Комплексне краєзнавче дослiдження Тернопiльської областi
Комплексне краєзнавче дослiдження Тернопiльської областi
Вступ
Могутнiм i невичерпним джерелом духовностi, моральностi i культури сучасної людини є її любов до рiдного краю, його безцiнних багатств, глибока шана до вiковiчних традицiй свого народу.
Тернопiльщина – край, багатий на культурну спадщину сукупнiсть успадкованих вiд попереднiх поколiнь об'єктiв, що донесли до нашого часу цiнностi археологiчного, етнографiчного, iсторичного, мистецького, наукового i художнього значення, якi є скарбницею української культури. Адже тут з давнiх-давен селилися люди, вирувало життя, вiдбувалися важливi iсторичнi подiї.
Для розвитку нашої Батькiвщини ми повиннi дбати про розвиток краєзнавчих об’єктiв. На теренах нашої землi їх безлiч.
Головнi завдання, якi ми ставимо перед собою:
· Збереження краєзнавчих об’єктiв.
· Популяризацiя серед учнiв, студентiв, молодi.
· Збирання i вiдтворення краєзнавчих матерiалiв.
· Облаштування мережi краєзнавчих маршрутiв.
· Створення i публiкацiя туристично-краєзнавчих каталогiв, туристичних путiвникiв.
Загальна характеристика областi
Тернопiльська область належить до невеликих областей України. Її площа – 13,8 тис. км2, що становить 2,3% вiд територiї держави. Область була утворена 4 грудня 1939 року на територiї Тернопiльського воєводства, яке складалося з 17 повiтiв i входило до складу Польщi. У 1939 роцi з утворенням областi та уведенням нового адмiнiстративно-територiального подiлу зi складу колишнього Тернопiльського воєводства вiдiйшло 5 повiтiв: Бродiвський, Кам'янко-Струмилiвський, Золочiвський, Радехiвський та Перемишлянський, якi в економiчному та транспортному вiдношеннi тяжiли до Львова й увiйшли до складу Львiвської областi. До складу Тернопiльської областi увiйшов Кременецький повiт, який ранiше належав до Волинського воєводства.
Область розташована в захiднiй частинi України мiж 24°44' i 26°44' сх. д. та 48°30' i 50°16' пн. ш. Її крайнi пункти – с. Дуляби (захiдний), с. Окопи (схiдний), с. Переморiвка (пiвнiчний), с. Бiлiвцi (пiвденний). Тернопiльщина межує з Рiвненською, Львiвською, Івано-Франкiвською, Чернiвецькою, Хмельницькою областями України. Межi областi на значному протязi природнi: на сходi – р. Збруч, на пiвднi та пiвденному заходi – р. Днiстер, на пiвнiчному заходi – Кременецьке горбогiр'я.
За своїм виглядом на картi область нагадує трикутник. Вона видовжена з пiвночi на пiвдень на 195 км, а iз заходу на схiд у середнiй частинi – на 129 км. Значна її протяжнiсть iз пiвночi на пiвдень позначається на розподiлi сонячної радiацiї по територiї областi, зумовлює вiдмiнностi в температурному режимi в пiвнiчнiй i пiвденнiй її частинах.
Область лежить у внутрiшнiй частинi Європи, у районах панування захiдних вiтрiв, i це впливає на формування на її територiї помiрно континентального клiмату, рослинного i тваринного свiту лiсостепу. А положення її в захiднiй частинi Подiльської височини, недалеко вiд гiрської системи Карпат (й пiвденного заходу) i Полiської низовини (iз пiвночi) визначає особливостi формування природних комплексiв на її територiї.
Географiчне положення Тернопiльської областi в господарському вiдношеннi є доволi вигiдним. Її розмiщення в захiднiй частинi правобережного лiсостепу – у зонi з родючими грунтами i достатнiм зволоженням – сприяє розвитку сiльськогосподарського виробництва, а положення поблизу iндустрiального Прикарпаття i Львiвсько-Волинського вугiльного басейну – розвитку рiзноманiтних галузей промислового виробництва.
