Вияв менталiтету українцiв у виборi та твореннi народних назв лiкарських рослин
Вступ
Вияв менталiтету українцiв у виборi та твореннi народних назв лiкарських рослин
Тема «Вияв менталiтету українцiв у виборi та твореннi народних назв лiкарських рослин» у науковiй лiтературi розглянута недостатньо. Зокрема, можна знайти фрагментарнi звернення до цього питання у книзi «Українське народознавство» за редакцiєю С. П. Павлюка, Г. Й. Горинь, Р. Ф. Кирчiва.
У бiльшостi наукових доробок, де розглядається питання про лiкарськi рослини, мова йде про їх цiлющi властивостi, а народнi назви подаються лише як додатковi до основних, щоб дати читачевi можливiсть швидше зорiєнтуватися у великому розмаїттi рослин, при цьому особливостi вибору та творення назви, як правило, взагалi не згадуються i не пов’язується iз особливостями менталiтету. Однак треба вiдмiтити, що народна спостережливiсть, дотепнiсть, мудрiсть, вiрування створили багато незвичайних назв рослин, якi є цiнним матерiалом для мовно-етнографiчного дослiдження.
У цiй роботi розглянуто принципи, покладенi в основу творення назв рослин, а також зроблено спробу з’ясувати мотиви, якими керувались у виборi назви, та способи деривацiї цих назв.
Проведенi дослiдження поєднують вiдомостi з народознавства, мовознавства, бiологiї, фармацевтики. Оскiльки тема ранiше майже не розглядалася, то деякi твердження виведенi гiпотетично, в результатi спостереження над окремими групами рослинних назв, їх морфемною будовою, способом творення, спорiдненiстю з iншими спiльнокореневими словами.
дало можливiсть встановити певнi закономiрностi у творенi народних назв рослин.
Проведена робота допоможе краще зрозумiти словотворчi можливостi української мови, етнiчний свiтогляд українцiв, сприйняття ними навколишнього cвiту (зокрема рослинного середовища) i, отже, глибше усвiдомити особливостi менталiтету нашого народу.
І роздiл
Варто зауважити, що тлумачення слова «менталiтет» є лише у сучасних тлумачних словниках. Так, «Великий тлумачний словник української мови» пояснює: «Менталiтет – сукупнiсть психiчних, iнтелектуальних, iдеологiчних, релiгiйних, естетичних особливостей мислення народу, що проявляються у мовi, культурi, поведiнцi.»
У виборi та твореннi назв лiкарських рослин проявилися рiзнi сторони менталiтету та глибокi знання наших предкiв про зiлля (бо у народi лiкарськi рослини здавна називали словом «зiлля», яке утворилося вiд дiєслова «ллє» префiксальним способом i означає засiб, який може зiлляти (знищити) хворобу); у першу чергу, це прагнення зробити свiт «зручним», «пiд лаштованим» пiд потреби людини.
Народнi назви лiкарських рослин мають широкий дiапазон вiдтiнкiв. Як зазначає Валерiй Войтович у книзi «Українська мiфологiя»: «У народних назвах трав i поезiя, i гумор, i тиха печаль: нечуй-вiтер, сон-трава, зозулинi черевички, плакун-трава, трава-мурава, розмай-зiлля, чорнобривцi та iн.» [3]
Перше мовне явище, яке вiдразу впадає в око, - це поширена тенденцiя до полiсемантики багатьох назв.
– Марени чи Мари. На чому ґрунтується вибiр такої назви рослини?
Можливо, на тому, що рослина утворює цiлий ряд гiбридних, часто разюче рiзних, форм. Здавна, якщо хтось не мiг впiзнати знайому мiсцевiсть чи ранiше бачений об’єкт (скажiмо, дерево або рослину), то це пов’язували з чарами Мари, бо саме ця зла богиня могла одурити людину, зробити оточуючий її свiт змiненим до невпiзнання.
