Реферат/сочинение: "Рівненщина в контексті історичного краєзнавства"

Рiвненщина в контекстi iсторичного краєзнавства

План

Вступ

1. 1 Предмет iсторичного краєзнавства

1. 2 Проблематика iсторичного краєзнавства

1. 4 Джерельна база iсторичного краєзнавства

2. 1 Дослiдження iсторiї Рiвненщини – складова частина волинiєзнавства

2. 3 Історiя Рiвного

2. 4 Острiг та Дубно – iсторичнi мiста Рiвненщини

2. 6 Вiдомi дiячi науки, освiти, культури Рiвненщини

3. Рiвненщина в краєзнавчих дослiдженнях

3. 1 Історiя розвитку краєзнавства на Волинi

3. 2 Перспективи програми дослiдження iсторiї мiст i сiл України, в тому числi Рiвненщини

Вступ

В розбудовi Української держави постає чергове завдання: формування нацiональної самосвiдомостi та iсторичної пам’ятi українського народу. В його реалiзацiї велика роль належить скарбницi пам’ятi народної – iсторичному краєзнавству.

В 1990 роцi в Українi була створена Всеукраїнська спiлка краєзнавцiв, як спадкоємниця Українського комiтету краєзнавства, що дiяв в 20-30-i роки ХХ столiття. Її оновленню сприяли Нацiональна академiя наук України, Інститут iсторiї НАН України, Український фонд культури, Мiнiстерство культури i освiти.

Важливе значення для розгортання краєзнавчого руху в 70-80-х роках ХХ столiття мало залучення громадських дослiдникiв рiдного краю до роботи над випуском "Історiї мiст i сiл УРСР" у 26 томах. Загальний обсяг цiєї працi становив 2360 авторських аркушiв, у томах вмiщено 1340 статей з iсторiї обласних i районних центрiв та iнших найбiльш значних населених пунктiв, 8319 статей про селища мiського типу i центри сiльських рад, вмiщено понад 9 тисяч iлюстрацiй.

В добу незалежностi України вiдбувся бурхливий розвиток iсторичного краєзнавства. Краєзнавчий рух носить демократичний характер, адже в краєзнавчих дослiдженнях беруть участь представники рiзних верств населення, рiзної фахової пiдготовки.

Вченi та аматори – краєзнавцi – зробили чималий внесок у вивчення iсторiї України, її окремих регiонiв, мiст i сiл.

1. Історичне краєзнавство – комплексна наука про iсторiю розвитку суспiльства в певнiй мiсцевостi

Краєзнавство – творчо-пошукова дiяльнiсть, пiзнання iсторiї i природи, матерiальної i духовної культури певної територiї (краю), сума добутих знань та їх популяризацiя серед населення. Воно є невiд’ємною складовою нацiональної культури та українознавства i переймає усе наше суспiльне й особисте життя. Ним як скарбницею знань про рiдний край користуються в своїй повсякденнiй дiяльностi працiвники, спецiалiсти рiзних галузей.

Краєзнавство як вияв самопiзнавальних та практичних потреб окремих громад суспiльства вiдiграє велику роль не тiльки як пiдґрунтя iсторичних i природничих наук, постачальник "мiсцевих фактiв" для узагальнення у фундаментальних працях (допомiжне знання), а й як активний чинник формування побутово-iсторичної (буденної) свiдомостi населення, особливо пiдростаючого поколiння, i чи не єдиний засiб для одержання iнформацiї про довкiлля (природне, iсторичне, економiчне, лiтературно-мистецьке) в масштабах села, мiста, району, областi.

У визначеннi самого термiна "краєзнавство" нарiжним поняттям є "край". "Українська Радянська енциклопедiя" дає таке "краєзнавство" – всебiчне вивчення частини (областi, району, мiста тощо) переважно мiсцевим населенням. Особливим завданням краєзнавства є вивчення природи, населення, господарства, iсторiї та культури рiдного краю з пiзнавальною, науковою, навчальною i практичною метою.

"Енциклопедiя українознавства" розрiзняє два розумiння краєзнавства – у широкому i вузькому значеннях. У широкому – це "сукупнiсть iнформацiї про якусь країну з погляду географiї, природи, iсторiї, етнографiї, народного господарства тощо (тобто краєзнавства)".

У вужчому значеннi, краєзнавством називається "вивчення якоїсь невеликої територiї з вищеподаних поглядiв, звичайно, мiсцевими силами". Таке розумiння вироблялось в Українi впродовж XXстолiття.

Предметом iсторичного краєзнавства є вивчення загальних закономiрностей та конкретних особливостей iсторичного та культурного розвитку певного населеного пункту, iсторико-географiчного регiону, адмiнiстративно-територiальної одиницi

1. 2 Проблематика iсторичного краєзнавства

Історiя населення (вiдтворення населення та вплив на данi процеси соцiальних i природних факторiв; змiни в чисельностi i розмiщеннi населення; дослiдження станового i класового складу населення, нацiональностей, змiн професiйного складу населення, його освiтнього рiвнiв; дослiдження впливiв на населення демографiчної полiтики, голоду, репресiй, вiйн.

Вивчення народного господарства; питання формування мiсцевих i зовнiшнiх економiчних зв’язкiв i їх центрiв, напрямкiв торгових шляхiв i транспорту.

Проблеми розвитку культури рiдного краю; вивчення бiографiй i творчостi дiячiв культури.

1. 3 Методи iсторико-краєзнавчих дослiджень

Методи iсторико-краєзнавчих дослiджень базуються на використаннi загальнонаукових методiв аналiзу i синтезу в iсторико-краєзнавчих дослiдженнях, принципах науковостi, об’єктивностi, всебiчностi, прiоритетностi iсторичного, порiвняльного методiв.

1. 4 Джерельна база iсторичного краєзнавства

Джерельною базою iсторичного краєзнавства є речовi, документальнi та вербальнi (словеснi) джерела.

1. 5 Роль iсторичного краєзнавства у патрiотичному вихованнi

Багатовiкова iсторiя i культура України складалася i втiлена в бiографiях бiльш як 30 тисяч великих i малих мiст i сiл. В їх числi понад 800 мiст, селищ мiського типу, яким минуло понад 300 рокiв. Деякi з них вiдсвяткували свiй тисячний ювiлей, частина наближається до цiєї вiкопомної дати. 39 найстаровиннiших українських мiст взято пiд державну охорону. В Українi близько 5000 сiл, яким теж понад 300 рокiв, вiк деяких становить тисячу та бiльше рокiв. Саме iсторичнi мiста i села були колискою нашої державностi, де формувалося козацтво, а їх мешканцi ставали активними учасниками боротьби за нацiональне i соцiальне визволення, де розвивалася самобутня культура, нацiональнi традицiї, створювалась неповна iсторико-культурна спадщина.

Історiя для багатьох старовинних мiст i сiл не була милосердною. Впродовж вiкiв з цiлої низки причин багато iсторико-культурних надбань цих мiст i сiл знищено й втрачено назавжди. Тiльки у XXстолiттi зникло з карти України майже двi тисячi населених пунктiв. Однi згорiлi в полум’ї громадянської та Другої свiтової воєн, iншi залишились без мешканцiв у роки голодомору, примусових депортацiй населення з багатьох областей, в т. ч. й Рiвненської.

нацiонального свiторозумiння i свiтопереживання.

Велике значення має рацiональний, "крайовий" патрiотизм: тiльки з пiзнання глибоких джерел народної пам’ятi, яка персонiфiкується, оживає в долях, почуттях, переживаннях конкретної особи, можна скласти уявлення про долю всiєї нацiї.

2. 1 Дослiдження iсторiї Рiвненщини – складова частина волинiєзнавства

Складовою частиною волинiєзнавства є дослiдження iсторiї Рiвненщини.

Землi нашого краю – українськi. Входили до складу Київської Русi, Галицько-Волинського князiвства, а згодом Великого Литовського, Речi Посполитої, Росiйської iмперiї. Лише у XXст.. були у складi Польщi, Радянського Союзу (Радянської України), з 1991 р. – у незалежнiй Українськiй державi.

У груднi 1939 р. була утворена Рiвненська область. Сучасна область об’єднує 16 адмiнiстративних районiв. Область нараховує за останнiм переписом населення (2001 р.) 11173,3 тис. жителiв. Обласним центром є мiсто Рiвне з 248,8 тис. мешканцiв. За нацiональною ознакою в областi мешкає 95,9% українцiв, решта представники iнших народiв: росiяни, поляки, євреї тощо. Рiвненщина вiдноситься до iсторичної Волинi, великого iсторико-географiчного, iсторико-етнографiчного регiону, до якого входять сучаснi областi України: Волинська, Рiвненська i частини Житомирської, Хмельницької, Тернопiльської, Львiвської.

2. 2 Історiя та сучаснiсть Рiвненщини

Заселення територiї Рiвненщини, зокрема її пiвденної частини, почалося ще в добу пiзнього палеолiту, приблизно 40-35 тис. рокiв тому. Найбiльш раннiми є поселення первiсних мисливцiв, дослiдження поблизу сiл Липи, Мирогощi Другої i Мирогощi Першої Дубнiвського та Городка Рiвненського районiв. На поселеннях виявлено залишки жител з кострищами, крем’янi знаряддя працi, багато кiсток мамонтiв та iнших тварин.

У селi Шепетинi Дубенського району вперше на Рiвненщинi виявлено значне поселення доби мезолiту, на якому 12-10 тис. рокiв тому проживали мисливцi, що вже володiли луком та стрiлами з крем’яними наконечниками.

Верхiв’я рiчки Горинi в добу неолiту (V-ІV тис. до н. е.) було пiвнiчно-схiдною околицею великого етнiчного масиву, що охоплював Захiдну Волинь i Поднiстров’я, заселеною скотарськими племенами. В Корецькому, Рiвненському й Дубенському районах вiдомо близько 10 неолiтичних поселень, два з них, бiля с. Зозова Рiвненського району, частково дослiдженi.

В добу мiдi (ІV – ІІІ тис. до н. е.) територiю Рiвненщини заселювали скотарсько-землеробськi племена. Бiльш раннi племена поширювались у верхiв’ях Горинi i досягали лiвобережжя Вiсли. Їх поселення дослiдженi поблизу селища Гощi та с. Острова Радивилiвського району. Пiзнiшi набагато чисельнiшi племена охоплювали територiю Середньої Європи, Волинi та Подiлля. Поселення цих племен виявлено в Острозькому, Здолбунiвському, Рiвненському та Дубенському районах.

В кiнцi ІІІ – на початку ІІ тис. до н. е. (в добу ранньої бронзи) Рiвненщина була густо заселена бiльш-менш однорiдними землеробсько-скотарськими племенами, якi займали промiжну територiю мiж Схiдною i Середньою Європою. Археологами виявлено близько 100 поселень i могильникiв. Частину з них дослiджено в Здолбунiвському, Острозькому, Рiвненському та Дубенському районах. Найцiкавiшi матерiали здобуто пiд час розкопок i дослiджень поховань у кам’яних гробницях на околицях с. Здовбицi (Здолбунiвський р-н) та курганного могильника бiля с.Іванного (Дубенський р-н). Майстернi кам’яних знарядь цього ж часу виявлено поблизу с. Городок Рiвненського, с. Крилiв Дубенського, с. Устенське Друге Здолбунiвського районiв.

знарядь працi, зброї та прикрас тих часiв знайдено поблизу сiл Липи Дубенського, Стеблiвки Здолбунiвського районiв та в iнших мiсцях. Вони свiдчать про виникнення майнової нерiвностi в середовищi племен доби пiзньої бронзи.

Коли у VІІІ – VІІ ст. до н. е. тогочасне населення навчилося добувати залiзо i виготовляти з нього знаряддя працi та зброю, то це допомогло пiднести продуктивнiсть господарства, сприяло прискоренню майнового розшарування i серед племен, якi заселяли територiю сучасної областi. Пiвденне Погориння в добу раннього залiза (VІ – ІІ ст. до н. е.) заселювали скотарськi племена, поширенi головним чином у полiських районах пiвнiчної частини сучасної України та на пiвднi Бiлорусiї. На Рiвненщинi зафiксовано понад 50 поселень та могильникiв того перiоду.

В ІІІ-ІІ ст. до н. е. в ІІ-VІ ст. н. е. на територiї сучасної областi поширюються ранньослов’янськi племена зарубинецької та черняхiвської культур. В с. Могиляках Острозького р-ну дослiджено 4 поховання зарубинецької культури. Поселення черняхiвської культури виявлено i частково дослiджено поблизу сiл Марковичiв i Пiдлужжя Дубенського району, а на поселеннях помiж селами Мирогощею Першою, Мирогощою Другою i Костянцем цього ж району розкопано кiлька наземних жител.

У кiнцi VІ – на початку VІІ ст. на Волинi, куди входили землi i сучасної Рiвненської областi, виникло об’єднання племен державного типу на чолi з дулiбами-волинянами. У Х ст. територiя сучасної областi ввiйшла до складу Київської Русi. Це сприяло економiчному i культурному розвитку краю. По берегах рiчок Горинi, Случi, Стиру, Ікви виникли численнi поселення та украплення. На територiї областi вiдомо близько 80 могильникiв, поселень та городищ. Укрiпленi мiста, що тодi виникли, ставали центрами ремесла й торгiвлi. У мiстах проживала феодальна верхiвка. Знайденi поблизу Бегеня i Городка (Рiвненський район), Висоцька (Дубровицький район), Торговицi (Млинiвський район) скарби дорогоцiнних прикрас, що часто включають i грошовi гривнi, вказують на ступiнь заможностi окремих прошаркiв населення. Знайдене неподалiк с. Бiлова Рiвненського району поховання ювелiра свiдчить про високий рiвень розвитку мiсцевого ювелiрного ремесла.

