Вiнницька фiлiя
Контрольна робота №1
з дисциплiни “Етнографiя”
Тема: “Народна архiтектура”
Виконала:
студентка 1 курсу
заочної форми навчання
групи ДД-11-02
Кошек Свiтлана Леонiдiвна
м. Вiнниця-2003
Змiст
Контрольна робота №1.................................................................................................. 0
з дисциплiни “Етнографiя”....................................................................................... 0
Вступ...................................................................................................................................... 2
1. Еволюцiя народного житла на територiї України................................................... 3
3. Українська хата............................................................................................................... 8
3. 1. Інтер’єр хати............................................................................................................. 8
3. 2. Екстер’єр хати............................................................................................................... 9
5. Житло в духовному свiтi народу............................................................................... 12
5. 1. Житлова обрядовiсть............................................................................................ 12
5. 2. Обряд “Закладини”............................................................................................... 13
5. 3. Обряд завершення будiвництва – "квiтка"....................................................... 15
5. 4. Новосiлля................................................................................................................ 15
5. 5. Символiка житла.................................................................................................... 16
Вступ
нацiї у її важкi iсторичнi часи, пiдтримували дух народу у моменти суворих випробувань, що їх зазнавала Україна, i є невiд’ємною частиною державної незалежностi України.
свої оселi бiля водоймищ, на захищених вiд вiтру дiлянках. Жителi територiї сучасної України використовували печери та напiвпечери (пiзнiше використовувалися землянки), iнколи будiвлi ставилися на стовпах, на платформах. Цi типи житла використовувалися поряд зi звичайними будинками майже до 19 столiття. Для будування використовувались майже всi матерiали, що могла дати природа — дерево, солома, очерет, глина, камiння.
1. Еволюцiя народного житла на територiї України
дахом. Релiкти таких будiвель довгий час зберiгалися в глибинних полiських селах; до речi, саме тут i досi законсервувалися окремi форми давнього житла – переростання землянок в однокамерне житло. Скажiмо, зi зведенням стiн “у зруб” первинною формою було шестигранне в’язання кутiв. Воно можливе лише тодi, коли стiни зводили з неколотих, тобто суцiльних деревин, кiнцi яких скрiплювали в замок з виступами. Такi технологiчнi прийоми археологи разом з етнографами вiдкрили нещодавно при дослiдженнi Золотих ворiт у Києвi. Ця технiка частково й дотепер збереглася в традицiйному полiському житлi.
Оселя, як правило, була однокамерною i опалювалася “по-чорному” – дим з печi виходив безпосередньо в помешкання, пiднiмався до стелi (“висiв”). Це зумовлювалося кiлькома причинами: в такий спосiб краще зберiгалося тепло, проводилася своєрiдна дезинфекцiя помешкання. Примiщення час од часу провiтрювали “воловими вiкнами”. Невеличкий отвiр, що пiзнiше перетворився на вiкна, регулювався засувною дощечкою; при потребi її можна було вiдкрити, щоб надходило свiже повiтря й свiтло.
Житловi умови в давнiх однокамерних житлах були, м’яко кажучи, не з кращих. Люди нерiдко хворiли на легенi (одушшя), запалення очей тощо. Тому з часом мусили з’явитися вивiднi димоходи в стiнi, а згодоам i комини. Та, проте, основний тип житла довгий час залишався традицiйним. У цьому можуть переконатися численнi вiдвiдувачi музеїв народної архiтектури та побуту в Києвi, Переяславi-Хмельницькому, Львовi та Ужгородi.
Типологiчно житло на Українi як за конструктивними формами, так i за будiвельними матерiалами дiлиться на кiлька типiв. Кожен з них позначений характерними регiональними особливостями.
цiлком оригiнальний витвiр народу, була самобутнiм явищем в iсторiї архiтектури, високим зразком будiвельних, мистецьких, етичних та естетичних конструкцiй. Зводячи той чи той тип житла, народнi будiвничi опрактикували цiлу систему симетричних прийомiв з використанням унiкальних i пропорцiйних силуетiв. Не випадково французький вiйськовий iнженер Боплан, мандруючи в ХVII столiттi по Днiпру, захоплювався високим мистецтвом народного зодчества. Інший iноземець – нiмецький географ Йоганн-Геогр Коля, котрий у 1838 роцi побував на Українi, вiдзначав у своїх мандрiвних нотатках: “Українцi живуть в охайних, завше пiдтримуваних у чистотi хатах, якi начебто усмiхаються до тебе. Господинi не задовольняються тим, що кожної суботи миють їх, як це роблять голландцi, але ще й раз на два тижнi бiлять житло. Вiд того хати на Українi виглядають вельми чепурно, немовби свiжовибiлене полотно”.
