Видатнi дiячi Чернiгiвщини
Мiнiстерство освiти i науки України
Чернiгiвський державний педагогiчний унiверситет
iменi Т. Г. Шевченка
Реферат
“Видатнi дiячi Чернiгiвщини”
Виконав:
Студент iсторичного факультету
Чернiгiв 2007
План
1. Культурне життя Чернiгова кiнця ХІХ – поч. ХХ ст.
2. Перша друкована книга в Чернiговi
3. Родина Коцюбинських i громадська бiблiотека
4. Бiблiографiчна Чернiгiвщина
1. Культурне життя Чернiгова кiнця ХІХ – поч. ХХ ст.
Кiнець ХІХ – поч. ХХ ст. був одним iз яскравих i плiдних перiодiв у розвитку культури Чернiгова. Вiн нiби увiбрав в себе все те краще, що робилося до цього прогресивно настроєними дiячами. Якщо в економiчному розвитковi мiсто залишилося центром лише ремiсничо-кустарних промислiв, то у культурному вiдношеннi воно мало провiдне значення i поруч з Києвом, Харковом, Одесою вiдiгравало визначальну роль в розвитку культури України, особливо в галузi лiтератури.
Звертаємось до окремих фактiв, якi переконають нас в цьому. У 1877 р. у мiстi було вiдкрито бiблiотеку, а в 1900 р. на базi колекцiї вiдомого мецената, збирача i дiяча культури В. В. Тарновського, яку вiн подарував мiсту, а до її складу входило бiльше 7 тис. експонатiв, - музей українських старожитностей.
Хоча в Чернiговi не було свого професiйного театру, але аматорськi театральнi групи могли iнколи позмагатися iз вiдомими колективами, бо їх органiзаторами були талановитi митцi. В кiнцi ХІХ – поч. ХХ ст. цi аматори продовжували розвивати традицiї Л. Глiбова, органiзатора демократичного гуртка „Товариство, кохаюче рiдну мову”, а також активних його учасникiв – фольклориста Опанаса Марковича, режисера-аматора i драматурга Дмитра Старицького, учителiв, а пiзнiше вiдомого вченого Івана Дорошенка та письменника Миколи Вербицького, лiкаря i письменника Степана Носа, iсторика Олександра Лазаревського та iн. Саме вони зi сцени проголошували українське слово, яке було заборонено тодi, саме вони пропагували українську драматургiйну класику.
Вiн не тiльки вчився в Київському унiверситетi, а й грав у трупах М. Кропивницького, П. Саксаганського, М. Садовського, І. Сагатовського, Т. Колесниченка. Це була хороша сценiчна школа, i Володський використав набутi знання та навички, уроки майстрiв в Чернiгiвському “Народному театрi”. Його гра вiдзначалася реалiстичною правдивiстю, майстернiстю перевтiлення, умiнням лiпити характер персонажiв, часто з використанням прийомiв гумору. Саме тут були поставленi i п’єси О. Володського.
ранiше в професiйних театрах.
В Чернiговi в кiнцi ХІХ – на поч. ХХ ст. iснували й iншi трупи, зокрема Аркадiя Васильовича Верзилова, активного громадського i культурного дiяча мiста. Софiя Русова у своїх “Споминах” говорила, що вiн був справжнiм “нiгiлiстом”, себто тогочасним соцiалiстом, дуже пiдозрiлим для чернiгiвської адмiнiстрацiї, але занадто популярним в Чернiговi, щоб не бути затвердженим, хоч би на такiй небезпечнiй тодi, з погляду адмiнiстрацiї, посадi, як посада земського статистика. А. Верзилов був бiльше 10 рокiв мiським головою Чернiгова.
Збагачувалось театральне життя мiста i приїздом до Чернiгова професiйних труп М. Садовського, М. Кропивницького та iн., в яких грали i актори з Чернiгiвщини: М. Заньковецька, Г. Затиркевич-Карпинська, В. Грицай (Колтановський), Г. Нiжинська (Москвичова) та iн.
Чернiгiвцi радо приймали i Миколу Лисенка, який пiдтримував творчi i особистi зв’язки з М. Коцюбинським, І. Шрагом, В. Грiнченком та iн. В садибi автора повiстi “Fata morgana” композитор зiграв декiлька своїх творiв: “Елегiю”, “Пiсню без слiв”, якi так любив М. Коцюбинський, “Вiчний революцiонер” та iн. Разом з ним приїздили спiваки з Києва. Концерти, органiзованi М. Лисенком в Чернiговi, вiдiгравали велику роль в пропагандi українського класичного мистецтва.
Необхiдно пiдкреслити, що музичнi iнтереси у чернiгiвцiв закрiпилися ще з 80-х рокiв ХІХ ст. Саме це i сприяло тому, що у 1884 р. було сформоване Чернiгiвське музично-драматичне товариство, яке завершило свiй органiзацiйний процес у 1888р. i охопило близько 200 членiв-любителiв. Активними дiячами товариства були Л. Глiбов, І. Лагода, І. Шраг (секретар товариства), І. Рашевський, О. Горєлов, М. Яснопольський та iн. Це товариство вiдiграло значну роль у виявленнi та пiдтримцi молодi з творчими здiбностями, у пропагандi класичного мистецтва, в органiзацiї концертiв, лiтературно-музичних вечорiв, постановцi вистав як драматичних, так i оперних труп, органiзацiї музичної освiти.
Петербурга: скрипаль М. Ерденко, пiанiст О. Гольденвейзер, диригент-хормейстер О. Архангельський та iншi.
Визначну роль в музичному життi мiста вiдiграв у цей час композитор i диригент Олександр Леонтiйович Горєлов, який в кiнцi ХІХ ст. органiзував тут симфонiчний оркестр, до складу якого входило 30 чоловiк, а також хор iз 36 спiвакiв. Репертуар обох колективiв був досить широкий i сприяв ознайомленню чернiгiвчан з визначними творами класичного репертуару.