Деякi з погоринських мiст вiдiграли помiтну роль в iсторiї давньоруської держави i неодноразово згадуються в лiтописах. Багато з них поклали початок сучасним мiстам i селам: Дубен – Дубно, Корчеськ – Корець, Заречеськ – Зарiцьк, Милеськ – Мильськ, Сапогинь – Сапожин, Небль – Нобель. Окремi поселення повнiстю зберегли свої старi назви до наших днiв (Острог, Муравиця, Степань). Серед 11 мiст, згаданих у лiтописах, найвизначнiшу роль в iсторiї краю вiдiграли Дорогобуж i Пересопниця, якi в ХІ – ХІІ ст. перiодично були центрами удiльних Пересопницького та Дорогобузького князiвств Погориння.

На пiвнiчному Погодиннi деякий час iснували також Степанське i Дубровицьке князiвства, якi в ХІ–ХІІ ст. входили до складу туровопiнських земель.

Пiсля об’єднання 1199 року Галицького i Волинського князiвств Рiвненщина входить в єдине Галицько-Волинське князiвство. Пiд час нападу в 1240-1241 рр. монголо-татар на галицько-волинськi землi населення краю (Дорогобуж, Муравиця, Мильськ, Дубно та iн.) стiйко боронилося вiд завойовникiв, проте не могло встояти перед численними полчищами ворога. Францисканський чернець – глава мiсiї папи Інокентiя ІV до татар, Плано Карпiнi, який у 1246 роцi приїжджав через Рiвненщину, розповiдав про великi руїни, що траплялися на його шляху.

В 1254–1255 рр. руське вiйсько на чолi з галицько-волинським князем Данилом Романовичем перейшло в наступ проти татарського воєводи Куремси i визволило землi до Пiвденного Бугу, Тетереву, Случi. Але з Золотої орди замiсть Куремси був присланий новий воєвода Бурундай з великим вiйськом. 1259 року територiя Рiвненщини знову опинилася пiд владою татар.

Перебуваючи пiд гнiтом монголо-татарських завойовникiв, народнi маси мусили виконувати рiзнi тяжкi повинностi, сплачувати ханським наглядачам поплужне (данина вiд плуга), ямне (повиннiсть пiдводами), кормове (утримання татарських наглядачiв) та iн. У зв’язку з тим, що завойовники дуже поруйнували мiста, на Рiвненщинi занепало ремiсниче виробництво. Населення краю не раз пiднiмалось на боротьбу проти iноземних загарбникiв.

землi тривала майже тридцятирiчна боротьба. Щоб залучити на свiй бiк українських феодалiв, великi литовськi князi надавали їм жалуванi грамоти на володiння землею, угiддями й селянами. Особливо виросли феодальнi володiння магната Ф. Д. Острозького, якому великий князь литовський i польський король Владислав ІІ Ягайло в 1386 роцi дав намiсництво в Луцьку та населенi пункти Корець, Заславль, Хлапотин, Іванiв, Хребтовичi, Красне, Крупу, а великий литовський князь Вiтовт у 1396 роцi подарував Радосiлки, Межиричi, Ставки, Городницю та iншi села. Князь Острозький iз своїм загоном брав активну участь у Грюндвальськiй битвi (1410 р.) i в гуситських вiйнах.

Впродовж ХV ст. триває процес зростання феодального землеволодiння. Зокрема, литовський князь Свидригайло жалуваними грамотами, якi були виданi в Острозi, Луцьку й Житомирi, роздавав села своїм прибiчникам. У жалуваних грамотах вiн вказував, щоб "цi села держати вiчно, непорушимо, з усiм, що до цих сiл належить: з полями, з сiножатями, з водами, з рiками, з криницями, з притоками, з озерами, з рибами, з млинами, з ставами, з ловищами, i з звiрами, i з потоками, з лiсами, з дiбровами, з порослями, з бобровими гонами, з травами, з бортними деревами, з вигонами i з усiма видатками i прибутками."

Пiсля смертi Свидригайла в 1452 роцi Волинське князiвство було остаточно лiквiдоване, i Волинь стала складовою частиною Литовського великого князiвства.

Завдяки розвитку феодально-крiпосницьких вiдносин на Волинi у ХV–ХVІ ст. посилюються товарно-грошовi вiдносини, розвивається внутрiшня i зовнiшня торгiвля. Територiєю сучасної областi в середнi вiки пролягали торговельнi шляхи iз Львова через Броди, Радзивилiв, Дубно, Острог, Гощу, Корець, Житомир до Києва, з Києва через Корець, Острог, Дубно, Луцьк на Польщу. Купцi з Рiвненщини їздили на ярмарки до Луцька. Предметами торгiвлi були рiзнi ремiсничi вироби, худоба, шкiра, одяг, зброя, взуття, вина, хутра. По рiчцi Горинi плавали невеликi судна, на яких мiсцевi купцi вивозили товари до Польщi та Балтiйських портiв.

Розвиток торгiвлi й ремесла вiдбився на зростаннi волинських мiст. На географiчнiй картi Європи, складенiй в 1554 роцi фламандським картографом Г. Меркатором, позначено 29 населених пунктiв Волинi, в т. ч. Боремель, Вiльгiр, Дубровиця, Дорогобуж, Дубно, Клевань, Корець, Острог, Рiвне, Степань. Цi та iншi захiдноукраїнськi мiста були вiдомi росiйським купцям та дипломатам i згадуються в документах про переговори дипломатiв Івана ІІІ та Івана ІV з польсько-литовськими послами про повернення Московськiй державi захоплених литовськими та польськими магнатами земель "скони руських государем".

Тучин), частина – Кременецького повiту (мiста Козин, Крупець, Радзивилiв) Речi Посполитої. До цих повiтiв належало також понад 500 сiл краю.

Майже всi поселення належали феодалам. Частина з ним становила власнiсть Дорогобузького, Дерманського, Степанського монастирiв, Києво-Печерської лаври (села Обарiв, Городок в районi Рiвного).

Населення краю займалося сiльським господарством, передусiм землеробством. Кожне господарство (дим) користувалося волокою – дiлянкою землi, яка мала 30 моргiв. На одну волоку або лан припадало близько 18 чоловiк сiльського населення. Були в селах ще городники (володiли лише присадибними дiлянками), халупники чи комiрники (крiм власної хати, нiчого не мали) i пiдсусiдки, що жили в чужих хатах. Кiлька димiв (3-8) складали дворище, а з дворищ утворювалися села. Вирощували жито, овес, ячмiнь. Населення ще займалося лiсними промислами, рибальством, бджiльництвом, мисливством.

Впродовж ХVІ – першої половини ХVІІ ст. на Рiвненщинi вiдбувався дальший розвиток ремесла. В сiльськiй мiсцевостi поширюються ткацтво, гончарство, бондарство, в мiстах – виробництво сукон, ковдр, зброї, сiльськогосподарських знарядь працi. Острог славився ювелiрами, Дубно – зброярами, Степань – майстрами музичних iнструментiв. Ремiсники у мiстах об’єднувалися в цехи. На територiї краю зароджуються пiдприємства, якi були пов’язанi з фiльварковим господарством. Це – поташнi (Клевань, Тучин, район Полiсся, Межиричi), руднi (райони Дубровицi, Володимирця, Степанi), гути (райони Бережного, Степанi). В Острозi в 1580-1630 рр. дiяло пiдприємство, яке виробляло папiр. Князi Острозькi мали понад 100 млинiв, десятки млинiв на рiчцi Іквi належали королевi Бонi. Усi цi пiдприємства були дрiбними, з примiтивними машинами, якi приводились у рух водяним колесом.

У першiй половинi ХVІІ ст. майже всi землi Рiвненщини перебували в руках купки великих землевласникiв – Заславських, Острозьких, Корецьких, Любомирських, Чарторийських, Радзiвiлiв, Гойських, Сангушкiв, Малинських. Феодалам належали сотнi селянських дворiв.

В економiчному життi краю зростала роль мiст. Вони майже всi належали мiсцевим феодалам. У ХVІ ст. частина мiст (Рiвне, Острог, Дубно, Межиричi) користувались магдебурзьким правом. Але феодали, зокрема князi Острозькi, часто порушували це право, чинили кривди й утиски цеховим ремiсникам, стягували великi мита з торговцiв. Феодали часто мiж собою ворогували, вели мiжусобнi вiйни, вiд чого значного лиха зазнавали народнi маси. Незважаючи на великi матерiальнi засоби i збройну силу, магнати не дбали про охорону краю вiд татарських наскокiв. Впродовж ХVІ ст. татари не раз нападали на мiста i села Рiвненщини, руйнували їх, забирали людей у полон. Великi набiги ординцiв були в 1617–1619 рр., вiд яких дуже потерпiло багато сiл. Дошкуляли населенню й жовнiри, яких наймали феодали у рiзних країнах Захiдної Європи. В 1617 роцi загiн жовнiрiв у районi Рiвного повбивав i поранив багатьох селян. У лютому 1640 року брати-шляхтичi Юрiй, Владислав i Стефан Немиричi захопили мiсто Гощу, села Терентiїв, Милятин, пограбували населення i фiзично розправилися з ним. Такi розбiйницькi наїзди було вчинено на Боремель, Пiдгайцi та iншi населенi пункти.

Тяжкий феодально-крiпосницький гнiт доповнювався релiгiйними утисками. Особливо це гноблення посилилось пiсля Брестської церковної унiї 1596 року. Мiсцевi феодали почали переходити у католицизм, в край масово переселялися представники католицьких чернечих орденiв - єзуїтiв, домiнiканцiв, францисканцiв, кармелiтiв та iн.

У вiдповiдь на посилення соцiального, нацiонального i релiгiйного гнiту народнi маси Рiвненщини пiднiмалися на визвольну боротьбу.

В 1633 роцi проти унiатства виступили солдати Дубенського замкового гарнiзону. 1636 року повстали жителi Острога проти магнатки-католички Ганни Острозької-Ходкевич. Повстання було жорстоко придушене, а учасники його зазнали нелюдських катувань. Будинки страчених повстанцiв були спаленi.

Виявом протесту проти свавiлля феодалiв були масовi втечi селян на землi Слобiдської України. Особливо цi втечi почастiшали в ХVІІ ст. Селяни та мiська бiднота часто йшли в козаки.

Пiд час визвольної вiйни українського народу проти польсько-шляхетського гнiту 1648-1654 рр. вся Рiвненщина була охоплена повстаннями. В 1649 роцi на боротьбу проти шляхти пiднялися жителi сiл Сарн, Дерев’яного, Голишева, Застав’я, Виткова, Симонова, Завiзова, Умiльцiв, Кухаревi та багатьох iнших. Вони знищували панiв i їхнi маєтки, виганяли католицьке духiвництво. Народнi маси створювали вiйськовi загони, висували з своїх рядiв талановитих ватажкiв (Іван Буняк, Михайло Тиша, Іван Куковський). Перебування тут селянсько-козацької армiї пiд командуванням видатного державного дiяча i полководця Богдана Хмельницького значно активiзувало виступи мiсцевих повстанцiв. За участю мiсцевих жителiв козацькi полки оволодiли Острогом, де перебувало близько 20 тис. шляхтичiв. Повстанський загiн М. Тишi неодноразово захоплював Дубно, Клевань та iншi мiста. Повставало населення в районi Корця-Гощi.

На територiї Рiвненщини пiд Берестечком у 1651 роцi вiдбулася вiдома в iсторiї битва мiж польсько-шляхетською армiєю i вiйськом Богдана Хмельницького. Народнi маси краю подавали козакам всiляку допомогу, перевозили козакiв через рiчку Горинь. У бою пiд Берестечком повстанцi виявили величезний героїзм. Навiчно ввiйшов в iсторiю подвиг 300 козакiв, якi тримали оборону на одному з островiв. Тiльки через зраду татар козаки змушенi були вiдступити. Чимало їх загинуло в нерiвному бою, проте основнi сили були збереженi.

За Андрусiвським договором 1667 року майже вся правобережна Україна, в т. ч. i землi Рiвненщини, залишилась у складi Польщi.

На початку ХVІІІ ст. панщина становила 180-190 днiв на рiк, в серединi столiття вона зросла до 210- 230 днiв. Панщина доповнювалася рiзними поборами й повинностями.

Найбiльшими мiстами в 1775 роцi були: Дубно – 1127 будинкiв, Острог – 765, Рiвне – 543, Степань – 521, Клевань – 275, Корець – 272, Бере жниця – 262, Здовбиця – 218, Торговиця – 182 будинки. Крiм замкiв, культових споруд, всi iншi будинки в мiстах були дерев’янi, переважно одноповерховi.

Коли вiдбувалася Пiвнiчна вiйна 1700-1721 рр., Рiвненщина стала театром воєнних дiй мiж шведськими iнтервентами i росiйськими вiйськами. В 1706 роцi шведськi вiйська захопили Рiвне, Дубно, Тучин, Шубкiв, деякi погоринськi села. Мiсцеве українське населення виступало проти вiйськових сил Карла ХІІ, подавало всiляку пiдтримку росiйськiй армiї. Того ж року шведськi загарбники були вигнанi з Дубна.