Довгий шлях свого розвитку пройшла хата – вiд приземкуватої землянки до чепурної, що вчарувала увесь свiт, оселi з бiлизною стiн, вишневих садкiв, плакучих рушникiв на покутi, мальованих коминiв i терпкого запаху рути-м’яти на долiвцi.
Хоч в цiлому житла на Українi мають чимало спiльного, одначе кожен регiон характеризується i своїми вiдмiнностями, якi найкраще вiдповiдали географiчним i клiматичним умовам (наявнiсть рельєфу, будiвельного матерiалу, опадiв, певних впливiв тощо). Типологiчно форми житла подiляються на кiлька осередкiв – подiльський, полiський, пiвденноукраїнський, Середню Надднiпрянщину, Слобожанщину; зона Карпат, у свою чергу, дiлиться на Бойкiвщину, Лемкiвщину, Гуцульщину та Закарпаття. Кожному регiоновi характернi як спiльнi, так i вiдмiннi форми, коротко на яких ми й зупинимося.
Для подiльського регiону властиве каркасно-глиносолом’яне житло. Здавна стiни в хатах будували з лiски або грабового хворосту, якi обмащували глиною, перемiшаною з половою. Пiзнiше (ХVIII-ХІХ ст.) найужиткованiшою була валькована технiка – сумiш глини та суглинка з житньою соломою. Почасти будували житло з цегли-сирцю або ж каменю. Типологiчно воно мало усталену форму – хата з двома житловими примiщеннями, роздiленими сiньми.
або колотих плах переважно iз сосни, iнодi з осики чи вiльхи. Дах крили дошками (драницями) та соломою. На початок минулого столiття переважаючими були двосхилi, а пiзнiше чотирисхилi дахи. З огляду на економiю матерiалу до житла нав’язували численнi господарськi примiщення i, таким чином, утворювалися довгi хати як релiкти замкнутих дворiв.
форми. Як засвiдчують iсторичнi джерела, їх здебiльшого будували представники козацької бiдноти у ХVI-XVII столiттях. Такi хати мали досить гарнi художнi оздоблення: стiни обмащували синюватими, як високi небеса, вiдтiнками; декоративне кольорування присутнє також на вуглах, попiд стрiхою, навколо вiкон.
У помешканнi широко використовувалися вироби домашнього вжитку – рушники з геометричним орнаментом, домотканi дорiжки тощо. Варто при цьому наголосити на однiй деталi: верхнi частини фасадiв, тобто фронтони, завершували стилiзованi ви рiзьблення кiнської голови. Як вiдомо, символ коня був своєрiдним оберегом “од злих духiв” у схiднослов’янських язичникiв i воднораз невiд’ємним супутником нелегкого життя козакiв. Крiм того, тут зустрiчалися зображення змiїв, котрi, згiдно з давньою мiфологiєю, символiзували мудрiсть, вiчнiсть, життєстверджуванiсть.
Середню Надднiпрянщину, куди територiально входять землi пiвденної Київщини та Черкащини, нерiдко називають Шевченковим краєм. У цьому районi переважали каркаснi та зрубнi хати. Будiвельним матерiалом були солома, очерет, лоза, почасти камiнь. На Уманщинi до початку нашого столiття широко користувалися настiнним розписом. Дахи на хатах мали чотирисхилу форму з “дармовисом” – довгим виступом стрiхи на причiлку, пiд яким зберiгали господарське начиння, у тому числi й мажi.
ошатнiстю, iз значною кiлькiстю декоративних оздоб.
Карпатський регiон характеризується чи не найбiльшим розмаїттям конструктивних i мистецьких ознак. Скажiмо, на Бойкiвщинi ужиткувалися справжнi шедеври народної архiтектури горян. Високi й стрiмкi дахи, мистецьки оздобленi галереї – прибудови обiч стiн – вдало контрастують з оточуючим середовищем – млинами, церквами, iншими спорудами. Будiвлi зводили переважно з ялицi та смереки. Стiни жител, на вiдмiну вiд iнших регiонiв, не бiляться.
