Історiя розвитку гiдроархеологiї в Українi
ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ ТА АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ (Історiя розвитку гiдроархеологiї в Українi)
РОЗДІЛ 2. ГІДРОАРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ДНІПРА В 1967-1997 РОКАХ
РОЗДІЛ 3. СЬОГОДНЯШНІЙ ДЕНЬ ГІДРОАРХЕОЛОГІЇ ДНІПРА ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
ВСТУП
Актуальнiсть теми. Актуальнiсть цiєї роботи полягає в том, щоб спробувати пiдбити пiдсумки 40-рiчної роботи, враховуючи досвiд останнiх за часом великих дослiдницьких проектiв – Чайки та Бригантини, проаналiзувати застосування сучасних методик музеєфiкацiї, консервацiї та реставрацiї пам’яток пiдводної спадщини та органiзацiйних засад проведення гiдро-археологiчних робiт в умовах майже вiдсутнього державного фiнансування.
Об’єкт дослiдження. Гiдроархеологiчнi дослiдження Днiпра як комплексний процес, який розвивається синхронно з iншими галузями археологiї, методикою дослiджень, та загальним станом громадських вiдносин у державi.
Предмет дослiдження. Розвиток методики, способiв та результатiв наукової обробки матерiалiв гiдроархеологiчних дослiджень Днiпра вiд перших крокiв до сьогодення.
Мета дослiдження. Дослiдити розгортання гiдроархеологiчних дослiджень Днiпра, узагальнити досягненнi результати та спробувати намiтити шляхи подальшого розвитку.
змiни в її органiзацiї, змiнилася загальнополiтична ситуацiя у державi, тому спроба узагальнити результати дослiджень має певну наукову цiннiсть.
Методологiчна основа та методи дослiдження. Дипломне дослiдження базується на принципах науковостi, iсторизму; в роботi застосувалися описовий, статистичний порiвняльний, хронологiчний та iншi методи iсторичного дослiдження.
Хортицi є надзвичайно багатим на рiзноманiтнi предмети минувшини. Так мiсцевi жителi, а особливо рибалки, iз рiки пiднiмали рiзноманiтнi стародавнi посудини, грошi, доiсторичнi скам’янiлi кiстки, зброю, спорядження, знаходили кам’янi та чавуннi ядра, гармати. Пiсля сильних паводкiв з пiску вiдкривалися залишки стародавнiх суден, якi без жодних дослiджень розбиралися, а знахiдки здавалися на брухт в мiсцевi заводи. У 1878 роцi в руслi Старого Днiпра було випадково знайдено чайку, з якої було пiднято залiзнi кованi гармати ХV-ХVІ. У 1905 роцi в Днiпрi нижче Хортицi в урочищi Наливач, при роботах по поглибленню русла було виявлено корабель, з якого було пiднято декiлька гармат, та зразки дерев’яних корабельних конструкцiй. Саме тодi було вперше пiднято питання про необхiднiсть археологiчного дослiдження пам’яток якi знаходяться пiд водою.
Вивчення пiдводно-археологiчних об’єктiв в Українi в акваторiї Чорного моря почалось в 1905 роцi з дослiджень iнженера Л. П. Коллi. Зацiкавленiсть вчених була пов’язана з тим, що з ІV сторiччя до н. е. рiвень моря пiднявся не менш, нiж на чотири метри, в результатi чого на морському днi залишилась велика кiлькiсть археологiчних пам’яток: затопленi портовi споруди, прилеглi до них житловi квартали, сiльськогосподарськi садиби, якiрнi стоянки, загиблi кораблi.
Але справжнiй початок гiдроархеологiчних дослiджень в Українi можна датувати червнем 1937 року, коли професор Р. А. Орбелi в доповiдi на iм’я начальника головного управлiння Червонопрапорної експедицiї пiдводних робiт на морях i рiках СРСР (ЕПРОН) поставив питання про необхiднiсть проведення систематичних пiдводних археологiчних дослiджень. 5 серпня 1937 року за наказом №100 по ЕПРОНу до складу археологiчної експедицiї вперше було включено водолазiв. У цьому наказi було сказано: «Надаючи виключне значення проведенню науково-дослiдницьких робiт з метою вивчення знахiдок пiд водою та у ґрунтi якi належали до старовини… приступити до обстежувальних робiт поблизу Керчi, Феодосiї, Херсонесу i Ольвiї протягом серпня-вересня поточного року». Одеський вiйськово-морський технiкум надав необхiдну кiлькiсть водолазiв, пiдводну технiку i судна. Загальне керiвництво роботами здiйснював Р. А. Орбелi [2].
Оцiнюючи даний факт Р. А. Орбелi писав: «…водолазна органiзацiя вперше в свiтi стає пiд прапор науки, переходячи до систематичних розкопок пiд водою, приступає до охорони пам’яток старовини, сама робиться силою, сприяючою розвитку iсторичного знання… Народжується нова галузь iсторичної науки – пiдводна археологiя або гiдроархеологiя».
Першими об’єктами експедицiй 1937 року стали затопленi водами Чорного моря частини древнiх мiст Херсонеса та Ольвiї. З днища рiки Пiвденний Буг, експедицiєю Р. А. Орбелi, було пiднято човен – днище древка, датований неолiтичним часом. В1939 роцi експедицiєю було обстежено узбережнi частини мiст Феодосiї, Коктебелю та Керчi. Нарiвнi з органiзацiєю пiдводних археологiчних дослiджень Р. А. Орбелi придiляв велику увагу розробцi теоретичних питань пiдводної археологiї, охоронi пам’яток археологiї, якi знаходяться пiд водою. Їм було поставлене велике завдання – складання гiдроархеологiчної карти країни, намiчувалось використання гiдрографiчних служб, аеро- та пiдводних фотозйомок, припускалось створення музею пiдводних дослiджень та Інституту пiдводної археологiї. Вiн планував органiзувати пiдводнi археологiчнi дослiдження Чорного та Азовського морiв, рiк Днiпро, Десна, Буг та iнших. Втiлення цих планiв в життя скасувала вiйна та смерть Р. А. Орбелi в 1943 роцi.