лише твори О. Горєлова: “Українська симфонiя”, уривки з опери “Вiй”, яка була завершена у 1897р., та оперети “Добрi сусiди” (пост. у 1902 р. М. Старицьким), музичнi картини “весна” та вальс-фантазiя для симфонiчного оркестру.
Бородiна, Грiга, Рубiнштейна, Лисенка та iн.
В цей час були поставленi опери “Аскольдова могила” О. Верствовського, “Руслан i Людмила”, “Життя за царя” (“Іван Сусанiн”) М. Глiнки, “Русалка” О. Даргомижського, “Демон” А. Рубiнштейна, “Євгенiй Онєгiн”, “Пiкова дама” П. Чайковського, “Майська нiч” М. Римського-Корсакова, “Травiата” Дж. Вердi, “Кармен” Ж. Бiзе, “Фауст” М. Гуно та iн.
Це здiйснювалось також завдяки наявностi в мiстi хороших спiвакiв, якi з часом прославились на професiйнi сценi (Н. Ларизина, С. Ф. Селюк, М. А. Сiоницька, Меншикова, Волинська, Майборода), а також мiсцевого значення (К. Яснопольський, О. Ваккер, М. Бельмас, Н. Мика, А. Лазаревський, Л. Сiмкiна, Рибальченко та iн.) Звичайно, вся робота по пiдготовцi i влаштуванню опер вимагала вiд їх органiзаторiв великих творчих сил i здiбностей.
Д. В. Країнський, Г. М. Глiбов, І. Г. Рашевський, Б. В. Баришевський. Саме це товариство сприяло вiдкриттю нових музичних класiв. Велику роботу в цьому напрямку проводив випускник Петербурзької консерваторiї вiолончелiст С. В. Вльконський.
Значне мiсце в музичному життi мiста вiдiгравали хори при храмах, а також духовної семiнарiї, в якому спiвали у цей час Павло Тичина та Григорiй Верьовка.
В розвитку культури Чернiгова в кiнцi ХІХ – поч. ХХ ст. вiдiграли значну роль окремi яскравi особистостi. Без них, без їх зацiкавленостi, активної дiяльностi сонне життя мiщан Чернiгова не було б пробуджене. До тих, хто активно працював на нивi культури, слiд вiднести i Івана Григоровича Рашевського, який пiсля закiнчення юридичного факультету Київського унiверситету працював губернським урядовцем, був членом статистичного комiтету. Але не цим прославився вiн у Чернiговi. Як свiдчить у своїх “Споминах” Софiя Русова, Івана Рашевського любила мiсцева аристократiя, бо вiн гарно малював, цiкавився музикою i добре знався на нiй, завжди гостинно приймав мiсцевих i приїзджих музикантiв. Саме вiн допомiг влаштувати концерт М. Лисенка. “До українства”, зауважувала С. Русова, вiн ставився як до одної з iдеалiстичних мрiй “Сашi Ангела” (так називали у вузькому товариствi Олександра Русова) та Шрага, а що сам вiн дуже любив їх особисто, то й допомагав українськiй справi чим мiг”.
Найбiльше любив І. Г. Рашевський малювати. Писав олiєю портрети, пейзажi, робив графiчнi малюнки та iлюстрацiї. Свої роботи роздарював чернiгiвцям. Чимало залишилось i у його колекцiї, серед них картини “По Деснi” (1889), “Ставок в саду”, “До iспиту”, “Десна” (1892), “В селянськiй хатi”, “На Спаса” (1900), скульптури “Портрет музиканта Длузького” (1889), “Покрищин” (1892), проекти пам’ятника Т. Шевченку. У 1896 р. в маєтку І. Рашевського в селi Великi Осняки бував художник І. Рєпiн.
Проведенi з iнiцiативи i безпосереднiй участi представникiв iнтелiгенцiї заходи трохи пробуджували сонне провiнцiйне життя чернiгiвцiв. Хоч це не набирало масовостi, але були вже тi вогники, якi давали можливiсть вiдчути радiсть мистецтва, приторкнутися до чогось вищого, що наповнює душу новими вiдчуттями, а мозок новими думками. Не можна не погодитись з учасником цих подiй Глiбом Лазаревським, який у своїх спогадах зауважував, що тiльки в земських управах, в мiськiй Думi, у “Просвiтi” жеврiли ще вогники не революцiйної боротьби, нi, а певної опозицiї, бажання шляхом читання лекцiї, видання i поширювання брошур, недiльних шкiл, товариств тверезостi тощо, створити наче опiр реакцiї, покладаючи надiю скорiше на якесь чудо, нiж на логiку, плекаючи приховану думку: ану, уряд чомусь-то пiде на поступки”.
В цей час значну роль вiдiгравали “Громада” та “Просвiта”. Активними їх членами були член “Громади” попереднього перiоду О. А. Тищинський, який пiсля вiдбуття покарання знову з’явився у Чернiговi i продовжив культурологiчну дiяльнiсть, викладач Чернiгiвської гiмназiї М. О. Константинович, письменник Л.І. Глiбов, статист В. Э. Варзар, член статистичного бюро земства О. О. Русов та його дружина педагог С. Ф. Русова, статист П. П. Червiнський, економiст О. П. Шликевич, адвокат І. Л. Шраг, секретар чернiгiвської мiської думи А. В. Верзилов, письменники М. М. Коцюбинський та його дружина бiблiотекар В.І. Коцюбинська, В.І. Самiйленко, Б. Д. Грiнченко, М. М. Грiнченко, вчителька Ф. С. Шкуркiна, працiвник музею iм. В. В. Тарновського А. П. Шелухiн та iн.
мовою в усiх школах, органiзовували концерти, вистави тощо.