Надмiрною суворiстю i стриманiстю позначена архiтектура в лемкiвському житлi. Цiкавим i своєрiдним елементом тут є традицiйний “квiт”, котрий, як правило, малюють на дверях. При цьому кожна гiлочка такого “дерева життя” символiзує народження дитини (на Полiссi також iснував звичай: якщо в родини з’явилося немовля, то на сволоцi робили зарубку).
Та, проте, одним з найцiкавiших етнографiчних регiонiв карпатської зони є, безперечно, Гуцульщина. Якщо на Бойкiвщинi i Лемкiвщинi зовнiшня структура будiвель нагадує м’якi i легкi обриси, то гуцульське житло детермiнує спокiйнiшi форми, вiдзначається меншими розмiрами. Особливо оригiнальним є комплекс будiвель, якi прийнято називати замкнутими дворами або граждами. Це досить зручнi в умовах лiсу мiнi-фортецi. Житло з господарськими спорудами будували в формi закритого двору. Проникнути в обiйстя лiсовим хижакам чи злодiям надто важко – воно оточене суцiльним оборонним квадратом. Такi типи iнодi зустрiчаються i на Полiссi. Майже кожен дiм гуцула нагадує своєрiдний мистецький осередок. Адже край цей здавен багатий народними умiльцями – рiзьбярами, килимарниками, мосяжниками, гончарями тощо. Розвиток цих промислiв вiдповiдно вiдбився i на iнтер’єрi гуцульського житла.
На рiвнинному Закарпаттi оселi вже нагадують центральнi областi України – бiлi хати з трикамерним плануванням. Тут широко практикується мистецьке опорядження зовнiшнiх стiн, вигадливi форми огорожi тощо.
3. Українська хата
Внутрiшнє планування українського житла, традицiї якого сягають давньоруського перiоду, характеризувалося у XIX ст. повсюдною типологiчною єднiстю. Отже, вариста українська пiч завжди займала внутрiшнiй кут хати з одного боку вiд вхiдних дверей i була обернена своїм отвором до фасадної стiни, в якiй були вiкна. По дiагоналi вiд печi влаштовували парадний кут, де розмiщували iкони, прикрашенi тканими або вишиваними рушниками, обтиканi цiлющим зiллям та квiтами; перед ними вiшали лампадку. На Лiвобережжi для iкон виготовляли спецiальнi полички, а у найбiльш заможних селян були цiлi домашнi iконостаси.
Пiд iконами уздовж бiчної стiни ставили стiл. У карпатських горян i подекуди в подолян функцiї столу виконувала скриня. Бiля столу попiд тильною стiною розмiщували довгу дерев'яну лаву, а з зовнiшнього боку – маленький переносний ослiнчик. Збоку вiд столу знаходилася скриня. Простiр мiж пiччю та причiлковою стiною заповнювався дерев'яним настилом на стовпчиках, пiднятим на рiвень лежанки печi.
Удень вiн використовувався для хатнiх робiт, а вночi слугував спальним мiсцем. На Волинському Полiссi лiтнє спальне мiсце iнодi влаштовували в сiнях. Уздовж чiльної та причiлкової стiн наглухо встановлювали лави, якi на свята прикрашали саморобними ряднами, а в заможних сiм'ях – килимами. В кутку, протилежному печi, бiля дверей i над ними розмiщували дерев'янi полички або невеличку шафу для посуду, а вздовж чiльної стiни над вiкнами проти печi – полицю для хатнього начиння та хлiба. В одноподiльних бiдняцьких хатах Полiсся та Карпат майже до початку XX ст. побутувала архаїчна форма курної печi, дим вiд якої йшов просто в хату. Для його виводу у стелi робили спецiальний отвiр iз засувкою. Полiщуки майже до 20-х рокiв XX ст. продовжували користуватися такими архаїчними освiтлювальними пристроями, як посвiт, лучина, якi встановлювали бiля вiкна проти печi. Зi стелi, в якiй залишали отвiр, над посвiтом спускали трубу, зроблену iз хмизу або полотняного мiшка, обмазаних глиною. Своєрiдностi полiському та карпатському iнтер'єру надавала цiла система жердок (на бiльшостi територiї України їх було лише одна — двi). Це поздовжнi й поперечнi жердки-полицi,жердка-перекладина для плетiння постолiв, личакiв, рогож; жердка для пiдвiшування кросен ткацького верстата, жердка-сушилка бiля печi та повсюдно поширенi жердки-вiшалки над спальним мiсцем.