Розташування областi в регiонi з високою щiльнiстю населення зумовлює переважання трудомiстких галузей господарства. Тернопiльська область розташована поблизу кордону нашої держави з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунiєю. Разом iз тим, у сучасних умовах переходу економiки України до ринкових вiдносин область, маючи вiдносно високий ступiнь забезпеченостi трудовими ресурсами, може стати регiоном для вкладання iнвестицiй (капiталу) iноземних фiрм. Цьому сприяє розташування областi на важливих транспортних магiстралях, якi з'єднують Київ зi Львовом, Чопом. Таке положення дозволяє пiдтримувати тiснi економiчнi зв'язки областi зi схiдними регiонами України, безпосередньо iз сусiднiми областями та країнами Європи.
Розташування територiї областi на важливих транспортних шляхах та центральне положення її обласного центру – Тернополя (49°33'пн. ш.; 25°34' сх. д.) – сприяють розвитку вантажо – та пасажироперевезень мiж рiзними частинами областi.
В адмiнiстративно-територiальному вiдношеннi Тернопiльська область подiляється на 17 адмiнiстративних районiв, якi вiдрiзняються за своїм географiчним положенням, площею, кiлькiстю населення, особливостями соцiально-економiчного розвитку. Данi про їхню площу i населення поданi в таблицях 2 i 8 (додатки).
шiстнадцять – районного. В областi є 1018 сiл.
Історiя краю
Мiсцевiсть, де розташований Тернопiль, була заселена здавна. На його околицях збереглася стоянка доби мезолiту, що iснувала тут 10–9 тисяч рокiв тому, виявлено залишки поселення трипiльської культури (III тисячолiття до н. е.) та могильник VIII–VII ст. до нашої ери.
Перша письмова згадка про Тернопiль припадає на 1540 рiк. Того року польський король Сигiзмунд І дав грамоту кракiвському магнату Яну Тарновському на мiсцевiсть Тернопiлля в Теребовлянському повiтi з умовою побудувати за рiчкою Серетом фортецю. Назва «Тернопiлля», мабуть, означала тернове поле. Спорудження фортецi почалося в 1540 роцi i закiнчилося 1548 року зведенням високих кам'яних стiн. Навколо неї почали осiдати люди. У 1548 роцi мiсто дiстало магдебурзьке право, йому були дозволенi три ярмарки на рiк i щотижневi торги.
Власник одержував з мiста значнi прибутки. Тi жителi, якi мали в тимчасовому, користуваннi невеликi земельнi надiли, сплачували податки збiжжям або вiдробляли на панських ланах. Ремiсники й дрiбнi торговцi за кожен будинок платили грiшми. Окремо доводилося сплачувати за проживання на центральних вулицях, за право торгiвлi, користування панською броварнею, лiсом. Мiщани мали давати безплатно тягло, житло для жовнiрiв, якi прибували в мiсто.
У першi десятилiття пiсля виникнення мiста бiльшiсть населення була зв'язана з сiльським господарством, займалася хлiборобством i скотарством, а також мисливством i бортництвом. Вигiдне розташування Тернополя на торгових шляхах сприяло швидкому зростанню ремесла й торгiвлi. Тернопiльськi купцi пiдтримували зв'язки з Росiєю, а також великим на той час торговельно-ремiсничим центром – Львовом.
Вже в 1566 роцi королiвський уряд i дозволив створити в Тернополi склади для зберiгання товарiв, що надходили з росiйських та iнших земель.
по кiлька чоловiк. Вступ у. цехи був дуже обмежений. Учнi не одержували плати, бiльше того, ще вносили певну суму за навчання. Пiдмайстер одержував за свою роботу малу платню, його робочий день, як правило, тривав 15–16 годин на добу.
У наступнi десятилiття основу економiчного життя мiста становили ремесло й торгiвля. Значного розвитку набули гончарство, млинарство, бондарство, виникли ковальськi, слюсарнi, будiвельно-керамiчнi майстернi та невеликi пекарнi.
Пiсля того, як Тернопiль став окружним центром, змiнився його вигляд. В центрi були прокладенi дерев'янi, а потiм кам'янi тротуари, почалося будiвництво адмiнiстративних будинкiв. Одним з них була двоповерхова будiвля магiстрату, споруджена 1809 року.