Велику роль в активiзацiї суспiльного та культурно-мистецького, лiтературного життя Чернiгова кiнця ХІХ – поч. ХХ ст. вiдiгравали письменники Борис Грiнченко, Михайло Коцюбинський, Володимир Самiйленко, Микола Вороний, Марiя Загiрня (Грiнченко), Олександр Володський, Микола Вербицький, Іван Воронiвський, Микола Чернявський, Григорiй Коваленко, Михайло Жук, Леонтiй Шрамченко, Михайло Могилянський, з молодшого поколiння Павло Тичина, Олександр Соколовський, Аркадiй Казка, Василь Еллан-Блакитний та iншi добре знанi в українськiй лiтературi художники слова. Перераховуючи їх прiзвища, нам хотiлося не стiльки вразити самими iменами, скiльки творчою атмосферою, яка iснувала тодi в Чернiговi. Її можна порiвняти лише з Києвом та Львовом. В iнших мiстах України такої лiтературної активностi не спостерiгалося. І тут свою роль зiграли, звичайно, Борис Грiнченко i Михайло Коцюбинський.
Для Бориса Грiнченка чернiгiвський перiод – один iз найплодовитiших як в громадсько-культурнiй, так i лiтературнiй дiяльностi, хоча вiн був досить складним у матерiальному вiдношеннi. Письменник разом з своєю дружиною Марiєю Миколаївною Грiнченко-Загiрньою поставив перед собою просвiтницькi завдання. З цiєю метою вiн використав типографiю земства для видання рiзного роду книжок, збiрникiв, альманахiв. За час з 1895 по 1900 р. сформованi i виданi були збiрники “Вiрна пара та iнше” (1895), “Криничка” 1896), “Батькове вiщування та iнше” (1898), “Степовi квiти” (1899), “Хвиля за хвилею” (1900), де надрукованi були твори багатьох тогочасних українських письменникiв, якi проживали в рiзних регiонах. Бiльше того, тут були виданi i збiрники творiв Т. Шевченка, Л. Глiбова, П. Грабовського, Ю. Федьковича, М. Коцюбинського та iнших попередникiв, чи сучасникiв. Фольклорнi збiрки, етнографiчнi матерiали, а також власнi художнi твори, публiцистичнi та науковi працi засвiдчують, що дiяльнiсть Б. Грiнченка мала величезне значення i виходила за межi регiонального, набирала всеукраїнського характеру.
Вивчаючи творчу та громадську спадщину М. Коцюбинського, який жив майже одночасно з Б. Грiнченком в Чернiговi, приходимо до висновку, що вона носила дещо iнше спрямування, не стiльки просвiтницьке, скiльки лiтературно-громадське. Про це свiдчить випуск збiрника “Дубове листя” разом з Б. Грiнченком та М. Чернявським, а особливо збiрника “З потоку життя”. Готуючи останнiй, М. Коцюбинський мав намiр ним почати “нову еру в українськiй лiтературi”. З цiєю метою вiн звернувся до багатьох українських письменникiв з проханням надiслати свої твори, якi засвiдчували б пошук нових тем, зокрема з iнтелiгентного життя.
продукцiї, i збiльшення видавничої дiяльностi, i розповсюдження української книжки не тiльки серед народних мас, але i в iнтелiгентних сферах”. І цi свої висновки М. Коцюбинський робив передусiм iз громадсько-культурної та лiтературної дiяльностi письменникiв Чернiгова, а також iнших регiонiв, з якими спiлкувався Б. Грiнченко, М. Коцюбинський. Чернiгiв у цей час став центром лiтературного життя в Українi. З ним мали зв’язки письменники з усiх регiонiв i особливо з Захiдної України. Там чернiгiвськi письменники друкували тi твори, якi не могли друкуватися у Чернiговi.
Знаючи доробок українських письменникiв цього часу, М. Коцюбинський розумiв, що українська лiтература може пiднятися на вищий щабель, якщо вiдiрветься вiд основної своєї проблематики – показу життя села i повернеться своїм обличчям до iнших тем, зокрема робiтничого класу та iнтелiгенцiї. “За сто лiт iснування, – писав М. Коцюбинський у загальному листi до Панаса Мирного, – новiша лiтература наша (з причин, вияснення яких належить до iсторiї) живилась переважно селом, сiльським побутом, етнографiєю. Селянин, обставини його життя, його не складна здебiльшого психологiя – ото майже все, над чим працювала фантазiя, з чим оперував досi талант українського письменника. Винятки, очевидячки ми маємо. Таке обмеження сфери творчостi не раз пiдкреслювалось не тiльки критикою, але й iнтелiгентним читачем, який, до слова кажучи, в останнi часи значно вирiс”. І М. Коцюбинський далi звертав увагу саме на критика, читача нового класу, бо вiн був уже не той, що ранiше”. Вихований на кращих зразках сучасної європейської лiтератури, – зауважував М. Коцюбинський, – такої багатої не лише на теми, але й на способи оброблювання сюжетiв, наш iнтелiгентний читач має право сподiватись й от рiдної лiтератури ширшого поля обсервацiй, вiрного малюнку рiзних сторiн життя усiх, а не одної верстви суспiльностi, бажав би зустрiтись в творах красного письменства нашого з обробкою тем фiлософських, соцiальних, психологiчних, iсторичних та iнших”.
І. М. Коцюбинський не тiльки декларував, а й сам багато робив, щоб втiлити свої намiри в життя. І про це свiдчать його твори, написанi у цей час (“На каменi”, “Цвiт яблунi”, “Інтермеццо” та iн.), де вiн розкривається як видатний письменник-новелiст, художник-психолог.
що є самобуття i далеко не всiм вiдома українська лiтература. Тож не випадково, що саме твори М. Коцюбинського починають перекладати крiм росiйської й на європейськi мови. Таким чином, чернiгiвський письменник входить в життя нiмцiв i французiв, шведiв i чехiв, естонцiв i латишiв, полякiв i росiян.