Новий етап у розвитку пiдводної археологiї пов’язано з винайденням аквалангу. В 1957 роцi вивчення затоплених античних мiст Пiвденного Причорномор’я почала Азовсько-Чорноморська експедицiя АН СРСР. Протягом 1957-1967 рокiв вона провела розвiдки затоплених частин античних мiст Гермонаси, Фанагорiї, Херсонесу, Ольвiї, Тiри, дослiджено мiсце корабельної аварiї кiнця ІV – початку ІІІ ст. ст. до н. е. бiля Донузлава [9].
РОЗДІЛ І
СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ ТА АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ
Дослiдження пiдводно-археологiчної спадщини Днiпра тривають вже близько 40 рокiв, тому настав час узагальнити накопичений досвiд, оглянути минуле критичним поглядом та зробити деякi висновки. Остання праця на цю тему – «Проблемы охраны и исследования подводных историко-археологических памятников Запорожья: Тезисы докладов. 27-28 ноября 1987 г. -Запорiжжя, 1987.(Шаповалов, Калмукиди [2],[3],[4].)» - вийшла 20 рокiв тому, до того ж вона мала невеликий обсяг i не торкалась проблем консервацiї та музеєфiкацiї пам’яток. Дослiдження до 1998 року проводились, великою мiрою, за власнi кошти дослiдникiв, спирались на їх ентузiазм, постiйно наштовхувались на бюрократичнi перешкоди, тому не дивно, що монографiчних дослiджень, присвячених виключно, гiдро-археологiї Днiпра, не iснує. Серед праць, що тiєю чи iншою мiрою торкаються проблем розвитку гiдро-археологiї Днiпра, переважну бiльшiсть складають працi, присвяченi матерiалам дослiджень конкретних експедицiй по сезонах, якi торкаються загальних аспектiв розвитку пiдводної археологiї Днiпра лише в контекстi вiдмiнностей об’єктiв дослiджень та районiв, де вони вiдбувались.
Працi першого етапу мали здебiльшого прикладний, описовий характер. Це пояснюється насамперед тим, що автори починали майже з нуля, спиралися на методику сухопутної археологiї та на дослiдження «морських» гiдроархеологiв. Цi працi, окрiм польових описiв, малюнкiв та фотографiй артефактiв, креслень та схем, дають опис методик, якi застосовувалися в той час. З цих робiт яскраво видно обмеження, якi накладали на дослiдникiв мала технiчних забезпеченiсть експедицiй та залежнiсть вiд iснуючої тодi командно-адмiнiстративної системи. Але незважаючи на це, в цi роки вiдбулися яскравi подiї, якi заклали мiцний фундамент для подальшого розвитку гiдроархеологiї Днiпра – пiдйом носової частини парусно-гребного човна в 1971 роцi [8],[3].
Авторитет запорiзьких гiдроархеологiв був таким великим, що саме в Запорiжжi в 1987 роцi було проведено Всесоюзний науково-практичний семiнар з проблем охорони та дослiдження пiдводних iсторично-археологiчних пам’яток [2],[3].
Другий етап розвитку гiдроархеологiї Днiпра характеризується передачею естафети другому поколiнню запорiзьких гiдроархеологiв – В. В Нефьодова, М. А. Остапенка, Д. Р. Кобалiї та iнших. Цi роки були складними для науки взагалi та для гiдроархеологiї зокрема.
Вiдсутнiсть фiнансування, iнфляцiя, загальнi змiни в соцiально-полiтичнiй сферi призвели до того, що гiдроархеологiчнi дослiдження в цi часи обмежувалися розвiдками [7].
Сучасний етап гiдроархеологiї Днiпра пов’язаний з унiкальною знахiдкою – козацькою Чайкою. Судно було виявлено у травнi 1998 року пiд час проведення гiдро-археологiчних робiт у гирлi Старого Днiпра бiля Наумової скелi i було iдентифiковано, як морський козацький човен – «Чайка» [5]. В 15-ти метрах вiд берега на днi невеличкої скелястої бухти, де пiд час повенi сильною течiєю Днiпра було змито п’ятиметровий шар донних вiдкладень. На глибинi 9,5 метрiв iз берегового схилу оголилася кормова частина дерев’яного судна iз пiдставками для гармат. Перший огляд та обмiри дозволяли стверджувати, що збереженiсть знахiдки перевищує 60-65%. З’ясувалося, що знайдений човен пов'язаний iз дiяльнiстю Запорiзької Верфi i входив до складу Днiпровської флотилiї у 1736 – 39 роках,за за типом належить до морських козацьких човнiв, що з 17 ст. вiдомi пiд назвою «чайок» [14],[15].
У зв’язку iз загрозою втрати знахiдки пiд впливом дiї руйнацiй них процесiв постала складна задача дослiдження та збереження цiєї пам’ятки. Нажаль, незважаючи на зусилля дослiдникiв та пiдтримку Інституту Археологiї НАН України в державi тодi не знайшлося необхiдних фiнансiв для вивчення та збереження знайденого судна.
В таких умовах проект по збереженню пам’ятки, що отримала назву «Проект Запорiзька Чайка», було органiзовано громадський комiтет, до якого ввiйшли представники науки, громадськостi, бiзнесових кiл та просто не байдужi люди. Очолив рух по пiдйому «Чайки» ХVІІІ столiття благодiйний Фонд «допомога» та народний депутат України Олексiй Кучеренко, а наукове керiвництво на себе узяв Інститут археологiї НАН України та Запорiзьке наукове товариство iм. Якова Новицького. Зусиллями сотень людей вперше у межах колишнього СРСР були проведенi дослiдження, пiдйом та транспортування у реставрацiйний ангар стародавнього корабля. Слiд зазначити, що примiщення для реставрацiї площею 800 кв. м було побудовано силами Запорiзького Алюмiнiєвого Комбiнату, на чолi якого в той час був Іван Бастрига. Цим подiям присвяченi роботи авторiв[16],[17].
Наступним та одним з найцiкавiших об’єктiв, виявлених в руслi Старого Днiпра бiля о. Хортиця, стала бригантина, яку було виявлено у травнi 1999 року, пiд час проведення охоронних гiдро-археологiчних робiтна днi Старого Днiпра бiля скелi Наумової.
