Матеріальна та духовна культура євреїв Півдня України у XIX ст.

Матерiальна та духовна культура євреїв Пiвдня України у XIX ст. Реферат Матерiальна та духовна культура євреїв Пiвдня України у XIX ст. План 1 Побут 2 Одяг 3 Їжа Висновки Список лiтератури тому, що вона свiдчить, якою мiрою людина стала для себе та iнших людиною, як вона вiдчуває та усвiдомлює себе такою. Матерiальна культура характеризує дiяльнiсть з погляду її впливу на розвиток людини. Духовна культура є результатом дiяльностi розуму. Цiлiсна єврейська культура ще не склалася. Вона iснує як конгломерат деяких культурних комплексiв, характерних для рiзних етнолiнгвiстичних груп євреїв, якi розвивались в рiзних етнокультурних умовах, можна казати про синтез цих комплексiв то часто-густо житло ставало й крамницею. В селi Крутому Кодимського району ще зовсiм недавно (в повоєннi роки минулого столiття) навколо базарної площi можна було побачити єврейськi будiвлi, мешканцi яких торгували саме по своїх житлах. Єврейськi будинки мали вiкна i дверi бiльших розмiрiв, нiж українськi. Господарських споруд, а отже й подвiр'їв та огорож практично не було, за винятком тих господарств, де тримали худобу. У мiстечках мало мiсце й таке розпланування: подвiр'я, до якого можна було заїхати через широкi ворота, стояло пiд одним дахом iз житлом. Такi будинки найчастiше належали 3 - 4 i бiльше родинам. Якщо в українськiй хатi повсякденний одяг тримали на жердцi, то у євреїв його чiпляли на позабиваних у стiну цвяхах та кiлках. Не було по єврейських хатах лав та ослонiв - користувалися стiльцями. Порiвняно бiльше, нiж iншi народи, мали євреї посуд. І не лише того, в якому їжу подавали до столу, а й того, в якому їжу готували. Наприклад, для молочних i м'ясних страв кожна господиня тримала окремi горщики чи каструлi. Грiх було також готувати рибу в молочному чи м'ясному горщику. Був i спецiальний пасхальний посуд - як столовий, так i кухонний. Ним користувалися тiльки раз на рiк. Власне, од євреїв до трудового українського люду перейшов звичай подавати кожному за столом окрему тарiлку, а згодом це передалося й на села, де ранiше традицiйно їли зi спiльних мисок. У єврейських хатах мали мiсце картини релiгiйної тематики, портрети видатних рабинiв i предкiв господарiв, але заборонялось тримати вироби рельєфного i скульптурного зображення, бюсти. Нерiдко на схiднiй стiнi в рамцi пiд склом можна було побачити кольоровий аркуш паперу з текстом Святого письма, емблемами щита Давида (два перехрещенi трикутники) тощо. А балкiв у кожнiй кiмнатi мало бути парне число. Деякi євреї на пам'ять про сплюндрування Єрусалима, фарбуючи або бiлячи житло, залишали на стiнi не замальований квадрат розмiром в аршин. На дверях прибивали пергаментнi аркушi з главами Святого письма. Побутовi умови небагатих єврейських родин були досить напруженими. В серединi XIXстолiття в мiстечках нашого краю в 3 - 4 кiмнатах жило по 8 - 10 сiмей. Якщо у християнського населення мiст на 100 будинкiв приходилось 410-500 мешканцiв, то у євреїв - 1299. 2 Одяг За давнiх часiв українськi євреї – чоловiки носили старопольський костюм - довгий чорний сюртук, штани, заправленi в панчохи, черевики. Але пiд шапками на головах мали ще й ярмулку - невеличку чорну шапочку, якої нiколи не скидали - навiть пiд час їжi й молитви. Непокриту голову вважали за грiх перед Богом. У зачiсцi обов'язковими були пейси, що неширокими пасемками звисали з голови по обидва боки обличчя. Єврейки вирiзнялись з-помiж iнших, передусiм, способом запинатися: хустку зав'язували кiнцями на потилицi так, щоб було видно вуха. Замiжнi єврейки, крiм того, носили перуки, а власне волосся стригли: всi вважали, що жiнцi нiколи дбати про власну зачiску - їй треба насамперед глядiти чоловiка i дiтей. дозволяв своєму народовi носити мiшанi тканини, як це практикували єгипетськi жерцi. За iншою версiєю, жертва перших Адамових дiтей складалася в одного з рослин, а в другого з тварин, i не слiд рослинних волокон перемiшувати з тваринними, щоб не виникло братовбивства. Кожен має додержуватись