Культовi споруди Мукачiвщини
Культовi споруди Мукачiвщини
Змiст
1. Слово про Мукачево
2. 1 З iсторiї замку
2. 2“Паланок” сьогоднi
3. “Бiлий палац” в Мукачевi
4. Монастир на Чернечiй горi
5. Таємницi мукачiвських цвинтарi
Висновки
Список використаної лiтератури
1.
Слово про Мукачево
Мiсто Мукачево має давню славну iсторiю. Минуло понад 1100 рокiв з часу першої писемної згадки про мiсто. За цей перiод Мукачево будувалось, розширювалось, змiнювало склад населення. В рiзнi перiоди воно входило до складу рiзних держав, що позначилось на його архiтектурi, звичаях, обрядах, мовi людей.
iм’я в Українi мають лижники, трикотажники, швейники, меблевими, кондитери та iншi мукачiвськi виробники.
У ХVII – ХIХ столiттях Мукачево було вiдомим в Європi виробами паперу i текстилю та ярмарками, на якi з’їжджалися купцi не тiльки iз Закарпаття, а й iз Галичини, Польщi, Австрiї, Трансiльванiї. Цьому сприяло географiчне розташування мiста, шляхи до якого вели звiдусiль.
Скульптор Іван Бровдi подарував мiсту пам’ятник Кирилу i Мефодiю, Тарасу Шевченку, пам’ятник Матерi, а Михайло Белень – Мiхаю Мункачi.
Славнозвiсна Ратуша, до речi, була споруджена у серпнi 1809 року. Тут в минулому щорiчно вiдбувалися вибори мiського голови. Ратуша завжди була полiтичним i культурним центром мiста. Тут проходили збори городян з рiзних питань, приймалися рiшення по них. Пiсля розпаду Австро-Угорської монархiї в Ратушi працювала Директорiя.
В 20-30 роках у Ратушi розмiщались полiцейське i жандармське управлiння, всi цивiльнi служби. З1944 року тут працював мiський Народний комiтет i деякий час Народна Рада Закарпатської України.
Мукачево також вiдоме тим, що 26 листопада 1944 року в кiнотеатрi “Перемога” вiдбувся Перший з’їзд Народних комiтетiв, на якому було прийнято Манiфест про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною.
В 1934 роцi в Мукачевi було створено етнографiчне товариство Пiдкарпатської Русi, головою якого було обрано Августина Волошина. Головним завданням товариства було створення етнографiчного музею краю. За два роки з рiзних регiонiв краю було зiбрано понад 2 тисячi оригiнальних експонатiв народної культури Закарпаття: зразки народного одягу, вишивок, керамiки, iкон, предметiв побуту тощо. Пiд час угорської окупацiї бiльшiсть експонатiв безслiдно зникла.
У 1915 роцi в мукачiвському замку “Паланку” був розмiщений створений у Страбичовi i Горондi штаб українських сiчових стрiльцiв. На замковiй площi 29 квiтня 1915 року проведено Шевченкiвське свято, на якому, крiм бiля тисячi стрiльцiв, зiбралося чимало селян району Паланку та гостей Мукачева.
“
Паланок
”
2. 1 З iсторiї замку
Древнiй замок видно, з якого б ви боку не наближались до Мукачева. Овiяний легендами й бойовою славою, вiн увiнчує своїми могутнiми фортечними спорудами одиноку гостроверху сопку на довколишнiй рiвнинi.
Мукачiвський замок – визначний архiтектурний пам’ятник середньовiччя – був збудований для охорони i контролю торгових i воєнних шляхiв, що схрещувалися тут. Один iз цих шляхiв проходив через Верецький перевал i в сиву давнину називався Великими руськими воротами. Бiля мiста Мукачева вiн виходив у Середньо-Дунайську низовину, з’єднуючи її з Схiдною Європою. Це був один iз тих iсторичних шляхiв, яким переселялися народ.
Про виникнення замку точних iсторичних вiдомостей немає. Гадають, що вже у ІХ-Х сторiччi на горi було невелике укрiплення, збудоване для охорони кордонiв Київської Русi за Карпатами. Пiзнiше замiсть цiєї фортецi тут збудували феодальний замок. За народними переказами супроводження його приписують руському князю Федору Корятовичу, володiння якого на Подiллi захопив литовський князь Вiтовт. Корятович знайшов притулок на Закарпаттi. У той час Закарпаття перебувало пiд владою угорських феодалiв. Угорський король Сигiзмунд, з яким Корятович був у союзi, у 1393 роцi подарував йому Мукачево й закрiпленi за ним володiння.
