Селище Бабаї – селище мiського типу. Займає площу 581га. Знаходиться на пiвденному заходi, в 12км вiд мiста Харкова, на правому березi рiчки Уди. На заходi селища лiсовий масив, на пiвднi i сходi – угiддя радгоспу «Червоний партизан».
Хвилястiсть – характерна особливiсть рельєфу мiсцевостi. Це – пiвденнi вiдроги Середньо-Руської височини. Вона розчленована ярами та балками. Нахил рельєфу – з пiвночi на пiвдень, направлений до рiчки Уди. Найвища позначка висоти – 193м, рiзниця перепаду висот становить 98м. Мальовничi схили, на яких знаходиться селище, роздiленi глибокою балкою «Безим’яною», на днi якої, з-пiд лiсу тече струмок. На своєму шляху вiн наповнює два ставки: перший був створений у 1830 роцi для потреб Олександрiйського спиртозаводу, другий «Гайдучка» - у 1940р..
Частина селища знаходиться в долинi рiчки Уди. Рiка бере свiй початок у Бiлгородськiй областi, у селi Безсонiвка, а впадає в рiчку Сiверський Донець бiля селища Есхар. Загальна довжина – 164км, iз яких 145 припадає на Харкiвську область, i лише 5,5 км на територiю селища Бабаї. Русло рiчки має ширину вiд 5 до 50м, а довжина лугової тераси коливається вiд 0,3 до 3,5км. Вона використовується для сiнокосу i пiдгороди. Долина рiчки затоплюється по веснi талими водами.
На правому крутому березi рiчки Уди росте листяний лiс, а на лiвому пологому – сосновi бори. Рiка Уди приймає багато притокiв, серед яких найбiльшою є Лопань.
Залежно вiд висоти мiсцевостi змiнюється i глибина водоносних пластiв(пiдземних вод). Вона коливається в межах вiд 50-100м ґрунти – рiзноманiтнi:глина,чорнозем, перемiшанi в рiзних пропорцiях, з перевагою чорнозему.
Клiмат – помiрно континентальний, характеризується рiзкими та помiрними змiнами погоди. Причини цих змiн – близькiсть степової зони i незахищенiсть мiсцевостi горами. Для клiмату характерний також несприятливий, нерiвномiрний розподiл тепла на порах року. Довжина без морозного перiоду – з 20 травня по 25 серпня рiчна сума опадiв – 440-520мм.
як у чистому видi, так i з домiшками 20% пiску.
«Малинник» - це стара назва одного з куточкiв Бабаїв.
«Малинник» займає схили, розташованi мiж вулицею Корольова i вулицею iм. Фрунзе.
Це мiсце називається так недарма, адже подейкують, що колись тут все було поросле малиною…
Існує легенда, що багатий помiщик навмисне наказав розсадити малиновi кущi на тодi ще не засадженiй i спiльнiй для всiх землi аби його крiпаки могли у часи голоду поласувати смачною ягодою. Та є ще одна чудова прикраса схилiв - прадавня одинока груша, красива як навеснi, коли цвiте, так i восени…
Кажуть, нiби то самотня дiвчина, що виглядає свого козака.
ґрунтова дорога, нею
користувались крiпаки,
а, можливо, по нiй ходив
i сам Сковорода.
Але, нажаль, з тих часiв все змiнилося: малинових кущiв вже давно нема, дорога поросла кущами i лише старезна груша є пам’яткою давнiх часiв.
Природа зазнала значного антропогенного впливу з кожним днем людина вiдбирає в неї все бiльше i бiльше.
З 1769 по 1774 рiк вiн мешкав тут у свого учня з Харкiвського колегiуму, священника Якова Правицького. Саме тут були написанi його 15 байок iз 30 «Басен Харьковских». Мiсцевий помiщик П. Щербiнiн та Я. Правицький пiдтримували фiлософа у його нелегкому життi.