У ХVІІІ ст. неодноразово спалахували селянськi заворушення проти феодалiв. Пiд час Колiївщини 1768 року повстанський рух перекинувся в район Дубна.

Всупереч вiйськовим i полiтичним подiям того часу, одним з перших найвизначнiших центрiв культурного пробудження краю став Острог. У 70-х роках ХVІ ст. у мiстi вiдкрилась греко-слов’янська школа. Вона була першою на Українi школою т. зв. вiльних наук, її називали Острозькою академiєю. Навколо цього закладу гуртувалися педагоги, письменники, вченi, якi своїми творами внесли значний вклад у розвиток української культури. Викладачi Острозької академiї склали "граматику словенського язика", що була надрукована у Вiльнi 1586 року виходцями з Бiлорусiї Мамоничами. В Острозi деякий час жив i працював один з першодрукарiв І. Федоров. Тут вiн заснував друкарню, яка за свого iснування (1578-1612 рр.) випустила понад 20 книжок переважно полемiчної лiтератури, спрямованої проти католицизму. Найвизначнiшими друкованими працями були "Острозька Бiблiя" (1580-1581 рр.), "Буквар" та iн. Вони становили високi зразки друкарства того часу.

На початку ХVІІ ст. була заснована слов’яно-руська друкарня в Дерманi, яка в 1604 роцi видала книгу "Октоїх осмигласник". В 1629 роцi згадується мандрiвна друкарня в Чорнiй бiля Ровно. В 30-х роках ХVІІ ст. вiдкриваються школи в Рiвному, Гощi, Дубнi.

На Рiвненщинi розгортали свою дiяльнiсть українськi письменники-полемiсти, творчiсть яких послужила важливою зброєю в боротьбi за соцiальне i нацiональне визволення українського народу. До них належали –Лаврентiй Зизанiй, Герасим i Мелентiй Смотрицькi, Ігнатiй Старушич.

мови ХVІ ст. було Пересопницьке євангелiє. Воно оздоблене орнаментами, заставками i є також пам’яткою українського мистецтва тих часiв. При монастирях у Дубнi, Дерманi, Клеванi, Степанi, Дорогобужi, Пересопницi iснували бiблiотеки. Книги там були переважно богословськi, написанi на пергаментi.

В ХV – ХVІ ст. на територiї Рiвненщини збудовано ряд феодальних замкiв, украплених монастирiв. В архiтектурi церковних споруд застосовувався давньоруський тип хрестовокупольного храму (церква Богоявлення в Острозi, Троїцька в Межирiчi). На початку ХVІІ ст. в краї завершується процес перенесення в кам’яну архiтектуру форм народного дерев’яного будiвництва.

В 1793-1795 рр. землi Рiвненщини в складi Правобережної України увiйшли до складу Росiї. Згiдно з царським указом вiд 1797 року замiсть лiквiдованого Волинського намiсництва було створено Волинську губернiю з центром в Новоградi-Волинському, а з 1804 року – Житомирi. До губернiї входило 12 повiтiв, у т. ч. на територiї Рiвненщини – Рiвненський, Дубенський та Острозький.

Пiд час Вiтчизняної вiйни 1812 року Волинь вiд французьких загарбникiв захищали 3-я росiйська армiя i 4-й український козацький полк, штаб якого перебував у Дубнi. В Рiвненському, Острозькому, Дубенському повiтах перебували загони полтавського, чернiгiвського, нижегородського, костромського ополчення. Рiвненщина стала прифронтовою смугою. Тому з Рiвненщини до Києва були вивезенi цiнне майно i архiвнi документи.

З проникненням капiталiстичних вiдносин на окраїни Росiйської iмперiї i виникненням внутрiшнього ринку в краї почала розвиватись мануфактура. У 1783-1831 рр. в Корцi дiяла фарфоро-фаянсова мануфактура, на якiй працювало понад 1000 робiтникiв. У 1816 роцi на суконних мануфактурах Рiвненського повiту було зайнято 800 чоловiк. У 20-х роках ХІХ ст. суконнi мануфактури були в Рiвному, Дубровицi, Бережному, Гощi, Гориньградi, Держаному, Самострiлах, Сiнному, Устi. Їх обслуговувало понад 1500 чоловiк.

Розвивалась торгiвля. Головними предметами її були хлiб, лiс, льон, полотно, хутра, мед, вiск. У селах та помiщицьких маєтках щовесни з’являлися сотнi скупникiв, якi на пнi скуповували пшеницю та iншi зерновi культури. Восени i взимку з Рiвненщини тяглися валки з хлiбом до Устилуга на Захiдному Бузi, Бреста, а також до Пiнська через Степань, Дубровицю. У зв’язку з потребами ринку розвивалася борошномельна промисловiсть. Провiдне мiсце по виробництву борошна займав Корець, потiм iшли Дубно, Острог i Клевань.

В рiзнi часи на Рiвненщинi побували вiдомi дiячi культури. Край вiдвiдали український поет-фольклорист Климентiй Зиновiїв, український просвiтитель-гуманiст, фiлософ i поет Григорiй Сковорода. За завданням Археографiчної комiсiї восени 1846 року Рiвненщину вiдвiдав Т. Г. Шевченко. У Вербi, Дубнi, Острозi, Корцi та iншим мiсцях вiн вивчав iсторичнi i архiтектурнi пам’ятки, малював, збирав фольклорнi матерiали. Свої враження вiд подорожi по Волинi вiн пiзнiше зафiксував у повiстях "Прогулка с удовольствием и не без морали", "Варнак", поезiях "За байраком байрак" та "Ой, чого ти почорнiло, зеленеє поле". Вивчаючи Волинь, життя її людей, Т. Г. Шевченко робить висновок, що український народ Схiдної i Захiдної України – одне нерозривне цiле.

Селянська реформа 1861 року, проведена в iнтересах помiщикiв, викликала загальне незадоволення селян. Наляканий польським визвольним повстанням 1863 року, царський уряд змушений був дещо пом’якшити умови реформи на Правобережнiй Українi. Указом вiд 30 липня 1863 року скасовувалась тимчасова залежнiсть селян i запроваджувався обов’язковий викуп надiлiв.

Реформа 1861 року сприяла розвитку капiталiзму. Помiщицькi господарства пристосовувалися до нових умов, перетворюючись на капiталiстичнi пiдприємства. Питома вага цих господарств у виробництвi продукцiї сiльського господарства поступово зменшувалася.

Характерним для краю в пiсляреформений перiод було виникнення хуторiв та iнтенсивне поселення колонiстiв. Заможнi колонiсти утворювали окремi населенi пункти. На початку 70-х рокiв ХІХ ст. на Рiвненщинi вже перебувало понад 7300 нiмцiв-колонiстiв.

На територiї Рiвненщини у пiсляреформений перiод найбiльшого розвитку набула харчова промисловiсть. З 1861 по 1914 рiк тут було збудовано 30 винокурних, 4 цукровi, кiлька пивоварних i маслоробних заводiв, близько 60 млинiв тощо. 1889 року в Здолбуновi став до ладу цементний завод. Переважали дрiбнi пiдприємства. На заводах деревообробної, харчової i легкої промисловостi працювало всього по кiлька робiтникiв.

Економiчному розвитку краю сприяли залiзничнi магiстралi Козятин – Брест, Здолбунiв – Радивилiв, Рiвне – Ленiнець, якi проходили через територiю Рiвненщини.

Соцiальне гноблення народних мас, їх розорення й зубожiння створювали умови для розгортання визвольного руху. З 1866 по 1900 рiк вiдбулися заворушення у 215 населених пунктах Волинi, в т. ч. у селах Липках Рiвненського повiту, Бущi Дубенського повiту. Проте селянськi виступи були стихiйними i локальними.

Пiд час першої росiйської революцiї 1905-1907 рр. набрала розмаху боротьба трудящих краю. Застрайкували робiтники Житинського цукрового заводу Рiвненського повiту. У березнi застрайкували залiзничники Сарн, до них приєднались залiзничники Здолбунова, робiтники-будiвельники, друкарi, кравцi й пекарi Рiвного.

В роки столипiнської реакцiї царський уряд почав здiйснювати земельну реформу. Столипiн прагнув зробити Волинь зразком хутiрського землеволодiння. Але збiднiлi селяни виступили проти насадження хуторiв i вiдрубiв. До 1915 року на хутори видiлилося лише 11 % селянських дворiв.

Зазнала краху i полiтика переселення. Бiльшiсть безземельних i малоземельних селян, якi переселилися в Сибiр, на Урал i Далекий Схiд, не змогли там завести своє господарство i розоренi поверталися назад.

налiчувалось 131 пiдприємство, Острозькому – 75, Рiвненському – 158. Але вони були переважно дрiбнi, з невеликою кiлькiстю робiтникiв.

Розвиток капiталiзму дав певний поштовх дальшому розвитку освiти й культури. Проте неписьменнiсть i далi залишалася великим злом. У 1897 роцi серед усього населення було грамотних лише 18, 5 %, зокрема серед селян – 12 %, селянок – 4,9 %. У галузi освiти переважали церковнопарафiяльнi школи й школи грамоти. А в Дубнi, Рiвному, Острозi, крiм них, були ще реальнi училища й гiмназiї – всього 8 середнiх навчальних закладiв.

В 70-х роках на територiї Острозького повiту побував видатний український письменник І. С. Нечуй-Левицький. У нарисi "Дрегочин та Острiг" вiн писав про старовиннi захiдноукраїнськi мiста. У 90-х роках на Рiвненщинi жив росiйський письменник О.І. Купрiн. перебуваючи в полiському селi Кузьмiвнi, вiн зiбрав цiкавий матерiал з життя мiсцевого населення, що став основою його повiтi "Олеся".

експедицiя на солi з українським етнографом П. П. Чубинським. члени експедицiї вiдвiдали мiста й села Рiвненського, Дубенського й Острозького повiтiв, де зiбрали цiнний етнографiчний i фольклорний матерiал, який було вмiщено в 7-томному виданнi.

На початку 90-х рокiв у селах Ярославицької волостi побувала велика українська поетеса Леся Українка, де записувала народнi пiснi.

цементний завод, цукровi заводи в Мiзочi, Корцi, Шпановi, Городищi та iн.

Багато лиха населенню краю завдала Перша свiтова вiйна. Бiльше половини мiст i сiл Рiвненщини входило до прифронтової смуги. Тут перебували вiйськовi частини 3-ї i 8-ї росiйських армiй, якi влiтку 1916 року здiйснили Луцький прорив, визволивши вiд австро-нiмецьких вiйськ Дубно, Млинiв, Демидiвку, Острожець, Ярославичi та iншi населенi пункти краю, якi в 1915 роцi були тимчасово загарбанi ворогом. За час вiйни до армiї було мобiлiзовано 49,9 % працездатного чоловiчого населення, реквiзовано 70% коней, багато рогатої худоби.

Лютнева революцiя 1917 року вплинула на розгортання нацiонально-революцiйного руху на українських землях, не обминувши Волинську губернiю. У мiстах i селах Волинi солдати, робiтники та селяни вiтали повалення самодержавства. 1 травня вiдбулася манiфестацiя в Рiвному пiд демократичними гаслами. Офiцiйною владою на Волинi було представництво Тимчасового уряду.

Близькiсть фронту, значна чисельнiсть вiйськ Пiвденно-Захiдного фронту наклала вiдбиток на характер формування нових органiв мiсцевої влади у регiонi. Впродовж березня-квiтня утворились ради робiтничих i солдатських депутатiв в Рiвному, Дубнi, Острозi. Бiльшiсть з них становили представники не бiльшовицьких партiй: есери, меншовики, бунд. Вони пiдтримували Тимчасовий уряд.

Цивiльне населення здебiльшого байдуже спостерiгало за бездiяльнiстю влади. А серед вiйськових мас ширились лiвi полiтичнi настрої та симпатiя до бiльшовикiв.

депутатiв. Перший Волинський селянський з’їзд, у якому брали участь представники Рiвненщини, вiдбувся у Житомирi. 21-24 травня 1919 року з’їзд прийняв рiшення про перехiд у власнiсть трудового народу (селянства) всiх помiщицьких, монастирських, церковних, удiльних земель без викупу, скасування приватної власностi. Але остаточне вирiшення цього питання було вiдкладене до Установчих зборiв. Селянство самостiйно почало реалiзовувати намiри з’їзду.

поступовцiв, "Селянська спiлка" та iн.

З 19-22 лютого 1918 року Рiвненщина опинилась пiд владою австро-нiмцiв. Проти гетьманщини та Директорiї в Дубровицi у листопадi 1918 року вибухнуло повстання, яке органiзував Дубровицький ревком. Був сформований Перший Дубровицький комунiстичний повстанський полк (командир М. Я. Лясковець, комiсар М. Д. Заграничний (Єфiмов). На з’єднання з повстанцями були посланi регулярнi частини радянської 17-ї стрiлецької дивiзiї.

"лiвий" кабiнет Б. Мартоса. В Рiвному помер та був похований на Дубенському цвинтарi командувач армiєю УНР Василь Тютюнник.

