Інститут дошкiльної, початкової i мистецької освiти
Роботу виконала:
Студентка групи
ДОБ-1-08-4-0-д
Роботу перевiрила:
Вертугiна Валентина
Миколаївна
Змiст
Вступ
Вплив християнства на ЗСЖ
Засоби ЗСЖ у Київськiй Русi
Народнi iгри як частина ЗСЖ українцiв
Висновок
Вступ
Вчений І. П. Павлов стверджував:
Сама мета гармонiйного (всебiчного) розвитку особистостi є продуктом iсторiї розвитку людства. Але умови для її реалiзацiї особистiсть одержує лише на певному етапi iсторичного розвитку.
Зважаючи на iсторичнi коренi українського народу, вважаю особливо актуальним ознайомлення з валеологiчним вихованням у Київськiй Русi, зокрема дотриманням здорового способу життя нашими предками.
Київська Русь (ІХ – ХІІІ ст.), а згодом i Галицько-Волинське князiвство (ХІІ – ХІVст.) були могутнiми державними утвореннями з високорозвиненим виробництвом, освiтою, медициною, вiйськовою справою. Окремi аспекти фiзичної пiдготовки у Київськiй Русi були висвiтленi у наукових працях. У дисертацiї В. А. Старкова (1997) на основi фольклорних даних прокласифiковано окремi рiзновиди давньоруських вправ побутового, змагального та вiйськово-прикладного спрямування. У працях Є. Н. Приступи (1996) дослiджено педагогiчнi аспекти народної фiзичної культури українцiв. Предметом дослiдження Я. В. Тимчака (1998) була вiйськово-фiзична пiдготовка в Українi ІХ – ХVІІІ столiть: порiвнювалися системи вiйськово-фiзичної пiдготовки воїнiв перiоду Київської Русi та доби козаччини. Ігрова культура слов'ян проаналiзована у працях А. В. Цьося (2000). Водночас цi дослiдження лише епiзодично висвiтлюють сутнiсть фiзичного виховання у Київськiй Русi.
(ЗСЖ) Здоровий спосiб життя – це дiяльнiсть, спрямована на формування, збереження та змiцнення здоров'я людей як необхiдної умови для прогресивного розвитку суспiльства в усiх його напрямках. Здоровий спосiб життя передбачає знання i дотримання режиму навчання та вiдпочинку, правил харчування й особистої гiгiєни, визначення й обов'язкове виконання фiзичних вправ, якi забезпечують оптимальний руховий режим, а також усвiдомлення шкiдливостi вживання наркотикiв, алкоголю, тютюну. При цьому велике значення має правильний вибiр iндивiдуальних оздоровчих систем або їхнє поєднання та практичне використання з метою змiцнення здоров'я (самомасаж, загартовування, дихальнi вправи, аутогенне тренування тощо).
необхiдної кiлькостi вiтамiнiв, мiкроелементiв, протеїнiв, жирiв, вуглеводiв, спецiальних продуктiв i харчових добавок), побут (якiсть житла, умови для пасивного i активного вiдпочинку, рiвень психiчної i фiзичної безпеки на територiї життєдiяльностi), умови працi (безпека не тiльки у фiзичному, а й психiчному аспектi, наявнiсть стимулiв i умов професiйного розвитку), рухова активнiсть (фiзична культура i спорт, використання засобiв рiзноманiтних систем оздоровлення, спрямованих на пiдвищення рiвня фiзичного розвитку, його пiдтримку, вiдновлення сил пiсля фiзичних i психiчних навантажень) тощо.
Особливостi виникнення термiну «здоров'я» у Київськiй Русi
iдеалу здоров'я рослинами, тваринами, природною стихiєю. Результати дослiдження свiдчать, що термiн "здоров'я" дуже рано з'явився у писемних джерелах. Наприклад, руськi княжичi надсилали половецькому хану Боняку побажання здоров'я (1140 р.), а посли половецького хана зичили здоров'я князю Святославу (1147 р.). У словнику давньоруської мови подано велику кiлькiсть слiв, що характеризували фiзичну пiдготовленiсть людини. Досить ґрунтовний їх аналiз виконав В. Старков (1997). Результати його дослiджень показали, що в тi часи цiнувалися такi якостi людини, як сила, швидкiсть, спритнiсть, на комбiнацiї яких можна побудувати практично всi рухи людини i таким чином описати її рухову активнiсть.
