Парки та сади Чернігівщини

Парки та сади Чернiгiвщини Вступ Чернiгiвщина. Край зачарованої Десни, розмiщений на границi лiсової та лiсостепової зон, край з досить теплим лiтом i помiрно м'якою зимою. Природа неначе створила його для того, щоб людина використовувала дари її природи, любила та шанувала її. Чернiгiвщина – край рiчок, лiсiв та болiт. Близько 1200 рiчок басейну Днiпра нараховується на територiї областi. Це – славетна Десна та її притоки Убiль, Мена, Снов, Сейм, Остер та iншi. Численнi «голубi очi» Чернiгiвщини – її озера та ставки, водосховища. Все живе тягнеться до води, її використовує людина для життя та ведення господарства, судноплавства, рибництва. У водi i навколо неї селяться тварини. Рiчки, водойми i болота Чернiгiвщини, серед яких багато втрачено при проведеннi широких мелiоративних робiт, вимагають пильного догляду i контролю для збереження i покращання їх стану. Лiси, якi в минулому переважали, нинi займають близько п'ятої частини територiї областi i збереглись переважно в полiськiй частинi областi та в долинах рiчок. Примножити лiсовi багатства – актуальне завдання для Чернiгiвщини. Чимало цiнних лiсових дiлянок нинi охороняється. Тваринний свiт областi багатий та рiзноманiтний, численнi мисливськi тварини, багатим є свiт птахiв та риб. Крiм цiнних об'єктiв сьогодення, Чернiгiвщина славна також iсторико-природними пам'ятками. Тут є давнi поселення людини, найдавнiшi – з часiв палеолiту, близько 100 тисяч рокiв тому. Найвизначнiшою пам'яткою пiзнього палеолiту є вiдома Мiзинська стоянка в долинi Десни. З iнших iсторичних пам'яток природи областi слiд згадати також скiфськi кургани, городища, поселення. Пам'ятками природи рiзного вiку € старi дерева, пов'язанi iз багатьма iсторичними подiями. На Чернiгiвськiй землi створено чимало природно-заповiдних територiй i об'єктiв, в яких охороняються лiси i водойми, типовi рослиннi угруповання i фаунiстичнi комплекси. Значна увага придiлена охоронi раритетної компоненти нашого бiорiзноманiття – рiдкiсних видiв рослин i тварин, рiдкiсних рослинних угруповань. Природно-заповiдний фонд Чернiгiвської областi нараховує 647 територiй та об'єктiв. Серед них – всесвiтньо вiдомi перлини – Тростянецький дендропарк, Качанiвський та Сокиринський парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Природно-заповiднi територiї займають 6,9% площi областi. Найважливiшi подальшi завдання природоохоронцiв – створення на Чернiгiвщинi нацiональних природних паркiв, розробка екологiчної мережi областi, яка з'єднає екологiчними коридорами природно-заповiднi територiї для охорони генофонду, полегшення мiграцiї тварин та рослинних зародкiв. Мета нашої роботи – познайомитися та коротко охарактеризувати найбiльш вiдомi пам`ятки садово-паркового мистецтва, їх роль у розвитку нових напрямкiв екологiї, значення у життi та вихованнi особистостi. Головними завданнями, якi постають перед нами є: 1) з`ясувати мiсце садово-паркових територiй як об`єктiв з особливим статусом охорони; 3) проаналiзувати значення пам`яток садово-паркового мистецтва для розвитку екологiї та екологiчного виховання особистостi. 1. Парки та сади як територiї i об'єкти з особливим статусом охорони В наш час найбiльш повно i довговiчно краса природи може бути захищена в заповiдниках, нацiональних парках та на територiях з особливим статусом охорони. Природна краса заповiдних об'єктiв з часом стає безцiнним еталоном, мiрою i критерiєм прекрасного, великим учителем i натхненням муз, має моральне значення, як притулок, де людина очищається вiд грiшних земних турбот, вiдпочиває, збадьорюється, стає благородною. Станом на 01. 01. 2003 року природно-заповiдний фонд Чернiгiвської областi нараховує 647 об'єктiв загальною площею 220178,1 га, що становить 6,8% вiд загальної площi областi. До його складу входить 7 категорiй об'єктiв: регiональний ландшафтний парк «Мiжрiчинський» (площею 87672,9 га), 437 заказникiв (площею – 113488,4 га), 133 пам'ятки природи (площею 804,39 га), 23 парки-пам'ятки природи садово-паркового мистецтва (площею 17551,6 га), 52 заповiднi урочища (площею 204,7 га), 21 об'єкт загальною площею 9876 га, вiднесений до категорiї загальнодержавного значення: дендрологiчний парк «Тростянець», Менський зоопарк, 1 загальнозоологiчний, 2 ландшафтнi, 4 ботанiчнi, 4 гiдрологiчнi заказники, а також Сокиринський парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва та 7 пам'яток природи [2, 97]. Природно-заповiднi об'єкти розташованi досить нерiвномiрно на територiї областi, при загальному вiдсотку заповiдностi по областi 6,8%, в центральних районах (Носiвський, Нiжинський, Бахмацький, Борзнянський) вiн не досягає 3%. перший в областi багатофункцiональний природоохоронний об'єкт – регiональний ландшафтний парк «Мiжрiчинський» (площею 87672,9 га). Доопрацьованi зауваження до Проекту Указу Президента України про створення Ічнянського нацiонального природного парку площею 9,66 тис. га. Проведенi роботи i пiдготовленi матерiали попереднього погодження мiсця розташування Мезинського нацiонального природного парку площею 31,6 тис. га на територiї Коропського району. Протягом 2002 року в Чернiгiвськiй областi працювали експедицiї Наукового центру заповiдної справи Мiнекоресурсiв України, в ходi яких були виявленi для подальшого заповiдання цiннi природнi територiї в Новгород-Сiверському та Рiпкинському районах. Науковцi i студенти Чернiгiвського державного педунiверситету iм. Т. Г. Шевченка пiд час польових практик та експедицiй, для виконання дипломних i наукових робiт проводять обстеження природно-заповiдних об'єктiв областi. Практичнi висновки i рекомендацiї дослiджень використовуються для оцiнки стану та доповнення наукових характеристик заповiдних об'єктiв Корейського, Щорського, Срiбнянського районiв. У спiвпрацi з обласним товариством охорони природи розробляються програми вiдродження природно-заповiдних об'єктiв областi, iз залученням до їх виконання широких верств населення. В 2002 роцi проведено обстеження та пiдготовленi матерiали до проекту «Гiдрологiчнiй пам'ятцi природи «Озеру Магiстратському» – бути». Для збереження та вiдтворення фауни Менського зоопарку з обласного природоохоронного фонду було видiлено 10,0 тис. грн., на виготовлення iнформацiйно-охоронних знакiв для пам'яток природи в м. Чернiговi та заказникiв загальнодержавного значення областi видiлено 4,6 тис. грн. Ведеться контроль використання природних ресурсiв на територiї об'єктiв природно-заповiдного фонду. У 2002 роцi державними регiональними та районними екологiчними iнспекцiями для лiквiдацiї наслiдкiв стихiйних лих та пiдтримання санiтарного стану лiсiв були погодженi вибiрковi санiтарнi рубки на 70 об'єктах природно-заповiдного фонду загальною площею 1742,9 га об'ємом 24734,1 м3 . Активну пiдтримку на Чернiгiвщинi одержала Всеукраїнська акцiя «Парк тисячолiття». При її проведеннi в областi навеснi 2002 року було впорядковано 321 га територiй природно-заповiдного фонду, створено 15 нових паркiв, 200 гектарiв нових зелених насаджень, 26 гектарiв нових газонiв, висаджено 135 тисяч дерев, 41 тисячу кущiв, лiквiдовано 623 стихiйнi смiттєзвалища. Наш край багатий своєю iсторико-культурною спадщиною, що має надзвичайне виховне, пiзнавальне та рекреацiйне значення. В Чернiгiвськiй областi