Чернiвецькi некрополi
Мiнiстерство освiти i науки
Чернiвецький нацiональний унiверситет
Реферат
Чернiвецькi некрополi
Тоненької Надiї
(1-курсу, 121гр.)
Чернiвцi 2003
Християнськi та iудейськi цвинтарi – невiд’ємна складова частина Чернiвцiв. До цього спричинилися жвавi демографiчнi процеси, течiя яких селила в мiських мурах рiзнi народи, котрi жили за своїми звичаями, сповiдували притаманну їм вiру. Тому кожна громада молилася у своєму храмi,вiдсилала дiтей до запровадженої нею школи, ховала померлих на облаштованому її силами цвинтарi.
Розташоване на торговельному шляху Кракiв – Львiв – Коломия – Сучава – Бiлгород на Чорному морi, головне мiсто буковинського краю приймало до себе представникiв рiзних народiв. У ньому мешкали українцi та румуни, нiмцi та євреї, поляки та вiрмени, угорцi, чехи, словаки, словенцi, турки, татари, греки, росiяни. Цi динамiчнi спiльноти наклали свiй вiдбиток на iсторичний розвиток Чернiвцiв, залишили немалий спадок по собi. Цвинтарi без сумнiву одна з його ознак.
Досi спецiалiзованого i квалiфiкованого дослiдження чернiвецьких некрополiв не проводилося, хоча окремi згадки про кладовища мiста зустрiчаються у краєзнавчих працях мiсцевих iсторикiв, як-от Ф. А. Вiккенгаузера, Ф. Цiглауера, Р. Ф. Кайндля, І. Гронiха, О. Масана та І. Чеховського
Історична традицiя розпорядилася так, що при кожному чернiвецькому християнському храмi iснував цвинтар, на якому покоїлися приналежнi до нього вiруючi. Ховали всiх, не звертаючи уваги на те, помер небiжчик природною смертю чи вiд якоїсь iнфекцiйної хвороби, що часто-густо тягнуло за собою спалахи в мiстi рiзних епiдемiй. Така ситуацiя зберiгалася в Чернiвцях до 70-их рокiв ХYІІІ столiття. Пiсля пiдписання Кючук-Кайнарджiйського мирного договору, що завершив росiйсько-турецьку вiйну 1768-1774 рр., Буковина, котра досi входила до складу Молдавського князiвства, вiдiйшла до Австрiйської iмперiї
У першiй половинi ХІХ ст. спостерiгається значний приплив до Чернiвцiв нових жителiв, чисельнiсть яких зростала. Вони безкоштовно отримували земельнi надiли, кредити пiд забудову тощо.
Хоч Чернiвцi зростали, але вони довго залишалися невпорядкованими. І як наслiдок, у мiстi виникла серйозна санiтарно – епiдемiологiчна проблема, пов’язана зi спалахом холери на Буковинi, а всi кладовища знаходилися в межах мiста, що було дуже небезпечним для його мешканцiв. У зв’язку з цим пiдшуковуються мiсця, зручнi для облаштування кладовищ, якi були б безпечнi iз санiтарно-епiдемiологiчних мiркувань.
У 1848 р., коли громадськiсть мiста звернулася до мунiципалiтету з проханням перенести мiсця поховання євреїв на iншi пристосованi для цих цiлей дiлянки, виникло питання стосовно старого християнського кладовища, яке було переповнене i знаходилося близько вiд помешкань. У квiтнi 1850 р., згiдно з рiшенням Буковинської окружної управи, була створена спецiальна комiсiя, що складалася iз представникiв усiх iснуючих тодi у Чернiвцях релiгiйних конфесiй, якiй дали доручення розглянути справу щодо переносу i розширення кладовищ. 25 вересня 1855р. крайовий начальник Вiнклер домагався розташувати кладовища для померлих вiд холери на пагорбi Гореча i в кiнцi гори Домiнiк. У 1866р. на Горечi розмiстили такi кладовища : Римо-, греко- та вiрмено - католицьке ; Православне ; Євангелiстське ; Іудейське.
Ще в 1831 р. пiд час епiдемiї холери на пагорбi Гореча були закладенi першi поховання померлих вiд цiєї хвороби городян.