Унiкальна пам’ятка розвитку судноплавства та судно будiвництва в Українi першої половини ХVІІІ ст. – затонуле вiйськове вiтрильно-весельне судно, зазнало суттєвих пошкоджень пiд час паводку, але незважаючи на це її стан дозволяв ставити питання про пiдйом та подальшу реставрацiю знахiдки [8].
Паралельно iз пiдводними обмiрами та фiксацiєю стану insitu, була проведена кропiтка робота у вiйськово-морських архiвах та музеях Росiї, в результатi якої стало зрозумiло, що ми маємо справу iз типом кораблiв, вiдомих пiд термiном «бригантин русского манира». Палубне одномачтове вiтрильно-весельне судно мало довжину близько 20 м та ширину до 4 м. Конструкцiя та теоретичнi креслення бригантин «русского манира» розроблялися в 1710 р. для ведення бойових дiй на Балтiйському морi. Пiд час першої росiйсько-турецької вiйни було вирiшено побудувати декiлька подiбних кораблiв i на Днiпрi для подальшого використання на Чорному морi. Знайдений корабель також входив до складу Днiпровської флотилiї у 1735 – 39 роках.
В наслiдок дiї негативних процесiв в руслi Днiпра виникла загроза повної руйнацiї та втрати цiєї унiкальної пам’ятки протягом декiлькох рокiв, але нажаль у державi знов не знайшлось потрiбних коштiв для дослiдження та збереження стародавнього судна. У 2004 роцi пiд егiдою Інституту Археологiї НАНУ завдяки пiдтримки громадськостi, допомозi багатьох меценатiв та участi вiдомого росiйського спiвака А. Макаревича було здiйснено громадський проект «Запорозька бригантина» в результатi якого було проведено охороннi пiдводнi дослiдження, пiдйом на поверхню та розпочато процес консервацiї корпусу судна.
Не вистачило лише кормової частини корпусу бригантини, яка була пошкоджена та вiддiлена пiд час повенi 1999 р. Пiсля тривалих пiдводних пошукiв у 2006 р. кормова частина була знайдена у 10-ти км. нижче за течiєю Днiпра у перед плавневiй частинi русла. Дослiдження та пiдйом кормової частини в рамках завершення проекту «Запорозька бригантина» вiдбулися у лютому – квiтнi 2007 року.
РОЗДІЛ ІІ
ГІДРОАРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ДНІПРА В 1967-1997 РОКАХ
Скандинавiї до Середземномор’я, вiддаленi одне вiд одного тисячами кiлометрiв. Пiдводнi археологiчнi дослiдження Днiпра ведуться вже близько 40 рокiв i дозволили виявити величезний пласт iсторичної iнформацiї про минувшину нашого краю.
Пiдводнi археологiчнi дослiдження у Запорiзькiй областi були початi восени 1967 року членами клубу любителiв пiдводного спорту «Скiф». Їх iнiцiатива була пiдтримана державним iсторико-культурним заповiдником на о. Хортиця, обласним краєзнавчим музеєм, обласною органiзацiєю суспiльства охорони пам’яток iсторiї та культури.
експедицiї ставили цiллю не тiльки виявлення та дослiдження археологiчних пам’яток, прихованих водами Днiпра, але й створення певної методики пiдводного пошуку, фiксацiї та пiдйому матерiалу. Також гiдроархеологи фiксували коливання рiвню води, змiн у швидкостi течiї рiки, котрi були обґрунтованi роботою Днiпрогесу-1 та будiвництвом Днiпрогесу-2. У 1971 роцi експедицiя була зайнята обстеженням та пiдйомом найбiльш цiкавої знахiдки 1970-х рокiв – човна ХVІІІ столiття. Третього вересня 1971 року за допомогою 20-тонного крану була пiднята носова частина парусно-гребного човна завдовжки - 6,5 м, шириною - 3,7 м, висотою - 2,5 м. Борта були обшитi подвiйною обшивкою: внутрiшня – дубом, зовнiшня – сосною. В серединi човна знайшли ядра, кременевi рушницi, палаш з клеймом на лезу («1726» - рiк виготовлення), судовий багор, ковану шрапнель, литi свинцевi кулi. Ця знахiдка та значна частина предметiв, пiднятих на поверхню у наступнi роки, пов’язанi з iснуванням поблизу о. Хортиця, Запорiзької верфi в 1736-1739 роках.
У 1984 роцi Експедицiя Пiдводних Археологiчних робiт (ЕПАР) Запорiзького обласного краєзнавчого музею виявила на днi Днiпра бiля Хортицi човен-однодревку, який знаходився на глибинi 7,5м i був цiлковито прихований пiд пiщаним ґрунтом. Човен було видовбано iз стовбура дерева, дiаметр якого сягав 1м, довжина човна – 5,2м, висота бортiв – 0,5м, ширина – 0,6м, в носовiй частинi – отвiр для крiплення якоря, у кормi – площадка-сидiння для гребця. Шляхом радiо вуглецевого аналiзу деревини було зазначено, що човен виготовлено мiж 1395 i 1475 роками.
Завдяки регулярним експедицiям та численним знахiдкам у 1984 роцi рiшенням облвиконкому за № 354 вiд 23. 10. 84. р. дiлянку Старого Днiпра вiд Нового мосту Преображенського взято пiд охорону держави. В листопадi 1987 року у Запорiжжi було проведено Всесоюзний науково-практичний семiнар з проблем охорони та дослiдження пiдводних iсторично-археологiчних пам’яток.
Роботи, започаткованi в кiнцi 60-х рокiв, дали можливiсть виявити та дослiдити сотнi археологiчних комплексiв вiд доби неолiту i до ХVІІІ-ХІХ столiть. Реєстр пiдводних пам’яток нараховує десятки об’єктiв, а число знахiдок, – вимiрюється сотнями. В значнiй мiрi гiдроархеологiчнi знахiдки унiкальної збереженостi, складають значну частину музейної колекцiї Запорiзького краєзнавчого музею та музею iсторiї Запорiзького козацтва на о. Хортиця. Але найголовнiше, що фактично вперше було започатковано методики системних пошукiв, дослiдження та консервацiї археологiчних пам’яток в умовах рiки, якi значно вiдрiзняються вiд принципiв роботи на морi.
