Методи збору i пошуку iнформацiї, що застосовуються в сучаснiй етнологiї
Вступ
матерiали, так i факти, зiбранi сумiжними гуманiтарними i суспiльними науками.
Найбiльш повнi i цiннi етнографiчнi матерiали були здобутi методом експедицiйного дослiдження, який отримав назву стацiонарного. Вiн пов'язаний з тривалим перебуванням i вживанням у дослiджувану етнiчну середовище. Причому термiн стацiонарної роботи повинен бути етнографiчний рiк, який видатним радянським етнографом В. Г. Богораз визначається на два-три мiсяцi бiльше, нiж календарний рiк. Збiльшення термiну роботи на два-три мiсяцi припадає на перiод первинного знайомства i адаптацiю до нових умов. Пiсля чого етнограф спостерiгає етнiчної спiльностi або її частини в усi часовi перiоди рiчного циклу.
На практицi видiляють наступнi методи вивчення етнографiї: польова етнографiя, опитування, спостереження, анкетування, iнтерв'ю, метод пережиткiв, структурно-функцiональний, порiвняльно-iсторичний, типологiчний i компонентний.
1) Стацiонарний, що дає можливiсть зблизитися з населенням, вивчити його мову i глибоко дослiдити особливостi його культури i побуту. При цьому методi необхiдно уважно вибрати район спостереження в етнографiчному вiдношеннi найбiльш цiкавий i мало вивчений i дати вичерпний опис намiчених об'єктiв дослiдження. Стацiонарний метод дасть можливiсть зайнятися такими найважливiшими темами, що мають велике значення для радянської етнографiї, як монографiчне дослiдження колгоспу або промислової артiлi, їх господарства, громадської, життя, побуту. Таким же виключно важливим питанням є етнографiчне дослiдження культури i побуту робiтникiв окремих фабрик, заводiв, копалень, лiсорозробок i т. д.,
2) Маршрутний метод застосовується при вивченнi явища на великiй територiї i порiвняно з першим мало ефективний для дослiдження суспiльних вiдносин. При маршрутному методi роботи потрiбно намiтити I-2 теми, найбiльш характернi i цiкавi для даного району i, зосередивши на них свою увагу, дослiджувати суцiльно всi рiзновиди цього явища на значнiй територiї. Якщо в роботi бере участь кiлька людей, можна намiтити кiлька тем.
Перед польовою роботою потрiбно ознайомитися з основною етнографiчної лiтературою з цього району i з тих питань, якi намiчаються для дослiдження, потiм скласти план роботи i маршрут. При цьому бажано скласти також детальний запитальник на пiдставi прочитаної етнографiчної лiтератури i пiсля консультацiї фахiвця з дослiджуваної теми, щоб не упустити нiчого важливого i дослiдити тему можливо повнiше. Необхiдною умовою успiшної роботи етнографа-дослiдника є його зближення з населенням. Легше всього цього можна досягти, включившись в повсякденне життя i роботу мiсцевого населення. Приїжджий дослiдник, який веде себе в колгоспi в жнивну пору польових робiт як стороннiй спостерiгач, вiдволiкаючий вiд справи колгоспникiв своїми розпитуваннями, не здобуде собi довiри i поваги населення. Дослiдження району треба починати з обласного чи районного центру. Бажано, щоб етнограф сам безпосередньо спостерiгав дослiджуване явище, напр., Вивчаючи полювання, знайомився з мiсцевими мисливцями, ходив разом з ними на полювання, або, спостерiгаючи весняний лов риби, докладно описував його, а потiм встановлював вже шляхом розпитувань особливостi i вiдмiннiсть лiтнього та зимового лову. Отримуванi вiдомостi потрiбно перевiряти розпитуванням кiлькох осiб, записувати розповiдь кожної особи, а потiм записати окремо встановлений факт. Спостерiгаючи яку-небудь сторону сучасного побуту колгоспу, потрiбно розпитувати також людей похилого вiку, яким було це явище в минулому, якi вiдбувалися змiни в рiзний час. Так, при вивченнi обряду народного весiлля, де вiн ще зберiгся, бажано, щоб дослiдник сам побував на декiлькох весiллях, шляхом розпитувань усвiдомив сенс i значення всiх деталей обряду, роль окремих учасникiв, змiст пiсень, особливостi весiльного одягу, оздоблення святкового столу i страв, а також зазначив зi слiв людей похилого вiку, як цей обряд справлявся за старих часiв, як до нього готувалися, хто не мав права на ньому присутнiм.