Одним iз найстарiших поховань серед тих, якi збереглися на цьому цвинтарi, є могила Йосифа Шнiрха, що помер в 1836р. В 40-их роках ХІХ ст. кiлькiсть могил збiльшується. В цей перiод тут ховають Лазаря Мiхаловича (1840р. кв.№61), Людвiга Денаровського (1840 р. кв. №54). та iнших. В 60-их роках ХІХ ст. австрiйське командування постановило збудувати в Чернiвцях великi склади амунiцiї. Тодiшнiй бургомiстр Якiв Петрович вирiшив перенести поховання, котрi пiдпадали пiд вiйськову забудову, на цвинтар до Горечi. Це була тiльки iдея, яку розвинув його наступник Антон Кохановський.І у 1866 р. перепоховано на Горечi велику кiлькiсть останкiв померлих. Цього ж року новий цвинтар було освячено i офiцiйно зареєстровано.
Насамперед вулиця, на якiй розмiстився цвинтар, отримала назву„Фрiдгофсгассе”. Вiдповiдно до „Особливої постанови про кладовище ”, на цвинтарi передбачалося п’ять видiв поховань : Родовий склеп, Сiмейне мiсце поховання; Власне мiсце поховання; Окреме мiсце поховання; Загальне мiсце поховання. Всi без винятку поховання повиннi були отримати свiй порядковий номер, який заносився до протоколу поховань. Написи на монументах, пам’ятниках чи хрестах пiдлягали затвердженню управлiнням.
За розробкою будiвельного iнженера Реллi територiя християнського цвинтаря становила ансамбль садово - паркової архiтектури. Проводилися роботи по осушуванню територiї, якi доручалися фiрмi Е. Таубера.
2,9 га, що знаходилася позаду кладовища мiж вулицею Авiаторiлор (тепер Московської Олiмпiади) i старою дерев’яною церквою Успення Богородицi на Калiчанцi. Цим земельним набутком процес формування сучасної цвинтарної територiї фактично i завершився.
Ще в 1783 р. цiсар Йосиф ІІ видав рескрипт, яким дозволяв споруджувати надмогильнi пам’ятники найбiльш заслуженим перед владою особам. У серединi ХІХ ст. надгробок мiг дозволити собi кожний. Внаслiдок цього цвинтар чимраз бiльше набирав репрезентативного характеру, ставав цариною творчостi будiвничих художникiв, скульпторiв, поетiв.
Для оздоблення цвинтаря найбiльше прислужилися мiсцевi майстри: Карл Кундль, Лаврiн Кукурудза ( виготовив надгробки на могилах Сидора Воробкевича, Франциска Вайди та Мiхала Регвалда), Микола Жемна (надгробки Гуго Жуковського, Георге де Реус-Мiрзи, гробiвець Морошкевичiв).
Родина Москалюкiв мала каменотесну майстерню, яка знаходилася на вулицi Руськiй. Карл Москалюк був головою фiрми. Вона проiснувала до початку 40-их рокiв ХХ ст.
На цвинтарi збереглися роботи й iнших чернiвецьких майстрiв: Карла Готтмана, Н. Легерлеца, Бетона Ребана, Д. Дюкштайна-Чiзека.
Для спорудження численних надгробкiв, гробiвцiв, каплиць потрiбен був матерiал. Вiн завозився з Трансiльванiї, Добруджi, Подiлля. Розробка кам’яних кар’єрiв проводилася в долинi Днiстра, поблизу сiл Чунькова, Василева, Дорошiвцiв, Самушина, в самих Чернiвцях працювали керамiчнi та цегельнi заклади. Оздоблення надмогильних пам’ятникiв не могло обiйтися без металевих виробiв: хрестiв, огорожi, лiхтарiв, вазонiв тощо. Виготовленням цих та iнших речей займалася робiтня Володимира Будзинського.