У день рiчницi гетьманського перевороту 29 квiтня 1919 року командувач Пiвденно-Захiдного фронту В. Оскiлко у Рiвному пiдняв заколот спрямований проти Головного отамана С. Петлюри й уряду. В наказi "Вiйськам УНР" вiн оголосив про свiй вступ у командування всiма збройними силами Надднiпрянщини. Переворот В. Оскiлка вiдбувся за пiдтримки члена Директорiї О. Авдiєвського та лiдера Є. Петрушкевича. Заколот за два днi був придушений.

В травнi 1919 року проти вiйськ Директорiї вели бойовi дiї на територiї Рiвненщини частини Новгород-Сiверської (комбриг Т. Черняк) i Таращанської (комбриг В. Н. Боженко) бригад 1-ї Української дивiзiї. Петлюрiвськi вiйська вiдступили в Галичину.

Радянська влада розпочала соцiалiстичнi перетворення, але вже в серпнi 1919 року вони були перерванi наступом польської армiї.

1920 рiк став роком збройного протистояння мiж Радянськими республiками та Польщею. Територiя краю знову стала ареною боїв. Третя польська армiя тут вела бої проти 1-ї Кiнної армiї та 12-ї армiї Пiвденно-Захiдного фронту. Влiтку 1920 року Радянська влада на короткий час продовжила перетворення. 15-17 серпня вiдбувся Рiвненський повiтовий з’їзд ревкомiв та комнезамiв. А вже в кiнцi вересня край знову захопили польськi вiйська.

18 березня 1921 року мiж Росiєю i Польщею було укладено Ризький мирний договiр, за яким Захiдна Україна i Захiдна Бiлорусiя увiйшли до Польщi. Ще до цього, 4 лютого 1921 року, польський уряд запропонував на захiдноукраїнських землях та захiднобiлоруських землях новий адмiнiстративний устрiй. Територiя Рiвненщини виявилась подiленою мiж Волинським i Полiським воєводствами. До складу Волинського воєводства увiйшли Дубенський, Острозький (у 1925 роцi перетворений на Здолбунiвський), Рiвненський та Костопiльський ( утворений 1 сiчня 1925 року) повiти. До Полiського воєводства разом iз захiднобiлоруськими землями включено Сарненський повiт (29 листопада 1930 року повiт передано Волинському воєводству).

Українсько-бiлоруське порубiжжя Радянського Союзу (з 1922 року) та Польщi стало у 20-тi роки ареною запеклого iдеологiчного, вiйськового протистояння цих держав за домiнування над регiоном.

В 1929-1933 рр. європейськi держави переживали економiчну кризу. Українськi землi у складi Польщi опинились в тяжкому становищi. Мiсцева промисловiсть розвивалась повiльно. На Рiвненщинi в серединi 30-х рр. ХХ ст. налiчувалось понад 1300 пiдприємств з загальною кiлькiстю робiтникiв близько 16 тисяч. Це були цегельнi, каменоломнi, миловарнi, тартаки, столярнi, млини та маслоробнi. Промисловi робiтники складали менше 1% вiд загальної кiлькостi населення. Пiд час економiчної кризи припинили роботу Здолбунiвський цементний завод, Клесiвськi каменоломнi, Берестовецькi i Яново-Долинськi кар’єри.

селянства. Однак, селянство нашого регiону не пережило жаху голодомору, що був у схiднiй радянськiй Українi. До 1934 року на Рiвненщину з Польщi було переселено 1426 осадникiв, яким видiлили 24208 га землi. До них здебiльшого належали офiцери польської армiї, якi в 1920 роцi воювали проти Радянської влади.

Польський уряд намагався проводити полiтику культурної асимiляцiї українського населення. Тому переважали загальноосвiтнi школи з польською мовою навчання, або утраквiстичнi (двомовнi).

Попри iдеологiчний, релiгiйний тиск українська культура розвивалась: дiяли українськi театральнi гуртки, хори, культурно-освiтнi товариства ("Просвiта", заборонена наприкiнцi 20-х рр.., "Рiдна хата", "Союз українок", молодiжна скаутська органiзацiя "Пласт").

В цей перiод на Рiвненщинi дiяли полiтичнi партiї. На платформi критики нацiоналiстичної iдеологiї стояли КПЗУ, легальними виданнями якої були газета "Сель-Роб", "Сила", "Ілюстрована газета". На позицiях створення УССД (Української Самостiйної Соборної Держави) виступали Волинське українське об’єднання (ВУО), Органiзацiя Українських нацiоналiстiв (ОУН), Українське нацiонально-демократичне об’єднання (УНДО), хоч виступали й за легальнi форми боротьби за незалежну Україну.

Восени 1939 року Рiвненщина, як i бiльшiсть захiдноукраїнських земель, була возз’єднана з Радянською Україною. Тут було встановлено Радянську владу. Вiдновилось викладання в школах українською мовою, лiквiдоване безробiття, нацiоналiзовано землю та промисловi пiдприємства.

Разом з тим влада принесла новi випробування мiсцевому населенню. Прискореними темпами розпочалась колективiзацiя з застосуванням насильницьких методiв залучення селян до колгоспiв. Бiднiше населення радо сприймало заходи нової влади, а селяни середнього статку та заможнi вкрай негативно поставились до соцiалiстичних перетворень на селi.

Жертвами сталiнських репресiй в 1939-1940 рр. стали не тiльки селяни, а й представники нацiонально свiдомої iнтелiгенцiї, члени нацiоналiстичних полiтичних партiй. Потрапили пiд репресiї i польськi осадники, вiйськовi, чиновники. Тисячi наших землякiв стали в’язнями "ГУЛАГУ", виселенi на спец поселення на схiд радянської країни.

центрi на 1 сiчня 1941 року проживало 40612 чоловiк.

Бойовi операцiї проти ворога вели радянськi механiзованi (8, 99, 19, 22-й) та стрiлецькi корпуси 5-ї та 6-ї армiй Пiвденно-Захiдного фронту, а також окремi частини. Радянським воїнам протистояли основнi сили 11, 13, 14, 16-й танкових дивiзiй 1-ї танкової групи та сiм пiхотних дивiзiй польової армiї противника.

В районi Дубно вiдбулась щонайбiльша танкова битва початкового перiоду вiйни. Бої були запеклi. Проте радянськi вiйська, якi наступали з пiвночi i пiвдня, дiяли неузгоджено. До того ж танкiсти вiдчували нестачу пального i боєприпасiв. Через це єдиного могутнього удару противнику не було завдано. Однак, радянськi танкiсти на цiлий тиждень затримали гiтлерiвцiв на цьому напрямку. Ворог зазнав значних втрат в живiй силi i технiцi. Танковi бої зiрвали нiмецький план оточення головних сил Пiвденно-Захiдного фронту.

Впродовж липня 1941 року гiтлерiвцi окупували Рiвненську область. З дальшим просуванням фашистських вiйськ українськi землi штучно розчленували. Для управлiння ними на бiльшостi територiї був утворений рейхскомiсарiат "Україна". Центром його стало мiсто Рiвне. У серпнi 1941 року на окупованiй територiї була введена гiтлерiвська цивiльна адмiнiстрацiя: мiськi, районнi i сiльськi управи, полiцейськi органи.

З перших днiв окупацiї в областi розгорнулась антифашистська боротьба. В листопадi 1942 року був здiйснений рейд з Бiлорусi на Рiвненщину загону пiд командуванням батальйонного комiсара А. П. Бринського, в жовтнi-листопадi 1942 року – партизанських з’єднань С. А. Ковпака i О. М. Сабурова. В рiзний час Великої Вiтчизняної вiйни на Рiвненщинi дiяли з’єднання i загони пiд командуванням Д. М. Медвєдєва, І.І. Шитова, Я. П. Шкрябала, О. Ф. Федорова, С. Ф. Маликова, В. М. Яремчика, М.І. Наумова, В. М. Таратути, П. С. Коротченка, П. П. Вершигори, М.І. Шукає ва, Я. С. Мельника, Д.І. Бурченка, М. А. Прокоп’юка.

15 серпня 1943 року створено три партизанськi з’єднання: Рiвненське партизанське з’єднання № 1 (командир В. А. Бегма), Рiвненське з’єднання № 2 (командир І. П. Федоров) i третє з’єднання, сформоване з польських антифашистiв (командир Р. Сатановський). Усього в партизанських з’єднаннях, загонах i диверсiйних групах, якi дiяли на Рiвненщинi, налiчувалось 13586 бiйцiв.

з ОУН (Органiзацiєю українських нацiоналiстiв). Т. Бульба-Боровець, близький до уряду УНР, що перебував у Варшавi, сформував нерегулярну вiйськову частину пiд назвою "Полiська Сiч". Метою утворення цього формування проголошувалося очищення регiону вiд залишкiв Червоної Армiї. Коли наприкiнцi 1941 року нiмцi спробували розпустити "Полiську Сiч", Бульба-Боровець розпочав партизанську вiйну з нiмцями.

ОУН проголосив гасло "боротьби на два фронти" – проти фашистських окупантiв i проти бiльшовикiв. Виконуючи це рiшення, провiд ОУН-Б об’єднує пiд своїм керiвництвом роззброєнi загони мельникiвцiв i деякi вiддiли УПА "Полiська Сiч" Т. Бульби-Боровця. Створеному таким чином формуванню ОУН-Б дає назву Української повстанської армiї. УПА здiйснювала контроль над значною частиною Волинської i Рiвненської областей, а згодом i Галичини. Поряд iз сутичками з нiмцями пiдроздiли УПА-ОУН вели бої з радянськими партизанами, а потiм з регулярними частинами Радянської Армiї. Мiжпартiйнi чвари мiж бандерiвцями i мельникiвцями негативно позначились на українському нацiональному русi опору.

Визволена Рiвненська область вiд гiтлерiвських загарбникiв в ходi Житомирсько-Бердичiвської наступальної операцiї, яка розгорнулась наприкiнцi 1943 року. У першiй половинi сiчня 1944 року головнi сили 13-ї армiї І-го Українського фронту визволили схiднi райони областi – Рокитнiвський i Березнiвський, форсували рiчку Случ i штурмом оволодiли залiзничним вузлом i мiстом Сарни. Передовi загони вийшли до рiчки Горинь i пiсля впертих боїв зайняли Костопiль, Корець, Гощу.

В Луцько-Рiвненськiй операцiї (27 сiчня – 11 лютого 1944 р.) 13-а армiя в результатi обхiдного маневру i стрiмкого удару оволодiла обласним центром Рiвне, залiзничним вузлом Здолбунiв, районними центрами Млинiв, Острог. Визволення областi (крiм пiвночi) завершилось у березнi 1944 року в ходi Проскурiвсько-Черновицької наступальної операцiї. З’єднання i частини 13-ї армiї вже пiсля впертих боїв оволодiли мiстом Дубно i Радивилiв.

За час окупацiї Рiвненська область зазнала величезних втрат. Збитки, завданi народному господарству, обчислюються у 3. 146773, 8 млн крб.

Гiтлерiвцi розстрiляли, замордували 232874 мирних громадян i вiйськовополонених, вивезли до Нiмеччини 22530 молодих людей на каторжнi роботи.

Населення Рiвненщини весною 1944 року внесло у фонд оборони 1800 тисяч пудiв хлiба, 1380 тис. пудiв картоплi, 360 тис. пудiв м’яса, зiбрало на танкову колону "Ровенщина" 12 млн. крб.

У роки вiйни на територiї областi загинуло i поховано 14. 852 воїна Радянської Армiї i 237 партизанiв та пiдпiльникiв. Виявлено 11 мiсць масового нищення вiйськовополонених (загинуло понад 137 тис. чоловiк), 21 мiсце поховань мирних жителiв – жертв масового терору окупантiв (поховано понад 72. 000 чоловiк).

Станом на 1 липня 1946 року населення Рiвненської областi складало 780659 чоловiк, з них українцiв 697711 чоловiк, росiян – 7. 435 чоловiк, чехiв – 28. 428 чоловiк, полякiв – 1. 138 чоловiк.

Якщо взяти до уваги статистичнi данi вiд 1. 01. 1941 року (населення Рiвненщини нараховувало 1139808 осiб), внаслiдок воєнних дiй та репресiй з боку нiмецької та радянської влади загальна чисельнiсть населення Рiвненщини скоротилась на 359000 мiсцевих жителiв.

У повоєннi 40-i роки продовжувалось протистояння мiж представниками радянського та нацiоналiстичного таборiв. Пiд час репресiй з боку радянських органiв було репресовано тисячi учасникiв нацiонально-визвольних змагань, депортовано в глиб країни членiв родин, пов’язаних з дiяльнiстю УПА, УНРА та їх формувань.

В цей час розпочалась вiдбудова зруйнованого вiйною народного господарства. Вiдбудовуючи промисловiсть та сiльське господарство, жителi Рiвненщини докладали чимало зусиль, щоб швидше пiдняти з руїн мiста i села.

В 1944-46 рр. у ходi польсько-українського трансферу було депортовано в Польщу тисячi полякiв, натомiсть на Рiвненщину переселено з Польщi 40 тис. українцiв.

В 1947 роцi в рамках Волинської акцiї за домовленiстю мiж урядами СРСР та ЧССР з територiї Рiвненської областi були переселенi чехи, що проживали на Волинi з 60-х рокiв ХІХ ст.