були поставленi на припiчок урiвень з ним, так що припiчок мав вигляд заглибленої площадки. Правобережна пiч мала комин у формi зрiзаної пiрамiди — у виглядi вiльно нависаючого над припiчком або спертого на стовпчики коша. Лемкiвська пiч, крiм своєрiдної орiєнтацiї отвору на причiлкову стiну, мала комин у формi Г-подiбної труби, коротка частина якої нависала над припiчком, а подовжена з'єднувалась iз стiною сiней, де був отвiр для виводу диму в сiни. Основу печi найчастiше робили з глиносоломи, у полiському та карпатському житлi були поширенi опiчки з дерева, на Пiвднi та Закарпаттi — з природного каменю, пiзнiше — з цегли.
Традицiйна українська хата мала, як правило, не менше трьох вiкон: у чiльнiй стiнi — двоє навпроти печi та третє навпроти столу. Робили й маленьке вiконце у причiлковiй стiнi. В курних хатах Полiсся та Карпат майже до початку XX ст. зберiгалися так званi волоковi вiкна,
що являли собою вузькi наскрiзнi отвори в стiнi, якi закривалися дерев'яними засувками — волоками.
3. 2. Екстер’єр хати
Стiни хати зводилися з рiзних будiвельних матерiалiв залежно вiд мiсцевих ресурсiв та економiчних можливостей забудовникiв.
XX ст. змiнюється на користь останнiх, а зрубне житло стає привiлеєм заможних господарств, перетворюючись на своєрiдний символ добробуту. У пiвнiчнiй полосi Лiсостепу каркас заповнювали деревом та частково глиносоломою, а у пiвденнiй — плетiнням (мiнiмально вживали дерево, максимально — лозу, очерет, солому з глиносоломою). На Правобережжi вiдстань мiж стовпами каркасу заповнювали дерев'яними горбилями, якi горизонтально закладали в пази цих стовпiв. У лiвобережному варiантi переважав вертикальний спосiб заповнення каркасу. Промiжки мiж стовпами каркасу закладали бiльш тонким деревом — торчами, якi заводилися зверху у поздовжню обводку, а знизу або закопувалися в землю, або вставлялися у нижню балку — пiдвалини. Торчовi стiни з обох бокiв обмазували глиною та бiлили. Для кращого прилягання обмазки її накладали на забитi у стiни дерев'янi кiлки. У XX ст. замiсть тиблiв почали набивати металевими цвяхами дерев'янi планки або дранку. Стiни з плетеним заповненням каркасу мали поширення у зонi Лiсостепу та Степу. Вони мали досить легкий каркас iз густо поставлених стовпчикiв, якi скрiплювалися кiлькома рядами горизонтальних жердок. Каркас вертикально заплiтали хмизом, лозою, очеретом, а далi з обох бокiв обмазували товстим шаром глиносоломи. Турлучнi хати мали рiзнi назви: мазка, мазанка, хворостянка, кильована, на пiдпльотi та iн. Поряд iз каркасною у лiсостеповiй i особливо у степовiй частинi України побутувала безкаркасна технiка зведення стiн iз глиносолом'яних валькiв та блокiв-цеглин, а в рядi районiв — iз природного каменю — ракушняку, солонцю тощо.
Декоративно-художнє оздоблення хати було досить рiзноманiтним у рiзних районах України. Так, якщо засоби зовнiшнього оздоблення зрубних полiських жител обмежувалися частковою побiлкою або обмазкою глиною, до того ж лише житлової частини хати, то у крайнiх пiвнiчно-захiдних районах зруб залишався небiленим або пiдбiлювалася тiльки частина стiн навколо вiкон. Декор зрубного карпатського житла вiдзначався багатством профiльованого рiзьблення. Значним розмаїттям прийомiв оздоблення характеризувалось каркасне та безкаркасне житло лiсостепових та степових районiв. Тут, окрiм традицiйної обмазки глиною та побiлки, широкого вжитку набули пiдводка кольоровими глинами та декоративний полiхромний розпис. У прикарпатських зонах Подiлля, Буковини, гiрських районах Прикарпаття та Закарпаття застосовували прийоми художнього викладання — шалiвку.
