Країнознавча характеристика Росiйської Федерацiї
1. Особливостi iсторичного розвитку Росiї.
2. Полiтико-правова система i полiтичнi процеси в Росiйськiй Федерацiї.
3. Економiчний розвиток Росiї: сучасний стан, проблеми i перспективи.
4. Геополiтичний статус РФ та його вплив на формування зовнiшньої полiтики держави.
Росiйська федерацiя – держава в схiднiй частинi Європи i в пiвнiчнiй частинi Азiї. Площа – 17 075,4 тис. км2. Населення 144 млн. чоловiк (перепис 2001 р.), мiське 73%. Росiяни складають 80% ; проживає понад 100 народiв. Бiльшiсть вiруючих - християни, головним чином православнi, iншi - мусульмани, буддисти i iн. У Росiї 1066 мiст, 2270 селищ мiського типу (станом на 1994). Столиця - Москва.
Росiя – демократична федеральна держава з республiканською формою правлiння. Дiюча Конституцiя Росiї схвалена на всенародному референдумi 12 грудня 1993. У складi Росiйської Федерацiї – суб'єкти федерацiї: республiки (21), краї (6), областi (49), мiста федерального значення Москва i Санкт-Петербург, автономна область i автономнi округи (10). Офiцiйна (державна) мова на всiй територiї Росiйської Федерацiї - росiйська. Народам Росiйської Федерацiї гарантується право на збереження рiдної мови.
Глава держави - президент Росiйської Федерацiї, обираний росiйськими громадянами на 4 роки на основi загального рiвного i прямого виборчого права при таємному голосуваннi. Президент є також Верховним Головнокомандуючим Озброєними силами Росiйської Федерацiї.
Представницький i законодавчий орган Росiйської Федерацiї (її парламент) - Федеральнi Збори, складається з двох палат: Державна дума i Рада Федерацiї. Виконавчу владу здiйснює уряд Росiйської Федерацiї на чолi з головою, що призначається президентом з вiдома Державної думи.
рiвнина, огорнута на пiвднi горами пiвденного Сибiру (Алтай, Саяни, гори Прибайкалля, Забайкалля i iн.). Мiж Єнiсеєм i Леною розташоване Середньосибiрське плоскогiр'я, мiж Леною i Тихим океаном – хребти i нагiр'я Пiвнiчно-Схiдної Азiї. Клiмат змiнюється вiд морського на крайньому пiвнiчному заходi до рiзко континентального в Сибiру i мусонного на Далекому Сходi. Середнi температури сiчня вiд 0 до - 50 °С, липня вiд 1 до 25 °С. Опади вiд 150 до 2000 мм в рiк. У багатьох районах Сибiру i Далекого Сходу - багаторiчна мерзлота. Найбiльшi рiчки: Лена, Іртиш, Єнiсей, Об, Волга, Амур; найбiльшi озера - Каспiйське (море), Байкал, Ладозьке, Онезьке. На територiї Росiї (з пiвночi на пiвдень) розташовуються зони: арктична пустеля, тундрова, лесотундровая, лiсова, лiсостепова, степова, напiвпустинна (Прикаспiйська низовина). Родовища нафти, природного газу, вугiлля, залiзняку, апатитiв, калiєвих солей, фосфоритiв, руд кольорових, рiдкiсних i дорогоцiнних металiв, алмазiв i iн. 85 заповiдникiв i 25 природних нацiональних паркiв (1993).
