Що таке суржик – ознака недосвiдченостi, чи дитя недбалостi?
ЛIЦЕЙ № 105
РЕФЕРАТ
За темою
: Що таке суржик – ознака недосвiдченостi , чи дитя недбалостi?
Виконав:
Учень 9-В класу
м. Запорiжжя
2006 г.
А як же «суржик», де вiн, цей милий покруч, химерний мiшанець, кровозмiсне дитя бiлiнгвiзму?
Краще суржик, нiж росiйська
Про суржик сказано й написано багато.
Суржик — це сумiш. Покруч. Який вiдбувається внаслiдок однiєї мови на iншу. І утворюється "мова-виродок"... Саме змiшуванням суржик i утворений... А дiалекти... Теж вплив. Проте це окремi слова.
i росiйськомовними територiями. Це неприємне явище має бути знищене, бо культурною завжди є тiльки українська або росiйська мова, але аж нiяк не їх змiшування!
реальнiсть.
Суржик — це мовна сумiш, яка формувалася на периферiї мiста й села, в тiй адаптивнiй зонi, де процеси асимiляцiї населення вiдбувалися прискорено й та частина мешканцiв, що хотiла пристосуватися до нової мови, до нової влади, починала вiдтворювати сумiш слiв iз двох мов. Таку собi мiшанку. Немає значення, чи це росiйськi впливи, чи польськi, чи австрiйськi...
Термiн каже сам за себе: суржик — це погана мова, i згадка про неї, принаймнi в публiцистичних дискурсах, одразу тягне оцiнковий шлейф «зрада, мовне вiдступництво, манкуртство». Хоча, слiд визнати, що всупереч власним намiрам автори вже самою термiнологiєю взаконюють для кровозмiсного монстра нормальний мовний статус: суржикова мова; суржиковане спiлкування; суржикiзм; суржикомовна людина, суржикомовець, суржикомовний радянський народ, суржикомовнiсть, суржикомовнi школи, суржифiкацiя української мови; суржиковi iнкубатори (росiйсько-українськi школи), суржикова полiтика (концепцiя про двi рiднi мови), суржиковий свiтогляд, суржикомислячий українець (амбiвалентна свiдомiсть, iсторичне безпам’ятство, нацiональний нiгiлiзм тощо); лiтературизований, текстуалiзований суржик; суржикованi оповiдання. Слово, в якому закодовано цiлий спектр етнонацiональних, суспiльно-полiтичних негативiв, начебто чинить опiр будь-якому спокiйному, виваженому значенню; до того ж, по-моєму, важко абстрагуватися вiд звукового символiзму шиплячого приголосного «ж»: вiн, кажуть психолiнгвiсти, приблизно такий самий, як i нечистої мови: «поганий, грубий, негарний, важкий, небезпечний, злий».
Цi визначення можна писати i писати, але змiст цього поняття не змiниться. Деякi людi вважають його «ПОКРУЧЕМ з двох мов», деякi «природним явищем, що збагачує українську мову», але нам потрiбно розiбратися що вiн є.
Суржик — це природне явище чи скорiше штучне?
—В Українi це явище природне, це наслiдок панування Росiї над Україною впродовж 370 рокiв. Це данина панiвнiй мовi й водночас внутрiшня потреба зберегти своє. Навiть люди, якi вважають, що говорять по-росiйському, помиляються: їхня росiйська мова дуже вiдрiзняється вiд мови в Росiї. На цю тему є спецiальнi дослiдження, i фактично це зовсiм iнша мова. ( Юрiй Покальчук)
— Яке ж це природне явище? Звiсно, воно штучне. Нанесене нашими ворогами, нашою некритичнiстю до мови, нашою безхребетнiстю, незнанням своєї iсторiї, байдужiстю до того всього, а найперше — до своєї мови. Це все тому, що ми довгий час не мали своєї держави.( Ігор Калинець)
— Значить, не довчилися. То по-перше. По-друге: байдужiло своєї мови, некритичнi до себе, не стежать за своєю мовою, не вчаться своєї мови з доброї лiтератури, з класики i так далi. Це свiдчить про неохайнiсть, бiднiсть їхнього знання, та й усе! Просто гидко слухати, як мову калiчать! Людина зовсiм не дбає про мову. їй це байдуже. З тiєї байдужостi i народжується суржик.( Ігор Калинець)
— Дiти, якi вивчають "рiдну мову" у школi, все ж таки не сприймають її як власне рiдну. Вона може бути дуже близькою до тiєї, якою вони послуговуються у дворi чи в сiм'ї, але вона все-таки не є для них засобом повсякденного спiлкування.( Мирослав Попович)
Я хочу вкотре наголосити, що суржик — це народна мова! І ми повиннi ставитися до нього як до народної мови. Ми ж не можемо сказати, що наш народ — поганий, вiн просто спiлкується в такий спосiб...( Олесь Донiй)
Чи має вiн право на iснування?