На християнському цвинтарi знайшли свiй починок люди рiзних нацiональностей, професiй i конфесiйної приналежностi, котрi мешкали в Чернiвцях. Тут знаходяться могили вчених: Гуго Жуковського, Франца Вiкенгаузера, Фердинанта Цiглауера; педагогiв: С. Шпойнаровського, В. Корна, Ю. Кобилянського; п’ятьох чернiвецьких бургомiстрiв та iнших. Велику частину поховань християнського некрополя становлять могили церковних дiячiв, iнженерiв, лiтераторiв, якi своєю працею примножували славу буковинського краю. Тут знайшов свiй спочинок „буковинський соловейко” Юрiй Федькович (1888р.). За свiдченням сучасникiв, день поховання письменника видався морозним, але похорон був багатолюдний.
Вiккенгаузер.
У 1905 р. в Чернiвцях був заснований перший український театр, котрий з 1907 р. називався Буковинським народним театром. Вiн проiснував до 1910 р. Його органiзатором i керiвником був актор Іван Захарко. Уродженець Львова, опанувавши професiю друкаря, вiн з юнацьких рокiв захоплювався сценiчним мистецтвом. В Чернiвцях органiзував театральне життя. Помер у 1919 р. i похований на християнському цвинтарi.
вiйнi 1914-1918 рр., радянських воїнiв та могили на мiсцi страти фашистами мирних жителiв та пiдпiльникiв. Іншу групу становлять поховання воякiв рiзних армiй.
з них був Ентерпрiз де помпе фунебре, заснований у 1884 р. Проведення траурного ритуалу вважалося вiдповiдальною i почесною справою. Водночас ще й прибутковою.
Є на кладовищi й цiла низка поховань 1945-1947 рр. За даними реєстрацiйних книг органiв НКВС в цей перiод тут було захоронено 58 осiб обох статей.
Хоча цвинтарю 160 рокiв, але вiн не перестає виконувати призначену йому функцiю i сьогоднi. Зараз його площа вимiрюється 20,96 га. Перетини алей i дорiжок утворюють квартали, число яких сягає 80. Їх оздоблюють рiзноманiтнi надгробнi пам’ятники, що мають велику iсторичну та мистецьку цiннiсть i яких зафiксовано майже 1400. Створенi у рiзнi роки вони вiддзеркалюють розвиток i змiну стилiстичних i художнiх напрямкiв в архiтектурi та мистецтвi.
Першi поховання християнського цвинтаря не мали характерних надмогильних пам’ятникiв. На могилах встановлювалися простi хрести з дерева чи металу. Спорудження надмогильних пам’ятникiв розпочалося в 60-их роках ХІХ ст. одночасно iз щораз iнтенсивнiшим освоєнням цвинтарного простору. В цей час виробився їх найпростiший тип. Хрест встановлюється на чотиригранний постамент, обидвi складовi частини виконуються з пiсковику. а саме такими збереглися надгробки Марiї Монтум i Марiї Губець. Цей тип утримувався досить довго, хоча зазнав певних модифiкацiй.
Насамперед урiзноманiтнювався матерiал пам’ятникiв. Поруч з пiсковиком застосовувалися гранiт, мармур, бiлий камiнь. Пам’ятники оздоблювались вiнками, ликами святих, портретами померлих ( Мiхал Пельцер,1904 р.; Жозеф Ледвiнка, 1894 р., Нiколає Гормузакi,1909 р.). На 70-тi роки ХІХ ст. припадає спорудження обелiскiв. Найдавнiшi з них – це колони, усiченi i повнi, оздобленi вiнком, хусткою, факелом, рушницею (Марiон Ончул, 1907 р.; Франциск Урбанський, 1879 р.).
на початку ХХ-го ст. Одним з перших такий з'явився на могилi родини Денаровських ( 1900 р.). Це стела, що iмiтує курган, викладений з ламаного каменю, завершений хрестом. Ще одна рiзновиднiсть цього типу надгробок Лазаря Мiхаловича (1840 р.), котрий спроектовано як скелю.
рiзних ордерiв, порталiв (гробiвцi родини Невечерелiв,1885 р., Скiбiнських, 1881 р., Сембратовича, 1884 р.
Набагато скромнiше представленi саркофаги. Своїм виглядом вони нагадують домовини, що легко вiдкриваються ( надгробки родини Книш, 1872 р., Фердинанда Гiлберта, 1882 р.)
