Курсова робота
"Історико-культурна спадщина Криму часiв античностi i середньовiччя та її використання у туризмi"
Київ 2007
Вступ
Історико-культурна спадщина Кримського пiвострова – це найдавнiшi мiста, це перехрестя культур та цивiлiзацiй, поєднання iсторiї далекої та недавньої. Але Крим – це також заповiднi лiси, вихiд до двох морiв, мальовничi Кримськi гори та цiлющi мiнеральнi води. Саме тому на протязi останнiх десяткiв рокiв переважаючий розвиток курортно-лiкувального туризму обумовлював другоряднiсть вивчення iсторико-культурного потенцiалу Криму.
На сьогоднiшнiй день ця тема є досить актуальною, адже iсторико-культурнi ресурси все бiльше перетворюються на вагомий чинник вiдновлення психiчного здоров’я людей у всьому свiтi в цiлому, i в нашiй країнi зокрема. Частково питання цiнностi iсторико-культурної спадщини Кримського пiвострова часiв античностi i середньовiччя дослiджуються в працях Толстiкова В. П., Якобсона А. Л., Зубаря В. М. та iнших науковцiв. Проблеми оцiнки iсторико-культурної спадщини висвiтлюються в працях О. О. Бейдика, С. Кузика та В.І. Стафiйчука.
Об’єктом дослiдження даної теми є iсторико-культурна спадщина Кримського пiвострова часiв античностi та середньовiччя.
Предметом дослiдження виступають пам’ятки iсторiї i культури, археологiчнi, мiстобудiвнi та iншi пам’ятки, залишенi по собi народами, якi населяли територiю пiвострова в перiод часу, визначений iсториками як античнiсть та середньовiччя; а також використання вищезазначених пам’яток у туризмi.
В роботi було використано такi методи дослiдження: монографiчний, дедуктивний, iндуктивний, аналiтичний, систематичний, системно-структурний, статистичний, порiвняльно-географiчний, порiвняльний, суспiльно-географiчного районування, метод сучасних комп'ютерних технологiй.
Мета роботи – визначити i дослiдити найбiльш значущi iсторико-культурнi пам’ятки Криму, залишенi рiзними народами за певний промiжок часу (VI ст до н. е. - XV н. е.) та ступiнь цих об’єктiв в туристичних маршрутах.
- виявлення та вивчення пам'яток iсторiї i культури Криму часiв античностi та середньовiччя
- дослiдження iсторiї формування iсторико-культурної спадщини даного перiоду
- оцiнка сучасного стану, охорони та використання об’єктiв дослiдження в туризмi
Робота складається з трьох роздiлiв:
1) Теоретико-методологiчний – включає в себе визначення поняття iсторико-культурної спадщини, методи та проблеми оцiнки iсторико-культурних ресурсiв.
2) Основний роздiл – етапи формування iсторико-культурної спадщини Криму часiв античностi та середньовiччя, якi були визначенi, взявши за критерiй подiлу народи, що населяли територiю Криму в даний перiод часу.
3) Останнiй роздiл – сучасний стан використання iсторико-культурних ресурсiв Криму (iсторико-культурний потенцiал спадщини античностi та середньовiччя, ступiнь збереженостi та охорона iсторико-культурної спадщини Криму, а також питання iсторико-культурної спадщини пiвострову як об’єкту туризму).
Отже, в данiй курсовiй роботi представлена спроба дослiдження iсторико-культурної спадщини Кримського пiвострову часiв античностi i середньовiччя, аналiз ступеню збереженостi пам’яток iсторiї i культури, а також приклади використання iсторико-культурних об’єктiв цiєї доби в туризмi на сучасному етапi розвитку туристської справи в Українi.
1. 1
Поняття iсторико-культурних ресурсiв
Історико-культурнi ресурси є важливою складовою туристсько-рекреацiйного потенцiалу. Пам’ятки iсторiї i культури вiдiграють особливу роль в розвитку туристичної дiяльностi, являючи собою наочне свiдчення таланту українського народу, його тисячолiтньої iсторiї. Крiм того, iсторико-культурнi ресурси являють собою важливе джерело поповнення державного та регiонального бюджетiв.
За визначенням, iсторико-культурнi рекреацiйнi ресурси – це пам’ятки культури, створенi людиною, якi мають суспiльно-виховне значення, становлять пiзнавальний iнтерес i можуть бути використанi для задоволення духовних потреб населення. Вони вiдзначаються великою рiзноманiтнiстю i включають iсторико-архiтектурнi, археологiчнi та iсторичнi пам’ятки, твори монументального мистецтва, етнографiчнi особливостi територiї, традицiйнi промисли i ремесла (народнi традицiї, вiрування, образотворче мистецтво тощо). [2]
та скульптурнi пам’ятники). [1]
iсторичну, наукову, художню або iншу культурну цiннiсть. [2]
Серед всiх видiв iсторико-культурних ресурсiв, видiлених О. О. Бейдиком, даної теми безпосередньо стосується iсторико-архiтектурна спадщина, що є однiєю з видiв суспiльно-iсторичних рекреацiйно-туристських ресурсiв. При визначеннi видiв iсторико-архiтектурної спадщини, пам’яткоохоронна методика базується на iсторико-географiчному, мистецькому, науковому критерiї, а також враховує iншi аспекти суспiльно-iсторичної значущостi об’єктiв iсторико-культурної спадщини. Для кожного з видiв пам’яток той чи iнший аспект суспiльної цiнностi буде визначальним. Стосовно ж пам’яток мiстобудування та архiтектури, кожна окрема пам’ятка в сукупностi певною мiрою становитиме i iсторичну, i наукову, i мистецьку цiннiсть. Таким чином, пам’яткою архiтектури є будь-який твiр архiтектурно-будiвельної дiяльностi людини, який становить ля суспiльства iсторичну, наукову, мистецьку або iншу культурну цiннiсть. Розумiння сутностi пам’ятки архiтектури, усвiдомлення її суспiльної значущостi є важливою передумовою вирiшення комплексну питань, пов’язаних з її охороною, реставрацiєю та використанням.
Історична цiннiсть пам’яток архiтектури полягає передусiм в їх пiзнавальнiй ролi як джерел iсторичної iнформацiї. Пам’ятки архiтектури своїми формами, «ритмами», образами здатнi вiдбивати матерiальне й духовне життя суспiльства певного iсторичного перiоду: суспiльний устрiй, рiвень розвитку економiки, свiтогляд, культуру, побут, традицiї населення. Як результат колективної творчостi iнодi цiлого поколiння, пам’ятка архiтектури вбирає в себе цiлий пласт суспiльного досвiду, iнтегрує науку i культуру багатьох поколiнь людей. Навiть кожен окремо взятий iсторико-архiтектурний об’єкт є хранителем певного досвiду, певних культурно-iсторичних традицiй нацiї. Ця функцiя значно пiдсилюється, якщо ми розглядаємо iсторико-архiтектурнi комплекси, iсторичнi центри мiст або останнi в цiлому.
Важливим показником, який визначає наукову значущiсть пам’ятки архiтектури, є хронологiчний: чим давнiша пам’ятка, чим вищий вiдсоток автентичностi, збереженостi її матерiальної структури, тим вищий ступiнь наукової, iсторичної, туристсько-пiзнавальної цiнностi об’єкта. Суттєвим є урахування наукової значущостi матерiальної структури пам’яток архiтектури зi складною iсторiєю будiвництва – таких, якi не раз перебудовувалися.
чином, iсторична, наукова, естетична, художня цiннiсть пам'ятки становлять суть її iсторико-культурного змiсту. Крiм перелiчених чинникiв суспiльно-iсторичної цiнностi iсторико-архiтектурних об’єктiв, на збереженнi пам’яток i їх iсторико-культурному змiстi позначається утилiтарна значущiсть (можливiсть їх використання в сучасних умовах). Отже, iсторико-архiтектурнi об’єкти, архiтектурна форма i матерiальна структура яких втiлює в собi культурно-мистецькi досягнення певного iсторичного перiоду або ж увiбрали нашарування наступних етапiв розвитку i є хранителями iнформацiї, що становить iсторико-культурний, рекреацiйно-пiзнавальний iнтерес, мають бути збереженi як документи iсторiї, твори архiтектури i мистецтва, рекреацiйно-туристськi об’єкти.
архiтектурнi монументи та скульптурнi пам’ятники (пам’ятники монументального мистецтва), якi зберегли свою автентичнiсть i становлять iсторичну, наукову, мистецьку та iншу iсторико-культурну цiннiсть.
Ще одним видом iсторико-культурних ресурсiв, видiлення якого знайшло пiдтримку лише серед деяких науковцiв, на думку О. О. Бейдика, є подiйнi РТР.