Князь Корятович перетворив Мукачiвський замок У свою резиденцiю. Замок являв собою квадратну жилу башту (донжон), розташовану на вершинi гори. Пiзнiше цю башту називали старою баштою. Пiд нею Корятович наказав видовбати у скелi колодязь глибиною 85 метрiв, для якого мешканцi Великих Лучок щорiчно поставляли канат довжиною 50 сажнiв.
Стара башта була обнесена ровом i фортечною стiною з чотирма круглими баштами. Три з них збереглися до наших днiв.
Але в народних легендах вона фiгурує як штучна гора, насипана в страшенних муках невiльниками. Звiдси начебто й пiшла назва мiста.
Навколо гори викопаний рiв, що заповнювався водою. Його внутрiшнiй берег обнесений дубовим частоколом, який називався паланком. Звiдси й пiшла назва замку – “Паланок”. За частоколом бiля пiднiжжя гори жили майстровi. Вони обслуговували замок, а також брали участь в його оборонi, якщо вiн був у облозi.
Пiвденним схилом гори до замку вела крута звивиста дорога. Пiзнiше, на початку ХVІІІ сторiччя, на захiдному схилi збудували нову дорогу. Вона є i зараз.
нього вiд при ворiтної башти вiв пiдйомний мiст. Коли мiст пiднiмали, вiн закривав собою ворота. Пiдступи до ворiт Нижнього замку охоронялися двома бастiонами, товщина стiн яких 3,5 метра. На третiй терасi розмiщувався Середнiй замок, обведений також сухим ровом. Пiзнiше був перекинутий третiй мiст. Бiля ворiт височать два бастiони.
Вiд ворiт до квадратного двору Середнього замку веде вузький коридор, оточений дво- й трьоповерховими корпусами, якi служили казармами для гарнiзону. Напроти в’їздних ворiт - одноповерховий будинок, в якому жив капiтан фортецi. Бiля цього будинку злiва знаходилася цистерна, куди стiкала питна вода, що подавалася з колодязя. Справа вузьким склепистим тунелем вели сходи пiд одну з уцiлiлих башт Корятовича – на верхнiй замок (акрополь), що розташований на вершинi гори. Сюди вiв потай ний хiд, вихiд якого тепер замуровано. Верхня тераса пiдковоподiбне забудована триповерховими палатами, утворюючи великий двiр, вiдкритий лише з пiвдня в бiк Середнього замку. У цих хоромах жили його володарi. З пiвденного сходу до хоромiв прилягала замкова церква.
У замку понад 120 примiщень. З них, половина – житловi примiщення, а друга половина вiдведена пiд каземати та склади.
Кожна з терас на випадок проникнення ворога в фортецю могла захищатися самостiйно. Головними оборонними засобами, крiм природних, служили стiни фортець i 9 бастiонiв, де розташувалась артилерiя.
Протягом вiкiв замок не раз зазнавав нападу. Але взяти його припустимо тогочасними воєнними засобами було майже неможливо. У1688 роцi пiсля облоги, яка тривала два з половиною роки, замком оволодiли австрiйськi вiйська. Обороною керувала Ілона Зрiнi.
Пiсля капiтуляцiї замок перебудовувався. У вiдповiдностi до вимог тогочасної воєнної технiки були знесенi надто високi башти, якi виступали наперед i слугували хорошою мiшенню для ворожої артилерiї. Тодi ж зруйнували i стару башту. Вiд цiєї перебудови дуже змiнився зовнiшнiй вигляд замку.
На початку ХVІІІ сторiччя знесли паланок i на його мiсцi побудували зовнiшнi укрiплення, якi обнесли ровом i водою. До наших днiв вiд цих укрiплень залишилися лише слiди.
У 1789 роцi замок перетворили у тюрму для полiтичних в’язнiв. В’язнi Мукачiвського замку знаходилися в страшних умовах. Закованi в ланцюги, у темних брудних казематах, що були заповненi пацюками, мученики вмирали повiльною смертю вiд голоду i тортур.