власних уподобань i не нав'язувати їх iншому 3 Їжа Єврейська народна кухня доволi смачна й рiзноманiтна. Але теж має свої застороги. Про те, що євреї не їли свинини, знають усi. Але понад те їм заборонялося брати до вжитку м'ясо худобини, яку роздер хижий звiр. Не годилося, також, їсти м'ясо хижакiв i хижих птахiв, бо воно має недобрий вплив на людину, робить її брутальною i жорстокою. Це все належало до того, що звалося трефним, тобто до їжi непридатним. Основою ж кошерних, тобто придатних до їжi м'ясних страв було м'ясо жуйних тварин з роздвоєними ратицями: корови, кози, вiвцi. Із птицi годилися в їжу всi її домашнi види, але треба було ще знати, як її зарiзати, щоб i вона була кошерною. Умiли це робити спецiальнi рiзники, їх чимало було по мiстечках. А орендарi сiльських корчем мусили наймати балагулу, щоб завезти птицю до рiзника та споживати її з чистим сумлiнням як кошерну. Рибу мали за кошерну лише лускову з плавниками. Сомiв, отже, не їли, як й не їли кодимських в'юнiв (рiзновид вугра). Одначе навiть тодi, коли до готування їжi було дiбрано цiлком кошернi продукти, єврейськi господинi мали виконати найголовнiшу засторогу: "Не давай вогню, поки не посолиш". Тiльки за такої умови, вважали вони, їжа нiкому не завадить. Тому вариво найчастiше солили тричi: дрiбку до вогню, жменьку до смаку i щипочку наостанцi. Так, у всякому разi, чинила дружина шинкаря в селi Новосiлцi Голованiвського району, тепер Кiровоградської областi. Овочi й фрукти євреї вважали кошерними всi. Але особливо полюбляли такий корисний i здоровий овоч, як часник. Цiнували його й українцi, особливо з салом та в ковбасах i холодцях. родить картопля. 4 Обряди Весiльна обрядовiсть євреїв, як i iнших народiв, складалася з кiлькох частин. Найпершою були заручини. Справляли їх частенько ще тодi, коли "молодий" i "молода" бавились у пiсочку чи гралися ляльками. Але - за всiма вимогами традицiй i звичаїв. Посередником мiж сторонами виступав сват, що мав таку професiю i наймався як до батькiв майбутньої нареченої, так i до батькiв майбутнього нареченого. Саме вiн залагоджував усi незгоди та добивався компромiсiв. Із цього приводу в Одесi складено анекдота: -Ой, то вашiй донечцi не пiдходить нi син Терешковича, нi син Абрамовича! Може б ви оддали її за графа Потоцького? – iронiзував сват - За графа Потоцького таки оддав би. - Ну то пiв дiла зроблено. Зосталось умовити тiльки графа Потоцького. Зарученого нареченого щороку на Пасху кликали до родини нареченої (дуже рiдко бувало навпаки), однак мiж собою зарученi навiть не розмовляли. Минав не один рiк, поки доходило до весiлля. Але перед ним батько нареченої мав обов'язок подарувати майбутньому зятевi годинника. Та ось, нарештi, призначено день шлюбу. Перед ним у домi молодого й молодої влаштовували молодiжнi гуляння. Обiдали там i там окремо, а на вечерю молодий разом зi своїми гiстьми йшов до молодої. Невдовзi його гостi розходилися. Товаришки ж молодої розплiтали їй коси пiд журливу мелодiю оркестру, молодий у присутностi двох своїх свiдкiв накидав їй на голову хустку, нiби ставлячи знак своєї власностi, i теж йшов (разом з оркестрантами) додому, бо i на неї, i на нього чекав iще обряд омовiння. Виконати його треба було обов'язково до пiвночi, тобто до настання суботи, бо цього дня євреям заборонялися всякi роботи й справи, окрiм молитов, читання Бiблiї та звертання до Бога. Щоправда, перед виходом до шлюбу молодий мав iще пройти обряд випосадження, коли на нього накладали китель- одежу, яку євреї вбирали тiльки на Пасху та Судного дня, i в якiй їх ховали. Але цю чиннiсть не мали за грiх, бо вона, як i шлюб, була звернена до Бога i кликала єврея до Його церкви (синагоги). Тут слiд зауважити, що й у iншi днi, тобто щосуботи, євреї вдягали до свого Божого дому теж спецiальну рiч. Це був талее- широка бiла стрiчка з вишитими текстами зi Святого письма та щитом Давида, її накладали через плече. Ходили до синагоги лише чоловiки. Саме вони мали обов'язок ставати перед Богом i звiтувати за все, що коїться в їхньому домi, в тому