На частинi територiї Росiї виникли в 1 тис. до н. е. Боспорська та Скiфська держава. У 552-745 роках частину територiї Росiї займала держава племiнного союзу тюркiв - Тюркський каганат. У сер. 7 - кiн. 10 ст. у Нижньому Поволжi, Сiвши, Кавказi, Приазов'ї розташовувалася держава Хазарський каганат. На поч. 8 ст. – 926 р. на Далекому Сходi iснувала держава Бохай. У 10-14 ст. у Ср. Поволжi i Прикам’ї знаходилася Волзько-Камська Булгарiя. У 9 ст. утворилася Староруська держава. Близько 988 р. прийнято християнство як державну релiгiю Русi. У 12-14 ст. iснували Новгородська республiка, Володимиро-Суздальське, Галицько-волинське i iншi князiвства. У 13 ст. росiйськi князiвства, Волзько-Камська Булгарiя пiддалися монголо-татарському нашестю (1237-42), шведськiй i нiмецькiй агресiї (Невська битва, 1240; Льодове побоїще, 1242). Майже 250-рiчне монголо-татарське ярмо закiнчилося вигнанням загарбникiв об'єднаними силами росiйських земель (Куликовська битва, 1380; „Стояння на Вугрi”, 1480). У 14-16 ст. навколо Москви склалася Росiйська централiзована держава, що включила всi землi Пiвнiчно-Схiдної i Пiвнiчно-Захiдної Русi. Наприкiнцi 16 – в сер. 17 ст. оформилося крiпацтво. На поч. 17 ст. Росiя вiдобразила польсько-литовську i шведську iнтервенцiї. У сер. 17 ст. Україна ввiйшла до складу Росiйської держави. Посилення крiпацької експлуатацiї стало причиною повстання i селянських вiйн (поч. 17 ст., 1670-71, 1707-09, 1773-75). Петровськi реформи (кiн. 17 - 1-а чверть 18 ст.) сприяли соцiально-економiчному i культурному розвитку країни, перемозi в Пiвнiчнiй вiйнi 1700-21, що дало вихiд до Балтiйського моря. В результатi приєднання в 16-19 ст. територiй Пiвночi, Поволжя, Уралу, Сибiру, Далекого Сходу, входження до складу Росiї ряду неросiйських народiв утворилася багатонацiональна держава. Росiя вiдобразила наполеонiвське нашестя у Вiтчизнянiй вiйнi 1812. Селянська реформа 1861 вiдмiнила крiпацтво, сприяла соцiально-економiчному розвитку. У 1898 була створена РСДРП, на поч. 20 в. виникли i iншi полiтичнi партiї, профспiлки; встановлена Державна дума. Росiйсько-японська вiйна 1904-05 сприяла Революцiї 1905-07 в Росiї. Росiя взяла участь в Першiй свiтовiй вiйнi 1914-18. В ходi Лютневої революцiї 1917 самодержавство бути повалено. 25. 10. (7. 11.) 1917 вiдбулася Жовтнева революцiя 1917. Проголошена влада Рад робочих, солдатських i селянських депутатiв. Одночасно вiдбувалася насильницька лiквiдацiя ряду полiтичних партiй, що привела до встановлення монополiї полiтичної влади Комунiстичної партiї, що поступово злилася з централiзованим державним апаратом. Громадянська вiйна i вiйськова iнтервенцiя 1917-22 сприяли затвердженню вiйськово-комунiстичних принципiв органiзацiї суспiльства, системи виробництва i розподiлу. У сiчнi 1918 утворена Росiйська Радянська Федеральна Соцiалiстична Республiка (РРФСР). У 1921 була прийнята нова економiчна полiтика (НЕП). 30 грудня 1922 РРФСР разом з Україною (УРСР), Бiлоруссю (БССР) i республiками Закавказзя (ЗСФСР) утворили Союз Радянських Соцiалiстичних Республiк (СРСР). Подальший розвиток республiки нерозривно пов'язаний з СРСР. 12 червня 1990 З'їзд народних депутатiв РРФСР прийняв Декларацiю про державний суверенiтет Росiйської Федерацiї. 17 березня 1991 на Росiйському референдумi був встановлений пост Президента Росiйської Федерацiї (у тому ж роцi першим президентом вибраний Б. М. Єльцин). З грудня 1991 Росiя входить в Спiвдружнiсть Незалежних Держав (СНД). У груднi 1993 прийнята Конституцiя Росiйської Федерацiї; проведенi вибори у Федеральнi Збори. У Росiї здiйснюється перехiд до демократiї i ринкової економiки. Путiн