Своїми теоретичними та творчими роздумами М. Коцюбинський дiлився з молодими чернiгiвськими лiтераторами на “суботах”, якi проходили в його садибi. Вплив М. Коцюбинського на ранню творчiсть П. Тичини, О. Соколовського, А. Казки та iнших був особливо вiдчутний, про що неодноразово заявляли i самi письменники.
Пiдсумовуючи вище сказане, можна з усiєю вневненiстю говорити про те, що розвиток культури в Чернiговi в кiнцi ХІХ – на початку ХХ ст. мав рiзнобiчний характер, охоплював велику кiлькiсть талановитих людей, вiдзначався активнiстю i плiднiстю. А все це впливало i на суспiльне життя в мiстi, на ту загальну атмосферу, яка складалася пiд впливом бурхливих подiй, що вiдбувалися в країнi. Розвиток культури Чернiгова кiнця Х1Х – поч. ХХ ст. – це яскрава сторiнка в iсторiї культури всiєї України.
2. Перша друкована книга в Чернiговi
ст. Це сталося бiльш нiж 355 рокiв тому. 7 вересня 1646 р. в Чернiговi побачила свiт перша друкована книга пiд назвою “Перло мноценное”. Її написав i видав Кирило Транквiлiон-Ставровецький – український письменник, церковний дiяч, друкар i видавець. Вiн створив одну iз пересувних друкарень, яка стала цiкавим явищем в тодiшньому культурному життi України.
Видавнича дiяльнiсть К. Транквiлiона-Ставровецького, його творча спадщина розглядається в фундаментальних працях з iсторiї української культури, мистецтва i друкарства. Уривки з його творiв увiйшли до багатьох збiрок i хрестоматiй. До вивчення життя i творчостi К. Транквiлiона-Ставровецького зверталось багато дослiдникiв. Серед них видiляється своїми працями С.І. Маслов.
Дослiдники вважають, що Кирило Транквiлiон-Ставровецький (на прiзвисько “Безбородий”) народився в кiнцi 60-х – на початку 70-х рокiв XVI ст. в Ставровi неподалiк вiд Дубно (нинi Ровенська область). Освiту здобув в Острозькiй слов’яно-греко-латинськiй академiї. В 1580-х роках викладав слов’янську i грецьку мови у православнiй братськiй школi у Львовi. Потiм працював викладачем у Вiльнюсi. На початку XVII ст. став провiдним дiячем Львiвського православного братства, набув вiдомостi як проповiдник. На той час вiн пiдготував до видання “Псалтир”, який був надрукований у друкарнi Львiвського братства 1615 р.
мiстечка на Волинi – Рахманова (нинi село Шумського району Тернопiльської областi). Тут Кирило видає 9 листопада 1619 р. збiрку своїх проповiдей пiд назвою “Євангелiє учительное”. Автор виступив проти вчень протестантiв, вiдмовившись вiд критики католикiв.
Як i попередню книгу Кирила православна iєрархiя зустрiла з пересторогою, навiть вороже. Собор Київський на чолi з митрополитом Іовом Борецьким в 1620-х роках засудив “Євангелiє учительное”, а в 1627 р. це зробили i в Москвi. Але не зважаючи на це, книга викликала iнтерес у читачiв i в 1696 р. вона була перевидана в Уневi, а наступного року в Могильовi.
З 1621 р. по 1625 р. К. Транквiлiон-Ставровецький служив проповiдником у Замостi (нинi мiсто в Польщi). В 1626 р. вiн приймає унiю – стає греко-католиком. 25 березня 1626 р. призначається архiмандритом чернiгiвського Єлецького монастиря. Варто нагадати, що згiдно Деулiнської угоди 1618 р. Чернiгiв увiйшов до складу Польщi. Тому православне духовенство переселилось до Росiї.
За твердженням автора вона вийшла з друку “єго власним коштом” з “новой друкарни в маєтностях монастиря Черниговского Єлецького”. Дослiдник iсторiї українського друкарства Іван Огiєнко вважав, що ця “нова друкарня” знаходилась, мабуть, в одному iз монастирських сiл – Горбовому чи Авдiївцi. Невдовзi пiсля виходу книги “Перло многоценное” К. Транквiлiона-Ставровецького не стало. Подальша доля його друкарнi невiдома. Видавнича дiяльнiсть на Лiвобережнiй Українi вiдновилась лише 1674 р. у Новгородi-Сiверському.
Чернiгiвський першодрук є оригiнальною пам’яткою української культури XVII cт. Ця пам’ятка дає уявлення про українське мистецтво книги того часу. “Перло многоценное” – невелика книга в четверту частину аркуша, надрукована на паперi в два кольори – чорним i червоним. Сторiнки мають лiнiйнi рамки. Видавець використав чотири рiзнi шрифти. Графiчне оформлення книги вiдзначається рiзноманiтнiстю. На титульному аркушi вмiщено заголовок у рамцi. Вона складається iз двох колон з капiтелями, якi пiдтримують не високе склепiнчасте перекриття. В нижнiй частинi в центрi зображено серце iз забитими в нього трьома цвяхами. На зворотi титульного аркуша вмiщено зображення герба князiв Корецьких i вiршi до нього. Сторiнки книги оздоблюють iнiцiали, заставки i кiнцiвки, вiддрукованi з дощок, що належали автору. Використана також одна дошка гравера Іллi, вiдбитки з якої зустрiчаються i в київському виданнi “Требника” Петра Могили.
“Перло многоценное” – це своєрiдна збiрка статей релiгiйно-моралiзаторського змiсту у вiршах та прозi. У “Предмовi до чительника” автор так пояснює назву книги: “Книга названная “Перло многоценное” для двох поважних причин. Первое, для високого богословського разума. Повторе, для сладкоглаголивого риторского языка и поетицкого художества”. Далi вiн пише, що “перла родятся в глубине морской от блискавици и с трудностью на свет выносятся”, а статтi цiєї книги “суть яко перлы многоценные… вынесены в мир сей дольний видимый високопарным и многозрительным умом моим на вечную радость и ненасытимую сладость душам христолюбивым”. Автор вiдзначає, що його книга може бути посiбником для вчителiв i учнiв шкiл, а також для проповiдникiв. Основний текст доповнюють додатковi статтi.