числi й вiдповiдати за поведiнку та грiхи своїх жiнок i дiтей. Жiнки до церкви не ходили. Лише раз на рiк - у Судний день - вони йшли до синагоги. Та ще в день свого шлюбу. Молодого до синагоги в день весiлля супроводжували двоє його друзiв зi смолоскипами, близькi родичi i той, хто хотiв, iз знайомих та сусiдiв. Молоду - її найближче оточення. Шлюб проходив на спецiальному майданчику синагоги просто неба в присутностi не менш як десятьох дорослих i шановних чоловiкiв. Молода разом з батьками сiм разiв обходила навколо молодого i ставала обiч нього по праву руку. Рабин читав спецiальну молитву над чашею, з якої молодi надпивали, пiсля чого молодий на вказiвний палець молодої накладав обручку зi словами "цiєю обручкою ти заручена зi мною за законами Мойсея й Ізраїлю". При цьому вiн ногою мав роздушити спецiальну посудину – на знак пам'ятi про зруйнування Єрусалиму. Далi молодi пили з молитвою з другої чашi i шлюбний обряд закiнчувався. У домi молодої їм подавали передусiм "голден зуп" ( золотий бульон) - для пiдкрiплення, а гостей частували вином i всякими печивами. Десь опiвднi розпочинався так званий "ф о р ш п и л ь" - весiльний обiд з почастунками, найкращими зиченнями й подарунками, а ввечерi, по заходi сонця, не ранiше, приходив оркестр (йому теж не дозволялося в суботу працювати) i починалися танцi. Закiнчувалися вони тим, що кожен з гостей чоловiчої статi пiдходив до молодої, яку садовили на окремому стiльцi, брав її за хусточку, другий кiнець якої вона тримала в руцi, i провадив на одне коло танцю. "обтанцьовував" усе жiноцтво молодий. Насамкiнець вiн пiдходив до молодої, i їх обох виряджали пiд музику до шлюбної кiмнати. На другий день весiлля було в домi молодого i з музикою, сказати б, вiд ранку до останку. Молодого вiтали з законним шлюбом, i теж з цього приводу обдаровували. Дуже поширеним серед євреїв є свято Песах. На цьому святi їдять мацу (прiснi хлiбцi, якi схожi на тi, якими годувалися у пустелi в давнину євреї, якi вийшли з Єгипту) i замiнюють звичайний хлiб 8 днiв Песаха. У цих хлiбцях нема нiчого крiм борошна та води, але вiд замiсу до повного випiкання має пройти не бiльше 18 хвилин. Також не менш значним святом для євреїв є Днi Пiрума. Це яскравий, радiсне, карнавальне свято. Знаками Пiрумає трещотка, клоунський ковпак, маска для пуримшпиля, солодкi трикутниковi пирiжки, якi мають назву” вуха Амана”(так звали негативного героя давньої iсторiї), яка стала основою свята. Пiд час святкування iнсценуються рiзнi заповiдi. Ще однiєю ознакою Пурiма є пурiмшпиль – карнавальне дiйство з кумедними масками та карнавальними костюмами 5 Особливостi соцiальної органiзацiї та самоврядування З погляду соцiологiї єврейська спiльнота на пiвднi України геть не вiдзначалася однорiднiстю. Були в нiй i дуже багатi люди, i не дуже, були люди середнiх статкiв i геть бiднi. Були банкiри й торговцi, але ж були й ремiсники та робiтники. З погляду релiгiї у єврейського загалу теж не було одностайностi. Якщо хасиди твердили, що жодному євреєвi не потрiбна освiта, бо годi йому опанувати Святе письмо й вивчити Тору, i вiн уже стане мудрiшим та розумнiшим за всiх у свiтi, - то представники помiрно ортодоксальної групи, за якими йшли промисловцi й фiнансисти, а також бiльшiсть значнiших i дрiбнiших торговцiв та ремiсникiв, обстоювали таки потрiбнiсть технiчних, економiчних та iнших знань. Були серед євреїв i п р о г р е с и с т и - люди здебiльшого з середньою i вищою освiтою, з яких багато хто європеїзувався, i догмати Талмуду та вимоги, давньоєврейської вiри вважав навiть шкiдливим для органiзацiї життя цивiлiзованого єврейства. обряди – шлюбнi, родильнi, поховальнi; не мiг обминути також ц а д и к а – „мудрого з мудрих” проповiдника i порадника в усiх життєвих та морально-етичних питаннях. Вiдiгравали свою роль i к а н т о р и при синагогах. Крiм того, що вони були учасниками всiх обрядiв та служби в церквi, дбаючи про голосовий супровiд обрядовiй, вони ще й складали акти заручин i шлюбнi угоди, виступаючи порадниками у формуваннi дiлових паперiв. У