Лубнам 1020 рокiв
Лубни - мiсто обласного пiдпорядкування орденоносної Полтавщини, районний центр. Воно постає перед вами серед мальовничих краєвидiв. Із пiвночi до нього пiдступають лiси з пам'яткою природи - Мгарською дачею.
З пiвдня - дивовижнi у своїй красi гаї та розгонистi колгоспнi луки. На захiд - безмежний степ, який ряснiє багатими врожаями жита й пшеницi, цукрових бурякiв i картоплi. Нiби вплiтаються в тi лiси та степ широкi стрiчки дорiг до Полтави i Харкова, Києва i Черкас...
київський князь Володимир, влаштовуючи Посульську оборонну лiнiю, "повелiв ставити городи..."
Який обшир вiдкривається звiдси! За десятки кiлометрiв ясної днини русичам було видно нападникiв, i тi дiставали належну вiдсiч. Пригадаймо рядки зi "Слова о полку Ігоревiм":
Конi iржуть за Сулою,
Гримить слава у Києвi...
Вишневецькi, обравши своїм "мястом столичним" Лубни.
Згадаймо ж сьогоднi славного Северина Наливайка, що пiд Лубнами, в урочищi Солоницi, 1596 року з повстанцями-козаками дав бiй багаточисельному вiйську польського гетьмана.
Згадаймо керiвникiв селянсько-козацьких повстань Богдана Кизиму, Якова Острянина, Павла Павлюка та iнших звитяжцiв, якi гнали ката українського народу Ярему Вишневецького не тiльки з цих земель, а й з усього Лiвобережжя.
Ген-ген височить над Сулою Лубенський Мгарський монастир (пам'ятка архiтектури XVIIстолiття). Там бував антиунiатський дiяч Ісайя Копинський, i звiдти йшли до Росiї посланцi з проханням про возз'єднання двох братнiх народiв.
Стоїш на цьому мисовi, де збереглися рештки давньоруських оборонних укрiплень, i мимоволi напрошуються слова з нової пiснi сучасних бандуристiв:
На Верхньому Валу поглянемо
довкола -
Удалеч за Сулу й на мiсто трудове. Лубенський Верхнiй Вал стоїть
високочоло,
І Київська в нiм Русь, i день новий
живе.
керiвництвом групи РСДРП у 1905 роцi Лубенська республiка.
Саме тодi тут побачила свiт перша в Царськiй Росiї газета українською мовою "Хлiбороб". А в 1917 роцi в Лубнах виникла одна з перших на Українi Рада робiтничих i солдатських депутатiв i дiяла бiльшовицька органiзацiя, яку очолював Микола Ворошилов.
Пройдiмось неквапом зеленими вулицями, прислухаючись до розмiреного биття пульсу стародавнього й такого молодого мiста. Молодiє воно на очах. Молодiє новими вулицями й майданами, висотними будинками i цiлими кварталами.
Важко зараз повiрити, що були тут руїни й згарища, коли 1943 року фашисти, втiкаючи пiд натиском Радянської Армiї, хотiли залишити по собi на довгi роки пустельну землю. Та давно вже загоїлися рани вiйни.
Часто можна бачити у Дитячому парку загони школярiв з квiтами та червоними полотнищами. Це сьогоднiшня юнь прийшла присягтися на вiрнiсть справi батькiв бiля пам'ятника вiдважним пiонерам-героям Толi Буценку, Борi Гайдаю, Ванi Сацькому.
Приємно ходити таким мiстом, милуватися його парками й новобудовами. Прислухаймось же до трудового ритму його пiдприємств, адже Лубни посiдають третє мiсце на Полтавщинi за своїм промислово-економiчним потенцiалом i кiлькiстю населення.
Давнi традицiї має хiмiко-фармацевтичний завод. Ще 1707 року Петро І заснував у мiстi першу на Українi Польову аптеку.
Вiдтодi збирання дикорослих лiкарських рослин, вирощування цiлющих культур, дослiдження й перетворення їх у лiки стали єдиним комплексом - галуззю, яка невпинно розвивається.
Зараз тут дiє Українська зональна дослiдна станцiя лiкарських рослин, а спецiалiзується на їх вирощуваннi мiсцевий радгосп "Дружба". Хiмфармзавод виробляє майже шiстдесят препаратiв, iз яких пiвтора десятка виготовляються у нашiй країнi тiльки в Лубнах.