Подiйнi рекреацiйно-туристськi ресурси – найсуттєвiшi прояви соцiального та природного руху, знаковi подiї в iсторiї певної територiї (держава, регiон, мiсто), у даному дослiдженнi – знаковi прояви часу та територiї; складова диверсифiкованого ресурсно-рекреацiйного поля. Подiйнi РТР включають полiтичнi, вiйськовi, культурнi, економiчнi, екологiчнi подiї «за модулем». Подiйнi РТР – специфiчний вид iнформацiйних ресурсiв, якi можуть вiдображуватися в меморiальному лiтописi вiдповiдної територiї.
Історичнi подiї – сфера дослiдження iсторичної науки. А оскiльки об’єктом i предметом iсторико-географiчного, iсторичного (в рядi випадкiв i рекреацiйно-географiчного) пiзнання є минуле (у даному дослiдженнi – подiї, що вже вiдбулись), яке неможливо спостерiгати безпосередньо, iнформацiя про нього мiститься в iсторичних, iсторико-географiчних, рекреацiйно-географiчних джерелах. До них належить уся сукупнiсть речових, письмових, образотворчих, фонiчних та iнших пам'яток i матерiалiв, в яких так чи iнакше вiдбито минуле.
Подiї можуть пiдсилюватись матерiальними пам'ятками, а можуть зберiгатись лише в нечисленних i забутих лiтературних джерелах, а то i взагалi лише в пам’ятi населення та окремих свiдкiв. [1]
Таким чином, iсторико-культурнi ресурси – це i матерiальнi, i духовнi пам'ятки народу, якi вiдiграють велику роль як у формуваннi свiтогляду народу, так i для задоволення матерiальних, в т. ч. i туристичних потреб. [2]
1. 2
Важливим теоретичним аспектом методологiї дослiдження туристсько-рекреацiйних ресурсiв є оцiнка iсторико-культурної спадщини, адже пам’ятки iсторiї i культури є важливими рекреацiйними ресурсами, якi в багатьох випадках є основою рекреацiйної iндустрiї. Якщо питанню економiчної оцiнки природних рекреацiйних ресурсiв придiляється достатньо уваги в науковiй лiтературi, то оцiнка iсторико-культурних ресурсiв залишається практично не розробленою.
В свiтовiй практицi прийнята якiсна оцiнка iсторико-культурних пам’яток, якi в залежностi вiд художнього та iсторичного значення, стану збереження та унiкальностi розподiляються на 7 груп, причому найвищим балом оцiненi iсторико-культурнi об’єкти свiтового значення. Всього таких об’єктiв, взятих на облiк ЮНЕСКО, декiлька сотень. На основi рекомендацiй ЮНЕСКО в окремих країнах розробленi власнi оцiночнi критерiї iсторико-культурної спадщини. В колишньому СРСР iснував подiл iсторико-культурних об'єктiв на пам'ятки загальносоюзного, республiканського та мiсцевого значення. Формально всi вони перебували пiд охороною держави, а фактично бiльшiсть з них методично руйнувалася. [2]
Оцiнка iсторико-культурного потенцiалу повинна включати кiлькiснi та якiснi показники. Існує пряма залежнiсть мiж рекреацiйною цiннiстю територiї i кiлькiстю та якiстю пам’яток iсторiї та культури, розташованих на нiй. В зв'язку з цим пропонується оцiнювати територiї за густотою пам’яток iсторiї та культури на 100 км2
площi. Враховуючи, що рiзнi територiї мають рiзну кiлькiсть якiсно вiдмiнних iсторико-культурних пам’яток, необхiдно окремо визначити густоту пам’яток найвищого класу (загальнонацiонального та мiжнародного класу).
С. Кузик оцiнює iсторико-культурнi об'єкти на основi визначення їх рекреацiйного значення, а також ступеня придатностi та доступностi їх для органiзацiї культурно-пiзнавальних занять. Таким чином, автор дослiджує не вартiсть конкретного iсторико-культурного об'єкту, а визначає пiзнавальну цiннiсть об'єкта, необхiдну для органiзацiї рекреацiйних занять. Сутнiсть даної методики полягає в тому, що оцiночнi бальнi шкали побудованi на роздiленнi компонентiв, якi складають окремi блоки iсторико-культурних ресурсiв, у вiдповiдностi до їх важливостi i тривалостi часу, необхiдного на їх огляд. Чим довший час огляду, тим вище пiзнавальна цiннiсть об’єкта. Шляхом сумування окремих балiв за компонентами iсторико-культурних рекреацiйних ресурсiв отримується загальна сума балiв, яка характеризує пiзнавальну цiннiсть iсторико-культурних ресурсiв окремої мiсцевостi.
Пiдсумовуючи вищесказане, можна говорити про слабку розробленiсть методiв i критерiїв оцiнки iсторико-культурної спадщини, що ускладнюється розбiжностями в пiдходах до проблеми.
На даному етапi дослiдження туристсько-рекреацiйних ресурсiв вiдбувається переосмислення ролi iсторико-культурної спадщини, яка набуває все бiльшого значення, а в деяких регiонах країни є основним джерелом прибутку на ринку туристичних послуг. На сьогоднiшнiй день теоретико-методологiчнi основи дослiдження iсторико-культурних ресурсiв потребують подальшого обґрунтування та комплексного вивчення, про що свiдчить неоднорiднiсть пiдходiв до оцiнки iсторико-культурної спадщини.
2. Етапи формування iсторико-культурної спадщини Криму часiв античностi i середньовiччя
2. 1 Скiфська спадщина
Регiон Кримського пiвострова має своєрiдну iсторичну долю й унiкальну архiтектурно-мiстобудiвну спадщину. Вона представлена античними пам’ятками, середньовiчними фортецями й печерними мiстами, культовими спорудами рiзних свiтових релiгiй i конфесiй та палацовими ансамблями. На державний облiк узято 992 пам’ятки мiстобудування i архiтектури, з яких 193 – загальнодержавного значення.
надбання. [додаток 1] З таблицi бачимо, що Крим займає друге пiсля Львiвської областi мiсце за кiлькiстю iсторико-культурних ресурсiв, що пояснюється наявнiстю на територiї пiвострова давньогрецьких полiсiв Херсонесу (Севастополь), Пантiкапею (Керч), Керкiнiтiди (Євпаторiя), а також найдавнiших з вiдомих печерних мiст – Ескi-Кермену (V–VI), Мангуп-Кале (VI–XV), Чуфут-Кале (X–XVIII) та iнших пам’яток давнини.
територiю пiвострову в даний перiод часу.
Скiфи.
Скiфами називають народ, що населяв схiдноєвропейськi степи, обмеженi рiчками Дон та Дунай, а також Пiвнiчний Кавказ в VII–IV ст. до н. е. В III ст. до н. е. територiя перебування скiфiв значно скоротилася. Степова частина Криму була заселена скiфами i належала їм в часи перського Царя Дарiя (522–486 рр. до н. е.). Про це свiдчать згадки Геродота з тiєї частини, де вiн розповiдає про пiдготовку скiфiв до вiйни. Про скiфiв, що жили поблизу захiдного узбережжя Криму, писемнi джерела не повiдомляють майже нiчого.
та цiкавих свiдчень давнiх авторiв. І це не випадково. Адже Анахарсiс
, як повiдомляють античнi мислителi, був визнаний одним iз семи мудрецiв стародавнього свiту. Анахарсiс (638–559 рр. до н. е.) прожив дуже яскраве i трагiчне життя. Античний автор повiдомляє наступне: «Скiф Анахарсiс був сином Гнура та братом Кадуiда, царя скiфського; мати його була гречанкою, тому вiн володiв обома мовами. Вiн писав про скiфiв та еллiнiстичних звичаях, про засоби та дешевизну життя, вiн також написав вiсiмсот вiршiв
про вiйськовi справи. Видiлявся свободою слова…». Вiн був автором багатьох технiчних винаходiв, наукових трактатiв i навiть являвся винахiдником одного з рiзновидiв гри у шашки, якi згодом так i називали – скiфськi.
Анахарсiс жив у Неаполi, де i був вбитий стрiлою ворога. Згiдно легендам, й понинi iснує скальний виступ, звернений в долину Салгiру, на якому стояв мудрець, роздумуючи про закони свiту. [13]
Неаполь Скiфський. чоловiк звернув увагу на двi плити: на однiй було викарбовано зображення вершника, на iншiй – напис на давньогрецькiй мовi. Про знахiдку стало вiдомо вченим. Пiсля проведення на мiсцi кар’єру розкопок, ними був знайдений уламок мармурового барельєфу iз зображенням старика та молодого юнака, знайденi також грецькi та римськi монети. В одному з написiв згадувався скiфський цар Скiлур, який жив бiльше 2 тисяч рокiв тому. Це iм’я вже було вiдоме з описiв давньогрецького географа та iсторика Страбона та по монетам Ольвiї. Порiвнявши зображення на монетах та барельєфi, вченi впевнилися, що на плитi зображений цар Скiлур. Так було зроблене сенсацiйне вiдкриття столицi пiзньоскiфської держави – Неаполя Скiфського або Неаполiса (вiд грецької «нове мiсто»).