Скульптурними композицiями цвинтар не надто перенасичений. Найчастiше вони виступають як декоративне та знакове доповнення до стели, едикули чи обелiска. У їх формах помiтна антична та християнська посмертна символiка. Характернi приклади повторюють постатi жалiбних ангелiв, жiнок, обiймаючи саркофаги, журливих плакальниць, якi символiзують бiль, смуток, жаль, а також християнський вияв скорботи, вiри, надiї, любовi.
Дiючих каплиць на цвинтарi всього двi, причому обидвi належать до найдавнiших пам’яток некрополя. На головнiй алеї кладовища розташована квадратна в планi споруда – каплиця з шестигранною апсидою при задньому фасадi. Вхiд має пiвкругле завершення i оздоблений лiпним порталом.
Чудово збереглася каплиця Святих Архангелiв Михаїла i Гавриїла, будiвництво якої завершилося в 1884 р. Споруда каплицi витягнута за вiссю захiд – схiд. Цегляна, тинькована,тридiльна. Вхiдна частина оформлена порталом традицiйного вирiшення: на пристiнних колонах – пiвциркульна арка. Обабiч порталу – монументальний розпис iз зображенням постатей Святих Архангелiв Михаїла i Гавриїла.
Ансамбль християнського некрополя формують також меморiальнi поховання. Таких чотири. Найдавнiше з них поховання „ Сестер Родини Марiї”. Воно почало складатися ще в австрiйськi часи. Тут похованi черницi згромадження фелiцiанок, якi утримували в Чернiвцях навчально – виховний заклад для дiвчат. Його заснував варшавський архiєпископ Щенсни Зелiнський у 80–х роках ХІХ-го ст.. У цьому закладi навчалися моральностi, патрiотизму, любовi до вiтчизни, iнтелiгентностi. Могили „сестер” доволi скромнi, здебiльшого це простi латинськi хрести, зрiдка трапляються хрести на постаментi.
головному входi некрополя ( нiмецькою та українською мовами).
композицiйним елементом комплексу є велика стела, змонтована в горизонтальному положеннi, з горельєфним зображенням смертельно пораненого воїна в композицiї з вiчним вогнем ” та латунною п’ятикутною зiркою, розташованими бiля пiднiжжя стели.
За нею, власне, розпочинається головна алея цвинтаря, в кiнцi якого розмiщений ще один меморiал. Тут похованi жертви фашистської окупацiї - керiвники пiдпiльного руху, хотинськi комсомольцi, а також близько 100 мирних жителiв, розстрiляних у першi днi вiйни.
Важливим атрибутом надмогильних пам’ятникiв є написи та епiтафiї. Особливою своєрiднiстю вiдзначаються епiтафiї, написанi українською мовою. Тексти епiтафiй почерпнутi iз псалмiв, творiв Т. Г. Шевченка, його послiдовникiв або просто зi щирих батькiвських i синiвських вуст. Привертає увагу епiтафiя на надгробку Ю. Федьковича ( 1888 р.).
На мармурових плитах з трьох бокiв нижньої частини пам'ятника викарбовано слова iз вiршiв самого Соловiя:
«Бо я для України лише жию,
Її i душу й тiло завдаю,
За ню рiкою козацька моя кров.
Се моя заповiдь.
За те ж ти честь i слава, витязю,
Не тiльки тут, але й поки по цiлiм свiтi.
Не тiльки нинi, але й поки свiта.
І хто святую Русь лиш спом’яне,
Спи ж ти, руський соловiю,
Я тебе пробуджу».
Надписи та епiтафiї на надгробках пишуться i в нашi днi, однак вони поступаються як задумом, так манерою i стилем виконання тим, котрi з’явилися тут набагато ранiше.
Християнське кладовище по вулицi Зеленiй залишається частково дiючим, тут продовжують поховання померлих. Територiя кладовища повсякчас упорядковується, доглядається. Це не випадково, адже цвинтар - складова частина iсторико – культурного заповiдника, створеного в 1995 р. згiдно з рiшенням виконкому Чернiвецької мiської ради народних депутатiв вiд 07. 02. 1995 року за № 83/3. У 1997 р. проведено реорганiзацiю „ Заповiдника i створено мiське комунальне пiдприємство „Історико- культурний заповiдник „Кладовища по вул.. Зеленiй”.