З розвитком капiталiстичних вiдносин у першiй половиш XIX ст. в мiстi з’явилися першi невеликi пiдприємства мануфактурного типу – слюсарнi, ковальськi, шевськi, кравецькi та переробки сiльськогосподарської продукцiї. Дiяли шкiряне, цегельне, тютюнове пiдприємства. Кiлькiсть робiтникiв на них була невелика, працювали вони за вiльним наймом. Це були вихiдцi з навколишнiх сiл, вiдпущенi шляхтою на оброк. Цехове ремесло тодi в мiстi майже занепало. Значна кiлькiсть жителiв мiста не поривала з сiльським господарством. Крiм землеробства, займалися тваринництвом i бджiльництвом. Тi, хто тримав пасiки, вiддавали феодалу десяту частину меду.
З березня 1810 до серпня 1815 року Тернопiль був адмiнiстративним центром земель, якi за Шенбрунським перемир'ям мiж Францiєю i Росiєю вiдiйшли до Росiї. Це мало прогресивне значення для Тернополя. Перебування його в складi Росiйської держави дещо полегшило економiчне й полiтичне становище населення. Обмежувалося свавiлля єзуїтiв, якi мали тут сильнi позицiї. Розгорнулося деяке цивiльне будiвництво, було вiдбудовано старий замок, упорядковано вулицi. Пiсля вторгнення армiї Наполеона в Росiю Тернопiль був оголошений на воєнному становищi. Населення мiста допомагало росiйськiй адмiнiстрацiї охороняти його, пiдтримувати належний порядок на державному кордонi, що проходив поблизу Тернополя.
Пiсля реформи 1848 року Тернопiль все бiльше втягувався в капiталiстичний розвиток. Зростанню економiки значно сприяло будiвництво залiзниць. Особливо велике значення мала лiнiя Львiв – Пiдволочиськ через Тернопiль, яка стала до ладу 1870 року. В цьому ж роцi завершено будiвництво вокзалу. Це була перша залiзнична магiстраль на Тернопiльщинi. В кiнцi XIX ст. залiзнична колiя з'єднала його з Бережанами. У 1906 роцi проклали залiзницю вiд Тернополя до Збаража. Водночас будували й шосейнi шляхи. 1895 року Тернопiль був з'єднаний шосе з Теребовлею, Збаражем, Пiдволочиськом. На початку XX ст. у мiстi дiяли, крiм згаданих пiдприємств, електростанцiя, збудована у 1900 роцi, спиртовий завод на Загребеллi та фабрика сиру. Всi пiдприємства були дрiбними.
було зайнято 1230 робiтникiв, а в 1910 роцi їх зменшилося до тисячi.
У ХІХ – на початку ХХ ст. українська культура на захiдноукраїнських землях перебувала в особливо тяжкому становищi. Насильна полонiзацiя й онiмечування населення, переслiдування української мови, офiцiйне усунення її шкiл згубно позначалося на всiх дiлянках культури. До 1817 року в Тернополi не було жодної української школи. В 1820 роцi вiдкрилася гiмназiя, якою спочатку заправляли єзуїти костьолу домiнiканцiв. У зв'язку з тим, що гiмназiя давала право вступу до унiверситету, властi особливо пильно слiдкували за контингентом її учнiв. Доступ у гiмназiю навiть для дiтей української заможної верхiвки був дуже обмежений. Так, у 1895/96 навчальному роцi з 583 учнiв було тiльки 6 українського походження, решта – поляки, нiмцi та iн. В 1855 роцi вiдкрилася чотирикласна реальна школа. Але потрапити до неї могли лише дiти заможної верхiвки мiста, тому що навчання коштувало дуже дорого: вступний внесок становив 96,6 злотих, рiчна плата за навчання – у 1859 роцi 298 злотих, а в 1876 роцi вже 903 злотих. 1875 року в Тернополi вiдкрилась учительська семiнарiя, яка готувала учителiв в основному для сiльських початкових шкiл. Але, незважаючи на те, що в селах переважна бiльшiсть, а часом i все населення без винятку розмовляло українською мовою, майже половину учнiв становили особи польської нацiональностi. У 70-х роках XIX ст. в мiстi працювали 2 чотирикласнi народнi школи (чоловiча й жiноча), якi утримував магiстрат мiста, але видiляв вiн на них мiзернi кошти. У 1895/96 навчальному роцi в усiх чотирьох школах навчався лише 491 учень. У 1891 роцi для пiдготовки квалiфiкованої робочої сили в мiстi вiдкрилася дворiчна промислова школа. Вона готувала робiтникiв-майстрiв кiлькох спецiальностей. Контингент учнiв був дуже обмежений. У 1901/02 навчальному роцi тут навчалося лише 88 дiтей. Якщо взяти до уваги, що 1890 року в мiстi проживало 26 тис. чоловiк, то стане зрозумiлим, що наявних шкiл було далеко недостатньо i лише незначна частина дiтей трудящих могла одержати навiть початкову освiту.