Полiтико-правова система i полiтичнi процеси в Росiйськiй Федерацiї
Передiсторiя. Головною особливiстю полiтичного життя є те, що Росiя майже нiколи не жила при демократiї: до революцiї вся повнота влади належала монарху, пiсля революцiї - або одному диктатору (Ленiн, Сталiн), або вузькому громадянству (полiтбюро за Брежнєва). Ідеї свободи володiли лише вузьким громадянством (декабристами або дисидентами), тодi як для народних мас правитель був живою легендою. Безумовно, свого часу така ситуацiя мала об'єктивну пiдставу: зовнiшнi небезпеки вимагали вiйськової дисциплiни, а збереження єдностi країни було неможливе без сильної центральної влади. Проте, зрештою наслiдки самодержавства були однозначно негативними: розвиток ринкової економiки неможливий без демократiї i руйнування станової системи, вiдсутнiсть свободи є гальмом культурного прогресу, та i сама влада за вiдсутностi вiдкритої критики рано чи пiзно приходить в занепад.
капiталiстичний розвиток з використанням досвiду iндустрiальних держав Європи, то лiве (бiльшовики, меншовики, есери) закликали до революцiї, заперечуючи ринковий розвиток i самоцiннiсть свободи. Здавалося, що помiрна опозицiя бере гору: у 1905 роцi Микола II видав так званий Жовтневий манiфест, що декларує вельми широкий круг конституцiйних свобод, а спроба революцiйного захоплення влади потерпiла провал. У 1905 роцi планувалося скликання 1-е Державної Думи покликаної закласти основи парламентаризму, проте через революцiйнi подiї Дума приступила до роботи тiльки в 1907 роцi. Безумовно, виборчий закон того часу виявляв собою типовий приклад елiтарної демократiї, але жодна держава ще не переходила вiд феодалiзму вiдразу до суспiльства загального добробуту. Цар постiйно втручався в роботу Думи, без його схвалення не набував чинностi жоден закон, але вже сам розгiн 1-й i 2-й Дум говорив про їх вiдносну незалежнiсть.
вилилася в буржуазну Лютневу революцiю. Проте, вiрний нацiональним iнтересам, Тимчасовий уряд не мiг вiдразу вийти з вiйни, та i проведення радикальних демократичних реформ не було можливе в умовах бойових дiй. У смутний час екстремiсти мають найбiльшу нагоду для досягнення своїх цiлей, i бiльшовики майстерно скористалися ситуацiєю. Пообiцявши припинити вiйну i дати селянам землю, вони легко захопили владу, поставивши хрест на росiйськiй демократiї. З вiйною було покiнчено цiною неймовiрних територiальних поступок, решта обiцянок була виконана в кращому разi частково. Вiд авторитаризму країна скотилася до тоталiтаризму.
У першi ж днi свого правлiння бiльшовики закрили опозицiйнi газети, а потiм i розiгнали Засновницькi збори, покликанi виробити основи конституцiйного пристрою. По країнi прокаталася хвиля масових розстрiлiв. Колективiзацiя звела нанiвець головний козир бiльшовикiв, що забезпечило їм найзначнiшу пiдтримку. З приходом до влади Сталiна терор посилився неймовiрно: одержима манiєю переслiдування, влада почала вбивати своїх. Загальне число жертв комунiстичного терору (включаючи i масовi розстрiли без суду i слiдства, i громадянську вiйну, i колективiзацiю, i сталiнськi процеси).
i лiтератури. Не дивлячись на всi прорахунки Хрущова (особливо в економiцi i зовнiшньої полiтицi), саме йому країна зобов’язана припиненням терору. Проте, в 1964 роцi в результатi "палацового перевороту" Хрущов був вiдправлений на пенсiю, а прихiд до влади Брежнєва знаменував собою вiдхiд вiд реформ. З iм'ям Брежнєва пов'язаний застiй в економiцi, посилювання контролю над пресою, процеси (хоча i не "розстрiльнi") над дисидентами.