Марка лубенських пiдприємств вiдома сьогоднi в сiмдесяти країнах. Верстати пiдвищеної точностi для шлiфування колiнвалiв до двигунiв внутрiшнього згоряння виготовляє завод "Комуна".
Завод лiчильних машин спецiалiзується на випуску пристроїв циклового програмного керування роботами-манiпуляторами, а завод "Комсомолець" - млиново-елеваторного обладнання.
В мiстi також виготовляють меблi, шиють одяг, тчуть багатоколiрнi жакардовi ковдри, ремонтують двигуни для тракторiв, роблять спецiальнi машини для лiсового господарства всiєї країни, провадять ремонт землерийної технiки для механiзаторiв, якi будують залiзницi в пiвденних районах СНД.
Окремо скажемо про встановлення двох пам'ятникiв на честь 1000-лiття Лубен - засновникам i захисникам мiста перiоду Київської Русi; це високомистецькi твори, у роки пiдготовки до ювiлею лубенцi виявили справжнiй патрiотизм, адже вони усвiдомлювали, що а Лубнами тiсно пов'язано чимало героїчних iтрагiчних сторiнок: iсторiї України, i пам'ять про це має бути вiчною.
На цiй землi народилося 16 Героїв Радянського Союзу; серед видатних дiячiв мирних професiй - Герої Соцiалiстичної Працi академiк Академiї медичних наук СРСР А. Ромоданов i залiзничниця Є. Федоренко; доктор фiзико-математичних наук І. Ляшко, доктор iсторичних наук археолог І. Шовкопляс, доктор хiмiчних наук Ю. Розум, дипломат С. Червоненко, композитор Б. Пiдгорецький, народний артист республiки П. Сергiєнко, перша радянська чемпiонка свiту з шахiв Л. Руденко.
Вiдвiдавши краєзнавчий музей, можна дiзнатися багато цiкавого про перебування чи проживання в цьому благодатному краї О. Пушкiна й Т. Шевченка, О. Афанасьєва-Чужбинського i Є. Гребiнки, Шолом-Алейхема i П. Капельгородського, С. Василькiвського, Г. Нарбута, О. Донченка, Л. Первомайського, П. Усенка, В. Симоненка, П. Артеменка... Духовна щедрiсть людей, краса навколишньої природи завжди надихала професiйних та самодiяльних художникiв на створення оригiнальних полотен, що демонструються нинi в галереї образотворчого мистецтва.
А кому поталанить побувати на традицiйному конкурсi "Поетична весна" чи на республiканському святi "Художня весна", той назавжди збереже спомин про високу майстернiсть та масовiсть народної творчостi у цьому районi.
прийдешнє - квiтуче, щасливе.
У мiстi було багато гостей iз усiх-усюд - Києва, Москви, Львова, Ленiнграду, Полтави, Ростова, з Далекого Сходу, республiк середньої Азiї та Кавказу, серед яких колишнi воїни-захисники й визволителi Лубенщини вiд нiмецько-фашистських загарбникiв. Вiдтодi i пiшла традицiя кожного року у другi суботу та недiлю вересня проводити в Лубнах день мiста.
У тiсному зв’язку з освiтянами працює лiтературне об’єднання при редакцiї газети „Лубенщина". Пiсля О. Донченка його очолювала Н. Хоменко, а понад тридцять останнiх рокiв П. Лубенський, якi стали членами Спiлкиписьменникiв по вiйнi.
i романи видано сiмома мовами.
Найвизначнiшим письменником - вихiдцем iз Лубенщини став В. Симоненко (народився в с. Бiївцi де є його хата-музей). Його творчiсть i доля вiдомi нинi у всьому свiтi.
1895 р. в мiстi органiзував хор лубенець, композитор Б. Пiдгорецький, а в 20-х роках те ж зробив хоровий диригент i композитор Г. Давидовський.
У 40-х роках першi виходи на самодiяльну сцену зробила учениця залiзничної школи Дiана Петриненко - в майбутньому знаменита українська спiвачка. У 50-х роках минулого столiття популярними були пiснi, влаштовуваннi на Лисiй Горi.