Так i рослина пiдмаренник, утворивши ряд гiбридiв, зовнiшньо змiнюється i нiби стає невпiзнанною. Гадаємо, що зроблене нами припущення пiдтверджує й iнша народна назва пiдмаренника справжнього - «тай-зiлля». Перша частина цього слова утворена вiд дiєслова «тане» («тає»), що означає «зникає», «змiнюється».
В основу iнших народних назв пiдмаренника справжнього покладене порiвняння за схожiстю, тому ця рослина ще вiдома як «батiжки» (бо зовнi рослина нагадує ремiнець, прикрiплений до держака, яким поганяють худобу) та «бобачик» (вiд слова «бiб»).
Отже, можна простежити, що назви лiкарських рослин творилися за одним iз таких принципiв, який i виявляв певнi ментальнi риси:
- зовнiшнi ознаки та подiбнiсть до чогось;
- використання у побутi;
- посилання на звичне для рослини мiсце проростання;
- яскраво вираженi смаковi, ароматичнi чи iншi властивостi;
- асоцiативно-мiфологiчний пiдхiд
- гумористично-практичний вибiр.
|
· Спостережливiсть
· Знання рослинного свiту
· Практичнiсть
· Вiрування
· Гумор
|
Для творення кожної такої групи назв є i свої характернi їй способи деривацiї.
ІІ роздiл
Розглянемо кожну групу назв рослин окремо i проiлюструємо на прикладах, чому саме було зроблено такий вибiр назви та як вона утворена.
І. Так, найчастiше рослина отримувала свою назву за певними зовнiшнiми ознаками, це й зрозумiло, бо лiкувальнi властивостi рослини людина виявила пiзнiше, а деякi встановлює i до цього часу, а ще в цьому проявилася споконвiчна практичнiсть українцiв – так рослину було легше запам’ятати i, при необхiдностi, вiдшукати.
Цiкаво, що вiдкриття нових цiлющих властивостей рослини часто веде i до появи нової назви. До прикладу можна згадати ехiнацею пурпурну, яка за своїми iмуностимулюючими властивостями, виявленими у кiнцi ХХ столiття, не поступається багатьом, уже давно вiдомим, засобам, i тому отримала народну назву «женьшень полiський», яка вказує на кiлька прихованих особливостей українського менталiтету: «женьшень» - знання про силу рослини, «полiський» – не лише вказiвка на мiсце поширення, а й гордiсть за «своє», «дивовижне».
Багато рослин за зовнiшнiми ознаками отримали «iм’я» залежно вiд кольору чи подiбностi до чогось, що говорить про спостережливiсть українцiв, так, певним словам чи навiть словосполученням надавалась багатозначнiсть. Розглянемо це явище у рядi прикладiв.
1. Квiти цмину пiскового пухнастi i м’якi, чим нагадують хутро котикiв, тому народ назвав їх «жовтi котики» або «жовтi котячi лапки».
2. Купина лiкарська своїми квiтами нагадує дзвiночки, тому й має назву «дзвiночки».
3. Народна назва рослини бобiвника трилистого – це «бобок», «боб’янка», «бобичник», «бiбник» - свiдчить про подiбнiсть листкiв рослини до листкiв бобу. Ще ця рослина має промовисту назву, утворену способом складання, «трой-зiлля», бо на стеблах по три листки; ця назва також об’єднує слово «зiлля», що вказує на цiлющi властивостi, з магiчним числом «три».
4. Такий поширений на Полiссi верес звичайний має свою особливiсть: чашечка квiточок не зелена, як у бiльшостi рослин, а рожева, тому й рослину ще називають «чашечка».
5. Гiрчак змiїний має вигнуте вузлувате кореневище – звiдси i багато специфiчних назв: криве зiлля, ужик, ужовник, рак-трава, рачки, криве зiлля.
6. Рослину «гiрчак почешуйний» за формою та шерстливим опушенням листкiв називають ведмежим вухом, бороданем, баранячим хвостиком, сорочиними лапками.