15 березня 1848 року В Угорщинi почалася буржуазна революцiя для завоювання нацiональної незалежностi. Революцiйно настроєнi народнi маси Мукачiвщини 2 травня 1848 року звiльнили з казематiв замку полiтичних в’язнiв. У честь цього на пiвкруглому бастiонi замку була посаджена липа – “дерево свободи”. Липа росла І тiльки ураган 21липня 1960 року звалив старе дерево.
Пiсля придушення революцiї замок у 1856 роцi знову перетворили на в’язницю. За документами 1889 року у в’язницi замку було ув’язнено 19700 чоловiк. У жовтнi 1896 року мiнiстерство юстицiї угорського уряду Австро-Угорщини, у зв’язку iз тисячолiттям приходу угорцiв у Дунайську низовину, закрило тюрму в Мукачiвському замку. Вiн опустiв, почав руйнуватись.
У 1922-1926 роках чеськi властi замок вiдбудували i перетворили на казарму. У радянський час тут була школа механiзаторiв сiльського господарства, школа голiв колгоспiв, а потiм профтехучилище. Влiтку 1960 року у Верхньому замку вiдкрити музей.
Зараз же замок “Паланок” є окрасою мiста Мукачева.
2. 2 “Паланок” сьогоднi
Мукачiвський замок це – вiдреставрована середньовiчна фортифiкована архiтектура, старовиннi двори та галереї, в яких розташованi виставки сучасної скульптури.
Історичний музей
Експозицiї музею й досi знаходяться у Верхньому замку, де стiни дихають iсторiєю. Тут експонуються рiдкiснi предмети кам’яного вiку, мiдно-бронзової доби, знайденi пiд час археологiчних розкопок на теренах Закарпаття. Це кам’янi, залiзнi та дерев’янi знаряддя працi та експонати, що стосуються середньовiчної iсторiї краю, зокрема захисникiв замку, матерiали про подiї, що вiдбувалися в Мукачевi та Закарпаттi у ХХ столiттi. У вiддiлi етнографiї музею широко представлено життя та побут мешканцiв мiста та Закарпаття у ХІХ-ХХ столiттях.
Картинна галерея музею
Поруч з картинами видатних закарпатських художникiв розгорнута виставка сучасного живопису українських, угорських та польських майстрiв пензля.
3.
“
Бiлий палац
”
в Мукачевi
Серед знаменитих архiтектурно-iсторичних пам’яток Мукачева значний iнтерес, безумовно, викликає двоповерховий будинок у ансамблi старовинних споруд нинiшньої площi Миру. З давнiх-давен вiн увiйшов в бiографiю мiста пiд романтичною назвою “Бiлий палац”.
до темних, увiнчаних старовинною геральдикою дверей палацу, треба спуститись кiлькома сходинками вниз, немовби в iсторичну давнину минулих вiкiв.
Палац було споруджено у другiй половинi ХVІІ столiття трансiльванськими князями династiї Ракоцi i до 1711 року служив їм мiською резиденцiєю. Пiсля придушення визвольної вiйни 1703-1711 рокiв, якою керував Ференц Ракоцi ІІ, палац спочатку переходить у власнiсть iмператора Австрiї, а потiм, в 1728 роцi, передається разом з величезними земельними угiддями в подарунок нiмецькому графу Шенборну-Бухгейму.
“Бiлий палац” був мiсцем урочистих прийомiв знатi й iноземних послiв. Значно пiзнiше, в 1747 роцi, одноповерхова споруда була перебудована i значно розширена за проектом вiдомого нiмецького архiтектора Йоганна-Бальтазара Неймана. Це була досить складна реконструкцiя. Необхiдно було використати старi елементи споруд, добудувати новий корпус з дотриманням архiтектурних пропорцiй i симетрiї.
“Бiлий палац ” є цiнним пам’ятником палацової архiтектури ХVІІ-ХVІІІ столiть i взятий пiд охорону держави.
В бiльш пiзнiй перiод у палацi розмiщалася експозицiя Мукачiвського краєзнавчого музею, заснованого вiдомим закарпатським археологом Тивадором Легоцьким. Там була i канцелярiя графа шен борна, де працював юристом Легоцький.
Деякий час пiсля Великої вiтчизняної вiйни у стiнах палацу розмiщувався штаб вiйськового з’єднання Радянської Армiї, потiм тут мiстилася одна з середнiх шкiл мiста.