козацтва та дiяльнiстю Запорозької верфi 1736-1739 рр [7],[15]. Для захисту Днiпровської флотилiї, що базувалася бiля острова Хортиця, була збудована фортеця з 28 редутiв, об’єднаних валами та ровами. В рiзнi перiоди вiйни 1736-1739 рр. тут базувалося до 400 кораблiв рiзних типiв (бригантини, галери, дюбель-шлюбки, козацькi човни, байдаки тощо). На сьогодення археологiчно зафiксованi мiсця загибелi бiльше 10 кораблiв флотилiї, що затонули взимку та навеснi 1739 року.
рр.:
×30м2 скляного i гончарного посуду, сокира, лопата, пiдкова, пряжка, декiлька ґудзикiв); корабельних деталей (обшивнi дошки, фрагмент них брускiв, шпангоути, фрагмент кiля з форштевнем). Дослiдники припускають, що утворювання цього скупчення виникло в результатi загибелi судна, яке затонуло в цiлому.
2) Скупчення у балок Наумовiй – Громушиної, як найбiльш великi та близько розташованi, гiдроархеологи розглядають єдиним комплексом. Тут, вiдповiдно мапам 1-ї половини ХVІІІ сторiччя та спогадам сучасникiв, розташувалась головна частина Днiпровської флотилiї. Зараз у районi балок залягають декiлька остовiв крупних судiв, бiля них виявлено рiзноманiтний матерiал вiйськово-судової спецiалiзацiї (дворогi якорi, ядра, гармати та вибухiвки рiзних калiбрiв, мушкети, пiстолi, двi кремнiєвi рушницi, штики, пiки, фальконетнi вертлюги, предмети судового оснащення – юферси, бугеля, шплiнти, цвяхи, скоби, заклепки);
3) Скупчення 8 пов’язано з дiяльнiстю правобережного ретраншементу та характеризується рiзноманiтнiстю археологiчного матерiалу: двi кремнiєвi рушницi, штик, деталi рушничних замкiв, ядра ґудзикiв, пряжки, фрагменти керамiчного та скляного посуду тощо;
4) Скупчення 9 знаходиться у 300-х метрах пiвнiчнiше водної бази ЗАЛК. Було знайдено близько 30 предметiв: фрагмент ложа мушкету, вiдро, гончарна керамiка та iншi;
5) Скупчення 10 розташовано в гирлi б. Куцої. Виявлено 10 предметiв: фальконетна виделка, штик, залiзна полоса, цвяхи, казан. Район передбачається вивчати в подальшому;
6) Скупчення 11 знаходиться пiвденнiше скелi Рогози та складається цiлковито з предметiв озброєння – три кремнiєвi рушницi, 13 вибухiвок калiбру 270 мм, вагою 82кг, гарматне правило.
Також археологи зазначили декiлька перспективних мiсцезнаходжень, вiдмiчених археологiчно або в письмових джерелах:
Акваторiя Нового Днiпра у гирлi б. Гановки.
На протязi 90-х рокiв ядро ЕПАР складали науковi спiвробiтники вiддiлу охорони пам’яток iсторiї та культури Нацiонального заповiдника «Хортиця»: В. Нефьодов, М. Остапенко, Д. Кобалiя. Їм вдалося об’єднати навколо себе краєзнавцiв та ентузiастiв-пiдводникiв i органiзувати проведення систематичних комплексних гiдро-археологiчних дослiджень в руслi Днiпра. Також паралельно проводилася робота по консервацiї та реставрацiї пiдводних пам’яток.
РОЗДІЛ ІІІ
СЬОГОДНІШНІЙ ДЕНЬ ГІДРОАРХЕОЛОГІЇ ДНІПРА ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
Сьогоднiшнiй етап гiдроархеологiї Днiпра пов'язаний з унiкальною знахiдкою – козацькою Чайкою. Судно було виявлено у травнi 1998 року пiд час проведення гiдро-археологiчних робiт у гирлi Старого Днiпра бiля Наумової скелi i було iдентифiковано як морський козацький човен – «Чайка». У результатi проведених дослiджень було встановлено, що ця конструкцiя вiдповiдає кресленням, якi було зроблено у 1736 роцi Андрiєм Алатчаниновим [16],[17].
В безпосереднiй близькостi вiд мiсця знахiдки Чайки були виявленi i iншi кораблi Флотилiї. Два з них збереглися особливо добре: це дюбель-шлюпка, побудована за кресленнями вiдомого корабельного майстра Джеймса Брауна, та росiйська Бригантина зразка 1711 року.
У 1737 роцi кораблям що були побудованi на Брянськiй та Кївськiй верфi i прямували на Очакiв, довелось проходити складнi Днiпровськi пороги. Для значного числа кораблiв це було фатальним, тому командуючий флотилiєю вiце-адмiрал Наум Сенявiн прийняв рiшення про будiвництво корабельної верфi нижче порогiв поблизу о. Хортиця.
Пiсля прийнятого рiшення вiце-адмiралом, на верфi почалось вестись iнтенсивне будiвництво галер, бригантин, прамiв, дюбель-шлюпок, козацьких Чайок, байдакiв та iнших. Бiльшiсть кораблiв були козацьких типiв, добре пристосованих до бойових дiй в лиманах та днiпровському гирлi. Пiсля закiнчення бойових дiй в 1739 роцi, частина кораблiв Днiпровської флотилiї повернулась до Хортицi. На той момент тут базувалось близько 400 кораблiв. Пiд час сильної повенi 1739 року затонуло близько 40 суден.
росiйських корабельних майстрiв часiв Пiвнiчної вiйни.
Навеснi-влiтку 1999року, хортицька бригантина була щiльно вимiряна (довжина – 20, ширина – 4 метри), знята на фото та вiдео, замальована i нанесена на ситуацiйний план. 27-го лютого 2004 року на мiсцi робiт були початi польовi дослiдження. Проведена додаткова фото та вiдео фiксацiя пам’ятки, здiйснена очистка дерев’яних деталей вiд молюскових наростiв.
стапель по частинам було доставлено до мiсця здiйснення робiт. У декiлька етапiв корпус човна було закрiплено на стапелi, а сам стапель пiдготували до пiдйому.
Тим часом велась камеральна обробка усiх знахiдок, деталi якi почали вiддiлятися вiд корпусу човна, знахiдки консервувалися в польових умовах.
вимагав мiцних нестандартних транспортних i пiдйомних засобiв.