7. Синюха блакитна зовнi особливо гарна рослина, за що й отримала назву – красотка.
8. Копильник – це народна назва хвоща польового, бо пагони цiєї рослини дещо подiбнi до кiнського хвоста.
Отже, можна вiдмiтити, що ця група назв рослин особливо поширена, причому назви творилися iз слiв, якi вже були у мовi, рiзними способами – здебiльшого суфiксальним чи складанням, що пiдкреслювало зовнiшню схожiсть рослини з конкретними об’єктами, а також надаванням багатозначностi словам, якi вже були в мовi.
приклади.
1. Шанований у народi за свої цiлющi властивостi перстач бiлий, що в перекладi з латинської означає «сила», «могутнiсть», використовується при лiкуваннi багатьох захворювань, вважається, що вiн має п’ять лiкувальних сил, тому народна назва рослини – «п’ятисил», «п’ятипал», «п’ятипальник», до того ж квiтка перстачу бiлого має п’ять пелюсток.
2. Перстач прямостоячий – калган – у народi називають «дубрiвка», «дубрiвник», «дерев’янка», що безпосередньо вказує на наявнiсть у рослини дубильних речовин; їх використовували для тамування зубного болю, зуби наче нiмiли вiд вiдвару калгану – дерев’янiли, звiдси i назва «дерев’янка».
3. Дуже поширена на Українi рослина пижмо звичайне, назва походить з грецької мови i означає «довго жити». Пижмо звичайне здавна використовують як протигiльмiтний i жовчогiнний засiб, настiй квiток рекомендують при глистяних iнвазiях, захворюваннях печiнки, звiдси народнi назви – «глисник», «глистник», «богова горобина».
4. Ряд народних назв деревiю звичайного пов’язанi iз кровоспинними та загоювальними властивостями рослини. Це такi назви: «кривавиця», «кровоспинник», «кровоспин», «серпорiз», «серпiй» (це вказує, що рослина допомагала загоювати болючi поранення серпом).
5. Інша рослина iз такими ж лiкувальними властивостями – родовик лiкарський – у перекладi з латинської означає «кров», мається на увазi лiкувальне використання рослини. До того ж у народi вона називається «кровостяг», «сильник», «кровоголовка», «стягни- кров».
6. Для лiкування пошкоджених кiсток використовували чорнокорiнь лiкарський, народна назва рослини «живокiст» закрiпилася в медичнiй лiтературi.
7. Народна назва остудника голого – грижник, що вказує на лiкувальне застосування рослини.
Використання людиною лiкарських рослин має багатовiкову та складну iсторiю, як i творення назв кожного цiлющого зiлля. На жаль, багато народних назв рослин, якi поширенi на Українi та успiшно застосовуються в медицинi, залишаються поза увагою нашої офiцiйної лiнгвiстики. Тому ми звернули увагу на те, що назви ІІ групи рослин по-своєму оригiнальнi: вони утворенi, здебiльшого, суфiксальним способом та складанням основ, що допомагає чiтко окреслити лiкувальне призначення рослини уже в її «iменi» i , вiдповiдно, дає змогу швидше вибирати потрiбне для лiкування зiлля. Вважаємо, що у такiй особливостi вибору назв цiєї групи рослин виявився практицизм українцiв.
1. Це, зокрема, цiлий ряд рослин iз властивостями мила – «мильнянка лiкарська», корiнь якої розтирали у водi i використовували для миття тiла, у народi отримала назви «мильний корiнь», «дике мило», «мильна трава», «пiнка». Такi ж властивостi має рослина остудник голий, у стеблi якої виявлено значну кiлькiсть сапонiнiв, тому рослина має ще й назву «собаче мило».
3. Полин гiркий використовували для знищення шкiдливих комах (молi, блiх, тарганiв), через що з’явилися народнi назви «молин», «блiхобiль».
4. Для пiдсолоджування напоїв здавна використовували корiнь солодки звичайної, що й було поштовхом до такої назви рослини, а також для заварювання чаю використовували хороший медонос – iван-чай.