Як фiлософ Г. Сковорода вiдомий передусiм своїми просвiтницько-етичними iдеями. Його фiлософськi та лiтературнi твори вiдповiдають на вiчнi питання, як виховати людину.
«Зробимо свiт кращим, створимо день веселiшим» - закликав Г. Сковорода. 1769 р. Ї початок странницького перiоду в життi Григорiя Сковороди. 1770 р. І останнi вiдвiдини Києва. Сковорода три мiсяцi живе в Китаєвiй пустинi, звiдки перебирається до ахтирського Троïцького монастиря. 1772 р. Ї написаний "Разглагол о древнем мире", одразу пiсля нього Ї "Разговор пяти путников о истинном щастии в жизни". 1774 р. І з початку цього року Сковорода живе в селi Бабаï на околицi Харкова. Тут вiн закiнчує "Басни Харьковския" i дописує дiалог "Кольцо". 1775 р. Ї Григорiй Саввич присвячує В. С. Тевяшову свою нову роботу Ї дiалог "Алфавит, или букварь мира". 1776 р. Ї написано трактат "Икона Алкивиадская". 1781 р. І подорож до Таганрогу. 1783 р. І в Бабаях Сковорода закiнчує роботу над дiалогом "Брань архистратига Михаила со сатаною". 1783 - 1785 - перiод написання трьох праць: "Беседа 1, нареченная observatorium"; "Беседа 2, нареченная obserwamorium specula"; дiалог "Пря бесу с Варшавою".
припадає на Харкiвську область, i лише 5,5км на територiї селища Бабаї. Русло рiчки має ширину вiд 5 до 50м, а довжина лугової тераси може коливатися вiд 0,3 до 3,5км. Вона використовується для сiнокосу i пiд городи. Долина рiчки затоплюється на веснi талими водами.
Рiчка Уди приймає багато притокiв, серед яких найбiльшим є Лопань.
Залежно вiд висоти мiсцевостi змiнюється i глибина водоносних пластiв ( пiдземних вод).
«Гайдучка»
В селищi Бабаї є ставок, який назвали Гайдучка. Вiн розташований бiля лiсу, створений-1940г. Лiс дуже красивий, тому що там багато дерев, кольорiв, грибiв. На цей ставок прилiтають качки, вони живуть до глибокої осенi. Коли ставок замерзає, качки вiдлiтають в теплi краї. Влiтку i взимку рибаки ходять ловити рибу. Риба велика i маленька. Жителi селища Бабаї влiтку ходять купатися i загоряти. Навiть з мiста приїжджають, щоб купувати або просто вiдпочити на нашому Бабаєвськом ставку. На Гайдучке є дитячий пляж. В 2007 роцi ставок викупили, тепер вiн належить не жителям, а якомусь олiгарху. Взимку, коли ставок замерзає дiти, пiдлiтки i навiть дорослi ходять кататися на ковзанах, санках, лижах i грають в рiзнi iгри. В нашому селищi протiкає рiчка Уди. Влiтку, коли сонце нагрiває воду, вона стає дуже теплою. Уди дуже бруднi тому що все смiття i вiдходи скидають в рiчку. Бiля ставка знаходиться лiс. Весною, люди ходять збирати дари природи. Лiс – дуже великий. Взимку, там лежать замети срiблястого снiгу. А так само восени в бору можна побачити i знайти багато рiзних грибiв. В густiй гущавинi живе багато рiзних тварин, такi як: бiлочки, лисички, зайчики. На пишних кронах дуба поселяються багато пташок. В лiсi розташовуються великi поляни. Там є грушник, туди наша школа ходить на «Веселi старти». А ще в бору є криниця им. Г. С. Сковороди. Наше селище дуже красиве i затишний.