Вплив прийняття християнства на ЗСЖ
У 988 роцi вiдбулося хрещення Київської Русi. Прийняття християнства суттєво вплинуло на всi сторони життя давньоруського населення, у тому числi й на дотримання українцями здорового способу життя. Християнство спрямовувало увагу на верховенство духу над тiлом, на внутрiшнiй свiт людини, на вiдмову вiд матерiальних благ заради духовних. Аналiз iсторичних джерел свiдчить, що лiтописи Київської Русi були своєрiдною лiтературною антологiєю реальних подiй в iсторiї розвитку суспiльства. Так, "Повiсть минулих лiт", укладена на початку ХІІ ст., змальовує подiї попереднiх рокiв. У нiй вiдображено велич i силу народу, поєднання духовного й фiзичного виховання на прикладах самовiдданих вчинкiв, патрiотизму, непохитностi духу як окремих людей, так i народу в цiлому, показано образ життя українцiв – який в бiльшостi вiдповiдає ЗСЖ. У ІХ – ХІV ст. у Київськiй Русi було створено значну кiлькiсть лiтературних праць. Вони мали релiгiйний змiст i мету утвердити православну вiру. Великого значення у них надавали питанням здорового способу життя, що забезпечувало пiдготовку молодi до трудової i вiйськової дiяльностi. "Поучення" Володимира Мономаха поєднало вiковiчний досвiд народної педагогiки з основними положеннями православної вiри та захiдноєвропейської лiтератури. Володимир Мономах подав унiверсальну систему здорового способу життя, що включає: продуктивну трудову дiяльнiсть, психiчне здоров'я, рухову активнiсть, загартування, рацiональне харчування, особисту гiгiєну.
Засоби ЗСЖ у Київськiй Русi
Засоби ЗСЖ у Київськiй Русi подiляються на три основнi групи: фiзичнi вправи, природнi сили, гiгiєнiчнi чинники. Фiзичнi вправи подiляються на пiдгрупи залежно вiд специфiки рухової активностi: народнi iгри, танцi та розваги (хороводи, танцi, рухливi iгри, розваги, iгри з предметами), кулачнi бої i боротьба (кулачнi бої, боротьба, культовi бої, рукопашний бiй), вправи з предметами (палицями, зброєю, арканом, стрiльба з лука), вправи з використанням засобiв пересування (верхова їзда, веслування, пересування на лижах, катання на ковзанах, санках, крижинах), природнi локомоцiї (ходьба, бiг, стрибки, лазiння, перелiзання, повзання, пiрнання, плавання).
Форми ЗСЖу Київськiй Русi були зумовленi свiтоглядом, звичаями та способом життя населення. Результати дослiдження дозволили визначити такi форми: народно-побутовi (сiм'я, родина, парубочi i дiвочi громади, "вулицi", вечорницi), релiгiйно-культовi (весняна, лiтня, осiння, зимова календарна обрядовiсть), освiтнi (княжi школи, монастирi, товариства стрiльцiв, школи верхової їзди, фехтування), змагальнi ("руськi iгрища", народнi змагання), вiйськово-фiзична пiдготовка (вiйськово-прикладна практика, вiйськовi походи, полювання, лицарськi турнiри). На пiдставi аналiзу наукової лiтератури, давньоруських лiтописiв, етнографiчних записiв, археологiчних знахiдок, фольклорних матерiалiв та результатiв власного дослiдження визначено основнi закономiрностi функцiонування фiзичного виховання у Київськiй Русi: зв'язок фiзичного виховання зi свiтоглядом, способом життя та мiсцем проживання населення; взаємопроникнення мiжнацiональних елементiв фiзичного виховання; взаємозв'язок святково-iгрової дiяльностi та вiйськово-фiзичної пiдготовки; поступовий перехiд до органiзованих форм фiзичного виховання.
Одне з найвагомiших мiсць серед ЗСЖ в перiод Київської Русi посiдали фiзичнi вправи з використанням предметiв, насамперед рiзноманiтної зброї (списи, луки, мечi, бойовi палицi та сокири, ножi, щити тощо), а також предметiв, якi могли бути використанi як зброя (камiння, палицi, мотузки, аркани). До цiєї групи засобiв фiзичного виховання варто зарахувати фiзичнi вправи з використанням засобiв пересування (конi, човни, лижi тощо). Значне мiсце серед таких вправ посiдала верхова їзда. Загалом верхова їзда, кiннi ристалища-перегони були розповсюдженими i в середовищi княжої дружини, i серед широких верств населення. Вони були основним елементом вiйськово-фiзичної пiдготовки молодi, що вiдображено в дисертацiйнiй роботi Я. Тимчака (1998).