50-60-70-i рр. стали роками iндустрiалiзацiї краю. Почали давати продукцiю такi потужнi промисловi пiдприємства, як Рiвненський завод високовольтної апаратури, Рiвненський завод тракторних запасних частин, Рiвненський завод газорозрядних приладiв, Рiвненський льонокомбiнат, Рiвненська фабрика нетканих матерiалiв, Костопiльський домобудiвний комбiнат та iншi.

80-i рр. стали роками економiчного застою, а згодом перебудови.

Активно в областi було пiдтримано процеси нацiонального вiдродження, якi розпочались в Українi у другiй половинi 80-х рр. ХХ ст. В усiх куточках краю палко вiтали проголошення незалежностi України 24 серпня 1991 року. В сучаснiй Рiвненщинi вiдбуваються тi ж полiтичнi, економiчнi, нацiональнi процеси, що й в державi.

За адмiнiстративно-територiальним подiлом область включає 16 районiв, 4 мiста обласного пiдпорядкування (Рiвне, Дубно, Кузнецовськ, Острог) i 7 – районного значення, 16 селищ мiського типу, 338 сiльських рад, 1003 села. Всього – 1030 населених пунктiв, в т. ч.: мiст 11, смт – 16, сiл – 1004.

В областi проводяться органiзацiйнi заходи iз реалiзацiї державної регiональної полiтики у сферi промисловостi. Проведенi за останнi роки реформування i технiчне переоснащення галузi промисловостi в поєднаннi з розширенням внутрiшнього ринку та утриманням сприятливої кон’юнктури забезпечують попит на продукцiю, що виробляється пiдприємствами областi, стимулюють подальше нарощування виробництва i сприяють утриманню позитивної динамiки зростання обсягiв промислового виробництва в цiлому по областi.

Забезпеченню зростання промислового виробництва у бiльшостi галузей промислової дiяльностi, зокрема у хiмiчнiй, деревообробнiй, виробництвi будматерiалiв i скловиробiв, добувнiй, легкiй, машинобудуваннi, електроенергетицi.

У промисловостi областi проводиться робота спрямована на реформування галузi, технiчне переоснащення пiдприємств i запровадження нових виробництв, пiдвищення ефективностi промислового потенцiалу.

У 2004 роцi введено в дiю 4-й енергоблок на Рiвненськiй АЕС потужнiстю 1000 МВт. ВАТ "Рiвнеазот" є одним з основних вiтчизняних постачальникiв мiнеральних добрив. ВАТ "Волинь–Цемент" (Здолбунiв) поставляє свою продукцiю майже в усi регiони України, а також за кордон.

Однiєю з головних галузей народного господарства Рiвненщини є сiльське господарство. В ньому зайнято 41 % населення, виробляється 27 % валової продукцiї. Земельний фонд областi складає 2005,1 тис. га, в т. ч. 937,1 тис. га (46,7%) – сiльськогосподарськi угiддя.

спецiалiзацiї областi – зерново-бурякiвничий з розвинутим тваринництвом. Прiоритетними напрямками розвитку аграрного сектора економiки областi є вирощування зернових культур, цукрових бурякiв, картоплi та овочiв, виробництво м’ясо-молочної продукцiї, а також розвиток iнфраструктури аграрного ринку. На даний час у приватному секторi виробляється 82 % сiльськогосподарської продукцiї.

Перспективу розвитку на Рiвненщинi мають медицина, культура, туризм.

2. 3 Історiя Рiвного

iнших нацiональностей – росiяни, бiлоруси, євреї, поляки, молдавани. 64 % населення зайнятi у галузях матерiального виробництва, 36% – у невиробничiй сферi.

1283Імовiрно, перша писемна згадка про Рiвне у польськiйхронiцi

1461Згадка про Рiвне в актi продажу волинських земель князевi Семену Несвiцькому

1481 Вдова князя Марiя Несвiцька будує замок на березi Устi. Рiвне стає мiстом

1492 Надання мiсту Рiвне Магдебурзького права

1507Король Зигмунт І пiдтверджує наданi Рiвному привiлеї, зокрема право проводити щорiчний ярмарок

1508 Пожежа у замку. Княгиня Марiя Несвiцька дає розпорядження будувати новий замок

1518 Смерть княгинi Марiї Несвiцької, фундаторки мiста. Рiвне переходить у власнiсть князiв Острозьких

"пiд заклад" переходить у спадщину Беатi Костелецькiй

1565-.. 1575 Судова тяганина за право володiння мiстом. Частi пограбування Рiвного

1569 Знищення мiста татарами, спалення церкви та костелу

1574Королiвською грамотою мiсто проголошене у складi володiнь князя Костянтина Острозького

1580 Акт князя Костянтина Острозького про матерiальне забезпечення соборної церкви у Рiвному, збудованої ще в XVстолiттi Марiєю Несвiцькою

1617 Розорення мiста татарами. Пожежа в замку

1619Черговий татарський набiг, спалення замку

1621 Як посаг мiсто переходить до рук князiв Замойських

1629 Складено акт iз достеменним описом мiста

1634 Отримання королiвського привiлею на ярмарок

1637Влаштування першого в мiстi шпиталю на кошти Томаша Замойського

1640 Спустошення Рiвного татарами

1642 Мiсто стає власнiстю Конєцпольських. На документi, виданому магiстратом Рiвного 15 липня 1642 року, уперше збереглося зображення печатки мiста

1648 Козацько-польська вiйна на Волинi. У липнi козацько-селянський рух поширюється, восени загiн пiд орудою Колодки спустошив Рiвне, винищив євреїв та полякiв у мiстi

1667Великий мор у Рiвному, загинуло 1600 осiб. Того ж року за Андрусiвським миром мiсто було визнане пiд владою Польщi

1680 На мiсто напали українськi козаки, частково зруйнували його

1691Майже повне знищення мiста пожежею

1706-1707Захоплення мiста росiйськими вiйськами та розквартирування їх у Рiвному й околицях

1738 Станiслав Любомирський будує в Рiвному мурований замок-палац

1750 Любомирський видає статути для мiських цехiв та єврейського кагалу

1756 Завершення будiвництва i освячення Успенської (Омелянської) церкви у Рiвному

1765Складення докладного плану мiста архiтектором Тоушером

1775 Будiвництво мурованого костелу

1778 Мiсто отримує королiвський привiлей на чотиритижневий ярмарок

1785 Збудована унiатська каплиця на кладовищi Волi

1793У березнi в Рiвне увiйшло росiйське вiйсько. За наслiдками другого подiлу Польщi Волинь, у т. ч. i Рiвне дiстаються Росiї

1794-1795Рiвне стає повiтовим центром Волинської губернiї (спочатку - намiсництва)

1805Почала дiяти двокласна початкова школа, заснована Тадеушем Чацьким. Тодi ж мiсто сильно потерпiло пiд час пожежi

1815 Остання, особливо вишукана перебудова палацу Любомирських

1836Початок будiвництва гiмназiйного корпусу неподалiк палацу Любомирських

1839Із Клеваня у Рiвне переведено класичну гiмназiю

1848Споруджено каплицю св. Степана на кладовищi Грабник

1849 Пiд час перепису у мiстi було близько 3000 мешканцiв та дрiбнi промисловi об'єкти

1857Прокладання через Рiвне шосе Брест-Київ

1858Початок будiвництва мурованого костелу на пожертви князя К. Любомирського

1861 Росiйська селянська реформа. Рiвне починає швидко зростати. У цьому ж роцi у Рiвному було 3294 мешканцi

1871 Смерть та захоронення в рiвненському костелi князя Казимира Любомирського, композитора i благодiйника

1873 Вiдкрито залiзничне сполучення через мiсто. З'явилася залiзнична станцiя Рiвне

1880У Варшавi окремою книгою виходить нарис про Рiвне Т. Стецького

1881 Велика пожежа у мiстi. Згорiла соборна Воскресенська

1891 Пожежа в захiднiй частинi мiста. Згорiло понад 300 будинкiв

1895Почалося богослужiння в новозбудованому православному соборi

1905Революцiйнi виступи рiвняй — залiзничникiв, робiтникiв, школярiв

1906 Засновано перший в Рiвному музей

1909 Вiдвiдання мiста видатним ученим Володимиром Вернадським

1912 Введена у дiю перша електростанцiя. Цього ж року рiвняни уперше побачили полiт моноплана у небi над мiстом

1918 Окупацiя мiста нiмецьке австрiйськими вiйськами

1919До травня — українська влада в мiстi. Рiвне — тимчасова столиця УНР. Бунт Оскiлка. Вiдступ українського вiйська пiд проводом С. Петлюри. Травень-серпень. Влада бiльшовикiв. Вилучення продуктiв, мобiлiзацiя, створення комнезамiв та ревкомiв. Вiд серпня — окупацiя Рiвного польськими вiйськами.

1920 Липень-вересень. Повертається бiльшовицька влада пiсля прориву 1-ї Кiнної армiї С. Будьонного. Вiд вересня Рiвне знову пiд владою Польщi.

"Просвiти". Органiзацiя швидко розширюється, створюються новi й новi її фiлiї на селах.

1923-1940 Дiяльнiсть у мiстi визначного польського ученого таорганiзатора освiти Якуба Гоффмана

1927Пожежа в замку Любомирських. Продовженняруйнацiї пам'ятки старої архiтектури. Реставрацiякостелу св. Антонiя

"Просвiти"

1930 11 березня польська полiцiя провела репресiї протиучасникiв Шевченкiвської академiї в театрi Зафрана. Цього ж року почав виходити науково-освiтнiйкраєзнавчий збiрник "Волинський щорiчник"(польською мовою). Восени вперше пройшов великиймiжрегiональний ярмарок "Волинськi торги", який надалiстав щорiчним

1933З'їзд преси у Рiвному, виступ на ньому воєводиГ. Юзевського. Українське населення збирає пожертвидля допомоги голодуючим в Радянськiй Українi. Закладено новий мiський парк на Грабнику, проведеноупорядкування деяких вулиць

1941Червень. Бомбування мiста та окупацiя нiмецько- фашистськими вiйськами.

"Волинь",вiдродження українських громадських органiзацiй.

Листопад. Масова страта гiтлерiвцями рiвненських євреїв

1941Винищення фашистами в'язнiв концтаборiв Рiвного.

1942Протягом цих двох рокiв - близько 90 000 жертв

1943Восени проведено ряд замахiв на високопоставлених нiмецьких офiцерiв радянським терористом Миколою Кузнєцовим та його спiльниками. Фашисти масово розстрiлюють заручникiв — в'язнiв рiвненської тюрми

1944Протягом 2-5 лютого Рiвне було визволене вiд нiмецьке фашистських загарбникiв частинами радянської армiї. Того ж року почато вiдбудову господарства мiста

1950В основному завершено вiдбудову зруйнованого вiйною

господарства

1954Переведено iз Києва до Рiвного мелiоративний iнститут, який на сьогоднi став провiдним технiчним вузом нашого регiону й носить назву Української академiї водного господарства

1960Завершено будiвництво Рiвненського облмуздрамтеатру

1963Введено в дiю Рiвненський льонокомбiнат - гiгант легкої промисловостi України

1977 Рiвному вiдкрито аеровокзал мiжнародного класу

1983Урочисте вiдзначення 700-рiчного ювiлею мiста

1986Завершення будiвництва мiського гiдропарку на ранiше заболочених прирiчкових землях

1988Створення перших осередкiв Товариства української мови iменi Тараса Шевченка, що стало зародком нацiонально-демократичного руху на Рiвненщинi у наступнi роки

1990Першi демократичнi вибори до мiської Ради. Численнi демократичнi перетворення у мiстi. Того ж року розпочато будiвництво Покровського собору методом народної будови

З 1991Рiвне – обласний центр незалежної держави України.

В Рiвному вiдкритi пам’ятники Т. Шевченку, М. Несвiцькiй, У. Самчуку, К. Савуру, С. Петлюрi

2. 4Острiг та Дубно – iсторичнi мiста Рiвненщини

З 11 лiтописних мiст Рiвненщини iсторико-культурними заповiдниками стали лише Острiг та Дубно.

Мiсту Острогу, перша лiтописна згадка про яке вiдноситься до 1100 р., належить визначне мiсце в iсторiї українського народу i його багатовiкової культури. Майже три столiття (iз середини XIVст.) мiсто було резиденцiєю i "домоначальним градом" князiвського роду Острозьких, що дав Українi видатних полководцiв, меценатiв, будiвничих, покровителiв православної церкви i визнаних нацiональних провiдникiв. Тут в 1576 роцi постала Острозька слов’яно-греко-латинська академiя – перша вища школа в Українi, у схiдних слов’ян i православних народiв Європи, що водночас була i першою вiтчизняною науковою установою. Друкарня, що дiяла при академiї, в 1581 р. здiйснила перше в свiтi повне видання бiблiйних книг Старого i Нового Заповiту церковнослов’янською мовою. В сузiр’ї iмен, що походженням, навчанням, викладанням, науковою i лiтературною спiвпрацею були пов’язанi з Острогом та його академiєю ХVІ-ХVIIст. - Герасим i Мелетiй Смотрицькi, Іван Федоров, Іван Вишенський, Дем’ян i Северин Наливайко, Кирило Лукарiс, Петро Конашевич-Сагайдачний, iншi визначнi постатi того часу.