2. 1 Польова етнографiя
Польова етнографiя - дослiдження, що ведуться серед живих народiв з метою збору первинних етнографiчних даних про окремих структурних компонентах традицiйно-побутової культури та їх функцiонуваннi як певної системи. Польова етнографiчна практика, нацiлена на збiр добротного матерiалу - джерела наукових знань - стверджує наступнi методи: опитування - роботу з обґрунтовано обраним iнформатором чи iнформаторами в даної етнiчної спiльностi; експеримент - спiвучасть етнографа в соцiальному або сiмейному дiйствi, обрядi, подiю, природно виникли в перiод експедицiйної роботи; спостереження - ретельне вивчення i фiксацiя всього комплексу етично своєрiдних культури та побуту.
2. 2 Спостереження
Спостереження - метод збору iнформацiї, заснований на безпосередньому контактi дослiдника i об'єкта дослiдження. Розвиток етнографiї як науки було пов'язано з переходом вiд збору окремих вiдомостей про культуру народiв до стацiонарного спостереження, при якому дослiдник досить довго живе в середовищi дослiджуваної групи. Розрiзняють просте i включене спостереження (у першому випадку дослiдник "пасивно" фiксує його цiкавлять данi, у другому - проникає всередину дослiджуваної групи i бере участь в її дiяльностi. Останнiм часом спостереження зазвичай використовується як один з елементiв польового експедицiйного дослiдження, здiйснюваного за спецiально розробленою програмою з використанням стандартних символiчних прийомiв фiксацiї елементiв обрядовостi, танцю i т. д. Спостереження може проводитися за дiями, як окремої особи, так i групи (наприклад, при вiдправленнi обряду). У процесi спостереження все частiше використовуються технiчнi засоби запису: диктофони, кiнокамери i вiдеомагнiтофони.
Опитування - один з основних методiв збору первинної iнформацiї в етнографiчному i етно - соцiальних дослiджень поряд зi спостереженням i аналiзом документiв. Опитування заснований на соцiально-психологiчному взаємодiї дослiдника i опитуваного. Отримання вербальної iнформацiї здiйснюється за допомогою опитувальника безпосередньо в процесi iнтерв'ю або опосередковано, шляхом анкетування. Як етнографiчний метод опитування зазвичай виступає у виглядi iндивiдуальної бесiди з iнформатором по заздалегiдь складенiй програмi або без неї. З 1960-х рокiв в етнографiї та етно - соцiологiї отримали велике поширення масовi репрезентативнi опитування, що носять статичний характер i потребують для аналiзу отриманої iнформацiї застосування математики i ЕОМ.
2. 4 Анкетування
Анкетування - рiзновид опитування. При анкетуваннi збiр вербальної первинної iнформацiї здiйснюється, як правило, за допомогою анкети, без безпосереднього контакту дослiдника i респондента (iнформатора). Анкетування може бути пресове (у цьому випадку текст анкети друкується в газетi чи журналi), поштове (анкета розсилається респондентом поштою), роздане (анкети вручаються респондентам особисто). Великою проблемою анкетування є забезпечення повернення анкет, а також розрахунок репрезентативностi отриманої iнформацiї. У етнографiї анкетування пресове й поштове майже не використовується, роздане анкетування застосовується лише при опитуваннi експертiв.
2. 5 Інтерв'ю
i респондента. Інтерв'ю буває формалiзованим (за заздалегiдь складеним запитальника), напiвформалiзованим i вiдкритим, коли заздалегiдь намiчаються лише основнi бесiди. У Етносоцiологiя частiше використовуються напiвформалiзованi програми - iнтерв'ю, а в етнографiї - вiдкритi. Якiсть iнформацiї, одержуваної в процесi iнтерв'ю, залежить вiд програми опитування та вiд взаємодiї дослiдника i респондента. При етносоцiологiчному вивченнi етнiчних орiєнтацiй велику роль грає, наприклад, спiввiдношення нацiональної приналежностi дослiдника i респондента.
