Оренбурзького
краю
.
Оренбурзьк
ий
край
до
початку росiйської
колонiзацiї
Змiст
Вступ
2. Кочiвники раннього залiзного вiку. Розпад родової громади
4. Росiяни на Яїку
Бiблiографiчний список
Вступ
Історiя Оренбурга багата подiями i налiчує майже триста рокiв. Оренбурзька область невiд'ємна частина Росiї. Історiя Оренбурзькiй областi - частина iсторiї нашої великої країни. Оренбурзький край - це, перш за все населяють його люди. Історично Росiя складалася як багатонацiональна держава, де плiч-о-плiч жили народи розрiзняючись мовами, традицiями та вiруваннями. Не завжди згоду давалося легко i щоб не повторювати помилок у майбутньому потрiбно добре знати своє минуле.
Багато оренбуржцiв внесли помiтний внесок в iсторiю нашої Батькiвщини. Сучаснi оренбуржцiв знають i пишаються своїми земляками пам'ятаючи їхнi подвиги.
1.
Мiста епохи бронзи
i листяних лiсiв були вiльнi вiд льодовика. У степах мешкали величезнi мамонти, сибiрськi шерстистi носороги, первiснi бики, дикi конi, пiвнiчнi оленi, ведмедi, вовки та iншi тварини. Їх кiстки часто знаходять в обривистих берегах рiчок, особливо пiсля весняних розливiв, при рiзних земляних роботах.
Першi люди прийшли до нашого краю з бiльш пiвденних широт, ймовiрно, з меж Пiвденного Казахстану та Середньої Азiї, постiйно просуваючись на пiвнiч в пошуках нових мисливських угiдь. Це були люди сучасного фiзичного типу. Вони жили матрiархальними громадами, в яких главою роду вважалася жiнка. Їх головним господарським заняттям була полювання на мамонтiв, носорогiв, пiвнiчних оленiв та iнших великих тварин. Мисливцi були озброєнi списами з кам'яними наконечниками, кiстяними гарпунами, крем'яними ножами, кiстяними i кам'яними кинджалами, дерев'яними палицями. Люди вже вмiли добувати вогонь, одягалися в звiринi шкури, жили в землянках, печерах.
Найдавнiшi знаряддя працi палеолiтичного вигляду, знайденi в Оренбурзькiй областi. Внизу - кам'яне знаряддя у виглядi ножа (знайдено у верхiв'ях рiчки Сухий Губерлю поблизу села Новомиколаївки), вгорi - уламок кiстяного гарпуна (знайдений на правому березi рiчки Струм нижче Нижньо Яiково). Зберiгаються в обласному краєзнавчому музеї.
Кам'янi знаряддя (сокири, сокири-тесла, молоток, наконечники стрiл). Знайденi на територiї Оренбурзької областi. Зберiгаються в обласному краєзнавчому музеї.
Слiди стоянок древнiх мисливцiв виявленi в районi нинiшнього с. Ідельбаєво (бiля м. Мiдногорськ) i в рядi iнших мiсць Пiвденного Уралу. Особливо цiкавий пам'ятник того часу - знаменита Капова печера на р. Бiлої в Башкирiї. На стiнах збереглися зображення тварин льодовикового часу, виконанi фарбах руками древнiх художникiв.
Пройшли тисячi рокiв. Потеплiшав клiмат. Зникли мамонти й шерстистi носороги. Пiшли в далеку тундру пiвнiчнi оленi. Утворився близький до сучасного рослинний i тваринний свiт степу. Люди навчилися шлiфувати, свердлити i пиляти камiнь, удосконалили кам'яна сокира, винайшли лук i стрiли. У громадах стали виготовляти глиняний посуд, робити човни-довбанки, будувати плоти, з диких волокнистих трав прясти нитки, в'язати мережi, ткати грубий матерiал для одягу. З'явилося перше домашнє тварина - собака, стаючи вiрним другом i помiчником людини. Настав новий етап в життi людського суспiльства – новокам’яне столiття.
р.. Джарли (Адамовський район), на територiї радгоспу iменi XIX партз'їзду (Светлiнскiй район), на р.. Кiембай (Домбаровський район), бiля гирла р. Струм (Бузулукський район) та в iнших мiсцях.
Стародавнi скотарi, землероби i металурги. У другiй половинi 3 тисячолiття до нашої ери древнi рибалки та мисливцi пiвденноуральських степiв перейшли до скотарства, примiтивного землеробства, видобутку мiдної руди i виготовлення перших металевих знарядь, спочатку мiдних, а потiм i бронзових. Змiнилося суспiльний устрiй: головою роду став чоловiк. У 2 тисячолiттi до нашої ери бронзовi знаряддя працi, поряд з кам'яними, широко увiйшли в ужиток населення нашого краю. Настав бронзовий вiк.