Тепер господарями цього затишного палацу є обдарованi дiти – з 1979 року тут вiдкрито першу на Закарпаттi дитячу художню школу. “Бiлий палац” тепер у надiйних руках.
4.
На Черничiй горi на вiддалi трьох кiлометрiв вiд монастиря , у лiсi, знаходиться печера довжиною до 25 метрiв з чотирма ходами викопана вона, першопоселеннями – монахами, подiбно до Київських та Псковських печер.
Якщо в ХІ столiттi на чернечiй горi було поселення монахiв, якi могли прийти з Анастасiєю дочкою Ярослава Мудрого, дружиною угорського короля Андрiя, то пiд час татарської навали його було зруйновано.
на Черничiй горi напав змiй. Князь покликав на допомогу святителя Миколая з обiцянкою побудувати в його честь храм. Змiя було переможено. Ходячи вздовж Латорицi, Корятович гадав, де будувати храм. Тодi вiн побачив серед рiки ангела, який показав йому на Чернечу гору. Тут князь побудував монастирську дерев’яну церкву, невеличкий будиночок для монахiв i дав грамоту , якою забезпечив монастир виноградником, млином i заповiв, щоб його там, на горi, й поховали.
Першим iгуменом Мукачiвського монастиря згадується Лука. Про нього згадує 1458 року Матвiй Корвин грамотою на право закрiплення за монастирем сiл Бобовище i Лавки. Перiод iгумена Луки можна вважати епохою розквiту монастиря, адже з того часу розпочалася ведення лiтопису, а монастир одержав право на свої володiння. Першим Мукачiвським єпископом грамотою вiд 31 липня 1491 року узаконюється Йоан. Вiд пробував збирати десятину i з тих сiл, якi були пiдпорядкованi Грушiвськiй ставропiгiї, що загострило стосунки мiж монастирями.
У 1537 роцi Мукачiвський монастир зруйновано вiйною мiж Габсбургами i Семигородськими князями. Мукачево i його домiнiя переходили з рук в руки. Тодi й загинула велика частина монастирських документiв.
Вiдбудова монастиря проходила мiж 1538 i 1550 роками при єпископi Василiї І. Імператор Ферденанд І вважав церкву важливим фактором , через який можна впливати на людей. Цим скористався єпископ Василiй І, одержавши грамоту iмператора вiд І жовтня 1551 року, якою приписувалося священикам платити єпископу «катедратикум». До того деякi православнi священики брали вiд своїх прихожан церковну данину грамотою вiд 15 березня 1552 року засуджувалося втручання магнатiв у церковнi шлюби. Іншою грамотою дано дозвiл на будiвництво млина на рiчцi Латориця.
Пiзнiше єпископом був призначений Євфимiй, прибiчник семигородських князiв. Але пiсля взяття Мукачева австрiйськими вiйськами, Євфимiй повинен був тiкати. Пiсля єпископа Євфимiя на чолi Мукачiвської єпархiї став Амфiлохiй. У перiод його правлiння вiдбувся Брестський собор, але владика на ньому не був.
До цього перiоду належить i органiзацiя Острозької школи (1578), яка була прототипом Київської Духовної Академiї. Школа при Мукачiвському монастирi зазнала безпосереднього впливу Острозької школи. Тут вже тодi було чимало книг перших Острозьких видань. Граматика Метелiя Смотрицького мала вплив на закарпатську граматику Арсенiя Коцака, який жив i помер у монастирi.
У 1614 роцi в документах згадується iм’я Мукачiвського єпископа Софронiя, якого володар домiнiї граф Естергазi утримував у тюрмi.
Першим православним єпископом Угорської Русi, який визнав Брестську унiю, був Мукачiвський єпископ Парфенiй.
У 1626–1633 роках Мукачiвським єпископом був Йоан Григорович. У грамотi йому наказувалося заснувати бiля монастирiв школи. При Мукачiвському монастирi така школа дiяла , у нiй основна частина уваги була спрямована на вивчення мов.
З другої половини ХVІІІ столiття починається перiод будiвництва нинi iснуючого монастирського комплексу. Велику роль у будiвництвi зiграв Дмитро Рац. Рац користувався авторитетом у Вiднi й домiгся того, щоб єпископську резиденцiю перенесли в Ужгород. Вiн повнiстю перебудував Мукачiвський монастир в стилi бароко. Основний камiнь пiд монастир у 1798 роцi посвятив єпископ Андрiй Бачинський. Будiвництво церкви було закiнчено у 1804 роцi, куди було перенесено останки померлого Дмитра Раца.
iгумен Арсенiй Коцак, Анатолiй Кралицький та iн.