малих поселеннях, де громада не могла утримувати рабина, релiгiйнi та iншi потреби єврейського люду задовольняв кантор, обслуговуючи iнодi по кiлька сiл. ремеслi. Вони виховували дiтей у релiгiйному дусi, а понад те навчали читати, писати й рахувати. Меламеди вищих розрядiв навчали дiтей також росiйської грамоти. До школи хедера - дiтей брали з 4-5 рокiв. Перебували вони там (найчастiше це було помешкання самого вчителя) з 9 ранку до 9-ої вечора. Субота й недiля - вихiднi. За навчання платили батьки. В бiльшостi мiст багатi люди намагалися дати своїм дiтям ґрунтовнiшу росiйську освiту. Але в XIX столiттi євреїв до гiмназiй не брали. Тим-то дуже поширеними стали приватнi школи, рiзнi комерцiйнi й технiчнi училища, де викладання йшло росiйською мовою, все утримання було єврейський. Однак початкове релiгiйне виховання кожна єврейська дитина мусила пройти в хедерi. Так в Одесi першу таку школу було засновано у 1826р. Отже, в одне цiле, незважаючи на всi соцiальнi розбiжностi, євреїв єднала таки релiгiя? Якоюсь мiрою так. Проте набагато значнiшу роль у цьому планi вiдiгравав к а г а л - колективний орган урядування в громадi (щось на зразок ради, тiльки не обраної привселюдно, а сформованої без розголосу з найавторитетнiших мудрецiв - старiйшин, до слова яких дослухалися, i на розсуд яких покладалися всi). Кагали були рiзних рiвнiв, як ми б сказали тепер, селищнi, районнi та обласний, але функцiї на них покладались однаковi: виконувати роль посередника мiж державою i єврейським поспiльством, кагал провадив громадськi справи, збирав податки, стежив за внутрiшнiм життям громади, був першим суддею в нiй. Та найголовнiше його завдання полягало в збереженнi єврейської окремiшностi як у вiрi, так i в звичаях, етично-моральному поводженнi, тобто в усьому тому, що визначає нацiональнiсть. Для цього кагал мав право вдаватися до всiляких заходiв, аж до застосування засудження та покарання тих, хто поза межi єврейської виходив. Висновки поселення євреїв iснували у смузi осiлостi, в якiй євреї i здiйснювали свiй економiчний та культурний розвиток. Такi побоювання з боку влади по вiдношенню до євреїв були зумовленi тим, що євреїв вважали ворогами Христа, а населення Росiї було християнським. Досить мiцна органiзацiя єврейської спiльноти i врядування нею допомагали євреям протягом столiть зберiгати свою цiлiснiсть i самостiйнiсть в iноетнiчному середовищi. Їхня етносоцiальна група завжди була свiдома своєї етнографiчної iдентичностi, сформованої на ґрунтi етнiчної своєрiдностi матерiальної, духовної культури народу, у якiй би країнi вона не жила. Культура як i праця робить людину людиною, вона є якiсною характеристикою розвитку суспiльства у тому числi i єврейського. Список лiтератури 2. М. Бельский. Путеводитель по истории одесских евреев// Ор Самеах. – 2005. №447. – с. 5 3. О. Губарь. Небесполезные люди. Еврейские земледельческие колонии в Новоросийском крае. // Ор Самеах. - 2004. - № 412. – с. 11 6. В. Жаботинский. Избранное. – Иерусалим. „Библиотека - Алия”. – 1990. – 368с. 7. История еврейского народа: от талмудической эпохи до эпохи эмансипации. - Иерусалим „Библиотека – Алия”. – 1994. – 458с. 8. История еврейского национального движения. 1870-1914гг. – Иерусалим „Библиотека – Алия”. – 1994. – 374с. 10. Израиль: вчера , сегодня, завтра. Материалы семинара. Израиль 2004-2005. – Иерусалим „Библиотека – Алия”. – 2004. – 526с. 11. И. Котлер. Почерки по истории евреев Одессы. – Иерусалим. – 1996. – 245с. 12. Е. Корнеева. С. Я. Боровой: известный исследователь истории евреев Российской империи.// Альманах »Мория ». 2004. – №1 13. Н. Лесков. Еврей в России. Несколько замечаний по еврейскому вопросу. – М.: Книга. 1990. – 32с. 14. Народознавство Одещини. Навч. пос. – Кушнiр В. Г. – Гермес, Одеса, 1998. – 245с. 15. Патрицiя Герлiгi. Одеса. Історiя мiста, 1794-1914. – Критика. – Київ. – 1999. – 382с. 16. Стивен Циперштейн. Евреи Одессы. История культуры. 1794-1881. - Москва. – Иерусалим, Гемарим, 1995. – 415с. 17. А. Симанович. Распутин и евреи. – М. – 1994. – 265с.