Вiршi К. Транквiлiона-Ставровецького мають моралiзаторсько-дидактичний характер i близькi до традицiйних псалмiв i iнших духовних пiсень. І лише в окремих вiршах Кирило вiдгукується на тогочаснi подiї. Найбiльш вiдомий твiр “Лекарство роскошникам того света”, в якому викладенi роздуми про марнiсть життя, про могутнiсть смертi, яка не жалує анi бiдних, анi багатих. Своєю побудовою i римами вiрш нагадує народнi думи. Книга “Перло многоценное” побачила свiт в греко-католицький перiод життя автора i тому його прокатолицькi симпатiї виявились доволi повно. Книга стала вiдомою. В 1699 р. арендар братської друкарнi в Могильовi Максим Вощанка випустив нове видання “Перла многоценного” iз значними змiнами. Великої популярностi зажила ця книжка у росiйських старовiрiв. З неї переписували i ходили в рукописах прозовi статтi, в яких мовилось про кiнець свiту, про прихiд iз захiдних країн антихриста. Вiдношення нащадкiв до поетичної творчостi Кирила було бiльш стриманим. Лише найбiльше вiдоме “Лекарство роскошникам” зустрiчається в рукописних копiях.
Примiрники “Перла многоценного” зберiгаються в найкрупнiших бiблiотеках i музейних зiбраннях Москви, Санкт-Петербурга, Львова, Саратова, в Нацiональнiй бiблiотецi у Варшавi. Один з них знаходиться в Чернiгiвському обласному iсторичному музеї iм. В. В. Тарновського. Лiтературна творчiсть i видавнича дiяльнiсть Кирила Транквiлiона-Ставровецького займає своє певне мiсце в iсторiї української культури. І не випадково його особистiсть, дiяльнiсть i твори завжди привертали увагу багатьох дослiдникiв.
3. Родина Коцюбинських i громадська бiблiотека
Чернiгiвська громадська бiблiотека була однiєю з перших в Українi. Вона згуртувала навколо себе вiдомих громадських дiячiв: родину Русових, І. Шрага, О. Тищинського, І. Рашевського та iн. Дуже тiсно була пов’язана з роботою бiблiотеки i В. У. Дейша, а згодом i М. Коцюбинський.
В. У. Дейша була досить освiченою, розумною жiнкою. Вона закiнчила чернiгiвську гiмназiю, навчалася в Петербурзi на вищих Бєстужевських курсах. Свого часу зблизилась iз активною молоддю, брала участь у нелегальних гуртках, якi займались вивченням i розповсюдженням забороненої лiтератури, спрямованої проти царсько-iмперського режиму.
У Чернiговi Вiра Устимiвна ввiйшла до української органiзацiї “Громада”, брала активну участь в культурно-просвiтнiй роботi i в роботi громадської бiблiотеки.
У 1892 р. керiвництво громадською бiблiотекою було доручено Вiрi Устимiвнi i вона з молодечим запалом взялася до цiєї роботи.
Взявши за основу “Каталог систематичного читання” Одеського видання 1883 р., Дейша приступила до складання аналогiчного каталогу для Чернiгiвської бiблiотеки.
Як людина високоосвiчена, яка була добре обiзнана з кращими зразками свiтової лiтератури, глибоко продумавши i вивчивши це питання, Вiра Устимiвна вносить свої корективи при складаннi каталогу, збагачуючи його шедеврами свiтової лiтератури. У меморiальнiй бiблiотецi музею М. Коцюбинського зберiгається цей каталог, в якому рукою Вiри Устимiвни зробленi додатки i помiтки на полях.
До роздiлу “Лiтературна критика, iсторiя лiтератури i мистецтва” вона додає працi З. Боровиковського, Пирiна, Костомарова, Станюковича, Стоюнiна, Скабичевського, Анненкова, Мiллера, Михайловського, Прудона тощо.
В роздiлi “Іноземна лiтература” пропонує критичнi статтi кращих лiтературознавцiв про видатних зарубiжних письменникiв та їх творчiсть, а також критичнi та лiтературознавчi працi зарубiжних авторiв. Поруч з працями Веселовського, Чернишевського, Скабичевського, Писарєва, про творчiсть Лессiнга, Гейне, Берне, Рабле, Вольтера, Гюго вона додатково включає критичнi працi зарубiжних авторiв у перекладi на росiйську мову.
У каталозi Вiра Устимiвна вiддала данину i лiтературi педагогiчнiй, включивши до роздiлу “Педагогiка” працi Ушинського, Пирогова, Спенсера, Каменського, Лесгафта.
З українських авторiв вводить Шевченка, Глiбова, Драгоманова, Марка Вовчка, Котляревського, Кропивницького, Максимовича, Кониського, Кулiша, Яворницького, Житецького, Потебнi.
Додатково запропонувала включити етнографiчнi збiрники Комарова, Рудченка, Драгоманова, Чубинського, Головацького та альманахи “Молодик”, “Степ”, “Хата”, “Луна”, “Рада”, “Складка”, “Нива”, “Ластiвка”, “Основа”. Цiкаво мала бути представлена на її думку зарубiжна класика. В каталог вона включає твори Данте, Бокаччо, Сервантеса, Шекспiра, Мольєра, Лессiнга, Шiллера, Вольтера, Руссо, Бальзака, Беранже, Флобера, Золя, Пруса, Ожежко.
Каталог був настiльки детально, зi знанням справи складений, що ним згодом користувався i Михайло Михайлович Коцюбинський при складаннi каталогу для розсилки сiльським кореспондентам.