Історiя Мукачiвського монастиря знайомить нас iз багатьма iменами, якi творили iсторiю не тiльки цiєї обителi. Монастир на Чернечiй горi – це колиска нашої духовної культури.
5.
Таємницi мукачiвських цвинтарiв
«Така природа людської пам’ятi – минають столiття, i мiсця поховань iнших предкiв поступово зрiвнюються iз землею, заростають деревами, чагарниками. Наступнi поколiння, якi вже не вiдають про цi поховання, використовують цi мiсця на власний розсуд: десь на кiстках померлих споруджуються будинки i навiть заводи».
Так писав Юрiй Ревицький у «Старому Замку», дослiджуючи таємницi мукачiвських цвинтарiв.
Майже тисячу рокiв тому угорськi королi ввели закон, яким християн ховали на цвинтарях бiля церков. Не випадково при спорудженнi нової римо-католицької церкви, що на вулицi Миру, пiд час розкопок для котловану було знайдено багато останкiв поховань, датованих минулими столiттями.
Подiбна ситуацiя виникла й при будiвництвi нинiшнього греко-католицького храму Успiня Пресвятої Богородицi на колишнiй Цвинтарнiй вулицi (нинi Пушкiна). Сьогоднi на тому мiсцi – перша середня школа iм. Пушкiна та колишня дев’ятнадцята школа i ряд будинкiв. Коли це кладовище було заповнено, то греко-католицький цвинтар вiдкрили на вулицi Тагловетвутцо (сьогоднi пiвденна частина вулицi Горького). Це кладовище було закрито у 1873 роцi.
Римо-католицьке кладовище, вiдкрите у 1659 роцi, займало мiсце на при шпитальнiй площi вулицi Шпитальнiй (нинi Пирогова). У 1665 роцi воно було обкопане ровом. Однак цi роботи викликали непорозумiння мiж мешканцями мiста греко-католицької конфесiї, а потiм незадоволення з боку протестантiв.
28 червня 1703 року, коли австрiйцi намагалися схопити Ференца ІІ Ракоцi, вони використали кладовище для воєнних цiлей. Окупуючись, солдати знайшли людськi останки. Дiзнавшись про це, римо-католицький плебан Ференц Душек запротестував. На його вимогу мiськi властi видiлили дiлянку пiд кладовище в кiнцi вулицi Киришвийч (нинi Миру).
26 серпня 1849 року пiсля пiдписання капiтуляцiї, в Мукачiвський замок увiйшов росiйський стрiлецький батальйон Шлiссельбурзького полку, який повертався з Угорщини пiсля проведення там революцiї. Росiйський генерал Врангель пiсля успiшного взяття Мукачiвського замку дав команду: на найбiльш високу башту фортецi пiдняти жовто-червоний прапор, який означає: «крiпость здалась». Замковi ключi, якi були переданi йому особисто, вiн вiдвiз у Петербург, де вони досi зберiгаються в Казанському соборi.
Громадяни мiста часто бачили гарного росiйського полковника на чорному конi. Це був командир Тобольського пiхотного полку Костянтин Миколайович Палiцин. Спiлкуючись з хворими солдатами, i сам захворiв на холеру. І в день Успiня Пресвятої Богородицi 28 серпня 1849 року помер. За законами того часу, тiло померлого передавалося землi в той день, коли людина померла. Його одягнули в парадну форму й тiло розмiстили в гарнiй трунi.
страшним ревом галопом помчав у напрямку вiйськових конюшень.
Могила полковника Палiцина знаходилася бiля великого цвинтарного хреста. А коли виникло питання про закриття кладовища на вулицi Цвинтарнiй, сiм’я полковника перевезла залишки тiла iз Мукачева до Варшави.
станцiї було розмiщено ще одне кладовище по вулицi Шугар (нинi Я. Мудрого) . Зараз частина територiї колишнього кладовища стоїть у виглядi невеличкого парку, а навколо жилi будинки та котеджi.
високою кам’яною стiною. У 1894 роцi євреї та протестанти прибрали новi земельнi дiлянки, якi значно розширили площу їх кладовищ.