чули назву цiєї фортецi на скiфськiй мовi та переробили її на свiй лад, перетворивши на зрозумiле їм слово «Неаполь».
Мiсце для столицi скiфи обрали дуже вдало: територiя представляє трикутник, звернений на пiвнiч, з пiвнiчного сходу – єдиний захист – крутi Петровськi скелi, на заходi – глибока тяжко доступна балка, по лiнiї обриву якої йшла захисна стiна. При царях Скiлурi та його синi Палакi (II ст. до н. е.) мiсто переживало часи розквiту, вело активну торгiвлю з Херсонесом, а згодом – успiшнi воєннi дiї проти нього. Розкопками встановлено, що Неаполь Скiфський, який займав площу бiльш нiж 20 га (хоча iснують данi, що набагато бiльше), був добре укрiплений та являв собою доволi крупний на той час торгiвельний центр. У III ст. вiн сильно постраждав вiд племен готоаланiв, а в наступному, IV ст. гуни, якi вторглися до Криму, довершили його руйнування. Збереглися гравюри iз зображенням Неаполя. Судячи з цих гравюр, великих капiтальних будiвель було немало в рiзних кiнцях городища. Але зараз вiд них не залишилося практично нiчого. В результатi археологiчних дослiджень в наш час вiдкритi головнi ворота мiста та пiвденна захисна стiна. [11, 12]
Особливий iнтерес викликає скiфський мавзолей та iсторiя його розкопок. Із зовнiшньої сторони захисної стiни хтось iз жителiв вибрав глину для господарських потреб. Знайдено давнє поховання – ряд погребальних ящикiв, якi покоїлися один над iншим. Коли дiйшли до скелi, вважали, що розкопки завершенi. Але в скелi виявилося заглиблення, прикрите плитою. Там знаходилося найдавнiше поховання, яке належало до II ст. до н. е. та, на вiдмiну вiд iнших, не пограбоване в давнину. Для людини, що знаходилася в кам’янiй гробницi, i був зведений мавзолей. Звичайно ж скiфи ховали своїх родичiв в курганах або склепах. Своїм багатством це поховання нагадувало гробницi великих курганiв. Вiдомий антрополог М. М. Герасимов вiдновив по черепу зовнiшнiсть покiйного. Так була знайдена гробниця самого царя Скiлура. Його мiсцезнаходження зайвий раз пiдтверджує значення Неаполя як економiчного та культурного центру пiзньоскiфської держави, столицi Малої Скiфiї. Порiвняно нещодавно над мавзолеєм була зведена башта, що захищає башту вiд розграбування. Однак в останнi роки дверi в башту були зламанi, так що всередину може потрапити кожен.
Плато, на якому розташоване городище Неаполь Скiфський, є одним з наймогутнiших «Мiсць Сили» не тiльки в Криму, але й на територiї колишнього СРСР. Сюди приїздять езотерики з рiзних країн свiту в пошуках просвiтлiння. Тут часто можна зустрiти групи послiдовникiв рiзних течiй та шкiл, якi проводять там свої зiбрання. Важко сказати, чим це зумовлено – енергетичними показниками самого плато чи спадщиною давнiх жителiв мiста. Скорiш за все, i тим, i другим. Але факт залишається фактом – мiсце тут дуже незвичайне, що i приваблює сюди тисячi туристiв з усього свiту.
Наступним об’єктом дослiдження скiфської спадщини на територiї Кримського пiвострова є пiзньоскiфське поселення перших вiкiв нашої ери Золоте Ярмо.
Воно розташоване в Центральному Криму, поблизу с. Дружнє, на схилi Дружньої гори. Пам’ятка, загальною площею не бiльше 3 га, з пiвденної сторони обмежена глибоким яром, в якому бере початок р. Малий Салгiр, зi сходу та заходу – виступами скелi, що обривається в долину рiчки. Золоте Ярмо було вiдкрите у 1920-х рр. Н. Л. Ернстом, загальнi дослiдження проводилися Тавро-Скiфською Експедицiєю у 1950-тi рр. Масштабнi розкопки поселення були проведенi у 1990–1991 рр. в рамках експедицiї Сiмферопольського Держунiверситету. В результатi цiєї експедицiї вiдбулася реконструкцiя етнокультурного складу населення Золотого Ярма. Виходячи з археологiчних даних поселення виникло або в епоху пiзньої бронзи, або на початку залiзного вiку. Про це свiдчать знахiдки уламкiв лiпних сосудiв, що безперечно належать до кизил-кобинської культури (VII–III ст. до н. е.). До цiєї ж культури належить i знайдений наконечник стрiли, який датується V–IV ст. до н. е.
В пiвденно-схiднiй частинi поселення знайденi залишки прямокутної кам’яної будiвлi з невстановленою довжиною, шириною 3,6 м, збудованої з використанням одношарової кам’яної кладки, характерної для пiзньоскiфських кам’яних прямокутних домiв. На пiвнiч вiд нього була розташована округла напiвземлянка, дiаметром 2,4 м., iз заглибленням у землю на 1,2 м. Особливiстю цiєї будiвлi є повна вiдсутнiсть камiнного матерiалу для укрiплення його. Також на територiї поселення обстежено бiльше 2-х десяткiв господарських ям. Основним матерiалом знахiдок є уламки амфор, виробiв iз скла, бронзи, залiза, камiння, кiстяка та глини, хронологiчно спiвпадаючих та характерних для пiзньоскiфської культури в Криму. Загибель поселення датується так само як i iншi пiзньоскiфськi пам’ятки – серединою III ст. н. е. Вiдомими на весь свiт є скiфськi погребальнi кургани. Курган
розташований в Схiдному Криму на територiї некрополя Пантiкапею. Це єдиний з кримських курганiв, що стоїть на одному ряду з найбагатшими царськими курганами Скiфiї, розташованими, головним чином, в районi Днiпровських порогiв (Чортомлик, Солоха, Александрiвський курган, Товста могила, Гайдаманова могила та iн.) Розкопаний у 1830 р. курган досягав декiлькох метрiв у висоту. Вiн був насипаний над монументальною спорудою – склепом з перекриттям, складеним з добре оброблених кам’яних плит. Перекриття являло собою ступiнчатий свод п’ятиметрової висоти. До склепу вiв спецiальний коридор – дромос. Поховання здiйсненi в майже квадратнiй гробницi, довжина сторiн яких перевищувала 4 м. Всi споруди складенi з крупних, добре оброблених камiнних плит. Всерединi кам’яного склепу, ймовiрно, була якась дерев’яна споруда iз матерчатим пологом, прикрашеним золотими бляшками. [13]
Головне чоловiче, вiрогiдно царське, погребiння було здiйснене на дерев’яному ложi. Одяг та головний убiр – башлик – розшити золотими бляшками з рельєфними зображеннями. На шию одягнена золота гривня з фiгурками на кiнцях скiфiв, що скачуть. На руках i ногах малися золотi браслети. Померлий супроводжувався дорогоцiнною зброєю: акiнаком (мечем), горитом (колчаном для стрiл), нагайкою. Поруч iз царем поставили золоту фiалу, орнаментовану рельєфними зображеннями. В гробницi знайденi також погребiння жiнки – дружини чи наложницi царя, та слуги – зброєносця. За словами грецького iсторика Геродота (V ст. до н. е.), на похованнi скiфських царiв вбивали їх улюблених дружин та слуг, щоб вони вирушили у свiт iний разом iз своїм володарем.