знайомитися з кращими творами української класичної драматургiї. Свої виступи театр розпочав п'єсою І. Котляревського «Наталка-Полтавка». Були також показанi «Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Сватання на Гончарiвцi» Г. Квiтку-Основ’яненка та iншi. В 1875 роцi з театром товариства «Руська бесiда» в Тернополi виступав видатний український драматург, актор i режисер, основоположник українського реалiстичного театру М. Л. Кропивницький. У листопадi 1903 року в мiстi побував композитор М. В. Лисенко. Вiн зустрiчався з дiячами культури, робiтниками, учнями гiмназiї. У 1905–1906 pp. у Тернополi виступали М. К. Садовський (Тобiлевич) та М. К. Заньковецька.
Тернопiльський ревком багато уваги придiляв розвитку мистецтва. 15 серпня 1920 року в Тернополi розгорнув роботу Український радянський драматичний театр. Органiзатором його був М. М. Крушельницький, який починав тут свою сценiчну дiяльнiсть ще 1915 року актором театру «Тернопiльськi театральнi вечори», створеного О. С. Курбасом.
Краєзнавчi об’єкти Тернопiльської областi
Ювiлейна та iн.; Гермакiвський i Хоросткiвський дендропарки; 4 пам'ятки садово-паркового мистецтва (Бiльче-Золотецький, Вишневецький, Раївський, Скала-Подiльський парки). Знаменита липова алея, закладена в XVII ст., тягнеться вiд Бережан до с. Рай. Основними природними об'єктами, на базi яких розвивається екскурсiйний туризм, є Товтровий кряж, Кременецькi гори, Днiстровський каньйон, карстовi печери (з яких дослiджено понад 60). Карстовi печери поблизу Борщова – найбiльшi у свiтi.
Сприятливi клiматичнi умови, мальовничi ландшафти, лiсовi масиви, джерела мiнеральних вод, лiкувальнi грязi складають рекреацiйний потенцiал областi. Вiдомий клiматичний курорт – Залiщики.
художникiв. У мiстi функцiонує також картинна галерея.
Серед архiтектурних пам'яток областi – замки XIV–XVII ст., католицькi i православнi храми, зразки церковного дерев'яного зодчества. 1178 пам'яток архiтектури i мiстобудування внесено до Державного реєстру нацiонально культурного надбання. На базi Збаразького замку в 1994 р. створено державний iсторико-архiтектурний заповiдник. Тернопiль заснований коронним гетьманом Яном Тарновським у 1540 р. як мiсто-фортеця на незаселенiй територiї для оборони подiльських земель.
Давнi укрiплення не збереглися. Старий замок на початку XIX ст. був перебудований на палац. На мiсцi оборонних валiв зведений костьол єзуїтiв, пристосований пiд швейну фабрику. В мiстi збереглися давнi церкви оборонного призначення – Воздвиженська (кiнець XVI ст.) i Рiздва Христового (1602–1608).
У Тернополi навчалась видатна спiвачка Соломiя Кру-шельницька. На її батькiвщинi, в с Бiла Бучачського району, створено меморiальний музей. Тут у 1887 р. перебував як кореспондент газети «Кур'єр львiвський» Іван Франко. Лесь Курбас очолював створений ним театр «Тернопiльськi театральнi вечори».
вiйськово-оборонного характеру на оборонно-житловi. Двiр по периметру оточують не обороннi мури, а житловi будинки, зовнiшнi стiни яких оснащенi бiйницями. У XVII ст. комплекс був доповнений пишно оздобленим палацом. Замок зазнав серйозних руйнувань пiд час Першої свiтової вiйни i вiдтодi бiльше не вiдновлювався. До комплексу входить костьол Св. Трiйцi.