взято на облiк та охороняється бiльше 2,4 тис. пам'яток iсторiї та монументального мистецтва i бiльше 2,3 тис. пам'яток археологiї, ведеться постiйна наукова та дослiдницька робота, списки щорiчно доповнюються новими об'єктами [2, 98]. пiдпорядкованi управлiнню культури облдержадмiнiстрацiї, а саме: Батуринський державний iсторико-культурний заповiдник «Гетьманська столиця», Новгород-Сiверський iсторико-культурний музей-заповiдник «Слово о полку Ігоревiм», обласний меморiальний музей-заповiдник П. Кулiша Таннина пустинь»; Чернiгiвський лiтературно-меморiальний музей-заповiдник М. М. Коцюбинського, Борзнянський художньо-меморiальний музей «Садиба народного художника України О. Саєнка» та Сосницький лiтературно-меморiальний музей О. П. Довженка. У 2002 роцi постановою Кабiнету Мiнiстрiв України затверджена Комплексна програма збереження пам'яток Державного iсторико-культурного заповiдника «Гетьманська столиця», до складу якого входить парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва мiсцевого значення «Кочубеївський». Працiвниками заповiдника розроблено план природоохоронних заходiв на територiї парку Кочубея на 2003–2005 роки. Працiвниками iсторико-меморiального музею заповiдника Пантелеймона Кулiша «Ганнина пустинь» у 2002 роцi закладено фруктовий сад з 220 дерев, розбито клумби, газони, обсаджено деревами i зариблено меморiальний ставок, приведено у належний стан парк, де знаходяться могили видатних дiячiв української культури П. Кулiша, Г. Барвiнок, В. Бiлозерського. Справжньою окрасою i оазисами чистоти i духовностi нашого краю є парки-памятки садово-паркового мистецтва, яких налiчується в областi 23. Найкращi з них – дендропарк «Тростянець» та Сокиринський парк. Сокиринський комплекс – чарiвний куточок Срiбнянщини, який поєднує в собi природнi лiсовi масиви навколо рiчки Утка, штучно створенi парковi композицiї, i архiтектурнi комплекси палацу Ґалаґанiв. До складу комплексу входить парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Сокиринський» та ботанiчний заказник мiсцевого значення «Галаганове»[2,99]. Парки, як осередки iсторiї та культури нашого народу, потребують належного догляду та фiнансування на їх утримання, адже вони несуть рекреацiйне навантаження i повиннi надихати нас на добро. Значна iнтенсивнiсть та обсяги антропогенного впливу суттєво врадили бiорiзноманiття Сiверського краю, формування якого почалося з середини палеогену, а в сучасному виглядi, в основному завершилося в середньому голоценi, тобто 5000 рокiв тому. Так, рослинний свiт Чернiгiвщини включає понад 900 видiв судинних рослин, що становить бiля 18,4% вiд загальної кiлькостi судинних рослин, поширених в Українi. Тваринний свiт характеризується ще бiльш багатим видовим складом, який становить близько 41% вiд загальноукраїнського. 2. Найбiльш вiдомi парки та садово-парковi пам`ятки Чернiгiвщини 2. 1 Історiя формування i сучасний стан Качанiвського парку маршрут дозволяє познайомитись з найбiльш типовими На сьогоднi територiя парку знаходиться як на лiвому, так i на правому березi рiчки Смож. Але деякi лiсовi масиви не входять до складу iсторико-культурного заповiдника. Те, що колишнi частини парку зараз мають рiзне пiдпорядкування, безумовно, є негативним фактором. Цiкаво, що й досi на деяких узлiссях, де до парку пiдходять лани, можна побачити старовиннi межi – рiв та вал. Рельєф парку складний. Майорський i Великий ставки, а також болото роздiляють його на двi частини. Максимальний перепад висот становить 38 м. У схiднiй (лiвобережнiй) частинi – вiд 129 м навколо болота, на пiвденнiй межi – до 167 м бiля Георгiївської церкви. Захiдна (правобережна) частина має майже такий самий перепад висот – вiд 129 м до 166. Декiлька балок перетинають парк. У трьох балках та їхнiх вiдгалуженнях зробленi невеликi ставки. Рiзнi куточки парку мають свої назви – «Порожня криниця», «Гiрка Любовi», «Гiрка Вiрностi» та «Бiлий мiст». У парку є кiлька мiсткiв, якi будувалися на перехрестях паркових дорiг, або перекидались через невеликi балки [4, 18]. З загального плану парку видно, що лише на припалацовiй територiї є регулярне планування, яке закладалося з самого початку його створення. Про це свiдчать алейнi насадження з гiркокаштану звичайного (алея до Георгiївської церкви та вiд парку до об'їзної траси), клену гостролистого (алея вiд Георгiївської церкви до палацу). Деякi дiлянки навколо палацу представляють парковий тип садово-паркового ландшафту, але на рештi територiї переважають дiлянки природного листяного лiсу. Вкраплення хвойних досить незначнi, переважно це iнтродукованi види: сосна Веймутова, модрина європейська, яловець козацький, туя захiдна. Є у парку дiлянки лучних ландшафтiв, зокрема на берегах ставкiв та на днищах балок. У 1948 р. ботанiком О. Л. Липою в парку вiдмiчено близько 50 видiв та форм деревних рослин. У 1998 р. Ю. О. та А. В. Клименками вiдмiчено 51 вид, пiдвид та форми з 39 родiв i 22 родин. Так, ялина колюча представлена тiльки голубою формою, а туя захiдна та верба бiла – як типовими рослинами, так i декоративними формами: перша – колоновидною, друга – плакучою. Всього хвойних – 9 видiв (8 видiв дерев, 1 вид чагарникiв), листяних – 42 (23 – дерева, 19 – чагарники) На територiї парку є старi екземпляри iнтродуцентiв. Одна з модрин європейських має дiаметр стовбура 1 м та висоту 30 м, це, ймовiрно, найбiльша модрина у парках Лiвобережної України. У парку декiлька модрин, дiаметр стовбура яких вiд 80 до 90 см, сосни чорна та Веймутова. На гiрцi Любовi росте сосна чорна з дiаметром стовбура 60 см, який на висотi 3 м роздвоюється [4, 19]. З пiвденного боку вiд палацу є старi сосни Веймутова. Одна туя захiдна бiля палацу має дiаметр стовбура понад 40 см У алеях чимало дерев-велетнiв гiркокаштану звичайного, дiаметр стовбура найбiльшого з них перевищує 80 см. Дiаметр стовбура найбiльшого дерева дуба червоного або пiвнiчного близько 75 см. Дiаметри стовбурiв ялин звичайних сягають 70 см. Основним видом у парку є дуб звичайний. Парк створювали на базi природної дiброви, а тому на всiй його територiї можна побачити окремi старi дерева, дiаметри стовбурiв яких часом перевищують 1 м. У лiвобережнiй частинi парку на значних площах збереглися дiлянки вiкової дiброви. У правобережнiй – дiброва молодша, i це, переважно, культури дуба звичайного, якi давно зiмкнулися. Але на припалацовiй територiї чисто дубовi насадження займають незначну площу. На сучасному етапi в масивах та гаях вони не домiнують. Тут утворилися похiднi насадження з липи серцелистої, клена гостролистого, ясена звичайного та iнших листяних порiд. Проблема замiщення дiброви похiдними насадженнями iснує на всiй територiї парку i потребує значної уваги та ефективних заходiв щодо її вирiшення. У схiднiй частинi вздовж ставкiв є досить великi березовi масиви, в яких дiаметр окремих стовбурiв берiз досягає до 70 см. Групи дерев сосни звичайної та ялини європейської займають незначнi площi, але iстотно впливають на ландшафтний вигляд парку. Уздовж ставкiв є дiлянки, на яких переважають такi види як тополя чорна, вiльха клейка, верба бiла. Зараз самосiв супутникiв дуба засмiчує багато дiлянок парку, тодi як сходи дуба у бiльшостi випадкiв гинуть (переважно через затiнення). Старi дуби поступово вiдмирають, а мiсця, де