Чому рослини, умовнi об’єднанi нами в третю групу, отримали саме такi назви, є зрозумiлим, бо це була назва-пiдказка, яка вказувала на призначення окремої рослини. Цiкаво, що в народних назвах цiєї групи вперше використанi iменники, що походять вiд прикметникiв(перехiд слiв з однiєї частини мови в iншу): «солодка», «молин».
можна знайти певну рослину. Звернемося до прикладiв
2. Воловик лiкарський – прекрасну медоносну рослину – називають у народi «медунка польова».
3. Цмин пiсковий (рослина належить до сухоцвiтiв) має назву «безсмертник польовий».
6. Гадючник олеговий – медунка болотна.
Інший спосiб творення назв цiєї групи – це префiксальний або префiксально-суфiксальний.
1. Переступень бiлий у народi називають «пiдтинник» , а також «переступ», оскiльки вiн часто росте бiля огорож, тинiв i його лазяче стебло немов би «переступає» через них.
2. Гравiлат мiський називають «пiдлiсник».
3. Назва рослини «подорожник» теж вказує на те, де найчастiше можна побачити це зiлля.
4. Перстач прямостоячий (калган) має народну назву – «пiддубник».
5. Ранник вузлуватий – «пiдлiсник».
6. Цикорiй дикий – «придорожник».
Із наведених прикладiв бачимо, що назви цiєї групи рослин допомагали людинi швидше знайти потрiбне зiлля у природному середовищi й мали свої особливостi творення.
1. Скажiмо, вiскарiя звичайна покрита ззовнi липким соком, тому народ її назвав «смолянка липка», «клейка», «смолка».
2. Нетреба звичайна носить народну назву – «колючка».
3. Оман високий, через своє шершаве листя, отримав назву «шоршовник».
4. Кропиву ще називають – «пекучка».
5. Плоди гравiлату мiського - гачкувато-зiгнутi й чiпляються до одягу, за що рослину називають «колючка», «причепа».
8. Гiрчак перцевий, водяний перець, має гiркий пекучий смак, за що його називають «горчиця», «гiрчак».
10. Пiдмаренник запашний має сильний, приємний аромат, тому його називають «пахучою», «мар’янкою пахучою», «жасминником». Цiкаво те, що аромат рослини дуже приваблює комах i одночасно вiдлякує травоїдних тварин, завдяки чому пiдмаренник поширився на великiй територiї.
11. М’ята перцева за свiй особливий духмяний запах була названа «пахучка», «пахило», «пахнячка».
Отже, бачимо, що у виборi назви не останню роль вiдiгравали смаковi, запашнi та iншi властивостi рослини. Як i в попередньо розглянутих групах найпродуктивнiшим є спосiб складання та суфiксального творення, саме цi два способи допомагають точно вказати у назвi на певнi властивостi рослини.
VІ. В особливо окрему групу варто видiлити тi народнi назви рослин, якi супроводжуються легендами та переказами, звичайно, це є проявом давньої вiри наших предкiв-язичникiв у свiт духiв, оживлення природи.
1. Розглянемо як приклад назву «барвiнок звичайний». Слово «барвiнок» утворене складанням двох слiв «барви» + «вiнок». Саме з цiєї рослини українськi дiвчата здавна плели вiнки. А от iншi назви барвiнку – «могильник», «могильниця», «вiдун-зiлля» - пов’язують iз розповiдями про те, що ця рослина допомагає розпiзнати вiдьму та захистити обiйстя вiд всякої злої сили.
2. Незвичайну народну назву мають сокорики польовi – «зозуленi черевички». Легенда розповiдає, що птахи прогнали iз лiсу зозулю, коли дiзналися, як вона пiдкидає свої яйця у чужi гнiзда. Та хитра птаха взулася у черевички iз квiтiв сокорикiв польових i непомiтно повернулася до лiсу.
