Лексика традицiйної матерiальної культури у подiльськiй говiрцi
Лексика традицiйної матерiальної культури у подiльськiй говiрцi
Змiст
Вступ. Особливостi iсторичного розвитку та культури Подiлля
ІІ. Розповiдь про носiя iнформацiї дослiджуваного регiону
ІІІ. Характеристика мовної системи подiльської говiрки
2. Морфологiчнi особливостi мовної системи подiльської говiрки
3. Особливостi лексичного складу
4. Лексика подiльської говiрки за походженням
5. Словник побутової лексики подiльської говiрки
Висновки
Бiблiографiя
Особливостi iсторичного розвитку та культури Подiлля
чинниками. Самобутнiсть українського народу, його мови зумовлена специфiчнiстю його iсторичної долi, що включала, зокрема, драматичнi сторiнки мiждержавного членування України на окремi частини. Це пiдсилювалося особливостями традицiйної етнокультурної основи, котра навiть бiля своїх витокiв не була цiлiсною, а складалася з рiзних етноплемiнних об'єднань. Формування в їхнiх межах окремих земель та iнших етнотериторiальних утворень заклало основу для iсторико-етнографiчного районування. І цей процес сягає давнини: ще лiтописи вирiзняли такi райони, як Рустiя, Галицька земля, Холмщина, пiзнiше — Червона Русь, Подол, Покуття, Сiвера, Волинь, Чернiгiвщина, Переяславщина, а вiдтак i Вкраїна, Запорiжжя, Мала Русь.
центральнiй владi, а в подальшому, зi здобуттям «княжого столу» поступово ставало незалежним. Основними з таких земель були Київщина, певною мiрою Переяславщина, а також Чернiгiвщина, Сiверщина, Галицька земля, Холмщина, Подiлля, Волинь, Прикарпатська Русь, Брацлавщина.
i переваги тощо, що, у свою чергу, не могло не накласти вiдбиток на лексичну систему народу того чи iншого регiону України.
Етнографи та лiнгвiсти давно почали придiляти увагу вивченню специфiки певних регiонiв України. Одним iз перших, хто спробував зрозумiти регiональне багатоманiття України i, отже, зональну специфiку української культури, був французький топограф Г. Левассер де Боплан. Вiн видiляв в Українi XVII ст. вiсiм регiонiв: Волинь, Подiлля, Покуття, Брацлавщину, Київщину, Сiверщину, Чернiгiвщину та Угорську Русь. Серед вiтчизняних дослiдникiв до цiєї проблеми зверталися О. Шафонський, Я. Маркович. Деталiзовану картину етнорегiонального розвитку України у першiй половинi ХІХ ст. подав лiнгвiст П. Бiлецький-Носенко. У ХХ ст. Це питання розробляв М. Сумцов.
Регiональнiсть в iсторичному розвитку України позначилась i на розвитковi особливостей лексичної системи. На сучасному етапi розвитку українська лiтературна мова характеризується унормованiстю, але українське, як i будь-яке iнше, усне народне мовлення, зберiгаючи спiльнiсть своєї фонетичної, граматичної i лексичної основи, характеризується бiльш-менш поширеними мiсцевими особливостями, тобто в ньому видiляються територiальнi, або мiсцевi, дiалекти. Територiальнi дiалекти сучасної української мови об’єднуються в три великi групи: пiвнiчна, або подiльська, пiвденно-захiдна i пiвденно-схiдна. Кожен дiалект у свою чергу може членуватися на дрiбнiшi територiально виявленi мовнi рiзновиди – говiрки.
Об’єктом нашого дослiдження стала подiльська говiрка як територiальний рiзновид пiвденно-захiдної дiалектної групи.
Предмет дослiдження – особливостi номiнування предметiв традицiйної матерiальної культури у подiльськiй говiрцi, що є вiддзеркаленням особливостей iсторичного розвитку регiону колишнього Подiлля, традицiй i культури, економiчного становища регiону.