вони росли, захоплюють iншi види [4, 20]. спрямованi на збереження та вiдтворення природної дiброви. Сокиринцi – чарiвний куточок на пiвднi Чернiгiвської областi, тихий притулок примхливих муз i римських богинь, прекрасний витвiр матiнки-природи i людського генiю. Мiсце, яке вже пiвтора столiття приваблює до себе людей, закоханих в мистецтво i поезiю, надихає їх до творiння прекрасного. Алеями i дорiжками чудового Сокиринського парку ходили i милувалися його неповторними краєвидами Тарас Шевченко i Пантелеймон Кулiш, Микола Маркевич i Левко Жемчужников, Микола Лисенко i Максим Рильський. Тут, пiд кронами старих дубiв-велетнiв лунав проникливий голос нашого знаменитого кобзаря Остапа Вересая. «Галаганове»). Цей чарiвний комплекс поєднує в собi природнi лiсовi масиви навколо рiчки Утки, штучно створенi парковi композицiї, i архiтектурнi комплекси палацу Ґалаґанiв. Знайомство починається з старовинної в'їзної брами – в'їзду в Галаганiвську садибу. Ворота збудованi в класичному (ампiрному) стилi: два пiлони, увiнчанi фронтонами; в пiлонах прорiзанi вузькi проходи з невеликими арками. Мiж пiлонами i службовими флiгелями можна бачити огорожу, яка далi переходить в цеглянi стiни [5,72]. Пройшовши через ворота, ви потрапляєте на центральну паркову алею, яку з обох бокiв обступили вiковi дуби, що створює досить широку перспективу. Сьогоднi ця алея обсаджена двома рядами зтуї захiдної, що створює враження коридору. Перед палацом є круглий газон. В минулому тут стояли двi козацькi гармати, з яких салютували гостям i на свята. Галаганiвський палац складається з центрального двоповерхового корпусу i двох флiгелiв. У його центрi пiдноситься декоративний купол з шпилем. Головний фасад корпусу прикрашений лiпними орнаментами у виглядi вiнкiв, перевитих стрiчками. По цьому палацу можна вивчати класичну архiтектуру, тут поєднанi практично всi архiтектурнi елементи античних споруд. Парковий фасад Сокиринського палацу побудований бiльш скромнiше нiж головний; вiн не такий урочистий. З балкону другого поверху ви спускаєтесь в парк по сходам, якi, розширюючись донизу, переходять в пандус з балюстрадою. По боках пандуса були встановленi скульптури богинь – «Флори, богинi квiтiв i Помони, богинi плодiв», а на думку iнших дослiдникiв – Гери i Церери. Виникає питання: «Хто ж все таки вони – цi заморськi красунi?» – це ще одна таємниця Сокиринського парку. Архiтектор Дубровський дуже вдало i талановито зблизив i поєднав форми палацового фасаду з розкiшною зеленню парку [5,75]. Перед парковим фасадом – Велика галявина, яка полого спускається до ставка. З неї можна спостерiгати чудовi краєвиди старовинного парку. Праворуч на нiй – 170-рiчний платан, група модрин; лiворуч – пам'ятник кобзаревi Остапу Вересаю. Про його роль, як спiвця українського народу, влучно зазначив Павло Тичина: " Не можна було б без Вересая обiйтися в тi страшнi часи, коли саме iснування українського народу, його мови, iсторiї, культури заперечувалось i вiдкидалось…'' Далi, пройшовши, на насипнiй терасi можемо побачити струнку альтанку Ротонду. Вiсiм iонiчних колон пiдтримують грацiозний купол. Пiд альтанкою є просторе примiщення у виглядi гроту. Вона обсаджена ялiвцемкозацьким. Приємно зупинитись, посидiти i помилуватись зворушливо-чарiвними краєвидами Сокиринського парку, спостерiгати за спокiйною гладдю широкого ставу, за грою риби в ньому, помрiяти про тi часи, коли господарi маєтку вiдпочивали тут, влаштовували зустрiчi, коли сюди приїздили митцi, художники, поети. Лiвiше, на пiвденний захiд вiд Ротонди знаходяться руїни оранжереї, яка займала площу 0,3 га. І була обгороджена високими мурами, декорованими пiлонами. Ця споруда унiкальна архiтектурна пам'ятка, єдина в Українi [5, 76]. за оповiдями мiсцевих жителiв, створювалися поетичнi рядки Тараса Шевченка: мiсцях i таким чином, утворилося кiлька ставкiв загальною площею 200 га. Панський ставок, як частина Сокиринського парку, має площу близько 20 га. Вiн оточений навколо лiсом, має двi дамби, якi регулюють рiвень води в ньому. Пройшовши далi метрiв з 200, у вузькiй глибокiй долинi, яка починається вiд ставка i тягнеться в глибину парку, можна побачити готичний мiсток. Вiн складається з трьох стрiлчастих арок, чотирьох гранчастих пiлонiв, оздоблених канелюрами i колонками. Мiсток мав дерев'яний настил. В минулому, спираючись на парапети вiдпочивали пани i панночки. Це було пiвтора столiття тому. Нажаль сьогоднi вiд нього залишилися тiльки руїни. Повертатись з даного маршруту можна в зворотному напрямку, або пiднявшись на край долини, вийти на паркову дорогу i в схiдному напрямку, палацу Ґалаґанiв. за це в народi його назвали «безсоромним деревом». Родом платан з пiвдня, у народiв Кавказу, Киргизiї, Середземномор'я є багато легенд, присвячених йому. Платан або чинара – досить поширене дерево бiля джерел, колодязiв, вздовж дорiг (пiвденний аналог нашої верби). Його поширили ще давнi греки, якi вважали платан одним з священних дерев. Довголiття i велич – це ознаки, якi характернi для платанiв. Великi, старi платани вiком до 1000 рокiв зустрiчаються на Кавказi, в Середнiй Азiї. Вiк платану в Сокиринцях бiльше 200 рокiв. Цiкавою особливiстю платана є те, що вiн легко розмножується вегетативне, за швидкiстю вкорiнення гонiв може змагатися з тополями i вербами. Бiля самого краю Великої поляни, праворуч височить «жива стiна» змодрин. Належить модрина до хвойних видiв дерев, але є оригiналом серед них. Вона, подiбно до листяних деревних рослин, щороку на зиму скидає свою хвою. Саме з цим явищем скидання хвої (листу) i пов'язана росiйська назва модрини – «лиственница». На Українi, власне у Карпатах, в дикорослому станi зустрiчається лише один вид – модрина польська. В культурi такi види як модрина сибiрська, м. європейська [5, 78]. До 50–70-рiчного вiку крона модрини має конусовидну форму. Також вражає довговiчнiсть модрини: вона часто доживає до 600 рокiв. Цьому сприяє добре розвинена коренева система, а потужний стрижневий корiнь та добре розвиненi бiчнi коренi забезпечують стiйкiсть модрини проти вiтру. Сам Сокиринський парк був створений на основi старого листяного лiсу, в основному здуба звичайного. Про це свiдчать дуби-велетнi тих часiв, якi збереглися на територiї парку та прилеглого заказника «Галаганове». Дуби-велети є гордiстю i окрасою парку. У спеку їх могутня крона дає жадану прохолоду i затримує пилюку, а в дощ служить надiйною парасолею. Також слiд зазначити, що дуб з давнiх часiв був деревом-символом у наших пращурiв. З чистого дубового борошна вони навiть пекли хлiб. Тепер жолудi – важливий корм, особливо для свиней – свiйських i диких. І небезпiдставно, бо мiстять вони крохмаль, бiлковi речовини, цукор, жири. Ласує жолудями лiсова звiрина й птахи, зокрема сойки, сороки та галки. Інодi вони роблять великi «склади», запасають. жолудi в дуплах. Лiкувальнi властивостi кори дуба зумовленi, головним чином, наявнiстю великої кiлькостi дубильних речовин. Основна форма вживання – вiдвар кори, як радить медицина До цього вдаються при поносах, шлункових та кишкових кровотечах. Явiр (клен несправмсньоплатановий) був найстарiшим деревом Сокиринського парку. Вiн зберiгся ще з часiв старого дерев'яного палацу (1780–1790 рр.). В цi часи власник маєтку Іван Григорович Ґалаґан