Двадцяте столiття внесло свої корективи в органiзацiю нових поховань у мiстi. Перша свiтова вiйна зачепила i Мукачеве. У пiвденнiй частинi мiста, неподалiк Коропецького каналу було побудовано шпитальне мiстечко «Бороктелеп». На жаль, госпiталь профункцiонував недовго, але “заселив” навколишнi поля близько 16 тисячами воякiв-мерцiв.
Висновки
В iсторiї Закарпаття Мукачеве посiдає особливе мiсце. Пiд плащаницею святого Мартина, який впродовж столiть протегував мiсту, кипiло напружене, колоритне життя. Титуловане королiвською вiдзнакою, Мукачеве мало ряд привiлеїв, але найголовнiше – це люди. Нащадки лабертинiв, куруцiв – люди мирнi й дружнi. Злагода в роботi й порозумiння в життi й нинi єднають стотисячну багатонацiональну родину – українцiв, угорцiв, росiян, нiмцiв, болгар, словакiв, євреїв, циган…
Заслуговує пензля художника панорама географiчного розташування старовинного мiста на оперезанiй з пiвнiчного сходу горами рiвнинi, яка тягнеться у пiвденно-захiдному напрямку. Чисельнi iсторичнi пам’ятки, якими протягом столiть, з доiсторичної епохи та часiв приходу сюди древнiх угорцiв, збагачувалося мiсто, тiльки пiдкреслюють це.
Нажаль, у Мукачевi не збереглося пам’яток цiкавого iсторичного минулого мiста. Побудовану ще в ХІІІ ст.. церкву на Чернечiй горi, в 1904 роцi було розiбрано i на її мiсцi зведено сучасний красивий собор. Вiд старої церкви залишилася лише апсида, яка у ХVІ ст., за часiв правлiння короля Мiкши, була зруйнована пожежею. Її вiдремонтували, але при цьому вона повнiстю втратила свiй первiсний вигляд.
На мiсцi багатоповерхового графського палацу на головнiй вулицi мiста колись протягом столiть стояв будинок, де проживали володарi замку. Вiн був збудований з каменю, i жителi мiста називали його «Бiлим палацом». Пiд такою назвою цей будинок фiгурує i в давнiх грамотах. Це була проста одноповерхова споруда з вiкнами в кам’яних рамах. Кiлька з них з боку двору i саду в кiнцi минулого столiття ще залишилися на старому мiсцi, та заради симетрiї їх замурували. У 1740 роцi попередники теперiшнього графа-власника побудували тут новий багатоповерховий просторий палац, тож вiд старого будинку збереглися лише пiдвали з пiвнiчного боку та склепiння.
Мукачiвський замок, який виник у ХІІІ ст.., звитяжно переборовши нещастя й лихолiття, донинi стоїть неушкоджений i гордий. Завдяки багатiй iсторiї, вiн заслуговує уваги i вартий того, щоб його оглянути. Вiд створених за угорським методом зовнiшнiх укрiплень ХVІ ст.. донинi зберiгся лише кiльцевий рiв. Цей штучний водний рiв мав ширину 12м i глибину 5 м. На березi з боку замку його оточували 15 веж-бастiонiв, побудованих одна вiд одної на однаковiй вiдстанi. Мiж ними тягнувся, утворений iз високих, гострих, вбитих у землю колод – частокiл (паланок). Вхiд в укрiплення знаходився зi сходу мiж двома вежами. Це був дерев’яний мiст через зовнiшню багнисту територiю.
з написом:
«У цьому будинку 20 лютого 1844 року народився Мiхай Мункачi.
Пiсля довгого шляху тут спочивав здобувач батькiвщини Арпад. Звiдси вiн окинув поглядом орлиних очей батькiвщину свого предка. Тут народився Мiхай Мiнкачi, звiдси вiн рушив у свiт. І його полум’яний пензель пiдкорив нову iдеальну батькiвщину».
(Кароль Сас).
Ость таке чудове в нас мiсто. І ми маємо ним пишатися!
Список використаної лiтератури
2. М. Дочинець, В. Пагиря, І. Лукеча. Мукачево i мукачiвцi. – Ужгород: «Громада», 1994 р.
3. Сотов В., Филипов А., Коровай І., Сагун М. Мукачево. Ужгород: Творча група «Експромт», 2006 р.
| 