Подiльська говiрка поширена на територiї колишнього Подiлля. На сучасному етапi цю територiю можна окреслити так: пiвденна частина Хмельницької i Вiнницької областей, частково схiдна частина Тернопiльської областi, пiвденно-захiднi райони Київської й захiднi райони Черкаської областей, а також пiвнiчно-захiдна частина Кiровоградської, пiвнiч Миколаївської та пiвнiчний захiд Одеської областей.
Як iсторико-етнографiчний регiон Подiлля – етнотериторiальне утворення, котре за iсторичною долею та етнiчним обличчям його населення є самобутнiм, що зафiксовано в iсторичних документах i вiдтворене в крайовiй символiцi, у людськiй пам’ятi й, звичайно, в особливостях лексичної системи.
Подiлля як окрема земля згадується у багатьох документах XIII – XIV ст. пiд рiзними назвами: Подолля, Подоль, Подол — так позначали „нижню” частину Галицько-Руського князiвства, яка у бiльш раннi часи iменувалася ще „Руссю долiшною”. Протягом наступних столiть назва землi змiнювалася, зберiгаючи, втiм, ключове поняття „Подол”. Із 1434 р. Подiлля втрачає свою самостiйнiсть i цiлiснiсть: одна його частина пiд назвою Подiльського воєводства увiйшла до складу Речi Посполитої, а друга — (Брацлавське воєводство) — до Великого князiвства Литовського. Пiсля першого роздiлу Польщi Подiльське i Брацлавськевоєводства вiдiйшли до Росiї, перетворившись на областi, потiм — намiсництва, а в 1797 р. — на Волинську та Подiльську губернiї. Такий стан зберiгався до 1917 p., пiсля ж громадянської вiйни Подiльська губернiя була скасована. На її територiї були створенi в 1932 р. Вiнницька, а в 1937 р. Кам'янець-Подiльська (з 1954 р. — Хмельницька) областi Української РСР. Захiднi землi Подiлля увiйшли до складу Польщi i в 1939р. були возз'єднанi з Україною, утворивши Тернопiльську область. Як бачимо, нинiшнє адмiнiстративне утворення не зберегло традицiйноїназви «Подiлля», хоч вона i не зникла з народної пам'ятi.
Слiд наголосити, що регiональна самосвiдомiсть населення рiзних районiв Подiлля є неоднозначною, що свiдчить, зокрема, про зональнiсть краю. Зазначенi явища — результат постiйних змiн кордонiв регiону, i тут є така закономiрнiсть: тi землi, котрi весь час входили до складу власне Подiлля, стали ядром формування власне подiльської культури i головним чинником збереження крайової самосвiдомостi населення; i навпаки, землi, що час вiд часу вiдривалися вiд Подiлля, набули якостi перехiдних зон до культур сумiжних регiонiв: волинської, галичанської, буковинської, надднiпрянської.
Отже, можна сказати, що Подiлля – один iз найцiкавiших регiонiв України, вiдомий своєю винятковою геополiтичною роллю в життi Пiвденно-Захiдної України. Мiсцерозташування на перехрестi найважливiших торговельних шляхiв та на межi мiж християнським Заходом та мусульманським Сходом наводить на думку про подiбнiсть його iсторичної долi до долi всiєї України, яка саме завдяки ключовому геополiтичному положенню в євро азiйському просторi на декiлька столiть опинилася в епiцентрi полiтичних змагань видатних держав Європи та Азiї. Аналогiчну модель iсторичного розвою демонструє й Подiлля, на теренi якого впродовж ХП-ХVIIІ столiть перетиналися полiтичнi iнтереси Литви, Польщi, Золотої Орди, Туреччини, Росiї. Усе це не могло не позначитися на культурi народу, який заселяв цi територiї. Населення Подiлля зберiгає певну етнiчну специфiку, що насамперед проявляється в мiсцевiй говiрцi.
Цiкаву iсторiю має мiсто Умань Черкаської областi – частина колишнього регiону Подiлля. Подiльська говiрка, яка зберiгається в народному мовленнi на територiї Уманського району дала матерiал для написання даної роботи.