побудував двохповерховий дерев'яний будинок з просторими залами, вiтальнями, свiтлицями. Будинок стояв на величезнiй галявинi, яка полого спускалася до ставка. На нiй поряд знаходився i явiр. Дерево загинуло в травнi 1999 р. Велич могутнього i довговiчного дерева явора з давнiх часiв привертала увагу людей, його садили тих мiсцях, якi треба було уславити навiки. Український народ не обiйшов це дерево в пiснях. Далi по стежцi, яка повертає в напрямку до палацу, ви повертаєтесь. Поряд ви можете бачити старi дерева липи серцелистої, ясену звичайного, осики. Так, в пору цвiтiння це дерево сповнює все довкола медовими пахощами. Це липа серцелиста Непоказнi блiдо-жовтi п'ятичленнi квiточки зiбранi в невеликi напiвзонтичнi суцвiття з прозорим видовженим криючим листком при них, який наполовину приростає до спiльної квiтконiжки. Плоди у липи – горiшки завбiльшки з горошину – пiсля достигання опадають з гiлок, i тодi приквiтковий листок править їм за парашут, а на снiговому черенi стає парусом. Квiтування липи лише частково припадає на липень, який мав би вiдповiдати своєю назвою цвiтiнню липи. На широтi Сокиринцiв цвiтiння розпочинається 20–25 червня. Та й як же не згадати про цiлющi властивостi липового цвiту?! Квiтки липи, зiбранi в пору масового цвiтiння, широко використовують у науковiй та народнiй медицинi як потогiнний засiб. Саме липовий чай, i є елiксиром, який пом'якшує в горлi i грудях хворого при простудах. Це той випадок, коли лiки приємнi. Липи добре розмножуються насiнням, живцями й поростю пенькiв. Здатнiсть давати таку порiсть липа зберiгає до глибокої старостi, а доживають дерева липи до 300–400 рокiв, окремi ж дерева – навiть до 600 рокiв, не тiльки медом славна липа, її плоди-горiшки є ласощами для бiлок, сойок, дятлiв, якi й розносять їх. Мiстять горiшки й жирну олiю. Також вона – чудовий фiльтр, який забезпечує чистоту повiтря, адсорбує хiмiчнi сполуки, а восени з листям скидає їх на землю. Перiод цвiтiння липи – символ повного лiта. Звiдси й українська назва лiтнього мiсяця – липень. Але iнодi виникає питання «Чому ж цвiте липа так пiзно?» А причина в тому, що в її бруньках, якi зимують, немає зачаткiв квiтiв; вони закладаються лише на однорiчному приростi. Для багатьох комах цвiтiння липи найбiльш благодатна пора. Вченi пiдрахували, що квiтучу липу вiдвiдують понад 70 видiв комах. З одного великого дерева бджоли беруть стiльки меду, скiльки з гектару гречки. вкривають схили гiр i невеликих хребтiв. Цiкавими є плоди бука – триграннi горiшки. В цiлому це дерево є досить цiнним для людини тому, що мас тверду гарну i мiцну деревину, а буковi горiшки – поживний харчовий продукт (краще вони смакують пiдсмаженими). 2. 3 Дендрологiчний парк «Тростянець» Дендропарк «Тростянець» знаходиться у селi Тростянець Ічнянського району. Його площа 204,4 га, пiдпорядкований Нацiональнiй академiї наук України. Парк у Тростянцi заснував Іван Михайлович Скоропадський (1804–1887) у 1830-х роках, – нащадок вiдомого гетьмана Івана Іллiча Скоропадського (близько 1646–1722). Коли виникли земськi установи, Іван Михайлович узявся за громадськi справи, постiйно був присутнiм на земських зборах i з'їздах мирових суддiв. Вiн був членом Училищної ради, сприяв створенню в Прилуцькому повiтi чоловiчих та жiночих шкiл, власним коштом допомагав народним вчителям. тютюну, винокурiння, виробництва цукру. Вiн сприяв покращенню вiвчарства, свинарства та скотарства в своїх маєтках, купуючи племiнних тварин на кращих заводах Росiї, за кордоном, на виставках [10, 7]. Хутiр Тростянець був викуплений у козака І. Хорунжия ще його батьками у 1820 р. Але І. М. Скоропадський докупив землi навколо нього i збiльшив їх з 700 до 2600 десятин. У 1829 р. Іван Михайлович одружився з Єлизаветою Петрiвною Тарновською – родичкою господарiв Качанiвки. У 1830 р. вiн поселився з дружиною у батькiвському маєтку Григорiвка. Вже тодi Скоропадський мрiяв про створення парку. Але в Григорiвцi для цього не було мiсця i тому вiн вирiшив створити нову садибу у Тростянцi. Принагiдне зауважимо, що дружина Івана Михайловича не бажала жити у селi, вона приїздила в маєтки лише на лiто. Шлюб проiснував тiльки 10 рокiв. Але їхнi дiти залишили по собi добру пам'ять. Донька Єлизавета (1832–1890), в замiжжi Милорадович, була українiсткою, щедрим меценатом рiзних акцiй щодо видання українських книжок, створення та пiдтримки шкiл, бiблiотек. У 1873 Р. в роки реакцiї, якi настали пiсля 1862 р., пожертвувала 9 тисяч гульденiв на створення у Галичинi Товариства iм. Шевченка. Син Івана Михайловича та Єлизавети Петрiвни Петро (1834–1885) був вiйськовим (брав участь у вiйнi на Кавказi, де вiдзначився хоробрiстю). Пiсля того, як покинув вiйськову службу, багато зробив для лiквiдацiї крiпацтва та займався просвiтницькою дiяльнiстю. Хутiр Тростянець Іван Михайлович обрав тому, що вiн був вiддаленим вiд iнших поселень, розташовувався на пересiченiй мiсцевостi з ярами, маленьким струмком Тростянець i ставком, невеликими групами багатовiкових дубiв. На користь Тростянця було й те, що його грунт–глибокий чорнозем – був надзвичайно родючим. що нагадували готичний стиль. Будинок був старий, зведений з чудової дубової деревини. В ньому були параднi кiмнати i лише одна спальня, в якiй жив Іван Михайлович. До будинку прилягала велика двоповерхова прибудова, на зразок шотландських замкiв, також з баштою. Була система коридорiв на кожному поверсi, з окремими апартаментами. Бiля будинку знаходився великий газон, а ще чотири красивi кам'янi флiгелi рiзних стилiв. Один – кухонний, дво для гостей i один великий для службовцiв, пральнi та iн. У флiгелях подовгу жили артисти, художники та iншi видатнi особистостi. Зокрема, в Тростянцi тривалий час жив вiдомий художник Микола Миколайович Ге. Згодом у палацi зiбрали картинну галерею, яка складалася переважно з краєвидiв України, намальованих уродженцем Ічнi академiком Петербурзької Академiї художеств В. М. Резаковим [10, 9]. Ще три греблi з шлюзами спорудили упоперек ярiв поблизу Тростянця i таким чином створили ставки Куциха, Леб'яжий та Безiменний. Садибу з трьох бокiв оточувала вода. В яру Богiвщина та на 20 десятинах землi, приєднаних до нього у 1834 р., висадили першi насадження. Перевезли з Григорiвки ялини та канадськi тополi. У 1888 р. деякi з цих дерев ще збереглися i вражали своїми розмiрами. На колишнiх ланах, схилах ярiв та бiля ставкiв були посадженi ялини з Григорiвки, окремими групами – берези, липи, клени, дуби, якi пересадили з лiсу. Бiльшiсть цих дерев загинула, збереглося лише декiлька. Незадовiльний результат вiд висаджування самосiву наштовхнув І. М. Скоропадського на думку про необхiднiсть створення власного розсадника. В Богiвщинi висадили живцi канадської та пiрамiдальної тополь, а також дворiчнi деревця, привезенi з лiсiв. У 1836 р. розпочали посадки на iншому вiд садиби боцi ставка. Дерева брали з розсадника. Сосни i тополi розташовували групами, мiж якими лишали галявини для сiнокосу. На цих галявинах висаджували окремi групи рiдкiсних цiнних дерев. На дiлянках, вiддалених вiд палацу, розмiщували берези, якi дуже подобалися Івану Михайловичу, а також дуби, липи, рiзнi види хвойних. У кiнцi 1830-х рокiв були влаштованi алеї з канадської тополi вiд кордонiв володiнь Скоропадського до господарської