Погребiння в Куль-Обi демонструють поєднання набору ознак, характерних як скiфськiй, так i грецькiй культурам. До скiфських звичаїв слiд вiднести споруду курганного насипу, погребiння слуги та коня, велику кiлькiсть бляшок, нашитих на одяг, наявнiсть акiнаку, гориту, оселка та нагайки, котлiв iз заупокiйною їжею. Перерахованi предмети, як i дзеркало, що супроводжувало жiноче поховання, – типових скiфських форм. Шароподiбнi кубки з дорогоцiнних металiв, подiбнi до тих, що стояли в ногах у жiнки, – доволi розповсюджена приналежнiсть багатих скiфських погребiнь. Зачiска та одяг зображених на кубку та бляхах персонажiв також безперечно скiфськi. Варвари високого рангу зазвичай носили гривнi. Неможна не вiдзначити також наявнiсть речей, прикрашених в звiриному стилi, етнографiчнiй ознацi скiфської культури. [5]
Безперечно, участь у створеннi комплексу Куль-Оба приймали i греки. Ними, судячи з прийомiв обробки камiння та технiки кладки, був побудований склеп. За еллiнiстичним звичаєм жiноче погребiння здiйснено в саркофазi, форма i прикраси якого мають велику кiлькiсть аналогiй на територiї Боспору та iнших античних держав. Усi вироби з дорогоцiнних металiв створенi античними майстрами, причому ножни меча i бляха у виглядi оленя помiченi їхнiми iменами. Деякi речi вони виготовляли спецiально для скiфiв, прикрашаючи їх у звiриному стилi; iншi, наприклад, намиста i пiдвiски, являли собою зразки власне еллiнського мистецтва. В цiлому, курган Куль-Оба добре iлюструє уявлення про багатого та дуже знатного скiфа, можливо, царя, який мав найтiснiшi зв’язки з Пантiкапеєм, а, можливо, i жив в цьому мiстi.
Таким чином, скiфи залишили по собi велику кiлькiсть iсторико-культурних пам’яток (переважно погребальної архiтектури), якi на сучасному етапi дали змогу вченим та науковцям дослiдити комплекс матерiальної культури, соцiальних вiдносин та релiгiйних уявлень скiфського етносу.
2. 2
Давньогрецькi полiси
Грецькi колонiї в Криму отримали статус полiсiв. Полiсом називалося незалежне мiсто-держава, що володiло власною сiльською територiєю – хорою. Влада в полiсi належала всiм вiльно народженим громадянам. Кожен громадянин мав дiлянку землi на хорi, i, у випадку початку вiйни, ставав членом народного ополчення – основи вiйськових сил полiсу.
В Криму налiчується немало давнiх мiст та поселень. Керч – найдавнiша з них, вiк її складає 26 вiкiв. Це мiсто притягує до себе багатьох туристiв насамперед своїми цiкавими пам’ятками античностi та середньовiчної архiтектури. А їх, тiльки позначених державним охоронним законом, бiльше ста тридцяти. Недарма Керч – колишня столиця Боспорської держави – включена до мiжнародної програми ЮНЕСКО «Шовковий шлях». В районi мiста археологи виявили залишки античних полiсiв Пантiкапею, Тiрiтаки, Нiмфею, Аполлонiї, Акри та Кiтеї.
Розкопки давнього Пантiкапею в районi гори Митридат показують, що в еллiнськi часи мiсто було обнесено потужними стiнами. Гавань з доками могла одночасно приймати до тридцяти кораблiв. В центрi полiсу в II ст. до н. е. були побудованi театр та примiщення для мiської влади – «пританiв» площею близько 450 м2
. У Британiї iснував оточений колонадою та статуями двiр з алтарем для жертвоприношень. З багаточисленних храмiв особливою розкiшшю вiдрiзнялися храм Аполлона iз шестиколонним портиком та храм Аспурга. На вершинi Митридата розташовувався акрополь – укрiплена цитадель iз прямокутною центральною баштою, в’їзними воротами, стiнами i бастiонами, вiд яких збереглися видовбанi в скелi площадки. [5]
Сьогоднi в багатьох мiсцях iз землi проступають ледве помiтнi кладки стiн давнiх майстерень ливарникiв, зброярiв та гончарiв. Декiлька сходинок у вузькому проходi мiж майстернями – найдавнiший провулок мiста, збудований у VI ст. до н. е. Археологи назвали цей провулок Ремiсничим.
– чотири кiлометри. Розкопками вiдкритi житловi будинки, виноробнi з давильними майданчиками i резервуарами для збирання виноградного соку, ваннi для засолу риби. Оборонна стiна мiста занесена до Книги рекордiв Криму як найдавнiша оборонна споруда, що збереглася до наших часiв. ЇЇ побудова датується третьою чвертю VI ст. до н. е. У 1834 р. були виявленi два мармурових саркофаги, якi зараз знаходяться в Ермiтажi.
На виїздi з Камиш – Буруна на височинi перед морською заплавою ведуться розкопки античного поселення Тiрiтаки. Полiс виник в серединi VI ст. до н. е. як пiвденний фортпост Боспору. Тут починалася оборонна лiнiя, яка включала вал та рiв. У V ст. мiсто було укрiплене стiною з масивними баштами. В пiвнiчнiй частинi городища можна оглянути дiлянки оборонних стiн та кутову башту з чотирикутною амбразурою, складених з крупних грубо отесаних вапнякових блокiв, залишки мостової i обширний комплекс з 50 ванн для засолки риби.
Бiля поселення Героївка знаходяться руїни Нiмфею. Згiдно Страбону, мiсто мало чудову гавань, було найбагатшим мiстом Боспору, торгувало хлiбом та карбувало власну монету. При розкопках Нiмфею були виявленi святилище грецької богинi плодючостi Деметри та пiдземних божеств Кабiрiв, обороннi стiни, житловi квартали, храми. Унiкальна фреска iз зображенням бiльш нiж ста кораблiв iз написами рiзного характеру зберiгаються в Ермiтажi. Вiдкритi також параднi сходи, якi вели до гаванi, висока оборонна стiна з рустованою кладкою. [14]
Херсонес.
Херсонес Таврiйський, заснований за останнiми даними вихiдцями з Гераклеї Понтiйської та острова Делона у 422/421 р. до н. е. на мiсцi нинiшнього м. Севастополя, проiснував близько двох тисяч рокiв. Вiн являвся крупним полiтичним, економiчним, культурним центром регiону i вiдiграв значну роль в розвитку багатьох народiв давнини.
На сьогоднiшнiй день на мiсцi колишнього давньогрецького полiсу знаходиться Херсонеський державний iсторико-археологiчний музей-заповiдник, що розташований по вул. Давнiй у мiстi Севастополi. Це одна з найбiльш визначних пам’яток давньої культури на територiї України, що має свiтове значення. До заповiдника входять iсторико-археологiчний музей, фонди якого складають 200 тис предметiв, та городище. Серед експонатiв багато унiкальних, таких, як епiграфiчна пам’ятка – мармурова плита з текстом присяги громадян Херсонесу (III ст. до н. е.), фрагменти фрескового розпису, зразки грецької мозаїки. Особливий iнтерес у вiдвiдувачiв викликають розкопки античного мiста з його вулицями, майданами та окремим спорудами; колони базилiки, монетний двiр, театр III–II ст. до н. е. – єдиний античний театр, який вдалося знайти на територiї країни. В пiвденно-схiднiй частинi мiста добре збереглися дiлянки оборонних стiн, башта Зенона, ворота (IV–III ст. до н. е.).
Першi розкопки Херсонесу були здiйсненi у 1827 р., пiсля 400 рокiв з дня зруйнування мiста, яке було знищене золотоординцями. Музей був заснований у 1892 р. Засновником його був вчений К. К. Костюшко-Валужанич, який був керiвником розкопок на протязi 20 рокiв. У 1978 р. рiшенням українського уряду музей був перетворений на державний iсторико-археологiчний заповiдник, а у 1994 р. – на нацiональний заповiдник.
За бiльш нiж пiвтора столiття серед розвалин античного Херсонесу були знайденi сотнi унiкальних знахiдок, що стали надбанням свiтової культури. Цей факт констатували учасники мiжнародної наукової конференцiї, присвяченiй 170-рiччю з початку археологiчних розкопок в заповiднику «Херсонес Таврiйський». В гарному станi дiйшли до наших днiв шедеври античного живопису, архiтектури, предмети працi та побуту.
Завдяки самовiдданiй працi декiлькох поколiнь вiтчизняних археологiв та iсторикiв, можна познайомитися з iсторiєю та культурою цього унiкального центра людської цивiлiзацiї, який в минулому столiттi образно називала Росiйською Троєю, а нинi UNESCO – Органiзацiя Об’єднаних нацiй з питань освiти, науки i культури – включила його до числа 150 найбiльш значимих давнiх пам’яток, де вiн стоїть в одному ряду з такими «чудесами свiту» як єгипетськi пiрамiди, афiнський Парфенон та римський Колiзей.
Керкiнiтiда (Каркiнiтiда, Коронiтiда).
Це мiсто було, ймовiрно, найдавнiшим античним населеним пунктом пiвнiчно-захiдної частини Кримського пiвострова. Автор одного з перших давньогрецьких географiчних трактатiв, Гекатей з Мiлету, називає Каркiнiтиду «скiфським мiстом». Знаючи, що «Землеопис» Гекатея складений в другiй половинi VI ст. до н. е., ясно, що мiсто Керкiнiтiда було засновано не пiзнiше цього часу.