Навколо бiблiотеки гуртувалася молодь, проводилися збори, лекцiї, читання.
в Чернiговi, а потiм у Варшавi.
Їй iнкримiнують зв’язки з пiдпiльником Ф. Свiдерським, через якого вона отримувала заборонену лiтературу. Звiльнившись з в’язницi в травнi 1894 р. пiсля 7 мiсячного ув’язнення, Вiра Устимiвна деякий час жила у свого брата в Москвi, а потiм повернулась у Чернiгiв i знову приступила до роботи в громадськiй бiблiотецi.
А ставши дружиною Михайла Михайловича Коцюбинського, Вiра Устимiвна стає його активною помiчницею, другом i порадником i в лiтературнiй роботi, i в громадському життi.
правлiння бiблiотеки Г. О. Коваленко в 1897 р. друкує статтю пiд назвою “В справi видання популярно-наукових книжок”, яка закликала усi iншi губернiї України стати на захист народної освiти. Вiн пише: “18-27 вересня цього року вiдбувся в Чернiговi з’їзд лiкарiв i земських дiячiв Чернiгiвської губернiї. Мiж iншим було порушено питання про народну освiту. Боротись з хворобiстю людей можна тодi, як народ буде культурнiший i освiченiший.
Через це з’їзд постановив просити земський уряд, щоб заведенi були скрiзь школи звичайнi, а також недiльнi i вечiрнi, щоб учителi i лiкарi читали селянам лекцiї популярно-науковi, щоб скасовано було заборони i перешкоди в справi лекцiй та сiльських бiблiотек;
просити уряд вищий, щоб скасували заборони лекцiй i бiблiотек українською мовою, бо iншої нашi люди не розумiють; позаяк ще досi мало видано книжок мовою українською з поля гiгiєни та медицини, – просити земський уряд, щоб видав премiї за написання тих книжок i щоб видав їх земським коштом.
Будемо сподiватись також, що про цю пекучу потребу не мовчатимуть лiкарськi та учительськi з’їзди iнших губернiй нашого краю”.
Ще в 1898 р. члени правлiння громадської бiблiотеки подали на розгляд губернського земства умотивованi пропозицiї вiдносно української мови:
1. Щоб допущено було українську мову в школах Чернiгiвщини.
2. Щоб дозволено було видавати народною мiсцевою мовою шкiльнi пiдручники i книги.
3. Щоб тi книги були допущенi в бiблiотеки.
Велику допомогу подає мiськiй громадськiй бiблiотецi українська “Громада”. Ця органiзацiя мала свою бiблiотеку, що постiйно поповнювалась кращими зразками української, росiйської i свiтової лiтератури. Спочатку вона мiстилась у окремих осiб, а згодом її передали громадськiй бiблiотецi. Члени товариства постiйно дбали про розповсюдження книжок рiдною мовою, поширювали популярнi серед народу чернiгiвськi видання Б. Грiнченка.
Деяку допомогу громадськiй бiблiотецi подавала й Чернiгiвська губернська архiвна комiсiя, в складi якої було багато членiв правлiння мiської бiблiотеки. 21 жовтня 1902 року на засiданнi архiвної комiсiї Коцюбинському доручають скласти програму для збирання iсторичних, етнографiчних та археологiчних матерiалiв по Чернiгiвськiй губернiї. Безпосередньо вiн готує роздiли: “О народной словесности”, “О кобзарях, бандуристах и лирниках”.
народних читань та видiлення коштiв i примiщення для цих заходiв.
У донесеннi полiцiї за 1903 р. на iм’я губернатора повiдомлялось про однi зi зборiв мiської бiблiотеки. “Із заслуханих на зборах питань заслуговує на увагу пропозицiя про влаштування курсiв i лекцiй науково-популярних, що мають унiверситетський характер, причому було заявлено, щоб тi курси контролювала бiблiотека. З приводу цих зборiв у мiстi ширяться рiзнi чутки, кажуть, що архiвна комiсiя i бiблiотека повнiстю перейшли до рук червоних, якi верховодять у них”.2
У сiчнi 1905 р. на загальних зборах членiв бiблiотеки М. Коцюбинський виступив з палкою промовою, наголосивши, що повинна бути вiдмiнена цензура для всiх творiв без огляду на мову. Адже українська книга поставлена в жахливi умови. Якщо росiйську книгу цензура б’є батогами, то малоросiйську переслiдує скорпiонами. Ви хочете почитати дитячу книгу українською мовою, цензор вiдповiдає вам, що українських дiтей немає, а є росiйськi дiти, а книга не дозволяється. Ви хочете перекласти Пушкiна на українську мову, але вам не дозволять поставити iменi Пушкiна на перекладi i ви повиннi подавати свiй переклад за оригiнал i ставити свiй пiдпис, а за таких умов, звичайно, не завжди знайдеться видавець, i взагалi книга ризикує залишитись на полицях крамницi.
Збори одноголосно ухвалили подати клопотання про вiдмiну цензури на твори письменникiв, якi пишуть не росiйською мовою.
Особливо пожвавилася робота Чернiгiвської громадської бiблiотеки пiсля створення в Чернiговi товариства “Просвiта”, яке очолив М. М. Коцюбинський. Ще на одному з перших засiдань товариства, яке вiдбулося 27 грудня 1906 р., Коцюбинський подав пропозицiю вiдкрити в Чернiгiвськiй губернiї українськi школи, органiзувати народнi бiблiотеки й читання.
Полiцiя недремно стежила за дiяльнiстю бiблiотеки i “Просвiти” i неодноразово вимагала вiд влади припинення їх дiяльностi.
В одному з донесень читаємо: “За даними тривалого агентурного нагляду члени товариства пiд приводом читання рефератiв, публiчних лекцiй та бесiд, театральних репетицiй тощо влаштовують зборища не тiльки в примiщеннях товариства “Просвiта”, а й таємно в приватних будинках, куди запрошують семiнаристiв, гiмназистiв, реалiстiв, учнiв фельдшерських курсiв i навiть учнiв мiських шкiл, серед яких органiзовують гуртки i ведуть антиурядову пропаганду”.