лiс.
житлi збереглися поодинокi випадки влаштування таких ар хаїчних форм стелi, як трикутна, трапецiєподiбна та напiвкругла (горбата) стеля. Стелю, як правило, завжди бiлили, залишаючи небiленими iнодi лише сволоки. Повнiстю небiлена стеля побутувала лише у захiдних районах Полiсся та у карпатських горян.
Найбiльш поширеною конструкцiєю даху на Українi була чотирисхила на кроквах, якi крiпилися на вiнцi зрубу або на поздовжнiх балках, покладених по верху стiн. На Полiссi ще побутував двосхилий дерев'яний дах кiлькох варiантiв: накотом, на стiльцях, на сохах тощо. У правобережних лiсостепових районах дах покривали переважно соломою, зв'язаною снопиками, а в лiвобережних — розстеленою соломою. На Правобережжi та в Карпатах по ребрах та вздовж усього даху викладали сходинки. Такий дах завершувався високим гребенем, прокладеним по всiй його довжинi. Через велику кiлькiсть атмос ферних опадiв дахи тут були значно вищi, нiж в iнших районах. У зонах, багатих на лiс, покрiвельним матерiалом слугувало дерево.
4. Житло в духовному свiтi народу
4. 1. Житлова обрядовiсть
Будiвництво житла здавна було одною з найважливiших подiй. З переселенням до нової хати люди пов'язували свої надiї на щасливiше й заможнiше життя. Боротьба з природною стихiєю, бажання найрiзноманiтнiшими засобами задобрити її, прагнення забезпечити надiйнiсть та мiцнiсть нової оселi — усе це знайшло вiдбиття у своєрiдних вiруваннях, звичаях та обрядах. Це вибiр мiсця i часу для будiвництва житла, його закладини, закiнчення будiвництва, перехiд у новий дiм та багато iншого.
Колись суворо канонiзований та регламентований комплекс обрядовостi, пов'язаної з житлом, сьогоднi iснує лише у виглядi розрiзнених елементiв i побутує серед невеликої частини сiльського населення. А такий украй необхiдний захiд, як вибiр мiсця для житла, нинi майже зовсiм не здiйснюється, оскiльки це мiсце в обов'язковому порядку визначається районним архiтектором при виборi забудовником того чи iншого типового проекту i неодмiнно узгоджується з генеральним планом розвитку села.
Вибiр мiсця для нової хати по всiй Українi (крiм Пiвдня) був одним iз найважливiших обрядiв, пов'язаних iз народним житлом. При вирiшеннi цього питання брали до уваги багато чинникiв: вiддаленiсть житла вiд вулицi, рельєф садиби, розташування хати щодо сторiн свiту тощо. Для нового житла намагались знайти таке мiсце, яке мало задовольняти цiлий ряд вимог, зокрема: 1) щоб город за хатою та господарськими спорудами виходив до рiчки, ставка, на долину; 2) щоб це мiсце було по можливостi на цiлинi, де земля "спокiйна"; 3) на горбку, де немає вологи; 4) там, де ранком не буває роси; 5) де не ростуть дерева; 6) де колись водилася худоба, була в сiм'ї злагода i не вмирали дiти; 7) де можна вдало розмiстити господарськi споруди; 8) де є зручний пiд'їзд; 9) вхiд до хати повинен бути iз пiвденного боку або зi сходу.