Визначення теоретичних обрисiв Бригантини вимагали великої старанностi. Замiри прогину бортової та днищової на човнi з’ясувались можливими завдяки добрiй збереженостi лiвого борту, який завалився на зовнiшню сторону. У якостi орiєнтирiв використовувались бiмсовi кницi, перпендикулярнi осi кiля, по ним i проводились замiри. Для цього вздовж кожної кницi, перпендикулярно бiмсу крiпилась двохметрова рейка. Промiри до зовнiшньої сторони борту здiйснювались вздовж рейки. Отримавши бiльшу товщину обшивки, можна отримати серiю поперечних згинiв, спiвпадаючих з вигином борту. Кожне сiчення охоплювало дiлянку вiд клямса i далi, вздовж першого та другого футоксiв усерединi обшивки. Огляд показав що розлом вздовж лiвого борту човна йде по лiнiї з’єднання першого футоксу шпангоутiв з флортiмберсами, зберiгши ми своє положення у кiлевому наборi. Тому з’явилась можливiсть порiвняння загального згину борту зi згином днищевої обшивки. Для визначення останньої використовувався косинець, закрiплений у боковiй гранi кiля, та рейка, встановлена вздовж кожного флору так, щоб її вiсь була перпендикулярна данiй боковiй гранi. Промiри, як i в першому випадку, проводились через 10 см. Виконання цих робiт полегшувалось завдяки ущiльненостi днища човна [13],[16],[17].
Пiсля транспортування човна, вдалось означити конфiгурацiю носової частини корпусу по лiвому борту та екстраполiрувати його правий бiк. Загальна довжина реконструкцiї склала 10 метрiв.
у цих роботах не використовувались твердi предмети.
Варто уваги, що свiже вимите дерево мало яскравий, насичений колiр та виражену фактуру. Через декiлька днiв потому дерев’янi речi темнiли. Роботи трохи обтяжувались великою кiлькiстю дрiбного каменю, який осiв знизу з верхнiх шарiв.
Бiльшiсть знахiдок концентрувалось мiж бiмсовими кницями лiвого борту. Тут конструкцiя створювала прямокутнi «кишенi», у котрих i зберiгалися знахiдки. Пiд час очистки речi не здвигалися зi своїх мiсць та фiксувалися. Пiсля пiдйому вони маркiрувались та проходили подальшу камеральну обробку. Шкiрянi речi оброблялися глiцерином. Механiчно очищений метал покривався тонким шаром воску.
КОНСТРУКЦІЯ КОРПУСУ БРИГАНТИНИ:
Кiль човна виготовлено з прямокутного дубового брусу з шпунтовим вирiзом у верхнiй частинi. Сiчення класичне. На всiй довжинi вiдкритого фрагменту брус цiльний. У переднiй та заднiй частинах видно слiди розлому. До носу мiсце розлому приблизно спiвпадає з районом з’єднання кiля i стема, котрий повнiстю вiдсутнiй.
Шпангоути закрiплено на кiлi за допомогою кiльсона, виготовленого iз легких порiд деревини. Поверх головного проходить балка «верхнього» кiльсона. Уся конструкцiя пов’язана залiзними нагелями. Шпацiя головних шпангоутiв у переднiй частинi кiлевого набору складає 40 сантиметрiв. Шпангоути, за винятком носових, мають U- подiбну форму.
Нiс човна потерпiв вiд багатьох пошкоджень i важко пiддається реконструкцiї. Лiва скула збереглась до недгедсу, який також вiдсутнiй. Носовий зрiз, який, як правило, мав мiсце на великих вiтрильниках І половини ХVІІІ столiття, виявився вiдiрваний разом iз правою скулою. До теперiшнього часу його не виявлено. Нiс човна має двi крамболи, котрi пiдтримувались вигнутим сапортусом. Один з них повнiстю уцiлiв по лiвому борту. Конструкцiя крамбола включала блок, урiзаний у балку з торцю, та доповнювався якiрною подушкою, змiщеною трохи назад. Клюзи, подвоєнi сквознi витвори з кожного борту, вiдмiченi у верхнiй частинi носової скули. Кожен переднiй витвiр примикає до недгедсу i частково врiзаний в нього. У цiй же частинi човна поверх планшира закрiплено зубчатий стопор галс-боканца. Аналогiчна деталь другого борту була виявлена в районi дослiджень деякими роками ранiше. Обидва стопори виготовлено з дуба.
Середня частина човна, починаючи з другого бiмсу вiд носу, згину не має. Борти паралельнi. Шпангоути аналогiчнi мiдель-шпангоуту.
Бiмси, яких на човнi збереглося десять, за винятком останнiх чотирьох, до корми обламанi. Сьомий бiмс внаслiдок деформацiї корпусу виявився над палубним настилом. Балки не зiгнутi, п’ята трохи мiцнiша iнших. Вiдстань перевищує один метр, тому, як i було треба у таких випадках, мiж ними у клямс врiзанi додатковi поперечнi бруси. Судячи по спецiальним вирiзам у бiмсах, вони посилювались повздовжнiми з’єднаннями. У дiаметральнiй площинi бiмси, видно, опирались на кiльсон за допомогою вертикальних стiйок. Аналiз конструкцiї дозволив виявити деяку закономiрнiсть у взаємному розташуваннi поперечного набору. Бiмси створюють пари, вiдстань мiж якими створює рiвну величину.
розташовувались горизонтальнi кницi. Як правило, вертикальнi знаходились перед бiмсами, горизонтальнi за ними. У районi бiмса №7 картина зворотна. Визначення їх взаємного розташування далi по корпусу вимагає проведення розкопок. Для крiплення книць застосовувались нагелi.
Палуба збереглася фрагментарно. Настил складався з прямих дощок, поставлених паралельно середнiй лiнiї корпусу. Пази i стики мiж дошками проконопаченi. Ширина дощок варiюється, товщина – 4см. Характерно, що крайнi палубнi дошки мали невисокий до 30мм буртик, примикаючий до фальшборту. Буртик виконано за допомогою видовбування всiєї площi з верхнього боку дошки.