Так жити далi було не можна, i в 1985 роцi Горбачов, що чудово бачив стан економiки почав перебудову радянської системи, ставлячи собi за мету реформування i економiки, i полiтичного життя без вiдмови вiд соцiалiзму. У 1989 роцi були проведенi першi за всю росiйську iсторiю загальнi вiльнi вибори, гласнiсть поступово переростала в свободу слова, у державного сектора економiки в першi з часiв НЕПу з'явилася конкуренцiя. Проте, Горбачову довелося вiдбивати атаки i злiва, i справа: ортодоксальнi комунiсти вважали його ледве не зрадником, а демократи дорiкали за непослiдовнiсть реформ. Пiком протистояння став 1991 рiк, коли в результатi провалу перевороту антиреформiста, органiзованого найближчими соратниками Горбачова, радикальнi демократи прийшли до влади. Проте, побiчним наслiдком серпневих подiй став розпад СРСР: республiки, що розцiнили спробу путчу напередоднi пiдписання нового союзного договору як удар в спину, не бажали миритися з таким положенням.
Сучасний стан. Зараз Росiйська федерацiя є президентською республiкою, що переживає перехiдний у всiх сферах перiод полiтичного життя. За мiжнародними стандартами Росiя вiдноситься до частково вiльних держав (повнiстю вiльних країн на територiї колишнього СРСР немає). На жаль, вiдсутнiсть демократичних традицiй в суспiльствi i недосконалiсть законодавчої системи дiйсно зумовила iстотнi авторитарнi елементи, але на шляху становлення демократiї через це проходили багато держав.
Проте, не дивлячись на те, що демократичний розвиток Росiї налiчує всього три з невеликим роки, країна має прийняту на референдумi конституцiю, в якiй закрiпленi всi основнi права i свободи (1993 р.), легiтимний парламент (1993 р.), багатопартiйну систему, незалежний суд, вiльну пресу. На жаль, слабким мiсцем є законодавча система i система контролю за виконанням законiв (багато необхiдних законiв не прийнято, а бiльшiсть прийнятих не виконується), але це – неминучий наслiдок перехiдного перiоду.
Росiя має федеральний устрiй. До складу федерацiї входять 21 автономна республiка, 49 областей, 10 автономних округiв. Москва i Санкт-Петербург є мiстами федерального значення. Головна вiдмiннiсть областей i iнших суб'єктiв федерацiї полягає у тому, що автономнi республiки i округи є мiсцями компактного мешкання нацiональних меншин, тодi як в областях переважну бiльшiсть складають росiяни. За конституцiєю всi суб'єкти федерацiї надiленi рiвними правами, з тим лише вiдмiннiстю, що нацiональнi утворення мають право разом з росiйською мовою встановлювати i як державнi i iншi мови. Росiя має єдину грошову систему, єдину зовнiшню полiтику.
федерацiї не може бути змiнений в односторонньому порядку, питання це розв'язується по взаємнiй згодi суб'єкта i центру. Усерединi росiйської територiї заборонене встановлення митних бар'єрiв.
Якщо ще донедавна країна стояла перед реальною загрозою розпаду, то в даний час тенденцiї сепаратизму поволi, але вiрно йдуть на спад. Приклад тому – федеральний договiр про розмежування повноважень, ув'язнений з Татарстаном - однiєї з найрадикальнiше налаштованих республiк. Вiдповiдно до цього договору республiка визнає себе за частину Росiї, а центр гарантує їй вельми широку автономiю. Подiбнi договори, що закладають основу системи мiсцевого самоврядування, планується укласти i з рештою суб'єктiв федерацiї. Проте не дивлячись на те, що регiонам делегується все бiльше i бiльше прав, прiоритетною задачею є цiлiснiсть Росiї.