культури, в деяких iз них жило не менше тридцяти тисяч мешканцiв. У межах мiста теж є залишки двох поселень цiєї давньої цивiлiзацiї, а також i iнших культур аж до ХІ столiття нашої ери.
роцi був створений Уманський козацький полк.
У 1609 роцi Умань перейшла у володiння старости Брацлавського, Вiнницького та Звенигородського – Валентина Олексiя Калиновського. В Уманi у 1629 роцi була збудована неприступна фортеця iз ровами i валами.
У червнi 1648 року населення Уманi скинуло польських управителiв. З того часу Умань i Уманський полк вiдiгравали велику роль у нацiонально-визвольнiй вiйнi українського народу. Полк за часiв Богдана Хмельницького – це не тiльки вiйськова, а й адмiнiстративна одиниця. Це був один з найбiльших полкiв України. В 1648 роцi вiн нараховував 2949 козакiв, якi дiлились на 14 сотень, в 1650 роцi в полку вже було 3472 козаки.
В 1674 роцi мiсто було повнiстю зруйноване турками i татарами, населення знищено (на той час в мiстi мешкало близько 20 тисяч чоловiк). Частина населення, яка уцiлiла, переселилася на Лiвобережжя.
1726-1832 рр. – мiсто належало польським магнатам Потоцьким. У 1726р. Уманщина стає володiнням Франциска Сiлезiя Потоцького. Щоб залучити сюди бiльше людей, новосельцям давали привiлеї. І знову завирувало життя. Умань знову у 1761р. перетворили в неприступну фортецю. Наймiцнiшим укрiпленням-фортецею було Старе мiсто, з якого було два виходи: “Брама новомiська” в Нове мiсто, яке теж було укрiплене, i “Ракiвська брама”.
З 1760 року в Уманi було запроваджено магдебурзьке право. У цей час Умань стає культурно-просвiтительським мiстом. У 1764р. Потоцький заснував тут католицький монастир i католицьку духовну базилiанську школу на 400 учнiв. Цей перiод вiдображений двома пам’ятками архiтектури: Базилiанським монастирем та мiською ратушею.
Не можливо обiйти увагою повстання 1768 року, що має назву “Колiївщина”. Свого апогею це повстання набуло саме в Уманi.
“Колiївщина” була останнiм вибухом народного гнiву. Загони гайдамакiв пiд проводом М. Залiзняка i І. Гонти винищили польську шляхту, яка ховалася у мiстi. Ця подiя вiдома в народi пiд назвою „уманська рiзня”. Населення Уманщини пiсля повстання значно зменшилось, так в Уманi у 1797р. було 1354 мешканця.
У 1795 роцi в Умань на постiйне проживання переїхав власник мiста – Щенсний Потоцький.
У 1796 роцi був закладений шедевр садово-паркового мистецтва – парк “Софiївка”. За замовленням Станiслава Фелiкса Потоцького на честь своєї дружини Софiї в Уманi протягом 4 рокiв будувався парк, який на сьогоднi є перлиною серед паркiв Європи. Ідея створення парку належала самiй Софiї, яка була гречанкою, i взяла за основу мiфи та легенди стародавньої Грецiї. Вiдкриття парку вiдбулося в 1800 р. i названий був „Софiєвкою”. Велика площа дендропарку вражає – 140 га. Майстри вiдтворили справжнi твори мистецтв: крутi та пологi схили, рiзнi за розмiром та формою, звисле русло рiчки Кам'янки з вiковими деревами по берегах. Серед майстрiв видiлився крiпак Зарембу, який був справжнiм майстром своєї справи. Важкою працею крiпакiв, якi натягали великих валунiв та камiння, були створенi штучнi озера, гроти, водоспади. Майстри вдало поєднали рiзнi породи дерев i чагарникiв, пов'язавши їх iз рельєфом та ландшафтом. Пiсля смертi Потоцького парк вiдiйшов Софiї. Будiвництво парку припинилося пiсля смертi Софiї, а 1831 р цар Микола І конфiскував парк i змiнив його назву на "Царицин сад". На сьогоднiшнiй день „Софiївка” – нацiональний парк-музей України.