Стародавнi скотарi, землероби i металурги степiв жили осiлими поселеннями. Кам'яними мотиками вони обробляли м'якi заливнi дiлянки землi вздовж рiчок, сiяли пшеницю, тиснули мiдними i бронзовими серпами, зерна розтирали на кам'яних терках, розводили дрiбну й велику рогату худобу, коней, добували i плавили мiдну руду, вiдливали бронзовi знаряддя - сокири, кинджали, серпи i т. д.
район), на р.. Чебеньке у с. Гаврилiвки (Саракташского район), у с. Колтубанкi (Бузулукський район) i т. д. Слiди видобутку мiдної руди вiдкритим способом виявленi i у с. Оленiвки (Домбаровський район), мiж рiчками Середньої i Верхньої Каргалкамi (Сакмарське район). Багато поховань вивчено археологами в Ясний, Новоорськ, Сiль-Илецкой, Гайський, Тоцькому та iнших районах.
Знаряддя працi бронзового столiття: мiднi серпи, мiдний сокиру, бронзове спис. Знайденi на територiї Оренбурзької областi. Зберiгаються в обласному краєзнавчому музеї.
Вхiд в древню шахту для видобутку мiдної руди в урочищi Родникiвськi шишки на лiвому березi рiчки Бердянка, в семи кiлометрах вище села Благословенкi.
Мiднi злитки - результат плавки мiдної руди древнiми рудокопами i металургами. Знайденi в 1952 роцi у мiста Соль-Илецка при будiвельних роботах. Зберiгаються в обласному краєзнавчому музеї.
2.
оренбурзький кочiвник племiнний першопоселенець
Поява залiзних знарядь. У VIII-VII ст. до нашої ери древнi жителi пiвденноуральських степiв освоїли плавку залiзної руди i почали виготовляти залiзнi знаряддя працi та зброя. Кам'янi знаряддя були повнiстю витiсненi залiзними. Мiдь i бронза застосовувалися для виготовлення наконечникiв стрiл, рiзних предметiв побуту i прикрас.
залiзних знарядь закiнчується бронзовий вiк i починається раннiй залiзний вiк.
Одночасно з появою залiзних знарядь стародавнi осiлi скотарi i землероби перейшли до нового типу господарства - до кочового скотарства. Цей перехiд зумовлювався подальшим зростанням поголiв'я худоби в громадi i наявнiстю сприятливих природних умов для його вирощування - безкрайнiх степових пасовищ.
греки заснували свої мiста-держави - Пантiкапей, Олiв'є, Херсонес та iншi. У той перiод в причорноморських степах жили скiфськi племена, а в степах Пiвденного Казахстану та середньої Азiї кочували скотарi саки i массагети. Великi пiвденноуральських i прикаспiйськi степи населяли кочiвники-скотарi - нащадки осiлих племен бронзового столiття. Давньогрецькi iсторики (Геродот i iншi) називали їх савроматами (давня назва) i сарматами (пiзнiша назва).
ст. до нашої ери i по IV ст. нашої ери. Савромато-сарматськi племена були родиннi скiфам, говорили мовою, близькою до їхньої мови.
Головним господарським заняттям савромато-сарматських племен було кочове скотарство. Вони розводили коней, велику i дрiбну рогату худобу, сiяли просо, плавили залiзну руду, володiли ковальським ремеслом, знали ливарна справа. Житлами їм служили повстянi кибитки, встановленi на вiзках. Харчувалися вони м'ясом домашнiх i диких тварин, кумисом та Куртом (сушеним сиром).
Савромато-сарматськi племена вiдрiзнялися войовничiстю. Чоловiки були озброєнi залiзними мечами, кинджалами, списами або дротиками, луками з стрiлами. Жiнки також володiли зброєю i в разi необхiдностi вступали в бiй.
Родовi общини об'єднувалися у племена i племiннi союзи. На чолi родiв i племен стояли вождi, якi видiлялися серед рядових общинникiв своїм багатством. У господарствi вождя застосовувалася праця вiйськовополонених - рабiв та збiднiлих общинникiв. Зростало майнова нерiвнiсть, йшов процес утворення частин власностi. Родова громада переживала останнiй щабель свого розвитку.