Розмаїття форм, стилiв, манер виконання, оригiнальнiсть задумiв у створеннi багатьох пам’ятникiв дозволяють вiднести християнський цвинтар на Горечi до унiкальної пам’ятки серед iнших некрополiв України.
У становленнi Чернiвцiв як мiста зробило свiй внесок його єврейське населення. В певнi перiоди iсторичного розвитку вiн був неоднаковим, але загалом значним, особливо в австрiйський перiод.
Першi iзраїлiти ( таку назву євреїв надибуємо в iсторичних джерелах) з’явилися на Буковинi, природно, i в Чернiвцях, у ХY-му ст. Сюди вони переселилися з Трансiльванiї. Крiм них, тут мешкали переселенцi з Польщi та Нiмеччини. Тодiшнiх прибульцiв було небагато, позаяк молдавськi господарi , котрi володiли краєм, всiляко унеможливлювали їхнє перебування на цих землях. Вiдомо, що австрiйцi, котрi зайняли Буковину у 1774 р., нарахували тут 562 єврейськi родини.
Єврейське життя скупчувалося в окремому кварталi, який називався гетто. Чернiвецьке гетто знаходилося в нижнiй частинi мiста, ближче до району, де нинi пролягає залiзничне полотно. Ця єврейська дiльниця не булла обмежована анi парканом, анi муром, лише формувалася групою будинкiв, котрi оточували невелику площу. Найважливiшими з цих будинкiв були синагога (або божниця), далi – кагальний дiм, лазня, школа, торговi ятки, а також цвинтар.
Прихiд австрiйської адмiнiстрацiї на Буковину iстотно вплинув на становище тутешнiх євреїв. Особливо це стосується часу, коли на iмператорському тронi цiсарював Йосиф ІІ (1780 – 1790 рр.). Цей „революцiонер на тронi”, як його називали сучасники, вiдразу заявив, що прагне перетворити євреїв „ у корисних громадян монархiї”.
Незважаючи на те, що полiтика його наступникiв на тронi стосовно єврейської людностi була менш толерантною, її числельнiсть не переставала зростати. Особливо багато iзраїлiтiв потягнулося на Буковину пiсля революцiї в 1848 р. i отримання нею автономiї в 1949 р. Євреї працювали у фiнансових урядах, поштово – телеграфiчних, судових i комунiкацiйних сферах. Активно займалися наукою. Безсумнiвно, кiнець ХІХ-го - початок ХХ-го.– перiод найбiльшого розвитку єврейського життя в Чернiвцях.
Воно дещо погiршилося в роки румунського перiоду iсторiї краю та мiста (1918 -1940 рр.): послабилися позицiї євреїв у полiтицi, промисловостi та ремеслах, кредитнiй справi, науцi, проте це були незначнi втрати. Їх чисельнiсть продовжувала переважати серед мiського населення.
Тiльки воєнне лихолiття перетворилося для них у справжню життєву катастрофу. Однак це – широковiдомий iсторичний факт, котрий не потребує зайвих коментарiв.
неподалiк гетто, на тому мiсцi, де зараз розташованi корпуси трикотажної фабрики. Проiснував до 1946 р., коли, власне, фабрика розбудовувалася, внаслiдок чого цвинтар лiквiдовано.
клаптику у верхнiй частинi християнського цвинтаря на Горечi, а в кiнцi 60–х рокiв ХІХ-го ст. з’явилися першi могили на новому єврейському цвинтарi (Абрагама Шльоссмана, 1866 р., Сари Меєрзанд, 1867 р., Ілiллеса Вайзельгiля, 1868 р).
Сусiдство християнського та єврейського кладовищ спричинилося до того, що магiстрат опiкувався як першим, так i другим. І у наступнi десятилiття вiн придiляв єврейському цвинтарю немало уваги, всiляко сприяючи його впорядкуванню i розширенню.