Слiд зауважити, що заборон при цьому було значно бiльше. Так, не можна було будувати нову хату: 1) за розмiрами меншою вiд старої (щоб не зменшилась сiм'я); 2) на, мiсцi старої, хоча б трохи не посуваючись убiк; 3) на садибi родини, де були п'яницi, злодiї тощо; 4) там, де люди вимерли вiд пошестi; 5) де часто хворiли; 6) де були сварки та розлучення; 7) де колись вбили когось чи ще якось осквернили мiсце; 8) де були поховання, особливо вiшальникiв; 9) де ранiше була церква чи якесь iнше святе мiсце; 10) де колись молотили (бо будуть чорти молотити); 11) на пустирах, вигонах, мочарах, на роздорiжжi, перехрестi дорiг та на межi; 12) там, де хата роздiляла дiлянку землi навпiл; 13) на стежках, дорогах та корчах; 14) на камiннi та болотах; 15) там, де росло дерево, а особливо бузина, терен, груша i вкрай небезпечна калина; 16) де був льох чи якiсь ями; 17) де був хлiв чи стайня; 18) де був смiтник, гноярка, мiсце, куди виливали помиї; 19) де скупчувалась дощова вода; 20) де була хата, яка згорiла вiд удару блискавки.
Крiм того, щоб визначити мiсце для нового будинку, ходили до ворожок та розпитували старих людей. У деяких випадках на цьому мiсцi сiяли жито: якщо воно росло гарно, то вважалося, що й мiсце гарне. Перевiрка правильностi обраного мiсця полягала у подальшому уточненнi розмiщення хати на однiй iз найбiльш придатних дiлянок. Для цього здiйснювався такий обряд: пiд кожним рогом майбутнього житла забивали дерев'янi кiлки або ж клали камiнцi, бiля яких пiсля заходу сонця таємно вiд чужих очей насипали певну кiлькiсть зерен жита або пшеницi — 27, 30, 33, 36, 39 тощо. Водночас посерединi майбутнього житла на столику або стiльцi, застеленому рушником, клали хрест (який потiм, при зведеннi хати, переносили на покутнiй стовп), хлiб, сiль i залишали яку-небудь посудину з водою. Подекуди для бiльшої вiрогiдностi воду ставили бiля кожного кiлка чи камiнця. Наступного ранку до схiд сонця перевiряли, в якому станi були хлiб, зерна, сiль та вода. Якщо все лишалося незачепленим, а кiлькiсть води навiть побiльшала, то це було доброю ознакою. Такий обряд iнколи повторювали двi-три ночi пiдряд.
Широко побутував також обряд iз використанням металевого або глиняного посуду (сковорода, горщик тощо). Пiд такий посуд увечерi клали жмут вовни, а вранцi перевiряли, чи не зволожилась вона. Якщо так, то й житло буде вологим i будувати його в цьому мiсцi небажано. Усi зазначенi магiчнi обряди в далекому минулому виконували тiльки чоловiки, хоча наприкiнцi XIX ст. цiєї традицiї вже не дотримувались.
4. 2. Обряд “Закладини”
Вибiр часу для закладин житла вважався однiєю з важливих умов успiшного будiвництва. Закладати нову хату було прийнято навеснi та влiтку. На Подiллi будiвництво починали у п'ятницю, найкраще у повнолуння, “щоб у хатi було повно”. Загалом по Українi найбiльш сприятливими днями вважались вiвторок, четвер, п'ятниця та субота. Небажано було починати будiвництво у високосний рiк, понедiлок, середу та на свята. Перш нiж закладати житло, довiдувалися, чи не припадає це на день, присвячений комусь iз святих мученикiв, “бо не доведеш справу до кiнця”. Пiсля ж закладин уже можна було працювати всi днi, крiм недiлi, свят та постiв (Петрiвка, Спасiвка).
хрест, букет квiтiв, хлiб, сiль, чашка води або вина. Старший майстер брав рушник iз хлiбом, цiлував його, промовляючи: "Господи, допоможи", i починав роботу. Рушник, а iнколи й добрий шмат тканини i грошi майстер забирав собi. Якщо у майстра були помiчники, то найчастiше вiн розраховувався з ними сам.
Закладини починалися з того, що майстер робив хрест, який з ходом будiвництва поступово пiднiмався до вершини даху (по закiнченнi його назавжди прибивали на горищi).
Щоб будинок стояв довго, перший камiнь чи якийсь iнший жертовний атрибут закладали тодi, коли пролiтав крук. Майстра на закладини гарно частували, щоб той не зарубав на кого-небудь, коли закладатиме першу пiдвалину; намагалися не попадати йому на очi, бо як побачить кого, то той може померти скоро чи сильно занедужати.