Невiдомо, вихiдцями з якого грецького полiсу були засновники Керкiнiтiди. З цього приводу iснує двi гiпотези. Одна з них стверджує, що засновниками Керкiнiтiди стали греки-дорiйцi, вихiдцi з Гераклеї Понтiйської, яка була i метрополiєю Херсонесу. Друга гiпотеза стверджує, що Керкiнiтiду заснувало одне з iонiйських мiст. Ця гiпотеза основана на комплексi археологiчних знахiдок з раннiх шарiв городища, склад якого дуже схожий на комплекси з iнших iонiйських колонiй Причорномор’я. Припущення про Керкiнiтiду як про дорiйську колонiю базуються на знахiдках бiльш пiзнього часу, коли мiсто потрапило до залежностi вiд Херсонесу, в результатi чого його культура потрапила пiд дорiйський (вiн же херсонеський) вплив.
Залишки Керкiнiтiди вiдкритi на мiсцi сучасного мiста Євпаторiї, на Карантинному мосту. На ранньому етапi життя, приблизно до середини IV ст. до н. е., Керкiнiтiда була невеликим самостiйним полiсом. В подальшому мiсто було включено до складу херсонеської держави. Існують рiзнi версiї того, як i коли саме це вiдбулося. Протягом III–II ст. до н. е. Керкiнiтiда не раз i не два потерпала вiд нападу скiфiв i в кiнцi кiнцiв була ними захоплена. Можливо, саме тому деякi джерела бiльш пiзнього часу називають її «скiфським мiстом». В кiнцi II ст. полководець Дiофанта вигнав скiфiв з Керкiнiтiди. Подальша iсторiя Керкiнiтiди невiдома. Ймовiрно, життя тут припинилося у II–III ст. н. е.
Мiсто знаходилося на мисi, що видавався в море, та з трьох бокiв було оточене водою. Загальна площа Керкiнiтiди перевищує 8 гектарiв. Його будiвництво велося по певному плану. Тут розкопанi залишки будинкiв з внутрiшнiми двориками тi вимощенi вулицi, вздовж яких тягнулися водостоки. Зi всiх бокiв мiсто було обнесено фортифiкацiйною стiною, пiдсиленою квадратними баштами розмiром 5x5 м. В епоху залежностi вiд Херсонесу культура Керкiнiтiди втрачає свою своєрiднiсть та вбирає в себе «херсонеськi» риси.
Паралельно iз самою Керкiнiтiдою росло i «мiсто мертвих» – некрополь, що примикав до оборонної стiни з пiвнiчного заходу. В епоху незалежностi жителi Керкiнiтiди ховали померлих в могилах, стiнки яких були обкладенi плитами, i ще одна перекривала могилу зверху. Пiсля того, як мiсто увiйшло до складу херсонеської держави, змiнився i погребальний обряд. Тепер погребiння жителiв мiста стали схожi на могили херсонеситiв. Окрiм погребiння в простих або плитових могилах, часто тiла кремували, а прах помiщали в погребальнi урни. Над могилами ставили нагрiб’я, створенi в майстернях Херсонеса. [6]
мiсто-фортецю, назвали його Гьозльов. Невдовзi воно перетворилося на крупний центр работоргiвлi.
Давньогрецькi полiси перестали iснувати близько середини III ст.. до н. е., перетворившись на середньовiчнi мiста i залишивши по собi багату iсторико-культурну спадщину свiтового значення.
2. 3
Залишки генуезької архiтектури
Генуезькi колонiї в Криму з’явилися у 1270–1280 рр. Найкрупнiшою з них стала Кафа (Феодосiя). В другiй половинi XIVст., скориставшись непорозумiнням всерединi Золотої Орди, генуезцi вирiшили розширити свої володiння. Вони захопили Чембало (Балаклаву), а у 1365 р. – Солдайю (Судак). Одночасно iз Солдайєю генуезцi пiдкорили великий сiльськогосподарський округ, до складу якого входило 18 селищ. Ця територiя склала Солдатське консульство, що пiдкорялося Кафi – головному адмiнiстративному та торговому центру генуезьких володiнь в Криму.
Головним їхнiм товаром були раби. Їх поставляли татари, що здiйснювали набiги на українськi, росiйськi та польсько-литовськi землi. Пiд час осади генуезької Кафи в рядах золото ординцiв почалася чума. За допомогою катапульти кочiвники закидали трупи померлих вiд чуми через стiни. В мiстi спалахнула епiдемiя. Генуезцi тiкали в Константинополь, потiм в Європу, де «чорна смерть» унесла 75 млн. життiв.
Найкраще в Криму збереглася Генуезька цитадель
, що розташована в м. Судак. Кожного року тисячi туристiв вiдвiдують це мiсце, вшановуючи найкращi традицiї досконалої iнженерної думки захiдноєвропейського середньовiччя.
Площа фортецi – 29,5 га. Вона розташована на конусоподiбнiй горi – давньому кораловому рифi. Зi сходу та пiвдня цитадель неприступна, iз заходу – важкодоступна, з пiвнiчного сходу доступу перешкоджає глибокий рiв. Фортеця має два яруси оборони. Нижнiй являє собою зовнiшню масивну стiну висотою 6–8 м та товщиною 1,5–2 метри. Стiна укрiплена чотирнадцятьма бойовими 15-метровими баштами та комплексом головних ворiт. Верхнiй ярус складається з Консульського замку та башт, з’єднаних стiною, а також комплексу Вартової башти на самiй вершинi. Мiж цими ярусами розташовувалися вулицi та мирнi мiськi будiвлi, залишки мiських кварталiв можна ясно побачити i понинi на сходi та заходi сонця. [5]
Мiсто завжди знаходилося на напiввоєнному або воєнному положеннi. Вiдомо, що консул, що являвся комендантом фортецi, начальником гарнiзону та завiдуючим фiнансами, не мав права проводити нi одної ночi поза територiєю мiста. Пiсля заходу сонця ворота фортецi замикалися та пiдiймався пiдйомний мiст через рiв.
сходи. Ще в серединi XIX ст. на однiй iз стiн чiтко вимальовувалася фреска, що зображувала католицьку мадонну, серце якої пронизано сiмома мечами. Судячи з усього, це була домашня капела, присвячена святiй Дiвi Марiї.
сторонах видовбанi в скелi два басейни, якi наповнювалися водою з невеликої рiчки.
Консульський замок – це цiлий комплекс споруд, найбiльш цiкавий з тих, що збереглися у фортецi. Головна башта, що називається донжоном, займає весь поперечний простiр верхньої частини фортецi та з’єднана товстими стiнами з другої башти у пiвнiчно-схiдному кутi замку. На першому поверсi цiєї башти є нiша з округлою верхiвкою. Невелику плиту над нею колись прикрашало барельєфне зображення Георгiя Победоносця, звiдки i походить назва башти – Георгiєвська. У консула, ймовiрно, був свiй дiм поблизу замка, але у вiйськовий час вiн жив тiльки в донжонi, у великiй кiмнатi з камiном, розташованiй на першому поверсi.
Дуже цiкавi написи, що збереглися на воротах та баштах нижньої фортифiкацiйної стiни. Над брамою на камiннiй плитi викарбовано: «1389 року, дев’ятого дня липня, у часи правлiння вiдмiнного та могутнього мужа господаря Батиста дi Зоалi, ранiше Анголо, вельмишановного консула Солдайi. Богу подяка.». На плитi, вбудованiй у пiвнiчну стiну накреслено: «В перший день серпня, в часи правлiння вiдмiнного та могутнього мужа господаря Якоба Торселло, вельмишановного консула i коменданта Солдайi.». Дату важко розiбрати, але ще наприкiнцi XIX ст. можна було розiбрати «1382» або «1385». На баштi Берi або дi Франкi дi Пагано знаходилася плита з написом: «1414 року, в четвертий день липня, будiвля дiйсної фортецi уся завершена…» Кругла башта вiдрiзняється вiд iнших своєю напiвкруглою формою, iснує гiпотеза, що вона була збудована ще вiзантiйцями. Пiд баштою виявлена бiльш давня кладка. Пiд час розкопок 1928 р. в найнижчому шарi землi виявилися залишки глиняного посуду та iншi предмети таврського походження. Плита на баштi Лукiнi де Флiско Лаванi говорить: «1409 року, в перший день серпня…». Захiдну стiну башти Коррадо Чiкало ранiше прикрашала плита iз зображенням герба Генуї i орлiв по боках. На плитi рiк зведення башти – 1404.