У цей час почалась розбудова аристократичної частини мiста iз забрукованими вулицями, кам’яними будинками. Мiсто в тi роки нагадувало “Київ в мiнiатюрi”.
Нахман був одним iз найбiльш впливових лiдерiв хасидизму i значно розвинув цей релiгiйний i духовний рух.
Поховали його за заповiтом на старовинному єврейському цвинтарi, де похованi жертви трагедiї 1768 року. Вiн заповiв своїм послiдовникам, що, помолившись на його могилi, вони отримають духовне очищення i досконалiсть.
Пiсля закiнчення громадянської вiйни мiсто розвивалось як промисловий центр великого сiльськогосподарського району. Будуються новi промисловi пiдприємства: будiвельних матерiалiв, легкої, харчової, текстильної промисловостi. Вiдкриваються новi учбовi та лiкувальнi заклади.
Пiд час Великої Вiтчизняної вiйни Умань першого серпня 1941 року окупували нiмецько-фашистськi вiйська. Окупанти спалили в мiстi близько п’ятисот кращих будинкiв, зруйнували п’ять великих корпусiв сiльськогосподарського iнституту, бiльшiсть шкiльних будинкiв i медичних закладiв, будинки пошти, телеграфу i телефонної станцiї, знищили мiську бiблiотеку, пограбували краєзнавчий музей i чудовий субтропiчний сад-оранжерею в парку “Софiївка”, у самому парку вирубали багато вiкових дерев, влаштували своє кладовище.
Нинi Умань є центром Уманського адмiнiстративного району Черкаської областi i вiдiграє роль мiжрайонного центру захiдної частини областi. Мiста-побратими Уманi: Ботошань (Румунiя), Девiс (США), Ланцет (Польща), Мiлорд-Хейвен (Велика Британiя).
В Уманi народилися такi українськi вченi, як М. Ф. Бiляшiвський, Й.І. Гiхман, Є. П. Дибан, Б. Г. Левитський.
У 1805 роцi в мiстi вiйськову службу вiдбував І. П. Котляревський. Також Умань вiдвiдували такi вiдомi росiйськi та українськi письменники, як О. С. Пушкiн (у 20-х роках ХІХ ст.), О. М. Горький (1891), Леся Українка (1898). Тут пройшли дитячi та юнацькi роки українського поета М. П. Бажана.
Оксана Матвiєвна народилася в 1934 роцi у селянськiй родинi. Коли їй виповнилося 13 рокiв, родина перебралася до мiста Умань, у якому панi Коноваленко мешкає й по сьогоднiшнiй день у Звенигородському передмiстi. У панi Оксани – довге й цiкаве життя, мiсцями з трагiчним забарвленням. Важким випробовуванням для багатьох мешканцiв Уманi стала Велика вiтчизняна вiйна. Фашисти розстрiляли 12 тисяч жителiв мiста, серед яких був i батько Оксани Матвiївни, декiлька тисяч вивезли на примусову роботу до Нiмеччини, а саме мiсто було майже вщент зруйновано.
У хатi Оксани Матвiївни панує нацiональний дух. У будинку безлiч начиння, призначення якого й специфiчнi назви тлумачила господиня. Усi цi назви надихнули на створення невеличкого словника побутової лексики, до якого звернемося пiзнiше.
III
. Характеристика мовної системи подiльської говiрки
1. Фонетичнi ознаки подiльської говiрки
У данiй роботi дослiджується народне мовлення корiнних мешканцiв Уманi як збереження подiльської говiрки в пiвденно-захiднiй частинi України. Приступаючи до вивчення особливостей лексичного складу подiльської говiрки, необхiдно, перш за все, визначитися iз самими термiнами говiрка, дiалект, бо цi поняття часто плутають або замiнюють одне одним, у той час, коли вони позначають абсолютно рiзнi поняття. І. Г. Матвiяс пiд термiном говiрка розумiє дiалектичну мiкросистему, яка характеризується єднiстю всiх елементiв фонетичного, акцентуацiйного, морфологiчного, синтаксичного, лексичного рiвнiв i охоплює один або кiлька населених пунктiв [, 5]. Група структурно спорiднених i територiально сумiжних мiкросистем утворює, на думку дослiдника, дiалектичну систему, що виражається термiном дiалект, або говiр [, 5]. Отже, подiльська говiрка – дiалектична мiкросистема бiльш великого утворення – пiвденно-захiдного дiалекту.