В Бережанах збереглись також костьол Св. Миколая (1630–1683 pp.) з келiями (1716–1742 pp.) i костьол Рiздва Пресвятої Богородицi (1600 p.), православнi Миколаївська дерев'яна церква (1691 р.) i Троїцький собор (1768, 1903 pp.), синагога з ознаками оборонної споруди.
У примiщеннi ратушi (1811 р.) функцiонує краєзнавчий музей.
У селi Буданiв зберiгся замок кiнця XVI – початку XVII ст., сильно пошкоджений турками в 1675 р. У 1765 р. коштом Потоцьких частину замкових мурiв i двi башти перебудовано на костьол. Двi iншi башти межують з монастирем сестер Милосердя. Уцiлiв палац. Бiля замку простежуються слiди оборонних валiв.
Мiсто Бучач вперше згадується в документах 1397 р. В XVI–XVII ст. воно було добре укрiпленою фортецею з мiцними оборонними мурами. Вiд замку XIV–XVII ст. тут залишились самi руїни. В Бучачi збереглася Хрестовоздвиженська церква (1753–1770 pp.) василiанського монастиря, корпус келiй. Серед мiських пам'яток – оборонна церква Св. Миколая (1610 р.) з рiзьбленим iконостасом i розписом, Покровська церква (середина XVIII ст.) з унiкальним рiзьбленням по дереву, Успенський костьол (1761–1763 pp.), руїни монастиря на г. Федор, (спалений у 1672 р.) i оборонної церкви (XVI ст.) в урочищi «Монастирок» пiд Бучачем. Збереглась будiвля мiської ратушi, зведена в 1751 р. коштом М. Потоцького.
У мiстi в 1672 р. був пiдписаний договiр мiж Польщею i Туреччиною, що передбачав передiл Подiлля мiж двома сторонами. Кордон пройшов по рiчцi Стрипi. Досi збереглися прикордоннi каменi, що вiдмежовували турецькi володiння (схiдна частина) вiд польських (захiдна частина).
Неподалiк вiд Бучача розташоване село Яблунiвка, в минулому вiдоме як мiсто Язловець, де була велика вiрменська колонiя, процвiтали ремесла, вiдбувались ярмарки. В серединi XV ст. мiстечко як торговельний центр було здатне конкурувати навiть зi Львовом. У ньому збереглись руїни замку (XIV ст.), навколо якого розкинувся нинi запущений парк. Серед iнших пам'яток – церква Св. Миколая (до 1810 р. – вiрменська), споруджена в 1551 p., Успенський костьол (1589–1590 pp.), оточений оборонним муром з вежею. Збереглась також мiська ратуша.
Селище Вишневець було власнiстю сина литовського князя Ольгерда Дмитра-Корибута, який у 1395 р. розпочав будiвництво замку. В 1640 р. замок був перебудований воєводою Ієремiєю Вишневецьким, а невдовзi зруйнований козаками i – пiзнiше – турками. Прийнявши католицтво, воєвода спорудив поруч iз замком костьол Св. Михайла (1645 р.), зруйнований уже в радянський час. Його син Михайло-Корибут Вишневецький, що пiзнiше став польським королем, на мiсцi колишнього замку спорудив палац (1720–1744 p.), який зберiгся до наших днiв.
i частково зруйнований. У 1920 р. його було вiдновлено за участю В. Городецького, але чотири роки потому споруду знищила пожежа. Вiдновлений у 1960-х роках, палац частково втратив свою архiтектурно-художню цiннiсть.
Англiйський парк, закладений у 1789 р., в радянський перiод зазнав серйозних втрат вiд стихiйних порубок, безсистемних насаджень i порушення початкового планування.
Збереглася замкова церква Воскресiння 1530 р. (перебудована у XVIII–XIX ст.), в якiй похованi православнi предки Корибутiв-Вишневецьких. Вона вiдома ще й тим, що тут вiдбулися заручини Марини Мнiшек iз Лжедмитрiєм.
