцiв, що будують хати, до пiчникiв, бо вважають, що з цими людьми слiд поводитися люб’язно, бо "що пороблять у хатi". У своїй бiльшостi нову хату освячують, зберiгся звичай пускати кiшку в хату.
Опрацювавши певний пласт наукової лiтератури, ми побачили деякi прогалини у характеристицi типу слобожанської хати, окремих етапiв її будiвництва. Не маємо етнографiчних студiй, де б розглядалась слобожанська хата, її будiвництво у порiвняннi з iншими регiонами України. Це дало нам можливiсть внести власнi коментарi вiдносно народного будiвництва на Слобожанщинi, залучити матерiали польових дослiджень учителiв та учнiв Харкiвської гiмназiї № 47, зiбранi пiд час фольклорно-етнографiчної експедицiї влiтку – восени 2005 – 2007 рокiв селами Слобожанщини. Обстежувалися такi села: Велика i Мала Данилiвка, Шишкiвка (Харкiвський район), Руська Лозова (Дергачiвський район), що належать до центральної частини регiону, а також села Краснопавлiвка, Нижня Краснопавлiвка, Герсеванiвка (Лозiвський район, який увiйшов до Слобожанщини лише у 1926 роцi, iсторично належить до земель Запорiжчини). Всього обстежено 7 сiл, опитано 20 чоловiк 1920 – 1930-х рокiв народження.
Опрацювавши зiбраний матерiал за даною темою, ми прийшли до таких висновкiв.
Як i в iнших регiонах, на Слобожанщинi на характер будiвництва впливали iсторичнi, економiчнi та географiчнi фактори. Народна архiтектура, зокрема тип i характер житла, ввiбрала в себе усе найдоцiльнiше й найпродуктивнiше з iнших регiонiв, тим самим визначивши модель слобожанського житла.
Важливими етапами будiвництва хати були:
— вибiр часу будiвництва та матерiалiв;
— закладщини (закладчини);
— сволоковщина;
— укривання даху;
— вставляння вiкон та дверей;
"одрубщини";
Серед основних технiчних i технологiчних прийомiв, характерних для будiвництва слобожанської хати, визначимо такi:
"сторчкову", "хворостяну", "миту". Глиняна хата на Слобожанщинi була двох видiв – "топтана" i саманна;
— побутували каркасна та безкаркасна технологiї;
— дах зводився на кроквах, був чотирисхильним. Вiд нього звисали великi навiси – виноси, що давало можливiсть прибудувати "галереї" та "пiддашок";
Серед нових видiв покриття – оцинковане залiзо та шифер;
— стiни бiлилися крейдою, жовтою глиною, вапном, рiдше – фарбувалися;
— вiкна спочатку були маленькi, в одну шибку, потiм 3 – 4 шибки, прикрашенi вiконницями, кольоровою обводкою чи рiзьбою;
— пiдлога в давнi часи була земляна – "долiвка", яку змазували сумiшшю глини з соломою, або "кiзяком". Дерев’яна пiдлога зафiксована лише у пiвнiчних повiтах Харкiвської губернiї. Рiзновид пiдлоги залежав вiд майнового стану людей;
— серед будiвельних матерiалiв найбiльш поширеними були: дуб, акацiя, сосна, липа, глина, камiнь, цегла, солома, очерет, ґонт, залiзо, черепиця;
— характерною особливiстю в будiвництвi хати була "кроватщина", яку вiдзначали перед сволоковщиною.
Слобожани оздоблювали своє житло як зовнi, так дбали про його внутрiшнє оздоблення. Серед декоративних деталей вiдзначимо такi: рiзноманiтне оздоблення каркасного i безкаркасного житла (виносних балок, стовпцiв), оформлення рiзьбою галерей та пiддашка. Вiкна прикрашали вiконницi, обводки фарбою. У декорi стiн використовувався найчастiше бiлий колiр (побiленi стiни та стелi), пiдводка кольоровою глиною (найчастiше жовтого кольору). Зустрiчалися хати зi стiнами, розмальованими олiйними фарбами.
Особливе мiсце в iнтер’єрi хати вiдводилося печi, яку на Слобожанщинi називали "вариста". Її мазали глиною, потiм бiлили. Були печi з рельєфних кахлiв рiзних кольорiв, а також розписних – iз рiзноманiтним декором (розетки, круги, рослинний орнамент, козацькi мотиви).
Серед вiрувань, пов’язаних iз будiвництвом хати, важливими були такi:
- момент вибору мiсця для будiвництва хати;
- закладання оселi;
- будiвельна жертва;
- момент стягнення сволока;
- дотримування правил забудови;
- освячення оселi;
Фольклорно-етнографiчною експедицiєю зафiксовано такi особливостi народної архiтектури ХХІ ст.: наявнiсть залишкiв старих архiтектурних споруд, зокрема хат iз саману, дерева (с. Краснопавлiвка), є мазанi (з глини) хати (с. Нижня Краснопавлiвка); поряд iз цим будуються оселi iз шлакоблоку, цегли (червоної i бiлої), старi хати обкладають цеглою, прибудовують окремi кiмнати i цiлi поверхи. Таким чином, йде реконструкцiя старих будiвель. Є змiни у плануваннi хат: будинки мають 4 – 5 – 6 i бiльше кiмнат (залежно вiд матерiального забезпечення його мешканцiв), рiдше – три кiмнати. Прибудовують галереї, веранди, невеличкi "дашки". У будинках є два види опалення: пiчне (дровами, вугiллям, хмизом) та газове.