Вражає своєю iсторiєю давнiй храм на територiї фортецi. За припущенням А. Л. Берт’є-Делагарда та iнших вчених, спочатку тут була мечеть, збудована турками-сельджуками у 20-тi роки XIII столiття. Потiм вона, ймовiрно, була перебудована на православний храм, а пiсля цього – генуезцями – на храм католицький. Пiсля взяття Судака турками вона знову перетворилася на мечеть. А пiсля приєднання Криму до Росiї тут послiдовно була православна воєнна церква, нiмецька кiрха, вiрмено-католицький храм.
Пiд час штурму фортецi турками в храмi намагались врятуватися консул Христофоро дi Негро та близько тисячi захисникiв фортецi, але турки пiдпалили будiвлю, та всi люди, що знаходилися в серединi загинули.
Гурзуф. Гурзувiти. У VIII ст. вiзантiйську фортецю Гурзувiти зруйнували хазари, але вже у часи половцiв вона була вiдбудована. У XII ст. арабський географ Ібн Андрiсi говорив про Гурзуфi як про успiшне приморське мiсто. Таким вiн позначається i в списках генуезьких володiнь, набутих пiсля договору 1380 р. з татарами, що оселилися в Криму столiттям ранiше.
На жаль, Генуезька фортеця
в Гурзуфi збереглася далеко не так добре, як цитадель в Судаку. Залишки її – напiвзруйнована стiна, складена з дикого каменю. Вона знаходиться на сточенiй часом Генуезькiй скелi, що височiє майже в центрi поселення. Вона була збудована у VI ст., а в XV столiттi турки майже повнiстю її знищили. Первинний вигляд фортецi важко уявити. Тому що камiння з її стiн мiсцевi жителi брали для побудови будинкiв. Зi схiдної частини Генуезької скелi видовбаний тунель з виходом до моря.
кримський пейзаж, стали невiд’ємною складовою наших уявлень про пiвострiв.
2. 4. Внесок iнших народiв до iсторико-культурної спадщини Криму часiв античностi i середньовiччя
Вiрменська спадщина.
Першi свiдчення про перебування вiрменiв в Криму вiдносять до часу наявностi вiзантiйцiв на пiвостровi. Окремi представники цього народу, в основному купцi та ремiсники, проживали в мiстах Таврики, а один з патрiйцiв – Вардан, який знаходився у VIII ст. в Херсонесi, пiзнiше, навiть, став iмператором Схiдно-Римської iмперiї. Однак органiзована вiрменська община почала виникати на пiвостровi лише у XI–XIII ст. Свiдченням присутностi вiрменiв в Криму на початку минулого тисячолiття є написи на намогильних пам’ятниках, мармурових меморiальних дошках, якi вмуровувалися в стiни храмiв, а також данi писемних джерел. На пiдставi наявних даних можна стверджувати, що невелика група вiрменiв в цей перiод проживала в Солхатi (Старому Криму), але найбiльш багаточисельна i сильна община знаходилася в Кафi. Вченi вважають, що вiрмени жили в цьому мiстi ще до приходу генуезцiв, оскiльки в самому серцi цитаделi Кафи була церква св. Саркiса, а в мiському Уставi 1316 р. згадується «водопровiд єпископа вiрменiв». Тут же, в мiстi, у 1305 р. за наказом архiмандриту Аветiка було створено два рукописи для збудованих на кошти прихожан церков Св. Трiйцi та церкви Богородицi в монастирi Гамджак. Вважається, що у XIII ст. постiйне вiрменське населення проживало i в Херсонi (Херсонесi).
Про iнтенсивнi контакти кримських вiрменiв iз вiрменської общиною Львову свiдчать (починаючи з XVI ст.) записи в мiських книгах про здiйсненi торговельнi угоди. Книги цi були написанi вiрменськими буквами, але на тюркськiй мовi. Цiєю ж мовою вiрмени користувалися i в повсякденному життi, на рiднiй мовi проводилися лише богослужiння. На так званому «вiрмено-кипчатськiй мовi» (тюркська в основi, вона включала в себе також грецизми, слов’янiзми, вiрменiзми, германiзми i т. д.) створювалися документи та лiтературнi твори в багатьох торгiвельно-ремiсничих колонiях на Захiднiй Українi та в Криму.
Що ж трапилося з вiрменами – чому вони заговорили на кипчатськiй мовi? Це питання вже багато рокiв турбує вчених, тим паче, що в їх розпорядженнi знаходиться унiкальний документ, отримавший назву «Кодекс Куманiкус» – посiбник для перекладачiв, розмовник, що полегшував латинянам спiлкування з тюрко- та iраномовним населенням в генуезьких колонiях, створений в Кафi у 1324–1325 рр. В ньому зафiксована жива розмовна мова причорноморських мiст XIV ст., яку деякi дослiдники прирiвнюють до «вiрмено-кипчатської мови». [9]
Найвiдомiшими архiтектурними пам’ятками середньовiчної вiрменської архiтектури є монастир Сурб Хач в околицях середньовiчного Солхату,монастир Іоанна Хрестителя у Двуякiрнiй долинi на територiї Кафи, храм Св. Саргiса в с. Топли (суч. Тополiвка), церкви Урпата (Св. Параскеви) в поселеннi Сонячна Долина, храм вiрменського монастиря бiля с. Бахчелi (нинi с. Багате) та iн.
питання середньовiчної iсторiї пiвострова. Такими питаннями є локалiзацiя вiрменських середньовiчних поселень, територiй i границь середньовiчних єпархiй, питання розвитку художньої культури та архiтектури; дослiдження характерних особливостей вiрменської середньовiчної архiтектури Кримського пiвострова.
Караїми. хоча iснує думка, що караїми – нащадки хазар. Сама назва народу походить вiд слова «кара», що означає «читати», тобто тi, що читають писаний закон «Ветхий Завiт Бiблiї». Великий iнтерес у туристiв викликає центр суспiльного та культурного життя караїмiв мiсто Чуфут-Кале. Етнографiчними об’єктами можуть служити пам’ятки, що збереглися в Євпаторiї – комплекс кенас: велика кенаса (будiвлi 1807 р.), мала кенаса (1815 р.) та дворики з аркадами (XVIII–XIX ст.), ряд житлових будинкiв з традицiйною архiтектурою та плануванням, караїмська богадiльня, а також унiкальний караїмський некрополь.
. За вiросповiданням кримськi татари – мусульмани, сповiдують iслам. Тому культовi споруди цього народу – мечетi. Найкраще збереглися мечеть Джума-Джамi в Євпаторiї, мечеть хана Узбека в м. Старий Крим. Цiкавими будiвлями є також нагробнi мавзолеї-дюрбе. В планi вони восьмиграннi або квадратнi iз купольним перекриттям та склепом. В якостi етнографiчних об’єктiв такi дюрбе видiленi в Бахчисарайському районi. Шедевром мусульманського зодчества є ханський палац в Бахчисараї. Збереглися два мiнарети, якi являють собою високi тонкi башти з гвинтовими драбинами всерединi та балкончиками наверху. Захiдна стiна мечетi була розписана iранським майстром Омером. Зараз це експозицiйне примiщення Бахчисарайського iсторико-культурного музею. Великий iнтерес представляє Зiнджирлi-медресе, що знаходиться в передмiстi Бахчисараю – Старосєльє (колишнiй Салачiк). Медресе було побудоване в 1500 р. ханом Менглi-гiреєм. Це – твiр ранньої кримськотатарської архiтектури – єдина вцiлiла споруда такого роду в Криму.
декоративно-прикладного мистецтва (ювелiри, гончарi, спецiалiсти з традицiйної вишивки, ткацтву орнаменту).
Середньовiчнi печернi мiста.
Дуже важко однозначно визначити, який з етносiв, що пройшов через пiвострiв або встиг скластися на його територiї протягом бурхливого середньовiчного перiоду, був конкретним творцем того чи iншого «печерного мiста» або тим бiльше мiст в цiлому. По-рiзному складалися долi цих поселень на рiзних етапах iсторiї пiвострова. За час свого досить тривалого iснування вони неодноразово могли змiнити свiй статус, населення i навiть iм’я. До речi, в переважаючiй бiльшостi назви «печерних мiст», що дiйшли до нас, безперечно, виникли дуже пiзно – тодi, коли вони вже були давно покинутi мешканцями, i оточуюче населення втратило про них реальну iсторичну пам’ять. Цiкавим в цьому вiдношеннi є приклад одного з найбiльш мальовничих пам’яток – Ескi-Кермену. Назва перекладається з кримськотатарської мови як «Стара фортеця», вперше воно фiксується лише в кiнцi XVIII ст. Лише для Мангупа, Чуфут-Кале та Інкермана вiдомi їхнi дотатарськi назви, вiдповiдно: Феодоро, Кирк-Ор, Каламiта, але i вони не є першопочатковими, а зазначаються джерелами не ранiше другої половини XIII ст., i тiльки по вiдношенню до Кирк-Ору.