І пiсля згасання Волинських Афiн, як називали сучасники Острог перiоду його найвищого розквiту, зримою залишалася присутнiсть його спадщини в духовному життi України. Мiсто вiдвiдували творцi нового українського вiдродження – Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Кулiш, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Коцюбинський, тут здобули освiту Агатангел Кримський та Іван Огiєнко; визначний внесок в дослiдницьку Острогiану здiйснили Михайло Максимович, Іван Франко, Орест Левицький, Михайло Грушевський.

В 1909 р. утворилося Братство iменi князiв Острозьких – просвiтницьке i краєзнавче товариство, що визначило своєю метою збереження, реставрацiю, вивчення i популяризацiю пам’яток острозької старовини, заснувало в мiстi у 1916р. iсторичний музей. Братство стояло бiля витокiв вiдродження Острога, свiдками якого ми стали наприкiнцi XX ст., напередоднi 900-лiтнього ювiлею мiста, що зустрiчає його як осередок вищої освiти i гуманiтарних наук. Історико-культурний заповiдник м. Острога – спадкоємець справ Братства iменi князiв Острозьких – оберiгає пам’ять про дев’ять вiкiв iсторiї мiста.

Мiсто Дубно – районний центр Рiвненської областi, розташований на р. Іквi, на перехрестях автомагiстралей Київ-Львiв, Тернопiль-Брест, на залiзницi Здолбунiв-Львiв.

й пiвночi. Колишню дорогу з Луцька, що переходить iз передмiстя Забрама в нинiшню вулицю Данила Галицького, перегороджувала в XVI столiттi Луцька брама, яка в дещо перебудованому виглядi збереглася до наших днiв.

Кордоном Дубна зi сходу був замок XV –XVIII столiть, з оборонним ровом перед його захiдною куртиною, з двома бастiонами, зверненими до мiста. Історична забудова XVII – ХІХ столiть почала формуватися наприкiнцi XV столiття пiсля отримання права мiського самоврядування. Із пiвночi мiсто захищалось монастирем кармелiток XVII – XVIII столiть, з пiвнiчного заходу – монастирем бернардинiв XVII столiття. Поруч мiських укрiплень розташовувались острiвнi поселення: Хрестово-Воздвиженський, Спасо-Преображенський, Пiдборецький i Страклiвський монастирi. Колишнi передмiстя Забрама, Вигнанка, Сурмичi, Пiдборцi, Скраклiв нинi злились з мiстом.

Висотними домiнантами в забудовi Дубна є культовi споруди та замок, якi входять до Державного iсторико-культурного заповiдника м. Дубна, створеного постановою Кабiнету Мiнiстрiв України у червнi 1993 року. Вартими уваги є розгалуженi пiдземнi ходи, якими помережена центральна заповiдна частина Дубна.

Археологiчнi дослiдження в мiстi й на його околицях, головним чином, поки що носили розвiдувальний характер. Виявленi поселення епохи ранньої й пiзньої бронзи, черняхiвської культури, культури кулястих амфор. На територiї Дубна знаходять римськi монети ІІ столiття нашої ери. Археологiчнi розкопки проводили вченi Ю. Шумовський, М. Островський, М. Смiшко, В. Селедець, І. Свєшнiков, В. Гупало.

1240 року Дубно руйнують орди хана Батия. З другої половини ХІІІ столiття воно входить до Галицько-Волинського князiвства. Згодом володарями мiста стають князi Острозькi, Заславськi, Любомирськi, Сангушки.

Древнє Дубно – мiсто на перехрестях епох, на перехрестях подiй. Жодна значна подiя, яка торкалася Схiдної Європи, тiєю чи iншою мiрою не оминула Дубна. Тут бували гетьмани України й iмператори росiйськi, польськi королi й ватажки козацько-селянських повстань, iталiйськi зодчi, славетнi письменники Тарас Шевченко й Оноре де Бальзак, композитор Микола Лисенко й полководець Михайло Кутузов.

де головнi ролi виконував знаменитий актор Казi меж Овсiнський.

Окрасою мiста є й такi пам’ятки архiтектури, як середньовiчна синагога та римо-католицький костел. Збереглися й свiтськi будiвлi (житловi та iншi) XVIII – початку ХХ столiть.

У середньовiччi Дубно було одним з найбiльших культурних та економiчних центрiв Волинi. Тут жили i працювали Мелетiй Смотрицький, Касiян Сакович, Іов Залiзо (Почаївський). Тут iгумен Хресто-Воздвиженського монастиря отець Вiталiй – один з перших українських поетiв – на початку XVII столiття переклав з грецької мови книгу „Дiоптра". У Дубнi в 1539-1566 роках було створене вiдоме рукописне Четвероєвангелiє iєромонахом Арсенiєм, яке зараз знаходиться у Росiйськiй Державнiй бiблiотецi в Москвi.

Завершення другого тисячолiття в iсторiї Дубна ознаменувалося урочистим вiдзначенням 900-рiччя мiста та проведенням Мiжнародної ювiлейної науково-теоретичної конференцiї „Дубно i свiт".

2. 5 Історiя села Борове Зарiчненського району Рiвненської областi

Територiя Зарiчненського району – 144203 га, з них площа лiсiв – 59958, 8 га, болiт – 18048,2 га, площа водяного дзеркала – 5373,2 га. В районi протiкає понад сiм рiчок: Стир, Прип’ять, Стохiд, Веселуха, Стубла. На сходi район межує з Дубровицьким, на пiвднi – з Володимирецьким районами, на заходi – з Волинською областю, на пiвночi – з Бiлоруссю.

Вiддаль до м. Рiвне – 190 км 51 населений пункт району об’єднаний у 16 сiльських та одну селищну територiальнi громади.

Населення – 35, 9 тис. осiб, 6,9 тис. осiб – мiського, 28,9 тис. осiб сiльського населення.

В усiх сферах економiчної дiяльностi зайнято 5,7 тис. осiб, у т. ч. у промисловостi – 48 осiб, сiльському господарствi – 2,1 тис. осiб, будiвництвi – 63 особи.

Історiя села Борове сягає в глибоку давнину. Археологiчнi джерела свiдчать, що на околицi села проживали племена зарубинецької культури. Першi письмовi згадки про село вiдносяться до першої чвертi ХVІІ ст. Саме до цього перiоду вiдносяться польсько-литовськi монети "боратинки", якi по сьогоднiшнiй день трапляються на територiї села та його околицях. Проте археологiчнi джерела свiдчать, що пiвнiчнi райони рiвненського Полiсся ще в добу неолiту (ІV – VІІ тисячолiття до н. е.) були заселенi племенами днiпро-донецької культури гребiнцево-накольчатої керамiки, назва якої походить вiд орнаменту посуду – наколiв на вiдтискiв гребiнцевого штампу. Це лiсове населення в основному займалося мисливством, рибальством, збиральництвом.

В ІХ – Х ст. територiя села входила до складу Київської Русi. В ХІІ ст. пiвнiчна частина Рiвненської областi, в тому числi i Зарiчненський район, перебували у складi Турово-Пiнського князiвства. Наприкiнцi 1240 на початку 1241 р. на Полiсся вдерлися орди хана Батия. Мiсцеве населення мужньо захищало свою землю вiд завойовникiв, але не могло встояти перед численним ворогом. Побутує цiкава, не позбавлена романтичного забарвлення легенда. На територiї сучасної Борової було слов’янське поселення Рахва. Пiд час монголо-татарської навали воно було цiлком зруйноване. Багато людей загинуло. Уцiлiле населення вирiшило не повертатися в рiднi мiсця, а дрiмучими лiсами пiшли шукати нове мiсце для поселення. І знайшли його. Поселилися люди на мiсцi сучасної Рафалiвки, що у Володимирецькому районi. Назва селища, яке виникло значно пiзнiше, нiбито має вiдношення до легендарної борiвської Рахви. В письмових джерелах немає згадки про Рахву, але про iснування слов’янського поселення на околицi сучасного села сумнiву немає.

Внаслiдок ослаблення монголо-татарського iга землi Турово-Пiнського князiвства захопила феодальна Литва, а з другої половини ХVІ ст. – Польща. Історична доля склалася так, що Борова майже з 1795 року залишалася пiд владою Речi Посполитої.

В 1795 роцi рiвненське Полiсся було приєднане до Росiйської держави. Борова була включена до складу Пiнського повiту Мiнської губернiї.

було скасоване крiпосне право, мало полiпшилось життя в Боровiй, хоча реформа i надала борiвчанам особисту волю. Бiльшiсть борiвчан змушена була платити помiщиковi. У списках землевласникiв Пiнського повiту Мiнської губернiї за 1872 рiк згадується, що помiщик Людвiг Крашевський володiв в селi Борова 10503 десятинами землi i в оселi Колодiях Волинської губернiї.

В другiй половинi ХІХ ст. село Борова Кухотсько-Вiльської волостi було невеликим. В ньому нараховувалось 66 дворiв з населенням 823 чоловiка. В центрi села помiщиком Антоном Крашевським у 1843 роцi було побудовано храм, який був освячений 19 грудня (за новим стилем) на Святого Миколая. Пiзнiше вiдрилась церковно-приходська школа. Завiдував нею священик Косинський. 18 вересня (за старим стилем) в Борiвську школу був призначений вчителем псаломщик Михайло Львович Годлевський, уродженець села Язвенки Пiнського уїзду, який свого часу закiнчив Мiнську духовну семiнарiю. Вчителював деякий час борiвчанин Йосип Каленикович, який здобув освiту у Кухотськiй Волi. Навчання проводилось у приватних хатах. Дiтей приймали у перший клас iз семи рокiв. Тiльки у 1903 роцi було збудоване спецiальне примiщення для школи

Столипiнська аграрна реформа була спрямована на ломку общинного землеволодiння i утворення хутiрських господарств. В 1906 роцi в Боровiй нараховувалось 164 двори, в яких проживало 1263 чоловiка. З них 657 складали чоловiки, 606 – жiнки. Письменних було серед чоловiкiв 94 i 92 жiнки. Для порiвняння: в селi Млинок в цей час нараховувалось 54 двори, в яких проживало 225 чоловiкiв i 180 осiб жiночої статi. Письменних було всього 43 чоловiка. Елементарної грамоти багато борiв чан навчились дома, чоловiки, перебуваючи на службi в царськi й армiї. Проте основна маса iз цiєї категорiї здобула освiту у церковно-приходськiй школi.

Про подiї 9 сiчня 1905 року ("кривава недiля") борiвчани довiдались вiд жителя Млинок Мельника, який жив i працював у Пiнську, був членом РСДРП, в село привозив газету "Іскра". Саме цього року в селi були виступи проти мiсцевого помiщика. Найбiльш активними були учасники росiйсько-турецької вiйни 1877-1878 рр. Дяденчук Андрусь Демидович i Романцев Олександр Карпович. За революцiйну дiяльнiсть Романцева не раз заарештовувала полiцiя.

В Першу свiтову вiйну майже все чоловiче працездатне населення було мобiлiзоване. Мобiлiзацiї пiдлягала основна тяглова сила – конi. Борова залишилась без робочих рук. В 1915 роцi нiмцi окупували село. На його жителiв була накладена контрибуцiя в сумi 75 тис. крб. Борiвчани змушенi були її сплатити за двi години. Цей окупацiйний захiд ще бiльше розорив селянськi господарства, цим самим до краю погiршив становище селян. З фронтiв Першої свiтової вiйни не повернулось в село понад 30 односельчан.

Про лютневу революцiю 1917 року борiвчани довiдались вiд солдат царської армiї, якi пройшли селом, несучи транспаранти iз написами "Долой царя". В селi дислокувалась вiйськова частина, яка брала участь у воєнних дiях проти нiмцiв.

Петро Хвалько, Петро Мусiйович Косинчик, Михайло Федорович Сидорчук та iншi. Всього в загонi Я. Д. Калюти билось понад 40 жителiв села. Згодом цей загiн брав участь у Дубровицькому збройному повстаннi. Наприкiнцi 1918 року вiн увiйшов до складу І-го Дубровицького комунiстичного повстанського полку.

який проживав у Боровiй. Євдоким сповiстив бiльшiсть жителiв села, якi знайшли тимчасове сховище у навколишнiх лiсах. А в селi почалася формуватися група самооборони, до складу якої ввiйшли Андрось Демидович Дяденчук (учасник революцiї 1905 року), Іван Андрiйович Дяденчук (учасник росiйсько-турецької вiйни 1877-1878 рр.) та iншi односельчани. Зiбранi наспiх, погано озброєнi, вони не могли вiдбити наступ полякiв. Поляки спалили село. Згорiло до тла понад 70 селянських хат, згорiла вся Довга, половина Мостової, декiлька хат в Глинищах (назви територiї села). Почалася смуга репресiй. Влада стала польською.