— Нiхто нiколи не питав, чи має вiн право. Існує собi та й iснує. Не можна ж заборонити дот i снiг. Так i це. Але взяти парасолю вiд того дощу ми повиннi. В акцiї "Суд над суржиком", яку ми проводили торiк, я був прокурором i звинувачував суржик у зрадi державних iнтересiв i наявностi злочинних намiрiв щодо держави. Інша рiч, що в лiтературi суржик не потрiбний. Його можна використовувати хiба що як характерну ознаку якогось героя. Лiтература повинна поширювати живу українську лiтературну мову!( Юрiй Покальчук)
i росiйськомовними територiями. Це неприємне явище має бути знищене, бо культурною завжди є тiльки українська або росiйська мова, але аж нiяк не їх змiшування!( Мирослав Попович)
— Суржик — це звичайна українська народна мова, якою спiлкується переважна бiльшiсть населення. Причинами цього можуть бути й iсторичнi, й географiчнi, й будь-якi iншi фактори.
Загалом, суржик — це наша реальнiсть. Усi ми, зрозумiло, хочемо, щоб нацiя говорила принаймнi наближеною до лiтературної мовою. Але нацiя наша — бiлiнгвiстична. Тобто в нас на рiвних правах використовуються двi мови: i росiйська, i українська. І та частина населення, що називає себе україномовною, насправдi на дев'яносто вiдсоткiв складається з людей, якi на кожному кроцi використовують суржикiзми...( Олесь Донiй)
Навiть з такого маленького уривку з iнтерв’ю ми бачимо, що думки навiть мовознавцiв можуть кардинально розрiзнятися. І як знайти межу мiж суржиком i дiалектизмом, суржиком i запозиченими словами для називання нових предметiв та явищ?
Замiсть пiслямови. А тим часом у Францiї кiлька рокiв дiє закон, який забороняє використання англiйської лексики у рекламi. Кiлька десятилiть тому в Чехiї президент Масарек очолив рух за очищення чеської мови вiд будь-яких запозичень, i тепер iз усiх слов’янських мов це найбiльш автентична i багата мова.
«дякуватиме нас», депутати «рахуватимуть», що так i треба, а рекламодавцi рекомендуватимуть «вживати» (а не використовувати) фарбу для волосся до певного «строку». І все це – пiд енергiйне Сердюччине «Ще не вмерла Україна, єслi ми гуляєм так».
Зараз я хотiв би зачитати вам стислий змiст вистави «Як судили суржик!»
При входi в залу, прикрашену про- й анти суржиковими цитатами, усiм вручали жовту i червону картки iз написами вiдповiдно «Геть суржик!» i «Хай живе суржик!». Театралiзоване дiйство, органiзоване Олесем Донiєм, мало раз i назавжди поставити крапку в суперечцi про те, що ж таке суржик i чи є йому мiсце в нашому життi.
«Встати, суд iде», – оголосив помiчник суддi з краваткою, зсунутою десь набiк, i на сценi з’явилися головнi дiйовi особи – Суддя (Олесь Донiй), Прокурор (Юрко Покальчук) та Адвокат (Богдан Жолдак). Сам пiдсудний, горезвiсний суржик – лялька-опудало – з самого початку сумно звiшувався з грат, чекаючи вироку.