виборцiв за той або iнший виборчий блок. Пiсля пiдрахунку голосiв визначається, скiльки всього голосiв набрало те або iнше об'єднання (регiональний розподiл голосiв не враховується), i якщо виборчий союз подолав бар'єр в 5%, вiн посилає в Думу своїх представникiв, склад яких залежить вiд їх розташування в партiйному списку. Верхня палата (Рада Федерацiї) складається з представникiв регiонiв, яких делегують суб'єкти федерацiї на основi загального таємного голосування. Проте, тут є двi особливостi: по-перше, претенденти у верхню палату розрiзняються в рiзних регiонах, i по-друге, виборцi голосують не за партiю, а за конкретних людей. Вибори вважаються тими, що вiдбулися, якщо в них взяло участь не менше 50% виборцiв.
Мiжнародна iнтеграцiя. Якщо ще 10 рокiв тому СРСР був лiдером таких великих мiжнародних органiзацiй як Рада Економiчної Взаємодопомоги (РЕВ), що об'єднувала держави соцiалiстичного блоку, Варшавський договiр (вiйськовий альянс соцдержав), та i сам Радянський Союз, де провiдну роль виконувала Росiя, являв собою приклад щонайтiснiшої iнтеграцiї, то зараз положення корiнним чином змiнилося. Двi першi iнтеграцiї ґрунтувалися тiльки на iдеологiчнiй єдностi, i пiсля падiння комунiстичної iдеологiї їх основа була зруйнована. Розпад СРСР також був неминучий: дуже рiзнi культури намагалися об'єднати в рамках унiтарної держави, дуже рiзнi цiлi ставили перед собою республiки, якi входили до нього, та i центральна влада придушенням нацiональної самосвiдомостi впродовж багатьох десятилiть втратила всяку довiру (введення вiйськ до Литви в сiчнi 1991 року показало, що в цiй сферi за роки перебудови по сутi нiчого не змiнилося).
Держав (СНД) у момент його створення (1991) сприймалася майже всiма як недiєздатна органiзацiя, проте пройшло 3 роки, а СНД не тiльки не розпалося, навпаки – звучать заклики зробити iнтеграцiю тiснiшою. В рамках СНД вiдбувається спiвпраця по полiтичних, економiчним, оборонним питанням. Причому якщо для бiльшостi республiк економiчна сторона спiвпрацi (зокрема, вiдсутнiсть митного збору, отримання енергоносiїв за пiльговими цiнами i т. д.) є найважливiшою, то для Росiї СНД має швидше полiтичне значення, дозволяючи зберегти iсторичну спадкоємнiсть i лiдерство на значнiй частинi Євразiї.
Економiчний розвиток Росiї: сучасний стан, проблеми i перспективи
що з'явився результатом попереднього iсторичного розвитку: команднi методи вже не дiють, а ринковi механiзми ще не почали функцiонувати повною мiрою. Створюється рiзноманiття форм власностi, i хоча частка приватного сектора набагато менше, нiж державного, його значення постiйно росте.
Основу ВНП країни складає матерiальне виробництво, хоча питома вага сфери послуг пiдвищується досить швидко. Великi бюджетнi дотацiї промисловостi i сiльському господарству.
Фiнансове господарство характеризується iнфляцiєю i пониженням курсу рубля. Ця рiзниця пояснюється тим, що внутрiшнi цiни в Росiї помiтно нижчi свiтових, i поступово вiдбувається їх вирiвнювання. Зменшуються i темпи iнфляцiї.
- нафта), завозилися в основному споживацькi товари, оргтехнiка, машини i устаткування.
Ще однiєю проблемою Росiйської Федерацiї є дуже сильне розшарування суспiльства: доходи найбiднiших (10%) в 21 разiв менше доходiв найбагатших (10%).
|