У липнi 1925 року Польський сейм прийняв закон про парцеляцiю й посадництво, на пiдставi якого пiдлягали викупу землi колишнiх династiй, казеннi, занедбанi помiщицькi господарства. Земля нарiзалась дiлянками по 26 га i продавалась селянам. Малоземельнi i безземельнi не мали за що купити землю. Обтяженi податками, недоїдками i боргами, вони втрачали навiть свою землю. Бiльшiсть парцелiв купили багатi селяни, частину замлi одержали осадники. В Боровiй парцелi були невеликими, вартiсть їх становила 10-13 злотих. Осадники, якi на Тиражi (13 чоловiк) отримали по 24 га вiдносно непоганої землi, якщо порiвняти з парцелями, що видiляється мiсцевим селянам в основному на неугiддя. Решта земельних масивiв разом з лiсами i сiнокосами належала польському помiщику Богурському, який жив у Варшавi, а господарство вiв орендар Барановський, маєток якого був у Тиховижi. Працювали тут, в основному, поденники, збiднiлi селяни з навколишнiх сiл та хуторiв. Заробiтки були мiзерними. Окремi селяни були змушенi емiгрувати за океан. Детально описала життя полiських селян видатна польська письменниця Ванда Василевська у повiстi "Вогнi на болотах". В 30-х рр. ХХ ст. В. Василевська бувала в селi Бiлому Сарненського повiту (тепер Володимирецький район). В Боровiй працювала школа. Спочатку 2-класна, а згодом 4-класна. В 1935 роцi працювало три вчителi, окрiм директора – керiвника школи. Закон Божий викладав мiсцевий священик православної церкви. Шефство над школою взяв 24-й пiхотний полк. Для вiдмiнникiв навчання в 1935 роцi була органiзована екскурсiя у Варшаву. На цiй екскурсiї побували Іван Григорович Романов, Михалко Хвалько та iншi учнi. В школi викладання велось на польськiй мовi. Тут панувала сувора дисциплiна. До учнiв часто застосовувались фiзичнi мiри покарання. Хоча в селi була школа, бiльшiсть дiтей села освiту не здобували. Вони допомагали батькам вести господарство, пасти худобу, а то просто наймитували. За даними Пiнського архiву в 1939 роцi в Боровiй бiля 900 чоловiк були неписьменними.

Інiцiаторами антипольських виступiв в Боровiй були комунiсти. За антиурядову пропаганду i агiтацiю Романов О. К. вiдбував покарання в концентрацiйному таборi Березi-Картузькiй. Ковенько Григорiй Андрiйович був кинутий у каземати Сельуської тюрми пiд Варшавою. Активним борцем проти окупацiйного режиму був Ситницький Василь Петрович. Польськi властi його заарештовували в 1936 i 1937 роках. В 1938 роцi Пiнський суд позбавив волi Косинчика Петра Максимовича. За антидержавну дiяльнiсть Польським судом був покараний Рудник Кирило Пилипович. Активним агiтатором був Супрунюк Кирило Адамович.

17 вересня 1939 року влада знову змiнилася, в край вступили радянськi вiйська. Селянський комiтет було створено у Боровiй. Вiдкрилась школа. У 1940 роцi був створений колгосп iм. 17 вересня, який очолив Павло Мусiйович Ковенько.

З початком великої Вiтчизняної вiйни 23 червня 1941 року в числi перших пiшли на фронт жителi села Микола Павлович Ситницький, Якiв Кирилович Хвалько, Леонтiй Іванович Ошурко, Микола Адамович Хвалько, Петро Адамович Квачук, Андрiй Мартинович Мельник, Петро Артемович Дяденчук та iншi. Саме їм довелося прийняти перше бойове хрещення в боях за Київ. В цих боях загинули Павло Адамович Квачук i Петро Оверкович Пуха. Проте мобiлiзацiю не вдалося здiйснити до кiнця. 5 серпня 1941 року Борова була окупована фашистами. Одним iз органiзаторiв антифашистської боротьби був Хвалько Петро Андрiйович. Кулеметник першої свiтової вi1ни, учасник Дубровицького збройного повстання, в перiод польської окупацiї жив i працював у Вiнницькiй областi. Борiвськi пiдпiльники вивiшували червонi прапорцi у громадських мiсцях, перешкоджали вiдправленню молодi на каторжнi роботи в Нiмеччину, як з Борової так iз навколишнiх сiл.

На Дольських хуторах Морочнiвського району весною 1942 року було створено партизанський загiн пiд командуванням сержанта Червоної Армiї Д. С. Попова. В квiтнi цього року група вже нараховувала в своїх рядах 25 озброєних партизанiв i десятки зв’язкiвцiв та розвiдникiв.

В загонi пiд командуванням М. С. Корчева билося багато вiдданих борiвських месникiв.

За активну антифашистську боротьбу борiвчан окупанти в квiтнi 1943 року спалили село. Попередженi про цю каральну акцiю партизанами, люди врятували своє життя в навколишнiх лiсах. Втрата рiдних домiвок, наступнi каральнi акцiї викликали ще бiльший гнiв i ненависть до окупацiйного режиму. Чоловiче населення масово пiшло в партизани.

Топонiмiка с. Борове

· Борове – мiсцевiсть, колись тут рiс хвойно-листяний лiс. За часiв крiпосного права тут переховувались одинокi непокiрнi селяни вiд мiсцевої влади. Перебувши спокiйно день, пiд вечiр виходили на пагорб i молились Боговi, простягаючи руки в сторону села (церкви).

· Шпакова – квiтучий луг, вiковi вiльхи (ольшина). Улюблене мiсце для гнiздування шпакiв.

· Венделове – куток села, де жили люди хитрої вдачi, помiщик Крашевський називав їх Менделем (Мендель – євр.) (правильно – Менделевi).

· Калiчка – вулиця (куток села) тодi, пiсля росiйсько-турецької вiйни 1877-1878 рр. декiлька хат, де жили iнвалiди цiєї вiйни – калiки.

· Рiжок – кiнець села. (Рожок)

· Вошива – невелика пiскова вершина на околицi села, де й понинi i зустрiчаються слiди зарубинецької культури. У другiй пол. ХVІІ ст. тут були побитi турецькi воїни. На трунах в обмундируваннi мiсцевi жителi бачили масу паразитiв (вошей).

"Мiшанi люди".

· Морги – вiд польського слова морi – мiра, якою вимiрювали поле – в Росiї – десятиха.

· Кляштор – мiсцевiсть, на якiй у ХVІІІ ст. була каплиця, на свято Марiї-Магдалiни з навколишнiх сiл приїжджали люди католицького i греко-католицького вiросповiдування молитись Ісусу i його матерi. Для борiвчан вважалось свята мiсцевiсть.

Тому саме дослiдження сiл дає основу для ґрунтовного вивчення iсторичного матерiалу.

2. 6 Вiдомi дiячi науки, освiти, культури Рiвненщини

Рiвненщина – батькiвщина багатьох вiдомих дiячiв науки, освiти, культури.

Мiцним фортифiкацiйним ансамблем у часи середньовiччя були замковi споруди князiв Острозьких у м. Острозi. Цей український рiд походив вiд турово-пiнських удiльних князiв. У ХІV – на початку ХVІІ ст. Острозькi належали до найбiльших землевласникiв на Українi.

Засновником роду вважають Данила острозького. У 1341 р. вiн брав участь у повстаннi проти польського короля Казимира ІІІ Великого, який намагався захопити Волинь. Почав будiвництво замку в Острозi.

Як полководець вiдомий Федiр Острозький (1360-1446 рр.). У 1410 р. його загони брали участь у битвi пiд Грюнвальдом проти Тевтонського ордену, а з 1422 р. по 1430 р. – у гуситських вiйнах на боцi чеського народу проти нiмецького патрицiату та Ватикану. Пiзнiше вiн прийняв постриг у Києво-Печерському монастирi. Пiсля смертi визнаний святим.

Василь Федорович Острозький (Красний) вiдомий як будiвничий. Ним збудовано Богоявленську церкву в Острозi, Германський монастир.

лаври.

Багато зробив для розвитку освiти, науки, друкарської справи в Українi, а також для змiцнення й охорони православ’я князь Василь-Костянтин Костянтинович Острозький (1529-1608 рр.). Народився вiн у м. Дубно. За його пiдтримки в Острозi дiяли греко-слов’янська академiя (бл. 1576-1640 рр.) та науково-лiтературний гурток; була заснована друкарня (1578 р.), що працювала деякий час пiд керiвництвом І. Федорова. Помер К. К. Острозький у Острозi.

педагог та хормейстер Бiгдаш-Бiгдашев Полiкарп Микитович (1877-1946 рр.).

У 1810 р. в с. Новомалин (нинi Острозького району) народився вiдомий польський скульптор, професор Римської академiї Св. Луки Сосновський Томаш-Оскар (1810-1888 рр.). Його роботи експонуються у багатьох музеях Європи, в т. ч. в Рiвному, Острозi.

У Рiвному 1869 року народився вiдомий український живописець Г.І. Цисс (1869-1934 рр.). З обласним центром краю пов’язанi iмена вiдомого графiка М. Я. Штаєрмана (1904-1983 рр.) та режисера В. О. Неллi (1895 р.), який у 1940-1965 рр. працював у Київському драматичному театрi iм.. Л. Українки.

У Рiвному пройшло дитинство i юнiсть видатного письменника В. Г. Короленка (1853-1921 рр.), який у 1866-1871 рр. навчався у Рiвненськiй чоловiчiй гiмназiї.

Представник "української школи" в польськiй лiтературi ХІХ ст., вiдомий польський письменник, публiцист, лiтературний критик Мiхал Грабовський (1804-1863 рр.) народився в с. Золотiїв (нинi у складi м. Рiвного). У його творчому доробку є твори "Колiївщина i степи" та "Тай кури".

Український поет Степанович Олекса Коронатович (1899-1970 рр.) народився у с. Милятинцi Острозького району. У 1914 р. вiн закiнчив духовне училище в Клеванi. Похований на українському кладовищi бiля Нью-Йорка.

У с. Дерев’яне Рiвненського району у 1910 р. народився вiдомий український мовознавець, автор багатьох праць з української дiалектологiї Г. Ф. Шило.

Одна з найяскравiших постатей української прози ХХ ст. – Самчук Улас Олексiйович (1905-1987 рр.) народився в с. Дермань Здолбунiвського району. У 1917-1920 рр. навчався в мiсцевiй вищiй початковiй школi. З серпня 1941 р. працював редактором часопису "Волинь" у Рiвному. Автор вiдомих творiв: трилогiї "Волинь", романiв "Марiя", "На бiлому конi", "На конi вороному", "Чому не гоїть вогонь", "Юнiсть Василя Шеремети" та багатьох iнших. У 1982 р. письменник був висунутий на здобуття Нобелiвської премiї. Похований у Торонто в Канадi.

В Дерманi народився вiдомий український письменник, поет, перекладач античних творiв, вчений, педагог Хомичевський Микола Васильович (1897-1983 рр.), вiдомий пiд псевдонiмом Борис Тен. Навчався у мiсцевiй початковiй школi та Клеванському духовному училищi. Автор збiрки сонетiв "Зорянi сади", перекладiв багатьох творiв класикiв свiтової лiтератури.

У Дубнi народився український кiнорежисер, заслужений дiяч мистецтв Є. З. Григорович (1905-1978 рр.).

На Дубенщинi, у с. Марковичi, пройшли дитячi роки українського природознавця, дослiдника флори Волинської губернiї А. Л. Андржейовського (1885-1868 рр.).

З Рiвненщиною пов’язанi життя на наукова дiяльнiсть вiдомого українського iсторика–археолога, доктора iсторичних наук Ігора Кириловича Свєшнiкова (1915-1995 рр.). Дитячi роки майбутнього вченого пройшли в с. Хотин та м. Дубно, де вiн навчався в мiсцевiй гiмназiї. Як науковець Свєшнiков дослiджував пам’ятки мiдного та бронзового вiку на територiї краю, а з 1970 р. очолював археологiчну експедицiю на мiсцi Берестецької битви 1651 року На початку 90-х рр. був керiвником археологiчних дослiджень на територiї Дубенської фортецi.

Визначний український вчений-флорист, ботанiк-географ та систематик рослин, член-кореспондент АН СРСР (з 1928 р.) та президент АН УРСР (1922-1928 рр.) В.І. Липський (1863-1937 рр.) народився у с. Самострiли (нинi Корецький район). На честь вченого ботанiки свiту назвали близько 45 видiв рослин.

У Корцi народився український живописець, автор серiї акварельних пейзажiв Волинi О. С. Якимчук (1899-1970 рр.).

На Млинiвщинi, у с. Бiльче, в 1897 р. народився вiдомий український письменник, поет, лiтературний критик В. Л. Полiщук (1897-1937 рр.).

Село Новосiлки Демидiвського району – батькiвщина академiка НАНУ, директора iнституту лiтератури iм. Т. Г. Шевченка, М. Г. Жулинського (1940 р. н.) У 1958 р. вiн закiнчив Боремельську середню школу, а в 1960 р. – Дубенське педагогiчне училище. Вчителював у Дубровицькому районi. Автор численних лiтературно-критичних публiкацiй.

У 1906 роцi в м. Сарни народився український письменник Б. Г. Швед (1906-1945 рр.). У 1938 р. написав повiсть "Полiщуки". Загинув у бою пiд Варшавою.

У 1924 р. в Дубровицi народився вiдомий сучасний фiзик, член Французької академiї наук, професор кафедри Жолiо Кюрi у Вищiй школi фiзики i хiмiї в Парижi, почесний доктор Женевського унiверситету Григорiй Шарпак. У 1992 р. йому була присуджена Нобелевська премiя.

У с. Великий Житин Рiвненського району в 1934 р. народився сучасний український полiтичний дiяч, перший Президент України (1991-1994 рр.) Л. М. Кравчук. З 1949 р. по 1953 р. навчався у Рiвненському кооперативному технiкумi.