Побувавши в ювiлейнi днi в Лубнах, вiдомий спiвак, народний артист СРСР Д. М. Гнатюк дав таке iнтерв’ю: „Це щастя тепер - жити в невеликому мiстi. А Лубни особливо вирiзняються - цiкавi, затишнi, я сказав би - якiсь хатнi своєю домашнiстю. Народ веселий. Як голова республiканського музичного товариства я проводив чимало свят.
Але дуже сподобалось у Лубнах. Який хор зiбрався, якi фольклорнi колективи! Це поспiхом не робиться, видно, що у вас народна пiсня, творчiсть узагалi в пошанi. Аби скрiзь так - не було б подекуди занепаду культури”.
Вiрi Сергiївнi Роїк - 97!
Рушники, народженi iз болю,
З радостi i тихої журби.
Сива жiнка пiзньої пори.
Данило Кононенко.
Справдi, вся її доля лягла квiтами на полотнi. Це ж треба так вмiти любити свiт, людей i саме життя, щоб вiдчувати його через призму квiткового бачення, поєднувати тоненькими кольоровими квiточками сьогоднiшнiй i завтрашнiй день, одним словом, творити прекрасну мить для нащадкiв.
Вiра Сергiївна Роїк - це надзвичайна людина, яка зумiла через все нелегке i, далеко непросте життя, пронести вiру у людей, у те, що добро, краса i жiноча мудрiсть тримають на собi свiт, роблять його щедрим на любов.
Вона народилася 25 квiтня 1911 року в Лубнах у сiм’ї освiчених людей. Батьки Вiри Сергiївни приятелювали з такими вiдомими особами як Антоном Макаренком, Панасом Мирним i Володимиром Короленком. Змалечку була дуже непосидючою дитиною.
Навчалася вона у Полтавськiй Марiїнськiй гiмназiї та балетнiй студiї, на робiтфацi Полтавського iнституту сiльськогосподарського будiвництва.
У роки вiйни Вiра Сергiївна отримала тяжку контузiю i довгий час не могла вставати з лiжка. Проте за цей час у неї не зламалася сила волi i поводила себе мужньо.
І знову далека дорога... На цей раз доля закинула Вiру Сергiївну до Сiмферополя. Тут розправили крила її найкращi рушники i полинули по всьому свiтовi дарувати радiсть, любов i вчити прекрасного.
Пiзнiше Вiра Сергiївна закiнчує рiчнi курси з вишивки, крою та шиття у художньому навчальному комбiнатi у Москвi, працює в середнiх школах мiста, а потiм стає методистом образотворчого i декоративно - прикладного мистецтва у Будинку народної творчостi та художньої самодiяльностi профспiлок.
вишивки.
У 2003 роцi вона написала книгу про своє життя i творчiсть, а саме: “Мелодiї на полотнi. Спогади. Вишивки. Вiдгуки".
Вiра Роїк - це майстриня народної творчостi України, заслужена художниця АР Крим, член Нацiональної спiлки художникiв СРСР, почесний член товариства вчених Криму й Товариства “Просвiта" iм. Т. Г. Шевченка, лауреат Асоцiацiї нацiональних товариств i общин народiв Криму та Республiканського фонду культури, лауреат Державної премiї АР Крим, Почесний член Лубенського земляцтва, лауреат премiї iм. В. Г. Короленка, Почесний громадянин мiст Лубен i Кобеляк.
Її вiдзначено орденом княгинi Ольги ІІІ ступеня, мiжнародним орденом Миколи Чудотворця І ступеня “За примноження добра на землi", орденом “Святої Варвари-великомученицi”, багатьма медалями, дипломами, грамотами, а також найвищою нагородою - звання Героя України.
Зараз Вiра Сергiївна проживає в мiстi Сiмферополь, де до сьогоднi мешкає там зi своєю великою, проте дружньою сiм’єю. А також творить неоцiненнi шедеври, якi поповнюють скриньку духовностi нашої України.
Пiсня про Лубни
В старих Лубнах похмура осiнь
І дощ холодний накрапає за вiкном
Та тiльки осiнь їх не балує теплом.
Приспiв
Я тут живу i тут мiй дiм
Над Нижнiм Валом пеленою сивий дим
І крiзь столiття дзвони б’ють iз давнини
Тече Сула, стоять Лубни.