для весел. На однiй iз опор зберiгся залiзний нагель. З внутрiшнього боку є крiплення для гармат. Вони являють собою пару вертикальних i горизонтальних кiлець. Горизонтальнi кiльця розташованi знизу i доповненi римом. Вiдстань мiж крiпленнями, де знаходилось знаряддя – близько 1-го м. У 5-ти метрах до корми є аналогiчне крiплення. Такий пристрiй є типовим для човнiв І половини ХVІІІ столiття i призначався для лафетних знарядь. Фальшборт має квадратнi у сiченнi шпигати. Середнiй промiжок мiж ними – 2. 6 м.
Степс гротмачти зберiгся на фрагментi днища. Його виготовлено з цiльної дубової балки, крiпився за допомогою восьми нагелiв до додаткових шпангоутiв. Розташування степса – поперечне. Гнiздо пiд шпори – прямокутне крiзне. Спiввiдношення обох фрагментiв човна дозволяє визначити приблизне розташування гротмачти у районi 5-го – 6-го бiмсiв. Вiддалення вiд форштевня – 6-7метрiв.
був викинутий на берег у пiвденнiй закiнченостi Хортицi. У теперiшнiй час вiн знаходиться у будинку Музею козацтва. Верхнiй фрагмент корми, який складається з ахтерштевня, транцевих книць та частини надбудови було знайдено на днi тiльки у 2005 роцi у 6-ти кiлометрах вниз по течiї Днiпра.
Вочевидь, останнiй якийсь час дрейфував разом з першим, складаючи з ним єдину конструкцiю. У подальшому кормова частина розвалилась i бiльш важкий фрагмент пiшов на дно [14],[20].
Завдяки запропонованiй методицi обмiру вдалось реконструювати носову частину човна. Можна вважати, що до мiдель-шпангоуту, то його обводи вiдповiдають розрахункам. Головнi габарити човна такi: висота борту – 2. 2 м, фальшборту – 0. 6 м, фальшборту на бацi – 0. 75 м, ширина по мiделю – 4. 2 м. Враховуючи, що поперечнi бiмсовi кницi складають пари з рiвною вiдстанню мiж ними i що пара з максимальною вiддаленiстю один вiд одного розташована у районi мiдель-шпангоуту, пiсля чого знову починається зменшення, довжина човна по такiй проекцiї могла складати 18-19 метрiв.
На пiдставi отриманих даних та їх порiвняння з маючимися кресленнями човнiв Днiпровської флотилiї, можна стверджувати, що човен, який пiдлягає дослiдженню, є бригантиною росiйського типу, будiвництво яких велось у петровськi часи та було вiдновлене з початком росiйсько-турецької кампанiї. Будiвництво бригантин у росiйському флотi почалось з 1706 року. З цього моменту цi судна стабiльно входять до складу вiйськового флоту на Балтицi. Рiшення про їх будiвництво пiд час росiйсько-турецької кампанiї 1736- 1739 рр. було прийнято Н. Сенявiним у жовтнi 1737 року. Згiдно затвердженого плану передбачалось побудувати 50 бригантин «росiйського» типу, з котрих 20 у першiй половинi року та 30 у другiй половинi.
Походження бригантин «русского манира» слiд пов’язувати з iталiйськими бригантинами, якi з’явилися у Балтiйському флотi у першi роки ХVІІІ столiття. Англiйський посланець Уїтворт характеризує їх як iталiйськi на-пiв галери. На вiдмiну вiд своїх iталiйських попередникiв, першi росiйськi бригантини були значно коротше та ширше, що, у цiлому, було притаманне човнам петровського флоту. Їх довжина складала 15. 8 м при ширинi 4. 26 м, вiдмiченою була й присутнiсть 10-12 весел. Човни мали одну мачту, парусне оснащення включало грот, клiвер та фор-стеньга-стаксель. Таке оснащення iнодi називають тендерним. Воно мало голландське походження, оскiльки човни мали на озброєннi 4-6 невеличких корабельних гармат. У подальшому, у 1711 роцi розмiри росiйських бригантин були змiненi: довжина – 18. 11 м, ширина – 4. 37 м. У створеннi цього типу безпосередню участь приймали Петро І, Ф. Скляєв та Г. Меншиков. Останнiм, третiм пiдвидом росiйських бригантин було три човна 1714 та 1715 рр., побудованi за проектом І. Боцiса.
1704-1705 рр., котрi i планувалось будувати на початку кампанiї 1738 року, але повнiстю спiвпадає з пропорцiями човнiв 1711 року. Так, як у будь-якому випадку, мова йшла про один i той самий тип човнiв, ця змiна, вочевидь, не була вiдображена в документацiї.
Первинна консервацiя човна, враховуючи досвiд Чайки, яка майже повнiстю складається з «мокрої» деревини, пов’язана з вiдомими труднощами початку консервацiї. Як правило, це викликано тривалiстю пiдйомних робiт етапу доставки пам’ятки до мiсця реставрацiї, погодними умовами та вiдсутнiстю досвiду. Не дивлячись на те, що пiдйом старовинного човна – явище не нове у науковiй практицi, всiлякий раз, коли справа доходить до цього, треба все починати спочатку. Розмiри об’єкту, вiддаленiсть вiд мiсця збереження, його стан, глибина залягання та фiнансовi надходження, усе це має значний вплив на хiд подальших робiт. Навiть такий грандiозний проект, як спасiння всесвiтньовiдомого «Вази» зiткнувся з тим, що корпус човна майже рiк знаходився пiд вiдкритим небом i первинну консервацiю доводилось проводити далеко не у лабораторних умовах. У нашому випадку цей перiод продовжився пiв року i, природно, рятiвнi роботи були розпочатi з перших же днiв пiсля пiдйому. Маючи досвiд витягнення iз прiсних водоймищ старовинних деревинних речей, нескладно помiтити, що найбiльш небезпечним перiодом для їх збереження є саме першi днi пiсля пiдйому. У науковiй лiтературi цей кризовий перiод часто порiвнюють з шоком, котрий «вiдчувають» витягнутi речi. Якщо ми маємо справу з невеликими знахiдками, це явище майже завжди вдається легко попередити. Достатньо помiстити речi в ємкiсть з водяним розчином, близьким до умов його недавнього перебування. Далi, поступово змiнюючи розчин, ми маємо можливiсть поступового впливу на фiзичний стан речi. Зовсiм iнший сценарiй очiкує нас при пiдйомi крупного об’єкту, яким може бути човен, його частина або залишки пiрсу. Великий об’єкт звичайно не можна розташувати у пiдготовлений розчин, а навiть якщо й можна, то це не можливо зробити швидко. З рiзкою змiною фiзичних, хiмiчних та клiматичних умов, вченим доводиться зштовхуватися з величезною кiлькiстю проблем. Зокрема це такi як деформацiя, яка наступає пiд час випаровування вологи з деревини. Також ще одна найбiльш негативна проблема, це трiщини, якi бувають рiзних розмiрiв.