Сарматськi племена спiлкувалися з сусiднiми племенами, а за посередництвом їх з грецькими мiстами-державами Причорномор'я, iз Середньою Азiєю, з Іраном i Єгиптом. Про це розповiдають знайденi в курганах речi. У 1911 р. в курганi бiля с. Прохорiвки (Шарликського район) селяни знайшли двi срiбнi чашi роботи древньо iранських майстрiв кiнця IV - початку III ст. до нашої ери. На однiй з них викарбувано древнiй напис, що означає в перекладi «чаша Атромiтра» (Атромiтр - власне древнеiранськой iм'я). У 1971 р. в Новокумакском могильнику у мiста Орська знайшли єгипетський алебастровий посудину V ст. до нашої ери. На посудинi - чотири написи: одна зроблена єгипетськими iєроглiфами i три - клинописом (на древнеiранськой, еламська i аккадскою мовами). Всi написи означають одне i те ж: «Ахашверош, фараон великий». Ахашверош древнеперсидский цар. Вiн правив у 465-425 рр.. до нашої ери.
3.
Племiннi союзи та державнi утворення степових кочовикiв у IV-XIII ст.
Гунська племiнний союз. Авари. Близько II ст. нашої ери схiдними сусiдами сарматського племенi аланiв, що жив в пiвденноуральських степах, стають гуннскi племена. Вони прийшли з Пiвнiчного Китаю i Монголiї. У серединi IV ст. цi племена почали рухатися на захiд через пiвденноуральськi i прикаспiйськi степи, тягнучи з собою сарматськi та iншi племена Захiдного Сибiру, Казахстану i Пiвденного Уралу. Гуни з вогнем i мечем пройшли пiвденноруськi степи i з'явилися в басейнi Дунаю.
На початку VI ст. через пiвденноуральських i прикаспiйськi степи пройшла нова хвиля кочiвникiв з Азiї - аварiв. У росiйському лiтописi вони iменуються обрами.
Захiдно-тюркский каганат. У VI ст. степове кочове населення Казахстану i Пiвденного Уралу увiйшло до складу Западнотюркского каганату - великого держави кочових племен з центром на Алтаї. Вплив каганату поширювалося далеко на захiд, аж до степiв Пiвнiчного Кавказу. У перiод iснування каганату давнє населення пiвденноуральських степiв все бiльш i бiльш поповнювалося тюркомовними племенами, вихiдцями з азiйських степiв.
Хозарський каганат i держава Волзька Болгарiя. У VII ст., Пiсля розпаду Захiдотюркскої держави, в низов'ях р.. Волги виникла держава хазар - Хазарський каганат, а на Середнiй Волзi, головним чином у межах нинiшньої Татарської АРСР, держава болгар - Волзька Болгарiя. Пiвнiчно-захiдна частина нинiшньої Оренбурзької областi була його пiвденно-схiдною околицею. Туди через пiвденноуральських i прикаспiйськi степи йшли караваннi дороги з Середньої Азiї та Ірану.
Племiннi союзи пiзнiх кочiвникiв.
Пiд час iснування давньоруської держави з центром у мiстi Києвi i в перiод феодальної роздробленостi нашої країни в пiвденноуральських i прикаспiйських степах жили племена кочiвникiв-скотарiв, об'єднанi в племiннi союзи. Їх зазвичай називають пiзнiми кочiвниками. Це були давнi угорськi племена, печенiги, гузи i кипчаки. Племiннi союзи послiдовно рухалися на захiд у пiвденноруськi степи, а потiм у межi сучасної Угорщини. У другiй половинi IX ст. на захiд просунулися печенiги. Слiдом за ними близько середини XI ст. рухалися гузи i кипчаки (у росiйських лiтописах першi iменуються торками, останнi - половцями). З'явившись в пiвденноруських степах, кочовi племена нападали на населення Київської Русi. Руськi дружини вели з ними тривалу i запеклу боротьбу, яка знайшла вiдображення в чудовому давньоруському поетичному творi «Слово о полку Ігоревiм».
У середовищi пiзнiх кочових племен пiвденноуральських степiв сформувалися також стародавнi башкирськi племена.
пiзнiх кочiвникiв виявленi бiля села Нежiнкi (Оренбурзький район), поблизу м. Соль-Илецка, у селища Новий Кумака (Новоорськ район) та в iнших мiсцях. У похованнях знайденi залишки одягу i шкiряного взуття, зброя (залiзнi шаблi, ножi, луки i стрiли, берестянi сагайдаки), прикраси (сережки, намиста, браслети, бронзовi дзеркала). У кипчакiв (половцiв) iснував звичай ставити на могилах висiченi з каменя фiгури людини. Археологи називають їх «кам'яними бабами». Одна з них знайдена у с. Петропавлiвки (Новосергiевскiй район).
4.
Росiяни на Яїку
Поява росiян в заволзьких степах стало можливим лише з другої половини XVI ст., Коли пiсля завоювання Казанського ханства вiйськами Івана IV були усуненi перешкоди просуванню на схiд. До складу Росiї добровiльно увiйшла Башкирiя i визнала пiдданство Ногайська орда. Важливе значення для включення Заволжжя i Приуралля до складу Росiйської держави мало будiвництво мiст i укрiплень, спорудження оборонних лiнiй, заселення їх росiйським служилим i землеробським населенням. З iнiцiативи царської влади в 1574 р. була заснована Уфа, в XVII ст. споруджена Закамськая захисна лiнiя з цiлої ланцюгом мiст i фортець.