Як частинi пiвденно-захiдного дiалекту, подiльськiй говiрцi притаманнi як спiльнi риси всiєї пiвденно-захiдної групи, так i iндивiдуальнi особливостi фонетичної, морфологiчної, лексичної систем.
Перш нiж перейти до розгляду власне лексики на позначення традицiйної матерiальної культури в подiльськiй говiрцi, варто означити фонетичнi ознаки, якi накладають вiдбиток на всю лексичну систему. Дослiдивши мовлення мешканцiв Уманi, можна зробити певнi узагальнення. Так, з фонетичного погляду для подiльської говiрки характернi такi специфiчнi риси:
- ненаголошений [о] бiльш-менш сильно зближується з [у], а нерiдко й зовсiм заступається [у]: (доурога, дурога, коурова, курова, оуб’iд, гоур′iх, коуза);
′, мн’ати, т′iмн’а, в’iмн’а);
- звукосполука [вн] у мовленнi мешканцiв Уманi нерiдко переходить у звукосполуку [мн]: (рiмний, рiмн’ати);
- у потоцi мовлення звукосполука [ст] часто передається як [с’ц’]: (гос’ц’i, гiс’ц’, с’ц’iна, пус’ц’iт′);
- у звукосполуках [с’в’], [ц’в’] звичайно вiдбувається повне ствердiння [в]: (с’вато, с’ватий, ц’вах); а у сполуцi [зв] перед [j] нерiдко [в] втрачається: (зjазати, пiдлазати);
- для подiльської говiрки характерною є вимова сполук [ир], [ил], [ер], [ел] на мiсцi давньоруських звукосполучень РЪ, ЛЪ, РЬ, ЛЬ мiж приголосними iз слабкими зредукованими: (кирвавий, гирмiти, гилтати, сил′за i кервавий, гелтати);
- лiтнi мешканцi дослiджуваного регiону звикли вимовляти зубно-губний [ф] на мiсцi загальноприйнятої сполуки [хв]: (фiст, филя, фатати);
- зафiксоване також i явище переходу м’яких зубних [д′], [н′] на кiнцi складу перед приголосними в [j]: (дванаjц’aт′, молоjц’i, матiноjка, соне jко).
Мовна система подiльської говiрки наряду з фонетичними особливостями характеризується певними вiдмiнностями вiд загальнолiтературної норми в морфологiчнiй системi. Так, дiалектологи пiдмiтили той факт, що в схiдноподiльських i пiвденноподiльських говiрках iменники ІІІ вiдмiни в родовому вiдмiнку однини нерiдко мають паралельнi закiнчення –и, -i. Це явище простежується у мовленнi населення дослiджуваного регiону. Одночасно можуть уживатися в мовленнi форми
соли
i
солi
,
слабости
слабос
’
ц
’
i
.
В усному народному мовленнi у формах першої особи однини теперiшнього часу чергування голосних [д] – [дж], [з] – [ж], [т] – [ч], [с] – [ш] звичайно немає (що суперечить лiтературним нормам): ход′у, воз′у, крут′у, нос′уходе, носе, просе
.
Як i в будь-якiй дiалектнiй лексицi (а подiльська говiрка, як ми вже визначилися ранiше, - частина пiвденно-захiдної дiалектної групи), у лексицi подiльської говiрки можна видiлити два типи вiдмiнностей:
1) протиставнi, або спiввiдноснi, вiдмiнностi;
2) непротиставнi, або неспiввiдноснi.