садиби. У 1840-х та 1850-х роках площа парку поступово збiльшувалася (кожен раз додавали дiлянки в 10 i бiльше десятин, якi засаджували деревами). Є данi, що у 1850-х роках проект парку розробляли вiдомi росiйськi майстри з Петербургу брати Євстигнєєви. Найбiльше землi Іван Михайлович додав до парку у 1861 р., яку з трьох бокiв засадив дворiчною сосною, привезеною з лiсiв. дерев, якi виписували з вiтчизняних та закордонних розсадникiв. Лише наприкiнцi життя Скоропадського Богiвщина увiйшла в парк, а розсадник було перенесено в iнше мiсце» Влаштуванню розсадника, оранжерей, теплиць, фруктового саду, вирощуванню багатьох рiдкiсних видiв хвойних сприяв вчений-садiвник, уродженець Ельзасу Карл Данилович Шлiнглоф, якого у 1857 р. запросив до себе Скоропадський. К. Д. Шлiнглоф був головним садiвником Тростянця з 1857 р. по 1866 р., але й пiзнiше вiн продовжував стежити за створенням парку у Тростянцi (К. Д. Шлiнглоф працював управителем у Григорiвнi, яку Скоропадський передав однiй iз своїх доньок, а потiм Шлiнглоф узяв цей маєток в оренду). І. М. Скоропадський в кiнцi 1840-х рокiв почав створювати навколо парку окремi гаї. Особливо активно вiн займався цим в кiнцi 1860-х рокiв, коли було завершене розмежування земель. Усього посадили 21 гай розмiрами вiд 2 до 14 десятин (загальна площа – 155 десятин). 13 гаїв засадженi березою, або березою з сосною, 5 – сосною, 2 – канадськими тополями, 1 – ялинами. Назви гаїв – Іванове, Бабусине, Мечеть, Клин, Грицаєве, Лесеве, Керендаси, Ялини, Темнi лавки, Прохолода, Вiтерець, Михайлiвський хутiр, Попечительське яйце, Наташине, Петiне, Єльцiв яр, Лiзине, Обiймись i притулись, Тополева альтанка, Катрина могила. Пiд час першої поїздки до Парижу у 1857 р. Іван Михайлович ознайомився з багатьма парками i зокрема з нещодавно створеним парком Джеймса Ротшильда в Ферре. Його увагу привернув новий метод штучного формування рельєфу. З 1858 р. в Тростянцi почали впроваджувати цей метод. Але К. Д. Шлiнглоф створив лише незначнi пiдвищення, якi не задовольнили господаря, i Скоропадський особисто взявся за цю справу. Спочатку роботи проводилися напроти садиби на iншому березi ставка. За два роки було вкладено чимало грошей, але краєвид не покращав. Б., який мешкав у Тростянцi. Останнiй намалював швейцарський ландшафт з рiзними загостреними пагорбами, якi нагадували Альпи. Цей ескiз так сподобався Івану Михайловичу, що вiн вiдразу почав насипати за цим проектом справжнi гори, дедалi вищi й вищi. Спочатку пiд насипання гiр вiдвели 5 десятин, але цього здалося мало, i з 1861 р. по 1881 р. насипали пiдвищення майже на ЗО десятинах. При цьому викорчували або засипали багато цiнних великих дерев, зокрема, посаджений ще у 1840-пi роки сосновий гай [10, 11]. Деякi гори насипали протягом двох рокiв пiдряд 50 робiтникiв з 20 кiнними тачками. Гори насипали виступами iз загостреними вершинами, декiлька засадили соснами та iншими деревами й кущами. Спочатку на спорудження гiр потрiбно було 2000 карбованцiв щороку, потiм 6000, а всього витратили бiльш як 100 тис. карбованцiв. зменшив обсяги земельних робiт, знову придiлили увагу розведенню рiдкiсних видiв дерев з розсадникiв Регеля i Кессельрiнга в Петербурзi, Шоха в Ризi, Крiстера в Києвi, Васильчикова в Петрiвцi, Кру з околиць Парижа. Хвойнi, привезенi з Францiї, чудово перенесли умови України. Серед висаджених рослин були й щепленi. І нинi, коли минуло понад 100 рокiв, на окремих деревах видно мiсця з'єднання пiдщепи з прищепою. Усього видiв та форм дерев i кущiв налiчувалося 574, ялин i ялиць було 51 вид та форма, модрин – 6, сосен – 27, туй – 32, ялiвцiв – 25, дубiв – 50, кленiв – 60, ясенiв – 37, лип – 27, берiз – 16, в'язiв – 34, вiльх – 9, тополь – 18, гiркокаштанiв – 25, верб – 18, горобин – 17. Решта родiв налiчувала менше 6 видiв та форм. І. М. Скоропадський дуже любив парк. До останнього року свого життя вiн майже щодня об'їжджав його, був особисто присутнiм при пересаджуваннi великих дерев на галявини. На пагорбi, насипаному Скоропадським поблизу галявини з листяних та хвойних дерев, поставили мармуровий пам'ятник, замовлений Іваном Михайловичем за кiлька рокiв до смертi. Пам'ятник зображує ангела, який правою рукою вказує на небо. За часiв, коли парк належав П. Скоропадському, у ньому значних змiн не вiдбулося. Вiдомi садiвники, якi працювали у парку, – Ілля Янiк, Ілларiон Круподеря, Іван Беззуб, Степан Ткачун, Василь Верескун, Ілларiон Висовень. Пiсля встановлення радянської влади парком вiдав держплемрадгосп «Тростянець». У 1938 р. його видiлили у самостiйну установу, пiдпорядковану Наркомзему УРСР. У 1940 р. парк оголосили державним дендрологiчним заповiдником, а в 1951 р. передали Центральному ботанiчному саду АН УРСР. Нинi це самостiйна установа НАН України. Не збереглися оранжереї, якi знаходилися у плодовому саду в пiвденно-захiднiй частинi парку. Можливо, свого часу рослини з них влiтку виносили у парк. Альтанок на «горах» також немає. У парку є 4 половецькi баби (одна на Дiдовiй горi i 3 на берегах Великого ставу) та колона суму («Розбита надiя»). Подiбнi колони ставили у багатьох парках. З одного боку, це могла бути данина модi, а з iншого – її могли встановити як пам'ять про передчасно померлих родичiв. Вiдомостей, коли i з якого приводу вона з'явилася у парку, нами не знайдено, але можна припустити, що Іван Михайлович так увiчнив скорботу за своїми сестрами та братом, якi померли у вiцi 16–27 рокiв. Є у парку мiсток через Великий став, мiсточок через яр на Мохнатiй гiрцi та iншi мiстки. Кiлька рокiв тому поблизу входу у дендропарк встановили пам'ятник його засновнику І. М. Скоропадському (скульптор Володимир Олександрович Фiлатов). Свого часу до церкви вела алея з сосни кедрової сибiрської, до садиби – ялинова, а вiд садиби до греблi – гiркокаштанова. види, а з рiзновидностями та формами (сортами) – 1155, у 2000 р. на територiї старовинного парку – 278 видiв та форм, а з урахуванням арборетуму в дендропарку – 771. Слiд зазначити, що з 278 видiв, якi ростуть в iсторичнiй – частинi парку, 144 представленi менш як 10 екземплярами. Це свiдчить про необхiднiсть суворого монiторингу таксономiчного складу та своєчасних вiдновлювальних насаджень [10, 14]. туйовик поникаючий, болотний кипарис звичайний, клени завитий, голий, пенсiльванський та колосистий, аморфа сивувата, береза чорна, каракас китайський, гледичiя люта, дуб черепитчастий, липа маньчжурська, в'яз американський, чекалкiн горiх го-робинолистий та iншi. Багато рослин iнтродукованих видiв досягли природних розмiрiв. Тростянець – пiвнiчна межа поширення в Українi окремих таксонiв. Цiкавою особливiстю насаджень парку є створення так званих «гнiздових» груп, коли декiлька рослин одного виду (дуба звичайного, липи серцелистої та американської, тополь бiлих та сiруватих, кленiв гостролистих), висаджених близько одне вiд одного на галявинi, утворюють неначе спiльну крону. Інший засiб застосовано до деяких хвойних – туй захiдної та гiгантської, кипарисовикiв горiхоплiдного та Лавсона, ялицi бiлої. У солiтерi цих видiв укорiнюються нижнi гiлки (часто i пагони цих гiлок), i вони разом з материнським деревом утворюють спiльний конус. Схили невеликих пагорбiв засадженi ялiвцем козацьким. Як вiдомо, iснує 6 типiв садово-паркових ландшафтiв: лiсовi, парковi, регулярнi, садовi, лучнi, альпiйськi. Дiлянки iз штучно сформованим рельєфом дендропарку Тростянець можна було б вiднести до альпiйського типу садово-паркового ландшафту. Але особливiсть Тростянця полягає у тому, що для оформлення гiр не використовували камiння, яке звичайно є головним компонентом при формуваннi альпiйських ландшафтiв. бiльше третини вiд площi насаджень. Завдяки цьому значну площу парку можна розглядати як парковий тип садово-паркового ландшафту. Але у даному випадку гайки, розташованi серед галявин, часто мають досить значнi площi, в них сформувалися лiсовi умови. В парку є великi масиви та захисна смуга з сосни уздовж меж, якi безумовно слiд вiднести до лiсового типу садово-паркового ландшафту. В бiльшостi українських паркiв лiсовий тип садово-паркового ландшафту створюють листянi дерева, лише у деяких з них, якi виникли на базi природних соснових лiсiв, – хвойнi (пiдкреслимо, що з сосни звичайної формуються свiтлохвойнi лiсовi ландшафти). У Тростянцi, i в цьому його особливiсть, завдяки широкому використанню ялини європейської, iнших видiв ялин, а також ялиць, тсуг та псевдотсуг є значнi дiлянки лiсового типу садово-паркового ландшафту, сформованого темнохвойними видами. Лучнi ландшафти трапляються на днi балок (зокрема, в балцi Куциха). Таким чином, дендропарк Тростянець являє собою переважно складне поєднання паркового i лiсового типiв садово-паркових ландшафтiв, та ще й на штучно сформованому рельєфi. Територiя дендропарку розбита на 62 квартали. Масиви й групи, якi знаходяться у кожному кварталi, найчастiше складаються з дерев рiзних видiв та вiку. Кiлькiсний склад насаджень парку вивчали пiд час iнвентаризацiй 1957–1960, 1967–1970, 1980–1983, 1995–1997 рр. За даними останньої iнвентаризацiї, в парку росте 47600 дерев. З них сосен звичайних – 10,2%, ялин європейських – 9,8%, туй захiдних (рiзних форм) – 3,6%, модрин європейських – 1,3%, туй гiгантських – 1%, кленiв гостролистих – 33,6%, в'язiв шорстких – 10,3%, лип серцелистих – 6,7%, берез звислих – 2,7%, робiнiй звичайних – 2%, лiщин звичайних-2%, яворiв – 1,6%, гiркокаштанiв звичайних – 1,6%, дубiв звичайних – 1,4%, кленiв польових – 1,1%, ясенiв звичайних – 1%. Решта видiв представлена у кiлькостi менше 1% кожний. Порiвнюючи данi рiзних iнвентаризацiй, помiчаємо тенденцiю до зменшення хвойних в насадженнях як за кiлькiстю стовбурiв, так i за запасом. Пояснити це можна старiнням дерев. Збiльшується частка кленiв гостролистих та в'язiв шорстких за рахунок самосiву. ландшафту, створення нових композицiй, якi б за художньою виразнiстю не поступалися попереднiм, пiдтримання певного кiлькiсного спiввiдношення мiж головними паркоутворюючими видами. Таку методику розробили пiд керiвництвом директора дендропарку Олексiя Олексiйовича Ільєнка. Розглянемо схему реконструкцiї насаджень. Вiдновлюють типову для дендропарку та багатьох старовинних паркiв України дiлянку, з самосiйними насадженнями переважно листяних видiв (молодих та середнього вiку), серед яких збереглися декiлька старих хвойних та листяних дерев. з дорiжок, оскiльки збережено смугу з листяних дерев заввишки 15–20 м. такий прийом – найчастiше висаджуються смуги з ялини європейської, але можуть використовуватися й iншi види [10, 19]. Тiльки-но смуга пiдросла, бiля неї посадили декоративнi хвойнi та листянi рослини: тi, якi, за лiтературними даними, були колись у парку, ними даними, були колись у парку, або нинi представленi старими екземплярами. Коли дерева досягли певних розмiрiв i вiдповiдно декоративного ефекту, смугу, яка закривала галявину вiд дорiжки, вирубали. Поруч iз старими хвойними та листяними деревами, що загинули, вже створенi куртини, що взяли на себе їхню функцiю в ландшафтi. На тлi смуги, яку регулярно прорiджували, гарно виглядають декоративнi форми. На мiсцi старих дерев – газон з поодинокими насадженнями. Вiдновлено первинний видовий склад та ландшафтний вигляд, немає проявiв ґрунтовтоми. Головними елементами методики, яку можна використати в iнших парках, є: вирубування малоцiнних дерев на значних площах, насадження молодих рослин не на мiсцi, де колись росли цiннi дерева, а поряд, та створення газону там, де загинули дерева. На думку авторiв методики, а також з нашої точки зору, це не порушує Флорентiйську хартiю Мiжнародного комiтету з iсторичних садiв 1981 р [10, 20]. Науковий пiдхiд до реконструкцiї насаджень та наполеглива праця спiвробiтникiв дендропарку дають змогу милуватися чудовими краєвидами i вселяють надiю, що й нащадки матимуть таку можливiсть. 3. Роль та значення пам`яток садово-паркового мистецтва На сучасному етапi розвитку людства все гострiше та гострiше постають проблеми екологiї, охорони природи, збереження бiорiзноманiття. Охорона природи, рацiональне використання людиною її багатств – важлива загальнодержавна i загальнонародна справа, це обов'язок кожної людини. Успiх у цiй справi залежить, перш за все, вiд усвiдомлення важливостi цього завдання, вiд переконаностi, вмiння i звички постiйно, на кожному кроцi оберiгати рiдну природу, лiкувати тi рани, якi вже їй нанесено й не допускати нових. Основною базою екологiчного виховання є загальноосвiтня школа, яка покликана виховувати школярiв у дусi любовi до рiдної природи, охорони навколишнього середовища, адже як навчав видатний педагог В. О. Сухомлинськии: «Пiзнання природи, оволодiння знаннями про неї, заховує в собi ще не використанi досi можливостi для того, щоб знання формували позицiї людини – соцiально-полiтичнi, моральнi, естетичнi, а цi позицiї, по сутi, i є свiтоглядом у дiї. Природа – не тiльки середовище навколо нас, а й всенародне добро i багатство, за яке кожний громадянин нашого суспiльства вiдповiдає – це червона нитка свiтоглядних переконань, вiд яких залежать соцiально-полiтичнi позицiї людини»[5, 46]. У школах природоохоронна освiта учнiв здiйснюється в рiзних напрямах: на уроках, заняттях гурткiв, пiд час проведення екскурсiй, у процесi суспiльно-корисної працi, рiзних масових заходiв тощо. Часто учнi виступають пропагандистами природоохоронних знань серед своїх товаришiв, мiсцевого населення, беруть участь в озелененнi, доглядають лiсопарки та лiси, охороняють рiдкiснi рослини i тварин, облiковують i закрiплюють еродованi Ґрунти, береги водойм, проводять спостереження за станом популяцiй рiдкiсних видiв, iнвентаризують мiсцеву флору i фауну. Успiху природоохоронної освiти сприяє й дослiдницька робота учнiв, пiд час якої вони розширюють свiй екологiчний свiтогляд, оволодiвають методами дослiдження природи, нагромаджують певний досвiд у справi охорони природи. Не можна лишати поза увагою прищеплення учням навичок естетичного сприймання природи, формування гуманiстичних iдеалiв. Серед учнiв поширенi цiкавi форми органiзацiї їх дiяльностi: зеленi патрулi, шкiльнi лiсництва, гуртки юннатiв та любителiв природи, клуби й товариства екологiчного краєзнавства. Проте не всi учнi до кiнця усвiдомлюють цiннiсть i глобальнiсть проблем охорони природи. Як правило, питання охорони природи розглядається учнями вiдiрвано вiд складних наукових, природно-соцiальних явищ, зокрема, таких, як закони функцiонування природних систем на рiзних рiвнях їх органiзацiї i задоволення потреб суспiльства вiдповiдно до дiї цих законiв. Школярi нечiтко