Бiльшiсть бiографiй видатних людей дослiджено саме на краєзнавчих матерiалах (документах, спогадах, сiмейних архiвах).

3 . Рiвненщина в краєзнавчих дослiдженнях

3. 1Історiя розвитку краєзнавства на Волинi

Волинське iсторичне краєзнавство пройшло тривалий та тернистий шлях свого становлення та розвитку, вiдображаючи крiзь призму дослiдження свого регiону всi подiї й трагiчнi сторiнки життя свого народу, зазнаючи цензурних утискiв, а його дiячi - переслiдувань i репресiй вiд полiтичних режимiв, що панували упродовж вiкiв.

Становлення волинського краєзнавства вiдбулося у другiй половинi ХІХ – на початку ХХ столiть. Неоцiненним є внесок у вивчення iсторiї Волинi представникiв iсторичної школи В. Б. Антоновича. Висвiтленi окремi проблеми давньої iсторiї Волинi М. С. Грушевським. Участь у краєзнавчих дослiдженнях Волинi дав М.І. Теодорович. Культуру та побут населення Волинi дослiджував Чубинський.

Достойним є науковий доробок росiйських та польських дослiдникiв, серед яких Батюшков, М. Орлович та iншi.

Розвитку iсторичного краєзнавства на Волинi у першiй половинi ХХ столiття сприяли Товариство дослiдникiв Волинi та польськi краєзнавчi осередки. Органiзатором краєзнавчої роботи в Рiвному є Якуб Гофман.

У 90-тi рр. розширилась тематика з iсторичного краєзнавства. В наш час в умовах посиленої уваги до регiональної iсторiї України розширились напрямки краєзнавчих дослiджень, в тому числi Рiвненщини.

Сучаснi дослiдники з iсторичного краєзнавства використовують загальнонауковi методи аналiзу i синтезу iсторичного дослiдження, спираючись на принципи науковостi, об’єктивiзму, всебiчностi. Однiєю iз визначальних рис є використання пошуку першоджерел з iсторiї краю.

3. 2 Перспективи програми дослiдження iсторiї мiст i сiл України, в тому числi Рiвненщини

Почесний обов’язок – докласти всiх зусиль до видання багатотомної "Історiї мiст i сiл України". Ця оновлена величезна праця повинна красномовно засвiдчити перед усiм свiтом, що ми – велика нацiя, що, незважаючи на жорсткi удари долi впродовж багатьох тисячолiть, український народ зберiг свою ментальнiсть, культуру, традицiї, зробив вагомий внесок у свiтову цивiлiзацiю. Багатовiкова iсторiя i культура України, як вiдомо, складалася i втiлена в бiографiях бiльш як 30 тисяч великих i малих мiст i сiл. У їх числi понад 800 мiст, селищ мiського типу, яким минуло понад 300 рокiв. Деякi з них вiдсвяткували свiй тисячний ювiлей, частина наближається до цiєї вiкопомної дати. 39 найстаровиннiших українських мiст рiшенням уряду 1976 р. було взято пiд державну охорону. Крiм того, в Українi близько 5000 сiл, якими теж понад 300 рокiв, вiк деяких становить тисячу та бiльше рокiв. Саме iсторичнi мiста i села були колискою нашої державностi, де формувалось козацтво, а їх мешканцi ставали активними учасниками боротьби за нацiональне i соцiальне визволення, де розвивалася самобутня культура, нацiональнi традицiї, створювалася неповторна iсторико-культурна спадщина.

Історiя для багатьох старовинних мiст та сiл не була милосердною. Впродовж вiкiв iз цiлої низки причин багато iсторико-культурних надбань цих мiст i сiл знищено й втрачено назавжди. Тiльки у XX ст. зникло з карти України майже двi тисячi населених пунктiв. Однi, як вiдомо, згорiли у полум’ї громадянської i Другої свiтової воєн, iншi залишилися без мешканцiв у роки голодомору, примусових депортацiй населення iз багатьох областей та Криму. Чимало сiл лiквiдовано пiд час розбудови промислових зон, створення величезних штучних водоймищ, реалiзацiї хибної "теорiї безперспективностi" поселень. Останнє велике вiдселення вiдбулося у зв'язку з Чорнобильською катастрофою. В Українi 1400 мiст i селищ i понад 8 тис. сiл з цiнною iсторико-архiтектурною специфiкою, 1120 паркiв, що мають значну культурну цiннiсть. Понад 160 тис. пам’яток перебувають на державному облiку. 49 визначних ансамблiв i комплексiв оголошено державними iсторико-культурними заповiдниками, восьми з них Указами Президента надано статус Нацiональних. Ансамбль Софiйського собору, Києво-Печерська лавра, забудова i пам’ятки iсторичного центру Львова занесенi до списку Всесвiтньої спадщини ЮНЕСКО. Все це наша iсторiя, наша гордiсть, наша слава. І ми повиннi її глибоко знати, пишатися нею, не залишатись байдужими до її дослiдження. Ми повиннi знати свою iсторiю, розумiти минуле у всiй його складностi i неоднорiдностi. Жодна iз славетних i трагiчних сторiнок нашої iсторiї не повинна стиратися iз пам’ятi народу.

"бiографiю" вiд далекої минувшини до сьогодення всебiчно, ґрунтовно показала велику, багатовiкову, складну героїчну i трагiчну iсторiю багатостраждального, але нескореного українського народу, його величезний внесок у свiтову цивiлiзацiю. Пiдготовка i видання багатотомної iсторiї мiст i сiл дасть могутнiй поштовх розвитку краєзнавства, його наукових i громадських форм, що плiдно слугуватиме незалежнiй Українськiй державi, нацiонально-патрiотичному вихованню нашого народу.

Висновок

Слiд залучити архiвнi, сiмейнi, музейнi, бiблiотечнi фонди та приватнi зiбрання.

Кожне iсторичне джерело, свiдчення, дослiдження, залучене до процесу пiзнання, сприятиме збагаченню iсторичної науки i розумiння життя.

Визначною рисою iсторичного краєзнавства є джерелознавча спрямованiсть. Краєзнавчi дослiдження базуються на дослiдженнi першоджерел i документiв, фотографiй, записах спогадiв тощо. Саме краєзнавцi-дослiдники спiлкуються з учасниками подiй, фiксують iсторичнi моменти, записують розповiдi, свiдчення. Пiсля наукового аналiзу цi матерiали стають безцiнними iсторичними джерелами.

Саме з краєзнавчих дослiджень складається першоiсторiя нашого народу. Тому так важливо мати розумiння специфiки краєзнавчих дослiджень та їх важливiсть.

Історiя Рiвненщини є складовою частиною iсторiї України.

2. Дем’янчук Г. С., Дем’янчук Б. Г., Дем’янчук А. Г. Українське краєзнавство: сторiнки iсторiї. – К., 2006.

3. Всеукраїнська спiлка краєзнавцiв. – К., 1997-2003.

4. Краєзнавство в системi пiдготовки сучасного вчителя. – Тернопiль, 2000.

5. Прищепа О. П., Прищепа Б. А. Історичне краєзнавство (Навчально-методичний посiбник для студентiв iсторичної спецiальностi). – Рiвне, 2004.

6. Верменич Я. Теоретико-методологiчнi проблеми iсторичної регiоналiстики в Українi. – К.: ІІНАНУ, 2000.

", 1991.

8. Краєзнавцi України (Сучаснi дослiдники рiдного краю). – Київ – Кам’янець-Подiльський, 2003.

9. Сергiйчук В. Етнiчнi межi i державнi кордони України. – Тернопiль, 1998.

10. Крип’якевич І. Галицько-Волинське князiвство. – Львiв, 1999.

11. Киричук М. Волинь – земля українська. – Луцьк, 1995.

12. Цинкаловський О. Стара Волинь i Волинське Полiсся. Т.І., Вiннiпег, 1984. Т.ІІ., Вiннiпег, 1986.

13. Історiя Волинi. З найдавнiших часiв до наших днiв. – Львiв: Вища школа, 1988.

14. Котляр М. Ф. Волинська земля в iсторiї складання державної територiї Київської Русi (Історiя та iсторiографiя України. Збiрник наукових праць). – К.: Наукова думка, 1985.

15. Історiя мiст i сiл України. Ровенська область. – К., Урб, 1973.

16. Новiтня iсторiя України. Рiвненщина. – К., 2006.

17. Рiвненська область. Книга пам’ятi України. – Львiв: Каменяр, 1994.

18. Рiвненська область. Книга скорботи. Т. 1. – Рiвне, 2002. Т. 2. – Рiвне, 2003. Т. 3. – Рiвне, 2004.

20. Тимошенко В.І. Волинь в перiод української революцiї i громадянської вiйни (1917-1920 рр.) //Велика Волинь: минуле i сучасне. Тези лiтературної конференцiї. – Житомир, 1993.

21. Розвиток iсторичного краєзнавства на Волинi: постановка проблеми та перiодизацiї //Слов’янський вiсник. – Рiвне, 2004.

22. Тронько П. Т. Велика Волинь в контекстi нацiонального краєзнавства України //Науковий збiрник „Велика Волинь". – Житомир, 1999.

23. Науковi записки Рiвненського обласного краєзнавчого музею (до 150-рiччя вiд дня народження Д. Яворницького). – Рiвне, 2003.

25. Науковi записки РОКМ (до 165-рiччя заснування Рiвненської гiмназiї). Випуск ІІ. – Рiвне, 2005.

26. Волинь незабутня (Тези VI регiональної науково-практичної конференцiї). – Рiвне, 1995.

27. Дiячi науки i мистецтва рiдного краю у розвитку української нацiональної культури. Збiрник матерiалiв i тез наукової конференцiї. – Рiвне, 1998.

29. Минуле i сучасне Волинi (Тези документiв i матерiалiв ІІ Волинської iсторико-краєзнавчої конференцiї). – Луцьк, 1988.

30. Велика Волинь. Минуле i сучасне. (Матерiали наукової краєзнавчої конференцiї). – Рiвне, 1994.

31. Ровенщина в роки Великої Вiтчизняної вiйни Радянського Союзу (Документи i матерiали). – Львiв: Каменяр, 1989.

32. Бухало Г., Матiйченко В. Рiвне. Вулицi, проспекти, майдани. Короткий довiдник. – Рiвне, 2002.

34. Ровно-700. Збiрник документiв i матерiалiв. – К., 1983.

36. Пура Я. О. Походження назв населених пунктiв Рiвненщини. – Львiв, 1970.

37. Полiщук Я. Рiвне. Мандрiвка крiзь вiки. Нариси iсторiї мiста. – Рiвне, 1998.

38. Прищепа О. Вулицями старого мiста. Топонiмiчнi дослiдження з iсторiї Рiвного – Рiвне, 1997.

39. Пащук І. Рiвне, 1283 – 2003. – Рiвне, 2006.

40. Манько М. 900-лiтнiй Острог. – Острог, 2000.

41. Дубно, княжий мiй граде! Краєзнавчий нарис. – Луцьк, 2005.

42. Свєшнiков І. К. Битва пiд Берестечком. – Львiв, 1993.

43. Лiтопис УПА. Нова серiя. Волинь i Полiсся: УПА та запiлля 1943 – 1944. Документи i матерiали, Т. 2. – К., Торонто, 1995.

44. Реабiлiтованi iсторiєю. Рiвненська область. – Рiвне, 2006.

45. Музейнi записки Рiвненського обласного краєзнавчого музею (100-рiччя музейної справи на Рiвненщинi). – Рiвне, 2006.

46. Гайналiй В. М. Формування нових органiв влади на Волинi пiсля Лютневої революцiї 1917 року в Росiї (березень – червень 1917 р.) // Слов’янський вiсник. Збiрник наукових праць. – № 2. – Рiвне, 2003.

Рівненщина в контексті історичного краєзнавства

Вступ

1. Історичне краєзнавство – комплексна наука про iсторiю розвитку суспiльства в певнiй мiсцевостi

coding_js_asc("312E203120CFF0E5E4ECE5F22069F1F2EEF0E8F7EDEEE3EE20EAF0E0BAE7EDE0E2F1F2E2E00D0D0A")

1. 2 Проблематика iсторичного краєзнавства

1. 3 Методи iсторико-краєзнавчих дослiджень

1. 4 Джерельна база iсторичного краєзнавства

1. 5 Роль iсторичного краєзнавства у патрiотичному вихованнi

coding_js_asc("322E20D069E2EDE5EDF9E8EDE020E220EAEEEDF2E5EAF1F2692069F1F2EEF0E8F7EDEEE3EE20EAF0E0BAE7EDE0E2F1F2E2E00D0D0A")

2. 1 Дослiдження iсторiї Рiвненщини – складова частина волинiєзнавства

2. 2 Історiя та сучаснiсть Рiвненщини

2. 3 Історiя Рiвного

2. 4Острiг та Дубно – iсторичнi мiста Рiвненщини

2. 5 Історiя села Борове Зарiчненського району Рiвненської областi

2. 6 Вiдомi дiячi науки, освiти, культури Рiвненщини

3 . Рiвненщина в краєзнавчих дослiдженнях

3. 1Історiя розвитку краєзнавства на Волинi

3. 2 Перспективи програми дослiдження iсторiї мiст i сiл України, в тому числi Рiвненщини

Висновок

coding_js_asc("CB69F2E5F0E0F2F3F0E00D0D0A")