Перша згадка про Гусятин вiдноситься до 1559 р. Давнє поселення було розташоване на обох берегах р. Збруч. У 1772 p., пiсля першого подiлу Польщi, кордон пройшов по рiчцi Збруч, i лiвобережна частина Гусятина стала територiєю Австрiї. Вiдтодi iснує два населених пункти – селище в Тернопiльськiй i село в Хмельницькiй областi – з однiєю назвою.
бернардинцiв (XVI ст.).
Палац, оточений парком, i костьол (XVIII ст.) збереглися в м. Залiщики. Залишки мiських укрiплень Збаража, зруйнованих ще в 1589 p., збереглися поблизу с Старий Збараж. Замок неодноразово зазнавав руйнувань i знову вiдбудовувався, але пiд час Другої свiтової вiйни остаточно перетворився на руїни. Нинi продовжуються реставрацiйнi роботи, розпочатi ще в 1965 р. У 1994 р. замок включений до складу державного iсторико-архiтектурного заповiдника.
р. в селищi Заложцi. В Микулинцях крiм руїн замку середини XVI ст., ще два iсторико-архiтектурних об'єкти 1760-х рокiв – Троїцький костьол i палацовий комплекс, перебудований у серединi XIX ст. Нинi в палацi розмiстилась обласна лiкарня, парк навколо нього запущений. Залишки замку, вiдомого як «оборонна вежа Володиєвського» (напiвзруйнованi вежа, вали i рови), збереглися в с Новосiлка. В с Окопи вистояли Львiвськi i Кам'янецькi ворота, частково збереглись вали i обороннi рови.
В давньому мiстечку Пiдгайцi уцiлiли костьол 1634 p., синагога XVI ст. i церква Успення Пресвятої Богородицi 1650–1653 pp.
В мiстечку Скала-Подiльська (давня назва – Ягельниця, до 1940 р. – Скала-над-Збручем) є залишки замку 1538 р. (за iншими даними – 1518 p.), перебудованого з бiльш давнього (XIV–XV ст.), який, у свою чергу, був споруджений на мiсцi давньоруського городища. Збереглися двi вежi, напiвзруйнований палац i фрагменти оборонних мурiв. Неподалiк – костьол XVII ст. з мурами, вежею i бiйницями. Мiський парк-дендрарiй закладений на початку XIX ст.
Багато старовинних пам'яток є у м. Теребовля. Тут збереглися зведенi на горi вали давньоруського мiста (перша згадка про нього вiдноситься до 1097 p.), де пiзнiше було споруджено замок. Нинi вiд замку залишились лише руїни. В 1687 р. мiсто i замок були захопленi i спаленi татарами. Пам'ятки Теребовлi представленi комплексом будiвель монастиря кармелiтiв (1635–1639) i церквою Св. Миколая (XVI ст.). На околицi мiста на високiй горi над глибоким урвищем збереглися руїни василiанського монастиря (XVI ст.), вiдомого пiд назвою «Пiдгорянський» («Угорницький»).
Потужний замок був споруджений у 1610 р. в м. Чорткiв. Вiд нього збереглися двi башти i обороннi мури. У XVIII ст. замок втратив оборонне значення, i його башти були перебудованi на палац.
В мiстi є також двi пам'ятки дерев'яної архiтектури – Воскресенська (1738 р.) i Успенська церкви (1635 р.) Збереглися домiнiканський костьол (1731 p.), монастир кармелiтiв (1635 p.), ратуша (XIX ст.).
В мiстi Кременець (iсторична Волинь) на вершинi однойменної гори збереглися залишки замку IX–XVI ст, який згадується в рiзних джерелах 1064, 1227, 1241, 1255 рокiв. За лiтописними свiдченнями, замок не вдалося взяти нi угорському королевичу Андрiю, нi Бату-хану, нi хану Ку-ремсi. І лише в серединi ХНІ ст. вiн був зруйнований за наказом Бурундая, хоча невдовзi його вiдбудував син Данила Галицького Мстислав Данилович (можливо, небiж Данила Володимир Василькович). Тодi ж була споруджена i замкова церква Св. Михаїла.