І тому не дивно, що у 1908 р. була заборонена “Просвiта”, а згодом припинила свою дiяльнiсть i громадська бiблiотека. Увесь її книжковий фонд передали бiблiотецi земської управи.
Отже, останнє десятирiччя Чернiгiвської громадської бiблiотеки було тiсно пов’язане з активною дiяльнiстю подружжя Коцюбинських.
4. Бiблiографiчна Чернiгiвщина
пов’язанi за змiстом з певною мiсцевiстю, яка для її населення є рiдним краєм.
Бiблiотечне краєзнавство та її складова – бiблiографiчне краєзнавство в Чернiгiвськiй областi має давнi традицiї. У першi пiсляреволюцiйнi десятирiччя провiдне мiсце в системi краєзнавства належало численним громадським органiзацiям. Проте бiблiотечним краєзнавством вони не займалися. Не здiйснювали такої роботи i бiблiотеки Чернiгiвщини. Бракувало не лише лiтературних джерел, не вистачало квалiфiкованих бiблiотечних кадрiв, довiдково-бiблiографiчного апарату.
переглянуто i розписано тисячi книг, журналiв та газет, якi на той час зберiгались у книгосховищах областi (бiблiотеки, музеї, архiви). Пiдсумком цiєї велетенської працi став зведений каталог краєзнавчої лiтератури ОУНБ iм. В. Г. Короленка. Тематика його унiверсальна. Обсяг – понад 70 тисяч карток з описами рiзних джерел iнформацiї, якi зберiгаються не лише у книгосховищах областi, а й за межами Чернiгiвщини й України (Москва, Ташкент, Рига, Вiльнюс, Гомель, Тула тощо).
Цей каталог став головним джерелом при пiдготовцi i складаннi краєзнавчих бiблiографiчних посiбникiв ОУНБ, якi в свою чергу становлять певну систему видавничої дiяльностi бiблiотеки.
Видавнича дiяльнiсть Чернiгiвської ОУНБ iм. В. Г. Короленка має бiльш нiж сорокарiчну iсторiю. Перш за все треба вiдзначити традицiйний бiблiографiчний покажчик унiверсального характеру “Лiтература про Чернiгiвську область за... рiк”, що видається з 1972 року. Останнiм часом покажчик будується за схемою, що вiдповiдає структурi, розробленiй Державною iсторичною бiблiотекою України i є типовою для покажчикiв даного виду.
Також щорiчно виходить видання рекомендацiйного характеру “Знаменнi i пам’ятнi дати по Чернiгiвськiй областi на... рiк”. Слiд вiдзначити, що останнiм часом складачi намагаються давати довiдки про подiї та персоналiї, про яких ранiше писати та говорити було заборонено.
Тематична палiтра видавничої дiяльностi ОУНБ широка та яскрава. Так ще у 1961 роцi побачив свiт цiкавий посiбник “Природа i природнi багатства Чернiгiвщини”, складений О. С. Клименком. Логiчним продовженням його став покажчик “Природа Чернiгiвщини та її охорона” (Чернiгiв, 1987).
Мистецькiй Чернiгiвщинi присвяченi рекомендацiйнi видання “Майстри образотворчого мистецтва, творчiсть яких пов’язана з Чернiгiвщиною” (Чернiгiв, 1976), “Композитори, життя i творчiсть яких пов’занi з Чернiгiвщиною” (Чернiгiв, 1981), а також науково-допомiжний покажчик О. П. Васюти “Кобзарство та лiрництво на Чернiгiвщинi” (Чернiгiв, 2001), виданий за сприяння працiвникiв ОУНБ та на полiграфiчнiй базi бiблiотеки.
Але найбiльше у видавничому доробку бiблiотеки бiблiографiчних покажчикiв iсторичної та лiтературознавчої тематики.
областей “В единой братской семье” (Чернигов, 1982), “Памятники истории и культуры Черниговщины” (Чернигов, 1984), “Їх iменами названi вулицi Чернiгова” (два випуски у 1985 та 1987 рр.), “Незабутнє. 1945-1990” (Чернiгiв, 1990), “З iсторiї Чернiгiвської єпархiї” (Чернiгiв, 1993), пiдготовлений у спiвпрацi з науковцями Чернiгiвського iсторичного музею iм. В. В. Тарновського покажчик “Декабристи i Чернiгiвщина” (Чернiгiв, 2000) та iн.
В рiзнi роки було пiдготовлено та видано низку посiбникiв з iсторiї мiст i сiл Чернiгiвської областi: “Чернiгiв” (два видання у 1982 та 1990 рр.), “Новгород-Сiверський” (1988), “Нiжин” (1983), “Прилуки” (1988), “Остер” (разом з Козелецькою районною бiблiотекою; Остер, 1998).
Не можна обiйти увагою бiблiографiчний посiбник “З iсторiї Чернiгiвської єпархiї” (складач Л. В. Студьонова), який отримав схвальну оцiнку багатьох науковцiв, бiблiографiв, краєзнавцiв вiдразу як побачив свiт у 1993 роцi i не втратив своєї актуальностi i сьогоднi. Мета покажчика – висвiтлити найважливiшi подiї з iсторiї єпархiї та дiяльнiсть представникiв чернiгiвського духiвництва. Присвячено його 1000-лiттю утворення Чернiгiвської єпархiї. У виданнi зiбрано значний за обсягом матерiал з друкованих джерел, численних довiдкових i перiодичних видань, починаючи з 1861-го i закiнчуючи 1992-м роками. Чiтко систематизовано матерiал як у першому (загальному) роздiлi, так i в подальших, де йдеться про церкви, собори, монастирi Чернiгiвщини та їх архiтекторiв, про духовну освiту та її окремi заклади, про церковну пресу, бiблiотеки i музей, релiгiйнi свята тощо. З часу виходу цього видання пройшло майже 10 рокiв, тому у перспективi варто було б пiдготувати i видати продовження першого випуску, зважаючи на те, що джерельна база теми поповнюється дуже добре.