Посольський край, земля чарiвна
Похилi верби, рясна калина
І тут ще грає i привiтнiсть, i тепло.
Малечий гомiн стихне в кожному дворi.
Який вже день пливе Сулою
Твої сивини завжди красою,
Бо це iсторiя i гордiсть, i любов.
Висновок
Пiд час виконання лiтературно-краєзнавчої практики, яка включає два етапи було дослiджено: на першому етапi життя i творчiсть І. П. Котляревського, який проживав у Полтавi; на другому етапi я вивчив iсторичне минуле свого рiдного мiста Лубни, що на Полтавщинi.
з за ескiзом Т. Г. Шевченка у 1969 роцi з нагоди 200-лiтнього ювiлею поста, що справило на мене не абияке враження.
На другому етапi практики я знайомився з iсторичним минулим свого рiдного мiста, якому у цьому роцi виповнюється 1020 рокiв. Тому у своєму звiтi розповiв про визначних людей, що проживали тут. Це, зокрема, Вiра Сергiївна Роїк, якiй виповнилося 97 рокiв, майстриня вишивок, Василь Симоненко, вiдомий поет. Описав, як з Лубенщиною пов’язане iм’я Т. Шевченка.
Вважаю, що практика принесла велику користь менi, як студенту фiлологiчного факультету, бо збагатила мiй багаж знань з лiтератури i iсторiї рiдного краю.
Це те, що я знаю з лiтератури про І. П. Котляревського.
А в перший день практики ми вiдвiдали лiтературно-меморiальний музей І. П. Котляревського.
", вiрша на честь вiдкриття монумента Слави в Полтавi В. В. Комунiсту.
28 вересня 1952 року тут був вiдкритий Полтавський лiтературно-меморiальний музей І. П. Котляревського.
Музейна збiрка налiчує бiльше 7000 експонатiв. Тут зберiгається рукописний архiв І. П. Котляревського, його особистi речi, чисельна колекцiя прижиттєвих i пiзнiших видань творiв письменника.
Експозицiя розташована у семи залах, один з яких виставковий. У чотирьох залах зiбранi матерiали про життєвий i творчий шлях І. П. Котляревського, два наступних розповiдають про вшанування пам’ятi поета.
Документи, книги, твори образотворчого мистецтва, предмети старовини вiдтворюють дитячi та юнацькi роки славетного полтавця, участь у росiйсько-турецькiй вiйнi 1806 р., Вiтчизнянiй вiйнi 1812 р. Висвiтлена службова дiяльнiсть на посадi наглядача Будинку виховання дiтей бiдних дворян та пiклувальника Полтавських благодiйних закладiв, а також зв’язки з декабристами та вiдомими дiячами культури.
Є зал, який присвячено iсторiї створення i виходу у свiт поеми “Енеїда" та експонується унiкальне видання 1798 р., здiйснено коштом мецената М. Парнури.
У третьому залi розповiдається про театральну i драматургiчну дiяльнiсть І. П. Котляревського, представленi першi видання його п’єс, афiшi, запрошення, фото театральних труп та окремих виконавцiв.
У виставковiй залi музею щомiсяця проходять виставки творчого доробку сучасних полтавських митцiв, творчої молодi, цiкавi матерiали з приватних колекцiй.
Лiтература
1. П. К. Волинський. Іван Котляревський. Життя i творчiсть. Держлiтвидав України, вид. І. К., 1951, вид. 2, К., 1955.
4. Б. С. Ванцак, В. М. Козюра. Рiдний край. м. Лубни, 1993.
5. Л. А. Банкова, Т. М. Дяченко, Т. С. Мошнiкова. Лубенський краєзнавчий музей. Харкiв, “Прапор", 1991.
6. Б. С. Ванцак. Лубни: фотоальбом. Київ, “мистецтво", 1985.
7. Ольга Рось “В. С. Роїк - 97! ”, газета “Лубенськi краяни №16 (24), 2008 рiк.
8. В. Козюра, І. Козюра “Лубни провiнцiйнi", газета “Лубенськi краяни №14 (22), 2008 рiк.
9. Ф. Барабаш “Спогад про В. Симоненка”. “Лубенськi краяни №2 (10) 2008 рiк.
| 