2. 6 Метод пережиткiв
з основною iдеєю методу пережиткiв у культурi кожного народу зберiгаються залишки минулого, за якими можна зробити висновки про стан речей на бiльш ранньому iсторичному етапi. На думку Тайлора, пережитки могли мати одне з трьох значень: 1) незмiнно залишки; 2) погляди i звичаї, що змiнилися в процесi пристосування до нових умов, 3) вiдродженi звичаї та уявлення. У XIX ст. Метод пережиткiв послужив основою для виникнення цiлого ряду теорiй, що вiдносяться до первiсної iсторiї людства. Так, наприклад, Дж. Мак-Леннан використовував його для реконструкцiї основних етапiв первiсної iсторiї шлюбу i сiм'ї, зробивши на пiдставi неодноразово зустрiчався серед весiльних звичаїв символiчного викрадення нареченої висновок про загальну стадiї розвитку, на якiй шлюб взагалi ґрунтувався на викраденнi нареченої.
Так, вiдповiдно до А. Радклiфф-Брауну вiдносини мiж дядьком з боку матерi i племiнником мають свою функцiю в рамках органiзацiї. Б. Малиновський, М. Фортес, Р. Ферт та iншi функцiоналiстiв застосовували подiбний метод не тiльки до аналiзу гармонiйної рiвноваги всерединi суспiльної системи, але i для розкриття механiзму виникнення i подолання конфлiктiв всерединi неї. Структурно-функцiонального методу може бути протиставлений системний пiдхiд, при якому поняття структури i функцiї аж нiяк не вiдкидаються, але визнання наявнiсть в системi рiзних змiнних увазi, що пiд їх впливом функцiя певної структури може змiнюватися.
в розвитку країн i народiв свiту i причини цих подiбностей та вiдмiнностей. Кожне порiвняльно-iсторичне дослiдження ставить перед собою конкретнi пiзнавальнi цiлi, що визначають коло джерел та особливостi використовуваних способiв порiвняння. Застосовуються в основному три види iсторичних порiвнянь: 1) iсторико-типологiчнi (вивчають схожiсть конвергентних явищ); 2) iсторико-генетичнi (дослiджують явища, що мають генетичний зв'язок у їх розвиток, тобто дiахронiї); 3) iсторико-дифузiйнi (вивчають явища, що розповсюджуються в результатi запозичень). В останнi десятилiття все бiльшого значення, особливо в захiднiй етнографiї, набувають математико-статичнi мiжкультурнi (крос-культурнi) дослiдження для вивчення варiабельностi i кореляцiї тих чи iнших рис культури народiв свiту, що дозволяє виявити групи ознак i проектувати їх в минуле аж до первiсностi. Застосування порiвняльно-iсторичного методу для проведення культурно-генетичних дослiджень в iсторичнiй етнографiї ставить за мету вивчення походження та формування етнiчних культур, а також тих чи iнших культурних явищ в рамках як одного етносу, так i всiєї iсторико-етнографiчної областi, куди вiн входить (а також її межами). При цьому спочатку проводиться порiвняльно-типологiчне дослiдження окремих компонентiв культури етносу, а також типологiчно схожих компонентiв в iнших спорiднених культурах з обов'язковим картографуванням i виявленням ареалiв типологiчно схожих форм (на синхронному та дiахронному рiвнях). Потiм ведеться порiвняльне дослiдження, типологiчно, можливо, i рiзняться, але генетично пов'язаних компонентiв аж до їх найдавнiших вихiдних прототипiв (архетипiв). У коло дослiджуваних джерел включаються як реально iснуючi об'єкти етнiчних культур, так i реконструйованi на основi спогадiв осiб старшого поколiння, письмових джерел та iн, а також археологiчнi матерiали (останнє головним чином при вивченнi матерiальної культури), що дозволяє виявити iсторичний розвиток тих чи iнших культурних явищ. В останнi десятилiття в США отримав деяке поширення неоеволюцiонiзма. Представники цiєї школи (Д. Стюард, Л. Уайт, М. Фрiд, М. Салiнса та iн.) також використовують порiвняльно-iсторичний метод у своїх дослiдженнях, якi особливо в працях Салiнса пов'язанi з гак званим напрямом культурної екологiї. У сучаснiй захiднiй етнографiї порiвняльно-iсторичний метод застосовується як метод культурної типологiї, який заперечує єдинi закономiрностi iсторичного розвитку, що видiляє головним чином не загальнi, а особливi риси в культурах народiв свiту. У таких на правлiннях в етнографiї, як iсторична школа, диффузiонiзм i функцiоналiзм, порiвняльний метод по сутi, позбавлений iсторизму. У сучасних захiдних школах iсторичного синтезу та компаративiстики, що набули поширення в суспiльствознавствi, робляться спроби на основi Сi м. прийти до "iсторичного синтезу" картини розвитку народiв свiту, але досягнення в цiй областi поки ще дуже невеликi.