фiзичних якостей людини i змалку, i у зрiлому вiцi, зокрема у фiзичному вихованнi та у вiйськовому вишколi русичiв. Серед рiзновидiв природних локомоцiй для фiзичної пiдготовки використовувався бiг на 20-25 верст. Крiм того, розповсюдженими були швидкiсне лазiння по деревах, перенесення на собi одного чи двох товаришiв. Використовувалися також стрибки у довжину та висоту з жердиною. Поширеним на Русi було плавання i пiрнання, особливо серед населення, що жило на берегах природних водойм. Плавання було важливою складовою фiзичної пiдготовки молодi й дорослого населення. Використовувалися стрибки та пiрнання у воду, плавання "навперегiн" проти течiї i за течiєю.
Засоби загартування органiзму у перiод Київської Русi
людини. Реалiзацiя завдань фiзичного виховання у Київськiй Русi вiдбувалася у процесi святково-iгрової дiяльностi та спецiально органiзованої практики. Пiд час занять дiти i молодь оволодiвали спецiальними знаннями, вмiннями i навичками, що забезпечували їх пiдготовку до трудової i вiйськової дiяльностi. Для Київської Русi характерна велика кiлькiсть форм фiзичного виховання, що не лише забезпечували збiльшення рухової активностi населення, а й спрямовували вплив на виховання необхiдних якостей особистостi. Тобто заняття мали специфiчний змiст, що дозволяв цiлеспрямовано вирiшувати певнi завдання фiзичного виховання. Народно-побутовi форми ЗСЖпов'язанi з повсякденним життям народу. Для дiтей виготовляли рiзноманiтнi iграшки, здебiльшого з глини (датуються Х-ХІІІ ст.), до яких належать кулястi брязкальця з конiчними виступами та фiґурки вершникiв, виявленi у Дорогиничi, фраґменти полив'яних орнаментованих писанок з Белза, Береста i Червена. У Володимирi-Волинському знайдено пошкоджену фiґурку коня, на якiй видно зброю i нижню частину вершника. Аналогiчнi iграшки вiдомi з розкопок у Києвi. Широкого розповсюдження набули дитячi рухливi iгри, якi умовно подiлялися за порами року, статтю та вiком. Традицiйною формою самоорганiзацiї молодi були парубочi i дiвочi громади. Прийняття в парубоцтво супроводжувалося випробуванням фiзичної пiдготовленостi кандидатiв. М. Грушевський писав, що "церемонiя вступу нового члена до парубочої громади подекуди i досi зветься "коронуванням", iмiтуючи "висажання на коня", пiднесення на князiвство, на ватажкiвство..."
Життя i побут молодi постiйно супроводжувалися виконанням фiзичних вправ i доведенням своєї сили, спритностi, витривалостi та смiливостi. Велика кiлькiсть фiзичних вправ та iгор супроводжувала релiгiйно-культовi свята. Вони були пов'язанi з уявленням людини про навколишнiй свiт, про взаємозв'язки мiж його частинами, про мiсце людини у цьому свiтi. Складовою частиною свят були рухливi iгри, змагання, одноборства. З часом календарнi свята втратили своє магiчне значення, а обряди, що виконувалися, трансформувалися в молодiжнi i дитячi iгри та забави. Для вiйськово-фiзичної пiдготовки воїнiв використовувалися спецiальнi вiйськовi iгри, тренування, поєдинки. У вiльний час воїни постiйно вправлялися у стрiльбi з лука чи самострiла, володiннi мечем, сокирою чи шаблею, метаннi списа i ножа. Вiйськово-фiзичне виховання у Київськiй Русi мало не замкнутий i не обмежений характер. На його розвиток впливали культурнi надбання сусiднiх народiв. Зокремавiдомо, що в Русi проводилися своєрiднi лицарськi турнiри – "руськi iгрища", де воїни набували вправностi та вiдваги. У перiод Київської Русi на достатньо високому рiвнi функцiонувала школа наставництва. Роль наставникiв виконували матерi, пестуни i дидаскали – шанованi досвiдченi люди, яким громада доручала важливу справу: доглядаючи дiтей, турбуватися про їхнiй фiзичний розвиток, допомагати їм засвоювати знання i навички, необхiднi для працi i захисту Батькiвщини.