уявляють норми ставлення людей до природного середовища, протирiччя, що виникають у системi: технiка суспiльство природа. Все це вимагає посиленої уваги i продуманої роботи серед школярiв; питань охорони навколишнього середовища, його збереження. Одним з кращих видiв еколого-виховної роботи серед учнiв є еколого-краєзнавчi екскурсiї, туристичнi походи. Екологiчне виховання – систематична педагогiчна дiяльнiсть, спрямована на розвиток у людини культури взаємодiї з природою. Його завданням екологiчного виховання: нагромадження екологiчних знань систематизацiя екологiчних знань; виховання любовi до природи; виховання бажання берегти i примножувати її; формування вмiнь i навичок дiяльностi в природi. Змiст екологiчного виховання – це усвiдомлення того, що свiт природи є середовищем iснування людини, тому вона має бути зацiкавлена в збереженнi його цiлiсностi, чистоти, гармонiї. Екологiчне виховання неможливе без умiння осмислювати екологiчнi явища, робити висновки щодо стану природи, виробляти способи розумної взаємодiї з нею. Цi умiння учнi набувають на уроках та в позаурочнiй дiяльностi. Водночас естетична краса природи сприяє формуванню почуттiв обов'язку i вiдповiдальностi за її збереження, спонукає до природоохоронної дiяльностi, запобiгання нанесенню збиткiв природi. Метою екологiчного виховання є формування в особистостi екологiчної свiдомостi i мислення. Передумова для цього – екологiчнi знання, наслiдок – екологiчний свiтогляд. Екологiчну свiдомiсть як моральну категорiю потрiбно виховувати у дiтей з раннього дитинства. На основi екологiчного мислення i свiдомостi формується екологiчна культура, яка передбачає глибокi знання про навколишнє середовище (природне i соцiальне), екологiчний стиль мислення i вiдповiдальне ставлення до природи, вмiння вирiшувати екологiчнi проблеми, безпосередню участь у природоохороннiй дiяльностi [5, 47]. Система екологiчного виховання передбачає врахування основних її аспектiв: • нацiонального та регiонального пiдходiв до вибору навчального матерiалу екологiчного спрямування; • гуманiстичну спрямованiсть i зростаючу роль екологiчних чинникiв у вирiшеннi глобальних проблем людства (рацiонального використання природних ресурсiв, забезпечення населення екологiчно чистими продуктами харчування, захисту середовища вiд забруднення промисловими та побутовими вiдходами); • збереження фiзичного i духовного здоров'я людини; • об'єктивностi у розкриттi основних екологiчних законiв та понять, що дають пiдстави вважати екологiю наукою, яка розвивається, намагаючись вирiшувати проблеми довкiлля; • зв'язку мiж набутими екологiчними знаннями i життям, розкриття їх цiнностi не лише у виробництвi, а й у повсякденному життi людини. Ефективнiсть екологiчного виховання залежить перш за все вiд забезпечення продуманої цiлеспрямованої комплексної системи у його здiйсненнi, вiд широкого ознайомлення учнiв з усiма основними аспектами охорони природи: природничо-науковим, iдеологiчним, економiчним, юридичним, оздоровчо-гiгiєнiчним, морально-етичним i науково-пiзнавальним. Все це приводить до думки, що екологiчна та природоохоронна освiта не пiд силу вчителевi одного предмета, в тому числi i вчителя бiологiї, що це робота багатопланова i має реалiзовуватися в певнiй комплекснiй системi за участю учителiв рiзних предметiв. З iншого боку, природоохоронна освiта i виховання мають здiйснюватися на уроках, у позаурочнiй роботi, в системi самонавчання i мати не лише прикладний, але й пiзнавальний та дослiдницький характер. Вони також повиннi включатися в загальнодержавну систему природоохоронних заходiв i координуватися вiдповiдними науковими установами. Практична реалiзацiя завдань i мети екологiчної освiти i виховання в сучаснiй школi будується на засадах: комплексного розкриття проблем охорони природи; взаємозв'язку теоретичних знань з практичною дiяльнiстю учнiв у цiй сферi; включення екологiчних аспектiв у структуру предметних. спецiальних узагальнюючих тем та iнтегрованих курсiв, якi розкривають взаємодiю суспiльства i природи; поєднання аудиторних занять з безпосереднiм спiлкуванням з природою (екскурсiї, трудовi екологiчнi практикуми, польовi табори, екологiчнi експедицiї i походи, рiзнi форми екологiчного туризму); використання проблемних методiв навчання (рольовi iгри, екологiчнi клуби та iн.); поєднання класної, позакласної i позашкiльної природоохоронної роботи. Досить важливе мiсце у розвитку нового напрямку в екологiї – екологiчного туризму – належить пам`ятками садово-паркового мистецтва. Один iз найкращих засобiв екологiчного виховання, що забезпечує конкретне i предметне вивчення навколишнього свiту є екскурсiя. При звичайному вивченнi ми iзолюємо об'єкти вивчення, беремо їх у визначеному порядку, кожен окремо, без чого не можна розiбратися у тiй складнiй сукупностi предметiв i явищ, яку дає нам життя. Звичайне вивчення побудоване переважно на аналiзi складного цiлого i детальному розглядi його частин. У результатi отримуємо мозаїчне знання iз окремих шматочкiв, якi не пов'язанi в загальну картину [5, 49]. Навчальна екскурсiя – форма органiзацiї педагогiчного процесу, спрямована на вивчення учнями поза межами школи i пiд керiвництвом учителя явищ, процесiв через безпосереднє їх сприймання. Екскурсiя є складною формою навчально-виховної роботи, триває 45 – 90 хв. Вона вiдкриває можливостi для комплексного використання методiв навчання, збагачує знаннями учнiв i самого вчителя, допомагає виявити практичну значимiсть знань, сприяє ознайомленню учнiв з досягненнями науки, є ефективним засобом виховання учнiв, зокрема їх емоцiйної сфери. Екскурсiї подiляють: за змiстом (виробничi, бiологiчнi, iсторичнi, географiчнi, краєзнавчi, мистецькi); за часом (короткотермiновi, тривалi); за черговiстю пiд час навчального процесу: попереднi, або вступнi (на початку вивчення теми, роздiлу програми), супровiднi, або промiжнi (в процесi вивчення навчального матерiалу), заключнi, або завершальнi (наприкiнцi вивчення теми, роздiлу), за вiдношенням до навчальних програм (програмнi та позапрограмнi). Об'єктами навчальних екскурсiй є природно-заповiднi територiї, екологiчнi стежки, iсторичнi мiсця i пам'ятки, лабораторiї, установи культури i мистецтва, об'єкти пiдприємства, вищi навчальнi заклади тощо. Планують їх заздалегiдь у межах урочного часу, або якщо екскурсiї проводяться з виховною метою, належать до позакласних заходiв, їх проводять в позаурочний час. Екскурсiї на природу – це навчально-виховнi заходи, якi дають можливiсть показати деталi цiлiсного взаємозв'язку предметiв i явищ навколишнього свiту. Входячи в лiс, розповiдаємо про дерева, їхню роль у життi людей i тварин. Знайшли шишку, яку облущила бiлка, – мова йде про бiлку i її спосiб життя; як iз горiшка може вирости нове дерево. Пiдiйшли до мурашника – розмова переходить на життя мурашок; знайшли гриб – говоримо про користь грибiв, навiть неїстiвних. Про все гiдне уваги потрiбно розказати, на всi запитання дати компетентнi вiдповiдi. Для ефективного проведення екскурсiї необхiдне чiтке визначення освiтньої та виховної мети, вибiр оптимального змiсту, об'єкта екскурсiї з урахуванням рiвня пiдготовки учнiв. Проведення екскурсiї подiляють на декiлька етапiв: 1. Теоретична та практична пiдготовка передбачає опанування учнями мiнiмумом необхiдних знань. Учитель заздалегiдь знайомиться з об'єктом, визначає дидактичний змiст екскурсiї. 