Дахи вкривають шифером, залiзом, черепицею. Нашою експедицiєю не зафiксовано хат, укритих соломою та очеретом. Вiкна прикрашають наличниками, ставнями, рiзним орнаментом. У сучасних будинках, котеджах вiкна мають рiзну форму (овальну, прямокутну, закруглений верх).
У обстежуваних нами селах люди вiрять в те, що мiсце забудови, час має велике значення, остерiгаються при будiвництвi ям, дорiг, провулкiв. При закладаннi хат кладуть в кутки грошi (дрiбнi та папiрцi), не будують хат у високосний рiк та на старому мiсцi. До сьогоднi з повагою ставляться до народних умiльцiв, що будують хати, до пiчникiв, бо вважають, що з цими людьми слiд поводитися люб’язно, бо "що пороблять у хатi". У своїй бiльшостi нову хату освячують, зберiгся звичай пускати кiшку в хату.
Список лiтератури
2. Багалiй Д. Історiя Слобiдської України. – Харкiв: Основа, 1991. – 256 с.
3. Булашев Г. Український народ у своїх поглядах та вiруваннях. – К.; фiрма "Довiра", 1992. – 414 с.
4. Вовк Хв. Студiї з української етнографiї та антропологiї. 1992
6. Гумiлевський Ф. Історико-статистичний опис Харкiвської єпархiї. – Х., 1853.
9. Данилюк А. Українська хата. – К.: Наукова думка, 1991 – 108 с.
10. Добрянська І. Настiнний розпис Лемкiвщини. // Жовтень. – 1968. - №7
11. Добрянська І. Хатнi розписи українцiв захiдних Карпат. Матерiали з етнографiї та художнього промислу. – К., 1954. – 50 с.
12. Етнографiя України / За ред. С. А. Макарчука. – Львiв: Свiт, 1994. – 520с.
13. Иванов В. Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии. Старобельский уезд. Очерки по этнографии края / Т. 1. - Харьков, 1898. – 1012 с.
14. Иванов П. Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии // Сборник ХИФО. – Х., б. вид., 1907. – С. 74 – 109.
15. Иванов П. Народные обычаи, поверья, приметы, пословицы и загадки, относящиеся к малорусской хате // Харьковский сборник. Вып. 3. – Харьков, 1889. – С. 35 – 66.
16. Косьмiна Т. Сiльське житло Подiлля кiнець ХІХ – ХХ ст. – К.: Наукова думка, 1980.
18. Лукомський Г. Стариннi садиби Харкiвської губернiї. П. 1917. Ч. І.
19. Маланчук В. Інтер’єр українського народного житла. – К., 1973. – 46 с.
20. Мiжнародна науково-практична конференцiя "Традицiйна культура: збереження самобутностi в умовах глобалiзацiї". – Х. Регiон-iнформ, 2004. – 204 с.
21. Муравський шлях-97: Матерiали комплексної фольклорно-етнографiчної експедицiї / Упор. Красиков М., Олiйник Н., Осадча В., Семенова М. – Харкiв, 1998. – 360 с.
22. Описи харкiвського намiсництва. – К., 1991. – 310с.
23. Парамонов А., Рибальченко Р. Хутори, млини, вiтряки, шинки Слобожанщини. – Х., 2007. – 103 с.
24. Приходько М. Житло робiтникiв Донбасу. – К.: Наукова думка. – 1964 – 67 с.
25. Самойлович В. Народна творчiсть в архiтектурi сiльського житла. – К., 1961
26. Самойлович В. Українське народне житло. – К., 1972
27. Стельмах Г. Історичний розвиток сiльських поселень на Українi. – К., 1964
28. Сумцов М. Слобожани: iсторико-етонографiчна розвiдка. – Х.: Союз, 1918 – 240 с.
29. Сушко В., Чугаєва В. Народна архiтектура Слобожанщини. – Х., 2006
"Радянська етнографiя", 1970. - №4. – С. 5. – 12.
33. Українська минувшина: Сл. етнографiчний довiдник. – 2-е вид./ А. П. Пономарьов, Л. Ф. Артюк, Т. В. Косьмiна, iншi. – К.: Либiдь, 1994. – 256 с.
34. Українцi: народнi вiрування, повiр’я, демонологiя. – К.: Либiдь, 1991. – 640с.
36. Українське народознавство / За ред. Павлюка С. П., Горинь Г. Й., Кирчiва Р. Ф. – Львiв: Фенiкс, 1994. – 599 с.
37. Чижикова Л. Русско-украинское пограничье: История и судьбы традиционно-бытовой культуры. – М.: Наука, 1987. - С. 70 – 115
|