Школа
До 1819 року в Бабаях була церковно-приходська школа друга у Харкiвськiй губернiї. У 1820 роцi на кошти попечителя О. А. Щербiнiна була вiдкрита школа в його домi. Вчилось в неї 29 хлопчикiв i 2 дiвчинки.
стрiчцi. В 1878 роцi в Бабаях була збудована школа, в якiй у 1892 роцi працював один учитель, один законовчитель, навчалось 93 учнi. Курс навчання 3 роки. 24 грудня 1893 року була вiдкрита церковно-приходська школа. В нiй навчалось 18 хлопчикiв i 8 дiвчаток. Бiльшiсть учнiв приймали участь у читаннi i спiвi на клiросi. Завiдував школою священик Микола Лобковський, вiн же був законовчителем. Його дружина була вчителькою. Попечителем був селянин Гаврило Андрiйович Фоменко, вiн же був церковним старостою. В 1910 роцi збудовано земством шкiльне примiщення «Сiрої школи». В 1910 роцi земством збудоване примiщення Центральної школи.
Школа вiдкрита у 1878 роцi називалась народним училищем. Воно iснувало на грошi селянського товариства i земства. Це було дерев’яне примiщення з двох кiмнат, з кухнi i коридору. В однiй кiмнатi навчались дiти, у другiй жив учитель Федiр Юхимович Юрловський. Наочнi посiбники одержували iз земства. В школi була бiблiотека iз 87 книжок. В 1886-1987 роцi навчалось 79 хлопчикiв i 5 дiвчаток вiком вiд 7 до 13 рокiв. Заняття починалось з 10 вересня i закiнчувалось 15 травня. Уроки починались з 8 i тривали до 12 години, перерва до 13 години, потiм з 13 до 15-16 години. Хор дiтей пiд керiвництвом учителя спiвав у центрi.
В 1925-1926 роцi в Бабаях було двi школи, у минулому земськi. В них навчалось 225 учнiв – 140 хлопчикiв i 85 дiвчаток. На обидвi школи було розподiлено 90 парт, 10 столiв, 6 шаф, 6 класних дошок. Працювало пiд керiвництвом двох завiдуючих 6 учителiв. Навчання проводилось українською мовою. З 1928 року школа була семирiчкою. В цьому ж роцi першiй Бабаївськiй школi було присвоєно iм’я Ленiна. В 1937 роцi примiщення №1 було добудовано 5 класними кiмнатами з половини церковної цегли. В цьому ж роцi школа стала середньою.
Пiд час нiмецько-фашистської окупацiї школа працювала з сiчня 1942 року. Директором був Троян Вiктор Кирилович. Дiтей навчали десять учителiв, було три техробiтники, завгосп, дiловод, сторож. В 4-рiчнiй школi навчалось: перший клас – 41 учень, 2-А кл. – 38 учнiв, 2-Б кл. – 48 учнiв, 3-А кл. – 63 учнi, 3-Б кл. – 82 учнi. В семирiчцi – 5кл. – 102 учнi, 6 кл. – 77 учнi, 7 кл. – 42 учнi. Пiд час бомбардування примiщення школи було дуже пошкоджено. В сiльськiй управi було прийнято рiшення про ремонт школи на суму 65962 крб. Необхiдно було вiдремонтувати пiдлогу, добавивши 50% нових дощок, покрити дах черепицею, замiнити стелю, зробити новi дверi i стiннi шафи.
В 1948 роцi будинок «Сiрої школи» переобладнали пiд сiльський клуб, в 1955 роцi повернули примiщення школi, коли примiщення було повнiстю зруйновано.
споруджено кочегарку. В 1975 роцi збудовано водяне опалення в примiщеннi №2. В 1966-1967 роках обладнано столярну i слюсарну майстернi в будинку по вулицi Шевченко (на той час церква залишилась без священика, а знаходилась вона в будинку церковно-приходської школи, який належав школi у довоєннi роки). У березнi 1964 року школi було присвоєно iм’я П. О. Потапенка.
|