2. Інструктаж, завдання якого полягає в ознайомленнi учнiв з метою i змiстом екскурсiї. Учитель характеризує об'єкт, зацiкавлює ним, повiдомляє про план екскурсiї, за потреби – накреслює маршрут-схему. 3. Проведення екскурсiї, що передбачає послiдовний розгляд об'єктiв екскурсiї, визначення головного для отримання необхiдної iнформацiї про об'єкт. Учнi запитують, спостерiгають, запам'ятовують, роблять нотатки. Завершується екскурсiя вiдповiдями на запитання щодо її змiсту. 4. Опрацювання матерiалiв екскурсiї передбачає уточнення. – узагальнення одержаних пiд час екскурсiї вражень, спостережень. Обов'язковим є аналiз пiдсумкiв навчальної екскурсiї – усне опитування, використання даних пiд час наступних урокiв. За потреби наслiдки екскурсiї оформлюють у виглядi стенда, плаката чи альбому. Мета i завдання екскурсiї в природу: знайомство зi свiтом рослин i тварин довкiлля, зi змiнами, якi вiдбуваються в природi влiтку; формування в дiтей естетичного й емоцiйного позитивного ставлення до навколишнього середовища, прагнення берегти природу; розвиток мовлення, творчостi, фантазiї дiтей; виховання культури поведiнки кожної дитини у стосунках мiж людьми та природними об'єктами; оздоровлення дитячого органiзму, рухливi iгри. свiту, а включає пояснення взаємозв'язку в природi, її цiлiснiсть; виховує естетичнi почуття, патрiотизм та любов до рiдного краю [5, 51]. Важливе мiсце у вирiшеннi виховних завдань займає позакласна, у тому числi туристсько-краєзнавча та еколого-краєзнавча робота. Екологiчне краєзнавство як одна з найважливiших частин шкiльного краєзнавства є одним iз джерел збагачення учнiв знаннями про рiдний край, про його природу i виховання бережливого ставлення до неї. Поєднання краєзнавства з туризмом допомагає формуванню у пiдлiткiв активної життєвої позицiї, дає можливiсть спiльного розвитку та морального виховання гармонiйно розвинутого поколiння. Було помiчено, що учнi, якi декiлька рокiв вiдвiдують туристськi, еколого-краєзнавчi гуртки i побували у декiлькох походах, стають зовсiм iншими: людянiшими, добрiшими i бiльш органiзованими. Вони завжди бережливо ставляться до природи, охороняють її. Вони набувають навичок догляду за своїм майном, зовнiшнiм виглядом, приготування їжi та зберiгання продуктiв; а також безлiч iнших умiнь, якi знадобляться в майбутньому самостiйному життi. Пiд час таких подорожей у дiген формуються сталi екологiчнi переконання у ставленнi до природи. гори» (США) була створена Довга стежка в Апалацьких горах. В 1916 роцi бiля Судака вздовж узбережжя була вирубана Голiцинська стежка, яка проходила через самi вiдомi та привабливi природнi та iсторико-археологiчнi об'єкти. Це були, в основному стежки з туристичним насиченням. Справжнi екологiчнi, як ще їх називають навчальнi стежки, почали створюватися в 60-х роках XX ст. в Естонiї. Інiцiатором цього руху стає на той час Тартуський гурток охорони природи (1958 рiк створення) – студентське природоохоронне товариство. поблизу заповiдникiв, курортно-рекреацiйних зон [5, 52]. Наводимо деякi методичнi рекомендацiї щодо органiзацiї екологiчної стежини. Основна мета – взаємодiя трьох компонентiв: рекреацiї (вiдпочинку), навчання i виховання. Розробка маршруту екологiчної стежини та її облаштування: – заздалегiдь готують копiї топографiчних карт (топографiчну основу); – нанесення маршруту екологiчної стежини здiйснюють методом маршрутної окомiрної зйомки. Вiдстань вимiрюють кроками i на око, а напрямки (азимути) – за допомогою компаса, прокладаючи азимутальний хiд. Пiд час маршрутної зйомки на екостежцi наносять природнi предмети по обидвi сторони, використовуючи умовнi знаки топографiчних карт; – визначають мiсця i встановлюють рiзноманiтнi аншлаги i стенди, якi можуть подiлятися на iнформацiйнi, пiзнавальнi та емоцiйнi; – складають паспорт стежини, у якому зазначають: мiсце знаходження, шляхи пiд'їзду, призначення, повний опис зупинок (екскурсiйних об'єктiв); – складають картосхему екологiчної стежини (вiдзначають початок i кiнець маршруту, протяжнiсть, зупинки). Висновки В наш час найбiльш повно i довговiчно краса природи може бути захищена в заповiдниках, нацiональних парках та на територiях з особливим статусом охорони. Природна краса заповiдних об'єктiв з часом стає безцiнним еталоном, мiрою i критерiєм прекрасного, великим учителем i натхненням муз, має моральне значення, як притулок, де людина очищається вiд грiшних земних турбот, вiдпочиває, збадьорюється, стає благородною. Справжньою окрасою i оазисами чистоти i духовностi нашого краю є парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, яких налiчується в областi 23. Найкращi з них – дендропарк «Тростянець» та Сокиринський парк. Дендропарк «Тростянець» знаходиться у селi Тростянець Ічнянського району. Його площа 204,4 га, пiдпорядкований Нацiональнiй академiї наук України. Парк у Тростянцi заснував Іван Михайлович Скоропадський у 1830-х роках, – нащадок вiдомого гетьмана Івана Іллiча Скоропадського. Сокиринський комплекс – чарiвний куточок Срiбнянщини. До складу комплексу входить парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Сокиринський» та ботанiчний заказник мiсцевого значення «Галаганове». «Качанiвський» парк знаходиться в с. Качанiвка. Створення парку почалося з 1770 рокiв. У 1981 роцi одержав статус iсторико-культурного заповiдника. Парки, як осередки iсторiї та культури нашого народу, потребують належного догляду та фiнансування на їх утримання, адже вони несуть рекреацiйне навантаження i повиннi надихати нас на добро. На Чернiгiвщинi досить вiдомими є декiлька iсторичних пам`яток садово-паркового мистецтва: дендрологiчний парк «Тростянець», Качанiвський парк та Сокиринський парк. Вони мають досить тривалу та яскраво виражену iсторiю. Два з цих паркiв входять до природно-заповiдного фонду Мiнiстерства екологiї та природних ресурсiв України як об`єкти загальнодержавного значення. Це дендрологiчний парк «Тростянець» та Сокиринський парк. На сучасному етапi розвитку цивiлiзацiї комплексних пiдхiд до охорони довкiлля включає iсторико-культурну спадщину як складовий елемент, а тому архiтектурнi пам`ятки, iсторичнi мiсця, iсторико-культурнi заповiдники, якими багата Чернiгiвщина, доцiльнiше розглядати разом з природною основою, яку включати до складу культурних цiнностей i разом використовувати в екологiчному i естетичному вихованнi. Список використаної лiтератури 1. Агальцова В. А. Сохранение мемориальных лесопарков. – Москва: Лесная промышленность. 1980. – 250 с. 2. Доповiдь про стан навколишнього природного середовища в Чернiгiвськiй областi за 2002 рiк. – Чернiгiв, 2003. – 186 с. 3. Історiя мiст i сiл Української РСР. Чернiгiвська область. – Київ: Головна редакцiя УРЕ, 1972. – 780 с. 4. Карпенко Ю. О., Графiн М. В. «Качанiвка» очима натуралiстiв. – Чернiгiв, 2002. – 60 с. 7. Папета С. Доля Качанiвського Едему // Хронiка-2000. – Вип. 16. –С. 132–190. 8. Петренко Г. Нацiональний iсторико-культурний заповiдник «Качанiвка», Ічня, 2001. – 19 с. 9. Природно-заповiдний фонд Чернiгiвської областi / За заг. ред. Ю. О. Карпенка. – Чернiгiв, 2002. – 240 с. 10. Старовиннi парки Чернiгiвщини. – К., 2001. – 54 с.