Першi цвинтарнi оздоби – надмогильнi пам’ятники з’явилися одночасно iз заснуванням цвинтаря, в 1860-х роках. Їх риси – традицiйнi для єврейського поховання. Це для населення Чернiвцiв помiтно позначилося на влаштуваннi надмогильних пам'ятникiв. Вони перегукуються з надгробками, спорудженими на сусiдньому християнському цвинтарi. Тут зустрiчаються саркофаги, обелiски, колони, едикули, гробiвцi сакральних типiв, розкiшнi мавзолеї.
Ансамбль єврейського некрополя формувався поступово, але фахово. До цього процесу були причетнi люди рiзних професiй, уподобань, з неоднаковими фiнансовими можливостями. Тут знайшли своє мiсце спочинку євреї рiзного соцiального походження, слави i пошанiвку: Бено Штраухер – депутат австрiйського парламенту та буковинського сейму, при румунськiй владi - депутат парламенту Румунiї, голова сiонiстської партiї та єврейської громади Едуард Райс- перший єврейський бургомiстр Чернiвцiв (1905 – 1907 рр.); Макс Фокшанер - голова чернiвецької палати адвокатiв, вiдомий полiтик. Власне, вони за свої кошти збудували єврейський громадський та культурний центр Буковини «Тойнбiхалле».
Єврейський цвинтар i надалi займає захiдну частину Горечiвського пагорба. Цвинтар має два входи: один з вулицi Лубенської, iнший з вулицi Зеленої. Його акцентує масивна споруда, збудована з цегли, прямокутна в планi. Її формують три частини – однакової висоти бiчнi крила i вище центральне, котре має завершення, типове для єврейської архiтектури, купол. Ця будiвля - Бейт Кадiшiн (Дiм прощання», покiйницька). Без неї не обходився жоден єврейський цвинтар.
Крiм iндивiдуальних надмогильних пам'ятникiв, середовище єврейського некрополя формують ще п’ять меморiальних поховань. На першому спочивають євреї, котрi загинули у Першiй свiтовiй вiйнi 1914- 1918 рр. (81 могила) . Друге поховання також часiв Першої свiтової вiйни включає 11 окремих могил. На третьому – росiйськi вояки-мусульмани, котрi так само загинули тодi ж. 900 розстрiляних мирних жителiв – жертв Другої свiтової вiйни – похованi у великiй братськiй могилi, кв.№ 95.
На територiї єврейського цвинтаря при входi з вулицi Лубенської знаходиться невелика дiлянка, зайнята християнськими похованнями. До i пiд час Другої свiтової вiйни тут знаходилися цивiльний та вiйськовий цвинтарi, що займали площу близько 1 га. В 1941 – 42 рр. тут розмiстили « кладовище героїв», де похованi близько 400 румунських громадян, що загинули вiд бiльшовицької окупацiї.
Творчий доробок майстрiв, якi виготовляли надгробки та встановлювали їх на могилах, сягнув високого художнього рiвня. Окрiм наукової i культурної цiнностi, єврейський некрополь становить значний iнтерес для зарубiжних та українських громадян, якi сповiдують iудаїзм.
Буковину та наддунайськi князiвства. Імператриця Катерина ІІ зажадала заснувати тут монетний двiр. Опiсля сюди потягнулися люди, аби замешкати цю мiсцину. Оскiльки переважна бiльшiсть нових поселенцiв були нiмцi, вони й прийняли назву, спорiднену з прiзвищем засновника - Гартенберг, котра пiзнiше трансформувалась у “ Сад гора” (Садагура). Проте найбiльшої слави зажило мiстечко пiсля поселення тут євреїв - хасидiв у серединi ХІХ-го ст..
Хасидизм – це релiгiйна течiя в iудаїзмi. Початково хасидизм нагадував секту, власне, сприймали його так противники. Одначе подальший розвиток показав, що вiн надавався для того, щоб стати справдi народною релiгiєю. Саму ж Садгору популярно називали «Єрусалимом на Прутi», адже 90% всього населення становили хасиди-iзраїлiти. Бiльшiсть з них знайшли свiй вiчний спочинок на мiсцевому цвинтарi. Один з найдавнiших надгробкiв садгiрського цвинтаря знаходиться на могилi Симона Майзiльмана (1823 р.)