Крiм того, на закладини, як i при зведеннi нової хати, навхрест дерева не клали, бо невдовзi буде в домi мрець. Дрiбнi грошi, зерно, хлiб, вино, трави, квiти, зiлля, часник, овечу вовну, лампадки, iконки, ладан, освячену воду, проскурки та iншi жертовнi атрибути (як i перший камiнь, перший кiлок, глинянi вальки та iншi будiвельнi матерiали) обов'язково закладали господарi майбутнього житла. У пiвденнозахiдних районах цей обряд iнколи здiйснювали куми. Жертовнi атрибути закладались пiд усi чотири кутки житла, а подекуди — лише пiд один так званий красний куток, який, як правило, був розташований на сходi.
Пiсля того як майстер з помiчниками уже встиг добре попрацювати, а господар приготував усе необхiдне для трапези, родичiв та сусiдiв запрошували на "Закладини", тобто обiд на мiсцi майбутнього житла. Таким чином сплачувалася своєрiдна данина займанiй природi. За звичаєм, господар наливав чарку горiлки чи вина i спочатку випивав сам, дякуючи всiм, що прийшли, а потiм пiдносив кожному по черзi, починаючи з того кiнця, звiдки сонце сходить. Пообiдавши, гостi розходились, а майстер продовжував роботу. Інодi гостi допомагали йому i працювали до вечора.
4. 3. Обряд завершення будiвництва – "квiтка".
По закiнченнi основних будiвельних робiт на гребенi даху ставили хрест, колоски збiжжя та букет квiтiв — це й була “квiтка”.
Досить часто вiдзначали й завершення якихось етапiв будiвництва. Так, пiсля зведення стiн i стелi майстер прибивав до сволока хрест i квiти. Господар у свою чергу прив'язував до сволока кожух (щоб у домi було тепло), скатертину (для чистоти й порядку), хустку з хлiбом та сiллю (щоб у домi завжди був хлiб-сiль). Хустка, хлiб i сiль призначались у подарунок майстровi. Обряд "квiтки" зберiгся й донинi, оскiльки його активно пiдтримують майстри, що зводять житло. Вивершення хати "квiткою" слугує своєрiдним сигналом до того, що господаревi слiд розраховуватися з майстром, а господинi — накривати стiл. Це яскравий приклад утрати обрядом своєї колишньої змiстовностi, його суто матерiального приземлення. Слiд зазначити такий прояв магiчної дiї, котра мала вберегти мешканцiв нової хати вiд усякого лиха, як iдея незавершеностi. Закiнчуючи будiвництво, майстри обов'язково залишали непокритою частину даху над сiньми, вважаючи, що через цей отвiр мусить вилетiти усе зло. Через декiлька днiв отвiр все ж закривали. Крiм того, пiсля спорудження хати протягом року не можна було бiлити всю будiвлю, а залишити хоча б невелику "латку" де-небудь, щоб не бачили стороннi люди.
4. 4. Новосiлля.
Сьогоднi зовсiм небагато збереглось вiд такого колись розмаїтого обряду, як новосiлля. Так, лише подекуди сучасне новосiлля починається з того, що господарi за день до цiєї подiї (вiрнiше — на нiч) залишають у новiй хатi кота або пiвня. Наступного дня, коли вже все готове до переходу в новий дiм, старшi члени сiм'ї беруть у руки iкону, вишитий рушник з хлiбом i сiллю, миску з житом, пшеницею, дрiбними грiшми та пляшкою горiлки i входять до нової хати. Лiтнiй чоловiк (батько молодих господарiв, а за його вiдсутностi кум чи iнший близький родич) iконою або ж тiльки хлiбом iз сiллю благословляє на всi боки нове помешкання, пiсля чого залишає iкону на покутi. Вийшовши на вулицю iз хлiбом i сiллю на вишитому рушнику, вiн благословляє дiтей на щасливе життя в новiй хатi. Молодi господарi беруться за кiнцi рушника, i вiн заводить їх у нове житло. За ними заходять родичi та сусiди; лiтня жiнка посипає всiх зерном i дрiбними грiшми, бажаючи щастя в новому домi. Пiсля цього всi дарують подарунки та сiдають за столи, а молодi господарi частують гостей. Новосiлля закiнчується спiвами й танцями.