Непротиставнi лексичнi дiалектнi вiдмiнностi полягають, як зазначали дослiдники, у наявностi в певному дiалектi слiв, яких немає в iнших дiалектах, через те що вони не мають вiдповiдних предметiв чи понять. Основна маса непротиставних лексичних дiалектизмiв – переважно термiнологiчна лексика, пов’язана зi спецiальними галузями господарства, специфiкою географiчного положення, матерiальної культури. У подiльськiй говiрцi дослiджуваного регiону така лексика не представлена. Та й взагалi Уманський район не вiдрiзняється якимись особливими галузями господарства чи специфiчною матерiальною культурою, як, наприклад райони Закарпаття, де чiтко простежуються непротиставна дiалектна лексика.
Що ж стосується протиставних лексичних дiалектних вiдмiнностей, то вони полягають у тому, що для позначення того ж самого предмета чи поняття в рiзних дiалектах вживаються рiзнi слова або слова з фонетичними вiдмiнностями.
Серед протиставних лексичних дiалектних вiдмiнностей можна видiлити кiлька рiзновидiв.
Перший рiзновид – власне лексичнi, або словниковi лексичнi дiалектнi вiдмiнностi. Це таке явище, коли в рiзних дiалектах на позначення тiєї самої речi, поняття вживаються зовсiм рiзнi слова. Наприклад, на позначення картоплi мешканцi Уманського району вживають слова бульба, бараболя
; загальнолiтературна номiнацiя кропивапередається такими варiантами, як кро
пива, коп
рива, жа
лива.
Другий тип лексичних дiалектних вiдмiнностей – лексико семантичний. Цей тип вiдмiнностей проявляється у словах, якi в рiзних дiалектах звучать однаково, але мають зовсiм вiдмiнне значення. Наприклад, у мовленнi мешканцiв дослiджуваної територiї
дiалектне слово вiдрiзняється словотвiрними афiксами або порядком компонентiв складних слiв. Так, можуть зустрiчатися рiзнi суфiкси в словах, однакових за лексичним значенням. Наприклад:
| Подiльська говiрка :
|
|
половин' –
звидин'уки –
дригун'iти -
|
зведенята
дрижати
|
Слова можуть вiдрiзнятися префiксами:
| Подiльська говiрка:
|
Лiтературна мова:
|
на
ра
зу –
на
рушно –
у
дурiти -
|
з
разу
з
з
дурiти
|
Спостерiгається вiдмiннiсть за вiдсутностi чи наявностi афiкса:
|
|
Лiтературна мова:
|
заморока –
насидячи –
уторiк –
пiймати –
|
морока
сидячи
торiк
спiймати
звiдки
стiльки
|
несистемними фонетичними явищами, що мають iндивiдуальний характер. Докладно фонетичнi особливостi дослiджуваного краю розглядалися вище, у роздiлi „Фонетичнi особливостi подiльської говiрки”.
4. Лексика подiльської говiрки за походженням
За своїм походженням дiалектну лексику можна подiлити на 2 основних типи. У її складi видiляються архаїчнi елементи та iнновацiї.
Дiалектнi слова-архаїзми являють собою спiльнослов’янськi чи спiльносхiднослов’янськi слова, що зберiгаються в українських дiалектах до наших днiв, не ставши, однак, при цьому надбанням словникового складу нової української лiтературної мови. На дiалектнi слова такого типу особливо багатi пiвденно-захiднi дiалекти, зокрема подiльська говiрка.
Наприклад: вуй, уй,
дядько (материн брат);
рийко – вивiрка –
бiлка (пор. д. -рус. ВЕВЕРИЦА); лiтос', лiтус' –
торiк, минулого лiта (слова давньо-руського походження).
Оскiльки, ознайомившись з iсторiєю розвитку колишньої територiї Подiлля, ми побачили, що частина територiї постiйно перебувала пiд владою польських магнатiв або перебувала у складi Польщi, то цiлком закономiрним є той факт, що значний шар лексики подiльської говiрки становлять слова-запозичення – переважно полонiзми та германiзми.