3. Вiдому цiлющу рослину чистотiл звичайний у народi називають «ластiвчине зiлля», «молоко ластiвчине». Повiр’я стверджує, що ластiвка протирає соком чистотiлу очi своїх пташенят, щоб вони стали зрячими; а ще пiдмiтили, що перiод цвiтiння рослини спiвпадає з прильотом i вiдльотом ластiвок.
Потрiбно вiдмiтити, що частина уставлених у науковiй лiтературi назв бере початок з народного джерела. Так, слово «чистотiл» складене з двох слiв - «чисте» + «тiло». Цiкаво, що ця назва вказує на дiю рослини для очищення тiла вiд хвороби. У наш час препаратом iз чистотiлу лiкують онкологiчнi захворювання.
Народних легенд та переказiв, пов’язаних з рослинами є багато. Ми розглянули лише деякi з фольклорних розповiдей, котрi тлумачать назву рослини. Бачимо, що в наведених прикладах використовується словоскладання чи словосполучення як продуктивний спосiб, що допомагає чiтко увиразнити назву рослини.
Висновки
назва рослина лiкарський народний
Тема розглянута у цiй роботi важлива тим, що допомагає глибше зрозумiти, хто ми є, чим вiдрiзняємося вiд iнших, якi особливостi українського менталiтету, як вони, цi особливостi, проявляються у взаємодiї людини з рослинним свiтом.
У цiй роботi в межах її обсягу ми пояснювали рiзнi народнi назви лiкарських рослин, об’єднавши цi назви за семантикою в окремi групи, обґрунтували причини вибору таких назв, вказуючи на пряму залежнiсть такого вибору вiд менталiтету українцiв. У результатi проведених дослiджень вдалося зробити ряд цiкавих спостережень та дiйти певних висновкiв.
властивостi рослини, чи зовнiшню особливiсть, чи мiсце проростання, залежно вiд того, якi ментальнi риси виявилися у виборi назви.
властивостi рослини. Суфiксально-префiксальний спосiб бачимо у тих назвах, котрi пов’язанi iз мiсцем проростання рослини. Менш продуктивним у твореннi народних рослинних назв виявився безсуфiксальний спосiб та перехiд слiв з однiєї частини мови в iншу: до прикладу можна навести назву «чар-зiлля» (де безсуфiксальний спосiб «чар» традицiйно використовують разом iз складанням); «солодка» (перехiд прикметника у iменник).
По-третє, народнi назви рослин вказують на великi можливостi деривацiї української мови, а також на початковi давнi знання українцiв про навколишнiй свiт.
По-четверте, розглянутi у роботi назви дозволяють зробити висновок, що народ у твореннi i виборi назви вiдмiчав тi властивостi чи особливостi рослини, якi допомагали людинi краще зорiєнтуватися у рiзноманiтностi трав.
По-п’яте, рослиннi народнi назви пiдкреслюють такi ментальнi риси українцiв, як спостережливiсть, дотепнiсть, глибока шана до природи, особливий гумор ( «бабинi вошi», «кiнський хвiст», «заткни ґудзь» i т. п.)
Сподiваємося, що читачiв зацiкавлять деякi оригiнальнi вiдомостi щодо народних назв рослин та особливостi творення цих назв, що дозволяє глибше зрозумiти словотворчi можливостi української мови, семантичну рiзноманiтнiсть її слiв та особливостi менталiтету українського народу.
1. Булашев Г. О. Мiфи України. – Київ: «Довiра», 2003.
3. Войнович В. Українська мiфологiя. – Київ: «Махаон», 2005.
4. Губанов І. А., Новиков В. С. Шкiльний атлас вищих рослин – Київ: «Просвiта», 1985.
6. Кононенко А. А., Кононенко С. А., Кононенко В. А. Персонажi слов’янської мiфологiї / Мал.. словник./ - Київ: «Корсар», 1993.
7. Плачинда С. П. Словник давньоукраїнської мiфологiї. – Київ: «Український письменник», 1993.
| 