уявлень народiв i етносiв. Кожний з них залишив по собi цiнну спадщину, яка дiйшла до нас в рiзнiй кiлькостi в залежностi вiд подiй, якi вiдбувалися на територiї пiвострова в конкретний перiод часу. На сьогоднi ми маємо змогу спостерiгати величезну кiлькiсть iсторико-архiтектурних пам’яток часiв античностi та середньовiччя, сконцентрованих переважно в гiрськiй частинi Криму та на сходi пiвострову, сучасний стан та ступiнь збереженостi яких детально розглядається в наступному роздiлi.
3. Сучасний стан використання iсторико-культурних ресурсiв Криму
На сьогоднi цi пам’ятки перетворилися на образи та складовi людського уявлення про побут, життя i культуру того чи iншого народу, розвитку того чи iншого давнього мiста чи селища Криму. Для вчених та науковцiв об’єкти iсторико-культурної спадщини можуть слугувати орiєнтирами для визначення та дослiдження рiзних перiодiв iсторiї, особливостей культури, звичаїв та традицiй народiв, територiю Криму.
Багата iсторико-культурна спадщина пiвострова є достойним внеском до свiтової скарбницi. Протягом всiєї своєї багатовiкової iсторiї Крим неодноразово включався до сфери впливу свiтових iмперiй. Слiди матерiальної культури, залишенi багато численними народами, якi i нинi проживають на територiї пiвострова, дозволяють судити про життя та побут наших пращурiв, зазирнути в далеке минуле. Саме на територiї Кримського пiвострову розташованi найдавнiшi мiста України та Європи (Керч, Феодосiя, Севастополь та iншi). Цi мiста процвiтали, коли не було ще нi Лондону, нi Парижу, нi Києва, нi Москви.
та елементiв культури рiзних народiв, Кримський пiвострiв.
З точки зору туризму, iсторико-культурна спадщина Криму володiє величезним потенцiалом, який характеризується значною цiннiстю пам’яток iсторiї i культури на ринку туристичних послуг як в загальнодержавному значеннi, так i на мiжнародному рiвнi.
Збереження та розумне використання культурної спадщини попереднiх поколiнь в будь-якiй розвиненiй державi повинно розглядатися в якостi однiєї з найважливiших завдань. Адже культурна спадщина є внеском даного народу до розвитку людської цивiлiзацiї та формою абсолютної вiдмiнностi однiєї нацiї вiд iншої, а також засобом соцiалiзацiї майбутнiх поколiнь.
Використання iсторико-культурних об’єктiв в туристсько-рекреацiйних цiлях може вiдбуватися лише в об’ємi, що забезпечує збереженiсть пам’ятникiв, їх територiй та навколишнього природного середовища. Так проголошує закон про вiдношення мiж iсторико-культурним об’єктом та його користувачем. Однак дiйснiсть набагато складнiша та багатограннiша.
Науковi положення про охорону iсторико-культурних об’єктiв мiститься в рядi мiжнародних конвенцiй, угод та рекомендацiй форумiв науковцiв. Основоположнi принципи збереження та використання пам’яток iсторiї i культури отримали в останнi роки вiдображення i в нашому законодавствi.
Крим, як жоден iнший регiон України, володiє колосальною кiлькiстю пам’яток археологiї починаючи з епохи палеолiту до пiзнього середньовiччя. Розосередженi в рiзноманiтних ландшафтних зонах вони iнколи на територiї одного об’єкту можуть продемонструвати старожитностi рiзних епох. Тисячолiттями Кримський пiвострiв знаходився в зонi контакту давнiх середземноморських цивiлiзацiй та варварського свiту. Тут перетиналися морськi та сухопутнi караваннi шляхи, проходили мiграцiї багатьох народiв. На сьогоднiшнiй день охорона пам’яток iсторiї та культури в Українi регулюється Законом «Про охорону культурної спадщини», який був прийнятий в червнi 2000 р. Вiн визначає управлiння охороною культурної спадщини, реєстрацiю пам’яток, передбачає захист iсторiї i культури, їх фiнансування, вiдповiдальнiсть за порушення законодавства про охорону культурної спадщини. Верховною Радою України 18 сiчня 2005 р. були внесенi змiни та доповнення до дiючого Закону України «Про охорону культурної спадщини», якi бiльше конкретизували та визначили вiдповiдальнiсть за здiйсненi порушення, чiтко розмежовували права i обов’язки власникiв та користувачiв пам’яток. В наш час проводиться подальша розробка та утверджуються новi нормативно-правовi акти у зв’язку з прийняттям нового Закону.
Вперше ставиться питання про необхiднiсть створення єдиного державного органу з цих питань. Однак всi цi починання в подальшому не були пiдкрiпленi розвитком i поглибленням законодавчої бази та потрiбного цiльового фiнансування. У свiдомостi чиновникiв адмiнiстрацiї, спiвробiтникiв туристських органiзацiй рiзних форм власностi, у мiсцевого населення на рiвнi повсякденного мислення склалося враження, що колосальнi археологiчнi багатства Криму можуть вже зараз безпосередньо використовуватися для екскурсiйного показу та зобов’язанi приносити прибуток. Все це, звичайно, не має пiд собою нiякого пiдґрунтя. Хоча доволi часто багато туристських фiрм проводять екскурсiї, отримуючи за це грошi, по мiсцях проведення розкопок (як сучасних так i давнiх мiст), якi нiяк не пристосованi для показу. При цьому не тiльки руйнуються пам’ятки, а й доволi часто самi екскурсанти отримують травми.
Рiвень збереженостi iсторико-культурної спадщини Криму часiв античностi i середньовiччя в цiлому можна оцiнювати як недостатнiй для задiяння цiєї спадщини у туристських маршрутах. На сьогоднiшнiй день спостерiгається тенденцiя до зменшення ступеню збереженостi пам’яток (особливо архiтектурних), що виявляється в погiршеннi їх зовнiшнього вигляду та iнодi навiть цiлковитiй руйнацiї. Все це перш за все спричинено вiдсутнiстю фiнансової пiдтримки з боку держави, адже бiльшiсть iсторико-культурних пам’яток Кримського пiвострова та iнших пам’яток по всiй територiї України пiдтримуються в бiльш-менш належному станi лише завдяки зусиллям окремих фiзичних осiб або недержавних установ з метою отримання прибутку.
Найбiльш значнi пам’ятки античної археологiї сконцентрованi в мiстах Керчi та Севастополi. Причому Керч володiє унiкальним з точки зору свiтової науки сузiр’ям залишок давньогрецьких мiст та погребальних комплексiв на територiї одного сучасного мiста. Вздовж морського узбережжя, практично через кожнi 5–6 км, розташованi давнi мiста: Нiмфей, Тiрiтака, Гермесiй, столиця тисячолiтнього Боспорського царства – Пантiкапей, Мiрмекiй, Парфенiй, Пормфiй. Поруч знаменитi погребальнi пам’ятки: Царський курган, Мелек-Чесменський курган, Золотий курган, розписний склеп «Деметра», усипальницi боспорських династiв, курганний могильник Юз-Оба. Саме тут в другiй половинi XIX ст. на початку дослiджень цих археологiчних об’єктiв формувалася класична археологiя Росiйської iмперiї. Вiдкриття у 1830 р. на околицi Керчi кургана Куль Оба слугувало поштовхом для початку широкомасштабних державних археологiчних дослiджень в Керчi та в пiвнiчному Причорномор’ї, створеннi цiлої мережi публiчних музеїв та дослiдницьких центрiв. Вже тодi закладаються основи консервацiї та музеєфiкацiї античних старожитностей.
Отриманий досвiд вилився в музеєфiкацiю в кiнцi XIX – на початку XX ст. Царського i Мелек-Чесменського курганiв, склепу «Деметра» i деяких розкопiв Пантiкапею. Однак це були одиничнi приклади. В той же час Керченська мiська управа дозволяє розбiрку «на камiння» унiкальної, висотою в 12 метрiв, погребальної камери IV ст. до н. е. Золотого кургану, а також iнших давнiх споруд. Протягом всього XX ст. реставрацiя та музеєфiкацiя пам’яток античної археологiї практично не отримала розвитку у Схiдному Криму. Окремi роботи на горищах Пантiкапей, Мiрмекiй, Тiрiтака, Ілурат носили в цiлому хаотичний характер, концептуально нiяк не пiдтверджуючись в довгострокових актах i проектах. Тому зараз у Схiдному Криму вiдсутнi не тiльки музеєфiкованi античнi городища, а й навiть скiльки-небудь законсервованi i вiльнi вiд археологiчних обвалiв об’єкти. Мабуть, лише такi пам’ятки погребальної архiтектури як Царський та Мелек-Чесменський кургани в деякiй мiрi можуть вiдноситися до екскурсiйних об’єктiв, однак їх нинiшнiй стан вiдображає позавчорашнiй день в цiй областi.