Народнi iгри як частина ЗСЖ українцiв
Народнi iгри та фiзичнi вправи вiдображали, насамперед, виробничу дiяльнiсть людей (полювання, землеробство, тваринництво, риболовство), Також народнi iгри особливо веснянi, вiдображали, з одного боку, побут людей, а з iншого – своїм змiстом впливали на навколишнiй свiт i людину, а тому виконували свiтогляднi функцiї (родинно-побутову, профiлактичну, оздоровчу, хвалебну, вегетацiйну, спонукальну, релаксацiйну).
Народнi iгри та фiзичнi вправи вiдображали, насамперед, виробничу дiяльнiсть людей (полювання, землеробство, тваринництво, риболовство), вiйськовий i сiмейний побут, свiтогляд. До них належать iгри зi спiвом i примовками, iгри з предметами, iгри без предметiв. Про велику поширенiсть у Київськiй Русi iгор з предметами свiдчать археологiчнi знахiдки, серед яких значне мiсце посiдають шкiрянi м'ячi рiзних розмiрiв та ваги, кiстки для iгор у "Пацi", ковзани, фiшки для гри у шашки. За часiв Київської Русi продовжували розвиватися кулачнi бої, якi часто застосовувалися пiд час вiйськових дiй. У ХІІІ столiттi князь Мстислав Удатний перед битвою запитав своїх воїнiв, як вони хочуть битися: пiшими чи на конях. Вони дружно вiдповiли: "Ми не хочемо на конях, а за прикладом предкiв наших пiши i на кулаках битися". У мирний час кулачнi бої вiдбувалися на льоду рiчок, ставкiв, озер, нерiдко там, де вiдбувався обряд водохрещення.
керiвництвом старшого з роду, хоча iнколи зiткнення зводилося до одноборства найсильнiших. Технiчний арсенал давньоруських єдиноборств був досить значним, складався з десяткiв прийомiв, а навички кулачного бою i боротьби виховувалися з дитячих рокiв. Боротьба у Київськiй Русi була розповсюджена практично в усiх сферах життя людей. Поєдинки були звичайним явищем пiд час свят, на ярмарках, урочистих подiях. Боротьба часто використовувалася як засiб вирiшення суперечок та спiрних питань мiж людьми i сприймалася як справедливий суд. Серед давньоруських професiй iснували бiйцi судових поєдинкiв – "полiвники", а сам поєдинок – суд – мав назву "поле".
Нацiональний iдеал тiлесної i духовної досконалостi, система побутових та святкових обрядiв, вiрувань, уявлень, звичаїв i ритуалiв щодо тiловиховання визначали свiтогляднi основи ЗСЖ Київської Русi. У свiдомостi давньоруського населення ЗСЖ, здоров'я i фiзичнi здiбностi мали надзвичайно важливе значення, забезпечували повноцiнне життя, високопродуктивну працю та захист Батькiвщини. Ідеал богатиря, який поєднує в собi високi моральнi якостi i фiзичну досконалiсть, подано у фольклорних матерiалах, зокрема у билинах, веснянках та колядках. Прийняття християнства вплинуло на всi сторони життя давньоруського населення, у тому числi i на дотримання ЗСЖ. Доступнiсть, емоцiйна насиченiсть та ефективнiсть дотримання ЗСЖ у Київськiй Русi дає можливiсть широкого використання цiєї спадщини у сучасних формах фiзкультурно-оздоровчої,спортивно-масової та iндивiдуальної роботи. Отже, за часiв Київської Русi був сформований ЗСЖ українцiв, який дотримувався за допомогою рiзних засобiв та форм. Досвiд минулих рокiв суттєво вплинув на розвиток i удосконалення поняття «ЗСЖ».
Список використаних джерел та лiтератури:
3. Паламарчук Л. Культура здоровя в традицiях українського народу // Хiмiя. Бiологiя. - 2004. - №24. - С. 49-53.
5. Українська етнологiя. За ред.. В. Борисенко. - К., 2007. - 400 с.
|