Ця колонiзацiя, що проводилася за iнiцiативою i на кошти держави, доповнилася колонiзацiєю свободо онародної, коли на схiд, в Заволжя в пошуках свободи вiд феодального гноблення спрямовувалися всiлякi швидкi люди, якi поповнювали ряди формується на Яїку вiльного козацтва i населення новозбудованих фортець.
цибулi, змушенi були шукати собi новий притулок в необжитих мiсцях, подалi вiд царських воєвод. Їх вибiр припав на рiчку Яїк, багату прекрасної рибою, дичиною, пасовищами i сiнокiсними угiддями. Привiльнi берега цiєї рiчки були тодi безлюднi. Навеснi цього року загiн волзьких козакiв чисельнiстю вiд 500 до 700 чоловiк на рiчкових суднах, а деякi сушею на конях рушив вгору - по рiчцi Самарi. Дiйшовши майже до її витокiв, козаки перенесли свої струги в протiкала неподалiк рiчку Камиш-Самару, права притока Яїка, i по нiй вийшли на славну рiчку, сподiваючись знайти тут собi новий притулок. Пропливши вниз по Яїку кiлька десяткiв верст, вони зупинилися на великому лiсистому островi, утвореному двома рукавами рiчки, i вирiшили закрiпитися в цьому досить безпечному мiсцi. Звiдти вiдкривалися шляху вниз i вгору по Яїку, а за що впадає тут Ілека - в глиб Заяiцьком степу.
Про те, що козаки закрiпилися тут i побудували козачий мiстечко, свiдчить складена в кiнцi XVI ст. перша росiйська карта країни «Великої креслення», що дiйшла до нас лише в описi. У нiй зазначено, що на Яїку, у гирла Ілека знаходиться острiв Кiш-Яїк, а на ньому Козачий мiстечко. Кош-Яїк в перекладi з тюркського - подвiйний Яїк, роздiлений на два рукави, мiж якими i лежав вказаний острiв.
У цьому ж роцi козаки зробили набiг на ногайськi улуси i повернулися з багатою здобиччю, захопивши близько 300 полонених, 3 тисячi голiв худоби, 15 панцирiв. У числi полонених опинилася i сестра князя Урус. У вiдповiдь ногайцi пiдступили до Козачого мiстечка, прагнучи розгромити його. Але всi їхнi напади були вiдбитi.
На Яїку тодi було закладено ще два козачi мiстечка. Історiя зберегла iмена деяких козакiв - першопоселенцiв на Яїку: отамани Матюша (Матвiй) Мещеряк, Єрмак Петров, Артюха Болдирєв, Микита Ус, Богдан Барабаш, Іванко Дуда, Нечай Шацький, Якун Павлов, Первуша Зезя, Янбулат Ченбулатов. Як бачимо, переважали слов'янськi - росiйськi i українськi - iмена, прiзвиська та прiзвища.
Поселення козакiв на Яїку мало важливий наслiдок. Слiдом за ними на схiд i пiвденний схiд спрямовуються маси переселенцiв, в основному росiян, що веде до заселення краю i включенню його до складу Росiйської держави.
Окремi козачi загони i мiстечка поступово об'єднуються в єдине Яїцьке вiйсько з центром у Яїцькому мiстечку (нинi мiсто Уральськ), заснованому в 1613 р. Козачий ж мiстечко Кош-Яїк у 1614 р. був залишений козаками. Лише в 1737 р. у цьому районi виникло нове поселення - Ілекскiй мiстечко, який увiйшов до складу Оренбурзької укрiпленої прикордонної лiнiї (нинi село Ілек - центр однойменного району Оренбурзької областi).
Тривалий iсторичний шлях, пройдений нашим краєм за останнi чотири тисячi рокiв, свiдчить про те, що великi степовi простори Приуралля з глибокої давнини були освоєнi i обжитi людиною, що тут формувалися i столiттями iснували, змiнюючи один одного, самобутнi та рiзноманiтнi культури народiв давнини i середньовiччя.
Список використаної лiтератури
1. Ю. С. Зобов, Л.І. Футорянскiй Рiдний iсторiї сторiнки - Оренбург 1994
2. П.І. Сучков Історiя рiдного краю - Пiвденно-Уральське книжкове видавництво, 1988.
3. Н. П. Семикiної Історiя рiдного краю - 1976 рiк.
4. С. А. Попов Історiя рiдного краю.
5. А. Н. Шестаков Історiя рiдного
| 