зазвичай як iдеальна модель, що вiдображає деякi iстотнi ознаки певної множини явищ, але свiдомо iгнорує iншi ознаки, що розглядаються в даному випадку як несуттєвi. З цiєї точки зору в основi типологiзацiї, що має справу з тим чи iншим синхронним зрiзом, лежать загальнi принципи, в рiвнiй мiрi необхiднi при створеннi перiодизацiї (дiахронний аспект дослiдження): по-перше, як типологiя, так i перiодизацiя повиннi бути одноаспектнимi, їх предмет повинен бути чiтко визначений, по-друге, i в тому i в iншому випадку обов'язково дотримання логiчного принципу рiвностi пiдстави подiлу. Навпаки, типологiзацiю слiд вiдрiзняти вiд класифiкацiї як самостiйної дослiдницької процедури: пiд "класом" розумiється та чи iнша сукупнiсть реальних об'єктiв, тодi як "тип" представляє собою якийсь iдеальний об'єкт, сконструйований дослiдником на основi поєднання ряду ознак. Типологiчний метод дозволяє не тiльки аналiзувати вже зафiксованi явища, але i припускати iснування таких конкретних об'єктiв, якi ще не вiдомi науцi. Таким чином, типологiчний метод дозволяє дослiдити всю сукупнiсть однопорядкових явищ як певну цiлiснiсть, розглянуту в якостi закритої системи (на вiдмiну вiд типологiї класифiкацiя виходить з емпiрично даного i тому неминуче випадкового за складом i обсягом безлiчi явищ). Процедура типологiчного методу полягає у виявленнi i формулюваннi деякого числа ознак дослiджуваних об'єктiв ("диференцiальних змiнних"). Чим бiльше їх число, тим нижче рiвень створюваної типологiї i тим бiльш приватний характер носять конструюються дослiдником типи. Це означає, що типологiя завжди має iєрархiчний характер. У зв'язку з цим однiєю з, найважливiших проблем застосування типологiчного методу є визначення вiдносної значимостi диференцiальних змiнних, а також виявлення провiдного рiвня в їх iєрархiї, якому вiдповiдає основна модель ("тип" у вузькому сенсi слова; моделi бiльш високого рiвня позначаються звичайно як "групи типiв , бiльш низького - як "пiдтипи" i т. д.). За своєю процедурою i цiлям типологiчний метод тiсно пов'язаний з порiвняльно-iсторичним методом в етнографiї.
До формулювання процедури компонентного аналiзу в данiй областi етнографiчної науки впритул пiдiйшов ще А. Кребер (1876-1960); детальна розробка компонентного аналiзу була здiйснена в 50-х роках XX ст. У. Гуденафом i Ф. Лаунсберi. Основнi принципи компонентного аналiзу сходять до фонологiчної теорiї М. С. Трубецького, який писав: "У фонологiї основна роль належить не фонемам, а змiсто розбiжним опозицiям. Будь-яка фонема має певним фонологiчних змiстом лише остiльки, оскiльки система фонологiчних опозицiй виявляє певний порядок або структуру. Щоб зрозумiти цю структуру, необхiдно дослiдити рiзнi типи фонологiчних опозицiй "(Трубецкой. 1960. С. 75). Точно так само, мета компонентного аналiзу системи термiнiв спорiдненостi полягає в тому, щоб представити кожен термiн у виглядi специфiчного поєднання ознак (диференцiальних змiнних), побудованих за принципом змiсто розбiжної опозицiй.
Висновок
За час тривалої iсторiї науки етнологiї, вченим вдалося виявити масу найбiльш дiєвих методiв для збору iнформацiї в галузi етнологiї. У сукупностi всi цi методи дають найбiльш повну iнформацiю про дослiджуваному об'єктi (етносi).
Список лiтератури
2. Учебнiк / Под ред. Ю. В. Бромлея та Г. Ю. Маркова. -М.: Вищ. школа, 1982. - 320 с, iл.
3. Ю. В. Бромлей Сучаснi проблеми етнографiї (нариси та iсторiї). - М., 1981.
|