Суддя зачитав позовну заяву вiд «українських патрiотичних сил», якi закидали суржиковi «паплюження української мови, її абсолютне зневажання та заздалегiдь сплановане перекручування... що може розхитати пiдвалини української духовностi, сприяти подальшiй русифiкацiї української нацiї та є продовженням цинiчного культурного етноциду, який протягом багатьох рокiв здiйснювали Росiйська iмперiя та СРСР». Прокурор був категоричнiшим – вiн звинуватив суржик за низкою статей чинного Кримiнального кодексу України:
ст. 111 ч. 4 – «Державна зрада»
ст. 241. ч. 3 – «Забруднення атмосферного повiтря»
ст. 117 ч. 1 – «Зґвалтування мови»
ст. 294 – «Заклик до масових заворушень»
ст. 303 – «Проституцiя i розбещення неповнолiтнiх»
Суд бiльше нагадував театралiзоване дiйство, що, за словами Олеся Донiя, якраз i зближувало його iз рештою українських судiв. На попередню вимогу одного з головних свiдкiв захисту (який, правда, термiново вилетiв до Нiмеччини) – культового поета Леся Подерв’янського – суд було оголошено купленим, для чого по залу пустили скриньку iз написом «Для купiвлi суду». В iншу скриньку глядачi вкидали свої картки, висловлюючи таким чином своє ставлення до «покруча, якого народила 350-лiтня влада Росiйської iмперiї над Україною». Пiзнiше цi картки пiдрахували
12 присяжних, якi й винесли попереднiй вирок.
Невилiковна хвороба чи надбання нацiї?
Захищати i звинувачувати суржик зголосилися вiдомi мовознавцi, письменники, журналiсти. Олександр Пономарiв iз цiєї нагоди навiть перенiс iспит, подарувавши студентам iще одну безсонну нiч для пiдготовки. Вiн, а також Анатолiй Погрiбний, Микола Княжицький, Наталка Позняк переконували, що суржик – це хвороба нацiї, яка жодним чином не сприяє переходу з росiйської до української, а, навпаки, лише консервує комплекс меншовартостi та провiнцiйностi в нацiональнiй психологiї. Їхнi опоненти скаржилися, що без суржика мова стане стерильною, пiсною, не матиме драйву, необхiдного для реалiзацiї футуристичних проектiв, що виведуть нацiю на новi обрiї. Олександр Ірванець апелював до того, що у нього сусiд не знає слова «каптур», а говорить «капiшон», але при цьому лишається свiдомим українцем, голосуватиме на виборах за Ющенка тощо. Вiн же запропонував унiфiкувати та узаконити суржик як мову абсолютної бiльшостi населення України та запоруку єднання нацiї. Його пiдтримали Олесь Уляненко, Микола Вересень, Павло Солодько та Андрiй Кокотюха, назвавши суржик унiкальним свiтовим культурним явищем, без якого ми втратимо зв’язок iз народом, а разом з тим i з депутатами, гарантом та iншими державними мужами. Правда, дебати показали, що пiд личину суржика (сумiшi слiв, коренiв i граматичних норм рiзних мов) дехто намагався запхати просто русизми чи полонiзми, запозичення з iнших мов, сленг, дiалектизми i простонароднi слова. А цього робити якраз i не рекомендувалося.
«Вважати суржик мовним покручем, iнспiрованим сусiднiми державами для духовного нищення українського народу. Заборонити для вживання суржик українським патрiотам та тим, хто їм спiвчуває». Правда, пiсля винесення на сцену «додаткових аргументiв» – тiєї ж таки скриньки «Для пiдкупу суду», вердикт було пом’якшено: «Вважати суржик абсолютно безневинним покручем, iнспiрованим сусiднiми державами, а тому вживання чи невживання суржику – особиста справа кожного суржиконосця».
Лiтература:
1. Кровозмiсне дитя двомовностi (Малюнок Володимира Костирка)
2. Суржик для iнтeлiґeнцiї (Мацюк Роман) Довiдник з iсторiї найновiшого поступу 1998—2001
|