Історiя садгiрського окопища вимiрюється щонайменше 150 роками. Останнi поховання на ньому здiйснювалися на початку 1940-х рокiв. Пiсля вiйни його закрили.
Сьогоднi встановити загальний вигляд садгiрського цвинтаря дуже важко, оскiльки основна його частина втрачена. Зокрема, захiдна зруйнована повнiстю пiд час будiвництва стадiону. Вiдсутнi надгробки зi схiдного боку. Лише в центральнiй частинi збереглися ряди надмогильних пам'ятникiв.
мацева (Клара Фiндлер, 1909 р. Суре Райш, Факе Гiнгольд).
Композицiю надмогильної плити, як правило, творять три елементи: верхня частина, заповнена декором, обрамлена площина та епiтафiя. Єврейськi митцi застосовували оригiнальнi мотиви та символи, котрi закарбувалися в людськiй пам’ятi вiд найдавнiших часiв. Джерело цих мотивiв та символiв криється в релiгiйному єврейському письменствi, тому на надгробках зустрiчаються характернi декоративнi ознаки, як от: грона винограду, пальми, плоди граната, повнi колоски, леви, оленi тощо.
Майстри, котрi працювали на садгiрському цвинтарi, природно, були добре обiзнанi з цiєю традицiйною декорацiєю надмогильних пам’ятникiв. Вони залишили по собi чимало характерних прикладiв. Примiром, два леви, симетрично розмiщенi, зображенi на надгробку Клари Фiндлер (1909 р.). Надгробки Якова Брундмана, Норбера Кульха оздоблюють оленi.
Всi символи мали чiтко визначене мiсце i розмiщувались у верхнiй частинi надмогильної стели. Пiд ним карбувалися написи – епiтафiї.
На старих єврейських цвинтарях, окрiм мацев, споруджувалися надмогильнi пам’ятники iншого типу – саркофаги, хоча дуже рiдко. Сад- гiрський некрополь має лише один пам’ятник такого типу. Вiн оздоблює гробiвець цадика Ізраїля Фрiдмана. З мистецького погляду саркофаг не має значної вартостi. Його первiсний вигляд втрачено.
Дослiдження трьох чернiвецьких некрополiв уможливило розкриття питання про час їх виникнення, мiсце розташування, становлення та оформлення, розгляд поховального ритуалу, який вiдповiдав нацiональним традицiям, релiгiї та вiросповiданню населення.
кладовище некрополь чернiвцi
1. Державний архiв Чернiвецької областi ( далi - ДАЧО), магiстрат. м. Чернiвцi. – Ф. 39. – ОП. 1. – Спр. 15. ДАЧО. Примарiя м. Чернiвцi. – Ф. 43. – ОП. 1. –Спр. 1543.
2. ДАЧО. Примарiя м. Чернiвцi. – Ф. 43. – Оп. 5 – Спр. 155
3. ДАЧО. 10-й окружний iнспекторат мiнiстерства торгiвлi та промисловостi. – Ф. 311. – Оп. 1. - Спр. 89.
5. ДАЧО. Чернiвецька єврейська релiгiйна громада. Ф. 325. – Оп. 1. – Спр. 580.
6. ДАЧО. Довiдка №1/377 вiд 15. 12. 1996 р.
7. Православний календар за звичайний рiк 1913 ( рiчник 41). Чернiвцi, 1913.
9. Історiя мiст i сiл Української РСР. Чернiвецька область. – К., 1969.
10. Масан О., Чеховський І. Чернiвцi : 1408 – 1998. –Чернiвцi, 1998.
11. Павлюк О. М., Скорейко Г. М. З iсторiї розвитку м. Чернiвцi (кiн. 19 ст. – поч.. 20 ст.). // Матерiали наукової конференцiї викладачiв та студентiв, присвяченої 120-рiччю заснування Чернiвецького Унiверситету, 4-6 травня, 1995 рiк. - Чернiвцi , 1995 , - Т. 1. – Кн.. 1.
12. Чернiвцi. Екомiчно – географiчний нарис. – Львiв, 1957.
| 