Пiсля початку консервацiї вони втягуються, але нiколи не зникають повнiстю. Боротися з виниклою трiщиною дуже складно. Бiльш м’якi породи дерев характеризуються появою великої кiлькостi мiкро трiщин, рiвномiрно вкриваючих всю поверхню.
Пiсля офiцiйного пiдйому човна 6 листопада 2004 року, воно було на короткий час затоплено i пiднято знову лише через декiлька днiв. Саме з цього моменту було дано старт рятiвним роботам. Спершу до i пiсля встановлення човна на берег 10 листопада 2004 року корпус рясно поливався рiчковою водою, через нагнiтаючу помпу. Як i передбачалось, окремi частини корпусу вели себе по рiзному. Особливо проблемними були деталi з торцями i носовими бiтенгами по лiвому борту. У деяких випадках щоб зменшити процеси деструкцiї їх доводилось загортати в полiетиленову плiвку. Як показала практика, метод загортання має цiлий ряд безсумнiвних переваг та може з успiхом використовуватись пiд консервацiї великих предметiв. У даному випадку, загортання значно понижувало ефект випару вологи з поверхнi дерева. У вiдкритих умовах воно запобiгає вивiтрюванню деревини, а також вiдбиває значний вiдсоток сонячного свiтла. Середовище, яке утворюється полiетиленом i є близьким до тепличного, сприяє процесам дифузiї пiд час консервацiї. Первинна консервацiя корпусу була почата приблизно з середини листопада 2004 року i продовжувалась до травня 2005 року. Пiврiчне пропитування корпусу Бригантини супроводжувалось i роботами у реставрацiйному ангарi, якi велись паралельно. Сюди пiсля завершення польових дослiджень було доставлено бiльше нiж 200 деталей i уламкiв корпусу. Усi вони були розташованi у ваннi i пiддатi вимочуванню в аналогiчному розчинi. Тут, в умовах закритого примiщення, стан предметiв i якiсть обробки вдалося контролювати краще. Особливо добре процес пропитування проходив у ваннах, котрi накривалися полiетиленгликолем. В цьому випадку втягування консерванту в деревину було майже стовiдсотковим. На iнших дiлянках дифузiя проходила повiльнiше, особливо в суху i теплу погоду. У такий час загальне падiння вологостi повiтря рiзко скорочувало процес пропитування. Для запобiгання цих процесiв предмети рясно зрошувалися водою i укривалися шаром полiетилену.
завiдуючим вiддiлом археологiї НЗХ Д. Кобалiя.
На початок травня було розроблено нову стратегiю консервацiї всього комплексу предметiв, пов’язаних з бригантиною. В її основу було покладено концепцiю пiдтримки повiльної дифузiї шляхом змiшання консерванту рiзних фракцiй у єдиному розчинi.
Частина знахiдок, пов’язаних з об’єктом, знаходилась у серединi човна. Головна маса концентрувалась мiж бiмсовими кницями лiвого борту. Пiсля загибелi човна, iнвентар, який знаходився у трюмi перемiстився на лiвий борт i, у вiдомiй мiрi виявився змiщеним. В той час зауважено, що знахiдки другої третини ХVІІІ столiття розташовувались безпосередньо на внутрiшнiй обшивцi i вже зверху засипанi пiзнiми сегментами. Отже, бiльше двохсот рокiв вони знаходились у не потривоженому станi. Друга частина виявилась розсiяна на прилеглiй територiї, до того ж окремi знахiдки були зробленi на значнiй вiдстанi вiд району залягання корпусу човна.
Найбiльш розповсюджена знахiдка – корабельнi цвяхи. Всього виявлено близько 300 одиниць.
Друга група знахiдок пов’язана з предметами озброєння. Виявлено близько 50-ти предметiв, з них 27 свинцевих куль рiзних типiв. Бiльшiсть – складає рушничну картеч дiаметром 9 мм. Усi дробини були зосередженi мiж бiмсовими кницями. Там же знайдена кругла свинцева куля дiаметром 15 мм i ще одна, сплюснута. Загибель човна скорiш за все не була раптовою. Тому, до моменту затоплення усе вiдносно цiнне оснащення знаходилось на березi Громушиної балки. Усерединi залишились лише окремi дрiбнi предмети. Із найбiльш цiкавих предметiв слiд назвати шпагу з прямим двосiчним лезом, який має серцевидну залiзну гарду європейського типу. Довжина клинка 98 см. Зберiгся також фрагмент шкiряних пiхов. До холодної зброї треба вiдносити i знахiдки багнетiв. Багнети двох типiв – перший, з плоским горизонтальним лезом та двосiчним наконечником представлений трьома одиницями. Цей тип вiдноситься до раннiх багнетiв петровського часу та характеризується наявнiстю глухої втулки, яка одягається на дуло мушкету. На одному з екземплярiв зберiгся прижимний кронштейн. Стан речей рiзний. Другий ти вiдноситься до бiльш пiзнiх зразкiв часу правлiння Ганни. Подiбнi екземпляри повсякчасно зустрiчаються на територiї Хортицького ретраншементу.
Пiд час пiдводних розкопiв iз нижнiх не потривожених шарiв мулу вдалось витягти добре збережену мотику iз рога оленя. Примiтний факт, що збереглася бiльша частина дерев’янної рукоятi, що практично неможливо у сухих умовах. Рукоять була виготовлена з твердих порiд деревини та мала дiаметр менше 2-х см.
Унiкальнiсть даного судна в тому, що подiбних пам’яток на територiї Європи до цього часу не виявлено. Збереженiсть корпусу складає приблизно 60%, що робить його дуже перспективним для подальшої реставрацiї та музеєфiкацiї[1][3][6][8].