експедицiя Державного музею образотворчих мистецтв iм. А. С. Пушкiна пiд керiвництвом к. i. н. В. П. Толстiкова. Однак i тут це проводиться лише завдяки енергiї самих археологiв i нiяк не пiдкрiплюється нi фiнансуванням з боку вiдповiдних вiдомств, нi створенням вiдповiдної iнфраструктури пам’ятки. Тому гостро постає питання створення регiональних програм музеєфiкацiї пам’яток античної археологiї за участi всiх зацiкавлених сторiн: дослiдникiв, музеїв та заповiдникiв, а також туристичних органiзацiй.
Ще один приклад – вiменський середньовiчний монастир Сурб-Хач Священний Хрест), розташований в Старому Криму, якому вже 650 рокiв. Книги з бiблiотеки цього монастиря нинi зберiгаються у єреванському Матенадаранi, хоча повиннi бути на кримськiй землi. Пiсля тривалих словесних баталiй уряд Автономної Республiки Крим нарештi дiйшов висновку про необхiднiсть здiйснення реставрацiї монастиря.
Таким чином, проблеми збереження об’єктiв культурної спадщини є дуже актуальними для Криму. Вiд їх сучасного вирiшення залежить майбутнє пiвострова, основою економiки якого перш за все повинна стати туристична галузь, а її повноцiнний розвиток неможливий без збереження унiкальних об’єктiв культурної спадщини, якi незмiнно приваблюють туристiв. Саме тому сьогоднi потрiбно говорити не тiльки про великий iсторико-культурний потенцiал Криму, а й про необхiднiсть його охорони i розвитку. В свою чергу – збереження та рацiональне використання пам’яток в туристськiй сферi будуть означати перспективи розвитку пiвострову.
3. 3
Історико-культурна спадщина Криму як об’єкт туризму
архiтектурних та iнших пам’яток.
Пам’ятки античностi та середньовiччя, як нiякi iншi на територiї Криму, вiдзначаються значною iсторико-культурною цiннiстю та користуються великою популярнiстю серед цiнителiв старовини та просто любителiв iсторiї, якi приїздять до Криму з єдиною метою – на власнi очi побачити залишки давнiх культур та цивiлiзацiй, вiдчути сильну енергетику цих унiкальних мiсць, чи хоча б спробувати уявити собi життя на цiй землi, що розвивалося тут сотнi рокiв тому назад.
туризмом. Це пояснюється поганим ступенем збереженостi пам’яток iсторiї i культури, слабкою розробленiстю методологiї дослiдження iсторико-культурної спадщини, i, насамкiнець, головне – недостатнiм фiнансуванням вiдповiдних проектiв з боку держави. Тому лише вiдносно недавно почав набирати оберти такий напрям туризму, як використання iсторико-культурної спадщини в туристських екскурсiйних маршрутах.
iсторико-культурним потенцiалом та мають загальносвiтове значення.
Скiфський)», маршрути «По середньовiчних печерних мiстах Криму (Чуфут-Кале, Ескi-Кермен, Мангуп-Кале)», а також загально-оглядовi екскурсiї по старовинних iсторичних мiстах пiвострова.
Також великою популярнiстю користуються державнi iсторико-культурнi заповiдники, створенi на базi комплексiв iсторико-мiстобудiвної спадщини пiвострова:
2. Державний iсторико-культурний заповiдник у м. Керчi (1987 р.)
3. Державний iсторико-архiтектурний заповiдник у м. Бахчисараї (1990 р., до його складу входять печернi мiста Ескi-Кермен i Чуфут-Кале)
І, нарештi, четвертий – Алупкiнський державний палацово-парковий музей-заповiдник, який, однак, не можна вiднести до теми даної курсової роботи.
Всi цi iсторико-культурнi заповiдники включають в себе велику кiлькiсть музеїв та цiкавих мiсць, якi вiдкритi для вiдвiдувачiв i активно використовуються в якостi туристських об’єктiв.
Головною проблемою розвитку туризму в цiй галузi є недостатнiй для показу рiвень збереженостi пам’яток, який внаслiдок використання цих пам’яток в туристськiй дiяльностi тiльки погiршується. Це призводить до невпинного скорочення кiлькостi цiнних пам’яток, i, як наслiдок, знижується їх атрактивнiсть для туристiв.
Однак, незважаючи на всi проблеми та недолiки, в перспективi можуть бути створенi новi маршрути з використанням нововиявлених пам’яток (в основному iсторико-архiтектурних та архiтектурно-мiстобудiвних), оскiльки постiйно проводяться новi i новi розкопки, i ще тисячi унiкальних знахiдок чекають на нас у майбутньому.
Пiдсумовуючи вищезазначене, можна говорити про недостатнiй ступiнь збереженостi iсторико-культурної спадщини Криму, i, як наслiдок, недостатню задiянiсть її в туристськiй сферi. Однак, володiючи величезним iсторико-культурним потенцiалом, об’єкти iсторiї i культури можуть i повиннi використовуватися для туристичних потреб, адже, як свiдчить зарубiжний досвiд, вмiла органiзацiя їх показу та широка реклама дали б значний економiчний ефект.
Висновки
В данiй роботi було визначено i дослiджено найвизначнiшi iсторико-культурнi пам’ятки Криму часiв античностi i середньовiччя, ступiнь збереженостi цих пам’яток та їх використання в туризмi на сучасному етапi розвитку туристської справи в Українi.
Щодо методологiї дослiдження iсторико-культурної спадщини, можна зробити висновки про недостатнiсть комплексного вивчення та детального обґрунтування iсторико-культурних ресурсiв, про що свiдчить неоднорiднiсть пiдходiв до оцiнки iсторико-культурної спадщини.
В процесi дослiдження етапiв формування iсторико-культурної спадщини Кримського пiвострова, були видiленi народи, що залишили по собi пам’ятки iсторiї та культури, якi на сьогоднi ми маємо змогу спостерiгати в рiзних частинах пiвострову.
Щодо географiчної локалiзацiї пам’яток античностi та середньовiччя, прослiдковується чiткий розподiл їх по пiвнiчнiй та схiднiй частинi пiвострова. Це може пояснюватися наявнiстю Кримських гiр на пiвночi (що в свою чергу сприяло розселенню народiв у передгiр’ях) та важливим значенням морських портiв на схiдному узбережжi Криму (Керч, Феодосiя).
Якщо говорити про ступiнь збереженостi та сучасний стан використання та охорону iсторико-культурних ресурсiв Криму в туризмi, треба вiдзначити катастрофiчно високий ступiнь зруйнованостi пам’яток та недостатню задiянiсть їх в туристськiй сферi.
благодiйництва. Історико-культурна спадщина Кримського пiвострова потребує введення єдиної розгалуженої системи охорони, яка буде взмозi здiйснювати зважену полiтику щодо збереження iсторичних пам’яток – нацiонального надбання. І тiльки тодi, коли все це буде зроблено, багата та надзвичайно цiнна iсторико-культурна спадщина Криму буде приносити колосальнi прибутки нашiй державi, водночас зберiгаючи та музеєфiкуючи пам’ятки iсторiї i культури наших нащадкiв для наступних поколiнь.
Список використаних джерел
с.
2. Мацола В.І. Рекреацiйно-туристський комплекс України. – Л.: вид-во,
1997. -259 с.
3. Засецька І. П. Матерiали боспорського некрополя другої половини IV – першої половини V ст. н. е. // Матерiали по археологiї, iсторiї та етнографiї Таврiї. – Вип. III. – Сiмферополь, 1993.
4. Якобсон А. Л. Крим в середнi вiки. – М., 1973.
5. Все про Крим: Щорiчне довiдково-iнформацiйне видання/ Щербак А.І. – Харкiв: Каравела, 1998. – 480 с.
6. Храпунов І. Н. Давня iсторiя Криму. – Сiмферополь, 2003.
7. Зубарь В. М. Херсонес Таврiйський в античну епоху (Економiка i соцiальнi вiдносини). – К., 1993.
8. Якобсон А. Л. Ранньосередньовiчний Херсонес // Матерiали та дослiдження з археологiї СРСР. – М., 1959. №63.
10. Карпов С. П. Шляхами середньовiчних мореплавцiв. – М., 1994.
11. Виготська Т. Н. Неаполь – столиця пiзнiх скiфiв. – К., 1979.
14. Зiнько В. Н. Археологiчнi прогулянки по античнiй Керчi. – Керч, 1998.
|