Значну кiлькiсть видань у бiблiографiчному доробку ОУНБ становлять покажчики iз серiї посiбникiв про письменникiв, життя i творчiсть яких пов’язанi з Чернiгiвщиною.
В рiзнi роки виходили покажчики “А. Я. Ларченков, “П. О. Сердюк”, “М. П. Туркiвський”, “С. П. Реп’ях”, “М. М. Коцюбинський”, “В поколiннях я озвуся (П. Г. Тичина)”, “К. Т. Журба”, “О. П. Довженко”, “В. М. Струтинський”, “В. М. Пригоровський”, “Д. Й. Іванов”, “П.І. Куценко”, “М. П. Адаменко”, “М. К. Холодний”, “Поет-романтик з Борзнянщини (В. М. Забiла)”. А у 2001 роцi у спiвпрацi з Чернiгiвською органiзацiєю Нацiональної Спiлки письменникiв України та з нагоди 25-рiччя цiєї органiзацiї було пiдготовлено та видано бiобiблiографiчний довiдник “Письменники Чернiгiвщини”. У перспективi – видання подiбного довiдника про творчiсть письменникiв – членiв лiтературної спiлки “Чернiгiв”.
Серiю покажчикiв, присвячених творчостi видатних письменникiв-землякiв, доповнюють методико-бiблiографiчнi матерiали, виданi бiблiотекою. З 1981 року започатковано серiальнi видання “Чернiгiвщина – гордiсть моя”, з 1992 року – “Повернутi iмена письменникiв Чернiгiвщини” (М. Вороний, Л. Терехович, І. Савич, О. Соколовський, М. Адаменко, М. Скуба, М. Івченко та iн.), з 1996 року – “Письменники-земляки – лауреати лiтературних премiй” (П. Тичина, Ю. Мушкетик, С. Реп’ях, В. Дрозд, Г. Кочур, Є. Гуцало та iн.).
З 90-х рокiв ХХ ст. бiблiотека цiлеспрямовано спiвпрацює з районними та мiськими бiблiотеками областi у вивченнi iсторiї бiблiотек регiону, здiйснюючи значну за обсягом пошукову, науково-дослiдну роботу, результатом якої є видання бiблiографiчних покажчикiв, проведення науково-практичних конференцiй.
Для бiльш повного розкриття своїх фондiв у 1997 роцi було видано “Каталог мiсцевих перiодичних видань (1861-1996), якi є у фондах Чернiгiвської ОУНБ iм. В. Г. Короленка”. Не можна не вiдзначити копiтку роботу впорядникiв цього видання. Опис газет, назви яких змiнювалися, складено за їх останньою назвою. Вiд кожної змiненої назви данi вiдсилання до основного зведеного опису. Каталог став незамiнним посiбником не тiльки для бiблiотекарiв, iсторикiв, краєзнавцiв, а й для дослiдникiв-книгознавцiв.
Своєрiдним доповненням i продовженням цього видання стали щорiчнi посiбники “Бiблiотеки Чернiгiвщини на сторiнках преси”, що почали виходити з 1998 року.
Таким чином, видавнича дiяльнiсть ОУНБ iм. В. Г. Короленка має значнi здобутки. Завдяки копiткiй та наполегливiй роботi працiвникiв вiддiлу краєзнавства, науково-методичного, а в останнi роки i вiддiлу мистецтв створено чiтку систему науково-допомiжних та рекомендацiйних бiблiографiчних посiбникiв унiверсального та тематичного характеру, завдяки чому бiблiотека має змогу популяризувати свої фонди та довiдковий аппарат, допомагати читачам знайти потрiбну iнформацiю. З того часу, як у бiблiотеки з’явилась власна полiграфiчна база (комп’ютери, ризограф), вiдпала необхiднiсть витрачати великi кошти при друкуваннi покажчикiв у видавництвах, а зовнiшнiй вигляд видань значно полiпшився. Всi вони мають тепер i електронну версiю.
Поява комп’ютерiв у бiблiотецi дала змогу розпочати створення електронної бази даних “Історiя рiдного краю”, яка складається з програм “Персоналiї”, “Географiчнi назви” та iн., i в якiй вiдображенi документи про Чернiгiвщину. Також триває робота над створенням iнформацiйного портрету регiону. Все це у майбутньому стане основою для пiдготовки бiблiографiчних видань ОУНБ iм. В. Г. Короленка.
У перспективi буде продовжено серiю видань про творчiсть письменникiв Чернiгiвщини, готуватимуться традицiйнi щорiчники, календарi, а також планується до видання у спiвпрацi з iсторичним факультетом ЧДПУ iм. Т. Г. Шевченка посiбник, який познайомить сучасного читача з життям та творчiстю iсторика, письменника, громадського дiяча Чернiгiвщини першої половини ХХ ст. Павла Федоренка. Робота триває.
Лiтература
1. “Краєзнавець” – клуб //Чернiгiвщина: Енцикл. довiдн. – К., 1990. – С. 364-365.
2. Вечоренко П. На перехрестi вiкiв: Краєзнавство i наука //Десн. правда. – 2000. – 16 берез.
3. Студьонова Л. Клуб “Краєзнавець”: /До iсторiї створення/ //Десн. правда. – 1982. – 26 верес.
4. Кушнiренко М. Товаришiв i однодумцiв лиця //Лiт. Чернiгiв. – 2001. - №17. – С. 113-115.
5. Феофiлова Л. Бiблiотеки Чернiгiвщини: новi тенденцiї i традицiйнi цiнностi.// Бiбл. планета. – 2000. - №4. – С. 5-6.
|