Практична робота з пошуку та пiдйому артефактiв з дна рiки завжди ставить перед дослiдниками велику кiлькiсть завдань та проблем, досягнення яких потребує постiйної напруженої творчої роботи та нових пiдходiв. Надзвичайно важливим при цьому стає необхiднiсть якiсного облiку виявлених об’єктiв, запобiгання проявам так званої «чорної металургiї» та особливо розробка та реалiзацiя програм iз реставрацiї та музейному експонуваннi виявлених знахiдок. Враховуючи, що саме на територiї Нацiонального заповiдника «Хортиця» знаходяться найбiльшi з гiдро-археологiчних пам’яток, що пiднято на поверхню, надзвичайно актуальним виглядає необхiднiсть створення стацiонарної реставрацiйної лабораторiї. Дана робота потребує активної пiдготовки фахiвцiв реставраторiв «мокрої археологiчної деревини» та обмiн досвiдом iз провiдними установами Європи.
Пiдводна культурна спадщина Днiпра є складовою частиною культурної спадщини людства i важливим елементом iсторiї нацiй i народiв та їх вiдносин в цьому регiонi.
Днiпро став кладовищем для великої кiлькостi суден. Такi археологiчнi цiнностi та артефакти, як iнвентар та частини затонулих кораблiв, зброя та велика кiлькiсть iнших речей, загублених людиною в його глибинах мають посiсти належне мiсце в колекцiях видатних українських музеїв.
Нормативна база є бiльш нiж достатньою для цiлковитого захисту археологiчних цiнностей та культурної спадщини, але механiзм виявлення та покарання порушникiв пiдводного спокою зовсiм не вiдпрацьований на практицi. Проблема полягає втому, що вiдповiднi уповноваженi органи нашої держави не мають можливостi, або бажання виконувати власнi обов’язки щодо захисту та охорони пiдводних скарбiв. Не зважаючи на те, що такi обов’язки покладенi на державу Конституцiєю, законами та мiжнародними зобов’язаннями, ситуацiя у цiй сферi суспiльних вiдносин лишається проблемною. Будемо сподiватись, що лiквiдацiя юридичної неосвiченостi, пiдвищення рiвня правосвiдомостi та моральностi серед професiйних спортсменiв та любителiв пiдводного плавання, з одного боку, та постiйне вдосконалення правової бази i цiлковите державними органами своїх конституцiйних обов’язкiв перед українським народом, з iншого боку, допоможуть зберегти неймовiрнi скарби нашої культури для майбутнiх поколiнь.
Для проведення якiсних гiдро-археологiчних дослiджень необхiдно якомога активнiше залучати сучаснi досягнення науки й технiки. На даному етапi в гiдроархеологiї доцiльно використовувати геофiзичнi методи дослiджень, що дозволить складати точнi плани рельєфу дна, виявляти пам’ятки пiд шаром донного ґрунту, своєчасно слiдкувати а змiнами русла рiки i досконалiше забезпечувати охорону пiдводної культурно-iсторичної спадщини.
Враховуючи, що пiдводнi археологiчнi роботи потребують системного пiдходу, була розроблена та запропонована до реалiзацiї «Програма дослiдження гiдро-археологiчних пам’яток Нацiонального заповiдника Хортиця на 2006-2010 роки». В цьому контекстi надзвичайно актуальним виглядає необхiднiсть створення музею iсторiї судноплавства. Експонування пiдводних знахiдок в умовах цiлiсного музейного комплексу дозволило б не тiльки привернути увагу до проблеми збереження пiдводної спадщини, але й сформувати новий унiкальний туристичний об’єкт.
пам’яток русла Днiпра, який мав би статус офiцiйного документу.
водосховища.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
2. Шаповалов Г. И. 50 лет подводных археологических исследований на Украине // Проблемы охраны и исследования подводных историко-археологических памятников Запорожья: Тезисы докладов. 27-28 ноября 1987г. – Запорiжжя, 1987. – 25с.
3. Шаповалов Г. И, Трипольский И. Л. О древних судах со дна Днепра у о. Хортица // Проблемы охраны и исследования подводных историко-археологических памятников Запорожья: Тезисы докладов. 27-28 ноября 1987г. – Запорожье, 1987. – 25с.
4. Калмукиди Л. Ю. Охрана и исследования подводных историко-археологических памятников в Запорожской области // Проблемы охраны и исследования подводных историко-археологических памятников Запорожья: Тезисы докладов. 27-28 ноября 1987г. – Запорiжжя, 1987. – 25с.
статей. – Київ, 1999. – Вип. 8. – 245с.
6. Тощев Г. Н., Ельников М. В., Дровосекова О. В. Древности Запорожского края. – З.:ЗГУ, 2003.
7. Кобалия Д. Раскопки на территории военного лагеря 1735-1739 гг. на о. Хортица // Археологiчнi вiдкриття в Українi 1997-1998рр.
8. Шаповалов Г.І. Дослiдження вiйськового судна ХVІІІ ст. на днi Днiпра поблизу о. Хортиця у 1971 роцi // Судова археологiя та пiдводнi дослiдження. Запорiжжя, 1993, №1.
11. Таскаев В. Н., Богатуев Ю. И. Подводная археология об истории мореплавания в северо-западном Крыму // Судова археологiя та пiдводнi дослiдження. – Запорiжжя, 1993. – 63с.
12. Киценко М. Хортиця в героїцi i легендах. – Днiпропетровськ: Промiнь, 1967. – 79с.
13. Винокур І. С., Телєгiн Д. Я. Археологiя України. – Тернопiль «Навчальна книга», 2004.
16. Нефьодов В., Остапенко М., Кобалiя Д. Запорозька Чайка першої половини ХVІІІ ст. в рiчцi Старий Днiпро поблизу острова Хортиця // Новi дослiдження пам’яток козацької доби в Українi. Збiрка Наукових статей. – Київ, 1999. – Вип. 8. – 245с.
17. Кобалiя Д. Р., Нефьодов В. В. «Запорiзька Чайка»: Історiя однiєї знахiдки. – Запорiжжя: Дике Поле, 2005.
20. Шаповалов Г.І. Судноплавство в духовностi давньої України – Київ-Запорiжжя: Дике поле, 2001.
|