З 1536 р. упродовж 20 рокiв замком володiла дружина короля Сигiзмунда І, королева Бона Сфорца. Пiсля зруйнування замку в 1648 р. козацьким загоном вiн бiльше не вiдновлювався. Частково збереглися лише мури i двi башти. Уцiлiли францiсканський костьол (тепер Миколаївський собор) з келiями XVI–XVII ст. i Богоявленський монастир (1760 p.).
Ще однiєю пам'яткою є комплекс колегiуму у складi навчального корпусу, монастирських споруд i костьолу Св. Ігнатiя Лойоли i Св. Станiслава Костки, зведений у 1731–1734 pp. коштом князiв Вишневецьких. Це один iз найзначнiших барокових ансамблiв України. В 1809 р. тут закладено парк iз ботанiчним садом.
музей). Пiсля придушення польського повстання 1831 р. лiцей був лiквiдований, його майно, в тому числi i бiблiотека, передано унiверситету Св. Володимира.
Почаїв (iсторична Волинь) уперше згадується пiд 1450 р. Головним туристичним об'єктом мiста є Свято-Успенська Лавра (заснована в 1597 р.) Ансамбль монастиря став формуватися в XVII–XIX ст. Центром ансамблю є Успенський собор, який має нетрадицiйну просторову орiєнтацiю: головний його фасад звернено на пiвдень, а вiвтар – на пiвнiч. У товщi гори пiд Успенським собором мiститься триярусний печерний комплекс XV–XVI ст. з пiдземними церквами, там зберiгається камiнь iз вiдбитком ступнi Богородицi.
На початку XVII ст. в мiстi було засновано друкарню, яка дiяла до 1917 р.
В 1713 р. монастир перетворено з православного на унiатський, i на середину XVIII ст. вiн став провiдним серед василiанських монастирiв України. В 1831 p., пiсля польського повстання, Почаївський монастир був переданий Росiйськiй православнiй церквi. В 1838 р. монастир здобув статус лаври – четвертої в Росiйськiй iмперiї пiсля Києво-Печерської, Троїце-Сергiєвої та Олександро-Невської.
В Почаєвi збереглись також церква Всiх Святих (1773–1775) i Покровська церква (1643 p.; перебудована в 1746 p.).
Одним iз найвiдомiших у свiтi мiсць, пов'язаних iз вшануванням Божої Матерi, є село Зарваниця. Тут був споруджений монастир (з 1922 р. – Св. Іоанна Хрестителя). В 1867 р. Папа Пiй IX благословив чудотворну iкону Божої Матерi Зарваницької. Паломництво у святе мiсце триває вiд дня Св. Юрiя (6 травня) до свята Покрови Пречистої Дiви Марiї (14 жовтня). В 1995 р. Зарваниця визнана мiсцем прощi вiруючих греко-католицької церкви, куди стiкаються сотнi тисяч прочан iз багатьох країн свiту.
Висновок
Краєзнавство допомагає формувати розумiння i почуття до свого народу, рiдного краю, побачити оточуючий свiт таким, який вiн є насправдi, паростки нового, паростки майбутнього. Краєзнавство допомагає виховувати велике громадянське почуття, любов до рiдного краю, повагу до традицiї землякiв, до iсторичних пам’яток, пам’ять про героїв.
дослiджень. За допомогою краєзнавства ми можемо розвинути любов пiдлiткiв до рiдного краю. За допомогою наших зусиль ми покращимо i пiднесемо краєзнавство.
Список використаної лiтератури
1. Я. О. Галана Де котить Стрий – Тернопiль 1998
2. Г. Я. Баран Залiщики Львiв «Каменяр» 1995
3. Арсенич П. З iсторiї Галичини // Науковi записки Івано-Франкiвського краєзнавчого музею. – 1993
4. Географiчна енциклопедiя України: У 3 т. – К.: Українська енциклопедiя iменi М. П. Бажана, 1993.
5. Грабовецький В. Народнi музеї Тернопiльщини. – Л.: Книжно-журнальне видавництво, 1962.
6. Данилюк А. З глини, дерева i соломи. Пам'ятки народної архiтектури Захiдного Подiлля. – Тернопiль: Навчальна книга «Богдан», 2003. – 96 с
9. Папкова Є. В. Туристичне краєзнавство: Навч. посiб. – К., 2003.
| 