Полонiзми:
варґа –
варґи –
варґатий –
кобiта –
хлоп -
|
губа
борода, пiдборiддя
товстошиїй, з гладким пiдборiддям
дружина
стрiчка
чоловi, селянин
|
Германiзми:
вандри –
анцуг –
ташка –
штимпиль –
файний –
фриштиковати –
|
мандри
костюм
швець
сумка
марка
|
5. Словник побутової лексики подiльної говiрки
На основi проведених дослiджень мовлення населення Уманського регiону можна зробити певнi узагальнення щодо особливостей номiнування предметiв побуту, а вiдтак – лексики традицiйної матерiальної культури у подiльськiй говiрцi. Взявши за основу результати опитувань, ми зробили спробу укласти невеличкий словни побутової лексики подiльської говiрки.
Словник побутової лексики подiльської говiрки
Баняк –
близню
′
дер
кач, дра
пак(ч) –
дiжечка, ка
душка, це
карафiн, карафiнка, карафка –
к
кiш,
кошик –
ков
ганка –
ко
нiрка –
к
риса (и) –
пiкна дiжа –
праник –
п
раска, пра
тюг –
ринка –
ринка, риночка, горшчик, горшчок
сi
кач –
с
катерка –
со
лом’я
ник –
со
лярочка, сi
ляр
ниця –
тиква –
фiранка –
ча
ра –
|
чавунний горщик;
велике дерев’яне вiдро, яким витягають воду з криницi-журавля;
два злiпленi докупи горщики з великим вухом угорi;
старий стертий вiник;
хатня дiжка для питної води;
графин;
сплетена з лози невелика посудина з дужкою вгорi для зберiгання або перенесення чого-небудь;
дерев’яна ступка, у якiй розтирали сало для засмаження страви;
бляшана посудина для олiї;
пробка, якою закривають пляшку;
верхнi краї миски, горщика;
хлiбна дiжа; широка низька дiжа;
пряник;
праска;
–
горщик для кiмнатних квiтiв;
знаряддя, яким сiчуть капусту, м’ясо;
скатерть;
невелика посудина для солi, яку подають до столу;
велика глиняна посудина з вузькою шийкою;
коротка занавiска на вiкнi;
дерев’яна помийниця, низька широка дiжка;
сковорода
|
Висновки
Отже, дослiдивши народне мовлення Уманського регiону, можна зробити певнi висновки щодо особливостей подiльської говiрки. Подiльська говiрка входить до групи пiвденно-захiдного дiалекту, тому для неї притаманнi як спiльнi для всiєї пiвденно-захiдної групи риси, так i регiональнi особливостi. Легко помiтити взаємозв’язок iсторичного розвитку колишньої територiї Подiлля й формування мовної системи подiльської говiрки. Спираючись на iсторичний розвиток регiону, можна пояснити значну кiлькiсть полонiзмiв та германiзмiв у лексичному складi подiльської говiрки.
Має певнi особливостi й фонетична та морфологiчна система мови подiльської говiрки, що позначається на лексичному складi.
Особливостi мовної системи, якi збереглися з давнiх часiв на територiї колишнього Подiлля збереглися переважно в мовленнi лiтнiх людей. Однак, цi особливостi наклали вiдбиток на розвиток сучасного мовлення регiону. Загальнолiтературнi норми, поєднуючись iз дiалектними особливостями, утворюють особливий колорит лексичного складу подiльської говiрки.
Бiблiографiя
1. Бевзенко С. П. Українська дiалектологiя. – К.: Вища шк., 1980.
2. Жовтобрюх М. А. Українська лiтературна мова. – К.: Наук. думка, 1984.
3. Жовтобрюх М. А., Русанiвський В. М., Скляренко В. Г. Історiя української мови. Фонетика. – К., 1979.
4. История Украинской ССР. – К., 1982. – Т. 2.
5. Мартинова Г. До визначення подiльсько-середньонадднiпрянської дiалектної межi // Український дiалектологiчний збiрник. Кн. 3. – К.: Довiра, 1997. – С. 145 – 153.
6. Матвiяс І. Г. Деякi питання термiнологiї в українськiй дiалектологiї // Українська дiалектна лексика. Збiрник наукових праць. – К.: Наук. думка, 1987. – С. 3 – 9.
|