Слiд зауважити, що в минулому на новосiлля обов'язково спочатку спiвали обрядових пiсень i тiльки потiм — звичайних. Неодмiнно виконували обряди освячення житла, обкурення його ладаном, смирною, вугiллям та кусочками шкiри. Перед заселенням ворожили, кладучи на нiч до ранку хлiб, сiль i жито. Вважали за краще переселятися на молодик i не в перiоди посту. Всi учасники дiйства чiтко знали, хто що мав приносити на новосiлля. Так, батьки новоселiв несли подушки, родичi та сусiди — клуночки з житом, хлiб, сiль, посуд, ножi, ложки (старий посуд у новiй хатi категорично заборонявся). На новосiлля господар обов'язково рiзав барана або свиню. В далекому минулому першим у хату навiть вводили коня, — мабуть, для того щоб засвiдчити, що хата добротна, мiцна та велика за розмiрами.
4. 5. Символiка житла.
Селянська хата була не тiльки рiччю, але й досить змiстовним знаком, що виконував естетичну та магiчну функцiї. Так, просте споглядання садиби, житла та господарських споруд давало змогу визначити заможнiсть та уподобання господаря; зручнiсть мiсця для будинку та пiдходiв до нього свiдчили про шанування господарем певних народних знань; чисто пiдведенi призьба, стiни, вiкна засвiдчували те ж саме i про господиню; наявнiсть намальованих знакiв, червоних квiтiв чи пташок на хвiртцi, воротах або над вiкнами промовляла про те, що у данiй оселi є на виданнi дiвка чи парубок. Для того щоб зацiкавленi мали привiд зупинитися i довiдатися про все детальнiше, бiля ворiт вiд вулицi була закопана лава для вiдпочинку, а неподалiк, на межi садиби з вулицею, знаходилася криниця, де можна було напитись води та напоїти коней чи волiв, перепочити, почути якiсь новини.
"усього входящого". Функцiю оберегу виконували також наведенi крейдою хрестики навколо вiкон та дверей. Оберегами слугували й рушники, якими оздоблювали вiкна та дверi. Їхня вишивка обов'язково вiдрiзнялась вiд тiєї, якою вишивали рушники для картин та iкон. Неодмiнними хатнiми амулетами були часник та пiдкова. Останню прибивали до порога чи бiля нього. Часник та рiзнi трави розвiшували навколо дверей та вiкон.
про те, що вони мислились i як сакральний акт. Проте вже на кiнець XIX ст. декоративнi мотиви розпису традицiйного житла чимдалi втрачали свiй символiчний змiст.
Настiннi розписи традицiйно розмiщували переважно трьома горизонтальними смугами: середня визначалася висотою вiкон, а двi iншi — вiдстанню вiд вiкон до даху та призьби. Триподiльна система — явище не випадкове, адже й житло також дiлиться по вертикалi на три частини: призьба, стiни, дах. У житловiй кiмнатi найчастiше було три вiкна, на фасаднiй стiнi — три отвори (дверi та два вiкна), бiльшiсть традицiйних хат мала триподiльне планування. З появою вiконного скла великих розмiрiв швидко набули широкого побутування вiкна на три шибки. Потаємний смисл триподiльної системи ще чекає на своє розшифрування.
Заключення
Ми коротко зупинилися на основних регiональних осередках українського житла. Проте й серед них є чимало рiзновидiв, якi подекуди властивi навiть окремим сусiднiм селам. У цiлому ж помешкання на Українi увiбрало кiлька стилiв, якi нерiдко позначенi неперевершеними естетичними, мистецькими та конструктивними вивершеннями i по праву посiдають чiльне мiсце в свiтовому житлобудiвництвi. На увесь свiт уславилася традицiйна українська хата своєю ошатнiстю, кольоровим оздобленням, мистецькими обладунками. Став уже крилатим Шевченкiв вислiв: неначе писанка село!
1. Байбурин А. К. Жилище в обрядах и представленнях восточных славян. - Л., 1983.
2. Гошко Ю. Г. Населення Українських Карпат XV— XVIII ст. - К., 1976.
3. Космiна Т. В. Сiльське житло Подiлля. Кiнець XIX— XX ст.: Іст. -етногр. дослiдження. - К., 1980.
|
